і Постала після Першої світової війни в результаті розпаду АвстроУгорщини
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Західноукраї́нська Наро́дна Респу́бліка — українська держава, що існувала протягом 1918–1919 років на території Західної України зі столицею у Львові. Постала після Першої світової війни в результаті розпаду Австро-Угорщини. Проголошена 19 жовтня 1918 року. Охоплювала територію заселену українцями — Галичину, Буковину й Закарпаття. 1 листопада розпочався військовий конфлікт проти Польщі, яку підтримували країни Антанти, насамперед Франція. 22 січня 1919 року ЗУНР об'єдналася з Українською Народною Республікою, отримавши назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Окупована 18 липня 1919 року в ході українсько-польської війни. Анексована Польщею, Румунією і Чехословаччиною. До 15 березня 1923 року уряд ЗУНР перебував у еміграції.
Коротка історія
Напередодні Першої світової війни велика частина українських земель — Східна Галичина, Буковина та Закарпаття — перебували у складі Австро-Угорщини. Коли в жовтні 1918 року в умовах воєнної поразки австро-німецького блоку та національно-визвольної боротьби народів Австро-Угорська імперія розпалася на декілька незалежних держав, і українці почали робити рішучі заходи зі створення власної держави на західноукраїнських землях.
Наприкінці вересня 1918 року у Львові було сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат (УГВК), який розпочав роботу з підготовки збройного повстання. У жовтні 1918 р. головою комісаріату було призначено сотника Легіону Українських Січових Стрільців Дмитра Вітовського.
18 жовтня 1918 р. у Львові розпочалась конституанта — представницькі збори всіх українських депутатів австрійського парламенту, українських послів Галицького і Буковинських сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, духовенства (близько 500 осіб[1]) і студентства було утворено Українську Національну Раду (УНРада) — політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії[2].
19 жовтня 1918 р. УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття[3] (буковинці підтримали проголошення незалежності на Буковинському Віче). Було вирішено виробити демократичну конституцію та обрано президента Української Національної Ради, яким став Євген Петрушевич.
31 жовтня 1918 р. у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії (створена 28 жовтня 1918 р. у Кракові), яка мала перебрати від австрійського намісника владу над Галичиною — і включити її до складу Польщі. УНРада поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади у Галичині та Буковині. Проте австрійський намісник Галичини генерал К. Гуйн відповів категоричною відмовою. Тоді на вечірньому засіданні УГВК (Українського Генерального Військового Комісаріату) 31 жовтня 1918 р. було вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом.
В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. стрілецькі частини, очолювані полковником Дмитром Вітовським, зайняли всі найважливіші урядові установи у місті (крім залізничного вокзалу, що стало однією з помилок і причиною втрати Львова). Формальне перебрання влади відбулось після полудня; зокрема, після підписання протоколу намісник Гуйн передав всю владу заступнику В.Децікєвічу, той — на основі цісарського маніфесту від 16 жовтня 1918 р. — Українській Національній Раді.[4]
9 листопада 1918 р. УНРада утворила свій тимчасовий виконавчий орган, якого 13 листопада 1918 р. було перетворено на уряд — Державний Секретаріат ЗУНР-ЗО УНР.
13 листопада 1918 р. УНРадою було затверджено Конституційні основи новоствореної держави — «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії»[5], згідно з яким вона отримала назву «Західно-Українська Народна Республіка». Закон визначав територію ЗУНР, яка включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття. Територія ЗУНР становила 70 тис. км², населення — 6 млн осіб. Затверджено герб держави — Золотий Лев на синьому тлі, та прапор — блакитно-жовтий. Національним меншинам на території ЗУНР гарантувалися рівні права з українським населенням.
Тимчасовий Основний закон ЗУНР був з часом доповнений цілим рядом законів: про організацію війська (13 листопада 1918 р.), тимчасову адміністрацію (15 листопада 1918 р.), тимчасову організацію судівництва (16 листопада і 21 листопада 1918 р.), державну мову (1 січня 1919 р.), шкільництво (13 лютого 1919 р.), громадянство (8 квітня 1919 р.), земельну реформу (14 квітня 1919 р.).
Наслідком активної зовнішньо-політичної діяльності ЗУНР стало відкриття посольств в Австрії, Угорщині і Німеччині і дипломатичних представництв у Чехо-Словаччині, Канаді, США, Бразилії, Італії та ін.
