Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Наукова та життєва психологія.
Ю.Б.Гіппенрейтер виділяє наступні відмінності між науковою та життєвою психологією:
Але при цьому, як зазначає Ю.Б.Гіппенрейтер, не можна говорити, що наукова психологія неодмінно “краще” життєвої, так як насправді вони взаємодоповнюють один одного.
2. Складові життєвих знань про психіку людини.
Існує кілька джерел психологічних знань. Це - народна психологія, життєва або побутова психологія, релігійна психологія, парапсихологія та наукова психологія. Кожна людина відчуває вплив того чи іншого впливу народної психології. Народні казки, міфи, прислів'я, приказки, художні твори містять описи психічних явищ, характерів і т.д. В умовах науково-технічного прогресу для адаптації до сучасного виробництва треба спиратися на наукові психологічні знання. У кожної людини накопичується досвід психічного життя, складаються уявлення про психічні можливості особистості. Формується індивідуальна життєва психологія. У життєвої психології втілюються надбання народної, релігійної, наукової психології, реалізується організуюча функція психологічних знань. Життєва психологія людини дедалі більше стає об'єктом уваги практичної психології. Релігійна психологія людини характеризується спрямованістю до божества і базується на вірі у певні постулати духовного життя. Останнім часом набуває поширення парапсихологія - сукупність нетрадиційних поглядів на незвичайні явища та “таємниці” психіки, включаючи такі, як екстрасенсорне сприйняття, телекінез, левітація, ясновидіння і т.д. Ці явища не вдасться дослідити за допомогою методів психологічної науки. Психологія сформувала систему наукових уявлень, які розкривають природу психіки, слугують поліпшенню життя людей. Отже, психологія як наука за допомогою спеціальних методів розглядає і вивчає об'єктивні, реально існуючі психічні явища і факти. Узагальнюючи результати досліджень у системі наукових понять, вона виявляє особливості, закономірності побудови та розвитку психіки, функціонування її механізмів.
3. Наукові та ненаукові способи пізнання світу.
Кожна людина постійно знайомиться з чимось новим, раніше невідомим. При цьому людина намагається також проаналізувати, узагальнити свої знання, оцінити їх з різних точок зору. Уся свідома діяльність людини зв'язана з накопиченням, обробкою, поширенням і використанням знань. Розрізняють повсякденне знання (пізнання) і наукове. Повсякденне знання – це погляди людей, що стихійно складаються під впливом повсякденного досвіду на навколишню дійсність і на самих себе. Це знання, що не одержало строгого оформлення. Воно не вимагає для свого засвоєння і передачі спеціального навчання і є загальним непрофесійним надбанням усього людства. Наука – це особливий вид пізнання, що має своєю єдиною метою надбання нових знань про світ і збагнення істини. У науці пізнання стає самостійною формою діяльності, що відокремилася від практики, міфології, релігії, філософії. Наука реалізує ідеал раціонального розуміння світу. Наукове знання доводить вивчення об'єкта до рівня його теоретичного аналізу. Отже, науку необхідно розглядати як "теорію про визначену область об'єктів, а не як простий набір суджень про ці об'єкти". Аналізуючи особливості наукового пізнання, насамперед, потрібно розуміти його відмінність від повсякденного пізнання: Об'єкти науки не зводяться до об'єктів повсякденного досвіду; наука має предметну спрямованість. Предмет, предметна область – те, що саме вивчає дана наука або наукова дисципліна, на що спрямовано думку дослідника. Розвиток знань про об'єкт відкриває нові його сторони і зв'язки, які є предметом пізнання. Наукове пізнання орієнтоване на об'єктивну істинність, на дослідження об'єктивних законів функціонування і розвитку об'єктів пізнання. Науковому пізнанню властиві сувора доказовість, обґрунтованість отриманих результатів, вірогідність висновків. Наука формує особливу мову, що відрізняється від повсякденної мови більшою однозначністю, строгістю і чіткістю. Істотною ознакою наукового пізнання є його системність, логічна організованість. Результати наукового пізнання мають універсальний характер. Крім того, часто відзначають і такі особливості наукового пізнання як:
- тенденція до відтворювання результатів;
- скептичне відношення до авторитетів;
- інтелектуальна самостійність і автономія;
- проблемна установка дослідження (на противагу установці на чудеса і таїнства, а також практичні інтереси);
- опора на досвід і розум (а не на віру, переконання чи думку).
Таким чином, наукове знання переступає межі повсякденного знання. З іншого боку повсякденний розум або здоровий глузд завжди активно бере участь у процесі мислення вченого. Важливим моментом у науковому пізнанні є його критичний характер, наукове знання відкрите критиці. Наукові теорії є продуктом людської винахідливості і, як такі, вони піддані помилкам подібно будь-яким іншим результатам діяльності людини. Теорії в цьому змісті – лише припущення про реальність, що можуть мінятися і насправді досить істотно змінюються в ході історичного розвитку науки. Те, що наука затверджувала про реальність сто років тому, дуже істотно відрізняється від того, що вона говорить сьогодні. У ХХ в. виявився також істотний факт, що характеризує особливості наукового пізнання: для будь-якої визначеної області дійсності завжди можна побудувати декілька теорій, що пояснюють усі явища, що спостерігаються. Наукове пізнання виросло з пізнання повсякденного, але в даний час ці дві форми пізнання досить далеко відстоять один від одного. У чому їх головні відмінності?
1. У науки свій особливий набір об'єктів пізнання на відміну від пізнання буденного. Наука орієнтована в кінцевому рахунку на пізнання сутності предметів і процесів, що зовсім не властиво буденного пізнання.
2. Наукове пізнання вимагає вироблення особливих мов науки.
3. На відміну від буденного пізнання наукове виробляє свої методи і форми, свій інструментарій дослідження.
4. Для наукового пізнання характерна планомірність, системність, логічна організованість, обґрунтованість результатів дослідження.
5. Нарешті, відмінні в науці і повсякденному пізнанні - способи обґрунтування істинності знань.
Основними методами наукового дослідження є такі:
1) аналіз – метод дослідження, що складається в уявній декомпозиції явища як цілого на складові – більш прості частини, виділення окремих сторін, властивостей, зв'язків. Аналіз займає важливе місце у вивченні об'єктів матеріального світу. Але він складає лише перший етап процесу пізнання;
2) синтез – метод дослідження, що складається в уявному з'єднанні окремих сторін, властивостей, зв'язків складного явища і збагнення цілого в його єдності;
3) індукція – метод переходу від знання окремих фактів до знання загальних закономірностей, істотних і необхідних зв'язків;
4) дедукція – метод переходу від загальних пропозицій до часткових висновків нових істин з раніше відомих за допомогою законів і правил логіки. За допомогою дедукції, за умови істинності ранніх теорій, одержуємо достовірне знання про світ;
5) моделювання – науковий метод, заснований на використанні як засобу пізнання моделей і висновку за аналогією.
4. Поняття наукового факту.
Говорячи про найважливішу роль фактів у розвитку науки, В.І.Вернадський писав: "Наукові факти становлять головний зміст наукового знання та наукової роботи. Вони, якщо правильно встановлені, безперечні і загальнообов'язкові. Поряд з ними можуть бути виділені системи певних наукових фактів, основною формою яких є емпіричні узагальнення. Факт - це дія, подія, що відноситься до минулого або ще триває в справжньому, але ніколи до майбутнього часу; це - щось реальне, невигадане на противагу фантазії, вигадці; це - щось конкретне і одиничне в протилежність абстрактному і загальному; і нарешті, поняття "факт" було перенесено від одноразових явищ або подій на процеси, відносини, сукупності тісно між собою пов'язаних явищ…". Факти - це той основний фонд науки, який відрізняє науку від філософії і релігії. Ні філософія, ні релігія таких фактів і узагальнень не створюють. Факт (лат. Factum - звершилося) - знання у формі твердження, достовірність якого суворо встановлена. Це зафіксоване знання і виступає як синонім (тобто тотожний або близький за значенням) до понять "подія", "результат". Це достовірно встановлене, невигадана подія. Це явище, що стає знаним, незвідане явище не є науковий факт. Факти в науці виконують не тільки роль інформаційного джерела і емпіричної основи теоретичних міркувань, але і служать критерієм їх достовірності, істинності. У свою чергу, теорія формує концептуальну основу факту: виділяє досліджуваний аспект дійсності, задає мову, на якому описуються факти, детермінує засоби і методи експериментального дослідження. Труднощі тут полягають у відділенні достовірних фактів від недостовірних, що здаються достовірними. Науковий факт - це не тільки опис події або виміряна величина, але і багато інших відомостей: коли, яким чином, ким був зафіксований факт, з якими іншими подіями, фактами, дослідженнями він пов'язаний і так далі. Це посвідчений наукою і суспільною практикою фрагмент знань, що відображає властивості матеріального і духовного світу. Поняття "науковий факт" значно ширше і багатогранніше, ніж поняття "факт", що застосовується в повсякденному житті. Коли говорять про наукові факти, то розуміють їх як елементи, що становлять основу наукового знання, що відображають об'єктивні властивості речей і процесів. На підставі наукових фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони. Науковий факт – це подія чи явище, яке є підставою для укладення або підтвердження. Він є елементом, що становить основу наукового знання. Наукові факти характеризуються такими властивостями, як новизна, точність і об'єктивність і достовірність.
5. Науковий метод.
Науковий метод - сукупність основних способів отримання нових знань і методів вирішення завдань в рамках будь-якої науки (психології в нашому випадку). Науковий метод – це спосіб дослідження явищ, який визначає планомірний підхід до вивчення їх наукового пізнання та встановлення істини. Метод включає в себе:
Висновки робляться за допомогою правил і принципів міркування на основі емпіричних (які спостерігаються і вимірюються) даних про об'єкт. Базою отримання даних є спостереження (цілеспрямоване вивчення предмета та явища реальної дісності, що знаходиться у природному стані чи в умовах наукового експеримента для одержання безпосередніх данних про об’єкт предмета) і експерименти (базується на цілеспрямованому втручанні суб’єкта у процес наукового пізнання явищ та предметів). Для пояснення спостережуваних фактів висуваються гіпотези (форма ймовірного наукового знання, основою якого є припущення про сутність речей і явищ, або причини, що їх зумовлюють) і будуються теорії (система знань, що володіє предсказательной силою відносно будь-якого явища), на підставі яких формулюються висновки та припущення. Отримані прогнози перевіряються експериментом або збором нових фактів. Важливою стороною наукового методу, його невід'ємною частиною для будь-якої науки є вимога об'єктивності, що виключає суб'єктивне тлумачення результатів. Не повинні прийматися на віру будь-які твердження, навіть якщо вони виходять від авторитетних учених. Для забезпечення незалежної перевірки проводиться документування спостережень, забезпечується доступність для інших вчених всіх вихідних даних, методик і результатів досліджень. Це дозволяє не тільки отримати додаткове підтвердження шляхом відтворення експериментів, але й критично оцінити ступінь адекватності (валідності) експериментів і результатів стосовно теорії, що перевіряється. Науковий закон - вербальне та/або математично сформульоване твердження, яке описує співвідношення зв'язку між різними науковими поняттями, запропоноване як пояснення фактів і визнане на даному етапі науковим співтовариством узгоджується з даними.
6. Специфіка наукових законів в психології.
Теоретичні та експериментальні дослідження кожної науки спрямовані на розроблення її понятійного апарату і виявлення об'єктивних законів і закономірностей, яким підпорядковані всі процеси і явища. Закони розкривають об'єктивні, стійкі, суттєві зв'язки між явищами дійсності, їх сукупність становить зміст науки, дає змогу формулювати нові проблеми і здійснювати прогнози щодо її подальшого розвитку. Специфіка кожної науки, в тому числі й психології, відображається в характері її законів. Виявлення і пізнання законів психології має свої особливості і труднощі, пов'язані з незвичною природою психічних явищ. Адже психічні стани суб'єкта недоступні сторонньому спостереженню. Завдання ж психології полягає в тому, щоб, користуючись об'єктивними методами, розкрити об'єктивні закони, яким підпорядковується психіка Психічним явищам властива динамічна мінливість. Досліджуючи багато разів той самий психічний процес, можна помітити, що завжди він залежить від певних умов і протікає по-іншому. Це не випадковість. Психічне як суб'єктивне відображення не може бути незмінним. Тому закони, які відкривають у психології, не визначають твердо і однозначно зв'язки між явищами. Це закони-тенденції, в яких загальне виступає як тенденція.
У психології відомо багато законів. Деякі з них навіть виражені в строгій математичній формі. Вони відносяться до різних рівнів психічного, розкривають його різні виміри. На основі аналізу того, що в них відображено, Б. Ломов поділив їх на шість основних груп:
1) закони, в яких відображаються відносно прості залежності, наприклад, стійкі зв'язки між зовнішніми впливами і певними психічними явищами, а також між самими явищами. Зокрема, це основний психофізичний закон Вебера-Фехнера, згідно з яким інтенсивність відчуття прямо пропорційна логарифму сили подразника;
2) закони, які розкривають динаміку психічних процесів у часі. Один із них — закон перцепції, відкритий М. Ланге. Він відображає закономірну послідовність фаз процесу сприймання: зоровий перцептивний образ розгортається фазами - від грубого розрізнення загальних пропорцій предмета і його положення до формування диференційованого і завершеного образу;
3) закони, що характеризують структуру психічних явищ. Прикладом може бути сучасне уявлення про пам'ять. Спочатку її розглядали як просту однорідну функцію. Однак у процесі дослідження виявилося, що вона є складною системою, яка включає певну структуру сховищ інформації, їх реорганізації, а також потоки інформації та процеси керування ним;
4) закони, в яких фіксується залежність ефективності поведінки людини від рівня її регуляції. Наприклад, закон Йеркса-Додсона, що обґрунтовує залежність успішного розв'язування задач від рівня мотивації. Згідно з ним існує певний рівень мотивації, за якого продуктивність виконання завдань є найвищою. Подальше зростання мотивації не підвищує (а іноді знижує) продуктивність;
5) закони, які стосуються психічного розвитку людини, що розглядається в масштабі її життя. Прикладом є закон про нерівномірність (гетерохронність) розвитку психічних функцій в окремі періоди і протягом усього життя людини;
6) закони, в яких розкриваються основи різних психічних властивостей людини. Зокрема, залежність психічних якостей людини від її діяльності в системі суспільних відносин.
Ця класифікація не є остаточною і незмінною: психологія як наука перебуває в постійному розвитку, виявляючи раніше невідомі психічні факти, формулюючи нові закони, уточнюючи відомі. Закони кожної групи виявляють суттєві стійкі зв'язки лише в певній площині. Тому жоден із них не є універсальним — він є вузьким, неповним і наближеним і має свої межі застосування. Ось чому строгий науковий підхід до розвитку психології вимагає не тільки виявити об'єктивний закон, а й установити умови та межі його дії. Методологія сучасного психологічного пошуку значною мірою визначена теперішнім станом і зв'язками психології з іншими науками. Сучасне дослідження характеризується комплексністю, тобто наявністю багатьох міждисциплінарних зв'язків. Філософія, соціологія, фізіологія та інші дисципліни привносять своєрідність у систему методів і результатів психологічних досліджень. Однак психічне не зводиться ні до соціального, ні до фізіологічного.
7. Тенденція підвищення ролі людського фактору в сучасних суспільно-економічних умовах.
Людський фактор, укладений у знанні суб'єктом управління своєї справи, в умінні організувати власну працю і роботу колективу, у зацікавленості, до саморозвитку і творчої діяльності. Саме в ньому слід шукати резерви мотивації трудової діяльності людини, його загальної соціальної активності і т.д. Основою людського фактора є особистість: психологічний образ людини, як дієздатного члена суспільства, що усвідомлює свою роль в суспільстві. У зв'язку з цим створюється функціональна структура особистості:
1) психологічний досвід;
2) спрямованість особистості;
3) спеціальний досвід;
4) соціально-психологічні процеси.
Необхідно керуватися цією структурою, для того щоб:
• зацікавити кожного працівника в підвищенні своєї кваліфікації, постійному навчанні й оволодінні новими знаннями і сферами діяльності, індивідуальний підхід до кожного члена колективу, дозволяє максимально використовувати його потенціал;
• орієнтація на здоровий психологічний клімат у колективі;
• вміння знайти необхідний інструмент, засіб впливу на колектив і кожного його члена.
Аналіз змісту людського фактора в сучасних умовах, необхідності його активізації, виявлення його конкретних механізмів - завдання всього комплексу суспільних наук. Людський аспект в економіці займає центральне місце. Бо саме в індивідуально-психологічних особливостях кожної людини криється безмежний енергетичний потенціал, спроможний активізувати діяльність у різних виробничих і невиробничих сферах. Виокремлюють чотири завдання, вирішення яких спонукатиме працівників до підвищення продуктивності праці:
1) створювати умови для творчої високопродуктивної праці;
2) створювати сприятливі умови для відтворення робочої сили на підприємстві та забезпечити повну зайнятість працівників;
3) сприяти підвищенню ініціативи працівників, формуванню особистості, поглибленню знань, умінь і навичок, розвитку інтересів, нахилів;
4) створювати умови, які б сприяли підвищенню рівня національної свідомості у працівників.
Як економічне поняття "людський фактор" узагальнює економічні аспекти усіх властивостей і видів діяльності людини. Цей аспект відображає кінцеву результативність, ефективність відтворювальної діяльності. Адже саме діяльність людини визначає розвиток науки й техніки, вдосконалення виробництва, суспільного життя в цілому.
Людина є головним елементом продуктивних сил і суб'єктом виробничих відносин. Щоб полегшити свою працю і підвищити її продуктивність, людина створює нові засоби виробництва, вдосконалює організацію праці, а отже, і виробничі відносини. В свою чергу, виробничі відносини активно впливають на діяльність людини, на її розвиток, породжують в неї інтерес до вдосконалення та ефективного використання засобів виробництва.
8. Методологія психологічного дослідження.
Методи психологічної науки підрозділяють на дві основні групи:
1) пізнавальні (дослідницькі) методи;
2) методи активного впливу на особистість.
Пізнавальні (дослідницькі) методи – це методи, які спрямовані на пізнання закономірностей психіки і які дають можливість вирішувати певні дослідницькі завдання на кожному із етапів психологічного дослідження:
1) підготовчий етап;
2) етап збирання емпіричних даних;
3) етап інтерпретації фактичних даних;
4) етап формування висновків.
