Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT2
Зміст
|
Вступ……………………………………………………………………… |
3 |
|
|
1. Загальні та історичні положення………………………………………….. |
5 |
|
|
1.1 |
Історичні типи і форми української сім'ї………………………………. |
5 |
|
1.2 |
Поняття сім'ї…………………………………………………………….... |
7 |
|
2. Особливості сімейних відносин та їх види……………………………….. |
11 |
|
|
2.1 |
Поняття сімейних правідносин…………………………………………. |
11 |
|
2.2 |
Види сімейних правовідносин………………………………………….. |
17 |
|
2.3 |
Підстави виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин |
19 |
|
3. Учасники сімейних відносин……………………………………………… |
26 |
|
|
Висновок…………………………………………………………………. |
30 |
|
|
Список використаних джерел…….…………………………………… |
32 |
|
|
Додаток |
Вступ
Сімейні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані нормами сімейного права.
Сім’я, родина в основі буття кожної людини. У ній вона народжується, мужніє. Від батьківського порога стелеться стежка у широкий світ. На цьому життєвому шляху людина створює свою сім’ю, щоби згодом і з неї також випурхнули діти. І так – споконвіку й довіку. Родина притягує людину до себе, незважаючи на вік та відстань. До неї сходяться усі життєві дороги.
Актуальність дослідження. Сімейні стосунки завжди були предметом правового регулювання: звичаї, традиції, писані закони стабілізували їх, спрямовуючи в русло, яке відповідало рівню суспільної потреби та національної свідомості.
Проблему сім’ї та сімейних правовідносин досліджували такі вчені, як Антокольска М.В., Бірюков І.А., Боброва Д.В., Доліненко Л.О. Доліненко В.О., Сарчевська С.О., Ромовська З. В., Дзера О.В., Кузнецова Н.С. та ін. Загальний огляд досліджень, присвячених вивченню даного питання, свідчить про недостатнє висвітлення даної тематики у науковій літературі.
Мета дослідження полягає в характеристиці сім’ї та сімейних правовідносин.
Об’єктом дослідження є цивільно-правові норми в сфері регулювання сімейних відносин в Україні.
Предметом дослідження є законодавство України, що регулює сімейні правовідносини.
Для сімейних правовідносин притаманними є наступні ознаки:
1) специфічний суб'єктний склад;
2) тривалий характер;
3) невідчужуваність прав та обов'язків;
4) можливість суб'єктів сімейних правовідносин виступати, учасниками одразу кількох сімейних правовідносин.
Суб'єкти сімейних правовідносин. Суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути: по-перше, лише фізичні особи; по-друге, лише ті фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні чи відносинах усиновлення.
1. Загальні та історичні положення
1.1 Історичні типи і форми української сім'ї
Сім'я — це об'єднання людей на основі шлюбу або кровної спорідненості, які пов'язані між собою спільністю побуту та взаємною відповідальністю.
Серед українців традиційно переважали різні підтипи простих сімей. Найбільш поширеною в Україні в XIX — на початку XX ст. була повна проста сім'я. Дуже рідко зустрічалися сім'ї, які складалися лише з подружжя. Питома вага таких сімей серед інших типів наприкінці XIX ст. становила лише 7 %.
Проста сім'я складається з однієї шлюбної пари (чи одного з батьків) з неодруженими дітьми (або без них). Вона може бути кількох різновидів: подружня пара; повна сім'я — батьки та діти; неповна сім'я — один з батьків і діти.
Інколи в українських селах траплялися неповні сім'ї. Як правило, вони виникали внаслідок смерті одного з подружжя і дуже рідко — через розлучення. Єдина причина розлучення, яку до певної міри могла якщо не виправдати, то хоча би зрозуміти громада, — це відсутність дітей. Загалом у народі засуджувалась невірність, люди були проти розірвання шлюбу. Такої ж позиції дотримувалась церква.
Складна сім'я складається з декількох кровно споріднених простих сімей, кожна з яких може бути повною чи неповною і включати інших родичів. Існує кілька різновидів складної сім'ї: батьківська — одружені сини і доньки живуть разом з батьком; братська — після смерті батька одружені брати і сестри продовжують жити під одним дахом.
Перехідним типом між простою і складною є розширена сім'я. Вона складається з однієї подружньої пари з дітьми і окремих близьких чи далеких родичів (наприклад, хтось з батьків чоловіка або жінки, їхні неодружені брати або сестри та ін.). Часто цей тип сім'ї існував досить тривалий час.
На більшій частині території Київської Русі мешканець давньоруського села — селянин-смерд був самостійним виробником, який мав усе необхідне для ведення власного господарства. Сім'я його налічувала в середньому шість-сім осіб, про що свідчать розміри селянських жител.
Особливістю розвитку української родини є постійний потяг до створення окремої індивідуальної сім'ї. Це пояснюється певними психологічними рисами і своєрідністю національного характеру: українець найвищою цінністю вважає свободу, приватну власність і господарство, хоч би на крихітному клаптику землі.
У наступні століття після Київської Русі прості типи сім'ї щораз більше переважають над складними. В результаті цього процесу наприкінці XIX ст. в Україні було вже 84 % простих сімей і лише 16 % складніших типів. Інколи під впливом різних економічних і соціальних явищ відбувалися зворотні зміни. Наприклад, у середині XIX ст. у поміщицьких селах на Київщині люди намагалися жити великими сім'ями, бо від кожного двору потрібно було йти на панщину. Більш складні типи сімей виникали також унаслідок стихійних лих.
1.2 Поняття сім'ї
Закон, регулюючи сімейні відносини, виходить з визначення поняття сім'ї. Відповідно до ч. 2 ст. 1 СК їх регулювання здійснюється цим Кодексом з метою зміцнення сім'ї як соціального інституту. Термін "сім'я" закріплено у ч. З ст. 2 СК. У ст. З вперше у законодавстві зроблено спробу дати нормативне визначення поняття сім'ї. У ст. 4 сказано про право особи на сім'ю (це ж положення передбачене у ст. 291 ЦК). Термін "сім'я" вжито й в інших статтях СК. Так, у ч. 2 ст. 40 зазначено, що шлюб визнається недійсним за рішенням суду в разі його фіктивності, тобто якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав і обов'язків подружжя.