Українсько-польська війна
До нової Української держави єврейське, німецькомовне та частина польського населення поставились лояльно, інша частина поляків за підтримки Польщі розпочали воєнні дії проти української влади. Одночасно румунські війська перейшли кордони ЗУНР і, незважаючи на опір населення, 11 листопада зайняли Чернівці, а згодом всю Північну Буковину.
В цій будівлі, де нині Тернопільська ЗОСШ № 4, у листопаді-грудні 1918 року перебував уряд ЗУНР
21 листопада 1918 р. внаслідок кровопролитних боїв польські війська захопили Львів (біля м. Перемишля не змогли зруйнувати мости і польські війська приїхали на залізничний вокзал у Львові). Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, з 2 січня 1919 р. УНРада і уряд ЗУНР знаходились у Станиславові (тепер Івано-Франківськ).
4 січня 1919 р. було сформовано новий уряд на чолі з С.Голубовичем і створено Виділ УНРади (складався з 9 членів) під керівництвом Є. Петрушевича.
1 грудня 1918 р. делегація УНРади і представники Директорії УНР підписали у Фастові попередню угоду про об'єднання ЗУНР і УНР[6]та остаточно схвалену вищим органом держави 3 січня 1919 року.
21 січня 1919 р. представники Всекарпатського конгресу Степан Клочурак і Дмитро Климпуш передали уряду ЗУНР у Станіславі рішення населення краю про приєднання до України закарпатських земель.
22 січня 1919 р. у Києві відбулося урочисте проголошення Акту про Злуку ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) і УНР (Наддніпрянська Україна) в єдину соборну Українську Народну Республіку. Згідно з законом «Про форму влади в Україні», прийнятим Трудовим Конгресом України, ЗУНР отримала назву «Західна Область Української Народної Республіки» (ЗО УНР, ЗОУНР). Пізніше, після підписання Варшавського договору 1920 року між УНР та Польщею Акт Злуки було денонсовано владою ЗУНР-ЗО УНР як протест проти неузгодженості дій зі сторони С.Петлюри і повідомлено про це представника дипмісії УНР у Варшаві та уряд Польщі[7].
У січні-травні 1919 р., незважаючи на постійну нестачу зброї, боєприпасів і амуніції Українська Галицька Армія контролювала ситуацію на українсько-польському фронті і поступово витісняла польську армію з території Галичини.
У середині лютого 1919 р. УГА розпочала Вовчухівську операцію. Але наприкінці лютого 1919 р. успішний наступ української армії був припинений на вимогу Паризької мирної конференції, яка для переговорів з урядом ЗО УНР про умови перемир'я з Польщею вислала місію у складі: голова — генерал Бертелемі (Франція), члени — полковник А.Віярд (Велика Британія), професор Лорд (США) і полковник Стабіле (Італія). Місія поставила вимогу негайного припинення воєнних дій і запропонувала демаркаційну лінію між двома сторонами, на підставі якої 40% Східної Галичини (Львів і Дрогобицький нафтовий басейн) відходило до Польщі. Уряд ЗУНР цієї пропозиції не прийняв, після чого воєнні дії відновились.
13 травня 1919 р. Найвища Рада країн Антанти зробила нову спробу укласти перемир'я між воюючими сторонами. На цей раз пропозиції міжсоюзницької комісії, яку очолював генерал Л.Бота, були прийняті українською стороною. Проте умови перемир'я, за якими Дрогобицький басейн залишався за ЗУНР, були відкинуті польським урядом.
В цих умовах 15 травня 1919 р. на український фронт у Галичині та Волині була кинута сформована і озброєна у Франції 80-тисячна польська армія генерала Ю. Галлера, яка (в планах Антанти) призначалась лише для боротьби проти більшовиків. В кінці травня уряд починає переїзд зі Станиславова через Бучач, Чортків до Заліщиків.
На початку червня 1919 року польські війська (в тому числі армія генерала Ю.Галлера, організована при сприянні Антанти) захопили майже всю Галичину, за винятком терену між Дністром і нижнім Збручем. 2 червня в монастирі василіян (Бучач) було проведено нараду.[8] У зв'язку з критичним становищем ЗО УНР 9 червня 1919 р. уряд С.Голубовича склав свої повноваження, а Виділ УНРади передав всю повноту військової і цивільної влади Є.Петрушевичу, який отримав посаду (титул) диктатора ЗО УНР. Для виконання покладених на нього функцій Є.Петрушевич створив при собі тимчасовий виконавчий орган — Раду Уповноважених Диктатора і Військову Канцелярію. Начальним вождем УГА було призначено генерала О.Греківа.
