Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 89
Вступ
Людина вирощує зернові культури для харчування вже приблизно 10 000 років. Згідно з археологічними знахідками, хліб був відомий вже більше 5000 років і він був важливим продуктом харчування ранніх цивілізацій, зокрема в Єгипті, де вже у той час хліб у великих кількостях виготовлявся в пекарнях. З Єгипту знання про випічку хліба через Грецію і Римську Імперію потрапили в Європу. Навіть в період античності була велика різноманітність сортів хліба.
Практика є важливою частиною навчального процесу з підготовки висококваліфікованих фахівців. Сучасний спеціаліст повинен не тільки володіти теоретичними знаннями, але й вміти застосовувати їх на практиці для прийняття організаційно-управлінських рішень.
Практика проводиться на передових підприємствах і в організаціях, які виробляють та реалізують продукцію сільського господарства і харчової промисловості, а також на оснащених базах навчального закладу.
Даний звіт написаний за результатами проходження практики у ПАТ “Овруцький хлібозавод”. Головною метою проходження практики було формування системи практичних навиків з фінансових відносин суб’єктів господарювання, які виникають у процесі їх поточної та інвестиційної діяльності за змістом яких є формування фінансових ресурсів, фінансове планування, організація облікової роботи на підприємстві.
Під час проходження практики використовувались установчі документи, дані бухгалтерського обліку, фінансова та податкова звітність. У результаті проходження практики засвоєно:
Публічне акціонерне товариство «Овруцький хлібозавод» є правонаступником всіх прав та зобов’язань Відкритого акціонерного товариства «Овруцький хлібозавод», заснованого відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна по Житомирській області від 2 червня 1998 р. № 121-ПП шляхом перетворення Державного підприємства «Овруцький державний хлібозавод».
Товариство є юридичною особою. Товариство набуло прав юридичної особи з дня його державної реєстрації Овруцькою районною державною адміністрацією Житомирської області 11 вересня 1997 року. ПАТ «Овруцький хлібозавод» належать всі права та обов’язки, права власності на користування на все рухоме та нерухоме майно, які належали Відкритому акціонерному товариству «Овруцький хлібозавод».
Юридична адреса: Житомирська обл., м. Овруч, вул. Н. Репкіна, 10.
Метою діяльності товариства є одержання прибутку від виробничої, торгівельно-збутової та іншої підприємницької діяльності для задоволення інтересів акціонерів товариства, а також матеріальних і соціальних потреб членів його трудового колективу.
Майно підприємства становлять основні фонди та обігові кошти, а також інші матеріальні цінності, вартість яких відображена в самостійному балансі товариства і формується з джерел, не заборонених законодавством України. Джерелами формування майна підприємства є:
Розмір статутного капіталу складає 459364 грн. Товариством розміщені прості іменні акції загальною кількістю 1837456 штук, номінальною вартістю 0,25 грн. кожна.
Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а за допомогою цілеспрямованої їх організації.
Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругообігом для досягнення економічних цілей згідно з чинним законодавством.
В основу організації фінансів ПАТ «Овруцький хлібозавод» покладено комерційний розрахунок, який базується на принципах:
• саморегулювання;
• самоокупності;
• самофінансування.
Комерційний розрахунок полягає в постійному порівнюванні витрат та результатів діяльності. Комерційний розрахунок передбачає справжню фінансову незалежність підприємств, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробляти, кому реалізовувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитись прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких правил їх поведінки. Ці правила розроблено та законодавчо закріплено у відповідних нормативних актах, тобто підприємства приймають рішення самостійно, але в рамках чинного законодавства[1, с.10].
Держава не втручається в самостійність прийняття рішень підприємств із приводу фінансової діяльності, але впливає на відносини господарюючих суб'єктів за допомогою економічних методів (податкової, амортизаційної, валютної політики).
В умовах переходу до ринкових відносин і отримання підприємствами повної самостійності майже у всіх галузях підприємництва принципи організації фінансів підприємств повинні забезпечувати прийняття ефективних стратегічних і тактичних фінансових рішень. На їх основі розробляється фінансова політика підприємства, тобто формування власного і залученого капіталів, активів, способів збільшення майна і об'єктів продажу, формування і використання прибутку, оптимізації грошових потоків[2, с.101].
При розробці фінансової стратегії підприємства вчені та практики рекомендують враховувати такі стратегічні цілі:
• максимізація прибутку підприємства;
• оптимізація структури капіталу;
• досягнення прозорості фінансово-економічного стану підприємства;
• забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;
• створення ефективного фінансового механізму;
• використання ринкових способів залучення додаткових фінансових ресурсів.
Реалізація фінансової політики та стратегічних завдань підприємства за допомогою фінансового механізму базується на певних принципах, адекватних сучасним умовам господарювання[3, с.601].
Принципи сучасної організації фінансів на ПАТ «Овруцький хлібозавод»:
1. Принцип плановості — забезпечує відповідність обсягу продажу і витрат, інвестицій потребам ринку.
2. Фінансове співвідношення термінів — забезпечує мінімальну різницю в часі між отриманням і використанням коштів, що особливо важливо в умовах інфляції і зміни курсів валют. При цьому під використанням коштів розуміється і можливість їх збереження від знецінення при розміщенні в швидко-ліквідні активи (цінні папери, депозити тощо).
3. Гнучкість (маневрування) — забезпечує можливість маневру у випадку недоотримання планових обсягів продажу, перевищення планових витрат із поточної чи інвестиційної діяльності.
4. Мінімізація фінансових витрат — фінансування фінансових інвестицій та інших витрат має забезпечуватись "найдешевшим" способом.
5. Раціональність — вкладення капіталу в інвестиції повинно мати достатньо високу ефективність і забезпечити мінімальні ризики.
6. Фінансова стійкість — забезпечення фінансової незалежності, тобто дотримання критичної межі частки власного капіталу в загальній його величині (0,5) і платоспроможність підприємства, тобто його здатність погасити свої короткострокові зобов'язання.
У період розвитку ринкової економіки в сучасних умовах в Україні ці принципи доповнюються іншими принципами перехідного періоду, а саме:
7. Зацікавленість в результатах діяльності підприємства — означає, що форми, системи та розмір оплати праці, стимулюючі, компенсаційні виплати та інші види доходів самостійно встановлюються господарюючим суб'єктом.
8. Матеріальна відповідальність — означає, що за порушення договірних, кредитних, податкових зобов'язань підприємство несе матеріальну відповідальність у вигляді штрафів, пені, неустойки; застосування цього принципу залежить від правового поля, в якому функціонує підприємство, яке в сучасних умовах в Україні збалансоване не за всіма нормативними та законодавчими актами та є досить недосконалим.
9. Здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю — передбачає розвиток внутрішнього та зовнішнього вартісного контролю; в Україні достатнього розвитку набув зовнішній контроль за виконанням податкових зобов'язань та використанням державних коштів, а інші види фінансового контролю потребують розвитку та удосконалення.
10. Створення достатніх фінансових резервів — забезпечує захищеність підприємства в умовах недосконалого ринку, інфляції, нерозвинутого правового поля, фінансових та інших страхових ризиків; з розвитком держави, підприємства та ринкових відносин, системи фінансового менеджменту та поліпшення економічного стану в країні значення цього принципу буде поступово знижуватись.
Звичайно, реалізація цих принципів має здійснюватись при розробці фінансової політики і організації системи управління фінансами конкретного підприємства.
На організацію фінансів ПАТ «овруцький хлібозавод» впливають:
• сфера діяльності (матеріальне виробництво, невиробнича сфера);
• галузева підпорядкованість (промисловість, транспорт, будівництво, сільське господарство, торгівля тощо);
• види (напрямки) діяльності (експорт, імпорт);
• організаційно-правова форма підприємницької діяльності (проявляється у процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах із бюджетом тощо).
При здійсненні господарської діяльності у розпорядженні підприємства знаходяться різні види майна в матеріальній та нематеріальній формі. За економічним змістом майно як активи підприємства поділяють на необоротні та оборотні активи. [4, ст. 401].
Таблиця 1.
Оцінка фінансового стану ПАТ «Овруцький хлібозавод»
|
Назва показника |
2011р. |
2012р. |
2013р. |
|
Загальна вартість активів |
3102 |
3380 |
3198 |
|
Вартість необоротних (постійних) активів |
2178 |
1961 |
1749 |
|
Вартість оборотних (мобільних) активів |
922 |
1417 |
1447 |
|
Дебіторська заборгованість |
130 |
79 |
186 |
|
Кредиторська заборгованість |
1912 |
1673 |
1468 |
|
Власний капітал |
873 |
960 |
1038 |
|
Залучений капітал |
1912 |
1673 |
1468 |
|
Матеріаломісткість господарської діяльності (вартість сировини і матеріалів/вартість виробленої продукції) |
0,06 |
0,09 |
0,07 |
|
Трудомісткість господарської діяльності (оплата праці/вартість виробленої продукції) |
0,27 |
0,26 |
0,22 |
|
Фондомісткість господарської діяльності (залишкова вартість основних засобів/ вартість виробленої продукції) |
0,28 |
0,22 |
0,18 |
|
Коефіцієнт співвідношення необоротних і оборотних активів |
2,36 |
1,38 |
1,21 |
|
Коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів |
0,42 |
0,72 |
0,83 |
|
Середньооблікова чисельність працівників |
123 |
123 |
123 |
З даних таблиці видно, що загальна вартість активів зросла на 96 грн. в 2012 році порівняно з 2010 роком – це відбулося за рахунок збільшення вартості оборотних активів в 2012 році. Сума дебіторської заборгованості зросла на 56 од. в 2012 році, а сума кредиторської заборгованості також зменшилась, що є позитивним для підприємства. Середньооблікова чисельність працівників в 2012 р. на протязі трьох років становила 123 особи. Показники трудомісткості знизились в 2012 році порівняно з 2010 роком на 0,05, що є негативним для підприємства. Фондомісткість господарської діяльності мають тенденцію до зниження, що є позитивним для підприємства.
Грошовий потік підприємства являє собою сукупність розподілених у часі надходжень і виплат коштів, генерованих його господарською діяльністю. Кожна установа або організація для здійснення своєї діяльності має у своєму розпорядженні грошові кошти. Гроші – це єдиний товар, цінність якого проявляється в той момент, коли ми від нього позбавляємось, також це засіб суспільного виразу економічної цінності благ.
Ефективна грошова система є основою кругообігу доходів та видатків як економіки країни на макрорівні, так і економіки підприємств на мікрорівні. На мікрорівні поняття “гроші ” замінене спорідненим терміном – “грошові кошти”. Взаємозв’язок між ними трактується як з позиції юридичного підходу (до грошей зараховують лише готівку, тоді як у грошові кошти входять і безготівкові кошти), так і економічного (гроші та грошові кошти вважаються синонімічними поняттями). Оскільки облік є окремою функцією управління, правильний та своєчасний облік грошових коштів на підприємстві є одним із першочергових завдань. Інформаційна система бухгалтерського обліку та контролю, з одного боку є сукупністю засобів, методів та персоналу, а з іншого – комплексом інформаційних процесів, спрямованих на досягнення поставленої мети, а також етапів обробки інформації. На кожному з етапів відбувається послідовний перехід інформації від джерела до споживача. Водночас інформація модифікується, здійснюється її обробка та контроль, що утворює замкнуте коло з циклічними повтореннями одних і тих самих етапів[5, с.101].
Безготівковим грошовим розрахункам, як правило, віддають перевагу. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійснення. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяють банківські установи, у них також зацікавлена держава - не тільки з погляду економного витрачання коштів, а й з погляду вивчення, регулювання і контролю грошового обороту[6, с.11].
Безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші (кошти) списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.
Готівкова форма розрахунків застосовується за обслуговування населення - виплата заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Отримуючи грошові доходи, населення витрачає їх на купівлю товарів, продуктів харчування, оплачує послуги і здійснює інші платежі.
Між готівковою і безготівковою формами розрахунків існує тісний зв'язок. Так, одержуючи виручку за реалізовану продукцію в безготівковій формі, підприємство повинно отримати в установленому порядку в банківській установі готівку для виплати заробітної плати, покриття різних витрат, на господарські потреби тощо. У цьому разі гроші, що надійшли в безготівковій формі, можуть бути отримані в банку в готівковій формі [7, с.181].
Підприємства торгівлі, сфери обслуговування населення, реалізуючи товари, виконуючи замовлення, надаючи послуги, отримують плату за це, як правило, готівкою. Водночас їхні розрахунки з постачальниками, фінансово - кредитними установами, цільовими фондами в основному здійснюються в безготівковій формі. Отримана готівка у вигляді виручки від реалізації продукції та інших касових надходжень може бути використана підприємствами не тільки для забезпечення господарських потреб, а й на оплату праці і виплату дивідендів (доходу). Крім того, для виплат, пов'язаних з оплатою праці й виплатою дивідендів, підприємства можуть використовувати й готівку, отриману з кас банків. Водночас підприємства повинні забезпечувати систематичну і повну сплату податків, зборів і обов'язкових платежів у бюджет та державні цільові фонди згідно з чинним законодавством [8, с.101].
Отже, грошові кошти є найбільш ліквідними активами вони присутні на початковому та кінцевому етапах облікового циклу, який включає придбання товарів, виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, а також їх продаж і отримання виручки. На ПАТ «Овруцький хлібозавод» застосовується готівкова і безготівкова форма розрахунків.
Фінансовий результат діяльності підприємства характеризується показником прибутку або збитку. Отримання прибутку є основною метою будь-якої підприємницької діяльності. Від розміру отриманого прибутку залежать формування власного капіталу, виконання зобов'язань перед бюджетом, фінансування інвестицій, а також платоспроможність підприємства. Прибуток як головний показник ефективності діяльності підприємства виступає і як критерій визначення рівня виплат дивідендів, як визначальний фактор при встановленні рівня заробітної плати і винагороди адміністрації.
Обсяг прибутку підприємство одержує від основної діяльності, фінансових операцій, іншої звичайної діяльності та надзвичайних подій.
Завдання бухгалтерського обліку фінансових результатів полягає у визначенні кількісних і якісних параметрів фінансового результату: прибуток чи збиток; формування даних щодо фінансових результатів для потреб складання фінансової звітності й податкових декларацій; інформаційне забезпечення порядку розподілу прибутку та здійснення операцій щодо розрахунків за сумами належних до бюджету податків та обов'язкових платежів, з акціонерами та засновниками за нарахованими їм дивідендами, формування резервів власного капіталу тощо [9, с.601].
Загальне визначення прибутку зводиться до збільшення капіталу в результаті ведення господарської діяльності. Однак у бухгалтерському обліку перевагу надають терміну "чистий прибуток", що визначається як різниця між чистими доходами і валовими витратами.
Фінансові результати діяльності підприємства характеризують успіх або невдачу у його роботі на ринку і визначаються системою показників прибутку й рентабельності.
Прибуток як один з показників досягнення цілей роботи підприємства:
Відповідно до Податкового Кодексу України1 валовий прибуток за всіма видами діяльності визначається на основі чистих грошових потоків, як різниця доходів мінус видатки мінус амортизаційні відрахування (1):
, (1)
де Пвал – прибуток до оподаткування (валовий прибуток);
Вчист – чисті доходи, тобто надходження коштів без ПДВ і АЗ;
Р – видатки, відтік грошей (повна собівартість за винятком амортизаційних відрахувань;
Ам – амортизаційні відрахування, які не є грошовим потоком, але входять до собівартості продукції.
