Будь умным!

У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

МАТЕРІАЛІЗМ Сутність матеріалістичного світогляду - Істо

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 9.11.2024

РОЗДІЛ З

            БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ.

            МАТЕРІАЛІЗМ

            • Сутність матеріалістичного світогляду

            / Історичні форми матеріалізму

            • Поняття матерії. Матерія як субстанція

            / Матерія і проблема руху

            • Критика матеріалізму

                 Головні філософські терміни:

           матерія, форма, простір, час, рух, натуралізм,

                   механіцизм, екстерналізм

            зл

            СУТНІСТЬ МАТЕРІАЛІСТИЧНОГО

            СВІТОГЛЯДУ

В                 попередньому розділі  вже йшлося про те, що

                проблема буття в європейській філософії набу-

ла форми питання про його сутність, або про підставу сущого.

Йшлося  також про те, що філософія запитує не  про  підставу

якоїсь окремої речі, а про підставу існування всіх речей, сущого

як такого. Історія філософії, власне, і починається з постановки

питання  про перше начало або універсальний  принцип, який би

дав змогу на єдиній основі пояснити всі різноманітні вияви бут-

тя. Але чи існує таке начало, якась загальна сутність або основа

всього сущого? І якщо існує, то що це за основа? Вже на самому

початку  філософія зіткнулася  з протилежністю матеріального,

тілесно-чуттєвого  буття і буття  умоглядного,  нетілесного. Ще

давньогрецький філософ ГТлатон у відомому діалозі "Софіст" ука-

зував на  те,  що у філософії відбувається щось на кшталт бороть-

би гігантів через суперечку про буття: одні визнають за буття ли-

ше  тіла,  те,  до чого можна доторкнутися, інші,  навпаки, вважа-

ють за істинне буття те, що невидиме,  – безтілесні ідеї. Звідси

два протилежні типи філософії:  матеріалізм і ідеалізм.  Головна

відмінність між ними визначається тим, що береться за основу,

  3.1.   Сутність матеріалістичного світогляду

що вважається основним у бутті: тілесне, матеріально-чуттєве чи

ідеальне, духовне.

  З цього погляду матеріалізм – це такий світогляд, який ствер-

джує, що основне в бутті є матерія, матеріальний процес, тілесне

життя, а духовний  процес,  світ ідеальних сутностей становить

щось похідне, вторинне порівняно з ним. Згідно з матеріалістич-

ною  філософією явища ідеального, духовного порядку не мають

самостійного буття, в сутності своїй вони матеріальні або є лише

виявами тілесного начала. Вони суть властивості матерії, а їхнє

буття не має субстанційного характеру.

  Назагал з точки зору матеріалістичної філософії все  у цьому

світі, всі його різноманітні форми і явища суть лише модифікації

первісної матерії, певної матеріальної субстанції. Лише вона на-

лежить до сфери сущого і може вважатися чимось таким, що ре-

ально існує. Згідно з  матеріалістичним  поглядом на світ, все у

ньому може бути зведене до матерії та форм її руху. Як писав

відомий французький  філософ-матеріаліст XVIII ст. П.  Гольбах,

виражаючи властивий  матеріалізмові погляд  на  буття світового

цілого, "Всесвіт,  це колосальне об'єднання  всього існуючого,

повсюдно являє нам лише матерію і рух".

             Всесвіт, це колосальне об'єднання всього

          існуючого, повсюдно являє нам лише матерію і рух.

                                         П. Гольбах

  Матеріалізм є досить поширеним поглядом на речі і має ба-

гаті історичні традиції. Як філософський напрям він зародився

ще в античні часи. Вже перші натурфілософські вчення в Давній

Греції мали виразний матеріалістичний характер, оскільки за ос-

нову буття вони брали матеріальні, тілесні начала. За такі начала

їм правили природні стихії: земля,  вода, вогонь, повітря. Своєї

класичної форми матеріалізм набуває у філософії Нового часу.

Починаючи з XVII ст. він перетворюється на досить помітне яви-

ще в духовному житті багатьох країн як у старому, так і  новому

світі,  стає досить потужною інтелектуальною силою. Багато лю-

дей, особливо серед природодослідників, і сьогодні переконані в

істинності матеріалістичного світогляду. На чому ж  грунтується

його вплив? У чому полягає його привабливість і переконливість?

  По-перше, матеріалізм розглядається як уособлення тверезо-

го, реалістичного погляду на світ. Він є різновидом екстерналізму,

 _.

                                                       *  й

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

світогляду, який визнає за істину існування зовнішнього світу. І

ця істина підтверджується повсякденною практикою і досвідом.

Щохвилини ми стикаємося з реальним існуванням зовнішніх ре-

чей, або з реальністю матеріального буття, з якою ми змушені ра-

хуватися й у відповідності з якою мусимо будувати всі наші дії.

Кожна людина чудово розуміє принципову різницю між своїми

уявленнями, фантазіями,  бажаннями і суворою дійсністю, на яку

вона постійно наштовхується за спроби ці бажання зреалізувати.

Речі опираються нашим діям і прагненням, демонструючи в та-

кий спосіб своє об'єктивне існування.  На визнанні об'єктивної

реальності зовнішнього світу, матеріальної природи грунтується

так званий здоровий глузд, на цьому стоїть і наука. її світогляд-

ним підґрунтям завжди був матеріалізм.

  Наука, і надто природознавство, виходить із того,  що приро-

да – це об'єктивне, незалежне від суб'єктивних уявлень існуван-

ня матеріальних речей і явищ. Саме поняття природи як такого

матеріального буття виключає будь-яку присутність у ньому яки-

хось духовних, нематеріальних начал, залежність природних про-

цесів від якогось наміру  або волі. Власне, наука і постала  в бо-

ротьбі  з міфологічними  уявленнями, згідно  з  якими природа

населена демонами, німфами, богами, які одушевляють її і своєю

примхливою волею визначають події в ній. З погляду сучасної на-

уки природа – це система об'єктивних явищ або подій, з'єдна-

них  причинно-наслідковими  зв'язками  і  підпорядкованих

об'єктивним законам, система, в якій немає місця духам, окульт-

ним силам та іншим надприродним явищам. Отже, позиції нау-

ки, природознавства і матеріалізму збігаються. За  характеристи-

кою  Ф.  Енгельса, "матеріалістичний світогляд означає просто

розуміння природи такою, якою  вона є, без усяких  сторонніх

привнесень".

             Матеріалістичний світогляд означає просто

              розуміння природи такою, якою вона є...

                                         Ф. Енгельс

  Водночас та ж  наука постійно демонструє залежність усіх

духовних, психічних явищ від матеріального, тілесного буття.

Фізіологія переконливо доводить залежність духовних станів від

стану нашого тіла, психічного здоров'я від здоров'я  тілесного.

Медична практика на численних прикладах показала, що руйну-

  142

  3.2.   Історичні форми матеріалізму

вання якоїсь ділянки мозку неодмінно призводить до порушення

розумових процесів, відчуття, мовлення.

  Отож, матеріалізм як філософський світогляд грунтується як

на повсякденному досвіді, так і на висновках науки. Він збігаєть-

ся із здоровим глуздом і означає реалістичний, тверезий погляд

на світ,  погляд, згідно з яким справжня реальність це і  є реаль-

ність матеріальних речей. Як світогляд і певний напрям філософії

матеріалізм розвивається разом з розвитком науки і матеріальної

практики. У процесі цього розвитку, зберігаючи свою суть,  він,

проте, змінює форми,  в яких ця суть набуває конкретного вира-

ження. Серед різновидів матеріалізму, що виникли впродовж три-

валої  історії  філософської думки, можна виділити  такі  його

головні історичні форми.

           зл

           ІСТОРИЧНІ ФОРМИ МАТЕРІАЛІЗМУ

               \ ершою, як зазначалося,  був античний мате-

               Іріалізм. Він мав ще стихійний і наївний харак-

тер. Сам принцип  матеріалізму тут ще не усвідомлюється і  не

виступає в чистому  вигляді.  Скажімо, один із  перших  мате-

ріалістів Давньої Греції іонійський філософ Фалес, беручи за ос-

нову всього сущого матеріальне начало – воду, водночас ствер-

джував, що все сповнено богів і духів. Однак філософія поступо-

во звільнялася від  впливу міфологічних уявлень,  несумісних з

розвитком природничо-наукових знань. Як правило,  перші ан-

тичні  філософи водночас були і природознавцями  (натурфілосо-

фами), а це спонукало їх до подолання міфології і створення на-

томість реалістичного  погляду  на світ.  Відбувалася своєрідна

деміфологізація природи. Яскравим прикладом тут можуть слугу-

вати погляди  вихідця з Іонії Анаксагора, який усупереч пошире-

ним на ті часи міфологічним уявленням переконував, що Сонце –

не божество, а розжарений камінь. За це його звинуватили в без-

божництві. Першопричинами всіх речей він вважав найдрібніші

частинки різних видів речовини – гомеомерії.  Гомеомерії прави-

ли Анаксагору за матерію, однак вони були  пасивні  й нездатні

самостійно впорядкувати світ, утворити з хаосу космос. Началом

 143

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

світової організації філософ уважав розум – Нус, що, до речі,

не дає змоги  кваліфікувати його  погляди як однозначно ма-

теріалістичні.

  Найпослідовнішої й  цілком  свідомої форми  матеріалізм

античної доби набуває в атомістичному матеріалізмі Левкіппа і

Демокріта. Згідно з атомістичною теорією, основу всього сущого

утворюють неподільні тілесні частинки – атоми.  З  них склада-

ються всі матеріальні тіла, доступні чуттєвому сприйняттю.  Не

тільки наше тіло, а й душа, на думку Демокріта, має атомістичну

будову.  Сам процес  чуттєвого сприйняття він  пояснював  на

основі своєї атомістичної теорії. Пізніше  його теорію розвинули

Епікур та його  послідовник, філософ  римської  доби Лукрецій

Кар.

  У Середні віки, коли філософія перебувала в залежності  від

релігії, матеріалістичний принцип  виявляє себе лише як певна

тенденція. В середньовічній схоластиці ця тенденція, приміром,

пов'язана з номіналізмом – ученням, згідно з яким реально існу-

ють лише одиничні, чуттєві речі. Однак говорити про матеріалізм

як такий у середньовічній філософії навряд чи доводиться.

  За доби Ренесансу матеріалізм виступає у формі натуралістич-

ного пантеїзму. Найрадикальнішого характеру такий пантеїзм на-

бирає у Джордано Бруно,  який, відродивши принцип античного

атомізму, поєднує його з  філософією неоплатонізму. Джордано

Бруно обожнює  атоми, а матерію, що складається з них, називає

божественною. "Лише одна матерія, –  стверджував він,– є суб-

станцією речей,  а також божественною  природою".

           Лише одна матерія є субстанцією речей, а також

                   божественною природою.

                                        Дж. Бруно

  Новочасний матеріалізм XVII–XVIII cm.  на відміну від ма-

теріалістичних учень  попередньої доби має цілком свідомий  і

довершений характер. Чимало філософів цього  періоду не тільки

демонструють певні матеріалістичні інтенції, а й свідомо обстою-

ють матеріалізм як філософський принцип. Виникаючи разом з

новою наукою, новочасний матеріалізм розвивається як її філо-

софське (світоглядне) обгрунтування, адже саме матеріалізм ство-

рює відповідну цій науці філософську онтологію.

  Одним із перших  матеріалістів Нового часу був  англійський

філософ  і методолог науки Ф. Бекон.  Бекон стояв  біля джерел

  144

 3.2.   Історичні форми матеріалізму

новоєвропейського  матеріалізму,  але  класичної  форми  йому

надали такі відомі англійські філософи, як Т. Гоббс, Дж. Локк,

Дж. Толанд. У Франції серед перших був прихильник епікуреїзму

й античного атомізму П. Гассенді. Однак його спроби відродити

для нової науки погляди Епікура не мали серйозного значення.

Найбільший вплив  на  розвиток  новочасної  філософії й науки

справило вчення основоположника європейського раціоналізму,

французького філософа Р. Декарта. Розвинуте в межах його ду-

алістичної системи матеріалістичне вчення про природу, згідно з

яким основу природних явищ становить протяжна тілесна суб-

станція, стало на довгий час визначальним для всієї європейської

науки.  На думку Декарта, світ складається з двох незалежних на-

чал: протяжної матерії, позбавленої душі, життя і здатної лише до

механічних рухів,  і безтілесного духу, виявами  якого є людська

свідомість. Таким  безтілесним духом є також Бог, творець цього

світу.  Однак роль Бога щодо  створеного ним світу в Декарта

суттєво обмежена, у цьому питанні французький філософ дотри-

мувався деїстичних  поглядів. Деїзм, надзвичайно поширений  у

європейській філософії Нового часу, відкривав  простір для роз-

витку суто матеріалістичних поглядів на природу як об'єкт при-

родничо-наукового пізнання. Своєї  кульмінації новоєвропейсь-

кий матеріалізм досягає за доби Просвітництва. Французькі філо-

софи-просвітники Вольтер,  Ж. Ламетрі, Д. Дідро,  К. Гельвецій,

П. Гольбах сприяли його якнайширшій популяризації.  Причому

останні троє надали йому крайньої атеїстичної форми. Хоча, вар-

то зазначити, в європейській філософії XVII і надто XVIII ст.

матеріалізм виступав переважно у формі деїзму.

  Найзагальнішою  рисою  всього  новоєвропейського матеріа-

лізму був натуралізм, тобто абсолютизація природи, природних

начал загалом. Апелюючи до природи, філософи цієї доби нама-

галися  саме в ній знайти  пояснення  й  основу для всіх форм

людського життя: людської свідомості,  моралі, політичних форм

організації суспільного життя, релігії та мистецтва.

  Найголовнішими законами цієї природи, такими, що утворю-

ють її  фундамент, тут оголошуються принципи механіки. Тому

природа в основі своїй  мислиться як велетенська машина, а  сам

цей матеріалізм виступає як механіцизм. У XVII – XVIII ст.  ме-

ханіцизм дуже часто вживається як синонім  матеріалізму. Однак

однобічно механістичний,  машинний матеріалізм був  досить

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

вузькою базою для побудови всеохопного світогляду і розв'язан-

ня складних філософських проблем.

  Критика механіцизму приводить до появи в XIX ст. антропо-

логічного матеріалізму, згідно з яким основу філософського пояс-

нення світу має становити людина як біологічна істота. Людина

розглядається тут як вищий  щабель в еволюції природи, як її

вінець, у якому найповніше розкривається її сутність. На відміну

від механіцизму, який не тільки фізичну природу, а й живих істот

(у тому  числі й людину)  зводив до механічного  процесу, розгля-

дав їх як прості механізми, антропологічний матеріалізм,  навпа-

ки, в живому вбачав суть природи, а людину розглядав як живу

істоту, від природи наділену розумом, почуттями і волею. Однак

властиві цьому матеріалізмові підходи ще цілком залишалися в

межах   натуралізму.  Найвідомішим  представником  антропо-

логічного  матеріалізму був німецький філософ Л. Фейєрбах. В

Росії –  Н. Г. Чернишевський.

  Серед форм матеріалізму, властивих філософії XIX ст., виділя-

ють  ще  так званий вульгарний матеріалізм, особливо популярний

серед природознавців,  медиків, фізіологів. Суть його полягає в

запереченні якісної відмінності свідомості від суто матеріальних,

тілесних процесів, у редукції ідеального до речовини, до руху

такого  тілесного  органу, як  мозок.  Найвідоміші  представники

цього типу матеріалізму – німецькі вчені Л. Бюхнер і К. Фогт. Ос-

танньому належить відомий вислів про те, що мозок виділяє дум-

ки так само, як печінка  жовч. Щоправда, до подібної метафори

ще раніше вдавався французький матеріаліст XVIII ст. Кабаніс.

           Мозок виділяє думки так само, як печінка жовч.

                                          К. Фогт

  Однак найважливішу,  найвпливовішу  в новітній  філософії

форму матеріалізму дав марксизм, який, розвинувши матеріаліс-

тичне розуміння історії, вивів матеріалістичну філософію за межі

властивого їй натуралізму. Основу різних форм суспільного жит-

тя і суспільної свідомості марксизм вбачає в економіці. У цьому

суть так званого історичного матеріалізму, який установлює залеж-

ність духовного життя людини, різних форм суспільної ідеології

(філософії, релігії,  моралі)  від  системи виробничих  відносин.

Інколи такий  матеріалізм називають ще економічним. Коротко

суть історичного матеріалізму К.  Маркс сформулював  у  своїй

відомій праці "До критики політичної економії": "Спосіб вироб-

 3.2.   Історичні форми матеріалізму

ництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і

духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає

їхнє буття,  а навпаки, їхнє  суспільне буття визначає їхню свідо-

мість".

              Не свідомість людей визначає їхнє буття,

            а навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхню

                        свідомість.

                                         К. Маркс

  Одне з головних понять історичного матеріалізму – поняття

суспільно-економічної формації, тобто певного історичного типу

суспільства, що базується на  певному  способі виробництва.

Згідно з ученням К. Маркса історія людства являє собою прогре-

сивний рух, у якому відбувається поступове сходження від одних

суспільно-економічних формацій до інших. К. Маркс виокрем-

лює  п'ять  таких формацій:  первіснообщинна, рабовласницька,

феодальна, капіталістична і, нарешті, комуністична.

