Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Ситуації ризику у спілкуванні
|
План:
|
Спілкування – одна з основних категорій психології. З точки зору діяльнісного підходу спілкування можна визначити як провідний вид діяльності людини, у процесі якої здійснюється розвиток людини як соціальної істоти, становлення особистості.
Дитячий лікар Р.Спітц, спостерігаючи за видужуванням маленьких пацієнтів-жертв ІІ світової війни, виявив, що довше у стаціонарі затримуються діти, які тривалий час позбавлені ласки і турботи. Ці діти мали низький рівень фізичного і душевного здоров’я.
Пізніше дослідами, проведеними з тваринами, психологи і психіатри довели, що тварини постійно знаходяться у пошуку позитивних переживань.
Цей феномен знайшов своє відображення в англійському прислів’ї: „Якщо кицьку не гладити, у неї висихає спинний мозок”.
У процесі наукових досліджень вчені дійшли висновку, що людина має вроджену інстинктивну схильність до доброзичливого спілкування. Різні автори давали їй різні назви: Допре – „інстинкт симпатії”, Блейлер – „синтонність”, Адлер – „почуття спільноти”, Фромм – „потреба у людських зв’язках”, Берне – „погладжування”.
Спостереження за новонародженими показують, яким важливим є спілкування з рідними для їхнього нормального розвитку і здоров’я. Вони дозволяють стверджувати, що однією з вроджених характеристик людини є тенденція до діалогу.
Зоопсихолог Г.Ревеш вважає „потребу контакту” фундаментальною біологічною потребою на зразок потреби у самозбереженні.
Біологічна потреба у спілкуванні "затушовується" соціальною потребою-необхідністю в ньому. Людина, народившись, одразу потрапляє у спільноту людей, і суспільні умови наче примушують її спілкуватися з іншими. Спілкування можна назвати чисто соціальною потребою тоді, коли воно постає для людини проблемою, пов’язаною із почуттям її належності до спільноти людей.
Спілкування – складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який породжується потребами спільної діяльності і включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини.
Поняття спілкування потрібно диференціювати із поняттям комунікації.
Комунікація – це зв’язок, у ході якого відбувається обмін інформацією між системами у живій і неживій природі.
Коли ми говоримо про людські взаємостосунки, то більш точним і коректним буде використання поняття спілкування. Це стає очевидним з огляду на структуру спілкування.
Компоненти структури спілкування
Специфіка людської комунікації
2. Інтерактивний – виражається у взаємодії партнерів при організації і здійсненні спільної діяльності. Тут велике значення мають мотиви (чому?) і мета (для чого?) партнерів.
Типи взаємодії
3. Перцептивний – виражається у сприйнятті партнерів один одним. Андрєєва Г.М. зазначає, що сприйняття людини людиною відбувається як сприйняття її зовнішніх ознак, співставлення їх із особистими характеристиками та інтерпретація на цій основі її вчинків. Як правило, переважна більшість людей типовою вважають саме свою поведінку. У процесі досліджень соціальної перцепції встановлено, що частіше всього людина не стільки пізнає, скільки приписує причини поведінки іншій людини, в основному спираючись на свій досвід і проектуючи свої особливості на інших. Велике значення у сприйнятті іншої людини мають наші бажання, наміри, минулий досвід.
Отже, комунікація – це лише один з компонентів людського спілкування. Окрім того існує ще інтеракція (взаємодія, взаємовплив) і перцепція (сприйняття та взаєморозуміння).
Способи впливу у спілкуванні
30 жовтня 1938 року – під час радіотрансляції у США твору Герберта Уелса „Війна світів” 1млн. 200 тис. людей пережили масовий психоз, повіривши у пришестя марсіан.
Механізми взаєморозуміння людини людиною
За твердженням психологів Ньюкома і Кулі, при спілкуванні 2-ох осіб їх кількість насправді дорівнює 8. Це виглядає приблизно так, як представлено на рисунку нижче.
Якоб Ян
Рис. Справжнє число особистостей
у процесі спілкування двох (за Ньюкомом і Кулі)
Схема акту спілкування (за Романом Якобсоном)
Ефективне спілкування – процес спілкування, у результаті якого всі партнери досягають своєї мети і переживають почуття задоволення процесом й результатами.
Для досягнення ефективності спілкування важливо:
Однією з найбільш надійних ознак ефективності спілкування є відносно повне задоволення потреб усіх партнерів та переживання усіма партнерами (або їх більшістю) бажання розвивати спілкування з цими людьми.
