Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Семінарське заняття № 5.
Тема: Девіантна поведінка. Громадянське суспільство.
І. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА
У літературі часто зустрічається поняття "важкий" юнак чи молода людина. Що значить важкий? Оцінка будь-якої поведінки має на увазі його порівняння з якоюсь нормою. Нестандартна, що відхиляється від норми поведінку називають девіантною.
Відповідно до досліджень цієї проблеми, вплив соціальних умов життя дитини на психологічні особливості, виявляється в тих чи інших формах поведінкових розладів. Серед таких розладів варто розрізняти вікові девіації, зв'язані з особистісним розвитком у підлітковий період, і девіантна поведінка, коли вона суперечить соціально-культурним нормам, але не виходить за рамки сімейних взаємодій чи шкільної дезадаптації, тобто не має асоціальної спрямованості.
При поглибленні девіацій, а також коли поведінкові розлади починають приймати антигромадський характер і відображати активну деструктивну спрямованість, що становить погрозу для людей і порушення правових норм, говорять про делінквентну поведінку.
Девіантна поведінка підрозділяється на дві групи:
Поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, тобто наявність у людини явної або схованої психопатології. Цю групу, по-перше, складають особи, яких умовно можна віднести до третьої зони характерів, тобто астеніків, шизоїдів, епілептоїдів і інших психічно ненормальних людей. По-друге, до цієї групи примикають особи з акцентуйованими характерами, що теж страждають психічним відхиленням, але в межах норми.
Поведінка, що відхиляється від моральних норм людського гуртожитку і, що виявляється в різних формах соціальної патології — пияцтві, наркоманії, проституції та інше. Подібний вид девіантної поведінки виражається у формі провин або злочинів. Якщо ці провини незначні і не приносять великої шкоди суспільним відносинам, то особи, що їх скоїли піддаються покаранням трудового чи адміністративного права. Правоохоронні органи в особі міліції і судових органів застосовують до девіантів заходи примусового характеру (адміністративний арешт, штраф та інше), а соціальні і медичні служби здійснюють з ними комплекс заходів для соціальної і психічної адаптації.
Якщо ж девіант вчиняє злочин, то таке діяння кваліфікується по нормах законодавства. От чому злочинність як вид девіантної поведінки в основному вивчається юриспруденцією, а аморальна поведінка вивчається соціологією, психологією, психіатрією й іншими науками.
Якщо на відхилення в характері накладаються хворобливі переживання з негативним емоційним знаком, то формується комплекс неповноцінності і як наслідок виникає необхідність у штучних компенсаторах - алкоголі, наркотиках, агресивній поведінці.
На поведінці студентів позначаються труднощі перехідного віку. Перехід у "доросле життя" супроводжується бурхливою перебудовою психіки: перебудовуються такі важливі психічні процеси, як мислення, відчуття, сприйняття; змінюється світ емоцій і відчувань, йде інтенсивне формування і закріплення наявних і нових рис характеру, повною мірою виявляються риси темпераменту, здібності, задатки і т.д.
Перебудова "Я-концепції" - процес дуже складний і супроводжується так званими особистісними розладами. "Я-концепція" - це стійка і неповторна система уявлень індивіда про себе, на основі якої він будує свої відносини з оточенням і із самим собою. У цей час формується образ особистого "Я" як установка стосовно самого себе, складається уявлення про особистісні якості, здібності, соціальну значимість, зовнішності. Споконвічне питання підлітка - "який я?" - супроводжується емоційними переживаннями з приводу своєї зовнішності або особистісних якостей, заниженою самооцінкою і самознищенням.
Відхилення в поведінці студента - це результат педагогічної занедбаності і несприятливого навколишнього середовища. І як результат - реакції протесту, непокора, брутальність, відхід з будинку через образу.
