Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ІДЕЯ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ
Вплив критичного мислення на розвиток людства в цілому
Проводиться дослід у лабораторних умовах: є вольєр із драбиною, на якій лежать банани. До вольєру запускається 6 мавп. Перші хвилини мавпи ознайомлюються із новою для них територією. Перша мавпа, яка помічає банани рухається до драбини. Як тільки мавпа починає підніматися по драбині – усіх 6 мавп поливають холодною водою із механізмів у стелі вольєра. Мавпи не розуміють що відбувається. Мавпа, яка першою помітила банани відходить від драбини «від гріха подалі». Інша мавпа помічає банани та рухається у напрямку до драбини. Тільки лапа мавпи ступає на 1 щабель – знову усіх 6 мавп поливають холодною водою. Мавпи починають злитися. Мавпа, яка помітила банани другою – відходить «від гріха подалі». Далі – присутність бананів помічають усі 6 мавп. Найбільш смілива мавпа підходить до драбини та як тільки лапа мавпи ступає на 1 щабель – знову ж таки усіх 6 мавп поливають холодною водою. Усі мавпи стають агресивними та б’ють мавпу, чиї дії спричинили настання неприємної ситуації, тобто поливання. У мікросуспільстві із 6 мавп тепер є заборонена зона – драбина. Усі мавпи бачать банани, проте здобути їх неможливо, бо точно будеш побитий усіма іншими.
Другий етап досліду: із вольєра забирають одну мавпу, та натомість запускають нову. Після ознайомлення із територією нова мавпа помічає банани. Тільки починаючи рух у сторону драбини, у той момент, коли до драбини все ще кілька кроків на нову мавпу накидуються усі 5 решта та б’ють. Нова мавпа не розуміє чому. Проте кулаками їй доступно пояснили, що драбина із бананами – це заборонена територія.
Третій етап досліду: із вольєра забирають другу мавпу, яка була із самого початку. На її місце вводиться нова. Після ознайомлення із територією нова мавпа помічає драбину із бананами та починає рух в цю сторону. Цю мавпу настигає та ж сама доля – її б’ють решта 5 мавп. Нагадаю – у складі 5 мавп, які б’ють нову є 4 мавпа, які були облиті водою та 1 із попереднього етапу, яка і гадки не має про обливання.
Далі етапи продовжуються: усі 6 мавп, які були поливані холодною водою були замінені на нових, які гадки не мають про поливання. І кінцева картина у вольєрі така: 6 голодних мавп, які нікому не дають доступитися до драбини із бананами. І жодна із них не знає чому драбина це заборонена зона. Чому? Тому, що ТАК ЗАВЕДЕНО.
Уявляємо ситуацію, що в ході розвитку мавп настає голод. Коли їсти немає чого, окрім оцих «заборонених» бананів. Нагадаю, жодна із мавп не знає об’єктивної причини чому саме їсти ці банани не можна. Ситуація із голодом стає критичною. Інакшого шляху, здається, окрім загибелі від голоду у цього мікросуспільстві немає.
Проте, на поле бою виходить еволюція. Поява так-званого критичного мислення. Коли усе мікросуспільство готове зробити крок у невідомість та перевірити на практиці чому саме ці банани «заборонені». Результат – 6 ситих мокрих мавп. 6 мавп, які вижили. 6 мавп, мозок яких переборов голод шляхом еволюції.
На даний момент у світі ми маємо змогу спостерігати 2 види істот, які кардинально відрізняються одна від одної. Перші із них – це люди, окремі особи із числа далеких предків яких були поставлені природою в умови, подібні до описаних вище. Другі із них – це мавпи, окремі особи із числа далеких предків яких до подібних умов не мають ніякого відношення, себто природа їх «пощадила» і не ставила в такі, без сумніву, не комфортні ситуації.
Результат еволюції – люди вважаються вінцем природи. Найбільш розвиненим різновидом форм існування на Землі.