Фінансові результати діяльності підприємств характеризуються такими економічними показниками, як валовий і чистий дохід, прибуток. Розглянемо зміст цих показників як економічних категорій і загальний порядок розрахунку.
Вироблена суб'єктами господарювання валова продукція включає вартість спожитих засобів виробництва і новостворену живою працею вартість — валовий дохід. "Валовий дохід, — писав К. Маркс, — це та частина вартості та вимірювана його частина валового продукту, яка залишається за вирахуванням частини вартості та вимірюваної його частини всього виробленого продукту, який відшкодовує вкладений у виробництво і спожитий у ньому постійний капітал". Отже, валовий дохід — це частина вартості валової продукції за вирахуванням матеріально-грошових витрат, крім тих, що використані на оплату праці.
Однак К. Маркс зазначав, що "валовий виторг чи валовий продукт є весь відтворений продукт". Отже, у виторгу від продажу продукції та послуг у масштабі всього народного господарства виражена вартість валового продукту, який розподіляється на фонд відшкодування спожитих засобів виробництва та новостворену вартість, тобто валовий дохід.
Валовий дохід є узагальнюючим показником, який характеризує результати діяльності підприємств. Його розмір залежить від обсягу виробленої продукції та використаних на її виробництво матеріально-грошових ресурсів, крім тих, що використовуються на оплату праці.
Основними факторами підвищення валового доходу є збільшення обсягу виробництва продукції та зниження матеріально-грошових витрат.
Валовий дохід, створюваний на підприємстві, є джерелом оплати праці працівників сфери матеріального виробництва і накопичень, однією з форм яких є чистий дохід.
Чистий дохід — це частина вартості продукту, яка залишається після відшкодування витрат живої і уречевленої праці. К. Маркс зазначав: "Чистий же дохід є додаткова вартість, отже — додатковий продукт, який залишається за вирахуванням заробітної плати...". Таким чином, чистий дохід є додатковим продуктом, тобто це валовий дохід за вирахуванням коштів на оплату праці.
Чистий дохід, який створюється на підприємстві, поділяється на дві частини. Одна з них вилучається в дохід бюджету через механізм цін, друга залишається на підприємстві й визначається як різниця між вартістю продукції та витратами на її виробництво. Ця частина чистого доходу є чистим доходом підприємства.
Чистий дохід підприємства, у свою чергу, складається з реалізованого чистого доходу і чистого доходу, який залишається в залишках продукції, призначеної для внутрішньогосподарського використання.
Чистий дохід у залишках продукції, яка використовується на внутрішньогосподарські потреби, визначається як різниця між вартістю продукції за цінами реалізації та її собівартістю.
Реалізований чистий дохід розраховується за проданою продукцією і тому тотожний прибутку підприємства, отриманого від продажу продукції.
Отже, прибуток — це частина чистого доходу, одна з його форм. Визначається він у встановленому порядку.
За розміром прибуток від продажу продукції, хоч і тотожний реалізованому чистому доходу, однак менший від чистого доходу підприємства на суму, що залишається в залишках продукції, використаної на внутрішньогосподарські потреби.
Крім прибутку від продажу на підприємствах розраховуються прибутки від основної, інвестиційної, фінансової діяльності, позареалізаційних операцій, загальний і чистий. Кожний з наведених видів прибутку розраховується за певною схемою і має власний розмір.
Загальний прибуток — це прибуток від продажу продукції та надання послуг, реалізації інших цінностей і нематеріальних активів, інвестиційної та фінансової діяльності, скоригований на суму позареалізаційних (надзвичайних) доходів і витрат.
Чистий прибуток — це частина загального прибутку після сплати з нього відповідних податків і платежів у бюджет.
Прибуток є найважливішим показником, який узагальнено характеризує виробничо-фінансову діяльність підприємства. В отриманому прибутку відображається виконання таких важливих якісних показників, як підвищення продуктивності праці, зниження собівартості та підвищення якості продукції, використання виробничих фондів. Прибуток є основним джерелом розширення основних і оборотних фондів, дієвим фактором, який стимулює (шляхом створення та використання фондів економічного стимулювання) до досягнення якомога вищих показників виробництва, джерелом доходів Державного бюджету.
Відповідно до ПКУ, дозволено включати до складу валових видатків добровільні страхові платежі на користь найманих робітників, але не більше 15% від їхньої заробітної плати.
До складу валових видатків дозволено включати видатки на гарантійний ремонт, на рекламні заходи, на утримання фондів природоохоронного призначення.
Не дозволяється включати до складу валових видатків суму збитків, пов'язаних із продажем або обміном товарів за цінами, нижче звичайних. Звичайної вважається ціна товару, що визначається сторонами договору й відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Для розрахунку чистого доходу з валового доходу від реалізації продукції треба відняти податок на додану вартість і акцизний збір:
– Зінші, (2)
де 1/6 – це ставка ПДВ, що визначена по відношенню до валового доходу з ПДВ і АЗ;
Зінші.– інші відрахування з виручки, а саме: надані знижки, повернення товарів тощо.
Далі валовий операційний прибуток (збиток) від реалізації продукції (Пвал) визначається як різниця між чистим операційним доходом мінус виробнича собівартість реалізованої продукції:
Пвал. =Ввал. – С, (3)
де С – виробнича собівартість реалізованої продукції.
Виробнича собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці;
інших прямих витрат; виробничих накладних витрат [10, с. 121].
Механізм формування прибутку від звичайної діяльності до оподаткування містить в собі, крім операційного прибутку, доходи і видатки від фінансових та інвестиційних операцій:
ФРдо_оп. = ФРопер. + Дк+ Іф,д, + Ід – Фв – Вк – Ів,, (4)
де ФРопер. – фінансовий результат від операційної діяльності;
Дк – доходи від участі в капіталі;
Іф,д – інші фінансові доходи, тобто доходи за депозитними сертифікатами, дивіденди одержані, відсотки одержані, інші доходи від фінансових операцій;
Ід – інші доходи, тобто доходи, одержані від фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, не операційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі звичайної діяльності;
Фв – фінансові витрати на виплату відсотків та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позикового капіталу;
Ів – інші витрати, до складу яких входять втрати від не операційних курсових різниць, від уцінки необоротних активів, собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів, інші витрати, які виникають у процесі звичайної діяльності.
Таким чином, прибуток (збитки) від звичайної діяльності до оподаткування формується як сума прибутку від операційної діяльності, фінансових та інших доходів і витрат.
Чистий прибуток (фінансовий результат) від звичайної діяльності дорівнює різниці між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку.
Після цього з одержаного фінансового результату віднімаються надзвичайні збитки (доходи).
Надзвичайні доходи (збитки) формуються в залежності від надходження страхових відшкодувань і покриття втрат з інших джерел (викликаних стихійним лихом, пожежами, техногенними аваріями).
Фінансова діяльність підприємства здійснюється на основі фінансових планів, які є частиною планів його господарської діяльності.
Прибуток показує абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних при цьому ресурсів, тому його слід доповнювати показником рентабельності. Ступень прибутковості підприємства і характеризує рентабельність.
Рентабельність – це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що є в наявності, в процесі виробництва і реалізації продукції.
Фірма рентабельна, якщо суми виторгу достатньо не тільки для сплати витрат на виробництво, але і для утворення прибутку. Таким чином, рентабельність характеризує ефективність роботи підприємства, дає уявлення про спроможність підприємства збільшувати свій капітал. [11, ст. 225].
Усі показники рентабельності можуть бути плановими і фактичними. Відмінність полягає в тому, що для визначення планової рентабельності беруть заплановані дані, а для визначення фактичної — фактичні.
Рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів і нормованих обігових засобів. Важливими факторами, що забезпечують зростання прибутку і рентабельності підприємства, є підвищення продуктивності праці, фондовіддачі, економія матеріальних ресурсів, рівень технічного прогресу, а саме, механізації та автоматизації трудомістких технологічних процесів, удосконалення організації виробництва та ін. Урахування підприємством таких факторів дасть змогу підвищувати ефективність його діяльності.
Для аналізу рентабельності підприємства отримані результати від розрахунків відобразимо у таблиці 2.
Таблиця 2.
Показники рентабельності діяльності підприємства , %
|
Показники |
2010р |
2011р |
2012р |
|
Валова рентабельність виробничих витрат |
26,0 |
21,0 |
24,0 |
|
Рентабельність основної діяльності |
-0,80 |
0,90 |
0,80 |
|
Рентабельність операційної діяльності |
0,20 |
2,0 |
2,0 |
|
Рентабельність звичайної діяльності |
-0,60 |
1,0 |
0,70 |
|
Рентабельність господарської діяльності |
36,0 |
26,0 |
30,0 |
|
Рентабельність підприємства |
-0,80 |
0,90 |
0,80 |
|
Валова рентабельність виручки від реалізації |
22,0 |
17,0 |
20,0 |
|
Чиста рентабельність виручки від реалізації |
-0,50 |
-0,60 |
0,50 |
|
Рентабельність статутного капіталу |
-12,0 |
19,0 |
17,0 |
|
Рентабельність власного капіталу |
-6,0 |
9,0 |
8,0 |
|
Рентабельність активів |
-2,0 |
3,0 |
2,0 |
Згідно таблиці валова рентабельність виробничих витрат, а також рентабельність господарської діяльності з кожним роком зростає, що є позитивною тенденцією для підприємства. Рівень рентабельності у 2012 році порівняно з 2010 роком зріс. Валова рентабельність виручки від реалізації в 2012 році порівняно з 2010 знизилась на 2,0, а рентабельність статутного та власного капіталу покращилась, що є позитивною тенденцією для підприємства.
Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансових відносин виникають одночасно з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки - це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.
Основним нормативно-правовим актом, що визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов‘язки і відповідальність платників – Податковий кодекс України.
Для фіксації господарських операцій, що здійснюються, підприємство використовує первинні документи. Одним з головних таких документів для обліку розрахунків з бюджетом є податкова накладна. Платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер, дату виписування, назву юридичної особи, податковий номер підприємства, місце розташування юридичної особи, повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку на відповідну суму податку у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у 2-х примірниках. Оригінал податкової накладної віддається покупцю, копія залишається у продавця товарів. Податкова накладна є звітним податковим документом, одночасно розрахунковим документом. Виписується на кожну повну або часткову поставку товарів. Підприємство повинно зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов’язань зі сплати податків.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно підприємству, яке є платником податку. Усі складені примірники підписуються особою, уповноваженою платником податку та скріплюється печаткою такого платника податку. Податкова накладна видається в разі продажу товарів покупцю на вимогу. У будь-якому випадку видається товарний чек, інший розрахунковий або платіжний документ, що підтверджує передачу товарів, або прийняття платежу із зазначеними сумою податку.
Податкова накладна не виписується, якщо обсяг разового продажу товарів не більший 20 гривень. У всіх випадках, надання послуг, включаючи продаж за готівку, за бартерним обміном, в обов’язковому порядку складаються рахунки-фактури, накладні реєстри, в яких сума податку зазначається окремим рядком і обов’язково вказуються: дата складання, назви і адреси постачальника і покупця. Кількість, ціна і сума ПДВ повинні вказуватися по кожній позиції окремо.
У розрахункових (платіжних) документах за реалізовані товари (роботи, послуги) сума податку зазначається окремим рядком, а при звільнені їх від податку у зазначених документах робиться позначка “Без ПДВ”. Для обліку податку на прибуток підприємства первинними є ті документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Наприклад: прибутковий і видатковий касові ордери, розрахунково-платіжна відомість, розрахункова відомість, книга обліку придбання товарів, книга обліку продажу товарів даним підприємством не застосовуються. Для обліку прибуткового податку з громадян своєрідним первинним документом є книга обліку доходів і витрат, що є підставою для заповнення декларації про доходи, що підлягають оподаткуванню, а також особовий рахунок кожного з працівників.
Щоб детально розглянути систему оподаткування та обов’язкових платежів підприємства розглянемо таблицю табл.3.
Таблиця 3.
Система оподаткування та обов’язкових платежів підприємства у 2012 році
|
Види податків та обов’язкових платежів |
Нараховано платежів |
|
|
Сума, тис.грн. |
Питома вага, % |
|
|
Податок на прибуток |
300 |
5,99 |
|
Податок на додану вартість |
4550 |
90,7 |
|
Податок на воду |
4,8 |
0,09 |
|
Податок на землю |
157,5 |
3,14 |
|
Разом |
5012,3 |
100 |
Отже, з таблиці бачимо, що найбільшу частку обов’язкових платежів займає податок на додану вартість (90,7%). Найменша частка припадає на податок на воду, а саме 0,09%.
Оборотні активи підприємства формують з джерел, які можна поділити на 3 групи: власні, прирівняні до власних (додатково залучені) й позичені.
Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Суму власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюють у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.
Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства. У такому разі підприємство вимушене звертатися до позичання і залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.
Як правило, мінімальну потребу підприємства в оборотних коштах покривають за рахунок таких власних джерел: статутного капіталу, відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільового фінансування та цільових надходжень (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів).
Для нормального забезпечення господарської діяльності оборотними коштами величина їх повинна становити близько У8 величини власного капіталу. До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, проте, йому не належать. До використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.
Сталі пасиви - це мінімальна (стійка) заборгованість зі заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників).
Розмір мінімальної заборгованості зі заробітної плати залежить від часу її виплати і терміну, за який її виплачують. Чим більший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який її сплачують, тим вища заборгованість, тим більше коштів підприємство може використати в господарському обігу. Так, якщо виплата заробітної плати здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за другу половину - 10-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства завжди перебуває дев'ятиденна сума заробітної плати.
До додатково залучених належать кошти інших кредиторів, які надають підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання. Підприємство, виписуючи кредитору вексель, до моменту оплати векселя продовжує користуватися коштами, що фактично належать кредитору, таким чином відстрочуючи платіж. Аналогічно комерційний кредит використовують підприємства за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача (підприємства) він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов'язання. Використання комерційного кредиту спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах. З переходом підприємств на ринкові умови господарювання важливого значення набули стабільність фінансового стану підприємства і пошук шляхів його оздоровлення з метою створення нормальних умов його роботи. Детальний розрахунок та аналіз активів ПАТ «Овруцький хлібозавод» наведий у таблиці 4.