Поняття сім'ї вживається в соціологічному та правовому значеннях. Такий поділ обумовлений тим, що регулювання сімейних відносин здійснюється не лише юридичною наукою, а й соціологією, етикою, психологією тощо.
Визначаючи поняття сім'ї необхідно виходити з того, що шлюб та сім'я, як зазначав Ф. Енгельс у праці "Походження сім'ї, приватної власності та держави" на підставі досліджень Л. Моргана і М. Ковалевського, — явища історично мінливі. Вони змінюються з розвитком суспільства: спочатку — під впливом природних факторів, а потім — економічних.
Природною основою сім'ї є шлюб, кровне споріднення та прирівняні до них відносини. Характерною ознакою сім'ї є спільне життя (це поняття не можна ототожнювати з поняттями спільного проживання та спільного побуту). Поняття спільного життя, як зазначає Є. Ворожейкін, значно ширше поняття спільного проживання. Спільне життя може мати місце й за відсутності спільного проживання. Спільне життя — це не тільки спільне проживання, а й спільність сімейних інтересів, взаємна потреба у постійному спілкуванні одне з одним2. Тому, розглядаючи питання про ознаки сім'ї, правильніше говорити про спільне життя, а не про спільне проживання чи спільний побут. Ознаками сім'ї є також взаємна моральна та матеріальна підтримка і взаємне виховання її членами одне одного, насамперед підростаючого покоління.
Правнича література радянського періоду також розмежовувала поняття сім'ї у соціологічному і в юридичному розумінні. У соціологічному розумінні - сім'єю називали союз осіб, які спільно проживають, пов'язані шлюбними, родинними або іншими зв'язками, мають взаємні інтереси, піклуються один про одного.
Хоча сім'я має специфічні біологічні функції відтворення людського роду, вона водночас є формою соціальної спільності людей, характер якої визначається економічним базисом суспільства і змінюється з історичним розвитком людства.
Стосовно визначення сім'ї у юридичному значенні.
Загальна декларація прав людини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., у ч. З ст. 16 називає сім'ю природним та основним осередком суспільства. Таке ж положення міститься й у ст. 23 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 р. У Преамбулі Конвенції про права дитини 1989 р. сім'ю названо основним осередком суспільства і природним середовищем для зростання і благополуччя усіх її членів і особливо дітей. У Вступі Хартії прав сім'ї 1983 р., представленої Апостольським Престолом Католицької церкви для всіх людей, інституцій та владних структур, яких стосується питання місії сім'ї у сучасному світі, зазначено, що сім'я є природною спільнотою, яка передує державі чи будь-якій іншій спільності і має притаманні їй невід'ємні права.
З вищенаведених актів випливає, що сім'я це:
- спільнота, тобто певна група людей. Сім'я - це особлива спільність людей, основу якої становить емоційно-відчуттєва ознака, яка притягує їх, єднає, тримає вкупі;
- спільнота природна. Природність сім'ї означає, що її виникнення було об'єктивно започатковане тими умовами, в яких жила людина. Лише завдяки сім'ї вона могла вижити. Саме сім'я була першою і первинною людською спільнотою, зумовленою природним буттям людини;
- спільнота основна. У слові «основний» таїться те, що це найбільш численний суспільний осередок, який має величезне соціальне навантаження, яке може виконати лише вона.
У Сімейному кодексі у ст. 3 визначення сім'ї у чітко формалізованому вигляді не надається, разом з тим зазначається, що сім'я є первинним (мається на увазі природним) та основним осередком суспільства. Зазначене визначення, хоча і повторює формулювання, наведене у міжнародно-правових актах, не є досить вдалим, адже не розкриває його змісту, ознак, а лише визначає місце сім'ї в суспільстві.
Законодавець уникає дати основне визначення сiм’ї i це не випадково. В лiтературi це питання хоч i дуже широко обговорювалося, так i не знайшло свого остаточного вирiшення. Для визначення сiм’ї в науковiй лiтературi застосовувалися рiзнi термiни — «союз», «об’єднання», «спiльнiсть», «мала соцiальна група» тощо.
Характерною ознакою юридичного розуміння сім'ї у радянський час вважалася наявність у її членів взаємних юридичних сімейних прав та обов'язків. Саме тому чоловік та жінка, які спільно проживали, але без реєстрації шлюбу, не вважалися сім'єю. Існувала також думка про те, що у разі, коли, наприклад, працездатна мати проживає спільно із повнолітнім працездатним сином, про сім'ю у юридичному сенсі говорити не можна, оскільки вони не мають один щодо другого аліментного обов'язку. Це залежало від підходу до розуміння законодавцем природи сімейних обов'язків.
В цілому складність правового регулювання сімейних правовідносин полягає в тому, що у сім'ї (будемо брати до уваги сім'ю, у якій відносини між усіма її членами вибудовані на засадах любові, поваги та обов'язку) немає чіткого розмежування прав та обов'язків за джерелами їх виникнення: любов, звичай, родинні традиції, домовленість, закон.
У ст. 3 СК також дається визначення складу сім'ї, до якої належать особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Це також є і ознаки сім'ї.
У наступних нормах цієї статті конкретизується суб'єктний склад сім'ї та визначаються підстави її виникнення.
Поняття сім'ї, складу сім'ї також наводиться у нормативно-правових актах іншої галузевої належності.
Необхідною ознакою сімейного життя є існування тісних особистих, емоційних зв'язків. Європейський суд не визнав сімейним життям відносини між дядьком та племінницею, які ніколи спільно не проживали, а також відносини між позашлюбним батьком та його дорослим сином.
Існує також відмінність між поняттями сім'ї та родини. У Сімейному кодексі України відсутнє визначення кровного споріднення (родинності). В юридичній науці родинність розглядається як родинні зв'язки між людьми, що ґрунтуються на походженні однієї особи від іншої чи кількох осіб від спільного пращура; кровний зв'язок осіб, що походять один від одного чи від спільного пращура. Загалом слово «сім'я» до родичів, які живуть окремо, не вживається.
