реферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук Х

Работа добавлена на сайт samzan.net:

ХАРКІВСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Чаплигін Олександр Костянтинович

УДК 130.12:130.123.3+304.5

ТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛЮДИНИ ЯК ПРЕДМЕТ

СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОЇ РЕФЛЕКСІЇ

09.00.03 –соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Харків –

Дисертацією є рукопис.

Дисертація виконана на кафедрі філософії і політології Харківського Національного автомобільно-дорожнього університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: заслужений працівник народної освіти України, доктор філософських наук, професор Лозовой Віктор Олексійович, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, завідувач кафедри культурології.

Офіційні опоненти:

член-кореспондент Академії педагогічних наук України, доктор філософських наук, професор Андрущенко Віктор Петрович, Інститут вищої освіти АПН України, директор;

доктор філософських наук, професор Байрачний Кім Олексійович, Національний аерокосмічний університет ім. М. С. Жуковського “ХАІ”, професор кафедри філософії;

доктор філософських наук, професор Новіков Борис Володимирович, Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”, декан соціологічного факультету, завідувач кафедри філософії.

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться “_22_”лютого 2002 р. о 15.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.702.05 при Харківському військовому університеті за адресою:

м.Харків, вул. Динамівська, 6, ауд. Д 606.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського військового університету за адресою: 61043, м. Харків, майдан Свободи, 6.

Автореферат розіслано “17”січня2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, професор МАНУЙЛОВ Є. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Необхідність розвитку і реалізації творчого потенціалу людини обумовлена конкретними тенденціями в еволюції сучасної цивілізації: загостренням конфліктів у відносинах між суспільством і природою; розгортанням комп’ютерної (або інформаційної) революції; переходом до постіндустріальної стадії розвитку суспільства; глобалізацією тощо. Поряд з безперечними прогресивними наслідками і перевагами для людства цивілізаційні зміни несуть нові небезпеки, вимагають творчих пошуків, вироблення ефективних соціальних технологій подолання їх негативних наслідків. Разом з тим, процеси, що відбуваються в сучасній Україні, зв’язані зі становленням демократії, переходом до ринкової економіки, пошуком духовних основ подальшого суспільного розвитку, вимагають радикальних перетворень у всіх сферах життя, що спиралися б на існуючий духовний, інтелектуальний потенціал народу і передбачали розвиток творчих можливостей кожної людини.

Актуальність дослідження проблеми розвитку і актуалізації творчого потенціалу людини зумовлена насамперед наявністю практичної потреби у використанні внутрішніх потенційних ресурсів людини, як основної сили у вирішенні і розв’язанні проблем, що виникають в світі в цілому, на рівні окремих цивілізацій, держав, регіонів, сфер суспільного життя. З теоретичної точки зору проблеми творчості, розвитку творчих здібностей людини належать до так званих вічних філософських проблем, що не обійшла увагою світова і вітчизняна філософія. Спостерігається тенденція руху від вивчення об’єктивних характеристик буття, пошуку субстанційних основ світу до аналізу найважливішої якості людини –вміння вдосконалювати свої здібності шляхом творчості і самотворчості. У сучасних умовах виглядає надзвичайно важливим узагальнення, обґрунтування і подальше дослідження комплексу проблем, пов’язаних з розумінням специфіки самої творчості, природи, сутності і структури творчого потенціалу людини –цілісного феномена, що обумовлює активне ставлення суб’єкта до світу і самого себе. Невідкладним є також завдання виходу на рівень діалогу між різними філософсько-світоглядними дискурсами, збагачення діяльнісного розуміння творчості.

Реалізація компаративістського, комплексного за суттю теоретичного підходу дає можливість більш глибоко розкрити механізм становлення і реалізації творчих потенційних сил людини на основних етапах її життєдіяльності, а також виявити специфіку взаємодії творчого потенціалу людини, з одного боку, і політичних, економічних, духовних умов суспільного життя, з іншого. Таким чином вироблення соціально-філософської концепції, яка б синтезувала проблему творчості в її індивідуальному та соціально-історичному вимірах, є надзвичайно актуальна теоретична проблема, реалізація якої дозволило б соціальним суб’єктам різних рівнів ефективно вирішувати суто практичні завдання, зв’язані з використанням людського потенціалу у розвитку українського суспільства, вибором оптимальної стратегії і тактики подальшого поступу з урахуванням соціальної вартості соціально-економічних, політичних та духовних перетворень, що відбуваються.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації тісно пов’язана з науковими програмами кафедри філософії і політології Харківського Національного автомобільно-дорожнього університету. У межах пріоритетного напрямку “Моделювання складних соціально-економічних, екологічних та технічних систем на основі перспективних інформаційних технологій” дисертант очолює розробку держбюджетної науково-дослідницької теми “Духовні резерви людини в контексті соціальних, культурних, цивілізаційних реалій на рубежі третього тисячоліття” (1999-2003 рр.). Окремі результати дисертації були сформульовані в процесі виконання ряду інших наукових тем попередніх років, де дисертант виступав керівником та безпосереднім виконавцем. Серед них: держбюджетне дослідження 1991-1996 рр. “Проблема вдосконалення технології і змісту вищої технічної освіти, формування гуманістичного мислення студентів”;держбюджетне дослідження 1996-1997 рр. “Проблема формування, розвитку і реалізації творчого потенціалу людини в умовах становлення української державності (філософсько-соціологічний аналіз)” (державний реєстраційний номер 0196 V 022332).

Мета і завдання дослідження. З урахуванням актуальності і багатогранності проблеми у дисертації ставилась мета –обгрунтувати соціально-філософську концепцію творчого потенціалу людини, що базується на розумінні його як універсального феномена буття у єдності природних, соціальних і духовних проявів, розкрити сутність, зміст, механізми і закономірності становлення, розвитку й актуалізації творчого потенціалу людини на різних етапах життєдіяльності людини і еволюції соціуму, визначити технології, шляхи і напрямки оптимізації креативних процесів в сучасному суспільстві.

Реалізації даної мети підпорядковано вирішення дослідницьких завдань:

узагальнити сучасні уявлення про творчість та обгрунтувати категоріальний статус творчого потенціалу людини;
розкрити сутність, зміст творчого потенціалу людини як соціально-індивідуального явища, комплексної людської якості, яка визначає міру активного ставлення суб’єкта до навколишнього світу і самого себе;
виявити загальне і специфічне в процесах становлення, розвитку, актуалізації і реалізації творчого потенціалу людини на різних етапах індивідуальної життєдіяльності людини;
розкрити специфіку становлення елементів і рівнів творчого потенціалу людини в історичній ретроспективі, типи і форми його актуалізації в різних соціально-історичних, культурних контекстах;
охарактеризувати основні тенденції, суперечності в розвитку і актуалізації творчого потенціалу людини в умовах цивілізаційних змін і перетворень у сучасній Україні;
обґрунтувати головні напрямки і шляхи оптимізації та актуалізації творчого потенціалу людини в українській практиці.

Об’єктом дослідження є життя людини як творчий процес.

Предмет дослідження –творчий потенціал людини, закономірності і фактори його становлення, розвитку, актуалізації на окремих етапах життєвого шляху і в різних умовах соціально-культурного розвитку, зокрема, в суспільствах перехідного типу.

Методологічна основа і методи дослідження. При визначенні методологічної бази дисертації автор орієнтується на комплексне розв’язання проблеми, що вимагає міждисциплінарного наукового підходу. Тому в дисертації узагальнено і використано результати досліджень з філософії, етики, культурології, соціології, загальної та соціальної психології, педагогіки. При загальній орієнтації на науково-матеріалістичне розуміння творчого потенціалу і факторів його становлення, розгортання і реалізації в онтогенезі та філогенезі, автор інтегрував ідеї релігійної філософської думки, а також феноменології, екзистенціалізму, структуралізму, філософської антропології. Відповідно з метою і завданнями дисертації використано діяльнісний, синергетичний, порівняльний, структурно-функціональний підходи і відповідні загальнонаукові та спеціальні методи пізнання.

У дисертації використано результати конкретно-соціологічних досліджень, зв’язаних з аналізом впливу на творчий потенціал людини сучасних цивілізаційних змін та трансформаційних перетворень в Україні, що виконані в 1991-2000 рр. на базі лабораторії конкретно-соціологічних досліджень Харківського Національного автомобільно-дорожнього університету, а також у співробітництві з соціологами Харківського Національного університету імені В. Н. Каразіна, Харківського Національного технічного університету радіоелектроніки. Серед опитуваних –представники автомобільного транспорту, промисловості, підприємці, а також учнівська і студентська молодь Харківщини.

Наукова новизна дослідження полягає в обгрунтуванні соціально-філософської концепції творчого потенціалу людини, де розкрито природу, сутність, механізми становлення, розвитку й актуалізації вказаного феномена в онтогенезі і філогенезі. Проаналізовані особливості і суперечності функціонування творчих ресурсів людини у різних типах культури і соціально-політичних формах соціуму, в тому числі у постіндустріальній цивілізації і перехідному типі суспільства. Розкрито шляхи і можливості регулювання й оптимізації механізмів використання творчого потенціалу людини з метою подальшої розбудови самостійної української держави, реалізації національної ідеї, збереження і примноження науково-технічного, інтелектуального та економічного потенціалів суспільства.

В дисертації сформульовано ряд положень, що конкретизують наукову новизну дослідження і виносяться на захист:

обгрунтовано методологічний підхід до соціально-філософського аналізу творчості, згідно з якими творчість розглядається як духовно-діяльний феномен, що має цілісний характер та інформаційно-енергетичну природу;
вперше сформована і обгрунтована концепція творчого потенціалу людини як складного духовно-діяльного феномена, де духовна складова і дієздатність набувають специфічного змісту, спрямованості, а творчі акти мають сталу ритміку протікання;
здійснено аналіз становлення, розгортання, актуалізації і реалізації, згасання творчого потенціалу людини та окремих складових протягом життєвого шляху від дитинства до старості;
вперше здійснена спроба аналізу актуалізації й реалізації творчого потенціалу людини як багаторівневого явища у контексті соціально-історичних і культурних умов розвитку людини і соціуму;
обгрунтована і реалізована теоретична модель соціально обумовленої еволюції творчого потенціалу людини, що передбачає ідентифікацію людини, як його носія, з наступними параметрами соціуму: характер, зміст і форма праці, специфіка культурно-духовних цінностей і політичних інститутів. Типологізовані історичні форми відтворення різних конфігурацій творчого потенціалу людини у тоталітарно-авторитарних, ліберально-демократичних і колегіально-корпоративних суспільствах;

–виявлено і проаналізовано суперечності, що стосуються можливостей розвитку, актуалізації і реалізації творчого потенціалу людини, пов’язані зі змінами цивілізаційного характеру у сучасному суспільстві, у економічній, соціально-політичній, духовній сферах життя;

–визначені особливості розв’язання суперечностей в суспільстві шляхом створення умов для актуалізації творчого потенціалу людини, обгрунтовані основні напрямки оптимізації процесів формування, актуалізації і реалізації творчого потенціалу людини. Аналіз досвіду різних суспільств дає можливість запропонуванти конкретні заходи мінімізації втрат, притаманних глобальним суспільним зрушенням.

Практичне значення результатів дослідження обумовлене новизною сукупності положень, що виносяться на захист. Результати дослідження становлять певну методологічну базу для подальшої розробки проблем, зв’язаних з розумінням сутності людини, пошуком внутрішніх резервів і ресурсів її розвитку і саморозвитку на різних етапах життєдіяльності.

Результати дослідження використано, зокрема, в нормативних курсах з філософії, соціології, історії вітчизняної і світової культури у Харківському Національному автомобільно-дорожньому університеті, у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г. С. Сковороди. Підготовлені і читаються для магістрів і аспірантів спецкурси “Творчий потенціал інженера, шляхи його розвитку і реалізації”, ”Проблеми розвитку і саморозвитку людини”, ”Особистість вченого і викладача”.

Положення дисертації покладено в основу одного з варіантів регіональної концепції виховного процесу в системі вищої освіти, що передбачає розвиток і розгортання творчого потенціалу як один із шляхів реалізації української національної ідеї.

Під керівництвом дисертанта розроблена і впроваджена комплексна система аналізу якості підготовки спеціалістів, що передбачає збір і аналіз соціологічної інформації про особистість студента протягом усіх років його навчання в університеті.

