Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
СПЕЦІАЛЬНИЙ ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ КАДРІВ
Дата реєстрації_______________
Курсова робота
З дисципліни «Економіка підприємства»
Тема: «Формування ресурсів підприємства та ефективність їх використання»
Слухачка СФПК
спеціальності «Фінанси» Гр.105
Тютенко Наталія Петрівна
Науковий викладач
Цуркан Світлана Миколаївна
Одеса 2012
Зміст
Вступ………………………………………………………………...………………..…..3
1. Види ресурсів підприємства………………………………………………..........4
2. Основні виробничі засоби підприємства……………………………………......7
2.1. Поняття, класифікація і структура основних засобів……...……........7
3. Оборотні фонди підприємства. Поняття та види, показники та шляхи ефективності використання оборотних фондів………………………………...…12
4. Трудові ресурси підприємства……………………………………………….....16
та шляхи їх використання…………………………………………..…19
5. Фінансові ресурси підприємства. Поняття, показники ефективності використання фінансових ресурсів та шляхи її підвищення………….…..……..23
6. Нематеріальні ресурси підприємства. Поняття, показники ефективності використання та шляхи її підвищення………………………………………….…28
Висновок………………………………………………………………………….…32
Список використаної літератури…………………………………………..………33
3
Вступ
Основною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання є під-приємства, які виступають в ролі господарюючих суб'єктів. Вони для здійснення господарської діяльності, отримання продукції, доходів і накопичень використовують визначені види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також грошові кошти.
Наявність в достатньому обсязі ресурсів, їх ефективне використання, зумовлюють хороше фінансове становище підприємства, платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність. У зв'язку з цим найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних ресурсів і найбільш ефективного їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства в цілому.
Розуміння того, що на підприємстві необхідно змінювати систему управління, знижувати витрати, ефективніше управляти ресурсами приходить швидко. Питання в тому, як це зробити? Як підрахувати істинну собівартість виду продукції, як спланувати закупівлі при наявних запасах, у вдосконалення яких процесів в першу чергу необхідно інвестувати кошти і т. д. Тому розглянута тема курсової роботи являється актуальною при аналізуванні ефективності діяльності підприємства в сучасних ринкових умовах.
Головна мета даної роботи - проаналізувати організацію і ефективність використання ресурсів підприємства, виявити основні проблеми в управлінні ресурсами і дати рекомендації щодо поліпшення використання ресурсів.
Завданнями курсової роботи являються: 1) розгляд теоретичних питань пов'язаних із ресурсами на підприємстві, 2) аналіз ресурсів підприємства; 3) створення ефективного механізму управління ресурсами і їх кращого використання.
Об'єктом дослідження виступає процес формування ресурсів на підприємстві S.R.L. «Gantala». Це підприємство фармацевтичної галузі, яке реалізує різноманітні фармацевтичні та парафармацевтичні тавари та вироби.
Інформаційною базою аналізу була річна звітність підприємства за 2009 та 2010 роки.
4
Слово «ресурс» походить від французького «resource» − допоміжний засіб. В економічному словнику С.М. Гончарова ресурси визначаються як природні, сировинні, матеріальні, трудові, фінансові цінності, які можуть бути використані в разі потреби для створення продукції, надання послуг, одержання додаткової вартості. [3, с. 230].
У загальному виді ресурси підприємства розуміються як сукупність запасів, джерел, засобів і предметів праці, що маються в наявності підприємства і здатних бути мобілізованими і приведеними в дію, а також використаними для досягнення його цілей. Мати достатні ресурси для підприємства означає мати у своєму розпорядженні необхідні можливості за певних умов для свого розвитку і нормального функціонування відповідно до поставленої мети. Деякі автори додають в існуючу класифікацію ще й інформаційний ресурс, що займає в даний час одну з домінуючих позицій [4, с.24].
1.Матеріальними ресурсами називають «основні та оборотні засоби виробництва, які використовуються (або можуть бути використані) у виробничому процесі та формують його матеріально-речову базу [13,с.163].
Основні фонди — це матеріально-речовинні цінності підприємства, які використовуються або призначені як засоби праці. До основних фондів відносять будівлі, технічні споруди, обладнання, транспортні засоби та ін. Відрізняють ознаки: основні фонди фізично зношуються, морально старіють, втрачаючи свою споживну вартість у зв'язку з появою нових, більш досконалих, або меншої вартості видів обладнання, машин та ін. Частина оборотних фондів входить до складу матеріальних ресурсів. Це є малоцінні та швидко зношувані предмети, пакувальні матеріали, паливо, електроенергія.
Їх поділяють на засоби праці та предмети праці: засоби праці складають речову оболонку основних фондів, предмети праці – речову оболонку оборотних фондів.
За джерелами формування матеріальні ресурси поділяють на власні та покупні, а за ступенем участі у процесі створення матеріальних благ та послуг виділяють
5
матеріальні ресурси основного виробництва, обслуговування основного виробництва, управління виробництвом. Матеріальні ресурси основного виробництва є такими, що безпосередньо використовуються для виробництва продукції або при виконанні певних технологічних операцій; на транспортних, ремонтних та допоміжних роботах при зберіганні товарів і матеріалів використовують ресурси обслуговування основного виробництва. Засоби зв’язку, друкарські та інші являють собою матеріальні ресурси управління виробництвом.
1. Нематеріальні ресурси — об'єкти промислової та інтелектуальної власності, здатні приносити користь тривалий час: гудвіл, ноу-хау, база знань, база даних, патент, винахід та ін.
2. Трудові ресурси підприємства — кількість робітників, зайнятих на підприємстві з відповідним станом здоров’я, освітнім, фаховим та інтелекттуальним рівнем, які беруть участь у виробництві [5, с. 33].
3. Фінансові ресурси — сукупність грошових прибутків та надходжень, які знаходяться в розпорядженні підприємства для виконання фінансових обов'язків, здійснення витрат на відтворення підприємства та для стимулювання робітників. Фінансові ресурси дуже важливі як вихідний вид ресурсів для створення та діяльності підприємства, забезпечують процес виробництва, є умовою безперервності процесу виробництва [6,с.65].