  Історичний матеріалізм є разом з тим діалектичним. Згідно з

діалектичним матеріалізмом, усі форми матеріального буття  (як

суспільства, так і природи) перебувають у безперервному станов-

ленні, розвитку. Світ для нього – це не сукупність матеріальних

речей, а матеріальний процес, головним змістом якого є розви-

ток,  тобто  сходження  від нижчих форм матеріального буття до

вищих.  Ф.Енгельс аналогічно до  суспільно-економічних  фор-

мацій в історії виділяє п'ять основних форм матеріального руху в

природі: механічний, фізичний, хімічний, біологічний і, нарешті,

психічний. Ці форми репрезентують ієрархічні рівні матеріально-

го буття. На відміну від механістичного матеріалізму, який зво-

див,  редукував вищі рівні до нижчих, убачаючи в них суть сущо-

го, діалектичний матеріалізм, навпаки, прагне вивести на основі

розвитку вищі форми з нижчих, показати, яким чином у процесі

природної  еволюції поступово  виникають  різноманітні форми

матеріального буття, аж до життя і психіки.

  Свідомість як найвищий рівень психічного розглядається  тут

як закономірний  результат  природної еволюції, матеріального

розвитку. В марксизмі, однак, цей розвиток не зводиться до суто

природного, адже охоплює і матеріальний розвиток  суспільства,

його виробництва. Тому не природа як така, а спосіб, у який  во-

на перетворюється людиною (спосіб виробництва), становить, з

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

погляду  марксистської  філософії, основу  різноманітних  форм

культури і свідомості.

              Основні форми руху матерії, за Ф.Енгельсом:

                    Психічна форма

                    Біологічна форма

                    Хімічна форма        Т

                    Фізична форма

                    Механічна форма

  Марксизм протиставляє властивий йому діалектичний та істо-

ричний матеріалізм матеріалізмові всієї (за невеликими винятка-

ми)  попередньої філософії,  і  надто філософії  новочасної,  як

метафізичному матеріалізмові, головна вада якого полягала в то-

му, що форми матеріального світу той розглядав як щось вічне і

незмінне. Метафізичний матеріалізм тут ототожнюється  з  ме-

ханістичним матеріалізмом, який ігнорував процеси розвитку та

якісні  відмінності, що виникають у ньому.

  Серед сучасних  форм матеріалізму виділяють ще так званий

природничо-науковий матеріалізм, який  дуже часто  виступає у

формі  фізикалізму. Це така форма світогляду, властива здебільшо-

го природознавцям, коли  всі  природні процеси  зводяться  до

їхньої  фізичної  основи, а  фізична  реальність розглядається  як

остання  і єдина. Різновидом фізикалізму або  напрямом, дуже

близьким до нього, можна вважати біхевіоризм, тобто вчення, яке

прагне пояснити людську  поведінку на основі  нервових меха-

нізмів. Зародився біхевіоризм на початку XX ст. в американській

психології як реакція  на психологію свідомості.  Прихильники

біхевіоризму фактично заперечують  цю свідомість як внутрішній

(нематеріальний) світ людини.  Одною  з сучасних форм  мате-

ріалізму  можна  вважати також фрейдизм, який,  виникнувши як

певний напрям  у психології, претендує на більш широке філо-

софське  значення.  Суть фрейдизму  полягає в тому, що  він  усі

явища не тільки людської психіки, а й культури, релігії розглядає

як сублімацію сексуальної енергії.

  148

 3.3.   Поняття матерії. Матерія як субстанція

           3.3

           ПОНЯТТЯ МАТЕРІЇ.

           МАТЕРІЯ ЯК СУБСТАНЦІЯ

           Іїезважаючи на всі відмінності,  властиві різно-

           ІАманітним формам матеріалізму, всі вони мають

щось спільне, оскільки реалізують один і той самий принцип. Го-

ловний зміст цього принципу полягає в тому, що основою буття,

його сутністю є матерія. Матерія – центральне поняття будь-якої

матеріалістичної філософії. Що означає це поняття? В чому по-

лягає  його філософський  зміст? Складність визначення поняття

матерії не тільки в тому, що кожна філософська школа тлумачи-

ла його по-своєму, а головним чином у тому, що до нього, як і

до інших філософських (тобто гранично  широких) понять, не

можна застосувати звичайні логічні процедури. Процес визначен-

ня тут можливий лише через протиставлення одної  гранично

широкої  категорії іншій. З такою проблемою ми вже стикалися,

коли йшлося про  визначення категорії буття. Так само і матерія

може  бути визначена через протилежне їй поняття, через те, що

не є матерією.

  Традиційно матерію співвідносять з а) формою і б) свідомістю.

Визначення поняття матерії через її відношення до форми бере

свій початок з метафізики  Арістотеля,  в  якій форма і  матерія

розглядалися як дві найголовніші причини існування речей. Кож-

на реально існуюча річ, за Арістотелем, постає як єдність матерії

й форми, а процес її виникнення – як процес набуття матерією

цієї форми, як її оформлення. Для Арістотеля матерія – пасивне

начало, вона – лише можливість речі. Свою дійсність річ  отри-

мує завдяки формі. Матерія у цьому відношенні визначається як

базова речовина, в якій форма реалізує себе. Протиставивши ма-

теріальну і формальну причини, Арістотель тлумачив матерію як

сирий матеріал, як те, з чого все зроблено. Приміром, цегла є ма-

герією для будинку, а мармур – для статуї. Причому Арістотель

розрізняв останню і першу матерію. Остання матерія – це те, з

чого зроблена  певна річ:  будинок,  статуя тощо. Своє значення

матерії вона має лише щодо  створеної з неї речі. Сама по собі во-

на є цілком реальною (дійсною) річчю і, отже, має певну форму

(ті ж  цегла, мармур мають  певні властивості, якісні й  кількісні

характеристики). Тому завжди можна поставити питання і про їх

            РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

           матерію. Просуваючись таким шляхом, ми мусимо врешті-решт

           дійти до питання про першу матерію. Перша матерія (materia

           prima) – те, з чого зроблено всі речі, те, що лежить в основі всьо-

і            го сущого. Це так звана "матерія філософів", або матерія як та-

|            ка. Вона мислиться як основа всього і можливість усього. Здатна

           набрати будь-якої форми, сама вона не має якогось певного виз-

           начення. Позбавлена формальних визначень, вона  є граничною

           абстракцією, і  тому  – майже ніщо. Так само трактує  першу

           матерію і Платон. Матерія  Платона – хора – одна з причин су-

           щого, начало просторовості й тілесності, однак сама по собі вона

           незрима, безформна і невловима.

               Ні  в Платона, ні в Арістотеля матерія ніколи не мала  само-

           стійного значення і, отже,  не могла розглядатись як субстанція,

           як самостійне існування або сутність. Так само і в середньовічній

           схоластиці,  зокрема в Томи Аквінського,  матерія – це якісно і

           кількісно невизначений принцип сутності, що входить до  конс-

           титуції тілесної речі, але сам такою річчю або сутністю не є. Од-

           нак варто зазначити, що цей принцип – його можна було б наз-

           вати принципом  або  началом матеріальності – виконує надзви-

           чайно важливу онтологічну функцію. Скажімо, у  Платона ма-

           теріальне начало – джерело  множинності, одиничності, мінли-

           вості,  природної необхідності тощо. У Арістотеля, а згодом і в

           Томи Аквінського "першій матерії" надається функція принципу

           індивідуації. Лише поєднуючись  з матеріальним началом, загаль-

           на і єдина форма, за Арістотелем, множиться в індивідах певно-

           го  виду, набуває просторового і часового поширення. Назагал

           можна сказати, що materia prima –  важливе філософське понят-

           тя, яке виражає  необхідний  аспект  усякого буття, адже  кожна

           окрема річ для свого існування потребує якогось субстрату, в яко-

           му вона могла б зреалізуватися, якогось середовища, в якому для

           неї знайшлося б місце.

               Отже, онтологічне значення матеріального  начала, хоч  би як

           воно  трактувалося, не підлягає  сумніву.  Однак визнання  цього

           факту саме по собі ще не є матеріалізмом.  Матеріалізм  почи-

           нається  тоді, коли робляться спроби перетворити матерію на

           метафізичну основу всього сущого, розглядати її як самостійну і

           самодостатню річ, як реально існуючу субстанцію. Ці намагання

           породили чимало труднощів,  адже по суті  означали спробу пере-

           творити на основу реальності те,  що саме по собі такої реальності

           не має. Матеріальне начало, взяте за таку  основу, мало б існува-

              150

  3.3.   Поняття матерії. Матерія як субстанція

ти не менш реально, ніж те,  що на цій основі виникає.  Проте

позбавлена будь-яких формальних визначень матерія може існу-

вати лише в розрідженій атмосфері абстрактної думки, як абстра-

ктне поняття, не більше. Перетворення цього поняття на реальну

сутність, насправді, є типовою для метафізики помилкою, що

дістала у філософії назву гіпостазування понять, тобто перетво-

рення у процесі пізнання окремих властивостей або сторін (виз-

начень) речі  на  саму річ. Сама по собі  матерія – це логічна

фікція, яку годі шукати в реальному бутті. Ф. Енгельс так схарак-

теризував цю ситуацію: "Спочатку утворюють абстрактне понят-

тя, уявлення, а потім його шукають у реальному існуванні". Ма-

терія як така, зазначав він, це  – чисте створіння думки, загальне

поняття, яке  ми утворюємо,  відволікаючись  від якісних від-

мінностей тілесних речей. Бажання поряд з цими речами віднай-

ти ще й матерію як таку рівнозначне бажанню замість реальних

плодів  – вишень, яблук, груш – скуштувати плід як такий.

  "Матерія філософів" – це  продукт логічного розрізнення,

протиставлення матеріального начала речей їх формальному на-

чалу, проте насправді речі завжди оформлені, а їх матерія завжди

постає  в єдності з певною  формою. Тому протиставлення цих

двох начал може бути лише відносним, не абсолютним. Власне,

це чудово розуміли й самі матеріалісти. Ф. Бекон, Р. Декарт так

само піддавали критиці поняття  першої матерії,  утверджуючи

натомість поняття певним чином оформленої матеріальної суб-

станції. Ф. Бекон свого часу правильно зазначав, що перша ма-

терія, аби бути самостійним існуванням, субстанцією, повинна

розглядатися в єдності з першою формою. Тільки за таких умов

матерія набуває якоїсь визначеності й реальності. З огляду  на це

проблема визначення матерії як першооснови сущого постає  як

проблема першої форми. Питання полягає лише в характері цієї

форми.  І якщо для Бекона такою первісною формою всіх ма-

теріальних  речей слугували елементарні  чуттєві якості  (колір,

твердість, вага тощо), то для Декарта  загальною ознакою всіх

тілесних речей (головним атрибутом  тілесної субстанції) була

протяжність – здатність займати певне місце у просторі. Звідси

трактування матеріальної або тілесної  субстанції як протяжної

речі. Всі подальші спроби філософів-матеріалістів дати визначен-

ня матерії як метафізичної основи сущого були пов'язані з пошу-

ками такої загальної форми тілесності або тих базисних  форм

матеріального буття (важкість, густина, непроникність, твердість,

 151

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

протяжність),  до яких може бути зведене існування фізичного

світу. До таких спроб належить, зокрема, тлумачення сучасними

фізиками матерії як сукупності елементарних частинок,  цих пер-

шоначал речовини. Незадовільність подібних спроб полягає не

тільки в тому, що  фізична реальність, не кажучи вже про ма-

теріальне буття як таке,  не можуть бути зведені, редуковані до

самої тільки речовини. Річ головно в тому, що розуміння матерії

як "сирого матеріалу", що з нього утворено всі речі, як певного

первісного субстрату або елементів, з яких вони складаються, не-

задовільне з філософського погляду. Адже воно є виявом уже зга-

дуваного натуралізму.

  Суттєвою вадою такого розуміння є  підміна філософського

поняття матерії поняттям фізичної матерії, тими або тими при-

родничо-науковими уявленнями  про неї і,  як наслідок, непра-

вомірна абсолютизація певних, суто фізичних властивостей ма-

теріального світу1. Про це красномовно свідчить історія новітньо-

го природознавства.  Як зазначає  відомий  російський учений

М. Марков, поступ самої природничої  науки доводить непра-

вомірність трактування матерії, грунтованого на  формулі "скла-

дається з...", цей поступ  радше доводить  істинність іншої форму-

ли, а саме: "все з усього"2. Свого часу представниками природни-

чих  наук роль таких абсолютних елементів, з яких складається

все,  покладалася на атоми, неподільні  матеріальні одиниці буття.

Принцип атомізму, сформульований в античні часи Демокрітом,

суттєво сприяв утвердженню матеріалістичної філософії й розвит-

кові  самої природничої науки. Однак відкриття радіоактивності й

фізичної подільності атомів призвело до кризи матеріалізму: фун-

дамент матеріального світу було втрачено. Згодом таким фунда-

ментом стали  вважати елементарні частинки, з яких складається

атом. Однак і  ті виявилися досить-таки складними утвореннями.

Причому фізики в  дослідженні мікросвіту зіткнулися з явищем

"ядерного демократизму",  коли поділ  на частини і ціле втрачає

сенс, коли сама елементарна  частинка може виявитися складо-

вою  частиною тих частин,  з яких вона сама складається. Фізика

  1 Цю відмінність, до речі, чудово розумів Платон, який відрізняв метафізич-

не поняття матерії (хора) від фізичного її поняття. Фізична матерія у Платона –

первісний субстрат, з якого  виникають матеріальні речі, і складається вона з

таких природних стихій, як вогонь, повітря, вода і земля.

  2 Докладніше про це див.: Марков  М А.  О природе материн. М, 1976.

С  131-141

  152

 3.3.   Поняття матерії. Матерія як субстанція

постала перед фактом:  усе складається з усього.  Отже, жодна з

елементарних форм матеріального буття не може претендувати на

роль абсолютної основи матеріального світу. Головним результа-

том  розвитку науки, таким чином, стало розуміння, що матерія

як філософське поняття не має нічого спільного з  тими або тими

елементами фізичної реальності, а пошуки серед цих  елементів

метафізичної  сутності позбавлені будь-якого сенсу.

  Філософська онтологія взагалі не має справу з елементами, а

філософське поняття матерії цікавить її лише як загальний прин-

цип  матеріальності.  Проте, залишаючись у  межах відношення

"матерія–форма", ми не  маємо критеріїв для здійснення такого

узагальнення. Доведене до крайньої межі (абсолютне) протистав-

лення матерії і форми позбавляє нас можливості віднайти хоч

якесь визначення:  результатом, як зазначалось,  тут буде  лише

позбавлена форми, невловима матерія, реальність якої дорівнює

нулю. З іншого боку, якщо матерію брати в єдності з формою, за-

лишається  нез'ясованим,  яка з численних форм матеріального

буття може претендувати на роль її загального  визначення?

  Дати відповідь на це запитання, вочевидь,  можна лише  через

протиставлення матерії свідомості, духу.  Саме в цьому відно-

шенні вона виявляє свої специфічні властивості, що відповідають

її філософському поняттю. І перше визначення, яке ми можемо

тут дати матерії, є чисто  негативним:  матерія не є дух. Завдяки

матеріальному началу суще конституйоване в деяку тілесну річ

"через вилучення духовного самоздійснення" (Е. Корет). Через

матеріальність своєї  сутності буття речей  не-духовне.  Тобто до

такого буття  може бути віднесене  все, що існує незалежно від

свідомості й духовної дії. Саме в цьому: слугувати підставою існу-

вання речей поза свідомістю, – вбачав філософський зміст по-

няття матерії відомий критик матеріалізму Дж.  Берклі. Власне ви-

раженням такого змісту слугує  і класичне для матеріалістичної

філософії визначення матерії,  сформульоване В. І. Леніним:  "Ма-

терія – це філософська  категорія для позначення об'єктивної

реальності, яка дається людині в її  відчуттях, яка копіюється,

фотографується, відображається  нашими відчуттями, існуючи не-

залежно від них".

             Матерія – це філософська категорія для

                позначення об'єктивної реальності.

                                          В. Ленін

 153

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

  Якщо проаналізувати це визначення, то головним тут буде те,

що матерія є принципом зовнішньої щодо свідомості, або об'єк-

тивної,  реальності.  Поняття матерії тут має  загальне значення

всього,  що існує до і незалежно  від актів духовного,  свідомого

буття. Оскільки ж таке не-духовне буття розглядається Леніним як

основа і єдино реальна сутність усього сущого, то духовні явища,

свідомість визначаються ним як лишень відображення, копія ма-

теріального буття. З іншого боку, матерія – принципово чуттєва,

емпірична реальність, доступна нашому чуттєвому сприйняттю.

Все, що лежить за межами такого сприйняття, не може вважати-

ся реально існуючим, належним до кола матеріальних речей. Са-

ме тому матеріалізм, як правило,  має своєю гносеологічною ос-

новою емпіризм або сенсуалізм. Надчуттєве буття для нього є або

суб'єктивною ілюзією, або абстракцією,  яка не має  реального

існування за межами свідомості.

  Звернімо, однак, увагу, що поєднання в одному визначенні

цих двох моментів містить у собі явну суперечність, оскільки ста-

вить загальне визначення матеріального (тобто незалежного від

актів свідомості) буття в залежність від певних форм тієї-таки

свідомості (чуттєвого сприйняття), від тих або тих пізнавальних

здібностей людини як гносеологічного суб'єкта. Таке визначення

сам  В. І. Ленін називав гносеологічним, убачаючи в ньому спе-

цифіку  філософського підходу до цієї проблеми. Визначення ма-

терії, дане В. І. Леніним, не є чимось принципово новим,  воно

являє собою лише узагальнення  тих філософських поглядів, які

були розвинуті  попередньою філософією. А тому й зберігало всі

ті складності, з якими стикалася ця філософія. Спробу дати гно-

сеологічне (через відношення до свідомості  та її пізнавальних

здібностей)  визначення  матерії здійснив уже  П. Гольбах, якому

також належала думка про те, що саме чуттєвість є найважливі-

шою ознакою матеріальних речей. За визначенням Гольбаха, ма-

терія є  все те,  що якимось  чином діє на наші відчуття. До нього

саме про чуттєві якості як найголовніші ознаки матеріальності

писали  Ф. Бекон, Телезіо та ін.

