Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Періодизація середньовічної літератури.
1) Раннє Середньовіччя (5-10 ст.) – період розпаду рабовласництва і виникнення феодального ладу. Література цього періоду досить однорідна за своїм складом і складає єдине ціле. За жанром це архаїчний (міфологічний) та героїчнийепос, що представлені поетичними пам'ятками кельтів (давньоірландські сказання), скандинавів («Старша Едда», саги, поезія скальдів), а також англосаксів («Беовульф»). Хоча хронологічно ці пам'ятки у деяких випадках належать до значно пізнішого часу, за своїм характером вони відносяться ще до першого періоду. Збереженню ранньої творчості названих народів сприяло те, що віддалене від Риму місцеве християнське духовенство більш терпляче ставилось до національних язичницьких переказів. Більш того, саме монахи, єдині носії грамотності у той час, записували і зберігали цю літературу.
Архаїчний епос позначає добу переходу від міфологічного до історичного світосприйняття, від міфу до епосу. Проте йому ще притаманні численні казково-міфічні риси. Герой архаїчних епічних творів поєднує в собі риси богатиря та чаклуна, які споріднюють його з першопредком.
Окремо існувала література латинською мовою, переважно християнського характеру (Августин Блаженний).
2) Зріле Середньовіччя
У цю добу література стає більш диференційованою, що ускладнює її порівняльно-історичний опис. Оскільки національні літератури ще не сформовані, межі між ними практично відсутні, то розподіл літератури цього періоду здійснюється за вищезгаданими жанровими і типологічними ознаками.
Приблизно до 13 століття чітко виформовується три особливих літературних потоків, що розвиваються паралельно: релігійна література, народна література (класичний епос) та феодально-лицарська література (куртуазна поезія і епос). Ці напрями не були ізольовані, між ними завжди зберігався зв'язок і виникали складні проміжні утворення. Хоч вони й мали протилежний характер, їхні закони, форми і шляхи розвитку своєрідні. З 13 століття в Європі швидко починає розвиватися ще один напрям: міська література.
Представники доби Відродження:
Італія (14 – 16 ст.) – Данте Аліґ’єрі, Франческо Петрарка, Джованні Бокаччо
Франція (17 ст.) – Ф. Франсуа Рабле, гурток Маргарити Наварської, поетичний гурток «Плеяда»
Іспанія (16 – 17 ст.) – Лопе де Вега, Мігель Сервантес
Англія (16 – поч. 17 ст.) – Вільям Шекспір.
За матеріалами Вікіпедії – термін “Середні віки”
Термін «середні віки» виник в Італії в XIV—XVI ст. в колі істориків і літераторів, передових людей свого часу.
Вони схилялися перед культурою Древньої Греції і Древнього Риму, старалися відродити її. «Середніми віками» вони назвали час між античністю і своєю епохою. Надалі в науці закріпився розподіл історії на древню, середньовічну і нову.
Середні віки в сучасній періодизації всесвітньої історії охоплюють час від краху Західної Римської імперії в V ст. до епохи Великих географічних відкриттів (рубіж XV—XVI сс.), причому повне панування саме середньовічного типу культури в Європі зв’язують не з усім періодом, а з V—XIII ст. Потім в Італії зароджується перехідна культурна епоха — Відродження, що охоплює кінець середньовіччя і початок Нового часу.
Оцінка середніх віків в науці мінялася. Гуманісти епохи Відродження (саме ввели термін) і просвітники XVIII с. (Дідро, Вольтер, Монтеск’є) називали їх «темними віками», писали про глибокий занепад культури.
У протилежність ним романтики XIX ст. у наукових і, особливо, в художніх творах ідеалізували середньовіччя, були схильні бачити в ньому втілення вищої моралі. Сучасні вчені переважно уникають крайнощів.
Признається, що в порівнянні з античністю, виявилися загублені багато які досягнення культури, але водночас у сферу культурного розвитку були залучені нові народи, зародилися національні культури.
