Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти і науки України
Головне управління освіти і науки обласної державної адміністрації
Харківського гуманітарно-педагогічний інститут
Кафедра педагогіки, психології, початкової освіти
Концепція морального виховання в початковій школі
Курсова робота з педагогіки
студентки 412 групи
факультету початкової освіти
Дзюби Ірини Олександрівни
Науковий керівник –
викладач-методист
Бєляєв С.Б.
Харків – 2007
План
ВСТУП
РОЗДІЛ І. Теоретичні основи концепції морального виховання в початковій школі
1.1 Загальне поняття морального виховання в початковій школі
1.2 Вплив емоційності батьків на атмосферу в сім'ї
1.3 Спільна виховна робота школи, сім’ї і громадськості в початковій школі
1.4 Шляхи підвищення педагогічних знань батьків у сфері морального виховання
1.5 Прищеплення дитині здатності до співпереживання в процесі морального виховання в початковій школі
1.6 Формування естетичних почуттів дитини в початковій школі
1.7 Прищеплення дитині любові до знань і рідної мови в процесі морального виховання в початковій школі
1.8 Прищеплення та формування у дитини любові до рідної землі в процесі морального виховання в початковій школі
1.9 Гуманність і моральність дитини в початковій школі
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Вступ
Темою нашої курсової роботи ми обрали проблему "Концепції морального виховання в початковій школі", тому що ця тема є досить актуальною на даному етапі розвитку педагогічної діяльності взагалі. Розглядом цього питання займалися такі видатні вчені-педагоги, як: Я.А.Коменський, К.Д.Ушинський, В.О.Сухомлинський, А.С.Макаренко, Н.Крупська та інші.
Розглянувши і вивчивши результати їх досліджень щодо цієї проблеми ми дійшли висновків про важливість морального виховання взагалі і , що є більш значним у процесі навчання та виховання, про важливість морального виховання в початковій школі.
У нашому курсовому проекті ми спробували зробити детальний аналіз з приводу цього питання, а саме: висвітлити загальне поняття морального виховання в початковій школі, з’ясувати вплив емоційності батьків на атмосферу в сім'ї, описати спільну виховну роботу школи, сім’ї і громадськості в початковій школі, дізнатися про шляхи підвищення педагогічних знань батьків у сфері морального виховання, розглянути прищеплення дитині здатності до співпереживання та любові до знань, рідної мови і до рідної землі в процесі морального виховання в початковій школі, дослідити формування естетичних почуттів дитини в початковій школі, а також простежити як формується та розвивається гуманність і моральність дитини в початковій школі.
1. Теоретичні основи концепції морального виховання в початковій школі
1.1 Загальне поняття морального виховання в початковій школі
У процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.
Моральне виховання — виховна діяльність школи і сім'ї, метою якої є формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.
Результати морального виховання характеризуються поняттями "мораль", "моральність", "моральна свідомість", "моральні почуття", "моральні переконань "моральна спрямованість" та ін.
Мораль – система ідей, принципів, уявлень, норм оцінок, правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми. Спирається вона не на норми права, а на силу особистісного переконання, громадську думку, авторитет окремих осіб.
Моральність — воля до діяння і саме діяння відповідно до норм моралі.
Іншими словами, моральність є реалізацією особистістю своїх моральних установок, принципів, тобто моральною практикою.
Моральна свідомість — вираження ідеального належного, на яке орієнтується людина.
Вона може бути суспільною (моральні погляди та оцінки груп) й індивідуальною (моральні погляди та оцінки індивідів), її співвіднесення з дійсністю відбувається не безпосередньо, а через моральні приписи й оцінку діяльності людей.
Моральні почуття — стійкі переживання у свідомості людини, які зумовлюють її вольові реакції, ставлення до себе, інших людей, явищ суспільного буття.
Разом з моральною свідомістю моральні почуття є основою моральних переконань особистості.
Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи, норми.
На основі моральних переконань реалізується моральна спрямованість особистості.
Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.
Методологічною засадою морального виховання є етика.
Етика — наука про мораль, природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і відповідних відносин між людьми в суспільстві.
У сучасній цивілізації окреслилися західноєвропейська та американська моральні системи. Згідно із західноєвропейською моральною системою заради досягнення навіть "великого добра" неприпустимим є "мале зло" (скажімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку), прихильники американської (вона домінує на пострадянських теренах) вважають прийнятним поєднання добра і зла.