           Матерія взагалі є все те, що якимось чином діє на

                        наші відчуття.

                                         IT. Гольбах

  Проте подібне трактування матерії приховує небезпеку запе-

речення  її як  об'єктивної  реальності,  оскільки  всі  так звані

  154

  3.3.   Поняття матерії. Матерія як субстанція

чуттєві якості надаються суб'єктивізації й дуже легко можуть бу-

ти витлумачені як суто суб'єктивні явища3. Такою можливістю

блискуче скористався англійський філософ-ідеаліст, послідовний

критик матеріалізму Дж. Берклі. Піддаючи критиці головне по-

няття філософського матеріалізму, англійський філософ зауважу-

вав, що, заперечуючи філософське значення цього поняття (бути

основою існування речей поза свідомістю), він аж ніяк не проти

матерії як емпіричної реальності (сукупності всіх чуттєвих якос-

тей). Однак ці якості, провадив він далі, можуть  існувати лише в

актах нашого чуттєвого сприйняття, а тому матерія як принцип

об'єктивного, незалежного від цих актів існування втрачає будь-

який сенс: сама по собі, поза цими якостями вона не має жодно-

го емпіричного змісту і фактично перетворюється на  ніщо. Всі

намагання уявити матерію як незалежну від самих відчуттів при-

чину, що їх породжує, наштовхуються на просте питання щодо

можливості її чуттєвого сприйняття. А тому виникає альтернати-

ва: або вона є чуттєво сприйнятою реальністю, і тоді залежить від

нас; або ж виходить за межі чуттєвого сприйняття, і  тоді, згідно

з тією-таки матеріалістичною філософією,  реально не  існує. Всі

міркування про  матерію як позачуттєву  сутність Берклі вважає

безпідставною метафізикою. Тому  єдиною основою  існування

всіх чуттєвих речей  маємо визнати нашу свідомість або дух.

  Крайні висновки Берклі лише виявили і підкреслили ті труд-

нощі, з якими неминуче стикається грунтований  на сенсуалізмі й

емпіризмі матеріалізм. Ще для Дж. Локка, попередника Берклі,

але матеріаліста за своїми філософськими переконаннями, серед

найсерйозніших  утруднень постала проблема зовнішнього існу-

вання матеріальних речей. Ідея матеріальної субстанції  як основи

такого існування через те, що не мала досвідного походження (не

сприймалася чуттєво), вважалася філософом вельми сумнівною.

Однак, поставивши під сумнів ідею такої  субстанції,  Дж. Локк

утратив і можливість говорити  про реальність речей за  межами

свідомості.  Власне, ідеалістичні висновки Берклі  й були результа-

том заперечення сумнівної з точки зору емпіризму метафізики.

  3 За своєю природою чуттєві якості  являють собою безпосередню єдність

суб'єктивного і об'єктивного: це певні стани нашої психіки, які переживаються,

проте, як об'єктивні властивості самих речей, і навпаки, це такі властивості речей,

які репрезентовані для нас певними суб'єктивними станами. Тому вони однако-

вою мірою можуть бути інтерпретовані і як об'єктивні якості,  і як суб'єктивні

форми їх сприйняття.

 155

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

  На  противагу ідеалістичним висновкам Берклі В.  І. Ленін у

своєму визначенні матерії наголошував якраз на тому, що вона є

незалежною від чуттів, об'єктивною щодо нас реальністю. Однак,

спрямоване проти беркліанського суб'єктивізму, воно  не містило

якихось додаткових аргументів, залишаючи зазначену вище супе-

речність по суті нерозв'язаною. Твердження про матерію як об'єк-

тивну реальність залишається тут лише запевняннями. Відчуваю-

чи недостатність наведеного визначення, В.І. Ленін в іншій праці

("Філософські зошити") зазначав, що поняття матерії треба за-

глибити до поняття субстанції. Однак питання, за яких умов це

можливо здійснити, залишилося відкритим.

  Повертаючись до наведених поглядів на матерію  як чуттєву

реальність, варто зазначити, що апеляція до чуттєвості, до чуттє-

вого досвіду взагалі мала той важливий сенс, що чуттєвість для

людини – єдиний спосіб зв'язку із зовнішньою дійсністю. Чуттє-

вість – це така межова для людського  духу (свідомості) форма

діяльності, де він стикається, зустрічається з тим, що таким ду-

хом не є. Традиційно чуттєвість характеризується  філософами як

форма зовнішнього досвіду,  в якому  зовнішня  щодо нас ре-

альність дається нам. Тому, підкреслюючи  принципово чуттєвий

характер матеріального, тілесного  буття, матеріалістична філо-

софія лише фіксувала той важливий факт, що  головною ознакою

цього буття є його зовнішність. Передусім щодо самої людини як

свідомої істоти. Адже що собою являє  буття поза нашою свідо-

містю?  Найперше, що ми можемо сказати, так це те, що суще,

яке постає перед нами, є чимось відмінним від нас, чимось зов-

нішнім щодо нас. Зовнішність і є першим позитивним визначен-

ням матеріального буття як такого.

  Причому важливо наголосити: воно  зовнішнє не тільки  щодо

нас, а й для самого себе. На відміну від ідеального, духовного бут-

тя, яке здійснює себе у внутрішній дії, матеріальне, користуючись

термінологією Гегеля, існує в стихії зовнішньої покладеності. Свою

реальність  воно виявляє лише в  зовнішній  дії або у взаємодії

зовні покладених речей. Формами  такого зовнішнього співісну-

вання, зовнішнього буття взагалі є  простір і час.

  Саме простір і час є формою  зовнішньої покладеності ма-

теріального й, отже, зовнішності як такої. Простір – це існуван-

ня чогось одного поряд з іншим, час – це існування чогось до або

після інших. Простір і час виражають порядок співіснування ма-

теріальних речей, їх протяжність, тяглість  і певну структурність.

  3.3.   Поняття матерії. Матерія як субстанція

Тому матеріальне буття як зовнішня реальність –  це передусім

буття у просторі і часі. Звідси цілком зрозумілою стає  матеріа-

лістична формула, згідно  з якою простір і час є загальними фор-

мами існування матерії. Матеріальні речі саме тим і відрізняють-

ся від ідеальних сутностей, що вони мають часові  й просторові

характеристики,  кількісно  визначені,  протяжні. Звідси  також

стають зрозумілими спроби філософів-матеріалістів (Декарта, Спі-

нози, Гоббса) звести матерію як таку до протяжності, до її гео-

метричного  принципу, розглядаючи протяжність  як  головний

атрибут або сутність матеріального буття.

             Простір і час – форми існування матерії.

  Простір і час як фундаментальні характеристики матеріально-

го буття породили чимало філософських питань, у тому числі й

світоглядного характеру. Передусім це питання про часову і прос-

торову нескінченність матеріального світу: чи має він початок або

ж, навпаки, існував одвіку, і чи матиме колись кінець або  буде

існувати вічно? Як далеко поширюється  матеріальне буття? Чи

обмежений просторово наш світ?  Усі ці питання  цікаві самі по

собі і заслуговують на окрему розмову. Не менш цікавим з філо-

софського погляду є також питання про співвідношення простору

і часу, адже це хоча і пов'язані, але не тотожні форми існування

матеріального буття. Ба більше, багато в чому вони виявляються

протилежними. Час традиційно символізує мінливість буття,  його

плинність.  Важливими  його властивостями  є  асиметрія й одно-

спрямованість: усі процеси, що протікають  у часі, мають незво-

ротний характер і йдуть від майбутнього через сучасне в минуле.

Простір, навпаки, завжди розглядався як  щось постійне, устале-

не і  незалежне від  часу. Простір має  три  рівноправні виміри:

ширину, довжину і висоту, єдність яких утворює геометричну фор-

му (структуру) будь-якої тілесної сутності.

  Суттєва протилежність простору і часу породили уявлення про

незалежність і реальну самостійність цих двох аспектів матеріаль-

ного існування. Однак подальший розвиток філософії й науки

привели до розуміння, що реально вони існують лише в єдності

одне з одним. Спочатку Г.Мінковський,  а згодом А. Ейнштейн

довели, що простір і час самі по собі  – лише фікції, і тільки

єдність їх  є чимось реальним.  Матеріальний світ, таким чином,

постав як чотиривимірний континуум простору-часу. Проте ще

  157

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

раніше подібна думка була висловлена Гегелем, який також на-

полягав, що реально простір існує лише в єдності з часом. 1 таку

єдність, на думку філософа,  стоновить рух. Передусім механіч-

ний. Сутністю руху  є те, що  він  являє собою безпосередню

єдність простору і часу. Завдяки рухові простір розгортає себе в

часі, з іншого боку, час застигає у вигляді просторових структур

(рух точки породжує лінію, рух лінії – площину тощо). Отже, ре-

ально простір і час – лише сторони одного й того ж руху. Лише

в русі простір і час дійсні, доводив Гегель.

                 Лише в русі простір і час дійсні.

                                     Г. В. Ф. Гегель

  Важливою філософською проблемою було також співвідно-

шення простору з матерією. З античних часів філософи уявляли

простір як однорідну, безконечну порожнечу, заповнену атомами,

матеріальними елементами. Як велетенське вмістилище для ма-

теріальних мас, що рухаються в ньому, розглядав простір і автор

класичної механіки І. Ньютон. Однак створення А. Ейнштейном

релятивістської механіки суттєво змінило ці погляди,  довівши за-

лежність властивостей простору, його метрики, геометрії тощо від

маси та її руху. Однак, незважаючи на цей зв'язок, а також попри

всі спроби звести матеріальне начало до самого тільки простору

та його  модифікацій (Ейнштейн, приміром, уважав, що мате-

ріальну масу можна  інтерпретувати як викривлення простору),

вони не  тотожні. Навіть із суто фізичного  погляду простір,  так

само і час  не є фізичними об'єктами, вони не беруть участі у

взаємодіях елементарних частинок, не є джерелом або результа-

том якихось фізичних реакцій, вони – лише загальна умова для

всіх  цих реакцій і взаємодій. Залишається в силі філософське

положення про простір і час як форму існування матерії. Але як

така форма вони матерією не є.

  Ця  проблема має і більш глибокий  філософський  зміст. Адже

простір і час, будучи важливою умовою зовнішнього  буття мате-

ріальних речей,  зовнішності як такої, не є достатньою умовою

для їх буття як об'єктивної реальності. Як це  було показано

Д. Юмом, британським філософом XVIII ст., зовнішність може

залишатися суто суб'єктивною ідеєю або, інакше, формою нашо-

го власного уявлення. Пізніше  І.  Кант розвинув учення про про-

стір і час як властиві нам форми чуттєвого споглядання, апріорні

  3.3.   Поняття матерії.  Матерія як субстанція

форми нашого  суб'єктивного досвіду. Згідно  з  Кантом, ми  не

повинні розглядати їх як форми існування речей самих по собі,

адже, на думку філософа, вони є лише способами впорядкування

наших чуттєвих вражень, тобто формами нашого сприйняття цих

речей. Інакше кажучи, простір і час, так само як і окремі чуттєві

якості, однаковою мірою можуть бути  витлумачені і як об'єктивні

властивості речей, і як суб'єктивні форми їх сприйняття, як фор-

ми нашої свідомості. Характеру об'єктивного існування вони на-

бувають лише за умов, що існує підстава для такого  існування або

матеріальна субстанція. Наскільки, однак,  обгрунтовані претензії

матеріалізму щодо субстанційності матерії як начала сушого? Чи

може, приміром, природа,  зведена до суто зовнішніх форм існу-

вання (простору і часу), буття, що існує в іншому  і для іншого,

вважатися чимось самостійним?

  І  справді, за своїм значенням субстанція є буттям у собі і для

себе, а властива  їй  необхідність  –  лише розгортанням  її

внутрішньої природи. Тому, як зазначав свого  часу Ляйбніц, сам

по собі геометричний момент (просторові  характеристики буття)

не може утворити тілесної субстанції. Критикуючи картезіансь-

кий  механіцизм, Ляйбніц заперечував проти  зведення цієї суб-

станції до  самої тільки протяжності і доводив,  що,  аби пояснити

навіть такі елементарні  ознаки тілесності, як непроникливість,

густина  або щільність, треба припустити, що цим тілам внут-

рішньо притаманна деяка сила або динамічне  начало.  Інакше

кажучи, крім зовнішніх форм існування  їм  має бути властиве

щось внутрішнє, те, завдяки чому вони мають опертя в самих собі

і здатні утверджувати своє власне буття.  Внутрішнє начало, через

яке тілесні речі набувають субстанційності, Ляйбніц, користую-

чись  схоластичною термінологією,  розглядав як субстанційну

форму або щось подібне до душі. Саме душа, доводив німецький

філософ, традиційно вважається  внутрішнім началом активності,

життя і руху. Позбавлена такого начала, матеріальна  природа втра-

чає внутрішню єдність і перетворюється на мертвий механізм, не

здатний до самостійної  діяльності. Власне, такий  образ світу і

було створено зусиллями новочасних філософів-матеріалістів. Як

уже  зазначалося, загальною моделлю  пояснення світу для ново-

часних філософів-матеріалістів слугував механізм,  а самий цей

світ  уявлявся ними як велетенська машина. І  в цьому була своя

рація, оскільки механізм і справді є такою формою об'єктивного

існування  (формою об'єкта), яка не потребує участі  свідомості, не

 159

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

опосередкована якимись психічними станами, чимось суб'єктив-

ним. Це –  крайня протилежність свідомого (духовного) буття,

тому матеріальний світ і мислився передусім як такий механізм.

Однак, вилучивши з матеріальної природи душу,  вони втратили

можливість пояснювати цю природу з неї самої. Приміром, вони

були змушені шукати джерело властивого їй руху за межами самої j

природи: таким джерелом їм слугував деїстично  потрактований

Бог. Механізм узагалі не  існує самостійно. Функціонуючи неза-

лежно  від свідомості, він,  однак, потребує конструктора, який j

його виготовив, і механіка, який  його запустив. Тому образ світу |

як велетенської машини, хоча і  давав опертя матеріалістичним І

уявленням про нього, але водночас виявляв і слабкість (непослі-1

довність) таких уявлень.

  Щоправда, діалектичний матеріалізм  на відміну від матеріа-1

лізму механістичного стверджує,  що рух матеріальних речей тре-

ба розглядати не лише як зовнішнє переміщення, але й як вияв

внутрішньої активності цих речей або як властивий матерії само-

рух. Проте критичний аналіз цього поняття, здійснений, зокрема,

О. Ф. Лосевим у наведеному нижче уривку, переконує, що вве-

дення матеріалізмом поняття саморуху обертається врешті-решт

визнанням душі як принципу цього саморуху.

  Отже, загальний висновок, який можна зробити, полягає в то-

му, що принцип  матеріалізму не абсолютний. Визнаючи  онто-

логічне значення матеріального начала, ми змушені, однак, аби

побудувати задовільне поняття матеріальної субстанції і більш-

менш послідовний світогляд на  цій основі, доповнювати цей

принцип протилежним йому началом. Власне, матеріалізм завж-

ди, явно або неявно,  так і чинив. І найскладнішою проблемою,

яка змушувала його до цього, була проблема внутрішньої актив-

ності або руху.

            МАТЕРІЯ І ПРОБЛЕМА РУХУ

                роблема зв'язку матерії з рухом – одна з го-

                ловних  у філософії  матеріалізму.  Особливо

гостро, як зазначалося, вона постала для матеріалізму механістич-

  160

  3.4.   Матерія і проблема руху

ного,  який зводив матеріальний рух природи до самого тільки

механічного переміщення  у просторі. Оскільки такий  рух має

цілком зовнішній характер, він  потребує зовнішньої причини, а

також постійного припливу іззовні енергії, необхідної для підтри-

мання цього руху. Будь-який механічний пристрій на відміну від

живих організмів може рухатися лише за наявності зовнішнього

джерела такої енергії.  Тому не дивно, що механістичний ма-

теріалізм,  для якого природа –  мертве,  неодушевлене тіло, у

своїх  поясненнях природних процесів змушений апелювати до

такої надприродної сили, як Бог. Для новочасної філософії типо-

вим стало доповнення матеріалізму деїзмом. Бог постає тут як

зовнішня сила, що приводить у рух природний механізм, підтри-

муючи в ньому певну кількість цього руху.

  Зовнішній характер механічного руху виявляється також у то-

му, що між ним і матеріальною природою не існує  необхідного

зв'язку. Цей рух є чимось випадковим для неї. А сама вона пос-

тає як інертна, бездіяльна  маса. Для матеріалістичної онтології,

характерної для багатьох філософів Нового часу (Декарта, Гоббса,

Спінози), рух узагалі є не атрибутивною, а акцидентальною влас-

тивістю матеріальної субстанції.  Матеріальна річ може рухатися,

а може перебувати у спокої. Обидва ці стани однаковою мірою

притаманні їй. У якому стані перебуватиме  річ, залежить не від

неї, а від зовнішньої щодо  неї сили. Такою силою може  бути або

інша матеріальна річ, або якась  надприродна,  нематеріальна си-

ла. Інша матеріальна річ сама отримує рух від зовнішньої причи-

ни, тому апеляція до неї проблему не  вирішує. Отже, треба шу-

кати якусь нематеріальну силу.  Прагнучи врятувати матеріалізм

від такої непослідовності, матеріалісти XVIII ст., такі як Дж. То-

ланд,  Д. Дідро, П.  Гольбах, скритикували властивий їхнім попе-

редникам  погляд на зв'язок матерії і руху, а також трактування

матерії  як бездіяльної, інертної  маси.  Рух  вони  оголосили

невід'ємною  властивістю матеріальної субстанції,  її атрибутом.