Без сумніву – провідну роль у досягненні цього «звання» відіграла еволюція та поява критичного мислення.
Факти:
На даний момент в Україні така ситуація: особи, які знаходяться при владі, обдурюють увесь світ, зриваючи підписання договору про асоціацію із ЄС. За їхніми словами, цей договір про торгівлю не має альтернативи для України, тобто є єдиним шляхом розвитку держави. За фактами – ці особи максимально швидко йдуть на зближення і МС, підписують багато договорів, пов’язаними із головною країною-організотором МС, Росією. Беруть кредит від Росії «для України».
Як тільки президент призупиняє (за його словами) підписання договору про асоціацію із ЄС – 22 листопада 2013 року на київському Майдані Незалежності з’являється групка страйкарів, які протестують проти розбіжностей між словами та діями влади. Ця влада постає у вигляді В.Ф.Януковича на посаді президента України та «Партії Регіонів», яка має більшість у парламенті. Вимоги страйкарів логічні – перестаньте нас обманювати, виконайте те, що пообіцяли, підпишіть угоду про асоціацію із ЄС.
На ці вимоги президент дуже неохоче вичавлює із себе відмазку у вигляді «Україна понесе великі втрати, щоб підігнати інфраструктуру під Європейські стандарти. Тому нам потрібна компенсація від ЄС за ці втрати. Сума, яку готові нам компенсувати представники ЄС занадто мала для України. Тому підписання договору тимчасово призупинене із метою перегляду умов, на яких Україна приєднається до торгівлі із ЄС».
Як факт – це питання порушилося лише за декілька днів до самого саміту, на якому і розглядався цей договір. Проте, також як факт, йдеться про дворічну підготовку до підписання цього договору. Це питання мало б обговорюватися Верховною Радою, та, відповідно, визначитися на сумі. Це питання не обговорювалося, тобто підготовка до підписання угоди владою була абсолютно провалена. Це – абсолютне невиконання роботи, покладеної на владу.
На основі цих міркувань – страйк під назвою «Євромайдан» продовжив своє існування. Близько 4.00 30 листопада 2013 року люди, одягнені у форму бійців спеціального призначення «Беркут», здійснили кривавий розгін-зачистку Майдану Незалежності міста Києва під приводом поставлення Новорічної ялинки. Тим самим, порушили права громадян на мирні протести. Права, прописані в Конституції України.
Проти порушення прав громадян на вулиці України вийшли сотні тисяч людей. У списку вимог «Євромайданів» усіх обласних центрів України додався пункт «Розслідування факту побиття мирних громадян представниками «Беркуту» на основі відеоматеріалів та свідчень жертв. Жертви – студенти, робітники, журналісти із різних країн світу. Жодного народного депутата чи прихильника опозиції серед постраждалих не було виявлено. Ці перевищення уповноважень несуть за собою кримінальну відповідальність. Ці вимоги були повідомлені президенту України В.Ф.Януковичу.
На даний момент, коли пишеться(чи озвучується) даний документ пройшло уже більше місяця із часу кривавої ночі 30 листопада. Жодна із вимог страйку президентом України В.Ф.Януковичем не була виконана. Більш того, як факт, представникам «Беркуту» були вручені нагороди стосовно подій, пов’язаних із «Євромайданом». Також у Верховній Раді України зареєстровано законопроект про звільнення від кримінальної відповідальності представників «Беркуту», причетних до кривавої зачистки 30 листопада. Ця ініціативи надходить від «Партії регіонів». Знову ж таки, дії президента відрізняються від його слів. Ось як він прокоментував цю ситуацію: «Я глибоко обурений подіями 30листопада, та погоджуюся із тим, що правоохоронці «перегнули палицю» та понесуть покарання.»
Після обіцянки усьому світу президента України В.Ф.Януковича не застосовувати збройні сили проти мирних громадян – відбувається друга спроба зачистки «Євромайдану» тими ж таки представниками у формі «Беркуту» та Внутрішніх Військ України.