Теоретичні висновки і практичні рекомендації можуть бути використані:

- в процесі подальшої розробки соціально-філософських аспектів проблеми людини, її сутності, реалізації і самореалізації в соціумі, в різних видах діяльності;

- з метою поглиблення змісту і посилення практичного спрямування таких нормативних навчальних курсів, як “Філософія”, ”Соціологія”, ”Психологія”, ”Етика”;

- при створенні спецкурсів для студентів, магістрів і аспірантів з проблем розвитку творчого потенціалу людини в науковій, науково-технічній, навчальній діяльності, вихованні і самовихованні особистості, у тому числі таких, як “Соціологія особистості”, “Соціологія молоді”, ”Соціологія праці”;

- для пошуку дійових форм, методів виховання, розвитку і саморозвитку людини в перехідному суспільстві з урахуванням сучасних цивілізаційних змін і національно-етнічних, вікових, індивідуальних особливостей і умов життєдіяльності.

Головні положення та ідеї дисертації можуть використовуватися державними органами, політичними партіями, іншими суб’єктами соціального процесу для ефективного використання людського потенціалу у підтриманні стабільності суспільства, попередження деструктивних конфліктів і небажаного розвитку подій, підвищення ефективності управлінських рішень.

Особистий внесок здобувача. Теоретичні положення, висновки дисертації отримані автором самостійно і лягли в основу соціологічних досліджень, в проведенні яких приймали участь викладачі кафедри філософії і політології, аспіранти, працівники лабораторії конкретно-соціологічних досліджень Харківського Національного автомобільно-дорожнього університету.

У публікації №2 дисертанту належить 50% опублікованого матеріалу на основі проведеного конкретно-соціологічного дослідження і узагальнення результатів.

У публікації №3 дисертанту належить 75% опублікованого матеріалу, ним особисто здійснено теоретичний аналіз і зроблені висновки.

У публікації №4 дисертанту належить 50% опублікованого матеріалу, що стосується викладу загальної концепції і головних теоретичних положень.

У публікації №5 дисертанту належить 50% опублікованого матеріалу, ним проведено теоретичний аналіз і зроблено узагальнення.

Апробація результатів дисертації. Найважливіші теоретико-методологічні положення і результати емпірико-соціальних досліджень в 1991-2001 рр. апробовані у виступах дисертанта на 33 міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових, науково-практичних і науково-методичних конференціях, симпозіумах, семінарах. Серед них –міжнародні конференції з проблем творчості в Національному технічному університеті України “Київський політехнічний інститут” (1991, 1993, 1997, 2001 рр.) I-VIII Харківські Сковородинівські читання (1992-2001 рр.), Харківські соціологічні читання (1994, 1995, 1997 рр.), міжнародна науково-практична конференція “Проблеми соціодіагностики в перехідний період” (Кривий Ріг, 29-30 листопада 1996 р.), міжнародна науково-методична конференція “Структура освіти в регіоні: проблеми оптимізації” (Харків, 12-14 грудня 1996 р.), Всеукраїнська науково-методична конференція “Філософія сучасної освіти: про стан її розробки в Україні” (Київ, 1-3 лютого 1996 р.), I-II міжнародні науково-практичні конференції “Освіта і доля нації”, (Харків, педагогічний університет, 1999-2001 рр.), та інші.

Дисертант був одним з організаторів і учасником конференцій, проведених на базі Харківського Національного автомобільно-дорожнього університету: “Питання активізації пізнавальної діяльності студентів у вивченні суспільних наук” (Харків, 24-26 жовтня 1990 р.), “Трансформація культури в системі вищої технічної освіти” (Харків, 23-24 травня 1995 р.), “Третє тисячоліття: гармонія людини, суспільства і природи” (Чугуїв-Харків, 20-21 грудня 1996р.), “Гуманітарне середовище закладу вищої технічної освіти. Проблеми формування” (Харків, 25-26 листопада 1999 р.).

Дисертант був одним з співзасновників міжнародного руху “III тисячоліття: гармонія людини, суспільства і природи”, зареєстрованого у 1997 році Міністерством юстиції України.

Дисертація обговорювалася на кафедрі філософії і політології Харківського Національного автомобільно-дорожнього університету, на засіданні Харківського міського товариства “Філософська освіта”, рекомендована до захисту у спеціалізованій науковій раді.

Публікації. Результати дослідження висвітлені в опублікованій монографії “Творчий потенціал людини: від становлення до реалізації (соціально-філософський аналіз)” обсягом 14,5 др. арк. та депонованій (обсяг 18 др. арк.) монографії “Развитие творческого потенциала специалиста в процессе реформирования высшей технической школы Украины”, у 64 інших публікаціях, 21 з них –статті у наукових фахових виданнях.

Структура дослідження. Мета і завдання дослідження визначили зміст і структуру дисертації, що складається зі вступу, п’яти розділів, підрозділів і пунктів, висновків, списку використаних джерел з 549 найменувань. Обсяг дисертації –сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначається зв’язок обраного напрямку дослідження з науковими планами, програмами, темами університету, формулюються мета і завдання, визначаються об’єкт і предмет, обгрунтовуються методи дослідження, подаються наукова новизна отриманих результатів та їх практичне значення, визначається особистий внесок дисертанта в публікації, які підготовлені у співавторстві, вказуються форми і терміни апробації основних результатів дослідження, кількість і обсяги публікацій, подаються загальні відомості про дисертацію.

У першому розділі “Людський вимір творчості як предмет філософування: витоки і сучасний стан” здійснена соціально-філософська рефлексія над феноменом творчості з залученням історико-філософського матеріалу та сучасних дискурсів європейської, російської і української філософії. Як самостійний, виділений людський вимір творчості, який представлений двома системами поглядів –релігійною та науковою. Творчість розглядається як цілісний багаторівневий феномен, що має інформаційно-енергетичну природу і є суттєвим проявом духовно-діяльнісного буття людини.

У першому підрозділі “Статус категорії творчість у європейській філософії” здійснено попередній історико-філософський аналіз і огляд сучасного стану дослідження проблеми творчості, що дозволило плідно використати класичні надбання з метою обгрунтування концепції творчого потенціалу людини. Підкреслюється, що за наявності великої кількості визначень, розмаїття підходів до творчого потенціалу людини як соціального феномена, в історико-філософській ретроспективі спостерігається тяжіння до двох альтернативних тенденцій –релігійно-сакрального та науково-раціоналістичного бачення творчості. Як суспільне явище творчість стає предметом аналізу в античній філософії, перш за все у творах Платона і Арістотеля розглядалася як перехід небуття в буття, як механізм будь-якого розвитку, людська творчість тут відокремлюється від божественної. Через неоплатонізм і християнську патристику відбувається становлення нового розуміння творчості у межах релігійно-богословського дискурсу та аскетично-ісіхастської практики. Філон Олександрійський і Плотін вказали на можливості самотворення людиною власного духовного світу в процесі спілкування з трансцендентною божественною силою. Аврелій Августін (Блаженний) реалізував ці настанови, узагальнивши самоспостереження у “Сповіді”, де життя автора постало як таке, що здійснюється за релігійним сценарієм і є розгорнутим у часі процесом самотворення, що охоплює типові для будь-якої творчості етапи і передбачає набуття на шляху до Бога навичок занурення в глибини власного духу і виходу за його межі. Філософія середніх віків також збагатила уявлення про творчість як багатовекторний процес (творення людиною добра і зла, спрямованість на зовнішній світ і на саму людину), подолала античний циклізм у її розумінні.

Звертання до творів Піко делла Мірандоли, Джордано Бруно, Блеза Паскаля свідчать, що саме в епоху Відродження не тільки здійснюється поворот від Бога до людини у розумінні творчості, але й взагалі виникає традиція філософської рефлексії безпосередньо про творчі здібності людини, яка стає панівною у ХІХ –ХХ століттях. Проаналізовані ідеї філософії ХVII-XVIII ст. (Р. Декарт, Б. Спіноза, П. А. Гольбах, К. А. Гельвецій, Ж. Ламетрі), в яких людська творчість постає як самодостатня, а її зміст зводиться до здатності мислити і діяльно освоювати світ. Детеологізація розуміння сутності людини згодом призведе до абсолютизації зовнішніх (зокрема, виховних) впливів на людину, і, відповідно, - до ігнорування духовних імпульсів активності суб’єкта творчості.

Окремі сюжети, аспекти людського виміру творчості наявні у творах кожного з представників німецької класичної філософії –від Іммануїла Канта до Карла Маркса. З одного боку, тут поглиблено уявлення про діяльні механізми творчої активності людини, проаналізовано окремі види творчості (у мистецтві, матеріальному виробництві тощо), чим збагачувалося її науково-раціоналістичне бачення, з іншого, - йшов досить плідний діалог з релігійно-філософськими поглядами. Разом з тим, у кінці ХІХ століття поширюються суто емпіричні трактування творчості (Ф. Гальтон, Ч. Ламброзо, Г. Лебон, А. Мейер, Ф. Нардаум, Ш. Руше, Р. Емерсон та інші).

У вітчизняній філософії творчість, як самостійна проблема, постає у кінці ХІХ –на початку ХХ століть. На відміну від європейського раціоналізму з його неприйняттям релігійно-сакрального тлумачення творчості, українська і російська традиції спираються на ідею про єдність людини, активність якої спрямована не тільки на творення речей зовнішнього світу, але й на розбудову і саморозвиток самої себе, на мобілізацію внутрішніх потенційних (насамперед духовних) можливостей у творчій діяльності (Г. Сковорода, М. Костомаров, П. Юркевич, І. Франко, М. Бердяєв, М. Лосський, М. Федоров, С. Франк та інші).

У 20-ті роки ХХ ст. в СРСР на базі соціологічних, психологічних, педагогічних досліджень досягнуто певних успіхів у вивченні конкретних видів творчості –насамперед художньої та наукової. Накопичувалися конкретні факти з психології творчості, розроблялися методи аналізу якостей творчої особистості, критично освоювався досвід закордонних дослідників (С. Грузенберг, Ф. Дунаєвський, П. Енгельгеймер, О. Лазурський, І. Лапшин, Ф. Левінсон-Лесінг, Б. Лезін, Г. Маркєлов, М. Перна, В. Сєгалін та інші). Започатковується комплексна наука про творчість –еврилогія, було створено Інститут еврилогії. Але у 30-ті роки дослідження у галузі вивчення творчого потенціалу людини були згорнуті і відновлені лише на початку 60-х років, перш за все зусиллями психологів (О. Брушлинський, О. Леонтьєв, К. Платонов, Я. Пономарьов, О. Тихомиров, М. Ярошевський), а згодом –філософів (В. Біблер, Є. Жариков, Б. Кедров, О. Коршунов, В. Пушкін, А. Шумилін та інші). Глибше і змістовніше вивчаються проблеми наукової, художньої, технічної творчості (М. Бахтін, В. Бєлозерцев, Г. Волков, А. Гордієнко, Є. Громов, М. Каган, А. Канарський, Л. Коршунова, В. Кудін, Б. Кузнецов, О. Лармін, Л. Левчук, І. Лейман, В. Лутаєнко, І. Майзель, Б. Мейлах, Є. Мирська, П. Рачков, Л. Столович, Я. Стуль та інші). Почалось формування методик творчої діяльності (Г. Альтшуллер, Г. Буш, В. Одрін та інші). У 70 –-ті роки значно зросла увага до філософсько-соціологічних аспектів творчості.

Самостійним напрямком дослідження залишається людський вимір творчості, центральним поняттям якого стає категорія творчого потенціалу людини, до якої у попередні роки першими звернулися знов-таки психологи (Л. Божович, В. Зінченко, С. Рубінштейн, В. Ананьєв, М. Лейтес, П. Симонов та інші), соціальні психологи (О. Донченко, Л. Сохань, В. Тихонович та інші). Завдяки зусиллям соціологів, політологів, філософів, вказаний аспект дослідження набуває широкого розповсюдження. Активно вивчаються не тільки творчі можливості людини, але й суспільства в цілому, а також його окремих сфер (Б. Воронович, Л. Гольдін, Л. Гордон, Л. Кунельський, І. Ладенко, А. Назімова, В. Овчинников, В. Пошатаєв, В. Правоторов, В. Толстих, В. Сагатовський, Ю. Сафонов, С. Товмасян, В. Ядов).