Таблиця 4
Склад і структура засобів (активів) ПАТ «Овруцький хлібозавод»
|
Види активів |
2010р. |
2011р. |
2012 р. |
Зміна показників за 3 роки |
||||
|
тис. грн.. |
% |
тис. грн.. |
% |
тис. грн.. |
% |
грн.. (+,–) |
% (раз) |
|
|
1. Необоротні активи: |
||||||||
|
Незавершене будівництво |
- |
- |
5 |
0,25 |
4 |
0,23 |
4 |
0,23 |
|
Основні засоби |
2174 |
99,8 |
1951 |
99,5 |
1741 |
99,5 |
-433 |
-0,3 |
|
Залишкова вартість |
4 |
0,1 |
5 |
1,3 |
4 |
0,23 |
0 |
0,13 |
|
первісна вартість |
4 |
0,1 |
7 |
0,36 |
7 |
0,4 |
3 |
0,3 |
|
знос |
2232 |
2438 |
2661 |
|||||
|
Усього за розділом 1 |
2178 |
100 |
1961 |
100 |
1749 |
100 |
-429 |
|
|
2. Оборотні активи |
||||||||
|
Виробничі запаси |
453 |
49,1 |
779 |
55,0 |
697 |
48,2 |
244 |
-0,9 |
|
готова продукція |
17 |
1,8 |
11 |
0,8 |
19 |
1,3 |
2 |
-0,5 |
|
товари |
20 |
2,2 |
60 |
4,2 |
55 |
3,8 |
35 |
1,6 |
|
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги : |
||||||||
|
чиста реалізаційна вартість |
285 |
30,9 |
393 |
27,7 |
407 |
28,1 |
122 |
-2,8 |
|
первісна вартість |
285 |
30,9 |
393 |
27,7 |
407 |
28,1 |
122 |
-2,8 |
|
Інша поточна дебіторська заборгованість |
121 |
13,1 |
59 |
4,2 |
140 |
9,7 |
19 |
-3,4 |
|
Грошові кошти та їх еквіваленти: |
||||||||
|
у національній валюті |
17 |
1,8 |
92 |
6,5 |
82 |
5,7 |
65 |
3,9 |
|
в іноземній валюті |
- |
- |
- |
|||||
|
Інші необоротні активи |
- |
- |
- |
|||||
|
Усього за розділом |
922 |
100 |
1417 |
100 |
1447 |
100 |
||
|
Баланс |
3102 |
3380 |
3198 |
Згідно даних таблиці ми можемо побачити, що сума активів підприємства у 2012 році порівняно з 2010 роком змінилась на 96 тис. грн. Це відбулося за рахунок збільшення виробничих запасів на 244 тис. грн. Збільшилась дебіторська заборгованість на 122 тис. грн, що негативно вплинуло на діяльність підприємства. Щодо структури активів підприємства то за даний період вона зазнала наступних змін: питома вага оборотних засобів збільшилась на 525тис. грн., питома вага основних засобів зменшилась на 433 тис. грн.
Але активи не можуть існувати без джерел їх формування. Пасиви — це джерела утворення господарських засобів (активів). Джерела поділяються на: власні та залучені. До власних можна віднести власний капітал, забезпечення майбутніх витрат і платежів, доходи майбутніх періодів. Залучені поділяють на довгострокові та поточні зобов’язання. Відповідно до П(С)БО 2 "Баланс", зобов'язання – це заборгованість підприємства, що виникла, внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.
Зобов'язання виникають через існуючі (завдяки минулим операціям чи подіям) борги підприємства щодо передачі певних, активів чи надання послуг іншому підприємству в майбутньому. Обліковуються не всі господарські зобов’язання, а лише ті, що випливають з виконання укладених підприємством договорів чи здійснення дій, з якими фінансове право пов'язує виникнення зобов'язань із внесення платежів до бюджету та відповідних позабюджетних органів. До довгострокових відносять довгострокові кредити банків; довгострокові фінансові зобов’язання; інші довгострокові зобов’язання. Поточні зобов’язання відображаються у балансі за сумою погашення. Для детальної інформації проведемо розрахунок пасивів підприємство, отриманні дані наведемо в таблицю 5.
Таблиця 5
Склад і структура джерел формування засобів (пасиви) ПАТ «Овруцький хлібозавод»
|
Види пасивів |
2010 р. |
2011р. |
2012р. |
Зміна показників за 3 роки |
||||
|
тис.грн.. |
% |
тис.грн.. |
% |
тис.грн.. |
%. |
грн.. (+,–) |
% (раз) |
|
|
1. Власний капітал |
||||||||
|
Статутний капітал |
459 |
52,6 |
459 |
47,8 |
459 |
44,2 |
0 |
-8,4 |
|
Інший додатковий капітал |
787 |
90,1 |
787 |
82,0 |
787 |
75,8 |
0 |
-14,3 |
|
Резервний капітал |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
|
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) |
(373) |
42,7 |
(286) |
29,8 |
(208) |
20,0 |
-165 |
-22,7 |
|
Всього за розділом 1 |
873 |
100 |
960 |
100 |
1038 |
100 |
||
|
4. Поточні зобов’язання |
||||||||
|
Короткострокові кредити банків |
- |
- |
350 |
14,5 |
270 |
12,5 |
270 |
12,5 |
|
Кредиторська заборгованість за роботи, товари, послуги |
1912 |
85,8 |
1673 |
69,1 |
1468 |
68,0 |
-444 |
-17,8 |
|
Поточні зобов’язання за розрахунками: |
||||||||
|
з одержаних платежів |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
|
з бюджетом |
80 |
3,6 |
151 |
6,2 |
79 |
3,7 |
-1 |
0,1 |
|
зі страхування |
74 |
3,3 |
71 |
2,9 |
97 |
4,5 |
25 |
1,2 |
|
з оплати праці |
151 |
6,8 |
161 |
6,7 |
216 |
10,0 |
65 |
3,2 |
|
з учасниками |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
|
інші поточні зобов’язання |
9 |
0,4 |
8 |
0,3 |
24 |
1,1 |
15 |
0,7 |
|
Всього за розділом 4 |
2229 |
100 |
2420 |
100 |
2160 |
100 |
||
|
Баланс |
3102 |
100 |
3380 |
100 |
3198 |
100 |
Щодо структури пасивів то вони зазнали таких змін: питома вага інших поточних зобов’язань збыльшилась на 6 пунктів і склала 1,1%; питома вага кредиторської заборгованості за роботи, товари, послуги в 2012 році зменшилась порівняно з 2010 роком на 444, і склала 1468 тис. грн., що є позитивним для підприємства.
Процес виробництва на підприємствах усіх форм власності передбачає наявність такого фактора виробництва, як основні фонди.
Основні фонди — це вартість матеріально-речовинних цінностей, що використовуються підприємствами у виробничій та невиробничій сферах діяльності тривалий час (понад рік).
Відтворення основних засобів – це процес їх безперервного поновлення (відновлення). Відтворення буває просте та розширене. Просте відтворення основних фондів — це їх відновлення в тому самому обсязі, у якому вони були зношені та вибули. Воно здійснюється шляхом заміни окремих зношених частин основних засобів шляхом ремонтів або придбання нових фондів на заміну зношених. Головним джерелом простого відтворення основних фондів в умовах переходу до ринкових відносин є амортизаційні відрахування. Розширене відтворення — це таке відтворення, яке передбачає розширення діючих основних фондів за рахунок збільшення їх кількості та поліпшення або придбання більш продуктивних та економічних основних засобів. Розширене відтворення може здійснюватися у вигляді нового будівництва, технічного переозброєння, реконструкції або розширення діючих підприємств, модернізації обладнання або його придбання тощо.
Важливе значення щодо формування належної структури джерел фінансового забезпечення потреб у відтворенні основних засобів відіграє система відповідних чинників: темпи зростання реалізації готової продукції, структура активів підприємства та їхній технічний стан, стан ринку основного капіталу, політика комерційних банків щодо відсотків за користування кредитами, суть стратегічних рішень щодо управління фінансовими ресурсами підприємства.
Висвітлення вказаних чинників обумовлене тим, що вони нададуть можливість проаналізувати комплекс критеріїв щодо різних аспектів діяльності підприємства та скласти обґрунтований висновок щодо реальних обсягів потреби у фінансових ресурсах, необхідних для відтворення основних засобів.
Фінансове забезпечення відтворювального процесу – це покриття витрат за рахунок фінансових ресурсів, які акумулювали суб’єкти господарювання і держава. Капітальні вкладення – це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється відтворення основних засобів.
Головним джерелом відтворення основних засобів на ПАТ «Овруцький хлібозавод» є амортизаційні відрахування і прибуток. Саме завдяки їм підприємство може здійснювати не лише просте, а й розширене відтворення цього ресурсу. Прийнято вважати, що амортизаційні відрахування є джерелом здійснення простого відтворення основних засобів. Проте вони нерідко можуть стати і джерелом розширеного відтворення у випадках, коли підприємству ще немає потреби замінювати працюючі основні засоби, а отримані суми амортизаційних відрахувань завдяки введенню прискореної амортизації є досить значними і можуть бути використані для придбання додаткової кількості основних засобів.
В умовах ринкової економіки підприємства, як правило, не акумулюють амортизаційні відрахування у спеціальному амортизаційному фонді з цільовим реноваційним призначенням, а здійснюють просте і розширене відтворення в міру потреби за рахунок наявних власних або зовнішніх джерел фінансування. Проте підприємство може ввести в практику своєї діяльності закріплення фінансових ресурсів за формами відтворення основних засобів. В економічній літературі виділяють таких три форми їх відтворення: підтримання основних засобів у придатному для експлуатації стані без зміни їх первісної корисності. Для цієї мети може створюватися фонд ремонтних робіт; реновація основних засобів, тобто заміна фізично і морально зношених основних засобів новими нерідко з кращими технічними характеристиками. Джерелом цієї форми відтворення є амортизаційні відрахування, надходження від реалізації потриманих основних засобів; розширене відтворення основних засобів на існуючій та новій технічній основі (здійснення модернізації , переоснащення виробництва). Воно здійснюється за рахунок прибутку підприємства і частково амортизаційних відрахувань, а також позичкових і залучених коштів.
Державний кредит — це економічні відносини, які виникають між підприємством і державою внаслідок купівлі першим держав них цінних паперів (підприємство стає кредитором держави), а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних креди тів (підприємство стає позичальником).
Кредитна політика - це діяльність банку як кредитора, що здійснює розміщення позикового капіталу відповідно до власних і суспільних інтересів.
До елементів кредитної політики відносяться мета і завдання кредитної політики; вибір напряму кредитування; технологія здійснення кредитних операцій; контроль в процесі кредитування.
Банк, будучи самостійною кредитною установою, здійснює свою кредитну політику з урахуванням ряду чинників. Чинники, що впливають на кредитну політику, можна умовно розділити на зовнішні і внутрішні.
До зовнішніх чинників відносяться: політичні і економічні умови; рівень розвитку банківського законодавства; стан міжбанківської конкуренції; ступінь розвиненості банківської інфраструктури і ін. Нестабільність політичної ситуації в країні може стримувати кредитні вкладення банків, сприяти відпливу капіталів за межу.
Важливим стимулом для банків є конкурентна боротьба за залучення кредитних засобів на ринку кредитних ресурсів. Комерційні банки є самостійними і незалежними в проведенні кредитної політики.
Купуючи ресурси на вільному ринку кредитних ресурсів і продаючи їх підприємствам (фірмам), комерційні банки здійснюють прямий вплив на розвиток національної економіки. За рахунок кредитів на підприємствах забезпечується організація як поточного господарського обороту, так і розширене відтворення основного капіталу (основних фондів), створення додаткових виробничих потужностей і цілих промислових обєктів.
Ефективність проведення кредитної політики визначається правильним вибором параметрів кредитних відносин, серед яких найважливішими є - величина позикового відсотка; умови доступності позики для вітчизняних господарських суб’єктів; рівень кредитного ризику; період надання позики і тому подібне. Параметри кредитування повинні будуватися так, щоб стимулювати кінцеві результати господарської діяльності товаровиробників.
Фінансовий план — це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю.
Цей розділ бізнес-плану включає такі складові:
• прогноз обсягів реалізації;
• баланс грошових надходжень та витрат;
• таблицю доходів та витрат;
• прогнозований баланс активів і пасивів підприємства;
• розрахунок точки беззбитковості.
Найпоширенішою формою фінансового плану є баланс доходів та витрат. Його метою є взаємоузгодження доходів та витрат. За перевищення доходів над витратами сума перевищення може направлятися в резервний фонд. Якщо витрати перевищують доходи, визначається сума фінансових ресурсів, якої бракує. Додаткові фінансові ресурси можна одержати за рахунок кредитів, позик, випуску цінних паперів тощо:
1. Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточного року.
2. Розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показників, на основі яких розраховуватимуться планові фінансові показники.
3. Розробка проекту фінансового плану.
У процесі складання балансу доходів та витрат необхідно перевірити взаємоузгодженість запланованих сум витрат та відрахувань із джерелами покриття їх відповідними доходами та надходженнями коштів, передбачених у першому розділі балансу доходів і витрат. Витрати на реалізацію продукції, передбачені в другому розділі балансу доходів та витрат, повинні покриватися з виручкою від реалізації продукції та послуг (за вирахуванням ПДВ та акцизного збору). Якщо виручка від реалізації продукції та послуг (за вирахуванням ПДВ і акцизного збору) виявляється меншою за витрати на реалізовану продукцію, то прибутку у першому розділі не буде. У другому розділі з'являються збитки в сумі перевищення витрат над виручкою.
У процесі фінансового планування здійснюється конкретне погодження кожного виду витрат та відрахувань із джерелом фінансування. З метою перевірки правильності складання балансу доходів та витрат складається перевірна таблиця (шахматка) до фінансового плану. У ній по горизонталі показують напрямки використання коштів, а по вертикалі — джерела. Таблицю складають, заповнюючи спочатку підсумкові показники доходів та витрат. Потім для кожної статті витрат указують відповідні джерела фінансування. Така таблиця дає змогу збалансувати доходи та витрати в розрізі окремих статей, виявити цільовий характер використання доходів та надходжень, визначити способи одержання коштів.
Виконання фінансового плану здійснюється у процесі фінансово-господарської діяльності, забезпечуючи стабільну платоспроможність підприємства через оперативне фінансове планування. З цією метою складають баланс грошових надходжень. Він показує, коли в підприємства виникають тимчасово вільні кошти, а коли воно має додаткову потребу в них. Це дає фінансовому менеджеру можливість тимчасово вільні фінансові кошти вкласти на депозитні рахунки комерційних банків або інвестувати в цінні папери, а в період, коли виникає додаткова потреба, — забезпечити залучення коштів.
Одна з найважливіших характеристик фінансового стану – стабільність діяльності у світлі довгострокової перспективи. Вона зв'язана зі структурою балансу підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів, з умовами, на які притягнуті й обслуговуються зовнішні джерела засобів.
Під фінансовою стійкістю підприємства розуміється такий стан (економічний чи фінансовий) підприємства, при якому платоспроможність постійна в часу, а співвідношення власного та позичкового капіталу забезпечує цю платоспроможність [18, ст. 203].
Для оцінки фінансової стійкості та платоспроможності підприємства використовується наступна група показників [28, ст. 127]:
Для зручності аналізу фінансової стійкості підприємства, проведені розрахунки наведемо у таблиці 6.
Таблиця 6
Динаміка показників фінансової стійкості підприємства ПАТ «Овруцький хлібозавод»
|
Назва показника |
Нормативне значення |
Значення показників |
||
|
2010 р. |
2011 р. |
2012 р. |
||
|
Коефіцієнт незалежності (автономії, концентрації власного капіталу) |
не менше 0,5 |
0,28 |
0,28 |
0,32 |
|
Коефіцієнт концентрації залученого капіталу |
не більше 0,5 |
0,62 |
0,42 |
0,09 |
|
Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу |
0,5 |
0,09 |
0,09 |
0,32 |
|
Коефіцієнт фінансової залежності |
1 |
0,72 |
0,50 |
1,48 |
|
Коефіцієнт маневреності власного капіталу |
0,4 – 0,6 |
0,3 |
0,42 |
0,32 |
З таблиці 6 видно, що коефіцієнт автономії в 2012 р. збільшився, порівняно з 2010 роком, на 0,04, що є позитивним для підприємства. Коефіцієнт маневреності власного капіталу змінився в 2012 році – став вищий за показник в 2010 році на 0,02, що також є позитивною тенденцією для підприємства. Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу в 2012 році збільшився на 0,62.