Дж. Толанд, приміром, доводив, що рух є суттєвою  властивістю

матерії, так само  невіддільною від неї, як і протяжність. Без

внутрішньо притаманної їй активності вона просто немислима як

субстанція, не здатна існувати сама по собі. Ось характерний ури-

вок з  відомої праці філософа  "Листи до Серени": "Якщо ви

справді спробуєте відокремити рух від матерії, ваше уявлення про

неї, як я передбачаю,  цілком зведеться до уявлень ваших попе-

редників у цьому  питанні, для яких  первісна матерія (materia

  161

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

prima) була чимось, що не є ані сутністю, ані якістю, ані кіль-

кістю і взагалі ні одним з найменувань сущого, а це означає пря-

мо визнати, що вона є цілковите ніщо".

  Рух є способом існування матерії – ось формула матеріалізму,

яка покликана розв'язати цю проблему. П. Гольбах, аби уникну-

ти посилань на зовнішні причини, вводить поняття саморуху, хо-

ча і не пояснює, в чому полягає його природа.

                Рух є способом існування матерії.

  Такої формули дотримується і діалектичний матеріалізм, який

закликає бачити в матерії саморухливу сутність, субстанцію, здат-

ну до спонтанної активності, а сам рух трактує не тільки як суто

кількісний, механічний рух матеріальних мас, але і як рух якіс-

ний, різноманітний у своїх проявах. Розуміння руху в діалектич-

ному матеріалізмі дістало вираження у вченні Ф. Енгельса про

форми руху.  "Рух,  що розглядається в  найзагальнішому сенсі,

тобто розуміється  як спосіб  існування  матерії, як  внутрішньо

притаманний матерії атрибут, – зазначав він, – охоплює  собою

всі зміни і процеси, що  відбуваються у  всесвіті, починаючи  від

простого переміщення і закінчуючи мисленням". Крім  механіч-

ного переміщення, до цих процесів, за Ф. Енгельсом, належить

рух фізичний, хімічний, біологічний,  а також психічний. Універ-

сальний рух,  властивий матерії, що, власне, і є способом її існу-

вання, розглядається ним як безперервний коловорот цих форм,

що ніколи не починається і не припиняється. Він безконечний, а

тому питання про його причину знімається, оскільки рух цей не

має причини, або, інакше, сам є своєю причиною. Спокій, з цьо-

го погляду, втрачає свою  рівноправність  із рухом і є чимось суто

відносним: ми  можемо  говорити  про спокій відносно певних

форм руху, але  для матеріального світу в цілому існує лише без-

перервний процес змін і  перетворень.

  У  безперервному коловороті різноманітних форм руху відбу-

вається не тільки їх якісне перетворення, перехід одних форм в

інші,  а й послідовне сходження від нижчих форм до вищих. То-

му цей діалектичний процес або властивий матеріальному світові

рух по суті своїй постає як розвиток, еволюція. На відміну від ме-

ханіцизму, який зводив, редукував різноманітні процеси природи

до найпростішої, елементарної форми – механіки, діалектичний

матеріалізм, навпаки, прагнув показати,  як поступово, завдяки

 "ібГ™

 3.4.   Матерія і проблема руху

самим  лише законам  природи (матеріалістично потрактованим

законам діалектики) відбувається ускладнення цих форм,  або,

інакше, виникнення на  основі простих та елементарних більш

складних і розвинутих. Вершиною цього розвитку, вищим про-

дуктом природної еволюції вважається мислення, або  "психічна

форма" матеріального  руху.

  Звичайно, діалектичний матеріалізм значною мірою долає ва-

ди матеріалізму механістичного, йому також удається усунути ті

труднощі, з  якими стикався  матеріалізм попередньої доби. Але

сказати, що  він долає всі труднощі, пов'язані з однобічно ма-

теріалістичним поглядом на світ, було б явним перебільшенням.

І головна з  них прихована в самому понятті еволюції, завдяки

якому діалектичний матеріалізм прагнув об'єднати в єдину систе-

му всі, в тому числі й протилежні, форми буття. В чому суть цих

труднощів?

  Аби досягти поставленої мети, діалектичний матеріалізм мав

би пояснити, як чисто природним шляхом, без участі Бога, душі

або якоїсь іншої розумної сили відбувається, скажімо,  перехід від

неживої природи до живої, від матерії до свідомості, як відбу-

вається антропогенез або соціогенез. На жаль, сучасна наука, яка

вивчає природу виключно як матеріальне буття,  попри всі її

успіхи, не здатна дати  пояснення цим процесам. Вони і сьогодні

залишаються найбільшими науковими загадками.

  Серед наукових теорій, які правили за природничо-наукове

підґрунтя діалектичного  матеріалізму, можливо, найбільше зна-

чення мав дарвінізм. Учення Ч. Дарвіна, приміром, давало відпо-

відь на питання, як  шляхом природної  еволюції виникають

біологічні види. Дарвінізм і сьогодні – найвпливовіша теорія ево-

люції.  Проте механізм  такої еволюції, що його може запропону-

вати сучасний дарвінізм, зводиться  до  природного добору,

поєднаного  з випадковими мутаціями. На думку французького

біолога Жака Моно, "в основі еволюції – чистий випадок".

  Отже, ключова роль тут належить випадкові. Жодного наміру,

самий тільки збіг обставин. Можливо, в такий спосіб і можна по-

яснити модифікації живої природи, але як пояснити виникнення

самого життя? Жива клітина, не кажучи вже про більш-менш

складний організм, для своєї побудови потребує інформації, кіль-

кісно сумірної з інформацією, що зберігається в усіх бібліотеках

світу. Імовірність випадкового виникнення такої високоорганізо-

ваної системи  безконечно  мала. За підрахунками  вчених, вона

 163

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

становить 1/10450. І хоч би як довго існували Земля і Всесвіт, ча-

су для виникнення життя еволюційним шляхом усе одно було б

недостатньо.  Відомий учений І.  Пригожий зазначає, що  мож-

ливість природного виникнення живих організмів мізерно  мала,

а ідея мимовільного зародження життя в теперішньому його виг-

ляді вищою мірою  непереконлива.

  Як узагалі чисто природним шляхом із нижчого може виник-

нути вище, із матерії  – форма, із хаосу – порядок і організація?

Адже  згідно із законами природи, зокрема II началом термоди-

наміки, самі собою в  природі відбуваються лише ентропійні про-

цеси,  тобто перехід від більшого порядку до меншого, від поряд-

ку до хаосу. Для того щоб відбувся зворотний процес, необхідна

якась регулятивна сила.  Приміром, "демон"  Максвелла". Цей

"демон"  був вигаданий ученим у процесі уявного експерименту,

запропонованого для пояснення  законів термодинаміки.   Суть

його дуже стисло така. Уявімо дві камери, наповнені газом різної

температури і з'єднані дверцятами. Якщо дверцята відкриті, через

деякий час температура в цих камерах завдяки хаотичному руху

молекул газу зрівняється.  Це і є прикладом ентропійного проце-

су, або  переходу  від більшого порядку  (розподіл молекул газу

різної температури в різних камерах) до меншого (хаотичний роз-

поділ). Сам собою зворотний процес неможливий. Але якщо при-

пустити,  що якась сила  ("демон") регулюватиме цей процес

(відкриватиме і закриватиме дверцята) таким чином, що в один

бік пропускатиме молекули газу з однією швидкістю, а в інший –

з іншою, то дуже швидко виникне досить організована система:

камери наповняться  газом різної температури. Цей приклад по-

казує, що виникнення навіть такого елементарного рівня  орга-

нізації, як розподіл температур, не може відбутися стихійно. От-

же, чи не варто припустити існування  якогось розумного начала

у світі (щось на кшталт Анаксагорового Нуса), яке, регулюючи

стихійні процеси природи, спрямовує їх у бік еволюції, забезпе-

чуючи сходження від простого до  складного, від менш організо-

ваного стану до більш організованого, від хаосу до порядку.

   Власне, це мусили визнати всі  матеріалісти, за винятком хіба

що послідовних механіцистів, від Фалеса, Дж. Бруно до Ф.  Беко-

на і Ф. Енгельса. Фалес, як уже згадувалося, вважав, що всі при-

родні речі  мають душі,  Дж. Бруно вчив про світовий розум і

світову душу, яка неначе внутрішній художник формує матерію із

середини, Ф. Бекон  писав про своєрідну "муку  матерії", яка

–_.

 3.5.   Критика матеріалізму

спричинює і спрямовує властиву їй активність. Хоч як дивно, і

Ф. Енгельс, погоджуючись у цьому пункті із Спінозою, вважав,

що мислення є атрибутивною властивістю  матерії, необхідною

формою властивого їй руху.

           КРИТИКА МАТЕРІАЛІЗМУ

                 ожливо, найбільша вада, що її можна закину-

                 ти матеріалізмові, полягає в його непослідов-

ності. Будь-які спроби на основі матеріалістичного  принципу

побудувати  послідовний  світогляд  обертаються  необхідністю

доповнювати його протилежним принципом. Прихильники мате-

ріалізму, як правило, зазначає Н. О. Лоський, "вкладають у понят-

тя матерії значно глибші ідеальні начала,  не вміючи мислено їх

відрізнити від матерії і, таким чином, задовольняються нею, вва-

жаючи матерію достатнім поняттям для пояснення світу". При-

міром, той же історичний або економічний матеріалізм К. Марк-

са, на думку критиків,  з онтологічного погляду не є послідовним

матеріалізмом.  Адже економічні відносини, інтереси, що утворю-

ють, згідно з марксизмом, матеріальну основу суспільства,  не-

можливі без участі свідомості (психіки взагалі) носіїв цих інте-

ресів, суб'єктів економічних відносин.

  Отже,  визнаючи істину матеріалізму,  реальність  існування

матеріального світу, ми мусимо сказати, що це не вся істина. Ма-

іеріальне як таке, будучи необхідним аспектом або виміром бут-

ія, не вичерпує собою всього буття. Матерія не є абсолютним, са-

модостатнім його началом.  Це – лише частковий (відносний)

принцип сутності, необхідний для конституювання тілесної при-

роди, але сам такою сутністю (субстанцією) бути не може. Взята

н чистому вигляді, позбавлена форми, душі,  здатності  мислити,

матерія є абстракцією  або принципом, необхідним логічно, про-

іе нереальним  онтологічно.

  Більш-менш  прийнятний у  природничих науках як  онто-

логічна основа дослідження і пояснення природи,  особливо не-

живої, матеріалізм через свою однобічність виявляє безпорадність

у поясненні найважливіших проблем людського буття (свідомість,

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

культура, сенс людського існування, цінності тощо). Але й ма-

теріальна природа, надто органічна, не може бути до кінця пояс-

нена на основі самого тільки матеріального начала, без апеляції

до ідеальних, імматеріальних причин. Взагалі, оголошуючи свідо-

мість, ідеальне лише копією матеріального буття, його своєрід-

ною тінню, покладаючи, таким чином, на зовнішнє, матеріальне

всю повноту цього буття, матеріалізм виявляється неспроможним

пояснити  і  зрозуміти  роль  ідеальних чинників у  природі  й

суспільстві. Це підтверджує, зокрема, те, що вирішальну роль у

таких поясненнях матеріалізм віддає випадкові.

  Сліпий випадок, що діє навмання, – ось головний діяч у ма-

теріалістичних сценаріях світових процесів. А проте, як зазначав

видатний український філософ XIX  ст. П.  Юркевич,  випадок –

це крайня, межова категорія будь-якої матеріалістичної системи,

адже випадок –  це той край, де остаточно зникає будь-яка дум-

ка і розуміння.

  Характерною  особливістю матеріалістичного способу мислен-

ня, далі, є переконаність у принциповій можливості пояснити ви-

ще на основі нижчого, переконаність у тому, що саме нижчі рівні

буття  становлять сутність  і субстанційну основу вищих. Звідси

прагнення економічного матеріалізму пояснити форми суспіль-

ного буття на основі економічних  інтересів, редукувати філо-

софію, релігію, політику і право до економіки. Звідси також праг-

нення матеріалістичної філософії звести психологію до фізіології,

ті або ті форми психічного життя розглядати лише як вияви сек-

суальної енергії тощо. Людина, за цією логікою, є лише тварина,

мавпа, що завдяки праці перетворилася на людину. Живу ж при-

роду матеріалізм намагається зрозуміти як сукупність фізичних,

хімічних  і механічних  процесів, а  природне взагалі звести  до

фізики. Крайньою формою такого редукціонізму є механіцизм,

який в основі будь-яких процесів (і  не тільки природних) нама-

гається віднайти  певний механізм. Не важливо, що собою явля-

тиме "матерія" в кожному з  цих випадків. Така редукція може

зупинитися на будь-якому рівні буття, і в кожному з них матиме-

мо свою "матерію":  систему економічних відносин, природу в

цілому, фізіологію, сукупність фізичних,  хімічних і механічних

процесів або голий механізм. Спільним для всіх цих випадків бу-

де одне – спосіб мислення, логіка, за якою сутність тих або тих

вищих форм буття шукають у нижчих, тих, що відіграють роль

матеріальних умов існування цих форм, коли намагаються пояс-

  166

        Тексти для читання

нити  ці форми на основі їхньої "матерії", лише в  ній  вбачаючи

реальне існування. Тоді й виходить, за цією логікою, що в різно-

манітних  формах суспільного буття немає нічого,  окрім еконо-

міки, а в  живому організмі – нічого,  крім фізики,  хімії та меха-

ніки.  Наведені приклади показують, що матеріалізмові  в цілому,

а не лише його окремим  видам притаманне те, що Б. П.  Више-

славцев називав "пафосом профанації", а Шеллер –  "грою на

пониження".

  Однак такий спосіб мислення, хоча й дає можливість з'ясува-

ти ті матеріальні умови, за яких "вищі форми" буття стають мож-

ливими, не дає відповідь на головне запитання: завдяки чому вони

стають дійсними! Чому взагалі існує щось, а не ніщо? Це запитан-

ня залишається тут  без відповіді. Завдяки чому в  процесі свого

руху одні  й ті самі атоми утворюють безліч різноманітних речей:

зірки, планети, мінерали,  живі істоти?  Виходячи з одних лише

матеріальних умов, з особливостей властивої їм матерії,  зрозуміти

виникнення всіх  цих  форм неможливо.  Звідси  цілком зако-

номірними виглядають спроби побудувати протилежну логіку по-

яснення світу, таку, яка б ураховувала реальність  вищих рівнів

буття, їх незводимість до нижчих, яка б визнавала за ідеальними

началами, свідомістю, духом буття принаймні не менше,  ніж буття

матерії. За цією логікою матеріальна природа здатна до саморе-

алізації, до еволюції й діалектичного сходження, але не  як сліпа і

позбавлена  смислу стихія, а як духовна у своїй основі  сутність.

Можливо, цю сутність і треба шукати не в матерії, а в ідеї?

                      Тексти для читання

      У текстах, які пропонуються читачеві для ґрунтовнішого ознайомлення

   з темою цього розділу, передусім уміщено невеликий уривок з уже знайо-

   мого діалогу Платана "Софіст". У цьому фрагменті давньогрецький філо-

   соф уперше ставить питання про існування двох протилежних поглядів на

   буття. Не вживаючи ще поняття матеріалізм і матеріалісти, мислитель нази-

   ває тих філософів, які ототожнюють істинне буття з тілами, людьми землі. З

   наступного уривка, взятого з праці новочасного англійського філософа

   XVII ст. Ф. Бекона, можна ознайомитися з поглядами філософа на пробле-

   му першої матерії та її відношення до форми. Обстоюючи ідею багато-

   якісної, чуттєвої за  своєю природою матерії, що утворює субстанційну

   основу сущого, Ф. Бекон багато  в чому  поділяє погляди,  властиві

 .... ШПМА-УА¥,

  167

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

   натурфілософії доби Відродження, зокрема його погляди на матерію знач-

   ною мірою відтворюють натурфілософію Телезіо і мало чим нагадують

   однобічно механістичний матеріалізм Нового часу. Щодо останнього, то

   уявлення про нього можна скласти на підставі невеликої праці одного з

   родоначальників новочасноі філософії й новочасного матеріалізму, фран-

   цузького філософа того-таки XVII ст. Р. Декарта. Як і ф. Бекон, Р. Декарт

   скептично ставиться до позбавленої  якоїсь форми першої матерії, але

   форму цю він убачає в протяжності, в суто просторових характеристиках

   матеріального буття. Якісне розмаїття матеріального світу приноситься тут

   у жертву чисто кількісним його характеристикам, що, однак, дало змогу в

   пізнанні  природи  методично використовувати засоби математики. До

   новочасних філософів, але вже  наступного XVIII ст.,  належить і  праця

   найвідомішого французького  матеріаліста цієї доби П. Гольбаха. Його

   "Система природи", уривок з  якої пропонується, вважається своєрідною

   біблією матеріалізму. В запропонованому фрагменті філософ не тільки дає

   загальне  визначення матерії, а й розглядає її зв'язок з рухом, змальовуючи

   всеохопну картину природного буття.

       Невеликий  уривок  із праці  відомого російського філософа В.Со-

   ловйова дає змогу глибше зрозуміти природу матеріалістичної філософії,

   особливості її онтологічних і гносеологічних засад.  Філософ показує, як

   логічний  розвиток вихідних принципів матеріалізму приводить до  прямо

   протилежного результату. Суб'єктивний ідеалізм, до якого, як доводить

   В.Соловйов, логічно приходить у своєму розвитку матеріалізм, є тією

   філософською позицією,  з якої відомий англійський  філософ XVIII  ст.

   Дж. Берклі піддає критичному аналізові поняття матеріальної субстанції.