7-28 червня 1919 р. УГА під командуванням О. Греківа провела Чортківський наступ, внаслідок якого значна частина Галичини була визволена від польських військ. Проте нестача зброї і боєприпасів змусила УГА протягом червня-липня 1919 р. відступити на старі позиції.
16-18 липня 1919 р. УГА відступила за р. Збруч. Територію ЗО УНР окупували польські війська. З липня до листопада 1919 р. місцем перебування керівництва ЗО УНР був Кам'янець-Подільський. 12 листопада 1919 р. в Кам'янці-Под. відбулась остання спільна нарада урядів ЗУНР та УНР, на якій Е.Петрушевич запропонував усунути С.Петлюру від керівництва як «нефахівця від оперативних справ». Вранці 17 листопада 1919 р. частини Добрармії захопили Кам'янець-Под.[9].
Початки дипломатії[ред. • ред. код]
1 листопада 1918 р. УНРада ЗУНР розпочала розсилати телеграфні ноти про утворення Української держави. Виявилося це непростою справою, оскільки засоби зв'язку західних держав відмовились вступати в будь-які контакти з урядом «неіснуючої» держави. Допоміг вирішити це питання шведський уряд і його посольства, які передали державам світу ноти президента Е.Петрушевича. 26 листопада 1918 р. було надіслано дипломатичну ноту президенту США Вудро Вілсону. Для протидії польській шовіністичній інформації наприкінці 1918 р. у «Французькому готелі» Відня розмістилася Українська пресова служба, яка невдовзі стала найголовнішим українським інформаційно-пропагандистським осередком у Европі. До червня 1919 р. його утримувало посольство ЗУНР, потім перебувало під опікою віденського посольства УНР (до осені 1920 р.).[10]
Еміграція керівників, діячів[ред. • ред. код]
Пізно ввечері 16 листопада 1919 р. Е.Петрушевич, полковник В.Вишиваний, група урядовців ЗУНР, сотня стрільців особистої охорони[11] були змушені переїхати через Румунію до Відня, де продовжували активну міжнародну діяльність щодо захисту державних інтересів ЗУНР.
Найвища Рада Антанти 25 червня 1919 р. (за іншими даними 29 червня), побоюючись наступу більшовиків за р. Збруч, погодилась на тимчасову окупацію польськими військами Східної Галичини, залишивши юридичні права над цією територією за союзними державами.
21 листопада 1919 р. під тиском польської сторони було укладено «Договір між союзними державами і Польщею щодо Східної Галичини», за яким Галичина на 25 років входила до складу Польської держави, зберігаючи статус територіальної автономії. Після закінчення цього терміну статус цих земель мав визначатися шляхом самовизначення місцевого населення.
8 грудня 1919 р. Найвища Рада Антанти, визнавши східним кордоном лінію Керзона, юридично затвердила польську окупацію українських земель: Холмщини, Лемківщини, Підляшшя і Надсяння.
1 серпня 1920 у Відні сформовано закордонний (екзильний) уряд Диктатора ЗУНР, головна мета якого — домагатися відновлення незалежності ЗУНР дипломатичними засобами. Є. Петрушевич склав тимчасовий уряд для Східної Галичини: секретар закордонних справ — С. Витвицький, секретар політичної пропаганди — К. Левицький, секретар внутрішніх справ, судівництво — О. Ганінчак, секретар фінансів і торгівлі — В. Сінгалевич. Сформовано дорадчу раду, до якої входило 7 членів Національної Ради.
Протягом 1920–1923 рр. уряд ЗУНР і президент Евген Петрушевич постійно ставили перед Лігою Націй, Найвищою Радою і Радою Послів держав Антанти питання про ліквідацію польського окупаційного режиму на території республіки і відновлення незалежності ЗУНР. Однак лідери країн Антанти, зацікавлені в існувані сильної Польської держави як противаги Радянській Росії, не наважувались прийняти справедливе рішення стосовно цієї проблеми.
11 серпня диктатор ЗУНР Евген Петрушевич додатково включив до складу свого уряду уповноваженого, відомого діяча УНТП Романа Перфецького - як референта краю - для керівництва соціально-політичними процесами у Галичині.
