Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка
(повне найменування вищого навчального закладу)
Кафедра англійської та німецької філології
(повна назва кафедри)
з англійської мови
(назва дисципліни)
на тему: «Функціональний аспект паронімії в англійській літературі на прикладі твору «Аліса в Країні Чудес» Льюїса Керрола»
Студентки V курсу, групи Ін-57
напряму підготовки 0203 Гуманітарні науки
спеціальності 7.020.303 Філологія. Мова та література (англійська)
Бойко Д.О.
(прізвище та ініціали)
Керівник к. пед. наук, доцент
Капустян І.І.
(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)
Національна шкала ________________
Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____
Члени комісії ________________ ___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
________________ ___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
________________ ___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
м. Полтава – 2013 рік
ЗМІСТ
|
ВСТУП………………………………………………………………………. |
3 |
|
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ФАКУЛЬТАТИВНІ КУРСИ…. |
5 |
|
1.1. Сучасні факультативи, принципи факультативного навчання, мета і класифікація факультативних курсів…………....................... |
5 |
|
1.2. Особливості факультативних занять в старших класах………. |
12 |
|
РОЗДІЛ 2. ФАКУЛЬТАТИВНІ ЗАНЯТТЯ ЯК ВИД ПОЗАКЛАСНОЇ РОБОТИ…………………………………………………………………… |
17 |
|
2.1. Організація факультативних занять………………………….. |
17 |
|
2.2. Програма факультативних занять по роману Джека Лондона «Мартін Іден»……...…….................................................................. |
19 |
|
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….. |
21 |
|
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …….…………………..……...… |
23 |
ЗМІСТ
|
ВСТУП |
|
|
РОЗДІЛ 1. Особливості паронімії як лінгвістична проблема 1.1. Мовні репрезентації комічного 1.2. Класифікація паронімів |
|
|
РОЗДІЛ 2. «Аліса в Країні Чудес» як приклад кореляції паронімів: аспект комічного 2.1. Пароніми як аспект каламбуру казки «Аліса в Країні Чудес» 2.2. Мова персонажів казки «Аліса в Країні Чудес» |
|
|
ВИСНОВКИ |
|
|
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ |
Вступ
Серйозне дослідження паронімічних явищ і паронімічних конструкцій зокрема, розпочалося тільки у 60-х роках ХХ століття. У зв’язку з цим питання про паронімічні явища лишається на сьогоднішній момент одним із найбільш дискутованих та недостатньо розроблених. Як відомо, пароніми – пари, рідше групи слів, які внаслідок звукової подібності, а іноді й часткового збігу морфологічного складу, можуть використовуватися в мовленні з певними стилістичними розбіжностями. У ролі паронімів можуть також виступати фразеологічні одиниці та синтаксичні конструкції. Дослідження присвячене функціональному аспекту паронімії в англійській літературі на прикладі твору «Аліса в Країні Чудес» Льюїса Керрола. Наше дослідження є актуальним, адже на сьогоднішній момент питання про явище паронімії лишається одним із найбільш дискутованих та недостатньо розроблених. Мета роботи – дослідити функціональний аспект паронімії в англійській літературі на прикладі твору «Аліса в Країні Чудес» Льюїса Керрола.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань: ??
Предметом дослідження є функціональний аспект паронімії в казці «Аліса в Країні Чудес» Льюїса Керрола.
Об’єктом дослідження є використання паронімів в казці «Аліса в Країні Чудес» Льюїса Керрола.
Наше дослідження має чітку структуру. Воно складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та списку джерел фактичного матеріалу.
Головними методами дослідження є: метод добору й систематизації матеріалу.
Наукова новизна роботи ?
Теоретичне значення роботи полягає у тому, що ми дослідили функціональний аспект паронімії в англійській літературі на прикладі твору «Аліса в Країні Чудес» Льюїса Керрола.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що результати проведеного дослідження і проаналізований матеріал можуть бути використані в лекційних та практичних курсах з історії та теорії світової літератури, а також на заняттях домашнього читання з англійської мови.
РОЗДІЛ 1. Особливості паронімії як лінгвістична проблем
Пароніми є одним із джерел мовних труднощів, у зв’язку із чим, у ряді досліджень паронімія розглядається з боку теорії культури мовлення (Дащенко Н.Л., Розенталь Д.Є., Пешковський А.М., Ахманова О.С.). Паронімія – неодмінний предмет дослідження для авторів різних словників труднощів, паронімів, правильного й помилкового слововживання. Однак у своїй діяльності лексикографи або обмежуються констатацією паронімічних помилок, спонукаючи до боротьби з ними (Grandjouan, Moufflet, Therive,) або, беручи до уваги негативний характер паронімічних помилок, пропонують зробити цей матеріал предметом докладного лінгвістичного дослідження (Frei, Ш.Баллі). На думку О.В.Вишнякової, «Пароніми – це близькі по звучанню однокореневі слова з наголосом на тому самому складі, які відносяться до одного логіко-граматичного ряду – до однієї частини мови, одного роду й різних понять» Наприклад: радник – порадник; означати – позначати; класний – класовий. М.І.Фоміна підкреслює у визначенні паронімів спільність лексико – граматичної приналежності слів – паронімів і споріднення кореня. У рамках такого підходу паронімія розглядається як прояв системних зв’язків мови, носить регулярний характер і займає певне місце в мовній структурі. У такому випадку прикладами служать: в українській мові: адресат – адресант; в російській мові: восход – всход; безответный – безответственный; в англійській мові: amiable – amicable; credible – credulous. Пароніми (від гр. раrа – поблизу, поруч і оnyma – ім’я) – це слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Не всі слова схожі за звучанням, можна вважати паронімами. До паронімічних належать тільки ті, що мають невелику відмінність у вимові. Інколи в паронімів є спільна морфема:
– personal – personnel;
– anterior – interior;
– popular – populous;
– corps – corpse
Мовознавці В.В.Виноградов, Л.В.Щерба, Г.С.Винокур, Ш. Баллі, A.M.Пєшковський та Л.В.Щерба давно звернули увагу на існування таких близькозвучних слів, на відмінності між ними у значенні та на можливі помилки у їх вживанні. Проте й до цього часу існує чимало розбіжностей у поглядах дослідників і на саме явище паронімії, і на групи, які можна включати до паронімів. При широкому розумінні паронімії до паронімів зараховують усі слова, що мають звукову подібність, не враховуючи морфемного складу слова, – і різнокореневі, і спільнокореневі (досвід – дослід, громадський – громадянський, верба – вербена, дерен – терен; hare – hair, skirt – shirt, diary – dairy, wander – wonder). Якщо ж розуміють паронімію вужче, то в паронімічні групи включають тільки спільнокореневі слова, які мають певний змістовий зв’язок (комунікативний - комунікаційний, хронікальний – хронічний, фабрикант – фабрикат, співак – співець; career – carrier, human – humane, physics – physique). Семантичні зв’язки між паронімами можуть бути різними – синонімічними, антонімічними, іноді це слова з близьким, суміжним значенням або члени однієї тематичної групи. Основну групу паронімів становлять слова, що семантично пов’язані між собою, частково збігаються за морфемним складом, близькі за походженням. Паронімічними відношеннями поєднується пара слів (lay – lie, suit – suite, seize – cease), значно рідше – три або більше (draught – draughts – drought).