   Цікавими тут є, по-перше, трактування філософського сенсу цього понят-

   тя як основи існування речей поза свідомістю і духом, і, по-друге, ті аргу-

   менти, за допомогою яких філософ-ідеаліст доводить, що матерія за своїм

   змістом є ніщо.

       З критикою беркліанства та інших форм суб'єктивного ідеалізму, таких

   як махізм і  позитивізм, виступив у своїй  відомій праці "Матеріалізм  і

   емпіріокритицизм" В. Ленін.  В  уривку з цієї праці наводиться  відоме

   ленінське визначення  філософського поняття матерії та відповідне його

   філософське обгрунтування. Завершує тему фрагмент  із праці відомого

   російського філософа XX ст. О. Лосева, в якому дається критичний аналіз

   матеріалізму як такого, а також  центрального для матеріалістичної філо-

   софії поняття матерії.

  168

         Тексти для читання

 ШЧІІ..... ill  

                              Софіст

                              Платон

                           (Фрагмент)

   Чужинець. Ми, одначе, не розглянули всіх тих, хто старанно досліджує бут-

тя і небуття, але досить і цього. Далі нам треба звернути увагу на тих, хто вислов-

люється інакше, аби на прикладі всього побачити, що пояснити буття не легше,

ніж сказати, що таке небуття.

   Теетет. Значить, треба йти й проти цих.

   Чужинець. У них, здається, відбувається щось на шталт боротьби гігантів

через суперечку про буття.

   Теетет. А як це ?

   Чужинець. Одні скидають з неба і з царини невидимого все на землю, немов-

би обіймаючи руками дуби і скелі. Ухопившись за все подібне, вони стверджують,

начебто існує тільки те, до чого можна  доторкнутися, і визнають тіла і буття за

одне й те саме, а всіх тих, хто каже, начебто існує щось безтілесне, вони знева-

жають, не бажаючи більше нічого чути.

   Теетет. Ти назвав жахливих людей;  адже з багатьма такими доводилося

зустрічатися і мені.

   Чужинець. Ось тому ті, хто починають із ними суперечку, завбачливо захи-

щаються неначе зверху, з чогось, що є невидимим, рішуче наполягаючи на тому,

що істинне буття – це деякі безтілесні ідеї, які осягаються розумом; а тіла, про

які ведуть мову ці люди, і те, що вони називають істиною, вони, розкладаючи у

своїх міркуваннях  на дрібні частини, називають не буттям, а чимось рухливим,

становленням. Щодо цього між обома сторонами, Теетете, завжди відбувається

запекла боротьба.

   Теетет. Правильно.

   Чужинець. Виходить, нам треба вимагати від обох сторін нарізно пояснити,

що вони вважають буттям.

   Теетет. Як же ми будемо цього вимагати?

   Чужинець. Від тих, хто вважає буття ідеями, цього легше домогтися, оскіль-

ки вони більш лагідні, а від тих, хто силоміць усе зводить до тіла – важче, мабуть,

майже неможливо. Однак, мені здається, з ними варто вчинити так...

   Теетет. Як?

   Чужинець. Найкраще було б виправити їх справою, якби це було можливо;

якщо ж не вдасться, ми зробимо це за допомогою міркування, припустивши в них

бажання давати більш правильні відповіді,  ніж досі.  Те, що визнане кращими

людьми, сильніше за те, що визнане гіршими. Хоча ми турбуємося не про них, але

шукаємо лишень істину.

РОЗДІЛ 3.  БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

  Теетет. Цілком справедливо.

  Чужинець. Запропонуй тим,  хто став кращим, відповідати тобі, і тлумач те,

що вони сказали.

  Теетет. Нехай буде так.

  Чужинець. Нехай скажуть, як вони вважають, чи є взагалі якась смертна

істота?

  Теетет. Чому ж ні?

  Чужинець. Чи визнають вони її одушевленим тілом?

  Теетет. Безсумнівно.

  Чужинець. І вважають душу чимось існуючим?

  Теетет. Так.

  Чужинець. Далі. Чи не кажуть вони, що одна душа справедлива, друга –

несправедлива, та – розумна, а ця – ні?

  Теетет. А як інакше?

  Чужинець. І чи не так вони вважають, що за присутності справедливості кож-

на душа стає ось такою, а через протилежні якості – протилежною?

  Теетет. Так, вони це підтверджують.

  Чужинець. Одначе те, що може бути присутнім у чомусь або відсутнім, без-

перечно, скажуть вони, мусить чимось бути.

  Теетет. Вони так і кажуть.

  Чужинець. Коли ж справедливість, розумність і будь-яка інша чеснота, а

також їхні протилежності існують, і також існує душа, в котрій усе це перебуває,

чи визнають вони щось із цього видимим і відчутним на  дотик або все це –

невидимим?

  Теетет. З усього цього майже нічого немає видимого.

  Чужинець. То й що? Невже вони стверджують, що такі речі мають тіло?

  Теетет. Тут вони вже не вирішують усі однаково, але їм здається,  що сама

душа має тіло, що ж до розумності й усього того, про що ти запитав, вони не нава-

жуються зголоситися, що всього цього не існує, й наполягати, начебто все це –

тіла.

  Чужинець. Нам ясно, Теетете, що всі ці мужі виправилися. Адже ті з них,

котрих породила земля, мали б ні в чому не виказувати полохливості, але всіляко

наполягати, що те, чого вони не можуть схопити руками, взагалі є ніщо.

  Теетет. Вони майже так і думають, як ви кажете.

  Чужинець. Запитаймо, однак, їх знову: якщо вони забажають щось, нехай

найменше з того, що існує, визнати безтілесним, цього буде  досить. Адже вони

будуть змушені тоді назвати те, що від природи властиве як речам безтілесним,

так і  тим, що мають тіло, і, зважаючи на що, вони і тим і тим приписують буття.

Можливо, вони зіткнулися з ускладненням. Одначе коли щось таке трапиться, ди-

  170

        Тексти для читання

вись, чи не забажають вони визнати і зголоситися з висунутим нами положенням

стосовно буття – що воно таке?

  Теетет. Але ж яке? Кажи, і ми це скоро побачимо.

  Чужинець. Я стверджую тепер, що все, чому від природи властива здатність

або діяти на щось інше, або зазнавати бодай найменшого впливу з боку чогось

нехай цілком незначного і лише один раз – усе це достеменно існує. Я даю таке

визначення існуючому; воно є не що інше, як здатність.

  Теетет. Через те, що зараз вони не можуть сказати нічого кращого, вони

приймають це визначення.

  Чужинець. Прекрасно. Згодом, можливо, і нам випаде щось інше. Але для

них нехай це залишиться у нас вирішеним.

  Теетет. Нехай залишиться.

                                                  (Платон. Софист //

                                   Сон.: ВЗт. М., 1970. Т 2. С. 35(^-358)

     Запитання для обговорення

  1. Яка суперечка про буття, за Платоном, точиться між філософами?

  2. Які протилежні погляди на істинне буття вони висловлюють?

  3. Чому існування душі і властивих їй чеснот, на думку філософа,

     заперечують матеріалістичний погляд на буття?

  4. Чому Платон гадає, що матеріалісти мали б вважати розум і душу

     за ніщо?

           Про витоки та начала

                             Ф. Бекон

                            (Уривок)

  Цей Хаос, що був однолітком Купідона, мав значення невпорядкованої маси

і зібрання матерії. Сама ж матерія, а також її сила і природа і взагалі начала речей

були символічно зображені в образі самого Купідона. Його представлено як та-

кого, що не має батьків, тобто такого, чиє існування не зумовлене жодною причи-

ною, адже причина є родителькою наслідку, а позначення причини і наслідку як

родительки і дитини – звичайна і майже усталена фігура мови. Ця перша матерія,

так само як і властиві їй сила та дія, не можуть мати жодної природної причини

 _

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

(Бога ми завжди виключаємо), адже до них нічого не було. Тому не було ніякої

породжуючої їх причини і нічого первіснішого за них у природі. Отже, ні роду, ні

форми.  Ось чому, хоч би що являла собою ця матерія та її сила і дія, вона є

чимось даним і непоясненним і мусить бути взята так, як ми її подибуємо, і ми не

повинні  судити про неї на підставі якогось упередженого уявлення. Адже хоча і

можна спізнати спосіб існування (modus) цієї матерії, одначе цього не можна зро-

бити через пізнання її причини, оскільки після Бога вона є причиною всіх причин,

не будучи сама зумовлена жодною причиною. Річ у тім, що ланцюг причин у при-

роді має безсумнівну і цілком певну межу, і досліджувати або уявляти собі якусь

причину там, де ми дійшли до останньої сили і позитивного закону природи, є

такою ж мірою нерозумною і поверховою філософією, як і не шукати причину в

явищах підрядних. Ось чому Купідон, що був алегорично уявлений давніми муд-

рецями як такий, що не має батьків, тобто не має причини, – ідея дуже важлива,

чи не найвеличніша з колись висловлених...

   Отож, Купідона передусім описують як певну особу, і йому приписують дитин-

ство, крила, стріли та інші атрибути, про які я згодом говоритиму окремо. Поки ж

ми встановлюємо, що древні уявляли собі першу матерію (таку, що може бути по-

чатком усіх речей) як таку,  що має форму і якості, а не як абстрактну і безфор-

мну. Бо така, позбавлена будь-яких якостей і форм пасивна матерія є, напевне,

цілковитою фікцією людського розуму, що виникає через схильність цього розу-

му вважати найреальнішим те, що він сам найбільше налаштований сприймати і

чим  він  найчастіше збуджується.  Через цю схильність і виникає уявлення, що

форми (як їх зазвичай називають) є чимось реальнішим за матерію та дію, адже

матерія  прихована, а дія є чимось минущим. Форми ж, навпаки, уявляються явни-

ми і тривалими. Звідси виникає уявлення, що начебто перша і загальна матерія є

лише придатком у вигляді опори до форми, а дія, хоч би якого гатунку вона була,

є лише еманація форми, і, таким чином, перше місце надається формам. Звідси,

імовірно, виникло уявлення про суще як про царство форм та ідей з додатком

(так би мовити) деякого роду фантастичної матерії. Розвитку цих уявлень сприя-

ли, крім іншого, забобони (якими зазвичай супроводжуються помилки і нестрим-

ність), а абстрактні ідеї та їх перебільшена оцінка запанували в науці настільки са-

мовпевнено і помпезно, що зграя фантастів майже  взяла гору над тверезими

людьми. Ці погляди тепер значною мірою зжиті, хоча і за наших часів дехто на-

магався більш сміливо (як мені здається), ніж успішно, виступити на їх захист і

воскресити їх. Але всяка вільна від забобонів людина  легко зможе побачити,

наскільки це суперечить розуму – брати за начало абстрактну матерію. Адже

реальне існування самостійних, не пов'язаних з матерією форм  визнавалося ба-

гатьма; реальне ж існування самостійної матерії не визнавалося ніким, навіть ти-

ми, хто визнавав таку матерію за начало. Але утворювати реальні сутності з уяв-

них речей безглуздо і нісенітно, і це не дає відповіді на питання про начала. Адже

питання не в тому, яким чином ми можемо найкраще подумки охопити і розпізна-

ти природу  сущого, а в тому,  якою є реальна природа тих первісних і най-

простіших сутностей, з яких утворилося все інше. Однак це  первосуще  повинно

  172

існувати не менш реально, аніж те, що з нього виникає, а в певному сенсі навіть

         Тексти для читання

більш реально. Адже первосуще існує самостійно, тим часом, як усе інше існує

завдяки йому. А те, що було сказано про згадану абстрактну матерію, має не

більше сенсу, ніж коли хтось став би стверджувати, що світ і все існуюче утворені

з категорій і подібних діалектичних понять як із своїх начал. Справді, різниця між

твердженням, що світ утворено з матерії, форми і небуття, і твердженням, що світ

утворено із субстанції і протилежних якостей, невелика. Однак майже всі давні

мислителі – Емпедокл, Анаксагор, Анаксімен, Геракліт і Демокріт – хоча й не

погоджувалися між собою  в багатьох інших пунктах, що стосувалися першої

матерії, проте погодилися на тому, що визначали матерію як активну,  таку, що

має деяку форму, що дає цю форму утвореним з неї предметам і містить у собі на-

чало руху. Але ж ніхто і не може мислити інакше, якщо тільки не бажає остаточ-

но залишити грунт досвіду. Тому всі вказані мислителі підпорядкували свій розум

природі речей, тоді як Платон підпорядкував світ думкам, а Арістотель підпоряд-

кував ці думки словам, адже люди і тоді вже були схильні до суперечок і розмов

і відмовлялись від більш строгого шукання істини. Ось чому такі погляди мають

бути  радше відкинуті цілком, ніж спростовуватися частинами, адже вони є погля-

дами  тих, хто бажає багато говорити і мало знати. І  ця абстрактна матерія є

матерією дискусій, не матерією  Всесвіту. Але тому, хто правильно і систематично

філософує, слід розсікати  природу, а не абстрагувати її (ті ж, хто не бажає

розсікати, змушені абстрагувати),  і першу матерію слід узагалі розглядати як

нерозривно пов'язану з першою формою і з першим началом руху, як ми і вва-

жаємо. Адже абстрагування руху також породило багато фантазій про душі,

життєві начала тощо, наче для пояснення цих явищ недостатньо матерії й форми

і вони залежать від якихось своїх особливих принципів. Але ці три сторони в жод-

ному разі не можуть бути відокремлені одна від одної, а лише розрізнені, і ми по-

винні уявляти собі матерію  (хоч би якою вона була) настільки впорядкованою,

підготовленою і оформленою, аби всяка сила, сутність, всяка дія і природний рух

могли б бути її наслідком та еманацією.

                                        (Бжон Ф. О началах и истоках //

                                   Сон.: В 2 т. М., 1972.  Т. 2.  С. 300-307)

     Запитання для обговорення

   1. Як Ф.Бекон характеризує першу матерію?

   2. Чому безформна матерія – фікція розуму?

   3. Чим, на думку філософа, матерія Всесвіту відрізняється від матерії

     дискусій?

   4. Які вимоги до первосущого формулює Ф.Бекон?

   5. Як перша матерія пов'язана з  рухом?

  173

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

                        Трактат про світло

                              Р. Декарт

                              Розділ 6.

        Опис нового світу та якостей матерії, з якої він складається

   Зречемося на деякий час цього світу, аби поглянути на новий, який я хочу

створити в уявних просторах одночасно з цим. Філософи кажуть, що ці простори

нескінченні. Звичайно, треба з цим погодитись, адже вони самі ці простори й

створили. Але щоб ця нескінченність нам не заважала і цілком не поглинула нас,

не будемо прагнути дійти до кінця, підемо лишень так далеко, аби зникло з обрію

все, створене Богом п'ять  чи шість тисяч літ тому. Після того, як ми зупинимося

там у деякому певному місці, припустимо, що Бог створив навколо нас стільки

матерії, аби нею було заповнено все навкруги.

   Хоча море й не безконечне, але ті, хто перебуває на якомусь кораблі далеко

від берегів, можуть до нескінченності шукати поглядом краю води, проте її, крім

тієї, що вони бачать, залишатиметься ще чимало. І  наша уява може поширювати-

ся до нескінченності, але, щоб не вважати цю нову  матерію нескінченною, ми все

ж таки можемо припустити, що нею заповнені простори більші за все те, що ми

можемо собі уявити. Аби запобігти можливим наріканням, не будемо давати волі

нашій уяві й навмисно утримаємо її в деякому певному просторі, не  більшому,

приміром, ніж відстань від Землі  до головних зірок неба. Припустімо також, що

матерія, створена Богом, сягає далеко за межі цієї області. Набагато пристойніше

і краще приписувати межі нашому мисленню, ніж обмежувати створіння Бога.

   Коли ми вже наважилися вигадати матерію з нашої фантазії,  наділивши її

якостями, цілком ясними і зрозумілими для кожного, уявімо тепер, що вся вона

не має якоїсь форми: ані форми землі, ані форми  вогню, ані форми повітря, ані

форми будь-якої іншої, конкретнішої речовини, наприклад дерева, каменю, мета-

лу. Припустімо також,  що ця матерія не має ані якостей тепла, ані якостей

легкості, чи то важкості, що в неї немає  смаку, запаху,  звуку, кольору, світла й

жодної іншої властивості, стосовно природи якої можна було б сказати, що вона

містить щось, вочевидь невідоме всім.

   Не будемо також вважати її тією першою матерією філософів, яка,  коли її

позбавити всіх форм і якостей, перетворюється на  щось неприступне нашому ро-

зумінню. Уявімо нашу матерію справжнім тілом, виключно щільним, таким, що

однаково наповнює всю довжину, ширину й глибину того величезного простору,

на якому зупинилася наша думка. Уявімо далі, що  кожна її частина займає завж-

ди частину цього простору пропорційно її величині й ніколи не зможе заповнити

більший чи менший об'єм або дозволити,  щоб одночасно з нею якась інша части-

на матерії займала те саме місце.

   Додамо, що нашу матерію можна ділити на будь-які частини будь-якої фор-

ми, які тільки можна собі уявити, і що кожна така частина може рухатись будь-

яким припустимим рухом. Уявімо, крім іншого, що  Бог справді розділив матерію

  174

         Тексти для читання

на велику кількість таких частин, з яких одні більші, інші менші, одні мають –

залежно від нашої волі та уяви – одну фігуру, інші – іншу. Не будемо, проте,

вважати, що, відокремлюючи одну частину матерії від іншої, Бог утворив між ни-

ми порожнечу, а уявімо, що всі відмінні  частини матерії можна звести до роз-

маїття властивих їм рухів, тобто з першої миті творення Бог постановив, щоб одні

її частини  рухались в один бік, а  інші – в  інший,  одні – швидше,  інші –-

повільніше ( або, коли всім буде завгодно, не мали руху), і щоб рух з цієї миті

відбувався за звичайними законами природи. Бог так чудово влаштував ці зако-

ни, що, навіть припустивши, начебто Він не створив нічого, крім сказаного, й не

дав матерії якогось ладу, якоїсь розмірності, а навпаки, залишив лише найзаплу-

таніший і немислимий хаос, описати який здатні лише поети, то і в цьому разі

законів цих було б досить, аби змусити частинки хаосу розплутатись і розташува-

тися  в тому чудовому порядку, що світ здобуде таку досконалу форму, в якій

виявляться не тільки світло, а й усе  інше, як важливе, так і не важливе, що тільки

є у справжньому світі.