Глибоко досліджуються питання співвідношення творчості і свободи, діяльності, природи та сутності людської активності, цілей та ідеалів у творчому процесі, творчої природи праці, творчості як родової характеристики людини, соціально-психологічних та соціологічних основ творчості тощо (В. Босенко, І. Бичко, П. Гайденко, Г. Давидова, В. Іванов, І. Ковальова, В. Лобанова, О. Лук, І. Надольний, Ю. Осічнюк, М. Парнюк, К. Пігров, М. Попович, В. Федотова, Н. Французова, І. Фурсін, В. Шинкарук, О. Якуба та інші).

На початку 90-х років ХХ ст. склався певний розрив між накопиченими емпіричними даними щодо змісту, проявів, функціонування творчого потенціалу людини і його філософським осмисленням. Подальший розвиток теорії гальмувався пануванням соціально-діяльнісної парадигми у трактуванні сутності людини і її творчості. Актуальним виявилось завдання пошуку смислових акцентів, що дозволили б проблематизувати поняття творчого потенціалу, виходячи з можливостей сучасного рівня розвитку філософії, спираючись на історико-філософську традицію і вступаючи в діалог з різними типами філософування, зокрема, шляхом освоєння ідей сучасної західної філософської думки і повертаючи в обіг надбання вітчизняних мислителів. Це зумовило необхідність використання праць західних авторів –А. Бергсона, М. Вебера, Х. - Г. Гадамера, В. Дільтея, Е. Канетті, К. С. Льюїса, Г. Маркузе, Е. Касірера, Г. Ріккерта, З. Фрейда, Е. Фромма, К. - Г. Юнга, М. Хайдеггера, Ж. Дельоза, Р. Барта, Бо Горанзона, М. Бубера, Ф. Гваттарі, М. Фуко, Ю. Хабермаса, А. Шюца, ідеї яких виявилися плідними методологічно і корисними у розміщенні смислових акцентів дослідження.

Проблематика дисертації зумовила звернення до праць сучасних західних дослідників проблеми творчості у її загальному вигляді (Х. Андерсон, Ф. Баррон, У. Денніс, Е. Кестлер, Б. Хіселін, та інші), творчої активності людини (Г. В. Олпорт, С. Колел, Магнус Флорін, Дж. Оуен, Р. В. Раскін та інші), у яких розглядаються прояви талановитості та геніальності (І. Агассі, В. Г. Боуверман, П. А. Браун, В. І. Бріттен, Р. Елберт, М. Ранко, І. Х. Дуглас, І. М. Айзенштадт, Г. Холтон, А. Хок), співвідносини геніальності і розумово-інтелектуальних здібностей людини (Х. Ейснок, І. Карлссон, З. Гетзель, Ф. Яаксон, І. П. Гілфорд, Х. Уалберг,

С. Рашер, І. Пакерсон), ступінь геніальності і талановитості залежно від статево-вікових показників (Ф. М. Емран, С. П. Бенбой, О. І. Стенлі, Н. Коган, Л. Тоссі та інші). У дисертації також використані дослідження, безпосередньо присвячені розкриттю сутності, змісту, форм виявлення і актуалізації творчого потенціалу людини у різних видах діяльності (Т. М. Амбіл, С. Тьоркле, Бо Горанзон, М. Мікер, Дж. Роберт, К. А. Піковер, С. Тернберг, Т. Любарт, Е. П. Торфанс, А. К. Холл, Б. Р. Сандлер та інші). Доробки вказаних вище авторів відрізняються кропіткою увагою до емпіричних фактів, але нерідко їм не вистачає теоретичних узагальнень і концептуальності, що спонукає до необхідності критичного переосмислення і адекватної інтерпретації їх ідей у межах теоретичних засад, запропонованих у дисертації.

З метою обгрунтування власної концепції творчого потенціалу людини у дисертації використані ідеї сучасних українських і російських дослідників, що стосуються загальної характеристики творчості і творчої сутності людини, багаторівневості духовного світу, діалогу як універсальної форми розвитку буття і людської екзістенційності (С. Аверінцев, Г. Батищев, М. Бахтін, В. Біблер, П. Гайденко, В. Губін, Б. Грязнов, І. Кальной, О. Клепіков, П. Крамар, І. Кучерявий, В. Малахов, М. Мамардашвілі, В. Ніколко, Б. Новіков, М. Носов, В. Стрєлков, В. Чалідзе, А. Шумілін та інші), розвитку і саморозвитку людини (А. Альгін, М. Гончаренко, З. Донцов, Н. Козлова, І. Кон, В. Лозовой, Н. Харламєнкова та інші), у тому числі до праць, створених на принципах компаративістського інтегрування альтернативних філософських позицій (Г. Батищев, В. Гоч, С. Лазарев, І. Калінаускас, В. Налімов, С. Хоружий, Н. Хамітов та інші).

Соціально-філософський ракурс дослідження зумовив необхідність звертання до авторів, які аналізують витоки і форми еволюції сучасної цивілізації, ефективність різних моделей суспільно-політичного устрою, дають критику тоталітаризму (Д. Белл, Ф. Бродель, І. Валлерстайн, І. П. Вернан, Б. Гаврилишин, Г. Гвардіні, О. Гуревич, Ф. Кессіді, Ф. Клікс, Х. Ортега-і-Гассет, К. Поппер, П. Сорокін, Е. Б. Тейлор, А. Тойнбі, Д. Д. Фрезер, Ф. Фукуяма, Ф. А. Хайєк, Е. Шацький, К. Ясперс).

Аналіз творчого потенціалу, що розгортається і реалізується у певних типах культури, здійснено з використанням праць, присвячених питанням розвитку культури і духовності у їх людському і соціально-історичному вимірах (В. Андрущенко, Є. Бистрицький, О. Бурова, Р. Гальцева, Л. Губерський, П. Гуревич, М. Каган, А. Конверський, С. Кримський, О. Макаров, Е. Подольська, К. Разлогов, Д. Рузін, Б. Раушенбах, К. Свасьян, В. Стьопін, В. Толстих, В. Табачковський, О. Чусов-Русов, І. Цехмістро), окремим аспектам діяльності на різних етапах історії і життєвого шляху людини (Е. Берн, І. Бестужев-Лада, Є. Головаха, О. Зубець, Л. Коган, О. Кривуля, В. Лузгін, О. Толстих, Б. Уайт, О. Шевченко). У дисертації обгрунтований вибір найбільш значущих напрямків еволюції суспільного життя з урахуванням їх креативних можливостей і залучена до аналізу відповідна література. Зокрема, використання теорій модернізації і постмодернізації (Дж. Александер, С. Айзенштадт, Р. Арон, Д. Белл, Л. Діаманд, А. Гідденс, С. М. Ліпсет, К. Сільвест) трансформації посттоталітарних суспільств (А. Ахієзер, В. Банс, З. Бжезинський, К. Вятр, В. Іноземцев, Г. О. Доннел, Ф. Катарело, І. Клямкін, А. Мігранян, Д. Фадєєв, О. Харитонов) дозволило виявити можливості і шляхи активізації людського творчого потенціалу в процесі перетворень у економічній, політичній і духовній сферах.

Найвизначні цивілізаційні зміни несе комп’ютерна (інформаційна) революція. Це і зумовило необхідність звертання до праць, в яких аналізуються загальні або конкретніші питання, зв’язані з її розгортанням і впливом на творчий потенціал (Ф. Баррон, Р. А. Браун, В. Венда, І. К. Гован, Бо Геранзон, Т. М. Ембіл, А. Єршов, В. Звягінцев, К. Кантор, О. Прохоров, К. Поппер, І. І. Любарт, О. Ракітов, Шеррі Тьоркл, О. Уткін, Мангус Флорін та інші).

Розгляд підприємницької діяльності, як інноваційної форми розвитку і актуалізації творчого потенціалу, визвало необхідність залучити до обігу як ідей класичної теоретичної думки (Ж. Бодо, М. Вебер, П. Верхам, П. Друкер, В. Зомбарт, Р. Кантільйон, Ж. Б. Сей, Ф. А. Хайєк, Р. Хізріч, Й. Шумпетер), так і досвіду їх переосмислення у працях українських і російських дослідників (А. Арсеєнко, В. Ворона, О. Динкін, Т. Заславська, І. Кононенко, Р. Ривкіна, О. Ручка, О. Стерлін, Є. Суїменко).

Зміни в Україні неможливі без збереження інтелектуального потенціалу суспільства, стрижнем якого є система освіти в цілому і вищої освіти зокрема. В межах дослідження теми до аналізу залучені ідеї вітчизняних і закордонних філософів, педагогів з цієї проблематики (Н. Абрамова, Е. Б. Антінсон, С. Арзес, М. Бауман, С. Бравекер, П. Кравчук, Ф. Кумбс, Б. Маккарті, Л. Півнева, В. Турченко та інші).

Завдання розбудови української держави спричиняють підвищену увагу до питань збереження і використання для розвитку національних традицій, культурної і національно-етнічної ідентифікації особистості, які тісно зв’язані з поняттями національна культура, національний характер, менталітет народу. Це, зокрема, зумовило необхідність звертання до сучасних інтерпретацій класичних ідей (Г. Гачев, П. Гнатенко, О. Грабовський, А. Гулига, І. Лисий, І. Поліщук, Л. Полюта, Ю. Римаренко, В. Храмова, К. Шудря, В. Шинкарук та інші) у цій галузі.

Проведений аналіз досліджень творчого потенціалу людини дав можливість зробити висновок, що за наявності значної кількості матеріалів і публікацій з проблеми творчості не існує спеціального узагальнюючого дослідження, де б прямо ставилась проблема твочого потенціалу людини як самостійне завдання і здійснювався б соціально-філософський аналіз сутності, змісту, становлення, розвитку, актуалізації творчого потенціалу в філогенезі та онтогенезі з метою його реалізації для підвищення ефективності трансформаційних і модернізаційних змін в суспільстві.

У другому підрозділі “Інформаційно-енергетична природа та духовно-діяльна сутність творчості” дисертант намагається розширити трактування феномена творчості у межах соціально-філософської рефлексії. Проведений історико-філософський огляд дозволив зафіксувати загальні, родові відмінності історично зумовлених підходів до творчості –релігійно-сакрального і науково-матеріалістичного, які відповідно акцентують увагу на духовних механізмах здійснення творчого процесу і на його соціально-діяльному і результативному аспектах. Підкреслюється, що подолання альтернативності позицій у розумінні творчості можливе на шляху її інтерпретації як цілісного явища, де духовне і діяльне є відносно самостійні структурні рівні. До такого ж висновку спонукає аналіз чисельних визначень поняття творчості, які класифікуються в дисертації за різними критеріями.

Спираючись на класичні вчення про сутність людини (Микола Бердяєв, Карл Маркс, Тейяр де Шарден, Зігмунд Фрейд, Еріх Фромм), автор обгрунтовує висновок про те, що творчість –універсальна родова ознака і сутнісний прояв людської суб’єктивності, форма буття, самоствердження, самореалізації і розвитку людини у природному, соціальному і духовному світі.

У дисертації на основі чисельних аргументів доводиться, що творчість –духовно-діяльний феномен, у якому діяльне підпорядковане духовному, а останнє розуміється як якісна характеристика внутрішнього, суб’єктивного світу людини. Багатомірність духовного світу людини визначає багатомірність творчості. Разом з тим, творчість має природну основу, бо джерелом творчої активності людини є інформаційно-енергетичний обмін, що здійснюється за рахунок тілесного, психологічного, інтелектуального, побуджувально-мотиваційного потенціалів людини. Творчість розглядається як пульсація енергій різних рівнів, завдяки чому відбувається перехід від небуття до буття, здійснюється приріст змістовності в бутті і в самому суб’єкті творчості. Системно-енергетичний підхід до творчості дозволяє розглядати її як природне явище, як найвищу ступінь самоактивності буття у його людському прояві.

Проведений аналіз дав можливість зробити висновок, що намагання утримати розгляд проблеми творчості лише у межах соціального розуміння сутності людини і діяльнісно-результативного визначення не виправдовує себе, і, навпаки, вихід за його межі передбачає конструктивний діалог з іншими філософськими дискурсами, репрезентує новий етап у розвитку соціально-гуманітарного знання.

У другому розділі “Сутність, структура і зміст творчого потенціалу людини” визначені вихідні поняття, що розкривають творчий потенціал як цілісне утворення. Виявлено значення і пізнавальні можливості вказаного поняття для соціальної філософії, доведено, що творчий потенціал людини –універсальний, фіксує норму творчої сутності людини, звертається увага на те, що цим самим творчість знаходить феноменальну сутність, свою внутрішню міру, що визначає можливості саморозвитку її змісту. Обґрунтована концепція багаторівневості творчого потенціалу, що за змістом охоплює діяльно-результативну і духовну складові.

