Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЦЕНТРАЛЬНА СПІЛКА СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ
Кіровоградський кооперативний коледж економіки і права імені М.П.Сая
Циклова комісія суспільно-гуманітарних дисциплін
РЕФЕРАТ
з дисципліни «Українська література»
на тему: «Леся Українка – геніальна донька українського народу»
Підготував студент
групи ПВ9-14-18, спеціальності
5.03040101 Правознавство
Ігнатьєв Олександр Олександрович
Кіровоград
2014
Тема: «Леся Українка – геніальна донька українського народу»
План
Хронологічна таблиця
Список використаних джерел
Життєвий шлях поетеси.
Леся Українка (справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 року в м. Новгороді-Волинському, в сім`ї повітого службовця-юриста Петра Антоновича Косача, та відомої української письменниці Олени Пчілки.
У зв`язку з переведенням Петра Косача по службі родина мешкала в Луцьку та Ковелі, а з 1882 року постійним її місцем проживання було с. Колодяжне. Саме на Волині минуло дитинство Лесі. Мати доглядаючи, за дітьми ( а їх було 6 ) намагалась дати їм національне виховання. У їхній сім`ї шанували народні звичаї. Діти змалку ходили в національному одязі.
Леся Українка була всього на 1 рік молодша за свого брата Михайла – Мишу... Миша навчився дуже рано читати, а що Леся навчалася разом з ним, то в 4 роки вона вже зовсім справно читала. А на початку 6-го року життя вчилася писати навмисне для того, щоб написати першого в житті листа до своїх любих дядька та дядини Драгоманових...
Крім читання і забав, робили вони літом і "поважну" роботу, бо завжди мали свій квітник і город, що самі обробляли та доглядали. Леся зовсім маленькою, в 6 років, навчилася шити й вишивати, а як їй подарували тоді нитнички й гольника, то вона шанувала й пильнувала їх більше, ніж усіх забавах. І тоді вже задумувала вишити батькові сорочку...
Хоч до читання й до роботи Леся бралася поважно та пильно й забави в неї були змістовні та розумні, але була вона малою дуже весела й любила співати й танцювати...
Як було Лесі 10 років, то вона в Києві почала вчитися з учителями разом з Мишею і всього того, чого й він учився, готуючись вступити до класичної хлоп`ячої гімназії, вчила Леся й стародавні мови – грецьку і латинську. Її мати писала тоді бабуні, що Леся вчить усе те, що й Миша, але ще краще за нього потрапляє в науці. Крім науки, спільної з Мишею, Леся в Києві систематично брала лекції гри на фортепіано, якої її почала вчити ще раніше тітка Олександра Косач. Дуже любила Леся музику і була до неї вельми здатна, здатна навіть до композиторства, та, не нащастя могла вчитися всього одну зиму, бо в неї почала боліти ліва рука і не давала грати. Свою журбу, що доведеться відмовитись від музичних занять, вона вилила в автобіографічній елегії "До мого фортепіано". Через недугу, освіту здобула самотушки.
6 січня 1881 року Леся в Луцьку пішла на річку подивитися, як святять воду, і в неї дуже померзли ноги. Скоро по тому... вона заслабла... Вважали, що то в Лесі гострий ревматизм... Однак од тої пори треба датувати початок Лесеної, як сама жартуючи називала ( мала настільки сильну волю, що могла жартувати і з таких речей ), "тридцятилітньої війни" з туберкульозу, бо то був не гостриї ревматизм, а початок туберкульозу кістки в нозі, що на деякий час пригас, а потім розгорівся знову.
Через недугу Леся вже ніколи більше не вчилася систематично з учителями, ніколи не була в жодній школі, ондак вже була врешті високоосвіченою людиною, знала багато мов, гарно грала, між іншим, часто грала власні композиції – імпровізації, яких вона, нажаль, невміла записувати.
Рано виявився й поетичний талант. Її вірш "Надія" датується 1880 роком, рідні ж згадують, що стала писати ще раніше. З 1884 року починає друкувати поезії, під псевдонімом Леся Українка. Його їй підказав дядько, відомий всім Михайло Дрогоманов, що мав на неї великий вплив. У Києві, куди особливо часто наїжджали Косачі в 90-х роках, молодь збиралася вечорами в гуртку «Плеяда». Леся ніколи не цуралася товариства, а охоче брала участь у всіх молодіжних зібраннях. Там звучали й обговорювалися власні твори, проводилися літературні конкурси, народжувалися творчі ідеї.
