Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Булгакова Ірина Валеріївна
УДК 347.463
Правове регулювання перевезення вантажів
залізничним транспортом в Україні
Спеціальність: 12.00.04 – господарське право;
господарсько-процесуальне право.
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ – 2003
Дисертація є рукописом.
Робота виконана на кафедрі господарського права юридичного
факультету Київського національного
університету імені Тараса Шевченка.
Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор
кафедри господарського права
Пронська Граціелла Василівна
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,
академік Академії правових наук України
Луць Володимир Васильович
Академія муніципального управління
завідувач кафедри цивільно-правових
дисциплін (М.Київ)
кандидат юридичних наук, доцент
Халаїм Ніна Олексіївна
Національний технічний університет України “КПІ”
доцент кафедри господарського та кримінального права (м.Київ)
Провідна установа: Донецький національний університет ( м. Донецьк)
Захист відбудеться 9 жовтня 2003 року о 10 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06. при Київському національному
університеті імені Тараса Шевченка
( м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253).
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського
національного університету імені Тараса Шевченка
(01033 м. Київ, вул. Володимирська, 58).
Автореферат розісланий 09.08.2003 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат юридичних наук Боднар Тетяна Валеріївна
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження обумовлена великим значенням для функціонування економіки країни залізничних перевезень вантажів, недосконалістю правового регулювання в Україні відносин, пов’язаних із такими перевезеннями та відсутністю комплексних досліджень з цієї теми у сучасних вітчизняних наукових джерелах.
В наш час, коли ринок охоплює всі сфери господарської діяльності, особливості кожної з них (в тому числі і в галузі транспорту) потребують належного правового регулювання. Одним із пріоритетних напрямків розвитку законодавства в Україні є вдосконалення транспортного законодавства, яке має більш повно відповідати завданням, змісту та умовам життєдіяльності даної галузі економіки.
Основи транспортного законодавства в Україні були закладені у 1994 році з прийняттям Верховною Радою України Закону України “Про транспорт”. Згодом, з метою правового закріплення основних засад організації та діяльності залізничного транспорту в Україні в липні 1996 року був прийнятий Закон України “Про залізничний транспорт”. Важливим етапом створення спеціального законодавства у сфері залізничного транспорту стала Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Статуту залізниць України”, яка була прийнята 6 квітня 1998 року.
Не дивлячись на те, що українське законодавство про залізничні перевезення було розроблено з урахуванням нових ринкових відносин і в цілому відповідає міжнародним стандартам, тем не менше, воно не позбавлено недоліків і внутрішніх протиріч, які негативно відображаються на правозастосовчій діяльності. Вказане зумовлює потребу в проведенні дослідження у цьому напрямі.
Вибір теми дослідження визначається також тим, що в українській юридичній літературі відсутні комплексні дослідження, які стосуються правового регулювання перевезень вантажів залізничним транспортом. Дана робота являє собою спробу здійснити цілісний підхід до з’ясування відносин, які виникають у зв’язку із перевезенням вантажів залізничним транспортом. Крім того, наявність в чинному законодавстві України певних прогалин у регулюванні даних правовідносин зумовлює потребу в дослідженні теоретичних питань діяльності залізничного транспорту по перевезенню вантажів та розробці відповідних науково обгрунтованих рекомендацій щодо розвитку українського законодавства в цій сфері.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана відповідно до бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка №01БФО42-01 “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні” та відповідно до теми №97118 “Вдосконалення правового становища суб’єктів господарської діяльності в умовах формування ринкової економіки України”.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення і аналіз загальних закономірностей розвитку правових відносин в сфері перевезення вантажів залізничним транспортом, а також виявлення теоретичних та практичних проблем правового регулювання у цій сфері. Дисертантка не ставить за мету розгляд всіх правовідносин, які зачіпають процес перевезення вантажів залізничним транспортом, а обмежується лише аналізом найбільш суттєвих і важливих.
В зв’язку з цим дисертанткою поставлені наступні основні задачі:
- визначення системи і структури законодавства про залізничні перевезення вантажів;
- дослідження сутності планування залізничних перевезень;
- дослідження ролі, місця, функцій і правового становища учасників транспортного процесу;
- виявлення особливостей зобов’язальних правовідносин, які виникають в сфері залізничних перевезень вантажів;
- аналіз ознак транспортного договору та формулювання його визначення;
- розгляд особливостей договору перевезення вантажів залізничним транспортом як основного в транспортних правовідносинах та договорів, спрямованих на організаційне забезпечення перевезення вантажів;
- дослідження практики господарських судів України щодо розгляду спорів, які виникають із договорів перевезення вантажів залізничним транспортом;
- розроблення конкретних пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України по даній темі.
Об’єктом дослідження виступає транспортна діяльність залізниць щодо перевезення вантажів через систему договорів, які укладаються для її здійснення.
Предметом дослідження є система нормативних актів, що регулюють залізничні перевезення вантажів, та практика їх застосування, а також теоретичні та практичні питання правового регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом як специфічного виду господарської діяльності.
Методи дослідження. Дисертаційне дослідження побудоване на застосуванні діалектичного методу пізнання та системного методу. В роботі також застосовано історичний, логічний, порівняльно-правовий методи дослідження та метод аналізу.
Так, діалектичний та історичний методи використані в роботі для дослідження розвитку залізничного транспорту та становлення законодавства про залізничні перевезення. За допомогою системного методу досліджений безпосередньо процес перевезення вантажів залізничним транспортом. Через призму порівняльно-правового методу аналізуються наукові позиції та погляди українських та зарубіжних вчених щодо правового регулювання відносин, пов’язаних із перевезенням вантажів залізничним транспортом. Шляхом застосування методу аналізу досліджений сучасний стан законодавства про залізничні вантажні перевезення і відповідно внесені пропозиції щодо його удосконалення.
В дисертації проведений аналіз законодавства України, нормативних актів Союзу РСР з питань залізничних перевезень вантажів, головним чином тих, які мають застосування в Україні, практики Міністерства транспорту України та Державної адміністрації залізничного транспорту України з досліджуваних питань, практики господарських судів по вирішенню спорів, що виникають з залізничних перевезень вантажів. У плані порівняльного дослідження здійснюється аналіз чинного законодавства Російської Федерації.
