Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.Дидактика як галузь педагогіки
Дидактика - галузь педагогіки, що містить теорію освіти та навчання. Термін походить від грецького і означає « той хто навчає». Термін запровадив нім. Педагог Ратке, він говорив, що дидактика- це процес навчання.
Його послідовник Я.А Коменський у своїй фундаментальній праці « Велика дидактика» , розробив принципи, методи , форми навчання, що стали основою педагогічної теорії і залишаються актуальними і в наш час. ( 1657)
Принципи: природо відповідність, наочність, класно- урочна система, класи, уроки, перевірки.
Дидактика відповідає на такі запитання: Що вчити? Як вчити? Для чого вчити
2.Історичні періоди становлення дидактики як науки.
1. Донауковий( від найдав.часів до 17 ст.)- дидактика була складовою філософії, накопичувався та узагальнювався досвід навчання та виховання. Перші спроби філософів виокремити теоретичні основи навчання та виховання.
2. Триває від Я.А. Коменського до 1950-х р. В цей період дидактика відокремлюють в наукову систему , високими темпами розвиваються педагогічні та дидактичні теорії.
3. З 1950-х р.- до сьогодення- бурхливий розвиток теорії освіти, комп’ютеризація .
3.Завдання дидактики на сучасному етапі
• Вдосконалення змісту освіти відповідно до потреб суспільства та розвитку науки та техніки.
• Впровадження нових та удосконалення існуючих форм і методів навчання.
• Розробка ефективних педагогічних технологій
• Удосконалення політичної освіти( того , що цікаве дітям), профорієнтації учнів
• Демократизація та гуманізація д-сті школи
4.Основні категорії дидактики
Освіта- цілеспрямований процес і результат оволодіння учнями системою знань, умінь і навичок та формування на цій основі світогляду, моральних якостей.
Навчання-процес взаємодії учителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває умінь та навичок.
Викладання- діяльність учителя, спрямовану на організацію і керування пізнавальною діяльністю учнів, у результаті чого відбувається їхній розвиток і виховання.
Учіння- процес навчальної діяльності учня, в якій він оволодіває системою ЗУН
Принцип навчання- основні положення, які визначають зміст навчання, методи та форми навчання.
Зокономірності навчання- суттєві, необхідні зв'язки між процесом навчання і соціальними процесами, а також зв'язки внутрішнього характеру (між метою і змістом, формами навчання тощо)
Методи навчання - упорядковані способи взаємопов'язаної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на розв'язання навчально-виховних завдань.
Форми навчаня-зовнішній вплив узгодженої д-сті учителя та учнів , яка здійснюється в певному порядку та режимі.
Знання-факти, відомості, наукові теорії , закони, що закріпленні в свідомості людини.
Уміння- здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань.
Навички- здатність виконувати дії автоматизовано, безпомилково.
5.Процес навчання як система.
Процес навчання- це специфічна форма пізнання. Двохсторонній процес взаємодії учителя та учня , спрямований на оволодіння учнями ЗУН та практично їх застосовувати.
Функції процесу навчання: освітня( формування наукового світогляду учнів , забезпечення засвоювання ними ЗУН), розвиваюча( розвиток особливостей кожної дитини), виховна ( виховання моральних якостей).
6.Макроструктура процесу навчання
Цільовий компонент- постановка загальної мети в навчанні в школі та конкретних цілей уроку
Стимолюючо-мотиваційний- зацікавлення дітей в навчанні
Змістовий комп.- система ЗУН , якими повина оволодіти дитина.
Операційно-діяльнісний- засоби, методи та форми навчання.
Контрольно- регулятивний- отримання зворотної інформації про знання дитини, їх перевірка та корекція.
Оцінювально-результативний- виявлення результатів навчання та оцінка їх рівня.
7.Основні ланки процесу засвоєння знань
Сприймання- відображення предметів та явищ у психіці
Осмислення- мисленнєвий процес , спрямований на розкриття істотних ознак предмета
Розуміння- досягається шляхом аналізу, синтезу, порівняння, індукції, дедукції тощо.
Узагальнення та систематизація- це логічний процес переходу від одиничного до загального або від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак явищ дійсності
Застосування на практиці- формування умінь та навичок
8.Закономірності навчання. Принципи навчання. Правила навчання.
Закономірності навчання- об’єктивні стійкі зв’язки у процесі навчання , які зумовлюють його ефективність.
Об’єктивні заком.:
1. Навчання пов’язане з суспільними потребами
2. Здійснюється виховання та розвиток дітей
3. Ефективність навчального процесу залежить від умов проведення .