Типовими «ситуаціями ризику» у спілкуванні виступають конфліктні ситуації, а також ситуації, коли між людьми виникають певні бар’єри чи хтось із партнерів зловживає маніпулятивними способами впливу на іншого. Зазначені ситуації несуть ризик порушення ефективності спілкування і, як наслідок, порушення психологічного благополуччя партнерів по спілкуванню.
Тут варто докладніше зупинитися на кожному з названих видів ситуації ризику у комунікативному процесі.
Маніпуляції у спілкуванні
Маніпуляції – це прихований психологічний вплив на партнера з метою домогтися від нього вигідної поведінки.
Ключовим словом у даному визначенні є слово «прихований». При маніпуляції зовнішній зміст слів зовсім відрізняється від внутрішнього, прихованого, замаскованого «за лаштунками» невинного звернення, яке, на перший погляд, ніяк не зазіхає на потреби іншої людини. Але саме це, безневинне на перший погляд, висловлювання непомітно підводить людину до виконання дій, які вигідні тому, хто нею маніпулює.
Основна відмінність маніпуляції від інших способів впливу полягає в тому, що при маніпуляції, крім явного і відкритого мотиву, є прихований мотив, розрахунок, контекст.
Наприклад: У магазині покупець вибирає товар, нерішуче розглядаючи то більш дорогі, то відверто дешеві речі.
Продавець:
- Ця модель краща, але вона, напевне, дорога для Вас.
Покупець:
- Ось саме її я зараз візьму.
На зовнішньому рівні продавець констатував деякі очевидні правдиві речі: хорошу якість товару і невисоку платоспроможність покупця. Прихований сенс цієї маніпуляції – розрахунок на бажання покупця бодай перед продавцем (а отже відчасти й перед собою) виглядати більш респектабельно. Покупець взяв дорогу річ, «погладив» своє самолюбство і «втер носа» (як йому здається) продавцеві.
У психології спілкування маніпуляції дуже добре описані Еверетом Шостромом у його книзі «Анти-Карнегі чи Людина-Маніпулятор». Автор наводить тут велику кількість різновидів маніпуляцій, вдало ілюструючи їх поширеними прикладами з життя.
Абстрактно, поза контекстом конкретної ситуації маніпуляція у спілкуванні – річ нейтральна, тобто це не погано і не добре. Все залежить від того, хто, як і коли її використовує.
Для оцінки конкретної ситуації з використанням маніпуляції психологи пропонують два таких критерії:
Перший. Який мотив і бажаний результат автора маніпуляції? Якщо це не тільки користь собі, але й щире піклування про благополуччя партнера по спілкуванню, така маніпуляція заслуговує якщо не на вдячність, то бодай на терпіння. Наприклад, батьки часто маніпулюють дітьми, змушуючи їх вчасно лягати спати, робити зарядку тощо, насамперед для блага дитини в майбутньому, яке поки що ця дитина не в змозі оцінити.
Другий. Нерідко прихований мотив маніпуляції насправді не дуже прихований, і «жертва» маніпулятора досить добре про нього здогадується, тобто вона має вибір, але все ж піддається впливу. Тоді в такій маніпуляції теж нічого поганого немає. Для прикладу наведемо діалог, який подає у своїй книзі Ерік Берн. Це така собі гра у флірт: «Ковбой дівчині: «Чи не бажаєте подивитися конюшню?» Дівчина: «Ох, я з дитинства люблю конюшні!»». Навряд чи у даній ситуації дівчина зовсім не здогадується про справжні наміри ковбоя, тож її ніхто не змушує вибрати екскурсію у конюшню – вона це робить цілком свідомо.
Для досягнення ефективності у спілкуванні важливо добре знатися на маніпуляціях, уміти їх упізнавати й обертати на користь собі та іншим людям.
Для прикладу наводимо декілька загальновживаних варіантів маніпулятивних фраз, а також так званих «ігор» й «пісень».
Маніпулятивні фрази:
тощо
Маніпулятивні «ігри» (більш тривалі у часі маніпуляції, які можуть розтягуватися на декілька «серій»):
тощо
Маніпулятивні «пісні» (улюблений монолог, який часто повторюється):
Способи нейтралізації маніпуляцій
По-перше: помітити, впізнати, усвідомити прихований мотив спілкування у вашого партнера. Уважно спостерігаючи за мікрорухами очей, жестами, поставою, тоном і тембром голосу, можна здогадатися, лукавить з вами людина, чи ні. Наступний крок – зрозуміти, чого ж вона хоче насправді. Для цього можна спробувати поставити себе на її місце – інколи різні люди схожі між собою більше, ніж їм цього хотілося б.