и про сутність паронімів, по–різному інтерпретуються лексико-семантичні контакти в групах співзвучних слів» [8,4]. Формальний критерій паронімів – «ті, що вимовляються подібно», «ті, що мають певну фонетичну подібність», «близькі, подібні за звучанням» (Gabrielli, О.С Ахманова [1;313], Д.Э. Розенталь [25,64], О.В. Вишнякова [8,8], Н.П. Колeсникoв, [18,31]) дуже приблизний. О.С.Ахманова визначає пароніми як «...слова, які внаслідок подібності у звучанні й частковому збігу морфемного складу можуть або помилково, або каламбурно використатися в мовленні» [1,313]. У даному визначенні вказується не тільки на сам факт фонетичної близькості, але й на результат такої близькості – змішання паронімів у мовленні. Подібна з даною позицією є і точка зору Д.Э. Розенталя, який розглядає пароніми як «слова, близькі за звучанням, але різні по семантиці, які у першу чергу розмежовуються по властивому їм значенню» [25, 64]. Важливість мовного змішання паронімів відзначається Ю.А. Бєльчиковим [3,368], Н.І.Колесниковим [18, 3]. Так, Н.І.Колесников розуміє під паронімами «будь-які подібно звучні слова, що мають різне значення, які можуть помилково вживатися одне замість іншого» [18, 3], наприклад: контузити – конфузити, боцман – лоцман і ін. Тієї ж думки дотримується й Ж.Марузо, що розуміє під паронімом «...слово, близьке іншому слову своєю зовнішньою формою». Уміле вживання паронімів допомагає письменникові правильно й точно передати думку, саме пароніми розкривають більші можливості мови в передачі тонких значеннєвих відтінків. У художньому стілі зазвичай спостерігається правильне, досить мистецьке використання паронімів. Однак можливо й свідоме відхилення письменника від норми, якщо він хоче показати мовні помилки своїх героїв. Таким чином, в основі схованого використання паронімів у художньому мовленні можуть лежати різні естетичні принципи їхнього відбору, продиктовані стилістичною установкою автора. Сполучення паронімів може створювати тавтологічний і звуковий повтор, що сприяє їхньому посиленню. Уживання паронімів може бути засобом уточнення думки. Іноді авторові досить звернути увагу на різну лексичну сполучуваність паронімів, щоб уточнити їхнє значення. Можливе зіставлення паронімів, якщо автор хоче показати тонкі значеннєві розходження між ними.
Пароніми є одним із джерел мовних труднощів, у зв'язку із чим, у ряді досліджень паронімія розглядається з боку теорії культури мовлення (Гречок, Гвоздьов, Винокур, Костомаров, Розенталь, Шпаків, Akhmanova, Idzelis).
Паронімія - неодмінний предмет дослідження для авторів різних словників труднощів, паронімів, правильного й помилкового слововживання (Акуленко, Бєльчиков, Панюшева, Колeсникoв, Горбачевич, Fowler, Bryson, Herd, Morris, Partridge, Room, Wessen,). Однак у своїй діяльності лексикографи або обмежуються констатацією паронімічних помилок, спонукаючи до боротьби з ними (Grandjouan, Moufflet, Therive,) [30], або, беручи до уваги негативний характер паронімічних помилок, пропонують зробити цей матеріал предметом докладного лінгвістичного дослідження (Frei, Баллі,) [2]. У наш час програму багатьох наукових досліджень у сфері мовознавства визначає прагнення виявити нові підходи до проблеми паронімії й знайти раціональні способи опису паронімічних відносин між словами.
Актуальними являються питання сутності паронімії, відносини даного явища до суміжних понять, а також питання семантичного й прагматичного аналізу паронімії. Досліджуючи проблему паронімії, знаходимо безліч висловлювань і описів того, які слова є паронімами, хоча розробити чітке визначення цього явища, на жаль, не просто, через це лінгвісти по-різному трактують його. У вітчизняному мовознавстві паронімічне змішання розглядалося як певне порушення мовної норми. Про вивчення негативних фактів мови неодноразово писали В.В.Виноградов, Л.В.Щерба, Г.С.Винокур, Ш. Баллі, A.M. Пєшковський і ін. Л.В.Щерба писав про необхідність пильного вивчення "негативного мовного матеріалу", помилок мовлення, які "особливо показові тому, що вони-то й розкривають механізм цих (словотворчих) процесів; вони найчастіше дають ключ до розуміння причин історичних змін у мові" [27, 70]. Г.О.Винокур вважав за необхідне вивчати відхилення від мовної норми, які визначаються внутрішніми законами мовної комунікації [5,18-20]. Особливе значення вивченню нелітературної мови надавав A.M. Пєшковський, що підкреслював, що до будь-яких "окремих мовних фактів лінгвіст може ставитися в цей час тільки об'єктивно-пізнавально. Для нього немає в процесі вивчення <...> ні "правильного" і "неправильного" у мові, ні "гарного" і "некрасивого", ні "вдалого" і "невдалого" "[19].
Про необхідність вивчення мовних паталогій писав Ш. Баллі, що звертав увагу на те, що мовознавця повинні цікавити огріхи, що відбуваються в мовленні "у силу прихованого прагнення заповнити недоліки правильної мови" [2,35]. У сучасній лінгвістиці, як відзначає О.В.Вишнякова, немає "вірної думки про сутність паронімів, по-різному інтерпретуються лексико-семантичні контакти в групах співзвучних слів" [6,4]. Формальний критерій паронімів - "ті, що вимовляються подібно", "ті, що мають певну фонетичну подібність", "близькі, подібні за звучанням" (Gabrielli, Якобсон, Ахманова, Розенталь, Вишнякова, Колeсникoв, Федотова,) [1,313; 22,64; 6,8; 16,31]дуже приблизний. О.С.Ахманова визначає пароніми як "...слова, які внаслідок подібності у звучанні й частковому збігу морфемного складу можуть або помилково, або каламбурно використатися в мовленні" [1,313]. У даному визначенні вказується не тільки на сам факт фонетичної близькості, але й на результат такої близькості -змішання паронімів у мовленні. Подібна з даною позицією є і точка зору Д.Э. Розенталя, який розглядає пароніми як "слова, близькі за звучанням, але різні по семантиці, які у першу чергу розмежовуються по властивому їм значенню" [22, 64]. Важливість мовного змішання паронімів відзначається Ю.А. Бєльчиковим [3, 368], Н.І.Колесниковим [16, 3]. Так, Н.І.Колесников розуміє під паронімами "будь-які подібно звучні слова, що мають різне значення, які можуть помилково вживатися одне замість іншого" [16, 3], наприклад: контузити - конфузити, боцман - лоцман і ін. Того ж думки дотримується й Ж.Марузо, що розуміє під паронімом "...слово, близьке іншому слову своєю зовнішньою формою" [18, 202].