Кількість страйкарів значно зросла із моменту першої зачистки. З’явилися народні депутати від опозиції, з’явилися ветерани війни в Афганістані, з’явилися священики та збільшилася кількість простих студентів та робочих. Кількість «Беркуту» теж зросла.
Операція зачистки «Євромайдану» провалилася. Дії правоохоронців, як виявилося, не принесли результату. Так-звані правоохоронці керувалися постановою суду про розчищення міста Києва від барикад, створених «Євромайданом». Це рішення суду було прийняте після 22.00, що є незаконним.
Відповідно, знову слова президента не збігаються із діями. Страйк зростає у масштабах по всій території України. До вимог додається пункт «Відставки президента та уряду, які своїми діями покривають порушників прав мирних громадян».
На питання хто виконуватиме обов’язки президента України з’являються кандидати на цей пост: Яценюк, Тягнибок, Кличко, Порошенко, Ляшко та інші. Так-звані лідери опозиції та інші. Від них звучать обіцянки виконання вимог, які висуваються страйком.
Історичний відступ: проти народу України із давнини ведеться інформаційна війна, спрямована на зміну менталітету та викривлення історії.
Із середини 9 століття існує держава Київська Русь. Являє собою першу форму державності у вигляді феодальної монархії на чолі із Олегом Віщим (першим) 882-912. Цей період зростання продовжують Ігор І Рюрикович, Княгиня Ольга, Святослав І Хоробрий. Період розквіту починається із правління Володимира І Великого, продовжується Ярославом І Мудрим та Володимиром ІІ Мономахом.
За рахунок великої кількості населення та земель, які неможливо контролювати із однієї точки,починається період роздробленості. Так-звані князівства, найбільшими із яких були Галицько-Волинське, Володимиро-Суздальське, Новгородське, чернігівське та Смоленське. Кожне із князівств існувало та функціонувало окремо. Більш того – князі навіть вели постійні суперечки між собою за право головного, за право володіти самим Києвом.
І ось 1169 року володимиро-суздальський князь Андрій І Боголюбський, попередник московських князів, напав на Київ та пограбував його. Після цього проголосив себе великим князем Володимиро-Суздальським, фактично засвідчивши цим вихід свого уділу зі складу Русі. Розвиток Русі та Володимиро-Суздальського князівства відбувається паралельно. Далі йде захоплення Київської Русі Золотою Ордою, монголо-татарами. Це захоплення відбулося із другого разу, 1240 року. Перша битва Русі із татарами була 1223 року на річці Калка, при чому суздальські князі не прийшли на битву. Володимиро-Суздальське князівство теж було захоплене Золотою Ордою.
Одне із дрібних князівств Суздальської землі піднялося за рахунок торгівлі – Московське.
Британський історик Норман Дейвіс у власній роботі «Європа. Історія» так описує процес появи етноніму «Росія» у Московії:
Московія на той час була par excellence патримоніальною державою, де до князевих підданих та їхнього майна можна було ставитися з абсолютною зневагою. 1327 р. Іван Калита допоміг монголам придушити повстання свого головного суперника — міста Твер на Волзі. Але вже в 1380—1382 рр князь Дмитро Донський (правив 1359—1389) уперше кинув виклик військовій могутності монголів. 8 вересня 1380 р. На Куликовому полі він здобув перемогу над ординським темником Мамаєм, що намагався захопити найвищу владу в Орді; і то тільки на те, щоб побачити як леґітимний хан Тохтамиш, маючи на меті перешкодити подальшому зростанню могутності московських князів, спалив за два роки Москву.