По-друге: нейтралізувати маніпулятивну зброю можна, висвітливши для усіх учасників спілкування прихований мотив, тобто проговоривши його, зробивши його явним. Однак це не завжди може бути максимально ефективним способом «розібратися» з маніпулятором. Адже маніпуляцію можна використати на свою користь тоді, коли ви вже знаєте прихований мотив маніпулятора, а він ще про це не здогадується.
Бар’єри у спілкуванні
Комунікативний бар'єр, за визначенням А.А.Рояк, це своєрідний соціально-психологічний феномен, який виявля-ється як деякий результат переживання особистістю труднощів спілкування.
Серед бар’єрів спілкування насамперед прийнято виділяти такі:
Бар’єри у спілкуванні заважають учасникам цього процесу слухати і чути один одного.
Способи нейтралізації бар’єрів у спілкуванні
Подолання фонетичного бар'єру. Щоби бути правильно витлумаченим, треба говорити виразно, розбірливо, достатньо голосно, уникати скоромовки. Виконання такого роду умов покращує "прохідність" інформації, оптимізує комунікацію. Проте, окрім перерахованих загальних положень, можна вказати і деякі цілком конкретні закономірності сприйняття мовлення іншого. Такого роду закономірності виявлені в численних експериментах, присвячених вивченню порівняльної ефективності в спілкуванні різних фізичних характеристик комунікації - темпу і швидкості мовлення, якості дикції і вимови тощо.
Результати досліджень свідчать про те, що відносно кожного фонетичного параметра існують верхня і нижня межа сприйняття, що визначаються психофізіологічними можливостями людини. Скажімо, для швидкості мовлення можна знайти таку швидкість (верхня межа), при якій сприйняття неможливе при будь-яких зусиллях слухаючого, оскільки мовлення промовця зливається для нього в один потік; і таку швидкість (нижня межа), коли проміжки між словами стають настільки великими, що неможливо встановити між ними зв'язок. Швидкість мовлення залежить від багатьох змінних: міри знання мови, від ступеня знайомства зі змістом. На сприйняття швидкої або повільної мовлення впливають освіта, прийняті норми (в різних країнах говорять з різною швидкістю), вік, індивідуальні особливості.
Для подолання фонетичного бар'єру надзвичайно важливий зворотний зв'язок. У конкретному випадку спілкування оптимальну швидкість мовлення або дикцію можна встановити по ходу справи, опираючись на реакцію слухача.
Подолання семантичного бар'єру. Семантичний бар'єр є наслідком неспівпадання тезаурусів (від грец. θήσαύρός – скарб; сукупність понять з певної галузі науки, нагромаджених людиною чи колективом; у вузькому розумінні – словник для пошуку слів певної мови за їхнім змістом) людей. Внаслідок того, що кожна людина має неповторний індивідуальний досвід, вона має і неповторний тезаурус.
Зазвичай людина постійно враховує тезаурус партнера в спілкуванні, хоча і робить це частіше мимовільно, несвідомо. Численні помилки в комунікації пов'язані саме з недооцінкою різниці тезаурусів. Люди дуже часто недооцінюємо різницю тезаурусів, виходячи з презумпції "все всі розуміють так, як я". Тим часом правильною якраз є протилежна сентенція: "все всі розуміють по-своєму".
Подолання стилістичного бар'єру. Тут необхідно уміти правильно структурувати інформацію, що передається, так, щоб вона легше розумілася, краще запам'ятовувалася. Для цього існують щонайменше два основні прийоми: правило рамки і правило ланцюга.
Суть першого правила полягає в тому, що вся призначена для запам'ятовування інформація в спілкуванні має бути укладена в рамку, яка якраз і задає структуру. Рамку в спілкуванні створює початок і кінець розмови. На початку повинна бути вказана мета, перспективи, передбачувані результати спілкування, в кінці повинні бути підведені підсумки, показана ретроспектива і відзначена ступінь досягнення мети.