Таким чином, сім'я - це багатогранна структура. На неї не можна дивитися лише з однієї точки зору, бо це неодмінно дасть змогу побачити лише один із її спектрів. Складність цього явища також виявляється в тому, що суб'єктом сімейних правовідносин виступає не сама сім'я як колективне утворення, а кожен член сім'ї окремо. Сім'я є водночас категорією біологічною, психологічною, економічною. Сім'я в соціологічному значенні є поняттям ширшим порівняно з юридичним її значенням.
2. Особливості сімейних правовідносин
2.1 Поняття сімейних правовідносин
Норми сімейного права регулюють різні види сімейних відносин, унаслідок чого останні набувають якостей правовідносин, тобто відносин, які врегульовані нормами сімейного права. В сімейно-правовій літературі традиційним є широке розуміння поняття “сімейні правовідносини”. Воно включає: а) правовідносини між членами сім’ї (внутрішні сімейні правовідносини); б) правовідносини, які визнаються сімейними, хоча вони виникають за межами сім’ї (зовнішні сімейні правовідносини).
Внутрішніми сімейними правовідносинами вважаються ті, що виникають між членами однієї сім’ї, наприклад, відносини між подружжям, батьками та дітьми, які проживають однією сім’єю, пов’язані спільним побутом та взаємними правами та обов’язками. Зовнішніми можна вважати правовідносини між особами, які складали сім’ю раніше, або взагалі не були членами однієї сім’ї, однак пов’язані такими правами та обов’язками, які за своєю суттю є сімейними. Це аліментні правовідносини колишнього подружжя, правовідносини між дитиною та одним із батьків, з яким дитина разом ніколи не проживала, правовідносини між онуками та бабою, дідом, які не проживають разом, тощо. З цього видно, що сімейними в повному розумінні можна назвати лише першу групу правовідносин — правовідносини членів сім’ї. Відносини, які виникають за межами сім’ї, можна вважати сімейними певною мірою умовно.
Така класифікація сімейних правовідносин викликає необхідність визначення поняття “сім’я”. Треба одразу сказати, що це питання належить до числа вкрай дискусійних. Слово “сім’я” походить від слова “съемь”, що означає “робітник, слуга, домочадец”. Таким чином, у первісному розумінні сім’я, це коло осіб, які визначаються як робітники, слуги та домочадці, тобто особи, пов’язані певними економічними зв’язками. Сучасне розуміння поняття сім’ї є більш складним і неоднозначним. Це пояснюється тим, що сім’я як соціальне явище має різноманітні прояви свого існування. У зв’язку з цим категорія сім’ї використовується різними науками — соціологією, демографією, психологією тощо. У праві існують свої підходи щодо розуміння сім’ї та сімейних відносин. Це пояснюється тим, що сімейні відносини потребують певного правового опосередкування, відповідної юридичної “оболонки”. Саме в цьому сенсі категорія “сім’я” набуває юридичного значення і використовується в праві. В літературі існують різні позиції як щодо самого визначення сім’ї, так і стосовно питання про необхідність його законодавчого закріплення. Одні фахівці висловлюються за легальне визначення сім’ї, інші вважають за потрібне лише наукове тлумачення цього поняття.
Відомо, що сімейне законодавство ніколи не містило поняття сім’ї. Ця обставина не була випадковою і не означала прогалини в законодавстві. В літературі правильно зазначається, що “законодавець не тільки не прагне до того, щоб розкрити поняття сім’ї, але і свідомо намагається відійти від надмірної формалізації цього поняття. Його наповнення конкретним змістом залежить від багатьох факторів, які настільки індивідуальні, що кожен формальний підхід до сім’ї неминуче вступив би у протиріччя з реальними життєвими ситуаціями”.У зв’язку з конкретними питаннями, які поставали в практиці, Конституційний Суд України 3.06.1999 р. прийняв рішення про офіційне тлумачення терміна “член сім’ї”. В ньому, зокрема, було сказано, що стосовно поняття “член сім’ї” Конституційний Суд України виходить з об’єктивної відмінності його змісту залежно від галузі законодавства (п. 6). Таким чином, на думку Конституційного Суду, визначити єдине поняття “член сім’ї”, яке б мало застосовуватися в праві, неможливо, бо кожна галузь права тлумачить це поняття по-своєму, підкреслюючи ті чи інші ознаки сім’ї, які набувають певного значення для тих чи інших відносин. Зрозуміло, що різне тлумачення поняття “член сім’ї” не дає підстав для розробки єдиного поняття сім’ї в праві.
Разом із тим, у новому СК вперше зроблена спроба дати легальне визначення сім’ї (ст. 3 СК). На жаль, її важко визнати вдалою. Можна погодитися з висловленою в літературі думкою, що насправді в СК визначається не поняття сім’ї, а коло осіб, які до неї входять, — членів сім’ї. Що ж до визначення сім’ї, то в законі лише сказано, що сім’я є первинним та основним осередком суспільства (ч. 1 ст. 3 СК). Законодавець уникає основного визначення сім’ї, і це не випадково. В літературі це питання хоча і дуже широко обговорювалося, так і не знайшло свого остаточного висновку. Для визначення сім’ї в науковій літературі застосовувалися різні терміни — “союз”, “об’єднання”, “спільність”, “мала соціальна група” тощо. Новий СК визначає сім’ю як первинний та основний осередок суспільства (ч. 1 ст. 3 СК). Таке визначення не є правовим, воно вирішує лише питання щодо місця та значення сім’ї в суспільстві. Тому в науковому плані, з урахуванням ст. 3 СК, можна вважати, що сім’я — це об’єднання осіб, пов’язаних між собою спільністю проживання, побуту та взаємними правами і обов’язками.