4. В умовах інноваційного розвитку економіки країни особливу увагу приділяють дослідженню, ролі та змісту інформаційних ресурсів підприємства. Український центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова інноваційний потенціал досліджує за такими аспектами: кадрове забезпечення підприємства; рівень освіти персоналу підприємства; фінансування наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності; кількість і структура наукових і науково-технічних робіт; патентування винаходів [7, с.104]. Комплексною характеристикою спроможності до інноваційного розвитку є інноваційний потенціал, який визначають як сукупність організованих в певних соціально-економічних формах ресурсів, що можуть при певних діючих внутрішніх і зовнішніх чинниках інноваційного середовища бути спрямованими на реалізацію
6
інноваційної діяльності з метою задоволення потреб суспільства [8, с. 63].
Приватне підприємство «Gantala» SRL було засновано 12 червня 1997 року.
«Gantala» SRL є комерційним підприємством фармацевтичної промисловості з реалізації фармацевтичної та парафармацевтичної продукції, а також медичних препаратів. Статутний капітал «Gantala» SRL c 2003-2010 роки склав 5400 грн.
Кількість засновників - 3. Середньооблікова чисельність з 10 осіб у 2003р. збільшилася до 42 до 2010р. Працюючи в складних умовах ринкової економіки підприємство «Gantala» SRL має наступні показники, які відображені в таблиці 1.1 [22].
Таблиця 1.1
Економічні показники діяльності підприємства «Gantala» SRL
|
Найменування показника |
Роки |
Відхилення 2010р. до 2009р. |
||
|
2009 |
2010 |
абсолютне |
% |
|
|
1. Виручка від реалізації товарів, послуг, тис.грн. |
36 521 |
41 482 |
15 140 |
157,47 |
|
2.Собівартість реалізації товарів, продукції, послуг, тис.грн. |
34 050 |
38 842 |
13 600 |
153,88 |
|
3.Валовий прибуток, тис.грн. |
2 472 |
2 639 |
1 539 |
239,98 |
|
4.Інші операційні доходи, тис.грн. |
90 |
32 |
-43 |
42,65 |
|
5. Комерційні витрати, тис.грн. |
416 |
482 |
292 |
253,20 |
|
6. Загальні та адміністративні витрати, тис.грн. |
1 259 |
1 482 |
1 004 |
309,98 |
|
7.Інші операційні витрати, тис.грн. |
460 |
356 |
-25 |
93,46 |
|
8.Прибуток (збиток) від операційної діяльності, тис.грн. |
426 |
352 |
226 |
278,76 |
|
9.Прибуток (збиток) від інвестиційної діяльності, тис.грн. |
0 |
-29 |
-29 |
290,00 |
|
10.Прибуток (збиток) від фінансової діяльності, тис.грн. |
-82 |
289 |
285 |
7048,78 |
|
11.Прибуток (збиток) економіко-фінансової діяльності, тис.грн. |
345 |
611 |
481 |
469,59 |
|
12.Витрати (економія) з прибуткового податку, тис.грн. |
52 |
79 |
38 |
192,89 |
|
13.Прибуток (збиток) звітного періоду, тис.грн. |
293 |
533 |
443 |
595,86 |
|
14.Средньосписочна чисельність, чол. |
38 |
42 |
32 |
420,00 |
7
2. Основні виробничі засоби підприємства
2.1. Поняття, класифікація і структура основних засобів
Основні виробничі фонди — це частина виробничих фондів підприємства, які тривалий час приймають участь в виробничому процесі і переносять свою вартість на випускаємий продукт по частинам.
На підприємствах всіх галузей народного господарства основні фонди грають ведучу роль в виробничому процесі, оскільки від їх рівня залежить якість обробки предметів праці, а також тому, що вони складають більшу частину виробничих фондів і сукупного капіталу підприємства [9, с.89].
За своїм складом основні виробничі фонди в будь-якій галузі народного господарства відрізняються широким різноманіттям по значенню, об’ємним параметрам та іншим ознакам. Для забезпечення правильного обліку і планування, для полегшення цих процесів основні виробничі фонди , в відповідності з потребами теорії та практики господарювання, класифікують,тобто підрозділяють на групи, види. В основу класифікації основних виробничих фондів підприємств всіх галузей народного господарства покладені такі ознаки: характер використання, належність, призначення, строк служби, відношення до виробництва продукції.
За характером використання всі основні фонди поділяють також на такі групи: діючі, запасні (для заміни), недіючі (законсервовані), здані в оренду.
По принципу належності основні фонди діляться на власні та орендовані.
До основних виробничих фондів відносять всі необоротні матеріальні активи, крім нематеріальних активів і незавершеного виробництва та фінансових інвестицій.
Всі основні фонди, як в цілому, так і в розрізі кожної з груп, які виділяють за виробничим призначенням, групуються по строкам служби (до 1 року, 1-5 років, 5-10 років і т.д.).
За ознакою відношення до виробництва продукції всі основні виробничі фонди підприємств ділять на активну та пасивну частини. Пасивні основні фонди лише створюють умови для здійснення виробничого процесу, активні — фонди, які
8
беруть участь в виробництві. Поділ основних фондів на активну та пасивну частини має особливе значення для організації та управління процесом підвищення продуктивності та ефективності виробництва, оскільки від долі активної частини в об’ємі основних фондів прямо пропорційно залежить здатність підприємства виробляти продукцію. Від співвідношення активної та пасивної частин основних виробничих фондів залежить рівень всіх якісних показників діяльності підприємства: продуктивності праці, собівартості, прибутку, продуктивності і ефективності загального об’єму капіталу підприємства.
По всім класифікаціям розраховується структура основних виробничих фондів. Вона характеризується питомою вагою різноманітних груп основних фондів в загальному об’ємі за якою-небудь ознакою класифікації. Аналіз різних видів структури основних фондів дозволяє визначити шляхи підвищення їх використання[11, c.145]. Так аналіз вікової структури основних фондів (класифікація по строку служби) дає можливість визначити потребу в найшвидшому виведенні із виробництва певних основних фондів та заміни їх новими. Аналіз видової структури основних фондів (класифікація за ознакою виробничого призначення) в порівнянні зі структурою інших одно типових підприємств і з нормативною структурою дозволяє зробити висновки про відставання розвитку яких-небудь груп фондів та про шляхи прискорення їх розвитку. Аналіз інших видів структури основних виробничих фондів дозволяє зробити оцінку раціональності і шляхів підвищення долі активної частини фондів, долі діючих фондів, здачі в оренду власних і залучення орендуємих фондів.
9
2.2.Показники ефективності використання та шляхи підвищення ефективності використання основних засобів
Рівень використання основних виробничих фондів підприємства характеризується комплексом показників, їх продуктивності та ефективності. Показники продуктивності основних виробничих фондів підприємства підрозділяються на загальні (узагальнюючі) та часткові. Перші характеризують використання всієї маси основних фондів, другі — окремих елементів основних фондів.