У 18 років Леся могла рекомендувати приятелям найкраще: перекладати з всесвітньої літератури.
У 1890 роціі вона написала для молодшої сестри книжку "Стародавня історія східних народів" (яка згодом у 1918 році була видана, як підручник для національної школи).Оцінюючи першу книжку Лесі Українки, І. Франко назвав її найважливішим здобутком нашої літератури за той рік: «Схиляємось перед мужністю поетеси: вона творила, долаючи щодня фізичний біль, гнітаючий настрій, зумовлений недугою.»
Леся була така "сильна духом", що не лише сама не тратила мужності, а ще й знаходила в себе снагу підбадьорювати інших...
У листі до М. Драгоманова від 28 липня 1891 року поетеса писала: "О якби мені не та нога, – чого б я в світі натворила!" Щасливим для Лесі було літо 1894 року, коли вдалося відвідати Драгоманова в Софії. Леся й закрила очі дядькові який помер у червні 1895 року. Виїхала поетеса в Київ на лікування. Операція була важкою, але скінчилася добре, і здоров'я Лесине покращилося... Здавалося, лихо тепер хоч трохи ус тупиться з її дороги. Але в 1900 — на початку 1901 року Ларисі Петрівні довелося пережити одну з найтяжчих своїх життєвих драм, а точніше, справжню трагедію серця. Дорога Лесі людина Сергій Мержинський поволі згасав у Мінську від сухот. Сергій Лесю не кохав, а поважав як друга. Поетка це розуміла, але не влаш товувала істерик, а навіть допомагала йому писати листи його ко ханій. Сама нездорова, ледве поправивши своє хитке здоров'я після Берлінської операції, вона всупереч волі батьків перебуває у Мінську, щоб у найважчий час бути біля «дорого друга»...
У 1903 році вона брала участь у відкритті пам`ятника Івану Котляревському. У цей час Леся активно працює, як драматург.
Письменниця вимушена була виїжджати на лікування в Крим, Єгипет, Грузію. Доводилося долати матеріальну скруту, але Леся, відмовляючи собі в найнеобхіднішому, на власні кошти організувала фольклорну експедицію для запису на фонограф кобзарських дум.
У 1912 році вона закликає громадськість відзначити річницю творчої діяльності І. Л. Франка.1 серпня 1913 року в м. Сурамі (Грузія) спинилося гаряче серце Лесі Українки. Її тіло було перевезене до Києва поховане на байковому кладовищі, поряд з могилами батька і брата. Вічність ще більше висвітлила велич геніальної доньки України. А сучасники? Чи знали вони творчу спадщину Лесі? Очевидно, що всю не знали. Переважна більшість її драм за життя письменниці не піднялася на театральну сцену, критика мовчала.
Поетична творчість
Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-літньою дівчиною (вірш «Надія»). Леся написала цей перший у своєму житті вірш під впливом звістки про долю своєї тітки Олени Антонівни Косач (в одруженні Тесленко-Приходько), засланої за участь у революційному русі, який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій. Вперше надруковані — вірші «Конвалія» і «Сафо»— який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій 1884 у львівському журналі «Зоря». 1885 у Львові вийшла збірка її перекладів з Миколи Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом).
Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-их pp., коли Косачі переїхали до Києва і в оточенні родин Лисенків і Старицьких вона увійшла до літературного гуртка «Плеяда». 1892 у Львові вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки (спільно з М. Славінським). Перша збірка її оригінальних поезій «На крилах пісень» з'явилася у Львові (1893, друге видання в Києві 1904), там же вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в Чернівцях.
Після того Леся Українка працювала ціле десятиліття і написала понад сотню віршів, з яких половина за її життя не була надрукована.
В канон української літератури Леся Українка ввійшла передусім як поетеса мужності й боротьби. Тематично багату її лірику трохи умовно (з уваги на взаємозв'язок мотивів) можна поділити на особисту, пейзажну та громадянську. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета й роль поетичного слова, соціальні та громадські мотиви. У перших творах її помітні впливи Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Михайла Старицького, Генріха Гейне, але й у них видно виразні впливи Ольги Петрівни і Михайла Драгоманова (псевдонім— Українець)на вибір її мотивів.