У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею, за якою людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси. Виховання учнів, на думку О. Вишневського, має забезпечити формування в них таких моральних цінностей:
а) абсолютно вічні цінності. Це загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (добро, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.);
б) національні цінності. Вони є значущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До таких цінностей належать патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо;
в) громадянські цінності. Ґрунтуються на властивому для демократичних суспільств визнанні гідності людей. Ними є права і свободи людини, обов'язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо;
г) сімейні цінності. До них належать моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін.
Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний із сильними переживаннями, формують основи моральних ставлень людини до суспільства, праці, інших людей.
Цінності особистого життя мають значення насамперед для людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін.
Зміст морального виховання учнів зумовлений вимогами суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівнем його моральності. З огляду на це завданням морального виховання в школі є формування національної свідомості й самосвідомості учнів, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, жінки.
Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає виховання любові до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім'я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення учнів до практичних справ, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.
У вихованні національної гідності велике значення має правдиве висвітлення історії культури та освіти народу повернення до культурних надбань минулого, відкриття невідомих сторінок історичної спадщини.
Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне виховання, покликане виробляти глибоке розуміння громадянського обов'язку, готовність стати на захист Вітчизни, оволодівати військовими знаннями, вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його збройних сил.
Наголошуючи на важливості формування почуття національного в людині, К. Ушинський писав: "Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народність. Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за переконання, сприйняття тільки розумом, або за звичку, вкорінену страхом покарань. У лиходія, в якого погасли всі благородні людські почуття, можна ще дошукатися іскри любові до батьківщини: поля батьківщини, її мова, її перекази і життя ніколи не втрачають незбагненної влади над серцем людини. Є приклади ненависті до батьківщини, але скільки любові буває іноді в цій ненависті!"
Вихователь повинен чітко бачити процес становлення національної свідомості дитини, глибоко розуміти зміст ключових понять ("національний", "патріотизм", "націоналізм", "громадянськість" тощо).
Розвиток національної свідомості особистості, за спостереженнями О. Вишневського, охоплює такі етапи:
1.Етнічне самоусвідомлення особистості, яке є першоосновою, корінням патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім'ї, з маминої колискової, бабусиної казки, участі у народних звичаях та обрядах, із народної пісні, причетності до народної творчості. У ранньому дитинстві формується культ рідної оселі, сім'ї" предків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в процесі етнізації має рідна мова, засвоєнню якої до певного часу не повинні заважати інші мови.
2. Національно-політичне самоусвідомлення особистості. Припадає воно переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення дитиною себе як частини нації, своєї причетності до неї як політичного феномена, що має чи виборює певне місце серед інших націй. Важливими моментами цього етапу національного виховання є відновлення історичної пам'яті, формування почуття національної гідності.
3. Громадсько-державне самоусвідомлення особистості. Передбачає формування правильного розуміння явищ патріотизму й націоналізму, виховання поваги до національно-культурних цінностей інших народів, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності.
Великі можливості для формування національної самосвідомості закладені в неписаних законах лицарської честі, що передбачають: виховання любові до батьків, рідної мови; вірність у коханні, дружбі, побратимство; готовність захищати слабших, піклуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі; непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі та духовності; відстоювання свободи і незалежності особистості, народу, держави; турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів; бережливе ставлення до рідної природи, землі; сприяння у будівництві храмів, навчально-виховних і культурних, закладів; цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму, вміння завжди і всюди чинити благородно, виявляти інші чесноти.
Важливим у моральному вихованні є святкування дат народного календаря – системи історичних дат, подій, спостережень за довкіллям, народних свят, інших урочистостей, які відзначають протягом року. Він є енциклопедією знань про життя людей, їх побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища.Після здобуття Україною незалежності в житті та побуті народу утверджуються такі свята й урочистості, як День незалежності України (24 серпня), День Конституції країни (28 червня), День соборності України (22 січня),Свято козацької слави (2–5 серпня) та ін. Народний календар поповнюється загальнонаціональними святами: День знань, День матері, День батька, День родини. Передбачає він і регіональні урочистості з нагоди певних історичних подій, присвячені специфічним видам трудової діяльності (наприклад, проводи на полонину в Карпатах).
Є в народному календарі дати, пов'язані з релігійними Святами: День Андрія, День Миколи, Святвечір, Різдво, Водохреща, Стрітення, Великдень, Івана Купала, Покрови Матері Божої тощо.
Складовою народного календаря є родинний календар який охоплює важливі дати, віхи життя сім'ї, кожного й члена (дні народження членів сім'ї, ювілеї весілля батьків бабусі й дідуся).