Ведучим узагальнюючим показником продуктивності основних виробничих фондів являється показник фондовіддачі [12, c. 214]. Він розраховується як відношення товарної (валової ) продукції підприємства до середньорічної величини повної первісної вартості основних фондів за формулою 2.1:
Фв = , (2.1)
де Фв – фондовіддача;
ВП – об’єм продукції;
Фсер – середньорічна вартість основних фондів.
Фондовіддача може також розраховуватись виходячи із натурального вираження випущеної продукції в тих випадках, коли виробляється тільки один вид продукції чи можна виразити випуск продукції в умовно натуральних одиницях вимірювання. Така фондовіддача дозволяє виробляти найбільш точні порівняння рівня цього показника на підприємствах однієї і тієї ж галузі, а також при міжнародних порівняннях.
Поряд з показником фондовіддачі слід для аналітичних цілей розраховувати також і показник фондовіддачі по сумі нарахованих амортизаційних відрахувань (витратна фондовіддача). Він представляє собою відношення об’єму продукції до суми нарахованих за даний період амортизаційних відрахувань.
Фондовіддача в усіх її варіантах показує, скільки виробленої продукції ( в вартісному чи натуральному вираженні) на 1 гривню середньої вартості фондів.
10
Прийнято виражати фондовіддачу в гривнях і копійках або кількості одиниць продукції без вказування замінника — гривні.
До узагальнюючих показників продуктивності основних фондів відносять також показник, протилежний фондовіддачі, — фондоємність[12, c.215]. Фондоємність може розраховуватись в двох варіантах: по вартості основних фондів (ресурсна) та по величині амортизаційних відрахувань (витратна). В першому варіанті вона — відношення середньої повної первісної вартості основних фондів до випуску продукції в вартісному (валова, товарна продукція) чи в натуральному вираженні. Фондоємність можна розрахувати за формулою 2.2:
Фєм = , (2.2)
В другому випадку — фондоємність представляє собою відношення нарахованих амортизаційних відрахувань до виробленої за той же період продукції. Фондоємність виражає, скільки (по вартості) основних фондів чи амортизаційних відрахувань приходиться на одну гривню або натуральну одиницю продукції.
Для визначення рівня ефективності активної частини основних фондів (машини, обладнання) використовують такі часткові показники:
1) Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання, який визначається відношенням фонду роботи обладнання дійсного та нормативного за формулою 2.3 [13]:
Кев = (2.3)
де Кев – коефіцієнт екстенсивного використання обладнання;
Фд – дійсний фонд роботи обладнання;
Фнорм – нормативний фонд роботи обладнання.
2) Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання визначається відношенням фактичної продуктивності обладнання до нормативної за формулою 2.4 [13]:
Ків = (2.4)
де Ків - коефіцієнт інтенсивного використання обладнання;
11
Пф - фактична продуктивність обладнання;
Пнорм - нормативна продуктивність обладнання.
3) Коефіцієнт інтегрального використання визначається як добуток коефіцієнтів екстенсивного та інтенсивного використання обладнання за формулою 2.5 [13]:
Кінтегр.в = Кев · Ків (2.5)
Покращення використання основних виробничих фондів підприємств означає, що за одиницю часу виробляється більше продукції, ніж раніше, на базі одних і тих же основних фондів. Це значить, по-перше, що покращення використання основних фондів веде до росту продуктивності праці. По-друге, збільшення випуску продукції на одних і тих же фондах означає, що в перерахунку на одиницю продукції витрачається менше матеріалізованої в основних фондах праці, тобто скорочується розмір амортизаційних відрахувань в собівартості одиниці продукції. Разом з тим, ріст продуктивності праці , досягнутий внаслідок покращення використання основних виробничих фондів, веде до скорочення також і витрат заробітної плати в собівартості одиниці продукції. Таким чином, відбувається зниження собівартості продукції по двом найважливішим видам витрат одночасно. Збільшення випуску продукції на базі одних і тих же основних фондів означає, по-третє, що приріст продукції досягнуто без додаткових капітальних витрат, тобто — економію капіталовкладень.
Під шляхами покращення використання основних виробничих фондів розуміють способи, методи, заходи, сприяючі реалізації, використанню в процесі виробництва резервів підвищення продуктивності і ефективності основних фондів. Під резервами розуміють невикористані можливості покращення використання основних виробничих фондів.
Шляхи підвищення продуктивності та ефективності основних фондів підрозділяють на дві групи: екстенсивні та інтенсивні. До перших відносять ті, які сприяють збільшенню загальної тривалості робочого часу основних фондів в даному періоді в порівнянні з попередніми, до других — ті, які сприяють збільшенню випуску продукції в середньому за одиницю часу на базі одних і тих же основних фондів.
12
Другою складовою частиною матеріальних ресурсів є предмети праці, які за матеріально-речовим складом є оборотними засобами, а за вартісною формою є оборотними фондами.
Оборотними фондами називають ту частину засобів виробництва, яка цілком споживається у виробничому процесі впродовж одного циклу, а її вартість повністю переноситься на готову продукцію. Ними є сировина, матеріали, паливо, інструменти, виробничий і побутовий інвентар, запаси готової продукції, в тому числі кошти у незавершених платежах підприємства постачальникам, заділи незавершенного будівництва, тара, грошові ресурси. За джерелами формування оборотні фонди поділяють на власні та залучені: власні – це та частина оборотних фондів, що знаходиться в постійному використанні підприємства; залучені оборотні фонди являють собою в основному банківські кредити, боргові зобов’язання.
Таким чином, виробнича діяльність підприємства супроводжується безперервним кругообігом оборотних фондів, що є у його розпорядженні.
Оборотні фонди залежно від їх ролі в процесі відтворення поділяють на матеріальні оборотні фонди та фонди обігу. Матеріальні оборотні фонди являють собою предмети праці, що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції, а фонди обігу включають в себе грошові кошти, що необхідні для оплати праці, готову продукцію, призначену для реалізації.
Виходячи з економічної сутності оборотних фондів та їх ролі у процесі виробництва, досконала організація, збалансованість, своєчасність та забезпеченість в достатній кількості оборотними фондами підприємства визначають результативність, ефективність, екологобезпечність та конкурентоспроможність його функціонування.
Для оцінювання ефективності використання оборотних фондів застосовується система показників, основним з яких є матеріаломісткість (абсолютна, питома та загальна матеріаломісткість) [14, с.213].