Та чи інша дитина може виявитися важкою зовсім не в силу якого-небудь дефекту зокрема, а навпаки - через складність і багатство своєї натури: сильні і талановиті натури розвиваються найчастіше дуже бурхливо, а з іншого боку - помірність і акуратність, настільки милі серцю багатьох педагогів, не завжди говорять про що-небудь цінне в духовнім відношенні. Як раз, у всіх галузях життя люди дуже часто бували горем для батьків і вихователів і предметом їхнього розпачу - досить прочитати біографії наших видатних письменників і суспільних діячів, щоб багатьох з них віднести до числа важковиховуваних.
Замість терміна "важковиховуваних", прийнятого в широкому значенні цього слова, соціальні педагоги Василькова Ю.В. і Василькова Т.А. уживають вираз "відхилення від норми" і виділяють наступні його види: униз від норми, нагору від норми і якщо так можна виразитися, убік від норми.
Ці три види називаються:
• Субнормність, або дефективність;
• Супранормність, або підвищена обдарованість натури;
• Денормність, або відхилення від норми у вузькому значенні цього слова.
По своєму походженню відхилення від норми може бути двояким:
Екзогенним, коли воно відбувається під впливом зовнішньої обстановки і йде від периферії психіки до її ядра.
Ендогенним, коли воно є результатом якої-небудь органічної особливості душевної або нервової природи людини.
Розглядаючи з цього погляду різні типи відхилення від норми, ми можемо відзначити наступні типи характерів, з яких кожний вимагає особливого до себе підходу, особливого типу виховання.
Уявимо собі дитину цілком здорову в духовному відношенні, що не ухиляється у відношенні обдарованості ні нагору, ні в низ від норми, потенційно, так сказати, цілком нормальну дитину і припустимо, що зовнішні умови вплинули на його розвиток: ми будемо тоді мати випадок екзогенної деформації духовної особистості дитини, де можуть бути: псування моральної сторони психіки носить лише поверхневий тимчасовий характер (пропуски уроків, паління, дрібне хуліганство), тобто те, що тимчасово трапляється із усякою нормальною людиною. Це від педагогічної занедбаності, тобто від занедбаності у відношенні виховання і навчання. Це відноситься до денормності.
Цілком здорова і нормальна у нервово-психічному відношенні дитина з екзогенною деформацією психіки, але настільки глибокою і упорною, що вона відобразилась не тільки на периферії психіки, але і на здоровому її ядрі, повідомивши їй дефективні звички і схильності - отут злодійство, бродяжництво, пристосуватися до вуличного життя йому допомогло загальне здоров'я психіки - адже він має досить розвинений інтелект, уміє ставити цілі і домагатися їхнього здійснення, він володіє собою, діяльний, енергійний і урівноважений у прояві своїх емоцій.
Перейдемо до видів відхилень від норми ендогенного походження. Тут ми будемо мати справу з проявами хворобливої конституції психіки, на якій важко відбилася пережита епоха, з важкою спадковістю, з різними органічними дефектами нервової системи і психіки. Сюди відносять відхилення від норми, коли воно вимагає спеціального лікувального режиму.
Сюди увійдуть усякого роду невротики, істерики, неврастеніки, діти з різного роду дефектами в емоційній та вольовій області, дати загальну характеристику якої дуже важко через дивну розмаїтість форм. Одним з найбільш характерних ознак у даному випадку буде загальна нестійкість психіки, погана її опірність шкідливим впливам, підвищена емоційна збудливість, слабість затримуючих центрів і сильна схильність до всякого роду душевним вивертам.
Таким чином, під супранормними натурами ми будемо розуміти такі характери, у яких:
а) здібність до творчої переробки сприйманих матеріалів, хоча б у вигляді досить високої працездатності;
б) підвищеної обдарованості, хоча б і однобічної;
в) морально розвиненого морального почуття .
2 ТРУДНОЩІ ПЕРЕХІДНОГО ВІКУ, ЩО ПОЗНАЧАЮТЬСЯ НА ВІДХИЛЕННЯХ У ПОВЕДІНЦІ
У сучасному інформаційному суспільстві прагнення студента до статусу дорослого - мрія малодоступна. Тому в підлітковому віці молода особа знаходить не почуття дорослості, а почуття вікової неповноцінності. Вона психологічно попадає в залежність від предметного світу як цінності людського буття. Живучи в предметному мирі з моменту появи на світ, змалку освоюючи його по функціональному призначенню і естетичної значимості, підліток починає фетишувати цей світ. Завдяки тому що він входить у підліткові співтовариства, що становлять себе через властиві часу і віку знакові системи, до складу яких потрапляють і певні речі, підліток перетворюється в споживача: споживання речей стає сенсом його життя. Для підлітка стає значимим володіння певним набором речей, щоб підтримувати своє почуття особистості.