Ефективність морального виховання учнів залежить від таких чинників:
– створення в навчальному закладі психологічного клімату поваги до моральних норм, правил людського співжиття;
– відповідність змісту морального виховання його меті й рівню морального розвитку школярів;
– раціональне співвідношення між словесними і практичними методами виховного впливу, що забезпечує єдність моральної свідомості і поведінки;
– своєчасне вжиття виховних заходів, акцентування уваги на попередженні аморальних явищ в учнівському колективі;
– подолання авторитарного стилю у ставленні педагогів до вихованців, побудова його на принципі гуманізму.
Особливо важливо, щоб декларовані педагогом моральні принципи підтверджувалися його моральною практикою, яка б відповідала найвищим критеріям моральності.
1.2 Вплив емоційності батьків на атмосферу в сім'ї
У тих сім'ях, де мати завжди весела і свою веселість виявляє у присутності дітей, – діти ростуть здоровими, життєрадісними, комунікабельними. І навпаки, у тих сім'ях, де матері відзначаються суворістю, серйозністю, вимагають лише слухняності, покірності, забороняють малечі у присутності дорослих бавитися, пустувати, – діти частіше хворіють, ростуть нервовими, дратівливими, відлюдкуватими.
"Будьте веселими!" – цей заклик до батьків уособлює цілу програму виховання. Дитина потребує радощів і сміху, як рослина світла. Матері і батьки мають радіти разом з дітьми, вигадувати для них жарти, витівки, ігри.
Дорослі у повсякденному житті формують у дитини емоційне ставлення до дійсності, виділяють, підкреслюють те, що спричиняє виникнення тієї чи іншої емоції. Наприклад, мати обережно підходить до вогнища, рухами і словами попереджає про небезпеку. Під час прогулянки у лісі батько захоплюється красою природи, квітами, сонцем, повітрям.
Діти легко схоплюють настрій батьків. Якщо мати прийшла з роботи засмученою, – припиняються гра, сміх, діти намагаються її обняти, поцілувати. А коли мати весела, – малі діти аж стрибають від радості, сміються разом з нею.
Лагідна посмішка батьків, їх гнів, радість, ніжність, жорстокість, переживання – все це формує емоційний світ дитини.
Син вчиться насуплювати брови, як батько, коли гнівається, а донька, звертаючись до ляльки з лагідними словами, вчиться ніжності і любові.
Важливим фактором виховання спокійної, врівноваженої дитини є добрий тон сімейного життя, де привітність і жарт поєднуються з серйозністю, справедливість з наполегливістю, а любов і ласка позбавлені відтінку поблажливості.
Батькам необхідно взяти собі за правило: всі труднощі і неприємності в житті дорослих не мають права позначатися на ставленні до дитини. Неприпустимо зганяти на дитині свій настрій. Запорука дитячого щастя - тепло родинного вогнища, взаємна любов і повага.
1.3 Спільна виховна робота школи, сім’ї і громадськості в початковій школі
Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. З появою дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя і практичної діяльності, забезпечити раціональну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності. Оскільки метою виховання підростаючого покоління є формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.
На думку М. Стельмаховича, сімейне виховання має бути спрямоване на розвиток тіла, душі, розуму. Тілесне виховання передбачає зміцнення здоров'я, сил, правильний фізичний розвиток дитини. "Усі наші зусилля, — зазначає він, -- спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім".
Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Відбувається воно завдяки добре налагодженому духовно-моральному життю у сім'ї, вчинкам людей, прикладу батьків. Власне, духовність виховується духовністю, мораль – моральністю, честь – честю, гідність – гідністю.
Правильно поставлене розумове виховання в сім'ї розкриває перед дітьми широкий простір для нагромадження знань як основи для формування наукового світогляду, оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням), вироблення інтелектуальних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером). Воно готує дітей до розумової діяльності.
Реалізуючі ці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей, піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до свого родоводу, історії народу.
Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від того, якою вона є. Головними умовами сімейного виховання є непорушний авторитет сім'ї, подружня вірність, любов до дітей, відданість обов'язку їх виховання, відповідальність батька за створення домашнього затишку, забезпечення на власному прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя. Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами народу, держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.
Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й поза навчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни. Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Далекоглядні батьки змалку залучають дітей до сімейної праці, дбають, щоб вони мали адекватні віковим можливостям трудові обов'язки. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.
Успіх сімейного виховання залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки – помий руки тощо). Домашній затишок облагороджує дітей.
Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті. Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Реалізувати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей. "Ваша власна поведінка, – писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, – вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету – все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть".