  Але перед тим, як пояснити це детальніше, розглянемо трохи довше цей хаос.

Звернімо увагу на те, що він не містить нічого такого, щоб не було добре відомим,

й нічого такого, що можна було б уважати невідомим. Що ж до приписаних йому

якостей, то, придивившись, ви побачите, що я приписую їх як цілком придатні для

вашого розуміння, а матерію, з якої він складається, найпростішим і найлегшим

для розуміння  явищем у всій неживій природі. Ідея матерії міститься у всьому

тому, що ми можемо собі уявити, і ви  мусите обов'язково  її засвоїти,  якщо

бажаєте взагалі хоча б щось уявляти.

  Але філософи такі досвідчені, що зможуть знайти труднощі в речах, цілком

ясних для інших. Окрім того, спомини про їхню першу матерію, зрозуміти яку, як

це всім відомо, вкрай важко, можуть відволікти їх від пізнання тієї матерії, про

яку кажу я. Тому, здається мені, я мушу сказати їм, що, на мою гадку, всі утруд-

нення, що вони мають стосовно питань про матерію, походять лише від того, що

вони бажають  відрізнити матерію від її власної кількості і від  її зовнішньої про-

тяжності, тобто від її властивості займати простір.  Нехай вони вважають себе  в

цьому питанні правими, я не маю наміру затримуватися тут, аби їм заперечувати.

Але  й вони не повинні дивуватися моєму  припущенню, що кількість описаної

мною матерії не  відрізняється  від вимірної субстанції і що  я  розглядаю її про-

тяжність і властивість займати  простір не як акциденцію, а як її власну форму і

сутність. Вони  не можуть заперечувати, що таким чином матерію неважко зро-

зуміти. Крім того, я не маю наміру пояснювати, як це роблять  вони, речі, котрі  й

справді належать нашому світові, а просто хочу вигадати такий, у якому все було

б зрозумілим навіть для грубих умів. А цей  світ може бути створено лише так, як

це я собі уявив.

                                  (Декорт Р.  Мир, или трактат о свете //

                                    Соч.: В2т. М, 1989. Т. 1. С. 196-199)

  175

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

     Запитання для обговорення

   1. Якими властивостями наділяє філософ матерію, з якої,  на його

     думку, складається світ?

   2. Чим він обґрунтовує саме такі властивості матерії?

   3. Яким є ставлення Декарта до "першої матерії філософів"?

   4. Як,  на Вашу думку,  Декарт розуміє співвідношення протяжної

     матерії й простору?

   5. Чим Декарт пояснює  відмінності між різними частинами  матерії?

   6. Яку роль, за Декартом, ідея матерії відіграє в пізнанні?

           Система природи

                             П. Гольбах

                              Розділ III

   Нам невідомі елементи тіл, але ми знаємо деякі їхні властивості або якості, і

ми відрізняємо одну від одної різні речовини завдяки тим діям або змінам, що

вони створюють у наших відчуттях, тобто завдяки різним рухам, що вони викли-

кають своєю присутністю в нас. Таким чином, ми помічаємо в них протяжність,

рухливість, подільність, твердість, важкість, силу інерції. З цих загальних і  пер-

винних властивостей випливають інші, такі як щільність, фігура, колір, вага тощо.

Отже, відносно  нас матерія взагалі є всім тим, що якимось чином діє на наші

відчуття, а якості, що їх приписують різним речовинам, грунтуються на різних вра-

женнях або різноманітних змінах, що вони створюють у нас.

   До цього часу ніхто не дав задовільного визначення матерії; заведені в оману

своїми передсудами, люди мали про неї лише  недосконале, поверхове, темне

уявлення. Вони дивилися на цю матерію як на якусь єдину грубу, пасивну істоту,

нездатну рухатись, сполучатися, творити щось сама собою. Проте вони змушені

були розглядати її як деякий рід істот, різні особини  якого, хоча б вони  й мали

якісь загальні властивості – приміром, протяжність, подільність, фігуру тощо,–

не повинні, однак, належати до одного й того самого класу або мати одне й те

саме наймення.

   Приклад допоможе нам пояснити те, що ми тільки-но сказали, і, показавши

точність цього зауваження, полегшить нам  його застосування: загальні власти-

вості будь-якої матерії, це – протяжність, подільність, непроникність,  здатність

мати фігуру, рухливість або здатність рухатися масовим рухом; речовина вогню,

крім цих загальних властивостей будь-якої матерії, має ще особливу здатність ру-

         Тексти для читання

хатися рухом, що викликає в наших органах відчуття тепла, а також іншим рухом,

що викликає в наших очах  відчуття світла. Залізо, як матерія взагалі, має про-

тяжність, воно подільне, здатне набувати фігуру, рухатися як маса; коли речови-

ну вогню поєднати з ним у певній пропорції й кількості, то залізо набуде двох но-

вих властивостей, а саме здатності збуджувати в нас відчуття тепла й світла, які

воно не мало раніше. Всі ці відмінні якості невіддільні від нього, і явища, що ви-

никають звідси, випливають, строго кажучи, необхідно.

  Досить бодай як-небудь розвідати шляхи природи, досить простежити за

істотами в їхніх різних станах, аби  переконатися, що самий лише рух є джерелом

змін, сполучень, форм, одним словом, усіх модифікацій матерії. Завдяки змінам

виникає, міняється, росте і знищується все, що існує; рух змінює вигляд істот, він

додає або позбавляє властивостей, завдяки рухові будь-яка істота, що здобула

певний ранг і порядок, змушена через властивості своєї природи залишити  його і

здобути інший, сприяючи тим самим народженню, підтриманню, розкладу  інших

істот, цілком відмінних від неї своєю сутністю, рангом і родом.

  У тому, що фізики називають трьома царствами природи, через рух відбу-

вається безперервне переміщення, обмін, циркуляція молекул речовини; природа

потребує в якомусь  місці тих молекул, які вона тимчасово помістила в іншому

місці: ці молекули, що з них складаються на якийсь час завдяки особливим спо-

лученням істоти, наділені певними сутностями,  властивостями, способами дії,

більш-менш легко розкладаються  або розділяються і, комбінуючись по-новому,

утворюють нові істоти. Уважний спостерігач зможе переконатися, що всі істоти

навколо нього діють більш-менш явним чином, згідно з цим законом; він  поба-

чить, що у природі повно мандрівних зародків, з яких одні розвиваються, інші

чекають, щоби рух привів  їх до таких сфер, таких  місць, таких  обставин, які

необхідні для їхнього розширення, збільшення, для того,  щоб вони стали чутли-

вими через додавання аналогічних їхньому первісному єству субстанцій або речо-

вин.  У всьому цьому ми бачимо лише дію руху, який неминуче спрямовується,

модифікується, прискорюється або уповільнюється,  підсилюється або послаб-

люється залежно від різних властивостей, що їх поступово набувають і втрачають

істоти, – а це фатально створює кожної миті більш-менш помітні зміни  в усіх

тілах: останні не можуть бути  строго тотожними в кожні два наступні моменти

своєї тяглості; вони  змушені в кожний момент щось набувати або втрачати, –

словом, вони змушені зазнавати безперервних змін у своїх сутностях, у своїх

властивостях, силах, масах, у своїх способах буття, у своїх якостях.

  Тварини, після періоду розвитку в матці, що відповідає елементам їхньої ор-

ганізації, ростуть, міцніють, набувають нових властивостей, нової енергії,  нових

здібностей, харчуючись рослинами або пожираючи інших тварин, субстанція яких

здатна підтримати їх, тобто компенсувати  безперервну  втрату деяких частин

їхньої власної субстанції, що постійно виділяються їхнім організмом. Тварини ці,

своєю  чергою, харчуються, зберігаються,  ростуть  і міцніють за  допомогою

повітря, води, землі й вогню. Позбавлені повітря, цієї газоподібної рідини навко-

ло них, яка тисне на них, просякає їх, дає їм енергію, вони перестали б незабаром

  177

жити. Вода, поєднуючись з повітрям, входить повсюдно до їхнього механізму, по-

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

легшуючи його функціонування. Земля  править їм за основу, даючи твердість

їхнім тканинам; вона переноситься повітрям і водою, що доставляють її до тих

частин тіла, з якими  вона може об'єднатися. Нарешті, вогонь, набравши тисяч

форм і видів, безперервно надходить до організму, доставляючи йому тепло і

життя, даючи йому здатність виконувати свої функції. їжа, яка містить у собі всі ці

різні елементи, потрапляючи до шлунку, відновлює рух у нервовій системі і, зав-

дяки власній діяльності й діяльності її складових елементів, виправляє машину,

яка почала псуватися й руйнуватися через втрати, що вона їх зазнала. Негайно все

змінюється в живій істоті; вона здобуває більше енергії й активності, стає бадьо-

рою і виявляє більше жвавості; вона діє, вона рухається, мислить інакше, всі її

здібності виявляються з більшою легкістю. Звідси ясно, що так звані елементи

або первісні частини матерії своїми сполученнями завдяки рухові постійно з'єдну-

ються й асимілюються з субстанцією тварин, наочно змінюють їхнє єство, вплива-

ють на їхні дії, тобто  на явні або приховані рухи, що відбуваються в них. Ті самі

елементи, які правлять тваринам за їжу, зміцнюють їх і зберігають, за певних умов

стають принципами і знаряддями їхнього руйнування, ослаблення і смерті: вони

сприяють розкладові тварин, якщо не перебувають у точній пропорції, яка не-

обхідна для їх збереження. Наприклад, якщо в організмі накопичується забагато

води, вона розслабляє його нерви і фібри і заважає необхідній дії інших еле-

ментів. Наприклад, велика кількість вогню в живому організмі викликає безлад-

ний рух, який руйнує всю машину; повітря приносить заразу і небезпечні хвороби.

Нарешті,   коли  певним чином  змінити  їжу,  вона  перестає живити тварину  і

натомість руйнує і губить її. Всі ці субстанції зберігають тварину лише настільки,

наскільки вони споріднені з нею; вони руйнують її,  якщо не перебувають у тій

точній пропорції, яка сприяє збереженню їхнього існування.

  Рослини, якими харчуються тварини і  які відновлюють їхні втрати, своєю

чергою, живляться землею, розвиваються в ній, ростуть і міцніють за її рахунок,

безперервно отримуючи для себе за допомогою коріння й пор воду, повітря й

вогняну речовину... Ми знаходимо ті самі елементи або начала при утворенні

мінералів, а також при їх розкладі, природному або штучному...

  Через певний час тварини, рослини і  мінерали  повертають природі,  тобто

загальній масі  речей, цій універсальній  крамниці, позичені в неї елементи або

начала. Земля отримує тоді знову свою частку тіла, основу і твердість якого вона

становить, повітрю повертаються частини, аналогічні йому самому,  найлегші й

найтонші речовини; вода бере собі ті, які вона здатна розчинити; вогонь, розри-

ваючи всі накинуті на нього  пута, виділяється, щоб поєднатися з  іншими тілами.

Роз'єднані, розчинені, розсіяні таким чином елементарні частинки тварини утво-

рюють нові сполуки;  вони йдуть у їжу,  для збереження або руйнування  нових

істот і, між іншим, рослин, які, достигнувши, живлять і зберігають нові тварини;

цих, своєю чергою, чекає така сама доля, що й перших.

  Таким є постійний рух природи; таким є вічне коло, що його змушене опису-

вати все,  що існує. Рух дає початок, зберігає певний час і послідовно руйнує одну

частину всесвіту за допомогою іншої, а  проте сума існування залишається тією

самою. Природа за допомогою своїх сполучень породжує сонця, що стають цент-

         Тексти для читання

рами відповідних систем; вона створює планети, які через свою власну сутність

тяжіють і обертаються навколо цих сонць; потроху рух змінює ті й ті; колись він,

можливо, розвіє частинки, з яких було утворено ці дивовижні маси, що їх людина

у своєму скороминущому існуванні помічає лишень мимохідь.

  Таким чином, властивий матерії безперервний рух змінює і руйнує всі істоти,

відбираючи щомиті якусь властиву їм якість,  щоб замінити її іншими; він же,

змінюючи їх наявні сутності, змінює також їх порядок, напрямок, устремління, за-

кони, що регулюють їхні способи буття і дії. Починаючи з каменю, утвореного

всередині землі шляхом тілесного сполучення  подібних і аналогічних, наближе-

них одна до одної молекул, і до сонця, цього колосального резервуара палаючих

частинок, що освітлює небосхил, від нерухомої устриці до активної й мислячої

людини ми бачимо безперервний ряд, постійний ланцюг сполучень і рухів, що дає

початок істотам, котрі вирізняються лише своїми елементарними речовинами,

сполученнями і пропорціями цих речовин, що породжують нескінченне розмаїття

способів існування і дій. Ми побачимо у фактах  народження, живлення, збере-

ження завжди лишень по-різному комбіновані речовини, кожна з яких має влас-

тиві їй рухи, що регулюються незмінними певними законами і що викликають у

них необхідні зміни. В утворенні, рості й житті тварин, рослин та мінералів ми

знайдемо лишень речовини, які комбінуються, поєднуються, накопичуються, роз-

ширюються і які потроху утворюють істот, що відчувають, живуть, ростуть, або

істот, позбавлених цих властивостей; проіснувавши деякий час у певному вигляді,

вони мусять загинути, прислужившись цим створенню істот іншого виду.

                                          (Гольбах П. Система природи //

                                   Избранньіе произведения. М., 1963.  Т. 1)

     Запитання для обговорення

   1. Яке загальне визначення матерії дає Гольбах?

   2. За що він критикує уявлення про матерію своїх попередників?

   3. Якими загальними властивостями наділяє  матерію Гольбах? По-

     рівняйте його погляди з аналогічними поглядами Декарта.

   4. Що є причиною, за Гольбахом, усіх модифікацій матерії?

   5. Яку  роль у житті  природи  відіграє рух? Чи можлива, на  Вашу

     думку, нерухома матерія?

  179

РОЗДІЛ 3.  БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

              Філософські начала цільного знання

                             В. Соловйов

                               Розділ II

                        Про три типи філософії

                             (Уривок)

   Усе розмаїття шкільної філософії може бути зведене до двох головних типів

або напрямів, причому одні з систем являють собою прості видозміни цих типів

або різні стадії їхнього розвитку, інші утворюють перехідні ступені або проміжні

ланки від  одного типу до  іншого, нарешті,  треті суть спроби еклектичного

поєднання обох.

   Учення, що належать до першого типу, покладають головний предмет філо-

софії в зовнішньому світі, у сфері матеріальної природи і відповідно до цього

справжнім джерелом пізнання  вважають зовнішній досвід, тобто той, що ми

маємо через звичайну чуттєву свідомість. За предметом філософії, як він тут виз-

начається, цей  тип можна назвати натуралізмом, за джерелом пізнання –

емпіризмом.

   Визнаючи  справжнім об'єктом  філософії природу, що дається нам  у

зовнішньому досвіді,  натуралізм, однак, не може приписувати такого значення

безпосередній, навколишній дійсності в усьому мінливому і складному розмаїтті

її явищ. Якби  очікувана істина філософії була  тотожна цій  оточуючій нас

дійсності, якби вона, таким чином, була в нас під рукою, чого б тоді було її шука-

ти, а філософія як особливий рід знання не мала б причин для існування. Але в

тому й справа, що наша дійсність не самодостатня, що вона уявляється як щось

часткове, мінливе, похідне і потребує, таким чином, свого пояснення з іншого

істинно-сущого як своєї першооснови. Ця феноменальна дійсність – те, що ми в

сукупності називаємо світом, – є лише даним предметом філософії, тим, що

потрібно пояснити, задача для розв'язання, загадка, що її треба розгадати. Ключ

цієї задачі, le mot de f'enigme, і є очікуване філософії. Всі філософські напрями,

хоч де б вони шукали сущу істину, хоч як би її визначали, однаково визнають, що

вона мусить мати характер всезагальності й незмінності, відмінний від минущої і

роздрібненої дійсності явищ. Це визнає  і натуралізм як філософське вчення і то-

му вважає істинно-сущим природу не в значенні простої  сукупності зовнішніх

явищ у їх видимій багатоманітності, а в значенні загальної реальної основи або

матерії цих явищ. Визнаючи цю  основу,  натуралізм проходить три стадії розвит-

ку. Перша, дитяча фаза натуралістичної філософії (репрезентована, приміром,

давньою іонійською школою) може бути  названа елементарним або стихійним

матеріалізмом;  за основу або  начало (arche) береться тут одна з так званих

стихій,  і все інше визнається за її видозміни. Однак легко побачити, що кожна

стихія, як обмежена, відмінна від іншого реальність, не може бути справжньою

         Тексти для читання

першоосновою; нею може бути тільки  загальна основа всіх стихій (to apeiron

Анаксімандра).

