Саме тому метою даної курсової роботи є визначення проблемних питань щодо вдосконалення видів захисту труд.html
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Проблема захисту трудових прав працівників відноситься до числа
найбільш пріоритетних наукових напрямків, які ніколи не перестають
привертати увагу дослідників. Саме тому метою даної курсової роботи є визначення проблемних питань щодо вдосконалення видів захисту трудових прав працівників та на цій основі запропонувати шляхи їх подолання на основі норм чинного законодавства.
Враховуючи зазначені вище положення, питання щодо вдосконалення
захисту трудових прав працівників набуває особливої актуальності, що, на нашу думку, має відбуватись у двох напрямах: по-перше, вдосконалення діяльності суб’єктів захисту трудових прав; по-друге, вдосконалення юридичного підґрунтя видів захисту трудових прав працівників.
Щодо першого напрямку, то досягнути ефективного захисту трудових
прав працівників за трудовим законодавством України неможливо без
ефективної реорганізації органів, метою діяльності яких є такий захист, а також налагодження їх належної взаємодії. Удосконалення взаємодії
суб’єктів захисту трудових прав, як державних, так і недержавних органів, сприятиме інтересам роботодавця і працівника, та буде важливим чинником підвищення продуктивності праці.
Щодо другого напрямку, то юридична підтримка видів захисту
трудових прав є одним з найважливіших чинників забезпечення дотримання прав працівників в умовах постійних змін трудового законодавства.
Безпосередня правотворчість державних органів полягає в розробленні й прийнятті нових нормативно-правових актів. Інші прояви правотворчості держави мають допоміжне значення для формування системи права.
Насамперед, це зміна, доповнення, відміна чи систематизація певних
нормативних документів. Санкціонована правотворчість виявляється в
затвердженні актів, прийнятих організаціями громадського суспільства.
Сумісна правотворчість (нормативні угоди) відбувається на
галузевому, професійному, місцевому та територіальному рівнях. Наприклад, сумісні акти органів держави і недержавних об’єднань: профспілок, уповноважених працівників, представницьких органів, органів виконавчої влади та ін. Нормативні угоди у трудових правовідносинах повинні ширше використовуватися в умовах поширення демократичної правотворчості в Україні. Правотворчість в даній сфері трудових правовідносин є правовою формою діяльності держави, її органів та інших суб’єктів громадського суспільства щодо встановлення, зміни та відміни юридичних норм. За сучасних умов захисна функція не повинна зводитися лише до охорони праці. При цьому трудове право повинно бути гарантом здійснення цілого комплексу соціально-економічних прав і свобод, якими наділена людина – учасник процесу праці. Ці права і свободи, разом з політичними, громадянськими й іншими визнані світовим співтовариством основою цивілізованості будь-якої держави [1, с. 22].
Найважливішими суб’єктами правотворчості в сфері захисту трудових
прав є Верховна Рада України, Президент України, Уряд України, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерство праці та соціальної політики. В той же час подальша демократизація суспільства об’єктивно вимагає участі інших органів та об’єднань в правовій регламентації захисту трудових прав. На сьогодні до таких слід віднести органи місцевого самоврядування, профспілки, інші суспільні формування в сфері трудових правовідносин.
Нормативно-правове закріплення видів захисту трудових прав
повинно охоплювати розгалужену систему форм відповідної правотворчості.
Найоптимальнішими правовими формами врегулювання досліджуваної групи трудових правовідносин на сучасному етапі слід вважати законотворчу та підзаконну правотворчу діяльність. Водночас, подальше реформування видів захисту трудових прав буде лише вигравати від застосування у подальшому і таких додаткових елементів створення норм права, як укладення колективних та індивідуальних трудових договорів.