13
Абсолютна матеріаломісткість показує витрати основних видів сировини і матеріалів за абсолютними значеннями на фізичну одиницю виготовленої продукції та визначається за формулою 3.1:
Ма = , (3.1)
де М1 – витрати конкретного виду ресурсів;
ВП – фізична одиниця виготовленої продукції.
Питома матеріаломісткість Мп – відображає витрати основних видів сировини і матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції та визначається за формулою 3.2:
Мп = , (3.2)
де М1 – витрати конкретного виду ресурсів;
В – одиниця експлуатаційної характеристики продукції.
Загальна матеріаломісткість Мм відображає вартість всіх матеріальних затрат на одиницю виробу або на одну гривню виготовленої продукції і визнається за формулою 3.3:
Мм = , (3.3)
де Мз – загальна сума матеріальних витрат;
В – обсяг виготовленої продукції в грошовому або натуральному обчисленнях.
Оберненим показником до матеріаломісткості є матеріаловіддача Мв, яка визначається за формулою 3.4:
Мв = , (3.4)
Ефективність використання оборотних фондів оцінюють ще й такі показники, як коефіцієнт використання матеріалів та розмір відходів.
14
Коефіцієнт використання матеріалів може бути плановим і визначається як відношення чистої ваги виробу до норми витрат сировини чи матеріалів, а також фактичним – як відношення чистої ваги виробу до фактичних витрат матеріалів. Коефіцієнт використання матеріалів Квик.м може розраховуватись і по підприємству в цілому за формулою 3.5:
Квик.м = , (3.5)
де M – чиста вага чи площа одиниці готової продукції.
Розмір відходів визначає коефіцієнт Кв, що показує відношення величини відходів до величини загальних витрат матеріалу за формулою 3.6:
Кв = = (3.6)
де Р – загальні витрати матеріальних ресурсів;
Рп - величина відходів та втрат;
Рнорм – нормативні витрати матеріальних ресурсів;
Рк – корисні витрати матеріальних ресурсів;
П – показник корисного використання матеріальних ресурсів.
Підвищення ефективності використання оборотних фондів на сучасному етапі – одне з найважливіших завдань кожного суб'єкта господарювання, оскільки саме матеріальні витрати в багатьох галузях становлять значну частину витрат виробництва, від яких в основному залежить розмір прибутку. Прибуток в умовах ринкової економіки є основним джерелом виробничого і соціального розвитку підприємства .
У зв'язку з цим поняття матеріальних ресурсів підприємства необхідно розглядати всебічно з урахуванням, принаймні, трьох його змістовних аспектів, що охоплюють натурально-речову, вартісну і соціально-економічну форми їх руху.
Відповідно це дає можливість виділити три напрями дослідження проблеми підвищення ефективності використання оборотних фондів підприємства:
15
• технологічний – пошук способів зниження питомих витрат матеріалів на одиницю продукції в процесі її виробництва, поглиблення переробки сировини, зменшення відходів;
• вартісний – забезпечення безперервного обертання вартісної форми оборотних фондів, стійке фінансове забезпечення процесу їх формування і використання;
• соціальний – стимулювання ефективного використання оборотних фондів в умовах нових форм власності, усунення негативних наслідків такого використання, створення більш високого рівня мотивації дбайливого ставлення до ресурсів.
Ці напрями підвищення ефективності використання оборотних фондів підприємства, відображаючи специфічні аспекти проблеми, тісно взаємозв'язані і взаємообумовлені. Рух ресурсів в натуральній формі ґрунтується на їх ефективному обертанні у вартісній формі, що сприяє успішній реалізації завдань, що вирішуються відповідно до соціальних умов виробництва.
Фактори підвищення ефективності використання оборотних фондів можна згрупувати в чотири групи: техніко-технологічні, соціально-економічні, інформаційні, організаційні. Необхідно підтримувати на підприємстві оптимальне співвідношення всіх факторів виробництва, тому в сучасних умовах господарювання, необхідно застосовувати інноваційні системи управління оборотними фондами.
Отже, оборотні фонди – це економічна категорія із складним змістом і структурою, що відображають їх рух в натурально-речовій, вартісній і соціально-економічній формах.
Всі фактори виробництва взаємодіють, інноваційні підходи до управління ними діють за принципами плинності, системності і інтеграції.
16
4.Трудові ресурси підприємства
4.1.Персонал підприємства, поняття, класифікація та структура персоналу підприємства
В економічній науці розрізняють поняття "трудові ресурси" і "персонал підприємства".
Під трудовими ресурсами спід розуміти частину населення працездатного віку, що має необхідні фізичні можливості, володіє знаннями і практичним досвідом для здійснення визначеної роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів відносять як фактично зайнятих, так і потенційних працівників[5, с.45].
Персонал підприємства (кадри, трудовий колектив) - це сукупність працівників, що входять до його облікового складу [12, с.247].
Усіх працівників підприємства поділяють на дві групи:
- промислово-виробничий персонал, зайнятий виробництвом і його обслуговуванням;
- непромисловий персонал, зайнятий в основному в соціальній сфері діяльності підприємства.
За характером виконуваних функцій промислово-виробничий персонал підрозділяється на шість категорій: робітники, керівники, фахівці, службовці, молодший обслуговуючий персонал, стажери (учні).
Робітники - це працівники, безпосередньо зайняті виробництвом продукції (наданням послуг), ремонтом, переміщенням вантажів, наглядом за роботою промислових агрегатів, налагодженням та обслуговуванням устаткування.
У залежності від характеру участі у виробничому процесі робітники, у свою чергу, поділяються на основних (виробляючих продукцію) і допоміжний (обслуговуючих технологічний процес). Окремо виділяють черговий та ремонтний персонал.
Керівники - особи з високою професійною підготовкою, безпосередньо зайняті управлінням виробничими процесами та підлеглими працівниками. Вони обіймають керівні посади на підприємств і в межах функціональних служб.
17
Фахівці - інженерно-технічні працівники, що виконують рядові функції управління, здійснюють технічне, організаційне, економічне керівництво виробничими процесами, а також організують діяльність промислово-виробничого персоналу. До цієї категорії відносяться інженери; економісти, бухгалтери, соціологи, юрисконсульти, нормувальники, технологи тощо.
Службовці — працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документів, виконують адміністративно-господарську, фінансову, статистичну, обліково-бухгалтерську, інші функції обслуговування. До цієї категорії відносять діловодів, секретарів, друкарів, табельників, креслярів, копіювальників, архіваріусів, агентів тощо.