   Ця єдина плідниця всього існуючого, всезагальна матір – природа (materia

від mater), породжуючи із себе всяке життя, не може бути мертвою і бездушною

реальністю, вона повинна містити в собі всі живі сили буття, мусить бути живою і

одухотвореною. Такий погляд, що оживляє матеріальну природу, називається

гілозоїзмом і становить другу стадію натуралістичної філософії (її представника-

ми,  між іншим, є натурфілософи XV і XVI ст., найвидатніший з них – Джордано

Бруно). Ці уявлення про природу як живу, одухотворену істоту можуть бути

цілком правильними (і ми побачимо далі, що вони такі є насправді), але з погляду

натуралізму для них не  можна вказати жодних достатніх підстав; ці  уявлення

можуть існувати в натуралізмі доти, доки він не здасть собі справу з відповідного

до цього способу пізнання; але як  тільки з'являється усвідомлення  того,  що

оскільки основа всього сущого покладена в зовнішньому світі, то й пізнана вона

може бути лише через зовнішній досвід; як тільки з'являється таке усвідомлення,

то гілозоїзм стає немислимим для натураліста. І справді, у зовнішньому досвіді ми

не знаходимо якоїсь одухотвореної природи як першої причини всіх явищ; зага-

лом у зовнішньому досвіді ми знаходимо тільки видозміни і механічні рухи речо-

вини; а діюча жива сила,  що створює ці  рухи, не тільки в зовнішньому досвіді не

з'являється, але з одних лише даних досвіду не може бути виведена й за допомо-

гою логіки. Таким чином, ставши на цю точку зору, ми можемо визнати за основу

всього сущого лише субстрат механічного руху, тобто постійні неподільні частин-

ки речовини – атоми.

   Атоми – неподільні речовинні частинки – суть справді суще, що незмінно є,

решта походить із різноманітного механічного  поєднання  цих атомів і становить

лише минущі явища – такий принцип, що визначає третю, останню стадію нату-

ралізму – механістичний матеріалізм, або атеїзм. Це вчення нічого не знає про

світову живу силу, стверджувану гілозоїзмом, однак без визнання сили  взагал/й

механістичний матеріалізм  не може обійтися:  він змушений визнати принаймні

часткові елементарні сили, властиві атомам. Отже, з'являється твердження, що

все  суще складається з сили і речовини  – Kraft und Stoff. Якщо ми усунемо де-

які непорозуміння, що стосуються більше слів, ніж справи, то будемо змушені по-

годитися з цим головним принципом матеріалізму. Справді, все складається з

сили і матерії. Істинність і простота цього твердження давала матеріалізмові його

величезну популярність – у всі часи, проте, з іншого боку, він ніколи не міг задо-

вольнити більш-менш широкий філософський  розум. Причина цього зрозуміла:

кажучи істину, матеріалізм не каже всіє /'істини. Те, що всесвіт складається з си-

ли і речовини, це так само правильно, як і те, що Венера Мілоська складається з

мармуру, і так само як це твердження не має жодного значення для митця, воно

не має вартості й для філософа. Зрозуміло,  саме питання про всезагальний

субстрат існуючого набуває для філософії незрівнянно більшого значення,  ніж

питання про матеріал  статуї для мистецтва; але я  маю на увазі відповідь  ма-

  181

теріаліста  на це  важливе питання –  відповідь назагал  цілком невизначену і

РОЗДІЛ 3.  БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

беззмістовну. Коли ж матеріаліст силкується вийти з цієї загальності і дати якесь

позитивне визначення своєму принципові, то він зазнає вельми сумної долі.

   Матеріалізм визначає речовину як сукупність атомів. Але що таке атоми? Для

натураліста це суть емпірично дані частинки, відносно неподільні, тобто такі, що

їх ми не можемо за даних умов розділити.  Таким чином, на запитання: що таке

речовина? – ми здобуваємо глибокодумну відповідь: речовина є сукупністю час-

тинок речовини. Однак ті матеріалісти, котрі відчувають деяку  незадовільність

цієї відповіді, вдаються до іншого визначення, а саме до аналізу якісних еле-

ментів речовини. Усуваючи всі окремі й вторинні властивості, цей аналіз зводить

речовину до непроникності, тобто здатності  чинити спротив зовнішній дії. Власти-

во, ми можемо тут говорити лише про опір нашій дії. Опір, що відчувається нами,

утворює загальне уявлення речовинності, оскільки ж і  всі вторинні вияви речови-

ни, такими є колір, звук і т. д., зводяться до наших відчуттів – зорових, слухових

і т. д., то взагалі весь емпіричний зміст речовини є не що інше, як наше відчуття.

Такий висновок, очевидно, руйнує точку зору натуралізму, переносячи основу

всього сущого з зовнішнього світу в нас...

                          (Соловьев В. Философские начала цельного знания //

                                  Соч.: В 2 т. М., 1988. Т. 2. С. 180 -  183)

     Запитання для обговорення

   1. До якого типу філософії належить, за класифікацією В. Солов-

     йова, матеріалізм?

   2. Які  етапи проходить, за В. Соловйовим, матеріалістична філосо-

     фія у своєму історичному розвиткові?

   3. В чому, на думку філософа, істина матеріалізму і чому цієї істини

     недостатньо для пояснення світу?

   4. До якого парадоксального висновку, вважає Соловйов, приводить

     урешті-решт логіка матеріалізму?

           Трактат про принципи людського знання

                             Дж. Берклі

                           (Фрагменти)

   17. Якщо ми досліджуємо, що саме, згідно з заявами найточніших філософів,

вони розуміють під виразом матеріальна субстанція, то побачимо, що вони не

  182

         Тексти для читання

пов язують  із цими словами якогось змісту, крім ідеї сущого взагалі разом з

відносним поняттям про  підтримування ним акциденцій. Загальна ідея сущого

уявляється  мені найбільш абстрактною і  незрозумілою  з усіх ідей; що ж до

підтримування акциденцій, то воно, як було зазначено, не може розумітися у зви-

чайному значенні цього слова; його треба, отже, взяти в якомусь іншому значенні,

але в якому – цього вони не пояснюють. Тому, розглядаючи обидві частини або

галузки значення вислову матеріальна субстанція, я переконуюсь, що якогось

чіткого змісту вони не мають. Хоча навіщо  нам далі заглиблюватися в міркування

з приводу цього матеріального  субстрату  або носія форми,  руху та інших

чуттєвих якостей? Хіба він не передбачає,  що вони мають існування поза духом?

І хіба це не є прямим протиріччям, чимось цілком незбагненним?

   18.1 навіть якщо б і було можливим, щоб поза духом існували тверді, оформ-

лені й рухливі субстанції, що відповідають нашим уявленням про тіла,  все-таки

незрозуміло, яким чином ми могли б знати про це: через відчуття чи за допомо-

гою розуму?  Щодо чуттів, то вони дають  нам знання лише про наші чуттєві ідеї

або ті речі, котрі, хоч як їх називай, безпосередньо сприймаються у відчуттях,

одначе вони не свідчать про те, що існують якісь речі, незалежні від душі або не

сприйняті нами, хоча й  подібні  до сприйнятих.  Це визнається самими ма-

теріалістами. Таким чином, залишається одне: якщо ми взагалі маємо якесь знан-

ня про зовнішні речі, це знання досягається  завдяки розумові, який висновує їх

існування з того, що безпосередньо сприйнято відчуттями. Але я не бачу, який ро-

зум може змусити нас повірити в існування  тіл поза духом, виходячи з того, що ми

сприймаємо, оскільки навіть самі захисники матерії не претендують на те, що

існує якийсь необхідний зв'язок між  нею і  нашими ідеями. Я кажу, що всіма при-

пускається можливість (а те, що відбувається уві  сні, маренні і т. п., залишає це

поза сумнівом), щоб нам були властиві всі  ті ідеї, які ми маємо, хоча б поза нами

й не існувало тіл, подібних до них. Звідси очевидно, що припущення зовнішніх тіл

не є необхідним для пояснення утворення наших ідей, оскільки припускається,

що вони часто з'являються і, можливо, можуть з'являтися в тому ж порядку, в яко-

му ми їх сприймаємо без участі зовнішніх тіл.

   20. Коротко кажучи, якщо б зовнішні тіла й існували, нам неможливо якимось

чином здобути про це знання, а якщо б їх не було, то ми б мали такі самі підстави

припускати їх існування, що й тепер.  Припустимо – можливість чого ніхто не мо-

же заперечувати – розум, котрий без участі зовнішніх тіл сприймає такий самий

ряд відчуттів або ідей, що й ви, ряд,  що відбивається в ньому в тому самому по-

рядку і з такою самою жвавістю. Я  запитую: хіба цей розум не має таких саме

підстав не вірити в існування тілесних субстанцій, репрезентованих його ідеями,

які можете мати й ви, щоб мати таку віру? Сказане не викликає запитань, і досить

самого тільки цього міркування, щоб розсудлива людина виявила підозру щодо

сили тих аргументів, які б вона могла вигадати на користь існування зовнішніх тіл.

   35. Я зовсім не заперечую існування якої б то не було речі, що її ми можемо

пізнавати через відчуття або завдяки міркуванням. Те, що речі, які я бачу своїми

очима, торкаю своїми руками, існують, існують реально, в цьому я анітрохи не

сумніваюсь. Єдина річ, існування якої ми заперечуємо, це та, яку філософи звуть

РОЗДІЛ 3.  БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

матерією або тілесною субстанцією. І роблячи так, ми не завдаємо якоїсь шкоди

решті людського роду, який, смію сказати, й не помітить цієї втрати. Атеїстові

справді потрібна ця ознака порожнього імені для обгрунтування свого безбожжя,

а філософи, можливо, побачать, що позбулися зручного приводу для порожньої

балаканини і диспутів. Але це й уся шкода, яку я можу з цього побачити.

   37. Нам заперечать: принаймні правдою буде те, що ми усуваємо всі тілесні

субстанції. На це я відповім, що коли слово  субстанція розуміти в буденному

(vulgar) значенні, тобто як комбінацію чуттєвих якостей, протяжності,  міцності,

ваги тощо, то нас не можна звинуватити в їх знищенні. Але коли слово субстанція

взяти у філософському значенні – як підставу акциденцій і якостей  поза

свідомістю  – тоді й справді я визнаю, що ми знищуємо її, якщо можна казати

про знищення того, що ніколи не існувало і чого ніколи не було навіть в уяві.

   73. Варто поміркувати про мотиви, що змусили людей припускати існування

матеріальної субстанції, аби, спостерігаючи поступове зникнення і знищення цих

мотивів чи підстав, ми б могли такою самою мірою знищити грунтоване на них пе-

реконання. Спочатку вважалося, що колір, форма, рух та інші чуттєві якості, або

акциденції, справді існують поза духом; і на цій підставі здавалося необхідним

припускати якийсь немислячий субстрат, або субстанцію, в якому вони існують,

оскільки їх не можна було б уявити такими, що існують самі по собі. Згодом, пе-

реконавшись із плином часу, що кольори, звуки та інші чуттєві вторинні  якості не

існують поза духом, позбавили субстрат, або матеріальну субстанцію, цих  якос-

тей, залишивши при ньому лише первинні якості, форму, рух тощо, які й далі вва-

жали такими, що існують поза духом і тому потребують підтримки матеріального

носія. Але, оскільки було показано, що жодна навіть із числа первинних якостей

не може існувати інакше ніж у душі або в розумі, що їх сприймає, то з цього вип-

ливає, що  ми не маємо далі підстав припускати існування матерії; ба більше, аб-

солютно неможливо,  щоб щось подібне існувало, допоки це слово використо-

вується для позначення немислячого субстрату якостей і акциденцій, у якому

останні існують поза душею.

                   (Berkeley D. A New Theory of Vision and other writing. London;

                                             New  York. 1960. P.  120-130)

     Запитання для обговорення

   1. Який загальний зміст, як уважає Берклі, має термін "матеріальна

     субстанція"?

   2. Чому, на думку філософа, припущення щодо об'єктивного існу-

     вання речей  необов'язкове? Чому він називає таке припущення

     вірою?

   3. Чи заперечує Берклі існування реальних (чуттєвих) речей? Яку річ

     він заперечує?

  184

         Тексти для читання

   4. Поясніть, чому Берклі вважає, що за своїм змістом поняття мате-

     рії = ніщо?

   5. Порівняйте міркування Берклі з висновком В. Соловйова.

                Матеріалізм і емпіріокритицизм

                               В. Ленін

                               Розділ II

      Теорія пізнання емпіріокритицизму і діалектичного матеріалізму

   Прихильники лінії Канта і Юма (в числі останніх Мах і Авенаріус, оскільки во-

ни не є чисті беркліанці) називають нас, матеріалістів, "метафізиками" за те, що

ми  визнаємо об'єктивну реальність,  дану  нам у досвіді, визнаємо об'єктивне,

незалежне  від людини джерело наших відчуттів. Ми, матеріалісти, слідом за

Енгельсом називаємо кантіанців і юмістів агностиками за. те, що вони заперечу-

ють об'єктивну реальність як джерело наших відчуттів. Агностик – слово грець-

ке: означить по-грецькому не; gnosis – знання. Агностик говорить: не знаю, чи

є об'єктивна реальність, відбивана, відображувана нашими відчуттями, об'являю

неможливим знати це (див. вище слова Енгельса, який викладав позицію агности-

ка). Звідси  – заперечення об'єктивної істини агностиком і терпимість, міщансь-

ка, філістерська, полохлива терпимість до вчення про лісовиків, домовиків, като-

лицьких святих і тому подібні речі. Мах і Авенаріус, претензійно висуваючи "нову"

термінологію, "нову" нібито точку зору, на ділі повторюють, плутаючись і збива-

ючись, відповідь агностика: з іншого боку,  тіла є комплекси  відчуттів  (чистий

суб'єктивізм, чисте беркліанство); з іншого боку, якщо перехрестити відчуття в

елементи, то можна мислити їх існування незалежно від наших органів чуттів!

   Махісти люблять декламувати на ту тему, що вони – філософи, які цілком

довіряють показанням  наших органів чуттів, що вони вважають світ насправді та-

ким, яким він нам здається, повним звуків,  барв і т. д., тоді як для матеріалістів,

мовляв, він відрізняється сам по собі від того, яким здається, і т. п. У такій декла-

мації вправляється, наприклад, Й. Петцольдт і у своєму "Вступі до філософії чис-

того досвіду", і  в "Проблемі світу з позитивістської точки зору" (1906). За Пет-

цольдтом перебазікує  це п. Віктор Чернов, приходячи в захват від "нової" ідеї.

Насправді ж махісти – суб'єктивісти й агностики, бо  вони недосить довіряють

показанням наших  органів чуттів, непослідовно проводять сенсуалізм. Вони не

визнають об'єктивної,  незалежної від людини  реальності як джерела наших

відчуттів. Вони не бачать у відчуттях вірного знімка з цієї об'єктивної реальності,

заходячи в  пряму  суперечність із природознавством, і відчиняють двері  для

__

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

фідеїзму. Навпаки, для матеріаліста світ багатший, живіший, різноманітніший, ніж

він здається, бо кожний крок розвитку науки відкриває у ньому нові сторони. Для

матеріаліста наші відчуття є образи єдиної й останньої об'єктивної реальності, –

останньої не в тому розумінні, що вона вже пізнана до кінця, а в тому, що крім неї

нема і не може бути іншої. Ця точка зору безповоротно зачиняє двері не тільки

для всякого фідеїзму, але й для тієї професорської схоластики, яка, не бачачи

об'єктивної реальності як джерела наших відчуттів, "виводить" шляхом вимуче-

них словесних конструкцій поняття об'єктивного як загально значимого, соціаль-

но-організованого і т. п. і т. д., не будучи спроможна, а часто і не бажаючи

відділити об'єктивну істину від учення про лісовиків та домовиків.

   Махісти  презирливо  знизують плечима з  приводу "застарілих"  поглядів

"догматиків" – матеріалістів, які держаться за спростоване нібито "новітньою

наукою" і "новітнім позитивізмом" поняття матерії. Про нові теорії фізики, які

стосуються будови матерії, мова буде в нас окремо. Але зовсім недозволена річ

змішувати, як це роблять махісти, вчення про ту чи іншу будову матерії з гносео-

логічною категорією, змішувати питання про нові властивості нових видів матерії

(наприклад, електронів) зі старим питанням теорії пізнання, питанням про джере-

ла нашого знання, про існування об'єктивної істини і т. п. Мах "відкрив елементи

світу": червоне, зелене, тверде, м'яке, гучне, довге і т. п., кажуть нам.  Ми запи-

туємо: чи дана людині, коли вона бачить червоне, відчуває тверде і т. п., об'єктив-

на реальність чи ні? Це старе-престаре філософське питання заплутане Махом.

Коли не дана, то ви неминуче скочуєтесь разом із Махом у суб'єктивізм і агности-

цизм, у заслужені  вами обійми іманентів, тобто філософських Меншикових. Коли

дана, то потрібне філософське поняття для цієї об'єктивної реальності, і це понят-

тя давно, дуже давно вироблене, це поняття і є матерія. Матерія є філософська

категорія для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її,

яка копіюється, фотографується, відображується нашими відчуттями, існуючи не-

залежно  від них.  Тому говорити про те, що таке поняття може "застаріти", є

дитячий лепет, є безглузде повторення доводів модної реакційної філософії.

Чи могла застаріти за дві тисячі років розвитку філософії боротьба ідеалізму і

матеріалізму? Тенденцій або ліній Платана і Демокріта у філософії?  Боротьба

релігії і науки? Заперечення об'єктивної істини і визнання її? Боротьба  прихиль-

ників надчуттєвого знання з противниками його?

   Питання про те, прийняти чи відкинути поняття матерії, є питання про довір'я

людини до показань її органів чуттів, питання про джерело нашого пізнання, пи-

тання, яке ставилось і обмірковувалось з самого початку філософії, питання, яке

може бути переряджене на тисячі ладів клоунами-професорами, але яке не може

застаріти, як не може застаріти питання про те, чи є джерелом людського пізнан-

ня зір і дотик, слух і нюх. Уважати наші відчуття образами зовнішнього світу –

визнавати об'єктивну істину – стояти  на точці зору матеріалістичної теорії

                            (Ленин В.И. Материшшзм и змпириокритицизм //

                                                    Полн. собр. соч. Т. 18)

пізнання, – це одне й те саме.