Ліквідність підприємства характеризує наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов’язань навіть з порушенням строків погашення, які передбачені контрактом. Зміст визначення полягає в тому, що якщо процеси виробництва і реалізації продук ції відбуваються в нормальному режимі, то грошових коштів, які надходять від покупців продукції, буде достатньо для розрахунків з кредиторами, тобто розрахунків за поточними зобов’язан нями. Застереження про порушення строків погашення означає, що в принципі не є винятком збої в надходженні грошових коштів від дебіторів, однак у будь-якому разі ці кошти надійдуть і їх буде достатньо для розрахунків з кредиторами. [15, ст. 209].
З таблиці видно, що значення коефіцієнта покриття значно перевищує 1, то можна зробити висновок про те, що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, які сформувалися завдяки власним джерелам. З позиції кредиторів підприємства такій варіант формування оборотних коштів є найбільш прийнятним. Одночасно, з погляду менеджера, значне нагромадження запасів на підприємстві, відволікання коштів у дебіторську заборгованість може бути пов’язане з неефективним управлінням активами. У той же час підприємство, можливо, не повністю використовує свої можливості з одержання кредитів.
Оцінка ліквідності підприємства наведена у таблиці 7.
Таблиця 7
Оцінка ліквідності ПАТ «Овруцький хлібозавод»
|
Назва показника |
Методика розрахунку |
2010 |
2011 |
2012 |
|
Коефіцієнт покриття загальний (платоспроможності) |
Оборотні активи(260) Поточні зобов'язання(620) |
0,40 |
0,60 |
0,70 |
|
Коефіцієнт швидкої ліквідності |
Грошові кошти і їх еквіваленти(260-100-110-120-130-140) Поточні зобов'язання(620) |
0,008 |
0,04 |
0,04 |
|
Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності |
Грошові кошти(230) Поточні зобов'язання(620) |
0,008 |
0,04 |
0,04 |
|
Частка оборотних коштів у загальній сумі активів |
Оборотні активи(260) Усього активів(280) |
0,30 |
0,40 |
0,50 |
|
Частка виробничих запасів у оборотних активах |
Запаси(100) Оборотні активи(260) |
0,50 |
0,60 |
0,50 |
Аналіз таблиці дає підстави стверджувати, що загальний коефіцієнт покриття в 2012 році збільшився порівняно з 2010 роком, він показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів – грошових коштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій та кредиторської заборгованості.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності у 2012 році складає 0,04 - дозволяє визначити частку короткострокових зобов’язань, що підприємство може погасити найближчим часом, не чекаючи оплати дебіторської заборгованості й реалізації інших активів.
Банкрутство - визнана Арбітражним судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як шляхом застосування ліквідаційної процедури.
Умови та показники відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом подає Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [14, с.124].
Ініціаторами порушення справи про банкрутство можуть бути кредитори підприємства боржника і саме підприємство боржник, які подають на розгляд в Арбітражний суд заяву щодо порушення справи про банкрутство.
Суд приймає рішення про порушення або непорушення справи про банкрутство. При порушенні справи суд складає список кредиторів у разі прийняття рішення про банкрутство або сенаторів - у випадку прийняття рішення про санацію. Існують такі три альтернативні напрями розвитку справи про банкрутство:
1. Визнання підприємства банкрутом, після чого слідує ліквідація підприємства та задоволення претензій кредиторів у результаті продажу майна.
2. Мирова угода. Під мировою угодою розуміють домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яке оформляється угодою сторін. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.
3. Санація, після чого слідує прийняття плану санації, задоволення претензій кредиторів настає за рахунок фінансово-господарської діяльності підприємства-боржника.
Для ініціювання процедури визнання банкрутом кредитору достатньо надіслати до Господарського суду заяву, додавши до неї необхідні докази. При відкритті справи про банкрутство Господарський суд накладає арешт на все або частину майна і грошових коштів боржника. Кредитори мають право запропонувати суду кандидатуру розпорядника майном підприємства-боржника.
Розпорядження майном боржника - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника й проведення аналізу його фінансового стану.
Кандидатура розпорядника має відповідати таким вимогам:
1) особа має мати вищу економічну чи юридичну освіту;
2) займатися підприємницькою діяльністю;
3) мати ліцензію арбітражного керуючого;
4) не бути зацікавленою стороною.
Перше засідання суду є підготовчим, на ньому призначають розпорядника майна; друге засідання суду (попереднє засідання) - суд розглядає реєстр вимог кредиторів і визначає розмір визнаних судом вимог кредиторів; призначає дату проведення зборів кредиторів.
Збори кредиторів звертаються до суду з клопотанням про винесення рішення щодо відкриття процедури санації, або підписання мирової угоди, або визнання підприємства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Санація (відновлення платоспроможності) - система заходів, що здійснюють під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення у повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.
Упродовж 3-х місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією повинен подати комітету кредиторів план санації, який має містити заходи відновлення платоспроможності боржника.
План санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, а також умови участі в санації інвестора.
Заходами відновлення платоспроможності можуть бути:
1) реструктуризація підприємства;
2) перепрофілювання виробництва;
3) закриття неефективних виробництв;
4) відстрочка або розстрочка платежів;
5) ліквідація дебіторської заборгованості;
6) продаж частини майна боржника;
7) зобов'язання інвестора до погашення боргу або частини боргу боржника.
8) звільнення працівників підприємства-боржника, які не можуть бути задіяними в процесі реалізації плану санації;
9) інше.
Процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення причин фінансової кризи. Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи, на підставі якого визначають зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибину та якість фінансового стану підприємства. З урахуванням результатів аналізу роблять висновок про санаційну спроможність підприємства, доцільність чи недоцільність санації. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено, структура балансу незадовільна, то приймають рішення про ліквідацію підприємства.
Основні засоби — матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів; надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Об’єкт основних засобів – це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних предметів однакового або різного призначень, що мають для обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, внаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, певну роботу тільки у складі комплексу.
Якщо один об’єкт основних засобів складається із частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об’єкт основних засобів.
Об’єкт основних засобів визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.
Бухгалтерський фінансовий облік основних засобів повинен забезпечити:
Крім цього, бухгалтерський облік основних засобів повинен забезпечити контроль за ефективним використанням виробничих майданчиків, обладнання, машин, транспортних засобів та інших засобів праці.
Характерною особливістю засобів праці є те, що вони не мають тієї загальної взаємозамінюваності, яка характерна, наприклад, для потенційної робочої сили. Тому ефективність їх різна по галузях, підприємствах, окремих видах. Ця різниця для кожного конкретного засобу праці залежить від його технічного стану, ступеня фізичного й морального зносу.
Поінформованість про наявність засобів праці та постійний контроль за їх ефективним використанням мають велике значення в управлінні виробничою діяльністю кожного підприємства. Цьому має сприяти добре побудований їх облік.
П(С)БО 7 визначені наступні види оцінки основних засобів:
Чиста балансова вартість основних засобів визначається як сума, за якою об’єкт основних засобів обліковується на балансі підприємства за вирахуванням суми накопиченої амортизації.
Вартість, яка амортизується; представляє собою фактичну собівартість об’єкта основних засобів або іншу його оцінку, відображену у фінансовій звітності замість фактичної вартості за вирахуванням ліквідаційної вартості. Якщо величина ліквідаційної вартості є незначною, то при розрахунку вартості, що амортизується, її можна не враховувати.
Ліквідаційна вартість визначається як чиста сума, яку підприємство розраховує отримати за об’єкт основних засобів в кінці періоду використання, що передбачений, за вирахуванням очікуваних витрат на ліквідацію цього об’єкту.
Показники ліквідаційної вартості та вартості, що амортизується, є розрахунковими, оскільки їх значення визначаються на підставі приблизних розрахунків, а не за допомогою безпосереднього вимірювання. Використання показників ліквідаційної вартості та вартості, що амортизується, дозволяє більш обґрунтовано визначити ту частину вартості об’єкту, яка повинна бути віднесена на витрати протягом періоду його використання підприємством.
Для узагальнення інформації про наявність і рух ОЗ Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291, передбачено синтетичний рахунок 10 «Основні засоби». На ПАТ «Овруцький хлібозавод» на цьому рахунку обліковують власні чи отримані у фінансову оренду основні засоби.
За дебетом рахунку 10 відображають надходження ОЗ, суму видатків, пов'язану з поліпшенням ОЗ, і суму їхньої дооцінки. Надходження ОЗ може провадитися шляхом придбання, створення, безоплатного одержання. Поліпшенням ОЗ вважають модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання й реконструкцію.
За кредитом рахунку 10 відображають вибуття ОЗ шляхом продажу, безоплатної передачі або через невідповідність критеріям визнання активом, а також у разі часткової ліквідації ОЗ, і суму їхньої уцінки.
Об’єктом амортизації є всі основні засоби, крім землі. Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисного використання (експлуатації) об’єкта, що встановлюється підприємством при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), і припиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.
П(С)БО 7 визначає амортизацію – як систематичний розподіл вартості необоротних активів, що амортизуються, протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Вартість основних засобів, яка амортизується – це первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.
У свою чергу, ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).
Строк корисного використання (експлуатації) – очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг). При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід враховувати: очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності; очікуваний фізичний і моральний знос; правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори, наприклад, закінчення терміну оренди цього активу.
У процесі використання об’єктів основних засобів економічні вигоди, втілені в них, споживаються підприємством, внаслідок чого зменшується залишкова вартість основних засобів, що відображається шляхом нарахування амортизації.
Об’єктом амортизації є всі основні засоби, крім землі. Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисного використання (експлуатації) об’єкта, що встановлюється підприємством при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), і припиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.
П(С)БО 7 визначає амортизацію – як систематичний розподіл вартості необоротних активів, що амортизуються, протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Вартість основних засобів, яка амортизується – це первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.
У свою чергу, ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).
Строк корисного використання (експлуатації) – очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг). При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід враховувати: очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності; очікуваний фізичний і моральний знос; правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори, наприклад, закінчення терміну оренди цього активу.
На практиці при надходженні основних засобів буває важко або неможливо визначити їх ліквідаційну вартість. У такому випадку або, коли ліквідаційна вартість об’єкта становить несуттєву суму, зазвичай вважають, що ліквідаційна вартість об’єкта дорівнює нулю.
Метод амортизації об’єкта основних засобів обирається підприємством самостійно, з урахуванням очікуваного способу одержання економічних вигод від його використання, і обов’язково має бути зафіксованим в наказі про облікову політику.
У П(С)БО 7 наведені такі методи амортизації основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів):
Нарахування амортизації проводиться щомісяця. Місячна сума амортизації при застосуванні всіх методів, крім виробничого, визначається розподілом річної суми амортизації на 12 місяців.
Відповідно до П(С)БО 7, нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об’єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Нарахування амортизації припиняється починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об’єкта основних засобів. Нарахування амортизації призупиняється на період реконструкції модернізації, добудови, дообладнання та консервації об’єкта основних засобів.
Для узагальнення інформації про накопичену амортизацію щодо об’єктів основних засобів, які обліковуються на рахунку 10 “Основні засоби”, Планом рахунків передбачений рахунок 131 “Знос основних засобів”. За кредитом рахунку 131 відображається нарахування амортизації основних засобів, за дебетом – її зменшення. Аналітичний облік ведеться за видами основних засобів. При нарахуванні амортизації збільшується сума витрат підприємства та сума зносу основних засобів.
Рахунок 13 "Знос необоротних активів" призначено для узагальнення інформації про нараховану амортизацію та індексацію зносу необоротних матеріальних і нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Рахунок 13 "Знос необоротних активів" має такі субрахунки:
131 "Знос основних засобів"
132 "Знос інших необоротних матеріальних активів"
133 "Знос нематеріальних активів"
За кредитом рахунку 13 "Знос необоротних матеріальних активів" відображається нарахування амортизації та індексації зносу необоротних активів, за дебетом - зменшення суми зносу.
На субрахунку 131 "Знос основних засобів" узагальнюється інформація про суму зносу тих необоротних активів, облік яких ведеться на рахунку 10 "Основні засоби".
На субрахунку 132 "Знос інших необоротних матеріальних активів" узагальнюється інформація про суму зносу тих необоротних активів, облік яких ведеться на рахунку 11 "Інші необоротні матеріальні активи".
На субрахунку 133 "Знос нематеріальних активів" узагальнюється інформація про суму зносу нематеріальних активів.
Аналітичний облік зносу необоротних активів ведеться відповідно за видами основних засобів, інших матеріальних необоротних активів та нематеріальних активів.
На ПАТ «Овруцький хлібозавод» застосовується прямолінійний метод нарахування амортизації.
14. Облік витрат з ремонту і поліпшення об’єктів основних засобів
На ПАТ «Овруцький хлібозавод» ремонти поділяють на поточні і капітальні. Поточні ремонти, як правило, проводять з проміжками часу до одного року. При капітальному ремонті машини, зазвичай, розбирають агрегати, замінюють зношені конструкції, деталі. Капітальний ремонт відновлює вартість основних засобів, їх потужність та експлуатаційні властивості. Для автомобілів залежно від марок машин встановлені міжремонтні строки, які визначаються обсягом виконаних робіт.
За будівлями, спорудами, передавальним устаткуванням ремонт вважається капітальним, якщо замінюють зношені конструкції й деталі міцнішими і економічнішими, що поліпшить експлуатаційні якості відремонтованих об'єктів. Якщо ж замінюють основні конструкції на об'єкті, встановлюють нові пристрої, що сприяють збільшенню потужності об'єктів, змінюють їх якість, то такі роботи вважають не капітальним ремонтом, а капітальними інвестиціями.
Ремонт проводиться підрозділами ПАТ «Овруцький хлібозавод».
Аналітичний облік ведуть за будівлями і спорудами в розрізі об'єктів, які підлягають ремонту, а за автомобілями - за групами основних засобів.
Для оформлення приймання-здачі основних засобів із ремонту, реконструкції та модернізації застосовують типову форму № 03-2 "Акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів".
При здаванні машини в ремонт складають відомість дефектів на ремонт машин (ф. № 130), в якій зазначають вид ремонту, виявлені несправності, встановлюють потребу в запасних частинах та інших матеріалах для виконання ремонту та визначають його вартість. У ремонтній майстерні ведуть журнал обліку витрат за видами машин. У кінці місяця на підставі даних названого журналу затрати на ремонт списують за відповідними кореспондуючими рахунками.
Відповідно до пункту 15 П(С)БО 7 "Основні засоби" витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигід від його використання, включаються до складу витрат.
Витрати на проведення ремонту основних засобів списують безпосередньо у витрати того виробництва, де їх використовують. Наприклад, вартість ремонту будівель загальногосподарського призначення відносять на рахунок 92 "Адміністративні витрати", вантажних автомобілів, гаражів - на рахунок 23 - аналітичний рахунок "Експлуатація вантажного автотранспорту" і т. д.
Витрати на ремонт можуть визнаватися капітальними інвестиціями, якщо ціна придбання активу відображає необхідність підприємства здійснити витрати для приведення об'єкта в стан, у якому він придатний для використання. Наприклад, у разі придбання будівлі, яка потребує ремонту, витрати на ремонт такої будівлі включають у збільшення її вартості.