Щодо такої ознаки сім’ї, як спільне проживання осіб, які її складають, закон містить деякі винятки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Втім, спільне проживання членів сім’ї є найбільш типовою та наочною ознакою сімейної спільноти. Спільний побут членів сім’ї має різноманітні види свого прояву — спільне ведення господарства, відпочинок, спілкування тощо. Членів сім’ї пов’язують також взаємні права та обов’язки. Ця ознака є найбільш вагомою для юридичного визначення сім’ї. Члени сім’ї мають комплекс взаємних особистих та майнових прав та обов’язків. Так, батьки зобов’язані виховувати своїх дітей, захищати та представляти їхні інтереси перед третіми особами. Крім того, вони зобов’язані утримувати дітей та забезпечувати матеріальні умови їх життя. Комплекс взаємних прав та обов’язків пов’язує також подружжя, усиновлювачів та усиновителів, інших членів сім’ї.
Підставами виникнення сім’ї є шлюб, кровне споріднення осіб, усиновлення, а також інші підстави, які не заборонені законом, і такі, що не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 4 ст. 3 СК). На відміну від Кодексу про шлюб та сім’ю України новий СК не містить вичерпного переліку підстав виникнення сім’ї. Тому сім’ю складають не тільки особи, які, наприклад, зареєстрували шлюб, а й ті, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу (фактичне подружжя). Таким чином, до членів сiм’ї в першу чергу належать подружжя, батьки i дiти, якi за загальним правилом складають ядро сiмейного союзу. Подальше коло членiв сiм’ї може варiюватися залежно вiд конкретних обставин, починаючи вiд найближчих кровних родичiв (висхiдних, низхiдних i бiчних лiнiй спорiдненостi) i закiнчуючи особами, які спiльно проживають в одному будинку (“пiд одним дахом”) як члени сiм’ї.
Сімейні правовідносини мають спеціальні та загальні ознаки. Спеціальними ознаками є ті, що характерні саме для сімейних правовідносин, і певною мірою виділяють їх серед інших цивільних правовідносин. Загальні ознаки, навпаки, характеризують спільні риси, які притаманні усім цивільним правовідносинам. Ознаками, які притаманні сімейним правовідносинам (спеціальні ознаки) є: спеціальний суб’єктний склад (суб’єктами сімейних правовідносин можуть бути тільки фізичні особи); своєрідність юридичних фактів, які породжують сімейні правовідносини (шлюб, спорідненість, материнство, батьківство тощо); тривалість існування (сімейні відносини, як правило, є тривалими за часом); індивідуалізація учасників і неможливість передачі прав та обов’язків іншим особам; особисто-довірчий характер відносин.
До загальних ознак, тобто тих, що притаманні усім цивільним, у тому числі і сімейним правовідносинам, належать: рівність учасників правовідносин; автономія їх волі; майнова самостійність.
Сімейні правовідносини, як і будь-які інші цивільні правовідносини, виникають між особами, які є рівними між собою. Вони не є відносинами влади і підкори, які притаманні, наприклад, правовідносинам адміністративним. Навіть коли йдеться про відносини між батьками та дітьми, то вертикаль стосунків не виникає. Батьки не мають владних повноважень стосовно дитини. В своєму ставленні до дитини вони зобов’язані виходити з того, що перед ними особа, яка має свої власні права та інтереси. Більше того, дитина має право на підвищений захист своїх прав навіть і проти своїх батьків, коли ті виконують свої батьківські обов’язки неналежним чином. В юридичному сенсі правовідносини батьків і дітей – правовідносини горизонтальні, відносини рівних сторін.У цивілістиці поставало питання: рівність сторін є ознакою відносин, що регулюються, чи вона є ознакою методу правового регулювання, тобто засобу, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини? З цього приводу висловлюються різні думки. Наприклад, М. Д. Єгоров вважає, що рівноправність це ознака методу правового регулювання. Він, зокрема, зазначає: “Якщо визнати, що сторона суспільних відносин, які входять до предмету цивільного права, знаходиться в рівному становищі і без правового регулювання, то стає безглуздим саме правове регулювання вказаних відносин методом рівноправ’я...”. Таке пояснення не виглядає переконливим. Рівність сторін — це, в першу чергу, природна риса самих відносин, які регулюються. Якщо певні відносини за своєю природою є відносинами рівних осіб, то право може лише закріпити таке становище, перевести його на мову юридичних термінів, створити відповідні механізми юридичного захисту і не більше. Зміст законодавчих норм визначається сутністю відносин, які регулюються, а не навпаки. Якщо норми закону моделюються без урахування природи відносин, які регулюються, то їх ефективність буде невеликою. Тому рівність сторін, у першу чергу, може розглядатися як ознака саме відносин, що регулюються сімейним правом. Знаходячи свій відбиток у правових нормах, рівність сторін набуває юридичного закріплення і визначає сутність правового регулювання сімейних відносин, тих юридичних засобів, які залучаються до їх регулювання.
Кожен учасник сімейних відносин розглядається як особа, яка має відповідну майнову самостійність, власні майнові права, незалежно від свого віку та обсягу дієздатності. Завжди можна конкретно визначити, яке саме майно належить тому чи іншому учаснику сімейних відносин на праві власності або володіння, обтяжене воно боргами чи ні, які майнові права та обов’язки має особа щодо інших осіб тощо. Учасники сімейних правовідносин здійснюють свої майнові права безпосередньо або за допомогою інших осіб, що не змінює основної концепції, відповідно до якої кожен учасник сімейних відносин має майнову самостійність.
Ще однією ознакою сімейних правовідносин є автономія волі їх учасників. Кожна особа в сімейному праві визначається як окремий суб’єкт права незалежно від свого віку та здатності здійснювати свої права власними діями. Саме тому відповідно до ч. 1 ст. 7 Конвенції про права дитини, яка була прийнята ООН 20.11.1989 р., дитина реєструється відразу після народження і з цього моменту набуває своїх прав. Інша справа, яким чином визначається воля дитини. Зрозуміло, що вольові якості людини формуються не з моменту народження і потребують певного часу. З урахуванням цього природного факту, в праві існує чимало спеціальних механізмів, які дають змогу, з одного боку, розглядати дитину як окрему вольову “одиницю”, а з іншого — передати право формулювати та визначати цю волю іншим особам, які за своїми природними якостями здатні це робити — батькам, усиновлювачам, опікунам, піклувальникам тощо. Ці особи завжди мають діяти так, як би діяла сама особа, здійснюючи свою власну вольову поведінку у власних інтересах.