А вже поезію «Contra spem spero» (1890) характеризує античне розуміння доблесті (arete), блискуче володіння міфологічними ілюзіями, автокреація жінки-воїна. Саме цей аспект творчості на довгі роки визначав тонус наукового «лесезнавства». Такі основні мотиви поезій «До товаришів», «Товаришці на спомин», «Грішниця», «Slavus— Sclavus», «Fiat nox», «Епілог» і багато інших. Мотив волі набирає в ній досить різноманітних барв: від нескорення традиційному розумінню імперії по індивідуальний вибір modus vivendi, що означає відкриття істини і служіння їй. Зрада на будь-якій площині утотожнюється з трагедією, з вчинком Медеї. Лірика жаги і прихованого тріумфу, пов'язаного з неможливістю зреалізувати свою любов, експонує схему лицарської любові. Лірична героїня— лицар, який співає своїй дамі серця. Еротизм таких віршів як «Хотіла б я тебе як плющ обняти», «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами»— це містичні дифірамби на честь божественної коханки.
Елемент епосу, властивий багатьом ліричним поезіям Українки, знайшов пізніше втілення в баладах, легендах, поемах, писаних на сюжети світової культури, проектованих на актуальні проблеми вільної людини у світі зневолених («Самсон», «Роберт Брюс, король шотландський», «Віла-посестра», «Одно слово» й ін.) й роль поета в цій боротьбі («Давня казка», «Саул», «Орфеєве чудо»).
Драматургія
У другій половині 90-х років Леся Українка звертається до драматургії. Перша її драма «Блакитна троянда» (1896) з життя української інтелігенції поширює тематику тогочасної української драми, що доти показувала переважно життя селянства. Філософський дискурс драми, нав'язуючи до творчості Гаутпмана, представляє не тільки божевілля як форму свободи, але і певну тугу за тілом.
Далі Леся Українка, широко використовуючи теми й образи світової літератури, розвинула новий жанр— драматичну поему.
Перша з них— «Одержима» (1901). Канва біблійної історії Міріам і Месії трансформується в мотив еросу і танатосу, які, будучи самим втіленням життя, становлять антитезу до постави Міріам. Особливе місце в її творчості посідають драматичні поеми на теми вавилонського полону при аналогії полону України в Російській Імперії («На руїнах», «Вавилонський полон», «В дому роботи — в країні неволі»). Символічний зміст цих поем поетеса розкрила в поезії «І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя», де можна знайти такі рядки: «Чи довго ще, о Господи,// Чи довго, ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?». Становлять вони своєрідний ключ до зрозуміння образу неволі як образу душі, раба власних стереотипів. Персонажі раб-єгиптянин і раб-єврей з поеми «В дому роботи— в країні неволі»— це люди, які забули власне коріння. Духовна сліпота стає певним лейтмотивом творчості Лесі Українки.
У драматичній поемі «Кассандра» (1907) письменниця розвиває метафору людської правди і трагічної істини, яку представляє головна героїня. Угодництво й пасивність поміркованої громади картає поетеса в драматичній поемі «У катакомбах» (1905). Свобода творця це не служба народові і його утилітарним цілям. Кара за цей вчинок — неможливість творити далі. Мотив вищого покликання митця, який яскраво проявляється вже в циклі поезій «Сім струн» у вірші «Fa» (Фантазіє, ти сила чарівна) в даній драмі набувають особливого загострення. У драмі «Руфін і Прісцілла» світлий образ християнки протиставлено грубій силі імператорського Риму.
Драматична поема «Бояриня» в новому ракурсі представляє тему волі. Виходячи поза схему мотиву «українського рісорджіменту», представлену в інтерпретації Д. Донцова, можна прочитати постать Оксани як образ людини, яка не відкрила чим є справжня свобода в її антично-християнській іпостасі.
Поема «Оргія» в певному сенсі продовжує тему попередньої драми. Античний фон подій експлікує провідні питання філософії. Контраст між діонізійським і аполінським началами підкреслює постать співця Антея. Розуміючи чим є мистецтво і його роль в історії, він обирає смерть, яка переносить його в безсмертя.