Розвиток, зміна і вдосконалення чинного нормативно-правового
забезпечення видів захисту трудових прав працівників насамперед
передбачає оптимізацію подальшої правотворчої діяльності компетентних суб’єктів у цій сфері. Крім того, оптимізація правотворчої діяльності, як законодавчої, так і підзаконної вимагає узгоджених дій різних норматворчих органів, перш за все – законодавчої і виконавчої влад на всіх рівнях [2, с. 254]. Така оптимізація має відповідати загальним засадам вдосконалення законодавства. Вдосконалення законодавства — це встановлена Конституцією форма розвитку правової системи, сфера практичної діяльності суб’єктів конституційних відносин. Правова реформа пов’язана, перш за все,
з прийняттям нового законодавства практично з усіх галузей права,
включаючи і конституційне. Особливого значення в цьому контексті
набувають акти, які визначають головні напрямки розвитку конституційного законодавства щодо владних відносин між державою і суспільством, забезпечення конституційних прав і свобод громадян, розвитку соціальної держави, організації форм і методів діяльності всіх гілок влади та місцевого самоврядування, їх взаємодії та взаєморозуміння [3, с. 47]. Проблема вдосконалення законодавства – це, передусім, проблема виявлення його
ефективності. Необхідно чітко уявляти ефективність діючого права, а в
деяких випадках максимально точно знати, до яких результатів може
привести кожна нова правова норма. Наука не повинна обмежуватись
констатацією позитивного чи негативного результату дії правової норми,
вміння знайти їй пояснення та визначити саме той зміст правової норми, який дає найбільший ефект, здійснює найбільш сприятливий вплив на економічні відносини, політичну обстановку, психологію людей [4, с. 3]
На сучасному етапі розвитку видів захисту трудових прав доцільними
вбачається наступні напрямки оптимізації відповідного нормативно-
правового регулювання.
І. Необхідно забезпечити дійсну ієрархічність нормативних актів, а
відтак належний вплив їх юридичної сили на конкретні трудові відносини.
Недопустимими в цьому плані є випадки, коли підзаконні юридичні
документи приймаються всупереч основним положенням законодавчих актів.
ІІ. Важливо забезпечити ефективність правотворчої діяльності усіх
суб’єктів останньої. В першу чергу це пов’язано з невідповідністю правових актів, які приймаються, нормотворчій техніці, що суттєво впливає не тільки на їх якість, але й на правову психологію правозастосовчих органів і посадових осіб. Досконалість юридичної техніки – це гарант його законності та виконання. У теорії права юридичній техніці індивідуальних актів приділено значно менше уваги, традиційно вважається, що це – сфера вивчення галузевих, насамперед, процесуальних дисциплін. Водночас на цьому етапі наукових досліджень теорії права дедалі частіше з’являються
роботи, присвячені особливостям техніки актів правозастосування [5, с. 104].
Саме до формальних засобів удосконалення законодавства відноситься «законодавча термінологія» - сукупність слів / словосполучень, за допомогою яких у текстах законів позначаються поняття. При формулюванні тексту закону використовуються загальновживані, спеціально-юридичні і спеціальні неюридичні терміни [6, с. 101]. Будь-яка термінологія має свій понятійний апарат, тобто систему понять, що відображає сутність предмета, різновидність зв’язку його структурних елементів, процеси його генезису, функціонування та розвитку [7, с. 7]. Неправильне написання і узгодженість слів, складні і малозрозумілі фрази, стилістичні погрішності, неточне застосування юридичних термінів ускладнюють процеси сприйняття та тлумачення актів, що приймаються.
ІІІ. Необхідно запобігати дублюванню в підзаконних актах суб’єктів
правотворчості в сфері захисту трудових прав. Іноді спостерігаються випадки дублювання положень нормативних актів в наказах та розпорядженнях уповноважених посадових осіб, що не сприяє чіткості й беззаперечності нормативно-правового регулювання. Недарма науковці наголошують, що: «Склалась порочна практика, коли нормативні приписи законів, указів
Президента, постанов Уряду включаються у відповідні накази і видаються за власну нормотворчість, тим самим виходить, що закони і укази Президента діють в тій мірі, в якій вони включені до відомчих актів» [8, c. 9].
IV. Необхідно забезпечити постійний моніторинг законодавства у
сфері захисту трудових прав працівників. У словнику термінів і понять
законотворчої діяльності подано визначення моніторингу (англ. Monitoring – контроль, віл лат. monitor – той, хто попереджає, застерігає, радник, консультант) як регулярного спостереження за станом суспільних, правових, соціальних, природних і технічних процесів з метою їх оцінки, контролю та прогнозування. Моніторинг здійснюється на глобальному, регіональному й локальному рівнях. Отримана інформація використовується при підготовці законів, інших нормативно-правових актів, рішень, що приймаються державними органами, політичними партіями, громадськими організаціями [9, с. 208–209].
V. Необхідне поступове викорінення адміністративно-командного
законодавства та перехід до соціального, що відповідає соціальній політиці в державі. Мета соціальної політики – сприяння досягненню цілей суспільства; регламентування відносин праці та капіталу, виключаючи екстремістські або радикальні варіанти розв’язання протиріч; орієнтація на потенційно соціально небезпечні верстви населення – непрацездатних, маргіналів, декласованих елементів, щоб через систему державної допомоги та суспільної благодійності забезпечити цим верствам мінімально прийнятний рівень задоволення їхніх потреб, добробуту і таким чином захистити заможні верстви від «можливої неконтрольованої люті» [10, с. 6-7].
Оптимізація нормативно-правового регулювання видів захисту
трудових прав матиме ознаки і властивості науковості лише у випадку
врахування загальних тенденцій розвитку сучасної системи права і
законодавства. До найважливіших з них слід віднести: по-перше, поступову зміну співвідношення «працівник та роботодавець». З одного боку, мова йде про зміну «вектору» трудового законодавства у напряму підвищення захисту прав працівників, про створення такої правової системи, де б у центрі уваги завжди був працівник, його права, та законні інтереси. З іншого – нспостерігається певне обмеження публічно-правового регулювання, яке в минулому було доведеним до абсурду. Сьогодні відбувається вирівнювання відносин між роботодавцем і окремим працівником з точки зору обсягу їх прав і обов’язків, також гарантій реалізації останніх. Конституція України створила базу для стимулювання різних складових механізму державного апарату, органів місцевого самоврядування та громадських утворень. Попри це держава й надалі має залишатися головним суб’єктом соціальної політики, відіграючи чільну роль у забезпеченні гарантій здійсненності економічних, соціальних і культурних прав своїх громадян» [11, с. 15]
Врахування тенденцій розвитку національної системи трудового
права, найважливіших факторів розвитку, зміни і удосконалення чинного нормативно-правового забезпечення видів захисту трудових прав надає реальну можливість визначити більш конкретні заходи оптимізації організаційно-правового забезпечення в цій сфері, а саме: 1) вивчення методичних і теоретичних проблем розвитку видів захисту трудових прав і визначення шляхів їх розв’язання; 2) розроблення для затвердження в установленому порядку: «Положення про основні засади захисту трудових прав», «Типових положень про діяльність суб’єктів нагляду та контролю за дотриманням трудового законодавства», «Положення про взаємодію суб’єктів нагляду та контролю за дотриманням трудового законодавства у сфері захисту трудових прав»; 3) розроблення Інструкції про організацію та діяльність роботодавців у сфері захисту трудових прав правників та
проведення правопросвітницької роботи; 4) розроблення та впровадження ефективних моделей видів захисту трудових прав; 5) розроблення відповідних методик навчання і виховання як роботодавців, так і працівників, орієнтованих на захист трудових прав; 6) розроблення проектів державних стандартів захисту трудових прав на підприємствах, організаціях, установах; 7) створення науково обґрунтованої системи суб’єктів захисту трудових прав працівників; 8) затвердження програми міжнародного співробітництва в галузі захисту трудових прав працівників.
Досягнення цілей захисту трудових прав, проведення означених
заходів в цій сфері мають базування на таких умовах: (а) забезпечення
попереджувального характеру правопорушень у сфері трудових
правовідносин з урахуванням появи нових форм господарювання та
працевлаштування; (б) забезпечення безперервного та постійного ахисту трудових прав працівників на всіх стадіях реалізації права на працю, починаючи з працевлаштування і закінчуючи виходом на пенсію; (в) обов’язковість цільової спрямованості норм трудового права на захист трудових прав працівників з дотриманням міжнародних вимог та стандартів;
(г) організація умов праці та формування змісту трудової функції на основі широкого запровадження результатів науково-дослідної діяльності, аналізу сучасної практики управління на підприємствах усіх форм власності, що сприятиме розвитку у роботодавців нового стилю мислення, самостійності та персональної відповідальності за дотримання трудових прав; (д) створення сучасного інформаційного простору в сфері захисту трудових прав працівників та забезпечення вільного доступу до нього усіх працівників; (е) широке використання зарубіжного досвіду захисту трудових прав працівників з урахуванням національної специфіки і особливостей правового регламентування діяльності суб’єктів господарювання.
Варто також відзначити, що види захисту трудових прав працівників
можуть успішно розвиватися тільки за умови постійного усвідомлення
важливості такого захисту. Необхідно створити новий мотиваційний
механізм не тільки зобов’язуючий, але й стимулюючий роботодавця
впроваджувати більш прийнятні умови праці та дотримуватись вимог
чинного трудового законодавства. Необхідно змінити і відношення кожного роботодавця до захисту трудових прав, виховати в нього постійну потребу до забезпечення захисту трудових прав працівників.
Водночас, сьогоднішня практика функціонування видів захисту
трудових прав свідчить про недоліки у державні системі його нормативно- правового закріплення. Кінцевий результат використання видів захисту трудових прав працівниками не завжди відповідає вимогам соціальної дійсності, що негативно впливає на авторитет досліджуваної сфери.
Так, недостатньо якісно, на нашу думку, організовано діяльність
недержавних об’єднань у сфері захисту трудових прав. Цей напрямок захисту потребує особливої уваги з оглядом на факти українських реалій:
• поширена серед працівників в Україні стурбованість перспективою
розширення сфери дії нового Податкового Кодексу України, що може
призвести до масових скорочень та вивільнення працівників з порушенням вимог трудового законодавства і, як наслідок, обмеженням їхньої свободи шукати членства у профспілкових об’єднаннях і провадити незалежні кампанії, спрямовані на реформу державної політики в напрямку досягнення захисту трудових прав;
• необхідність перегляду й модернізації законодавства з метою
узгодження із реаліями розвитку економіки та соціальної ситуації у державі;
• необхідність сформулювати ефективний, добре координований
підхід до використання видів захисту в ширшому розумінні захисту трудових прав, спрямованого на подолання порушень трудових прав працівників.
В результаті проведеного дослідження щодо напрямів вдосконалення
видів захисту трудових прав працівників є можливим сформулювати
конкретні рекомендації щодо вдосконаленню трудового законодавства в означеній сфері:
1. Необхідно закріпити законодавчо єдиний порядок обчислення
термінів для суміжних галузей права, які регулюють правовідносини,
пов'язані із застосуванням праці та розгляду трудових спорів, конфліктів з приводу порушених трудових прав працівників;
2. За наявності різного тлумачення термінів, що застосовується в
процедурах захисту трудових прав працівників є необхідним їх
взаємоузгодження в різних галузях права;
3. У нормах трудового права необхідно визначати не лише тривалість,
але і початковий момент перебігу термінів;
4. При укладенні трудового договору (контракту) на термін не більше
5 років з окремими категоріями працівників забезпечити їм істотні гарантії в реалізації трудових прав;
5. Встановити єдиний перелік поважних причин, при яких можуть
бути відновлені терміни позовної давності і процесуальні терміни;
6. Підсилити гарантії працівникам в разі затримки виплати заробітної
плати: а) в разі порушення термінів виплати заробітної плати працівника необхідно наділити правом на відшкодування в безперечному порядку матеріального збитку у розмірі 1% від неоплачених сум за кожен день прострочення; б) встановити конкретну юридичну відповідальності керівників організацій за порушення термінів виплати заробітної плати.
2. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук Одеса ~
3. Теорема 1 необходимое и достаточное условие интегрируемости
4. Тема Начисление и удержание заработной платы определение среднего заработка работника
5. . Укажите причины Великих географических открытийА установка папы римского на открытие Америки; Б жажда зо
6. темам любой участник ШК возможно объединение в группы не более 2х человек пишет дипломную работу
7. Введение Реализация базы данных Создание базы данных Создание таблицы Диаграмма связи Запол
8. Контрольная работа по дисциплине Информационные системы в экономике Направление контрольн
9. Методические рекомендации для подготовки студентов лечебного факультета к семинару по учебной дисципл
10. БАШКИРСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ УНИВЕРСИТЕТ Кафедра истории истории государства и права
11. Мир искусства 2010.
12. .1 Управление персоналом в системе управления организацией6 1.
13. 3D графика и анимация
14. Именно смерть дает рождению новому Духовно или физически ты умер
15. то хочет остаться в родном городе Так или иначе их пути расходятся
16. г зачетной книжки Заявление Прошу восстановить в число
17. Источники и размеры материального обеспечения руководителей практики и практикантов
18. Поняття та принципи господарської відповідальності Термін ldquo;відповідальністьrdquo; застосовується в
19. Кваркенская средняя общеобразовательная школа Кваркенского района Оренбургской области
20. ВАРИАНТ 1. Какие ядра возбуждают импульсы идущие от рецепторов полости рта вентромедиальные ядра гип