В березні 1921 р. делегація ЗУНР (Кость Левицький, Ернест Брайтер, Осип Назарук, Лука Мишуга) висловила рішучий протест проти укладення Ризького мирного договору 1921 р.
1921 року Рада Ліґи Націй прийняла ухвалу про організацію в 1922 р. міжнародної конференції з проблеми міжнародно-правового статусу Галичини.
В квітні-травні 1922 р. питання про долю окупованих Польщею українських земель обговорювалось на Генуезькій конференції.
14 березня 1923 р. на засіданні Ради Послів держав Антанти були визнані фактичні кордони Польщі на Сході з умовою надання автономії для Східної Галичини. Намагаючись змінити рішення Ради Послів, з Раймоном Пуанкаре зустрічався митрополит Андрей Шептицький, але безуспішно.
15 березня 1923 р. екзильний уряд ЗУНР припинив існування.
Устрій[ред. • ред. код]
Адміністративно-територіяльний устрій[ред. • ред. код]
Після анексії Закарпаття, Буковини до складу ЗУНР входили 40 повітів,[12] очолюваних державними повітовими комісарами. Спочатку їх обирали громади на повітових Національних Радах, потім це право передали Державному Секретаріяту внутрішніх справ. Дорадчим органом при державних повітових комісарах були повітові Українські Національні Ради.[13]
Державні повітові комісари керували фактично всіма цивільними організаціями і справами повіту, окрім війська, суду, залізниць, пошти, телеграфу (ці функції виконували спеціальні повітові та окружні коменданти). Були повіти, де Ради мали вирішальний і контролюючий голос; розташовані у прифронтовій смузі взагалі не збирались. Державний секретаріят розробив «Закон про повітові трудові ради», за яким нова адміністрація повітів обиралась загальним голосуванням, комісари ставали їй підконтрольними (не вдалось реалізувати через наступ польських шовіністів).[14]
Військово-адміністративний устрій
Територія країни була поділена на 3 військові області з центрами у містах Львові, Станіславові, Тернополі. Вони поділялись на 12 військових округів з центрами у містах: Львові, Перемишлі, Раві-Руській, Самборі, Станіславові, Стрию, Коломиї, Чернівцях, Тернополі, Золочеві, Чорткові, Бережанах.[15]
Громадський порядок
Забезпечувався державною жандармерією. Команду державної жандармерії з осідком у Львові було сформовано у листопаді 1918 року. перший комендант — Лев Індишевський. У лютому 1919 р. його змінив підполковник Олександр Красицький. Команда (згодом — корпус) жандармерії підпорядковувалась безпосередньо Державному Секретаріяту військових справ. Навесні 1919 р. нараховувала 6 булавних старшин, 25 сотенних старшин і хорунжих, 1000 заводових жандармів, 4000 пробних (австрійського та українського вишколу), 3000 міліціонерів. Поряд з українцями служили поляки, німці. Територія країни була поділена на 23 відділи жандармерії: Львів, Перемишль, Ярослав, Сянок, Самбір, Рава-Руська, Городок Ягайлонський, Дрогобич, Тернопіль, Теребовля, Чортків, Бучач, Броди, Золочів, Бережани, Стрий, Долина, Станіслав, Городенка, Коломия, Заставна, Чернівці. Проблемою при формуванні особового складу була недостаня кількість фахових жандармів (діялектне шандар), формовані відділи міліції часто не виконували своєї функції, в міліціонери часто йшли особи, які не хотіли потрапити на фронт.[16]
В Львові, Гусятині, Щирці, Чорткові, Станіславі, Тернополі діяли відділи жидівської міліції.[17]
Судова влада
21 листопада 1918 року Українська Національна Рада видала закон «Про тимчасову організацію судівництва»[18], відповідно до якого судова система новоствореної Республіки складалося з трьох ланок: повітових судів, окружних судів і Вищого суду. Як і на східних землях, у ЗУНР законодавство колишньої метрополії діяло тільки в тому разі, якщо воно не суперечило інтересам Української держави.
Окрім загальних судів передбачалося створення органів військової юстиції, якими мали стати: окружний військовий суд, обласний військовий суд і Найвищий військовий трибунал
Законодавством ЗУНР встановлено підвищені вимоги до осіб, які мали бажання стати суддями. Зокрема, після закінчення вищого начального закладу вони були повинні пройти дворічне стажування, і лише після цього мали змогу стати суддями у разі успішного складання спеціального екзамену.