2.2 Види сімейних правовідносин
За своєю природою відносини, що складають предмет сімейного права, поділяються на два види: а) особисті та б) майнові.
Відомо, що такий поділ є традиційним для цивільного права в цілому і є основною класифікацією цивільно-правових відносин. Не є винятком і сімейні правовідносини. Норми права регулюють особисті відносини, які виникають, наприклад, між подружжям щодо зміни прізвища при реєстрації шлюбу, вирішення усіх питань життя сім’ї, між батьками та дітьми щодо виховання дитини, між іншими родичами та дітьми стосовно спілкування тощо. Майнові правовідносини виникають щодо спільного та роздільного майна подружжя, батьків та дітей, управління та розпорядження майном, взаємного утримання членів сім’ї та інших родичів тощо.
Останнім часом майнові відносини в сім’ї дістали значного розвитку. Цьому сприяє відміна багатьох заборон щодо кола об’єктів права приватної власності, розширення договірної ініціативи учасників сімейних відносин. Разом із тим, це не може розглядатися як зміна самої сутності сім’ї, зменшення значення емоційних та особистих зв’язків її членів. Інша справа, що більшість особистих сімейних відносин (на відміну від майнових) не є предметом права. Тому розширення правового регулювання майнових відносин у сім’ї не означає автоматичного звуження кола особистих відносин та зменшення їх значення в сімейному житті. Сьогодні, як і раніше, ці відносини просто знаходяться за межами правового впливу. Можна зазначити, що новий СК містить цілу низку статей, які закріплюють особисті немайнові права учасників сімейних відносин — право подружжя на повагу до своєї індивідуальності, право на фізичний та духовний розвиток, право на розподіл обов’язків у сім’ї тощо. Ці правила не є правовими, вони мають характер моральних, а не юридичних норм. У СК вони знайшли своє закріплення скоріш як певні ціннісні орієнтири.
З точки зору визначеності у правовідношенні зобов’язаної особи сімейні правовідносини поділяються на абсолютні та відносні. Абсолютними є такі сімейні правовідносини, у яких фігура зобов’язаної особи є невизначеною. Наприклад, подружжю на праві власності належить певне майно. Усі інші особи не мають права порушувати право власності подружжя. Таким чином, особа, яка має обов’язок утримуватися від порушення права власності подружжя, заздалегідь не визначена. Такий обов’язок покладається на будь-яку особу, яка в той чи інший спосіб стикається з майном подружжя. Правовідносини такого типу називаються абсолютними. Відносні правовідносини виникають у випадках, коли обидві сторони сімейного правовідношення є чітко визначеними. Наприклад, один з подружжя, який є непрацездатним і нужденним, має право на отримання аліментів від іншого з подружжя, якщо той може таке утримання надати. З цього видно, що зобов’язана особа — другий з подружжя, є чітко визначеною особою.
Для сімейних правовідносин характерним є їх складний характер, коли абсолютні та відносні правовідносини дуже тісно пов’язані між собою та існують, так би мовити, паралельно. Наприклад, правовідносини між чоловіком і жінкою щодо їх спільного майна є відносними, бо обидві сторони правовідносин є чітко визначеними, кожен із подружжя зобов’язаний володіти, користуватися та розпоряджатися спільним майном, не порушуючи прав іншого з подружжя. У той же час щодо усіх третіх осіб подружжя виступає як єдиний власник, правомочна особа, якій протистоїть невизначене коло зобов’язаних осіб. У цьому сенсі правовідносини власності подружжя мають абсолютний характер.
2.3 Підстави виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин
Сімейні правовідносини виникають, змінюються та припиняються внаслідок різноманітних конкретних життєвих обставин. Народження дитини спричиняє появу комплексу прав та обов’язків батьків та дітей. Укладення подружжям договору про взаємне утримання слугуватиме підставою зміни аліментних правовідносин, встановлених законом, і виникнення нових правовідносин, визначених договором. Унаслідок позбавлення батьківських прав певні правовідносини між батьками та дітьми припиняються. У зв’язку з тим, що такі обставини тягнуть за собою важливі юридичні наслідки — виникнення, зміну або припинення сімейних правовідносин, вони називаються юридичними фактами. Таким чином, юридичні факти — це такі конкретні життєві обставини, які спричинюють виникнення, зміну або припинення сімейних правовідносин.
Юридичні факти в сімейному праві поділяються на окремі види.
1. Першою є традиційна класифікація юридичних фактів за вольовою ознакою, тобто залежно від ступеня обумовленості настання юридичного факту від волі особи. У зв’язку з цим у сімейному праві юридичні факти поділяються на: а) юридичні дії; б) юридичні події.
Юридичні дії — це такі юридичні факти, які основані на волевиявленні учасників сімейних відносин. Дії поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірні — дії, які відповідають сімейно-правовим нормам і не порушують прав та інтересів учасників сімейних відносин. Вони мають найбільше поширення і складають основну масу юридичних фактів у сімейному праві. Вони згруповані за певними ознаками з урахуванням особливостей окремих видів правомірних юридичних дій.
Правомірні юридичні дії у сімейному праві поділяються на: а) юридичні акти (правочини, адміністративні акти, судові рішення) та б) юридичні вчинки. Юридичні акти безпосередньо спрямовані на настання юридичних наслідків. Так, подружжя, що укладає певний правочин, має за мету передати майно у власність, встановити режим користування майном, поділити майно тощо. Метою таких дій подружжя є саме настання юридичних наслідків.
Такі наслідки виникають також у випадку, коли відповідний державний орган видає адміністративний акт, який є підставою виникнення, зміни або припинення сімейних правовідносин. Так, орган реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) реєструє шлюб, народження дитини, смерть особи тощо. Судові рішення також набувають значення сімейно-правових юридичних фактів. Суд, наприклад, виносить рішення про усиновлення дитини, поділ майна подружжя, стягнення аліментів, встановлення режиму окремого проживання подружжя тощо.