У праці "Про батьківський авторитет" А. Макаренко наводить приклади таких видів негативного авторитету батьків: "авторитет придушення", який ґрунтується на примусі, залякуванні, спричинюючи формування у дітей брехливості, жорстокості, агресивності; "авторитет віддалі" – батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; "авторитет чванства", коли батьки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів; "авторитет педантизму" – батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; "авторитет резонерства" – батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; "авторитет любові" – усепрощення, надмірні пестощі; "авторитет доброти" – батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; "авторитет дружби" – відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів у сімейному вихованні.
Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та поза навчальними справами, поважають їх людську гідність, виявляючи до них і належну вимогливість.
Надто важливою є роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак батьки не повинні перекладати на них свої обов'язки. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів – батьків і збагачених життєвим досвідом дідусів і бабусь. Саме дідусі й бабусі допомагають розв'язати й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.
Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, незадовільні житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка є наслідком того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30–34 роки – в чотири рази. Не менш відчутною причиною збільшення кількості неповних сімей є розлучення. У неповній сім'ї діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми, що ускладнює процес їх виховання.
У розлучених сім'ях особливо відчувається дефіцит чоловічого виховного впливу, наслідком чого є порушення гармонійного розвитку інтелектуальної сфери дитини; ускладнення процесу ідентифікації з батьківським (чоловічим) і материнським (жіночим) образами; неможливість спостерігати позитивну модель подружніх взаємин; сильна прив'язаність дитини до матері; різні відхилення психіки й фізичні вади. Однак діти рідко втрачають любов до батька, який проживає окремо, якщо він не принижує авторитету матері. Вони ненавидять суперечки батьків, побоюючись, що це може призвести до необхідності вибрати одного з них, втративши змогу бути одночасно з іншим. Часто вони, відчуваючи свою провину й відповідальність за незлагоди в сім'ї, намагаються відвернути батьків від суперечок. Здебільшого це негативно впливає на їх поведінку, спричинює прояви агресії, нервові зриви.
Розлучена сім'я необов'язково є причиною відхилень у розвитку й поведінці дитини. Вона може справитися з певними несприятливими обставинами, якщо їй буде приділена увага і своєчасна допомога дорослих, у тому числі й педагогів. Але незадоволеність емоційними контактами, життєва невпевненість у позитивній оцінці з боку дорослих, ігнорування її матеріальних потреб часто викривлюють ціннісні орієнтації, зумовлюють неадекватну самооцінку, комплекси тощо.
Особливою проблемою є так зване соціальне сирітство. Діти, які належать до цієї категорії, через асоціальну поведінку батьків позбавлені їх опіки.
Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, вона стає роздратованою, проявляє своє незадоволення всім, а згодом і небажання виконувати домашні завдання.
Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Діти із сімей з низькими доходами почуваються серед однокласників меншовартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти батьків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість переноситься на однокласників, педагогів.
Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічне занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі групи:
а) педагогічно неспроможні сім'ї. У таких сім'ях батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам);
б) педагогічно пасивні сім'ї. Вони не виявляють особливої активності у вихованні дітей або з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) чи суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належно це робити. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними;
в) антипедагогічні сім'ї. Передусім у такій сім'ї антипедагогічні, аморальні умови виховання дітей, панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.
У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, – сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, однак на її виховання бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова "не можна", тому вони ігнорують і шкільну дисципліну, яку батьки нерідко трактують, як посягання на свободу їх дитини.
1.4 Шляхи підвищення педагогічних знань батьків у сфері морального виховання
Ефективність навчально-виховної роботи забезпечується єдністю школи і сім'ї, якої досягають за постійної турботи школи про підвищення рівня психолого-педагогічної обізнаності, педагогічної культури батьків.
"Без сім'ї ми – я маю на увазі свою школу – були б безсилі, – писав В. Сухомлинський. – Десятиліття пішли у нас на те, щоб дати батькам азбуку педагогічної культури. Сьогоднішні батьки – це наші колишні учні; ми готували їх до батьківської місії, ще коли вони сиділи за партою – це дуже важливо! Безмежна повага та довіра школі – ось що найголовніше для колективу наших батьків. Для сім'ї в питаннях етичної культури, освіти, виховання немає авторитету вищого, ніж школа. Нам удалося досягти того, що в сім'ї панує культ книги та читання. І зараз добра половина наших зусиль щодо виховання підлітків та юнацтва спрямована на те, щоб підготувати їх гарними батьками і матерями. Можливо, це видається комусь дивним, можливо, ми помиляємось, але головне, провідне в нашій роботі з "професійної орієнтації – це виховання майбутніх батьків-вихователів уже за шкільною партою..."
Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунтуватися на визначених Законом України "Про загальну середню освіту" їх правах і обов'язках:
1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:
– вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;
– приймати рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;
– обирати і бути обраними до органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;
– звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;
– захищати законні інтереси дітей.
2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:
– забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання;
– постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;
– поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв;
– виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.
На думку В. Сухомлинського, школа повинна домогтися того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.
Організовуючи навчання батьків, необхідно враховувати рівень їх підготовки до сприймання головних теоретичних положень методики виховання дітей у сім'ї. Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями. Передусім педагоги мають змогу впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі, що є, за словами А. Макаренка, найдоступнішим способом зв'язку школи і сім'ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв певні вимоги вчителя, доводить їх до відома батьків, переконує в необхідності їх дотримуватися.
Спеціальну виховну роботу проводять із сім'ями, які допускають відхилення у вихованні дітей.
Роботу з педагогічне неспроможними сім'ями спрямовують передусім на підвищення їх психолого-педагогічного рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи педагогічного всеобучу, влаштовують консультації з окремих питань виховання дітей у сім'ї.
Із педагогічне пасивними сім'ями працюють переважно індивідуально, домагаючись розуміння батьками хибності своєї поведінки, пробудження почуття відповідальності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебудувати систему стосунків у сім'ї, своєї вини, помилок, бажання докорінно змінити сімейний уклад.
У роботі з антипедагогічними сім'ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З ними обговорюють упущення у вихованні дітей, накреслюють шляхи їх усунення, зміни сімейних стосунків. З батьками цієї групи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі наслідки, але важливо посіяти в них сумніви у своїй поведінці, змусити замислитися над нею.
Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність, необхідно довести, що такий стиль виховання дитини в сім'ї робить її самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким дітям і в дорослому житті, напевне, буде непросто. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання відповідальності за виховання дітей на вчителів, репетиторів. Дитині більше потрібен емоційний зв'язок саме з батьками, їхня безпосередня участь у її житті важливіша, ніж матеріальні блага. Діти мають відчувати, що для батька і матері вони не менш важливі, ніж робота. У таких сім'ях слід заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконувати їх у тому, що вищий навчальний заклад і робота їм забезпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба також вести розмову про те, що відгородження дитини від однолітків звужує коло її спілкування, вона не навчиться взаємодіяти з різними людьми, дружити й любити за покликом душі.
З метою профілактики поширення серед учнів наркогенних речовин батькам доцільно дати такі поради:
1. Встановлювати і дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати визначення кожному членові сім'ї його обов'язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, сімейні плани тощо.
2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, Цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.
3. Знати товаришів своєї дитини, коло її неформального спілкування, сповідуванні нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.
4. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров'я; культивувати розуміння обов'язку Допомагати в майбутньому своїм літнім батькам і родичам, Дітям, нужденним, утримувати свою сім'ю.
5. Компетентне й педагогічне грамотно (без повчань, моралізування, надокучливості, залякування, з урахуванням індивідуальних і вікових характеристик) обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркоманів, токсикоманів, алкоголіків). Стежити і намагатися, щоб перша інформація про наркотичне лихо і сумнівний "кайф" надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії з вулиці.
6. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин (кіно, відеофільми, пісенні твори, що акцентують на привабливих сценах "кайфування" в стані наркотичного одурманення свідомості, розуму людини).
7. Розвивати й заохочувати у дітей самостійність, уміння обстоювати власну позицію, переконання; навчати їх протистояти агітації прихильників "сучасного" способу життя, прикрашеного наркотичними і токсичними речовинами, алкоголем тощо.
8. Підтримувати постійний зв'язок зі школою, іншими виховними закладами, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого покоління.
9. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин, алкоголю (зміна фізичного стану, поведінки, активності тощо).
10. Бути готовими і рішучими до консультацій з педагогами, психологами, медиками; до відвертої, спокійної розмови з дитиною; до прийняття "дисциплінарних" рішень щодо обмеження "непродуктивного" часу життя дитини і контактування її з "підозрілими" товаришами.
1.5 Прищеплення дитині здатності до співпереживання в процесі морального виховання в початковій школі
Відчуття емоційного стану інших людей формується з самого раннього віку. Батьки навчають дитину змалечку розпізнавати експресивний вираз емоцій і правильно реагувати на них.