Звичайно, речі - середовище існування, умови духовного і фізичного розвитку, бажана і необхідна власність. Однак суспільство споживання пропонує увазі вибір і регулярне відновлення маси речей, що не можуть прийняти участі в розвитку особистості і зовсім не обов'язкові для його благополучного буття.
У сучасному світі речі можуть стати розбещувачем молодих людей з багатьох причин:
1) ставши основною цінністю, що спонукує мотивацію й уявлення про повноту життя;
2) ставши фетишем, що перетворює в раба речей;
3) поставивши в залежність від батьків і спонукуючи тим самим до заздрості й агресії.
Крім специфічних причин, характерних для кожної групи "ризику", є і загальні причини девіантної поведінки:
В основі девіантної поведінки лежить насамперед соціальна нерівність . Це знаходить вираження в низькому, часом злидарському рівні життя більшої частини населення й у першу чергу молоді; у розшаруванні суспільства на багатих і бідних; у труднощах, що встають перед молодими людьми при спробі самореалізації й одержання суспільного визнання; в обмеженні соціальне прийнятних способів одержання високого заробітку для молоді. Важко позначаються на життєвому рівні "гримаси ринкової економіки": безробіття, інфляційний тиск, корупція й офіційна неправда "верхів" наростаюча соціальна напруженість "низів".
Морально-етичний фактор девіантної поведінки виражається в низькому моральному рівні суспільства, бездуховності, і відчуженні особистості. В умовах, коли економічне життя суспільства нагадує не ринок, а базар, де усе продається і купується, торгівля робочою силою, здібностями і навіть тілом стає рядовою подією.
Морально-етична деградація і падіння нравів знаходять вираження в масовій алкоголізації і бродяжництві, вибуху насильства і правопорушення.
Навколишнє середовище, що нейтрально чи прихильно відноситься до девіантної поведінки.
Відомий психолог Р. Мерток, автор теорії "подвійної невдачі", вважає, що якщо молода людина не може задовольнити своїх потреб ні в легальній творчій діяльності, ні в активної протиправний, то він компенсує ці вади такою діяльністю, що веде його до саморуйнування як особистості. В умовах, коли частина молоді не має можливості для гідного професійного чи особистого самовираження, "відхід" в алкоголізм, наркоманію стає своєрідним компенсаторним засобом.
Несприятливі умови життя і виховання в сім'ї, проблеми оволодіння знаннями і зв'язані з цим невдачі в навчанні, невміння будувати взаємини з оточенням і виникаючі на цій основі конфліктні ситуації, різні психофізичні відхилення в стані здоров'я, як правило, ведуть до кризи духу, утраті сенсу існування.
Однієї з форм антисоціальної поведінки, що спрямована проти інтересів суспільства в цілому чи особистих інтересах громадян, є правопорушення. У юриспруденції розрізняють правомірну і неправомірну поведінку громадян. Неправомірні дії (правопорушення) - це такі юридичні факти, що суперечать нормам права. Подібні дії порушують встановлений у країні порядок.
Усі правопорушення діляться на злочини і провини. Злочин - це протиправний, винний, карний суспільно небезпечний вплив, що зазіхає на охоронювані законом суспільні відносини і приносить істотну шкоду. Злочини кваліфікуються по нормах карно-процесуального права.
Провина - це теж протиправне і винне діяння, але не представляє великої суспільної небезпеки. Провини регулюються нормами адміністративного, громадянського, трудового й інших галузей права. Правопорушення у формі провини виявляються в підлітків у зухвалій манері поведінки, у лихослів'ї, агресивній поведінці.
