Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Поняття парадигми.
2. Парадигма еволюціонізму.
3. Типологізація природознавства.
4. Космізація природознавства.
5. Парадигма цілісності.
6. Гуманізація природознавства.
7. Актуальність екологічного мислення.
Формування нової наукової картини світу викликає необхідність введення певних регулятивів пізнавальної діяльності, які відображають сучасний стан природознавства і науки в цілому і окреслюють стратегічні напрямки теоретичних досліджень.
Впровадження в науку глобального мислення є необхідним велінням часу. Процес майбутнього переходу людства в ноосферну фазу, коли всі його дії, в тому числі пізнавальні, стануть визначатися розумом і цілеспрямованістю, вимагає вироблення системних ідеалів і нових парадигмальних установок.
Важливість і актуальність їх системного представлення визначені підсиленням інтегративних тенденцій, які ведуть до синтезу знань, зміні поглядів на світ і саму людину.
Природознавство в своєму розвитку спирається на певні основи, до яких відносять ідеали і норми дослідження або інакше — парадигми — теоретичні конструкції, які окреслюють напрямки наукового пошуку, оцінюють його результати, виступають критерієм істинності.
Парадигма є моделлю і зразком для вирішення дослідницької задачі, дозволяючи долати утруднення в пізнанні і фіксувати зміни в структурі знання, пов’язані з осмисленням нових емпіричних фактів.
Парадигми — це сукупність певних концептуальних, ціннісних і методичних установок, притаманних природознавству на різних етапах його розвитку. Основною функцією парадигм є організація і оптимізація процесу наукового пізнання. Концепція наукових парадигм була розроблена американським дослідником Т. Куном в 1963 році і застосовується сьогодні не тільки в природознавстві, але і в інших сферах наукового дослідження. Інколи замість таких понять, як парадигми, використовують поняття стереотипи мислення.
Зі зміною періодів природознавства докорінно змінюються і його парадигми, так як їх характер безпосередньо пов’язаний з предметом пізнання, з особливостями досліджуваних об’єктів, а зміна обумовлена науковими революціями і змінами світогляду.
Парадигми сучасного природознавства беруть свої витоки в науковій революції, пов’язаній з виникненням некласичного його етапу. Починаючи з другої половини ХХ століття відбувається їх кристалізація, і лише в наш час вони оформлюються в певну взаємопов’язану систему. В сучасному природознавстві виділяються парадигми еволюціонізму, типологізму, комізму, цілісності (холізму), гуманізму і екологізму.
Еволюціонізм є найважливішою рисою, яка притаманна сучасному природознавству. Еволюціонізм можна розглядати з двох боків. По-перше, як парадигму наукового пізнання, яка диктує необхідність розгляду природних об’єктів в їх розвитку, еволюції. В наш час ідея розвитку, самоорганізації і еволюції, завдяки такій науці, як синергетика, проникає навіть в ті області оточуючого світу, з яких вона традиційно виключалась. Тепер навіть Всесвіт розглядається як система, яка еволюціонує, має свою історію.
По-друге, еволюціонізм — це вчення про еволюцію різних систем. В наш час виділяються чотири типи еволюціонізму:
З макроеволюціонізму виділяють планетарний еволюціонізм, який вивчає зародження і розвиток нашої планети і складових її підсистем, таких як геосфера, атмосфера, гідросфера, біосфера, антропосфера, техносфера, ноосфера.
Під еволюційним в загальних рисах розуміють такий розвиток природних систем, об’єктів, який пов’язаний з їх якісним оновленням. Еволюціонізм як певне світосприйняття, яке включає природні об’єкти і людину, вперше з’являється у Ч. Дарвіна. Його біологічна концепція отримала свій подальший розвиток в синтетичній теорії еволюції (СТЕ).
Еволюціонізм, досліджуючи різноманітність природних об’єктів, бере участь в створенні сучасної наукової картини світу. Він здійснює істотний вплив на систему наукового знання розробкою концепції систем, здатних до самоорганізації. Наголос тут робиться на вивчення рушійних сил природи. Причому, еволюціонізм відображає спільність походження розвитку, тому в ньому реалізується часовий підхід.
На сучасному етапі еволюціонізм виявляє свою цінність не тільки в природознавстві, але проникає в інші науки, стаючи фактором загальнокультурним. Саме ж природознавство все більше стає наукою про розвиток.
Типологізм як явище науки складається з того моменту, коли природознавство починає вивчати складно організовані системи. Традиційними основами типологізму виступають систематика і класифікація. Типологія — це своєрідна класифікація, яка проводиться за істотними ознаками. Типологізм зароджується в біології, поширюється в геологію, географію, археологію, інші природничі науки. В сучасному природознавстві типологізм розробляли А.А. Любищев, С.В. Мейен, Ю.А. Урманцев та ін.
Типологізм, так само, як і еволюціонізм, спрямований на вивчення різноманітності і складності природи, але тільки з іншого боку, реалізуючи просторовий підхід і досліджуючи спільність структурної організації. Типологізм виявляє певні ідеальні типи в природних об’єктах і явищах і систематизує їх. Яскравим прикладом прояву типологізму служить періодична система хімічних елементів Д.І. Менделєєва. Типологізм проявляється також і в самій науці, в класифікації і систематизації різноманітних окремих наук і наукових напрямків.