У першому підрозділі “Проблема визначення творчого потенціалу людини” обґрунтовується необхідність введення у соціально-філософський обіг поняття творчого потенціалу людини з метою вирішення питання, за яких умов теорія творчості у її людському вимірі може інформувати про стан економічних, соціально-політичних і духовних інститутів, про існуючі типи людини у їх зв’язку з креативними процесами. Відмічається, що вихідним пунктом дослідження творчого потенціалу людини є вчення класичної європейської філософії про парні діалектичні категорії потенційного і актуального (Арістотель, схоластика), можливості і дійсності (Гегель). У дисертації констатується, що потенціал - не абсолютне ніщо, а буття, що володіє реальним змістом, у якому наявні підстави для переходу в дійсність, здійснення і здійсненність. Доводиться, що потенціал, як реальна можливість є єдністю внутрішньої змістовності і енергії здійснення, переходу актуальної можливості у дійсність. Робиться висновок про те, що арістотелів аналіз онаявлення буття, оформлення матерії як результат взаємодії потенційності і енергії, що веде до визначеного результату (P+ER) не тільки легалізує саме поняття потенційності, але й надає йому філософського статусу. Есенціальну (сутнісну) форму становлення можна розглядати не тільки стосовно будь-яких форм розвитку, але й як здійснення актів творчості і формування сталих якостей людини як суб’єкта творчості.

Поглиблюються уявлення про творчий потенціал людини (М. Каган, В. Овчинников), як конкретно-історичний і індивідуальний прояв творчих сутнісних сил людини, як механізм їх реалізації у індивідуальному і соціальному бутті. Дисертант приходить до висновку, що творчий потенціал людини –універсальна, цілісна якість людини, що має певну структуру, змістовну визначеність і разом з тим відкрита індивідуально та історично у бік гармонізації відносин між суб’єктом творчості і світом шляхом прирощення речових і духовних, соціальних цінностей, розбудови суспільних відносин, саморозвитку і самореалізації самої людини. Зроблено висновок про те, що комплексний аналіз творчого потенціалу дозволяє розглядати його не як винятково духовне чи соціально-діяльне утворення, а як таку структурну єдність, що має різні рівні, боки, сфери прояву, тим не менш, підкоряється певному загальному принципу, діє як єдиний механізм, спрямований на досягнення визначеного результату, концентруючи для цього індивідуальні фізичні, психологічні, духовні ресурси.

У другому підрозділі “Структура та зміст творчого потенціалу людини” конкретизується і змістовно наповнюється ідея про багатомірність творчого потенціалу людини, детально розглядається його діяльна і духовна складові. Зазначається, що до процесу творчості залучається традиційний за структурою механізм діяльної активності людини, який охоплює тілесний (життєва енергія, дієздатність), психологічний (емоції, воля), інтелектуальний (здатність до мислення), побуджувально-мотиваційний (потреби, мотиви, інтереси, ціннісні орієнтації, настанови) складові. Цей механізм є цілісним інформаційно-енергетичним явищем, що характеризує суб’єктивний стан готовності людини до багатоманітних видів діяльності, в тому числі і до якісно специфічної форми людської активності-творчості. У підрозділі обстоюється думка про те, що в межах творчого потенціалу діяльна активність наповнюється специфічним змістом і спрямованістю. Окремо розглядається місце і значення тілесного та інтелектуального потенціалів, як джерела енергетичних та інформаційних імпульсів до творчості. Проводиться ідея про вирішальну роль побуджувально-мотиваційної системи як ланки творчого потенціалу. У цьому зв’язку поглибленої розробки зазнали поняття потреба у творчості, потреба у самореалізації людини. Перша з них розглядається як ідеальна потреба вищого рівня, що синтезує ряд потреб біологічного і соціального рівнів, визначаючи вектор поведінки індивіда. Потреба у творчості тісно зв’язана із задатками та здібностями, психологічними якостями і проявами людини, з тілесним потенціалом. Задоволення потреби у творчості залучає до дії механізм функціонування внутрішнього світу людини як тотальної цілісності у його свідомих, підсвідомих і надсвідомих проявах. Потреба у творчості за спрямованістю складається з потреби у творенні зовнішніх форм і з потреби у самореалізації людини. У дисертації значна увага приділена виявленню місця і ролі у творчому процесі мотивів, інтересів, ціннісних орієнтацій, що дає можливість проаналізувати визначальні якості людини, що характеризують ступінь розвитку творчого потенціалу. Робиться висновок, що змістовне наповнення орієнтованості на творчість у всіх ланках діяльної активності людини створює фундамент творчого потенціалу, а також забезпечує доведення задуму до матеріалізованого результату.

У підрозділі обґрунтована теза про те, що творчість –кінцевий підсумок активності цілісної людської істоти, переробки енергії та інформації шляхом діяльнісно-есенціального досягнення речових результатів і завдяки активізації духовних процесів шляхом звернення до зовнішніх, загальніших шарів духовності (трансцендентування), а також мобілізації внутрішніх духовних ресурсів суб’єкта (віртуалізація). Це й є ті духовні рівні прояву творчого потенціалу людини, які забезпечують виникнення нового у його інформаційно-ідеальній і діяльно-результативній формах. Зроблено висновок про те, що без духовного трансцендентування не можуть виникнути глибинні умови дійсно творчого процесу, який базується на входженні особистості у стан натхнення з його фазами прориву актуальних обріїв свідомості - осяяння.

Третій підрозділ “Динаміка і ритміка функціонування творчого потенціалу людини” присвячений виявленню природних закономірностей функціонування творчого потенціалу і його окремих рівнів на певних етапах здійснення творчих актів і процесів. У дисертації обґрунтовано підхід, згідно з яким будь-який творчий акт має сталу ритміку протікання, охоплюючи п’ять якісно відмінних етапів: підготовки, визрівання (інкубації), творчого задуму, народження нового (“інсайт”, “осяяння”), перевірки результату творчості, закріплення результату в культурно-інформаційному просторі суспільства. Зазначається, що на кожному з виділених етапів виявляються залученими і домінують різні рівні творчого потенціалу окремо або у певних комбінаціях. Дисертантом підкреслюється, що на перших двох етапах переважаючими є есенціальний і віртуальний рівні творчого потенціалу, в результаті функціонування яких репродуктивна, накопичувальна активність поступається продуктивній, пов’язаній з проривами за межі відомого, знаного. Діяльний механізм наповнюється новим змістом і сталі, закономірні процеси співіснують з народженим деесенціалізованим дискурсом світу мінливості, варіативності, зміни станів. Підсумком взаємодії є недовтілена, недооформлена реальність, що мерехтить, іскриться проявами нового результату, які миттєво виникають і зникають (С. Хоружий).

Автором доведено, що переважання нового над старим забезпечується шляхом переорієнтування енергії творчого пошуку на результат завдяки трансцендентуванню-виходу за межі індивідуального духовного світу, порівнянню наявного матеріалу із загальним масивом знань про об’єкт творчості, про його зв’язки з іншими об’єктами. Це і дає можливість перегрупувати інформаційний масив так, що відбувається прирощення знання, відкриття, досягнення нового результату, яке супроводжується переживанням суб’єктом творчості емоційно забарвленого стану осяяння, інсайту. Це –кульмінаційний етап творчого акту. У подальшому при перевірці досягнутого результату, його матеріалізації, включенні у культурно-інформаційний контекст до дії знов залучаються звичні есенціальні механізми мислення і діяльності.

Отже творчий потенціал людини не є абстрактним теоретичним конструктом, а має реальне природно-енергетичне підгрунття, рівні прояву і ритміку функціонування у соціальному та індивідуальному бутті.

У третьому розділі “Життєвий шлях людини як процес становлення, розвитку і реалізації творчого потенціалу” досліджується динаміка творчого потенціалу на різних етапах життєдіяльності людини, виявляються передумови, закономірності та суперечності таких процесів. Значна увага приділена можливостям використання духовних ресурсів людини і суспільства, зокрема, саморозвитку і самореалізації особистості тілесно, психологічно, інтелектуально і духовно. Розглядається діалектика загального та індивідуального, закономірного і випадкового у функціонуванні творчого потенціалу у зв’язку зі ступенем розвитку тих, чи інших його складових і в залежності від видів діяльності, у яких бере участь людина. Зокрема, ґрунтовному аналізу піддані праця, наукова і художня творчість у їх зв’язку зі специфікою використання суб’єктивних творчих сил людини.

У першому підрозділі “Динаміка становлення і розвитку творчого потенціалу в онтогенезі” зазначається, що просторово-часові параметри життєвого шляху об’єктивно обмежують індивідуальні творчі можливості, конкретизують межі між фазами еволюції творчого потенціалу (становлення, розвиток, актуалізація, реалізація, затухання), виявляють механізми, що зумовлюють його функціонування у межах окремих життєвих стадій і при переході від однієї до іншої. На основі порівняння існуючих хронологій людського життя і з урахуванням розбіжностей між хронологічним, біологічним, психологічним і соціальним його вимірами проаналізовані креативні процеси, що відбуваються на етапах дитинства, підліткового віку, юності, молодості, зрілості та старості.

Автор приходить до висновку, що у періоди дитинства і молодості окремі складові творчого потенціалу або об’єднуються в цілісність певної конфігурації, або ж так і залишаються недорозвиненими, діючи в асинхронному режимі, або взагалі слабо виявляючи себе. Вектор становлення творчого потенціалу людини спрямований від загального до конкретного, від епізодичних проявів до постійного напруження творчих сил. Констатується, що актуалізація латентних творчих можливостей людини є результатом взаємодії її внутрішнього суб’єктивного світу, визначальних для певної життєвої стадії видів діяльності (гра, навчання, праця) і від загального стану суспільної системи, що здатна надавати індивіду більшу чи меншу свободу для самовиявлення. Проаналізоване місце підліткового віку і юності у процесі становлення творчого потенціалу людини, як перехідних від дитинства до молодості і зв’язаних з початком актуалізації творчого потенціалу, що відбувається деякий час паралельно із завершенням його становлення.

Молодість –це той етап життя, коли відбувається розгортання і прояв творчих сутнісних сил людини, період початку активної творчості шляхом участі у соціально значущій діяльності. Головне джерело творчості тут –наявність життєвої енергії, дієздатність, що поєднуються зі свіжістю почуттів і гостротою думки. У молодості починають реалізовуватися потенційні можливості саморозвитку людини, здійснюється вибір життєвого шляху, активно втілюються, уточнюються, переглядаються життєві плани. Тут завершується становлення головних елементів творчого потенціалу.

Етап зрілості обіймає різні за змістом фази –якщо на початку цього періоду йдеться про завершення розвитку і початок активної реалізації творчих сил, то далі якраз творча активність визначає тривалість самого періоду зрілості і виступає найважливішим фактором відстрочення настання старості. У підрозділі розглянуто шляхи нейтралізації негативних наслідків вичерпаності енергетичних, інтелектуальних і психологічних джерел підтримання творчого потенціалу, що триває у період пізньої зрілості і старості. Як один з шляхів оптимізації функціонування творчого потенціалу протягом всього життя в дисертації розглядається використання кризових станів –вікових, психологічних, соціальних, духовних з урахуванням соціального контексту, в якому вони відбуваються.

У другому підрозділі “Духовні ресурси людини і суспільства як передумова становлення і розвитку творчого потенціалу” констатується, що в просторі життєвого шляху існують різні вектори спрямованості творчості –від творення матеріальних і духовних цінностей, суспільних відносин до самотворення самої людини. Зазначається, що перший крок самовизначення людини, як суб’єкта творчості, пов’язаний з самоідентифікацією, що одночасно є демонстрацією самостійної життєвої позиції і формою актуалізації творчого потенціалу як цілісного феномена. Робиться висновок, що якраз через ідентифікацію виявляється як дієздатність суб’єкта, так і можливість утриматися від дій заради мобілізації внутрішніх ресурсів для прирощення зовнішнього світу і самовдосконалення.

Відзначається, що творчість, спрямована на самого носія творчого потенціалу, має свої етапи здійснення, породжує ряд ситуацій, дій, процесів, результатом яких є саморозвиток людини –спонтанний або усвідомлений, цілеспрямований. В результаті порівняльного аналізу зроблено висновок про те, що самовдосконалення тіла, психіки, інтелекту має свої природні межі, тоді як розвиток духовності людини у всіх її проявах принципово необмежений.

В дисертації розглядається поняття самореалізації як родове з точки зору спонтанного або цілеспрямованого регулювання функцій творчого потенціалу, його динамізації і результативного використання. За змістом самореалізація має не окремі прояви самодіяльності, а виявляється на всіх рівнях творчого потенціалу, характеризуючи життєвий шлях людини і його окремі стадії з точки зору конструювання життя, онаявлення сутнісних сил. Відзначається, що самореалізація не є лише творенням нового, бо несе елементи продуктивно-обмежуючих зусиль, спрямованих на погашення репродуктивних боків досвіду, виконання заборон, норм співжиття людей. Самореалізації протистоїть саморуйнування, що відбувається за умов, зв’язаних з перетворенням засобів життя в його мету, концентрацією на перекручених формах життєздійснення, а також нездатності до контролю над власними тілесними, психологічними устремліннями.

У підрозділі підкреслюється, що об’єктивно існуючі форми духовності (релігія, мораль, мистецтво, філософія, наука) можна розглядати як передумову активізації суб’єктивних духовних ресурсів, що зумовлюють змістовне наповнення творчого потенціалу людини. Робиться висновок про те, що разом з пошуком теоретичних основ інтегративної єдності форм духовності актуальним є пошук шляхів рекреації і злиття емпірично існуючих типів поведінки з метою освоєння конкретних щаблів сходження до духовної досконалості, у тому числі і з використанням обмежених і перетворених її різновидів. Особливого значення набуває розвиток і реалізація творчого потенціалу, що виступає не тільки механізмом здійснення зв’язку між внутрішнім і зовнішнім світами, але й необхідним засобом становлення вищих типів духовності.

У третьому підрозділі “Взаємодія загального і одиничного у функціонуванні творчого потенціалу” зазначається, що становлення, розвиток, актуалізація, реалізація і згасання творчого потенціалу у конкретних його носіїв –це завжди взаємодія загального та одиничного, неповторно-індивідуального і типового, закономірного і випадкового, вільного і необхідного, цілеспрямованого і спонтанного.

Порівняльному аналізу піддані типи особистості у залежності від спрямування, характеру і рівнів прояву творчого потенціалу в цілому, домінування в ньому тих чи інших складових. Особлива увага приділена поняттям геній, геніальність, талант. Зокрема, зроблено висновки про те, що джерела геніальності кореняться у генетично зумовлених задатках і нахилах людини, в особливостях духовно-діяльних складових її творчого потенціалу й у соціальних умовах, які впливають на креативні процеси. Акцентується увага на тому, що взаємодія загального і одиничного у творчості опосередковується не тільки суб’єктивними, але й об’єктивними факторами, серед яких чільне місце займають види діяльності, у яких бере участь носій творчого потенціалу. Додатково аргументується думка, що творчість –це не тільки діяльність, хоча й без останньої залишається частковою, незавершеною.

З усього розмаїття рівнів, форм, видів творчого синтезу досліджується специфіка професійно-трудової, наукової і художньої творчості як найбільш показових з точки зору діалектики загального і особливо-індивідуального. Аналіз видів діяльності у їх зв’язку з актуалізацією творчого потенціалу і його духовно-діяльних складових приводить до висновку про специфічний характер процесу в кожному з них за наявністю загальних моментів. Робиться висновок, що хоча творчий потенціал має універсальний характер і типову структуру, у реальному житті існують індивідуальні відхилення, які складають основу своєрідної індивідуальності творця.

У четвертому розділі “Соціально-духовні засади та історичні умови розвитку й актуалізації творчого потенціалу людини в філогенезі” здійснено соціально-філософський аналіз становлення і функціонування творчого потенціалу у певних культурно-духовних та соціально-історичних умовах, починаючи від первісного ладу і до сучасності. Послідовно розглянуті історичні типи взаємодії творчого потенціалу людини і соціуму у його економічних, соціально-політичних і духовних аспектах і обґрунтувані типи відтворення креативних процесів у їх людському вимірі у доіндустріальних, індустріальних і постіндустріальних суспільствах, виявлені головні суперечності культурно-історичних змін у їх зв’язку з розвитком творчого потенціалу людини. У розділі визначені перспективи, можливості і шляхи актуалізації творчих потенційних сил людини в сучасному суспільстві, розкриті суперечності і конфлікти, що підлягають розв’язанню.

У першому підрозділі “Матеріальні і духовні чинники становлення і актуалізації творчого потенціалу людини у філогенезі” обґрунтовані і розглянуті найбільш значущі параметри соціально-філософського підходу до творчого потенціалу людини в історичній ретроспективі. Проаналізовані існуючі моделі суспільного розвитку і зроблено висновок про багатомірність історичного процесу, у якому лінійно-поступальні зміни існують поряд з культурно-цивілізаційними, внутрішньо-детерміновані –з світ-системними. Нерівномірність і асинхронність розвитку окремих цивілізацій, культур, їх взаємодія і синтез є урешті решт джерелом сходження від менш до більш розвинених суспільних форм.

У результаті представлена періодизація історичного процесу, що спирається на хронологічні, культурно-цивілізаційні і формаційні критерії й охоплює традиційні доіндустріальні, індустріальні суспільства (у їх капіталістичному та комуністичному різновидах), а також постіндустріальне інформаційне суспільство. У підрозділі обґрунтовано вибір показників, що репрезентують провідні економічні, політичні і духовні параметри соціуму. Історичний процес представлено з точки зору ідентифікації людини, як носія творчого потенціалу, з характером, змістом і формами праці, політичним устроєм, системами пануючих культурно-духовних цінностей, підсумком чого є виникнення історично зумовлених типів здійснення творчості, відповідних конфігурацій творчого потенціалу і відтворюваних на цій основі певних типів особистості.

Констатується амбівалентність процесу ідентифікації: соціальні умови можуть сприяти формуванню творчого потенціалу як цілісного духовно-діяльного феномена, або ж акцентуватися на певних його складових, визначати певну спрямованість творчої активності людини. Негативні наслідки впливу суспільних умов на креативну складову людської індивідуальності, зокрема, виявляються у маргіналізації особистості, у необхідності зосереджуватися на репродуктивних формах життєдіяльності з метою звичайного відтворення умов існування, у цілеспрямованому придушенні творчих здібностей людини або ж у створенні умов, що сприяють поширенню перекручених форм розвитку й актуалізації творчого потенціалу.

У другому підрозділі “Діалектика репродуктивного і продуктивного в культурі як основа становлення й актуалізації творчого потенціалу” аналізується культура як субстанція, у якій складаються реально існуючі типи відтворення творчого потенціалу різних конфігурацій, що є одночасно простором трансляції і відтворення культурних матриць і творення нових цінностей. На основі аналізу чисельних підходів до визначення культури аргументована точка зору, за якою культура є системою інформаційних кодів, що закріплюють соціальний досвід, який накопичується з історичним розвитком людства у надбіологічних програмах (В. Стьопін). Останні набувають символічного характеру і конкретизуються у мові –природній і штучних, у інших конвенційних системах, у духовних формах життя суспільства. Проводиться ідея про те, що культура в основі має постійну відтворювану суперечність між застиглістю, сталістю, “старінням” її феноменів і продукуванням нового, між традиціями і новаціями, репродуктивним і продуктивним. У дисертації обгрунтовується теза про те, що творчість є ядром культури якраз завдяки людині, яка не просто перебуває у колі культури, але є носієм потенційних можливостей для її динамізації, для трансляції і ретрансляції наявних цінностей, а також творчості новаційних культурних матриць. Зіткнення протилежних за спрямуванням процесів (“старіння” культурних феноменів і творення людиною нових програм) складає основу культурного життя суспільства, взятого у ракурсі співвідносин в ньому репродуктивного та інноваційного.

Аналіз історичного розвитку культури з стадіями її розгортання (матеріально-технологічною, соціально-владною і духовною), дав можливість виділити три типи творчості: натуральну (пов’язану з формуванням технології вироблення речей за принципом “роби, як я”), творчість соціальних відносин (що базувалась на використанні норм, принципів, заборон) і творчість духовно-ідеальну, пов’язану з виробленням ідеалів і цінностей та передачею їх наступним поколінням у вигляді певних життєвих принципів. У зв’язку зі становленням окремих складових творчого потенціалу у філогенезі розглядаються вказані ступені або грані культурного розвитку. Робиться висновок, що виділення, як самостійної, духовної сфери сприяло появі віртуальних глибин індивідуальної духовності, а також здатності до виходу у зовнішні, об’єктивно існуючі шари духовності. Співіснування матеріально-діяльних, соціально-політичних і духовних проявів культури сприяло упорядкуванню і систематизації структури творчого потенціалу, у внутрішньому світі суб’єкта історико-культурного процесу.

Обґрунтована думка про те, що найбільш показовою з точки зору співвідносин продуктивного і репродуктивного є сфера моралі, де будь-яке порушення міри між вказаними складовими породжує аморалізм. Робиться висновок про те, що існуючі форми культури породжують власні механізми розвитку і використання творчого потенціалу, насамперед з метою самозбереження, що часто приводить до розщеплення продуктивного і репродуктивного, руйнівного і відтворюючого у самій культурі і у творчому потенціалі людини.

У третьому підрозділі “Стихійно-традиціоналістський характер становлення і розвитку творчих сил людини у доіндустріальних суспільствах” розкриваються зв’язки історичної динаміки у доіндустріальних суспільствах з процесом розгортання підструктур творчого потенціалу людини, виявляються його основи, типи, аналізуються їх особливості і конфігурації. Доводиться, що становлення творчого потенціалу людини розтягнуто у часі і обумовлювалося насамперед природно-біологічними факторами. У первісному суспільстві на основі зрушень у тілесно-біологічній складовій людської індивідуальності (рухливий спосіб життя, прямоходіння) виникають психологічні, інтелектуальні, мотиваційно-побуджувальні механізми активного ставлення людини до світу, що згодом стають фундаментом діяльно-есенціальної складової творчого потенціалу. Підтверджено висновок, що творчість одночасно є умовою, внутрішньою суттю еволюційного розвитку людини і його результатом. У первісному суспільстві виникають основні форми і види творчості: пізнавальна, ідеально-перетворююча, художня, базовим продуктом яких були знаряддя праці і технології формування матерії за універсальними мірками. Автор приходить до висновку, що стихійно-традиціоналістський характер відтворення творчості і творчого потенціалу людини, нерозвиненість структурних рівнів останнього у первісному суспільстві приводить до продукування базового індивіда пасивного типу, здатного до діяльної активності відповідно родовим потребам. Нерозчленованій єдності суспільного життя відповідав синкретизм внутрішнього світу окремої людини.

Порівняльний аналіз головних форм суспільно-історичного розвитку в епохах античності, середніх віків, Відродження дозволив зробити висновок, що подальше розгортання креативних процесів співпадає з розширенням простору людської діяльності і сфери культурно-духовного освоєння світу. В історичному поступі європейської доіндустріальної цивілізації лідерство поступово переходить від матеріально-технологічної складової культури до соціально-владної, а потім і до духовної. Відзначається, що зміни, які відбувалися у характері і формах праці, цінностях і політичних інститутах, несли нові суперечності і разом з тим сприяли переорієнтації з традицій на новації, виділенню індивіда, поглибленню його духовного світу і створенню соціально-культурного поля застосування творчих зусиль людини. Вказані етапи розвитку цивілізації характеризуються набуттям творчим потенціалом людини цілісності і разом з тим вибірково-новаційним типом відтворення, коли увага акцентувалась на тілесно-діяльних, психологічній чи духовній складових. Грунтовно розглянуті механізми становлення на цій основі творчого потенціалу різної конфігурації у базових типах особистості.

Підсумком зрушень епохи античності у головних сферах життя стає становлення індивідуальності у її тілесно-розумовій неповторності і здатності творити світ культури. Найбільш вагомим досягненням християнських середніх віків є плекання діяльної і особливо духовної складової творчого потенціалу людини, хоча й у межах, визначених панівним релігійним світоглядом.