1408 р. син Дмитра Василь І (правив 1389—1425) спробував не віддавати данину, але поступився, коли монголи обступили облогою Москву. Московити набирали сили, але і далі були васалами. Саме тієї пори московити почали називати свою державу грецьким словом «Росія», що означало «Русь», а себе називали росіянами. Ці московити ніколи не володіли Києвом, проте брак підстав не перешкоджав їм вважати Москву єдиною законною спадкоємецею київських земель. Саме їхня говірка стала основою сучасної російської мови.
Саме той факт, що Росія, отримавши свою назву в кращому разі в XVIII столітті, претендувала на історичний спадок Русі, створений на сімсот років раніше, дав підстави Карлу Марксу стверджувати у своїй праці «Викриття дипломатичної історії XVIII століття», що:
«Колискою Московії було криваве болото монгольського рабства, а не сувора слава епохи норманів, і сучасна Росія — лише метаморфоза Московії»
Піднесення Московії розпочалося за васалітету Івана III (1440-1505) , який підкорив собі, чи силою, чи угодами, землі, що оточували Московське князівство: найбільший торгівельний центр Великий Новгород був взятий завдяки хрестовому походу, організованому в союзі з татарами, головним гаслом якого було: «прінудіть новгородців ставити архієпископів на Москві» (новгородці послали послів до канонічного Київського митрополита, щоб той висвятив їм архієпископа), а також Тверське Ростовське, Ярославське і Рязанське князівства.
Його політику продовжили син Василь ІІІ (1505-1533) та онук Іван ІV Грозний (1533-1584), а пізніше представники династії Годунових (нащадки золотоордінських князів Четів) (1598 (фактично з 1584)-1605), та династії Романових — Михайло (1613-1645) та Олексій Михайлович (1645-1676).
У той час Київська Русь:
1240 – 1322 р. Васальна залежність Руси від Золотої Орди.
1322-1569 р. Велике Князівство Руське.
З 1322 р., після звільнення від татарської залежності, етнічні землі Руси називаються Великим Князівством Руським.
Велике Князівство Руське складало середньовічну федерацію разом з Великим Князівством Літовським та Великим Князівством Жемайтським.
В 1432-1435 р., через внутрішньо-політичні суперечки, Велике Князівство Руське з Великим Князівством Літовським існували незалежно.
1569 -1658 р. Люблінська Унія. Боротьба руського – українського народу за свої національні і політичні права у складі Речі Посполитої...
Українські землі втратили автономію і у вигляді воєводств – Руського (Львів), Белзького (Белз), Волинського (Луцьк), Київського (Київ), Подільського (Кам'янець), Брацлавського (Брацлав), увійшли до складу Речі Посполитої.
1658 р. Гетьман І. Виговський відновлює прадавню державність Руси-України.
Велике Князівство Руське стає третім сувереном Речі Посполитої, на рівних правах з Королівством Польським та Великим Князівством Літовським.
На момент альянсу 1654 року Україна і Московська держава об'єктивно були двома якісно різними, хоча й багато в чому схожими країнами. Слід зважати, що основні риси майбутнього російського імперіалізму було закладено в період монгольської зверхності.
Було вирішено віддати Україну під протекторат Московської держави зі збереженням основних прав і вільностей Війська Запорозького; було написано проект договору у формі петиції до царя з 23 пунктів, якого привезли в Москву наприкінці березня 1654 р. переяславський полковник П. Тетеря і військовий суддя Самійло Зарудний.
У результаті Переяславської Ради 1654 року та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав — України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б.Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України, яку згодом неодноразово порушували і врешті решт широка автономія українських земель і Запоріжжя звелася протягом 120 років нанівець.
На початку 18 століття у стосунках із царем з'являється напруженість. 1700 року вибухнула Північна війна. У виснажливій боротьбі за володіння узбережжям Балтійського моря головними супротивниками виступали московитський цар і 18-річний король Швеції Карл XII— обдарований полководець, але кепський політик. Зазнавши ряду катастрофічних поразок на початку війни, Петро І (палкий прихильник західних звичаїв) вирішує модернізувати армію, управління, суспільство взагалі. Значно зміцнювалася централізована влада, пильніше контролювалися всі ділянки життя, скасовувалися також «застарілі звичаї». В межах цієї політики під загрозу потрапляла гарантована 1654року традиційна автономія Гетьманщини.
Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги (замість захисту своєї землі від безпосередніх ворогів — поляків, татарів, турків були змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві, Центральній Польщі). Регулярно українські полки поверталися з півночі, зазнавши втрат, що сягали 50, 60, 70% складу. Намагаючись узгодити дії своїх військ, Петро І поставив на чолі козацьких полків московитських і німецьких командирів, моральний дух козаків занепав. Чужоземні офіцери ставилися з презирством до козацького війська (вважали гіршим, часто використовували просто як гарматне м'ясо). Коли поповзли чутки про наміри царя реорганізувати козаків, старшина, положення якої було пов'язане з військовими посадами, занепокоїлася.
Війна викликала ремствування серед українських селян, міщан: скаржилися, що в їхніх містах, селах розмістилися московитські війська, які завдавали утисків місцевому населенню. «Звідусіль,— писав цареві Мазепа,— я отримую скарги на свавілля московитських військ». Гетьман став відчувати загрозу, коли пішли поголоси про наміри царя замінити його чужоземним генералом чи московитським вельможею.
Загальне невдоволення штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся за допомогою до Петра І. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів: «Я не можу дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш».
Після того, як Мазепа переконався в тому, що цар нищить основи української державності, він вирішив використати умови, створені Північною війною (1700–1721) для розв'язання державницьких проблем іншим шляхом. Цар порушив зобов'язання обороняти Україну від ненависних поляків, що було основою угоди 1654 року, український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві. 7листопада (28 жовтня) 1708 року, коли Карл XII, який ішов на Москву, завернув в Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тисяч козаків і провідних членів старшини.
Мазепа звертається до війська з яскравою промовою: Братія, прийшла наша пора; скористаємось цим випадком: помстимося москалям за їх тривале насилля над нами, за всі скоєні ними жорстокості й несправедливості, збережемо на майбутні часи нашу свободу і права козацькі од їх посягань! Ось коли надійшов час скинути з себе їх остогидле ярмо й зробити нашу Україну країною вільною й ні від кого не залежною.
І з боку Мазепи зради тут ніякої не було. Розрив союзу з боку Мазепи тільки після того, як Петро І відмовився захищати Україну., тобто виконувати свої обов’язки згідно умов, на яких цей союз і був створений.
Гніт українського народу з боку Московії та Росії відбувається із 1654 року. Підміна понять шляхом поєднання мов кардинально змінює менталітет. Поглянемо на значення деяких слів: у нас шанувальник (виявляє пошану) у них поклонник (поклонняється кумиру) у нас шлюб (від слова злюб, створений любов'ю), подружжя (від слова дружба) у них брак (без коментарів), супруги (запряжені в одну упряжку).
Геніальне слово «обрання» було замінене на «вибори». Обранням визначалися будь-які посади з часів Січі. Опираючись лише на факти та досягнення. Застосовуючи критичне мислення. «Вибори» походить від «вибирати», тобто без будь-якого логічного ходу думок, без поглядів на факти, просто вибирати, спираючись лише на слова та обіцянки кандидатів. Без використання критичного мислення. Банальне присипання розуму.
Повертаємося до політичної ситуації в Україні.
Очевидно, теперішню владу треба змінювати. От питання на кого? Повернемося до списку само висуванців: Яценюк, Тягнибок, Кличко, Порошенко, Ляшко та інші. Так-звані лідери опозиції та інші. Від них звучать обіцянки виконання вимог, які висуваються страйком.