Побудова нової наукової картини світу тісно пов’язана з космізацією людської свідомості — закономірним процесом, обумовлений проникненням людини в світ космосу.Космізм є відображенням певного ступеню розвитку людства в цілому і природознавства як однієї з форм пізнання оточуючого світу. Під космізацією мається на увазі перехід від вивчення і практичного освоєння макроземних явищ і об’єктів до пізнання мікроскопічних і мегаскопічних об’єктів і явищ космосу. Парадигма космізму диктує необхідність розгляду всіх планетарних процесів в зв’язку з космічними явищами. Не тільки на біосферні кругообіги впливають космічні фактори, але і сама людина безпосередньо підлягає їх впливу.
В Росії вже з другої половини ХІХ століття зароджується унікальний напрямок науково-філософської думки, який отримав назву «російський космізм». Особливо широко це космічне, активно-еволюційне вчення розгорнулося в ХХ столітті, отримавши втілення в роботах В.І. Вернадського, К.Е. Ціолковського, О.Л. Чижевського, інших видатних мислителів. В його рамках були розроблені не тільки світоглядно-теоретичні питання, але й програма практичного освоєння космічного простору.
Однією з характерних рис космізму є його гуманістична спрямованість, турбота про людину, про оточуючу її біосферу, про нашу планету і Всесвіт в цілому. Розум і моральність — ось основні фактори, які визначають і подальшу еволюцію людства, і майбутній розвиток природознавства. Але наука є служанкою економіки (промисловості – енергетичної, хімічної, аграрної, атомної, машинної, будівельної) і залежить від неї.
виробництва, Сама історія і темпи розвитку людської цивілізації обумовлюються в сучасному природознавстві певними циклами космічної активності (концепція етногенезу Л.М. Гумільова). Зв’язок людини з космосом і Всесвітом знайшов відображення в так званому антропному принципі, в інших концепціях енергоінформаційного характеру.
З початком практичного освоєння людиною космічного простору (космонавтика і астронавтика) конкретизацію і фактологічне обґрунтування отримує парадигма космізму. Це призводить до появи нових природничонаукових дисциплін, які враховують вплив даної парадигми, таких як геліобіологія, астрофізика, космохімія та ін. З’являються цілі напрямки нових — космічних — технологій.
Об’єктом досліджень природознавства сьогодні стають складні, здатні до саморозвитку системи, починаючи з об’єктів мікросвіту і закінчуючи Всесвітом. Впровадження парадигми цілісності, тобто всеохоплюючого, цілісного погляду на світ, дозволяє зрозуміти сутність поведінки таких систем і об’єктів, закони їх будови і розвитку, а також єдиний взаємозв’язок.
В кожній науці відображається який-небудь свій бік реальності, тому становлення поглибленого цілісного бачення світу, включаючи закономірності еволюції різних його систем, є дуже важливим для сучасного природознавства. Більш широке охоплення об’єктів і явищ природи, пізнання їх законів принципово важливі для людини, так як дозволяють їй сформувати своє відношення (гуманістичне, екологічне, ноосферне) як до себе самої, так і до світу в цілому.
Загальні контури цілісного бачення людства, живої природи і Всесвіту розширюють світогляд, допомагають визначити такі способи впливу на природні процеси, які не порушують їх функціонування. Вони розгортаються за допомогою науки і культури у всіх напрямках, проникаючи в сферу переконань (ідеології), в філософські, наукові і моральні (етичні) знання, здійснюючи вплив на способи практичного освоєння світу.
Реальний світ неподільний, матеріальні процеси всіх його рівнів взаємопов’язані. Мікро-, макро-, мегасвіт взаємоперетинаються, входять один в одного. Навіть народження величезного Всесвіту — системи мегасвіту, виявляється обумовлене фізичними особливостями мікросвіту (інфляційна концепція). Все це вимагає зближення і інтеграції не тільки природничих і гуманітарних наук, їх методів, але також наукових і ненаукових підходів, раціональних і ірраціональних, тобто широкого впровадження методологічного плюралізму.
Цілісність (холізм) виступає найважливішою характеристикою сучасної наукової картини світу, диктуючи необхідність розгляду розвитку людства в сумісній еволюції (коеволюції) з біосферою і космічним світом.
Що стосується місця і ролі людини в оточуючому світі, то парадигма цілісності показує — людина є невід’ємною частиною природи. Вона на сучасному етапі не тільки пасивний спостерігач, але і могутня сила, яка активно впливає на природні процеси, перетворює біосферу і весь зовнішній вигляд планети, створює нову реальність — техносферу і поширює свій вплив на ближній космос. Все чіткішою стає єдність людської цивілізації, включеність різних народів і їх культур у формування загальнолюдських культурних цінностей.
