Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 1
Тема 3. Організація захисту прав споживача у світі.
Лекція – 1 год.
План.
Самостійна робота – 12 год.
План
Лекція
Захист прав споживачів існував на кожному етапі розвит ку цивілізованого суспільства і розвивався разом із суспільс твом.
Так, наприклад, в IV ст. до н.е. в стародавньому Херсонесі існував метрологічний нагляд, а наглядачі на ринках слідку вали за торгівлею та захищали права споживачів. В Англії у 1200 р. за нечесну практику в торгівлі король карав торговців. В Росії засновником руху захисту прав споживачів вважаєть ся Петро І. В його Указі «Про якість» від 11 січня 1723 р. заз начається: «Повелеваю хозяина Тульской фабрики Корнилу Белоглазова бить кнутом и сослать на работу в монастыри, по неже он, подлец, осмелился войску государства продать негод ные пищали и фузеи. Старшину Фрола Фукса бить кнутом и сослать на Азов, пусть не ставит клейма на плохие ружья».
Починаючи з середини XX ст. відносини між споживачем та виробником почали ґрунтуватися на правових нормах.
Консюмеризм - організований рух за роз ширення прав та вплив споживачів, покупців щодо продавців та виробників товарів, створення спілок споживачів.
Незалежна ліга споживачів, яка була створена у 1891 р. в Нью-Йорку (США), стала прообразом сучасних організацій, які захищають права споживачів.
Пізніше державні та громадські організації із захисту прав споживачів почали розвиватися у Франції (1951 p.), Великоб ританії (1957 p.), Канаді (1960 p.), Фінляндії (1978 р.) та ін.
У 1960 р. засновано «Consumer International» - Міжнарод ну Організацію Споживчих товариств, до якої нині входить більше 200 національних державних, громадських, ре гіональних та інших організацій країн світу. Ініціатором її утворення були США, Великобританія, Бельгія, Нідерланди, Австрія.
Офіційним визнанням необхідності створення системи дер жавного регулювання споживчих правовідносин можна вва жати виступ американського Президента Джона Кеннеді в Конгресі США 15 березня 1962 р., в якому було окреслено чо тири права споживача:
В 1973 р. XXV сесія Консультативної Асамблеї Євросоюзу затвердила «Хартію захисту споживачів», а в 1985 р. Гене ральна Асамблея ООН затвердила «Керівні принципи для за хисту інтересів споживачів». Ці принципи свого часу визна вав навіть СРСР, хоча документального оформлення не відбу лося.
Названі три документи є основою адміністративно-правово го механізму захисту прав споживачів в усьому світі.
Рух на захист прав та інтересів споживачів зародився в Спо лучених Штатах Америки (США) і одержав назву консюмеризм. Ще в 1899 році в цій країні виникла національна Ліга споживачів, а в 1936 році був створений перший у світі Союз споживачів США, що і на сьогодні є великим та найвпливовішим об'єднанням споживачів.
Після Другої світової війни консюмеризм поширився на кра їни Західної Європи, а в 1960 році 5 споживчих організацій США, Австралії, Великобританії, Бельгії і Нідерландів об'єдналися і створили Міжнародну організацію Союзів споживачів (далі -МОСП), у яку на сьогодні входять понад 200 організацій з 80-ти країн світу.
Спочатку МОСП ставила перед собою завдання бути інфор маційним центром для обміну досвідом у відношенні порівняль них іспитів товарів широкого вжитку. Але з 1964 року ця органі зація стала брати активну участь у роботі міжнародних організа цій по стандартизації. При цьому, основним завданням МОСП є захист прав споживачів.
Крім міжнародної організації споживчих союзів є регіона льні, наприклад, Європейське бюро споживчих союзів, створене в 1962 році 9-ма організаціями шести країн: Бельгія, Нідерланди, Франція - по 2 організації; ФРН, Італія, Люксембург - по 1 орга нізації. Основним завданням цієї організації є також захист прав споживачів.
Особливою датою в історії консюмеризму є 15 березня 1962 року, коли була опублікована спеціальна постанова Президента США Джона Кеннеді, що вперше офіційно закріплювала права лю дини - споживача. Журналісти назвали цей документ Біллем про права споживачів, їх було чотири:
1) право па безпеку товарів право – на захист від продажу товарів, що представляють загрозу для життя і здоров'я людини;
2) право па інформацію - захист від помилкової інформації, реклами, маркірування, тощо;
3) право на вибір - забезпечення по можливості доступу до різноманітних товарів за доступними цінами;
4) право бути вислуханим - право на те, щоб інтереси спо живачів у повному обсязі та доброзичливо враховувались при формуванні урядових програм та щоб їх справи неупереджено та оперативно розглядалися в суді.
Пізніше до них додали ще право на освіту споживачів; право на сприяння економічним інтересам споживачів та захист цих ін тересів, а також право на створення громадських організацій, спрямованих на захист прав та інтересів споживачів.
З 1983 року за рішенням ООН 15 березня стало відзначатися як Всесвітній день прав споживачів, що підтвердило визнання прав та інтересів споживачів як невід'ємної складової загально визнаних прав людини і стало початком становлення всесвітньо го споживчого руху.
Пізніше громадський рух захисту прав споживачів одержав підтримку в країнах Західної Європи. У Франції перший закон з цього питання з'явився в 1973 році (27 грудня 1973 р. за назвою Loi Royer). У США перші акти про права споживача з'явилися в 60-х роках XIX століття. З другої половини XX століття ці акти стали множитися (одні з перших - Flammable Fabrics Act 1953 ро ку, Refrigerator Safety Act, прийнятий у 1970 p.). У тому ж році Президент Ліндон Джонсон створив національну комісію з дослі дження якості продуктів в інтересах охорони споживачів National Commission on Product Safety, а в 1973 році Конгрес прийняв закон про охорону споживачів за назвою Consumer Product Safety Act. У Великобританії в 1987 році було прийнято закон за назвою Consumer Protection Act, а потім Unfair Contract Terms Act і в 1988 році - Consumer Arbitration Agreement Act [23].
У 1973 році 25 сесія Консультативної асамблеї Євросоюзу схвалила «Хартію захисту споживачів», а у 1985 році Генеральна Асамблея ООН затвердила «Керівні принципи для захисту інте ресів і прав споживачів». Вказані керівні принципи звернені до урядів країн світового співтовариства та зазначають напрями, за якими країни повинні створювати або розвивати національне за конодавство у сфері захисту прав споживачів.
Корінні принципи спрямовані на задоволення наступних законних потреб:
1) 6езпека та захист споживачів від шкоди їх здоров'ю;
2) сприяння економічним інтересам споживачів;
3) доступ споживачів до відповідної інформації, необхідної для компетентного вибору відповідно до індивідуальних запитів та потреб;
4) освіта споживачів;
5) наявність ефективних процедур розгляду скарг споживачів;
6) вільне створення споживчих й інших відповідних груп або організацій та можливість таких організацій висловлювати свою точку зору під час прийняття рішень, що стосуються їх інте ресів.
При цьому керівні принципи вказали, що урядам необхідно створювати або зберігати належну інфраструктуру для розробки, здійснення та контролю політики захисту інтересів споживачів.