Прищеплюючи малюкам найпростіші правила етикету, дорослі розвивають у них чуйність, вразливість, уміння співпереживати.
В основі емоційних контактів лежить передача емоційних переживань від однієї особи до іншої, або від групи осіб до індивіда і навпаки. Діти тонко відчувають емоції батьків та інших членів сім'ї. Отже, безконтрольний вияв негативних емоцій – це не лише особиста справа. Від цього страждають, у першу чергу, найближчі люди – члени сім'ї.
Маленькі діти ще не відділяють себе від батьків, тому їх гнів або приязнь до когось безпосередньо передається дітям. Сімейні традиції, ритуали (наприклад, вечірнє чаювання), сімейні захоплення спортом, читання книг, колекціонування тощо завдяки збігові емоційних реакцій розширюють діапазон емоційного світу особистості, формують єдиний емоційний настрій сім'ї.
1.6 Формування естетичних почуттів дитини в процесі морального виховання в початковій школі
Дитина ще з пелюшок чує:
1) колискову пісню, яка її заспокоює;
2) танцювальну мелодію, яка примушує дитину рухатися у такт звукам;
3) веселу музику, від якої вона починає посміхатися, радіти, і повільну, тиху музику, що заспокоює її.
Вплив музичного мистецтва допомагає дитині яскравіше відчувати дійсність, робить її шляхетнішою, благороднішою, чутливою.
Багата емоціями творча уява формується у тих дітей, які відвідують художні гуртки, виставки, театри, концерти. Не потрібно боятися, що діти чогось не зрозуміють.
Під впливом творів мистецтва у дітей:
1) формується емоційне ставлення до власної художньої практики;
2) складається образне розуміння дійсності, що наближує хлопчиків та дівчаток до реалістичного відтворення своїх переживань у малюнках, піснях, танцях тощо.
Музичні вистави стають добрими помічниками у вихованні у дітей почуттів, якщо їх спонукати до виконання пісень, таночків.
Початковою школою формування естетичних почуттів дитини є природа. Які красиві ліс або парк у будь – яку пору року. Шукайте з дітьми казкові, красиві хмаринки на небі; покажіть їй, як заходить сонце; знайдіть можливість показати схід сонця, народження дня. Домовтеся про це з дитиною наперед, щоб вона чекала цього моменту. Відчуття причетності до краси надовго залишиться в пам'яті дитини, збагатить її духовно.
1.7 Прищеплення дитині любові до знань і рідної мови в процесі морального виховання в початковій школі
Якщо дитину з перших місяців життя зацікавлювати книжками, казками, малюнками, картинками, віршами, – це сприятиме зростанню у неї любові чи жадоби до знань, зробить її комунікабельною. Дитина швидше оволодіває культурою рідної мови, починає розуміти і цінувати її красу.
Виховуйте своїх дітей рідною мовою, бо тільки вона принесе їм найбільше духовних цінностей. І пам'ятайте, що діти вважатимуть рідною мовою тільки ту мову, яка панує в родині. Якщо батьки соромляться своєї рідної мови, будуть її все життя соромитися і їхні діти, а це гріх супроти дітей і своєї нації.
Пильнуйте, щоб діти ваші читали книжки, написані тільки літературною мовою. Не забувайте, що дитина вважатиме лише ту мову рідною, якою говоритиме перші 5 років свого життя.
У сім'ї обов'язково має бути бібліотечка з найкращих творів рідно мовних письменників, а також мають бути й рідно мовні періодичні видання, дитячі книжки. До того ж, батьки повинні завжди пам'ятати, що найголовніший учитель рідної мови для своїх дітей – то вони самі.
1.8 Прищеплення та формування у дитини любові до рідної землі
Формування любові до рідного краю органічно пов'язано з минулим, сучасним та майбутнім держави. Осмислення цієї істини відбувається разом із підростанням дитини, розширенням її світогляду та уявлень про рідну землю та її людей.
Саме життя змушує маленького громадянина цікавитися подіями сучасності, які так чи інакше пов'язані з минулим і спрямовані у майбутнє. Розповіді близьких та рідних людей пробуджують у дитини повагу до своїх предків, які захищали свою землю від загарбників, обробляли та прикрашали її, залишили у спадок.
Прогулянки з дорослими надовго залишаються в пам'яті дітей. Особливо запам'ятовуються улюблені місця в різні пори року – діти спостерігають за змінами, глибоко відчувають красу природи. Щоб дитина помітила ці зміни, навчилася порівнювати, аналізувати тощо, – дорослі повинні:
1) передати дитині своє емоційне ставлення до природи;
2) виховати в ній спостережливість.