У деяких роботах паронімами називають тільки однокореневі слова (Вишнякова, Пономаренко, Бєльчиков, Панюшева, Никонов, Фоміна, Каратюк, WEUDEL,)[6,9; 3,3-4; 26,129; 15,81-87]. Фоміна, займаючись проблемою семантики однокореневих дієслів, вводить у своє дослідження пароніми, які розглядає як одиниці мови, і на матеріалі однокореневих дієслів російської мови показує розходження, з одного боку, між паронімічними й синонімічними дієсловами, де до уваги приймаються інтегральні ознаки, а з іншого боку, між паронімічними й антонімічними дієсловами, де на перший план виступають диференціальні ознаки [26, 3]. На думку О.В.Вишнякової, збіг кореня повинен підкріплюватися реалізацією ряду інших умов: "Пароніми - це близькі по звучанню однокореневі слова з наголосом на тому самому складі, які відносяться до одного логіко-граматичного ряду - до однієї частини мови, одного роду й різних понять, що позначають," [6, 8-9]. Наприклад: радник-порадник; означати-позначати; класний -класовий. М.І.Фоміна підкреслює у визначенні паронімів спільність лексико-граматичної приналежності слів-паронімів і споріднення кореня [26, 129]. У рамках такого підходу паронімія розглядається як прояв системних зв'язків мови, носить регулярний характер і займає певне місце в мовній структурі. У такому випадку прикладами служать: в українській мові: адресат -адресант; в російській мові: восход - всход; безответный - безответственный; в англійській мові: amiable - amicable; credible - credulous.
Явище паронімії і парономазії(парономасії) в англійській мові
Твердження, що співзвуччям приділяється істотне місце в сучасній практиці мовного спілкування, ставить лінгвістів перед необхідністю детального й планомірного вивчення співзвучних слів у мовленні. У зв'язку із цим, звернемося до явища, основна категоріальна особливість якого полягає в частковому (неповному) збігу звукових оболонок, а саме, до паронімії.
"Паронімія" (від греч. para - біля, біля; onyma - ім'я) - досить неоднозначне явище, що йде коріннями в глибоку давнину. Уже класична філософія виділяла паронімію як особливе явище в колі загальної проблеми зв'язку звуку й змісту.
Перші спроби філософського осмислення питання були початі давньогрецькими риториками (Горгій, Трасімах), які на основі вивчення звукової організації змов, заклинань і молитов зробили висновок про вплив звуків мовлення на "душу" слухача. Горгій є одним з перших, хто виявив і класифікував різні форми співзвуччя в мовленні: на початку, всередині й в кінці слова. Продовжуючи традиції давньогрецьких риториків, римські філософи Діонісій, Деметрій, Квінтиліан, Цицерон займалися вивченням і розробкою словесних фігур. Великий інтерес представляють роботи Квінтиліана, що виділив і описав цілий ряд фігур, утворених співзвуччям. Для нас важливий "третій рід фігур - той, коли увага слухача збуджується й загострюється або співзвуччям, або подібністю, або протилежністю слів" .
Викладене вище свідчить про те, що явище паронімії цікавило лінгвістів з давніх часів, незважаючи на те, що спроби рішення даної проблеми в античній філології носили емпіричний характер. Явище паронімії залишається у фокусі уваги вчених протягом декількох століть. Будучи однією з актуальних проблем сучасного мовознавства, паронімія розглядалася з різних точок зору представниками філософії, психології, лінгвістики. Згадки про це явище знаходимо в роботах таких видатних вітчизняних і закордонних лінгвістів, як Ш.Балли [2], В.В.Виноградов [4], Г.О.Винокур [5], А.М.Пєшковський [19], А.А.Реформатський [20], Д.Э.Розенталь [21], Л.В.Щерба [27], E.Elster [28] і ін.
У другій половині XX століття у вітчизняному й закордонному мовознавстві з'явилися спеціальні дослідження, присвячені паронімії на матеріалі різних мов: Багударова, Вишнякова, Голуб, Горкинский, Грабчиков, Григор'єв, Граник, Бондаренко, Кінцева, Евграфова, Критенко, Колeсникoв, Никонов, Пономаренко, Расторгуева, Снетова, Фоміна, Щепин, Янко-Триницкая, - на матеріалі російської мови; [ 6; 8; 10; 6; 26; ]; Каратюк, Яркова, - на матеріалі німецької мови [ 15 ]; Воронюк, Розенталь, Теленкова, Смирницкий, Nikolenko - на матеріалі англійської мови [ 7; 23; 21; 22; 24; 28 ].
Питання паронімії викликають інтерес також у тих учених, для яких пароніми не є спеціальним предметом дослідження: Розенталь, Ахманова, Шумиліна, Щепин, Duch'acek, Me. Neill, Matthews, Postman, Keppel [ 23; 22; 21; 1].
Велику увагу проблемам паронімії приділяє В.И.Каратюк, що на матеріалі німецької мови ретельно досліджує онтологію однокореневих слів з певною звуковою подібністю й семантичною спільністю [15, 81-87]. Відзначаючи, що співзвучні слова, які можуть змішуватися в мовленні (наприклад: Diplomat-Diplomand; verteilen-zerteilen і ін.), безсумнівно повинні представляти окремий об'єкт вивчення з боку лінгвістів, автор не намагається виділити пароніми як особливий клас слів у лексичній системі мови.
У ряді випадків паронімія трактується як неповний збіг коренів [5, 76]. Винокур розглядає стилістичні функції словосполучень із однаково або подібно звучними коренями для створення комічного ефекту (каламбуру) і наводить різні приклади прояву паронімічної атракції [5].
Деякі дослідники розуміють під паронімами різнокореневі одиниці (Elster, Гвоздьов, Григор'єв) [ 27,34; 10,264 ]. Так, В.П. Григор'єв відзначає: "<...> паронімію ми визначаємо як систему парадигматичних відносин між подібними в плані вираження різнокореневими словами" [10, 264].
В.Д. Горкінський у статті "Розмежування абсолютної паронімії й суміжних лексичних явищ у синхронії польської мови" зіставляє паронімію з варіантністю слів, антонімією, омонімією й парономазією [8, 112].
Явище парономазії (із гр. para – біля, onomazo – називаю) полягає у звуковій подібності слів, що мають різні морфологічні корені (порівн.: лоцман – боцман, кларнет – корнет, ін'єкція – інфекція; pour – poor, modal – model, price – prize). Як і при паронімії, лексичні пари при парономазії належать до однієї частини мови, виконують у реченні аналогічні синтаксичні функції. У таких слів можуть бути однакові префікси, суфікси, закінчення, але корені у них завжди різні. Крім випадкової фонетичної подібності, слова в подібних лексичних парах нічого спільного не мають, їхнє предметно-означальне співвідношення зовсім різне. Парономазія на відміну від паронімії не носить характеру закономірного й постійного явища. І хоча в мові є чимало подібних у фонетичному відношенні слів, зіставлення їх як лексичних пар є результатом індивідуального сприйняття: один побачить парономазію в парі тираж - типаж, іншої - у тираж - міраж, третій - у тираж - вітраж. Однак паронімія й парономазія близькі з погляду вживання в мовленні подібних по звучанню слів.