4. Процес навчання залежить від вікових та індивідуальних особливостей учнів
5. Ність процесу навчання залежить від активності учнів
6. Навчання передбачає двобічний характер
Суб’єктивні закон.:
1. Міцність засвоєного матеріалу залежить від к-сті повторень
2. Навички можуть бути сформованими за умови виконаня дітьми активних дій
3. Рівень та якість засвоєння знань залежить від врахування вчителем значущості цих знань для дітей
Принципи навчання- основні положення , які визначають змість навчання , методи та форми. ( цілеспрямованості, науковості, наочності, систематичності, доступності, зв’язку з життям, свідомості та активності, принцип міцності)
Правило навчання- лаконічно сформоване судження , умова, дотримання якої обов’язково призведе до реалізації принципу навчання.
9.Поняття змісту освіти. Теорії змісту освіти. Структура змісту освіти.
Зміст освіти- система наукових ЗУН , оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових та фізичних здібностей учнів , формування їх світогляду, моралі, підготовку до суспільного життя та праці.
Теорії змісту освіти:
• Теорія формальної освіти-поширена у 18-19 ст.- представники вважали, що головна увага має бути спрямована на розвиток розумових здібностей учнів. Недоцільно давати великий обсяг знань, а краще тренеру вати пам'ять , уяву, вивчати латинську та грецьку мови.
• Теорія матеріальної освіти- 40-50 рр.19 ст.- користь знань та розумовий розвиток відбувається під чая засвоєння цих корисних знань
Структура змісту освіти( Лернен, Статкін):
• Знання про природу , суспільство, культуру, техніку, що вже відомі людству
• Досвід здійснення способів д-сті
• Досвід творчої та пошукової д-сті
• Виховний досвід ціннісного ставлення до світу та себе.
10.Характеристика системи освіти України
1. Дошкільна освіта- Мета: фізичний, розумовий і духовний розвиток дітей дош.віку, соціальна адаптація та готовність продовжувати освіту
2. Загальна середня освіта:
А) початкова школа( 1-4 кл)- Мета: загальний розвиток дитини, оволодіння вміннями читати, писати, засвоєння основ арифметики, базові уявлення про навколишній світ, засвоєння норм поведінки
Б) Основна школа- Мета: загально-освітні знання з дисциплін, готовність до вибору професії. Базова середня освіта.
В) Старша школа- Мета: поглиблене вивчення, профорієнтація
3. Професійна освіта- існує в системі середніх та вищих навчальних закладів , по закінченню присвоюється певний освітньо- кваліфікаційний рівень та кваліфікація. ( мол.спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр)
4. Вища освіта- здобувається у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.
5. Післядипломна освіта- спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.
6. Докторантура- є формою підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації.
7. Самоосвіта- самостійний спосіб отримання знань в певній галузі науки
11.Характеристика типів шкіл.
— середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів (І ступінь — початкова школа, II ступінь — основна школа, III ступінь — стариша школа з профільним спрямуванням навчання);
— спеціалізована школа (школа — інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;
— гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;
— ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;
— колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю;
— загальноосвітня школа — інтернат (школа — інтернат) — загальноосвітній заклад із частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;
— спеціальна загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;
— загальноосвітня санаторна школа — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів із відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;
— школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюються окремо для хлопців і дівчат);
— вечірня (змінна) школа — загальноосвітній навчальний заклад II—III ступенів для тих, хто не має змоги відвідувати школу з денною формою навчання.
12. Документи, що відображають зміст початкової освіти.
На основі Державного стандарту загальної середньої освіти у квітні 2011 р. був створений Державний стандарт початкової загальної освіти.
Він розроблений відповідно до мети початкової школи з урахуванням пізнавальних можливостей і потреб учнів початкових класів, визначає зміст початкової загальної освіти, який ґрунтується на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.
Державний стандарт ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого і компетентнісного підходів, що зумовлює чітке визначення результативної складової засвоєння змісту початкової загальної освіти.
Компоненти державного стандарту:
Загальні положення – вступна частина і визначення;
Базовий навчальний план (БНП) – дає уявлення про змістове наповнення та обсяги вивчення освітніх галузей за роками навчання має інваріантну (обов’язкову) та варіативну частини. На основі БНП затверджується навчальний план відповідного типу навчального закладу. В навчальному плані визначають також структуру навчального року, назви предметів, тижнева та річна кількість годин;
Освітні стандарти галузей знань: мови і літер.(читання і письмо, укр. і інозем. мови), математика, природознавство, суспільствознавство, здоровя та фізична культура, технології(трудове навч.), мистецтво(музика, образ.мистец.).