Розуміти і любити природу рідного краю дитина починає під впливом дорослих. Разом з дорослими дитина може навчитися захоплюватися і милуватися поетичними образами природи, різноманітністю її форм, кольорів, звуків. Треба вчити дитину вдивлятися, вслуховуватися, дивитись і бачити.
1.9 Гуманність і моральність дитини в початковій школі
При правильному вихованні діти дошкільного віку здатні сприймати складні стосунки між людьми. З віком вони стають більш спостережливими, об'єктивними і чіткими в оцінці поведінки інших. Вони здатні вже до узагальнення етичних уявлень. Тому робота батьків та вихователів по формуванню у дітей гуманного ставлення до людей, до всього живого повинна бути цілеспрямованою і систематичною.
Аналіз і порівнювання відповідей дітей свідчать, що у дітей, з якими не проводилося серйозної виховної роботи, етичне уявлення недостатньо вірне чи відсутнє зовсім. Шлях від формування у дітей знань про хороше до їхньої правильної поведінки є дуже складним і повинен супроводжуватися постійною копіткою роботою дорослих над розвитком як етичних норм поведінки, так і моральної свідомості дітей.
Дитина досягла шкільного віку.
Аналізуючи вік дитини від б-ти до 7-ми років, можна підвести деякі підсумки, – дитина вже багато що вміє і знає, а саме:
1) володіє рідною мовою;
2) має досвід спілкування з дорослими і дітьми;
3) з великим бажанням чекає того моменту, коли стане школярем; охоче розповідає про важливі учнівські обов'язки і свою готовність їх виконувати;
4) привчена до самообслуговування;
5) володіє певною сумою знань та вмінь: – знає алфавіт;
– вміє виконувати нескладні арифметичні дії;
– має навички малювання тощо.
Що має вміти і знати дитина по завершенні 7-го року життя:
1) усвідомлювати користь фізичних вправ та загартовувальних процедур;
2) усвідомлювати основні гігієнічні вимоги щодо здорового та безпечного відпочинку: правила поведінки на воді, у лісі, полі, на льоду; знати про небезпеку: отруєнь шкідливими грибами, ягодами, рослинами; від укусів отруйних комах, змій, хворих тварин;
3) вміти швидко орієнтуватися у просторі; долати різні перешкоди;
4) влучно кидати предмети у ціль;
5) кататися на велосипеді, санках, ковзанах, ходити на лижах і спускатися з гірки; плавати довільним способом до 12 – 15 м;
6) гратися в ігри спортивного характеру: бадмінтон, городки, настільний теніс, баскетбол, хокей та футбол тощо;
7) знати про походження свого прізвища, імені; про історію свого роду, його традиції; складати родовідне деревце;
8) знати про житло, догляд за ним, правила безпеки у користуванні електроприладами, газом, водою;
9) виявляти суспільні інтереси, норми громадянської поведінки щодо державних символів і свят;
10) знати про характерні географічні та історичні особливості своєї держави;
11) усвідомлювати значення миру, виявляти прагнення миролюбства;
12) проявляти інтерес до трудової діяльності дорослих, знати про її соціальне і моральне значення;
13) володіти елементарними вміннями організації самостійної діяльності, її планування, обговорення зробленого, самоконтролю;
14) мати уявлення про способи протипожежної безпеки, безпеку дорожнього руху й поводження на вулиці, про безпеку праці;
15) дотримуватися відповідних правил поведінки в спеціально створених ситуаціях;
16) вміти користуватися послугами бібліотеки, магазину, пошти, перукарні тощо.
Загальні висновки
Опрацювавши дану проблему, яка містила в собі "Концепцію морального виховання в початковій школі" ми дійшли висновків, що у процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.
Отже, моральне виховання — виховна діяльність школи і сім'ї, метою якої є формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.
Ми дізналися, що методологічною засадою морального виховання є етика — наука про мораль, природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і відповідних відносин між людьми в суспільстві.
Ми з’ясували, що у моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею, за якою людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси.
Таким чином, зміст морального виховання учнів зумовлений вимогами суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівнем його моральності. З огляду на це завданням морального виховання в школі є формування національної свідомості й самосвідомості учнів, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, жінки.
Особливо важливо пам’ятати, щоб декларовані педагогом моральні принципи підтверджувалися його моральною практикою, яка б відповідала найвищим критеріям моральності.