Відповідно до етапів психологічного дослідження, виділяють чотири підгрупи методів:
1) організаційні методи - методи, які дають змогу підготувати дослідження, які включають:
а) порівняльний метод (який реалізується зіставленням груп піддослідних, що відрізняються за віком, статтю, видом діяльності тощо);
б) лонгітюдний метод (виявляється у багаторазових обстеженнях тих самих осіб протягом тривалого часу);
в) комплексний метод ( коли той самий об»єкт вивчається різними засобами й представниками різних наук, що дає змогу з різних сторін характеризувати особистість); 2) емпіричні методи – методи, які забезпечують збір емпіричного матеріалу. Сюди відносяться: спостереження і самоспостереження; експериментальні методи; психодіагностичні методи (тести, анкети, опитувальники, соціометрія, референтометрія, інтерв’ю, бесіда); аналіз продуктів діяльності; біографічний метод та ін.;
3) методи обробки даних – методи, які забезпечують кількісну та якісні обробку даних. Сюди відносяться:
а) кількісні методи (описова статистика, кореляційний, факторний, кластрений, дисперсійний аналізи та ін);
б) якісні методи (аналіз і синтез отриманих даних,їх систематизацію та аналіз, порівняно з результатами інших досліджень);
4) інтерпретаційні методи - методи, які зорієнтовані на інтерпретацію отриманих даних. До цієї групи відносяться:
а) генетичний метод – спрямований на аналіз психологічних даних у процесі розвитку (з виділенням стадій, критичних моментів, суперечностей та ін.);
б) структурний, системний метод – передбачає встановлення зв’язків між усіма психічними якостями індивіда).
Методи активного впливу на особистість - це методи, які забезпечують активний вплив на психічні властивості особистості.
До цієї групи відносяться три підгрупи методів:
1) психологічна консультація - проводиться з метою надання людині психологічної допомоги (наприклад, в ситуації переживання конфлікту, кризи тощо);
2) психологічна корекція – передбачає подолання певних відхилень у поведінці і діяльності людини (наприклад, таких згубних звичок, як крадіжки, вживання наркотиків тощо). Це здійснюється шляхом вивчення індивідуально-психологічних особливостей людини у відповідності вимогам соціуму, виявлення і подолання існуючих суперечностей, формуванням нових цілей, мотивів, розробки програми зміни способу життя розвитку здатності до саморегуляції та ін.;
3) психологічний тренінг - застосовується для розвитку пізнавальних здібностей (наприклад, уваги, пам»яті, мислення тощо) та соціально-психологічних здібностей (комунікативних, перцептивних та ін.)
До основних методів психологічної науки відносяться емпіричні методи - методи, які забезпечують збір емпіричного матеріалу. Сюди відносяться:
1) метод спостереження – полягає в тому, що експериментатор збирає інформацію, не втручаючись у ситуацію. Розрізняють:
а) життєве спостереження (обмежується реєстрацією фактів і має випадковий, неорганізований характер);
б) наукове спостереження (базується на певному плані здійснення, програм, фіксації фактів та особливостей ситуації, характерний перехід від опису фактів до пояснення їх суті);
2) метод самопостереження - засіб вивчення, аналізу та синтезу власних вчинків і дій, порівняння своїх думок з думками інших людей. У процесі самоспостереження людина спирається на рефлексію – розмірковування та переживання щодо власних психічних станів і якостей особистості. При цьому слід враховувати схильність людини до суб’єктивізму - і додатково використовувати інші методи;
3) експеримент - є головним методом психологічного пізнання. У процесі використання такого методи дослідник активно втручається у діяльність та поведінку піддослідного для створення необхідних умов, за яких виявляються ті чи інші психологічні факти. При цьому має бути обов’язковий контроль за умовами перебігу експерименту (за подразниками, які діють на людину, за її реакціями на ці подразники).
Розрізняють два види експерименту:
а) констатуючий експеримент – коли вивчаються наявні психічні властивості без зовнішнього втручання;
б) формуючий експеримент – коли психічні властивості особистості вичаються в процесі “штучного” цілеспрямованого розвитку з використанням засобів навчання й виховання людини;
За наявністю оснащення розрізняють:
а) лабораторний експеримент – використовується спеціальна апаратура (наприклад, тахістоскоп, при обстеженні обсягу уваги або комп’ютер – для пред’явлення тесту), Дії піддослідного регламентуються інструкцією;
б) природний експеримент - властиві звичайні умови, коли піддослідний не здогадується про власну участь у дослідах, а експериментальні умови обстежують його за допомогою замаскованих дій дослідника або його асистента у спільній з піддослідним поведінці ( гру дітей з вихователем в садку);
4) тести – методи , які використовуються для визначення властивостей особистості, вимірювання рівня розвитку, порівняно із стандартом. Тести дають можливість перевірити здібності, навички, уміння, риси характеру та ін. Використовуються з метою відбору, контролю, навчання, прогнозу. Він складається із запитань або завдань, які добираються за критеріями:
а) валідності (відповідність психічній якості, котра виявляється за її допомогою);
б) надійності (сталості результатів вимірювання);
в) стандартизованості (налагодженості в процесі перевірки на великій кількості піддослідних з визначенням достатнього рівня чутливості) тощо;
5) метод опитування (анкетування та інтерв’ювання) – дає можливість зібрати фактичний матеріал, що стосується змісту та спрямованості думок, оцінок, настроїв людей. Недолік: певний суб’єктивізм, неможливість контролювати щирість респондентів. Для підвищення рівня вірогідності отриманих даних доцільно використовувати додаткові методи;
6) соціометричний та референтометричний методи – забезпечують вивчення стосунків між членами групи, виявляють структуру стосунків (лідерів, аутсайдерів тощо). З цією метою використовується відносна проста процедура вибору членами групи інших за параметрами симпатії-антипатії, референтності (схожості певних цінностей);
7) аналіз продуктів діяльності – аналіз об’єктивних (матеріальних або матеріалізованих) наслідків (продуктів) діяльності людини (наприклад таких, як архівні матеріали, щоденники, креслення, варіанти ескізів, малюнків, рефератів, курсових робіт тощо). Їх аналіз дає підстави відтворювати закономірності психічної діяльності особистості, її психічні властивості ретроспективно;
8) біографічний метод – спрямований на вивчення особливостей життя людини, її розвитку як особистості , аналіз важливих подій у її дитинстві та ін. періодах, внаслідок чого реконструюються характерні риси особистості.
9. Психологія як теоретична, експериментальна, прикладна та практична наука.
Сучасна наукова психологія є досить розмаїтою системою дисциплін і галузей. Ю.Л.Трофімов за спрямованістю діяльності психологів на пізнання, дослідження або перетворення психіки доцільно виокремлює три великі групи галузей - теоретичну, науково-прикладну та практичну психологію:
1) до теоретичної психології належать: загальна психологія, історія психології, експериментальна, генетична, соціальна, порівняльна, диференціальна психологія, психофізіологія, психологія особистості, моделювання психіки. Загальна психологія систематизує експериментальні дані, здобуті в різних галузях психологічної науки, розробляє фундаментальні теоретичні проблеми психології, формулює основні принципи, категорії, поняття, закономірності, становить фундамент розвитку всіх галузей та розділів психологічної науки. Історія психології розглядає формування психологічних категорій і понять упродовж усього часу існування наукової психології, історію психологічних досліджень у різні часи в різних школах та перспективи розвитку психології як науки. Експериментальна психологія розробляє нові методи психологічного дослідження для ґрунтовнішого вивчення психічної реальності. Генетична психологія вивчає закономірності розвитку психіки тварин і людини у філогенезі (упродовж біологічної еволюції усього живого та історичного розвитку психіки) і в онтогенезі (упродовж життя окремої особи). Соціальна психологія досліджує психічні явища у процесі взаємодії людей у великих та малих суспільних групах, а саме: вплив засобів масової комунікації на різні верстви населення, особливості формування та поширення чуток, смаків, суспільних настроїв, моди, питання психологічної сумісності, міжособистісних взаємин, групової атмосфери, роль лідера в групі, сприйняття людини людиною, становище особистості у групі, стосунки між членами сім´ї тощо. Порівняльна психологія - галузь психології, що досліджує філогенетичні форми психічного життя. У галузі порівняльної психології зіставляють психіку тварин і людини, встановлюють специфіку і причини подібності та відмінностей у їхній поведінці. Розділом порівняльної психології є зоопсихологія, яка вивчає психіку тварин, що належать до різних систематичних груп (видів, порід, сімейств), найважливіші форми і механізми поведінки. До класичних об´єктів порівняльної психології (павуки, мурашки, бджоли, птахи, собаки, коні, мавпи) сьогодні приєднано китоподібних (дельфінів). Вроджені механізми поведінки тварин є об´єктом спеціального вивчення в порівняно новій галузі біології та психології - етології. Диференціальна психологія досліджує індивідуально-психологічні особливості психіки з урахуванням вікового рівня розвитку та механізмів функціонування психіки, ролі задатків і здібностей індивіда тощо. Психофізіологія вивчає фізіологічні механізми діяльності мозку, вищої нервової системи, які пов´язані з функціонуванням психіки. Психологія особистості вивчає психічні властивості людини як цілісного утворення, як певної системи психічних властивостей, що має відповідну структуру, внутрішні взаємозв´язки, якій притаманна індивідуальність і яка взаємопов´язана з навколишнім природним і соціальним середовищем. Моделювання психіки як розділ теоретичної психології використовує наукові відомості про психіку для формування математичних і кібернетичних моделей психічних функцій (сприйняття, мислення, пам´яті, розпізнавання, спілкування тощо) та всієї психіки загалом з метою розроблення і вдосконалення технічних систем, перевірки наявних психологічних теорій за допомогою комп´ютерного моделювання (комп´ютерного експерименту);
2) до науково-прикладної психології потрібно зарахувати низку галузей, для яких характерні дослідження і практичне використання знань з метою оптимізації поведінки та діяльності людей. Напрями науково-прикладної психології доцільно розрізняти за певними ознаками:
а) за видом діяльності та поведінки людини:
б) за психологічними аспектами розвитку людини в науково-прикладній психології можна виокремити такі напрями:
в) за тим, нормальна чи хвора психіка, виокремлюють такі дисципліни:
г) у контексті стосунку до права виокремлюють юридичну психологію, що пов´язана з дослідженням проблем реалізації системи правової поведінки психологічними засобами, юридична психологія має такі підрозділи: судова психологія як наука про психологічні особливості поведінки суб´єктів карного процесу; кримінальна психологія, предметом якої є психологічні особливості особистості правопорушника, мотиви правопорушення тощо; виправно-трудова (пенітенціарна) психологія, що займається науковими та прикладними питаннями вивчення психіки ув´язненого, методами виправлення та перевиховання його особистості;
3) практична психологія функціонує і розвивається як система спеціальних психологічних служб, спрямованих на надання безпосередньої допомоги людям у розв´язанні їхніх психологічних проблем. Головна мета практичної психології - створити сприятливі соціальні та психологічні умови для діяльності людини в усіх сферах життя - від сімейних стосунків до управління державою, надати дієву допомогу в розвитку та захисті їхнього психічного здоров´я. Основними функціями практичної психології є аналіз і прогнозування поведінки й діяльності людини, активний соціальний та психологічний вплив, консультативно-методична, просвітницька, профілактична, реабілітаційна, дорадча та психологічна функції тощо. У структурі практичної психології виокремлюють такі напрями:
Між галузями психологічної науки існують тісні зв´язки. Відомо, що теоретична психологія напрацьовує систему психологічних знань, які є фундаментом науково-прикладної та практичної психології. Зі свого боку, науково-прикладна й практична психології узагальнюють засоби теоретичної психології, що сприяє постійному оновленню системи понять, категорій, принципів психологічної науки.
Експериментальна психологія - загальне позначення всіх видів науково-психологічних досліджень, здійснюваних за допомогою різних експериментальних методів. Експериментальна психологія являє собою не якийсь особливий вид психології, а загальний методологічний підхід, який охоплює найрізноманітніші галузі психологічної науки.
10. Проблема класифікації методів психологічного дослідження (1-Ананьєв, 2-Трофімов, 3-Роменець).
(Буде не тільки дослідження, а й загалом. Ананьєв) Нерівномірний розвиток науки загалом призвів і до "перекосів" в психології, а отже і її методів. Такі тенденції зумовили виникнення різних класифікацій методів досліджень. Методологічний аналіз повинен, очевидно, включати в себе не тільки загальні для всіх областей методи, але й ті, які функціонують в в специфічних галузях. Одним із перших цим займався Рубінштейн. В основах загальної психології він, в якості загальних методів, виділяв спостереження та експеримент. В першому розрізняв "зовнішнє" (об'єктивне) та "внутрішнє" (самоспостереження).
Серед експериментально-психологічних - він розрізняв лабораторний, природний, психолого-педагогічний. В якості додаткового - фізіологічний експеримент. Окрім двох основних, Рубінштейн виділяв різноманітні прийоми вивчення продуктів діяльності людини. Зокрема наголошував на важливості бесіди.
В сучасній психології найбільш повна класифікаційна схема методів була запропонована болгарським психологом Генчо Пирьовим. Вона створена з метою визначення місця експериментальних методів в загальній системі науково-психологічного пізнання. Але, як завжди, існують певні протиріччя - неможливість лінійного побудування класифікації.
А тому Пирьов використовує різні терміни для різних груп методів:
Друге протиріччя - подвійне положення наук, які використовуються в експериментальній психології. Неоднозначність полягає в питанні, коли ці методи є допоміжними, а коли основними). Наприклад, Пирьовим математичні методи віднесені до допоміжних, а логіко-математичні - до основних.
Основні методи в класифікації Пирьова відносяться до різних груп:
(Трофімов) Основний акцент в класифікації Трофімова є відношення до вимог, основними серед яких є: об'єктивність, генетичний підхід, системність, особистісний підхід, індивідуалізація, єдність теорії та практики. Генетичний підхід - вивчення психічних явищ у динаміці розвитку. Індивідуалізація - розкриття своєрідності кожної особистості у визначені проблем та під час їх розв'язання. Методи розподілялись на
- пізнавальні (дослідницькі);
- методи активного впливу на особистість.
(Роменець) Методи в психології потрібно роздивлятися на двох рівнях :
Розрізняють універсальні та спеціальні методи. Універсальні - які використовуються не лише в психології, але і в інших галузях наукового знання. Спеціальні - тільки в психологічних дослідах або в суміжних галузях (тестування - психологія, педагогіка; соціометрія - і в соціології).
Функціональна диференціація методів відбувається за признакою змісту пізнавальних та перетворюючих дій. Структурно така диференціація відповідає етапам психологічного досліду (див класифікацію Пирьова).
11. Організаційні методи.
Організаційні методи бувають порівняльні, лонгітюдні та комплексні.
Порівняльний метод (метод "поперечних зрізів") полягає у зіставленні властивостей в осіб різного віку з метою вивчення динаміки психічних явищ. Він вимагає критеріїв у формуванні вибірки досліджуваних (за рівнем освіти, належністю до певної соціальної групи тощо). В досить великих групах за допомогою конкретних методик вивчається певний аспект розвитку, наприклад, рівень розвитку інтелекту. У результаті одержують дані, характерні для цієї групи - дітей одного віку, або школярів, що вчаться за однією навчальною програмою. Таких зрізів робиться кілька і дані по кожній групі порівнюються між собою. На підставі цього робиться висновок про те, які тенденції розвитку тут спостерігаються і чим вони зумовлені. Наприклад, при дослідженні інтелекту можна виявляти вікові тенденції - порівнюючи особливості мислення дошкільників (5 років), молодших школярів (8 років) і підлітків (13 років). Якщо завдання дослідження полягає у визначенні залежності розвитку інтелекту від типу навчання, підбираються і діти одного віку, але такі, що навчаються за різними навчальними програмами. У цьому випадку робиться інший висновок: там, де одержані кращі дані, навчання ефективніше; діти, що навчаються за певною програмою, швидше розвиваються інтелектуально, і можна робити висновок про розвивальний ефект навчання. Метод поперечних зрізів вимагає однозначних критеріїв у формуванні вибірки досліджуваних. Наприклад, при вивченні особливостей потреб дорослих, що значно відрізняються за віком, часто важко сформувати вибірку за рівнем освіти, належністю до певної соціальної групи чи статі, а також відокремити ефекти хронологічного віку від ефектів історичного періоду, в якому жили люди.
У лонгітюдному методі ("методі поздовжніх зрізів") простежується розвиток однієї й тієї самої дитини протягом тривалого часу. Таке дослідження дає змогу точно виявити тенденції розвитку, незначні зміни, що відбуваються в інтервалах, які не охоплює метод "поперечних" зрізів. Разом з тим існує ймовірність звикання дослідника до групи, що виявляється у некритичному осмисленні одержаної інформації. Складнощі у проведенні лонгітюдних досліджень зумовлені міграцією індивідів, їхньою відмовою від участі в експерименті, звиканням до нього і "продукуванням" бажаних для дослідника даних, які не відповідають реальності, значними затратами коштів, оновлюваністю теорій і методик.
Комплексний метод. Нерідко вчені об'єднують методи лонгітюдного і поперечного зрізів. Наприклад, американська дослідниця Стела Вітбурн у 1968-1976 р.р. досліджувала розвиток Я-образу, соціальні відносини і життєві цінності студентів старших курсів коледжів. У 1984-1990 р.р. вона повторила це дослідження з новими групами старшокурсників, а також знову дослідила тих, хто брав участь у дослідженні раніше. Кожну із цих 4-х груп вона розглядала як вікову когорту. Найстарша вікова когорта до завершення дослідження обстежувалася 4 рази. Вікові зміни в ній можна було проаналізувати тим самим способом, що і за лонгітюдного дослідження, протягом тривалого часу. Крім того, цю когорту можна було порівняти з іншими на кожному віковому рівні.
12. Емпіричні методи.
Емпіричні методи бувають наступних видів: спостереження, експеримент, самоспостереження; психодіагностичні: тести, опитувальники, аналіз продуктів діяльності; біографічні методи: аналіз життєвого шляху, документації, свідчень особистості та очевидців. За тривалий період свого існування вікова психологія асимілювала загальнопсихологічні методи спостереження і експерименту, застосовуючи їх до дослідження розвитку людини на різних вікових етапах.