З цього питання було видано близько 400 директив.
У зв'язку з цим, істотного значення набули Директива № 92/59/ЕЕС від 29 червня 1992 року про загальні принципи, що стосуються безпеки продуктів, Директиви № 85/374/ЕЕС від 25 липня 1985 року про відповідальність за неякісні продукти, декі лька директив 1992 року: про допуск товарів в оборот, про рекламу, продаж і застосування ліків, Директиви № 76/768/ЕЕС від 27 липня 1976 року відносно косметичної продукції і Директиви № 88/378/ЕЕС від 3 травня 1988 року про забезпечення безпеки ди тячих іграшок.
З погляду правового забезпечення, важливе значення мають Директива № 93/13/ЕЕС від 5 квітня 1993 року щодо умов угод, що укладаються зі споживачами, і Директива № 84/450/ЕЕС щодо боротьби з рекламою, що вводить в оману.
Так, Угорський Закон «Про заборону несумлінної комерцій ної практики» від 20.11.1990 р. також забороняє обман спожива чів з метою збуту товарів. Законом передбачене припинення не тільки помилкової реклами в ході впровадження товарів і послуг, але і будь-якої інформації, що вводить споживачів в оману:
1) неточне твердження або неправильне представлення точ них фактів щодо істотних властивостей товару, його складу, ви користання, впливу на здоров'я і навколишнє середовище;
2) некоректне порівняння товарів;
3) приховування фактів невідповідності товарів вимогам правових положень, звичаїв;
4) маркірування товарів товарними знаками, що вводять в оману;
5) реклама товарів, що не знаходяться в розпорядженні про давців або знаходяться в їхньому розпорядженні в недостатній кількості або в недостатньому асортименті.
Введенням в оману споживача, відповідно до даного закону є не тільки повідомлення яких-небудь помилкових відомостей, але і замовчування деяких властивостей товару. Як бачимо, не всі п'ять порушень можуть викликати придбання недоброякіс ного товару, однак неточне твердження або неправильне предста влення точних фактів щодо істотних властивостей товару, його складу, використання, впливу на здоров'я і навколишнє середо вище; приховування фактів невідповідності товарів вимогам пра вових положень (представляється, що в даному випадку мова може йти, у тому числі, і про невідповідність стандартам або ін шій технічній документації); маркірування товарів товарними знаками, що вводять в оману, можуть викликати придбання не доброякісного товару.
Безперечно така практика повинна бути сприйнята й Українським законодавцем.
2. Загальна характеристика державного захисту прав споживачів у зарубіжних країнах
Для того, щоб проаналізувати, наскільки ефективний держа вний захист прав споживачів в Україні, необхідно порівняти її з іншими країнами. Для прикладу візьмемо декілька країн СНД.
Так, Закон Республіки Білорусь «Про захист прав спожива чів» закріплює право споживачів звертатися до уповноважених державних органів для захисту законних інтересів. Закон наділяє декілька федеральних органів спеціальними повноваженнями в сфері захисту споживачів. Спеціально уповноваженими є: Депар тамент економічного контролю при Раді Міністрів Республіки Бі лорусь, Державний Комітет Республіки Білорусь із антимонопо льної політики, Комітет зі стандартизації, метрології і сертифіка ції при Раді Міністрів Республіки Білорусь, Міністерство охорони здоров'я Республіки Білорусь, Міністерство торгівлі Республіки Білорусь, Державний Комітет Республіки Білорусь з екології.
Крім того, органи державного управління в межах своєї компете нції можуть здійснювати контроль за дотриманням законодавства про захист прав споживачів. Акти спеціально уповноважених ор ганів є обов'язковими для всіх організацій, незалежно від їх форм власності .
У Законі Грузії «Про захист прав споживачів» закріплено два рівні захисту прав споживачів: спеціально уповноваженими орга нами федеральної влади і місцевими органами. На федеральному рівні функції контролю за дотриманням законодавства про захист прав споживачів покладені на антимонопольний орган Грузії. Реа лізовуючи контрольні функції, антимонопольний орган має право присікати несумлінну конкуренцію на ринку споживчих товарів, виносити обов'язкові для виконання розпорядження господарюю чим суб'єктам про усунення порушень прав споживачів, пред'яв ляти в суди позови до продавців, виробників, виконавців у разі порушень прав споживачів. Крім того, певними правами у сфері забезпечення безпеки споживачів наділений Департамент стандар тизації і метрології, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, Міністерство природи та охорони навколишнього середо вища. Місцеві органи захисту прав споживачів не мають практич но ніяких повноважень. Вони розглядають скарги споживачів і при виявленні недоліків в продукції або виявленні небезпечної продукції вживають відповідних заходів. Подібне формулювання дуже розпливчасте. Ймовірно, на місцевому рівні повинні прийма тися певні нормативні документи, які більш конкретно регламен тують діяльність місцевих органів і нададуть їм реальні повнова ження щодо захисту прав споживачів.
Законом «Про захист прав споживачів» Казахстану функції щодо захисту інтересів споживачів були покладені на всі органи державного управління. В основному ці органи здійснюють конт роль за дотриманням законодавства і забезпеченням прав спожи вачів у різних сферах економіки, створюють і контролюють сис тему забезпечення безпеки товарів (робіт, послуг) і виконують ряд інших координуючих контрольних функцій .
Закон Молдови «Про захист прав споживачів» не передба чає ніяких спеціальних органік, які захищають інтереси спожива чів. У законі міститься лише декларація прав споживачів на дер жавний захист своїх інтересів. Крім того, законом був закріплений обов'язок уряду захищати внутрішній ринок і інтереси спо живачів .
Закон Росії «Про захист прав споживачів», так само як і за кон Грузії, закріплює дворівневу систему державного захисту прав споживачів. Перш за все, це було пов'язано з федеральною структурою держави. Федеральні і місцеві виконавчі органи не знаходяться в якій-небудь залежності один від одного. І федера льні, і місцеві органи мають право звернутися з позовом до суду на користь конкретних споживачів.
На федеральному рівні основні функції щодо захисту спо живачів були покладені на федеральний антимонопольний орган. Повноваження цього органу досить детально закріплені в законі. Вони включають і функції контролю за дотриманням законодав ства, і участь в розробці нового законодавства, і процедури вжи вання санкцій до порушників законодавства про захист прав спо живачів, а також ряд інших функцій. Окрім антимонопольного органу певною правомочністю по забезпеченню інтересів спожи вачів володіють федеральні органи, які здійснюють контроль за якістю і безпекою товарів (робіт, послуг). Повноваження цих ор ганів також досить детально були сформульовані в законі. Особ ливістю діяльності федеральних органів в Росії є наявність тери торіальних відділень у всіх 89 суб'єктах федерації (в Україні у всіх 24 областях, в Автономній Республіці Крим, містах Києві і Севастополі). Федеральна підлеглість територіальних відділень робить їх незалежними від місцевої влади. На місцевому рівні повноваження щодо захисту інтересів споживачів покладаються на спеціально створювані органи з питань захисту прав спожива чів при місцевих адміністраціях. Повноваження цих органів та кож закріплюються в законі. Вони більш обмежені ніж пов новаження федеральних органів, але в основному дозволяють оперативно реагувати на будь-які порушення прав споживачів діючими на території регіону продавцями (виробниками, вико навцями). Такі органи створюються у всіх регіонах: великих міс тах і маленьких населених пунктах, отже, вони ближче за всіх до реальних проблем місцевого населення.
На підставі вищевикладеного, можна зробити висновок про те, що в Україні досить ефективний захист прав споживачів з боку держави. А наш спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів в порівнянні з іншими країнами СНД, має досить широкі повноваження щодо за безпечення прав споживачів у країні. На нього покладаються не тільки контрольні функції, але і надані конкретні повноваження по проведенню перевірок, забороні реалізації продукції, припиненню діяльності суб'єктів господарювання, накладенню штрафів і залу ченню до відповідальності винних осіб. Особливістю Закону України «Про захист прав споживачів» є те, що окрім повнова жень державних органів із захисту прав споживачів, в ньому за кріплюються обов'язки і відповідальність службових осіб органів виконавчої влади, які здійснюють захист прав споживачів і поря док розгляду скарг на дії і рішення цих органів. Крім того, тут по значені принципи взаємовідносин органів виконавчої влади, що здійснюють захист прав споживачів з правоохоронними органами.
Що стосується міжнародної співпраці, Держпотребстандарт України вживає заходів до налагодження двосторонньої співпраці і укладання міжнародних договорів у сфері захисту прав споживачів.
Так, з метою налагодження співпраці відносно адаптації Української законодавчої бази у сфері захисту прав споживачів до Європейських норм і правил, введення політики корпоратив ної соціальної відповідальності виробників і постачальників, об міну досвідом у цій сфері протягом 2005 року було укладено 5 міжнародних договорів:
1) Угода між Держпотребстандартом України і Національ ною радою захисту прав споживачів при Міністерстві юстиції Литовської Республіки;
2) Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Литовсь кої Республіки про співпрацю у сфері стандартизації, метрології і оцінці відповідності;
3) Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Йор данського Хашимітського Королівства про співпрацю у сфері стандартизації, метрології, оцінці відповідності, якості і акреди тації;
4) Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Сірій ської Арабської Республіки про співпрацю у сфері стандартизації, метрології, оцінці відповідності якості;
5) Меморандум про взаєморозуміння у сфері стандартизації, метрології, оцінці відповідності якості між Держпотребстандар том України і Бюро Індійських стандартів.
Самостійна робота – 12 год.
Несподівані випадки несумлінної конкуренції в колишніх соціа лістичних країнах стали підтвердженням існуючої конкуренції як такої. Однак через відсутність правового регулювання і відповідної практики, серйозної теоретичної бази несумлінна конкуренція час то приводить до хаотичних і примітивних взаємин на ринку. Фак тично виникає «рай для несумлінної конкуренції», де навіть імениті закордонні фірми використовують методи реклами, уже багато ро ків заборонені в них на батьківщині. Це є наслідком недоліків "юридичної інфраструктури» (недостатня кількість юристів, відсу тність свіжої судової практики, недосвідченість суддів).
В останні роки в сфері законодавчого регулювання проблем не сумлінної конкуренції зроблені певні кроки. Дійсний аналіз спира ється на новітні законодавчі акти: Закон про захист конкуренції від 13 травня 1991 р. (Болгарія); Закон про боротьбу з недобросовісною конкуренцією від 16 квітня 1993 р. (Польща); Закон про припинен ня несумлінної конкуренції від 28 січня 1991 р, (Румунія); Закон про конкуренцію й обмеження монополістичної діяльності на това рних ринках від 22 березня 1991 р. (Росія); Закон про захист конку ренції від 25 березня 1993 р. (Словенія); розділ 5 «Економічна кон куренція» першої частини діючого й нині як у Чехії, так і в Словаччині. Торговельного кодексу від 5 листопада 1991 р. колиш ньої Чехословаччини; Закон № 86 про заборону несумлінного по водження на ринку від 20 листопада 1990 р. (Угорщина).
Крім того, нами проаналізований цілий ряд конкурентних і антимонопольних законів окремих колишніх республік СРСР і При балтійських від 1991 - 1992 p., а саме: закони Казахстану, Молдови, Білорусі, а також Латвії й Литви.
Окремого порівняльного розгляду заслуговує виданий у Китаї Закон про боротьбу з несумлінною конкуренцію від 2 верес ня 1993 p.. що представляє собою, свого роду, доповнення до роз-розроблювального в останні роки реформаторського законодавства, що охоплює всі сфери охорони промислової власності й авторського права. Розробка подібних документів свідчить, про перехід від соціалістичного господарства з централізованим керуванням до ринкової економіки, введення якої ідеологічно узаконюється, назвою «соціалістичне ринкове господарство». При цьому слід зазначити, що в такому оформленні мова йде не про метаморфозу існуючої концептуальної соціалістичної правової моделі, а про її подолання в постсоціалістичній ринковій економіці.
Подібна трансформація супроводжується появою великої кілько сті реформаторських законів майже у всіх сферах торговельного, суспільного й економічного законодавства. Особливої уваги при цьому заслуговує факт визнання ринкової економіки й підтримки конкуренції новими постсоціалістичними Конституціями майже всіх вищезазначених країн.
Крім того, реформаторську законотворчість по конкурентному праву варто розглядати у зв'язку з надзвичайною динамікою ре форм майже всіх сфер охорони промислової власності (закони про патенти, промислові зразки, типології інтегральних мікросхем, то варні знаки), а також авторського права.
Країни Центральної й Східної Європи, достатньо природно, орі єнтувалися при переході від соціалізму до ринкової економіки на зазначені країни Західної Європи, що мають у своєму розпоря дженні перевірені правові моделі. Це стосується й сфери несумлін ної конкуренції, особливо в її континентально-європейському ви раженні. При подібній стратегії часто використовується прив'язка західноєвропейських правових моделей до власних законодавчих, висхідних до довоєнних часів традицій вищезазначених нами країн, за винятком колишнього СРСР.
Як характерний приклад візьмемо Польщу, де після відповідної попередньої роботи юристів була багаторазово підтверджена прак тикою судочинства застосовність колишнього й у своїй цивільно-правовій частині формально ніколи не втратила чинності Закону про несумлінну конкуренцію від 1926 p.; тільки ст. ЗО нового Зако ну про несумлінну конкуренцію від 16 квітня 1993 р. він був фор мально відмінений. За іронією долі наступним прикладом могла б стати НДР, де відбувалися подібні дебати щодо подальшої дієвості німецького Закону про недобросовісну конкуренцію від 1909 p., однак рішення з цього питання було прийнято тільки після возз'єд нання Німеччини в результаті додаткового розгляду.
Така прив'язка до власних старих правових зразків має значення при оцінці окремих проявів недобросовісної конкуренції в умовах перехідного періоду, що мали місце також і в довоєнному минулому.
Правове регулювання розглянутих країн відноситься до різних типів. Мова йде, з одному боку, - про румунський Закон про недобросовісну конкуренцію 1991 р. і польський Закон про несумлінну конкуренцію 1993 p., також китайський від 1993 р. - про традиційне регулювання в трактуванні німецького Закону про несумлінну конкуренцію, де до уваги береться винятково сумлінність конкуренції, а питання права об межень конкуренції надають окремо картельним чи антимонопольним законам. З іншого боку, право сумлінності (як у випадку Болгарії, Сло венії й Угорщини, а також Росії й інша колишніх радянських респуб лік) можна трактувати як частину загального регулювання конкуренції, що розглядає рівною мірою волю й сумлінність конкуренції, і в такий спосіб відмовитися від окремого регулювання сфери обмеження кон куренції й несумлінної конкуренції.
Однак при оцінці даного питання варто враховувати також особ ливі умови країн, що трансформуються, а найчастіше й відсутність досвіду в ефективному застосуванні законів. Так, у Болгарії й Уго рщині втручання конкурентних органів може бути стимулюючим фактором і в сфері несумлінної конкуренції, що сприяє повноцінній боротьбі з порушеннями законів конкуренції, хоча даремною була б надія через численність і різноманіття таких порушень, на забезпе чення сумлінної конкуренції в загальному й довгостроковому розу мінні такої тільки шляхом відомчого втручання. Можливо, розділе ний і доповнений образ дій через учасників ринку, з одному боку, і органи конкурентного нагляду - з іншого, як зазначає, наприклад, угорський закон поводження на ринку, являють собою можливу компромісну модель для перехідного періоду. Питання варто вису нути на обговорення, однак спочатку необхідно докладніше роз глянути окремі типи правового регулювання.
ПОЛЬЩА
Новий польський Закон про несумлінну конкуренцію від 16 кві тня 1993 р., є одночасно одним із останніх у Центральній і Східній Європі й таким, котрий найзрозуміліше відповідає традиційному в Центральній Європі типу регулювання, при якому окремо стоїть регулювання в сфері боротьби з несумлінною конкуренцією.
Так, уже при описі мети закону в ст. 1 охорона інтересів громад ськості, конкурентів, одержувачів (клієнтів) і споживачів назива ється рівноцінною. Закон містить, поряд з генеральним положен ням (ст. З, ч. 1), орієнтованим на суперечні закону й звичаям конкурентні дії, численні з погляду німецького Закону про несумлінну конкуренцію "модифіковані" окремі факти. Зокрема, у ст. 16 дається дуже велике, сформульоване за зразком генерального по ложення й далі спеціалізоване регулювання несумлінної реклами. Крім того, необхідність боротьби з порушеннями конкуренції під креслюється завдяки спеціально виділеному регулюванню цивіль них і кримінально-правових санкцій (статті 18ff, 23fF); при цьому у відомих межах передбачене позовне об'єднання.
Границя стосовно картельного (антимонопольного) права прово диться дуже чітко завдяки рішенню антимонопольного суду Вар шави від 19 вересня 1991 р. про те, що неприпустимим є одночас ний осуд порушень, зв'язаних з несумлінною конкуренцією, у ході картельного розслідування також і в змісті різних, наявних у розпо рядженні санкцій (з одному боку, цивільно-правових, із іншого -управлінсько-правових).
РУМУНІЯ
Румунський Закон про несумлінну конкуренцію від 1991 p., та кож відноситься до типу роздільного регулювання. Він містить від повідно орієнтоване на порушення звичаїв генеральне положення (статті 1 і 2); представлені далі окремі факти він пов'язує, в першу чергу, з порушенням суспільного порядку (ст. 4) і карними злочи нами (ст. 5), однак не залишає без уваги й цивільно-правової відпо відальності учасників (статті 6 і 7). Але по системі цивільно-правових санкцій посилаються при цьому на загальні положення цивільного права й Цивільного процесуального кодексу (ст. 9). Не зважаючи на ряд перелічених фактів, що передбачають захист спо живача, закон залишається дещо стриманим стосовно ідеї захисту його інтересів.
Румунське законодавство містить окрему Постанову про захист інтересів споживача від 21 серпня 1992 p., що представляє собою суміш положень по захисту здоров'я й безпеки споживача, а також про обов'язки - гарантійних і інформаційних - «економічних аген тів» щодо відповідальності за товар. Крім того, воно містить у фо рмі генерального положення зобов'язання щодо коректного, що ви ключає зловживання в торговельний практиці поводження. Цей припис може інтерпретуватися як поширення, з погляду захисту ін тересів споживача, генерального положення Закону про несумлінну конкуренцію. Крім того, Постанова про захист інтересів споживача гарантує споживчим об'єднанням, що в Законі про несумлінну кон куренцію згадуються дуже побічно - як «професійно-станові організації» (ст. 8 ЗНК Румунії), що мають можливість робити заяви, численні консультаційні й ініціативні права, а також позовні пов новаження для реалізації прав і інтересів своїх членів (ст. 31).
ЧЕХІЯ Й СЛОВАЧЧИНА
Свій шлях обрала колишня Чехословаччина, включивши регу лювання сфери несумлінної конкуренції в главу 5 «Економічна конкуренція» Торговельного кодексу від 5 листопада 1991 р.
Цей кодекс продовжує діяти як у Чехії, так і в Словаччині. Також відноситься й до окремого Закону про захист економічного (госпо дарського) змагання від ЗО січня 1991 p., що, однак, обновляється вже в Чехії,
Рівнобіжне існування регулювання сфери несумлінної конкурен ції в торговельному законодавстві й антимонопольному праві в зга даному Законі про захист чітко показує, що Чехія й Словаччина до держуються роздільного принципу; однак, перший розділ у главі 5 «Доля в економічного змаганні» Торговельного кодексу містить, свого роду, "надпоняття» (§42, ч. 1) зловживань в економічної кон куренції як у сфері несумлінної конкуренції, так і в сфері обмежен ня конкуренції, причому для останньої робиться посилання на За кон про захист економічного змагання.
Присвячений несумлінній конкуренції другий розділ Торговель ного кодексу (ТК) містить генеральне положення (§44, ч. 1), орієн товане на протиріччя добрим звичаям у конкуренції, причому слід зазначити чітке згадування споживачів поряд зі звичайними учас никами змагання, Параграф 44, ч. 2 являє собою перелік окремих фактів, що надалі (§46 - 52) регулюються детальніше. У рамках спеціальних положень про санкції (§53 підприємницьким і спожив чим союзам (як юридичним особам) гарантуються повноваження в пред'явленні позовів про невиконання обов'язків і про усунення, а також у випадках введення в оману й небезпеку, обдурюванні.
Проте в колишній Чехословаччині 16 грудня 1992 p., незадовго до її поділу, був виданий Закон про охорону інтересів споживача; він містить, подібно Постанові про захист інтересів споживачів у Румунії, поряд з положеннями, що служать здоров'ю й безпеці спо живачів, окремі положення, як наприклад, заборона на дискриміна цію споживачів (§6) і їх обман (§8), а також загальне регулювання з питань недозволеної реклами (§20). Ці положення забороняють об ман споживачів, особливо шляхом подання неправильних, непон-них, непідтверджених, неточних, нечітких, двосмислових й т.п. зведень, а також відповідної форми реклами, як ті, що зачіпають національні чи релігійні почуття. У рамках адміністративного нагляду споживчим союзам гарантуються визначені ініціативні права (§25, 26). У Чехії і Словаччині існує чіткий поділ між сферами об меження конкуренції й несумлінної конкуренції.
УГОРЩИНА
Найбільш чітко представляє тип сучасного, роздільного регулю вання несумлінної конкуренції з включенням проблеми захисту ін тересів споживача, загального регулювання поводження на ринку, забезпечує захист інтересів споживача Угорський Закон № 86 про заборону на несумлінне поводження на ринку (ЗНПР) від 20 листо пада 1990 p., попередником ЯКОГО був Закон IV про заборону не сумлінної господарської діяльності від 31 жовтня 1984 p., що мав подібну структуру.
Відповідно до загальної цільової настанови ЗНПР № 86/1990 вже в преамбулі називає волю й сумлінність економічної конкуренції як ос новні умови ринкової конкуренції й проголошує інтереси громадсько сті, конкурентів і споживачів у найширшому змісті слова (тобто про мислові одержувачі й кінцеві споживачі) як захисну мету закону. У змісті генерального положення (3, ч. 1) підприємцям ще раз ставиться в обов'язок повага волі й сумлінності економічної конкуренції; до ви мог підприємницької сумлінності додається генеральне положення про заборону несумлінної економічної діяльності (3, ч. 2).Це узагаль нене поняття (несумлінності) поширюється в першу чергу на поло ження про заборону несумлінних ринкових методів у першій частині закону, де регулюються в главі 1 (§1, ч. 10) окремі факти несумлінної конкуренції в традиційному змісті, а в главі 2 (§11 - 13) - загальна за борона на обман (введення в оману) споживачів. Крім того, ця заборо на поширюється також на регульовані угоди, що обмежують конкуре нцію (ч. 3), і зловживання економічною могутністю положення (ч. 4), що так само, як і в другій частині закону, регулює проникаючий конт роль, служить, власне, волі конкуренції.
У колишньому СРСР не існувало єдиної державної політики, а також спеціалізованих відомств на захист прав й інтересів спожи вачів. Кинувши гучне гасло "Все для людини, все в ім'я людини", державні чиновники Радянського Союзу не зробили ніяких кроків щодо законодавчого закріплення прав споживачів, а тим паче прак тичної їх реалізації.
Перші громадські консюмерські організації в СРСР виникли в кі нці 80-х років у ході спроб застосування ринкових реформ і демок ратизації суспільства, передбачених політикою перебудови, яка ве де свій початок від рішень квітневого (1985 р.) пленуму ЦК КПРС. А перші державні консюмерські установи, а також перші закони на захист споживачів почали з'являтися вже в 90-х роках в незалежних державах - колишніх республіках Радянського Союзу.
Перш ніж аналізувати безпосередні передумови виникнення консюмеризму в колишньому СРСР, доцільно сказати, що в країні існували певні історичні традиції споживчого руху системи контролю якості продукції.
Перші згадки про застосування стандартів з Росії з метою під вищення якості продукції були ще в XVI столітті, в часи правлін ня царя Івана Грозного. Зокрема, були запроваджені стандартні калібри - кружала - для вимірювання гарматних ядер з метою підвищення їх якості. Було також закладено вартове містечко Свіяжськ, під час побудови якого запроваджувалися будівельні елементи, які були заздалегідь виготовлені за стандартними роз мірами далеко від Свіяжська - в місті Угличі. Були й інші при клади. Однак в XVI-XVII ст. в Росії обмежувалися лише окреми ми стандартними рішеннями.
Початок ширшого впровадження стандартизації в Росії був по кладений імператором Петром І. Зокрема, у першому зібранні зако нів Російської імперії був вміщений Указ, який свідчив про запро вадження в Росії елементів стандартизації та взаємності. Так, під час побудови флоту для Азовського походу як зразок була використана галера, за якою були виготовлені ще 22 галери. Це дало мож ливість побудувати російський флот швидко та якісно.
Передумови виникнення консюмеризму в СРСР:
1) Реально існуючий ефективний консюмерський рух в розвинених країнах
СРСР визнала резолюцію №248 Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи на захист інтересів споживачів" (1985 р.)
2) Розвиток "низовоїдемо-кратії" в роки перебудови
3) Участь у т. зв. "чорних чергах" (за меблями, холодильниками, телевізорами, що продовжува лися місяцями,навіть роками) призвели до самоорганізації громадян-споживачів. Виникли громадські ініціативні гру-пи,що ратували за поліпшення роботи торгівлі, транспорту, будівництва тощо.
4) Наявність певних рішень і стандартів щодо якості товарів і захисту прав споживачів, однак розкиданих по багатьох актах, що мали
5) Наявність певних структур, що займалися перевіркою якості продукції, додержання правил торгівлі, перевіркою санітарного стану підпри ємств торгівлі, громадського харчування тощо.
6) Поява перших добровільних товариств та організацій на захист прав споживачів в 1988-1989 pp.
• Ленінград • Москва • Свердловськ • Челябінськ • Мінськ • Київ
7) Історичні традиції споживчого руху в країні; дієвість вітчизняних систем управління якісної продукції, функціювання вітчизняного варіанта "гуртків якості" та ін.
Особливу увагу Петро І приділяв якості та стандартизації зброї, інтерес в цьому плані являє собою Указ Петра І щодо якості від 2 січня 1723 р. Текст Указу свідчить не лише про вимоги до якості (в даному разі - до рушниць для армії), але й до системи контролю якості продукції, державного нагляду за ним та мірах покарання за виготовлення дефектної продукції. Відомо також, що Петро І, на магаючись розширити й активізувати зовнішню торгівлю, організу вав у Петербурзі й Архангельську урядові бракеражні комісії, до обов'язків яких входив нагляд за якістю експортованої Росією си ровини (льону, конопель, деревини та ін.)
Розвиток промисловості й транспорту в Російській імперії привів до розширення робіт по стандартизації у XIX ст. Зокрема, в 1860р. був установлений єдиний розмір залізничної колії (1524мм) і за тверджені габаритні норми наближення будівель та рухомого скла ду. В 1889 р. були затверджені перші технічні умови щодо проекту вання та спорудження залізниць, а в 1898 р. - єдині технічні вимоги до постачання основних матеріалів і виробів для потреб залізниці. В 1899 р. був визначений єдиний сортамент профілів металопрока ту. А в 1900 р. був прийнятий ряд правил та норм щодо проекту вання та експлуатації електротехнічних виробів тощо.
Впровадження національних стандартів та єдиних вимог до якос ті продукції в Російській імперії ускладнювалося через велику кіль кість іноземних концесій, власники яких, як правило, запроваджу вали свої стандарти. Зокрема, таке положення справ привело до розповсюдження в країні трьох систем вимірювання: аршинної, дюймової та метричної. Це, зрозуміло, ускладнювало виробництво продукції та контролю її якості.
Одним із перших після революції 1917 р. був прийнятий декрет "Про введення міжнародної метричної системи мір важелів" (14 вере сня 1918 р.). У 1925 р. створюється Комітет із стандартизації. В 1926р. затверджений перший радянський загальносоюзний стандарт - "Бо рошно. Селекційні сорти зерна. Номенклатура". В тому ж році були прийняті стандарти на новий сортамент металопрокату, що дозволив скоротити кількість типорозмірів у 6 разів, а також стандарти на мет ри ч но дюймове різьблення, на допуски та посадки тощо. Вони стали базою для оволодіння методами передових зарубіжних фірм, таких як Форд, Тейлор, що стосувалися контролю якості продукції на основі допусків та посадок. Як бачимо, однією з перших форм управління якісно в Радянському Союзі стала перевірка виробів методом сортування та розбраковки на придатні та непридатні.
Зародженням елементів захисту прав споживачів можна вважати відміну всередині 30-х років карткової системи за запровадження таврування гир та важелів. Була також введена кримінальна відпо відальність за обважування, обмірювання покупців та ін.
В СРСР, як і в західних державах, існували історичні традиції руху споживачів. Так, перші споживчі й кооперативні товариства в Росії почали виникати в 90-ті роки XIX ст. і активно діяли до рево люційних подій 1917р. Організуючу роль у споживчому русі віді гравали з'їзди кооператорів. У 1908 р. на кооперативному з'їзді в Москві було представлено 117 споживчих товариств. А у 1917 р. в Російській імперії нараховувалося 35 тис. товариств.
Радянською владою 10 квітня 1918 р. було оприлюднено Декрет "Про споживчу кооперацію". Але споживчий і кооперативний рух при більшовиках з добровільного, незалежного поступово перетво рився у державний механізм розподілу дефіцитних товарів. Це, зо крема, відбито у наступних декретах Радянської влади щодо розви тку споживчої кооперації (декрети від 2 листопада 1918 p., від 20 березня 1919 р. та ін.). Споживча кооперація була підпорядкована Наркомпроду і остаточно втратила свою незалежність.
Історичною передумовою появи консюмеризму в СРСР стали пе вні доробки в галузі управління і створення систем якості. Слід ска зати, що рух за поліпшення якості продукції в Радянському Союзі існував з періоду проведення індустріалізації, тобто з перших ра дянських п'ятирічок. З часом ставало зрозуміло, що стійкого удо сконалення якості продукції неможливо добитися шляхом прове дення окремих, навіть масштабних, але розрізнених заходів. В 50-і pp. в радянській практиці найбільш розповсюдженою стала т. зв. Саратовська система організації бездефектного виготовлення про дукції та здача її з першого подання, метою якої було створення умов виробництва, що забезпечували виготовлення робітниками продукції без порушень технічної документації. В 60-х р. з'явилися Львівський, Горьківський (Нижегородський) та Ярославський варі анти системи бездефектної праці. В 1975 р. па передових підприєм ствах Львівщини з'явилися комплексні системи управління якістю продукції, метою яких стало створення товарів, які відповідали кращим світовим аналогам, а також досягненням науки й техніки. З 1978 р. Держстандартом СРСР були розроблені та затвердженні Основні принципи Єдиної системи державного управління якістю продукції. Всередині підприємств управління якісно також розви валося по лінії охоплення більш широкого кола проблем, скажімо ефективного використання ресурсів та ін. У 80-х pp. прикладом стали системи управління якістю підприємств Дніпропетровщини та ін. Широко розповсюдженими став у 70-80-і pp. "знак якості", яким клеймили вітчизняні товари. Так, на 1 липня 1981 р. Держав ного Знака якості було удостоєно 87941 найменувань виробів, що випускалися промисловістю (Однак не завжди наявність у того чи іншою виробу Державного Знака якості гарантувала відповідність його державним вимогам якості. Аналіз преси радянських часів свідчить про численні нарікання населення на низьку якість товарів народного споживання та надання послуг, на випуск явно бракова ної продукції).
Слід сказати, що визначені стандарти й відповідні рішення щодо якості продукції та послуг в СРСР були розкидані по багатьох за конодавчих актах, і окремі, туманні, нечіткі рішення з цього питан ня тільки підкреслювали значну відмінність між метою та реальніс тю. До того ж Держстандарту СРСР самому було важко керувати вищеназваними системами якості. Інші ж відомства (Держплан, Держкомпраця тощо) не вбачали в цьому нагальної необхідності.
Безумовною заслугою Держстандарту СРСР в кінці 80-х - на по чатку 90-х pp., у перехідний до ринкових відносин період, стала ро бота щодо гармонізації вітчизняних стандартів з міжнародними, в яких знайшов своє відображення й радянський досвід управління якістю продукції.
Важливою передумовою зародження консюмеризму в Радянсь кому Союзі став і досвід певних контролюючих структур, що за ймалися перевіркою якості продукції, додержанням правил торгів лі, громадського харчування, побуту та ін. Ці проблеми тією чи іншою мірою вирішувалися функціонуванням державних органів (законодавчих, виконавчо-розпорядних, судових та контрольно-наглядових), державно-громадських органів (органів народного ко нтролю), громадських органів партійних, комсомольських, проф спілкових та інших організацій, діяльність яких організовувалася, керувалася, пропагувалася, контролювалась єдиним повновладним органом - правлячою партією).
Значний досвід діяльності радянського варіанта "гуртків якості". В їх роботі брала участь значна кількість працівників як у довоєнні, гак і в повоєнні роки. Громадські комітети, групи та пости народ ного контролю безпосередньо на виробництві, постійно діючі ви робничі наради, відділи технічного контролю, комсомольські, партійні, профспілкові організації та їх представники у виробничих підрозділах підприємств, установ, організацій, «комсомольські прожектори», рейди і таке інше здійснювали безпосередній вплив на працівників, зайнятих у сфері виробництва. Тобто вони були не від'ємною частиною системи управління якістю продукції. Можна говорити про позитивні і негативні сторони соціалістичного зма гання у трудових колективах, його формалізм, про недовір'я чи віру працівників у його доцільність. Але на певних історичних етапах розвитку країни організоване належним чином змагання у трудових колективах давало позитивні результати і сприймалось як реальна участь працівників, громадських і державних органів у поліпшенні якості продукції, товарів і послуг.
Могутнім імпульсом для виникнення консюмеризму в СРСР став реально існуючий консюмерський рух у розвинених країнах, а та кож формальне визначення Радянським Союзом (у тому числі УРСР і БРСР як членів ООН) Загальної декларації прав людини ООН та Керівних принципів ООН на захист інтересів споживачів.
Безперечно, що свій внесок в оформлення руху на захист прав й інтересів споживачів внесли і політики перебудови. Адже форму вання в кінці 80-х pp. різноманітних дійсно добровільних організа цій у різних сферах громадського буття свідчило про поступове звільнення людей від страху перед самодіяльною активністю як кримінальне переслідуваної справи, що цілеспрямовано насаджу валося радянською системою. Важливе місце в розвитку такого добровільництва, "низової демократії" взагалі посідали організації, що ставили за мету захист прав й інтересів споживачів.
Перші такі об'єднання з'явилися в Ленінграді і Москві восени 1988 p., згодом - у Києві, Свердловську, Челябінську, Мінську, Но восибірську, Воронежі, Ризі, Вільнюсі, у багатьох інших містах на високому гребені громадської активності, що була викликана демо кратичними перетвореннями, які розпочалися у другій половині 80-х pp. Оформлення груп споживачів було пов'язане з тим, що радян ські люди відчули можливість шляхом самоорганізації добиватися поліпшення обслуговування покупців, більш чіткої роботи громад ського транспорту, залучення населення до розробки планів місько го будівництва тощо. Інколи поштовхом до об'єднання споживачів були так звані "чорні черги" за меблями, холодильниками, телеві зорами та ін., які тривали місяцями, навіть роками. За період, що передував покупці, складалися своєрідні колективи, які очолюва лись енергійними старостами-самовисуванцями і здатні були від стоювати своє "право на покупку". Часто ядро перших організацій споживачів становили журналісти, юристи, економісти, соціологи, які найбільш регулярно з початку 80-х pp. займалися проблемами роботи магазинів, підприємств - виробників продукції широкого вжитку, а також підприємств побутового обслуговування тощо.
У грудні 1989 р. чотири десятки реально існуючих місцевих клу бів, товариств, союзів, асоціацій споживачів об'єдналися у Федера цію товариств споживачів СРСР. З перших же кроків Федерацією був прийнятий розумний курс на автономію її складових частин. Рішення Федерації носили не директивний, а рекомендаційний ха рактер. Вона не керувала, а координувала зусилля, допомагала об міну досвідом, методиками та ін.
На початку 1992 р. у зв'язку з розпадом СРСР Федерація това риств споживачів СРСР була перетворена в Міжнародну Конфеде рацію товариств споживачів (КонфТС). Реалізуючи на практиці фундаментальний принцип міжнародних консюмерських організа цій, зафіксований в Статуті СІ., КонфТС стала незалежною, неуря довою; неприбутковою міжнародною організацією. Вона не отри мує ані державних субсидій, ані спонсорської підтримки від комерційних структур. Принцип її роботи - ніякої політики.
Склад Конфедерації постійно оновлюється. Зараз вона об'єднує національні консюмерські організації країн СНД (Білорусі, Вірме нії, Туркменистану, Російської Федерації: Союз споживачів РФ, Лі гу захисників споживачів, Товариство споживачів автотехніки), а також близько п'яти десятків регіональних товариств споживачів (обласних і місцевих). Зокрема, від України до КонфТС входять Одеська, Дніпропетровська, Харківська, Донецька області, а також Київська міська організація "Захист споживача".
Засідання Координаційної Ради КонфТС - основного органу ор ганізації - відбувається кілька разів на рік. Керівництво між засі даннями Ради здійснюється Правлінням. Низові регіональні това риства входять до своєї "головної" (національної, обласної) організації, з одного боку, з другого - безпосередньо, як повнопра вний член, до КонфТС.
При КонфТС діє ряд професійних спеціалізованих служб.
Так, інформаційне агентство формує банк даних: про якість про дукції, виробників й імпортерів товарів, про рейтинг та порівняльні характеристики різних, фірм та їх виробів, а також збирає дані про незалежні лабораторії, що контролюють стандарти споживчих то варів. Накопичується юридична інформація (рішення судів, комен тарів до законодавства), що стосується споживачів та ін. Необхідні матеріали на договірній основі надають КонфТС, а також отримують від неї регіональні товариства споживачів, експертні лаборато рії, підприємці.
Юридична фірма "Адвокат потребителя" мету своєї діяльності вбачає у захисті прав й інтересів споживачів як на території Росій ської Федерації, так і за кордоном, а також у сприянні створенню солідної правової основи для розвитку цивілізованих форм ринко вих відносин.
Головне дітище Редакційно-видавничого центру КонфТС - жур нал "СПРОС (абревіатура якого розшифровується таким чином: (рос) Советы Потребителям. Рейтинги. Обзоры. Ситуации.). Жур нал виходить один раз на два місяці. Всі спеціалізовані служби і підрозділи КонфТС мають в ньому свої рубрики.
Проблему фінансування своєї діяльності КонфТС вирішує само стійно. Частина коштів надходить від продажу розроблених профе сійними структурами методик та юридичних послуг. Іноді, намага ючись допомогти малоімущим, фірма "Адвокат потребителя" і юристи товариств споживачів - членів організації - звільняють сво їх клієнтів від внесення авансу за ведення справи, проводять експе ртизу за свій рахунок. Деякий прибуток приносять інформаційні видання. Хоча вони, відповідно до правил міжнародного консюмеризму, не публікують реклами.
4. Міжнародна конференція товариств споживачів. Стратегія та напрямки діяльності.
Сучасна стратегія КонфТС передбачає перехід від створення власних підроздільних структур до сприяння у формуванні постій них спеціалізованих організацій та кооперації з ними. Так, активно розвивається співробітництво з Громадською Радою з реклами, Бю ро конкретного бізнесу, Лігою захисників споживачів, Центром ба нкрутств, Асоціацією споживчої освіти тощо.
Координаційна Рада КонфТС:
Правління:
1) Спеціалізовані служби:
Інформаційне агентство; Юридична фірма «Адвокат потребителя»; Редакційно-видавничий центр «Консул-інфо»; Журнал «СПРОС»; Інститут консюмерської політики; Відділ консюмерської освіти; Служба з питань захисту споживачів фінансо вих послуг та ін.
2) Члени Конф ТС:
А) Національні консюмерські органі зації країн СНД;
Б) Регіональні та місцеві організації країн СНД
Ефективність політики КонфТС відтворена у багатьох громадсь ких компаніях. Так, у 1993 р. Адвокат Діана Сорк, яка згодом очо лила фірму "Адвокат потребителя", виграла перший в Росії позов щодо компенсації моральних збитків. Споживач-потерпілий не тільки отримав нову мікрохвильову піч замість дефектної, але й по ловину її вартості як компенсацію за моральні збитки. До кінця 1993 р. на рахунку лише московських юристів КонфТС було близь ко 4 тис. виграних судових процесів, а також 8 тис. врегульованих ще до суду справ.
Оперативність професійних служб КонфТС разом з організаціями-членами виявилася також в кампанії 1993 р. за відміну постано ви уряду щодо підвищення акцизних ставок на деякі товари, у тому числі на автомобілі. Громадський тиск сприяв тому, що уряд РФ відмовився від підвищення тарифів на ввезення продуктів харчу вання, автомобілів та ін., як міри, що не відповідає інтересам спо живачів. Певних покращань споживачам принесли також такі акції КонфТС: компанія за визнання банкрутами деяких фінансових компаній і повернення грошей їх власникам (літо 1995 p.); кампанія на захист споживачів з метою зниження розцінок на доставку по штою передплатних видань (осінь 1995 p.); кампанія на захист вла сників валютних збережень (весна 1996 p.), кампанія на захист вла сників автомобілів, що постраждали в Москві від діяльності "евакуаторів"' (осінь 1996 p.); кампанія проти фірм, які користують ся недоброякісною рекламою (березень 1997 p.); кампанія за зміни у політиці сертифікації, яка передбачала дорогі та неефективні за ходи щодо обов'язкового маркування споживчих товарів голографі чними знаками (липень-вересень 1997 р.) та ін.
Зберігаючи неполітичний характер своєї діяльності. КонфТС в той же час взаємодіє з різними політичними силами: вона веде діа лог як з урядом, так і з опозицією, як з виконавчою, так і з законо давчою владою. Відмова від прямої співдії з політичними партіями, від прив'язки до будь-якої партійної ідеології зовсім не означає, що Конфедерація уникає участі в різного роду комітетах та комісіях, що розробляють консюмерське законодавство. Вона наполягає на розширенні такої співпраці. Одночасно КонфТС звертається до по літиків, які претендують на презентацію інтересів виборців, з вимо гою включати у свої передвиборні програми питання захисту прав й інтересів споживачів тощо.
Важливу допомогу КонфТС надають досвідчені консюмерські організації Англії, Німеччини, США, а також міжнародний консюмеризм, особливо СІ, членом якої КонфТС стала в 1994 р. Як вже було сказано, в рамках СІ розроблена спеціальна програма "PROECT", націлена на сприяння розвитку консюмеризму в Центральній та Східній Європі.
Заслуговує на увагу також допомо га, що надається колишнім республікам СРСР з боку Європейсько го Союзу. Зокрема, розроблена Програма Технічної допомоги в га лузі захисту прав споживачів, що фінансується Програмою TACIS. TACIS - це програма, яка реалізується з 1991 р. і запроваджена для 12-ти країн колишнього Радянського Союзу: Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Російсь кої Федерації, Таджикистану, Туркменистану, України та Узбекис тану. В 1994 р. ще однією країною-партнером по TACIS стала Мон голія. Мета TACIS - сприяння розвитку гармонійних та міцних економічних та політичних зв'язків між Євросоюзом і країнами-партнерами, а також підтримка зусиль країн-партнерів у створенні суспільства, заснованого на політичних свободах та економічному процвітанні. TACIS прямує до мети шляхом надання субсидій (без відплатного фінансування) для передачі "ноу-хау", підтримуючи таким чином процес демократизації суспільства і переходу до рин кової економіки. Наприклад, тільки в перші чотири роки своєї дія льності, 1991-1994 pp., TACIS безвідплатно надала своїм партнерам 1 млрд. 757 млн. екю, що дало можливість фінансувати 2 тис. проек тів, у тому числі консюмерського напрямку. Важливим наслідком співдії з міжнародним консюмеризмом стало також підписання між органами Євросоюзу та урядами країн - членів СНД - "Угоди про партнерство та співробітництво". У 1994 і 1995 pp. були узгоджені два довгострокових проекти консультацій з Європейською служ бою експертизи з метою зробити певний внесок у розвиток законо давства в сфері захисту прав й інтересів споживачів тощо.
Курс на розбудову незалежних держав у колишніх республіках Радянського Союзу, активна допомога міжнародного співтоварист ва у справі створення демократичного суспільства, заснованого на принципах ринкової економіки, зумовили в 90-х pp. необхідність розробки і реалізації в них ефективного механізму захисту прав та законних інтересів споживачів. Створення такого механізму в регі оні розпочалося з розробки і прийняття відповідного консюмерського законодавства. Так, у травні 1991 р. першою серед колишніх республік СРСР Верховна Рада України прийняла Закон "Про за хист прав споживачів"(нова редакція – 2005 p.). Закони на захист прав споживачів були прийняті в Російській Федерації (1992 p.), Казахстані (1991 p.), Киргизстану (1992 p.), Білорусі (1993 p.), Молдові (1993 р.). В структурі СНД кожні два роки відбувають ся наради на вищому рівні з питань консюмерської політики. Між країнами СНД розроблений типовий проект Закону "Про захист прав споживачів". Спостерігається пожвавлення взаємодії на дво сторонній основі. До прикладу, між консюмсрськими організаціями України і Росії 24 травня 1994 р. був укладеним Договір про співробітництво в сфері захисту прав споживачів.
Одним з найважливіших напрямків консюмерського співробіт ництва в рамках СНД є проведення узгодженої політики в галузі стандартизації і сертифікації. Так, в березні 1992 р. Головами Уря дів країн - членів СНД - була підписана "Угода про проведення уз годженої політики в галузі стандартизації, метрології й сертифіка ції". Відповідно до цієї Угоди була створена Міжнародна Рада з стандартизації, метрології й сертифікації(МДР), засідання якої від буваються двічі на рік. Як міжнародний орган МДР бере участь в роботі Міжпарламентської Асамблеї держав-членів СНД по розро бці модельних законодавчих актів і рекомендацій в сфері стандар тизації, метрології й сертифікації.
В рамках МДР працюють понад 300 міждержавних технічних комітетів із стандартизації. Сьогодні ними розроблено, а МДР при йнято понад 1000 міждержавних стандартів, порядків та рекомен дацій в сфері міждержавної стандартизації. Важливим є рішення МДР щодо визначення діючих раніше в СРСР стандартів «ГОСТ» як міждержавних в рамках СНД. Це надало можливість викорис тання як міждержавних понад 20 тис. державних стандартів коли шнього Радянського Союзу.
В жовтні 1995 р. Міжнародна організація з стандартизації (ISO) визнала МДР як міждержавну регіональну організацію з стандарти зації.
Таким чином, у державах СНД існували історичні традиції спо живчого руху та системи контролю якості продукції (XVIII - поча ток ХХ ст.).
У колишньому СРСР не було єдиної державної політики, а також законодавства і спеціалізованих відомств на захист прав спожива чів. Однак існували певні доробки в галузі запровадження систем якості, радянського варіанта "гуртків якості", роботи відповідних державних контролюючих структур, що займалися перевіркою яко сті продукції, додержанням правил торгівлі і громадського харчу вання, побуту тощо.
У державах - колишніх республіках СРСР - з кінця 80-х pp. реа льно існує і розвивається консюмерський рух. Із "екзотичної" теми, яким він був в регіоні ще на початку 90-х pp., консюмеризм пере творився в предмет зацікавленості державних структур і спеціалі зованих громадських організацій. Сотні товариств, асоціацій, клу бів, союзів споживачів діють на місцях. Консюмерські проблеми знаходяться в центрі уваги центральної та місцевої преси, радіо, телебачення. З консюмерської тематики організуються наукові і практичні семінари, конференції (часто за участю міжнародного консюмеризму). Ефективно діє в регіоні міжнародна структура, яка об'єднує консюмерські організації країн СНД - КонфТС.
Консюмеризм країн регіону набув міжнародного визнання і отримує солідну підтримку і допомогу міжнародного співтоварист ва. Він всіляко підкреслює своє намагання слідувати Керівним принципам ООН, використовувати великі доробки міжнародного консюмеризму.
Даний етап розвитку консюмеризму в регіоні можна кваліфіку вати як початковий (або як перехідний), тому що не можна ще го ворити про вироблення й функціонування в цих країнах ефективно го національного механізму захисту прав і законних інтересів громадян-споживачів. Як в самих концепціях консюмеризму, так і в заходах щодо їх впровадження в країнах СНД існують поки що безліч недоробок. Вони пов'язані насамперед з неконтрольованим ринком, слабкою інформативною, освітянською та законотворчою основами подальшого розвитку цивілізованого консюмерського ру ху з регіоні. Відіграє свою негативну роль в цьому плані і низька купівельна спроможність основної маси громадян.