Юридичні вчинки складають окремий вид правомірних юридичних дій у сімейному праві. Вони відрізняються від юридичних актів тим, що особа, яка здійснює юридичний вчинок, не має за мету настання юридичних наслідків. Такі наслідки настають у силу прямого припису закону. Наприклад, особа взяла у свою сім’ю дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, і виховує її (фактичне виховання). Такі дії не мають на меті виникнення суто юридичних наслідків і здійснюються з гуманних підстав, бажання створити дитині умови сімейного виховання. Разом із тим, закон передбачає, що виховання дитини за таких умов породжує виникнення прав та обов’язків, передбачених сімейним законодавством (ст. 261 СК).
Неправомірними визнаються дії, які суперечать нормам сімейного права, порушують права та інтереси учасників сімейних правовідносин (несплата аліментів, незаконне відібрання дитини у батьків, невиконання договору тощо).
Юридичні події — це такі конкретні життєві обставини, які не залежать від волі учасників сімейних відносин (абсолютні події) або частково залежать від неї (відносні події). В сімейному праві до юридичних подій відносять, наприклад, народження дитини або смерть особи. Батьки можуть вирішувати питання щодо народження в майбутньому дитини, але сам по собі факт народження є біологічним явищем і не залежить від їх волі. Народження дитини як юридичний факт спричинює виникнення цілої низки взаємних прав і обов’язків батьків та дітей. Смерть особи також викликає важливі юридичні наслідки. В сімейному праві смерть є підставою припинення багатьох правовідносин, наприклад, правовідносин щодо взаємного утримання подружжя, батьків та дітей, інших родичів. Унаслідок смерті припиняються зобов’язальні правовідносини, які виникли з договору між учасниками сімейних відносин, тощо.
Різновидом юридичних подій у сімейному праві визнаються також строки, які встановлюються законом, договором сторін або рішенням суду. В цьому сенсі вони певною мірою залежать від волі учасників сімейних відносин. Разом із тим, плин часу — об’єктивне явище, на яке людина впливати не може. Саме ця ознака дає підстави відносити строки до подій. В сімейному праві існує багато видів строків, із якими закон пов’язує настання певних юридичних наслідків. Наприклад, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка — батька дитини до досягнення дитиною трьох років (ч. 2 ст. 84 СК); батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття
(ст. 180 СК); якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, суд може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за один рік (ч. 2 ст. 79 СК) тощо.
2. За юридичними наслідками юридичні факти в сімейному праві поділяються на: а) право-утворюючі, б) право-змінюючі, в) право-припиняючі. До право-утворюючих належать юридичні факти, які спричинюють виникнення сімейних правовідносин. Наприклад, народження дитини є юридичним фактом, із яким закон пов’язує виникнення особистих та майнових правовідносин між матір’ю/батьком дитини та самою дитиною. До право-змінюючих належать юридичні факти, які змінюють сімейні правовідносини, які вже існували. Наприклад, аліментні правовідносини батька/матері та дитини можуть бути змінені за договором на правовідносини щодо передачі майна дитині у власність (ст. 190 СК). Сімейні правовідносини припиняються також унаслідок настання певних юридичних фактів. Наприклад, подружжя має право відмовитися від шлюбного договору (ст. 101 СК), що спричинює припинення їх майнового правовідношення. Поновлення працездатності дитини тягне за собою припинення правовідносин щодо утримання дитини батьками (ст. 198 СК).
3. За тривалістю юридичні факти в сімейному праві поділяються на:
а) одноразові; б) тривалі. До одноразових можна віднести правочини, реєстрацію шлюбу, народження дитини, рішення суду про встановлення батьківства тощо. Такі юридичні факти за своєю природою мають одноразовий характер. Значне місце в сімейному праві мають тривалі юридичні факти, які розгортаються у часі й існують протягом певного періоду. До них, зокрема, належать юридичні становища — спорідненість, свояцтво, вагітність, непрацездатність, нужденність тощо.
Спорідненість — один із важливіших юридичних фактів у сімейному праві, бо з ним закон пов’язує настання різних юридичних наслідків. Спорідненість є підставою виникнення комплексу особистих і майнових прав батьків і дітей, баби, діда, братів, сестер та інших родичів; права на захист інтересів родичів у суді; права на усиновлення дитини тощо. Однак спорідненість може слугувати і юридичною перешкодою для виникнення деяких сімейних правовідносин. Так, особи, які перебувають у спорідненості, в передбачених законом випадках не можуть укласти між собою шлюб (ст. 26 СК). Спорідненість — це кровний зв’язок між людьми, із наявністю якого пов’язані виникнення, зміна чи припинення прав та обов’язків. Спорідненість у своїй основі має біологічний фактор – фактор походження. Тому, наприклад, не є родичами подружжя, а також усиновлювачи та усиновлені.
Родичами визнаються особи, які походять один після одного або від спільного предка. Залежно від цього розрізняють прямі та побічні родинні зв’язки. Пряма спорідненість визначається щодо осіб, які послідовно походять один після одного. Висхідна пряма лінія спорідненості встановлюється від нащадків до предків (син — батько, онука — дід), низхідна — від предків до нащадків (батько — син, дід — онука). Побічними є родинні зв’язки, які походять від спільного предка (два брати є родичами, бо походять від однієї матері (батька). Рідні брати та сестри, які мають спільних батьків (матір та батька), називаються повно-рідними; ті, які мають спільну матір і різних батьків – єдиноутробними; спільного батька і різних матерів — єдинокровними. Не є родичами діти кожного з батьків – зведені брати та сестри. До них належать син (дочка) чоловіка від попереднього шлюбу та син (дочка) дружини від попереднього шлюбу. Цих осіб не зв’язує походження від спільного предка.