Коло джерел дослідження створюють роботи вітчизняних та зарубіжних авторів з питань загальної теорії держави та права, цивільного та господарського права.
Теоретичну основу дисертації складають праці відомих вчених, зокрема: М.К.Александрова-Дольника, Г.Б.Астановського, М.І.Брагинського, О.А.Беляневич, В.В.Вітрянського, В.О.Єгіазарова, О.С.Іоффе, Т.П.Коваленко, Л.Я.Носко, О.П.Потапова, А.М.Романович, М.О.Тарасова, Б.Л.Хаскельберга, В.С.Щербини, К.К.Яічкова та інших.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертації складається з комплексного дослідження правовідносин щодо організації та здійснення залізничних перевезень в Україні в сучасний період та відповідного законодавства, включаючи порівняльний та історичний аналіз норм, які регулюють залізничні перевезення вантажів, а також виявлення найбільш важливих з теоретичної та практичної точок зору правових проблем в цій сфері та шляхів і способів їх вирішення.
Аналіз чинного законодавства України, спеціальної літератури з питань дослідження та діяльності організацій залізничного транспорту України в сучасних умовах надав можливість сформулювати положення, які містять наукову новизну, та пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України по даній темі, а саме:
- система законодавства України щодо правового регулювання перевезень вантажів здійснюється за допомогою значної кількості нормативних актів, які поділяються:
1) за предметом регулювання на: акти загальної дії (загальне законодавство), тобто нормативні акти, які регулюють діяльність всіх суб’єктів підприємницької діяльності, транспортних організацій в тому числі; акти спеціальної дії (спеціальне законодавство) включає в себе нормативні акти щодо регулювання діяльності саме залізничного транспорту.
2) за сферою дії на: загальне законодавство про залізничні перевезення, яке включає в себе нормативні акти, які регулюють всі види залізничних перевезень: пасажирські, вантажні, багажу, вантажобагажу, пошти; спеціальне законодавство щодо залізничних перевезень вантажів включає в себе нормативні акти щодо регулювання саме вантажних перевезень залізничним транспортом;
- визначення кола учасників господарської діяльності щодо залізничних перевезень вантажів, серед яких одні безпосередньо беруть участь в процесі перевезення вантажів, а інші управляють цим процесом; необхідність більш повного та чіткого визначення в законодавстві їх правового становища;
- виявлення сучасного стану відносин по плануванню залізничних перевезень вантажів та шляхів удосконалення законодавства з цих питань;
- необхідність зміни порядку планування залізничних перевезень вантажів та законодавчого закріплення порядку здійснення такого планування;
-визначення транспортного залізничного договору як господарського договору, за яким одна сторона (транспортна організація) надає іншій стороні послуги з перевезення вантажів, експлуатації транспортних засобів і шляхів сполучення, які спрямовані на здійснення процесу перевезення вантажу, а інша сторона повинна сплатити за ці послуги встановлену плату;
- визначення становища вантажоодержувача як сторони в договорі залізничного перевезення вантажу поряд із вантажовідправником та перевізником;
- необхідність законодавчого закріплення права вантажовідправника і вантажоодержувача на спростування презумпції звільнення залізниці від відповідальності за несхоронність вантажу за наявності обставин, зазначених у ст.111 Статуту залізниць України;
- уточнення даного в чинному законодавстві визначення поняття “залізничні під’їзні колії”, а саме: залізничні під’їзні колії це колії, що з’єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією, які належать іншим юридичним особам або фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності і призначені для обслуговування цих володільців та їх контрагентів;
- визначення договору про експлуатацію залізничної під’їзної колії як договору, в силу якого залізниця зобов’язується подавати під навантаження і вивантаження вагони до межі під’їзної колії і передавати їх володільцю колії у встановленому сторонами порядку, а володілець – приймати ці вагони та здавати їх залізниці з виконанням встановлених законодавством облікових операцій, здійснювати подальший рух вагонів власним або орендованим локомотивом, забезпечувати додержання визначеного сторонами терміну перебування вагонів на під’їзній колії та сплачувати залізниці обумовлену договором плату;
- визначення договору про подачу та забирання вагонів як договору, в силу якого залізниця зобов’язується подавати під навантаження і вивантаження вагони безпосередньо на під’їзну колію і розставляти їх на місцях навантаження і вивантаження у встановленому сторонами порядку, а володілець приймати ці вагони та здавати їх залізниці з виконанням встановлених законодавством облікових операцій, забезпечувати додержання визначеного сторонами терміну перебування вагонів на під’їзній колії та сплачувати залізниці обумовлену договором плату;
- доцільність законодавчого закріплення перевезень вантажів у прямому змішаному сполученні з іншими видами транспорту, крім водного, як це визначено Статутом залізниць України;
- доцільність законодавчого закріплення терміну “вузлова угода” для позначення відносин стосовно взаємодії залізничного та інших видів транспорту щодо перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні із визначенням його змісту як договору між організаціями різних видів транспорту стосовно перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні за єдиним транспортним документом, що встановлює зобов’язання цих організацій по наданню перевізних засобів у пункті перевалки, по організації роботи передавальних пунктів та здійсненню взаємних розрахунків за перевезення вантажів;
- необхідність видання Міністерством транспорту України Правил перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.
На підставі цих висновків до законодавства України, що регулює перевезення вантажів залізничним транспортом пропонуються відповідні зміни. Аргументація щодо необхідності запропонованих змін до законодавства, а також зміст пропозицій, наводяться в дисертаційній роботі.
Практичне значення одержаних результатів. Практична значимість дисертаційного дослідження складається з того, що теоретичні положення, сформульовані на підставі дослідження, та практичні рекомендації можуть сприяти удосконаленню українського законодавства в сфері залізничних перевезень вантажів. Результати досліджень можуть знайти свою реалізацію в подальшому розвитку чинного транспортного законодавства України, а також вдосконалення практики вирішення господарськими судами України спорів, які виникають при укладанні та здійсненні транспортних договорів, пов’язаних із перевезенням вантажів.