До категорії молодшого обслуговуючого персоналу відносять осіб, зайнятих обслуговуванням основного парку обладнання та устаткування, а також зайнятих обслуговуванням основних, допоміжних, чергових і ремонтних виробничих працівників. До цієї категорії відносять також прибиральників, двірників, гардеробників, охоронців, пожежно-вартову службу.
До категорії стажерів (учнів) зазвичай відносять осіб, які набувають практичних навичок оволодіння професією на конкретному підприємстві.
Співвідношення між окремими групами працівників підприємства утворює структуру персоналу[15, c.110]. Залежно від ознаки, покладеної в основу класифікації персоналу, можна розрахувати різні види структури (соціальна, професійна, кваліфікаційна, вікова, за стажем роботи та ін.).
Професійна та кваліфікаційна структура - основні якісні ознаки персоналу підприємства. Професійна структура - це частки груп працівників певних професій у загальній кількості співробітників підприємства, виражені у відсотках. Зрушення в професійній структурі працівників підприємства визначаються змінами, що відбуваються в характері і змісті праці під впливом науково-технічного прогресу, що обумовлює появу нових і відмирання старих професій, ускладнення і зміну функціонального змісту трудових операцій.
Кваліфікаційна структура - це процентне співвідношення груп працівників різних рівнів кваліфікації в загальній чисельності персоналу. Зміни каліфікаційної структури визначаються якісними змінами в трудовому потенціалі підприємства
18
(набуття вмінь, знань, навичок) і відображають передусім зміни в індивідуальних характеристиках робочої сили.
Зазвичай кваліфікаційну структуру визначають окремо для різних категорій персоналу, оскільки їм притаманні різні кваліфікаційні ознаки.Наприклад, кваліфікаційна структура робітників промислового підприємства визначається процентними частками груп робітників різних розрядів у загальній кількості робітників; кваліфікаційна структура наукової організації - частками спеціалістів, що мають наукові ступені кандидатів та докторів наук.
Вікова структура персоналу характеризується часткою працівників відповідного віку в їх загальній чисельності.
Соціальна структура персоналу підприємства - це кількісне співвідно-шення між різними категоріями працівників, що розрізняються за характером трудових функцій. Згідно з Державним класифікатором професій персонал поділяється на п'ять категорій: керівники, професіонали, фахівці, технічні службовці, робітники [2, с.15]. Основою віднесення працівників до тієї чи іншої з названих вище категорій є посада, яку вони обіймають, тобто штатна одиниця підприємства, що характери-зується сукупністю кваліфікаційних вимог, трудових прав, обов'язків і відповідальності працівника.
4.2.Ефективність використання персоналу підприємства, показники та шляхи їх використання
Через втрати чіткого темпу у використанні персоналу виникає ряд перешкод під час їхнього оформлення на підприємство, руху та поступового перенесення частини живої праці на виготовлену продукцію. Виникнення дисбалансу між величиною кадрового потенціалу, що має підприємство, та обсягом виробничих завдань, що воно виконує, свідчить, передусім, про негаразди в системі управління. Для того, щоб запобігти цій проблемі необхідно постійно відстежувати й відтворювати пропорційність між величинами кадрового потенціалу й обсягами виробництва, тобто ефективно використовувати персонал в системі управління, що
19
є однією з найважливіших цілей та першочергових завдань кадрової політики підприємства [16, с. 124].
Виходячи із вище сказаного, під використанням персоналу слід розуміти комплекс заходів, що спрямований на забезпечення умов для ефективної реалізації творчого, фізичного і трудового потенціалу працівників.
До передумов підвищення ефективності використання персоналу в системі управління підприємством необхідно відносити ефективне застосовування інтелектуального, організаторського, творчого потенціалу персоналу за допомогою покращення змісту праці, її гуманізації, виключення
монотонності та беззмістовності праці; забезпечення безпеки та надійності виробничих процесів; забезпечення нормальних умов праці, раціональних режимів праці та відпочинку; визначення здібностей працівника, встановлення характеристик, які безпосередньо або опосередковано впливають на ефективність праці.
Критерії ефективності використання персоналу, що необхідні для вироблення стратегії управління ним, для постановки та розв’язання питань їх раціоналізації:
1) часткові, локальні – найменші затрати живої праці на виробництво продукції, найменші затрати матеріальних фінансових ресурсів; найвища рентабельність виробництва; найменша собівартість продукції;
2) узагальнюючі – високі темпи продуктивності праці, високі темпи впровадження НТП, найвищі показники використання основних фондів;
3) якісні – найкращі умови праці персоналу, дотримання норм і нормативів з праці, випуск продукції вищої якості за оптимальної собівартості.
На ефективність використання персоналу в апараті управління, у штаті робітників підприємства впливає скорочення трудових затрат на одиницю продукції, що безпосередньо позначається на зниженні фінансових витрат.
До показників, які характеризують використання персоналу на рівні підприємства [17, с.342], належать:
ПП = , (4.1)
20
де ВП – об’єм виробленої продукції;
Ч – чисельність працівників;
Фрч = Чоб · РЧ , (4.2)
де Чоб - середньооблікова чисельність штатних працівників за звітний рік;
РЧ - робочий час у днях або годинах одного працівника за відповідний період;
Аналіз ефективності використання трудових ресурсів наведений в таблиці 4.1.
Таблиця 4.1
Показники рентабельності та продуктивності
|
Показники |
2009р. |
2010р. |
|
Вихідні дані, тис. |
||
|
1.Чистий прибуток |
293 |
533 |
|
2.Валовий прибуток |
2 472 |
2 639 |
|
3.Виручка від реалізації |
36 521 |
41 482 |
|
4.Середньосписочна чисельність |
38 |
42 |
|
7.Заробітна плата |
912 |
999 |
|
Показники рентабельності та продуктивності |
||
|
Рентабельність продажів |
6,8 |
6,4 |
|
Прибуток на 1 особу |
7,7 |
12,7 |
|
Продуктивність персоналу |
961,1 |
987,7 |
|
Матеріальна забезпеченість персоналу |
24,0 |
23,8 |
З таблиці 4.1 бачимо, що рентабельність продажів за аналізований період виросла від 4,2 до 6,4%. Прибуток на одиницю також зріс на 3,8 тис.грн. і склав 12,7 на початок 2010 року. Показник загальної продуктивності знижується з 2634,2 до 987,7 тис.грн. Зниження продуктивності робітників, очевидно, пов’язано з їх матеріальною незадоволеністю.