Спостереження - систематичне, цілеспрямоване, за попередньо розробленим планом сприйняття психологічних фактів та феноменів людини з метою їх наступного аналізу і пояснення. У віковій психології це один з перших і доступних методів, особливо необхідний при дослідженні дітей на ранніх етапах розвитку, коли у досліджуваних неможливо взяти словесний звіт і проведення будь-якої експериментальної процедури ускладнено. Спостереження дає можливість зібрати факти природної поведінки людини. У випадку прихованого спостереження людина не знає, що за нею спостерігають, і поводить себе природно, саме тому спостереження дає життєво правдиві факти. Фіксуючи поведінку дошкільника в грі, спілкуванні, школяра - на заняттях, підлітка - у середовищі ровесників, дорослого - у професійній сфері тощо, психолог одержує дані про людину як цілісну особистість і, таким чином, інтелект, пам'ять, емоції, особистісні риси сприймаються неізольовано, а у зв'язках з діями, висловлюваннями, вчинками. Спостереження дозволяє системно аналізувати психіку людини, що розвивається. Обмеженість використання методу спостереження пов'язана з такими причинами. По-перше, природність і злитість у поведінці людини соціальних, фізичних, фізіологічних і психічних процесів ускладнюють розуміння кожного з них окремо і перешкоджають виокремленню головного, істотного. По-друге, спостереження обмежує втручання дослідника і не дозволяє йому встановити здатність дитини зробити щось краще, швидше, успішніше, ніж вона зробила. У спостереженні психолог сам неповинний викликати явище, яке він хоче вивчати. По-третє, при спостереженні неможливо забезпечити повтор одного й того самого факту без змін. По-четверте, спостереження дозволяє лише фіксувати, але не формувати психічні прояви. Певні труднощі пов'язані й з фіксацією даних спостереження, оскільки наявність засобів для запису інформації впливають на природність поведінки дітей, тому аналіз і узагальнення даних ускладнені. При цьому виявляється один з головних недоліків спостереження -суб'єктивність, яка полягає в тому, що на результати спостереження впливає особистість дослідника, його індивідуально-психологічні особливості, настанови і ставлення до того, за ким ведеться спостереження, а також від його спостережливості, уважності. Щоб зробити результати спостереження достовірнішими, доцільно залучати кілька дослідників для спостереження за одним і тим самим фактом, що знижує економність методу. По-п'яте, спостереження не може бути одиничним фактом, воно повинно вестися систематично, з певною повторюваністю і більшою вибіркою досліджуваних. Різновидом спостереження є самоспостереження у формі словесного звіту про те, що бачить, відчуває, переживає, проробляє людина - його краще використовувати тільки до досліджуваних, які вже здатні аналізувати свій внутрішній світ, розуміти свої переживання, оцінювати свої дії.
Вже більше 100 років у психології використовується експеримент, який припускає активне втручання дослідника в діяльність досліджуваного з метою створення умов, в яких виявляється досліджуваний психологічний факт. Перші експериментальні методики були розроблені саме для дітей. Від спостереження експеримент відрізняють 4 особливості:
1) в експерименті дослідник сам викликає досліджуване ним явище, а спостерігач не може активно втручатися в ситуацію спостереження;
2) експериментатор може варіювати, змінювати умови перебігу і прояву процесу, що підлягає дослідженню;
3) в експерименті можливо поперемінне виключення окремих умов (змінних), щоб встановити закономірні зв'язки, що визначають досліджуваний процес;
4) експеримент дозволяє варіювати також і кількісне співвідношення умов, припускає математичну обробку одержаних в дослідженні даних.
За характером здійснення експерименти поділяють на лабораторний (відбувається у спеціально створених лабораторних умовах) і природний (дослідник викликає потрібне явище, або середовище, в яких перебувають досліджувані і є звичайними для них). Природний експеримент особливо поширений у педагогічній, генетичній і віковій психології. Його перевагою є те, що індивіди не усвідомлюють своєї позиції досліджуваних і тому поводяться природно. Однак, природний експеримент не дає змоги виокремити явище, що підлягає вивченню, усунути дію випадкових чинників, здійснювати контроль за його умовами. Відповідно до мети природний експеримент може бути констатуючим і формувальним. У констатуючому експерименті виявляються певні психологічні особливості та рівні розвитку відповідної психічної якості чи властивості. Все ж більшого значення у віковій психології набуває формувальний експеримент. Формувальний експеримент передбачає цілеспрямований вплив на досліджуваного з метою створення, вироблення певних якостей, умінь. Фактично, це розвивальний метод в умовах спеціально створеного експериментального педагогічного процесу. Формувальний експеримент може бути навчальним, виховним, розвивальним. Процедура експерименту передбачає:
1) вибір об'єкта і предмета дослідження та чітко фіксованих показників вияву психічного явища;
2) побудову і формулювання гіпотези дослідження;
3) організацію спеціальних умов діяльності, що відповідає гіпотетично окресленій системі складових об'єктивної діяльності;
4) вибір параметрів незалежної (наприклад, особливості організації пізнавальної діяльності) та залежної (наприклад, структура інтелекту) змінних з метою одержання необхідних даних;
5) реєстрацію реакцій досліджуваного на вплив (фіксування параметрів незалежної змінної);
6) вибір системи опрацювання одержаних даних та інтерпретацію результатів.
Переваги експериментального методу полягають у тому, що він дає змогу психологу:
1) не очікувати, коли досліджувана особливість проявиться в діяльності досліджуваного, а самому створювати умови її максимального прояву;
2) за необхідності повторити дослідження;
3) виявлена особливість може бути виміряна в різних дітей в тих самих умовах і у однієї дитини в неоднакових умовах, що підвищує достовірність одержаних даних;
4) експеримент зручніший у плані стандартизації одержаних матеріалів, їх кількісної обробки.
Разом з тим експеримент має недоліки:
1) будь-який експеримент завжди обмежений певним набором дій, завдань, відповідей і тому не дає підстав для широких узагальнень у плані цілісного уявлення про людину, що розвивається;
2) експеримент - це завжди тільки зріз з діяльності, особистості дитини в даний конкретний момент, тому він вимагає обов'язкового повторення.
Різновидом емпіричних методів дослідження виступають близнюковий метод, соціометрія, аналіз результатів діяльності, моделювання, опитування і тестування.
Бесіда. Проводять її за заздалегідь підготовленою схемою, попередньо визначивши питання. Залежно від характеру дослідження бесіда може бути більш стандартизована, коли попередньо фіксують питання, що підлягають висвітленню, або менш стандартизована (вільна, пошукова), коли вона є першим етапом дослідження, забезпечує уточнення його плану і технології. Недолік бесіди - необхідність особи, яку досліджують, відповідати на незручні для неї запитання, що іноді змушує її давати неточну, необ'єктивну відповідь.
Інтерв'ю. Процедура інтерв'ю вибудовується за принципом "запитання - відповідь"; як правило, запитання заздалегідь чітко програмують. Цей метод дає змогу вивчати одночасно велику кількість індивідів, зібрати масив даних, які стосуються найрізноманітніших питань, інтересів і вподобань тощо.
Анкетування. Цей метод забезпечує значні можливості для отримання широкої інформації за короткий час. Анкета складається з фіксованої кількості відкритих, альтернативних чи закритих запитань. На відкриті запитання дають вільну відповідь, на альтернативні - фіксовану ("так", "ні", "знаю", "не знаю"). Закриті запитання передбачають непряму відповідь, яка потребує додаткової інтерпретації. У процесі анкетування недопустимо змінювати формулювання запитань, оскільки це унеможливлює їх аналіз. Важливою перевагою анкетування є його анонімність, що забезпечує щирість відповідей, усуває необхідність давати вимушені відповіді.
Тестування. Суть його полягає у виконанні досліджуваним певного завдання чи їх серій. Тести мають бути добре продуманими, надійними (давати стійкі результати протягом тривалого часу), валідними (виявляти ті якості, для вивчення яких вони призначені), відповідати вимогам стандартної системи оброблення даних, забезпечуватись чіткою інструкцією.
Аналіз продуктів діяльності. Аналізу можуть підлягати процес, результати діяльності. Найпростішим прикладом використання цього методу є аналіз учнівських письмових робіт, малюнків, виробів, віршів тощо, який дає змогу одержати відомості про рівень розвитку їх інтелекту, мотивації, саморегуляції, виявити прихований потенціал розумової діяльності, особистісні риси, задатки, актуальний емоційний стан, прогнозувати тенденцію розвитку.
Близнюковий метод. Особливо він придатний для порівняльного вивчення впливу зовнішніх умов на розвиток близнюків. Оскільки однояйцеві (монозиготні) близнюки мають однаковий генетичний код, відмінність у їхньому розвитку і поведінці дає підставу для висновків про особливості впливу зовнішніх чинників, наприклад навчально-виховних умов, на розвиток психічних функцій та особистості.
Отже, вікова психологія має широкий арсенал наукових методів для вивчення психічного та особистісного розвитку людини. Знання їх вимог та особливостей використання дає змогу досліднику широко і всебічно вивчати психічні явища, виявляти закономірності їх вияву, з'ясовувати механізми та умови розвитку.
13. Метод спостереження в психології (Ананьев).
Серед емпіричних методів психології, за допомогою яких видобуваються факти дослідження, початкове значення має об'єктивне спостереження (суцільне або вибіркове), методика якого зазналаза значних змін завдяки застосуванню різних засобів фіксації та інших приладів (фотографічних, кінематографічних, звукотехнічних, телевізійних). З допомогою цих засобів забезпечується збереження натуральної картини поведінки і її динаміки в визначених умовах. Спеціальні електронні пристрої дають можливість автоматизації засобів фіксації за допомогою покадрової обробки зазнятого, отримання хронометричних показників і побудови циклограми актів поведінки. Аналогічним чином обробка з допомогою акустичних аналізаторів магнітофонних записів голосу та мовлення людини, звукових сигналів тварин дає частотні і часові характеристики, уточнюючі факти спостереження. З впровадженням в практику психологічного дослідження технічних засобів спостереження, фіксації та обробки їх даних, метод об'єктивного спостереження знову займає першочергове становище, розділяючи його з експериментальним. Обсерваційним методом є не тільки об'єктивне спостереження, але і самоспостереження, з приводу якого як специфічного методу психології і головного знаряддя ідеалістичного інтроспекціонізма висловлюються діаметрально протилежні судження.
Для нас самоспостереження - не методологічна, а методична обробка, яка ще очікує систематичного вивчення і технічних вдосконалень. Безсумнівно, сама можливість самоспостереження, тобто рівень самоаналізу, є показником психічного розвитку людини. В цьому сенсі повинні бути показові відмінності в обсязі, складі і ступені складності показань дорослої людини, підлітка, маленької дитини, показань, що виражають особливості становлення самосвідомості людини. Немає сумнівів в помилковості розуміння самосвідомості як прояву лише суб'єктивного в формі самоспостереження. Подібно всім явищам психічної діяльності, самосвідомість об'єктивується в діяльності, в реальних позиціях особистості і її вчинках, в динаміці стосунків з оточуючими, в різних типах комунікацій. Тому не слід ставити знак рівності між самоспостереженням і спеціальним дослідженням самосвідомості, тим більше, що самоспостереження виступає як компонент багатьох інших методів при вивченні психічних реакцій, актів поведінки, форм діяльності вигляді словесного звіту. Тим не менш самоспостереження як обсерваційний метод має особливий сенс при вивченні динаміки свідомості, що є одночасно суб'єктивним відображенням об'єктивної дійсності і внутрішнього світу людини, самосвідомості як суб'єктивної програми особистості і її саморегуляції. В цьому плані особливу цінність мають прийоми і дані опосередкованого самоспостереження (щоденники, автобіографічні матеріали, листування і т. д.). В різних областях психології використовують дані самоспостереження в відповідно до предмету і загальної організації дослідження.
14. Експериментальний метод в психології (Ананьев).
Експериментальні методи в психології настільки різноманітні, що ні в одному з посібників з експериментальної психології нема повного опису всіх експериментальних методик як складних систем спеціальних операцій і процедур, що здійснюються в спеціально обладнаних камерах і кабінетах за допомогою складних приладів, апаратів і інших технічних пристроїв.
Першою формою експериментального методу в психології є так званий лабораторний експеримент. Класичні форми лабораторного експерименту - метод психічних реакцій, існуючий в багатьох варіантах (простий, сенсорної і моторної реакції, реакції вибору, реакції на рухомий об'єкт і т. д.), психофізичні методи (визначення порогів і динаміки чутливості – абсолютної і диференціальної – різних модальностей). В психології прогресс теоріїі експериментальної техніки зумовив подальше вдосконалення цих методів. Слідом за ними експериментальна психологія початку поповнюватися різними психометрическими методами дослідження мнемічних, перцептивних, апперцептивних, атенційних процесів. Кожному з них відповідають особлива апаратура і специфічна техніка проведення дослідів. Пізніше відкрилися можливості експериментального вивчення процесів мислення і мовних функцій. Завдяки успішному розвитку цього вивчення, створені експериментальні основи семіотики і сучасна евристика, для якої експериментальна психологія мислення має не менше значення, ніж математична логіка. У багатьох функціональних та процесуальних експериментально-психологічних дослідженнях використовуються різноманітні фізіологічні (особливо умовно-рефлекторні і електрофізіологічні) і фізико-хімічні методи, а при вивченні мовно-розумових процесів – лінгвістичні і логічні методи дослідження. Проектування лабораторних приміщень, вибір ізоляційних матеріалів, пристроїв, нової техніки. Особлива область експериментальної психології, її інженерних і економічних основ, розроблені поки ще недостатньо. Прогресс експериментально-психологічної техніки пов’язаний з усе більш широким впровадженням радіоелектроніки та автоматики і деяких типів приладів і апаратів, особливо сигналізаційно-стимуляційних, завдяки чому будуються програми з будь-якими комплексами сигналів і з будь-якими градаціями їх інтенсивності. Поширення електрофізіологічних пристроїв призводить до все більш різноманітної і комплексної реєстраційної апаратурі. Іноді в цю аппаратуру включаються рахункові операції, підсумки яких видаються в вигляді кількісних показників стимулів і реакцій. Розвиток сигналізаційної і реєстраційної апаратури поки ще недостатньо взаємопов'язаний, і тому ще нерідко є випадки, коли складний комплекс сигналів приладу забезпечує лише хронометричні показники рухових або мовних показників.В майбутньому треба очікувати більшого взаємоузгодження і інтеграції обох типів апаратури.
Фресс зазначив дві дилеми,які стоять перед сучасною експериментальної психологією:
1) якісно-кількісне дослідження в лабораторії;
2) вивчення в реальному житті.
Ці дилеми вирішуються не всередині лабораторного, або класичного, експерименту, а експериментальної психології в цілому. В останні десятиліття, причому значною мірою авдяки електроніці, виникла можливість виходу експериментально-психологічної техніки за межі лабораторії. Цей вид експериментально-психологічного методу можна назвати польовим експериментальним методом, при якому використовується більш портативна апаратура і скорочені цикли експериментальних процедур. В даний час польові експерименти широко практикуються в психофізіології , авіаційній і космічній психології, особливо в психології спорту і військовій психології. Вельми цікаві перспективи для розвитку лабораторного й польового експерименту відкриває соціально-психологічне дослідження міжособистісних відносин в малих групах, групові і колективні експерименти з допомогою гомеостат різних типів, телевізійних установок зі зворотнім зв'язком, методики «підставної групи » і т. д.
15. Методи обробки даних[Ананьєв, Трофімов].
Методи обробки даних(експериментальних тощо) - це кількісні (математико-статистичний метод) та якісні (диференціація матеріалу за типами, групами, видами, варіантами, аналіз) методи. До кількісних методів «обробляючих» належать, наприклад, визначення середніх величин та міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції, факторний аналіз, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо. Ці методи приміняються з метою психологічного виміру. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень. Одним з обробляючих способів якісного аналізу є психологічна казиустика, тобто опис випадків,що найповніше виражають типи і варіанти, так і випадків, що являються виключеннями чи порушеннями загальних правил.
16. Інтерпретаційні методи дослідження [Ананьєв, Трофімов].
До інтерпретаційних методів належать генетичний метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку - з виділенням стадій, критичних моментів, суперечностей тощо, а також структурний, системний метод, який полягає у реалізації особистісного підходу, коли всі психічні властивості розглядаються у цілісній системі, він передбачає встановлення зв'язків між усіма психічними якостями індивіда, між частинами та цілим, тобто функціями та особистістю, окремими параметрами розвитку і організмом в певний момент життя особистості. До структурних методів належать: психографія, типологічна класифікація, психологічний профіль. Варіантами генетичного метода є філогенетичний, онтогенетичний, генетичний в спеціальному розумінні значенні слова (генетики поведінки та індивідуальних якостей), соціогенетичний, історичний (в історичній психології). Генетичний метод може охоплювати всі рівні розвитку від нейронного до поведінкового, тобто від молекулярного (в повному розумінні слова) до молярного. Різними варіантами цього метода є способи теоретичного дослідження генетичних зв’язків між явищами, що вивчаються. Таким чином, в сучасній психології складається система методів, що охоплюють цикл дослідження (організаційних, емпіричних, кількісно-якісного аналізу наукових даних, інтерпретаційних).
Інтерпретаційні методи синтетичного характера в психології складуються в теперішньому часі в залежності від двух основних видів взаємозв’язків психичних явищ - «вертикальних» генетичних зв’язків між фазами і рівнями розвитку і структурних «горизонталь них» зв’язків між всіма вивченними характеристиками особистості. Генетичний ме тод інтерпретує весь опрацьований матеріал дослідження в характеристиках розвитку, виділяючи фази, стадії, критичні моменти процеса становления психічних функцій, утворень чи якостей особистості. Структурний метод інтерпретує весь опрацьований матеріал дослідження в характеристиках систем і типів зв’язків між ними, формуючих особистість, соціальну групу і т. д. Специфічне вираження цього метода представляє собою психографія. По суті на цьому методологічному рівні метод стає в відомому сенсі теорією, визначає шлях утворення концепцій і нових гіпотез, що детерміну ють подальші дослідницькі цикли психологічного пізнання. Розробка методологічних проблем — діло найближчого майбутнього і всього колектива вчених.
17 Психіка як предмет наукового дослідження.
Об'єктом кожної науки є та реальність, яку вона вивчає. Об'єкт психології становить психічна реальність як така. За видатним вітчизняним психологом Г.І.Челпановим, який стояв біля витоків наукової психології взагалі, відмінність психічних явищ від явищ фізичних і матеріальних, які складають предмет наук про природу, полягає в тому, що:
1) психічні явища не можуть бути сприйнятими через посередництво зовнішніх органів чуття (зовнішнього досвіду), а можуть безпосередньо пізнаватися тільки шляхом внутрішнього досвіду;
2) психічні явища можуть бути підвладні безпосередньому спогляданню тільки тієї особи, яка їх переживає - тоді як фізичні явища можуть сприйматися великою кількістю споглядачів;
3) психічним явищам не може бути приписана просторова протяжність (на відміну від явищ, скажімо, фізіологічних).
Головні аргументи існування психічної реальності:
1) психофізичний - психічний образ не визначається остаточно структурою фізичного об'єкта, який у ньому відображується, залежність між інтенсивністю подразника та інтенсивністю відчуття не пряма, а логарифмічна (психофізичний закон Вебера-Фехнера) чи ступенева (закон Стівенса);
2) психохімічний - вплив на психіку фармакологічних речовин викликає такі явища (наприклад, галюцинації), які не можна пояснити, виходячи з формули речовини;
3) психофізіологічний - психічний образ у своєму змісті не збігається із фізіологічним носієм - нервовим імпульсом, який іде рефлекторною дугою через нервову систему;
4) психосоматичний - психічні особливості певною мірою залежать від будови тіла, але не визначаються ними остаточно - так збільшений об'єм мозку зовсім не свідчить про вищі розумові здібності людини, тоді як недостатній може спричинити їх відсутність;
5) психосоціальний - психіка людини не є повністю залежною від оточуючого суспільного світу, інакше уніфікація людей у межах певного суспільства була б всеосяжною і повною.