Приклади парономазів:
Low – law
Quay – queue
Hair – hear
Very – vary
Здатність паронімів до змішання в мовленні призвела до того, що під терміном «паронімія» нерідко поєднуються два поняття - власне паронімія, тобто вид мовних системних відносин між лексичними одиницями, і парономазія (або парономасія) - стилістичний прийом, що складається в навмисному зближенні слів, що мають подібність у звучанні. Ці слова не обов'язково повинні бути паронімами, часто для цілей автора буває досить випадкового звукового збігу. Використання парономазії дозволяє підсилити виразність тексту; особливо часто цей прийом зустрічається в поезії й фольклорі.
Наприклад: «Леса – лоси – лисы / Леса обезлосели, Леса обезлисели» (В. Хлебников). Отже, парономазія - це навмисне вживання паронімів Якщо змішання паронімів - груба лексична помилка, то навмисне вживання двох слів-паронімів в одному реченні являє собою стилістичну фігуру, що називається парономазією (пари + поруч + називаю).
Також паронімія відноситься до феномена «фальшивих друзів перекладача». Найбільш точним слід визнати визначення паронімів О.В. Вишнякової, а саме: «пароніми – це близькі за звучанням однокореневі слова з наголосом на одному і тому ж складі, що відносяться до одного логіко–граматичного ряду – до однієї частини мови, одному роду (і вигляду, якщо це дієслова і їх форми) – і що позначають різні поняття» [6, 5].
Розглядаючи слова, схожі по звучанню і формі, але різні по значенню, що відносяться до лексики двох різносистемних мов слід говорити про змішання співзвучних слів, різних по значенню на міжмовному рівні.
Готліб, розглядаючи слова німецької і російської мов, схожі за звучанням і формою, але різні по значенню в лінгвістичному аспекті, вважає, що «більш відповідним в цьому випадку є термін «междуязычные аналогизмы» для позначення слів з аналогічним (схожим) зовнішнім оформленням» [9, 437].
В.В.Дубічинський пропонує нову концептуальну систему – теорію лексичних паралелей. Під «лексичними паралелями» автор розуміє «співпадаючі в плані виразу і схожі/несхожі в плані змісту лексеми двох і більше синхронно порівнюваних або контактуючих мов» [12, 4]. У разі міжмовної паронімії наголос може падати і на інший склад. Так, в англійській і українській мовах існують пароніми desert [′dəzət] «пустеля» і «десерт», які відрізняються зокрема наголосом. Лексема dessert [di′zə:t] "десерт" є і в англійській мові, а тому ці слова по суті не омоніми, а пароніми. Категорії міжмовних омонімів і міжмовних паронімів взаємозв'язані і взаємозалежні, проте на відміну від омонімів пароніми можуть істотно розрізнятися своїм написанням. Відповідно відрізняється і механізм «заплутування» перекладача, оскільки змішання подібної лексики під впливом міжмовної інтерференції відбувається, як правило, на рівні однієї лексичної одиниці, а не двох: через співзвучність слова мови, що вивчається з схожою лексичною одиницею рідної мови, по загальному логіко–понятійному співвіднесенні. Більшість міжмовних паронімів – слова полісемантичні. «Наявність одного або декількох загальних значень схожих по звучанню слів двох мов приводить до механічного перенесення іншим значенням слова рідної мови на іноземне, в якому цих значень фактично немає. Так, наприклад, хто вивчає німецький мову неправильно переносить на німецьке слово die Garderobe значення «Шафу для одягу» з української мови, а ті, хто вивчають українську мову додає слову гардероб значення «Убиральня актора, вішалка для верхнього одягу», що має німецьке слово, оскільки ті, хто говорять на цих мовах знають два загальні значення даних слів: «роздягальня і весь носильний одяг однієї людини» [15, 75–76]. Слід помітити, що О.В.Вишнякова розуміє міжмовні пароніми трохи інакше, на її думку: «до міжмовних паронімів належать тільки такі лексичні одиниці мов, що зіставляються, які в обох даних мовах можуть викликати помилкові асоціації, ототожнюватися одна з іншою при фактичній розбіжності їх значень, наприклад, українські пароніми емігрант – іммігрант і англійські emigrant – immigrant » [ 6, 10].
Паронімія являє собою особливе лексичне явище, багатоплановість якого визначила можливість його вивчення як у функціональному, так і в нормативному аспекті. Нормативна точка зору лінгвістів на паронімію найповнішим чином представлена дослідженнями довідково-методичного характеру: «словниками труднощів», «словниками паронімів», різними дидактичними посібниками, підручниками, що включають вправи на розмежування й коректне використання паронімів, та ін.
Вітчизняну лексикографію відрізняє прагнення виділити пароніми із загального масиву «труднощів», присвятивши їм окремі «словники паронімів». Найбільше активно область паронімії почала розроблятися російськими лексикографами. В останні два-три десятиліття ними були створені чотири повноцінних словники паронімів.
Гра слів. Каламбур.
Особливу глибину і емоційність комічного ефекту спостерігаємо саме
в результаті застосування письменником ефекту гри слів. Розглянемо походження даного поняття.
Мова - найважливіший інструмент культури, який, як і всі найперші види діяльності людського суспільства, переплітається з грою. Вперше термін мовна гра вжив австрійський філософ Л. Вітгенштейн. Під мовною грою він розумів "…єдине ціле: мова та дії, з якими вона переплітається" [8]. Згідно з цією теорією, елементи мови мають смисл лише як частина певної гри. Цей зміст актуалізується в конкретних ситуаціях вживання мови [10, c.34]. Автор В.З. Санніков в своєму дослідженні, присвяченому даному питанню, називає мовною грою "…кожне навмисно незвичне використання мови (наприклад, для створення художнього ефекту)" [28, c.45]. Він також визначає, що "мовна гра, як комічне в цілому, - це відступ від норми, щось незвичайне". Лінгвіст Т.О. Гридіна пропонує асоціативну концепцію мовної гри: ефект мовної гри зумовлений включенням знака до нового асоціативного контексту, який забезпечує прогноз сприйняття мовних одиниць з розрахунком на певну реакцію (реального або уявного) адресата [14, c.145].В.С. Виноградов вважає, що "мовна гра створюється завдяки вмілому використанню з метою досягнення комічного ефекту різноманітних співзвучень, певних або часткових омонімів, паронімів і таких мовних феноменів, як полісемія та зміна сталих лексичних зворотів" [7, c.98]. Серед різноманітних форм мовної гри, які дослідники виділяють на сучасному етапі, нас цікавить каламбур.