Ефективність використання персоналу в системі управління підприємством залежить від різних чинників:
1) науково-технічних, що пов’язані з рівнем розвитку і використання засобів
виробництва;
2) організаційних, серед яких є удосконалення структури управління та змістовності праці;
3) економічних, що пов’язані з економічними методами управління персоналом;
21
4) соціальних, що зумовлені системою соціально-економічних та соціально-трудових відносин.
Дані чинники підвищення ефективності використання персоналу підприємств тісно взаємопов’язані і, взаємодіючи, утворюють єдину систему. Розглянувши дане питання більш детальніше, можна виділити дві основні та взаємодоповнюючі моделі ефективного використання персоналу підприємства, які, в свою чергу, реалізуються через різні форми (рис4.1[16, с.189]).
Рис.4.1. Моделі та форми ефективного використання персоналу підприємства
23
5.Фінансові ресурси підприємства. Поняття, показники ефективності використання фінансових ресурсів та шляхи її підвищення
Фінансові ресурси — це грошові кошти, що перебувають у розпорядженні підприємства та беруть участь у процесі відтворення. До фінансових ресурсів належать грошові фонди та частина грошових коштів, яку підприємство використовує у нефондовій формі.
Фінансові ресурси підприємства підрозділяються відповідно складовим частинам його капіталу на основні та оборотні засоби. Основні засоби – це грошове вираження основного капіталу, оборотні засоби – грошове вираження оборотного капіталу (сукупності оборотних виробничих фондів та фондів обігу). Оборотні засоби відображають рухоме майно, основні засоби – нерухоме майно підприємства.
Об´єми основних та обротних засобів розраховуються шляхом додаваня величини їх розміщення (авансування) в засоби виробництва, грошові засоби та розрахунки. Ці вкладення засобів підприємства називаються активами, джерела створеня основих та оборотих засобів – пасивами підприємства.
Відповідно джерелам створення загального об’єму капітала підприємства його фінансові ресурси підрозділяють на три частини(види): власні засоби, позикові та залучені.Як основні засоби, так і оборотні можуть формуватися за рахунок кожного із трьох видів джерел[18, c.84].
Власні фінансові ресурси — ресурси, що належать підприємству і утворюються внаслідок його фінансово-господарської діяльності. До них належать: статутний фонд, амортизаційний фонд, валовий дохід і прибуток.
Позикові фінансові ресурси — ресурси, що знаходяться тимчасово в розпорядженні підприємства і можуть використовуватися з метою досягнення статутних цілей. До їх складу входять отримані кредити та кошти, мобілізовані на фінансовому ринку.
24
Залучені фінансові ресурси формуються за рахунок бюджетних асигнувань, мобілізації власних ресурсів у будівництві, економії від будівництва господарським способом, страхових відшкодувань, коштів пайової участі, доходів від придбаних цінних паперів та інших фінансових активів, доходів від реалізації невикористаного майна.
Грошові фонди — це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування.
Важливим аспектом фінансової діяльності підприємств є формування та використання різних грошових фондів, за допомогою яких здійснюється процес розширеного відтворення, фінансування науково-технічних розробок, освоєння та впровадження нової техніки й технологій, економічне стимулювання тощо. До грошових фондів належать: статутний капітал (фонд), резервний фонд, фонд розвитку виробництва, фонд оплати праці, амортизаційний фонд, фонд для виплати дивідендів, валютний фонд та інші фонди, передбачені статутом підприємства.
Окрім постійних грошових фондів, на підприємствах можуть формуватися оперативні тимчасові фонди. Кошти підприємства використовуються не тільки у фондовій формі. Наприклад, застосування підприємством коштів з метою виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється у нефондовій формі. У такій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески, банківські кредити.
Фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок прибутку (від основної та інших видів діяльності) та амортизаційних відрахувань. Підприємство використовує різні джерела формування фінансових ресурсів:
— під час його заснування (внески засновників у статутний фонд);
— у наслідок фінансово-господарської діяльності (нерозподілений прибуток, амортизаційний фонд, резервний фонд);
— у результаті операцій на фінансовому ринку (додатковий і позиковий капітали);
— у порядку перерозподілу грошових коштів (бюджетні субсидії, страхові відшкодування, інші види ресурсів).
Фінансові ресурси та їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства, його платоспроможність, ліквідність і фінансову
25
стійкість. Це сприяє тому, що підприємства виявляють ініціативу, заповзятливість, несуть відповідальність за результати власної фінансово-господарської діяльності.
Ефективним використанням оборотних засобів можна назвати таке керування, при якому забезпечується стійкий стан фінансових ресурсів та досягаються оптимальні або максимальні результати діяльності. Для оцінки ефективності оборотних коштів застосовується ціла система показників[19, c.138]. Усіх їх можна поєднати у дві групи: I група показників — показники ділової активності підприємства — це показники, які характеризують їх оборотність, їх швидкість, з якою вони переходять із грошової у товарну та знову в грошову форму; II група — показники, які відображають порівняння "ефекту" (корисного результату) з витратами — сумою оборотних коштів.
Другу групу показників можна назвати як фондовіддача та рентабельність оборотних фондів. Як результат, беруть основні показники діяльності підприємства: товарообіг (виручка), валові доходи, прибуток від реалізації, загальний чистий прибуток, витрати обігу (собівартість).
Комплекс показників формується двох видів: прямі — діленням результату на суму оборотних коштів та зворотні — діленням витрат на результат.
Головними показниками фінансової стійкості підприємства є:
Ка = (5.1)
де ВК – власний капітал;
ЗК - залучений капітал;
Км= (5.2)
де Вок – власні оборотні кошти;
26
Кфн = (5.3)
де ЗК – залучений капітал,
ВК – власний капітал.
До показників, які характеризують ліквідність підприємства належать: коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт загальної ліквідності, тривалість дебіторської заборгованості. До основних показників оцінки платоспроможності відосяться величина власних оборотних засобів, ступінь їх збереження, коефіцієнт загальної платоспроможності, коефіцієнт довгострокової платоспроможності [20, c.124].
Разом з тим, необхідно визнати, що перелічені показники у ринкових умовах недостатні, тому як становище, рух, склад оборотних коштів, і в цілому їх вико-ристання дають суттєвий вплив на фінансовий стан підприємства.
