Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Відпустки без збереження заробітної плати установлені двох видів:
що надається в обов’язковому порядку за бажанням працівника;
що надаються за згодою сторін.
Тривалість відпустки без збереження заробітної плати, що на-
дається в обов’язковому порядку за бажанням працівника, визначе-
на ст. 25 Закону:
1. Матері або батькові, який виховує дітей без
матері (в тому числі й у разі тривалого
перебування матері в лікувальному закладі),
що має двох і більше дітей віком до 15 років
або дитину-інваліда - До 14 календарних
днів щорічно;
2. Чоловікові, дружина якого перебуває у
післяпологовій відпустці - До 14 календарних
днів;
3.Ветеранам війни, особам, які мають особливі
заслуги перед Батьківщиною, та особам, на
яких поширюється чинність Закону України
“Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту” - До 14 календарних
днів щорічно;
4.Пенсіонерам за віком та інвалідам III групи - До 30 календарних
днів щорічно;
5.Інвалідам I та II групп - До 60 календарних
днів щорічно;
6.Особам, які одружуються - До 10 календарних
Днів;
7.В інших випадках, установлених ст. 25 Закону.
За сімейними обставинами та з інших причин працівникові може
надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін,
обумовлений угодою між працівником та власником або уповнова-
женим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Питання про надання такої відпустки, її тривалість вирішується
роботодавцем з урахуванням виробничих можливостей організації та причин, у зв’язку з якими працівник просить надати відпустку без
збереження заробітної плати.
Відпустки без збереження заробітної плати оформлюються нака-
зом (розпорядження) роботодавця.
Потрібно враховувати, що відпустки без збереження заробітної
плати надаються тільки з ініціативи працівника. “Вимушені” відпус-
тки без збереження заробітної плати з ініціативи роботодавця чин-
ним законодавством України не встановлені. Коли працівник не з
своєї вини не може виконувати обов’язки, передбачені укладеним з
ним трудовим договором, роботодавець зобов’язаний оплатити час
простою відповідно до ст. 113 КЗпП.