Каламбур вважається одним з багатьох стилістичних прийомів створення експресивно-оцінних мовних одиниць [16, c.53]. В підручнику І.В. Кузнєцової знаходимо наступне визначення каламбуру: "… (фр. "calembour" - гра слів) стилістична фігура, в якій два різних значення одного слова або два схожі за звучанням слова використовуються для досягнення гумористичного або пародійного ефекту" [19, c.74]. Українська дослідниця А.П. Коваль дає таке тлумачення каламбуру: "…стилістична фігура, яка виділяється специфічністю своєї мовної форми: слово вживається в такому лексичному оточенні, яке примушує сприймати його в двох планах, з двома значеннями, що надає думці несподіваного комічного напрямку. Каламбурне вживання слова надає особливої яскравості, емоційності всьому висловлюванню" [16, c.54-55]. Для порівняння наведемо визначення зі словника літературознавчих термінів: "Каламбур - стилістичний прийом, за основу якого правлять омоніми, пароніми та будь-які форми полісемантичності; часто вживається в комічному та сатиричному контекстах" [29]. Деталлю, що забезпечує каламбуру успіх, так само як в випадку з нонсенсом, є ефект несподіванки [24].
З. Фрейд у своїй роботі "Остроумие и его отношение к бессознательному" відносить каламбури до найчисельнішої групи прийомів вираження комічного, так як до техніки виразу каламбуру висувається мінімум вимог порівняно зі справжньою грою слів [35, c.39]. Надалі з’ясуємо, що ж відрізняє каламбур від власне гри слів. Так, К. Фішер чітко відмежовуючи каламбур від гри слів, стверджує, що каламбур - це невдала гра слів, тому що він грає словом не як словом, а як співзвуччям, а гра слів переходить від співзвуччя слів саме в слово, яке являє собою звукову картину з якою пов’язується той чи інший зміст [35, c.47]. Каламбур не претендує на багатозмістовне вживання одного й того ж самого мовного матеріалу, на противагу цьому каламбур швидше побудований на повторенні вже відомого, тобто на аналогії слів.
Отже, робимо висновок, що гра слів в нашій роботі тлумачитиметься як стилістичний прийом, побудований на ідентичності мовних одиниць (сюди відносимо полісемію і розкладання фразеологічних зворотів).
Підсумовуючи вище наведені визначення каламбуру і гри слів, і порівнюючи дефініції різних дослідників, ми пропонуємо в нашому дослідженні, на противагу грі слів, тлумачити каламбур як стилістичний прийом, побудований на різних формах подібності лексичних одиниць (омонімія, паронімія), використання якого передбачає порушення нормативного вживання мовних одиниць з метою досягнення певного естетичного ефекту (як правило комічного), і який за своїми функціональними характеристиками вужчий, ніж гра слів.
Прослідкувати порушення максим кооперації, які призводять до створення ефекту гри слів та каламбуру в художньому тексті досить легко, адже обидва стилістичні прийоми вже власне своїм існуванням порушують вимогу уникати двозначності (максима способу) та висловлюватися максимально ясно і зрозуміло. Каламбур завжди помітний в комунікативних ситуаціях завдяки своїй експресивності та відхиленні від формальних правил мовного співробітництва, що надає мові особливу яскравість, емоційність і підсилює її виразні якості.
Мовознавці давно звернули увагу на існування таких близькозвучних слів, на відмінності між ними у значенні та на можливі помилки у їх вживанні. Проте й до цього часу існує чимало розбіжностей у поглядах дослідників і на саме явище паронімії, і на групи, які можна включати до паронімів. При широкому розумінні паронімії до паронімів зараховують усі слова, що мають звукову подібність, не враховуючи морфемного складу слова, – і різнокореневі, і спільнокореневі (досвід –дослід, громадський – громадянський, верба–вербена, дерен–терен; hare – hair, skirt – shirt, diary – dairy, wander - wonder). Якщо ж розуміють паронімію вужче, то в паронімічні групи включають тільки спільнокореневі слова, які мають певний змістовий зв’язок (комунікативний–комунікаціиний, хронікальний–хронічний, фабрикант–фабрикат, співак–співець; career – carrier, human – humane, physics – physique). Семантичні зв’язки між паронімами можуть бути різними – синонімічними, антонімічними, іноді це слова з близьким, суміжним значенням або члени однієї тематичної групи. Основну групу паронімів становлять слова, що семантично пов’язані між собою, частково збігаються за морфемним складом, близькі за походженням. Паронімічними відношеннями поєднується пара слів (lay – lie, suit – suite, seize – cease), значно рідше–три або більше (draught – draughts – drought).
За характером смислових зв’язків пароніми поділяють на кілька груп:
а) пароніми синонімічні (special – specific, campaign – company, canal – channel, raise – rise, human – humane);
б) пароніми антонімічні (employer – employee,immigrant – emigrant, evolution – revolution). Пароніми переважно належать до однієї частини мови, мають однакові граматичні ознаки. На відміну від синонімів - слів, що позначають близькі поняття і тому можуть заміняти одне одного, – для паронімів така взаємозамінність неможлива. Якщо омонімія як різновид лексичних відношень, пов’язаних із формою знака, ґрунтується на повному збігові його фонетичного складу, то паронімія передбачає частковий збіг, подібність структури і вимови слів, різних за значенням (дефектннй–дефективний, психіатричиий–психічний; mayor – major, low –law). Серед основних чинників, що визначають особливості паронімів, є семантична зумовленість. Кожна паронімічна пара чи група здебільшого має свою специфіку, тому при зіставленні паронімів слід виявляти здатність кожного з них до сполучення з іншими словами.
За ступенем зближення (подібності) звукового оформлення морфемного складу виділяють як мінімальні, так і максимальні пароніми.
Максимальні відрізняються не більше, ніж однією звуковою одиницею: стрес-струс, гамувати-тамувати; hare – hair,wander – wonder.
Мінімальні–більш ніж однією: апендикс–апендицит; company – campaign.
За звуковим складом пароніми бувають:
За лексичним значенням пароніми бувають:
Пароніми, як і омоніми, у художній літературі та в побуті використовуються для створення каламбурів — жартівливої гри слів: — Сумніваюсь, чи ти козак чи кізяк, — засміявся задоволений своїм жартом Варчук (М. Стельмах). Страшніш від огненних геєн голодна хіть зажерливих гієн (Б. Олійник). Прийомний син барона був баран (Л. Костенко). Нечесну приватизацію в народі називають прихватизацією; донощиків, шо на вухо доносять, іменують Навуходоносорами (за ім'ям вавилонского царя Навуходоносора). Використання омонімів і паронімів як художніх та стилістичних засобів називається парономазією.
Разом із тим треба пам'ятати, що звукова, а іноді й зна ченнєва близькість паронімів може призвести до сплутування їх: незгоди («відсутність взаємопорозуміння, розбіжність у поглядах») і знегоди («нещастя, труднощі»); факт («подія, явище») і фактор («умова, причина»); уява («здатність уявляти») і уявлення («розуміння, поняття»); зумовити («спричинити») і обумовити («зробити застереження») тощо.