Кожна наука відрізняється від інших за своїм предметом та методом як шляхом його пізнання. Предметом кожної науки має бути сутність її об'єкту. Протягом існування науки її предмет може певним чином трансформуватись, і це не завжди буде свідчити про те, що на зміну одній науці прийшла інша.
Найперше формулювання предмету психології, властиве саме філософській психології - і єдине до середини XIX століття, є таким: предметом психології виступає людська душа. Хоча наукова психологія не сприйняла від філософської предмет у такому формулюванні, проте саме воно є базовим орієнтиром, навколо якого і зараз ведуться наукові пошуки. Навіть тоді, коли душа заперечується у якості предмета психології, все одно залишається потреба в ідентифікації того, що мається на увазі під словом «душа». Зрештою, цього вимагає сама назва науки. Під душею ми розуміємо сутність психічних явищ.
У науковій психології кінця XIX століття предметом виступила свідомість, яка ототожнювалась з усією психікою. Таке визначення не перейшло у XX століття, оскільки у психоаналізі відбулось відкриття несвідомого психічного, - і саме в 1900 році вийшла книга 3.Фрейда «Тлумачення сновидінь», яка викликала в науці великий резонанс і завдала нищівного удару по ототожненню психіки зі свідомістю. Визначення предмету психології у класичному психоаналізі та споріднених напрямах глибинної психології, на противагу попередньому, акцентувало саме несвідоме. У американському біхевіоризмі також заперечувалась свідомість у якості предмету психології - але разом із нею було заперечене і все суб'єктивне у психіці взагалі, предметом же психології вважалась об'єктивна поведінка - як сукупність нервовом'язових реакцій на зовнішні подразники.
Предметом вітчизняної психології радянських часів в найбільш загальному виразі були психічні явища. До психічних явищ зараховуються психічні процеси (сприймання, мислення та ін.), психічні стани (настрої, стани афекту або кризи), психічні властивості (темперамент, спрямованість особистості, характер, здібності). Але дослідження явищ (психічних, чи будь-яких) узятих окремо, не дає доторкнутися до глибинних сутнісних механізмів цих явищ. У явищах проявляють себе сутності. Сутнісного рівня в предметі радянської психології позначено не було. Психологія, що присвятила себе дослідженню психічних явищ, виграла в можливості більш точного знання, програла в глибині розуміння.
Сучасними визначеннями предмету психології є такі: індивідуальний світ «Я» людини (у цьому визначенні підкреслюється сутнісна єдність психічних явищ, бо «світ» - це вже не проста їх сукупність, а цілісне самостійне утворення); людина, як суб'єкт психіки (в останньому визначенні підкреслено поняття суб'єкту, котре вказує на активність людини в самотворенні, самовизначенні в психічному розвитку. Біологічне і соціальне з цієї точки зору є не причинами, утворюючими людину, а тільки умовами її самотворення).
Головною особливістю є те, що психологія, роблячи психіку об’єктом своїх роздумів не може зробити її об’єктом саме дослідження. Їй доводиться шукати інші об’єкти, щоб робити їх аналіз та робити висновки саме про психіку .
18.Поняття відображення. Специфіка психічного відображення.
Психіка - системна властивість високоорганізованої матерії, що полягає в активному відображення суб'єктом об'єктивного світу, в побудові суб'єктом невідчужуваною від нього картини світу і саморегуляція на цій основі своєї поведінки і діяльності.
Гіпотеза про виникнення чутливості. Критерієм психічного відображення у Леонтьєва є наявність чутливості. Чутливість - здатність суб'єкта реагувати на біологічно нейтральні (абіотичні) властивості середовища, які об'єктивно пов'язані з біологічно значущими (біотичними) властивостями і як би вказують на них (окремий випадок подразливості). Подальший розвиток психіки у Леонтьєва пов'язано з еволюцією поведінки, пристосуванням організмів до навколишньому середовищу. Розвиток веде за собою діяльність (не буде діяльності, не буде і розвитку). Якісні зміни поведінки ведуть до якісних зміни психіки.
Рівні психічного відображення розрізняються:
– його глибиною й обсягом ;
– умовами, необхідними для формування й розвитку;
– особливостями прояву його регулюючої функції.
Згідно із принципом відображення, одним із основних пояснювальних принципів психології,всі психічні функції є за своєю природою є відображувальними. Психічне відображення має сигнальний характер. Це значить: воно випереджає фізичний контакт суб’єкта і об’єкта, попереджаючи суб’єкта, сигналізуючи про значущі для нього об»єкти за допомогою нейтральних відносно об’єкта (сигналів). Отже, психіка виконує сигнальну функцію у взаємодії людини із зовнішнім середовищем. Сигнальність - фундаментальна ознака психічного. Вона_характеризується:
а)високою_вибірковістю;
б)випержуваністю.
Сигнальність виникає на другому рівні відображення у тварин – на рівні чутливості. Психічне відображення в людини є знаково-опосередкованим. Психічне відображення активне на будь-якому рівні. Воно відіграє важливу роль на всіх рівнях:
а) для організму – забезпечує життєдіяльність;
б) для індивіда – дії, привласнення та репродукції суспільного досвіду;
в) на особистісному рівні – дії, спрямовані на творення нових, суспільно значущих продуктів і способів діяльності.
Вищою формою відображення є психічне відображення, а вищою формою психічного відображення є свідомість.
У неживій природі відображення може виявлятися у формі механічної, фізичної та хімічної взаємодії тіл або речовин (наприклад, взаємодія хвилі і каменю, сонячного зайчика і поверхні води тощо).З появою життя на Землі (живої природи)жива матерія набуває особливих властивостей:
1) загальною властивістю усіх живих організмі є подразливість - це здатність організму реагувати на зовнішні впливи середовища певними біологічними процесами (спостерігати можна у амеби, дотик до якої може спричини виникнення рухів захоплення). Подразливість є необхідною умовою обміну речовин між організмом та середовищем. Це біологічна форма відображення. Таким чином, із виникненням життя на Землі відображення стає якісно іншим;
2) у неживій природі об’єкт залишається пасивним щодо впливу, а в живій природі істоти виявляють активність, вони вибірково реагують на впливи внаслідок здатності до саморегуляції. Шляхом еволюції простої подразливості виникла чутливість – психічна форма реакції на середовище, яка виявляється в реагуванні на такі впливи середовища, від яких безпосередньо життя організму не залежить, але які є біологічно значущими. (комахи, орієнтуються на звук, на запах, колір, знаходять їжу або уникають загрози. Самі по собі звуки, запахи, кольори предметів не є загрозливими для комах і не можуть задовольняти їх потреби в їжі, але вони є сигналами, які попереджають про можливість задоволення біологічної потреби). Виникнення у тварини здатності розрізняти окремі подразники, що відіграють сигнальну роль у пристосуванні її до зовнішнього середовища, є початком розвитку психіки.
19. Проблема еволюції психіки в психології
Загальна характеристика розвитку психіки людини. Розвиток - безперервний процес, що виявляється не тільки в кількісних, а і в якісних змінах людської істоти. У психічному розвитку, як зазначає Г.С.Костюк, кількісні зміни виявляються в збільшенні з віком кількості утворюваних навичок, асоціацій. Якісні зміни відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу людської психіки. Якісних змін зазнають як окремі психічні процеси, так і психіка в цілому. Розвиток психіки - це чергування стабільних і кризових періодів. Кризи - короткі, але бурхливі стадії, впродовж яких відбуваються значні зрушення в психічному розвитку дитини і вона різко змінюється. У процесі психічного розвитку та його результатах існують типологічні й індивідуальні відмінності. Л.С.Виготський встановив 4 закони дитячого розвитку:
1) закон циклічності - періоди підйому, інтенсивного розвитку змінюються періодами уповільнення. На різних етапах зміни в дитячій психіці можуть проходити повільно, а можуть швидко. При цьому фази уповільнення не означають застою. Це нагромадження сил, яке веде до подальшого прискорення розвитку;
2) закон нерівномірності розвитку - різні сторони особистості, а також психічні функції, розвиваються асинхронно: у той час, як розвиток одних прискорюється, розвиток інших уповільнюється;
3) закон "метаморфози" - розвиток не зводиться до кількісних змін; це ланцюг якісних змін, перетворення змін кількісних в якісні;
4) закон поєднання процесів еволюції та інволюції в розвитку дитини. Те, що розвивається на попередньому етапі, відмирає або перетворюється. Наприклад, дитина, навчившись говорити, перестає лепетати.
Основні умови психічного розвитку.
Психічний розвиток людського індивіда - обумовлений процес. У психології є багато теорій, які по-різному пояснюють умови психічного розвитку дитини. Більшість теорій об'єднуються в 2 напрями: біологізаторський і соціологізаторський. У біологізаторському напрямі розвиток психіки і поведінки людини розглядають як результат еволюційного перетворення генетично закладених в організмі можливостей, що існують у вигляді задатків. Представники соціологізаторського напрямку стверджують, що у будь-якої людини, незалежно від її природних анатомофізіологічних особливостей, можна сформувати психічну функцію певного рівня за допомогою навчання і виховання. Його джерела - в ідеях філософа сімнадцятого століття Джона Локка, якому належить теорія "чистої дошки": дитина від народження є "чистою дошкою". Під впливом зовнішніх умов у неї виникають всі психічні якості, характерні людині.
Існує третій підхід до вирішення зазначеної проблеми - теорія конвергенції двох чинників. Основоположник цієї теорії В.Штерн вважає, що процес психічного розвитку обумовлюється взаємодією спадковості та середовища.
Свій підхід до вирішення цієї проблеми запропонував Л.С.Виготський. Він доводить, що спадковість наявна в розвитку всіх психічних функцій дитини, але має різну вагу. Елементарні функції (починаючи з відчуття, сприймання) більше обумовлені спадковістю ніж вищі. Вищі функції - продукт культурно-історичного розвитку людини. Чим складніша функція, тим довший шлях її онтогенетичного розвитку і тим менше спадковість здійснює на неї вплив.
Вітчизняний психолог Г.С.Костюк, аналізуючи проблему обумовленості психічного розвитку, стверджує, що в онтогенезі психіки людини має місце єдність біологічних і соціальних умов, в якій провідна роль належить соціальному.
-----------------------------------------------------диктофон
Взаємозв'язок навчання, виховання і розвитку психіки.
Для практики роботи в школі вирішити проблему взаємозв'язку навчання і розвитку надзвичайно важливо. С.Л.Рубінштейн стверджував, що кожна концепція навчання, яку сформулює педагог, включає в себе певну концепцію розвитку.
У психологічній науці існує декілька підходів до вирішення цієї проблеми:
1. Навчання не впливає на розвиток. Воно підпорядковане законам розвитку, а не навпаки (Ж. Піаже).
2. Ототожнення процесу навчання і розвитку біхевіорістами."Навчання" і "розвиток" - синоніми: дитина розвинута настільки, наскільки вона научена (У.Джеймс, Е.Торн-Дайк).
3. Розгляд розвитку і як дозрівання, і як навчання. Це взаємозалежні процеси (С.Л.Рубінштейн).
4. Висунення положення про провідну роль навчання в психічному розвитку (Л.С.Виготський).
Процеси навчання і розвитку не збігаються. Між ними існує складний взаємозв'язок, який змінюється в процесі життя. Коли вища психічна функція формується в спільній діяльності з дорослим, вона знаходиться в зоні найближчого розвитку. Вона визначається змістом тих завдань, які дитина не може вирішити самостійно, але вже вирішує за допомогою дорослого. Можливості навчання визначаються зоною його найближчого розвитку. Зона актуального розвитку визначається змістом тих задач, які дитина може вирішити самостійно. Навчання не повинно відриватися від розвитку дитини. Водночас навчання, опираючись на досягнутий дитиною рівень розвитку, повинно йти попереду його. Тільки те навчання буде правильним, яке знаходиться попереду розвитку. Отже, не будь-яке навчання, а лише правильно організоване, веде за собою розвиток. Педагогіка, за словами Л.С.Виготського, повинна орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку. Тільки тоді вона зуміє в процесі навчання викликати до життя ті процеси розвитку, які зараз лежать у зоні найближчого розвитку.
Роль діяльності у психічному розвитку дитини.
О.М.Леонтьєв розробив теорію діяльності. У центрі уваги діяльнісного підходу знаходиться принцип єдності діяльності та свідомості. Суть цього принципу полягає в тому, що діяльність розглядається:
1) як умова виникнення, чинник формування і об'єкт застосування свідомості;
2) як форма активності свідомості;
3) як регулятор поведінки і дій людини.
Кожна стадія психічного розвитку характеризується певним, провідним на даному етапі типом діяльності.
Д.І.Фельдштейн продовжив розробку проблеми провідної діяльності. Він вважає, що є дві сторони існування діяльності.
1. Предметна (практична і пізнавальна) діяльність, в процесі якої дитина засвоює знання.
2. Діяльність спрямована на засвоєння мотивів і норм відносин між людьми, в процесі якої людина віддає частинку свого "Я".
Б.Г.Ананьєв вважає, що є лише два види діяльності – пізнання і спілкування, які мають велике значення для розвитку людини на всіх етапах онтогенезу. Всі форми гри є тими або іншими інтеграціями елементів пізнання і спілкування.
Рушійні сили розвитку психіки.
Діалектико-матеріалістична теорія розвитку розглядає процес становлення особистості як "саморух", що визначається єдністю його зовнішніх і внутрішніх умов.
Г.С.Костюк вважає, що у психічному розвитку внутрішні суперечності, що виникають в житті особистості, спонукають до активності, спрямованої на їх подолання. Одні суперечності долаються, натомість виникають нові, що ведуть до нових дій.
20. Еволюція форм регуляції діяльності (сигнальна, інстинктивна, научіння, інтелектуальна).
Сигнальність – це фундаментальна ознака психічного. Головною її властивістю сигнальності є випереджуваність. Це означає, що відображення випереджає фізичний контакт суб’єкта і об’єкта, сигналізуючи про значущі об’єкти за допомогою нейтральних відносно об’єкта сигналів. Тобто, щоб дізнатись про властивості того чи іншого предмета, явища, суб’єкту не обов’язково потрібен фізичний контакт із ним, тому що роль сигналів можуть виконувати звуки, запахи, кольори та інші якості предмета або їх поєдння. Завдяки сигнальності організм реагує на такі впливи середовища, від яких безпосередньо життя організму не залежить, але які сигналізують про біологічно значущі впливи середовища. Наприклад, вібрація павутини, викликана потраплянням у неї комахи, не має прямого відношення до потреб павука, проте вона є для нього сигналом наявності поблизу їжі. Ще однією важливою властивістю сигнальності є висока вибірковість. Сигнальність виникає на другому рівні відображення у тварин – на рівні чутливості. Виникнення у тварини здатності розрізняти окремі подразники, що вдіграють сигнальну роль у пристосуванні її до зовнішнього середовища, є початком розвитку психіки. Отже, психіка виконує сигнальну функцію в пристосуванні тварин до зовнішнього середовища.
Інстинктивна поведінка - вроджений, складний акт поведінки, загальний для всіх представників виду заснований на безумовних рефлексах.
Научіння - накопичення в процесі онтогенезу индивідуального досвіду, що має форму вироблених умовних зв’язків і відбивається в зміні інстинктивної поведінки. Научіння спирається на індивідуальну пам'ять, завдяки якій фіксуються апробовані ефективні засоби поведінки. Научіння формує індивідуальну пам'ять, стає рушієм її інтенсивного розвитку. Інформаційний та операційний зміст пам'яті, що накопичується в процесі научіння, стає основою для розвитку розумових процесів.
Інтелектуальна діяльність - вияв алгоритму поведінки на основі моделювання невипадкових залежностей між явищами довколишнього се-середовища. За даними відомого німецького психолога Ф. Клікса, розвиток людського інтелекту проходить три фази:
1) навички та научіння (Научіння спирається на індивідуальну пам'ять, завдяки якій фіксуються випробовані ефективні засоби поведінки. Научіння формує індивідуальну пам'ять, стає рушієм її інтенсивного розвитку);
2) перехід від тварини до людини (Мислення людини базується на використанні збережених у пам'яті знань та засобів. Процеси пошуку необхідних елементів змісту пам'яті можна вважати вихідними процесами мислення. Такий пошук вимагає актуалізації минулого досвіду, порівняння його елементів між собою, виявлення нових взаємозв'язків за умов невизначеності. На основі наявного досвіту будуються передбачення подальшого розвитку події!, приймаються рішення. Це головний стимул для здійснення на основі мислення екстраполяції майбутнього)4
3) відрив процесів мислення від реальності, поява суто людського абстрактного інтелекту (Як відомо, пам'ять живиться сприйняттями, а мислення - змістом пам'яті, який фіксується в людини у формі образів і слів. Мова виконує комунікативну й когнітивну (пізнавальну) функцію, слугує для означення об'єктів зовнішнього світу, що фіксуються в пам'яті Відбитий у мові світ результатів мислення, що є підсумком усіх пізнавальних процесів - уваги, пам'яті, відчуття, сприймання, уяви і власне мислення, утворює внутрішню реальність, якої немає у вищих тварин).
21. Загальна характеристика основних видів діяльності практичного психолога.(карандашев) - Основні види діяльності в практичній психології - це психологічне оцінювання, психологічне консультування, психологічне просвітництво, корекційна та розвивальна робота.
• Психологічне оцінювання в якості окремої спеціалізації практичних психологів у нас в країні поки ще не склалося. Відповідна професійна спеціалізація могла б називатися так: психолог-діагност або психолог-експерт. У міжнародній практиці ця сфера діяльності займає зараз досить важливе місце. Основне завдання психолога полягає в тому, щоб оцінити розвиток яких психологічних якостей у конкретної людини, поставити діагноз його психічного розвитку, тобто провести психодіагностику. У науковій літературі поняття "психодіагностика" було введено в 1924 році швейцарським психологом Германом Роршахом (цит. за: Робоча книга .., 1996, с. 49). В даний час психодіагностика визначається як діяльність психолога, спрямована на кількісну (вимірювання) і якісну оцінку психічних функцій і психологічних особливостей людини. У своїй роботі психолог-діагност орієнтується на певні норми (вікові, патопсихологічні або індивідуально-психологічні) у прояві психічних функцій людини. Відхилення від норми визначає діагноз. Психодіагностика здійснюється на основі:
1) об'єктивних показників діяльності (реальної чи модельованої в експерименті, тесті); 2) суб'єктивних показників (відомостей, які повідомляються про себе самим людиною). Для оцінювання психолог- діагност використовує професійні психологічні спостереження, бесіди, психологічні тести. У ході спостереження або бесіди психолог констатує наявність або відсутність певних психологічних якостей, емоційних реакцій, поведінкових проявів та їх відповідність накопиченим у професійній психології нормам. У психологічному тестуванні можуть використовуватися тест- опитувальники, проективні тести та тести, що вимагають виконання будь-яких практичних завдань. У тест-опитувальниках людину просять відповісти на ряд прямих або непрямих питань. Достовірність одержуваної при цьому інформації залежить від щирості опитуваного і його здатності до самоаналізу і самоотчету у пропонованій ситуації. Тому професійні психологи не надто довіряють результатам таких опитувань і використовують їх як засіб для отримання первинної інформації. Велику достовірність одержуваної інформації забезпечують проективні тести. При проведенні проектованого тесту людина як би проектує свої психологічні якості на яку-небудь невизначену ситуацію, пропоновану в тесті. Одним з найбільш відомих проективних тестів можна вважати, наприклад, тест чорнильних плям, в якому людина повинна сказати , що він бачить в пропонованих йому симетричних чорнильних плямах. Невизначеність мети обстеження не дозволяє випробуваному навмисно спотворювати результат. Нарешті, існують тести-завдання практичного характеру, в яких по тому, як виконав людина завдання, судять про його психологічні якості.