У праві велике значення має близькість спорідненості. Вона визначається шляхом встановлення ступеня спорідненості — тобто числа народжень, що пов’язують двох родичів (як прямих, так і побічних споріднених зв’язків) між собою. При цьому береться до уваги кількість народжень за винятком народження самого спільного предка. Рідні брат і сестра перебувають у другому ступені спорідненості, бо їх пов’язують два народження — народження брата й сестри (народження їх матері (батька) до уваги не береться). Дід з онуком також перебувають у другому ступені спорідненості. Їх пов’язує народження дочки (сина), а потім і самого онука.
Свояцтво — це відносини між одним із подружжя і кровними родичами іншого з подружжя або між родичами обох з подружжя, що виникають не зі спорідненості, а зі шлюбу. В деяких випадках свояцтво викликає настання певних правових наслідків. За наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну і ту саму дитину, переважне право на її усиновлення має громадянин України, який є чоловіком матері або дружиною батька дитини, яка усиновлюється (ст. 213 СК). Відповідно до ст. 260 СК, якщо мачуха або вітчим проживають однією сім’єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні. В разі необхідності таке право буде захищатися у суді (ст. 159 СК). Мачуха та вітчим мають право на самозахист своїх малолітніх, неповнолітніх або повнолітніх непрацездатних пасинка та падчерки. Вони мають також право без спеціальних на те повноважень звернутися за захистом прав та інтересів цих осіб до органу опіки та піклування або до суду (ст. 262 СК). Мачуха, вітчим зобов’язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку та пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітних братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ст. 268 СК). У свою чергу, повнолітні падчерка, пасинок зобов’язані утримувати непрацездатних мачуху, вітчима, якщо вони потребують матеріальної допомоги і якщо вони надавали падчерці, пасинкові систематичну матеріальну допомогу не менш як п’ять років, за умови, що падчерка, пасинок мають змогу надавати матеріальну допомогу. Обов’язок падчерки, пасинка щодо утримання мачухи, вітчима виникає, якщо у мачухи, вітчима немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина, братів та сестер або якщо ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання (ст. 270 СК).
4. За складом юридичні факти в сімейному праві поділяються на: а) прості; б) складні. Простий юридичний факт складається з однієї життєвої обставини, наявності якої достатньо для виникнення, зміни або припинення сімейних правовідносин. Наприклад, подружжя уклало договір, відповідно до якого чоловік зобов’язується надавати дружині певне утримання протягом одного року. Укладення такого договору спричиняє виникнення відповідного майнового правовідношення подружжя. До простих належать також такі юридичні факти, як реєстрація шлюбу, смерті, народження тощо.
Складний юридичний факт передбачає наявність такої юридичної дії або події, яка має низку ознак. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 162 СК суд може постановити рішення про відібрання дитини, якщо один із батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими дитина проживала на підставі закону або рішення суду, змінить місце її проживання, у тому числі способом її викрадення. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я. В даному разі мова йде про неправомірну юридичну дію — відібрання дитини у батьків. Цей юридичний факт слугує підставою для виникнення правовідношення щодо захисту порушеного сімейного права — права на виховання дитини. Разом із тим, цей факт має складну структуру, бо містить не одну, а декілька ознак: а) місце дитини неправомірно змінено, в тому числі шляхом її викрадення; б) на цю зміну не було отримано згоди того з батьків, з ким дитина проживала, або іншої особи, яка виховувала дитину на підставі закону або рішення суду; в) за попереднім місцем проживання для дитини не створювалася реальна небезпека для її життя та здоров’я. Суд при розгляді справи має враховувати усі вказані ознаки цього юридичного факту.
3. Учасники сімейних відносин
Учасниками (суб'єктами) сімейних відносин є виключно люди.
Різноманітні державні інституції (орган реєстрації актів цивільного стану, орган опіки та піклування, суд) можуть брати участь у виникненні, зміні чи припиненні сімейних прав та обов'язків, але ніколи не стають учасниками сімейних відносин. Іншими словами норми сімейного права можуть регулювати інші відносини за участю юридичних осіб – органи опіки та піклування, дитячі заклади тощо.
Казенний, з елементом формалізму цивілістичний штамп «фізична особа» до учасників сімейних відносин, на щастя, не пристав.
Кожен учасник сімейних відносин має особливий статус: матері чи батька, дружини чи чоловіка, дитини, баби або діда, внука, брата чи сестри. Ці означення відразу засвідчують суть особливих особистих і водночас соціальних ролей, які вони виконують на сцені життя.
Коло учасників сімейних відносин визначено ст. 2 СК України і є вичерпним Відповідно до ст. 2 СК України першу групу учасників сімейних правовідносин становлять подружжя, батьки, діти, усиновлювачі та усиновлені.
Подружжя - особи, що перебувають у зареєстрованому шлюбі (ч.1, 2 ст.21 СК України). Особисті й майнові права та обов'язки подружжя регулюються нормами сімейного, цивільного законодавства, а також договорами, що укладаються подружжям між собою.
Дружина та чоловік
Дружина, чоловік є суб'єктами шлюбних відносин, які становлять складову частину сімейних відносин.
У Сімейному кодексі термін «дружина» вживається лише стосовно заміжньої, шлюбної жінки, поруч із терміном «чоловік», хоча збережено й звичні уже слова та словосполучення «подружжя», «один з подружжя», «кожен з подружжя».
Виокремлення термінів «дружина» та «чоловік» було зумовлено різними соціальними ролями, які вона та він виконують у шлюбі, прагненням наголосити на них як на рівновеликих цінностях.
Юридичний статус дружини та чоловіка виникає лише на підставі зареєстрованого шлюбу.
Батьки - чоловік та жінка, від яких походить дитина. Вони перебувають у природному або «легітимованому» (такому що ґрунтується на законі чи рішенні суду) правовому зв’язку з дитиною.
Дитина
Юридичний зв'язок між дитиною та матір'ю і батьком, матір'ю та дитиною, батьком та дитиною обумовлюється фактом народження дитини і засвідчується у порядку, визначеному СК.
Відповідно до Конвенції про права дитини, статусом дитини у Сімейному кодексі наділені особи у віці до 18 років. Відповідно до ч.1 ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа, яка не досягла повноліття (вузьке значення). Дитина є учасником сімейних правовідносин з певним чоловіком та жінкою, якщо походить від них. У СК України поняття дитини також вживається і у широкому значенні щодо врегулювання певних аспектів відносин батьків та дітей після досягнення останніми повноліття.