ДСПЗО- Базовий навчальний план- навчальний план відповідного типу- навчальна програма- ( державний документ, що відображає зміст та обсяг знань з кожного предмета , і умінь та навичок якими потрібно оволодіти) – підручник( навчальне видання , яке містить основи наукових знань певної навч.дисципліни) – навчальний посібник ( це видання , які доповнюють та частково заміняють навч.підручники)
13.Компетентнісна спрямованість програм для початкової школи
14. Державний стандарт початкової загальної освіти.
Цей державний початкової загальної освіти (далі – Державний стандарт), розроблений відповідно до мети початкової школи з урахуванням пізнавальних можливостей і потреб учнів початкових класів, визначає зміст початкової загальної освіти, який ґрунтується на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.
Державний стандарт ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого і компетентнісного підходів, що зумовлює чітке визначення результативної складової засвоєння змісту початкової загальної освіти.
Компоненти державного стандарту:
Загальні положення – вступна частина і визначення;
Базовий навчальний план (БНП) – дає уявлення про змістове наповнення та обсяги вивчення освітніх галузей за роками навчання має інваріантну (обов’язкову) та варіативну частини. На основі БНП затверджується навчальний план відповідного типу навчального закладу. В навчальному плані визначають також структуру навчального року, назви предметів, тижнева та річна кількість годин;
Освітні стандарти галузей знань: мови і літер.(читання і письмо, укр. і інозем. мови), математика, природознавство, суспільствознавство, здоровя та фізична культура, технології(трудове навч.), мистецтво(музика, образ.мистец.).
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів:
ДСПЗО- базовий навчальний план – навчальний план відповідного типу н/з – навчальна програма – держ.докум., що визнач.зміст та обсяг знань з кожного предмета, умінь і навичок, якими необхідно оволодіти за розділами та темами. – підручник – навч.видання, яке містить основи наукових знань певної навч.дисципліни, подані до мети і завдань навч. – навчальні посібники – це видання, які доповнюють або частково замінюють підручник.
15. Поняття про методи навчання.
Метод навчання – (methodos –шлях до чогось, спосіб пізнання) – це спосіб упорядкованої діяльності вчителя та учнів, спрямований на вирішення навчально – виховних завдань;
Це шлях навчально – пізнавальної діяльності учнів до визначених результатів.
Функції мет. навч.
Освітня(навчальна); виховна; розвивальна; пізнавальна; організаційна; мотиваційна.
16. Класифікація методів навчання.
Сьогодні найпоширенішою є класифікація методів за зовнішньою формою прояву та внутрішньою сутністю.
І. методи за зовнш. формою:
- словесні (бесіда, розповідь, пояснення, роз’яснення, інструктаж, робота з книгою, лекції);
- наочні (спостереж., ілюстрування – демонстрування);
- практичні (вправи, лабораторні, експерименти, творчі роботи, трудові процеси в майстернях).
ІІ. За внутрішньою сутністю:
-за функцією навчання: набування знань, формування умінь та навичок, застосування знань, узагальнення та систематизації знань, закріплення та перевірки ЗУН.
- з рівнем самостійності дітей:
Пояснювально-ілюстративні (П-І);
Репродуктивні (Р);
Проблемного викладу (П-В);
Частково – пошукові (Ч-П);
Дослідницькі (Д).
П-І – засвоєння учнями знань на рівні розуміння.
Р – засвоєння знань на рівні розпізнавання(застос.у простій типовій ситуації).
П-В – учителем створюється проблемна ситуація, висуваються і перевіряються гіпотези її розв’язання. Проблемні ситуації вчитель розв’язує сам.
Ч-П – учитель вчить дітей бачити проблему, розв’язувати її окремі частини самостійно, а інші з допомогою вчителя.
Д – учні самостійно розв’язують завдання.
- за логікою розгортання змісту:
-індуктивний метод (від конкретних фактів до узагальнення у певному правилі);
-дедуктивний(від загального до окремих фактів);
-традуктивний(порівняння одне з іншим).
17.Характеристика словесних методів навчання.
До словесних методів належать: бесіда, розповідь, пояснення, роз’яснення, інструктаж, робота з книгою, лекції.
Бесіда - метод навчання, впродовж якого не тільки вчитель, а й учні вступають у розмову, керуючись запитаннями, які ставить до них учитель.
Розповідь - монологічний послідовний виклад навчального матеріалу, розрахований на доступність розуміння його учнями та на візуальний контроль за цим розумінням.
Пояснення - словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій приладів, наочних посібників, слів, термінів тощо.
Інструктаж - ознайомлення зі способами виконання завдань, використання інструментів, приладів і матеріалів, дотримання техніки безпеки, показ трудових операцій та організації робочого місця.
Робота з підручником - організація самостійної роботи учнів з друкованим текстом, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні.
Лекція - переважно усний виклад великої за обсягом навчальної інформації, яка згрупована у певній системі, відрізняється строгою структурою та логікою викладу. Найдоцільніше використовувати метод лекції у старших класах.
18. Характеристика наочних методів навчання.
До наочних методів належать: спостереження, ілюстрування, демонстрування.
Метод ілюстрацій припускає показ учням ілюстративних посібників: плакатів, таблиць, картин, карт, замальовок на дошці й ін.
Метод демонстрацій зазвичай пов’язаний з демонстрацією приладів, дослідів, технічних установок, кінофільмів, діафільмів і ін.
Педагогічне спостереження - метод, в основі якого - цілеспрямоване сприйняття дослідником певних аспектів і явищ педагогічної практики. Спостереження планують, у плані враховують кількість об'єктів спостережень, час, характеристики педагогічних ситуацій та ін.
19.Характеристика практичних методів навчання.
До практичних методів належать: вправи, лабораторні експерименти,творчі роботи, трудові процеси в майстернях.
Вправи — цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями певних дій та операцій (розумових, практичних) для формування навичок і вмінь.
Лабораторні роботи — вивчення у школі природних явищ за допомогою спеціального обладнання. Вони є одним із видів дослідницької самостійної роботи учнів, здійснюваної за завданням учителя в спеціально пристосованому приміщенні (лабораторії), де є необхідне обладнання (прилади, столи, витяжні шафи та ін.). Така робота сприяє поєднанню теорії з практикою, виробленню вмінь працювати з приладдям, опрацьовувати, аналізувати результати.
20.Класифікація методів навчання за внутрішньою сутністю.
За внутрішньою сутністю:
-за функцією навчання: набування знань, формування умінь та навичок, застосування знань, узагальнення та систематизації знань, закріплення та перевірки ЗУН.
- з рівнем самостійності дітей:
Пояснювально-ілюстративні (П-І);
Репродуктивні (Р);
Проблемного викладу (П-В);
Частково – пошукові (Ч-П);
Дослідницькі (Д).
П-І – засвоєння учнями знань на рівні розуміння.
Р – засвоєння знань на рівні розпізнавання(застос.у простій типовій ситуації).
П-В – учителем створюється проблемна ситуація, висуваються і перевіряються гіпотези її розв’язання. Проблемні ситуації вчитель розв’язує сам.
Ч-П – учитель вчить дітей бачити проблему, розв’язувати її окремі частини самостійно, а інші з допомогою вчителя.
Д – учні самостійно розв’язують завдання.
- за логікою розгортання змісту:
-індуктивний метод (від конкретних фактів до узагальнення у певному правилі);
-дедуктивний(від загального до окремих фактів);
-традуктивний(порівняння одне з іншим).
21.Вимоги до вибору методів навчання.
22. Прийоми навчання. Засоби навчання.
Прийоми навчання — це складові методу, певні разові дії, спрямовані на реалізацію вимог тих чи тих методів.
Необхідно розрізняти прийоми розумової д-сті, а також прийоми навчальної роботи- розв’язування задач, прикладів. Логічні прийоми є однаковими в різних методах. Тільки ретельне поєднання прийомів утв.певний метод навч., тому важливим є його послідовність. Одні і ті ж самі прийоми можуть входити в різні методи навч., але в поєднанні з ін. прийомами вони утв. зовсім ін. метод. Коли прийом поч. виконувати основне навчальне навантаження (допом. розкрити суть того чи іншого питання), він стає методом.
Засоби навчання — різноманітні матеріали і знаряддя навч. Процесу, завдяки яким більш успішно за короткий час досягаються визначенні цілі навчання.
До засобів навч. належать: підручники, навч. посібники, дидактичні матеріали, технічні засоби, обладнання.
В науці немає загальноприйнятої класифікації дидактичних засобів.
Прості засоби: словесні(підручники, навч.посібники); прості візуальні засоби: (реальні предмети, моделі, картини).
Складні засоби: механічні візуальні пристрої, аудіальні засоби, аудіовізуальні,засоби, що автоматизують процес навчання.
23. Види навчання.
Види навчання – це характер взаємодії учителя та учнів у процесі навчання.
І – догматичний – механічне заучування учнями догм святого письма;
ІІ – пояснювально – ілюстративний – забез. Сприймання учнями інформ., одночасне її узагальнення та засвоєння понять, законів, теорій. Діти свідомо сприймають інформацію і відбувається оволодіння практичними уміннями та навичками. Переваги виду – швидке засвоєння інформації, систематичність, оперативне виявлення помилок. Недоліки: недостатній рівень самостійної роботи учнів, недостатній розвиток творчих здібностей.
ІІІ. Проблемний – створюються проблеми, які вирішуються учнями і вчителем.
ІV- програмове навчання – виникає у США, у зв’язку з потребою масової, швидкої, якісної підготовки військових. Передбачає використання спеціальних навчальних програм та підручників. Зміст матеріалу розбивався на логічно – завершені частинки, вони розташовувались у певній послідовності. В кінці кожного блоку були запитання для контролю. Переваги – забез. оперативного контролю за процесом засвоєння знань, логічна послідовність ,індивідуалізація, можливість самоконтролю. Недоліки – не кожну тему можна засвоїти самостійно, відсутність спілкування вчителя та учнів, обмеженні можливості для розвитку творчості.
V- дистанційне навчання – через інтернет, комп’ютерні технології.
VI- модульне навчання- (блочно-модульне) виникло на основі ідей і принципів програмованого навчання. Воно передбачає таку організацію процесу навчання, за якої учитель і учні працюють з навчальною інформацією, згрупованою у модулі. Кожен модуль є завершеним і відносно самостійним. Сукупність модулів складає єдине ціле при розкритті навчальної теми чи всієї навчальної дисципліни
VII- Розвивальне –- це не лише повноцінне виховання, а в його основі знаходиться величезна сила самовиховання, саморозвитку й самоосвіти. Насамперед — це розвиток інтелекту. Не сума знань з різ¬них предметів, а вдумливий погляд на явища і предме¬ти, встановлення причинно-наслідкових зв'язків
VIII - Продуктивне –це розвиток не тільки учня, але і зміст його освіти, який пов’язується в ході активної діяльності самого учня. Учень стає суб’єктом, конструктором і продуктом своєї особистої освіти. Головна особливість подібного навчання – створення учнями (і викладачами) особистісної освітньої продукції: інтелектуальних відкриттів – винаходів і конструкцій, віршів, задач, гіпотез, правил, досліджень, поробок, творів, проектів і т.д.
IX - Проектне – Технологія проектного навчання - альтернативна технологія, яка протиставляється класно-урочній системі, при якій не даються готові знання, а використовується технологія захисту індивідуальних проектів.
Проектне навчання є непрямим, і тут цінний не тільки результат, але в більшій мірі сам процес. У повній формі робота над проектом проходить шість стадій: підготовка, планування, дослідження, висновки, подання або звіт, оцінка результату і процес.
24.Класифікація форм організації навчання.
1. за кількістю учнів: індивідуальні, групові, колективні, масові;
2. за місцем навчання: шкільні(урок, робота в майстерні, пришкільній ділянці), позашкільні(екскурсія ,дом.робота, заняття на підприємствах)
3. за часом навчання: урочні, позаурочні(гуртки, факультативи…)
4. за дидактичною метою: теоретичне навчання, комбіноване навчання, практичне.
25.Характеристика основних форм організації навчання в історичному аспекті.
1. індивідуальна форма – виникла в епоху рабовласництва. Переваги: повністю враховується рівень розвитку учня, його індивідуальні здібності, можливість корегувати темп засвоєння матеріалу,оперативний контроль, висока якість навчання. Недоліки: низька продуктивність праці вчителя, економічна невигідність.
2. індивідуально – групова – в одну групу об’єднували 10 – 15 осіб з різним рівнем підготовки та різного віку. Вчитель проводив роботу з учнями окремо або поділяючи ще на підгрупки, пояснював та давав завдання по черзі.
Переваги: масовість і середнє врахування індивідуальних здібностей дітей.
Недоліки: низька ефективність роботи вчителя, форма не задовольняє суспільні потреби.
3. Класно – урочна –
4. бел ланкастерська – це форма взаємного навчання, виникла в Англії 1798р. Основна мета форми: збільшити кількість учнів, яких навчає один вчитель, в ролі викладачів виступали старші учні.
5. Маугеймська – Німечинна поч..ХХст. В м.Мангей нім.педагог Зікенгер запропонував створити класи не за віком, а на основі здібностей дітей.
Середні здібності – основний клас; Розумово – відсталі – допоміжні класи; Найздібніші учні – перехідні класи.
Недоліки – не дає можливість слабким учням досягти високого рівня знань, принижує вплив цілеспрямованої роботи вчителя над формуванням особистості учня. Переваги – якщо це спеціалізовані класи.
6. Дальтон план – м.Дальтон, США 1905р. Ін. назви – лабораторна система або система майстерень. Урок скасовується, класи заміняються на лабораторії, учень отримував завдання на тиждень, з якими працював самостійно. НЕДОЛІКИ: учень міг навчатися в класі кілька раз.
7. Бригадно – лабораторна система – поширена в 20 ті рр. ХХст. НЕДОЛІКИ: безсистемність, фрагментарність знань, зниження рівня підготовки, не всі учні ставилися відповідально до виконання завдань. ПЕРЕВАГИ: привчає до самостійності, розвиває ініціативу учнів, пристосований до їх реальних можливостей.
8. План Трампа – США 50ті рр.ХХст.- поєднує в собі три види діяльності учнів: 1. Лекційні заняття для великих груп з високо – кваліфікованими фахівцями. На даний вид відводиться 40% навч.часу.
2. Робота в групах – відводиться 20% часу ,10-15 осіб проводить учитель, або найкращий учень.
3. Самостійна робота – виконання певного завдання.
26.Урок як основна форма організації навчання. Типи уроків та їхня структура.
Урок - це основна форма організації навчання за якої заняття проводить учитель з групою учнів ,постійного складу, одного віку та рівня підготовки. Впродовж певного часу, відповідно до розкладу. ОСОБЛИВОСТІ УРОКУ: логічна завершеність, цілісність, обмеженість в часі, постійність, обов’язковість, гнучкість, спільна двостороння діяльність ,форма розвитку та виховання особистості учня.
Типи уроків:
Структура уроку:
1. Організаційна частина – привітання ,перевірка підготовленості учнів;
2. Повідомлення теми, мети уроку, мотивація навчальної діяльності учнів;
3. Перевірка домашнього завдання;
4. Актуалізація опорних знань;
5. Пояснення нового матеріалу;
6.первине застосування на практиці;
7. Узагальнення та систематизація;
8. Підбиття підсумків уроку;
9. Повідомлення Д/З.
27. Дидактичні особливості уроків для учнів шестирічного віку.
Особливості структури і способів організації навчальної діяльності шестилітніх першокласників на уроці зумовлені:
-Скороченням тривалості уроку до 35 хв.;
-Широким використанням ігрових форм навчання;
-Проведенням протягом уроку 1-2 динамічних вправ або розвантажувальних пауз (разом до 5-6 хв. уроку);
-Відсутністю домашніх завдань;
-Використанням у процесі контролю й оцінювання змістовних, стимулюючих оцінних суджень.
28.Форми організації навчальної діяльності учнів на уроці
-фронтальна(передбачає спільні дії учнів класу під керівництвом учителя)
-індивідуальна(передбачає самостійну роботу кожного учня окремо)
-групова(учні працюють в групах з 3 - 6 чоловік)
-парна форма(учні працюють парами)
-колективна форма
29. Етапи підготовки вчителем уроку
1.Діагностика-уточнення можливостей учнів, їх рівня підготовки, інтересів та здібностей, аналіз навч. Матеріалу, його особливостей та витрат часу на кожен етап уроку.
2.Прогнозування-оцінка різних варіантів проведення уроку, вибір серед них найоптимальнішого.
3.Планування-це дата уроку, тема уроку, цілі і завдання, структура уроку, зміст навч. Матеріалу, методи та прийоми роботи, необхідне навч обладнання та домашнє завдання.
30.Поняття контролю та діагностики навчання
Контроль-це дидактичний засіб управління навчанням, який дозволяє отримати зворотню інформацію від учнів. Це виявлення, перевірка, вимірювання та оцінка результатів навч-пізн. діяльності учнів.
Діагностика навчання-забезпечує з'ясування умов і обставин, у яких протікає навчальний процес, отримання чіткого уявлення про причини, які спричиняють чи перешкоджають досягненню накреслених результатів.
31. Функції та завдання контролю навчальних досягнень учнів
Функції контролю:
1.Навчальна(освітня)
2.Виховна(виховує самостійність, вольові якості, працьовитість)
3.Розвивальна(вміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати, роз-к усіх психічних процесів)
4.Діагностична(становлення успіхів та недоліків, їхніх причин та способів їх усунення.)
5.Мотиваційно-стимулююча.
6.Оцінювальна ф-ія.
7.Управлінська ф-ія.
Завдання контролю:
1.Виявити прогалини у знаннях дітей.
2.Виявити помилкові уявлення та знання.
3.Перевірити якість та повноту знань.
4.Перевірити уміння учнів.
5.Вивчати динаміку успішності.
6.Визначення ефективності використаних методів, засобів та прийомів нав-ня
7.Контроль є стимулом до нав-ня.
32. Принципи, види, методи та форми контролю навчальних досягнень учнів
Принципи:
1. Об'єктивність (для оцінювання використовують науково-обгрунтовані діагностичні завдання та адекватні їм критерії оцінювання)
2.Гласність(відкритість, обговорюваність)
3.Систематичність(регулярність проведення діагностичного контролю на всіх етапах процесу навчання)
4.Диференційованість на індивідуальний підхід.
5.Всебічність
6.Дотримання етичних норм.
Види:1.попередній контроль. 2.поточний контроль. 3. тематичний контроль.
4.підсумковий контроль. 5.заключний контроль.
Методи: 1-методи усної перевірки(бесіда, опитування), 2-письмової перевірки. 3-практичної перевірки
Форми: 1-фронтальна. 2-групова. 3-індивідуальний контроль. 4-комбінований контроль. 5-самоконтроль. 6-взаємоконтроль.
33. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів
Оцінювання-це процес порівняння досягнутого учнем рівня з вимогами програм. Виражається в мовних одиницях.
Успішність-це ситуація, в якій ставлення учня до навчання та його результати відповідають вимогам програм.
Рівень відповідності
Відповідає:
-повною мірою
-достатньо
-недостатньо
-не відповідає
Рівень успішності
-відмінно
-добре
-задовільно
-не задовільно
34. Рівні навчальних досягнень учнів
1.Початковий(1,2,3 бали)- відповідь учня фрагментарна, елементарна, зумовлена початковими уявленнями про предмет вивчення
2.Середній(4,5,6 балів)- учень відтворює основний навч. Матеріал за допомогою вчителя, зразка, мають уміння навч. дія-ті.
3.Достатній(7,8,9 балів)- учень знаю істотні ознаки понять, застосовує знання, вміє виправити помилки, відповідь повна, правильна, але бракує власних суджень
4.Високий(10,11,12 балів)- знання глибокі, міцні, узагальнені та системні, учень творчо застосовує знання, вміє самостійно оцінювати ситуації та факти, та відстоювати свою позицію.
35. Особливості оцінювання учнів шестирічного віку
Шестирічний школяр емоційно переживає оцінку своєї діяльності. Оцінка здатна викликати в учня гаму гострих переживань: радість, емоційне задоволення успіхом, сором за невдачу, внутрішній протест проти осуду тощо. Радість і задоволення досягненнями в навчанні підтримують рівень намагань учня та засвоєння знань, створюють позитивний емоційний фон стосунків з учителем і однолітками. Почуття гіркоти, невдоволеність невдачами можуть спричинити неусвідомлений конфлікт з оточенням, зниження самооцінки, зневіру в свої сили.
Під час оцінювання слід враховувати своєрідність впливу оцінки відповідно до особистих якостей дитини. Здебільшого варто заохочувати дітей сором'язливих, пасивних, з хворобливим самолюбством, рідше і стриманіше — самовпевнених. Важливо вловити той момент, коли молодший школяр в основному виправив свою помилку, щоб поставити його в однакові з іншими учнями умови.
Доцільно порівнювати роботи вихованця з тим, як він працював раніше, показуючи його рух уперед, проте не вдаватися до порівняння успіхів і невдач окремих учнів. Водночас доцільно вчити дітей здійснювати само- та взаємооцінки, колективну оцінку. Це активізує навчальну роботу, допомагає формуванню в школяра зацікавленого ставлення до критики, висловленої на його адресу, зміцнює відчуття своєї значущості в колективі, сприяє усвідомленню турботи про нього товаришів.
36. Поняття процесу виховання. Результати процесу виховання
Поняття процесу виховання. Виховання-це процес цілеспрямованого систематичного формування особистості, зумовлений законами сусп.. розвитку та дією багатьох об’єктивних та суб’єктивних факторів.
У широкому розумінні, виховання-це вся сума впливів на психіку людини, у вузькому розумінні-виховання є планомірним впливом батьків та школи на вихованця.
Результати процесу виховання. Основні показники рівня вихованості школяра — зовнішній вигляд, культура поведінки у школі та за її межами, громадська активність, самостійність у всіх видах діяльності, сформованість наукового світогляду, національної самосвідомості, ставлення до навчання, інтерес до знань і усвідомлення їх ролі в своєму розвитку, прилучення до національної та світової культури, мистецтва, літератури, фізичне здоров'я, захоплення фізичною культурою і спортом, працелюбність, орієнтованість на майбутню професію.
Оцінити рівень вихованості особистості можна і за її ставленням до навколишньої дійсності: до суспільства — патріотизм, суспільна дисципліна, громадська активність, працьовитість, відповідальність, солідарність, відданість справі; до інших людей — поважання їх гідності, піклування, терплячість; до себе — гідність, самокритичність, самоконтроль, ініціатива, оптимізм; до культури — повага до культурних цінностей, контакти з діячами культури, розуміння прекрасного; до природи — повага до всіх форм життя, милування природою, примноження її багатств і раціональне їх використання; до моральних цінностей — демократизм, гуманізм, поважання волі.
Методами визначення рівня вихованості учнів можуть слугувати методи науково-педагогічного дослідження: педагогічне спостереження, бесіда, анкетування, вивчення продуктів діяльності учнів та ін.
37. Рушійні сили та етапи процесу виховання
Рушійні сили.
1.Внутрішні суперечності:
-суперечність між зростаючими завданнями, які потрібно розв’язати вихованцю та його можливостями,
-суперечність між зовнішніми впливами та внутрішніми прагненнями вихованця.
2.Зовнішні суперечності:
-невідповідність між виховними впливами школи та сім’ї
-зітхнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом навколишнього середовища
-неоднакове ставлення до учнів, недотримання принципу єдності вимог(в учнів формується ситуативна поведінка та пристосовництво)
-суперечність породжена тим, що окремі учні мають досвід негативної поведінки, постійно конфліктують з педагогами, однокласниками, батьками.
Етапи процесу виховання
1.Визначення сукупності рис і властивостей особистості, які необхідно сформувати у вихованця-формування ідеалу.
2.Вивчення індивідуальних особливостей вихованця, його позитивних рис та недоліків в характері поведінки. На основі цих даних можна планувати виховну роботу, складати роботу виховання.
3.Реалізація програм виховання.
4.Спонукання учнів до самостійної роботи у розвитку власної особистості.
38. Сутність та етапи самовиховання
Самовиховання-свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.
Етапи самовиховання:
1.Виявлення ставлення учнів до процесу самовиховання. Тут у учнів формують спонукальні мотиви та свідоме ставлення до самовиховання.
2.Поява в учня бажання самовдосконалюватися. Слід допомогти сформувати ідеал та скласти програму самовиховання.
3.Учень починає систематично працювати над собою. Педагог допомагає контролювати досягнення результатів, а пізніше, зростає самостійність та ініціативність самого виховання.
39. Прийоми самовиховання
В історії людства вироблено чимало різних прийомів самовиховання: самопереконання, самонавіювання, самоаналіз, самопідбадьорювання, самозаохочення, самопереключення, самонаказ та ін. Педагог має навчити вихованця обрати найадекватніші для певної життєвої ситуації.
Самопереконання.
Полягає в тому, що вихованцю пропонують у певній ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, що він учинив правильно (неправильно).
Самонавіювання.
Використовують за необхідності подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. Самонавіювання передбачає повторення подумки або вголос певних суджень
Самоаналіз. Включає критичні роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками, уміння аналізувати й оцінювати їх.
Самопідбадьорювання. Ефективне, коли людина губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах. Для цього одні згадують випадки, коли їм вдалося подолати нерішучість і досягти успіху, інші уявляють, яке задоволення вони матимуть, якщо відважаться зробити намічене.
Самозаохочення. Застосовують у випадках, коли після подолання труднощів складне завдання виконано. До нього вдаються і якщо необхідно подолати власні негативні риси.
Самопереключення. Реалізують не тільки подумки, а й у діях, які викликають позитивні емоції. Так, учаснику конфліктної ситуації пропонують зайнятись улюбленою справою, яка захоплює його і відволікає від небажаних учинків.
Самоконтроль. Полягає у систематичному фіксуванні (подумки або письмово) свого стану і поведінки для того, щоб попередити небажані прояви. У процесі самовиховання самоконтроль відіграє роль внутрішнього регулятора поведінки і є свідченням становлення самостійності особистості.
Самооцінка. Суть її зводиться до зважування у думках своїх можливостей. Сприяє розвитку вміння дивитися на себе збоку, виробляє об'єктивні критерії оцінювання власних учинків, допомагає подолати недоліки поведінки.
Самоосуд. Особливість його полягає в незадоволенні своїми діями, вчинками, поведінкою. Самоосуд породжує бажання якомога швидше виправити допущені промахи.
Самонаказ. Цей прийом втілює в собі яскраво виражені вольові аспекти. Полягає він у прийнятті особистістю твердого рішення ніколи не відступати від своїх принципів, завжди поводитися тільки належним чином.
Самозаборона. Реалізується через свідоме позбавлення себе чогось приємного. Її застосовують у тих випадках, коли не дотримано слова, не виконано обіцянки.
Самопримус. Допомагає в боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися чи працювати, лінощами. Виявляється у спонуканні себе до малоприємних занять, уникненні звичних пасивних форм проведення вільного часу тощо.