• Психологічне консультування. Найбільш поширений вид діяльності практичного психолога - консультування - використовується в різних сферах життя і професійної діяльності людей: у педагогічній, промисловому виробництві, бізнесу, проблем здоров'я і т.д. Основний засіб консультування - це бесіда, побудована певним чином. У процесі консультації практичний психолог надає психологічну допомогу, допомагаючи клієнту подивитися під різними кутами на труднощі, з якими той зустрівся, і на способи дії в ситуації, з якою він зіткнувся. Психолог допомагає людині подолати психологічні бар'єри, спонукає до розвитку в собі певних якостей. Мета психологічного консультування - допомогти людям у досягненні почуття благополуччя, полегшити переживання стресу, вирішити життєві кризи, підвищити їх здатність знаходити вихід зі складних ситуацій і самим приймати рішення. За психологічної консультацією звертаються у випадках міжособистісних конфліктів, зокрема, подружніх, сексуальних, а також у відносинах з дітьми. Психологічна консультація може проводитися за виробничим проблемам, проблемами психології управління, взаємин людей у сфері суспільного життя. Психологи-консультанти працюють з окремими людьми, парами, сім'ями і групами. Консультації можуть бути індивідуальними та груповими. Групове консультування може проводитися з родиною, виробничої групою або групою людей, не пов'язаних один з одним у повсякденному житті, але мають спільні проблеми. Найбільш частими варіантами роботи при груповому консультуванні можуть бути сімейне консультування, робота з дозволу міжособистісних конфліктів і проблемних ситуацій в колективах. З метою вирішення міжособистісних конфліктів у трудових чи інших колективах може застосовуватися так звана посередницька консультація, коли психолог виступає в ролі посередника в переговорах.
• Психологічне просвітництво. Найважливіше завдання психологічного освіти - розширення психологічних знань і підвищення психологічної культури людей. Такі знання особливо необхідні фахівцям, які в своїй повсякденній професійній діяльності постійно вступають в контакти з людьми: керівникам, педагогам, лікарям, працівникам культури, сфери обслуговування і торгівлі, працівникам реклами, бізнесменам. Для багатьох людей психологічні знання корисні тільки як основа для саморозвитку та саморегуляції своєї особистості, для поліпшення міжособистісних відносин, наприклад, для школярів, батьків, пенсіонерів. У процесі психологічної освіти психолог в науково-популярній формі знайомить клієнтів з основами психології, результатами новітніх психологічних досліджень, формує у них потребу в психологічних знаннях і бажання використовувати їх в життя і практичної діяльності. При цьому найважливішими вимогами до психологічній просвіті мають бути: ясність, доступність викладу інформації, її практична орієнтованість . Необхідно прагнути уникати професійного жаргону і надмірного вживання спеціальних термінів.
• Корекційна і розвиваюча робота. Психокорекція проводиться в тому випадку, якщо в результаті психодіагностики або консультування виявлено відхилення від норми в поведінці або психічному розвитку людини. Корекційна робота - це вплив психолога на певні психічні функції, якості або форми поведінки особистості, спрямоване на подолання цього відхилення. Цей вплив завжди здійснюється на основі уявлення про віковій нормі психічного розвитку (наприклад, нормі у розвитку пізнавальних, емоційних, вольових процесів, нормі поведінки і особистісних якостей). Виходячи з цього, психолог будує програму корекційної роботи. Корекційні заняття проводяться індивідуально або в групі протягом тривалого часу. Метою таких занять може бути, наприклад, подолання дефіциту уваги, допомога в подоланні труднощів розумового розвитку, корекція неадекватних емоційних реакцій на ті чи інші події, зміцнення самовладання, розвиток емоційного самоконтролю, корекція особистісних якостей, форм поведінки, норм соціальної взаємодії людини. Оскільки відхилення від психологічної норми можуть поєднуватися з серйозними відхиленнями у психічному здоров'ї і в сфері соціальної поведінки, то практичний психолог свою корекційну роботу повинен будувати в тісній взаємодії з нейропсихологом, психіатром, соціальним педагогом. Безпосереднім приводом для організації корекційної роботи стають зазвичай труднощі у навчальній діяльності, порушення поведінки і дезадаптація школяра, проблеми у професійній або повсякденній діяльності, в емоційно- вольових переживаннях дорослої людини. В якості методів психокорекції використовуються різні види інтелектуального тренінгу, методи навчання саморегуляції, соціально-психологічні тренінги, рольові ігри, групові дискусії. Ті ж самі методи практичної психологічної роботи можуть використовуватися і в розвиваючих заняттях. На відміну від корекційної, розвиваюча робота спрямована на подальший розвиток якостей, здібностей, умінь людини. Суворого поділу корекційних і розвиваючих занять на практиці часто не існує, оскільки межі норми в психічному розвитку бувають недостатньо чіткими, обумовлені теоретичною концепцією або конкретною методикою. Тому нерідко воліють даний вид роботи називати корекційно-розвивальний.
Практичний психолог в реальній професійній діяльності може виконувати як всі перераховані види робіт , так і спеціалізуватися в будь-якому певному вигляді. У той же час важливо знати, що кожен з цих видів практичної психологічної діяльності володіє точною специфікою, і конкретний психолог залежно від особистісних якостей та професійної підготовки може успішніше справлятися з одним з них. Крім того, практичному психологу важливо виділяти найбільш актуальні проблеми відповідно до завдань, поставлених замовником, і зосереджувати зусилля на їх вирішенні.
22. Психологічна профілактика: характеристика. (Вачков).
Психопрофілактика – один з видів практичної діяльності психолога (на рівні з діагностикою, психокорекцією, консультуванням та психотерапією).
Відповідно до класифікації ВООЗ, виділяють первинну, вторинну і третинну Психопрофілактику. Первинна п. включає заходи, що попереджають виникнення нервово-психічних розладів, вторинна п. об'єднує заходи, спрямовані на профілактику несприятливої динаміки вже виниклих захворювань, їх хронізації, на зменшення патологічних проявів, полегшення перебігу хвороби і поліпшення результату, а також на ранню діагностику. Третинна п. сприяє попередженню несприятливих соціальних наслідків захворювання, рецидивів і дефектів, що перешкоджають трудової діяльності хворого. Робертс вважає, що первинна п. складається із загальних заходів, спрямованих на підвищення рівня психічного здоров'я населення, і специфічної частини, яка включає ранню діагностику (первинний рівень), скорочення числа патологічних порушень (вторинний рівень) і реабілітацію (третинний рівень).
Завдання діяльності психолога в руслі психопрофілактики найбільш чітко визначені в рамках служби практичної психології в системі освіти. Вони полягають в наступному:
• робота з адаптації дітей, підлітків та молоді до умов освітніх установ, вироблення конкретних рекомендацій педагогам, батькам, вихователям та ін. по наданню допомоги дітям в адаптаційний період;
• створення програм індивідуальної роботи з учасниками освітнього процесу, призначені для адаптації учнів до процесу навчання і забезпечення всебічного і гармонійного розвитку особистості;
• створення умов, які сприяють попередженню дезадаптаційних станів при переході на нові щаблі в системі освіти (з початкової школи в неповну середню, з неповної середньої в середню освітню, з середньої освітньої у професійну та ін.);
• проведення різних видів робіт по створенню сприятливого психологічного клімату в установі освіти;
• здійснення заходів щодо попередження та зняття психологічної перевантаження педагогічного колективу та ін.
Перераховані завдання психопрофілактичної роботи в системі освіти можна спроектувати на діяльність практичного психолога в різноманітних соціальних системах. Тоді в загальному вигляді ці завдання слід позначити так:
• робота з адаптації персоналу організації (особливо новачків і молодих фахівців) до умов професійної діяльності в умовах даної конкретної організації;
• створення спеціальних програм (зокрема, повчальних) для роботи з різними категоріями персоналу і окремими співробітниками;
• створення умов, які сприяють попередженню дезадаптації при зміні місця роботи, посади, професії;
• проведення різних видів робіт по створенню сприятливого психологічного клімату в установі;
• здійснення заходів щодо попередження та зняття психологічної перевантаження персоналу та ін.
23. Зміст та методи професійної профілактики. - Проблема професійної деструкції в розвитку психолога.
Будь-яка діяльність, у тому числі і професійна, накладає свій відбиток на людину. Робота може сприяти особистісному розвитку, але може мати і негативні для особистості наслідки. Проблема в балансі - співвідношення позитивних і негативних змін особистості працівника. Ті професії, чи та конкретна робота, де баланс не на користь позитивних змін, викликають так звані професійні деструкції. Професійні деструкції проявляються у зниженні ефективності праці, у погіршенні взаємин з оточуючими, у погіршенні здоров'я і головне - у формуванні негативних особистісних якостей і навіть - у розпаді цілісної особистості працівника. А. К. Маркова виділила наступні тенденції розвитку професійних деструкції:
1.)Відставання, уповільнення професійного розвитку. Для психолога це може бути пов'язано з тим, що «все набридає» в роботі і втрачається мотив освоєння нових способів роботи, прагнення вирішувати нові проблеми.
2.)Несформованість професійної діяльності. У психолога це може бути пов'язано з «застряганням» в професійному та особистісному розвитку.
3.)Дезінтеграція професійного розвитку, розпад професійної свідомості і як наслідок - нереалістичні цілі, помилкові смисли праці і виникаючі на цій основі професійні конфлікти.
4.)Низька професійна мобільність, невміння пристосуватися до нових умов праці, результатом чого є повна або часткова дезадаптація.
5.)Неузгодженість окремих ланок професійної праці, коли одна сфера як би забігає вперед, а інша відстає. У психологів, наприклад, часто зустрічаються ситуації, коли в роботі використовуються лише «забавні» методи роботи, за допомогою яких легко завоювати дешеву популярність і «любов» клієнтів або коли студенти-психологи вивчають тільки «цікаві» курси, а «нудні» курси і спецкурси просто ігнорують.
6.) Ослаблення професійних даних, які були раніше, зменшення професійних здібностей, зниження професійного мислення.
7.) Спотворення професійного розвитку, поява раніше відсутніх негативних якостей. Фахівці зазвичай виділяють і аналізують негативні якості, що формуються в роботі шкільних вчителів:
- Авторитарність (в основі чого лежить «психологічний захист у вигляді раціоналізації», а також завищена самооцінка вчителя і схематизація типів учнів, коли педагог нездатний бачити в учнях конкретні особистості);
- Демонстративність (і педагог, і психолог мають безліч можливостей для самоствердження, в основі чого лежать завищена самооцінка і егоцентризм);
- Дидактичність (в основі - стереотипи професійного мислення і мовленнєві шаблони);
- Домінантність (в основі - нездатність до емпатії, а іноді - і звичайний страх перед учнями);
8.)Поява деформацій особистості (емоційного виснаження і «згорання», а також збиткової професійної позиції). У психолога це може проявлятися в тому, що через накопичених проблем (і емоційної втоми) він постійно починає «зривати своє зло» на інших людях, зокрема, на клієнтах, які довірилися йому.
9.)Припинення професійного розвитку через професійні захворювання або втрату працездатності. На жаль, в психології можливі й випадки розвитку психічних захворювань, причиною чому служить зазвичай нервове виснаження через надмірну старанність і самовіддачу «заради інтересів і блага клієнтів», але на шкоду інтересам своїм власним і своїх близьких. Іноді причиною психічних захворювань психологів (і навіть деяких «вразливих» студентів) може бути занадто сильний шок від «кризи розчарування» в психології і нездатність перейти з захоплено-романтичного рівня на рівень справжньої творчості.
Головна небезпека формування професійних деструкції в тому, що розвиваються вони досить повільно, а значить, і непомітно. Це не тільки ускладнює їх своєчасне розпізнавання і прийняття якихось контрзаходів, але і створює ситуацію, коли психолог, знову ж «поступово», починає звикати до цих своїх негативних тенденцій у розвитку і деструкція стає невід'ємною частиною його особистості.
Ймовірно, найважливішою умовою профілактики професійних деструкції в роботі психолога міг би стати розвиток уявлень про свої професійні і життєві перспективи. Е.Ф. Зеер позначає і можливі шляхи професійної реабілітації, що дозволяють в якійсь мірі знизити негативні наслідки таких деструкцій (Зеєр, 1997. С. 168-169):
- підвищення соціально-психологічної компетентності та аутокомпетентності;
- діагностика професійних деформацій і розробка індивідуальних стратегій їх подолання;
- проходження тренінгів особистісного і професійного зростання. При цьому серйозні і глибокі тренінги конкретним працівникам бажано проходити не в реальних трудових колективах, а в інших місцях;
- рефлексія професійної біографії і розробка альтернативних сценаріїв подальшого особистісного і професійного зростання;
- профілактика професійної дезадаптації початківця фахівця;
- оволодіння прийомами, способами саморегуляції емоційно-вольової сфери та самокорекції професійних деформацій;
- підвищення кваліфікації та перехід на нову кваліфікаційну категорію або посаду (підвищення почуття відповідальності та новизни роботи).
24. Психологічна консультація (Теоретичні та методологічні основи психологічного консультування)
(Вачков)
Психологічне консультування належить до найважливіших напрямків професійної діяльності практичного психолога.
Основну задачу психологічного консультування можна визначити так: створити умови, при яких клієнт виявиться здатним подивитися на свої життєві труднощі з боку, усвідомити неконструктивні способи поведінки і побудови взаємин і знайти адекватні дії, що дозволяють йому отримати новий емоційний та особистісний досвід.
Основною метою при цьому слід вважати психологічну допомогу людині в становленні його як продуктивної особистості, що володіє високим рівнем самосвідомості, здатної здійснювати власну, самостійно обрану життєву стратегію, готової нести відповідальність за свою долю.
Психологічне консультування відділяється від психотерапії досить умовно, оскільки в процесі консультації нерідко застосовуються психотерапевтичні методи і прийоми. Втім, прийнято вважати, що консультування має все ж більш поверхневий характер, ніж власне психотерапія.
Методологія різних підходів у консультуванні визначається їх належністю до одного з основних напрямків сучасної психології: психоаналітичному, біхевіорістской або екзистенційно-гуманістичному.
Відповідно психолог-консультант, орієнтується на психоаналітичну теорію (в одній з численних модифікацій), розглядає душевну життя клієнта з трьох точок зору: динамічної (як результат взаємодії і конфлікту різних психічних сил), «економічної» (як сукупність її енергетичних характеристик) і топічної (з точки зору структурної організації психіки). При цьому своє головне завдання консультант-психоаналітик бачить у тому, щоб допомогти пацієнту усвідомити природу і причини внутрішніх конфліктів, посилити його «Я» і зробити його більш незалежним від «Над-Я» і «Воно».
Для цього йому необхідно досягти робочого альянсу з пацієнтом, опрацювати з ним його опір і перенесення, подолати дію неконструктивних захисних механізмів, можливо, усвідомити прояви різних комплексів.
В якості основи більшості технік психоаналітично орієнтованого консультування розглядається «вільне асоціювання». Консультант-прихильник поведінкового підходу працює насамперед над поведінкою клієнта. Його завдання - перевести психологічну проблему, відображену неясними, багатозначними словами, в об'єктивно спостережувані поведінкові акти. Продемонструвавши неадекватність стереотипного поведінки клієнта, біхевиорист-консультант разом з ним моделює бажану поведінку і формує необхідні навички. Розробляється конкретний план дій для досягнення поставленої мети, який планомірно й наполегливо реалізується під контролем психолога.
Гуманістично орієнтований консультант спирається на два найважливіших постулату:
1. Люди самі себе контролюють, їх поведінка детермінована здатністю здійснювати свій вибір: вибирати, як думати і як поступати;
2. У кожної людини є вроджена потреба в реалізації свого потенціалу - в особистісному зростанні, - хоча середу може блокувати цей ріст.
Виходячи з цих принципів, консультант бачить своє завдання в тому, щоб допомогти клієнту здійснити особистісні зміни і підтримати його під час прийняття відповідального рішення.
(Карандашев)
Основний засіб - бесіда, побудована певним чином. Психологічне консультування - один з поширених видів професійної роботи психолога.
До консультанту люди звертаються за психологічною допомогою, порадою для подолання труднощів в самих різних ситуаціях повсякденного життя.
Мета діяльності психолога-консультанта - допомогти людям благополучно вирішити життєві кризи, підвищити їх здатність вирішувати проблеми і самим приймати рішення. До психолога-консультанта часто звертаються з питань межособистісних стосунків, зокрема, подружніх, сексуальних, а також відносин з дітьми. Йому доводиться мати справу з проблемами взаємин людей у сфері суспільного життя. Психолог допомагає людям подолати психологічні бар'єри, розвинути в собі певні якості шляхом відповідного психологитичного тренінгу. Психологічна допомога надається на основі застосування психологічних знань і умінь.
Психологічне консультування як вид психологічних допомоги адресована психічно нормальним людям.
Психологічна консультація покликана розширити межі самопізнання людини, її здатність сприймати психічний світ людей ширше і на цій основі бачити більше число варіантів поведінки в тій чи іншій ситуації. Цим консультування відрізняється від психокоррекції і психотерапії, які направлені на вирішення глибинних психологічних проблем.
У термінологічному відношенні корисно розрізняти консультування як вид діяльності і консультацію як безпосередньо консультаційну бесіду. Консультування як форма роботи професійного психолога використовується в будь-якій сфері, де необхідні психологічні знання. Це може бути консультування в педагогічній сфері, бізнесу та управління, у сфері проблем здоров'я і т.д. Однак нерідко роботу психолога-консультанта виокремляюють в якості самостійної сфери професійної діяльності психолога. У вітчизняній психології професія психолога-консультанта ще не стала досить поширеною. У міжнародній практиці ця професійна спеціалізація утвердилася з 50-х років XX століття.