Використовуймо причинно-наслідкові зв’язки. Теперішній надзвичайно слабкий економічний стан України спричинений усіма урядами, починаючи із незалежності України 1991 року. Україна у шалених боргах виключно через кожного депутата особисто, який «працював» у Верховній Раді останні 22 роки. Кожен із них захищав особисто свої інтереси. На даний момент проблема полягає в тому, що цих депутатів вибирав народ. Застосовуючи «вибори» а не «обрання». Для подолання цього етапу необхідно усвідомити наявність цієї проблеми. Викривлене мислення. Усі 46 мільйонів українців звикли, що біля керма держави «знаючі» люди. Усі ці «знаючі» люди мають великий досвід. І він полягає лише в обкраданні людей та набивання своїх кишень. Держбюджет для політиків – це прямий доступ до збільшення власних статків «законним» шляхом. Вони самі пишуть такі закони, щоб легше було красти. Підтвердження цим словам – факти: мільярдерами стають за 2 роки всього-на-всього такі люди, як син президента. Такі випадки не одинокі. І народ це дозволяє.
Останні 22 роки ці «знаючі» люди визначають між собою: хто крастиме більше. Спочатку до влади приходять одні, потім інші, і знову ці качелі гойдаються. І все ті ж самі обличчя. І перемогу ті чи інші отримують лише за рахунок слів – обіцянок. Хто чого більше по наобіцяє виборцям. Хто точніше вкаже на недоліки конкурентів: он, мовляв, він багато краде, а я краду не настільки помітно, менше. Тому я кращий. Вибирайте мене.
Теперішня хвиля качель зробила «правлячою» партією «Партію Регіонів». Минулого ж разу – «Партія Регіонів» була опозицією до тих, хто опозиція зараз – ті ж самі обличчя: Тягнибок, Яценюк, Порошенко, Ляшко і т.д.
І ті і інші винні у тому, що розкрадають бюджет. Усі 22 роки. І ті і інші брешуть, не виконують свої обіцянки. І ті і інші це зло. Одне зло – «Партія регіонів» - крім всього ще і б’є мирних жителів. Б’є за наші ж податки. Теперішня опозиція – не б’є. Ось і вся різниця. Є більше зло, яке краде та порушує права людей. І є менше зло, яке просто краде.
Я не хочу звинуватити кожного депутата із теперішнього скликання особисто. Сподіваюся, ще є ті чесні люди, які працюють на народ та керуються Конституцією України. Проте, виявити їх тільки за словами – неможливо. Кожен із них може сказати «я чесний». І невідомо хто із них бреше, а хто ні. Для такої великої недовіри від народу до кожного політика, для такої поганої репутації треба було дуже багато «постаратися».
Ми зараз можемо бачити ті жалюгідні плоди, які породило паразитування опозиційних лідерів на Майдані. За місяць такого співіснування майданівців із опозиціонерами (омінує опозиція)– не було виконано жодних вимог, описаних як обов’язкові в ході страйку. Ще раз показали свою політичну імпотентність. Ці «лідери» прийшли на Майдан лише із однією метою – піарити свої дупи. Під час масових фальсифікацій на перевиборах – ці опозиціонери обурювалися в десятки разів більше, аніж під час побиття мирних громадян. Ще раз підтверджує, що вони – захищають свої інтереси, а не інтереси громадян. Їм хочеться ще одного раунду бути на коні, бути біля такої кормушки як держбюджет. І заради цього вони готові на будь-які обіцянки. Будь-які вимоги, що висунуть студенти із майдану будуть обов’язково включені до передвиборчої кампанії обіцянок. А от чи виконають вони їх після того як, можливо, переможуть цей раунд? Судячи із фактів, що ці обіцянки не виконувалися 22 роки – не будуть виконані і зараз. І це необхідно усвідомити. Зараз потрібно зрозуміти, що
а) якщо вибори виграє Янукович – усіх страйкарів проти свавілля влади буде як не побито, як Тетяну Чорновіл, то посаджено за грати.
б) якщо виграє єдиний кандидат від опозиції – жодних вимог та обіцянок вони виконувати не будуть.