Необхідність використовування правила рамки перш за все обґрунтовується простим психологічним законом роботи пам'яті, відкритим в кінці ХІХ ст. Німецький психолог Герман Еббінгауз встановив так званий чинник ряду: початок і кінець будь-якого інформаційного ряду, з чого б він не складався, зберігається в пам'яті людини краще, ніж середина. Значить, дотримуючись правила рамки, промовець може бути упевнений, що сама рамка запам'ятається, а в ній найголовніше.
Структуризація повідомлення може здійснюватися за рахунок застосування правила ланцюга. Правило ланцюга визначає "внутрішню структуризацію", задаючи будову спілкування "зсередини". Застосування даного правила зв'язано з тим, що зміст спілкування не може бути безформною купою різноманітних відомостей, воно повинно бути якимсь чином збудовано, сполучено в ланцюг. Причому якість ланцюга може бути різною: простий перелік - "по-перше, по-друге"; ланцюг може бути ранговим - "спочатку про головне; і, нарешті, менш істотне"; логічним - "якщо це, то тоді - те-то, раз ми згодні з цим, отже, це теж вірно". Будь-який ланцюг, упорядковуючи, зв'язуючи, організовуючи зміст, як і рамка, виконує відразу дві роботи. По-перше, він дозволяє поліпшити запам'ятовування, і, по-друге, допомагає структурувати інформацію відповідно до очікувань співбесідника.
Подолання логічного бар'єру. Логіка, як відомо, буває різна, тож у процесі спілкування важливо врахувати і улюблену логіку партнера. Подолання логічного бар'єру пов'язано зі знанням ефективності різних аргументів і способів аргументування. Виділяється два основні способи побудови аргументування: висхідний і низхідний. Висхідне аргументування - ця така побудова послідовності аргументів, при якій їх сила зростає від початку до кінця повідомлення. При низхідному аргументуванні, навпаки, сила аргументів спадає до кінця повідомлення. Необхідно підкреслити, що поняття "сила аргументу" - суб'єктивне, тобто визначається суб'єктивною значущістю аргументів для даної людини або групи людей.
У випадку, коли слухач не дуже зацікавлений темою повідомлення, і метою промовця є привернути увагу слухачів, найсильніший і важливий аргумент слід представити на самому початку. Для людей з високою зацікавленістю і високим освітнім рівнем найбільш ефективна висхідна система аргументування, а для людей, не зацікавлених в тому, про що піде мова, і низьким освітнім рівнем - низхідна. Таким чином, спосіб якнайкращої побудови аргументування прямо пов'язаний зі сприйняттям логіки різними людьми.
С.Ховленд і У.Менделл на основі проведених досліджень стверджують, що людям з високою зацікавленістю і високим інтелектуальним рівнем ефективно не підказувати висновку - вони зроблять його самостійно, у разі ж низького рівня освіти слухачів висновки необхідні.
Двосторонньо аргументоване повідомлення має більше переваг і є більш ефективним: а) в освічених аудиторіях, б) коли відомо, що аудиторія розходиться в думці з комунікатором, в) коли є вірогідність контрпропаганди в майбутньому. Одностороннє аргументування краще, коли позиції реципієнта і комунікатора схожі, і надалі не передбачається контрпропаганди. Двосторонньо аргументоване повідомлення в групах з низьким освітнім рівнем не тільки неефективне, але навіть викликає негативні ефекти.
Одна з найважливіших задач у процесі спілкування – це привернення й утримання уваги співрозмовника, слухача. Утримання уваги співрозмовника і своєї уваги допомагає нейтралізувати уникнення як комунікативний бар’єр.
Перший спосіб привернення уваги – прийом «нейтральної фрази»: на початку промови, виступу вживається фраза, прямо не пов’язана з основною темою, але напевне (і промовець це точно знає) важлива для усіх присутня, така, яка має для них певний важливий сенс, і тому вона «збирає увагу» у сіх присутніх і концентрує на тому, хто говорить.
Другий спосіб – прийом «заманювання»: промовець спочатку вимовляє щось таким способом, що його дуже важко зрозуміти (дуже тихим голосом, монотонно чи нерозбірливо з поганою артикуляцією). Слухачеві доводиться докладати спеціальних зусиль, щоб хоч щось зрозуміти, а ці зусилля і передбачають зосередження уваги на промовцеві. Врешті промовець «заманює» слухача у свої «сіті».
Третій спосіб – встановлення зорового контакту між промовцем і слухачем. Уважно дивлячись на людину, промовець привертає її увагу і навпаки, постійно «уникаючи» погляду промовця, слухач показує, що не бажає спілкуватися.