Любий індивідуальний досвід проходить через фільтр Я-концепції (Бернс, 1989), тому активність суб'єкта, несумісна з основними параметрами його Я-концепції, породжує психологічний дискомфорт, що виявляється в тривожності, депресії, агресії й інших видах розладів.
Велике значення в розвитку девіацій мають обумовлені різними рисами оцінні пристрасті.
3. ПРОЯВИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ТА ПРОФІЛАКТИКА ВІДХИЛЕННЯ ВІД НОРМИ
Досить часто зустрічається такий вид девіантного поводження, як алкоголізм. Він характеризується тим, що виникає звикання, а надалі психічна і фізіологічна залежність від етилового алкоголю, уживаного у виді горшки, спирту, коньяку, скроні, вин, пива й ін.
Розрізняють алкоголізм побутовий, при якому мається звикання до алкоголю, але питуща людина здатна контролювати кількість напою і навіть тимчасово припинити його вживання в невідповідних для випивки ситуаціях, і алкоголізм хронічний, при якому відзначені вище можливості втрачаються. У цих випадках міняється стійкість до алкоголю. На початкових етапах витривалість збільшується і приходиться для досягнення бажаного ефекту поступово підвищувати кількість алкоголю. Надалі витривалість знижується і сп'яніння виникає від порівняно невеликої кількості алкоголю.
Психічна залежність, що виникає в зв'язку з припиненням прийому алкоголю по тим або інших причинах, виражається пригнобленим настроєм, тривогою, занепокоєнням і страхами, а фізична — у слабості, розбитості, болях у м'язах, запамороченні, загальній пітливості, тремтінні рук і пальців і т.д.
Причини алкоголізму містять у собі, як мінімум, два фактори: з одного боку, це особливості особистості, що привертають, (конформні, незрілі, залежні, що вселяються, схильні до наслідування психопатичні особистості і невротики, з іншого боку - звичай вживати алкоголь у визначеному суспільстві, групі, середовищі і головним чином - у родині. Велике значення має вік, у якому людина почала вживати алкоголь: у молодому віці легше виникає звичка до випивки і виникає залежність від алкоголю.
В останні роки в країні зростає кількість девіантних відхилень у поводженні людей таке трагічне захоплення і наступна хвороблива пристрасть, як наркоманія. У зв'язку з цим важливо вміти обґрунтовано підходити до цьому явищу, що особливо часто зустрічається в молодіжному середовищі. Насамперед, важливо розібратися, які ж відмітні ознаки з'являються в осіб, що вживають наркотики? Не менш актуальна також здатність виділити непрямі свідчення виробництва і прийняття саморобної згубної отрути. Отже, у єдиноборстві психолог, наркоман (початківець або безнадійно хворий) і та отрута, що губить у людину все людське і навіть життя незалежно від віку, статі, соціального стану, важливо бачити три основних ознаки:
а) наявність сильного потяга до препаратів, що містять наркотики;
б) стан наркотичного сп'яніння;
в) абсцестний синдром.
Потяг до наркотиків виникає дуже швидко, в окремих випадках навіть після разового вживання. Наркоман не завжди відразу усвідомлює те, що його волоче до наркотиків, але, чим би він не був зайнятий, думка про наркотичні засоби й одурманюючі речовини періодично і нав'язливо протягом усього дня спливає в його свідомості, і якщо досвідченим наркоманам удається ховати прояву наркотичного сп'яніння, то потяг до наркотику навіть вони сховати не здатні. Тема розмови цих людей неухильно повертається до наркотиків, при цьому в них відзначається емоційна зацікавленість, їх особа виражає задоволення, міміка і вираження очей жваві. Нерідко виникає мрійлива посмішка. Вони цілком захоплені розповідями про наркотики. Ці розмови активізують потяг .
Найважливішою ознакою, що вказує на вживання наркотиків, є абстистентний синдром. Навіть дуже сильні і терплячі люди з працею переносять його, настільки інтенсивні болі (можуть викликати спроби самогубства). Абстинстентний синдром виявляється тоді, коли організм людини вже не може нормально функціонувати без наркотичних засобів. Ця залежність настільки велика, що без наркотику в окремих випадках настає смерть. На відміну від наркотичного сп'яніння абстиненція тим яскравіше виражена, чим більше стаж прийому наркотиків, її прояви зв'язані з розладами психіки.