Психологи-консультанти можуть працювати в установах, що мають психологічну службу або посаду психолога в штатному розкладі. Деякі з них займаються приватною практикою, інші працюють в приватних службах здоров'я або в консультаційних організаціях. Психологи-консультанти можуть також найматися фірмами у сфері бізнесу. 25. ПСИХОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА
Психодіагностика - розділ психології, який розробляє методи виявлення індивідуальних особливостей і перспектив розвитку особистості. Це наука і практика постановки психологічного висновку з метою вирішення психологічних проблем.
Мета: добування психологічної інф. про людину або групу, «конкретних знань про конкретну людину, отриманих на основі узагальненої наукової теорії».
Найбільш стандартизованою можна вважати психодіагностику, найменш стандартизованими є психологічне консультування і психотерапія, оскільки вони передбачають простір для творчості психолога і постійного пошуку неординарних рішень в кожному конкретному випадку.
Практичний психолог зазвичай не займається створенням нових психодіагностичних методик, він є користувачем розроблених дослідниками методів. Практичний психолог за допомогою психодіагностики вирішує такі основні завдання:
1. Встановлення наявності у людини тієї чи іншої психологічноївл-ті чи особл. поведінки.
2. Визн. ступеня розвиненості даноївл-ті, її вираження в певних кількісних і якісних показниках.
3. Опис діагностуються психологічних і поведінкових особливостей людини в тих випадках, коли це необхідно.
4. Порівняння ступеня розвиненості досліджуваних властивостей у різних людей.
Психодіагностичні методи: експертні(клінічні) та стандартизовані(тестові).
Тест в психодіагностиці - це серія однотипних стандартизованих коротких завдань (випробувань), яким піддається випробуваний - носій передбачуваного якості.
Робота психодіагноста пред'являє до нього ряд важливих вимог. 1 - уміння розташовувати до себе людей і доскональне знання використовуваних психодіагностичних методик та умов їх застосув. 2 - необхідно знати і дотримуватися найважливіших професійно-етичних принципів:
Принцип особистої відповідальності за проведену роботу.
Пр.проф. таємниці (нерозповсюдження наукових психодіагностичних методик).
Пр. конфіденційності (дотримання таємниці отриманої психологічної інф. від сторонніх).
Принц. наукової обгрунтованості (застосовувані методики повинні відповідати вимогам надійності, валідності, диференційованості і точності результатів).
Пр. об'єктивності (інтерпретація результатів і висновки повинні робитися в суворій відповідності з отриманими показниками).
Пр. забезпечення суверенних прав особистості, який включає:
а) добровільність участі в психологічному обстеженні (крім особливих випадків у судовій і медичній практиці);
б) психопрофілактична виклад результатів (обережність і делікатність, адекватність і доступність мови, готовність використовувати еквівалентну методику);
в) попередження про ймовірність видачі такої інформації про себе, яку людина сама не усвідомлює;
г) право знати результати обстеження (при тестуванні дітей батьки також мають це право).
26. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ДІАГНОЗ*
Психологічний діагноз - це структурований опис комплексу взаємопов'язаних психічних властивостей - здібностей, мотивів, стійких особливостей особистості.
Психологічний діагноз - це не висновок про психічну хворобу або про схильність до певного психічного захворювання. У сучасній психодіагностиці психологічний діагноз не зводиться до фіксації і не пов'язаний з прогнозом можливих психічних захворювань. Він може бути поставлений будь-якій здоровій людині і означає структурований опис комплексу взаємопов'язаних психічних властивостей - здібностей, стильових рис і мотивів особистості.
Під структурованістю психологічного діагнозу розуміється приведення різноманітних параметрів психічного стану людини в певну систему: вони групуються за рівнем значущості, написані рідною походження, можливих лініях причинного взаємовпливу. Взаємовідносини різних параметрів в структурованому діагнозі фахівці відображають у формі діагностограмм. Один з найпростіших варіантів "діагностограмми" - психодіагностичний профіль.
Психологічний діагноз важливий для психологічного прогнозу поведінки (за винятком діагностики поточного психічного стану, що необхідно для вибору оптимального методу взаємодії з людиною в цьому стані).
До основних понять психодіагностики відносять діагностичні ознаки, діагностичні категорії і діагностичний висновок.
Ознаки відрізняються тим, що їх можна безпосередньо спостерігати і реєструвати. Категорії приховані від безпосереднього спостереження, це внутрішньопсихологічні чинники (психологічні причини), які обумовлюють певну поведінку людини. Тому в соціальних науках діагностичні категорії прийнято називати "латентними змінними". Для кількісних категорій часто використовується також назва "діагностичні чинники".
Діагностичний висновок - це перехід від спостережуваних ознак до рівня прихованих категорій.
Психологічний діагноз являє собою кінцевий результат психологічного обстеження щодо з'ясування і опису сутності індивідуально-психологічних особливостей особистості з метою оцінки її актуального стану, прогнозу подальшого розвитку та розробки рекомендацій, що випливають із завдань обстеження.
У практиці психодіагностичних досліджень розрізняють три рівні встановлення психологічного діагнозу:
1) симптоматичний, побудований на основі математичної обробки даних дослідження (що може виконувати комп'ютер);
2) етіологічний, що враховує не тільки наявність певних особливостей (симптомів), але й причини їх виникнення;
3) типологічний, що полягає у визначенні місця і значення отриманих даних в цілісній динамічній структурі особистості випробуваного.
27. ПСИХОКОРЕКЦІЙНА РОБОТА
Психокорекція та психотерапія є видами психологічної допомоги, які передбачають активний цілеспрямований вплив на особистісний, поведінковий й інтелектуальний рівень функціонування людини.
Поняття психокорекції почало застосовуватися з народженням і розвитком практичної психології. Як зазначає Т. С. Яценко, психокорекційний процес має відродити пластичність, мобільність психічної організації суб'єкта й тому зорієнтований на вивчення статичних якостей психіки та виявлення їхніх дисфункцій .
Метою психологічної корекції є усунення недоліків у розвитку особистості. Психологічна корекція відрізняється від психологічного консультування та психотерапії тим, що вона не націлена на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості і може здійснюватися навіть у тому випадку, коли клієнт не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекційних вправ. Психокорекція також розглядається як процес розширення діапазону реагування клієнта на ті чи інші подразники, формування навичок, що роблять його поведінку більш гнучкою, підвищують адаптивні можливості його особистості.
Психокорекція характеризується такими ознаками:
1. дискретність (означає вплив психолога на відносно незалежні конкретні складові вн. світу людини);
2. орієнтація на вікові норми (тобто орієнтація на певний контингент корекційного впливу - діти, підлітки тощо, або на використання відповідних методик).
Завдання психокорекції формулюються залежно від адресату (дитина з аномальним розвитком чи особистість, яка має відхилення і труднощі в межах психологічної норми), а також змісту корекційної роботи (корекція розумового чи емоційного розвитку, корекція і профілактика невротичних станів та неврозів).
Корекції підлягають такі недоліки характеру: підвищена збудливість, гнівливість, конфліктність, підвищена імпульсивність, песимізм, легковажність, упертість, байдужість, неохайність, надмірне прагнення до насолоди, гіпертрофована активність або пасивність, замкненість, хвороблива сором'язливість, схильність до крадіжок, негативізм, схильність до блукання, брехливість тощо.
Ці вади можуть бути дискретними і стосуватися лише певних аспектів емоційно-вольової сфери або мати тотальний характер і бути пов'язаними з акцентуаціями характеру, провідними переживаннями, системою ставлень і ціннісних орієнтацій.
Психологічна корекція не має своїх специфічних методик, а користується залежно від потреб методами психотерапії, педагогічної психології, педагогіки, медицини.
28. ПСИХОТЕРАПІЯ
Психотерапія - це використання методів психологічного впливу для лікування хворого, для поліпшення почуття психологічного благополуччя клієнта.Раціональна, проводиться, як правило, у формі бесіди з хворим. На відміну від інших видів психотерапії, вона побудована не на навіюванні, а на логічній аргументації. Вона спрямована на:
1) вивчення особистості хворого, його емоційних реакцій, відносин
2) допомога хворому в усвідомленні психологічних причин захворювання.
3) корекцію неадекватних реакцій і форм поведінки.
Даний метод психотерапії нерідко проводиться з групою хворих. Головна форма взаємодії - групова дискусія.
Сугестивна психотерапія - це вплив на переживання хворого шляхом словесного навіювання. Навіювання в бадьорому стані тим ефективніше, чим більше переконливо. Проводиться сугестивна психотерапія в напівзатемненій кімнаті. Хворий перебуває в розслабленому стані. "гіпноз" - "сон".Навіювання в стані гіпнозу значно ефективніше, так як його дії не заважає "критика" з боку свідомості.
Аутогенне тренування(1932 Шульц),самонавіювання, використовуватися для зняття нервово-психічної напруженості, емоційної саморегуляції, психологічної настройки.
Психоаналіз –( Фрейд) широко застосовуваний в світі метод психотерапії. Звільнення від непотрібних сумнівів, невиправданого почуття провини, болісних самозвинувачень, помилкових суджень і нерозумних поривів. Застосовується для лікування неврозів, хоча може використовуватися і для вирішення життєвих проблем нормальних людей.
Існує багато інших методів психотерапії: колективна і групова психотерапія, поведінкова, ігрова, психодрама, арт-терапія, музикотерапія, сімейна психотерапія, транзактний аналіз, гештальттерапія.
29. ПСИХОПРОФІЛАКТИКА, ПСИХОТЕРАПІЯ, ПСИХОКОРЕКЦІЯ: СПІЛЬНЕ ТА ВІДМІННЕ.
Психопрофілактика - це система заходів, спрямованих на зниження нервово-психічної захворюваності, на попередження виникнення психічних захворювань, здійснення заходів щодо попередження та зняття психологічної перевантаження. Психопрофілактика включає в себе розробку та впровадження законодавчих заходів, спрямованих на охорону психічного здоров'я, поліпшення виробничих і побутових умов життя людей. Важливий засіб психопрофілактики - пропаганда психогігієнічних знань і здорового способу життя, психологічне просвітництво. З метою психопрофілактики важливо виявляти початкові симптоми психічних захворювань.
Психотерапія - це використання методів психологічного впливу для лікування хворого, для поліпшення почуття психологічного благополуччя клієнта.У формі бесіди з хворим, у доступній формі розповідається про причини захворювання, за допомогою переконання змінюється його неправильне ставлення до виниклого хворобливого стану У процесі психотерапевтичної бесіди пацієнтові задаються прямі або непрямі питання, з хворим обговорюється зв'язок його станів з різними ситуаціями життя, особл. його системи відносин. Також поширений метод психотерапії самонавіювання. У бадьорому стані самонавіювання тим ефективніше, чим переконливіше. Також психотерапія включає гіпноз, коли у стані повного нервово-м’язового розслаблення проводиться робота з пацієнтом.
Психокорекція проводиться в тому випадку, якщо в результаті психодіагностики або консультування виявлені відхилення від норми в поведінці або психічному розвитку людини. Корекційна робота - це вплив психолога на певні психічні функції, якості або форми поведінки особистості, спрямоване на подолання цього відхилення. Корекційні заняття проводяться індивідуально або в групі протягом тривалого часу. Метою таких занять може бути, наприклад, подолання дефіциту уваги, допомогу в подоланні труднощів розумового розвитку, корекція неадекватних емоційних реакцій на події, розвиток емоційного самоконтролю, корекція особистісних якостей, форм поведінки, норм соціальної взаємодії людини. Безпосереднім приводом для організації корекційної роботи стають зазвичай труднощі у навчальній діяльності, порушення поведінки і дезадаптація школяра, проблеми в професійній або повсякденній діяльності, в емоційно-вольових переживаннях дорослої людини. Групова психокорекція спрямована на розвиток комунікативних здібностей, формування вміння аналізувати поведінку і стани інших людей, уміння адекватно сприймати себе і оточуючих.
30. СІМЕЙНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ
Сімейне консультування – це один з різновидів сімейної психотерапії, що має свої відмітні ознаки і границі терапевтичного втручання. Сімейне консультування розвивалося паралельно із сімейною терапією, взаємно збагачуючи один одного. Основною метою, що коштує перед сімейним консультуванням, є вивчення проблеми чи члена членів родини для зміни взаємодії в ній і забезпечення можливостей особистісного росту.
Сімейне консультування не приймає концепцію хвороби. Воно ставить акцент на аналізі ситуації й аспектів рольової взаємодії в родині.Воно покликано допомогти в пошуках особистісного ресурсу суб'єктів консультування й обговоренні способів дозволу ситуації.
У числі ведучих теоретичних концепцій сімейного консультування приводяться когнітивно-поведінкова терапія, раціонально-емоційна терапія й інші.
Основні принципи і правила:
1. Установлення контакту і приєднання консультанта до клієнтів.
2. Збір інформації про проблему клієнта з використанням прийомів позначки-моделювання (НЛП) і терапевтичних метафор.
3. Обговорення психотерапевтичного контракту, що є однієї з найважливіших задач сімейного консультування. На цьому етапі відбувається обговорення того, як буде розподілятися відповідальність між клієнтом і його консультантом.
4. Уточнення проблеми клієнта, також визначаються ресурси родини в цілому і кожнім її члені окремо.
5. Проведення власне консультації.
6. “Екологічна перевірка”. Консультант пропонує членам родини представити себе в подібній ситуації через 5-10 років і досліджувати свій стан.
7. Наближаючи до завершення сімейного консультування, консультант починає зусилля по “страхуванню” результатів. Це зв'язано з тим, що клієнти іноді мають потребу в діях, що допомагають їм набути впевненості при освоєнні нових шаблонів поводження. Вони можуть одержати від консультанта яке-небудь домашнє завдання і запрошення прийти на повторну консультацію через деякий час для обговорення отриманих результатів.
8. Від'єднання. Така процедура виявляється потрібною в ряді випадків. Наприклад, у літературі описується, як це робив Джей Хейлі за допомогою “парадоксального завдання”, точне виконання якого приводить до протилежного результату.
31. Психологічні структури та особливості роботи психолога в системі служби зайнятості - Служба зайнятості - система установ і організацій, створена для реалізації політики зайнятості населення, надання сприяння громадянам у працевлаштуванні та контролю за дотриманням прав громадян на працю та зайнятість. Служба зайнятості - це посередник між населенням і роботодавцями. Психолог в службі зайнятості здійснює культурно-просвітницьку та управлінську діяльність, які виявляються безпосередньо в його роботі з клієнтами та персоналом. Основними етичними принципами профконсультанта служби зайнятості, що визначають його діяльність, є:
компетентність;
конфіденційність;
рівноправне співробітництво з клієнтом, підтримка його активності;
лояльність по відношенню до клієнта;
лояльність по відношенню до колег.
компетентність.
Якщо в ході консультації з'ясовується необхідність залучення профконсультантов вищої кваліфікації або фахівця служби зайнятості іншого профілю, то Профконсультант повинен створити для цього необхідні умови. психолог зобов'язаний:
- Забезпечувати і підтримувати психологічне здоров'я особистості;
- Надавати психологічну допомогу опинилися без роботи людям;
- Надавати допомогу в процесі адаптації;
- Виявляти і попереджати можливі порушення, нервові зриви після стресу за допомогою психопрофілактики, психодіагностики, психокорекції, консультування та реабілітації;
- Надавати психологічну допомогу і підтримку у вирішенні особистісних, професійних та інших проблем;
- Надавати психологічну допомогу і підтримку які у стані актуального стресу, конфлікту, сильного емоційного переживання, наприклад через втрату роботи або неможливості її самостійного пошуку;
- Брати участь у формуванні здоров'язберігаючих технологій, здорового способу життя, профілактики асоціальних явищ у суспільному середовищі;
- Сприяти розвитку професійно- значущих якостей та соціальної зрілості людей;
- Підвищувати психолого -педагогічну компетентність, використовуючи різні форми і методи пропаганди психологічних знань;
- Консультувати студентів, безробітних з питань навчання, розвитку, проблемам життєвого самовизначення, взаємин з дорослими і однолітками, підходящой роботи, вакансій;
- Здійснювати консультування адміністрації та роботодавців з питань використання досягнень психології;
- Здійснювати профорієнтаційну роботу, що сприяє самостійному і усвідомленому вибору молоддю професії з урахуванням їх ціннісних орієнтації, здібностей, а також життєвих планів;
- Систематично підвищувати власну професійну компетентність і кваліфікацію.
32.РОБОТА ПСИХОЛОГА В СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я. - Психологічна служба системи охорони здоров’я займається психологічним забезпеченням лікувального процесу і реабілітації хворих, інвалідів, психотерапією та психопрофілактикою, оперативною психологічною допомогою населенню в екстремальних умовах психогенних, соціальних, природних, екологічних катастроф, індивідуальною допомогою в подоланні наслідків психотравмуючих ситуацій, запобіганням і усуненням загрози суїциду тощо;
33. Робота психолога у виробничих установах. - Сьогодні діяльність психологічної служби підприємства чи організації ґрунтується на фундаментальних та експериментальних розробках в практичній психології економіки і бізнесу.
Основні завдання стосуються, насамперед, роботи з персоналом організацій у таких напрямах: психолого-просвітницька діяльність; діагностика діяльності організації; експертиза; розробка і здійснення впливів на окремих працівників та колектив у цілому; консультування з питань управління, з міжособистісних та особистісних проблем працівників; створення інформаційного забезпечення (розробка документів, методичного забезпечення заходів, які проводить психолог). Основними функціями цієї галузі практичної психології є:
o психологічне забезпечення процесів управління, рекламної діяльності, ведення переговорів;
o створення умов комунікаційних процесів (обміну інформації) на ринку товарів та послуг;
o вивчення психологічних аспектів приватизації та постприватизації;
o розробка проблем охорони і наукової організації праці;
o аналіз трудової діяльності;
o участь у розробці та реалізації стратегії розвитку підприємства та його кадрової політики.
Системний підхід до побудови діяльності психологічної служби повинен охопити всі сфери життєдіяльності працівника: як сферу професійної діяльності, так і сферу, не пов'язану з трудовою діяльністю.
Завдання та функції психологічної служби підприємства обумовлюють її роботу в двох основних напрямках:
-сприяння розв'язанню проблем, які безпосередньо пов'язані з виробничою діяльністю: удосконалення структури, форм і методів управління; стабілізація кадрів; оптимізація соціально-психологічного клімату в колективі (профорієнтація і профвідбір, атестація працівників і оптимізація робочих місць, забезпечення навчання різних категорій працюючих);
- допомога працюючим на підприємстві робітникам в розв'язанні проблем, які прямо не пов'язані з їхньою трудовою діяльністю (сімейні проблеми, включаючи взаємини батьків і дітей; організація дозвілля; підвищення рівня психічного здоров'я, оптимізація психофізіологічного стану тощо).
