тіло тілесність та тілесні практики
Работа добавлена на сайт samzan.net:
red0;;Місце тіла і тілесних практик в українській культурі.
План
Розділ І. Поняття тіла і тілесних практик у гуманітарних дослідженнях.
- Тіло в різних філософських та культурологічних парадигмах.
- Дефінітивний аналіз понять «тіло», «тілесність» та «тілесні практики».
- Тілесність як репрезентант культурного коду.
(не забути гендер, красу і інші ознаки тілесності)
Розділ ІІ. Тілесні практики наших пращурів.
2.1.
2.2.
2.3. Основні форми функціонування тілесності у постмодерністській культурі. (тут можна про це? О. Вербицька виділяє наступні найважливіші модуси вираження тіла у ХХ-ХХІ столітті: біологічне тіло, тіло як річ (товар), віртуальне тіло (тіло у кібепросторі Інтернету), тіло як текст (комунікативні властивості)
Розділ ІІІ. Сучасний контекст української тілесності через аналіз образів тіл на українському телебаченні.
3.1.
3.2.
Вступ
Культура є складною системою людського буття. Поняття культура багатогранне і об’єднує в собі науку, освіту, мораль, уклад життя, світогляд і, звичайно, мистецтво. Приділяючи увагу мистецтву, давайте продумаємо, що найчастіше зображують митці у своїх роботах? Що оспівують в піснях? Вірно, неабияку увагу мистецтво приділяє зовнішній красі людини, її обличчю, а заразом і тілу. Найдосконалішим митцем є той, який вміє ідеально втілити всі риси людського тіла у своїй роботі, зображуючи фізичне тіло як біологічний організм, та водночас із його індивідуальними рисами ментальності та духовності.
Ще в давні часи люди звертали увагу на власне тіло, займались пошуком відмінностей між чоловіком і жінкою, зображували ці відмінності в наскельних малюнках та у вигляді глиняних статуеток, приділяли увагу оголеному тілу під час ритуальних танців, наносили різноманітні ритуальні малюнки на обличчя та різні частини тіла, з вірою в те, що це надасть їм сили та допоможе подолати ворога. Це говорить про те, що інтерес до тіла та тілесних можливостей має прадавню історію.
Знахідки трипільської культури та скіфсько-сарматського періоду свідчать про те, що інтерес до тіла людини був чималий. Одяг виконував захисну функцію їх тіла, а тримав одяг – пасок, отже неабияка увага приділялась паску. Вільні місця тіла прикрашають захисні талісмани, обереги-кільця, намисто, сережки. Домінування міфологічного світогляду дає свободу тілу та тілесним маніпуляціям.
В період християнської цивілізації увага зосереджується не на зовнішньому тілі, а більше на духовному існуванні людини, на тому, що існує під тілом. Вагомим стає внутрішній світ людини – відбувається пропаганда ідеї безсмертя, а отже й відмова від тіла, адже тіло може старіти та вмирати, а душа вічна.
Далі період розвитку української культури у складі російської імперії, де тіло людини штампується під певні рамки, яким мають відповідати усі. Робота, праця, дім, родина, країна рівні й однакові для всіх. Відверта увага тілесності і сексуальності не приділяється, адже в радянські часи, все що мало зв’язок з інтимом могли віднести до «пропаганди порнографії». Існує стереотип, що тема інтимності перебувала під знаком «табу». Це не означає, що тілесного нічого не було, але воно не піддавалось масовому означенню, і в побуті існувала думка, що про це не варто говорити, адже це особиста справа кожного. І основне слово, яким можна було передати сферу інтимного – «секс» було заборонено, і тому доводилось шукати альтернативи у вигляді «розмови про це». Лекції відомого радянського соціолога на тему сексу іноді мали дещо кумедні назви, наприклад, такі як: «Биолого-эволюционные аспекты сложных форм поведения» і навіть «Роль марксистско-ленинской философии в развитии научной фантастики» [].
Тіло сприймають, на жаль, лише як щось несумісне з внутрішнім світом, абсолютно забуваючи про те, що зовнішнє тіло є відображенням того, що відбувається всередині людини. Хочу підкреслити, що наші бабусі не вміють доглядати за собою, за власним тілом, не вміють сприймати його, і, відповідно, не розуміють нашого захоплення тілом. Коли людство підійшло до межі свого фізичного існування, як стан нашого тіла, так і його можливості цікавлять нас не менше, аніж нескінченні соціальні протистояння. Тут варто згадати О. Шпенглера, коли він казав, що фаустівське мислення починає пересичуватись технікою, прогресом і схиляється до більш природніх форм життя, до занять спортом.
Тіло є першоосновою всіх людських сил, і тут варто зазначити, що пізнання людиною самої себе та пошуку істини повинне ґрунтуватися на вивченні закономірностей її тіла в тому числі. Це однозначно суперечить християнській культурній парадигмі. Йдеться про те, що християнство не акцентує на фізичному розвитку тіла, тобто немає спорідненості духовного і фізичного розвитку, віруючих не заохочують слідкувати за своєю зовнішністю, лише за думками, помислами, бажаннями, словами, поглядами, але ніяк не за чистотою тіла, а чистотою думок. Зрештою, батюшки своїм зовнішнім виглядом теж не заохочують слідкувати прихожан за вагою свого тіла, але це важливо! Але, як відомо, від 1991 року в українському суспільстві домінує постхристиянська культурна парадигма2.
Н. Бердяев в своїй праці «Проблема людини» зазначав : «Духовный элемент в человеке означает, что человек не только природное существо, что в нем есть сверхприродный элемент. Человек соединяется с Богом через духовный элемент, через духовную жизнь. Дух не противополагается душе и телу, и торжество духа совсем не означает уничтожения и умаления души и тела. Душа и тело человека, то есть его природное существо, могут быть в духе, введены в духовный порядок, спиритуализованы. Достижение целостности человеческого существования и означает, что дух овладевает душой и телом. Именно через победу духовного элемента, через спиритуализацию реализуется личность в человеке, осуществляется его целостный образ» [Бердяєв, Опубликовано в журнале "Путь", 1936, №50, с. 3-26 (с. 19 )].
Пізнання феномену людського тіла та тілесності в самопізнанні сучасної людини представлено в роботах М.М. Бахтіна, І.М. Биховської, Л.В. Жарова, В.І. Іванченка, І.С. Кона, Б.В. Маркова, П.Д. Тищенка та ін.; із залученням знань про тілесне з філософії життя (В. Дільтей, Г. Зіммель, Т. Лессінг, Ф. Ніцше, О. Шпенглер), екзистенціальних і феноменологічних концепцій буття (М. Гайдеггер, Е. Гофман, Е. Гуссерль, А. Камю, М. Мерло-Понті, Ж.-П. Сартр, А. Франк, К. Ясперс), психосоматики (В.Ю. Баскаков, Г.А. Бондарєв, Е. Канетті, А. Менегетті, В.М. Нікітін, Г.А. Сєрова, О.С. Суворова, А. де Сузнель, В.Д. Тополянський, М.В. Струкова та ін.), із "філософії нової тілесності" (Н.Т. Абрамова, Р. Барт, Г. Буркхард, Ж. Дельоз, Ф. Гватарі, Ж. Деріда, Л.В. Карасьов, Ж. Лакан, Л.П. Мальцева, В.А. Подорога), філософії фемінізму (С. де Бовуар, О.В. Вороніна, І.А. Жеребкіна, Л. Ірігарей, Ю. Кристєва, Е. Шоре), філософії статі (О. Вейнінгер, Є.П. Ільїн, Г.І. Кабакова, О. Лоуен, В. Райх, В.В. Розанов, М. Теун, Е. Фром, М. Фуко, Н. Хамітов, М. Шелер).
Методологічно значимими для поліепістемного розгляду тілесності людини є також дослідження В.П. Івановим тілесності у контексті світоглядних проблем становлення людини і діяльності, а також роботи українських дослідників, присвячені різноаспектному філософському осмисленню феномену тілесності на початку XXI ст. (А.П. Возний, Л.М. Газнюк, О.Є. Гомілко, Ю.Д. Доброносова, Г.П. Ковадло, В.Л. Кулініченко, В.Ф. Чешко, А.О. Осипов, В.Г. Табачковський, Е.Г. Шестакова та ін.).
Для виявлення «тілесних складових» у міфології, містиці і магії проведений розподіл та аналіз текстів, які прямо (Н.С. Автономова, А.В. Амфітеатров, Е. Вандерхілл, Гомер, П.С. Гуревич, І.Т. Касавін, Ф.К. Кессіді, Е.М. Мелетинський, Папюс, М.М. Стеблін-Каменський, А.А. Тахо-Годі, Д.Д. Фрезер, К. Хюбнер та ін.) і опосередковано (М. Волошин, Вольтер, І.А. Герасимова, Е.І. Ільєнков, С.Б. Кримський, О. Лоуен, В. Петров, Г. Померанц та ін.) пояснюють ці різновиди тілесності.
Роботи, які присвячені первісним релігіям – «релігіям тіла», відображають домінування тілесного в язичницьких релігіях і мистецтві античності, зниження поклоніння християнським символам в епоху Відродження обґрунтовані аналізом Біблії. Це простежується в роботах В.В. Бичкова, Р. Бультмана, В. Зеньковського, Е. Косідовського, Ю.В. Книшенка, Б. Рассела, Е.Ж. Ренана, В.В. Розанова, Еразма Роттердамського, Е. Сведенборга, Г. Спенсера, Е.Б. Тайлора, П. Тілліха, С.О. Токарєва, Д.Д. Фрезера, Н. В. Хамітова, П.Д. Юркевича та ін.
Сьогодні постановка проблеми трансформації тілесності відповідає викликам часу, громадськості, що є досить актуальним в період розвитку демократичного суспільства. Трансформацію тіла та тілесних практик ми будемо досліджувати саме в українській культурі та будемо аналізувати образи тіл на українському телебаченні.
Об‘єкт дослідження – тіло і тілесні практики як складна багаторівнева соціальна і культурна система.
Предмет дослідження – трансформація тілесності в українській культурі (від наших предків до сучасності).
Мета: на основі аналізу особливостей формування українського образу тілесності виявити та обґрунтувати образи тіл на українському телебаченні.
Для досягнення цієї мети в дипломній роботі поставлені і вирішені наступні завдання:
- визначити поняття тіла і тілесних практик в різних філософських парадигмах та в культурологічних дослідженнях;
- дослідити розвиток понять «тіла» і « тілесності» в історичному аспекті;
- здійснити історичний огляд тілесних практик наших пращурів-українців від первісних суспільств до сьогодення;
- виділити аномальний прояв тілесності та дати його аналіз;
- проаналізувати сучасні тілесні практики українців на прикладі українського телебачення.
Методи дослідження зумовлені обраним предметом та метою, реалізація якої вимагала системного підходу, феноменологічного та структуралістського методу дослідження, вивчення літературних джерел з цієї тематики, опис, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, пояснення, систематизація знайденого матеріалу. В процесі аналізу застосовувалися також принципи системності, об’єктивності, причинності, зіставлення, порівняння, історизму, діалектичного розуміння взаємозв'язку і цілісності.
Логіка дослідження зумовила структуру дипломної роботи: вступ, 3 розділи, висновки, список використаних джерел із … найменувань. Загальний обсяг сторінок: ….
РОЗДІЛ І
Поняття тіла і тілесних практик у гуманітарних дослідженнях
Протягом останнього часу європейська пост-антична культура була спрямована переважно на розвиток розуму і духу, раціонально-теоретичних та душевно-психологічних здібностей людини і, як наслідок, зменшилася значимість проблематики людського тіла, місця і ролі феномена тілесності. Цьому посприяло усвідомлення того, що біологічне тіло людини, з його фізіологічними особливостями має лінійний вектор розвитку, і відповідно змінюється набагато повільніше і в суттєво меншій мірі, ніж людські розумові здібності та пов’язані з ними методи перетворення природних і соціальних форм буття людства. В результаті, склалось уявлення про вторинність, не важливість специфіки тілесного буття людини
Втім, в європейській культурі ХХ століття розпочинається процес «реабілітації» тілесності, започаткований у роботах Л. Фейєрбаха, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше і продовжений працями Е. Гуссерля, М. Мерло-Понті, Р. Барта, Ж. Бодрійяра, Ж. Дельоза, М. Фуко та ін.
Наукові категорії тіла і тілесності мають довгу історію. Вони знайшли своє відображення у працях філософів, культурологів, релігієзнавців, антропологів, соціологів, психологів. Філософи та культурологи ХХ століття ввели до поля сучасної філософії, естетики, культурології поняття тіла, тілесності, тілесних практик, тілесної топографії, феноменологічного тіла, соціального тіла, текстуального тіла тощо. Важливим досягненням їхньої праці була диференціація понять «плоть», «тіло», «тілесність».
Виходячи із аналізу досліджень, визначимо плоть як ознаку «земного» життя, своєрідний «матеріальний стан» тіла, який в окремих релігіях має негативний моральний зміст. Під словом «плоть» Св. Письмо розуміє все, що іде не від Бога і звершується людиною не з волі Божої []. Це все те, що противиться духу. Між духом і плоттю, з дня гріхопадіння людини, існує постійний розбрат. Тут варто розрізняти відмінність понять «тіло» та « плоть», адже саме ось це розрізнення дуже актуальне для трактування біблійських текстів, також в перекладах та в богословському мисленні ретельно зберігати відповідність. Володимир Сергійович Соловйов перший в російській релігійній філософії проголосив тезу про тілесну і духовну цілісність: хибна духовність є заперечення плоті, істинна духовність є її переродження, спасіння, воскресіння []. Але в його концепції, як і у більшості філософів, плоть і тіло не є ідентичними одне одному. Тіло грає другорядну, виключно інструментальну роль, воно є засобом і пасивним матеріалом для духа. Плоть – автономний початок, самостійність народженого тіла, «збуджена тваринність», «бунтівна матерія» яка є смертельною для індивідуальності, тому вона потребує спасіння, тобто підкорення індивідуальній свідомості. Розповсюджується чітке дискурс не розділення творчої особистості в якості суб’єкта: «просвітлюється та заповнюється духом лише плоть, і вона є необхідним предметом кохання» []. Тіло має стати результатом цього акту спасіння. Разом з тим треба відмітити, що, не зважаючи на негативну в етичному плані оцінку автономії тілесності, Соловйов визнає за нею роль онтологічної основи людського життя [ ].
Таким чином, в його концепції тіло і його візуалізація (плоть) не мають автономії, власного значення, воно має значення лише в якості місця для зберігання індивідуальності (« храм духа»). Тому автономія плоті як онтологічна основа життя протистоїть в етичному відношенні свободі особистості, тому потребує в «освяченні», «перевтіленні». Наступником Соловйова в цьому питанні був Бердяєв, і питання плоті в їхніх роботах розглядалось в аскетичному контексті, де одухотворення плоті було вищою кінцевою точкою історичного розвитку. В своїй оцінці ролі аскези Н. Бердяєв продовжує думку В. Соловйова: «Долгое время думали, а многие опять начинают думать, что высшая добродетель, или святость, состоит в аскетизме, в «умерщвлении плоти», в подавлении естественных влечений и привязанностей, в воздержании и бесстрастии. Мы видели, что в этом идеале, несомненно, есть истина, т.к. ясно, что высшая, или духовная сторона в человеке должна преобладать над низшею, или материальною, и усилия воли в этом направлении как акты духовного самосохранения, суть первое условие всякой нравственности, – нельзя, однако, первое условие превращать в последнюю мысль. Человек должен укреплять дух и подчинять ему плоть не потому, чтобы в этом была цель его жизни, а потому, что, только освободившись от рабства слепым и злым материальным влечениям, может человек служить как следует правде и добру и достигнуть своего положительного совершенства» [В.С. Соловьев. Оправдание добра. М., 1996. С. 100]. Отже, питання плоті лишається актуальним для релігійного філософського вчення, де звільнення духа від плоті є результатом довгих духовних практик особистості над своїм тілом.
Рухаючись далі, визначимо, що тіло є природною формою існування людини, органічною складовою людської істоти, що у єдності з духом утворює її цілісність; це вся сума фізіологічних, психологічних та соціальних особливостей людини. Мова тіла, подібно до вербальної, інформує про інтелект і спосіб життя людини, її емоційні стани і настрої, звички та життєві принципи. Експресія тіла «несе інформацію про внутрішнє, про рухи і стани душі, які опосередковані впливом соціального простору буття людини, і тому є важливою при сприйнятті людини як естетичного об'єкту» [Косяк В. А. Людина та її тілесність у різних формах культури: досвід філософської інтеграції: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філос. наук: спец. 09.00.04 "Філософська антропологія, філософія культури" / Валерій Андрійович Косяк. - К., 2006., 26]. Ж. Бодрійяр говорить про чотири негативні моделі тіла, які виробляються і відбиваються у різних системах. Базовою формою тіла для медицини є труп – крайній результат діяльності людини із збереження життя. Опорним поняттям тіла для релігії є тварина (набір кісток та м'язів) – інстинкти та пристрасті плоті. Для системи політичної економії ідеальним типом тіла є робот – досконала модель робочої сили та раціональної продуктивності, а базовою моделлю тіла – манекен, що цілком функціонує під владою закону певних цінностей [Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть / Жан Бодрийяр. - М.: Добросвет, 2000., 216-217].
Новий погляд на відношення до тіла був намічений Фрідріхом Ніцше, який на противагу усім хто «зневажає тіло» сповістив: «Я не следую вашим путем, вы, презирающие тело! Для меня вы не мост, ведущий к сверхчеловеку» [Так говорил Заратустра. М., 1990, с. 31]. Цей погляд на осмислення значення тіла в світовідчутті, просторі, часі і в трактовці тіла пов’язаний з феноменологією Е. Гусерля і феноменологією відчуття М. Мерло-Понті. Для Гуссерля тіло є не лише засобом існування у світі, але і формою досвідченого відношення свідомості, яка дозволяє досягнути розуміння свого місця в просторово-часовому континуумі природи. Французький феноменолог Мерло-Понті більше всього користувався пізнішими роздумами Гусерля, де, аналіз пересувався зі структур чистої свідомості до людського тіла і кінестезії тіла. Тілу людини надається нове значення: воно є «анонімним» носієм Я, «в ньому висвітлюється моя передісторія, воно є «до персональний суб’єкт». Мерло-Понті стверджував: оскільки моє тіло відтворює процес сприйняття, то «сприймаю не я, а дещо в мені» [Феноменология восприятия. СПб., 1999 с. 106–107]. Людське тіло – це не річ і не свідомість, але неминуче предіснування самої людини. Як тіло віддане людському Я, так світ відданий людині.
На противагу цим філософам існувала ще й філософська думка Рене Декарта, який розвивав теорію о рівності души та тіла (дуалізмі), про рівність духовного і матеріального початку, при цьому душа розглядалась як мислячий початок, а тіло – як протяжна субстанція або матерія, тобто та якій властиві такі якості як вага, запах та колір.
З самого початку цей дуалізм висунутий Декартом, зводився до наступного : «Бог – є основною причиною руху, він же і створив матерію ( усе тілесне) разом з рухом і спокоєм зберігає в ній одне й ту ж саму кількість руху і спокою. Згодом ця теорія Декарта розповсюдилась і на його розуміння людини: в людині реально пов’язані бездушний і безжиттєвий тілесний механізм з вольовою і мислячою душою. Різнородні тіло і душа на думку філософа Декарта, взаємодіють за допомогою особливого органу – шишкоподібна залоза (тут зв’язок з фізіологією очевидний). Сутність тіла, за Декартом, перебуває у протяжності, на відміну від сущтності душі, яка перебуває у мисленні. На відміну від людини, у тваринах Декарт бачив лише важкі автоматичні дії, позбавлені впливу душі і можливості мислити. Тварини, за Декартом, володіють лише тілом, тому ними управляють лише тваринні інстинкти, які позбавляють їх можливості наблизитись до вищої свідомості, до мудрості, до безсмертя душі.
Людина також володіє тілом, тобто складається з матерії, яка являється найнижчою ланкою буття і яка вступає в чітку протидію з душевним розумом. Таким чином, розум і матерія (фізичне тіло) в людині вступають у довготривалу боротьбу між собою. За Декартом, тілу «варто приписувати все те, що протирічить нашому розуму, а розум в свою чергу, озброєний незламною волею, протидіє тиску пристрастей» [Рене Декарт “Опис людського тіла. Про утворення тваринного” (1664). ].
Які ж підходи існують насьогодні до тлумачення категорії тілесність? Автори «Нового філософського словника» (2001 р.) пропонують наступне визначення: «поняття некласичної філософії, конституйоване в контексті традиції, яка долає трактування суб’єкта як трансцендентального і вводить у поле філософської проблематики такі феномени як сексуальність, афект, перверзії, смерть і т.д.» [Новая философская энциклопедия: В 4 т. – Т. 2. - М., 2001. ]. Українська дослідниця тілесності О. Муха характеризує тілесність як обширний комплекс характеристик людини, її зовнішніх і внутрішніх, статичних і динамічних, онтологічних і генетичних властивостей (які разом означають наділеність тілом і різні способи його «використання» та модуси функціонування) [Муха О. Категорія тіла в історико–філософській традиції раннього західноєвропейського середньовіччя//Дис. на здобуття... канд. філос. наук: 09.00.05.–Львів, 2007.– 228 с., с. 23].
За Марселем Моссом, тілесність – це і є техніка тіла [Мосс М. Общества. Обмен. Личность. Труды по социальной антропологии. М.: Восточная литература, 1996.]. Тілесність – це вміння користуватись своїм тілом, вміння використовувати різноманітні техніки тіла для отримання бажаного результату. До специфічних технік тіла Марсель Мосс відносить вміння ходити, плавати, танцювати та будь-яким чином проявляти свою життєву позицію за допомогою тілесності. Марсель Мосс каже, що техніки тіла – це звички, які були набуті або запозичені дитиною чи дорослою людиною від своїх родичів або від людей з близького оточення [Мосс М. Общества. Обмен. Личность. Труды по социальной антропологии. М.: Восточная литература, 1996. ].
А.В. Франкл пише: «Хорошо функционирующий психофизический организм является условием развития человеческой духовности. Важно лишь не забывать, что психическое, как бы ни обуславливало такую духовность, не может на что-либо воздействовать, не может породить эту духовность» [Франкл В. Человек в поисках смысла. М., 1990., сторінка 103].
Таким чином, протиставляти людський дух та людське тіло не можна, так як всі тілесні дії залежать від екзистенційних структур, а всі духовні акти засновані на тілесності. Душа – це місток який пов’язує тілесне і духовне в людині.
Поняття тілесності з’являється тоді, коли принципи класичної філософії відходять на другий план, адже класична філософія розривала поняття духа та плоті, і конструювала у «королівстві думки» автономний та суверенний трансцендентальний суб’єкт як дещо лише духовне, яке різко протистоїть усьому тілесному. То з появою поняття «тілесності свідомості» та «сексуалізованого мислення» дух та плоть існують як одне ціле, яке знаходить своє самовираження у тілесності.
Таким чином, ми приходимо до висновку тілесність стає картиною нашої свідомості, прагненням того, що ми з себе уявляємо. «Тілесність свідомості», направляючи життя людини, може «надати їй якомога чудовішу форму (в очах інших, самого себе, також наступних поколінь, для яких можна буде слугувати прикладом)… Ось те, що я намагався реконструювати: освіта і розвиток деякого практичного себе, ціллю якого є конструювання самого себе в якості творіння свого власного життя [Фуко М. Воля к истине: по ту сторону знания, власти и сексуальности. Работы разных лет : пер. с фр. М. : Касталь, 1996. 448 с.. 315 c., 431 c. ].
Як можна зауважити, поняття «тілесності» має дуже багато різноманітних трактувань. Однак всі з них, так чи інакше, зводяться до виявлення взаємозв’язку тілесної і духовної складової в людині. Ці два поняття тіла та душа які, за Декартом, були двома опозиціями, здобули рівноправність, взаємну суверенність і знайшли консенсус під час розробки універсальності тілесності [Румянцев О. Культура как место и время человека // Творение – творчество –Репродукция : философский и эрелигиозный : междунар. Чтения по теории , истории и философии культуры No 15. СПб . : Эйдос , 2003.С . 30–43. (41-42)].
Таким чином, людська тілесність розуміється як одухотворене тіло, яке є результатом особистісного росту, а в ширшому значенні – історичного розвитку. Іншими словами, тілесність з’явилась для того, аби виразити культурну, індивідуально-психологічну і змістовну складову людської істоти. Отже, тілесність – це і є простір, який існує між тілом та духом, який заставляю тіло рухатись за допомогою імпульсу який подає душа. Це і є той самий простір «між» про який пише В.П. Зінченко в своїй роботі «Психологія тілесності» [. Психология телесности между душой и телом / [В. П. Зинченко, Т. С. Леви]. – М. : АСТ, 2007. – 736 с.]. Це простір, який поєднує протилежності.
У феноменологічному підході тілесність, як екзистенційний феномен, як невідмінність «внутрішнього» та «зовнішнього» початку людини стала предметом розгляду у Е. Гуссерля, Ж. Батая, А. Арто, С. Беккета, Ж. Дельоза, М. Мерло-Понті, Ж.-П. Сартра, М. Хайдеґера, М.М. Бахтіна та інших авторів. Важливим елементом феноменологічного методу є якісна відмінність між життям «живого тіла» та «анатомічного тіла», про життя «анатомічного тіла» можливо знайти інформацію лише у чисто фізичному описі.
Таким чином, людська тілесність є багатомірною, креативною, цілісною інформаційною системою. Основним принципом цілісності людської тілесності є інформаційна взаємодія різноманітних її рівнів (внутрішній та зовнішній, біологічний, психологічний, соціальний, культурний), яка дозволяє підтримувати відповідність між внутрішніми і зовнішніми факторами інформації і розвитку можливостей діалогу між «зовнішніми» і «внутрішніми» станами тіла. Знаки і символи як знаки зовнішнього і внутрішнього аспектів в просторі тілесності поєднуються в одну мовну структуру.
Як бачимо із здійсненого аналізу, соціально-культурологічна проблема людської тілесності завжди цікавила науковців: як тілесні сили розкриваються у житті людини, наскільки значимим є тіло у тій чи іншій філософській парадигмі, якими є взаємозв'язки тіла, плоті, душі і духа. Ці питання набувають ще більшої актуальності в умовах динамічно розвинутої інформаційної цивілізації. У контексті розглянутої теми пригадаємо слова Б. Спінози: «... того, на що здібне тіло, досі ніхто ще не визначив, тобто досвід нікого ще досі не навчив, до яких дій тіло є здібним в силу лише одних тільки законів природи, що розглядаються виключно у якості тілесності, і ні до чого воно не здібне, якщо буде визначатись тільки душею» [(Етика, Ч. ІІІ, Теорема 2, Схолія) Спиноза Б. Этика / Бенедикт Спиноза].
1.2. Дефінітивний аналіз понять «тіло», «тілесність» і «тілесні практики».
Оскільки соціальні і культурні відносини в більшості випадків проектуються на екран фізичного тіла, то тіло людське несе на собі відбиток як соціальних, так і культурно-історичних цінностей. В цьому зв’язку стає вкрай актуальним вивчення аксіологічних аспектів тілесності в рамках цілісного дослідницького підходу.
Тут І.М. Биховська пропонує дослідження тілесності з позиції змісту, з позиції аналізу її ціннісного змісту. Передумови схожого розгляду тіла і тілесності через призму міри людини зберігаються в роботах соціалізації тіла у М.М. Бахтіна, П. Бергера, Д. Блекінга, М.С. Кагана, М. Мосса, А. Щюца, М. Фуко, Є.Р. Ярської-Смірнової [Психология телесности / В.П. Зинченко, Т.С. Леви. М., 2005. 731 с., с. 236-253].
Необхідно приймати у розрахунок вказаний нами момент, що аналіз розвитку філософських уявлень про людську тілесність в історико-філософському процесі показав неможливість її розгляду у відриві від духовності. Цим як раз пояснюється той факт, що у філософії закріплюються категорії зовнішнього і внутрішнього буття людини, досягається усвідомлення людської тілесності як цінності.
Серед історичних етапів у формуванні сучасного ставлення до понять «тіло» і «тілесність» важливими є по-перше, дослідження Декарта і проблематика «психофізичного дуалізму», що знайшла відбиток у підходах Новочасної науки до тіла, по-друге, ставлення до тіла у філософії Життя Ніцше, по-третє, народження і розвиток філософського поняття «тілесності» у феноменології Гусерля, Сартра,
Мерло-Понті, Шюца, Вальденфельса і, нарешті – погляд сучасної соціальної топології Фуко, Дельоза, Бурд’є на роль і місце тіла людини у соціальному просторі.
2 Більш докладно див. статтю: НАЗВА СТАТТІ // http://istoryk.in.ua/periodizatsiya-istoriyi-ukrayini/
2. Координати інструмента ХТХCURPOS Координата Х формована
3. бегства капитала в несколько раз превышают его приток изза рубежа объем внутренних капиталовложений ест
4. Мордовский государственный университет им
5. Общая характеристика предприятия
6. Менеджмент Конспект’4 По дисциплине- Методы принятия управленческих решений Локус контроля л.html
7. Лекція 5 Архітектура підсистеми захисту інформації Для того чтобы корректно воплотить в жизнь разработа
8. Красноярская горногеологическая компания г.html
9. вариантами исходных данных
10. Конечным финансовым результатом деятельности предприятия комплексно характеризующим эффективность его р
11. Электрическая схема 3-х комнатной квартиры
12. ти битные и 32х битные микропроцессоры
13. Тема- Основы теории стоимости денег во времени Вся методология оценки недвижимости построена на теории сто
14. тема показателей содержащая информацию о результатах хозяйственной деятельности и финансовом положении ор
15. Тема- Фізіологія збудливих тканин Плазматична мембрана Зовнішня об
16. темарский детский сад 1 Теремок Лямбирского района Республики Мордовия Наш друг Снегови
17. КРАЙИНВЕСТБАНК
18. Лабораторная работа Системы счисления Основные понятия и определения
19. Утверждаю Зам
20. И хотя более трех столетий существовавший в России политический режим многим еще казался незыблемым страна