РОЗДІЛ 2. «Аліса в Країні Чудес» як приклад кореляції паронімів: аспет комічного
2.1. Пароніми як аспект каламбуру казки «Аліса в Країні Чудес» Льюїса Керрола
Комічне здатна переживати кожна людина. Відчуття комізму передається через осягнення невідповідності між неповноцінним, недосконалим змістом явища і його формою, яка претендує на повноцінність і значущість, прагнення видати себе не за те, чим вони є насправді. В концентрованій формі комічне проявляється в мистецтві. Різні грані комічного лежать в основі таких літературних жанрів, як гумореска, сатира, епіграма, пародія, памфлет, комедія, буфонада, фарс, бурлеск тощо. Градація емоційного реагування на різні прояви комічного, його відношення до суспільного ідеалу передається в поняттях усмішка, жарт, іронія, гумор, чорний гумор, гротеск, сарказм, карикатура, інвектива. Ці поняття можуть лежати в основі відповідних жанрових структур, стилістичних фігур чи тропів, тобто засобів художнього моделювання іншої, естетичної реальності [5, c.298-353].
В даній роботі будемо керуватися визначення комічного, яке знаходимо в словнику літературознавчих термінів: "…категорія естетики, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення" [29]. Крім того, цитуючи статтю, подану в "Філософському енциклопедичному словнику", знаходимо наступне твердження: "…Явний комізм протистоїть прихованому, що грає велику роль в утворенні власне комічної ситуації" [33]. На вище зазначеному прихованому комізмі й базується комічність у казці-феєрії Л. Керролла "Alice in Wonderland".
Існують різноманітні прийоми створення комічного ефекту. В нашій роботі пропонуємо розглядати їх як наслідок порушення конверсаційних максим Грайса. Результати дослідження свідчать, що такі порушення призводять до появи наступних стилістичних засобів:
Існують загальні закономірності спілкування, якими повинні керуватися всі, якою б мовою вони не говорили.
Поль Грайс запропонував серію постулатів, що описують процес комунікації [13, c. 248]. Ця проблематика виникла, коли не лінгвісти, а філософи звернулися до аналізу складніших варіантів людського спілкування. Приміром, чому у відповідь на питання за столом: “Ви могли б дотягнутися до солі?”, ми не скажемо “так” і продовжуємо далі їсти, а чомусь передаємо сіль. Що примушує нас сприймати це питання не як питання, а як побічно висловлене прохання?” [2, c. 73].
У нормальній ситуації людський діалог не є послідовністю не пов'язаних між собою реплік – в цьому випадку він не був би осмисленим. Зазвичай діалог є, в тій або іншій мірі, особливого роду спільною діяльністю учасників, кожен з яких в якійсь мірі визнає загальну для них обох мету діалогу [16]. Такого роду мета може бути задана з самого початку (наприклад, коли предмет обговорення названий експліцитно) або ж виявлятися в процесі спілкування. У будь-якому випадку, на кожному кроці діалогу деякі репліки виключаються як комунікативно недоречні.
У сучасній лінгвістиці така ідея взаємодії мовця і слухача отримала назву принципу кооперації. Ось як формулює зміст цього принципу його автор, американський логік Г.П. Грайс: “Твій комунікативний внесок на даному кроці діалогу повинен бути таким, якого вимагає спільно ухвалена мета (Напрямок) цього діалогу” [8, c. 59].
На основі цього принципу були сформульовані конкретні постулати, дотримання яких загалом і в цілому відповідає виконанню цього принципу. Ці постулати можна розділити на чотири категорії, які, услід за Кантом, Грайс назвав категоріями Кількості, Якості, Відношення і Способу [15, с. 249].
Недотримання будь-якої з перечислених вимог призводить до комунікативних труднощів та непорозумінь. Зокрема, надлишок інформації заплутує співрозмовника, збиває його з пантелику, недостатність ж інформації вимагає роз'яснень і виправдань. Вживання незнайомих співрозмовнику слів чи неоднозначних виразів також веде до нерозуміння або навіть до конфлікту. Порушення цих постулатів під час розмови призводить до непорозуміння між учасниками діалогу. Прослідкуємо на прикладах ситуації, в котрих була порушена та чи інша категорія.
Категорія Кількості пов'язана з тією кількістю інформації, яку намагається передати мовець; до цієї категорії відносяться наступні постулати [15, c. 250]:
“What do you know about this business?’ the King said to Alice.
‘Nothing,’ said Alice.
‘Nothing whatever?’ persisted the King.
‘Nothing whatever,’ said Alice.
‘That’s very important,’ the King said, turning to the jury” (1, c.56).
До категорії Якості відноситься загальний постулат “Старайся, щоб твоє висловлювання було істинним”, а також два конкретніших постулати:
1. Не говори того, що ти вважаєш помилковим.
2. Не говори того, для чого у тебе немає достатніх підстав.
“- A cat may look at a king,’ said Alice. ‘I’ve read that in some book, but I don’t remember where” (1, c. 33).
З категорією Відношення пов'язаний один-єдиний постулат – це постулат релевантності (“Не відхиляйся від теми”):
“I didn’t know it was your table,’ said Alice; ‘it’s laid for a great many more than three.
‘Your hair wants cutting,’ said the Hatter. He had been looking at Alice for some time with great curiosity, and this was his first speech” (1, c. 25).
Категорія Способу торкається не того, про що говориться (як інші категорії), а швидше того, як це говориться. До цієї категорії відносять один загальний постулат – “Виражайся ясно” – і декілька приватних постулатів, типу:
1.”Уникай незрозумілих виразів”:
“Take off your hat,’ the King said to the Hatter.
‘It isn’t mine,’ said the Hatter.
‘Stolen!’ the King exclaimed, turning to the jury, who instantly made a memorandum of the fact.
‘I keep them to sell,’ the Hatter added as an explanation; ‘I’ve none of my own. I’m a hatter” (1, c. 59).
2. “Уникай неоднозначності”.
На практиці цей постулат може бути проілюстрований численними прикладами використання багатозначності. Наприклад, дефекти семантики сполучуваності – використання fast в значенні the quality замість “in a rapid manner” у фразеологічній єдності “as fast as a lightning”:
“And then he took the helmet off again – but it took hours and hours to get me out. I was as fast as – as lightning, you know.'
'But that's a different kind of fastness,' Alice objected.
The Knight shook his head. 'It was all kinds of fastness with me, I can assure you!' he said” (1, c. 33).
3. “Будь лаконічним (уникай непотрібної багатослівності)”
4. “Будь організованим”.
Також є й інші принципи висловлювання, порушення яких є незвичним, а іноді може призвести до непорозуміння.
Порушення попередньої умови акту спонукання:
“Take some more tea,’ the March Hare said to Alice, very earnestly.
‘I’ve had nothing yet,’ Alice replied in an offended tone, ‘so I can’t take more.’
‘You mean you can’t take less,’ said the Hatter: ‘it’s very easy to take more than nothing.’
‘Nobody asked your opinion,’ said Alice” (1, c. 45).