Неможливо сьогодні уявити собі ні одну газету, ні одну радіо - чи телепрограму новин, де не було б жодного повідомлення про який-небудь акт агресії чи насильства.
Чому люди діють агресивно і які заходи необхідно почати для того, щоб запобігти чи взяти під контроль подібну деструктивну поведінку?
Ці питання займали кращі розуми людства протягом багатьох століть і розглядалися з різних позицій - з погляду філософії, поезії і релігії. Однак тільки в XX віці дана проблема стало предметом систематичного наукового дослідження, тому не дивно, що не на всі питання, що виникають у зв'язку з проблемою агресії, є відповіді.
Коли люди характеризують когось як агресивного, вони можуть сказати, що він звичайно ображає інших, чи що він часто недружелюбний, чи що він, будучи досить сильним, намагається робити все по-своєму, чи може бути, що він твердо відстоює свої переконання, чи можливо без страху кидається у вир нерозв'язних проблем.
В даний час більшістю приймається наступне визначення агресії:
Агресія, у якій би формі вона не виявлялася, являє собою поведінку, спрямовану на заподіяння шкоди чи збитку іншій живій істоті, що мають усі підстави уникати подібного із собою поводження.
Дане комплексне визначення містить у собі наступні приватні пропозиції:
• агресія обов'язково має на увазі навмисне, цілеспрямоване заподіяння шкоди жертві;
• агресією може розглядатися тільки така поведінка, що має на увазі заподіяння шкоди чи збитку живим організмам;
• жертви повинні мати мотивацію уникання подібного із собою поводження.
А.А. Реан виділяє 2 популярних підходи до феномена агресії.
Перший - етико-гуманістичний підхід. Агресія, у рамках цього підходу, розцінюється як зло, заподіяння шкоди іншій людині, як погодження, що суперечить позитивній сутності людей. Цей підхід розглянутий у гуманістичній психології, екзистенціальної і гуманістичній філософії.
Християнська концепція людини також повинна бути віднесена до цього підходу. Ідеї гуманістичного підходу до феномена агресії, які йдуть до традиції християнського навчання: полюби ближнього свого як самого себе, любіть ворогів ваших і т.д.
Інший, альтернативний підхід до феномена агресії - еволюційно-генетичний. У рамках цього підходу внутрішньо - видова агресія розцінюється як біологічно доцільна форма поводження, що сприяє виживанню й адаптації.
З.Фрейд визнавав існування двох основних груп інстинктів: життя і смерті. Інстинкти смерті (Танатос) лежать в основі всіх проявів жорстокості, агресії самогубств і вбивств.
Біологічні чинники:
Агресія являє собою складний поведінковий комплекс, і тому неможливо говорити про існування в людському мозку чітко локалізованого "центру агресії"". Проте й у тварин, і в людини вченими виявлені ділянки нервової системи, відповідальні за прояв агресії.
Виходячи з розглянутих теорій (центральним поняттям яких є агресія як слідство інстинктивних, уроджених чинників), можна укласти, що агресивні явища неможливо усунути й агресія в тієї або іншій формі завжди буде нас супроводжувати.
Відповідно до теорій даного напрямку, характер осмислення або інтерпретації індивідом чиїхось дій, наприклад, як загрозливих або провокаційних, впливає на його почуття і поведінку. У свою чергу, ступінь емоційного порушення або негативної афектації, пережитої індивідом, впливає на когнітивні процеси, зайняті у визначенні ступеня загрозливої йому небезпеки.
І останній теоретичний напрямок, представлений у цій главі, розглядає агресію, насамперед, як явище соціальне, а саме, як форму поведінки, засвоєної в процесі соціального навчання. Відповідно до теорій соціального навчання, глибоке розуміння агресії може бути досягнуто тільки при звертанні пильної уваги:
• на те, яким шляхом агресивна модель поведінки була засвоєна;
• на фактори, що провокують її появу;
• на умови, що сприяють закріпленню даної моделі поведінки.