Населення
Відповідно до Австро-Угорського перепису 1910 року, на території проголошеної Західноукраїнської Народної Республіки мешкало близько 5,4 мільйонів осіб. Серед них 3 мільйони 291 тисяч (приблизно 60 %) українців, 1 мільйон 351 тисяч (приблизно 25%) поляків, 660 тисяч (приблизно 12%) євреїв. Решту становили німці, угорці, румуни, чехи, словаки, цигани, вірмени та інші. В містах та містечках мешкали переважно поляки та євреї, в сільській же місцевості в абсолютній більшості переважали українці. Такий розподіл місця прожиття виявився в майбутньому проблемним, тому що найбільше місто і адміністративний центр реґіону Львів, який заснував король Данило Романович, було в більшості населене на той момент поляками і вважалось важливим центром польської культури. Конфлікт за це місто був неминучим.
Шкільництво
13 лютого 1919 року був прийнятий «Закон про основи шкільництва». Згідно з ним:
українська мова — основна у всіх державних школах
публічні школи оголошені державними, вчителі — держ. службовцями
дозволено засновувати приватні школи (за умови: власник — громадянин ЗУНР, буде виконувати Закони ЗУНР)
за нац. меншостями (поляками, євреями) визнано «право на школі на рідній мові».
Спеціяльним законом від 14 лютого 1919 року націоналізовано:
українські приватні ґімназії в Долині, Городенці, Копичинцях, Рогатині, Чорткові, Яворові
учительські жіночі семінарії в Коломиї, Львові, Тернополі.
Всього було відкрито 30 укр. середніх шкіл. в т. ч. 20 ґімназій (У Станіславі безперервно працювали німецька та євр. держ. ґімназії. Для поляків залишили польські держ. ґімназії у Станіславі, Тернополі, Коломиї, Дрогобичі, але вони не діяли, бо не вистарчало вчителів, які склали службову присягу.
21-23 березня 1919 року у Станіславі відбувся з'їзд учителів середніх шкіл.
Функціонували переповнені сирітські притулки у Тернополі, Бродах (28 березня 1919 р. відвідав С.Петлюра, виділив для придбання корови, закупівель 10000 гривень), Підкамені та інших містах.
Вислід
ЗУНР постала як синтеза національно-визвольних змагань українців Галичини, Буковини, Закарпаття. Основною причиною падіння ЗУНР були надзвичайно складні міжнародні обставини, підтримка повоєнною Европою експансіоністських, загарбницьких дій щодо ЗУНР Польщі, Румунії, ЧСР.
В таких складних обставинах ЗУНР постала як демократична держава, політичний устрій якої - добра модель тогочасної европейської правової держави. ЗУНР стала прикладом можливого українського державного правопорядку, що ґрунтувався на розумному гуманізмі і поступовому затвердженні демократичних засад у суспільстві. На території ЗУНР за весь час існування не було жодного випадку виступів проти цивільного польського населення, єврейських (жидівських) погромів. Приклад ЗУНР наочно продемонстрував переваги австрійської правової школи над російським правовим нігілізмом.[22]
Категорії: Колишні державні утворення УкраїниКолишні республікиКолишні державні утворення часів Першої світової війниКороткочасні державиЗахідна УкраїнаЗахідноукраїнська Народна Республіка
2. тема Англии [2
3. Нормативно-правовые акты, регулирующие деятельность системы образования (на примере высшего образования)
4. Средства умственного воспитания
5. Советская модель секуляризации
6. Разработка плана маркетинга для предприятия ООО «ЮникМейд»
7. Управление персоналом 4 курс очной формы обучения 8 семестр 2013-14 уч
8. проголосовали сердце и душу ^ к родной земле
9. Профилактика дезадаптации детей - сирот с резидуальной церебрально-органической недостаточностью
10. Разрядный состав двузначных чисел
11. Северо-Кавказский регион- Этническийтсостав. Историко-этнографический обзор.html
12. вариантом на листе чертёжной бумаги формата А3 297х420 с помощью чертёжных инструментов решить две задачи- За
13. Курсовая работа- Бухгалтерский учет на предприятии
14. Депортация населения Северного Кавказа
15. Тема 6. Осуществление исполнительного производства Исполнительное производство прекращается судом в с
16. Реферат- Мир состоит из элементов
17. немым Он не писал статей и трактатов не оставил переписки и за исключением двухтрех близких по духу лиц не
18. Кроссворд по философии
19. Если душа не ведает Бога
20. Детский сад 162 г