Витрати, що приводять до збільшення очікуваних майбутніх вигід від об'єкта основних засобів, відносять до капітальних інвестицій, які збільшують початкову вартість основних засобів. До них відносять витрати на модифікацію, модернізацію, добудову об'єктів основних засобів. Витрати на капітальні інвестиції обліковують за дебетом рахунку 15 "Капітальні інвестиції" і списують їх на збільшення вартості об'єктів: дебет рахунку 10 "Основні засоби" і кредит рахунку 15.
Податковим кодексом України визначено (ст. 146, п. 146.11, 146.12), що первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних із ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єктів у сумі, що перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об'єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.
Сума витрат, пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих, у розмірі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, належить до витрат того звітного податкового періоду, в якому такі ремонт та поліпшення були здійснені.
Методичними рекомендаціями передбачено, що для оформлення приймання-здачі основних засобів із ремонту, реконструкції та модернізації, виконаних власними силами, або сторонніми організаціями (підрядниками) застосовується Акт приймання-здачі відремонтованих і реконструйованих (модернізованих) об'єктів за формою № ОЗСГ-2.
Зміни до характеристики об'єкта, пов'язані із капітальним ремонтом, реконструкцією та модернізацією, повинні бути внесені до технічного паспорту відповідного об'єкта основних засобів.
Акт складають у двох примірниках, у випадку якщо ремонт, реконструкцію, або модернізацію виконує стороннє підприємство, то другий примірник передають підприємству, що виконує ремонт, реконструкцію або модернізацію.
Оренда являє собою засноване на договорі термінове платне володіння і користування майном, необхідним орендарю для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Майно, яке передають в оренду, відображають на день передачі у передаточному бухгалтерському звіті й балансі відповідно до форм річного звіту підприємства. Річна орендна плата не може перевищувати 5 % вартості орендованого майна для об’єктів оренди. Орендна плата – це платіж, який вносить орендар орендодавцю незалежно від наслідків господарської діяльності. Зараховується орендна плата на спеціальні рахунки і використовується для фінансування капітальних вкладень.
Існує оперативний та фінансовий лізинг. Оперативний лізинг – це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає передачу орендарю права користування основними засобами на строк, який не перевищує термін їх повної амортизації, з обов’язковим поверненням таких основних засобів їхньому власникові по закінчені строку дії лізингової угоди. Передані в оперативний лізинг основні засоби обліковуються на балансі орендодавця з виділенням у регістрах аналітичного обліку у відокремлену групу з позначкою, що ці інвентарні об’єкти основних засобів передані в оперативну оренду. Прийняті в оперативну оренду основні засоби зараховуються на позабалансовий рахунок № 01 “Орендовані необоротні активи” за балансовою і первісною вартістю орендодавця, що зазначається у договорі оперативної оренди. Фінансовий лізинг (оренда) - це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендаря основних засобів з подальшим їх передаванням у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних засобів з обов’язковою подальшою передачею права власності на такі основні засоби орендареві. Орендар за користування об’єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі.
Під капітальною інвестицією розуміють господарську операцію, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, основних засобів, необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів, які підлягають амортизації.
До складу капітальних інвестицій належать витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання обладнання, інструменту, інвентаря, на відведення земельних ділянок та переселення у зв’язку з будівництвом, на підготовку кадрів для підприємств, що будуються та інші. Капітальні інвестиції відображаються у балансі за фактичними витратами для забудовника (замовника). Джерелами створення капітальних інвестицій є власні кошти підприємства, використання коштів бюджету чи позабюджетних фондів та інші джерела.
Капітальні інвестиції підприємства обліковують на одному балансі з основною діяльністю, але з обов’язковим розподілом в обліку витрат, що пов’язані з виробництвом та збутом продукції (робіт і послуг), які є метою створення даного підприємства, і капітальних затрат.
Усі види капітальних інвестицій на ПАТ «Овруцький хлібозавод» обліковують на рахунку 15 “Капітальні інвестиції”. За економічним змістом цей рахунок є рахунком з обліку господарських процесів, за призначенням і структурою – операційним, калькуляційним, а щодо балансу – активним.
Основними первинними документами для обліку виконаних будівельних робіт господарським способом є: наряди на відрядну роботу, лімітно-забірні картки і накладні внутрішньогосподарського призначення, звіти про витрати основних матеріалів у будівництві, звіти про роботу допоміжних виробництв, відомості розподілу накладних витрат та інші.
Методологія обліку основних засобів у всіх галузях економічної діяльності єдина. Особливістю сільського господарства є те, що для нього характерна наявність довгострокових біологічних активів, які є складовою необоротних активів, тому розглянемо детальний їх облік.
В обліку виділяють довгострокові та незрілі біологічні активи рослинництва, тваринництва. У кожній із цих груп можуть бути активи, оцінені за справедливою і за первісною вартістю.
Довгострокові біологічні активи (далі - ДВА) рослинництва включають багаторічні насадження: насіннячкові культури, кісточкові культури, ягідники, виноградники, плантації хмелю. До довгострокових біологічних активів тваринництва відносять основне стадо тварин: корови, бики-плідники, свиноматки, хряки, вівцематки, барани-плідники.
Порядок оформлення первинних документів з обліку біологічних активів викладено у Методичних рекомендаціях щодо застосування спеціалізованих форм первинних документів з обліку довгострокових та поточних біологічних активів, які затверджено наказом Міністерства аграрної політики України від 21 лютого 2008 р. № 73.
Біологічні активи, придбані за плату, оприбутковуються за первісною вартістю, яка складається з витрат, понесених підприємством для їх одержання, доведення до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.
Первісна вартість безоплатно одержаних біологічних активів дорівнює їх справедливій вартості. Первісною вартістю біологічного активу, переведеного до складу довгострокових біологічних активів із поточних біологічних активів, є його справедлива вартість.
Витрати на придбання та формування довгострокових біологічних активів відображаються в обліку капітальних інвестицій за дебетом субрахунку 155 "Придбання (вирощування) довгострокових біологічних активів". Оприбутковують довгострокові біологічні активи записом за дебетом рахунку 16 "Довгострокові біологічні активи" і кредитом субрахунку 155 (табл. 6.13) на підставі актів і документів з придбання активів.
Довгострокові біологічні активи, справедливу вартість яких на дату балансу достовірно визначити неможливо, відображають за первісною вартістю з урахуванням суми їх зносу. За ними нараховують амортизацію аналогічно до інших основних засобів. На суму амортизації роблять запис: дебет рахунку 23 "Виробництво" і кредит субрахунку 134 "Накопичена амортизація довгострокових біологічних активів".
За довгостроковими біологічними активами, які оцінюються за справедливою вартістю, амортизацію не нараховують. Зміну їх справедливої вартості відображають за дебетом (збільшення) і за кредитом (зменшення) рахунку 16 "Довгострокові біологічні активи" в кореспонденції з субрахунками 710 "Дохід від первісного визнання та від зміни вартості активів, які обліковуються за справедливою вартістю" (дооцінка активів) і 940 "Витрати від первісного визнання та від зміни вартості активів, які обліковуються за справедливою вартістю" (уцінка активів).
Реалізовані довгострокові біологічні активи, які оцінюються за справедливою вартістю, списують так: дебет субрахунку 901 "Собівартість реалізованої готової продукції" і кредит рахунку 16 "Довгострокові біологічні активи" - на вартість активу; дебет рахунку 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками" і кредит субрахунку 701 "Дохід від реалізації готової продукції" - на суму доходу (виручки) від реалізації; дебет субрахунку 701 і кредит рахунку 64 "Розрахунки за податками й платежами" - на суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
На ПАТ «Овруцький хлібозавод» біологічні активи не обліковуються, так як підприємство не є сільськогосподарського призначення.
Власний капітал - це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Власний капітал в ПАТ «Овруцький хлібозавод» складається із:
Статутний капітал – це зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Бухгалтерський облік статутного капіталу починається з дати реєстрації підприємства в Державному реєстрі суб’єктів підприємницької діяльності і закінчується в день його виключення з реєстру.
Для обліку інформації про статутний капітал застосовується рахунок 40 “Статутний капітал ”. Сальдо на рахунку повинно відповідати розміру статутного капіталу. Аналітичний облік несплаченого капіталу ведеться за видами розміщених несплачених акцій, а також за кожним засновником.
Згідно з чинним законодавством резервний капітал створено в розмірі, встановленому засновницькими документами, в розмірі 25% від статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного капіталу встановлюється засновницькими документами, але не менше ніж 5% від суми чистого прибутку. Засоби резервного капіталу знаходяться в повному розпорядженні підприємства і можуть бути використані ним на покриття можливих збитків, непередбачених витрат, сплату боргів підприємства при його ліквідації, на додаткові витрати на виробничий і соціальний розвиток, на поповнення оборотних коштів підприємства, покриття збитків, на виплату гарантованих дивідендів за привілейованими акціями (у випадку недостатності прибутку) та інші заходи, передбачені установчими документами.
Рішення про направлення коштів на формування резервного капіталу приймають на зборах засновників (акціонерів) і оформляють відповідним протоколом. На підставі цього документа в обліку відображається відповідне нарахування резерву.
Нерозподілений прибуток - це частина прибутку, отримана від ведення господарської діяльності й накопичена з моменту створення підприємства. Нерозподілений прибуток зменшується на суму дивідендів, оголошених у звітному періоді, на суму відрахувань в резервний капітал.
Непокритий збиток - це сума непокритого збитку поточного року і минулих років. Облік нерозподіленого прибутку ведуть на рахунку 44 "Нерозподілений прибуток".
Розмір статутного капіталу на ПАТ «Овруцький хлібозавод» складає 459364 грн. Також товариством розміщені прості іменні акції загальною кількістю 1837456 штук, номінальною вартістю 0,25 грн. кожна.
Бухгалтерський облік коштів цільового фінансування викладений у П(С)БО 15 "Дохід", і залежно від того, для яких цілей надходить фінансування, по-різному буде визначений момент визнання доходу.
Отримане цільове фінансування визнається доходом протягом тих періодів, у яких були понесені витрати, пов'язані з виконанням умов цільового фінансування. Тобто якщо підприємству надходять цільові кошти. це не означає, що ці кошти відразу ж будуть включені в рахунки доходів. При застосуванні такого принципу бухгалтерського обліку, як відповідність доходів і витрат, вилучені кошти будуть визнані доходом у тому періоді, в якому здійснені витрати, пов'язані із цим цільовим фінансуванням.
До цільового фінансування та цільових надходжень відносять кошти, що отримуються підприємством на суворо визначені цілі: утримання дитячих установ, підготовку кадрів, науково-дослідні роботи, що мають народногосподарське значення тощо. Їх фінансування здійснюється за рахунок асигнувань з бюджету, внесків батьків, плати за навчання, прибутку, що залишається в розпорядженні, коштів, отриманих від інших підприємств тощо.
Кошти цільового фінансування і цільових надходжень витрачаються в суворій відповідності до встановлених кошторисів. Забороняється використання цільових коштів не за призначенням та направлення інших коштів на потреби, фінансування яких повинно здійснюватись тільки за рахунок цільових джерел.
Фонди цільового фінансування та цільових надходжень формуються за рахунок лише зовнішніх цільових надходжень (назва рахунку говорить сама за себе). У разі нецільового використання таких коштів відповідальні особи несуть відповідальність з усіма наслідками, що випливають, і в такому разі кошти підлягають поверненню тим, хто їх вносив.
Для узагальнення інформації про наявність та рух коштів, отриманих для здійснення заходів цільового призначення (в тому числі про отриману гуманітарну допомогу) ведеться рахунок 48 "Цільове фінансування і цільові надходження".
По кредиту рахунку 48 "Цільове фінансування і цільові надходження" відображаються кошти цільового призначення, отримані як джерело фінансування певних заходів, по дебету - використані суми за певними напрямками, визнання їх доходом, а також повернення невикористаних сум.
Суми отриманого цільового фінансування є частиною доходу підриємства, тому рахунок 48 кореспондує по дебету з кредитом відповідного рахунка класу 7 "Доходи і результати діяльності".
Отримані кошти на цільове фінансування визнаються доходом протягом періоду корисного використання цих об'єктів інвестування пропорційно сумі нарахованої амортизації цих об'єктів. Тобто у разі фінансування капітальних вкладень сальдо рахунка 48 підлягає списанню на рахунок 69 "Доходи майбутніх періодів" і вже із цього рахунка поступово буде списуватися на доходи відповідного звітного періоду одночасно з нарахуванням амортизації об'єкта капітальних вкладень.
Аналітичний облік коштів цільового фінансування і цільових надходжень та витрат ведеться за їх призначенням та джерелами надходжень.
Позабалансові рахунки призначені для обліку майна та заборгованості, які фактично не належать підприємству, а тому не можуть бути включені до балансу. Це орендовані необоротні активи, активи на відповідальному зберіганні, списані активи тощо. Вони обліковуються на балансі тих підприємств, яким вони належать на правах власності. При складанні балансу залишки з позабалансових рахунків не включають до балансу, бо вони входять у баланс тих підприємств, яким фактично належать. Якби такі активи відображалися у балансі, то при зведенні балансів підприємств вони показувалися б двічі: один раз - на балансі власника, а другий - на балансі того підприємства, в якому вони перебувають тимчасово.
Позабалансові рахунки за структурою схожі на активні рахунки. Вони не кореспондують між собою і не кореспондують із балансовими рахунками, на них не поширюється правило подвійного запису.
Виникнення будь-якої господарської операції (відображення появи активів, гарантій, зобов'язань) відображається за дебетом позабалансових рахунків, а вибуття - за їх кредитом.
На нашу думку, від позабалансових рахунків доцільно відмовитися. Активи, які тимчасово перебувають на підприємстві, можна відображати на балансових рахунках, встановивши відповідні субрахунки. Але при підрахунку такі активи у підсумок балансу не включати, а показувати у балансі довідково.
Інформація з позабалансових рахунків використовується для заповнення Приміток до річної фінансової звітності (форма № 5).
Позабалансові рахунки включені у клас 0 "Позабалансові рахунки" плану рахунків. Вони призначені для узагальнення інформації про наявність і рух:
- цінностей, що не належать підприємству, але тимчасово перебувають у його користуванні, розпорядженні або на зберіганні (об'єкти оперативної (операційної) оренди основних засобів, матеріальні цінності на відповідальному зберіганні, переробці, комісії, монтажі);
- умовних прав і зобов'язань підприємства (застави, гарантії, зобов'язання тощо);
- бланків суворого обліку;
- списаних активів (нестачі цінностей, дебіторська заборгованість) для спостереження за можливістю їх відшкодування винними особами (боржниками);
- амортизаційних відрахувань.
Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку запасів, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 10 січня 2007 р. №2 передбачено, що бухгалтерський облік на позабалансових рахунках здійснюється, зокрема, у разі:
- використання давальницької сировини;
- надходження і реалізації (повернення) запасів на підставі договору комісії (консигнації) та інших подібних цивільно-правових договорів;
- надходження та руху запасів, отриманих від постачальника і в оплаті яких відмовлено внаслідок порушення договірних зобов'язань (невідповідність асортименту, якості, строкам постачання запасів, технічним умовам тощо) або поломки та псування запасів;
- одержання запасів, які згідно з угодою заборонено використовувати до оплати їх вартості;
- якщо оплачені та прийняті покупцем у підприємства-постачальника запаси на території (на складі, в цеху) останнього тимчасово залишаються у підприємства-постачальника за згодою (зверненням) покупця у зв'язку з відстроченням відвантаження (вивозу, відправки) запасів покупцеві;
- перевищення кількості фактично одержаних запасів над кількістю, зазначеною у видаткових документах постачальника;
- якщо право власності на запаси, що надійшли на підприємство, не переходить до підприємства з інших причин;
- прийняття запасів на відповідальне зберігання;
- одержання від замовника підрядними організаціями устаткування і будівельних матеріалів для монтажу та виконання будівельних робіт;
- виключення з активів запасів, які зіпсовані або наявність яких інвентаризацією не підтверджена та їх відсутність або псування не обґрунтована нормами природного убутку, а рішення щодо відшкодування їх вартості винними особами ще не прийняте.