Перша група приймів підтримання уваги зводиться фактично до того, щоб, по можливості, виключити усі сторонні впливи, максимально «ізолюватися» від них. Тому цю групу можна назвати «прийомами ізоляції». Якщо для промовця важливіше забезпечити «ізоляцію» від зовнішніх перешкод, то для слухача актуальним є вміння «ізолюватися» від внутрішніх чинників. Тому прийомами підтримання уваги для слухача є навички ефективного слухання, уміння не відволікатися на власні думки і не втрачати інформацію.
Друга група прийомів підтримки уваги - це прийом "нав'язування ритму". Увага людини постійно коливається, і якщо спеціально не докладати зусиль до того, щоб весь час її відновлювати, то вона невідворотно вислизатиме, переключатиметься на щось інше. Особливо сприяє такому відволіканню монотонний, одноманітний виклад. Подолання такого роду перешкод можливе завдяки постійній зміні характеристик голосу і мовлення. Найпростіший спосіб - задати потрібний ритм розмови.
Наступна група прийомів - "прийоми акцентування". Вони застосовуються в тих випадках, коли треба особливо звернути увагу партнера на визначені, важливі, з погляду промовця, моменти в повідомленні, ситуації тощо. "Прийоми акцентування" умовно можна розділити на прямі і непрямі. Пряме акцентування досягається за рахунок вживання різних службових фраз, значення яких і складає залучення уваги, таких, наприклад, як «прошу звернути увагу», «і, що важливо, …» тощо. Непряме акцентування досягається за рахунок того, що місця, до яких потрібно привернути увагу, виділяються із загального контексту завдяки побудові спілкування за рахунок контрасту - вони "організовуються" так, щоб контрастувати з навколишнім тлом, і тому "автоматично" привертають увагу.
Конфлікти у спілкуванні
В учасників комунікативного процесу під час формування передбачених певним видом спілкування стосунків нерідко виникають претензії один до одного – виражене чи приховане незадоволення людей один одним, пов’язане, як правило, з незадоволенням їхніх важливих потреб.
Джерелом претензій (в одного з учасників до іншого або взаємні претензії) виступають суперечності, які виникають там, де є:
Найгостріша форма незадоволеності виявляється як "процес різкого загострення суперечностей і боротьби двох або більш сторін-учасників у вирішенні проблеми, котра для кожного з них має особистісну значущість". У психології подібні відносини визначаються як конфлікт - "зіткнення протилежно направлених, несумісних одна з одною тенденцій окремо взятого епізоду в свідомості, у міжособистісних взаємодіях індивідів або груп людей, пов'язане з негативними переживаннями".
Серед умов, які можуть як попередити, так і сприяти розвиткові конфлікту можуть бути ставлення суб’єктів (учасників спілкування)до основної функції комунікативної системи: якщо їхні потреби співпадають, спілкування, навіть за наявності взаємних претензій, носитиме характер співпраці, здорової конкуренції, приведе до позитивних результатів, і навпаки.
Результат вирішення претензії (конфлікту) для кожного з учасників може бути оцінений так: перемога, компроміс або придушення (поразка). Для аналізу міжособистісних відносин і оцінки психологічного стану кожного учасника можна скористатися таблицею можливих поєднань цих результатів.
|
|
ВИГРАШ |
КОМПРОМІС |
ПОРАЗКА |
|
ВИГРАШ |
+ |
0 |
- |
|
КОМПРОМІС |
0 |
0 |
- |
|
ПОРАЗКА |
- |
- |
- |
Із дев'яти можливих поєднань результатів виходу з конфлікту тільки варіант сумісної співпраці (при взаємному прийнятті) на загальну мету дає кожному учаснику відчуття виграшу. У всій решті варіантів одна або обидві сторони відчувають незадоволеність, яка з часом неминуче стає причиною нових конфліктів. Цей висновок підтверджується всією історією людських відносин і проявом пристрастей на самих різних рівнях - державних, соціальних, національних, особових...
Для ефективного вирішення конфліктної ситуації завжди потрібно пам’ятати, що разом з так званими деструктивними функціями (руйнування спільної діяльності, погіршення або розпад відносин, погіршення самопочуття учасників тощо), конфлікт виконує значну конструктивну задачу, оскільки є віддзеркаленням об'єктивних процесів, які відбуваються в різних міжособистісних взаємодіях. У цілому, конструктивна функція конфлікту зводиться до наступного:
Одна з найважливіших проблем ефективного спілкування – досягнення конгруентності та збереження автентичності у процесі взаємодії та комунікації.