Історико-культурне значення Середньовіччя:
«Каролінгське відродження»
Каролінзьке Відродження (фр. renaissance carolingienne) — період розвитку освіти, науки та мистецтв у середньовічній Європі в кінці 8 — на початку 9 ст., пов'язаний із правлінням Карла Великого та його спадкоємців.
Сам Карл мав добру, як на той час, освіту: знав грецьку і латинську мови, полюбляв читати книжки, а от писати так і не навчився. Він запрошував до себе і залучав до управління державою вчених з усієї Європи. Вони створили при дворі імператора гурток «Академія» — на взірець філософської школи грецького філософа Платона, — де у присутності Карла читали твори античних філософів і церковних богословів, складали вірші, вільно обмінювалися думками, сперечалися.
За допомогою членів «Академії» Карл заснував при центрах єпископств школи, в яких готували освічених людей для управління державою. Він видав указ про обов'язкове навчання всіх дітей вільних людей. Однак його не змогли виконати через брак достатньої кількості вчителів. Зі шкіл, заснованих Карлом при єпископствах, згодом виникли середньовічні університети. Школа, в якій готували людей до управління державою, існувала і при дворі.
Карл Великий цікавився історією. За його наказом збирались і переписувалися давні римські та грецькі рукописи. Він доручив записувати щорічно всі події, що відбувались у державі. Ці записи згодом назвали аналами (від лат. annus—рік). В імперії будувалися кам'яні палаци й собори, прокладалися нові шляхи. Карл Великий започаткував грандіозний проект будівництва каналу між Рейном і Дунаєм, що мав з'єднати Північне море з Чорним (проект за тих часів так і не було здійснено).
Карл Великий підкорив собі великі території в Європі. 800 року він був проголошений імператором Священної Римської імперії. Для управлінням великими володіннями Карлу потрібні були освічені люди. Частково їх запрошували з інших країн, але імператор доклав зусиль для вирощування своїх кадрів. Він заснував школу при своєму палаці в Аахені, яку очолив запрошений із Англії Алкуїн, підтримував монастирі, як центри освіти, зробив латину офіційною в імперії.
Справу Карла Великого продовжили його сподкоємці Людовик Благочесний та Карл Лисий.
Термін Каролінзьке Відродження запровадив у 30-х роках 19 ст. французький історик Жан-Жак Ампер.
"Пісня про Роланда" - зразок середньовічного героїчного епосу
В основу твору «Пісні про Роланда» покладені події 778 року, коли у Ронсенвальській ущелині загін Роланда загинув від армії басків. У ті часи армія Франків, ар’єргардом якої командував Роланд, під проводом Карла Великого воювала на території Іспанії.
Як співвідноситься художній вимисел та історична правда у творі? У «Пісні про Роланда» відображено правдиві історичні події, проте багато чого було змінено чи домислено. По-перше, війна точилась не з сарацинами як написано у творі, а з басками. Картини битв були дещо змінені, Роланда — здебільшого вигадані образи. На час битви Кардові Великому було близько тридцяти років, тоді як утворі він зображений набагато старішім. Але художній вимисел у творі робить оповідь яскравішою і виправданий і точки зору мистецтва слова.
«Пісня про Роланда» належить до народного давньофранцузького епосу. Первинно твір був призначений для усного виконання народними співцями — «фішглерами» (так називали у тогочасній Франції мандрівних акторів ). Твору притаманний виразний героїчний пафос, що характерно для творів інпанської літератури. І якою пропозицією прибувають посли Марсилія і чому Роланд відкидає її? Як ви оцінюєте його вчинок?
Посли Марсилія пропонують військові Карла матеріальну винагороду, щоб уникнути військової сутички. Але Карл Великий боровся за віру, тож Роланд наполягає на тому, щоб відмовити послам. Сучасним читачам сама ідея збройної боротьби через розбіжності у релігійних переконаннях видається дикою, але це «відповідало духові часу… З цієї точки зору, вчинок Роланда гідний поваги: він робить духовні цінності вище від матеріальних, відмовляється від пропозиції , оскільки вважає свою війну священною.