Бухгалтерський облік указаних цінностей, амортизаційних відрахувань, умовних прав і зобов'язань ведеться за простою системою, за якою записи про надходження, вибуття, використання, продаж матеріальних цінностей, бланків суворого обліку, утворення умовних прав і зобов'язань, списання з балансу майна внаслідок нестачі, псування та дебіторської заборгованості, нарахування і використання амортизаційних відрахувань проводяться тільки на одному позабалансовому рахунку з указуванням змісту і кількісно-вартісних показників операції.
Товарно-матеріальні цінності відображаються за договірною вартістю або за вартістю, що вказана у приймально-передавальних актах. Орендовані основні засоби відображаються за вартістю, зазначеною в договорах оперативної (операційної) оренди. Бланки суворого обліку відображаються за умовною вартістю в установленому порядку. Умовні права й зобов'язання відображаються за вартістю, вказаною в документах про гарантії й зобов'язання.
Товарно-матеріальні цінності та основні засоби, вартість яких відображена на позабалансових рахунках, підлягають інвентаризації в порядку, що діє для цінностей, відображених на балансових рахунках відповідного класу.
Інвентаризація товарно-матеріальних цінностей та необоротних активів, прав і зобов'язань, відображених на позабалансових рахунках, проводиться в порядку, що діє для балансових рахунків відповідно до Інструкції з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу.
21 . Аналіз діяльності підприємства за показниками балансу та звіту про фінансові результати
Баланс – звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання та власний капітал. Баланс складається для зовнішніх і внутрішніх користувачів, що потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень. Джерелом даних для складання балансу є Головна книга.
П(с)БО 2 «Баланс» встановлює форму і визначає вимоги до змісту балансу. Форма балансу складається з трьох розділів активу і п’яти розділів пасиву. Активи і зобов’язання в свою чергу поділені на необоротні і оборотні (довгострокові і поточні) у відповідності з періодом, протягом якого активи будуть реалізовані або використані, а зобов’язання погашені.
Таким чином статті активу розміщені за принципом зростання ліквідності та поділу на необоротні та оборотні активи. В свою чергу статті пасиву розміщені за ступенем погашення зобов’язань: від найменш термінових до найбільш термінових.
Адресна частина балансу повинна містити назву підприємства, його юридичний статус та дату його складання (як правило, останній день звітного періоду).
Баланс надає користувачам інформацію про наявні у підприємства активи, зобов’язання та капітал, тобто є структурованим відображенням фінансового стану підприємства. Актив – це будь-яка власність підприємства, будь-який предмет, матеріальний чи нематеріальний, який є цінністю для свого власника та включає в себе землю, будівлі, споруди, прилади, товарні запаси, інвестиції, дебіторську заборгованість, грошові кошти тощо. Згідно П(С)БО активом вважаються ресурси, що контролюються підприємством в результаті минулих подій, використання яких призведе до отримання економічної вигоди в майбутньому.
Пасив балансу відображає джерела утворення засобів підприємства та їх призначення (власні резерви, позики інших підприємств тощо). Пасив балансу складається з двох великих частин: зобов’язання (короткострокові, довгострокові) та власний капітал.
Для балансу звітним періодом є квартал, а показники, які в ньому наводяться, відображаються станом на останній день кварталу. Ця дата називається «датою балансу».
Показники ф. № 1 «Баланс» формуються на підставі даних бухгалтерського обліку.
У статті «Довгострокові фінансові інвестиції» відображають активи, які підприємство утримує для збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо, зростання вартості капіталу або отримання інших вигід (акції переробних і сервісних підприємств АПК, пайові внески до статутних капіталів кооперативів тощо). Якщо інвестор суттєво впливає на такі підприємства (володіє 20-50 % акцій), то такі вкладення обліковують та оцінюють за методом участі в капіталі.
У статті «Довгострокова дебіторська заборгованість» показують заборгованість фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу (проміжку часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг) та буде погашена після дванадцяти місяців з дати Балансу.
У статті «Відстрочені податкові активи» фіксують суму податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах внаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.
До статті «Виробничі запаси» потрапляє вартість активів, облік яких ведуть на рахунках 20 «Виробничі запаси» і 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети». В свою чергу у статті «Товари» показують вартість товарів, придбаних для наступного продажу, без торгових націнок.
У статтях «Дебіторська заборгованість із внутрішніх розрахунків» і «Поточні зобов’язання з внутрішніх розрахунків» учасники спільної діяльності без створення юридичної особи відображають дебіторську або кредиторську заборгованість у рамках спільної діяльності.
У статті «Статутний капітал» відображають загальну суму внесків власників (учасників) до капіталу підприємства. Рахунки обліку статутного капіталу та джерел фінансування не кореспондують при нарахуванні амортизації, операціях з основними засобами та капітальними інвестиціями. Статті «Пайовий капітал», «Неоплачений капітал» і «Вилучений капітал» заповнюють тільки недержавні підприємства.
Показники рядків 012, 032, 162, 350, 360, 370 (при збитках) Балансу наводять в дужках як такі, що вираховують.
У статті «Нерозподілений прибуток (непокриті збитки)» підприємство показує суму нерозподілен
Форму № 2 «Звіт про фінансові результати» заповнюють відповідно до вимог, викладених у П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати». Метою складання звіту про фінансові результати є надання користувачам правдивої і повної інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки за звітний період. Цей звіт вважається одним із інформативних документів звітності, тому що містить інформацію про динаміку прибутку підприємства.
Основними елементами ф.2 є: 1) витрати, які наводяться в звіті в розрізі груп за їх формою на підприємстві (розділ І) та елементів витрат (розділ II); 2) доходи; 3) фінансові результати (від різних видів діяльності)
Звіт про фінансові результати складається із трьох розділів:
1. Фінансові результати;
2. Елементи операційних витрат;
3. Розрахунок показників прибутковості акцій.
Розділ І «Фінансові результати». Дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відображають у рядку 010 за принципом відвантаження незалежно від термінів одержання грошових коштів (чи їх еквівалентів) від покупців (замовників) і без вирахування із доходів сум наданих знижок, повернення проданих товарів і непрямих податків (ПДВ, акцизний збір тощо).
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) визначають за П(С)БО 1 «Витрати», а реалізованих товарно-матеріальних цінностей — за П(С)БО 9 «Запаси».
До статті «Інші операційні доходи» потрапляють доходи від реалізації виробничих запасів, малоцінних і швидкозношуваних предметів, від операційної оренди, операційних курсових різниць, реалізації іноземної валюти, списання кредиторської заборгованості, суми отриманих асигнувань і субсидій, штрафів, пені, недоїмок та ін.
У статті «Інші операційні витрати» відображають собівартість реалізованих виробничих запасів, іноземної валюти, втрати від знецінення запасів, виявлені недостачі і втрати від псування цінностей, визнані штрафи, пені, неустойки, витрати на утримання об’єктів соціально-культурної сфери, відрахування на створення резерву сумнівних боргів і суми списаної безнадійної дебіторської заборгованості, витрати за рахунок коштів цільового фінансування в межах, що відповідають його умовам.
У статті «Дохід від участі в капіталі» показують дохід від інвестиційної діяльності в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведуть за методом участі в капіталі.
У статті «Інші фінансові доходи» показують дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковують за методом участі в капіталі).
До статті «Інші доходи» записують дохід від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів, неопераційних курсових різниць, безоплатно отриманих активів, списання кредиторської заборгованості, яка не виникла під час операційного циклу, після закінчення терміну позовної давності.
У статті «Фінансові витрати» відображають витрати на сплату процентів та інші, пов’язані із залученням позикового капіталу.
У статті «Інші витрати» наводять собівартість реалізованих фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів; витрати від неопераційних курсових різниць, уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій, витрати на ліквідацію необоротних активів, залишкову вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів та інші витрати звичайної діяльності.
Розділ II «Елементи операційних витрат». В даному розділі наводяться елементи операційних витрат (на виробництво і збут, управління та інші операційні витрати), понесених підприємством у процесі господарської діяльності протягом звітного періоду, за вирахуванням витрат, які становлять собівартість продукції (робіт, послуг), що вироблена і спожита самим підприємством.
У статті «Матеріальні затрати» записують вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва) сировини і основних матеріалів, палива, енергії, будівельних матеріалів і запасних частин, тари, допоміжних та інших матеріалів. Вартість поворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, до елементу операційних витрат не включаються.
У статті «Витрати на оплату праці» показують витрати на виплату заробітної плати, премій і заохочень відповідно до прийнятої на підприємстві системи оплати праці і стимулювання, матеріальна допомога, компенсаційні витрати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.
У статті «Відрахування на соціальні заходи» наводять відрахування на пенсійне і соціальне страхування (у тому числі страхування на випадок безробіття) та інші соціальні заходи, відрахування на індивідуальне страхування персоналу.
До статті «Амортизація» потрапляє амортизація основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів, нарахована згідно з правилами бухгалтерського обліку.
До статті «Інші операційні витрати» включають роботи і послуги сторонніх організацій, суми податків і зборів (обов’язкових платежів), крім податків на прибуток, втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, списання та уцінки активів, суми фіксованих санкцій, а також витрати на відрядження, на послуги зв’язку, плату за розрахунково-касове обслуговування тощо. Розділ III «Розрахунок показників прибутковості акцій» є обов’язковим для заповнення лише емітентами цінних паперів.
З балансу взято наявність і оцінка ресурсів господарювання підприємства, а джерела їх утворення наведені в таблицях 4 і 5 п. 6. Оборотні активи підприємства та джерела їх формування.
Процес виробництва сільськогосподарської продукції здійснюється впродовж календарного року. Тому у сільському господарстві оперативним аналізом є аналіз діяльності господарства та його підрозділів не лише за короткі проміжки часу впродовж місяця, а й за місяць, квартал, півріччя. В оперативному аналізі розрізняють оперативний контроль та економічний оперативний аналіз.
Оперативний контроль — це контроль за елементами виробництва на робочих місцях. Його здійснюють робітники, керівники і спеціалісти шляхом щоденної візуальної перевірки господарських процесів, за допомогою диспетчерських служб, щотижневих виробничих нарад відповідальних за роботу осіб, оперативних зведень про процес виробництва, виконані роботи, реалізацію продукції тощо.
Економічний оперативний аналіз відрізняється від щоденного контролю за елементами виробництва тим, що під час його проведення виділяють і досліджують економічний аспект господарських результатів виконання планових завдань з комплексу технологічних операцій і витрат у рослинництві, виробництва і собівартості продукції тваринництва, показників роботи допоміжних і промислових виробництв, використання виробничих ресурсів, фінансових результатів. При цьому на відміну від елементарного порівняння здійснюються спеціальні групування показників та їх складових частин з урахуванням існуючого взаємозв’язку факторів, аналітичної послідовності та способів їх вивчення.
Отже, щомісячне проведення економічного оперативного аналізу на сільськогосподарських підприємствах є можливим завдяки помісячному відображенню витрат на виробництво у бухгалтерському обліку.
Економічний оперативний аналіз відрізняється від елементарного щоденного контролю за виробництвом ступенем вивчення результатів господарської діяльності. Його проводять за допомогою сукупності способів і прийомів аналізу з урахуванням відповідної послідовності вивчення економічних показників.
Попереднім вважається аналіз, за допомогою якого вивчають господарську діяльність з метою прогнозування майбутніх господарських процесів та явищ. Його проводять до початку здійснення господарських процесів і операцій для вибору і обґрунтування найкращих їх варіантів. Попередній аналіз передує складанню перспективних і поточних річних планів, сприяє обґрунтуванню планових управлінських рішень щодо вибору оптимальних розмірів виробництва, ефективнішому використанню виробничих ресурсів, дає змогу визначити можливі господарські результати на перспективу. Зрозуміло, що вирішення цих завдань планування не обмежується лише попереднім аналізом досягнутих результатів і можливих варіантів діяльності підприємства та його підрозділів. Для всебічного обґрунтування поточних і навіть перспективних планів використовують також інформацію підсумкового та оперативного аналізів.
На вітчизняних підприємствах досі широко застосовують позитивний аналіз, що дає відповіді на запитання, які є явища, якими вони були у минулому періоді, але містить інформації щодо того, якими вони мають бути. У зарубіжних країнах з розвиненою економікою, переважно використовують так званий нормативний аналіз, що дає відповідь на запитання, які дії слід вжити управлінським службам у майбутньому періоді, пояснює якими мають бути, явища господарської діяльності щоб досягнути поставленої мети. Наприклад, в американській економічній літературі зміст поняття «аналіз» відрізняється від того, що вкладається у нього у нашій літературі. У зарубіжній літературі порівняння фактичних результатів з плановими завданнями, тобто позитивний аналіз, автори відносять до контролю, а під економічним аналізом розуміють порівняння варіантів можливих рішень між собою та окремих варіантів з фактичними даними, тобто нормативний аналіз.
Якщо перший напрям аналізу має пасивний характер, то другий — належить до активних методів управління діяльністю підприємства та його підрозділів. Аналіз можливих варіантів господарських процесів і діяльності підприємства в цілому особливо необхідний у сучасних умовах перебудови управління виробництва на принципах розширення самоуправління, самоокупності та самофінансування, розвитку орендних і кооперативних відносин у народному господарстві. У цьому відношенні на вітчизняних підприємствах доцільно застосовувати технічні прийоми аналізу, економіко-математичні методи з використанням сучасних комп’ютерів. Ці методи в аналізі використовують для економічного прогнозування, обґрунтування планових та інших управлінських рішень.
До економіко-математичних методів так званого за кордоном дослідження операцій належать способи кореляційного аналізу, лінійного і динамічного програмування, сітьової графіки, математичної теорії ігор і масового обслуговування, теорії регулювання запасів тощо.
Для розвитку економічного аналізу у зазначених напрямах на українських підприємствах існують великі можливості щодо ефективного використання економіко-математичних методів і сучасних комп’ютерів у плануванні, обліку, контролі та аналізі.
Одним з найважливіших видів попереднього аналізу є стратегічний аналіз. Економічна стратегія — це сукупність господарських дій, що сприяють ефективній виробничій, комерційній, фінансовій та іншій діяльності підприємства. Тому аналіз стратегії економіки підприємства можна ще назвати стратегічним економічним аналізом.
Традиційний аналіз господарської діяльності, який застосовують на вітчизняних підприємствах, має послідовий характер і проводиться після здійснення господарських операцій для оцінювання досягнутих результатів планових завдань виробництва і стану господарства на момент проведення аналізу, виявлення причин і наслідків відхилень від поставленої мети, вимірювання кількісного впливу окремих факторів на економічні показники, що вивчаються. Вихідною інформацією для такого аналізу є дані щодо діяльність господарства за минулий період, відображені у бухгалтерському обліку, річному звіті та інших джерелах. Базовими показниками при порівнянні з фактичними є переважно дані планові та за минулі роки по господарству, діяльність якого аналізується. Окремі сторони господарської діяльності можна аналізувати незалежно від інших (виробнича програма, витрати й собівартість продукції, прибуток і рентабельність тощо), адже взаємозв’язок між ними зазвичай передбачений у планових завданнях господарства.
Стратегічний аналіз — це аналіз не лише досягнутих результатів і стану господарства, а й стратегії його діяльності у майбутньому періоді. Оскільки єдиної стратегії господарської діяльності не існує, поки не здійснено стратегічний аналіз, він проводиться за нормативними даними, і пов’язаний із загальними принципами господарських систем, які передбачають вивчення економічних показників комплексно.
Кожний з розглянутих вище видів економічного аналізу характеризується різними ознаками, що відображають широту і ступінь дослідження, рівні управління, об’єкти вивчення тощо.
За просторовою ознакою аналіз поділяють на внутрішньо-, загально- і міжгосподарський. Внутрішньогосподарський аналіз спрямований на вивчення діяльності внутрішньогосподарських підрозділів і дільниць виробництва. Загальногосподарський — обмежується вивченням показників діяльності підприємства в цілому, без деталізації по його підрозділах. Під час міжгосподарського аналізу, який називають ще порівняльним (хоча без порівняння аналізу взагалі не буває), показники підприємства, що аналізуються, порівнюють з такими інших підприємств, із середніми даними по об’єднанню, адміністративному району або ж по групі однотипних за спеціалізацією підприємств. При цьому всебічно оцінюють досягнуті результати, виявляють відхилення показників їх роботи, причини, цього резерви виробництва.
За рівнями управління розрізняють внутрішній і зовнішній аналіз. Внутрішній — це аналіз, який проводять безпосередньо у господарстві, виробничих підрозділах, на дільницях виробництва, у бригадах, ланках тощо, а також в об’єднаннях і відомствах однотипних галузей виробництва. Зовнішній аналіз здійснюють за межами відповідної галузі — у відомствах інших галузей, фінансових органах, банках тощо.
За ступенем охоплення об’єктів вивчення аналіз може бути повним (суцільним, комплексним), вибірковим (локальним), тематичним (частковим). Необхідність у таких напрямах аналізу зумовлена тим, що не завжди можливо, а іноді й непотрібно проводити, наприклад, комплексний аналіз, доцільно обмежитися локальним аналізом, спрямованим на послідовне вивчення, приміром, лише негативних явищ у господарській діяльності підприємства. При цьому не виключається також локальний аналіз позитивних досягнень у роботі.
Найвищим досягненням у розвитку аналізу господарської діяльності для потреб управління є системний і функціонально-вартісний аналіз.
Системний аналіз — це аналіз, який ґрунтується на теорії системи, тобто складні управлінські проблеми досліджують шляхом представлення об’єктів, що вивчаються, у вигляді систем, тобто як комплекси взаємопов’язаних елементів, що перебувають у русі. У свою чергу, така система є підсистемою іншої, більшої системи. При цьому кожна з проблем, що вивчається, розглядається системою з урахуванням багатьох аспектів управління і у зв’язку з іншими взаємопов’язаними проблемами. Система визначається як комплекс взаємопов’язаних між собою об’єктів, які утворюють складну єдність, окремі частини (підсистеми) якої розміщені упорядковано, відповідно до певної схеми або плану.
Особливістю методології системного аналізу є використання як традиційних методів аналізу, розглянутих вище, так і методів та прийомів, властивих саме системному аналізу. Важливе місце серед них постає використання економіко-математичних методів таких, як математичне програмування (лінійне і динамічне), методи кореляційно-регресивного аналізу, теорія масового обслуговування, теорія ігор тощо.
Об’єм виробництва сільськогосподарської продукції один з основних показників, які характеризують діяльність сільськогосподарського підприємства. Від його величини залежить об’єм реалізації продукції, рівень її собівартості, сума прибутку, рівень рентабельності, фінансовий стан підприємства, його платоспроможність та інші економічні показники. Тому аналіз діяльності підприємства розпочинають з вивчення об’єму виробництва продукції рослинництва.
Завданням аналізу виробництва продукції рослинництва є виявлення додаткових можливостей збільшення виробництва продукції, поліпшення її асортименту і якості та зменшення втрат.
За допомогою аналізу оцінюють:
Відхилення валового збору по окремих культурах зумовлюється двома факторами: зміною посівної площі та врожайністю.
Основне завдання аналізу – встановити наскільки продукція підприємства за якісними параметрами задовольняє споживача. Така оцінка робиться на підставі опитування споживачів, аналізу тенденції попиту на продукцію, порівняння фактичних параметрів якості продукції з нормативними (стандартами).
Оцінка виробництва продукції за обсягом, асортиментом, якістю та строками дає змогу зробити аргументовані висновки про її потенційну конкурентоспроможність і ефективність.
Одержання передбачуваного обсягу продукції рослинництва залежить від виконання плану посівних площ та врожайності с.г. культур.
Оцінку дотримання планової площі роблять на основі порівняння фактичної посівної площі з плановою.
Основними факторами, які можуть зумовити зміну розміру посівних площ та їх структури, є:
У кожному випадку за результатами аналізу необхідно оцінити зміни посівних площ і, якщо ці зміни небажані, намітити конкретні заходи щодо запобігання чи ліквідації їх.
Під час аналізу врожайності необхідно вивчити динаміку її росту по кожній культурі чи групі культур за певний період часу і виявити, які міри приймає підприємство для підвищення її рівня. У процесі аналізу також слід встановити ступінь виконання плану по врожайності кожної культури і розрахувати вплив факторів на зміну її величини.
Цими факторами є:
Основним фактором збільшення виробництва продукції рослинництва є підвищення врожайності с.г. культур. Цього можна досягти різними шляхами. Насамперед за рахунок поліпшення земельних угідь шляхом меліорації, боротьби з ерозією, вапнування (гіпсування), також особливу увагу приділяють сортооновленню, хімізації, меліорації, комплексній механізації та автоматизації виробничих процесів тощо.
На віддачу добрив значною мірою впливає вологозабезпеченість ґрунту, раціональне зрошення підвищує ефективність мінеральних добрив у 2-3 рази порівняно з їх застосуванням на незрошуваних землях. Отже, зрошення, підвищуючи ефективність добрив, дає змогу створити умови для одержання гарантованих високих урожаїв у зонах недостатнього зволоження, на які в Україні припадає понад 40 % площі ріллі.
Досить високою є ефективність застосування засобів захисту рослин. Останнім часом велику увагу приділяють біологічним методам захисту, які не тільки зберігають урожай, але й не знижують його якості.
Виростити високі врожаї, забезпечити рекомендований комплекс агротехнічних заходів з урахуванням зональних умов і біологічних особливостей сорту допомагає комплексна механізація виробничих процесів у рослинництві. Вона забезпечує виконання всіх робіт у найкращі стислі строки, що, з одного боку, підвищує біологічний урожай, а з другого – скорочує його втрати при збиранні, доочищенні, транспортуванні.
Зміцнення матеріально-технічної бази (створення комплексу машин, поліпшення насінництва, забезпечення господарств достатньою кількістю добрив і засобами захисту рослин) дає змогу запровадити передові індустріальні та інтенсивні технології вирощування сільськогосподарських культур, що забезпечує збільшення виробництва продукції при підвищенні окупності витрат.
Істотним резервом збільшення обсягу продукції є запобігання її втратам. Причини втрат різні:
обсипання зерна через розтягування строків обмолоту чи вибір невдалого способу збирання, недосконалість збиральної техніки; поганий стан транспортних засобів, доріг, місць доочищення і зберігання сільськогосподарської продукції тощо.
Підвищення якості продукції досягають:
На ПАТ «Овруцький хлібозавод» не займаються вирощуванням продукції рослинництва.
Поряд з виробництвом продукції рослинництва на сільськогосподарських підприємствах функціонує галузь тваринництва. Основним завданням аналізу виробництва продукції тваринництва є: пошук можливостей нарощування виробництва продукції, поліпшення її асортименту та якості.
Тваринництво складається з окремих галузей, які в різних господарствах мають неоднакове значення. У процесі господарської діяльності виділяють основні з них, які і визначають напрям розвитку тваринництва в господарстві.
Валова продукція тваринництва складається з:
Успішне виконання плану виробництва валової продукції господарством і його виробничими підрозділами залежить від таких факторів:
План виробництва валової продукції можна виконати і при деякому відхиленні ряду факторів, але за обов’язкової компенсації іншими (наприклад, зменшення поголів’я відповідних груп за рахунок підвищення продуктивності тварин цих груп або навпаки).
Валове виробництво продукції, як згадувалося вище, зумовлюється багатьма взаємозалежними чинниками: дотриманням вихідного поголів’я і його породно-племінними властивостями, поліпшенням вікової структури, відсутністю ялових маток, належним забезпеченням кормами та раціональним їх використанням, створенням оптимальних умов утримання, годівлі і догляду, які акумулюються в двох факторах – поголів’ї та продуктивності тварин.
На виробництво валової продукції тваринництва впливає багато факторів. Усі вони діють комплексно.
Так, від рівня забезпеченості тваринництва кормами, тваринницькими приміщеннями, від породного складу тварин, рівня зоотехнічної і ветеринарно-профілактичної роботи залежать поголів’я тварин, їх продуктивність і виробництво продукції цієї галузі.
Оскільки поголів’я тварин протягом року не є постійним (воно змінюється), то частіше аналізується вихідне поголів’я, тобто поголів’я на кінець року. Порівняння вихідного поголів’я в динаміці за ряд років дасть можливість виявити тенденцію зміни поголів’я до розширення чи скорочення.
На формування продуктивності тварин впливає багато факторів, але найчастіше основною причиною є кормо забезпеченість, рівень якої оцінюють порівнянням наявної кількості кормів або можливого їх надходження з потребою в них. При цьому враховують:
Важливим параметром продуктивності є вік тварин. Для кожного виду тварин існують свої вікові границі. Наприклад, за даними зоотехнічної науки найвищу продуктивність корови мають у третій, четвертій і п’ятій лактаціях, у шостій – 90-93 %, а в сьомій – 85-87 % від максимальної.
Важливим фактором є породний склад стада. Високопородні тварини продуктивніші, дають на одиницю витраченого корму і затрат праці більшу віддачу.
Від забезпечення тварин кормами залежать розмір поголів’я тварин і рівень їх годівлі.
Тому в процесі аналізу необхідно вивчити стан кормової бази в господарстві, забезпеченість тварин кормами в цілому й особливо в стійловий період. Для цього необхідно фактичну наявність кормів порівняти з плановою потребою, яка визначається виходячи з фактичного поголів’я і планових норм годівлі.
Забезпеченість і витрачання кормів виражають у центнерах натури і кормових одиницях. Останні дають змогу звести всі види кормів до однієї величини. Щоб вивчити повноцінність годівлі тварин і рівень їх продуктивності, використовують дані про вміст у кормах перетравного протеїну.
Слід вивчити, як у господарстві дотримуються прийнятих норм годівлі і раціонів, бо порушення їх часто є причиною перевитрат кормів. Слід установити, чи відповідає витрачання їх у певній групі тварин виконанню плану виходу продукції, а також утриманню планових норм витрат кормів на 1 ц молока, м’яса тощо.
Резерви можна розподілити на дві групи: екстенсивні, що належать до кількості тварин, та інтенсивні, які забезпечують зростання продуктивності. Продуктивність тварин залежить від багатьох чинників: якісного складу поголів’я, достатньої і повноцінної годівлі, забезпечення оптимальних умов годівлі й утримання та догляду, впровадження прогресивних форм організації праці і виробництва, недопущення захворювання тварин тощо.
Скорочення втрат тваринницької продукції на всіх етапах її проходження також можна вважати резервом збільшення її виробництва.
На досліджуваному підприємстві не займаються вирощуванням продукції тваринництва.
При обчисленні собівартості продукції витрати розподіляють між основний, пов'язаною і побічної продукцією, причому побічна продукція береться до калькуляції лише та, що використовується для підприємства.
Об'єкти калькуляції собівартості продукції багато чому визначаються виглядом виробництва, а методика обчислення— застосовуваними методами калькуляції.
Простий спосіб калькуляції собівартості використовують у тому випадку, щоб урахування витрат збігаються з об'єктом калькуляції, тобто. коли можна лише одна частка продукції і на відсутня незавершене виробництво. У цьому методі видатки виробництво ділять для виходу продукції (робіт, послуг).
При калькулюванні собівартості методом реалізаційних цін сполучена продукція оцінюється за цінами реалізації, а видатки виробництво розподіляють щодо окремих об'єктах калькуляції. Пропорційно вартості продукції з цінами реалізації. Післяивн0вления розміру витрат з кожному об'єкту їх поділяють кількості одержуваної продукції. Цей метод калькуляції собівартості використовується при обчисленні собівартості з урахуванням якості.
У процесі виробництва сільськогосподарської продукції нерідко разом з основною продукцією отримують побічну, що використовується у господарстві. При калькуляції основний продукції із загальної суми витрат віднімаю передусім вартість побічної продукції загальноприйнятої оцінці.
Попередільний метод обчислення собівартості продукції використовують у тому випадку, коли сировину й матеріали послідовно проходять кілька переділів (фаз) переробки. І тут обчислюється собівартість продукції, отриманою з кожного переділу, тобто. напівфабрикатів. Собівартість готової продукції визначається останньому переділі (фазі) переробки.
При комбінованому методі обчислення собівартості із загальної суми витрат віднімається побічна продукція. Решта витрати розподіляють між окремими видами пов'язаною продукції або поМетоду коефіцієнтів, чи реалізаційних цін або іншими методом.
Витрати виробництва кожного виду овочів визначаються шляхом складання прямих витрат із часткою розподілених, що припадають цей такого роду продукцію.
Що стосується застосування методу неповної собівартості продукції витрати виробництва не відносять загальногосподарські витрати. Їх щомісяця списують на дебет рахунки 90 «Продажі».
Процес виробництва сільськогосподарської продукції носить тривалий характер за часом і вирізняється нерівномірністю виходу продукції. Вважається, що продукцію рослинництва можна лише раз на року. Тому калькуляцію собівартості продукції сільськогосподарських організаціях здійснюють раз на року за закінченні календарного року.
За галузями виробництва, що дає продукцію безупинно (наприклад, вовощеводстве захищеного грунту, птахівництві, по молочному череді великої рогатої худоби), можна вести як річну собівартість, а й у коротшим періодам. Аналіз показників цих калькуляцій дозволить вживати заходів з ліквідації виявлених недоліків.
Тваринництво складається з окремих галузей, які в різних господарствах мають неоднакове значення. У процесі господарської діяльності виділяють основні з них, які і визначають напрям розвитку тваринництва в господарстві.
Валова продукція тваринництва складається з продукції, яку одержують у процесі господарського використання тварин, птиці і бджіл (молоко, вовна, яйця, мед), продукції вирощування та відгодівля (приплід, приріст маси, рої), побічної продукції (гній). За рівнем виконання плану виробництва валової продукції оцінюють загальний стан тваринництва.
Успішне виконання плану виробництва валової продукції господарством і його виробничими підрозділами залежить від багатьох факторів: поголів'я тварин за видами, статево-віковими і виробничими групами, забезпеченості тварин приміщеннями і кормами відповідно до зоотехнічних норм, повноцінності раціонів і рівня продуктивності тварин тощо.
План виробництва валової продукції можна виконати і при деякому відхиленні ряду факторів, але за обов'язкової компенсації іншими (наприклад, зменшення поголів'я відповідних груп за рахунок підвищення продуктивності тварин цих груп або навпаки). Останнє не завжди бажане - виконання плану за рахунок збільшення поголів'я при зниженні продуктивності тварин обов'язково призведе до підвищення собівартості продукції, оскільки додаткове поголів'я потребує більших порівняно з планом витрат.
Валове виробництво продукції, як згадувалося вище, зумовлюється багатьма взаємозалежними чинниками - дотриманням вихідного поголів'я і його породно-племінними властивостями, поліпшенням вікової структури, відсутністю ялових маток, належним забезпеченням кормами та раціональним їх використанням, створенням оптимальних умов утримання, годівлі і догляду, які акумулюються в двох факторах - поголів'ї та продуктивності тварин. Щоб визначити кількісний вплив згаданих факторів на виконання плану валового виробництва продукції, користуються методом ланцюгових підстановок.
Рівень собівартості 1 ц продукції тваринництва залежить від 2 факторів:
При визначенні суми витрат виключають із витрат по утриманню 1 голови суми, що відносяться на побічну продукцію. Розмір витрат в розрахунку на 1 голову характеризує рівень інтенсифікації виробництва, в умовах якої зростання вкладень засобів і праці на утримання 1 голови повинен забезпечиш зростання продуктивності тварин, причому темпи зростання продуктивності повинні випереджати темпи зростання витрат. В такому випадку буде отримано економічний ефект.
При аналізі собівартості продукції тваринництва треба мато на увазі, що на собівартість впливає не тільки рівень продуктивності, але і якість отриманої продукції.
Особливу увагу необхідно приділити статті корми. Розмір їх залежить від кількості витрачених кормів в центнерах кормових одиниць і собівартості одного центнера кормових одиниць.
Вартість кормів залежить від того власні вони чи куплені. Аналізуючи витрати кормів необхідно якість кормів і їх кількість співставляти зі зміною продуктивності.
Випуск і реалізація продукції впливає на фінансові результати роботи сільськогосподарського підприємства. Крім того, реалізація виробничої продукції - це основне джерело формування доходу підприємства. Тому техніко-економічний аналіз роботи підприємства починається з аналізу випуску та реалізації продукції, у вивченні обсягу виробництва, темпів його зростання, тобто у оцінці виконання плану виробництва та реалізації продукції.
Аналіз діяльності підприємства потрібно розпочинати з вивчення обсягу виробництва, бо від цього залежить розвиток економіки країни, задоволення потреб населення продукцією, яку випускає підприємство.
Від обсягу, складу, асортименту та якості випущеної продукції залежить і обсяг реалізованої продукції, її собівартість, прибутковість, рентабельність, оборотність обігових коштів, платоспроможність та інші показники, що характеризують виробництво.
У міру насичення ринку та посилення конкуренції вже не виробництво визначає обсяг продажу, а навпаки, можливий обсяг продажу є основою розроблення виробничої програми. Підприємство має виробляти тільки ті сільськогосподарські товари і в такому обсязі, котрі воно може реально й прибутково реалізувати.
Темпи зростання обсягу реалізації продукції безпосередньо впливають на величину витрат, прибуток та рентабельність підприємства. Тому аналіз показників реалізації має важливе значення.
Джерелами інформації для аналізу є бізнес-план підприємства, оперативні плани-графіки, звітність ф. 5-ЗЕЗ «Звіт про експорт (імпорт) товарів, що не проходять митного декларування», ф. 2 «Звіт про фінансові результати», відомість 16 «Рух готових виробів, їх відвантаження та реалізація» та ін. [18, с.159]. Обсяг реалізації продукції визначається за відвантаженою покупцям продукцією.
Реалізація сільськогосподарської продукції – важлива завершальна стадія кругообігу коштів підприємства. Від того, як організована система реалізації продукції, залежить неперервність виробничого процесу, оборотність оборотного капіталу, результати фінансово-господарської діяльності, рентабельність. Несвоєчасна реалізація негативно впливає на споживачів продукції, оскільки вона викликає порушення їх нормальної діяльності.
Основними завданнями аналізу обсягу виробництва та реалізації продукції є:
1. Оцінка виконання договорів минулого періоду з тим, щоб визначити розширення яких договорів при наявних ресурсах може дати підприємству максимальну вигоду.
2. Оцінка виконання договорів за обсягом і ритмічністю поставок, якістю та комплектністю продукції. Визначаються розміри втрат у результаті несвоєчасного або неповного виконання згідно договорів, їх вплив на основні економічні показники діяльності підприємств: обсяг реалізації, прибуток, рентабельність та інше.
3. Виявлення внутрішніх і зовнішніх причин невиконання договірних зобов’язань. При виявленні зовнішніх причин, потрібно щоб винні (постачальники, транспортні чи інші організації) відшкодували суму спричиненого збитку за порушення строків та умов договорів.
4. Виявлення внутрішньогосподарських резервів збільшення виробництва і реалізації продукції.
5. Розробка пропозицій по провадженню виявлених резервів [1, с.158].
Аналіз реалізації сільськогосподарської продукції тісно пов’язаний з аналізом виконання договірних зобов’язань щодо поставок продукції. Невиконання договірних зобов’язань спричиняє зменшення виручки, прибутку, штрафні санкції. Крім того, за умов конкуренції підприємство може втратити ринки збуту продукції, що призведе до спаду виробництва.
Отже, аналіз реалізації сільськогосподарської продукції займає важливе значення в діяльності підприємства, оскільки це значною мірою впливає на фінансові результати роботи господарства.
Впродовж останніх років почастішали дискусії відомих вчених навколо сутності категорії ефективності, як в цілому, так і в сільськогосподарському виробництві зокрема. Всі їхні думки з приводу розкриття суті ефективності як економічної категорії мають відповідне підґрунтя, але проблема в тому, що вони досить різняться між собою. У зв'язку з цим, в Україні досі немає чіткого трактування категорії ефективності, а також визначення її показників. Через це оцінка результатів функціонування діяльності аграрних підприємств в сучасних ринкових умовах, на наш погляд, має неповний, відносний характер.
Під час визначення суті ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно розрізняти терміни «ефект» і «ефективність».
В першій українській економічній енциклопедії проф. Мочерний С.В також характеризує ефективність як «здатність приносити ефект, результативність процесу, проекту тощо, які визначаються як відношення ефекту, результату до витрат, що забезпечили цей результат.» [1, с.508] Таке трактування відображає загальний підхід до визначення ефективності, яке математично відображають як в прямому, так і оберненому співвідношенні.
Однак, при такому підході поняття «ефективне виробництво» ще не означає що воно є найбільш доцільне з позицій оптимальності рівня витрат чи суспільної корисності продукту. Адже результатом може бути продукт, який не має належної якості, не відповідає суспільним потребам або його виробництво вкрай негативно впливає на навколишнє середовище, що згодом тягне додаткові витрати як для суспільства, так і для підприємства. Таке виробництво, ясна річ, ефективним назвати не можна.
Взагалі, на наш погляд, при оцінці ефективності будь-якого виробництва, насамперед слід брати до уваги кінцеву мету, з якою воно здійснюється. Це в свою чергу вимагає визначення критеріїв ефективності.
В сучасних умовах розвитку соціально орієнтованого суспільства приватний інтерес обов’язково повинен перебувати в гармонії з інтересом суспільним. І в своїй кінцеві меті будь-яке виробництво має спрямовуватись на краще задоволення суспільних потреб. Особливо це стосується сільського господарства. від результатів функціонування якого безпосередньо залежить продовольча безпека держави, якість харчування і, відповідно, здоров’я нації.
Тому в сільському господарстві, як і в інших сферах економіки, забезпечення високої економічної ефективності повинно органічно доповнювати досягнення соціальних результатів, соціального ефекту.
Виключно важливе значення має і екологічна сторона аграрного виробництва, пов’язана із ефективністю природокористування. Специфіка аграрного виробництва і, особливо, рослинницької галузі, що пов’язана із глибоким освоєнням земельних ресурсів, використанням хімічних та біологічних засобів захисту рослин, в кінцевому підсумку призводить до руйнування природних екосистем, зменшення родючості ґрунту тощо Це в свою чергу тягне за собою не лише втрати продукції за рахунок природного чинника, але й додаткові витрати на ліквідацію наслідків екологічного забруднення. Тому ефективним з позицій екології можна вважати лише таке виробництво у якого еколого-економічний ефект (економічна вигода із врахуванням вартості природоохоронних заходів, вартості природних ресурсів, втрат від нанесення шкоди довкіллю) є позитивним.
Таким чином, кінцеві результати аграрного виробництва знаходять своє відображення в кількості якісної, екологічно чистої і безпечної для здоров’я людини продукції та економічній ефективності виробництва
Ефективність сільськогосподарського виробництва слід розглядати як максимальне співвідношення корисного ефекту і затрат виробництва за умов повного і оптимального використання наявних ресурсів
Економічна і соціальна ефективність перебувають в органічному поєднанні. Якщо вдається досягти високих соціальних результатів, то можна говорити про подальше підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Це обумовлено тим, що задоволеність умовами праці, належне фізичне і моральне здоров’я людей створює додаткові стимули та умови для підвищення продуктивності праці і підвищення на цій основі ефективності виробництва.
Висновки
Виробничу практику я проходила на ПАТ «Овруцький хлібозавод», яке розташоване в м.Овруч Житомирської області.
В результаті проходження виробничої практики я ознайомилася з:
- основними положеннями законодавчих актів, нормативно-інструктивних документів, які регулюють діяльність базового підприємства;
- основними методологічними документами, положеннями, що регулюють економічну та виробничу діяльність підприємства;
- сферу і напрямки діяльності підприємства;
- склад майна підприємства та джерела його формування;
- організаційну структуру підприємства, механізм його функціонування;
- порядок формування та використання прибутку;
- облікову політику підприємства;
- міри відповідальності за бюджетні та податкові правопорушення учасниками бюджетного процесу.
Розрахункові взаємовідносини з постачальниками та покупцями в ПАТ «Овруцький хлібозавод» будуються на основі укладання договорів. Основними джерелами поповнення коштів підприємства є основна діяльність. Підприємство зберігає свої кошти на поточному рахунку в банку «Аваль» на договірних засадах. Розрахунки здійснюються в готівковій або в безготівковій формах, у порядку, визначеному нормативними актами НБУ.
В даний час адміністративні методи керування втрачають свої функції і на зміну їм приходять економічні методи управління, які групуються на нових, прогресивних технологіях виробництва конкурентно спроможної продукції для внутрішнього і зарубіжних ринків. Тому спеціалістам треба вільно володіти економічними показниками, інформацією про майно, грошовий і фінансовий стан, результати діяльності свого підприємства і партнерів,з метою всебічного аналізу виробництва,а також прийняття управлінських рішень.
Кожен спеціаліст повинен детально знати об’єктивні закономірності розвитку свого підприємства або виробничого підрозділу, володіти практичними навиками виявлення внутрішніх резервів для раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
11. Економічний аналіз: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050/06 «Облік і аудит» За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця – Житомир : ПП «Рута», 2009. -680с.
12. Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996 XIV (зі змінами та доповненнями).
13. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» // Голос України. – 1999. – 30 червня.
14. Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 р. №69 (зі змінами та доповненнями).
15. Кармазін В.А., Савицька О.М. Економічний аналіз. Практикум. – К.: Знання, 2007. – 255с.
16. Колчина Н. В., Поляк Г. Б., Бурмистрова Л. М., Пантелеев А. П., Португалова О. В. Финансы организаций (предприятий): Учебник для студ. вузов, обучающихся по экон. спец. 080105 "Финансы и кредит" / Нина Васильевна Колчина (ред.). — 4.изд., перераб. и доп. — М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2007. — 382 с.
17. Кузенко Т. Б., Кузькін Є. Ю., Сабліна Н. В. Фінанси підприємств: конспект лекцій для студ. усіх спец. всіх форм навчання / Харківський національний економічний ун-т. — Х.: ВД «ІНЖЕК», 2007. — 168 с.
18. Лишиленко О.В. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник. – К.: «Центр навчальної літератури»,- 2010.- 528 с.
19. Лігоненко Л. О., Гуляєва Н. М., Гринюк Н. А., Ситник Г. В., Докієнко Л. М. Фінанси підприємства: Підручник / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К., 2007. — 491 с.
20. Методичні рекомендації до виконання самостійних завдань з курсу "Аналіз господарської діяльності підприємства" / Харківський національний економічний ун-т / М. М. Салун. — Х. : ХНЕУ, 2005. — 47с.
23. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
24. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати»: наказ Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року № 87 // Все про бухгалтерський облік. - 2009. -№13. с. 11-16.
25. Огійчук М.Ф. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах: підручник / М.Ф. Огійчук, В.Я. Плаксієнко, Л.Г. Панченко та ін. За ред.. М.Ф.Огійчук. – К.: Алерта, 2007. – 979 с.
26. Омелянович Л. О., Чайковська О. В., Долматова Г. Є., Іванова О. В., Кононенко А. Ф., Канєєва І. І. Фінансова діяльність суб`єктів господарювання: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Донецький національний ун-т економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського. — 2-ге вид., перероб. і доп. — Донецьк: ДонНУЕТ, 2008. — 281 c.
27. Плаксієнко В.Я. Бухгалтерський облік у сільському госпо-дарстві України: підручник / В.Я. Плаксієнко, Л.М. Пісьмаченко, Є.А. Рябий. – К.: Центр навч. літ., 2005. – 568 с.
28. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999р. № 291 (зі змінами та доповненнями
29. Податковий кодекс України
30. Поддєрьогін А. М., Білик М. Д., Буряк Л. Д., Булгакова С. О., Куліш А. П. Фінанси підприємств: Підручник / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана / А.М. Поддєрьогін (наук.ред.). — 6. вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2006. — 552 с.
31. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку 1-30.
32. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене Постановою Правління НБУ від 15.12.2004р. №637.
33. Посилаєва К.І., Посилаєв В.В. Аналіз собівартості продукції сільського господарства/ Харків. держ. аграрн. ун-т ім. В. Докучаєва, 2001. - 23 с.
34. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок санації державних підприємств» // Збірка постанов Уряду України. – 1994. – №5.
35. Савчук В.К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств.-К.: Урожай, 1995. – 328 с.
36. Терещенко О. О., Невмержицький Я. І., Куліш А. П., Терещенко С. І., Галака О. П. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч.-метод. посібник / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана / Олег Олександрович Терещенко (ред.). — К.: КНЕУ, 2006. — 312 с.
37. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2007. – 400 с.
38. Філімоненков О.С., Дема Д.І. Фінанси підприємств: Підручник. – К.: Алерта, 2009. – 496 с.
39. Цал-Цалко Ю.С. Фінансовий аналіз. Підручник. – Вид. 2-ге, доповнене. – Житомир: ЖОО ГО «Спілка економістів України», 2009. – 516 с.
40. Чабанова Н.В., Василенко Ю.А. Бухгалтерський фінансовий облік: Посібник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2008. - 672с.
41. Яремко І. Й. Управління капіталом підприємства: економічний і фінансовий інструментарій: Моногр.. — Л.: Каменяр, 2006. — 176 с.
1