Це перетягування канату – хто переможе – чи більше зло чи менше зло – ніякого реального покращення для народу не призведуть. Як крали – так і крастимуть. Може, перестануть лупцювати мирних громадян.
Усю безперспективність оцих качель-виборів із двох зол меншого – побачило більше ніж 15 мільйонів громадян України і просто ігнорують вибори. Нічого не зміниться в економічному плані. Жителів просто обкрадатимуть. Інші же 31 мільйон – далі бавляться у ці качелі. Далі вибирають між двома злодіями.
Що ж тоді робити? Відповідь на це питання дає така потужна зброя, як критичне мислення.
ПЕРШЕ: Усвідомити, що вибирання тих, хто краще збреше – ні до яких економічних змін не призведе.
ДРУГЕ: Повернутися до обрання, опираючись лише на факти.
Ось конструктив: на пост президента України не достойне ні більше зло ні менше. Необхідно обрати представника від народу. Знову ж таки, опираючись лише на факти.
Людина, яка першою вийшла на Майдан Незалежності у знак протесту, людина, яка першою скористалася своїм правом вільного вираження думок, людина, яка вирішила відкрито скинути це ярмо – і показала діями незламність свого духу. Без жодного слова.
Ось що відомо про цю людину із онлайн відео-трансляцій, починаючи із 22 листопада 2013 року: це чоловік. Йому є 35 років (на вигляд, навіть більше), що дозволяє бути президентом України (згідно Конституції). Ця людина була присутня на Майдані у криваву ні 30 листопада. Більш того, був увесь тиждень на цьому місці. Отримав тріщину у кістці руки(ця деталь має ймовірність 99% бути правдою). Ім’я та прізвище цього чоловіка збережене в архівах журналістів.
Ця людина – це крок у невідомість. Та сама, яка описана на початку цього тексту. Ця людина не має досвіду у політиці, проте ми просто не знаємо чи може він управляти державою чи ні, бо в нього просто не було можливості перевірити це. Може, він не компетентний у галузі економіці, проте те, що він достойний – це факт. Він єдиний достойний. І не на словах показав цю достойність, а дією. І пошук команди експертів, компетентних у тій чи іншій галузі – це не така складна робота, як пошук достойного.
Вирощення президента із пробірки, президента, який не вбере в себе нічого поганого із цього світу – це і є той крок, який дозволить народу України почати розвиватися. Усі інші кроки із «виборами» - призведуть до загибелі як нації. Пора перестати вірити словам. Пора поглянути на факти.
Перевірка на рівність статків із зарплатою за робочий час буде здійснюватися для кожного депутата та президента. І якщо не доведе цю рівність до копійки, опираючись лише на факти, буде відсторонений від влади як недостойний та покараний за крадіжку державних грошей із повною конфіскацією майна. І посадити варто за зраду народу.
Більш того, ті депутати, які у числі перших підтримають кандидата із народу, які повністю пройдуть перевірку на «крадія/не крадія» і доведуть усім 46 мільйонам громадян України свою чесність – зможуть залишитися у числі депутатів. Тільки тому, що їх не вибрали, а обрали. І тільки чесності – не достатньо. Треба ще й працювати. І працювати на користь народу. І підтримають народного обранця – лише ті депутати, які повністю впевнені у своїй чесності. Покажуть, що їм немає чого боятися. Тільки тому, що кришталево прозоро видно їхню непричетність до розкрадання державних грошей.
Оце і буде команда експертів.
Все! Народу України більше не потрібно ніяких лідерів. Народові України справді потрібен не "цар", не "лідер". " Нам більше не потрібні пастухи – нам потрібні виконавці волі громади, які ефективно координуватимуть суспільні ресурси для досягнення спільних цілей".
Ганьба «Партії Регіонів»! Ганьба Вікторові Федоровичу Януковичу! Ганьба опозиції!
СЛАВА УКРАЇНІ!!!