Образ Роланда був дуже популярним досить тривалий час. Про це свідчить і те, що варіантів епосу про Роланда існувало дуже багато, а нові варіанти порівнювались протягом кількох сторіч після описаних подій. Образ Роланда є своєрідним втіленням ідеального образу лицаря, саме тому він став легендарним героєм. Пізніше цей образ змінювали та переосмислювали, вимальовуючи нові сюжетні лінії в історії Роланда: лінію кохання (за законами пізнішої середньовічної літератури лицар обов’язково мав служити не тільки державі та сюзерену, а й красній Дамі, своїй коханій). За часів занепаду лицарської літератури образ Роланда переписували з іронічним чи навіть пародійним пафосом. Проте ця подія увійшла в світову літературу, ставши одним з найкращих її здобутків. Охарактеризуйте персонажів «Пісні про Роланда».
Найбільшої популярності образ Роланда здобув на своїй Батьківщині — Франції. Його іменем у Середньовіччі називали вулиці та площі, пізніше, із лицарської літератури, його ім’я було забуте, але аж у XIX сторіччі та Шатобріан відновили зацікавленість людей історією та культурою Седніх віків, саме тоді Роланд став справжнім національним героєм Франції.
Образ Роланда також зустрічається у народних піснях, виконуваних іншими акторами і був популярним аж до опублікування «Дон Кіхота», Зацікавленість у лицарській літературі остаточно зникла. 3 плином часу та зміною культурних епох переписування цього твору змінюють свій стиль та жанр, з’являються нові деталі і навіть нові відгалуження сюжету. «Пісня про Роланда» не тільки стала основою для багатьох нових творів, а й вплинула на розвиток європейської літератури. Висловіть власне ставлення до образу Роланда.
Зображення середньовічного феодального суспільства
У "Пісні про Роланда" чітко виражена ідеологія феодального суспільства, у якому вірне служіння васала своєму сюзерену було необговорюваним законом, а порушення його вважалося підлістю і зрадою. Однак риси мужньої стійкості, військової доблесті, безкорисливої дружби і вдумливого відношення до того, що відбувалося, не одержали в поемі, як і в чудовому пам'ятнику творчості українського народу "Слово о полку Ігореві", станово-феодальної приуроченості; навпроти, ці переконливі властивості доблесних захисників батьківщини - воєначальників і їхніх васалів, сприймалися як типові, загальнонародні. Ще в більшому ступені визнанню і співчуттю з боку широких народних мас сприяли думки про захист батьківщини, про ганьбу і небезпеку поразки, що червоною ниткою проходять через усю поему.
Феодальне суспільство з його різкою класовою боротьбою диференціацією, зі своєрідним пафосом станової лицарської героїки і рисами християнської релігійності викликало до життя десятки епічних сказань. Саме у Франції, де феодальні відносини склалися в класичній формі, виникло таке велике число героїчних поем. Різні по темі, обсягу і формі, ці поеми далеко не в однаковій мірі відбивали широкі народні інтереси. Деякі з них розповідали про криваві міжусобиці, про мстивих і корисливих баронів-загарбників, що визнавали єдиним законом право сильного й основою своєї моралі вважали насильство і сваволя; переконливим прикладом такого роду поем є поема "Рауль де Камбре". Особистий інтерес переважав у цих добутках, і вірне служіння сюзерену і державі втрачало обов'язковий характер для "невірних баронів". В інших епопеях тема вірності домінувала, і доля зрадника, зрадника батьківщини і порушника васальної клятви приводила його до відплати і сумного кінця. Чіткіше за все ця тема розроблена в поемах, що оповідають про війни Карла Великого, і, особливо, у "Пісні про Роланда".