  186

         Тексти для читання

     Запитання для обговорення

   1. У чому,  на думку В.І. Леніна, принципова відмінність між мате-

     ріалізмом та ідеалізмом (суб'єктивізмом)?

   2. Чому Ленін наполягає на необхідності розрізняти наукові уявлен-

     ня  про  будову матеріального світу і матерію як  гносеологічну

     категорію?

   3. Проаналізуйте зміст ленінського визначення цієї категорії. Порів-

     няйте його з аналогічними визначеннями П. Гольбаха і Дж. Берклі.

                        Діалектика міфу

                              О. Лосєв

                           (Фрагмент)

   ...Що таке матеріалізм? Як показує саме слово, тут має відігравати якусь

особливу роль матерія. Яку саме? Вона мусить лежати в основі всякого і всіля-

кого буття, і до неї мусять бути зведені всі причини й першопричини життя і світу.

Гаразд. Але що таке матерія! Чи те ж саме, що й матеріальні речі? Звичайно, не

те саме. Як дерев'яна шафа не є деревом і друкована книга не є просто папером,

так і матеріальна річ не є просто матерією. Але матерія, можливо, є всіма реча-

ми, разом узятими! Однак, 1. Нам не відомі всі речі, разом узяті; і, не знаючи їх

кількості, ані якості цієї суми, ми не можемо визначати  матерію за допомогою

настільки неясних ознак. 2. Крім того, якщо одна матеріальна річ не є матерією

просто, то тим більше всі речі, разом узяті (навіть якби ми й уявляли  точно оце

все), не можуть бути матерією. Якщо це сталеве перо не є просто крицею, то,

взявши всі пера на світі, які тільки існують, були або будуть існувати, ми отри-

маємо таку масу суперечливих ознак, що визначення криці за їхньою допомогою

стане просто безглуздим. 3. Матерія не є речами, що утворюють зовнішній світ,

бо це було б визначенням одного невідомого через інше. Що таке зовнішній світ?

Я бачу перед собою дерево. Чи це світ? Явно, що це – дерево, а не світ (при-

пустімо, що це частина світу). Я бачу Місяць. Чи це світ?  Це – Місяць, а не світ,

тобто, у крайньому випадку, частина світу, а не світ. Далі, я бачу Сонце,  гори,

ріки, людей, тварин і т. д. Де ж тут світ, і як, власне, я мушу уявляти світ? Переді

мною неозора кількість частин світу: де ж самий світ як ціле? Я його не бачу, і

матеріаліст мені на нього не вказує. Але нехай би я навіть побачив світ  як ціле, як

обмежене й визначене тіло, подібно до того, як  бачили його антично-середньо-

вічні мислителі. Але тоді вже й немовляті ясно, що світ як ціле зовсім не є простою

сумою своїх частин; і побачити дерево, Місяць, Сонце і т. д. не означає ще поба-

 КЗДОВДЗДН4&ВД&

  187

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

чити світ. Окрім того, питання щодо матерії заплутується тоді остаточно, бо не

тільки про матерію, але навіть і про матеріальні речі і навіть про всю їхню суму,

виявляється, не досить говорити, коли йдеться про світ як ціле.

   Отож, матерія не є 1) ні матеріальною річчю, 2) ні їхньою сумою, механічною

чи органічною, 3) ні зовнішнім світом  як  цілим. Що ще  залишається  казати

матеріалістам? Вони ще кажуть ось що. Матерія є 4) тим, що ми сприймаємо

зовнішніми відчуттями. Ось це визначення вельми цікаве. Воно з головою вика-

зує міфологічно-догматичну природу матеріалізму.

   1. По-перше, це безпорадний заклик до спасіння за допомогою  суб'єкти-

візму. Що таке "ми" і що таке "зовнішні відчуття"? Будь-якому школяру відомо,

що існував нескінченний ланцюг сходження живих  істот і нескінченно розмаїта

еволюція їхніх органів чуттів. Де ви, дарвіністи? Кожній тварині й кожному орга-

нові на кожній сходинці їхнього розвитку відповідає певне сприйняття і  певна кар-

тина зовнішнього світу. Де ж тут матерія, яку до того ж матеріалісти  розуміють

як щось вічне і постійне? Одна картина сприйняття у павука, інша в рака, третя в

риб, четверта в різних ссавців, п'ята в людини (в однієї людини можна  налічувати

сотні й тисячі різних типів сприйняття), шоста в тих досконаліших істот, до яких,

імовірно, розвинеться людина і які, можливо, вже існують на інших планетах. Яс-

но, що наведене вище визначення матерії страждає на суб'єктивізм і, отже, реля-

тивізм, сподівання на випадок і борсання в  повзучому і сліпому емпіризмі.

   2. Крім того, і посутньо  не правильно, що матерія є тим, що ми сприймаємо

зовнішніми відчуттями. Зовнішніми відчуттями ми сприймаємо не матерію, а

матеріальні речі. "Матерію" ж ми  цілком абстрактно відокремлюємо від речей,

так само як "червоність" від червоних речей, "округлість" від круглих тощо. Не

можна бачити "червоність" як таку, але – тільки червоні речі,  "червоність" мож-

на лишень абстрактно мислити; вона є абстрактним поняттям. Так само не-

можливо бачити, чути, сприймати на дотик матерію як таку. Це – абстрактне по-

няття. Матерію можна тільки мислити.

   3. Однак що саме ми мислимо в понятті матерії? Можливо,  хоча б тут містить-

ся щось пов'язане із зовнішніми відчуттями? Можливо, інакше кажучи, матерія є

абстрактним поняттям зв'язаності речей з нашими зовнішніми відчуттями?

І з цим не можна погодитись. У понятті матерії не мислиться нічого суб'єктивного,

та й самі матеріалісти стверджують, що матерія – вічна і що вона існувала раніше

життя  і живих істот з  усіма їхніми сприйняттями  й самими органами. Отже,

вказівка на зв'язок із зовнішніми відчуттями ні в якому разі не допомагає.

   Останнім часом матеріалісти вдаються просто до підлогу. Вони оголосили ма-

терію не чим іншим, як 5) принципом реальності, а матеріалізм просто вченням

про об'єктивність речей і світу. Але тут залишається тільки розвести руками.

   1. Якщо матерія речі є реальністю речі й  більше нічим, то матеріалісти – Пла-

тон, Арістотель і Плотін, бо вони визнавали реальність космосу і навіть його чу-

дову діалектику; матеріалісти – всі отці Церкви, бо вони визнавали  реальність

Бога, реальність творення світу, реальність творення і гріхопадіння людини, ре-

альність Христа й усієї євангельської історії,  реальність загибелі й спасіння людей

  188

         Тексти для читання

і т. д. Таким чином, підміна стає явною: матерія зовсім не є просто реальністю, але

це – специфічна реальність. Яка ж? Чуттєвих речей? Але тоді знову опертя на

емпіричний сенсуалізм і, отже, релятивізм. Усього світу? Але тоді неясно, що та-

ке світ для матеріаліста. І т. д. І т. д. Словом, усі попередні труднощі тут лише пов-

торюються.

   2. Припустімо, що нам відомо, яких саме речей і чого саме реальністю є ма-

терія. Однак тоді знову-таки ми скажемо, що реальності як такої ми не бачимо, не

чуємо і не сприймаємо дотиком і що вона, взята самостійно, є не матеріальна річ,

але абстрактне поняття. В такому разі до чого тут "матеріалізм"?

   Нарешті, до 6) фізичних теорій матерії я вже й не заглядаю. Якщо б я тут

навів хоча б один тільки список усіх теорій матерії, які лишень існували у фізиці,

починаючи з теорії особливої рідини й до теорії повного й абсолютного знищен-

ня матерії, то від цього в читача тільки б запаморочилося б у голові. Вивчення

історії фізики саме й показує, що в матеріалізмі справа зовсім не в науковій теорії

матерії, бо таких теорій – цілі десятки і вони відлітають одна за одною, як одно-

денні метелики. На цьому хаосі зовсім не можна грунтувати той  натиск і тиск, який

виявляють матеріалісти у своєму нападі на людей.

   З усього цього сам собою випливає висновок. Матерія, взята сама по собі, є

абстрактним поняттям, і матеріалізм є абсолютизацією абстрактного поняття,

тобто типовою метафізикою. І справді, у людини чимало абстрактних понять, без

яких вона не може мислити світ і життя. "Матерія" – одне з таких законних і не-

обхідних понять людського  розуму. Чому  я мушу висмикувати одне поняття з

цілісної діалектичної системи всіх понять взагалі й ставити його в центр усього і

його ім'ям іменувати  всю свою філософську систему?  Всі абстрактні поняття

однаковою мірою абсолютні, й немає жодних логічних підстав одне з них абсо-

лютизувати на шкоду іншим.  З якої речі я мушу також іменувати себе ідеалістом?

Якщо матеріалісти стверджують очевидність того "простого" факту, що все за-

сновано на матерії, і якщо матерія й насправді є не більше, ніж абстрактне понят-

тя, то ясно, що матеріалізм засновується на особливого роду інтелектуальній

інтиїції\ що вихідним пунктом його є особливе одкровення матерії, подібно до

того, яким буває з'явлення  ангелів, палаючого хреста на небі тощо.  Я цілком

погоджуюсь, що для матеріалістів це одкровення "матеріального" абсолюту,

досить очевидне і переконливе, і я визнаю за ними їхнє логічне право усвідомлю-

вати цей досвід і будувати його наукову систему. Однак натомість і  матеріалісти

мусять визнати, що:

   1.  підставою їхнього вчення є не логіка і знання, а безпосереднє й до того ж

надчуттєве одкровення (бо матерія, як ми погодились, не є чимось чуттєвим);

   2.  що це одкровення дає досвід, який претендує на абсолютну виключність,

тобто що цей досвід розквітає релігійним міфом;

   3.  і що цей міф отримує абсолютну непохитність думки, тобто стає догматом.

   У цьому виправдання так званого діалектичного матеріалізму. І справді, якщо

стати на точку зору чистої діалектики, то, як мною показано, немає зовсім ніякої

можливості так абсолютизувати поняття матерії; воно виявляється рівносильним

  189

РОЗДІЛ 3. БУТТЯ ЯК МАТЕРІЯ. МАТЕРІАЛІЗМ

з усіма іншими, бо всі діалектичні поняття, якщо вони виведені діалектично, одна-

ковою мірою необхідні, істинні, об'єктивні й абсолютні. І з цього погляду "діалек-

тичний матеріалізм" є кричущою безглуздістю, повним нехтуванням будь-якою

діалектикою і найтиповішою буржуазною, абстрактною метафізикою...

   ... Одначе матеріаліст у жодному разі не може і навіть не має права говорити

про матерію лише як про таку, тобто лише як про абстрактне поняття. Він мусить

його абсолютизувати, тобто уявити як єдино можливе абсолютне буття. Але

щойно ми припустили це, матерія відразу перетворюється на всесвітнє мертве

чудисько, котре, будучи смертю, усім керує. Даруйте, чому ж "мертве", чому

"чудисько", – запитає матеріаліст. А тому, що мені нема чого робити з кате-

горією особистості й категорією життя. Адже ці дві категорії є цілком неминучим,

цілком природним і, сказати  б, цілком банальним набутком  і всякого живого

досвіду, і всякої діалектичної думки. Куди ж мені подіти ці категорії? Якби віро-

вчення матеріалізму давало змогу покласти в  основу буття "життя" і "осо-

бистість", тоді б я не міг говорити ані про смерть, ані про чудисько, але тоді й ма-

теріалізм перестав би бути матеріалізмом. Матеріалізм же стверджує, що все в

кінцевому підсумку керується матерією і зводиться  до матерії.  В такому випадку

все керується мертвим трупом і зводиться до нього...

   Мертве і сліпе всесвітнє чудисько – оце й уся особистість, оце й усе живе

і оце вся історія живої особистості, на яку тільки здатен матеріалізм. У цьому його

повна оригінальність і повна нередукованість до інших світоглядів. Наука і нау-

ковість не є ознакою матеріалізму. Ідеалісти також розробляють і створюють на-

уку; і науковість побудов приваблює їх  не менше, ніж матеріалістів. "Реалізм",

"життєвість", "практика" та інші принципи також не  характерні  для матеріалізму.

Це – чисто релігійні категорії; і будь-яка релігійна людина також хоче спиратися

лише на достеменно реальне буття, тільки на життєвий досвід, і так само їй не ли-

чить бути простим теоретиком, нехтуючи практикою, життєвим здійсненням її іде-

алів. Навіть заклик до земного життя не є  характерним для  матеріалізму,

оскільки все язичництво є так само не чим іншим,  як уславленням землі, плоті,

земних радощів  і втіх, а язичництво є містикою. Єдина і виключно оригінальна

творчість новоєвропейського  матеріалізму  полягає саме  в  міфі про всесвітній

мертвий Левіафан, який – і в цьому полягає матеріалістичне сповідування дива

– втілюється в реальні речі світу, вмирає в них, щоби згодом знову воскреснути

і піднестися на чорне небо мертвого й тупого сну без сновидінь і без будь-яких оз-

нак життя. Адже це справжнє диво – поява речей із матерії. Візьміть кілька де-

рев'яних дощок: у жодній з них немає ознак столу. Як же зненацька з'являється

стіл або шафа? Кажуть, – через сполучення дощок і палиць. Але ж "шафності"

не було в жодній з них. Як же вона з'явилася через поєднання дощок або палиць?

Ясно, що має статися диво. Матеріалісти вірять у чудесне, надприродне втілен-

ня – ледь-ледь тільки не отця, а поки що тільки якоїсь глухої й  сліпої матері-

матерії – втілення в деяке ясне й осмислене слово, реальні речі...

                                           (Лосев А.Ф. Диаяектика мифа//

  190

                      Философия, мифология, культура. A/.,  199L С. 109–129)

      Рекомендована література

   Запитання для обговорення

 І. Як, на думку Лосева, співвідносяться буття і матерія  в  мате-

   ріалістичній філософії?

 2. Чому, як уважає філософ, матерію не можна ототожнити зі світом

   у цілому?

 3. Поясніть, чому, на думку Лосева, матерію не можна визначити як

   те, що сприймається відчуттями?

 4. Чому  Лосєв не погоджується з тим, що матерія є принципом

   реальності? Порівняйте його міркування з ленінським  визначен-

   ням матерії.

 5. Чому, на думку філософа, матеріалізм несумісний з діалектикою?

                  Рекомендована література

     Аристотель. Метафизика (Кн. 1, гл. З, 4; кн. 7, гл. З – 7) //

     Соч.: В 4 т. М., 1976. Т. 1.

     Беркли Д. Трактат о принципах человеческого  знання (§§ 17,

     18, 35, 37, 73) // Соч. М, 1978.

     Бзкон Ф. О началах и истоках // Соч.: В 2 т. М., 1972. Т. 2.

     Вольтер. Философский словарь. Материя // Философские

     сочинения. М., 1988.

     Вьішеславцев Б. П. Зтика преображенного зроса (Гл.УІІ, §16.

     Вечное в русской философии. Гл. VII) // Зтика

     преображенного зроса.  М., 1991.

     Гольбах П. Система  природьі (Гл. 3) // Избр. произведения.

     М., 1963. Т. 1.

     Декорт Р. Мир, или трактат о свете (Гл. 6) //  Соч.: В 2 т.  М.,

     1989, Т. 1.

     Корет 3. Основьі метафизики (Разд.6.2). К., 1998.

     Ленин В. И. Материализм и змпириокритицизм. Гл. 2, § 4 //

     Полн.  собр. соч. Т.  18.

     Лосев А. Ф. Диалектика мифа (Разд. 9) // Философия,

     мифология, культура. М., 1991.

     Лосскш Н. О. Типьі мировоззрений.  Введение в метафизику

     (Отд.І, гл.1; Отд. II, гл. 4) // Чувственная, интеллектуальная и

     мистическая интуиция. М., 1995.

_-




1. Оболочки головного мозга meninges Твердая мозговая оболочка dur mter encephli рыхло связана с костями свода и
2. максимізація його прибутку або 2 максимізація ринкової вартості підприємства
3. Правосудие в современной России Конституционный суд
4. ВМШукшин
5. тема конституционного права России как отрасли права
6. Аденауэр, Конрад
7. Разработка и принятие управленческих решений
8. Сад Эпикура до самой смерти в 271 г
9. dvertising
10. Казахстанского государственного университетаим
11. Родничок Муравьиная семья
12. ВЯТСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ГУМАНИТАРНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ Социальногуманитарный факультет Кафедра социал
13. Лекция 3 СОВРЕМЕННЫЕ ПРЕДСТАВЛЕНИЯ О ЧЕЛОВЕКЕ План лекции- Системы восприятия человек.html
14. Конструктивная математика
15. Лекция 11.ТЕОРИЯ ПОЗНАНИЯ Природа познания.html
16. Системы питания и диеты
17. задание. Невыполнение какогото конкретного задания за исключением единичных случаев вовсе НЕ означает что
18. Консервы- 2 Батоны 2шт 3
19. ПРАКТИКУМ ПО ДИСЦИПЛИНЕ МЕТОДЫ И РАСЧЕТЫ ЭЛЕМЕНТОВ ТЕХНОЛОГИЧЕСКОГО ОБОРУДОВАНИЯ ОПРЕДЕЛЕНИЕ ОПТИМ
20. КНИГА ПЕРВАЯ ЧАСТЬ ПЕРВАЯ

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе