Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’ Я УКРАЇНИ
Національний медичний університет
імені О. О. Богомольця
«Затверджено»
на методичній нараді
кафедри внутрішніх хвороб
стоматологічного факультету
Завідувач кафедри
професор Яременко О. Б.
______________________
« » 2013 р.
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ
ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ
|
Навчальна дисципліна |
ЕКСТРЕНА І НЕВІДКЛАДНА МЕДИЧНА ДОПОМОГА |
|
Тема заняття № 4 |
Зупинка кровообігу та дихання. Технологія надання екстреної медичної допомоги дорослим (І). . |
|
Курс |
4 |
|
Факультет |
Стоматологічний |
Київ 2013
1. Актуальність теми
За даними статистики щорічно в Україні гине понад 2 млн. осіб, до того ж 75% усіх смертей відбувається за межами стаціонару. На догоспітальному етапі більш, ніж 50% осіб помирає протягом першої години, основною причиною смерті (до 85% випадків) є фібриляція шлуночків.
Серцево-легенева і церебральна реанімація є важливим напрямком медицини критичних станів, метою якого є вивчення критичних станів, процесів вмирання і відновлення організму, мінімізація часу надання медичної допомоги постраждалим, оптимізація методів запобігання постреанімаційної енцефалопатії. При цьому визначальним критерієм успішності серцево-легеневої і церебральної реанімації є відновлення повноцінної функції мозку, що є можливим лише протягом перших 5 хвилин після зупинки кровообігу. Саме тому своєчасне та ефективне проведення серцево-легеневої реанімації є визначальним фактором щодо прогнозу оживлення потерпілого. Отже, вміння оперативно надати первинну реанімаційну допомогу при термінальних станах на місці події є актуальним завданням, які слід опанувати під час вивчення даної дисципліни.
2. Навчальні цілі заняття
1. Ознайомитись з принципами організації і надання екстреної медичної допомоги в Україні.
2. Мати уявлення про сучасні досягнення та перспективні напрямки досліджень в області серцево-легеневої реанімації.
2. Ідентифікувати ознаки раптової коронарної смерті.
3. Навчитися розпізнавати ознаки клінічної та абсолютні і відності ознаки біологічної смерті.
4. Знати причини неефективного кровообігу.
5. Навчитися оцінці серцевого ритму при зупинці серця.
6. Демонструвати принципи серцево-легеневої реанімації при раптовій зупинці кровообігу.
7. Оволодіти технікою дефібриляції ручним дефібрилятором.
8. Вміти надати екстрену медикаментозну терапію при раптовій зупинці кровообігу.
9. Вміти проводити штучну вентиляцію легень різними методами.
10. Вміти проводити непрямий масаж серця.
11. Опанувати принципами післяреанімаційної підтримки.
12. Знати фактори, що впливають на тривалість клінічної смерті.
13. Знати помилки та ускладнення, які виникають під час проведення серцево-легеневої реанімації і шляхи їх уникнення.
14. Вміти вибрати найбільш оптимальний метод діагностики і схему лікування хворого в стані клінічної смерті.
3. Матеріали доаудиторної самостійної роботи
3.1. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)
Таблиця 1
|
Дисціпліни |
Знати |
Вміти |
|
1 |
2 |
3 |
|
Попередні дисціпліни (забезпечуючі) |
||
|
Анатомія |
анатомію дихальної, травної, серцево-судинної, нервової систем |
з урахування анатомічних орієнтирів, вірно встановити руки для проведення непрямого масажу серця |
|
Продовження табл. 1 |
||
|
1 |
2 |
3 |
|
Нормальна фізіологія |
фізіологію нейронів, кардіоміоцитів; роль кисню для нормального функціонування клітин нервової системи |
визначити частоту пульсу, дихання та виміряти тиск у постраждалого; оцінити фізіологічні показники функціонального стану нейронів |
|
Патологічна фізіологія |
функціонування головного мозку в умовах гіпоксії |
оцінити ознаки клінічної та біологічної смерті |
|
Фармакологія |
механізм дії адренергічних та антиаритмічних засобів |
розрахувати одноразову до сумарну дозу адреналіну при наданні невідкладної допомоги хворому із зупинкою кровообігу |
|
Внутрішня медицина (Модуль 1) |
причини раптової коронарної смерті та основні механізми зупинки кровообігу |
оцінити клінічні ознаки та зміни на ЕКГ при раптовій зупинці кровообігу |
3.2. Зміст теми заняття
Перелік основних термінів, параметрів, характеристик
Термінальні стани (від лат. terminalis - «межовий») - межові стани між життям та смертю, критичний рівень порушення життєдіяльності з катастрофічним зниженням АТ, глибоким порушенням газообміну і метаболізму. До термінальних станів відносять преагонію, агонію та клінічну смерть.
Клінічна смерть – стан, який характеризується непритомністю, зупинкою серця та дихання і триває протягом декількох хвилин до виникнення незворотних змін у вищих відділах ЦНС.
Біологічна смерть – незворотнє припинення життєдіяльності, тобто кінцева стадія існування організму. Достовірними ознаками біологічної смерті є : змутніння рогівки та її висихання; трупне заклякання; трупні плями; виявлення симптому “котячого ока” (при стисканні очного яблука з боків зіниця звужується у вигляді вертикальної щілини); пом’якшення очних яблук.
«Мозкова смерть» – незворотнє пошкодження кори великих півкуль головного мозку (декортикація). Характеризується тріадою симптомів:
1. Відсутність спонтанного дихання (продовжена штучна вентиляція легень (ШВЛ)).
2. Зникнення корнеального і зіничного рефлексів, що відповідає, як правило, повній арефлексії.
3. Згасла біоелектрична активність кори великих півкуль головного мозку, зареєстрована у вигляді ізоелектричної лінії на ЕЕГ протягом 3 годин.
Раптова коронарна смерть - раптова смерть від серцевих причин протягом 1 години від появи симптомів у хворого з відомим захворюванням серця чи без нього.
Серцево-легенева і церебральна реанімація (СЛР) ( віл лат. re - знову; animare - оживляти) - система заходів, спрямованих на відновлення життєдіяльності організму і виведення його зі стану клінічної смерті. Включає в себе штучну вентиляцію легень (штучне дихання) і непрямий масаж серця
Короткий зміст теми.
Термінальний стан – це гостра зміна життєдіяльності, обумовлена настільки тяжким порушенням функцій основних життєво важливих органів та систем (катастрофічним зниженням АТ, глибокими порушеннями газообміну та метаболізму), при яких сам організм не в змозі впоратися з порушеннями, що виникли.
Розрізняють 3 види термінальних станів залежно від клінічних ознак з боку центральної нервової, серцево-судинної, дихальної систем: преагональний стан, агонія, клінічна смерть.
Преагональний стан – етап умирання, в ході якого поступово порушуються функції кірково-підкіркових та верхньостовбурових відділів головного мозку. Він характеризується дезінтеграцією всіх функцій організму, критичним рівнем АТ, централізацією кровообігу (відсутність пульсу на периферійних судинах при наявності його на центральних артеріях), порушенням свідомості різного ступеня, порушенням дихання (поверхневе, прискорене або сповільнене дихання, можливі патологічні типи дихання). Цей період немає певної тривалості. Він може бутивідсутнім,наприклад, при раптовому розвитку зупинки серця при ураженні електричним струмом.У випадках, коли організм має можливість включити компенсаторні механізми (наприклад, крововтрата), передагональний стан може тривати кілька годин.
Термінальна пауза (триває від декількох секунд до 2-3 хв.) проявляється припиненням дихання та появою ідіовентрикулярного або ектопічного серцевого ритму. Вона зумовлена тимчасовим підвищенням тонусу блукаючого нерва, після чого виникає агональне дихання.
Агонія (боротьба) – характеризується короткочасною активацією життєдіяльності організмі за рахунок регуляції життєво важливих функцій довгастим і спинним мозком, що спрямовано на мобілізацію останніх можливостей організму зберегти життя. Агонія починається короткою серією вдихів з наступним нетривалим прискоренням частоти дихання, з'являється пульсація на великих артеріях, правильний ритм і підвищення АТ, що може привести до короткочасного відновлення кровоточі з появою зіничного рефлексу і навіть свідомості. Організм працює за рахунок анаеробного (безкисневого) обміну, що швидко стає недостатнім з накопиченням недоокислених продуктів обміну. Дихальні рухи поступово уповільнюються, стають більш поверхневими і припиняються, ЧСС сповільнюється до 20-40 за хв. або прискорюється до парадоксальної тахікардії, пульс та АТ на периферичних артеріях не визначаються, настає зрив синхронної роботи міокардіоцитів з наступною зупинкою кровообігу і дихання. Тривалість агонального періоду залежить від характеру патологічних змін і може тривати від кількох хвилин до кількох годин.
Клінічна смерть – це стан, при якому відсутні кровообіг та дихальні рухи, припиняється активність кори головного мозку.
Клінічна смерть відрізняється від стану біологічної смерті принциповою можливістю повернення до життя при проведенні реанімаційних заходів. Таким чином, клінічна смерть – це перший період процесу вмирання, який починається з моменту припинення основних функцій життєдіяльності організму (кровообігу, дихання) та продовжується до загибелі клітин кори головного мозку. Цей період характеризується тим, що при реанімаційних заходах (відновлення дихання та кровообігу) можливе відновлення функцій кори головного мозку.
Патофізіологічні механізми термінальних станів.
При раптовій зупинці дихання або кровообігу окислювально-відновні процеси, що проходять в клітинах з участю кисню стають неможливими. В клітинах різко збільшується рівень недоокислених продуктів обміну, що веде до активації лізосомальних ферментів і гибелі клітин. Ці процеси займають певний відрізок часу, так званий «перехід від життя до смерті». Такий стан є термінальним, однак, при відновленні нормального постачання тканин киснем, може бути зворотнім. За тривалої аноксії в клітинах виникають необоротні дегенеративні зміни, що веде до аутолізу. Найменш стійкими до гліколітичному типу обміну є тканини головного і спинного мозку; лише 4-6 хвилин аноксії призводять до незворотніх змін в корі головного мозку.
Настання клінічної смерті зумовлено тріадою клінічних ознак:
- відсутність екскурсії грудної клітини (апное);
- відсутність пульсації на великих артеріях (асистолія);
- відсутність свідомості (кома).
Поряд із зазначеними важливими діагностичними симптомами є паралітичне розширення зіниці, клонічні та тонічні судоми, зміна кольору шкірних покривів, зникнення рефлексів. Тривалість періоду клінічної смерті зазвичай становить 3-6 хвилин, але в деяких умовах може подовжуватись до 15 хвилин, що залежить від причини та швидкості розвитку критичного стану (крововтрата, травма), температури тіла та навколишнього середовища, вживання препаратів, які сповільнюють клітинний метаболізм. Тривалість клінічної смерті може бути подовжена у випадку переохолодження, утоплення, електротравми, медикаментозної підтримки, а також у педіатричній практиці.
Другим періодом процесу вмирання є соціальна, або теологічна (децеребрація, декортикація) смерть. Цей період починається з гибелі клітин кори головного мозку та продовжується до того часу, поки зберігається можливість відновити дихання та кровообіг, що, однак, не приводить до відновлення функцій кори головного мозку.
Третій період – біологічна смерть – характеризується незворотними змінами не тільки в корі головного мозку, але й в інших органах та тканинах. У цьому випадку відновити основні функції життєдіяльності дихання та кровообігу неможливо.
Достовірні ознаки біологічної смерті:
- висихання рогівки ока та склер з'являються через 1,5-2 години після смерті. Це пов’язано з припиненням функції слизові залози, внаслідок чого рогівка мертвої людини втрачає природний блиск, стає каламутною. З’являються плями Ляріше – два тьмяні жовто-бурі трикутника на склерах по обидва боки від радужки. Вони є підсохлими частинами очних яблук, і повторюють собою форму очної щілини, якщо очі у померлого залишаються відкритими.
- розм’якшення очних яблук з появою феномену «котячого ока» (ознака Бєлоглазова) - при стисненні очного яблука з боків зіниця набуває форми вузької вертикальної щілини.
- поява трупних плям - багряно-синюшне забарвлення шкіри у вигляді плям з нерівними краями за рахунок стікання і скупчення крові в нижчерозташованих ділянках тіла. Формуються вони через 1,5 - 3 години після зупинки серця.
- трупне (м'язове) задубіння - своєрідне ущільнення і скорочення скелетних м'язів, що створює перешкоду для пасивного руху в суглобах. Починається воно з м'язів обличчя і верхніх кінцівок, потім переходить на тулуб і нижні кінцівки.
- охолодження: температура тіла знижується на 1° за 1 годину при температурі навколишнього повітря 16-18 ° С.
Раптова коронарна смерть – це раптова смерть від серцевих причин протягом 1 години від появи симптомів у хворого з відомим захворюванням серця чи без нього.
Раптова коронарна смерть найчастіше виникає при ІХС, серцевій недостатності та інших серцево-судинних захворюваннях (аортальний стеноз, гіпертрофічна та дилятаційна кардіоміопатія, синдром подовженого QT).
Безпосередній механізм зупинки кровообігу при раптовій коронарній смерті:
Фібриляція шлуночків – це часте (200-500 за хв) нерегулярне хаотичне збудження і скорочення окремих м’язевих волокон. Аситолія – це повна відсутність електичної активності серця.
Ознаки зупинки кровообігу: втрата свідомості, клонічні та тонічні судоми, відсутність пульсації на крупних артеріях (сонних), зупинка дихання чи агональне дихання. Супутні симптоми: розширення зіниць, блідість та ціанотичність шкірних покривів.
Методи діагностики: оцінка реакції на встряхування хворого та спроба мовного контакту, контроль наявності видиху та екскурсії грудної клітини, визначення пульсу на крупних судинах (сонних і стегнових артеріях), при можливості, ЕКГ-діагностика.
Стадії та етапи серцево-легеневої реанімації (СЛР).
Розрізняють три стадії СЛР.
Базовою підтримкою життєдіяльності (БПЖ) називають забезпечення прохідності дихальних шляхів, а також підтримку дихання і кровообігу без допомоги спеціального устаткування. Таким чином, БПЖ – це комплекс заходів, направлених на підтримку та/або відновлення життєдіяльності організму в позалікарняних умовах або до прибуття спеціалізованої бригади фахівців-реаніматологів.
Результат СЛР залежить від своєчасності та правильності виконання комплексу реанімаційних заходів.
Послідовності дій:
5. Забезпечити прохідність дихальних шляхів (компонент реанімації «А») за допомогою наступного прийому: видаливши з дихальних шляхів слиз, блювотні маси, інородні тіла; опустити голову хворого, підняти підборіддя, висунути нижню щелепу та відкрити рот (при підозрі на спинальную травму забезпечити стабільне положення шиї потерпілого).
6. Слід чергувати грудні компресії із штучним диханням (компонент «В»):
Алгоритм дій.
Прекардіальний удар.
Прекардіальний удар використовується у випадку, якщо реаніматолог безпосередньо спостерігає зупинку кровообігу, а дефибрилятор в даний момент недоступний. У такій ситуації прекардіальний удар завдається негайно, але тільки медичним працівником, що володіє цією технікою! Удар завдається ліктьовою поверхнею міцно стиснутого кулака в нижню половину грудини з відстані 20см, причому слід максимально додати удару характер різкого імпульсу. Найбільш вірогідно прекардиальный удар конвертує шлуночкову тахікардію (ШТ) в синусний ритм, набагато менш вірогідним є вдале купірування таким чином фібриляції шлуночків (ФШ). Успішний прекардіальний удар при ФШ спостерігається при проведенні його в перші 10 секунд з моменту зупинки кровообігу.
Дефібріляція.
Метою правильної техніки дефібріляції є проходження струму через фібрілюючий міокард при мінімальному трансторакальному імпедансі. Трансторакаьний імпеданс значно варіює залежно від маси тіла, але в середньому для дорослого він складає 70 – 80 Ом.
У пацієнтів з оволосінням передньої грудної стінки погіршується контакт електродів зі шкірою, що може призвести до виникнення дугового розряду між електродом і шкірою і, як наслідок, - високого ризику опіків.
Дуже важливо прикладати достатнє зусилля при накладенні електродів, бо це покращує контакт зі шкірою, зменшуючи її опір, а також знижує імпеданс грудної клітки, зменшуючи її об'єм. Сила тиску на електроди повинна складати для дорослих 8кг і 5кг для дітей 1 – 8 років, якщо використовуються дорослі електроди. Таку силу можуть розвинути тільки найсильніші члени реанімаційної бригади, що також необхідно враховувати.
Для поліпшення провідності струму необхідно нанести на контактну поверхню електродів провідник – спеціальний гель, воду, фізіологічний розчин і т.п.
Оптимальним розташуванням електродів при проведенні дефібріляції слід важати таке, при якому фібрілююча ділянка міокарду знаходиться безпосередньо між ними.
При шлуночкових аритміях необхідно розмістити електроди в класичній грудинно-верхівковій позиції. Грудинний електрод встановлюється праворуч від грудини під ключицею, верхівковий – по середньоключичній лінії приблизно на рівні ЕКГ-електроду V6.
Інші допустимі схеми розміщення електродів:
Не має значення, який саме електрод (грудинний чи верхівковий) розміщувати в тій або іншій ділянці. Повздовжня вісь верхівкового електроду повинна знаходитись в краніокаудальному напрямі.
При фібриляції передсердя більш ефективним є задньо-переднє розташування електродів.
Трансторакальний імпеданс змінюється під час дихання, зменшуючись на видисі, що слід враховувати при дефибриляції.
Хоча згідно попередніх рекомендацій негайну дефібріляцію проводили при всіх аритміях, чутливих до дефібриляції, останні дослідження довели, що період СЛР перед дефібріляцією може покращувати результати реанімаційних заходів, якщо використання дифібрилятора стало можливим не менше ніж через 4 – 5 хвилин після порушення серцевої діяльності.
Негайно після першого розряду дефібрилятора без оцінки ритму серця і пульсу слід продовжувати СЛР (30 компресій : 2 вдихи) протягом 2 хвилин, перш ніж нанести другий розряд (якщо будуть показання). Навіть якщо спроба дефібриляції була успішною і серцевий ритм був відновлений, дуже рідко пульс пальпується безпосередньо відразу, а спроба його оцінити викличе лише подальшу затримку СЛР і погіршить стан міокарду у разі невдалої спроби. При відновленні серцевого ритму грудні компресії не збільшують ризик повернення до шлуночкової фібриляції. В умовах постелектрошокової асистолії грудні компресії можуть індукувати ФШ.
Оптимальна енергія дефібриляції – та, яка дозволяє деполяризувати критичну масу міокарду, наносячи мінімальну ушкоджуючу дію на нього. Рекомендована напруга першого розряду для монополярного дефібрилятора складає 360 Дж. Для біполярного дефібрилятора перший розряд повинен складати 150 – 200 Дж. Стосовно другого і подальших не існує досліджень, що доводять перевагу постійної або зростаючої енергії розрядів. Проте при невдалій спробі дефібриляції або поверненні до аритмії, чутливої до дефібриляції, після вдалої спроби для наступного розряду необхідно встановити більш високий рівень енергії.
Медикаментозна підтримка.
Внутрішньовенний шлях введення. Хоча пікова концентрація вище, а час розповсюдження менший при введенні ліків в центральні вени порівняно з периферичними, постановка центрального венозного катетера спричиняє затримку СЛР і пов'язана з певними ускладненнями. Периферичний катетер ставити простіше, швидше і безпечніше (якщо це можливо в даній ситуації). Препарати, введені в периферичну вену, повинні бути розчинені, щонайменше, в 20 мл рідині, а кінцівку після введення необхідно підняти на 10 – 20 с, щоб забезпечити швидке попадання препарату в центральний кровотік.
Внутрішньокістковий шлях введення. Якщо внутрішньовенний шлях введення є неможливим, слід взяти до уваги внутрішньокістковий шлях. Він дозволяє досягти адекватного рівня концентрації препарату в плазмі за час, порівнянний з таким при ін'єкції через центральний венозний катетер. Для внутрішньокісткового введення існують спеціальні пристосування – BIG, що пройшли реєстрацію і в Україні.
Ендотрахеальний шлях введення. Згідно останніх рекомендацій цей шлях введення препаратів не рекомендується через неможливість створити адекватну концентрацію препаратів в крові та розвиток побічних ефектів.
Основні препарати, що використовуються при проведенні СЛР.
Адреналін. β-адренергическое дія адреналіну викликає вазоконстрикцію, тим самим збільшуючи перфузійний тиск в міокарді і головному мозку. Підвищена коронарна перфузія збільшує шанси на відновлення кровообігу при спробі дефібриляції. Адреналін слід вводити після трьох невдалих спроб дефібріляції по 1мг з повторним введенням кожні 3-5 хвилин до відновлення кровообігу, не перериваючи СЛР. При асистолії/ЕАБП слід вводити адреналін без попереднього проведення дефібриляції.
Антиаритмічні препарати. Доведено, що призначення аміодарону (кордарону) покращує виживання при шлуночковій фібриляції, рефрактерної до електрошоку. Рекомендоване болюсне введення 300 мг аміодарону після 3 невдалих спроб дефібриляції при шлуночковій фібриляції/тахікардії. Наступна доза 150 мг може бути введена при рефрактерній ШТ/ФШ або тій, що знову виникла. Після відновлення кровообігу впродовж наступних 24 години інфузія аміодарону повинна складати 900 мг для попередження рефібриляції. Лідокаїн в розрахунку 1мг/кг може бути призначений як альтернатива кордарону за відсутності останнього, проте вводити лідокаїн після кордарону не можна.
Магнію сульфат слідує призначати в дозі 2 г (4 мл 50% розчину), якщо є підозра на гіпомагніємію (тобто у пацієнтів, що приймають калійнезберігаючі діуретики).
Натрію гідрокарбонат (сода). Рутинне призначення натрію бікарбонату при зупинці кровообігу, СЛР або після спонтанного відновлення серцевої діяльності не рекомендується. Слід призначати інфузію розчину соди (50 ммоль), якщо зупинка серця обумовлена гіперкаліємією або передозуванням трициклічними антидепресантами. Повторювати введення дози потрібно відповідно до клінічного стану і результатів аналізу кислотно-основного стану крові. Показанням до інфузії розчину натрію гідрокарбонату є рН менше 7,1.
Атропіну сульфат. Згідно останніх рекомендацій (2010 р.) введення атропіну не рекомендується при зупинці серцевої діяльності, спричиненої асистолією чи електромеханічною дисоціацією, через його неефективність.
Припинення реанімаційних заходів
СЛР проводять до тих пір, поки на ЕКГ зберігається ФШ. Якщо зупинка кровообігу зумовлена ЕАБП/асистолією, при відсутності потенційного зворотної причини (згідно алгоритму «4Г» та «Т») СЛР здійснюють протягом 30 хвилин, а при її неефективності припиняють. СЛР продовжують понад 30 хвилин у випадку гіпотермії, утопленні в льодяній воді та передозуванні лікарських засобів.
Профілактика раптової коронарної стмерті.
Постгіпоксична енцефалопатія є найбільш поширеним варіантом перебігу постреанімаційного синдрому, що виявляється в тій чи іншій мірі у всіх пацієнтів після зупинки кровообігу.
Екстрацеребральний гомеостаз
Після відновлення спонтанного кровообігу терапія постреанімаційного періоду має будуватися на таких принципах:
1. Підтримання нормотензії. Виражена гіпотензія, як і гіпертензія, повинна бути відкорегована. Безпосередньо після відновлення самостійного кровообігу розвивається церебральна гіперемія, але через 15-30 хв реперфузії загальний мозковий кровотік знижується і розвивається гіпоперфузія. І оскільки відбувається зрив ауторегуляції мозкового кровотоку, його рівень залежить від рівня середнього артеріального тиску (САТ). Тому дуже важливо утримувати САД на нормальному рівні.
2. Підтримання нормального рівня РаО2 і РаСО2.
3. Підтримання нормотермії тіла. Ризик несприятливого неврологічного результату підвищується на кожен градус> 37 ° С.
4. Підтримання нормоглікемії (4,4-6,1 ммоль / л). Персистируюча гіперглікемія асоційована з несприятливим неврологічним результатом. Межовий рівень, при досягненні якого необхідно починати корекцію інсуліном, становить 6,1-8,0 ммоль / л.
Інтрацеребральний гомеостаз
1. Фармакологічні методи. На даний момент відсутні, з точки зору доказової медицини ефективні та безпечні методи фармакологічного впливу на головний мозок в постреанімаційному періоді.
Проведені дослідження вітчизняних вчених дозволили встановити доцільність застосування перфторану в постреанімаційному періоді. Перфторан зменшує набряк головного мозку, вираженість постреанімаційної енцефалопатії і підвищує активність кори мозку і підкіркових структур, сприяючи швидкому виходу з коматозного стану..
2. Фізичні методи. У проведеному європейському рандомізованому клінічному випробуванні м'якої гіпотермії (32-34°С) у пацієнтів, які перенесли зупинку кровообігу з використанням охолодження організму холодним повітрям (через 41-75 хв з моменту зупинки) до температури 33 ± 1 ° С протягом 24 годин, були отримані хороші неврологічні наслідки у 55% у порівнянні з 39% пацієнтів з нормотермії. Тому пацієнтам без свідомості, що перенесли зупинку кровообігу в позалікарняних умовах за механізмом фібриляції шлуночків, необхідно забезпечити проведення гіпотермії тіла до 32-34 оС протягом 12-24 годин.
Структурно-логічна схема змісту теми
3.3. Список рекомендованої літератури
Основна:
4. Медицина невідкладних станів: швидка і невідкладна медична допомога /І.С. Зозуля, А.В. Вершигора, В.І. Боброва та ін.; за ред. І. С. Зозулі. К.: ВСВ “Медицина”, 2012. 728 с.
5. Екстрена медична допомога (гострі серцеві стани) /Г.Г. Рощін, О.М. Пархоменко, В.О. Крилюк та ін: за ред. Г.Г. Рощіна. – К.: ТОВ “НВП “Інтерсервіс”, 2011. 159 с.
6. Екстрена медична допомога: догоспітальний етап алгоритми маніпуляції (базовий рівень). Г.Г. Рощін, А.А. Гудима, В.Ю. Кузьмін та ін. К., 2012 84 с.
7. Медицина катастроф / І.В. Кочін, Г.О. Черняков, П.І. Сидоренко: за ред. І.В. Кочіна. К.: Здоров’я, 2008. 724 с.
Додаткова:
1. Mary Fran Hazinski. Обзор рекомендаций Американской Ассоциации сердечных заболеваний по СЛР и неотложной помощи при сердечно-сосудистых заболеваниях от 2010 года / Медицина неотложных состояний .-2011, №1-2.- 33 с. (http://anest.ugansk.ru/files/Reanimation_2010.pdf)
3.4. Матеріали для самоконтролю студентів на доаудиторному етапі
А. Перегляд учбових відеофільмів:
Б. Оволодіння практичними навичками СЛМР на манекені:
Теоретичні питання для самоконтролю
1. Поняття про термінальні стани.
2. Клінічна смерть, її ознаки. Абсолютні та відносні ознаки біологічної смерті.
3. Причини неефективного кровообігу. Діагностика раптової смерті.
4. Класифікація і оцінка серцевого ритму при зупинці серця.
5. Технологія серцево-легеневої реанімації. Техніка експрес-реєстрації ЕКГ під час реанімації.
6. Техніка дефібриляції ручним дефібрилятором.
7. Техніка натискань на грудну клітку.
8. Фармакотерапія при зупинці серця.
9. Технологія серцево-легеневої реанімації при наявності автоматичного дефібрилятора.
10. Тривалість серцево-легеневої реанімації, ознаки, які вказують на її ефективність та можливість припинення.
11. Післяреанімаційна підтримка.
12. Помилки та ускладнення, які виникають під час проведення серцево-легеневої реанімації.
Тестові завдання для самоконтролю з одним варіантом правильної відповіді:
1. Раптова коронарна смерть – це раптова смерть від серцевих причин протягом:
А. Однієї години від появи симптомів
Б. Двох годин від появи симптомів
В. 30 хвилин від появи симптомів
Г. 15 хвилин від появи симптомів
Д. Доби від появи симптомів
2. Найчастіший механізм зупинки кровообігу при раптовій коронарній смерті:
А. Фібриляція шлуночків
Б. Асистолія
В. Електромеханічна дисоціація
Г. Миготлива аритмія
Д. Шлуночкова екстрасистолія
3. Основні ознаки зупинки кровообігу всі, крім:
А. Втрата свідомості
Б. Клонічні та тонічні судоми
В. Відсутність пульсації на крупних артеріях
Г. Зупинка дихання чи агональне дихання
Д. Звуження зіниць
4. Необхідна частота компресій при проведенні серцево-легеневої реанімації:
А. 60 компресій за хвилину
Б. 80 компресій за хвилину
В. 100 компресій за хвилину
Г. 120 компресій за хвилину
Д. Частота компресій не має суттєвого значення
5. Співвідношення частоти компресій та дихань при проведенні серцево-легеневої реанімації:
А. 30:2
Б. 30:1
В. 15:2
Г. 15:3
Д. 30:3
6.Глибина компресії при проведенні серцево-легеневої реанімації повинна складати:
А. 1-2 см
Б. 3-4 см
В. 5 см
Г. 6 см
Д. Понад 6 см
7.Який метод діагностики доцільно використати для виявлення атеросклерозу коронарних артерій:
А. Визначення рівня ліпопротеїдів низької щільності
Б. Визначення рівня загального холестерину
В. Визначення рівнів АЛТ та АСТ
Г. Ангіографія коронарних судин
Д. Визначення рівня С-реактивного білку
8. Який з перерахованих чинників сприяє розвитку ІХС:
А. Зниження в крові рівня холестерину ліпопротеїдів високої щільності
Б. Зниження в крові рівня холестерину ліпопротеїдів низької щільності
В. Артеріальна гіпотензія
Г. Підвищення в крові рівня холестерину ліпопротеїдів високої щільності
Д. Зниження в крові тригліцеридів.
Тестові завдання для самоконтролю з декількома варіантами правильної відповіді:
1. Які симптоми є достовірними ознаками біологічної смерті:
А. Припинення дихання.
Б. Припинення серцевої діяльності.
В. Поява трупних плям.
Г. Зниження температури шкіри нижче 20 ° С.
Д. Поява трупного задубіння.
Є. Симптом «котячого зіниці».
2. Назвіть ознаки клінічної смерті:
А. Свідомість збережена.
Б. Свідомість сплутана.
В. Відсутність свідомості.
Г. Дихання 30 - 35 разів на 1 хвилину.
Д. Дихання аритмичное.
Є. Зупинка дихання.
Ж. Дихання поверхневе, ослаблене.
З. Пульс визначається тільки на сонних артеріях.
І. Пульс не визначається
К. Пульс ниткоподібний
Л. Пульс 120 - 140 в 1 хвилину
М. АТ систолічний, менше 50 мм рт. ст
Н. АТ систолічний, так само 50 - 70 мм рт. ст.
О. АТ не визначається
П. Зупинка серця
Р. Помутніння і висихання рогівки очей
С. Трупні плями в пологих місцях
Т. Трупне задубіння
У. Відсутність реакції зіниць на світло
Ф. Широкі зіниці
Х. Вузькі зіниці
Ц. Симптом «котяче око (зіниця)».
Типова задача для самоконтролю
У потерпілого діагностовано зупинку серцевої діяльності та дихання. Поруч знаходиться рятувальник без медичної освіти.
Питання:
1. Алгоритм надання невідкладної допомоги.
2. Яка частота компресій при проведенні серцево-легеневої реанімації є ефективною?
4. Матеріали для аудиторної самостійної роботи
4.1. Перелік навчальних практичних завдань, які необхідно виконати на основному етапі практичного заняття для оволодіння практичними навиками та професійними вміннями
1. Методика визначення наявності ознак клінічної смерті у потерпілого.
2. Оцінка серцевого ритму при зупинці серця.
3. Техніка надання невідкладної допомоги при раптові зупинці кровообігу.
4. Техніка дефібриляції ручним дефібрилятором.
5. Фармакотерапія при зупинці серця.
6. Технологія серцево-легеневої реанімації при наявності автоматичного дефібрилятора.
4.2. Професійні алгоритми (інструкції) для оволодіння практичними навичками та професійними вміннями
Алгоритм проведення серцево-легеневої реанімації (Додаток 1).
4.3. Методичне забезпечення самостійної роботи студентів на основному етапі практичного заняття
А. Матеріально-технічне забезпечення.
1. Манекен для відпрацювання техніки забезпечення прохідності дихальних шляхів.
2. Ручний та електричний відсмоктувачі.
3. Ларингоскоп з комплектом інтубаційних трубок.
4. Комплекти рото- і носогорлових трубок.
5. Комплект ларингеальних масок, ларингеальних трубок.
6. Комбітьюб в комплекті.
7. Мішок Амбу з комплектом лицевих масок.
8. Лицеві маски для вентиляції “рот – маска”.
9. Бар’єрні пристрої для проведення вентиляції легень “рот – до – рота” на етапі домедичної допомоги.
10. Кисневий балон (не заправлений).
11. Портативний апарат ШВЛ.
12. Комплект для конікопункції та конікотомії
13. Манекен дорослого для симуляції порушень серцевого ритму (як виняток – манекен дорослого для BLS зі зворотнім зв’язком).
14. Кардіомонітор з дефібрилятором.
15. Автоматичний дефібрилятор.
16. Кровозамінники, системи для переливання, ампульні та інші медикаменти (імітація), шприци.
Б. Ситуаційна задача
По вулиці біжить стривожений чоловік, який кличе на допомогу перехожих. На запитання: «Що трапилося?» чоловік вказує на людину, що лежить на дорозі. При огляді: свідомість відсутня, видимих ознак дихання немає, пульс на сонних артеріях не визначається. Шкірні покриви землянисто-сірі, холодні на дотик. Визначається скутість у кінцівках. Зіниці широкі з нерівним контуром, на світло не реагують.
Завдання
1.Визначте в якому стані знаходиться пацієнт.
2.Ваші дії для уточнення стану і обсяг невідкладної допомоги.
В. Нетипова ситуаційна задача
На автобусній зупинці незнайомий чоловік раптово зблід і впав. Він - без свідомості, шкірні покриви бліді, з сіруватим відтінком; зіниці широкі, на світло не реагують.
Питання до задачі:
Оберіть правильні відповіді і розташуйте їх у порядку черговості:
1. викликати швидку допомогу
2. переконатися у відсутності пульсу на сонній артерії і реакції зіниць на світло
3. покликати оточуючих на допомогу
4. визначити ознаки дихання за допомогою ворсинок вати або дзеркальця
5. розпочати серцево-легеневу реанімацію
6. спробувати домогтися від чоловіка, на що він все ж таки скаржиться
7. докладно розпитати оточуючих, що передувало втрати свідомості
8. повернути потерпілого на живіт
9. прикласти до голови холод (целофановий пакет зі снігом або водою)
10. піднести до носа вату з нашатирним спиртом
5. Матеріали для післяаудиторної самостійної роботи.
1. Mary Fran Hazinski. Обзор рекомендаций Американской Ассоциации сердечных заболеваний по СЛР и неотложной помощи при сердечно-сосудистых заболеваниях от 2010 года / Медицина неотложных состояний .-2011, №1-2.- 33 с. (http://anest.ugansk.ru/files/Reanimation_2010.pdf)
Додаток 1
Алгоритм проведення серцево-легеневої реанімації