Конкретні наукові висновки та пропозиції щодо удосконалення законодавства можуть також використовуватися в учбовому процесі при підготовці спеціалістів в галузі господарського права. Положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників та методичних посібників з спецкурсів “Транспортне право” та “Господарські договори” для студентів юридичних вузів, а також враховані при написанні наукових та студентських робіт по даній темі. Окремі положення, сформульовані у дисертаційному дослідженні, носять дискусійний характер і можуть слугувати базою для подальшого наукового дослідження проблем правового регулювання перевезень вантажів залізничним транспортом.
Матеріали дослідження дають комплексну уяву про правове регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом нормами чинного законодавства України, про договори, які укладаються з приводу залізничних перевезень вантажів, а також перспективи розвитку законодавства про господарську діяльність у цій сфері.
Особистий внесок здобувача. Дисертація являє собою самостійну завершену наукову роботу, першим комплексним дослідженням правового регулювання перевезень вантажів залізничним транспортом за чинним законодавством України.
Здобувачем, на підставі чинного законодавства України розроблені такі поняття як “транспортний залізничний договір”, “договір про експлуатацію залізничної під’їзної колії”, “договір про подачу та забирання вагонів” та “вузлова угода”, а також на підставі існуючих в законодавстві визначень були доопрацьовані поняття “договір залізничного перевезення вантажів” та “залізнична під’їзна колія”.
Автором проведені систематизація чинного законодавства України щодо залізничних перевезень вантажів, виявлені колізії та прогалини цього законодавства та запропоновані реальні способи їх подолання. Положення, які сформульовані в дисертації мають практичне значення, оскільки підставою для них є досвід здобувача, набутий під час стажування у відділі претензійно-позовної роботи Управління Південно-Західної залізниці та у юридичному відділі Державної адміністрації залізничного транспорту України.
Автор формулює теоретичні положення, а також дає конкретні рекомендації щодо удосконалення чинного законодавства України про залізничні перевезення вантажів. Деякі з них висвітлені вперше, а вирішення окремих спірних питань отримало додаткове обгрунтування.
Апробація результатів дисертації. Основні положенні і висновки дисертації знайшли свій відбиток у розроблених автором навчально-методичних матеріалах для Київського університету права з курсу “Транспортне право” (схвалені кафедрою цивільного права та процесу; підприємницького права та надруковані за рішенням Вченої ради Київського університету права від 26.12.2000 року, протокол №8).
Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданні кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка ( 25 жовтня 2002 року), на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету (20 березня 2001 року) та на науково-практичній конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м.Косів, Івано-Франківська обл., січень 2002 року), а також викладено у трьох публікаціях у фахових виданнях:
Структура дисертації визначається метою дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які охоплюють тринадцять параграфів, висновків, переліку нормативних актів та використаної літератури. Обсяг дисертації становить 202 сторінки, з яких 17 сторінок займає список використаних джерел.
ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження; ступінь наукової розробки проблеми дослідження; визначаються предмет, об’єкт, основна мета та завдання дослідження, його методологічні та теоретична основа; обгрунтовується теоретичне та практичне значення роботи; формулюється наукова новизна та особистий внесок дисертантки; викладаються основні положення, які виносяться на захист.
У першому розділі “Організаційно-правові основи перевезень вантажів залізничним транспортом”, що включає чотири параграфи, досліджується питання становлення законодавства, яке регулює перевезення вантажів залізничним транспортом, розглядаються питання планування залізничних перевезень вантажів, визначаються учасники перевізного процесу та їх повноваження, визначається поняття та правова природа транспортного залізничного договору.
У першому параграфі “Законодавство з питань залізничних перевезень вантажів в Україні” проводиться історичний аналіз розвитку залізничного транспорту та його значення в економіці країни, висвітлюється становлення законодавства, яке регулює залізничні перевезення вантажів в Україні. На підставі проведеного аналізу наводиться система законодавства, що регулює залізничні перевезення, яка за предметом регулювання поділяється на:
- акти загальної дії (загальне законодавство), які регулюють діяльність всіх суб’єктів підприємницької діяльності, транспортних організацій в тому числі;
- акти спеціальної дії (спеціальне законодавство) включає в себе нормативні акти щодо регулювання діяльності саме залізничного транспорту.
В свою чергу спеціальне законодавство за сферою дії поділяється автором на:
- загальне законодавство про залізничні перевезення, включаючи всі його види;
- спеціальне законодавство про залізничні перевезення вантажів.
У другому параграфі “Учасники господарської діяльності з перевезення вантажів та їх правове становище” визначається, що основною ланкою в організації відносин по перевезенню вантажів виступають залізниці. На сьогодні в Україні діють 6 залізниць, повноваження яких, права та обов”язки визначаються Законом “Про залізничний транспорт” та їх статутами. Автор визначає, що, найважливішою функцією, яку виконують залізниці в процесі залізничного перевезення вантажів є те, що вони виступають стороною в договорі перевезення вантажів.
За змістом ст.ст. 22, 23 Статуту залізниць України стороною в договорі перевезення вантажу є залізниця, але необхідні дії по укладанню таких договорів здійснює залізнична станція. Автором висвітлюються різні підходи до правового становища залізничної станції як учасника перевізного процесу. На підставі проведеного аналізу зроблено висновок, що ,станція виступає в якості основного оператора (оперативної служби) в організації відносин по перевезенню вантажів і є одним із головних учасників цих відносин, виступаючи в якості законного представника перевізника.
Безпосередніми учасниками організації та здійснення процесу перевезення виступають також інші підприємства і організації залізничного транспорту, які обслуговують цей процес. Ці підприємства і організації є важливими учасниками процесу перевезення, оскільки від кожного з них залежить належне здійснення технології процесу перевезення вантажів.