До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми «Камінний господар» і «Лісова пісня». Традиційна тема світової літератури знайшла в драматичній поемі «Камінний господар» (1912) цілком оригінальне трактування образу Дон-Жуана. Жіночність героя і чоловіча постава Донни Анни континує класичну традицію зміни ролей, яка призводить до символічної смерті Дон-Жуана. «Лісова пісня» (1911) — вершина творчості Лесі Українки. У ній показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб'язковою буденщиною. Головна героїня драми-феєрії Мавка — не тільки поетичний образ казкової істоти, а й філософське узагальнення всього прекрасного, вічно живого. Циклічність натури протиставляється людському життю. І то власне натура перемагає, байдужа до трагедій.
Прозова творчість
Окреме місце в літературній спадщині Лесі Українки має мистецька проза. Перші оповідання із сільського життя («Така її доля», «Святий вечір», «Весняні співи») змістом і мовою пов'язані з народними піснями. У жанрі казки написані «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик». Гострим драматизмом відзначаються повісті «Жаль» і «Приязнь». Залишилася не закінченою передсмертна повість Українки «Екбаль Ганем», в якій вона хотіла змалювати психологію арабської жінки.
Значення творчості
Винятково велике значення творчості Лесі Українки в історії української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську поезію новими темами й мотивами; досконало володіючи катренами й октавами, сонетами й оригінальними строфічними будовами, використовуючи гексаметр, верлібр, п'ятистоповий ямб тощо, вона збагатила строфіку, ритміку й метрику української поезії. На переломі 19 — 20 ст., використовуючи мандрівні сюжети світової літератури, Леся Українка стала в авангарді творчих сил, що виводили українську літературу на широку арену світової літератури.
Її твори видавалися багато разів. Науково об'єктивнішими є видання «Книгоспілки» (у 7 тт. 1923 — 25 і в 12 тт. 1927 — 30) з фаховими передмовами М.Зерова, Б.Якубського, М.Драй-Хмари, П.Руліна, Є.Ненадкевича, О.Білецького й інших. Усі пізніші видання мають умисні цензурні пропуски: у 5 тт. (1951 — 56), у 10 тт. (1963 — 65) і в 12 тт. (1975 — 79). Цінне багатим біографічним і епістолярним матеріалом видання О. Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчості» (Нью-Йорк, 1970).
Леся Українка і кінематограф
Їй присвячено художній фільм М.Мащенка «Іду до тебе» (1972) за сценарієм І.Драча, науково-популярні картини «Леся Українка» (1957), «Леся Українка» (1969), документальну стрічку «Леся Українка» (1971). Найвідоміші екранізації її творів — «Лісова пісня» (1961) В.Івченка та «Лісова пісня. Мавка» (1980) Ю.Іллєнка, «Спокуса Дон Жуана» (1985) В.Левіна, телевізійна вистава «Оргія» (1991).
Театральні постанови за творами Лесі Українки
Композитор М. А. Скорульський у 1936 році написав балет «Лісова пісня» за однойменною драмою-феєрією Лесі Українки. Прем'єра балету відбулася у 1946 році в Київському театрі опери та балету УРСР імені Тараса Шевченка. З 1958 року балет «Лісова пісня» йде у постановці балетмейстера В.Вронського. Харківським театром «P.S.» було випущено виставу «Монологи. Вечір Слова», поетична вистава за поезіями Лесі Українки (режисер: С. В. Пасічник). Харківським театром імені Тараса Шевченка було випущено виставу «Адвокат Мартіан» (режисер: С. В. Пасічник).
Хронологічна таблиця.
25 лютого 1871 р. – народилася Леся Українка;
1887 р. – навчилася шити й вишивати;
1880 р. – датується перший вірш "Надія";
1881 р. – вчиться в Києві разом з братом Михайлом;
6 січня 1881 р. – в Луцьку перебувала під-час освячення води;
1881 р. – застудилась і почала важко хворіти;
1882 р. – постійне місце проживання с. Колодяжне;
1884 р. – починає друкувати поезії;
1890 р. – Леся написала для молодшої сестри книжку "Стародавня історія східних народів";
28 липня 1891 р. – написала лист до Драгоманова;
1894 р. – Лесі вдалося відвідати дядька в Софії;
1895 р. – помер дядько Лесі – Драгоманов;
1903 р. – вона брала участь в відкритті пам`ятника І. Котляревського;
1912 р. – скликає громадськість відзначити річницю творчості діяльності І. Л. Франка;
1 серпня 1913 р. – в Сурамі зупинилось серце Лесі Українки;
1918 р. – видана як підручник книжка Лесі Українки "Стародавня історія східних народів".
Список використаних джерел.