Агресивні реакції засвоюються і підтримуються шляхом особистої участі в ситуаціях прояву агресії, а також у результаті пасивного спостереження проявів агресії. Агресія з'являється тільки у відповідних соціальних умовах, тобто, на відміну від інших теорій, теорії цього напрямку більш оптимістично дивляться на можливості запобігання агресії або узяття її під контроль.
Агресивність має якісну і кількісну характеристику. Як і будь-яка властивість, вона має різний ступінь виразності, від майже повної відсутності до її граничного розвитку. Кожна особистість повинна мати визначений ступінь агресивності. Відсутність ЇЇ приводить до пасивності, відомості, конформності і т.д. Надмірний її розвиток починає визначати весь вигляд особистості, що може стати конфліктної, нездатної на свідому кооперацію і т.д. У життєвій свідомості агресивність є синонімом "зловмисної активності". Однак, саме по собі деструктивна поведінка "зловмисністю" не володіє, такою її робить мотив діяльності, ті цінності, заради досягнення і володіння якими активність розвертається.
Виходячи з цього, можна розділити агресивні прояви на два основних типи:
• мотиваційна агресія, як самоцінність;
• інструментальна агресія, як засіб,
• припускаючи при цьому, що і та, і інша можуть виявлятися як під контролем свідомості, так і поза ним, і сполучені з емоційними переживаннями гніву і ворожості.
Одним з найбільше трагічних видів девіантного поводження є самогубство або суїцид. У психологічній літературі суїцид звичайно розглядається як феномен соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах пережитих нею мікросоціальних конфліктів. Під суїцидальним же поводженням людей розуміються різні форми їхньої активності, що направляються представленнями про позбавлення себе життя і службовці засобом дозволу особистісної кризи в умовах конфліктної ситуації. Як правило, змістом психологічної кризи виступає гострий емоційний стан, що виникає в складній ситуації зіткнення особистості з перешкодою на шляху задоволення її найважливіших потреб. Причому, ця криза досягає такої інтенсивності, у рамках якої людина не може знайти правильного виходу зі сформованої ситуації на основі наявних у нього життєвого досвіду.
Важливо підкреслити, що суїцидальне поводження має як внутрішні, так і зовнішні форми свого прояву.
Внутрішніми формами суїцидального поводження виступають:
• антивітальні представлення (тобто міркування про відсутність цінностей життя);
• пасивні суїцидальні думки (представлення на тему своєї смерті взагалі при відсутності чіткого задуму на самовільне позбавлення себе життя: «добре б умерти» і т.д.);
• суїцидальні задуми (характеризуються вже розробкою плану самогубства, продумуванням його деталей);
• суїцидальні наміри (припускають ухвалення рішення на самогубство). До зовнішніх форм суїцидального поводження відносяться:
• суїцидальні висловлення;
• суїцидальні спроби;
• завершений суїцид.
Як показує практика, найбільш розповсюдженими конфліктами, що обумовлюють суїциди, є:
1. Конфлікти, зв'язані зі специфікою професійної діяльності (індивідуальні адаптаційні труднощі, невдачі виконання конкретної задачі; міжособистісні конфлікти з товаришами по службі; службові і міжособистісні конфлікти й ін.).
2. Особисто-сімейні конфлікти (нерозділена любов, зрада коханої дівчини (дружини); розвід, важка хвороба, смерть близьких, полова неспроможність і
ін.).
3. Конфлікти, обумовлені станом здоров'я (психічні захворювання, фізичні недоліки (дефекти мови й особливості зовнішності) і ін.).
4. Конфлікти, зв'язані з антисоціальним поводженням (злочину, події, а також страх кримінальної відповідальності, острах ганьби в зв'язку з антисоціальним вчинком і ін.).
5. Конфлікти, обумовлені матеріально-побутовими труднощами.