В епоху Відродження найвагоміщі зрушення сталися у духовному житті у його релігійному і світському різновидах. Результати Реформації та висунення на перший план ідей гуманізму, розвиток науки і мистецтва сприяли орієнтації на особистість як вільного носія суспільно-зумовлених ролей, ідеалів, цінностей, на суб’єкта, здатного не тільки до сприйняття зовнішніх впливів, але й до самотворення, самореалізації. Ідеал всебічно і гармонійно розвиненої людини не тільки проголошується, але й втілюється у життя, хоча й з певними обмеженнями. Базовим типом стає духовно-діяльна особистість, здатна до саморозвитку і реалізації у суспільно значущих сферах життя. Це –початок універсально-інноваційного типу відтворення творчого потенціалу людини, що стане провідним в епоху Модерну.

Четвертий підрозділ “Типологія розвитку і реалізації творчого потенціалу людини в індустріальних суспільствах” присвячено порівняльному аналізу специфіки відтворення людини і її творчого потенціалу в індустріальному суспільстві (капіталістичного і комуністичний різновиди), виявленню суперечностей і конфліктів, що притаманні креативним процесам у них. Модерн відмінив табу на новації, творчість стає однією з найважливіших цінностей суспільства, виробляються економічні і політичні механізми регулювання життя на креативно орієнтованих засадах. Але поряд з цим набувають поширення руйнівні тенденції, внаслідок чого речі протистоять людям, відчуження набуває тотальності, збільшується небезпека політичного тоталітаризму. Результатом негативних тенденцій, пов’язаних з розповсюдженням і пануванням раціоналізму і механіцизму в усіх сферах, є вимивання духовної компоненти суспільного та індивідуального життя, руйнування духовної складової творчого потенціалу.

На основі характеристики двох основних типів індустріалізму, що виникли і тривалий період співіснували у ХХ столітті –капіталістичного і комуністичного показано, що капіталістичний тип базується на формі праці, зв’язаній з універсалізацією капіталу і на духовно-ціннісних зрушеннях XVII-XVIII століть (Реформація, Просвітництво). За наявності різних варіантів співвідносин характеру і форми праці, цінностей та інститутів, що презентують відповідно США (перевага інститутів над цінностями, панування індивідуалізму), провідні західноєвропейські держави (цінності й інститути взаємодоповнюють один одного), Японія та інші держави Сходу, що стали на шлях капіталістичної модернізації у другій половині ХХ століття (перевага колективно-общинних цінностей), панівним у суспільстві стає інноваційний тип відтворення творчого потенціалу людини, а базовою –особистість, що активно спрямована на підприємливість, на ефективність, на нове. Робиться висновок, що за наявності суперечностей, притаманних індустріалізму в цілому і конкретним державам Заходу зокрема, капіталістичний тип суспільства історично підтвердив свою живучість і ефективність. Комуністичний (соціалістичний) тип індустріалізму радянського зразка, що виник як результат доганяючої модернізації середньо і слабо розвинених держав шляхом революційного нав’язування суспільству комуністичної ідеології (системи цінностей) і заміни приватної (капіталістичний) форми власності на державну, сприяв розповсюдженню деформованих типів відтворення творчого потенціалу, виникненню базового типу особистості –слухняного творця, зусилля якого спрямовувалися на загальні суспільні цілі і інтереси.

Разом з тим, спростовується думка про відсутність можливостей для творчості у соціалістичному суспільстві взагалі з посиланням на масові механізми розвитку і реалізації творчих здібностей людей (доступна масова освіта, сприяння розвитку науки і техніки, мистецтва, можливості концентрації ресурсів на вирішальних ділянках), на особливості актуалізації самого творчого потенціалу, у якому значну роль відіграють потреба у подоланні перешкод.

Дисертант приходить до висновку, що як суспільство перехідне від традиційного до сучасного, радянське суспільство продукувало відповідні форми творчого потенціалу, у якому були змішані традиційні і модернові, доіндустріальні та індустріальні тенденції. Творчий потенціал людини за своєю спрямованістю, цілями був зміщений на загальні справи, на виконання волі держави і партії. У результаті здійснювалися новації, які визначалися попередньо, раціонально обґрунтовувалися. Отже, творчість на макросоціальному рівні обмежувалася, а в конкретних видах діяльності, у сферах, що не зачіпали базових цінностей, надавалися певні можливості для її розповсюдження.

У п’ятому підрозділі “Суперечності постіндустріальних культурно-цивілізаційних змін і шляхи актуалізації творчих сил людини” аналізуються зв’язки між культурно-цивілізаційним розвитком і людським виміром творчості. Перспективи розвитку людства дедалі більше зв’язуються з переходом до постіндустріального суспільства, де “гра з речами” поступається “грі між людьми” (Д. Белл), тобто, на перший план виступають взаємовідносини між людьми, і де творчість цінується не сама собою, а як засіб розвитку духовного світу індивідів. Наголошується, що це приведе до корінних змін у базових цінностях, у характері і змісті праці, у суспільно-політичних інститутах. Порівнюються поняття реформи, трансформаційні зміни, модернізація, постмодернізація і робиться висновок, що для України, яка ще перебуває у стані вибору шляхів дальшого розвитку, значна частина реформ і трансформаційних зрушень, що впроваджуються, веде до переходу від індустріалізму комуністичного типу до тієї ж стадії цивілізаційного розвитку в її капіталістичній формі. Відстоюється думка про те, що більш перспективною для держави є орієнтація на постмодернізацію з опорою на власні культурно-історичні традиції і накопичений інтелектуальний потенціал у всіх його різновидах. Констатується, що такий тип розвитку дозволяє не тільки уникнути гострих соціальних конфліктів, розколів суспільства, маргіналізації широких верств населення, але й використати для розвитку ті чи інші культурні традиції, ментальні риси етносу, які за традицією вважалися перешкодою на шляху до розвитку. Зазначається, що в такому разі відпадає необхідність у конструюванні спеціальних теоретичних моделей, вигаданих “ізмів”, бо розвиток іде від наявних можливостей суспільства.

Разом з тим зазначається, що українське суспільство вимушене вирішувати різні за походженням і змістом завдання: ті, що залишилися від минулого (гіпертрофований розвиток військово-промислового комплексу, негативні наслідки неконтрольованої урбанізації, екологічні проблеми); пов’язані з невдачами і прорахунками у реформаційних і трансформаційних зусиллях 90-х років ХХ ст.; що виникають у зв’язку з розповсюдженням постіндустріальних новацій (інформатизація і комп’ютеризація суспільства, використання новітніх технологій, глобалізація). Звернуто увагу на те, що найважливіші цивілізаційні зміни у житті сучасного суспільства, зв’язані з інформаційною або комп’ютерною революцією, що охоплює широкий спектр проблем. На основі аналізу реальних процесів в Україні та в інших державах світу зроблено висновок про суперечливий характер впливу комп’ютеризації на творчий потенціал людини. Його головні складові потребують уваги і вироблення спеціальних засобів їх збереження і розвитку. Актуальною є необхідність вироблення попереджуювальних заходів відносно “комп’ютерофобії” і “інформоманії”, які однаково загрозливі для людини. Робиться висновок, що комп’ютер стає добрим помічником у роботі за наявності розвинутого творчого потенціалу. Для етапу формування індивідуальності реальною є загроза абсолютизації комп’ютерної техніки, що веде до обмеження творчих здібностей і морально-вольових якостей людини.

У п’ятому розділі “Актуалізація творчого потенціалу людини як умова розвитку українського суспільства” обґрунтована необхідність збереження і ефективного використання творчого потенціалу людини, того, що накопичено попередніми поколіннями, модернізації усіх сфер життя відповідно сучасним цивілізаційним тенденціям за підтримки і розширення можливостей застосування новацій, що виправдали себе у світовому досвіді.

Серед ключових проблем особливого значення, на погляд дисертанта, набувають: завдання збереження і використання для державотворення культурного генофонду нації, можливості використання творчих властивостей менталітету і національного характеру українців, як духовного ресурсу, що несе в собі значні креативні потенції; модернізація системи вищої освіти, що розглядається як засіб збереження і розвитку інтелектуального потенціалу держави; підприємницька діяльність, як інноваційна форма розвитку і реалізації творчого потенціалу людини в умовах демократизації економічного життя суспільства.

У розділі широко використані й узагальнені результати конкретно-соціологічних досліджень у сферах, що аналізуються.

У першому підрозділі “Використання творчих властивостей менталітету і національного характеру українців в сучасних умовах” розглянуті духовні, національно-етнічні ресурси народу України в ракурсі вирішення завдань збереження, розвитку і реалізації творчого потенціалу суспільства і людини, згуртування навколо національних святинь, економічного, соціально-політичного і духовного прогресу. Зазначено, що менталітет зв’язаний з творчим потенціалом через ряд опосереднених ланок (духовність, національна культура). Якраз національна культура живе у творчості, у творенні і відтворенні культурних матриць, вона зв’язана з усіма ланками і рівнями творчого потенціалу через ментальні характеристики людини.

Проаналізовані типові ментальні риси українців, які мають амбівалентний характер і стосуються філософсько-світоглядних, виробничних, політичних і побутових, екзистенційних засад, виявлені можливі шляхи їх використання у державотворчих цілях. Обґрунтована ідея про те, що необхідно спиратися на позитивні надбання історичного розвитку народу (працелюбність, прагматизм, розсудливість), відповідно обмежуючи негативні прояви (надмірна рефлексивність, ірраціоналізм, сентиментальність та інші).

Досліджені зв’язки між реальною ментальністю, національною ідеєю і штучними міфологемами та ідеологемами, на основі чого зроблено висновок про те, що сталий хід розвитку нації передбачає зростання національної самосвідомості як факту політико-ідеологічного життя суспільства і життєздійснення у національному середовищі окремими його представниками.

У підсумку зазначено, що диференційований вплив на різні соціальні групи, корегування проявів національної самосвідомості у бік поглиблення бажаних для суспільства якостей є одним з реальних шляхів розвитку творчого потенціалу у його національно-етнічному аспекті.

У другому підрозділі “Реформування системи вищої освіти як засіб збереження і розвитку інтелектуального потенціалу держави” показано, що система освіти як така –найважливіша сфера суспільного життя з точки зору збереження і передачі наступним поколінням культурно-цивілізаційих надбань. У системі вищої освіти найбільш прийнятним є поєднання трансформаційних і постмодернізаційних перетворень, що дозволить зберегти накопичений раніше досвід і наблизити систему до загально-цивілізаційних стандартів і потреб розвитку інформаційного суспільства.

Обґрунтовано висновок про те, що процеси, які відбуваються в світі і в Україні, висувають на перший план завдання створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу людини, якому мають підпорядковуватися організаційні, методологічні і методичні, змістовні новації, реформаційно-модернізаційні процедури.

Окремо розглянуто креативні аспекти ступеневої, гуманітарної, мовної, комп’ютерної підготовки спеціалістів з вищою освітою. Зазначається, що орієнтація на зближення з західною системою освіти має здійснюватися за умов збереження власних пріоритетів, серед яких, зокрема, фундаментальна і професійна підготовка.

Поряд з загальнодержавними питаннями регулювання, збереження і розвитку творчого потенціалу людини через діяльність вищої школи, важливого значення набуває вирішення вказаних проблем на регіональному рівні. Робиться висновок про необхідність диференційованої державної політики щодо регіонів, яка б, зокрема, передбачала перерозподіл відповідальності між центральною владою і місцевими адміністраціями та органами самоврядування з наданням останнім більших повноважень і законодавчо затверджених прав щодо реорганізації освітнього потенціалу регіону.

Запропонована система контролю якості підготовки спеціаліста з вищою освітою з використанням психологічних, соціологічних, педагогічних засобів в умовах пріоритетності творчого потенціалу. Окремо виділено питання організації виховання студентів, мета якого –реалізація української національної ідеї на основі підтримки креативних процесів у навчанні і вихованні молоді.

У третьому підрозділі “Демократизація життя суспільства і підприємницька діяльність як інноваційна форма розвитку і реалізації творчих ресурсів людини” розглянуто процес становлення підприємництва як перспективного виду діяльності не тільки з точки зору стабілізації економічного розвитку українського суспільства на ринкових засадах і вдосконалення соціально-політичних відносин на основі демократизації життя, але й як засіб розвитку, актуалізації і реалізації творчого потенціалу людини. Проведений аналіз численних визначень підприємництва показує, що це –інноваційна діяльність зі створення нових економічних вартостей, засіб задоволення потреб суспільства та індивіда, форма самореалізації суб’єкта. У разі співпадання цих аспектів підприємництво спирається переважно на внутрішні регулятори поведінки, а не на привнесені зовні цінності і цілі.

Наведені результати порівняльно-соціологічного дослідження ставлення молоді України і Росії до підприємницької діяльності, що свідчать про її привабливість для респондентів. Разом з тим, порівняння нормативної (теоретично обґрунтованої) і реальної моделей особистості вітчизняного підприємця вказує на суттєві розбіжності між ними за показниками активності, виявлення рис ініціативності, самостійності, за своїми моральними якостями, мотиваціями. Виявлені суперечності, що зменшують креативні можливості підприємництва. Зазначено, що у молодіжному середовищі дедалі більше розповсюджується індивідуалізм, що провокує моральний і правовий нігілізм, разом з тим спостерігаються підвищені вимоги до підприємництва і його ролі у суспільстві. Це породжує конфлікт між очікуваннями і реальністю і сприяє утвердженню вдачі “дикого” капіталізму з усіма його вадами. Серед несприятливих об’єктивних умов підприємницької діяльності респонденти виділяють відсутність цивілізованої системи оподаткування, недосконале законодавство, нестабільність у економіці, хабарництво, рекет, відсутність коштів для відкриття або розвитку власної справи. Констатується, що молодь, тим не менш, є найбільш перспективною соціальною групою, здатною найбільше використати підприємництво для самореалізації творчого потенціалу. Особливої уваги потребують студенти і випускники вищих навчальних закладів, значна частина яких ще не має сьогодні можливості влаштуватися за спеціальністю.

Робиться висновок, що вирішення проблем і розв’язання наявних суперечностей вимагає прийняття комплексу заходів з боку держави з метою патронату над молодіжним бізнесом як формою розвитку і реадізації творчого потенціалу людини.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання збереження, розвитку, актуалізації і реалізації творчого потенціалу людини і суспільства у відповідності з конкретно-історичними умовами і тенденціями еволюції сучасної цивілізації, українського суспільства у перехідний період. Уточнення розуміння творчості як духовно-діяльного феномена у руслі компаративістського діалогу між різними філософськими дискурсами дозволило обгрунтувати концепцію багаторівневості творчого потенціалу як цілісної якості людини, що має інформаційно-енергетичну природу. Творчий потенціал людини охоплює тілесні, психологічні, інтелектуальні, соціальні і духовні прояви людської індивідуальності і виявляє себе на есенціально-діяльному, віртуальному і трансцендентальному рівнях.

Розгляд концептуальної парадигми творчого потенціалу у онтогенезі і філогенезі дало можливість виявити специфіку креативних процесів на різних етапах індивідуального і культурно-цивілізаційного буття, причини виникнення потенціалу різних конфігурацій і спрямування в залежності від суб’єктивних показників розвиненості окремих його елементів, а також об’єктивних умов суспільно-історичного розвитку.

Дослідження проблеми творчості людини дозволило обґрунтувати діагнозування становища, динаміки, спрямування творчого потенціалу у головних його проявах і рівнях відповідно з віковими особливостями людини з виділенням переваг певних типів і конфігурацій, їх привабливості з метою прийняття оптимальних регулятивно-управлінських рішень. Розкриті соціально-історичні умови, що сприяють оптимізації процесів розвитку, актуалізації і реалізації творчого потенціалу людини.

Соціально-філософський аналіз становлення і форм реалізації творчого потенціалу у далекій історичній і більш близькій ретроспективі дозволив дійти висновку про необхідність пошуку Україною власного шляху у постмодернізаційних змінах з метою обмежень і нейтралізації негативних наслідків капіталістичного і комуністичного різновидів індустріалізму і досягнення стану суспільства, у якому на перший план виходять взаємовідносини між людьми, і де творчість цінується як засіб розвитку внутрішнього духовного світу кожного громадянина держави.

З усієї сукупності сфер суспільного життя, які мають ключове значення у досліджуваних процесах, у дисертації виділені збереження і використання у державотворчих цілях відповідних рис менталітету і національного характеру українців, відтворення творчого потенціалу через систему вищої освіти, а також підприємницька діяльність. Практичні рекомендації стосуються оптимізації креативних процесів в суспільстві в цілому і стосовно всіх суспільних сфер. Зокрема, мова йде про те, що творчий потенціал людини і суспільства –невід’ємні складові національної культури, що зв’язана з останніми через ментальні характеристики народу і його окремих представників. В умовах модернізації і постмодернізації особливого значення набуває виявлення і використання для розвитку всього позитивного у менталітеті і національному характері з паралельним обмеженням їх негативних проявів. Великого значення набувають механізми виховання молоді, де об’єднуються творчі і національно-ментальні складові. Надії на дальший стабільний і динамічний розвиток України будуть мати під собою грунт за наявності універсальної, мобільної системи підготовки кадрів, у тому числі з вищою освітою, здатної оперативно відгукуватися на потреби суспільства.

Модернізаційно-реформаційні перетворення тут повинні мати за мету вихід на світові стандарти, на акумулювання вітчизняних і закордонних досягнень. Вирішенню завдань повинні сприяти розроблені дисертантом і впроваджені у навчально-виховний процес система контролю якості підготовки спеціаліста у вищій школі і концепція виховання студентів, що базуються на пріоритетності розвитку і актуалізації творчого потенціалу.

Підприємництво, яке набуває дедалі більшого поширення і популярне серед молоді, має досить значний ресурс для розкриття творчих здібностей людини і може бути ефективно використане для відтворення активного, інноваційного базового типу особистості, здатної вивести економіку з кризи за умов відповідної державної політики.

Проведений теоретико-методологічний аналіз, опрацювання теоретичних ідей на рівні соціальних і конкретно-соціологічних досліджень, практичної перевірки їх у організаційній, навчально-виховній і управлінській діяльності дозволяє твердити про можливість використання матеріалів і висновків дисертації з метою вироблення ефективної соціальної політики, регулювання відносин між людиною і суспільством з метою створення суб’єктивних можливостей і об’єктивних умов для її розвитку і саморозвитку як носія потенційних креативних якостей. Результати дослідження можуть бути корисними у підготовці управлінців усіх рівнів, державних службовців, політичних діячів і вихователів.

СПИСОК

ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Чаплигін О.К. Творчий потенціал людини: від становлення до реалізації (соціально

філософський аналіз). –Харків: Основа, 1999. –с.

Чаплыгин А.К., Ковалева И.Д. Об отношении молодых специалистов к научной

работе как фактору формирования личности // Вестник Харьковского университета №251. –Харьков: ХГУ. –. –С.45-54.

Чаплыгин А.К., Маяк И.М. Потребность в самореализации и ее роль в формировании

творческого потенциала личности // Вопросы научного коммунизма. –Вып.64. –Киев: КГУ. –. –С.41-48.

Чаплыгин А.К., Ярмак Т.В. О системе комплексной оценки качества подготовки

специалиста // Харьковские социологические чтения –. Доклады и сообщения участников. –Харьков: ХГУ. –. –С.176-182.

Чаплыгин А.К., Ярмак Т.В. Социологический анализ некоторых проявлений

национального менталитета в студенческой среде // Харьковские социологические чтения –. Доклады и сообщения участников. –Харьков: ХГУ. –. –С.143-146.

Чаплигін О.К. Інформаційна революція і творчий потенціал людини // Науковий

вісник №1. Серія “Політичні, соціологічні та філософськи науки”. –Харків: ХДПУ. –. –С.36-43.

Чаплигін О.К. Національний менталітет: до визначення поняття // Науковий вісник

№3. Серія “Філософія”. –Харків: ХДПУ. –. –Вип.3. –С.68-73.

Чаплигін О.К. Духовність як багатомірний феномен // Наукові записки Харківського

військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. –Харків: ХВУ. –. –Вип.IV. –С.47-52.

Чаплигін О.К. До питання про філософський статус категорії “творчість” // Наукові

записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. –Харків: ХВУ. –. –Вип.V. –С.70-76.

Чаплигін О.К. Про творчі ресурси менталітету народу України // Науковий вісник

№10. Серія “Філософія”. –Харків: ХДПУ. –. –Вип.4. –С.130-136.

Чаплигін О.К. Національна ідея і соціалізація молоді // Науковий вісник №12. Серія

“Філософія”. –Харків: ХДПУ. –. –Вип.6. –С.62-68.

Чаплигін О.К. Творчий потенціал людини: природа, сутність, зміст, прояви //

Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. –Харків: ХВУ. –. –Вип.VІ. –С.47-54.

Чаплигін О.К. Ритміка творчого акту як взаємодія діяльно-духовних рівнів творчого

потенціалу людини // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. –Харків: ХВУ. –. –Вип.VІІІ. –С.56-60.

Чаплигін О.К. М. Бердяєв: творчість як шлях до ідеалу // Вестник национального

технического университета “Харьковский политехнический институт”. Философия. –Харьков: ХНТУ ”ХПИ”. –. –Вып.120. –С.8-15.

Чаплигін О.К. Педагогіка і філософія саморозвитку людини у М. Федорова //

Науковий вісник. Серія “Філософія”. – Харків: ХДПУ. –. –Вип.7. –С.40-45.

Чаплигін О.К. До питання про матеріальні і духовні умови ідентифікації людини як

творчої істоти // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. –Харків: ХВУ. –. –Вип.ІХ. –С.65-70.

Чаплигін О.К. Любов до мудрості як засіб саморозвитку людини // Науковий вісник.

Серія “Філософія”. –Харків: ХДПУ. – 2001. –Вип.8. –С.74-78.

Чаплигін О.К. Про креативні чинники становлення людини в філогенезі // Науковий

вісник. Серія “Філософія”. –Харків: ХДПУ. –. –Вип.9. –С.78-82.

Чаплигін О.К. До питання про діалектику продуктивного і репродуктивного в моралі

// Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. –Харків: ХВУ. –. –Вип.ХІ. –C.59-66.

Чаплигін О.К. Альтруїзм проти егоїзму: творчість у “філософії діалогу” С.Франка//

Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. –Харків: ХВУ. –. –Вип. ХІІ. –С.64-71.

Чаплигін О.К. Про культурно-історичний контекст становлення творчого потенціалу

людини як багаторівневого феномена // Вісник Харківського Національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія “Теорія культури і філософія науки”. –№538. –Харків: ХНУ, 2001. –С.212-218.

Чаплигін О.К. Реформування, трансформація чи постмодернізація? // Науковий

вісник. Серія “Філософія”. –Харків: ХДПУ. –. –Вип.10. –С.47-54.

Лимаров А.И., Чаплыгин А.К. К вопросу об изучении роли ОПП в развитии

творческого отношения студентов к общественной работе в вузе // Республиканская научная конференция “Формирование социальной активности студентов в процессе общественно-политической практики (15-16 февраля 1983 года).-Тезисы докладов и сообщений. Часть 1.-Харьков:ХГУ, 1983.-С.199-205.

Чаплыгин А.К. Потребность в самореализации как основа творческого потенциала

личности // Личностные аспекты формирования социальных потребностей. Препринты докладов участников Всесоюзного координационного совещания “Проблема человека в историческом материализме”.-М.:ИФ АН СССР.-1985.-С.21-25.

Чаплыгин А.К., Леутская Л.Д. Некоторые методы повышения социальной

активности студентов в процессе преподавания философских дисциплин // Социальная активность студентов.Материалы республиканской научной конференции “Проблемы и пути развития способностей научно-технического творчества и социальной активности студентов”.-Каунас:КПИ, 1985.-Ч.1У.-С.34-37.

Чаплыгин А.К. Человек, сотвори себя сам // В кн.: Чернышова Е. Мера вечности. –

Харьков: Крок, 1996. –С.5-13.

Чаплыгин А.К., Ярмак Т.В. Предпринимательство как самореализация личности

(попытка сравнения российского и украинского опыта) // Харьковские социологические чтения –. Научно-методическое обеспечение преподавания социологических дисциплин. Доклады и сообщения участников семинара преподавателей социологии вузов Украины. Часть II. –Харьков: Основа, 1997. –С.181-187.

Чаплигін О.К. Раціональне та позараціональне в духовності в “світлі” системно-

енергетичного дискурсу // Проблема раціональності наприкінці ХХ століття. Матеріали У Харківських міжнародних Сковородинівських читань.-Х.:Університет внутрішніх справ, 1998.-С. 335-338.

Чаплигін О.К. Мораль і творчість // Ідея справедливості на схилі ХХ століття.