Автором аналізується правове становище Державної адміністрації залізничного транспорту (“Укрзалізниця”), яка здійснює щодо перевезення вантажів відповідні функції, які закріплені законодавством. Звертається увага на те, що Укрзалізниця безпосередньо бере участь в процесі перевезення, оскільки вона виконує дуже важливу обслуговуючу функцію, а саме через неї централізовано здійснюються всі розрахунки між залізницями та їх контрагентами.
Спеціальну увагу в роботі приділяється повноваженням органів законодавчої та виконавчої влади, а саме Міністерства транспорту України, яке здійснює централізоване управління процесом перевезення на залізничному транспорті, а також Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України, які учасниками договору перевезення вантажу не є, але забезпечують державну політику в галузі перевезень в цілому.
У третьому параграфі “Планування залізничних перевезень вантажів” увагу присвячено дослідженню питань виникнення та становлення інституту планування на залізничному транспорті. В дисертації зазначається, що планування залізничних перевезень вантажів на території України носить обов’язковий характер, що передбачено нормами Закону України “Про залізничний транспорт”, Статутом залізниць України та Тимчасовим положенням про порядок місячного планування перевезень вантажів залізничним транспортом України, що передбачають особливий порядок здійснення планування залізничних перевезень вантажів, який досліджується в роботі.
Певну увагу приділено в роботі заявці на перевезення вантажу: аналізується правова природа заявки та порядок її подачі. Автором зазначається, що заявка у відношенні вантажних перевезень грає роль оперативного документу, за допомогою якого здійснюється організація перевезень вантажів і в подальшому укладання договору перевезення вантажів. В дисертації звертається увага на питання удосконалення чинного законодавства щодо порядку подачі заявок на перевезення вантажів залізничним транспортом.
В роботі формуються пропозиції щодо зміни законодавства з цього питання та законодавчого встановлення прав залізниць самостійно вирішувати питання про необхідність застосування місячного або іншого планування перевезень вантажів. Автором в роботі пропонується викласти ст.17 Статуту залізниць України в такій редакції: “Перевезення вантажів залізничним транспортом організовується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов’язань здійснюється планування перевезень. Планування перевезень вантажів здійснюється на підставі поточних заявок відправників, які подаються за 14 днів до початку перевезення. В разі необхідності (відсутності рухомого складу, перевантаження маршрутів тощо) залізниці можуть запроваджувати місячне або інше планування перевезень вантажів. Порядок розроблення, термін подання заявок на перевезення вантажів встановлюється Правилами”. Вноситься пропозиція і щодо прийняття відповідних Правил планування залізничних перевезень, які повинні замінити діюче Тимчасове Положення і які мають бути розроблені з урахуванням того порядку організації перевезень вантажів, що застосовується на залізницях сьогодні.
В четвертому параграфі “Транспортний залізничний договір як правова форма відносин, пов’язаних з перевезенням вантажів на залізничному транспорті” автором зосереджується увага на тому, що перевезення вантажів являє собою організаційно і технічно складний процес, який складається з ряду послідовних, пов’язаних між собою технологічних операцій, метою якого є переміщення товарів. В процесі здійснення своєї діяльності залізниці вступають у взаємозв’язки як зі своїми клієнтами, так і з іншими транспортними підприємства. І в тому, і в іншому випадку ці відносини оформлюються відповідними договорами.
В роботі зазначається, що поряд з договором перевезення вантажу, який опосередковує виконання основної операції транспортного процесу, укладаються договори обслуговуючого цю операцію характеру, серед яких найбільшого розповсюдження в господарській практиці отримали договори на виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, про подачу та забирання вагонів, про експлуатацію залізничних під’їзних колій, договори про переробку вантажів тощо. Дисертанткою послідовно досліджуються питання правової природи, поняття та форми договору залізничного перевезення вантажів, надаються обгрунтовані пропозиції щодо зміни чинного законодавства, що регулює цей вид господарсько-договірних відносин. Особливе значення в роботі приділяється залізничній накладній як формі договору залізничного перевезення вантажу та основному перевізному документу. Разом з тим досліджується правова природа та юридичне значення інших перевізних документів, таких як дорожня відомість і квитанція про приймання вантажу до перевезення.
Аналізуючи зазначені питання автором робиться висновок, що саме залізнична накладна є єдиною формою договору перевезення вантажів, а всі інші транспортні документи разом з накладною становлять комплект перевізних документів, як це і зазначено в ст.23 Статуту залізниць України.
Дисертантка виявляє за необхідне включити до числа організаційних договорів, договори про експлуатацію залізничних під’їзних колії та договори про подачу та забирання вагонів. До числа організаційних договорів відносяться автором і договори, які укладаються організаціями різних видів транспорту з метою координації своїх дій у процесі доставки вантажу. В роботі надається правова характеристика цих договорів та відмічається їх загальна функціональна направленість на забезпечення процесу перевезення вантажів.
Оскільки всі вищезазначені договори регулюють широку і самостійну групу відносин, їх можна виділити в окрему групу договорів, пов’язаних з залізничним перевезенням вантажів. На погляд автора, ця група може отримати назву “транспортні залізничні договори”. В роботі визначаються ознаки цих договорів і на підставі проведеного аналізу дається визначення транспортного залізничного договору як господарського договору за яким одна сторона (транспортна організація) надає іншій стороні послуги з перевезення вантажів, експлуатації транспортних засобів і шляхів сполучення, які спрямовані на здійснення процесу перевезення вантажу, а інша сторона повинна сплатити за ці послуги встановлену плату”.
В другому розділі “Договір залізничного перевезення вантажу”, що складається з чотирьох параграфів досліджуються питання суб’єктного складу договору залізничного перевезення вантажу, порядку укладання договорів перевезення вантажів та їх змісту, особлива увага приділяється питанню відповідальності сторін в даних правовідносинах.
В першому параграфі “Сторони в договорі перевезення вантажу” дисертанткою визначається коло суб’єктів транспортних правовідносин по перевезенню вантажів. Наряду з перевізниками учасниками договірних відносин по перевезенню вантажу є вантажовідправники та вантажоодержувачі. Як правило, вантажовідправник є власником вантажу, який відправляється або особою, наділеною власником відповідними повноваженнями по відправленню вантажу.