У систему показників ефективності оборотних коштів слід включити:
- платоспроможність підприємства та її зміни;
- кредитоздатність підприємства;
- фінансову стійкість;
- ліквідність активів та динаміку її зміни.
Ефективність використання фінансових ресурсів характеризується оборотністю активів і показниками рентабельності. Отже, ефективність управління можна підвищувати, зменшуючи термін оборотності і підвищуючи рентабельність за рахунок зниженя витрат і збільшення виручки.
Іншим важливим інструментом для підвищення ефективного використання фінансових ресурсів є управління основними виробничими фондами підприємства і нематеріальними активами. Основною проблемою в управлінні ними є вибір методу начислення амортизації.
Успіх управління фінансовими ресурсами напряму залежить від структури капітала підприємства.
Аналіз показників фінансової стійкості підприємства S.R.L. «Gantala» представлений в таблиці 5.1.
27
Таблиця 5.1
Коефіцієнти фінансової стійкості S.R.L. «Gantala»
|
2009р. |
2010р. |
|
|
1.Коефіцієнт автономії |
0,54 |
0,42 |
|
2. Коефіцієнт фінансової незалежності |
0,08 |
0,13 |
|
7.Крефіцієнт маневреності |
0,85 |
1,74 |
При збереженні фінансової стабільності підприємства коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів повинен бути обмежений зверху значенням відношення вартості мобілізованих коштів підприємства до вартості імобілізованих активів. На підприємстві S.R.L. «Gantala» і на початку аналізуємого періоду і в кінці цей коефіцієнт становить досить високу цифру, що є його нормальним значенням, і говорить про фінансову стабільність підприємства.
28
Успішне функціонування підприємства на сучасному етапі вимагає використання ним у своїй діяльності поряд із трудовими, матеріальними і фінансово-кредитними ресурсами і нематеріальних ресурсів.
Нематеріальні ресурси - це складова потенціалу підприємства, здатна забезпечувати економічну користь протягом тривалого періоду. Для цієї складової характерні відсутність матеріально-речової основи і невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання. До складу нематеріальних ресурсів входять: об’єкти промислової власності, об’єкти інтелектуальної власності та інші нематеріальні ресурси.
До об’єктів промислової власності належать винаходи, промислові зразки, товарні знаки, корисні моделі [12, с.347].
Винахід – це вирішення завдання, що передбачає наявність певної технічної ознаки, відрізняється істотною новизною і забезпечує одержання позитивного ефекту.
Предмети винаходу – це конструкції виробів, технології їх виготовлення, способи одержання нових матеріалів чи створення нових продуктів.
Промисловим зразком є технічне та естетичне оформлення виробів, що забезпечує його новизну, оригінальність і придатність до промислового виготовлення: модель, малюнок чи їх поєднання.
Корисні моделі – це моделі, які в своїй будові передбачають якісні і кількісні перетворення, пов’язані із зміною форми, зовнішнього вигляду, розміщення окремих вузлів і деталей виробу.
Товарні знаки – це оригінальні позначки, які використовуються для ідентифікації товарів і мають правовий захист: це малюнок, ім’я, термін.
29
Об’єкти інтелектуальної власності – це інформаційні або організаційні технології. До інформаційних технологій належать програмне забезпечення, банки і бази даних і знань.
Програмне забезпечення – це сукупність програм, які забезпечують спілкування користувача з комп’ютерною технікою (загальне програмне забезпечення) і орієнтуються на вирішення задач певного класу (спеціальне програмне забезпечення). Вони підлягають правовому захисту (авторські права).
Банк даних – це найважливіша складова частина інформаційних систем, що є сукупністю програмних, організаційних і технічних засобів, призначених для накопичення і використання систематизованої інформації.
База знань – це сукупність систематизованої ґрунтовної інформації з певної галузі знань, достатньої для вирішення теоретичних і практичних завдань на основі здійснення логічних операцій.
До інших об’єктів інтелектуальної власності, які пов’язані з організацією розробки, виготовлення і експлуатації конкурентоспроможної продукції, належать: ноу-хау, гудвіл і раціоналізаторські пропозиції.
Під ноу-хау розуміють сукупність різноманітних знань чи досвіду науково-технічного, виробничого або іншого характеру, які не є загальновідомими, не захищені правами промислової власності і можуть бути практично використані. Розповсюдження ноу-хау може здійснюватися на основі ліцензійних угод, які передбачають передачу відповідної документації і повної інформації по випуску певного виду продукції.
Під гудвілом розуміють капітал фірми, що не має матеріального вигляду, але здатний приносити додатковий прибуток фірмі шляхом підвищення її конкурентоспроможності. Це маркетингові позиції фірми, досвід ділових зв’язків, відпрацьованість певної технології діяльності. Гудвіл – це різниця між ринковою і балансовою вартістю певної фірми.
Раціоналізаторські пропозиції – це нові технічні пропозиції щодо вдосконалення техніки і технології виготовлення продукції, щодо самої продукції, способів контролю, що сприяють підвищенню ефективності виробництва.
30
Ноу-хау, гудвіл, раціоналізаторські пропозиції мають конфіденційний характер, не підлягають правовому захисту і належать до комерційної таємниці підприємств. Правовий захист всіх інших об’єктів інтелектуальної власності забезпечується шляхом патентування.
До узагальнюючих показників використання об’єктів інтелектуальної власності, які характеризують рівень використання цих об’єктів, відносяться показники продуктивності та прибутковості підприємства нематеріальних активів підприємства. Прямий показник продуктивності Пп розраховується як відношення об’єму виробництва до середньої вартості нематеріальних активів підприємства за формулою 6.1:
Пп = (6.1)
де - об’єм виготовленої продукції,
- середня вартість нематеріальних активів підприємства.
Він характеризує, який об’єм продукції приходиться на 1 гривню нематеріальних активів. Обернений показник продуктивності виробництва Поб — відношення середньої величини загального об’єму наявних нематеріальних активів до об’єму продукції , виробленої на підприємстві, розраховується за формулою 6.2:
Поб = = , (6.2)
Показники прибутковості нематеріальних активів розраховуються аналогічно показникам продуктивності з тією лиш різницею, що замість об’єму продукції використовується показник прибутку [7, с.56].
До показників стану та руху об’єктів інтелектуальної власності відносяться коефіцієнти придатності, поновлення, поступання, вибуття та зносу. Механізм їх розрахунку ідентичний розрахунку даних показників по основним виробничим фондам.