Самогубства відбуваються в основному психічно ненормальними людьми. Деякі керівники висловлюють сумнів щодо самої можливості попередження самогубства. Частина керівників вважає, що якщо людина відкрито заявляє про бажання покінчити із собою, то він ніколи не зробить самогубства. У той же час, за даними досліджень, 3/4 людей, що зробили самогубства або замах на нього, повідомляли про свої наміри найближчому оточенню.
У деяких керівників склалося спрощене розуміння можливості попередження суїцидальної події.
Бар'єром розуміння можливості профілактики самогубств є думка тих керівників, що вважають, що немає зовнішніх ознак, що вказують, що людина вирішила покінчити із собою. Зрозуміло, у подібних висловленнях є раціональне зерно. «Заглянути в душу», пізнати внутрішній світ людини, дійсно, дуже складно. У той же час, як показує практика, такі можливості в керівника, як правило, маються.
Основним змістом загального напрямку профілактичної роботи повинний стати ослаблення й усунення соціальних і соціально-психологічних передумов, що сприяють формуванню суїцидального поводження і збереженню суїцидогенної обстановки в колективах. Складовими частинами такої роботи є:
• Чітка організація повсякденного життя, навчання, роботи, побуту і дозвілля людей.
• Попередження й усунення конфліктів між членами колективу.
• Забезпечення соціальної і правової захищеності всіх категорій працівників.
4. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
За сучасних умов перед нашою державою стоїть завдання перетворення її на правову державу. Нове українське суспільство вимагає установки на взаємодію, співпрацю, відкритість, захист власних прав і повагу прав інших. Настає час, коли необхідно створити суспільство, що дозволяє реалізувати індивідуальні потреби та здібності окремо взятої людини. Все це можливо тільки в умовах громадянського суспільства. І це зрозуміло, оскільки формування громадянського суспільства пов'язано з розвитком демократії, ринкової економіки і становленням правової держави — інакше кажучи, з глобальною соціальною перебудовою. Відродження інтересу до громадянського суспільства як соціального феномену пов'язано з тими соціально-політичними потрясіннями, які кардинально змінили обличчя Східної Європи і України за останнє десятиліття.
Етапи формування громадянського суспільства
|
1-й етап: ХУІ-ХУІІ ст. |
2-й етап: ХУІІІ-ХІХ ст. |
3-й етап: ХХ-ХХІ ст. |
|
Формування громадянського суспільства, складання економічних і політичних передумов появи буржуазії |
Формування громадянського суспільства в найбільш розвинених країнах Європи та США у вигляді капіталістичної вільної конкуренції |
Відбуваються зміни в соціальній структурі, триває процес становлення правових соціальних держав |
Слід виділити передумови функціонування громадянського суспільства.
Закріплення приватним (цивільним) правом природних суспільних відносин є передумовою формування суспільства вільних громадян, тобто громадянського суспільства (вільного від держави).
Воно охоплює приватне життя людей, що саморозвивається (товарно-ринкову) економіку, духовно-моральні та інші неполітичні відносини.
Ідея громадянського суспільства з'явилася в Новий час на противагу всевладдю держави. Концепцію громадянського суспільства розробив Г. Ф. Гегель, який визначав громадянське суспільство як зв'язок (спілкування) осіб через систему потреб і розподіл праці, правосуддя, зовнішній порядок.
Громадянське суспільство — це сфера самовияву вільних громадян і добровільно сформованих асоціацій і організацій, обмежених відповідними законами від прямого втручання і довільної регламентації з боку державної влади. Громадянське суспільство — це суспільство, у якому є відповідальність влади і народу щодо виконання взаємних зобов'язань підтримувати закон і порядок, дотримувати в разі згоди сторін права держави, громадян та їх об'єднань.
Громадянське суспільство — вся сукупність міжособистісних, сімейних, громадських, культурних, релігійних відносин, які розвиваються поза рамками і без втручання держави, а також розгалужена система незалежних від держави суспільних інститутів, що реалізують повсякденні індивідуальні та колективні потреби.
Характерні ознаки громадянського суспільства:
1. Наявність у суспільстві вільних власників засобів виробництва.
2. Розвиненість і розгалуженість демократії.