В історії розвитку людської цивілізації природознавство незмінно сприяло росту матеріальних і духовних можливостей людини. На сучасному етапі посилюється роль гуманістичного світогляду, так як він не дозволяє використовувати досягнення науки і техніки на шкоду людству, його існуванню на планеті. Особливим моментом системної взаємодії сучасної науки і суспільства є зростання моральних факторів у визначенні майбутньої спрямованості і темпів розвитку природознавства і науки в цілому.
Парадигма цілісності визначає впровадження ідеї гармонійних відносин не тільки між людьми, але також — між природою і цивілізацією, які складають єдине ціле. На сучасному етапі людина усвідомлює себе вже не «царем природи», а органічною частиною оточуючого світу. Однією з передумов виникнення гуманістичного стилю мислення стало розуміння людиною власної глобальності. Сучасне людство стає могутньою перетворюючою силою, яка не тільки впливає на планетарні процеси, але здатна повністю знищити все живе на Землі. Відповідальність за майбутнє планети і свою власну долю вимагає впровадження гуманізму у всі сфери суспільної і наукової діяльності, включаючи природознавство.
Гуманістичний світогляд заперечує не тільки насилля над людиною, але і над природою, проповідуючи ідеали справедливості і моральності, цілісності людської цивілізації. Відкидаючи ділення за расовою ознакою, гуманізм стверджує рівність всіх народів Землі, унікальність їх культурних традицій, разом з тим сприяє посиленню спільності людської культури.
В науці з’являються своєрідні норми, які регулюють процеси наукових досліджень. Виникає, зокрема, біоетика, яка забороняє проведення певних експериментів над людьми (наприклад, клонування людини). Зароджується космічна етика, яка визначає правила поведінки при освоєнні космічного простору, а також — при можливій зустрічі з представниками позаземних цивілізацій. Сьогодні приходить розуміння, що наука і техніка важливі не самі по собі, а лише тоді, коли вони сприяють покращенню життя людей, розвитку їх творчих здібностей, розкриттю внутрішнього багатства кожної особистості.
На сучасному етапі планетарної еволюції людство усвідомлює необхідність етичного і суспільного контролю за всім, що відбувається в природознавстві і в науці в цілому, що може загрожувати людині і біосфері. Небезпека полягає в тому, що в результаті генетичних експериментів можливе створення зовсім нових організмів, які володітимуть якостями, не характерними для біосфери. Їх поширення на Землі може викликати непередбачені і незворотні наслідки для всього живого, в тому числі і для людини.
В рамках гуманізації природознавства виділяється екологічний стиль мислення, пов’язаний з усвідомленням реальності екологічної загрози, формується парадигма екологізму. Вона полягає в тому, що подальший негативний вплив людини на планетарні процеси може призвести до повного розриву природних циклів відновлення земних ресурсів, самоочищення води, ґрунту і т.д. Актуальність проблеми полягає в тому, що екологічна криза торкається питання про саму можливість подальшого виживання людства. Тому глобальна екологія розробляє різні концепції оптимізації і гармонізації відносин людства і природи, веде пошук варіантів їх коеволюційного розвитку.
Згідно з науковими даними відходи виробництва, які не піддаються в наш час надійному очищенню і утилізації, складають близько 25% від загальної маси природних ресурсів, які використовуються людиною. Це може призвести до порушення кругообігу земної речовини, тому вченими розробляються процеси безвідходного виробництва і нові високі (наукомісткі) технології.
Екологічна орієнтація мислення стає ознакою нашого часу. Екологія входить не тільки а сферу природознавства і науки, але впроваджується також в економіку, політику, ідеологію. Виникають нові партії і суспільні рухи, які пропагують екологічний стиль мислення, гармонічні відносини з оточуючим середовищем. Якщо до недавнього часу в економічній сфері враховували тільки економічні і соціальні показники, то зараз — і екологічні. Прикладом може слугувати заборона на виробництво, яке включає фреони, що була пов’язана з глобальною загрозою руйнування захисного озонового шару планети. Навіть не дивлячись на серйозні економічні втрати, транснаціональні корпорації змушені були підкоритися цій забороні, так як на карту було поставлено не тільки здоров’я, але і життя самої цивілізації.
В наш час розвивається екологія людини, яка покликана розробляти довгострокові прогнози стану здоров’я населення і проводити розрахунок природоохоронних заходів, покликаних зберегти життєздатність сучасної людини і майбутніх поколінь.
Космізація сучасної науки відображає закономірності прогресивного розвитку самої людини і її потреб, що обумовлює перетворення земної екології в космічну. Тому вона повинна розглядатися як розділ більш широкого комплексу наук, сконцентрованих навколо космічної екології. Уже зараз з космосу ведеться вивчення структури земної кори, динаміки геологічних, метеорологічних процесів, стану лісових масивів, контроль за забрудненням Світового океану. В рамках космізації екологія людини перетворюється в елемент комплексної науки — космічної антропоекології, де зосереджуються нові шляхи розвитку природознавства і відбувається творче збагачення багатьох інших напрямків науки і техніки.
Гуманізм і екологізм свідчать про початок переходу людства в його коеволюції з біосферою в якісно новий стан — ноосферу, коли всі дії і поведінка людства будуть регулюватися розумом. Поступово йде формування загальнопланетарної свідомості.