Матеріали У1 Харківських міжнародних Сковородинівських читань.18-19 вересня 1999 р. Додаток до “Вісника університету внутрішніх справ”.-Х.:УВС, 1999.- С.261-266.

Чаплыгин А.К. Дилетантизм как условие и антитеза философского практицизма.//

Практична філософія та правовий порядок. Збірка наукових статей. –Харків: Центр освітніх Ініциатив, 2000. –С.303-307.

Чаплыгин А.К. Творчество как элемент культуры личности современного советского

социалистического общества. Харьков, 1986. –с. Рукопись депонирована в ИНИОН АН СССР 10 февраля 1987г. - №28226.

Чаплыгин А.К. Социологический опрос как метод оценки качества подготовки

специалистов в вузе (сравнительный анализ) // В сб. Социально-правовые основы функционирования высшей школы в условиях перестройки (теория и историография проблемы). –Москва, 1990. –С.34-47. Депонирована в НИИ Высшей школы СССР 11 марта 1990г. - №609-90. / Реферат опубликован в библиографическом указателе НИИВШ, серия “Управление, экономика и прогнозирование развития высшей и средней специальной школы”, 1990. вып.6, п.28.

Чаплыгин А.К. Развитие творческого потенциала специалиста в процессе

реформирования высшей технической школы Украины / Чаплыгин А.К.: Харьковский государственный автомобильно-дорожный технический университет. –Харьков, 1997. –с. –Рукопись депонирована в ГНТБ Украины 26.05.1997г. №335 УК97.

Чаплыгин А.К. Личковах В.А. Проблема становления творческих отношений

личности к культуре // Всестороннее развитие личности в условиях совершенствования советского социалистического общества. Тезисы докладов областной научно-практической конференции молодых ученых. - Ростов-на-Дону, 1985, -С.50-52.

Чаплыгин А.К. Способность к риску как элемент творческого потенциала личности

социалистического общества // Ускорение научно-технического прогресса: социально-философские проблемы (тезисы докладов участников VI Всесоюзных философских чтений молодых ученых. Звенигород, 26-30 августа 1986). М.: ФО СССР, 1986.-С.66-69.

Чаплыгин А.К. Молодежная культура в условиях ускорения социально-

экономического развития страны // Научно-технический прогресс и закономерности развития советсвого общества.Тезисы докладов ХV межзонального симпозиума, -Горький:ГГУ,-1987.-С.181-182.

Чаплыгин А.К.Урбанизация и творческий потенциал личности // Всесоюзная

межвузовская научная конференция “Творчество как предмет философского исследования, 12-1З октября 1989.Тезисы докладов. Секция ІІ. Логико-гносеологические аспекты творчества”. –Киев: КПИ, 1989.-С.43-45.

Чаплигін О.К. Прохоренко Т.Г, Особливості формування творчого потенціалу

інженера в вузі // Питання активізації пізнавальної діяльності студентів у вивченні суспільних наук. Тези доповідей республіканської науково-методичної конференції, 24-26, жовтня 1990р. Частина ІІ. –Харків: ХАДІ , 1990. –С.94-96.

Чаплыгин А.К. Духовность и творческий потенциал человека // ІІ Всесоюзная

научная конференция “Творчество:теория и практика” 17-18 октября 1991г. Тезисы докладов Часть І (секции І,ІІ,ІІІ) –Киев: КПИ, 1991, - С.49-51.

Чаплигін О.К. Філософія здорового глузду і Г.С. Сковорода // Тези доповідей

Харківських Сковородинівських читань, присвячених 270-річчю з дня народження Григорія Савича Сковороди, 24-25 листопада 1992р. - Харків: ХДУ, 1992. –С.84-85.

Чаплигін О.К. Чи потрібно виховувати молодь? // Научно-практическая конференция

“Человек и политика”. Тезисы докладов и сообщений. –Харьков: ХЮА, 1993. –С.130-131.

Чаплигін О.К. Екранна культура: новий міф чи шлях до творчості? // Матеріали ІІІ

міжнародної наукової конференції “Творчість. Культура. Гуманізм.” Київ: КПІ, 22 жовтня 1993 р. –Київ: КПІ, 1993. –С.130-131.

Чаплигін О.К. Менталітет та національна самосвідомість молоді: визначення і форми

регулювання // Філософія: класика і сучасність. Матеріали ІІІ Харківських міжнародних Сковородинівських читань. –Харків: Університет внутрішніх справ, 1996. –С.73-74.

Чаплыгин А.К. Риск и ответственность как качества творческого потенциала

человека // Проблема ответственности на рубеже XX и XXI веков (материалы мемориальных чтений, посвященных 60-летию профессора А.Ф. Плахотного). –Харьков: ХГУ, 1996. - С.90-92.

Чаплыгин А.К. О системно-энергетической природе творческого потенциала

человека // Проблемы социодиагностики в переходный период (материалы международной научно-практической конференции). - Кривой Рог, 1996. - С.86-88.

Чаплыгин А.К. Реформа высшей школы как фактор сохранения и развития

интелектуального потенциала региона // Структура освіти в регіоні: проблеми оптимізації. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 12-14 грудня 1996р. –Харків: Авеста, 1996. –С.58-59.

Чаплыгин А.К. Творчество как информационно-энергетический процесс // Третье

тысячелетие: гармония человека, общества и природы. - Харьков-Чугуев, 1996. - С.40-43.

Чаплыгин А.К. Творчество как человеческое измерение культуры // Культура у

філософії XX століття: матеріали IV Харківських міжнародних Сковородинівських читань. –Харків: Університет внутрішніх справ, 1997. –С.109-111.

Чаплигін О.К. До питання про динаміку спонтанності і есенціальності у творчому

акті // Матеріали 6-ї міжнародної науково практичної конференції “Творчість свободи як свобода творчості”, 17-18 травня 2001р. –Київ: НТУУ “КПІ”, 2001. –С.77-76.

АНОТАЦІЇ

Чаплигін О.К. Творчий потенціал людини як предмет соціально-філософскої рефлексії. –Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03 –соціальна філософія та філософія історії. –Харківський військовий університет, Харків, 2001.

Викладена концепція творчого потенціалу людини як багаторівневого духовно-діяльнісного феномена, що має енергетичну природу та цілісний характер. Розкрита динаміка і ритміка його функціонування, досліджені головні теоретичні моделі і практичні конфігурації на різних етапах життєдіяльності людини і еволюції соціально-культурного середовища /в онтогенезі і філогенезі/. Визначені місце, роль і особливості креативних процесів в умовах цивілізаційних змін у світі і перетворень, що відбуваються в Україні. Розкриті механізми і запропоновані технології розв’язання суперечностей у вказаній сфері. Викладені конкретні пропозиції про підвищення ефективності використання і розвитку творчих здібностей людини у підприємницькій діяльності, в процесі модернізації системи вищої освіти, використання у державотворчих цілях відповідних рис менталітету і національного характеру українців.

Ключові слова: творчість, творчий потенціал людини, творчий потенціал суспільства, духовні ресурси, есенціалізм, віртуалізація, трансцендентування, трансформація, постмодернізація.

Чаплыгин А.К. Творческий потенциал человека как предмет социально-философской рефлексии. –Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 –социальная философия и философия истории. –Харьковский военный университет, Харьков, 2001.

Осуществленная социально-философская рефлексия над категорией “творческий потенциал человека” актуализируется необходимостью пересмотра классических основ теории творчества в ее деятельностном понимании и выхода на компаративистский диалог с философскими дискурсами иных ориентаций. Изложена концепция творческого потенциала человека как многомерного духовно-деятельностного феномена, базирующаяся на понимании творчества как конечного итога активности целостного человеческого существа в единстве его телесно-физических, психологических, интеллектуальных, социальных и духовных проявлений. Творческий акт проявляется на трех уровнях творческого потенциала: на социально-деятельностном; благодаря мобилизации внутренних духовных рессурсов (виртуализация); посредством выхода на внешние уровни и формы духовности (трансцендирование). Тем самым преодолевается традиционный эссенциализм и субординативизм в рассмотрении человека как субъекта креативных процессов, а его сущность интерпретируется как прооективная мера и норма творчества. Удалось осуществить трансдисциплинарный анализ проблемы с соответствующими возможностями интерпретации полученных результатов. Подчеркнута принципиальная открытость, незавершенность человека как носителя творческого потенциала, что обуславливает возможности для творчества и самотворчества, границей меры которых выступают пространственно-временные рамки индивидуальной жизни, условия исторически ограниченных видов деятельности и организации социума.

Историко-культурный процесс представлен в свете типологического анализа возможных вариантов идентификации человека-творца с такими параметрами социума, как содержание, характер и форма труда, культурно-духовные ценности, тип политических институтов. В результате выделены исторически и культурно обусловленные типы личности, обладающие творческим потенциалом определенной конфигурации.

Исследованы основные теоретические модели и практические формы трансформации творческого потенциала в онтогенезе и филогенезе, обоснованы возможности диагностирования состояний, динамики, направленности творческого потенциала в основных его проявлениях в соответствии с возрастными особенностями человека и социальными условиями функционирования с выделением преимуществ определенных типов и конфигураций, их привлекательности с целью принятия оптимальных регулятивно-управленческих решений.

На основе теоретического анализа и обобщения данных социологических исследований изложены конкретные предложения относительно сохранения наличного творческого потенциала человека и общества и их дальнейшего развития путем поддержки молодежного предпринимательства, модернизации и постмодернизации системы высшего образования, использования для целей укрепления и развития украинской государственности соответствующих черт менталитета и национального характера украинцев. Отмечается, что воздействовать на изучаемые процессы способна эффективная государственная политика, в которой бы учитывалось человеческое измерение предлагаемых социальных формообразований.

Ключевые слова: творчество, творческий потенциал человека, творческий потенциал общества, духовные рессурсы, эссенциализм, виртуализация, трансцендирование, трансформация, постмодернизация.

Chaplygin A.K. Creative potential of a person as a subject of social and philosophical reflection –Manuscript.

Thesis for a doctor’s degree (philosophy) on speciality 09.00.03 –social philosophy and philosophy of history –Kharkiv military university, Kharkiv, 2001.

The conception of the creative potential of a person as a multilevel spiritual and active phenomenon having power nature and system character is given. Specificity and rhythmics of its functioning have been revealed, basic theoretical models and practical configurations at different stages of vital functions of a person and evolution of the social and cultural environment (in ontogenesis and phylogenesis) have been studied.

A place, a role and peculiarities of creative processes in conditions of civilization changes in the world and reforms taking place in Ukraine have been determined. Mechanisms have been revealed and methods of contradictions solution in the stated sphere have been proposed.

Concrete propositions concerning raising application efficiency and development of creative potentialities of a person in the businessman environment, in the process of modernization and post- modernization of the system of higher education, application with a view of development of the state system features of mentality and the national character of Ukrainians are considered.

Key words: creation, creative, potential of a person, creative potential of a society, spiritual resources, essentialism, virtualization, transcendence, transformation, post-modernization.

1. Тематический план Наименование разделов профессионального модуля
2. Тема- НАСЛЕДСТВЕННОСТЬ И СРЕДА В ФОРМИРОВАНИИ ВРОЖДЕННЫХ ПОРОКОВ РАЗВИТИЯ ЧЕЛОВЕКА
3. Анализ использования правовой информации в процессе управления физкультурно-спортивными организациями
4. среднегодовой оценки; оценки за практические навыки; компьютерное тестирование; устный экзамен
5. тема образования РФ и особенности ее развития на современном этапе
6. своеобразный элемент географического ландшафта в виде большой совокупности деревьев в своем развитии обус
7. 1 Сущность виды принципы бизнеспланирования 6 1
8. Задание предполагает проведение трех серий экспериментов предварительную обработку результатов наблюден
9. Налоговое администрирование его цели задачи методы и формы
10. Тема- Системы телекоммуникации и связи Выполнил- студент группы ФН191 Куцевол Максим Пр
11. Контрольная работа- От позднего средневековья к Новому времени
12. Вивчення конструкції, принципу дії, галузі застосування та способу користування вогнегасником
13. Тема- Из пушистого снежка я слеплю снеговика
14. педагогического исследования
15. Жизнь по Болотову Заведующая редакцией В.html
16. Специфика работы с молодежью в стране по выбору
17. тематические смены
18. Контрольная работа- Анализ взаимосвязи человеческого капитала и экономического роста
19. Разведение грибов
20. Задачи, функции и система министерства внутренних дел Российской Федерации

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе