Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT 6
міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ
Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ
Кафедра філософії та політології
лекція
з дисципліни «Етика»
(2 години)
Для юридичного факультету
Дніпропетровськ – 2011
Лекцію підготував старший викладач кафедри філософії та політології Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ Аітова О.В.
Рецензенти:
Лекція обговорена та схвалена на засіданні навчально-наукового комплексу
________________________
“____”____________2011 р.,
протокол № ____
ПЛАН
Походження моралі.
Основні етапи розвитку моралі.
Моральні колізії ХХ ст. Глобальні проблеми людства й роль моральності в їхньому вирішенні.
Основні закономірності й тенденції розвитку моралі.
Роль і значення теми для діяльності юристів. Для ефективного виконання завдання в сучасних умовах, юрист повинен бути не тільки кваліфікованим юристом, підготовленим працівником, але й моральною особистістю. Вивчення даної теми допоможе студентам зрозуміти ті моральні вимоги, що ставить перед ними суспільство.
Ключові поняття: мораль, моральність, духовність, категорія, добро, зло, свобода, відповідальність, страждання, співчуття, обов’язок, честь, справедливість, совість, гідність, щастя, сенс життя.
Обсяг знань, вмінь студента після вивчення теми. Оволодіння ключовими морально-етичними поняттями та категоріями, має практичне спрямування, тобто студенти після вивчення даної теми повинні вміти використовувати набуті знання у своїй життєдіяльності.
Перелік нормативних актів МВС України до вивчення теми
„Етичний кодекс працівників ОВС України” (схвалений колегією МВС України 05.10.2000) // Міліція України. №11, 2000
Закон України від 22.02.2006 року “Про дисциплінарний статут ОВС”.
Наказ МВС України від 10.10.2004 року № 1177 “Про затвердження Положення про порядок роботи із зверненнями громадян і організацій, особистого прийому в системі МВС України”;
Питання службового етикету працівників ОВС України (Директива №8 від 28.04.2004 р.) – К., МВС України
Наказ Президента України від 18.02.2002 року № 143 “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Мораль – одна із найдавніших форм людської свідомості. Вона виникає разом з людським співтовариством: як тільки одна людина починає «ставитися» до іншої людини, їхні відносини знаходять ту чи іншу форму моральності або аморальності. Із цим згодні всі етичні вчення. Однак з питання походження моралі є певні розбіжності.
Питання походження моралі — одне з основних не лише в етич ній теорії, але й у філософії, культурології, антропології тощо. Це комплекс наук, що досліджують становлення Homo sapiens (людина розумна) як особливого феномена в еволюції планетар ного і космічного життя загалом.
Мораль – одна з найдавніших форм людської свідомості. Вона виникає разом з людським співтовариством: як тільки одна людина починає «ставитися» до іншої людини, їхні відносини знаходять ту або іншу форму моральності або аморальності. Із цим згодні всі етичні вчення. Однак з питання походження моралі є певні розбіжності.
Виділяють чотири концепції походження моралі.
Релігійна концепція. Стверджує, що мораль дається людині від Бога, вищою підставою моралі вважає «божественний закон», що має вічний характер, і тому моральна природа людини незмінна. Релігійна концепція походження моралі будується на авторитарних началах: моральні вимоги у вигляді Божественного закону дані людині вищим авторитетом — Богом і сформульовані в десятьох біблійних заповідях. Справедливість закону повинна осягатися не розумом, а беззастережною Вірою в Бога; моральний обов’язок визначається Любов'ю до Бога; а втрата Надії (на Бога) розцінюється як найбільший гріх.
Натуралістичні концепції. Виходять із того, що мораль споконвічно закладена в людині самою природою. До них належать такі концепції:
соціал-дарвінізм, який вважає, що діючі у світі тваринні закони боротьби за існування діють й у людському суспільстві, тому походження моральності варто шукати у виборчій здатності самого життя, у боротьбі за існування, у наявності морального почуття у тварин;
євгеніка, що пояснює соціальні форми поведінки, у тому числі й моральні, властивостями, наслідуваними людиною від батьків; тому добрі або злі якості природжені їй й не піддаються зміні;
психоаналітична концепція походження моралі, що базується на фрейдизмі й визначає поведінку особистості непідвласними свідомості психічними процесами, в основі яких лежать уроджені несвідомі потяги.
Соціологізаторська концепція. Зв'язує існування моралі винятково з розвитком суспільства: джерела моральності вона вбачає в соціально-історичних і матеріально-економічних умовах і потребах суспільства, а саму моральність розглядає як відповідь на ці потреби (соціально-історичний детермінізм), що неминуче веде до авторитаризму.
Культурологічна концепція. Вона є найбільш раціональною й сучасною. Для неї характерний узагальнюючий, інтегративний підхід: не заперечуючи ні біопсихічної природи моральності, ні ролі релігії в її розвитку, ні її соціальних підстав, припускаючи споконвічну включеність моралі в історичний процес, ця концепція зв'язує її походження й розвиток з конкретними соціокультурними умовами.
Висновки
Отже, мораль – одна з найдавніших форм людської свідомості. Іі зародження та розвиток є тривалим і суперечливим процесом. Етика намагається осягнути загальну логіку, закономірності виникнення моралі, з’ясувати, коли, як і для чого вона виникла.
Розв’язання цієї проблеми залежить від розуміння природи і сутності моралі. В залежності від розв’язання цього питання, в історії етиці сформувалися чотири концепції походження моралі: релігійна, натуралістична, соціологізаторська, соціокультурна, кожна з яких виявила свої сильні та слабкі сторони.
Із глибокої стародавності й до наших днів для розвитку моралі характерні специфічні риси, що залежать від певних соціокультурних умов.
Норови архаїчного періоду
Колективний характер життя й праці визначає як основні принципи первісні рівність і колективізм, що стали джерелом почуття «приналежності» людей того часу.
Регламентація поведінки людей закріплювалася в перших моральних вимогах: заборонах у формі табу, у звичаях і традиціях, у найпростіших моральних нормах, спрямованих на збереження й благополуччя роду.
Позитивні моральні якості, сприяючи виживанню й посиленню роду, приводять до того, що починає перемагати не найсильніший, а «найморальніший». Поряд з позитивними моральними якостями формуються й негативні, які також збережуться в історії людства. Так моральні норми перетворюються в найважливіший фактор людського існування.
Мораль античності
Моральні колізії феодального суспільства
Релігійна християнська мораль, яка зародилася як ідеологія пригноблених і гнаних, в епоху Середньовіччя стала пануючою. В її основу лягло уявлення про Бога як вище благо й джерело сущого.
Основою морального життя проголошуються десять Божественних заповідей. Вони несуть у собі вищі загальнолюдські цінності; будучи гуманістичні по своїй суті, вони виконують функції духовного орієнтира, що веде до блага.
До основних моральних чеснот належать: смиренність перед Богом, любов до ближнього, милосердя, покірність, слухняність, засновані на вірі в незаперечну силу й справедливість Бога.
Високим досягненням християнської моралі стає принцип непротивлення злу насильством, сформульований Ісусом Христом («підстав іншу щоку» й «полюбіть ворогів ваших»); пізніше ці вимоги ляжуть в основу нової етики — етики ненасильства.
Характерною рисою духовного життя цього періоду є пріоритет релігії й церкви, які виступають із проповіддю всеєдності, примирення багатих і бідних, покірності, відмови від мирських благ. Однак у реальному житті моральні принципи християнства порушувалися, у тому числі й самою церквою.
Мораль Відродження й протестантизму
Головним принципом моральності епоха Відродження проголосила не любов до Бога, а любов до людини — принцип гуманізму, що виявився в орієнтації на самоцінність і волю людської особистості й привніс новий, антропоцентричний відтінок у систему моральних цінностей.
Моральні норми Відродження були протилежні середньовічним: місце релігійного аскетизму займає життєлюбство, на зміну святенницької (ханжеской) строгості приходить свобода норовів, самозречення відступає перед інтересом до людської індивідуальності.
Основними цінностями Відродження виступають: Людина, Любов, Творчість.
Протестантська ідеологія епохи Реформації (XVI ст.) проголошує віру в Бога й щоденне здійснення добрих справ способом морального очищення й самовдосконалення. Найважливіша сфера цього вдосконалювання – протестантська трудова мораль, орієнтована на ощадливість і збільшення капіталу, на старанність і чесність, на трудове виховання дітей і сімейні цінності.
У період Відродження й Реформації стає провідним принцип індивідуалізму, що покладає на людину всю міру відповідальності й за її досягнення, і за її гріхи.
Моральність у Новий і Новітній час
Мораль нового підприємницького класу буржуазії, що становить основу міського бюргерства, демонстративно відмовляється від старих феодальних уявлень про моральність. У якості позитивних моральних орієнтирів виділяються протестантські цінності громадянського суспільства. Моральний ідеал втілюється в образі енергійної діяльної людини, яка власними силами домагається багатства і положення в суспільстві.
Моральний вигляд суспільства виявляється під впливом раціоналістичних ідей Просвітництва, що орієнтують людину на власний розум («теорія розумного егоїзму») і носять підкреслений громадянський характер. Головними моральними цінностями проголошуються Воля, Рівність, Братерство.
Головний моральний принцип – культ індивідуалізму, що розуміється позитивно – як упевненість у власних силах, прагнення протиставити себе іншим і довести свою перевагу.
Критерієм моральності стає успіх, що – у дусі прагматизму («мета виправдує засоби») – приводить до високих результатів, але поступово породжує відчуження у відносинах між людьми, аморалізм і безпринципність.
Тенденція 1. Демократизація моральних норм і відносин – проявляється в розширенні поля дії моральних норм, прилученні до них практично всіх людей цивілізованого світу, у рівності моральних вимог, які пред'являються сьогодні до усього.
Тенденція 2. Зростання плюралізму в моралі – постійне розширення спектра припустимого поводження людей, їхньої терпимості, можливість співіснування різних моральних позицій і норм.
Тенденція 3. Персоніфікація моралі – можливість особистої творчості у сфері моралі, можливість пред'являти суспільству свою індивідуальність, бути самим собою.
Тенденція 4. Поступове посилення громадянського аспекту моралі, що носить синусоїдальний характер, проявляється в зростанні політичної відповідальності, зростанні національної самосвідомості, турботі громадян про свої права й обов'язки.
Тенденція 5. Гуманізація моральних відносин – наближення суспільства до розуміння високої цінності людського життя й волі, усе більш активний поворот етики від авторитарної до гуманістичного.
Тенденція 6. Екологізація моралі – включення природи в систему моральних відносин, прояв справжньої людяності не тільки стосовно іншої людини, але й до будь-якої іншої форми життя.
Тенденція 7. Звернення до традиційних моральних цінностей: милосердя, терпимості, справедливості, моральної чистоти, простої людської доброті.
Тенденція 8. Поряд з «реабілітацією» традиційних цінностей, висування «нових» моральних цінностей: знаходження «життєвих орієнтирів» (Х.Ортега-і-Гассет), «новий гуманізм», що включає в себе «почуття глобальності, любов до справедливості, нетерпимість до насильства» (А.Печчеї), принцип благоговіння перед життям (А. Швейцер).
Таким чином, кінець ХХ – початок ХХІ ст. можна характеризувати як ситуацію моральної суперечливості, обумовленої як єдність кризових і прогресивних тенденцій.
Висновки
Як західні, так і східні культури проходять кілька стадій у своєму розвиткові у рамках традиційного суспільства, бо всі вони попри відмінності, своєрідність, пов'язані з релігійно-етнічними, економічними особливостями, мають досить яскраво виражені схожі риси, тобто стиль життя. Ми бачимо, як риси, що визначають людську мораль, поступово виявляються у тій чи іншій формі, де виразніше вимальовуються й переживають свою кризу, руйнуються, витісняються на задній план більш розвиненими формами. Старе, забуте, незрозуміле новим поколінням раптом відроджується, набуваючи зовсім нового змісту.
Іншими словами, мораль історична. Вона, як чисто людська риса, безумовно, мінлива, як і сама людина.
XX століття нанесло серйозну втрату моральним цінностям і міжособистісним відносинам. Спочатку це був шок від першої світової війни, Жовтневої революції й громадянської війни в Росії.
Вони привнесли в суспільство розчарування в основних моральних цінностях, підірвали віру в Бога й у недоторканість людського життя. Над Росією н Європою нависло фатальне «усе дозволено»: убивати, грабувати, вести розпусний спосіб життя. У романах Л. Ф. Селіна «Подорож на край ночі», Е.-М. Ремарка «На Західному фронті без змін», Б. Пастернака «Доктор Живаго» та ін. ми можемо прочитати про моральну кризу цього «неясного часу».
Наступним ударом по суспільній моралі було встановлення тоталітарних режимів у фашистській Німеччині й Радянському Союзі, де особливо виразно виявилися всі негативні сторони авторитаризму. Поділ людей на «чистих» й «нечистих» за національною і класовою ознаками, фізичне й моральне приниження й знищення, загальне виказування, наруга над людською гідністю стали нормами моралі, що породили страх, підозрілість, озлобленість у відносинах між людьми.
Один із самих розбещуючих моментів авторитаризму - формування «подвійної моралі»: неприйняття й навіть ненависть до пануючого режиму й одночасно готовність до підпорядкування йому, вихвалянню його ідолів й ідеалів «на людях». Причому не можна засуджувати людей за це: вони діяли так з почуття самозбереження і страху за своїх близьких. Набагато гірше була байдужість - від свідомості власного безсилля або незначності, від недорозуміння й відсутності чітких моральних орієнтирів.
Безумовно, було б невірним уважати, що цей період однозначно демонстрував тільки лише негативні сторони моралі. Багато радянських людей, проявляючи нетерпимість до «ворогів народу», щиро вірили, що знищення останніх необхідно для торжества комуністичних ідеалів і побудови нового суспільства. Нехтуючи, тавруючи й переслідуючи будь-які прояви людської індивідуальності, вони демонстрували в той же час чудеса колективного ентузіазму й оптимізму. Зі страху або за ідеологічними переконаннями віддаючи й відрікаючись від батьків, друзів, близьких, ці люди проявляли класову солідарність, товариство й взаємодопомогу. Терплячи неймовірні особисті позбавлення, вони були здатні на самопожертву в ім'я Батьківщини.
Незважаючи ні на що, зберігалися й удосконалювалися прекрасні особистісні якості й відносини між людьми. Сьогодні ми можемо бачити їх у старих кінофільмах 1930-40-х років, що представляли нашу дійсність саме в такому, трохи наївно-рожевому світлі. Крім того, не слід забувати, що моральна стійкість, переконаність, мужність, цілеспрямованість проявлялися й людьми, які опинилися «по ту сторону барикад»: учасниками антифашистського опору в Німеччині, супротивниками комуністичного режиму в Радянському Союзі.
Друга світова війна, при всій її трагічності й жорстокості, з'явилася своєрідним очищенням і продемонструвала насамперед здатність людей до солідарності в загальній боротьбі зі Злом. Людство зуміло об'єднатися для захисту гуманізму, виявивши чудеса героїзму, мужності, патріотизму.
Друга половина XX ст. проходить під знаком загрози ядерної катастрофи, що породжує синдром Апокаліпсиса (кінця світу) у моральній свідомості людей. З одного боку, підсилюється відчуження, розчарування, страх перед неминучістю смерті, усвідомлення абсурдності людського існування. З іншого боку, люди шукають нехай примарного, але єднання, щоб вижити, щоб не почувати спустошуючої «самітності в юрбі».
Хтось іде шляхом оргій, що створюють ілюзію такого єднання - пияцтво, розпуста, «пропалювання життя» у безцільній витраті часу - аби тільки «на людях»; хтось іде по шляху конформізму, «мейн-стрима» - пристосуватися, розчинитися в системі, стати «як всі»; хтось обирає шлях свідомої конфронтації, опору системі - дисиденти, борці за права людини, «шестидесятники».
На Заході з'являються «нові ліві» - люди, які критикують благополучну буржуазну систему «зсередини», які жадають змін. У цей же час формується й заявляє про себе, про свою окремість й відокремленість від «дорослого світу», молодіжна субкультура - самостійний соціокультурний феномен, наділений своїми нормами, цінностями й ідеалами. Пізніше, у травні 1968-го року все це виллється в так звану «студентську революцію», що ненадовго, але досить відчутно потрясе світ і позначиться на подальшому стані моралі в суспільстві.
Мораль того або іншого періоду взагалі ніколи не є однорідною, хоча б у силу того, що в спілкування вступають люди, що належать до різних груп і різних культур. Особливо наочно проявляється строкатість моральних поглядів, цінностей й ідеалів наприкінці XX століття. Тому, наприклад, сьогодні в нашому суспільстві комуністичні моральні принципи можуть сусідствувати із демократичними, націоналістичними, релігійними.
Моральні колізії XX століття призвели до виникнення низки глобальних моральних проблем. Розглянемо деякі з них.
Термін «евтаназія» походить від двох давньогрецьких слів: thanatos – «смерть» й eu – «добре», що переводиться буквально як «добра, гарна смерть». У сучасному розумінні цей термін означає свідома дія або відмова від дій, які приводять до швидкої й часто безболісної смерті безнадійно хворого, миттєво припиняючи при цьому нестерпний біль і страждання.
Медичне рішення про кінець життя можна розділити також на дві великі категорії.
1. Безпосередньо евтаназія – коли відбувається активна участь лікаря в смерті пацієнта. Це, по суті справи, скоєне лікарем убивство хворого з обізнаної згоди останнього. А також суїцид, що асистується лікарем. У цьому випадку лікар виготовляє смертельні ліки, які хворий уводить собі сам.
2. Випадки, при яких лікар за згодою пацієнта припиняє призначення ліків, які продляють життя хворого, або, навпаки, збільшує дози (наприклад, знеболюючого, снотворного), у результаті чого життя хворого скорочується. Головним чином, це прийом опіоїдних анальгетиків.
Прихильники евтаназії вважають її можливою з кількох міркувань.
1. Медичних – смерть виступає при цьому як останній засіб припинити неймовірні страждання хворого.
2. Турботи хворого про близького – «не хочу обтяжувати їх собою».
3. Егоїстичних мотивів самого хворого – «хочу вмерти гідно».
4. Біологічних – необхідністю знищувати неповноцінних людей через загрозу виродження людського роду, внаслідок нагромадження патологічних генів у популяції.
5. Принципу доцільності – припинення тривалих і безуспішних заходів щодо підтримки життя невиліковних хворих, для того щоб мати можливість використати апаратури для лікування знову, що надійшли з меншим обсягом поразок.
6. Економічних – лікування й підтримка життя цілого ряду безнадійних хворих пов'язане з використанням дорогих ліків і приладів.
Супротивники евтаназії у будь-якій формі наводять такі аргументи.
1. Релігійні моральні установки – «не убий» й «любов до ближнього заради Бога» (самоочищення й шлях до порятунку через турботу про важкохворих людей).
2. Медицині, наприклад, відомі рідкі випадки мимовільного лікування рака, навіть сам розвиток медицини – це боротьба зі смертю й стражданням (відкриття нових засобів і методів лікування).
3. При активній соціальній позиції всього суспільства можлива практично повна реабілітація інвалідів з будь-яким ступенем обмеження можливостей, що дозволяє повернути хворого до життя як особистості. Самими активними й послідовними супротивниками евтаназії є представники духівництва. Саме вони розглядають будь-який вид евтаназії як убивство пацієнта лікарем або як потурання самогубству пацієнта, що в кожному разі є злочином законів, покладених Богом.
Протягом XX століття люди зіштовхувалися з наслідками, здавалося б такими, що видаються науково-технічними досягненнями. Подібне відбулося й із трансплантацією органів, клонуванням. З одного боку, завдяки трансплантації органів лікарі одержали можливість урятувати сотні життів безнадійних хворих, продовжити їм життя. Але якою ціною? Один раз люди знайдуть можливості, щоб упоратися й з реакцією відторгнення, і з побічними діями медикаментів. Але моральні й релігійні проблеми залишаться.
Навряд чи раніше могла спасти на думку ідея трансплантувати орган тільки-що померлого християнина. Тим самим порушується спокій померлої людини. А це вже можна вважати наругою, тому що бажання зберегти фізичну цілісність і після своєї смерті властиво кожній людині. Крім того, перед суспільством постала й ще одна проблема - торгівля людськими органами.
Термін «клон» означає «гілочка», «паросток». Інша справа - це клонування тварин!
Уже під час дослідів над тваринами вчені зштовхнулися з негативними побічними явищами.
Що стосується клонування людини, то тут виникло відразу питання етичного характеру. Проблема ця широко обговорюється громадськістю. Часто висуваються такі аргументи проти клонування.
1. Становлення людини як особистості обумовлюється не стільки біологічною спадковістю, скільки сімейним, соціальним і культурним середовищем. І практично всі релігійні традиції вказують на те, що народження людини, поява її на світ визначається Богом, і зачаття повинне відбуватися природним шляхом! А що, якщо несумлінні люди захочуть клонувати себе? Що тоді буде?
2. Люди не мають морального права створювати копії собі подібних. До кожної народженої дитини необхідно ставитися як до особистості, а не копії іншої людини!
3. Людина при клонуванні є товаром, торгівля людьми – кримінальна сфера.
4. Недозволено позбавляти будь-яку людину життя, треба ввести заборону на експерименти з людськими зародками.
5. Учені не повинні прагнути до «поліпшення» людських генів, тому що немає критеріїв «ідеальної людини».
6. Навіщо позбавляти природу генетичного різноманіття?
7. Раптом клон, копія виявиться виродком?
Висуваються також і позитивні аспекти клонування.
1. Терапевтичне клонування приводить до утворення стовбурних кліток зародка, які ідентичні кліткам донора. Їх можна використати при лікуванні багатьох захворювань.
2. Репродуктивне клонування створює клон донора. Це може допомогти безплідним парам народити дитину - копію одного з батьків.
3. Створення на світ дітей із запланованим генотипом дозволить множити геніальних людей у лабораторних умовах.
Сьогодні людство стоїть на розпутті: чи треба продовжувати роботи із клонування або припинити дослідження.
Страта - це вбивство, здійснене за вироком суду в рамках права держави на легітимне насильство.
Держава зобов'язана забезпечити життя й безпеку громадян. Воно має виключне право розпоряджатися життям громадян у випадку порушення ними норм, що передбачають страту, і із цією метою створює каральну систему.
У сучасному суспільстві виникло негативне ставлення до страти, обґрунтоване етичними аргументами, скорочується коло осіб, до яких може бути застосована страта, зменшується число країн, де застосовується страта.
Етичні аргументи, що виправдують страту:
Однак страта:
Етичні доводи проти страти.
Страта є антиправовим актом:
Страта заперечує принцип самоцінності особистості людини, заповідь "не убий".
Страта перебуває поза компетенцією людини:
Право людини на життя покликано поширюватися на неї етапи її буття – від зачаття до смерті. Саме в цьому ключі варто розглядати спори, що не припиняються (а останнім часом стали ще більш гострими) із приводу штучного переривання вагітності - абортів.
Ставлення до проблеми медичного аборту було неоднозначним із часів античності й залишалося таким аж до наших днів. У клятві Гіппократа чітко сформульовано: «...Я не вручу ніякій жінці абортивного песарія ...» Навпаки, Аристотель пише, що якщо «...повинна народитися дитина понад призначеного числа, то варто вдатися до аборту, перш ніж у зародка з'явиться чутливість до життя...».
У юридичному відношенні операція штучного переривання вагітності пройшла шлях від заборони під страхом страти до повної легалізації в наші дні як права жінки розпоряджатися функцією власного тіла.
Переконання в тому, що аборти аморальні завжди й можуть бути дозволені тільки в тому випадку, якщо мова йде про порятунок життя вагітної жінки, називають консервативним. Протилежна позиція, що стверджує абсолютне право жінки на проведення аборту безвідносно до віку плода, може бути названа ліберальною. Третя, «помірна» позиція полягає в тому, що проведення абортів етично виправдане лише тоді, коли плід не досяг певної стадії розвитку і якщо в даному конкретному випадку мають місце обставини, що виправдують проведення цієї процедури.
Вирішення проблеми аборту багато фахівців ставлять, у першу чергу, у залежність від установлення статусу ембріона (плода). Автори, що стоять на консервативних позиціях, стверджують, що плід має всі права, властиві людській істоті. Тому, позбавляючи життя ембріона, ми вбиваємо те, що може стати особистістю. «Ліберали» заперечують справедливість цієї точки зору, указуючи, що обговорювати права плода настільки ж безглуздо, як обговорювати «права» апендикса. Це протиріччя приводить до необхідності чіткого визначення того моменту часу, що розділяє два істотно різних (в етичному відношенні) стани плода: стан, якому ми не приписуємо ніякого «людського» змісту, і стан, за яким цей зміст уже визнається. «Консерватори» стверджують, що цей момент збігається із зачаттям (заплідненням), тому на будь-якій стадії розвитку плід є людською істотою. «Ліберали» же, навпаки, думають, що плоду не слід приписувати подібного статусу навіть на самих пізніх стадіях вагітності, тому що плід не є особистістю. До речі, з погляду сучасної біології в ембріології, людина як біологічний індивідуум формується відразу після злиття батьківських статевих кліток, коли утворюється неповторний набір генів. Але як би ми не називали 10-12-тижневе людське життя в утробі матері - «живий людський плід», «зародок людського життя», - значимість і цінність цього явища ні в якому випадку не повинна применшуватися. Ідея А. Швейцера про «благоговіння перед життям» поширюється й на це, що ще тільки зароджується життя.
До дискусії про особистісний статус плода додається ще один аспект: протиставлення «конкуруючих» прав - вагітної жінки й плода, що розвивається. Чи має жінка право розпоряджатися своїм тілом і своєю подальшою долею (наприклад, при встановленні неповноцінності майбутньої дитини або відсутності можливостей для забезпечення її гідного існування)? Чиї права й інтереси в цьому випадку варто вважати пріоритетними: вагітної жінки або майбутньої дитини?
Таким чином, у наявності протиріччя. З одного боку, аборт як і раніше залишається одним з найпоширеніших засобів контролю над народжуваністю. З іншого, це медичне втручання (особливо «за бажанням») варто кваліфікувати як моральне порушення заповіді «Не вбий», а з боку лікаря - ще й клятви Гіппократа. І навіть у тих випадках, у яких ми визначаємо його як «вибір меншого зла», не можна забувати, що мова йде все-таки про зло. Тому моральний обов’язок кожного чоловіка й кожної жінки, кожного лікаря - попередження абортів і використання інших, більш гуманних у моральному відношенні методів попередження вагітності й регулювання народжуваності.
Висновки
Термін «глобальний» у наш час вживається переважно у сполученнях, що мають негативне значення. Популярність цих словосполучень означає, що прийшов час людству замис литися над широкомасштабними наслідками своїх дій, взяти до уваги згубність їх для сучасності та майбутнього, подолати егоїзм та розбіжності, об'єднати зусилля задля збереження цивілізації й життя взагалі.
Глобальними ці проблеми можна вважати не тільки через їх важливість для всього людства. Мабуть, велике значення для кожної окремої людини надає їм надзвичайної складності, не однозначності в оцінці, у теоретичних і практичних шляхах рішення. І саме в цьому, другому аспекті, виразніше виявля ється їх переважно моральний сенс, що відповідає сучасній цивілізації, культурі в цілому.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Таким чином, мораль - це форма суспільної свідомості, сукупність принципів, правил і норм, якими люди керуються у своїх діях. Мораль регулює поведінку людини в усіх без виключення сферах життя: у праці, у побуті, у політиці, у науці, у родині й т.д.
Моральні норми відбивають суспільні відносини в таких поняттях, як добро й зло, честь і гідність, справедливість, совість, щастя, сенс життя й т.д.
Моральність – це спосіб організації людської життєдіяльності, засіб її нормального здійснення, тобто у формах людяності. А звідси – і мета: утвердити людяність як сутнісну якість людської життєвості. Критерієм морального прогресу є зростання рівнів свободи на рівні суспільної організації стосунків та свободи в суб’єкті, дійсністю якої є свобідний вияв всезагального у формах індивідуально-неповторного утвердження добра.
Контрольні питання з теми