Порушення прийнятої послідовності мовних актів:
“However, there would be no harm, she thought, in asking if the game was over. 'Please, would you tell me – ' she began, looking timidly at the Red Queen.
'Speak when you're spoken to!' The Queen sharply interrupted her” (1, c.43).
Порушення принципу ввічливості:
“I never thought of that before!' she said.
'It's MY opinion that you never think AT ALL,' the Rose said in a rather severe tone.
'I never saw anybody that looked stupider,' a Violet said, so suddenly” (1, c.50).
Принцип контрасту значення, двоплановість сприйняття прийомів. Загальним для каламбуру і гри слів, є двоплановість сприйняття: без неї дані стилістичні прийоми перестають існувати. “Можуть бути різні способи класифікації, аспекти аналізу тих семантико-звукових явищ, котрі складають основу каламбуру (гри слів), але сутність цих явищ одна: зіткнення, протиставлення, переплетення, неочікуване співставлення чи злиття в окремих контекстах мінімум двох значень слова (чи значень двох співзвучних, омонімічних слів, словосполучень) і одночасне їх сприйняття” [1, c. 145]. Головне і в каламбурі, і в грі слів – принцип контрасту, протиріччя між звучанням і значенням обіграваємих слів, тобто між ідентичним або тотожним звучанням і різним (аж до протилежності) значенням слів , між формою і змістом мовного знака, наприклад:
Контраст, зіткнення, протиставлення:
“I ам so hot and thirsty!’
'I know what YOU'D like!' the Queen said good-naturedly, taking a little box out of her pocket. 'Have a biscuit?'
So she took it, and ate it as well as she could: and it was VERY dry; and she thought she had never been so nearly choked in all her life.
'While you're refreshing yourself,' said the Queen (1, c.57) ”
Двоплановість сприйняття:
“Curtsey while you're thinking what to say, it saves time.'
Alice wondered a little at this, ... 'I'll try it when I go home,' she thought to herself, 'the next time I'm a little late for dinner” (1, c.52).
Принцип обманутого очікування. Сприйняття двозначних висловів закономірно супроводжується ефектом обманутого очікування. Введення в текст гри слів пов’язано з порушенням передбачуваності елементів і завжди викликає стилістичний ефект [9, c. 6]. З точки зору теорії сприйняття, обмануте очікування, властиве розглянутим стилістичним прийомам, є результатом різкого порушення механізму імовірнісного прогнозування. Індивід, на підставі попереднього досвіду та отриманих раніше знань, в систему яких входить і уявлення про код (мову), прогнозує як зміст, так і код подальшого (очікуваного) висловлювання. Лінійність (безперервність) мови сприяє тому, що поява кожного окремого елемента підготовлено попереднім, і саме готує подальші елементи. Однак якщо на цьому фоні з'являються елементи малої ймовірності, то виникають перешкоди в оповідному ланцюзі в результаті того, що елемент, який з’являється несподівано випадає з системи заздалегідь запрограмованих зв'язків. Якщо при нормативному використанні елементів встановлення зв'язків між ними відбувається автоматично, за заданим стереотипом, то при деавтоматизації сприйняття відбувається порушення стереотипу. Процес встановлення нового зв'язку є перехідним етапом на шляху до створення нового образу, в конструюванні якого й полягає сенс порушення передбачуваності. На цьому проміжному етапі сповільнюється хід сприйняття, непередбачуваний елемент, привертаючи до себе максимум уваги, висувається на перший план:
“... she was up to her chin in salt water. Her first idea was that she had somehow fallen into the sea, ‘and in that case I can go back by railway,’ she said to herself. (Alice had been to the seaside once in her life, and had come to the general conclusion, that wherever you go to on the English coast you find a number of bathing machines in the sea, some children digging in the sand with wooden spades, then a row of lodging houses, and behind them a railway station)” (1, c.21).
Принцип зближення неспівставного. З логічної точки зору, і каламбур, і гра слів базуються на комічному зближенні або порівнянні таких понять, які в звичайних умовах не співвідносяться. Марк Твен сказав з цього приводу наступне: “Дотепність – це неочікуване поєднання думок, які до того, здавалося, не знаходились в жодних відношеннях”. [18, с. 284]. Ефективність, або краще ефектність досліджуваних стилістичних прийомів залежить від ступеня розрізненості, понять що обіграються – чим вище рівень комунікативної дивергенції (розходження між об'єктивно даними значенням висловлювання і змістом, що постулюється адресантом), тим більш несподіваний отриманий ефект. З іншого боку, ступінь гостроти залежить від наявності семантичних зв'язків між значеннями складових мовних одиниць цього прийому, тобто каламбур і гра слів будуються не на випадковому зіткненні випадкових значень, а на основі строго вмотивованого, цілеспрямованого їх вибору:
‘How cheerfully he seems to grin,
How neatly spread his claws,
And welcome little fishes in
With gently smiling jaws!” (1, c.19).
У сценарії метод гри слів та каламбуру майже не використовується.
3.2. Використання нонсенсу у книзі
Нонсенс утворюється з переосмислення формул, постулатів і принципів традиційного смислу, який є ресурсом для формування нонсенсу, отже, існують деякі механізми для переходу від одного до іншого. Найпотужнішим з таких механізмів є інверсія тих культурних категорій та норм поведінки, що творять традиційний смисл. Нонсенс часто виступає як дещо іронічна критика традиційного смислу. Згідно з думкою американської дослідниці С. Стюарт, “нонсенс, гра та парадокс... є методами для інновацій та оцінювання” [18, с. 50]. Інвертуючи деякі загальноприйняті норми, твори літератури нонсенсу змушують читача подивитися на них “свіжим оком” та оцінити наново те, що здавалося самоочевидним.
Нонсенс – це також підривання найважливіших процесів формування традиційного смислу. У процесі літературної комунікації перетворювальний чинник ґрунтується на впевненості комунікантів у взаєморозумінні, яке є основою процесів традиційного смислу. Л. Керрол широко використовує такий тип нонсенсу. Законам нонсенсу слідувала і сценаристка фільму.
У його творах слово часто використовується у першому, буквальному значенні й не поєднується з контекстом традиційного смислу. Наприклад, діалог Аліси з Білим Королем у ”Алісі у Задзеркаллі” постійно переходить з метафоричного на буквальний рівень: “I beg your pardon?” asked Alice. “It isn’t respectable to beg” said the King” [16]. Тут метафоричну формулу ввічливості “I beg your pardon” Король сприймає буквально, вносячи елемент нонсенсу. У тому ж діалозі читаємо уривок: “There’s nothing like eating hay when you’re faint,” he remarked to her, as he munched away. “I should think throwing cold water over you would be better,” Alice suggested, “or some sal-volatile.” “I didn’t say there was nothing better,” the King replied. “I said there was nothing like it” [4] У цьому випадку зведення фрази до буквального смислу слова like розхитує код повідомлення, створюючи комічний ефект нонсенсу. Комічний ефект з’являється, коли ми вдаємо, що сприймаємо буквально вислів, який вжи вається фігуративно, або коли наша увага звернена на фактичний аспект метафори [11, с. 159], – наголошував французький філософ А. Бергсон.
У наведених вище прикладах метафоричність протиставляється буквальному смислові, і це найпоширеніше застосування інверсії-протиставлення для створення нонсенсу. Проте протиставляти можна й інші категорії. Наприклад, категорії живого та неживого. У Льюїса Керрола Аліса потрапляє на крокет, де те, що має бути неживим, замінено живими предметами. Коли на майданчику для крокету м’ячі стають живими їжаками, бити – фламінго, а ворота заміняють знову ж таки живі карти, що склалися навпіл, і до того ж це все рухається, тікає, не слухає – отут маємо приклад ситуації-нонсенсу:
“You've no idea how confusing it is all the things being alive; for instance, there's the arch I've got to go through next walking about at the other end of the ground and I should have croqueted the Queen's hedgehog just now, only it ran away when it saw mine coming?” (1, c. 64).
Отже, інвертування однієї категорії в іншу (тут, неживого в живе) стає механізмом переходу від традиційного смислу до нонсенсу.
Л. Керрол використовує саме протиставлення, щоб показати відносність того, що вважають традиційним смислом. У розмові з Алісою Чеширський кіт виголошує:
“We're all mad here. I'm mad. You're mad.” “How do you know I'm mad?” said Alice. “You must be,” said the Cat, “or you wouldn't have come here.” Alice didn't think that proved it at all; however, she went on “And how do you know that you're mad?” “To begin with,” said the Cat, “a dog's not mad. You grant that?” “I suppose so,” said Alice. “Well, then,” the Cat went on, “you see, a dog growls when it's angry, and wags its tail when it's pleased. Now I growl when I'm pleased, and wag my tail when I'm angry. Therefore I'm mad” (1, c. 45).
Видно, що Л. Керрол протиставляє категорії здорового глузду та божевілля. Те, що для кота нормальне в поведінці, для собаки – божевілля, і навпаки. Письменник вказує на відносність цих категорій і залежність їх від ситуації та кола реципієнтів, серед яких і діти, і дорослі. Ефект нонсенсу знов досягається за допомогою протиставлення. Власне таке протиставлення – інверсія і є основою нонсенс-логіки Л. Керрола.
3.3. Синтаксичні стилістичні прийоми та виражальні засоби
Для англійського письменника характерним було використання різної структури речень, зокрема він використовував такі види інверсії:
• логічно-фразова інверсія, де одні й ті ж слова, переставлені в різному порядку, надають різні смисли реченню, один з яких належить до традиційного смислу, а другий, переставлений, до нонсенсу. Наприклад, у Країні Чудес Аліса роздумує “Do cats eat bats?”, що пізніше інвертується у “Do bats eat cats?” [6], або ж прикладом може бути дискусія під час божевільного чаювання про те, що говорити те, що думаєш і думати те, що говориш; бачити те, що їси та їсти те, що бачиш; любити те, що маєш і мати те, що любиш – це зовсім різні речі [15, с. 58];
• просторова інверсія, де розмір об’єктів та суб’єктів змінюється стосовно традиційного співвідношення. Зміни зросту Аліси в Країні Чудес є такими інверсіями – замість великої дівчинки і маленького цуценяти, ми бачимо маленьку дівчинку і велике цуценя;
• суто Керролівська задзеркальна інверсія. У дзеркалі всі асиметричні предмети “вивертаються”. Так Труляля та Траляля – дзеркальні близнюки, Білий Лицар співає пісню про спробу всунути праву ногу в лівий чобіт. Якщо ж взяти до уваги не лише асиметричні речі, а й події, то в “Задзеркаллі” вони інвертуються настільки часто, що це стає лейтмотивом усієї книжки. Наприклад, щоб наблизитись до Чорної Королеви, Аліса йде в протилежному напрямку; король має два гінці: один, щоб бігти туди, а другий, щоб бігти звідти; Біла Королева пояснює принципи “життя назад”; торти в Задзеркаллі спочатку роздають, а потім ріжуть тощо.
• “Пуста множина” (множина, що не має елементів) також слугує Л. Керролові джерелом логічного нонсенсу особливого виду. Аліса роздумує, що стається з полум’ям свічки, коли вона не горить; Червовий Король дивується, як можна написати листа нікому (“Кому адресовано листа?” – “Нікому” [7, с. 95]), а Білий король хвалить Алісу за добрий зір, коли вона на дорозі бачить “нікого” (“Кого ти там бачиш?” – “Нікого” [7, с. 183]).
• одного класу речей у інший.
•переосмислення-інвертування конвенційних прийомів та формулювань.
• інверсія метафоричного в буквальне
Отже, Л. Керрол застосовував у своїх творах різноманітні та численні інверсійні механізми для переходу від традиційного смислу до нонсенсу; їх використання не робить творів алогічними, а навпаки, запроваджує свою логіку подій, яка не замкнута рамками здорового глузду. У творах Л. Керрола інверсія є основою нонсенс-логіки та одним із найпотужніших прийомів створення семантичної неоднозначності. Саме непроясненість смислу, що несе в собі смислотворчий потенціал, зацікавила спочатку модерністів (вплив Л. Керрола простежується в “Поминках по Фіннеганові” Дж. Джойса), а пізніше постмодерністів, прикладом продовження традицій Л. Керрола може слугувати творчість Е. Берджеса, особливо його твір “A Long Trip to Teatime”, в якому прийоми Л. Керрола трансформовані та адаптовані в контексті сучасної літературної доби.
У книзі наголошується на тому, що ми маємо говорити чітко ті думки, які хочемо виразити. Для цього підходять прості речення та прямі класичні структури. Ось як це було показано у книзі. На жаль цей момент у фільмі був пропущений:
“`Then you should say what you mean,' the March Hare went on.
`I do,' Alice hastily replied; `at least--at least I mean what I say--that's the same thing, you know.'
`Not the same thing a bit!' said the Hatter. `You might just as well say that "I see what I eat" is the same thing as "I eat what I see"!'
`You might just as well say,' added the March Hare, `that "I like what I get" is the same thing as "I get what I like"!'
`You might just as well say,' added the Dormouse, who seemed to be talking in his sleep, `that "I breathe when I sleep" is the same thing as "I sleep when I breathe"!'
`It IS the same thing with you,' said the Hatter, and here the conversation dropped, and the party sat silent for a minute, while Alice thought over all she could remember about ravens and writing-desks, which wasn't much” (1, с. 34).
Констанція Гейл наголошує, що у книзі так і в сценарії чимало поширених прийменникових фраз, які поширені неправильними, тобто утвореними автором словами.
У книзі часто використовуються такі речення, що навіть англійські вчені як Джеф Паллам не можуть твердо сказати – чи можуть такі речення використовуватися у мові та мовленні:
“Never imagine yourself not to be otherwise than what it might appear to others that what you were or might have been was not otherwise than what you had been would have appeared to them to be otherwise” (1, c. 48).