Психологічна служба промислового підприємства повинна функціонувати на трьох рівнях:
o на рівні основного колективу (на цьому рівні вона повинна розв'язувати проблеми, які стосуються функціонування колективу промислового підприємства в цілому: побудова і реалізація планів соціального розвитку колективу, стабілізація кадрів, удосконалення структури та методів управління);
o на рівні вторинного і первинного колективу (на цьому рівні розв'язуються такі проблеми: дослідження і оптимізація соціально-психологічного клімату, питання, пов'язані з новими формами організації праці в умовах динамічної економічної системи);
o на рівні окремої особистості (на цьому рівні розв'язуються задачі, пов'язані з організацією робочого місця, з оптимізацією психофізіологічного стану, з різноманітними психологічними.
основні форми організації діяльності психологів на підприємстві:
-психологічні бюро, лабораторії, відділи, підрозділи в кадровій службі, у відділі НОП тощо;
- спеціалізовані психологічні служби окремих підприємств або в системі психологічних служб галузі.
Займатися організацією маркетингу, а також консалтінгом з питань реклами та PR на підприємстві може організаційний психолог. Ця професія зародилася в нашій країні лише близько двадцяти років тому, тобто відносно недавно. Консультантами в найрізноманітніших сферах бізнесу ставали економісти, юристи, соціологи, інженери, редагоги тощо. Одним з найкращих варіантів для роботи на такій посаді залишається психолог.
Існує три види консалтінгу: експертний, проектний і процесний. Організаційний психолог займається останнім. Такому спеціалусту необхідно знати теорію діяльності, організаційну психологію, психологію праці і управління.
Мета його роботи – організація, що зможе успішно розвиватися в умовах динамічного навколишнього середовища.
Об'єкти – організація в цілому, персонал, окремі підрозділи або працівники.
Продукти діяльності може бути найрізноманітнішими. Це залежить від її характера. Задачею психолога є досягнення високої результативності процесу.
Процес розвитку організації може містити такі складові: організація маректинга на підприємстві, посилення привабливості фірми в оах клієнтів, консалтинг з питань реклами, корпоративна культура, узгодження цілей, визн. функцій підрозділів та окремих працівників, мотивація та оцінка персоналу, стратегічне планування, організація виробництва, реструктуризація тощо.
Психологи, що працюють в сфері маркетингу, вивчають психологічні проблеми взаємодії продавця і покупця, попиту та пропозиції тощо. В сфері реклами, бізнесу та маркетингу психологом виконуються наступні завдання:
1) професійний відбір, допомога в адаптації та підвищенні кваліфікації працівників, оцінка їх якостей;
2) вивчення і формування психологічного клімату, аналіз конфліктних ситуацій і розробка рекомендацій для їх вирішення;
3) підвищення професійної психологічною культури керівників і і працівників, навчання навичкам спілкування;
4) аналіз і діагностика соціальних проблем підприємства, прогноз наслідків організаційних нововведень;
5) психологічне забезпечення реклами.
Педагогічна психологія виникла і почала активно розвиватися у кінці XIX сторіччя. Вона вивчає закономірності навчання і виховання людини. Тут розглядаються проблеми управління процесом засвоєння знань, прийомів та навичок інтелектуальної діяльності; з’ясовуються психологічні фактори, які впливають на успішність навчального процесу та формування мислення в учнів; вивчаються проблеми відносин учнів один з одним, а також з батьками та вчителями; досліджуються їх індивідуально-психологічні особл. та особл. роботи з дітьми, які мають відхилення психічного розвитку. Практична психологічна робота в сфері освіти розпочалася на початку ХХ століття. Першими практичними психологами були педагоги. Сьогодні шкільні психологічні служби існують в багатьох країнах. Шкільним психологом може бути вчитель, що отримав спеціальну підготовку. Його основний обов’язок – консультація не лише учнів, а й викладачів. Також психологічна форма може бути представлена командою з трьох чоловік або цілим консультаційним центром, яким обслуговує велику групу навчальних закладів.
Що стосується завдань педагогічних психологів, то однією з основних ще з початку минулого сторіччя є діагностика розумового розвитку дітей, оцінка їх якостей та здібностей. Для цього зазвичай застосовуються різноманітні тести. Психологи відповідають за здоровий розвиток особистості і корекцію виникаючих у його процесі труднощів, а також допомагають вирішувати профорієнтаційні задачі. На основі виконаної роботи складається діагностичний висновок та рекомендації. Психолог може рекомендувати організаційні міри або застосування різноманітних методів навчання в сім’ї та школі, а також запропонувати відповідний тип освіти. В консультаціях та центрах діагностують різноманітні пов’язані з навчанням труднощі. Слід зазначити, що частіше у таких установах вирішують конкретні проблеми, з якими до них звертаються батьки або викладачі.
Основні види діяльності практичного психолога в системі освіти: безпосередньо психологічна освіта (психологическое просвещение), психологічна профілактика, психологічна консультація, психологічна діагностика.
36. МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Методологія – сукупність прийомів дослідження, що їх застосовують у будь-якій науці відповідно до об’єкта її пізнання. Методологія - вчення про правила мислення при створенні теорії науки. Кожна конкретна наука використовує свою методологію і спеціальні методи. Метод – це сукупність прийомів та організацій практичного та теоретичного засвоєння дійсності.
Методологія виконує такі функції:
Під методологічною основою дослідження слід розуміти основне, вихідне положення, на якому базується наукове дослідження. Методологічні основи даної науки завжди існують поза цією наукою, за її межами і не виводяться із самого дослідження.
Розрізняють дві основні групи наукових досліджень: фундаментальні та прикладні.
Фундаментальні наукові дослідження — це наукова теоретична та/або експериментальна діяльність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв’язку природи, сус пільства, людини. Завданням фундаментальних наук є пізнання за конів, що управляють поведінкою і взаємодією базисних структур природи і суспільства.
Вони поділяються на:
Прикладні наукові дослідження — це наукова й науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття й використання знань для прак тичних цілей. Безпосередня мета прикладних наук полягає у засто суванні результатів фундаментальних наук при вирішенні пізнаваль них і соціально-практичних проблем.
Метод - в найбільш загальному випадку означає засіб досягнення мети, спосіб дослідження явища, який визначає планомірний підхід до їх наукового пізнання та встановлення істини. Науковий метод - це спосіб пізнання явищ дійсності в їх взаємозв'язку та розвитку, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження і відповідає на запитання: «Як пізнавати?».
Методика дослідження — це система правил використання методів, прийомів та способів для проведення будь-якого дослідження.
Загальні методи пізнання умовно ділять на три групи:
- методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);
- методи теоретичного дослідження (ідеалізація, формалізація, логічні й історичні методи);
- методи, що можуть бути застосовані на емпіричному і теоретичному рівнях (абстрагування, аналіз і синтез, індукція й дедукція, моделювання).
37. ЗМІСТ І ВИДИ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ
Науково-дослідна робота студентів (НДРС) є обов’язковою, ор ганічною, невід’ємною частиною підготовки спеціалістів в універси теті і входить до числа основних задач університету, що вирішуються на основі єдності учбового і наукового процесів.
Науково-дослідна робота студентів (НДРС) — це своєрідний творчий процес, який потребує наявності цілої низки здібностей, умінь і навичок, а саме: творчого мислення, глибокого проникнення в суть фактів і явищ з використанням законів мислення. В Україні система організації НДРС створювалася на підґрунті інтенсивного розвитку у вищих навчальних закладах наукової роботи, розширен ня їхньої мережі, зміцнення їхніх творчих зв’язків з підприємствами, галузевими науково-дослідними інститутами, а також дослідними ін ститутами Національної Академії наук України та зарубіжних країн.
Головною метоюорганізації і розвитку системи НДРС є підви щення рівня наукової підготовки спеціалістів з вищою професійною освітою і виявлення талановитої молоді для подальшого навчання і поповнення педагогічних і наукових кадрів вищих навчальних закла дів, науково-дослідних організацій і установ.
У вищих навчальних закладах України впродовж десятиріч склалися певні форми науково-дослідної роботи студентів:
Є такі види науково-дослідної роботи студентів:
Основними завданнями НДРС є:
• навчання студентів методиці й засобам самостійного вирішен ня наукових завдань, навичкам роботи в наукових колективах;
• ознайомлення з методами організації творчої роботи;
• сприяння успішному розв’язанню актуальних проблем науки та соціального розвитку суспільства
38. Структура наукового дослідження, виклад і оформлення результатів наукового дослідження.- Наукове дослідження - це форма процесу пізнання, цілеспрямоване систематичне вивчення об’єктів дослідження за допомогою методів і засобів науки, яке завершується формулюванням нових знань про об’єкт дослідження.
До наукових досліджень ставляться такі вимоги:
- актуальність проблеми;
- правильність конкретного визначення стратегії дослідження, його мети, завдань і предмета;
- організація і етапи проведення дослідження;
- доступність висновків і рекомендацій для використання їх в практичній діяльності.
Наукове дослідження є складним, багатоаспектним, суперечливим процесом, який у кожному випадку має свою логіку, методику та організацію.
У цьому процесі можна виділити певні етапи:
- визначення наукової проблеми і теми дослідження;
- формулювання мети і завдань дослідження;
- збір і обробка фактичного матеріалу;
- аналіз та оформлення результатів наукового дослідження;
- застосування на практиці.
Першим етапом дослідження є визначення його теми.
Значно складніше знайти проблему, ніж її вирішити, оскільки для першого потрібна уява, а для другого - тільки уміння. Проблема дослідження - це теоретичне або практичне питання, що має значення для розвитку перекладознавства і може бути розв’язане наявними засобами наукового дослідження
Чим конкретніше сформульована тема дослідження, тим легше визначити об’єкт і предмет дослідження, його мету та завдання.
Об’єкт дослідження - частина об’єктивної реальності, яка на даному етапі стає предметом теоретичного чи практичного дослідження.
Предмет дослідження - окремі сторони властивості, якості об’єкта, що досліджуються з певною метою. Предметом дослідження можуть бути зміст, форми, методи організації й проведення перекладацького процесу.
Визначивши об’єкт та предмет дослідження, можна сформулювати мету наукового дослідження. Це дає можливість вирішити, до якого кінцевого результату прагне дослідник.
Мета дослідження - це авторська стратегія в одержанні нових знань про об’єкт та предмет дослідження. Формулювання мети дослідження спрямоване на кінцевий результат, який має одержати дослідник у науковій діяльності.
Мета завжди відображає спрямованість наукового пошуку на одержання нових знань та їх експериментальну апробацію. Тобто, якщо в темі дослідження розкривається те, що і для чого досліджується, то в меті - не тільки що досліджується, але й яким чином буде відбуватися дослідження.
Предмет і мета дослідження повинні відповідати ряду вимог:
- актуальність і відповідальність соціальному замовленню;
- наукова новизна (не повторювати відоме);
- практична значущість.
Мета дослідження поділяється на низьку більш конкретних завдань.
Завдання дослідження - конкретизація загальної мети, цілей з урахуванням предмета дослідження.
Правила оформлення курсових, дипломних та магістерських робіт (тобто наукових досліджень)
Загальні вимоги:
Курсову, дипломну, магістерську роботу друкують на комп’ютері українською мовою з одного боку аркуша білого паперу формату А4 (210 х 297 мм) з полуторним міжрядковим інтервалом.
Обсяг курсової роботи становить 20-25 сторінок (ІІІ курс), 30-35 (IV курс), дипломної – 50-60 сторінок без урахування списку використаної літератури та додатків.
Текст наукових робіт необхідно друкувати, залишаючи поля: вгорі та внизу – 20 мм, з лівого боку - 30 мм, з правого боку - 10 мм.
Абзац починається з 5 знаку.
Шрифт - Times New Roman, кегль - 14 пунктів, міжрядковий інтервал – 1,5. Шрифт друку повинен бути чітким, чорного кольору, середньої жирності.
Заголовки структурних частин наукових робіт, а саме “ЗМІСТ”, “ВСТУП”, “РОЗДІЛ”, “ВИСНОВКИ”, “СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ”, ”ДОДАТКИ” друкують великими літерами симетрично тексту.
Заголовки підрозділів (параграфів) друкуються з абзацу маленькими літерами (крім першої літери, яка друкується великою). Крапка в кінці заголовків не ставиться. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапками.
Назви розділів та параграфів формулюють стисло і чітко.
Відстань між заголовком структурних частин, підрозділів (параграфів) та текстом повинна дорівнюватися 2 міжрядковим інтервалам.
Кожну структурну частину наукових робіт слід починати з нової сторінки.
Як курсова, так і дипломна робота починається з титульного аркуша, на якому вказується: повне найменування навчального закладу та кафедри, де виконується наукове дослідження; назва роботи; прізвище, ім’я по батькові студента, номер групи та факультет, де він навчається; вчене звання та науковий ступень наукового керівника; місто та рік виконання роботи.
39. Поняття професійної етики. - Серед галузей етичної науки виділяють професійну етику.
Термін "професійна етика" звичайно вживається для позначення не так галузі етичної теорії, скільки своєрідного морального кодексу людей певної професії. Такі, наприклад, "клятва Гіппократа", Кодекс честі судді Російської Федерації.
Професійна етика обумовлена особливостями деяких професій, корпоративними інтересами, професійною культурою. Люди, що виконують однакові або близькі професійні функції, виробляють специфічні традиції, об'єднуються на основі професійної солідарності, підтримують репутацію своєї соціальної групи.
Професійна етика - це сукупність правил поведінки певної соціальної групи, що забезпечує моральний характер взаємовідносин, обумовлених або сполучених з професійною діяльністю, а також галузь науки, що вивчає специфіку проявів моралі в різних видах діяльності.
Професійна етика поширюється на ті соціальні групи, до яких пред'являються зазвичай найбільш високі моральні вимоги.
Професійна етика має значення насамперед для професій, об'єктом яких є людина.
40. ДОКУМЕНТ «ЕТИЧНИЙ КОДЕКС»
При роботі практикуючого психолога значні вимоги ставляться до його моральної сфери особистості .Систему моральних норм його діяльності регламентує Етичний кодекс психолога.
Етичний кодекс - це збірник моральних правил поведінки, на базі яких будується діяльність і взаємини людей в тій чи іншій сфері діяльності та спілкування.
Етичний кодекс грунтується на нормах моралі, а не права. Його порушник не притягується до юридичної відповідальності, але дотримання Етичного кодексу є ознакою професіоналізму. Недотримання - викликає осуд колег, аж до дискваліфікації. Був прийятий на І Установчому з’їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві.
Джерелами норм етичного кодексу є:
Етичний кодекс складається з 7 розділів:
1. Відповідальність.
2. Компетентність.
3. Захист інтересів клієнта.
4. Конфіденційність.
5. Етичні правила психологічних досліджень.
6. Кваліфікована пропаганда психології.
7. Професійна кооперація.
При Товаристві психологів України створена Комісія з етики, яка стежить за додержанням Етичного кодексу та здійснює роботу, спрямовану на правильне його тлумачення.
41. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПСИХОЛОГА
Першим розділом етичного кодексу психолога є розділ про відповідальність, адже є чи не найважливішим .Психолог працює з людьми і має на них великий вплив.Саме тому не можна забувати про величезну відповідальність цієї справи,бо інколи завданої шкоди вже не повернути.
Згідно Етичного кодексу психолога:
Вiдповiдальність.
-Психологи несуть особисту вiдповiдальність за свою роботу.
-Психологи зобов’язанi всiляко запобiгати і недопускати антигуманних наслiдкiв у своїй професійній діяльності.
-Психологи повиннi утримуватися вiд будь-яких дiй чи заяв, що загрожують недоторканостi особи; не мають права використовувати свої знання i становище з метою приниження людської гiдностi, пригнічування особистостi або манiпулювання нею; несуть вiдповiдальнiсть за додержання приоритету iнтересiв людини.
-На психологiв покладається вiдповiдальнiсть за надiйнiсть використовуваних методiв та програмного забезпечення, валiднiсть обробки даних дослiджень, у тому числi i тих, які проводяться з використанням комп’ютерних технологій.
-Психологи застосовують лише тi знання, якими вони володіють вiдповідно до своєї квалiфiкацiї, повноважень, соцiального статусу.
42. Компетентність психолога. - Згідно Етичного кодексу психолога компетентність:
- Психологи постiйно поповнюють свої знання про новi науковi досягнення в галузі їхньої дiяльностi, беруться за розв’язання тiльки тих завдань, якi належать до сфери їх компетенцiї. У разi непосилъностi завдання психологи передають його iншому досвiдченому фахiвцевi або допомагають людинi, яка звернулася за пiдтримкою, налагодити контакт з професiоналами, що можуть надати адекватну допомогу.
- Психологи не застосовують методiв і процедур, не апробованих центральними органами Товариства психологiв України. У тих випадках, коли психологічнi методики ще апробуються (з дозволу контрольних органiв Товариства психологів), проводять експеримент з обмеженим контингентом дослiджуваних, попереджають їх про застосування неперевiрених методів або про свiй недостатнiй рiвень оволодiння ними.
- Психолог публiкує пiд своїм iм’ям лише ту працю, яка повністю виконана ним самим або вносить істотний власний внесок; недопустима публiкація з метою особистої матерiальної вигоди, недостатньо пiдготовлених праць, невалiдизованих методик. Психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи належної квалiфiкації та досвіду.
- Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуальні якості та особливостi визначення меж власних професiйних можливостей. Особистiснi психологiчнi проблеми (якi негативно впливають на якiсть виконання обов’язків) можуть бути показником професiйної непридатностi i мають якомога швидше коригуватись та розв’язуватисъ.
43. ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ КЛІЄНТА.
Психологи суворо додержуються принципу добровільної участi клiєнта в обстеженнях.Психологи, вступачи у контакт з особами, для яких вiн є обов’язково-примусовим (наприклад, у разi проведення психологiчної експертизи), не мають права змушувати клiєнта повiдомляти вiдомостi поза його волею, не можуть вживати примусових заходiв для одержання даних, крiм випадкiв, коли така iнформацiя сприятиме безпеці навколишніх або самого клієнта. Психологи не беруть участi в діях, спрямованих проти свободи особи, вони не мають права змушувати клiєнта розвовiдати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати вiдмовитися вiд них. Психологи беруть на себе професiйну вiдповiдальнiсть за квалiфiковане обстеження, консультування, лiкування, домовляються про термiни завершення своєї дiяльностi або доцiльнiсть направлення клiєнта до іншого компетентного спецiалiста. Вiдповiдальність iз психолога знiмається, якщо вiн упевнився, що iнший спецiалiст узяв вiдповiдальнiсть за клiєнта на себе. Психологи не мають матерiальних або особистих привiлеїв, не можуть використовувати свої знання i становище, довiрливе ставлення i залежнiсть клієнта у власних корисливих iнтересах. Психолог уникає встановлення неофiцiйних взаємин з клiєнтом, якщо це може стати на перешкодi проведенню дiагностичної, консультаційної та корекцiйної роботи з ним. Мiж психологом i клiєнтом не повинно бути статевої близькості. Психолог має право вирiшувати, на якому етапi консультування або лікування можна дати об’єктивний професійний висновок, а у випадках, коли вiн не може дiяти в інтересах клiєнта, роз’яснює йому i батькам (опiкунам) реальний стан справ. Висновок за результатами проведеного обстеження чи лiкування робить сам психолог. Психолог не робить висновкiв i не дає порад, не маючи достовiрних знань про клiєнта або ситуацiю, в якiй він перебуває. Психолог у доступній формi повідомляє обстежуваному про дiагноз iметоди та засоби допомоги.
44. КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ В РОБОТІ ПСИХОЛОГА
У психології на сьогоднішній день немає єдиної, загальновизнаної системи етичних принципів, хоча спроби створення таких систем неодноразово робилися і робляться. На підставі аналізу й узагальнення різних етичних систем можна виділити ті принципи, що найбільш часто згадуються, і оскільки ці принципи в первісному звучанні іноді викликають питання, є сенс деякі з цих принципів прокоментувати.
Правило конфіденційності
Психолог-консультант зобов'язаний забезпечити недоторканність інформації, яка повідомляється клієнтом, і не має права розголошувати її без згоди самого клієнта, за винятком випадків, коли розголошення інформації здатне запобігти серйозну загрозу життю і здоров'ю самого клієнта або іншої людини. Психолог-консультант інформує клієнта на найраніших етапах консультування про правило конфіденційності, його обмеженнях і про умови допустимого використання інформації, отриманої під час роботи. Якщо в роботі передбачається участь супервізора, то цей факт обговорюється з клієнтом. Психолог-консультант повинен бути заздалегідь готовий до захисту конфіденційної інформації на випадок втрати своєї працездатності або смерті, а також вилучення або крадіжки записів і даних. Психолог-консультант охороняє від неправильного використання клієнтом аудіо і відео запису, отримані під час сесії. Під час наукового або професійного обговорення (супервізії) психологи-консультанти повинні усунути або змінити інформацію, яка могла б призвести до ідентифікації клієнта з боку третіх осіб. Обговорення інформації, отриманої від клієнтів, допустимо згідно з науковими чи професійними завданнями і тільки з тими особами, хто ясно уявляє кордони обговорення цієї інформації. Використання матеріалів роботи з клієнтом в публікаціях або наукових виступах припустиме лише за дозволом клієнта і усунення з тексту будь-яких ознак, за якими особистість клієнта могла б бути ідентифікована іншими людьми.
45.ЕТИЧНІ ПРАВИЛА ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ. - Поняття “етика”, грецьке за походженням, етимологічно споріднене із латинським поняттям “мораль” і традиційно визначається як “специфічна система моральних принципів".
5.1.Планування психологічних дослiджень передбачає дотримання таких умов: визн. об’єкта дослiдження, чiтке й однозначне формулювання його мети i завдань, встановлення контингенту обстежуваних, прогнозування можливості використання одержаних результатів (наприклад, оцінювання перспективи професійної успішності, формування спільного колективу). Психолог самостiйно внбирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами максимальної ефективності та наукової обґрунтованості.
5.2.Психолог забезпечує цiлковиту надійність результатів, вiдповiдає за рішення, якi приймають офiцiйнi особи на основі його висновків та рекомендацiй, запобiгає можливим помилка у діяльності непрофесіоналів, котрi допомагаютьу ро6оті, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень у використаннi інформації про дослiджування. Психолог несе вiдповiдальнiсть за правильне ідоступне роз’яснення сутi застосовуваних психологічних методів, а також за можливі антигуманні наслiдки. Щодо психолога використовується принцип, аналогічний презумпції невинності. Вина психолога в порушенні етичного кодексу повинна бути доведена Комiсiєю зетики Товариства психологiв України.
5.3. Психолог зводить до мiнiмуму ризик ненавмисного негативного впливу на тих, хто бере участь в експерименті. Коли очiкується, що дослiдження або лiкування може викликати у клiєнта психогенну реакцiю, психолог повинен отримати дозвiл на проведення роботи з ним Комісії з етики. Якщо умови експерименту потребують необiзнаності дослiджуваних з його суттю ірезультатами, психолог має пересвiдчитися в тому, що це не завдасть шкоди жодному з учасникiв дослiду. Такi вiдомостi можуть бути розкриті після завершення експериментальної програми.
5.4. Психолог заздалегідь iнформує клiєнтiв про право відмовитись від участi в дослiдженні. Коли ж попри це вони дають згоду взяти участь в експериментi, психолог має вереконатися в тому, що таке рiшення прийняте незалежновiд нього або iнших осiб (наприклад, батькiв, піклувальникiв, якi наполягають пройти обстеження).
46. КВАЛІФІКОВАНА ПРОПАГАНДА ПСИХОЛОГІЇ
6.1. Психологи інформуютьнауковців, учителів, лікарів, широкугромадськість про своюгалузьдіяльності на основіоб'єктивних, точнихданих таким чином, щоб не дискредитуватипрофесію психолога і психологію як науково-практичний комплекс. 6.2. Психолог не виступає з публічнимизаявами для рекламиабосамореклами. Вміщуючи у засобахмасовоїінформаціїоголошення про наданняпсихологічнихпослугнаселенню, повідомляєлишесвоєім'я, адресу, номер телефону, професійнукваліфікацію, науковийступінь, галузьпсихології, годиниприйому. В рекламному проспекті не можейтися про суми гонорару, не даютьсягарантії, не перелічуютьсяздобутки і успішнівипадкилікування, консультування, експертизи.Оголошеннямаютьміститиінформацію про мету курсів, а не обіцянки, стосовнодосягненняспецифічнихрезультатів. Психолог повинен братипрофесійну участь у навчальнихпрограмах для населення, однаквінмає право робитицелише за умови, якщо вони виключаютьсумнівніметоди і неефективніпроцедури. 6.3.Поради психолога у засобахмасовоїінформаціїмаютьподаватися в узагальненійформі, без посилань па конкретніфакти і ситуації, щоб не допуститирозголошенняконфіденційноїінформації. Уснівиступи, друкованіматеріали, аудіовізуальна та іншіпублікації, в якихнаводяться з ілюстративною метою клінічнівипадки, повиннівиключатиідентифікування особи, групичиорганізації. Методики публікуютьсялише у формі, яка даєзмогузберегтиїхвалідність та надійність.
47. ПРОФЕСІЙНА КООПЕРАЦІЯ
Психолог, ведучипрофесійну дискусію, не повинен дискредитуватиколегабопредставниківіншихпрофесій, яківикористовуютьтісаміабоіншінаукові методи, вінмаєвиявлятиповагудонауковихшкілінапрямів. Психолог цінуєпрофесійнукомпетентність, високу культуру та ерудицію, відповідальнеставлення до справиколег та представниківіншихпрофесій. Якщо ж психолог виявитьненауковістьчинеетичність у професійнійдіяльностіколеги, він повинен сприятивиправленнюситуації. У разінеуспіхуцихзусиль психолог можевиступити з об'єктивною, аргументованоюкритикоюроботиколеги у психологічномуспівтоваристві. У тих же випадках, коли критика на адресу члена Товариствавиявляєтьсясуб'єктивною, упередженою, вінмає право звернутисядоКомісії з етики, висновокякоїможевикористати для спростуваннянесправедливихоцінок чи критики.Психолог не можезастосовуватиманіпулятивніметоди для здобуттяприхильності і привернення на свійбікклієнтури, не повинен намагатися стати монополістом у своїйгалузі. Про досягнутірезультати в теоретичній і практичнійпсихологіївінзобов'язанийінформуватипсихологічнугромадськість, ділитися набутим під час своєї професійної діяльностідосвідом.
48. Виникнення професії “психолог”.-
Почати історію виникнення психологічної професії слід з виділення психології в окрему дисципліну, тобто з організацією Вільгельмом Вундтом в Лейпцигу першої експериментальної психологічної лабораторії в 1979р. і на її базі - Лейпцігського психологічного інституту, який може розглядатися і як науково-дослідний, і як своєрідний навчальний заклад. Поява спеціалізованого психологічного інституту - момент воістину знаменний: психологія відокремилася від філософії і, ввібравши, крім філософських ідей, досягнення і деякі методи експериментальної фізіології, знайшла самостійне буття. По суті, з цього моменту можна відраховувати і становлення професії «психолог»: в інституті в різній формі пройшли підготовку багато видатних психологи світу, в тому числі наші співвітчизники - Володимир Михайлович Бехтерєв, який створив першу в Росії експериментальну психологічну лабораторію в Казанському університеті в 1885р., а в 1908р. - Психоневрологічний інститут у Санкт-Петербурзі; Георгій Іванович Челпанов, творець першого в Росії психологічного інституту, Микола Миколайович Ланге, творець грузинської психологічної школи Дмитро Миколайович Узнадзе та інші.
Виникнення професійної психології було підготовлено багатьма століттями філософських роздумів (особлива роль тут належить Арістотелю - автору першого твору, спеціально присвяченого душі - трактату «Про душу»; часто Аристотеля називають «батьком психології»), духовних шукань, медичних і педагогічних теоретичних побудов і практик, біологічних і фізіологічних досліджень. У сучасній літературі виділяються, поряд з появою психологічного інституту в Лейпцигу, ще кілька найважливіших моментів, які виступають передумовами становлення сучасної - передусім зарубіжної - професійної психології:
1) Виникнення нового, гуманного підходу до психічно нездоровим людям. Це відбулося в кінці XVIII століття у Франції і пов'язане з ім'ям Ф. Пінеля, який виступив засновником психіатрії;
2) Становлення наукового підходу до психічним захворюванням і науково обгрунтованих психотерапевтичних методів. Це пов'язано в першу чергу з роботами в області лікування гіпнозом в кінці ХІХ століття у французькій психіатрії (Ж. Шарко, І. Бернгейм, П. Жане), австро-угорської психіатрії (Й. Брейер і працював з ним на початку свого шляху З. Фрейд) і російської психіатрії (А.А. Токарський, В.М. Бехтерєв), а пізніше зі становленням психоаналізу З. Фрейда як першої психотерапевтичної системи;
3) розвиток в кінці XIX - на початку ХХ ст. психологічного тестування і ширше - психологічної діагностики. У першу чергу це пов'язано з іменами англійського дослідника Ф.Гальтона і французького вченого А. Біне;
4) Виникнення на початку ХХ століття в США Товариства розумової гігієни (К. Бірс);
5) Становлення основних галузей психології, в тому числі прикладних (починаючи з кінця XIX століття);
6) Виникнення в США в перше десятиліття ХХ століття консультування, пов'язаного з вибором професії (Ф. Парсон);
7) Становлення основних наукових шкіл психології, починаючи з 10-х рр.. ХХ століття - психоаналізу, біхевіоризму, трохи пізніше - гештальтпсихології;
8) Виникнення в США в роки, що передували Другій світовій війні, інституту релігійного піклування та соціальних працівників, діяльність яких була спрямована на допомогу людині в складних особистісних або життєвих ситуаціях;
9) становлення в 40-і рр.. XX століть екзистенційно-гуманістичної психології та консультативної практики, на ній заснованої. Особливе значення надається діяльності К. Роджерса, з ім'ям якого часто пов'язують основні сучасні уявлення про психологічну допомогу як про допомогу людині в самопізнанні, розкритті свого потенціалу і в особистісному зростанні.
Виділимо ті події, які стали принциповими для становлення російської професійної психології, в тому числі деякі вже згадувані;
1) відкриття В. М. Бехтерева в 1885р. першої вітчизняної експериментальної лабораторії при кафедрі нервових хвороб Казанського університету і через десятиліття - аналогічної лабораторії в Санкт-Петербурзі і в 1908р. - Психоневрологічного інституту в Санкт-Петербурзі, з'явився першим у світі центром комплексного дослідження людини;
2) відкриття Г.І.Челпанова першого в Росії психологічного інституту - Психологічного інституту при Московському університеті;
3) розвиток практико-орієнтованого спрямування, що ставило метою комплексне вивчення дитини;
4) становлення вітчизняної психології праці та психотехніки, особливо інтенсивно - в 20-і рр.. ХХ ст.;
5) створення в Москві в 1925р. Психоаналітичного інституту (І.Д.Ермаков);
6) становлення основних наукових шкіл вітчизняній психології в 20-30-і рр.. ХХ ст.;
7) відтворення в 1943р. С.Л.Рубінштейном кафедри психології і на її основі - відділення психології на філософському факультеті Московського державного університету;
8) створення в 1945 р. С.Л. Рубінштейном Сектора психології в Інституті філософії АН СРСР.
9) створення Товариства психологів СРСР;
10) відкриття в 1966р. перший факультетів психології - в Московському (перший декан - А.Н.Леонтьєв) і Ленінградському (перший декан - Б.Ф.Ломов) університетах.
11) проведення в 1966р. в Росії XVIII Міжнародного психологічного конгресу (Москва);
12) створення в 1971р. в Москві Інституту психології Академії наук СРСР (перший директор - Б.Ф.Ломов);
13) інтенсивний розвиток і організаційне оформлення вітчизняної практичної психології (80 - 90 -і рр. . ХХ ст.). Зокрема, психологічних служб, консультування та немедичною психотерапії.
49. Класифікації психологічних професій.
У відповідності з основним родом психологічної діяльності реально існує три типи психологічної професії:
1) психолог-науковець, основна діяльність якого - наукові дослідження, спрямовані на пошук нових психологічних знань (пояснення, доказ і прогнозування психологічних явищ, вивчення психологічних закономірностей);
2) психолог-практик, основна діяльність якого - застосування психологічних знань для вирішення практичних завдань (психологічна діагностика та консультування, корекційна та розвивальна робота, психологічна профілактика);
3) викладач психології, основна діяльність якого - психологічна просвіта та навчання психологічних знань (проведення лекцій, семінарів, практичних занять, керівництво психологічним самоосвітою людей).
Кожен з них пред'являє специфічні вимоги до професійної підготовки і здібностям фахівця. Хороший вчений зовсім не обов'язково може бути хорошим практиком або викладачем , хороший практик - одночасно хорошим вченим або викладачем, а хороший викладач - одночасно хорошим вченим або практиком. Звичайно, поєднання здібностей до двох чи трьох видах діяльності у одного психолога цілком можливо. Однак це будуть різні здібності.
50. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ ПСИХОЛОГА І ЙОГО ВЗАЄМОДІЇ З СУМІЖНИМИ СПЕЦІАЛІСТАМИ. -
Взаимодействие психолога со специалистами смежных профессий (педагоги, врачи, социальные работники, представители правоохранительных органов).
По роду своей профессиональной деятельности психологическому консультанту приходится общаться с представителями иных профессий. К ним относятся: педагоги, врачи, социальные работники, представители правоохранительных органов. Взаимодействие с каждым имеет свою специфику. Взаимодействие консультанта с учителями структурируется понятием «нормы» относительно психического и личностного развития (учитывая понятия «индивидуальная норма») сквозь призму разрешения следующих проблем:
Адекватность восприятия учебного предмета;
Адекватность подачи материала учителем;
Роль учителя в жизни ученика;
Роль ученика в жизни учителя.
Адекватность восприятия учебного предмета учащимся будет зависеть от его индивидуальных особенностей (визуал, аудиал, кинестетик) и склонности к восприятию конкретного предмета.
Адекватность подачи материала учителем будет зависеть от знания им специфики возрастной группы, к которой относится данный учащийся, и методологических основ преподавания. Кроме того, многие учителя недооценивают то значение, которое они как личности имеют для своих учеников и влияние оказываемое ими на желание изучать преподаваемый предмет. Здесь мы можем говорить о ситуации взаимовлияния, которое возникает в процессе педагогической деятельности в ситуациях «учитель-ученик» и «учитель-группа». Не секрет, что довольно часто неуспеваемость ученика обусловлена существованием скрытого (или явного) конфликта между ним и учителем или негативным отношением одного из них к другому.
Задача консультанта при разрешении вопросов, связанных с неуспеваемостью ученика или/и его дезадаптивным поведением на уроках, заключается в выявлении скрытых причин, вызывающих данные реакции. Общим в сфере общения между врачом и консультантом является: сам клиент, проявление различных свойств его психической реальности. Например: симптом – эмоциональная неустойчивость – является составляющим элементом некоторых синдромов. Кроме того, и врача, и психолога объединяет интерес к окружению клиента и созданной им внутренней картины болезни. Известно, что внутренняя картина болезни (на медицинском языке) или картина проблемы (на языке психологическом) может стать второй натурой человека и, как показывают наблюдения, способна влиять на развитие заболевания. Изучение феномена внутренней картины болезни клиента важно не только при психологических заболеваниях, но и в любой болезни поскольку само наличие болезни порождает возникновение многих вопросов, над которыми размышляет клиент. Кроме того, именно внимательное изучение данного феномена позволяет преодолеть односторонний подход к клиническому диагнозу, адекватному выбору методов лечения, установлению оптимального психологического контакта между врачом и пациентом. Другое связующее звено – гипотеза. Данные психологического и медицинского обследований ведут к обоснованию гипотезы и правильному установлению диагнозов (медицинского и психологического). Кроме того, и врач, и психолог видят результаты своей деятельности в виде изменения параметров. Одна из задач социальной работы – реальная помощь человеку в решении проблем, возникающих в результате неблагоприятного стечения объективных обстоятельств, например, временная утрата трудоспособности. Данная помощь будет более эффективной, если социальный работник сконцентрирует свои усилия на выявлении резервов развития у подчинённого, создающих необходимую для осуществления его жизни перспективу. Например, человеку трудно выходить из дома, но он может вполне справляться с домашней работой. Если помощь социального работника в данном случае ограничивается покупкой продуктов, то это разумно, однако, если он, руководствуясь состраданием, берёт на себя обязанность помогать клиенту по дому, то он скорее навредит ему. Поскольку. С одной стороны, это может привести или к паразитированию со стороны клиента или к снижению его самооценки, утрате интереса к жизни, с другой, через некоторое время произойдёт угасание функций, и он действительно не сможет выполнять эту работу, что будет способствовать ограничению круга его жизнедеятельности. Соответственно, консультант может сориентировать социального работника в задачах и резервах психического развития конкретного человека.С представителями правоохранительных органов психолог соприкасается через следователей и адвокатов. Применение психологических знаний способствует правильному решению задач раскрытия и расследования преступлений и перевоспитания лиц, совершивших преступления.Целью психологического исследования в данной сфере является изучение процессов, свойств, состояний, механизмов психической деятельности конкретного человека (обвиняемого, потерпевшего, свидетеля) для установления истины по уголовному делу. Таким образом, и следователя, и адвоката будут интересовать:
Специфика личности конкретного человека;
Его психологические особенности;
Логика событий, основанная на вероятностной модели поведения данного человека.
Однако угол зрения будет различаться. Следователя, занятого поиском ответа на вопрос: «Что?», будет интересовать объективная достоверность событий. Адвоката – субъективная обоснованность и ответ на вопрос: «Почему?». Следовательно, задача консультанта заключается в воссоздании субъективной логики поведения человека в исследуемых объективных обстоятельствах