Набуття неповнолітньою особою повної цивільної дієздатності у зв'язку з реєстрацією шлюбу, а також надання їй повної цивільної дієздатності у зв'язку із реєстрацією її матір'ю чи батьком дитини або укладенням трудового договору чи бажанням займатися підприємництвом (статті 34, 35 ЦК) не позбавляє її статусу дитини.
Набуття повної цивільної дієздатності особою, з якою, наприклад, у 16 років було зареєстровано шлюб, означає, що усі цивільні правочини щодо свого майна вона може вчиняти сама, без згоди батьків і без дозволу органу опіки та піклування. Але на продаж батьками своєї квартири чи будинку, у якому проживає ця дитина, потрібна буде згода органу опіки та піклування.
У сфері сімейних відносин така особа залишиться зі статусом дитини: збереже право на аліменти від батьків, не зможе бути усиновлювачем, опікуном чи піклувальником.
У статті 6 СК, як і в Цивільному кодексі, діти поділені на дві вікові категорії:
1) малолітні - до 14 років;
2) неповнолітні - від 14 до 18 років.
Статусом дочки та сина у Сімейному кодексі наділені повнолітні діти.
Усиновлювач - особливий суб'єкт сімейних відносин. Його правовий зв'язок із чужою дитиною, що стала його дитиною, базується не на кровному спорідненні з нею, а на особливому акті його доброї волі, санкціонованому рішенням суду (ст. 207 СК України).
Усиновлений - дитина чи повнолітня особа, яка одержала шанс «прижитися до чужого кореня», одержати сімейне тепло та любов, щоб згодом віддати це усиновлювачеві. Правові відносини між усиновлювачами та усиновленими ототожнюються з правовими відносинами між батьками та дітьми за походженням.
Квазі-родинні відносини - між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, коли такі особи не є подружжям, тобто не перебувають у зареєстрованому шлюбі.
Другу групу учасників сімейних правовідносин становлять баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, рідні брати та сестри, мачуха, вітчим, падчерка та пасинок. До цієї групи відносять осіб, які належать до другого та третього ступеню прямої та бокової спорідненості, а також особи, які перебувають у «квазі-родинних відносинах».
Баба та дід – це батьки батьків фізичної особи. У Сімейному кодексі баба та дід наділені особистими та майновими правами і обов'язками щодо внуків, а також правами їх процесуальних законних представників.
Внуки - це діти дітей фізичної особи. Внуки у пору дитинства наділені особистими та майновими правами щодо баби та діда, а після досягнення повноліття - обов'язками щодо них.
Прабаба та прадід – це батьки баби та діда фізичної особи.
Прабаба, прадід, правнуки - ці родичі названі учасниками сімейних відносин у Сімейному кодексі вперше. Правнуки - це внуки дітей фізичної особи.
Хоча у ньому жодного разу не згадано про прапрабабу, прапрадіда та праправнуків, відносини між ними мають регулюватися за допомогою аналогії закону так, як вони регулюються між прародичами та правнуками.
Брати та сестри – це особи, що походять від спільних батьків, вони наділені правом на спілкування (на контакт), іншими особистими та майновими правами та обов'язками.
Квазі-родинні відносини – відносини між мачухою і вітчимом з одного боку та падчерком і пасинком з іншого боку.
У ч. 3 ст. 2 СК України розширено коло учасників сімейних відносин – інші члени сім'ї у випадках, передбачених кодексом (Наприклад, Гл. 19 та 20 Розділу 4 СК України).
До числа інших осіб, що можуть бути учасниками сімейних відносин, належать, зокрема, жінка та чоловік, котрі проживають спільно, але без реєстрації шлюбу. Перелік «інших осіб» як членів сім'ї не може бути вичерпним.
Висновок
Сім'я — це історично визначена організована соціальна спільність, заснована на шлюбі та кровному спорідненні (або лише на шлюбі чи лише на кровному спорідненні), усиновленні та взятті дітей на виховання, характерними ознаками якої є спільне життя її членів, взаємна моральна та матеріальна підтримка і взаємне виховання ними одне одного, насамперед підростаючого покоління.
Сім'я це:
- спільнота, тобто певна група людей. Сім'я - це особлива спільність людей, основу якої становить емоційно-відчуттєва ознака, яка притягує їх, єднає, тримає вкупі;
- спільнота природна. Природність сім'ї означає, що її виникнення було об'єктивно започатковане тими умовами, в яких жила людина. Лише завдяки сім'ї вона могла вижити. Саме сім'я була першою і первинною людською спільнотою, зумовленою природним буттям людини;
- спільнота основна. У слові «основний» таїться те, що це найбільш численний суспільний осередок, який має величезне соціальне навантаження, яке може виконати лише вона.
Під сімейними правовідносинами треба розуміти відносини, що виникають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання. Крім того, вони можуть виникати в результаті встановлення опіки та піклування.
Сімейні правовідносини мають суто індивідуальний характер. Їх правомочними та зобов'язаними учасниками є конкретні особи.
Отже, наведені особливості сімейних правовідносин свідчать про те, що у комплексі вони утворюють галузеву єдність, що якісно відрізняється від галузевої єдності цивільних правовідносин і правовідносин, які складаються в інших галузях права.
Кожен учасник сімейних відносин має особливий статус: матері чи батька, дружини чи чоловіка, дитини, баби або діда, внука, брата чи сестри. Ці означення відразу засвідчують суть особливих особистих і водночас соціальних ролей, які вони виконують на сцені життя.
Об'єктами сімейних правовідносин є ті нематеріальні та матеріальні блага, заради одержання й захисту яких особи вступають у сімейні правовідносини.
Зміст сімейних, як й будь-яких, правовідносин становлять суб'єктивні права та обов'язки їх учасників.
Важливе місце серед юридичних фактів у сімейному праві посідають такі їх види, як споріднення і свояцтво.
Список використаних джерел