В роботі приділяється особлива увага правовому становищу одержувача (вантажоодержувача), оскільки не беручи участі в укладанні договору перевезення вантажу, ця особа наділяється відповідними правами і обов”язками.
Дисертанткою наголошується, по-перше, що одержувач є самостійною стороною в договорі перевезення, який хоча і не приймає участі в укладанні договору, але набуває відповідні права та несе конкретні обов’язки в процесі виконання договору. По-друге, договір перевезення вантажів ніколи не існує сам по собі, а завжди у зв’язку з передуючим йому договором на передачу майна. І цей зв’язок робить договір перевезення (юридично самостійний зв’язок) як би похідним від вказаного передуючого договору. І цей останній не тільки визначає зміст першого, але й у певному сенсі поряд з законом “виліплює” юридичну фігуру вантажоодержувача.
В результаті аналізу правового становища вантажовідправника зазначається, що юридичну фігуру вантажовідправника можливо пояснити лише на підставі концепції господарського договору. Однією з особливостей цих договорів є внутрішній зв’язок (фактичний та юридичний) між господарськими договорами різних юридичних видів, які направлені на загальну мету, як це має місце в даному випадку. Таким чином, договір перевезення вантажів є особливим багатостороннім господарським договором, де сторонами виступають вантажовідправник, перевізник та вантажоодержувач.
В другому параграфі “Порядок укладання договору перевезення вантажу” автором досліджується процес укладання договору залізничного перевезення вантажу. В роботі наголошується, що порядок укладання договору залізничного перевезення вантажу має значну специфіку, що обумовлено своєрідністю врегулювання чинним законодавством відносин сторін щодо організації та здійснення вказаних перевезень.
Перш за все, ці договори є обов’язковими для укладання для перевізника при зверненні до нього клієнта за наданням відповідної послуги, оскільки відповідно до ст.22 Закону України “Про залізничний транспорт” ”перевізники не мають право відмовляти пасажирові та відправникові вантажу у перевезенні, крім випадків, передбачених Статутом залізниць України”. По-друге, проект договору складає вантажовідправник на підставі вимог чинного законодавства щодо змісту та форми договору, як це встановлено в ст. 23 Статуту залізниць України. Згідно із ст. 6 Статуту залізниць України накладна є письмовою формою угоди на перевезення вантажу, оформленою відповідно до цього Статуту та Правил перевезень. По-третє, до укладання договору перевезення вантажу і навіть до надання вантажовідправником заповненої накладної станції, відправник та перевізник повинні виконати ряд обов”язків, які пов’язані з пред’явленням та прийманням вантажу. Ці обов’язки передбачені Статутом залізниць України та Правилами перевезення вантажів залізничним транспортом і послідовно розглянуті в роботі.
Після проведення попередніх дій процес волевиявлення сторін на укладання договору перевезення вантажу вступає в останню стадію – юридичне оформлення відповідної угоди. За правилом ст.23 Статуту залізниць України відправники повинні надати станції навантаження разом з вантажем заповнену накладну (комплект перевізних документів) на кожне відправлення вантажу. Дата приймання вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції відправлення. Ця дата і є моментом укладання договору перевезення вантажу і визначає початок строку, на протязі якого вантаж повинен бути доставлений на станцію призначення.
У третьому параграфі “Зміст договору перевезення вантажу” розглядаються права та обов’язки сторін договору перевезення вантажів, які в своїй сукупності складають юридичний зміст даного договору як зобов’язального правовідношення. Виходячи із змісту ст.258 Цивільного кодексу Української РСР ( ст.909,919 Цивільного кодексу України), ст.22 та інших статей Статуту залізниць України, що регулюють відносини сторін у договорі залізничного перевезення вантажу можна стверджувати, що сторони у вказаному договорі несуть такі обов”язки:
Перевізник: 1. доставити ввірений йому вантаж в обумовлений пункт призначення; 2. забезпечити схоронність вантажу; 3. здійснити доставку вантажу в зазначений термін; 4. видати вантаж після доставки в пункт призначення, зазначеному в накладній одержувачу.
Відправник: 5. сплатити залізниці провізну плату; 6. прийняти вантаж після його доставки в пункт призначення, якщо відправник вказав себе в якості одержувача вантажу;
Одержувач: 7. прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу; 8. вивантажити вантаж з вагону (контейнеру), очистити зовнішню поверхню кузова вагону від залишків вантажу, повністю прибрати з вагону всі елементи кріплення вантажів, а також прибрати папір, картон та інші засоби упаковки і збереження вантажів; 9. сплатити всі додаткові платежі.
В роботі детально досліджуються всі перераховані обов’язки сторін договору залізничного перевезення вантажу.
У четвертому параграфі “Відповідальність за неналежне виконання договору залізничного перевезення вантажу” звертається увага на те, що відповідальність у відносинах по перевезенню вантажів залізничним транспортом визначається лише Статутом залізниць України, а не угодою сторін. На відміну від загальних правил цивільного законодавства стосовно відповідальності за порушення зобов’язань ( глава 18 Цивільного кодексу Української РСР) межі відповідальності сторін даного правовідношення встановлені самим Статутом залізниць України. Така відповідальність залежно від окремих порушень встановлена або у формі відшкодування фактично понесених збитків (крім неотриманих доходів) – у випадку втрати, нестачі, псування і пошкодження вантажу, або у формі виключної неустойки, наприклад за прострочення доставки вантажу. Автором зазначається, що в законодавстві України відсутні визначення таких понять як “втрата”, “нестача”, “псування” і “пошкодження”. В роботі наводяться ці поняття на підставі аналізу праць науковців і досвіду колишнього законодавства.