Конгруентність (від лат. congruentia – відповідність, узгодженість) – узгодженість інтересів і цілей партнерів по спілкуванню, а також відповідність застосованих тактик взаємовпливу і стратегій взаємодії. Прикладом конгруен-тності може бути танцювальна пара, рухи якої синхронні, узгоджені, пластичні, а партнери добре відчувають один одного. Досягнення конгруентності є однією з необхідних для ефективного спілкування умов. Однак, забезпечення цієї умови може загрожувати втратою “свого обличчя”, надмірною конформністю, необхідністю відмови від певної частини свого Я. А це вже не сприяє ефективності спілкування. Тому поряд із досягненням конгруентності постає важливе завдання - збереження власної автентичності партнерами. Останнє дає можливість залишатися цікавим, привабливим, бути переконливим і досягти своєї мети.
Особистісна автентичність (від грец. αύθεντιηός - справжній) – дійсність, самобутність, індивідуальність. Збереження автентичності – це питання про особистісні границі, тобто про те, “що є Я і що є не-Я”, “що Моє і що не-Моє”. Збереження власних границь потребує чіткого їх усвідомлення і переживання.
Способи, які допомагають збереженню особистісних границь:
Досягти конгруентності й зберегти автентичність (свою і, частково - партнера) у процесі спілкування допоможуть знання про види, рівні спілкування та ступені довіри.
По-перше, розрізняють такі види спілкування як
Відповідно на ефективність спілкування дуже значною мірою впливатиме те, наскільки людина усвідомлює вид актуальної ситуації, і наскільки адекватно вона підібрала стиль і тактику комунікації: навряд чи корисно для підлеглого розмовляти зі своїм керівником так само; як зі своїм рідним братом, аналогічно «фамільярна» бесіда керівника з його підлеглим навряд чи справить на останнього позитивне враження. Тож ситуації формального і неформального спілкування потребують чіткої диференціації.
Щодо стилю спілкування, то тут можна виділити 2 основних стилі:
Що ж до визначального моменту, який може вказати, на якому ж рівні людина спілкується у конкретному випадку - це звертання до співрозмовника: на “Ви” –у стилі «імідж», а на “ти” – «особистісна своєрідність».
Стиль спілкування має відповідати виду спілкування.
Зі стилем та видом спілкування прямо пов’язаний такий феномен міжособистісних стосунків як довіра.
Рівні довіри:
1-й – політика (спілкуючись на цьому рівні, люди довіряють один одному мінімально; зазвичай у розмові торкаються таких тем: що відбувається в світі; що в країні; зарплата; допомоги; про уряд тощо); при переході до більш довірчих відносин, люди переходять на
2-й рівень – тема (розмовляють на загальну і цікаву для обох тему; у жінок це можуть бути такі теми, як, наприклад, діти, що недавно купила, чоловіки, черговий серіал тощо; у чоловіків - робота, машини, друзі, футбол/хокей тощо);
3-й рівень – інтим (у спілкуванні між людьми з'являються інтимні нотки: секс, симпатії, обговорення власних особистісних проблем чи якостей, чи еротичне забарвлення інших тем).
Аби зберегти власні межі у спілкуванні й при цьому залишатися конгруентним, важливо чітко відслідковувати рівень довіри між партнерами і диференціювати можливість (і доцільність) переходу з рівня на рівень, а також утримання певного рівня.
Інколи для того, щоб відстояти себе і свою позицію у складній ситуації спілкування, потрібно «поставити на місце» свого партнера. Існує декілька важливих правил ведення відкритої і чесної розмови з «незручним співбесідником», які треба знати і дорослим, і підліткам:
Частіше всього чесність — краща політика у відносинах з людьми. Дивно, як часто людина починає спілкування з хитромудрих стратегій і тактик, забуваючи спробувати спочатку просто висловитися відверто. Чесний діалог — найефективніший, простий і надійний засіб для перетворення конфлікту в співпрацю.
Загальні правила, котрі допомагають налагодити стосунки з іншими людьми
Ключові слова: спілкування, перцепція, комунікація, інтеракція, зворотній зв’язок, маніпуляції, бар’єри спілкування, конфлікт, конгруентність особистості, автентичність особистості, intercourse, perception, communication, interactsiya, reverse communication, manipulations, barriers of intercourse, conflict.