Враховуючи той факт, що об’єкти інтелектуальної власності можуть виступати як в якості капіталу підприємства, так і в якості товару, реалізуємого на ринку, можна виділити ряд показників, які використовують для характеристики завершеності створення і підготовки до реалізації продуктів творчої діяльності:
31
коефіцієнт загальної товарності об’єктів інтелектуальної власності; напівфабрикат — продукт інтелектуальної діяльності, в створенні якого завершені всі виробничі операції, але на відміну від товару – об’єкту інтелектуальної власності – не оформлені права власності; коефіцієнт завершеності товарів-обєктів інтелектуальної власності; коефіцієнт завершеності напівфабрикатів - об´єктів інтелектуальної власності.
На даний час на підприємствах України знаходять все більше використання сучасні види інтелектуальної власності і особливо промислової. Динамічно зростає їх доля в загальних активах фірм. Разом з тим рівень управління об’єктами інтелектуальної власності поки що невисокий , і потенційні можливості до їх ефективного використання реалізуються недостатньо. Для організації ефективного використаня доцільно вирішити ряд задач, а саме: проведення повної інвентаризації обєктів інтелектуальної власності і постановка на облік; визначення реального власника цих об’єктів; забезпечення їх правового захисту; розробка економічно обґрунтованих цін на різноманітні обєкти інтелектуальної власності, виходячи із ступеню їх унікальності; ведення продуктивної оперативної роботи по зосередженню на підприємствах найбільш сучасних високоліквідних нематеріальних ресурсів, найбільш повне використання наявних патентів, ліцензій в виробничо-комерційній діяльності; обов’язкове ведення планової роботи в цій галузі, в першу чергу, на основі створення на підприємствах сучасної та нормативної бази; розробка системи показників узагальнюючого та частного порядку, які характеризують рівень екстенсивного та інтенсивного використання обєктів інтелектуальної власності; посилення державної підтримки тих підприємств, які освоюють розробку життєво важливих інтелектуальних досягнень та стимулюють їх найшвидше впровадження в господарський обіг.
32
Висновок
Загальним для всіх видів ресурсів є питання про ефективність їх використання, встановлення певного методичного підходу в оцінці ефективності використання ресурсів.
Головне полягає в тому, що для оцінки ефективності того чи іншого виду ресурсів корисний результат діяльності підприємства порівнюється з витратами на отримання цього корисного результату.
Показники ефективності використання ресурсного потенціалу в цілому та його окремих складових частин широко використовуються для оцінки ефективності функціонування будь-якого підприємства, ефективності його господарської діяльності, ефективності комерційної діяльності та ін.
Головна мета підприємства в сучасних умовах – отримання максимального прибутку, що є неможливим без ефективного управління капіталом. Пошуки резервів для збільшення прибутковості підприємства складають основну задачу керівників.
Очевидно, що від ефективності управління ресурсами підприємства цілком і повністю залежить результат діяльності підприємства в цілому. Якщо справи на підприємстві ідуть самопливом,а стиль управління в нових ринкових умовах не змінюється, то боротьба за виживання стає безперервною.
Виходячи із проведеного аналізу, можна зробити висновок про те, що ефективність управління підприємством досягнута завдяки:
1) оптимальній зайнятості персоналу, тобто стабільному та рівномірному завантаженню протягом робочого часу (періоду);
2) відповідності структури капіталу виду діяльності та вимогам компанії;
3) раціональному використанню основних фондів та нематеріальних активів.
33
Список використаної літератури
3. Тлумачний словник економіста: за ред. проф. С.М. Гончарова – Рівне: НУВГП, 2008. – 264 с.
4. Мартюшева Л., Калишенко В. Інноваційний потенціал підприємства як об’єкт економічного дослідження // Фінанси України. − 2002. – № 10. – С. 61–66.
5. Кадровий потенціал як головний фактор управління змінами на підприємстві / Т.В. Бауліна // Економіка і управління. – 2008. – № 1. – С. 67-71.
6. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. — К: Вид-во КНЕУ, 2002.- с.245.
7. Головатюк В.М. Вимірювання інноваційного потенціалу в контексті формування стратегії розвитку підприємства / В.М. Головатюк, В.П. Соловйов // Механізм регулювання економіки. – 2009. – № 1. – С. 102-111.
8. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: навч. посібник / Н.С. Краснокутська. – К.: Вид-во ЦНЛ, 2005. – 352 с.
9. Вишневська О.М. Ресурсний потенціал підприємництва / О.М. Вишневська // Економіка АПК. – 2008. – № 12. – С. 32-37.
10. Економіка виробничого підприємства. Навч. посіб. / Й. М. Петрович, І.О. Будіщева, та ін. – 2-ге видання, переробка і доповнення. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2001 – 405 с.
11. Економіка підприємства: Підручник / за Ред. С.Ф. Покропивного – Вид. 2-ге, перероб. Та доп. – К.: КНЕУ, 2005. – 528 с.
12. Економіка підприємства: Підручник/ за ред. В.І.Осипова – О.: Маяк, 2005. – 720с.: 12л. іл..
13. Мочерний С.В., Ларіна Я.С., Устенко О.А., Економічний енциклопедичний словник: У 2 т. Т.1/ За ред. С.В. Мочерного. – Львів: Світ, 2005. – 616с.
14. Козловський В. О., Погрищук Б. В. Основи підприємництва. Практикум: Навчальний посібник. Видання 5-е, доповн. і перероб. - Тернопіль: ВАТ "Терно-Граф", 2005. - 297 с.
34
15. Олійник Т.І. Формування й ефективне використання трудового потенціалу підприємств:монографія − Харків: ХНАУ ім. В.В. Докучаєва, 2008. − 372 с.
16. Крушельницька О.В., Мельничук Д.П. Управління персоналом. – К.: Кондор. 2003. – 296 с.
17. Качан Є.П., Шушпанов Д.Г. Управління трудовими ресурсами. – К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2005. – 358 с.
18. Фінансова діяльність підприємств: Підручник / О. М. Бандурка та ін. — К.:Либідь, 2002.
19. Дацій Н.В. Фінансовий аналіз: навч.посіб. К.: Центр навчальної літератури, 2006 -210с.
20. Багров В.П.,Багрова І.В.Економічний аналіз: навч.посібник. ДДФА К.: Центр навч. літератури, 2006 – 156с.
21. Підлісецький Г.М. Підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу підприємств / Г.М. Підлісецький // Економіка АПК. – 2008. – № 5. – С. 65-66.
22. Дані підприємства за 2009-2010 роки: dir.md/ru/item/gantala-srl .