В дисертації наголошується, що особливістю відповідальності в договорі залізничного перевезення вантажів є специфічна дія принципу вини у відповідальності залізниці за несхоронність вантажу. Цей принцип у вказаних відносинах діє обмежено і опосередковано – через встановлений ст.111 Статуту залізниць України вичерпний перелік обставин, які звільняють залізницю від відповідальності за несхоронність вантажу. Всі ці підстави автором в роботі поділяються на 2 групи. До першої групи відносяться обставини, наявність яких презюмує відсутність вини залізниці у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу і на які за усталеною практикою перевізникові достатньо вказати, щоб звільнити себе від відповідальності. Другу групу складають обставини, що звільняють залізницю від відповідальності лише у сукупності з іншими обставинами, які залізниці належить довести.
Автором зазначається, що склалася практика автоматичного звільнення залізниці від відповідальності при наявність будь-яких з цих обставин. Фактично діє незаперечна (неспростовна) презумпція відсутності підстав для відповідальності залізниці у встановлених випадках. Однак, вказані в Статуті обставини не завжди свідчать про те, що несхоронність вантажу виникла з незалежних від залізниці причин ( у відсутності її вини). Автор вважає, що господарським судам, при вирішенні спорів, пов’язаних із незбереженням вантажів, необхідно більш критично ставитися до оцінки обставин, зазначених в ст.111 Статуту залізниць України.
Досліджуються особливості відповідальності відправника і одержувача в даних правовідносинах. Порівнявши підстави, форми і межі відповідальності сторін, автор дійшла до висновку про нерівність відповідальності сторін в даному договірному відношенні ( у перевізника – вона є обмеженою, а у відправника та одержувача – підвищеною).
Крім того, особливістю відповідальності в даному правовідношенні є і спеціальний механізм відповідальності, який детально розглядається в роботі.
В третьому розділі “Договори, пов’язані з перевезення вантажів залізничним транспортом”, що складається з п’яти параграфів, досліджуються поняття залізничних під’їзних колій, договорів про експлуатацію залізничних під’їзних колій, договорів про подачу та забирання вагонів, договорів на переробку вантажів, що перевозяться у прямому змішаному сполученні. Аналізується порядок укладання цих договорів, їх зміст та відповідальність сторін.
У першому параграфі “Загальні правові засади використання залізничних під’їзних колій” зазначається, що транспортне законодавство України розмежовує залізничний транспорт загального користування та залізничні під’їзні колії. Правова регламентація експлуатаційної роботи на залізничних під’їзних коліях, взаємовідносин залізниць і власників колій передбачені ст.21 Закону України “Про залізничний транспорт”, розділом 4 Статуту залізниць України та Правилами обслуговування залізничних під’їзних колій. Аналізуючи законодавче формулювання поняття “залізничні під’їзні колії” автор виокремлює такі їх ознаки:
1. з’єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією;
2. належать підприємствам, організаціям та установам незалежно від форми власності, а також громадянам – суб’єктам підприємницької діяльності;
3. призначені для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.
На підставі наведених ознак пропонується наступне визначення залізничних під’їзних колій: “До залізничний під’їзних колій належать колії, що з’єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією, які належать юридичним особам або фізичним особам –суб’єктам підприємницької діяльності і призначені для обслуговування цих володільців та їх контрагентів”.
Кожна залізнична під’їзна колія має свої особливості, які впливають на характер експлуатації. Тому ст.71 Статуту залізниць України передбачається, що взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під’їзних колій визначаються договором про експлуатацію залізничної під’їзної колії або договором про подачу та забирання вагонів.
На підставі аналізу чинного законодавства України, наукової літератури і з огляду на відсутність в чинному законодавстві понять цих договорів, автором пропонується визначення договору про експлуатацію залізничної під’їзної колії як договору, в силу якого залізниця зобов’язується подавати під навантаження і вивантаження вагони до межі під’їзної колії у встановленому сторонами порядку, а володілець – приймати ці вагони та здавати їх залізниці з виконанням встановлених законодавством облікових операцій, здійснювати подальший рух вагонів власними або орендованими локомотивами, забезпечувати додержання визначеного сторонами терміну перебування вагонів на під’їзній колії та сплачувати залізниці обумовлену договором плату. Сторонами цього договору виступають:
1. залізниця або відповідна уповноважена начальником залізниці організація (ст.77 Статуту залізниць України);
2. підприємство, якому належить під’їзна колія (власник, орендар, користувач, їх контрагенти) і яке має власні або орендовані локомотиви.
Договір про подачу та забирання вагонів визначається, як договір, в силу якого залізниця зобов’язується подавати під навантаження і вивантаження вагони безпосередньо на під’їзну колію і розставляти їх на місцях навантаження і вивантаження у встановленому сторонами порядку, а володілець – приймати ці вагони та здавати їх залізниці з виконанням встановлених законодавством облікових операцій, забезпечувати додержання визначеного сторонами терміну перебування вагонів на під’їзній колії та сплачувати залізниці обумовлену договором плату. Сторонами договору про подачу та забирання вагонів виступають:
1. залізниця або відповідна уповноважена начальником залізниці організація.
2. підприємство (власник, орендар, користувач та їх контрагенти), яка не має власних або орендованих локомотивів і користується локомотивами залізниці.
У другому параграфі “Зміст договорів про експлуатацію залізничної під’їзної колії і договорів про подачу та забирання вагонів” зазначається, що основна мета договору про експлуатацію залізничних під’їзних колій або про подачу та забирання вагонів є врегулювання взаємовідносин, які складаються між залізницею і власником залізничної під’їзної колії, орендарем, користувачем, контрагентом з приводу експлуатації під’їзної колії. Основний зміст цих договорів складається з його умов, які визначають час находження поданих вагонів та інших транспортних засобів у власника (користувача) під’їзної колії, порядок подачі та забирання вагонів, терміни виконання технологічних операцій з вагонами, види і розміри плати, які сплачує користувач залізниці та інші умови.
Автором детально досліджуються всі умови договорів про експлуатацію залізничної під’їзної колії та про подачу та забирання вагонів, які складають їх зміст та вносяться відповідні пропозиції щодо вдосконалення законодавства з цього питання.
У третьому параграфі “Порядок укладання договору про експлуатацію залізничної під’їзної колії і договору про подачу та забирання вагонів” дисертантка визначає, що відповідно до п.2.1. Правил обслуговування залізничних під’їзних колій як договори про експлуатацію залізничної під’їзної колії, так і договори про подачу та забирання вагонів розробляються з урахуванням технології роботи під’їзної колії і технології роботи станції примикання, а у відповідних випадках з урахуванням єдиного технологічного процесу роботи під’їзної колії та станції примикання. У цих випадках опрацьований сторонами єдиний технологічний процес є передумовою укладання відповідних договорів.
В роботі детально досліджується порядок укладання зазначених договорів, який визначений Правилами обслуговування залізничних під’їзних колій і складається з кількох стадій. Як і інші односторонні договори, зазначені договори обов’язкові для укладання лише для залізниці. Якщо на вимогу підприємства залізниця не надсилає йому відповідний проект договору, то підприємство може звернутись до господарського суду з заявою про спонукання залізниці до укладання такого договору. Про це зазначає Вищий господарський суд України в Роз’ясненні від 29 травня 2002 року посилаючись на чинне законодавство. Проте, ані в Статуті залізниць України, ані в Правилах обслуговування залізничних під’їзних колій не зазначено, що ці договори стосовно залізниці є обов’язковими для укладання. З цього приводу, пропонується внести доповнення до Статуту залізниць України стосовно обов’язковості для залізниці укладання договорів про експлуатацію залізничної під’їзної колії і договорів про подачу та забирання вагонів. Автором вноситься пропозиція і про необхідність встановлення в чинному законодавстві строку та порядку укладання нового договору, після закінчення терміну дії попереднього.
У четвертому параграфі “Відповідальність сторін за неналежне виконання договору про експлуатацію залізничних під’їзних колій і договору про подачу та забирання вагонів” досліджуються підстави, обсяги та порядок відповідальності сторін за даними договорами. В роботі зазначається, що за договором про експлуатацію залізничної під’їзної колії і за договором про подачу та забирання вагонів залізниця, з однієї сторони, і власник колії, вантажовідправники і вантажоодержувачі – з іншої, несуть передбачену Статутом залізниць відповідальність за порушення обумовлених договором обов’язків.
Відповідно до законодавства, залізниці відповідають перед власниками колії, а також перед вантажовідправниками і вантажоодержувачами за:
1. порушення узгоджених обсягів подачі вагонів;
2. за подачу неочищених вагонів.
Власники колії і його контрагенти, вантажовідправники і вантажоодержувачі відповідають перед залізницею за наступні порушення умов договору:
1. за пошкодження вагонів і контейнерів на під’їзних коліях;
2. за повернення залізниці неочищених вагонів.
В роботі детально розглянуто підстави, порядок та механізм застосування такої відповідальності.
У п’ятому параграфі “Договори на переробку вантажів, які перевозяться у прямому змішаному сполученні” визначаються сторони даних договорів, досліджується порядок їх укладання та виконання.
Зазначається, що на даний час в Україні організуються перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні. Відносини, пов’язані з перевезенням вантажів у прямому змішаному сполученні, опосередковуються (регулюються) двома видами договорів: договором перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні і угодами, які укладаються між транспортними організаціями різних видів транспорту, що регламентують порядок їх роботи по організації таких перевезень вантажів. В роботі досліджується порядок укладання та зміст цих договорів, який загалом законодавством не визначений. З цього приводу вноситься пропозиція про встановлення в Статуті залізниць України, а також в Правилах обслуговування залізничних під’їзних колій порядку укладання і змісту договорів між залізницею і морським (річковим) портом.
Автор наголошує на недоцільності законодавчого обмеження відносин у даній сфері лише залізнично-водним сполученням. На думку автора, зазначені відносини повинні регулюватися за допомогою вузлових угод. В роботі досліджується правова природа цих угод, аналізується законодавство щодо цих угод колишнього Союзу РСР та Російської Федерації. На підставі цього вноситься пропозиція викласти ст.92 Статут залізниць України в такій редакції:
“Умови роботи залізничних станцій і інших транспортних організацій, які беруть участь у прямому змішаному сполученні визначаються відповідними вузловими угодами. Вузлові угоди укладаються терміном на п’ять років, якщо інше не передбачено угодою сторін
Порядок розробки та укладання цих угод визначаються відповідними Правилами.
Укладання вузлових угод є обов’язковим для залізниці та підприємств інших видів транспорту. В разі ухилення однієї із сторін від укладання вузлової угоди заінтересована сторона має право звернутися до господарського суду з заявою про спонукання до укладання такої угоди”.
Крім того, пропонується статтю 6 Статуту залізниць України (визначення термінів) доповнити ч.19 наступного змісту: Вузлова угода - це договір особливого роду, який носить організаційний характер і визначає взаємні відносини транспортних організацій, які беруть участь у прямому змішаному сполученні, згідно з яким вони зобов’язуються за плату переміщувати вантажі з одного виду транспорту на інший з метою продовження процесу доставки.
У висновках за результатами дослідження сформульовано основні теоретичні висновки з теми дисертаційного дослідження, викладено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, що регулює перевезення вантажів залізничним транспортом.
СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Булгакова І.В. Поняття та значення договору залізничного перевезення вантажів за законодавством України // Вісник господарського судочинства.-2001.-№1.-С.164-157.
2. Булгакова І.В. Особливості відповідальності сторін за договором залізничного перевезення вантажів // Вісник господарського судочинства.-2002.-№4.-С.207-212.
3. Булгакова І.В. Загальні правові засади використання залізничних під’їзних колій. // Часопис Київського університету права.-2002.-№4.-С.50-54.
АНОТАЦІЯ
Булгакова І.В. Правове регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом в Україні. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04. – Господарське право; господарсько-процесуальне право.- Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.
Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, першим в Україні комплексним дослідженням теоретичних та практичних аспектів перевезень вантажів залізничним транспортом. На підставі теоретичних здобутків вчених юристів різних історичних періодів та аналізу чинного законодавства автором досліджуються питання кола учасників перевізного процесу, їх правий статус, планування процесу перевезення вантажів, визначення транспортного залізничного договору як правової форми господарських зв’язків, пов’язаних із перевезенням вантажів. Особливу увагу в роботі приділено дослідженню правової природи, значення, порядку укладання, змісту договору перевезення вантажів залізничним транспортом та договорів, пов’язаних із перевезенням вантажів залізничним транспортом.
Значна увага в дисертації приділяється розробці пропозицій щодо удосконалення правового регулювання перевезень вантажів залізничним транспортом. Результатом дослідження стало внесення пропозицій щодо змін і доповнень до чинного законодавства України, проведення систематизації законодавства, яке регулює залізничні перевезення вантажів, виявлення прогалин і колізій в цьому законодавстві та способи їх усунення.
Ключові слова: перевезення вантажів залізничним транспортом, транспортний залізничний договір, договір залізничного перевезення вантажів, договір про експлуатацію залізничної під’їзної колії, договір про подачу та забирання вагонів, договір на переробку вантажів.
АННОТАЦИЯ
Булгакова И.В. Правовое регулирование перевозки грузов железнодорожным транспортом в Украине. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04. – Хозяйственное право; хозяйственно-процесуальное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2003.
Диссертация является самостоятельной завершенной научной работой, первым в Украине комплексным исследованием теоретических и практических аспектов перевозки грузов железнодорожным транспортом. На основании теоретических достижений ученых – юристов разных исторических периодов и анализа действующего законодательства автором исследуются вопросы круга участников процесса перевозки, их правовое положение, планирования процесса перевозки грузов, определения понятия транспортного железнодорожного договора как правовой формы хозяйственных связей, связанных с перевозкой грузов. Особое внимание в работе уделено исследованию правовой природы, значения, порядку заключения, содержанию договора перевозки грузов железнодорожным транспортом и договоров, связанных с перевозкой грузов железнодорожным транспортом.
В результате исследования диссертанткой подчеркивается, что договор перевозки грузов железнодорожным транспортом не охватывает всех стадий процесса перевозки грузов. Для надлежащего осуществления процесса перевозки заключаются договоры организационного типа, среди которых широкого распространения получили договоры про эксплуатацию железнодорожных подъездных путей, договоры про подачу и уборку вагонов, договоры про перевалку грузов и другие. В связи с этим автором предлагается определение транспортного железнодорожного договора как хозяйственного договора, по которому одна сторона (транспортная организация) предоставляет другой стороне услуги по поводу перевозки грузов, эксплуатации транспортных средств и путей сообщения, направленные на осуществление процесса перевозки, а другая сторона должна уплатить за эти услуги установленную плату.
Отдельное внимание в роботе уделено исследованию понятий железнодорожных подъездных путей, договоров про эксплуатацию железнодорожных подъездных путей, договоров про подачу и уборку вагонов, договоров на перевалку грузов, которые перевозятся в прямом смешанном сообщении. Анализируется порядок заключения этих договоров, их содержание и ответственность сторон.
В работе указывается, что в данное время в Украине организуется перевозка грузов в прямом смешанном железнодорожно-водном сообщении. Отношения, связанные с перевозкой грузов в прямом смешанном сообщении регулируется двумя видами договоров: договором перевозки грузов в прямом смешанном сообщении и договорами, которые заключаются между транспортными организациями разных видов транспорта и регламентируют порядок их работы по организации таких перевозок грузов. В работе исследуется порядок заключения и содержание этих договоров, который в целом законодательством Украины не урегулированный. По этому поводу вносится предложение относительно установления в Уставе железных дорог Украины, а также в Правилах обслуживания железнодорожных подъездных путей порядка заключения и содержания договоров между железной дорогой и морским (речным) портом. Автором подчеркивается, что нет необходимости законодательно ограничивать отношения в данной сфере лишь железнодорожно-водным сообщением. По мнению автора, указанные отношения должны регулироваться с помощью узловых соглашений. В работе исследуется правовая природа этих соглашений, анализируется законодательство относительно них бывшего Союза ССР и Российской Федерации. На основании этого вносятся предложения относительно внесения изменения и дополнений в Устав железных дорог Украины.
Значительное внимание в диссертации отводится разработке предложений относительно усовершенствования правового регулирования перевозки грузов железнодорожным транспортом. Результатом исследования стало внесение предложений относительно изменений и дополнений к действующему законодательству Украины, проведена систематизация законодательства, регулирующего железнодорожные перевозки грузов, выявлены пробелы и коллизии в этом законодательстве и предложены способы их устранения.
Ключевые слова: перевозка грузов железнодорожным транспортом, транспортный железнодорожный договор, договор железнодорожной перевозки грузов, договором про эксплуатацию железнодорожного подъездного пути, договор про подачу и уборку вагонов, договор на перевалку грузов.
ANNOTATION
Bulgakova I.V. Legal Regulation of Cargo Transit by Rail Freightage in Ukraine. – Manuscript.
Thesis for Candidate’s degree in Jurisprudence. Speciality: 12.00.04 – Business Law; Business and Procedure Law.- Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2003.
This thesis is an independent and completed scientific work presenting the first research of theoretical and practical aspects of cargo transit by rail freightage in Ukraine. On the basis of theoretical achievements of academic lawyers of different historical periods and the analysis of the current legislation the author investigates the issues inseparably linked with the transportation processes, their legal status, cargo transit planning as well as the definition of transport agreement being a legal form connected with the cargo transportation. Special emphasis is made on the research of the legal nature, significance, agreement conclusion procedures and contents of the agreement for cargo transit by rail freightage and agreement connected with cargo transit by rail freightage.
The thesis focuses on the elaboration of proposals to improve legal regulation of cargo transit by rail freightage. The research resulted of introducing proposals for amendments and addition to the current legislation of Ukraine. Besides, systematization of the legislation that regulates railway cargo transportation has been carried out revealing gaps and collisions in this legislation and the ways to eliminate them.
Key words: cargo transit by rail freightage, transport railway agreement, railway cargo transportation agreement, railway approach lines operation agreement, car feed and cleaning agreement, cargo transfer agreement.