3. Правова захищеність громадян, рівність усіх перед законом.
4. Високий рівень громадянської культури.
СТРУКТУРА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
|
Економічна система |
Політична система |
Соціальна система |
Інформаційна Система |
Духовно-культурна система |
|
Сукупність економічних інститутів та відносин, які становлять матеріальну основу життя суспільства |
Сукупність інститутів та відносин, у рамках яких проходить політичне життя та здійснюється державна влада |
Сукупність класів, соціальних груп та відносин між ними |
Сукупність інформації, засобів масової інформації, підприємств, громадян, організацій, які здійснюють інформаційну діяльність |
Сукупність нематеріальних, духовно-культурних благ, відносин з приводу них, інститутів, через які реалізуються ці відносини |
|
Громадянське суспільство |
|
↓ |
|
Недержавні соціально-економічні відносини та інститути |
|
↓ |
|
Недержавні господарчі суб'єкти |
|
↓ |
|
Громадські об'єднання та організації |
|
↓ |
|
Політичні партії та рухи |
|
↓ |
|
Сфера виховання та освіти |
|
↓ |
|
ЗМІ |
|
↓ |
|
Сім'я |
Громадська думка є одним з найдавніших феноменів суспільного життя. За словами іспанського філософа X. Ортеґи-і-Ґассета (1883-1955), «закон громадської думки — це закон всесвітнього тяжіння у царині політичної історії». Зростання її впливу на соціальні відносини пов'язане з демократизацією життя, підвищенням культурного та освітнього рівня населення, процесами глобалізації тощо.
Термін «громадська думка» (англ. pablikopinion) вперше застосував у другій половині XII ст. англійський державний діяч лорд Д. Солсбері на означення моральної підтримки населенням країни дій парламенту. Поступово цей термін став загальноприйнятим.
Громадська думка — специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя.
Як соціальний феномен громадська думка має такі сутнісні характеристики:
Громадська думка постає у двох вимірах:
Як і всі соціальні інституції, громадська думка перетворює невпорядковані, випадкові, стихійні соціальні взаємодії між населенням та політичними, управлінськими структурами на впорядковані, тривалі, контрольовані, тобто окультурює цю взаємодію, оснащує її механізмами та усталеними правилами. На думку сучасного українського соціолога В. Осовського, зміст громадської думки як соціальної інституції постає як сукупне ставлення, виражене у формі оцінного судження між суб'єктами громадської думки (громадськістю) та суб'єктами влади з приводу оцінки, змісту, способу розв'язання певної політичної, економічної, екологічної, соціальної проблеми.
На різних етапах розвитку суспільства, у різних типах суспільств за різних політичних режимів (тоталітарних, ліберальних, демократичних) вияв громадської думки як соціальної інституції має свої особливості. Так, за тоталітарних режимів вона є безсилою, за ліберальних — береться до уваги за можливості і тільки за демократичного правління стає дієвою силою, впливаючи на всі процеси суспільного життя.
Громадська думка може бути використана у регулюванні багатьох сфер життєдіяльності суспільства, найважливіші серед яких:
а) соціальні процеси, відносини. До них належать організація соціального управління (вироблення, прийняття та реалізація управлінських рішень); реалізація принципів соціальної політики та соціальної справедливості; розв'язання екологічних проблем, організація еколого-соціального моніторингу; організація процесів функціонування трудових колективів та самоврядування у них; здійснення соціального контролю тощо;
б) економічні процеси, відносини. Їхніми структурними елементами є регулювання ставлення населення до економічних процесів, з'ясування ставлення населення до економічних реформ; вивчення ринку; маркетинг; дослідження ефективності реклами тощо;
в) політичні процеси, відносини. Їх утворюють політична діяльність загалом; проблеми реалізації демократичних принципів; організація виборів та референдумів; визначення рейтингу політичних діячів, політичне рекламування тощо;
г) духовні, ідеологічні процеси, відносини. Цю сферу охоплюють організація ідеологічної діяльності, пропаганди, функціонування засобів масової інформації; соціалізація; виховання особистості.