Ми впевнилися, що важливим фактором виховання спокійної, врівноваженої дитини є добрий тон сімейного життя, де привітність і жарт поєднуються з серйозністю, справедливість з наполегливістю, а любов і ласка позбавлені відтінку поблажливості. Тому батькам необхідно взяти собі за правило: всі труднощі і неприємності в житті дорослих не мають права позначатися на ставленні до дитини. Неприпустимо зганяти на дитині свій настрій. Запорука дитячого щастя - тепло родинного вогнища, взаємна любов і повага.
Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. З появою дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя і практичної діяльності, забезпечити раціональну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності. Оскільки метою виховання підростаючого покоління є формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.
Ми розглянули ефективність навчально-виховної роботи в школі і дійшли висновків, що вона забезпечується єдністю школи і сім'ї, якої досягають за постійної турботи школи про підвищення рівня психолого-педагогічної обізнаності, педагогічної культури батьків.
Відчуття емоційного стану інших людей формується з самого раннього віку. Батьки навчають дитину змалечку розпізнавати експресивний вираз емоцій і правильно реагувати на них.
Вплив музичного мистецтва допомагає дитині яскравіше відчувати дійсність, робить її шляхетнішою, благороднішою, чутливою.
Багата емоціями творча уява формується у тих дітей, які відвідують художні гуртки, виставки, театри, концерти.
Початковою школою формування естетичних почуттів дитини є природа.
Якщо дитину з перших місяців життя зацікавлювати книжками, казками, малюнками, картинками, віршами, – це сприятиме зростанню у неї любові чи жадоби до знань, зробить її комунікабельною. Дитина швидше оволодіває культурою рідної мови, починає розуміти і цінувати її красу.
Формування любові до рідного краю органічно пов'язано з минулим, сучасним та майбутнім держави. Осмислення цієї істини відбувається разом із підростанням дитини, розширенням її світогляду та уявлень про рідну землю та її людей.
Саме життя змушує маленького громадянина цікавитися подіями сучасності, які так чи інакше пов'язані з минулим і спрямовані у майбутнє. Розповіді близьких та рідних людей пробуджують у дитини повагу до своїх предків, які захищали свою землю від загарбників, обробляли та прикрашали її, залишили у спадок.
Отже, при правильному вихованні діти дошкільного віку здатні сприймати складні стосунки між людьми. З віком вони стають більш спостережливими, об'єктивними і чіткими в оцінці поведінки інших. Вони здатні вже до узагальнення етичних уявлень. Тому робота батьків та вихователів по формуванню у дітей гуманного ставлення до людей, до всього живого повинна бути цілеспрямованою і систематичною.
Список використаних джерел
1. Борисовский А.М. "В.А. Сухомлинский "Люди науки". –Москва: "Просвещение", 1985. -с.83-90.
2. Бровченко М.Ф. Насамперед учитель. Серія 7. –Київ: "Знання", 1986. -с.25-34.
3. Гончаренко С. Український педагогічний словник. –Київ: "Либідь", 1977. -с.335.
4. Ред. Дзеверин А.Г. Сухомлинский В.А. Избранное, т.5–Киев: "Радянська школа", 1980. -с.67-78.
5. Кузьминський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка (підручник). –Київ: "Знання-Прес", 2003. -с.268-273.
6. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання, навчальний посібник, видання 2-е, виправлене і доповнене. –Харків: "ОВС", 2002. -с.77-88.
7. Родганин Е.Т., Зазюн И.А. Гуманист, мыслитель, педагог. Об идеалах В.А. Сухомлинского. –Москва: "Педагогика", 1991. -с.78-91.
8. Сухомлинский В.А. Избранные произведение в пяти томах. –Киев: "Радянська школа", том 1-5, 1976.
9.Сухомлинський В.О. Вибране. –Київ: видавництво "Радянська школа", 1977. -с.568-581.
10. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. –Київ: "Радянська школа", 1978. -с.75-77.
11. Сухомлинский В.А. Павлышская средняя школа. –Москва: "Просвещение", 1979. -с.310-370.
12. Сухомлинский В.А. Методика воспитания коллектива. –Москва: "Просвещение", 1981. -с.78-87.
13. Сухомлинский В.А. Сто советов учителю. –Киев: "Радянська школа", 1984. -с.75-78, 142-145, 185-186.
14. Сухомлинский В.А. О воспитании. Издание 6-е. –Москва: Политическая литература, 1988. -с.115-146.
15. Фіцула М.М. Педагогіка, посібник. –Київ: "Видавничий центр "Академія", 2002.-с.278-284.