Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ПРИНЦИПИ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Відповідальність у господарському праві — це комплексний правовий інститут, який має свій особливий предмет регулювання — правопорушення у сфері господарювання (господарські правопорушення).
Господарське правопорушення — це протиправна дія або бездіяльність учасника господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного учасника, порушує суб'єктивні права іншого учасника господарських відносин або третіх осіб. Як встановлено ст. 610 ЦК, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Господарські правопорушення можна класифікувати за видами і систематизувати в окремі групи за певними критеріями.
Так, залежно від юридичної підстави (тобто які юридичні норми порушені) розрізняються договірні та позадоговірні правопорушення. В свою чергу, договірні правопорушення поділяються на:
— правопорушення на стадії виникнення зобов'язань: порушення порядку, змісту та строків укладання договорів (статті
- 277 -
179, 180 ГК); процедури врегулювання розбіжностей, що виникають при їх укладанні (ст. 181 ГК); вчинення зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (ст. 207 ГК);
порушення строків виконання договірних та інших госпо дарських зобов'язань щодо поставки продукції та товарів (най поширеніші в господарській практиці), перевезення вантажів, виконання робіт тощо. Прострочення виконання зобов'язання загалом тягне за собою обов'язок зобов'язаного суб'єкта відшко дувати завдані простроченням збитки (статті 220, 221, 224 ГК) сплату боржником визначеної законом чи договором неустой ки, штрафу, пені (статті 230, 231 ГК), застосування оператив но-господарських санкцій (ст. 236 ГК);
порушення господарських зобов 'язань щодо якості поставле ної продукції (товарів), виконаних робіт, наданих послуг (правові наслідки таких порушень встановлені, зокрема статтями 224, 231, 268 ГК);
порушення державної дисципліни цін, пов'язані з виконан ням договорів. Закон України від 3 грудня 1990 р. «Про ціни і ціноутворення»1 встановлює, що у разі порушення підприєм ством ціни (при реалізації за договором продукції) надлишко во одержана сума підлягає вилученню в доход відповідного бюджету;
порушення у сфері кредитних та розрахункових відносин, пов'язані з виконанням господарських договорів (як правило, це порушення виконання грошових зобов'язань, штрафні санкції за які встановлюються відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК);
порушення господарських зобов'язань щодо перевезень ван тажів: зобов'язань з планів перевезень (неподача перевізних засобів, непред'явлення вантажів до перевезення); простій транспортних засобів під навантаженням і розвантаженням понад встановлені терміни; втрата, нестача, пошкодження ван тажу; прострочення доставки вантажу тощо. Відповідальність за ці правопорушення встановлена, крім статей 313 і 314 ГК, також транспортами кодексами і статутами;
Предметом господарсько-правової відповідальності є також позадоговірні правопорушення:
— порушення законодавства про захист економічної конкуренції (антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (до мінуючим) становищем; антиконкурентні дії органів влади,
1 Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. — Ст. 651.
- 278 -
органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю), відповідальність за які встановлена нормами Глави 28 ГК, а також нормативно-правовими актами антимонопольно-конкурентного законодавства;
— порушення прав власника як поєднаних, так і не поєднаних з позбавленням прав володіння тощо.
Вчинення учасником господарських відносин правопорушення тягне за собою застосування до правопорушника передбачених або санкціонованих нормами господарського законодавства заходів відповідальності. Оскільки це відповідальність за господарські правопорушення (правопорушення, вчинені у сфері господарської діяльності), санкції за них визначені господарським законом. Такий вид відповідальності в теорії господарського права визначається як господарсько-правова відповідальність.
Господарсько-правовій відповідальності властиві особливі ознаки.
З точки зору форми ця відповідальність є юридичною, тобто являє собою дію (вплив) кредитора (потерпілого) на правопорушника безпосередньо або за допомогою суду. Юридична природа такої відповідальності полягає у негативній оцінці поведінки правопорушника з боку держави і в прямій вимозі або санкції закону застосувати до нього заходи майнового впливу у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки, штрафу, пені або інші несприятливі для правопорушника правові наслідки. Загальним принципом цієї відповідальності є державна забезпеченість щодо застосування передбачених договором чи законом майнових та інших господарських санкцій. Держава гарантує застосування їх завдяки системі спеціальних і загальних правозахисних державних органів, функцією яких є саме застосування господарських санкцій.
За змістом господарсько-правова відповідальність загалом є матеріальною і застосовується у формі певної системи майнових (економічних) санкцій, передбачених або дозволених нормами господарського законодавства. Суб'єкти господарювання (як господарські організації, так і громадяни-підприємці) можуть нести лише матеріальні витрати як відповідальність (примусові виплати, неодержання належних сум, зменшення майна внаслідок відшкодування збитків тощо). Господарське законодавство закріплює принцип повної майнової відповідальності суб'єктів господарювання аж до оголошення банкрутом (ч. 4 ст. 205 ГК). Таким чином, найвищою економічною
- 279 -
санкцією згідно із законодавством можна вважати процесуальне (судове) оголошення суб'єкта-боржника банкрутом.
Господарсько-правова відповідальність застосовується лише у разі правопорушення, тобто на такій юридичній підставі, як об'єктивні протиправні дії чи бездіяльність правопорушника, і загалом базується на презумпції його вини.
Як встановлено ч. 2 ст. 216 ГК, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Таким чином, у функціональному відношенні господарсько-правова відповідальність покликана стимулювати належне виконання учасниками господарських відносин господарських зобов'язань. її головною метою є забезпечення правопорядку в сфері економіки (в господарських відносинах).
Реалізації цієї мети покликані сприяти принципи, на яких базується господарсько-правова відповідальність. Згідно з цими принципами, закріпленими в ч. З ст. 216 ГК:
потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
передбачена законом відповідальність виробника (про давця) за недоброякісність продукції застосовується також не залежно від того, чи є застереження про це в договорі;
сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'я зань у натурі;
у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
Правовим засобом відповідальності (формою реалізації відповідальності і одночасно мірою відповідальності) у сфері господарювання є господарські санкції.
Господарські санкції — це заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідальністю є застосування до правопорушника встановлених законом або договором санкцій, внаслідок чого він зазнає майнових втрат. Отже, поняття господарсько-правової
відповідальності включає і майнові наслідки застосування санкцій. В свою чергу, господарсько-правова санкція становить визначену безпосередньо законом або договором міру (масштаб, величину) відповідальності правопорушника. Це гранична величина майново-примусового впливу на правопорушника, який може застосувати до нього кредитор або відповідний орган (господарський суд, уповноважений державний орган тощо).
Господарсько-правові санкції у своїй сутності є переважно економічно-юридичними. Тому в законодавстві визначення «економічні» і «майнові» можуть вживатися як тотожні. Термін «економічні санкції» означає, що за змістом господарсько-правова відповідальність є економічною. Це негативний економічний вплив на правопорушника з метою стимулювання виконання ним зобов'язання.
Термін «майнові санкції» є юридичним еквівалентом попереднього терміну і означає, що з точки зору форми господарсько-правова відповідальність є юридичною відповідальністю. Ця відповідальність застосовується лише у правовій формі, якою є передбачені законом або договором майнові (економічні за змістом) санкції.
Відповідно до ч. 2 ст. 217 ЦК у сфері господарювання застосовуються три види господарських санкцій:
відшкодування збитків;
штрафні санкції;
оперативно-господарські санкції.
Крім того, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції (ч. З ст. 217 ГК).
Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції — уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Основні ознаки господарсько-правової відповідальності:
1) така відповідальність є реакцією держави або уповноваженої ним особи на протиправну поведінку суб'єкта господарювання, яке може виражатися в порушенні договору (недостача продукції, прострочення поставки тощо) або правил здійснення господарської діяльності (порушення ліцензійних умов, порушення вимог економічної конкуренції тощо);
2) передбачається юридично в законі або договорі;
застосовується переважно до суб'єктів господарювання, хоча не виключається можливість її застосування і до інших учасників відносин у сфері господарювання у випадках і порядку, передбачених ГК України. Наприклад, господарсько-правова відповідальність громадян, що не є підприємцями, виникає, якщо вони виступають засновниками суб'єктів господарювання в порядку, встановленому установчими документами і законом (наприклад, при несвоєчасному внесенні внесків до статутного фонду господарського товариства згідно з ч. З ст. 88 ГК, при реалізації додаткової відповідальності засновника згідно з ч. 4 ст. 80 ГК і в інших випадках);
3) полягає в зменшенні благ учасника господарських відносин, але направлена не на самого правопорушника, а переважно на його майнову базу (безпосередньо або в кінцевому результаті). Виняток можуть становити випадки застосування адміністративно-господарських санкцій організаційного характеру, наприклад, у вигляді примусового припинення суб'єкта господарювання за порушення закону згідно зі ст. 247 ГК України і ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 p.;
4) забезпечується державним примусом, яке виявляється по-різному: явно або приховано. У першому випадку реалізація заходів відповідальності покладається на судові або інші державні органи (стягнення збитків, штрафні та адміністративно-господарські санкції), а в другому - на самих суб'єктів господарювання (оперативно-господарські санкції);
5) застосовується як з урахуванням вини правопорушника (наприклад, відшкодування збитків» адміністративно-господарські санкції), так і без урахування її наявності (оперативно-господарські санкції, проценти за порушення грошових зобов'язань тощо).
Важливу роль в організації господарської діяльності відіграють принципи господарсько-правової відповідальності.
Ці принципи можуть розумітися в широкому і вузькому значеннях. У першому випадку йдеться про основоположні засади, закріплені в розділі 24 ГК «Загальні принципи відповідальності учасників господарських відносин», та інших статтях ГК. У вузькому сенсі можна говорити про принципи, спеціально названі в ст. 216 ГК.
У широкому значенні можна виділити наступні принципи господарсько-правової відповідальності:
- захист прав і законних інтересів громадян, організацій і держави і забезпечення правопорядку у сфері господарювання (ч. 2 ст. 216 ГК);
- наділення потерпілої сторони правом на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
- застосування передбаченої законом відповідальності виробника (продавця) за недоброякісність продукції незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
- неприпустимість застереження в господарському договорі щодо виключення або обмеження (у порівнянні із законом) відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 ГК);
- необхідність виконання зобов'язань в натурі, навіть після сплати штрафних санкцій і відшкодування збитків (ч. З ст. 216, ч. 7 ст. 226 ГК);
- презумпція вини особи, що допустила порушення господарського зобов'язання (ч. 2 ст. 218 ГК);
- перевага законодавчих меж господарсько-правової відповідальності перед договірними (ст. 219, ч. 1 ст. 231 ГК);
- обов'язковість для правопорушника процедури досудового порядку реалізації господарсько-правової відповідальності (ст. 222 ГК);
- необхідність застосування своєчасних заходів щодо усунення наслідків правопорушення (ч. 1 ст. 222, ст. 226 ГК) тощо.
Види господарсько-правової відповідальності
Господарсько-правова відповідальність різноманітна. У 80-х роках у СРСР налічувалось близько 2.5 тисяч санкцій, що застосовувалися у сфері господарювання. В умовах змішаної економіки України також застосовується велика (хоч і менш значна, ніж згадана) кількість господарсько-правових санкцій.
Відповідно до ст. 217 ГК України господарські санкції є правовим засобом відповідальності у сфері господарювання. Разом з тим слід зазначити, що в юридичній літературі можна знайти різні точки зору щодо співвідношення понять "господарсько-правова відповідальність" та "господарсько-правові санкції", вони є дискусійними'.
Господарсько-правові санкції можна класифікувати за різними ознаками, зокрема:
За критерієм змісту впливу - на грошові (сплата неустойки/штрафних санкцій, господарсько-адміністративний штраф, відшкодування збитків) та натуральні (заміна неякісної продукції та якісну).
За критерієм безпосередньої спрямованості ~ та майнові (конфіскація, сплата неустойки/штрафних санкцій, відшкодування збитків, господарсько-адміністративний штраф) та організаційні (господарсько-організаційні, оперативно-господарські санкції).
ПІ. За характером порушених відносин - на: а) санкції, що застосовуються у горизонтальних відносинах, тобто між рівноправними суб'єктами господарювання (сплата неустойки/штрафних санкцій, відшкодування збитків, оперативно-господарські санкції); б) санкції, що застосовуються у вертикальних відносинах, тобто між компетентним державним органом і суб'єктом господарювання (господарсько-правова конфіскація, господарсько-адміністративний штраф, планово-госпрозрахункові санкції, господарсько-організаційні санкції); в) універсальні санкції, що застосовуються і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах (відшкодування збитків; штрафні санкції та оперативно-господарські санкції).
IV. Залежно від виду порушених відносин - на: санкції, що застосовуються в договірних відносинах (відшкодування збитків, штрафні, оперативно-господарські), і санкції, що застосовуються в позадоговірних відносинах (відшкодування збитків, адміністративно-господарські санкції).
V. Залежно від інституту господарського законодавства, норми якого передбачають застосування господарсько-правової відповідальності, розрізняють:
відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства;
відповідальність у сфері капітального будівництва;
відповідальність в галузі зовнішньоекономічної діяльності;
відповідальність в галузі транспорту;
відповідальність на ринку цінних паперів;
та ін.
3. Функції та підстави господарсько-правової відповідальності
Господарсько-правова відповідальність як важлива складова господарського правопорядку виконує важливі функції.
Функції господарсько-правової відповідальності - це напрями її дії, той господарський результат, що настає о результаті застосування господарсько-правової відповідальності.
Господарсько-правовій відповідальності притаманні як загальні для будь-якої юридичної відповідальності, так і спеціальні функції, що є характерними лише або переважно для господарсько-правової відповідальності. До категорії перших належать попереджувально-стимулююча, штрафна (функція покарання за правопорушення), до категорії других - компенсаційно-відновлювальна, інформаційна, сигналізаційна.
Попереджувально-стимулююча функція господарсько-правової відповідальності (як і будь-якої юридичної) проявляється в тому, що не лише застосування господарсько-правової відповідальності, а п сама загроза її застосування примушує учасників господарських правовідносин (насамперед суб'єктів господарювання) діяти правомірно, аби уникнути негативних наслідків в результаті застосування такої відповідальності. Ця функція однаковою мірою притаманна для всіх видів і форм господарсько-правової відповідальності (господарсько-правових санкцій).
Штрафна функція (функція покарання за вчинене правопорушення) незначною мірою характерна для господарсько-правової відповідальності, хоча в певних випадках (сплата штрафної неустойки, яка передбачає і сплату суми неустойки, і повне відшкодування збитків; в окремих випадках це можуть бути господарсько-адміністративні штрафи за заборонені законом дії у сфері економічної конкуренції, якщо вони створили лише загрозу обмеження конкуренції на ринку, не завдавши шкоди її учасникам).
Компенсаційно-відновлювальна функція як провідна (на наш погляд) в системі функцій полягає у підновленні порушеного правопорядку й усуненні наслідків неправомірної поведінки суб'єкта (учасника) господарських відносин. Завдяки застосуванню господарсько-правової відповідальності неправомірна діяльність припиняється, деформовані господарські зв'язки нормалізуються, спричинена шкода компенсується, порушені права відновлюються, обов'язки виконуються, нездійснені платежі спрямовуються за призначенням, неправомірно отримані доходи вилучаються тощо. Ця функція притаманна всім видам і формам господарсько-правової відповідальності, але найбільше - відшкодуванню збитків, штрафним санкціям (сплаті неустойки).
Сигналізаційна функція - проявляється в тому, що застосування до суб'єкта господарювання господарсько-правової відповідальності є сигналом для нього про необхідність поліпшення своєї роботи з метою уникнення в майбутньому втрат від застосування такої відповідальності, а для контрагентів такого господарюючого суб'єкта - сигналом про необхідність зважити доцільність продовження з ним договірного зв'язку або розірвання існуючого.
Роль інформаційної функції полягає в інформуванні учасників господарського життя про негаразди в діяльності їх партнерів (якщо до останніх застосовуються господарсько-правові санкції контролюючими органами, контрагентами тощо), а відтак - у доцільності корегування своїх відносин з ними. Застосування таких санкцій до самих учасників господарського життя надають їм відповідну інформацію про можливі негаразди у власній діяльності (і, відповідно, необхідності її поліпшення) або порушення їхніх прав і законних інтересів (якщо санкції застосовуються неправомірно) і необхідності вжиття відповідних заходів.
Господарсько-правова відповідальність настає лише за наявності відповідних підстав. Розрізняють юридичні та фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.
Юридичні підстави - той правовий документ, що характеризує певну поведінку суб'єкта господарювання як протиправну і передбачає за неї форму і розмір відповідальності: такими підставами в господарському праві є закон і договір.
Фактичні підстави - це ті життєві ситуації, що характеризуються законом або договором як неправомірні. Такі ситуації іменуються складом господарського правопорушення.
Своєрідність господарсько-правової відповідальності полягає в тому, що склад об'єктивної стороні господарського правопорушення залежить від виду такої відповідальності. Особливість притаманні й суб'єктивній стороні правопорушення (зокрема вині).
При відшкодуванні збитків необхідна наявність вини порушника та всіх елементів об'єктивної сторони правопорушення, яка включає:
протиправну поведінку - тобто таку поведінку господарюючого суб'єкта, що суперечить вимогам закону або договору;
наявність збитків - втрати або пошкодження майна, зайвих (додаткових) витрат суб'єкта господарювання і нестриманого прибутку (якщо закон не забороняє його стягувати): при цьому необхідно довести не лише наявність збитків, а н їх розмір;
причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками: при цьому враховується лише необхідний (а не випадковий) причинний зв'язок.
Про наявність вини у суб'єкта (учасника) господарських відносин (у разі порушення встановлених правил у сфері господарювання) свідчать 2 елементи: а) наявність у нього реальної можливості діяти правомірно і попередити настання негативних наслідків (збитків) і б) неприйняття ним усіх необхідних заходів щодо недопущення протиправної поведінки і попередження настання збитків.
Господарсько-правовій відповідальності притаманні як загальні (родові, характерні для будь-якої юридичної відповідальності), так і специфічні (видові) риси.
Вчинення суб'єктом господарських відносин правопорушення тягне за собою застосування до правопорушника передбаченої або санкціонованої нормами господарського законодавства відповідальності. Оскільки це відповідальність за господарські правопорушення (правопорушення, вчинені у сфері господарської діяльності), санкції за них встановлює господарський закон. Такий вид відповідальності у теорії господарського права визначається як господарсько-правова відповідальність.
Види господарсько-правової відповідальності розрізняють залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм у теорії господарського права розрізняють:
1) відшкодування збитків;
2) штрафні санкції;
3) оперативно-господарські санкції;
4) конфіскація;
5) господарсько-адміністративні штрафи;
6) планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції;
7) господарсько-організаційні санкції. Відшкодування збитків як вид відповідальності
різнобічне врегульовано законом. Відшкодування збитків застосовується як майнова санкція, виходячи з аналізу відповідних статей Цивільного кодексу та інших законодавчих актів:
• у відносинах купівлі-продажу між господарюючими суб'єктами. Так, продавець зобов'язаний повідомити покупця про всі права третіх осіб на продану річ: право орендаря, право застави тощо. Невиконання цього правила дає право покупцеві на розірвання договору і відшкодування збитків;
• у відносинах поставки постачальник відшкодовує покупцеві збитки, завдані поставкою продукції неналежної якості або некомплектної;
• згідно з договором підряду на капітальне будівництво відповідальна за невиконання або неналежне виконання обов'язків сторона сплачує встановлену неустойку (пеню), а також відшкодовує збитки в сумі, не покритій неустойкою;
• у перевезеннях вантажів вантажовідправник і вантажоодержувач зобов'язані відшкодувати перевізникові збитки, завдані з їх вини внаслідок перевантаження транспортних засобів, пошкодження рухомого складу при навантаженні або розвантаженні, неправильного навантаження, пакування, кріплення вантажу.
Чинним господарським законодавством передбачаються й інші випадки відшкодування господарюючими суб'єктами збитків.
Штрафні санкції. Штрафна господарсько-правова відповідальність відрізняється від відшкодування збитків насамперед тим, що вона виконує каральну або дисциплінуючу функцію. Господарське законодавство встановлює штрафну відповідальність щодо тих видів господарських правопорушень, за вчинення яких до суб'єктів господарських відносин доцільно застосовувати штрафні (каральні) економічні санкції.
Штрафну відповідальність застосовують згідно із законодавством у вигляді штрафних економічних санкцій. Ці санкції встановлені, як правило, нормативними актами, що регулюють окремі види господарських відносин (положення про поставки продукції і товарів, транспортні кодекси і статути та ін.).
Розмір штрафу як економічної санкції регулюється законодавством трьома способами:
— штраф у твердій сумі. Прикладом цього виду штрафу є штрафи, що їх сплачують перевізник і відправник за невиконання плану вантажних перевезень, їх розміри визначають транспортні статути і кодекси окремо стосовно кожного виду транспорту;
— штраф у процентному відношенні до суми всього зобов'язання або невиконаної частини зобов'язання. Наприклад, якщо поставлена продукція не відповідає за якістю стандартам чи умовам договору, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 відсотків вартості продукції неналежної якості;
— штраф у кратному розмірі до вартості того предмета, який захищається штрафом. Наприклад, за пошкодження вагонів або контейнерів відправником чи одержувачем вантажу під час навантаження або розвантаження вантажів їхніми засобами ці суб'єкти сплачують залізниці штраф у розмірі п'ятикратної вартості пошкодженого майна.
Неустойка є різновидом штрафної економічної санкції, розмір якої визначається законом або договором у процентному відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання. Неустойка застосовується, як правило, як штрафна санкція у разі прострочення виконання майнових зобов'язань (поставка, купів-ля-продаж, міна тощо). Розмір неустойки за прострочення виконання зобов'язань загалом не залежить від терміну прострочення виконання. Наприклад, за прострочення або недопоставку продукції постачальник сплачує покупцеві неустойку в розмірі 8 відсотків вартості непоставленої у строк продукції за кожною окремою позицією номенклатури. Зазначена неустойка є штрафною, оскільки сторона, яка
Види господарсько-правової відповідальності
Поняття відповідальності в господарському праві.
Господарсько-правова відповідальність - це різновидність юридичної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань суб'єктами господарської діяльності. Відповідальність у господарському праві має особливий предмет регулювання - господарські правопорушення. Господарське правопорушення - це протиправна дія або бездіяльність суб'єкта господарських відносин, яка не відповідає нормам господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушуючи суб'єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб.
Відповідальність можна визначити, як граничну величину майново-примусового впливу на правопорушника, який може застосовувати до нього кредитор, господарський суд чи суд загальної юрисдикції.
Основними формами господарсько-правової відповідальності є:
· Економічна - це негативний економічний вплив на правопорушника з метою стимулювання його до виконання взятих зобов'язань.
· Майнова - це вплив на правопорушника шляхом безпосереднього застосування майнових санкцій.
Види господарсько-правової відповідальності розрізняються залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм в теорії права розрізняються наступні види господарсько-правової відповідальності:
· Відшкодування збитків - відповідальність юридичної підставою якої є застосування у випадку невиконання або нена-лежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, що передбачено ст. 203 Цивільного кодексу України. Збитки не є майновою санкцією заздалегідь ви-значеного розміру. Саме в цьому полягає універсальність їхнього застосування. Проте труднощі в обрахуванні їхнього розміру зумовлюють складність застосування зазначеної санкції.
Відшкодування збитків як майнова санкція застосовується:
• у відносинах купівлі-продажу між господарю-ючими суб'єктами. Так, продавець зобов'язаний повідо-мити покупця про всі права третіх осіб на продану річ: право орендаря, право застави тощо. Невиконання цього правила дає право покупцеві на розірвання договору і відшкодування збитків (ст. 229 ЦК). Якщо продавець продав річ, але на порушення договору не передає її по-купцеві, останній має право вимагати передачі проданої речі і відшкодування збитків, викликаних простроченням виконання (ст. 231 ЦК), або відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків. Подібні права має продавець у разі відмови покупця прийняти продану річ або заплатити за неї встановлену ціну (ст. 232 ЦК). Якщо продана річ неналежної якості, покупець як один з аль-тернативних варіантів може вимагати
• у відносинах поставки постачальник відшкодовує покупцеві збитки, завдані поставкою продукції неналеж-ної якості або некомплектної (ч. 2 ст. 253 ЦК);
• відповідно до умов договору підряду на капітальне будів-ництво відповідальна за невиконання або неналежне виконання обов'язків сторона сплачує встановлену неус-тойку (пеню), а також відшкодовує збитки в сумі, не по-критій неустойкою (ч. 1 ст. 356 ЦК);
• у перевезеннях вантажів вантажовідправник і ван-тажоодержувач зобов'язані відшкодувати перевізникові збитки, завдані з їх вини внаслідок перевантаження транспортних засобів, пошкодження рухомого складу при навантаженні або розвантаженні, неправильних наванта-ження, пакування, кріплення вантажу;
• у випадках господарських деліктів (заподіяння шкоди) збитки відшкодовуються господарюючими суб'-єктами відповідно до ст. 440-442, 450-453 ЦК.
· Штрафні санкції. Штрафна господарсько-правова відпо-відальність відрізняється від відшкодування збитків насампе-ред тим, що вона виконує каральну або дисциплінуючу функцію. Господарське законодавство встановлює штрафну відповідальність до тих видів господарських правопору-шень, за вчинення яких до суб'єктів господарських відносин доцільно застосовувати штрафні санкції. Розмір цієї відповідальності залежить від ступеня серйозності господарського правопорушення, а не від суми завданого кредиторові збитку.
Штрафна відповідальність застосовується згідно із законо-давством у вигляді штрафних економічних санкцій, що встановлені нормативними актами, що регулю-ють окремі види господарських відносин (положення про по-ставки продукції і товарів, транспортні кодекси і статути та ін.). Згідно із ст. 179 Цивільного кодексу штрафом визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.
Закон розрізняє три види штрафних економічних санкцій
- штраф. Його розмір як економічної санкції регулюється законо-давством трьома способами:
• штраф у твердій сумі. Прикладом цього виду штрафу є штрафи, які сплачують перевізник і відправник за неви-конання плану вантажних перевезень (ст. 359 ЦК), їх розміри визначають транспортні статути і кодекси окре-мо стосовно кожного виду транспорту;
• штраф у процентному відношенні до суми всього зо-бов'язання або невиконаної частини зобов'язання. Його прикладом є поставлена продукція не відповідає за якістю стандартам чи умовам договору, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 % вартості продукції неналежної якості;
• штраф у кратному розмірі до вартості того предмета, який захищається штрафом. Застосовується, як правило, за пошкодження вагонів або контейнерів відправником чи одержувачем вантажу під час навантаження або розвантаження ван-тажів їхніми засобами ці суб'єкти сплачують залізниці штраф у розмірі п'ятикратної вартості пошкодженого майна.
· Неустойка. Це різновид штрафної економічної санкції, розмір якої визначається законом або договором у процентно-му відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання. Вона застосовується, в основному, як штрафна санкція в разі прострочення виконання майнових зобов'язань (поставка, купівля-продаж, міна тощо). Розмір неустойки за прострочен-ня виконання зобов'язань не залежить від терміну прострочення виконання. Так, за прострочення або недопоставку продукції поставщик сплачує покупцеві неустой-ку в розмірі 8 відсотків вартості непоставленої у строк продукції за кожною окремою позицією номенклатури.
· Пеня. Вона застосовується в ос-новному в разі прострочення виконання грошових зобов'язань суб'єктами господарської діяльності. Особливістю пені є те, що вона встановлюється у процент-ному відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов'язання не буде виконане (ст. 214 ЦК). Залежністю суми пені від кількості днів прострочення виконання вона відрізняється від неустойки як санкції за господарське право-порушення.
· Оперативно-господарські санкції. Це передбачені законодав-ством або договором засоби оперативного впливу на правопо-рушника, спрямовані на попередження господарського право-порушення чи зменшення його шкідливих наслідків. Вони застосовуються безпосередньо самими суб'єк-тами господарських правовідносин в оперативному порядку. За своєю спрямованістю оперативно-господарські санкції поділяються на два види:
1. Санкції, спря-мовані на одностороннє припинення правовідносин в інтересах сторони, чиї права порушено. Такі санкції можуть виражатися у вигляді односторонньої повної чи часткової відмови від виконання договору, а також у відмові від прий-няття виконання та від зустрічного виконання.
2. Санкцій спрямовані на зміну правовідносин. Найбільш пощиреним на практиці видом таких санкцій є переведення несправного платника на акреди-тивну форму розрахунків чи на попередню оплату продукції.
· Оцінні санкції. До цього виду належать еко-номічні санкції, що впливають на розмір фондів матеріального заохочення державних підприємств. Зокрема, фонди матері-ального заохочення державних підприємств зменшуються внаслідок:
• виготовлення продукції з відхиленням від стандартів, технічних умов;
• повернення покупцем підприємству-виробнику недобро-якісної продукції;
• порушення підприємством державної дисципліни цін тощо.
Основними підставами господарсько-правової відповідальності є:
1. Правова. Це су-купність норм права про відповідальність суб'єктів госпо-дарських відносин.
2. Господарсь-ка правосуб'єктність правопорушника і по-терпілого. Сторонами правовідносин щодо засто-сування відповідальності цього виду можуть бути підпри-ємства, установи, організації, інші юридичні особи незалежно від форми власності майна, організаційно-правових форм, тобто особи, що мають право звертатися до арбітражного суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоро-нюваних законом інтересів.
3. Юридико-фактична. Це протиправні дія або бездіяльність особи - господарського правопорушника, що порушують права і за-конні інтереси потерпілої особи чи заважають їх реалізації. Ця підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-правової відповідальності:
• факт господарського порушення, тобто порушення нор-ми закону, умови договору, державного контракту тощо, внаслідок чого завдаються збитки або інша шкода майно-вим правам та інтересам потерпілого (кредитора);
• протиправність поведінки господарського порушника. Така умова визначається у господарському праві в широ-кому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, Що порушують правову норму, планове завдання, умови договору і т. ін.;
• причинний зв'язок між протиправною поведінкою по-рушника і завданими потерпілому збитками. Цей зв'язок необхідно доводити відповідними документальними доказами;
• вина господарського правопорушника. Це негативне суб'єктивне ставлення правопорушника до прав і закон-них інтересів потерпілого. Вина у господарській практиці - це наявність двох обставин, які дають підстави для застосування відповідальності:
- наявність в особи-правопорушника реальних можливостей для належного виконання;
- невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, за-побігання збиткам (шкоді) потерпілого.
Формою вини може бути:
- умисел правопорушника;
- необережність правопорушника.
При цьому діє принцип презумпції вини, тобто "відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання", що передбачено ст. 209 Цивільного кодексу України. Вина обох сторін підлягає взаємному заліку. Якщо невиконан-ня або неналежне виконання зобов'язання виникло з вини обох сторін, судовий орган (суд, господарський суд, тре-тейський суд) відповідно зменшує розмір відповідальності боржника. Це має місце і тоді, коли кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розмірів збитків або не вжив заходів до їх зменшення (ст. 211 ЦК).
Вина господарюючого суб'єкта - це вина його працівників. Отже, принцип відповідальності за вину ви-магає визначення конкретних працівників, дія або бездіяль-ність яких спричинили невиконання зобов'язань чи за-подіяння шкоди.
Сукупність чотирьох умов утворює юридико-фактичні підстави господарсько-правової відповідаль-ності. Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність усіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки, штрафу чи пені до-сить лише двох з них: факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника/
2 Вина у господарській і юрисдикційній практиці — це існування двох обставин, які дають підстави для застосування відповідальності: наявність у особи-правопорушника реальних можливостей для належного виконання; невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, запобігання збиткам (шкоді) потерпілого.
Формою вини може бути як умисел, так і необережність правопорушника. Вина обох сторін підлягає взаємному заліку. Якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання виникло з вини обох сторін, юрисдикційний орган (суд, господарський суд, третейський суд) відповідно зменшує розмір відповідальності боржника. Це має місце і тоді, коли кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розмірів збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення.
За наявності у невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язання вини кредитора у формі умислу або необережності боржник звільняється від виконання зобов'язання. Інше може бути встановлено законом.Вина є однією з умов відповідальності в деліктних зобов'язаннях між суб'єктами. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.
Вина підприємства (господарюючого суб'єкта) — це вина його працівників. Отже, принцип відповідальності за вину вимагає визначення конкретних працівників, дія або бездіяльність яких спричинили невиконання зобов'язань чи заподіяння шкоди.
Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.
Принципи, межі та строки застосування господарсько-правової відповідальності
Господарсько-правова відповідальність базується на визначених ГК України (ч. З ст. 216) принципах, згідно з якими:
потерпіла сторона має право та відшкодування збитків, незалежно під того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;
у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
За загальним правилом порушник має компенсувати негативні наслідки своєї неправомірної поведінки. Відповідно до ГК України (ч. 1 ст. 219) за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому та праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Законом можуть встановлюватися межі господарсько-правової відповідальності (що має на меті захист майнових інтересів учасників господарських правовідносин) або навпаки - розмір встановлених законом санкцій безпосередньо не пов'язується з розміром збитків (шкоди), завданих неправомірною поведінкою учасника господарських правовідносин (що зумовлено необхідністю захисту публічних інтересів у разі, якщо конкретний розмір завданої шкоди встановити неможливо чи наслідки неправомірної поведінки можуть настати в майбутньому).
Межі господарсько-правової відповідальності, а також випадки зменшення розміру та звільнення від відповідальності встановлюються ГК, ЦК, іншими законами.
Так, засновники та учасники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта (ч. 2 ст. 219 ГК; ч. З ст. 96 ЦК; ст. 27 Закону України від 10.07.2003 р. "Про кооперацію").
Винятками з цього правила є випадки субсидіарної відповідальності:
• учасників акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю в межах несплаченою частини акцій (вкладів) у разі невиконання в повному обсязі свого майнового обов'язку перед товариством (ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 152 ЦК України; ч. Зет. 24, ч. Зет. 50 Закону України "Про господарські товариства");
• учасників товариства з додатковою відповідальністю в однаковому для всіх кратному розмірі до свого вкладу, а розмір кратності встановлюється статутом товариства" (ч. 4 ст. 80 ГК України, ч. 2 ст. 151 ЦК України; ст. 65 Закону України "Про господарські товариства"), а щодо довірчих товариств - Декретом "Про довірчі товариства"; крім того, у разі невиконання в повному обсязі свого майнового обов'язку перед товариством учасники ТДВ несуть додаткову відповідальність у межах несплаченої частини своїх вкладів;
• учасників повного товариства та повних учасників командитного товариства, які відповідають за зобов'язаннями товариства (у разі відсутності/ недостатності майна останнього) усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення (частини 5-6 ст. 80 ГК України, ч. 1 ст. 119, ч. 1 ст. 133 ЦК України; статті 66 і 75 Закону України "Про господарські товариства");
• холдингової компанії, на яку покладається субсидіарна відповідальність за зобов'язаннями її корпоративного підприємства, якщо виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом через дії або бездіяльність холдингової компанії (ч. 6 ст. 126 ГК України);
• членів кооперативу та учасників господарського об'єднання в межах, встановлених статутом кооперативу/об'єднання (у разі якщо установчим документом такої організації закріплюються положення про субсидіарну відповідальність її членів/учасників) - (ч. 4 ст. 123 ГК України, ч. 2 ст. 163 ЦК України).
Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд відповідно до ч. З ст. 219 ГК України має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача під відповідальності.
Крім того, за певних обставин сторона господарського зобов'язання може звільнятися під відповідальності навіть за наявності значних негативних наслідків від невиконання нею своїх зобов'язань. Такі обставини передбачаються:
законом (підставами звільнення від відповідальності, згідно зі ст. 617 ЦК, є випадок і непереборна сила, а згідно з ч. 2 ст. 218 ГК - непереборна сила);
договором (відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити в договорі певні обставини, які через свій надзвичайний характер є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких (форс-мажорних) обставин).
Особливості має відповідальність, якщо невиконання зобов'язання однією стороною було викликано порушенням з боку іншої сторони. Це стосується випадків прострочення виконання, передбачених статтями 220 і 221 ГК України.
Так, у разі прострочення з боку боржника для останнього настають такі негативні наслідки: а) відповідальність перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення; б) у кредитора виникає право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора. Проте боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.
Кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.
Прострочення з боку кредитора тягне для нього такі наслідки: а) у боржника виникає право вимагати від кредитора відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, та яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання (проте після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах); б) у разі якщо кредитор не виконав дій, необхідних для виконання боржником своїх зобов'язань, за погодженням сторін допускається відстрочення виконання та строк прострочення кредитора.
Господарсько-правові санкції застосовуються до порушника протягом встановлених законом строків:
строків позовної давності, передбачених ЦК (глава 19) та ГК (ч. 8 ст. 269, частини 2 і б ст. 315, ч. З ст. 322, ч. 5 ст. 324) - у разі застосування судового (претензійно-позовного) порядку;
спеціальних строків, що встановлюються ГК та/або спеціальними законами у разі застосування адміністративно-господарських санкцій (ст. 250 ГК України), заходів відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства (ст. 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції).
Ст. 222 ГК України передбачається досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності, відповідно до якого:
учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду;
у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів оправі (якщо інше не встановлено законом) надіслати йому рекомендованим чи цінним листом (або вручити під розписку) підписану повноважною особою претензією із зазначенням передбачених законом відомостей (реквізитів), а саме:
повного найменування і поштових реквізитів заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред'являється;
дати пред'явлення і номеру претензії;
обставин, та підставі яких пред'явлено претензію;
доказів, що підтверджують ці обставини;
вимог заявника з посиланням та нормативні акти;
суми претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;
платіжні реквізити заявника претензії;
переліку документів, що додаються до претензії.
VIII. Порядок застосування залежно від виду та форми господарсько-правової відповідальності - а) судовий або претензійно-половінні (ст. 222 ГК України). 6) безпосередньо кредитором в оперативному порядку (ст. 235 ГК України), в) спеціальний - уповноваженими органами (ст. 238 ГК України)
VII. Змістом господарсько-правової відповідальності є заходи впливу (санкції) - майнової та/або організаційної спрямованості, що відбиваються па економічних інтересах порушника
VI. Спрямованість господарсько - правової відповідальності переважно на майнову базу порушника і ліпне в окремих випадках - на особу порушника (примусова реорганізація та примусова ліквідація
V. Суб'єктами ГПВ е учасники господарських правовідносин (суб'єкти господарювання, суб'єкти організаційно-господарських повноважень, засновника та учасники господарських організацій та ін.)
IV. Презумпція вини порушника та особливість визначення впни
III. Фактичні підстави - господарське правопорушення, склад об'єктивної сторони якого залежить віл форми відповідальності: відшкодування збитків (3 елементи: протиправна поведінка, негативні її наслідки/збитки, причинний зв'язок між ними), в решті випадків - зазвичай лише протиправна поведінка
II. Юридична підстава ГПВ - акти господарського законодавства та господарські договори
І. Сфера застосування ГПВ - господарські правовідносини (господарсько-майнові та/або господарсько-організаційні)
Вина у господарській і юрісдікційній практиці - це існування двох обставин , які дають підстави до застосування відповідальності :
наявність у особи -правопорушника реальних можливостей для належного виконання ;
незастосування ним усіх необхідних заходів з недопущення правопорушення , запобігання збитків ( шкоди ) потерпілого . Формою вини може бути як умисел , так і необережність правопорушника. У такому випадку діє принцип презумпції вини, тобто " відсутність вини доводиться особою , яка порушила зобов'язання " ( ст. 209 ЦК). Вина обох сторін підлягає взаємному заліку . Якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання виникло з вини обох сторін , юрісдікційній орган (суд , арбітражний суд , третейський суд) відповідно зменшує розмір відповідальності боржника . Це має місце і тоді , коли кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розмірів збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення ( ст. 211 ЦК).
За наявності у невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язання вини кредитора у формі умислу або необережності боржник звільняється від виконання зобов'язання. Інше може бути встановлено законом.
Вина є однією з умов відповідальності в деліктних зобов'язаннях між суб'єктами . Той , хто заподіяв шкоду , звільняється від її відшкодування , якщо доведе , що шкода заподіяна не з його вини (ч. 2 ст. 440 ЦК).Вина підприємства ( господарюючого суб'єкта) - це вина його працівників . Отже , принцип відповідальності за вину вимагає визначення конкретних працівників , дія або бездіяльність яких спричинили невиконання зобов'язань чи заподіяння шкоди .
Сукупність (склад ) чотирьох названих умов утворює юридично- фактичні підстави господарсько -правової відповідальності .
Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків потрібна наявність всіх чотирьох умов , тоді як для застосування неустойки (штрафу , пені) досить лише двох з них : факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника.
Вина у господарській практиці — це наявність двох обставин, які дають підстави для застосування відповідальності: наявність в особи-правопорушника реальних можливостей для належного виконання; невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, запобігання збиткам (шкоді) потерпілого.
^ Формою вини може бути: умисел правопорушника; необережність правопорушника.
Сукупність цих чотирьох умов утворює юридико-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності. Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки, штрафу чи пені досить лише двох з них: факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника.
^ Основними ознаками господарсько – правової відповідальності є:
Господарсько - правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:
За сукупністю дій щодо застосування до правопорушника у сфері господарювання передбачених законом чи договором санкцій, а також правових наслідків такого застосування, визначаються функції господарсько – правової відповідальності. Види і зміст функцій господарсько-правової відповідальності в теорії господарського права визначаються по-різному. Узагальнено є підстави виділити шість основних функцій.
^ 1.Стимулююча функція. Господарсько-правова відповідальність, яка полягає в застосуванні до правопорушника економічних (майнових) санкцій, передбачає спонукання (негативне стимулювання) його і до припинення правопорушення, і до реального виконання зобов'язання. Стимулювання це є негативним у тому розумінні, що особа, яка вчинила господарське правопорушення, несе певні майнові витрати внаслідок застосування до і неї економічних санкцій. Стимулююча функція притаманна практично всім видам санкцій, передбачених або санкціонованих нормами господарського права. Вона має на меті, насамперед, вдовольнити економічний інтерес потерпілою суб'єкта шляхом стимулювання (економічного, майнового) правопорушника до зміни протиправної поведінки. Реальне виконання господарських зобов'язань господарюючими суб’єктами сприятиме реальному задоволенню суспільних потреб у продукції, роботах, послуг.
2.Компенсаційна функція. Полягає у відновленні порушеного господарського правопорядку й у відшкодуванні правопорушником майнових ї грошових робіт потерпілій стороні, у поновленні її майнової бази шляхом стягнення на її користь сум компенсаційних майнових санкцій.
^ 3.Штрафна функція. Відповідальність суб'єктів господарських правовідносин є однією з форм юридичної відповідальності. Як така, вона викликається протиправною поведінкою (господарським правопорушенням, невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань) правопорушника. У цьому розумінні господарсько-правова відповідальність є ретроспективною, тобто реакцією на вже скоєні протиправні дії (бездіяльність) у вигляді саме відповідальності як покарання правопорушника економічними санкціями. Загалом штрафна функція покладена на такі види господарсько-правових санкцій, як неустойка, штраф, пеня (так звані штрафні санкції).
^ 4.Функція попередження правопорушень. Суть її полягає в тому, що завдяки застосуванню відповідальності не тільки усувається факт господарського правопорушення, а й застосовуються (арбітражним судом, судом) правові заходи, спрямовані на усунення його причин та умов. Як попереджувальний засіб господарсько-правова відповідальність найбільш ефективна в тих випадках, коли відмічається матеріально-правовий зв'язок відповідальності господарюючого суб'єкта з матеріальною відповідальністю його працівників, передбаченою трудовим правом. Відшкодування господарюючим суб'єктом збитків, сплата неустойки (штрафу, пені) — це так звані невиробничу витрати, які відносяться на прибуток господарюючих суб’єктів.
^ 5.Сигналізаційна функція. Проявляється в тому, що застосування до суб'єкта господарювання господарсько-правової відповідальності є сигналом для нього про необхідність поліпшення своєї роботи з метою уникнення в майбутньому втрат від застосування такої відповідальності, а для контрагентів такого господарюючого суб'єкта — сигналом про необхідність зважити доцільність продовження з ним договірного зв'язку або розірвання існуючого.
^ 6.Інформаційна (сигналізаційна) функція. Факт пред'явлення претензії, позову, стягнення збитків чи неустойки — це юридична інформація про неблагополучний стан, наявні хиби у господарській діяльності суб'єкта. Водночас це й інформація про необхідність вжиття відповідних заходів щодо поліпшення справ, наведення порядку у власній діяльності. це також інформація для партнерів, контрагентів господарюючого суб’єкта для вирішення питання про доцільність провадження з ним своїх відносин.
При цьому, щодо господарсько – правової відповідальності діє принцип презумпції вини, тобто «відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання», що передбачено ч.2 ст.614 ЦК. Так, відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Також, відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК, сторони зобов’язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської діяльності у випадку порушення зобов’язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин. Визначення непереробної сили передбачено у ст. 263 ЦК. Як надзвичайна або невідтворна за даних умов подія.
Такі обставини у практиці укладання господарських договорів означаються терміном «форс – мажорні обставини». В принципі цей термін відображають їх зміст, але не передбачений законодавством і вживається як іноземне поняття (англійсько – французьке слово: force – сила, французьке majer – найбільший).
До загального принципу визнання не переробної сили можна віднести об’єктивний і абсолютний характер обставин як дію факторів, що стали перешкодою виконання зобов’язань, тобто вони мають стосуватися не тільки заподійника шкоди, а поширюватися на інших. Неможливість виконання повинна бути абсолютною, а не скрутною лише для боржника. До нездоланної сили в законодавстві і договірній практиці відносять стихійні лиха (землетруси, повені) чи інші обставини, що неможливо передбачити чи запобігти (або можливо передбачити, але неможливо запобігти) при сучасному рівні людського знання і можливостей. В усіх цивільно – правових системах нездоланна сила є обставиною, що звільняє від відповідальності. До юридичного форс-мажору також відносяться рішення вищих державних органів (заборона імпорту чи експорту, валютні обмеження й ін.), страйки, війни, революції і т.п. Не визнаються форс - мажорними обставини, що по суті с комерційним ризиком, наприклад, труднощі у зв'язку з несприятливою кон'юнктурою ринку, зміна цін і т.п. Поняття юридичного форс-мажору не має чіткого юридичного визначення. Тому, як правило, контрагенти установлюють випадки непередбачених обставин і їхні правові наслідки в договірному порядку.
3а невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено ГК та іншими законами. Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта.
Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Це має місце і тоді, коли кредитор навмисно або з необережністю сприяв збільшенню розмірів збитків або не вжив заходів до їх зменшення.
Ст. 222 ГК встановлює судовий порядок реалізації господарсько правової відповідальності. Відповідно до цієї статті учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.
У претензії зазначаються: повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії; обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; вимоги заявника з посиланням на нормативні акти; сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії; перелік документів, що додаються до претензії.
Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії. Претензія підписується повноважною особою заявника претензії або його представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом або вручається адресатові під розписку. Претензія підлягає розгляду в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено іншими законодавчими актами. Обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити.
При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово. Відповідь на претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом або вручається йому під розписку. У разі порушення встановлених строків розгляду претензії або залишення її без відповіді суд при вирішенні господарського спору стягує в доход держави з винної особи штраф у розмірі, встановленому законом.
В ГК окремо передбачені особливості відповідальності за прострочення боржника і прострочення кредитора. Так, боржник, який прострочив виконання господарського зобов’язання, відповідно до ст. 220 ГК відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.
Кредитор відповідно ст. 221 ГК вважається таким що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах.
У разі якщо кредитор не виконав дій, зазначених у частині першій цієї статті, за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.
При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК, якщо інші строки не встановлено ГК.
Зокрема, за ст. 257 ЦК загально позовна давність встановлена тривалістю три роки.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 цього Кодексу); у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 цього Кодексу; у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 цього Кодексу);про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 цього Кодексу).
Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману, у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.
Строки застосування адміністративно – господарських санкцій до суб’єктів господарювання встановлюються ст. 250 ГК вони можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків передбачених законом.
Претензія має бути розглянута з дотриманням таких вимог:
а) протягом місячного терміну з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено законом;
б) обгрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити;
п) при розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору;
г) про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово; при цьому відповідь та претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом, або вручається йому під розписку.
У разі порушення встановлених строків розгляду претензії або залишення її без відповіді суд при вирішенні господарського спору стягує в доход держави з винної особи штраф у розмірі, встановленому законом.
Розділ 2. Поняття та види господарсько-правових санкцій
2.1 Поняття господарсько-правових санкцій, їх класифікація
Відповідальністю є застосування до правопорушника встановлених законом або договором санкцій, внаслідок чого він зазнає майнових втрат. Отже, поняття господарсько-правової відповідальності включає в себе і майнові наслідки застосування санкцій. У свою чергу господарсько-правова санкція становить визначену безпосередньо законом або договором міру (масштаб, величину) відповідальності правопорушника. Це гранична величина майново-примусового впливу на правопорушника, який може застосувати до нього кредитор або відповідний орган (суд, господарський суд).
Господарсько-правові санкції у своїй сутності є економічно-юридичними. Тому в законодавстві визначення економічні і майнові можуть вживатися як тотожні. Термін «економічні» означає, що за змістом господарсько-правова відповідальність є економічною. Це негативний економічний вплив на правопорушника, щоб стимулювати його виконати зобов’язання.
Термін «майнові санкції» є юридичним еквівалентом попереднього терміна і означає, що з точки зору форми господарсько-правова відповідальність є юридичною відповідальністю. Цю відповідальність застосовують лише у правовій формі, якою є передбачені законом або договором майнові (економічні за змістом) санкції.
Господарсько-правові санкції класифікуються:
· за критерієм змісту впливу – грошові (сплата неустойки, господарсько-адміністративний штраф, відшкодування збитків) та натуральні (заміна неякісної продукції на якісну);
· за критерієм безпосередньої спрямованості – майнові (конфіскація, сплата неустойки, відшкодування збитків, господарсько-адміністративний штраф) та організаційні (господарсько-організаційні, оперативно-господарські санкції);
· за характером порушених відносин – санкції, що застосовуються у горизонтальних відносинах, тобто між рівноправними суб’єктами господарювання (сплата неустойки, відшкодування збитків, оперативно-господарські санкції), і санкції, що застосовуються у вертикальних відносинах, тобто між компетентним державним органом та суб’єктом господарювання (господарсько-правова конфіскація, господарсько-адміністративний штраф, планово-госпрозрахункові санкції, господарсько-організаційні санкції).
Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції; крім того, до суб’єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Види господарсько-правової відповідальності розрізняють залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм у теорії господарського права розрізняють [7, c.165]:
1) відшкодування збитків;
2) штрафні санкції;
3) оперативно-господарські санкції;
4) конфіскація;
5) господарсько-адміністративні штрафи;
6) планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції;
7) господарсько-організаційні санкції.
2.2 Відшкодування збитків
Відшкодування збитків – це відновлення майнового стану суб’єкта господарського права за рахунок іншого суб’єкта – правопорушника.
Відшкодування збитків як вид відповідальності різнобічно врегульовано законом. Відшкодування збитків застосовується як майнова санкція, виходячи з аналізу відповідних статей Цивільного кодексу та інших законодавчих актів:
· у відносинах купівлі-продажу між господарюючими суб’єктами. Так, продавець зобов’язаний повідомити покупця про всі права третіх осіб на продану річ: право орендаря, право застави тощо. Невиконання цього правила дає право покупцеві на розірвання договору і відшкодування збитків;
· у відносинах поставки постачальник відшкодовує покупцеві збитки, завдані поставкою продукції неналежної якості або некомплектної;
· згідно з договором підряду на капітальне будівництво відповідальна за невиконання або неналежне виконання обов’язків сторона сплачує встановлену неустойку (пеню), а також відшкодовує збитки в сумі, не покритій неустойкою;
· у перевезеннях вантажів вантажовідправник і вантажоодержувач зобов’язані відшкодувати перевізникові збитки, завдані з їх вини внаслідок перевантаження транспортних засобів, пошкодження рухомого складу при навантаженні або розвантаженні, неправильного навантаження, пакування, кріплення вантажу.
Чинним господарським законодавством передбачаються й інші випадки відшкодування господарюючими суб’єктами збитків.
Переваги і недоліки цієї форми господарсько-правової відповідальності:
переваги – є універсальною (застосовується і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах, договірних та позадоговірних); передбачається законом, а, отже, не потребує спеціальної згадки про неї в договорі;
недоліки – складна для застосування форма господарсько-правової відповідальності: важко довести факт наявності збитків, їх обсяг (збитки можуть виникнути через значний проміжок часу, до того ж існуючі методики визначення складу і розміру збитків є недосконалими); необхідно довести наявність всіх чотирьох елементів складу правопорушення – протиправну поведінку особи, що заподіяла збитки; наявність збитків, їх склад і розмір; причинний зв’язок між протиправною поведінкою і заподіяними збитками; вину порушника (якщо інше не передбачено законом або договором).
Склад збитків визначається статтею 224 Господарського кодексу України. Це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Слід мати на увазі, що в господарському праві застосовується як принцип повного відшкодування збитків, так і обмеження застосування цього принципу, що відбувається шляхом: а) заборони стягувати певну складову збитків або б) заборони стягувати збитки взагалі (у разі застосування виключної неустойки).
Відшкодування збитків відбувається в претензійно-позовному порядку.
У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб’єкт господарювання чи інша юридична особа – учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.
2.3 Штрафні та оперативно-господарські санкції
Штрафна господарсько-правова відповідальність відрізняється від відшкодування збитків насамперед тим, що вона виконує каральну або дисциплінуючу функцію. Господарське законодавство встановлює штрафну відповідальність щодо тих видів господарських правопорушень, за вчинення яких до суб’єктів господарських відносин доцільно застосовувати штрафні (каральні) економічні санкції. Розмір цієї відповідальності загалом залежить від ступеня серйозності господарського правопорушення, а не від суми завданого кредиторові збитку. Крім того, штрафна відповідальність може застосовуватися «понад завдані збитки», якщо законом або договором не встановлено інше.
Штрафну відповідальність застосовують згідно із законодавством у вигляді штрафних економічних санкцій. Ці санкції встановлені, як правило, нормативними актами, що регулюють окремі види господарських відносин (положення про поставки продукції і товарів, транспортні кодекси і статути та ін.).
Розрізняють три види штрафних економічних санкцій: штраф у власному розумінні, пеню та неустойку. Всі вони покликані виконувати штрафну, каральну функцію, хоч мають і певні відмінності.
Розмір штрафу як економічної санкції регулюється законодавством трьома способами:
· штраф у твердій сумі. Прикладом цього виду штрафу є штрафи, що їх сплачують перевізник і відправник за невиконання плану вантажних перевезень. Їх розміри визначають транспортні статути і кодекси окремо стосовно кожного виду транспорту;
· штраф у процентному відношенні до суми всього зобов’язання або невиконаної частини зобов’язання. Наприклад, якщо поставлена продукція не відповідає за якістю стандартам чи умовам договору, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20% вартості продукції неналежної якості;
· штраф у кратному розмірі до вартості того предмета, який захищається штрафом. Наприклад, за пошкодження вагонів або контейнерів відправником чи одержувачем вантажу під час навантаження або розвантаження вантажів їхніми засобами ці суб’єкти сплачують залізниці штраф у розмірі п’ятикратної вартості пошкодженого майна.
Неустойка є різновидом штрафної економічної санкції, розмір якої визначається законом або договором у процентному відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання. Неустойка застосовується, як правило, як штрафна санкція у разі прострочення виконання майнових зобов’язань (поставка, купівля-продаж, міна тощо). Розмір неустойки за прострочення виконання зобов’язань загалом не залежить від терміну прострочення виконання. Наприклад, за прострочення або недопоставку продукції постачальник сплачує покупцеві неустойку в розмірі 8% вартості непоставленої у строк продукції за кожною окремою позицією номенклатури. Зазначена неустойка є штрафною, оскільки сторона, яка порушила умови договору поставки, відшкодовує іншій стороні заподіяні внаслідок цього збитки без зарахування сум неустойок.
Разом з тим, законом або договором передбачаються так звані залікові неустойки. Залікова неустойка має місце в тому разі, коли правопорушник відшкодовує іншій стороні збитки у частині, не покритій неустойкою.
Види неустойки за співвідношенням стягнення неустойки та відшкодування збитків: залікова (стягується неустойка, а збитки – частині, не покритій неустойкою); альтернативна (на вибір кредитора стягується неустойка або відшкодовуються збитки); виключна (стягується лише неустойка, збитки не підлягають відшкодуванню); штрафна (стягується неустойка і повністю відшкодовуються збитки).
Пеня як штрафна економічна санкція застосовується в основному в разі прострочення виконання грошових зобов’язань суб’єктами господарської діяльності.
Особливістю пені є те, що вона встановлюється у процентному відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов’язання не буде виконано. Тобто розмір цієї санкції збільшується залежно від продовження правопорушення. Залежністю суми пені від кількості днів (терміну) прострочення виконання вона відрізняється від неустойки як санкції за господарське правопорушення.
Оперативно-господарські санкції – це передбачені законодавством або договором засоби оперативного впливу на правопорушника, спрямовані на запобігання господарського правопорушення чи зменшення його шкідливих наслідків.
Такі санкції застосовують безпосередньо самі суб’єкти господарських правовідносин в оперативному порядку. На відміну від майнової відповідальності оперативні санкції діють на правопорушника не загрозою державного примусу, а оперативним втручанням, що хоч і зачіпає майнову сферу правопорушника, але не дає ніяких видимих компенсаційних благ його контрагентові, який вдався до оперативних санкцій. Внаслідок цього оперативні санкції можна застосовувати незалежно чи поряд зі стягненням штрафних санкцій і збитків, чим досягається більший профілактичний ефект.
Оперативно-господарські санкції за своєю спрямованістю поділяються на два види. До першого належать санкції, спрямовані на одностороннє припинення правовідносин в інтересах сторони, чиї права порушено. Такі санкції можуть виражатися у вигляді односторонньої повної чи часткової відмови від виконання договору, а також у відмові від прийняття виконання та від зустрічного виконання. Другий вид оперативних санкцій становлять ті, що спрямовані на зміну правовідносин (переведення несправного платника на акредитивну форму розрахунків чи на попередню оплату продукції).
2.4 Адміністративно-господарські санкціїЗа порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Відповідно до статті 239 Господарського кодексу України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб’єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції:
· вилучення прибутку (доходу);
· адміністративно-господарський штраф;
· стягнення зборів (обов’язкових платежів);
· застосування антидемпінгових заходів;
· припинення експортно-імпортних операцій;
· застосування індивідуального режиму ліцензування;
· зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів діяльності;
· анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів діяльності;
· обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання;
· скасування державної реєстрації та ліквідація суб’єкта господарювання;
· інші адміністративно-господарські санкції, встановлені Господарським кодексом та іншими законами.
Прибуток (доход), одержаний суб’єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об’єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом.
Адміністративно-господарський штраф – це грошова сума, що сплачується до державного бюджету суб’єктом господарювання – правопорушником у передбачених законом випадках.
Господарсько-адміністративний штраф може застосовуватися:
а) у процентному або кратному відношенні до суми порушення;
б) в певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Господарсько-адміністративний штраф застосовується:
а) лише у вертикальних відносинах;
б) за постановою компетентних органів (антимонопольних – за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, санітарно-епідеміологічної служби – за порушення санітарно-епідеміологічних вимог, державних органів контролю за цінами – за порушення державної дисципліни цін і т. ін., як правило, в судовому порядку);
в) без додержання претензійного порядку;
г) за наявності лише протиправної поведінки (фактична підстава).
У разі порушення суб’єктом господарювання встановлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обов’язкових платежів) або їх несплати чи неповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідного бюджету. Крім того, з суб’єкта господарювання у визначених законом випадках може бути стягнуто штраф.
У випадках недобросовісної конкуренції, розміщення валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України, а також в інших випадках, якщо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України, експортно-імпортні операції таких суб'єктів господарювання припиняються на умовах і в порядку, передбачених законом. За порушення суб'єктами господарювання правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності щодо антимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції та інших правил, якими встановлюються певні обмеження чи заборони у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, до таких суб'єктів може застосовуватися індивідуальний режим ліцензування. Порядок і строки застосування індивідуального режиму ліцензування встановлюються законом.
Планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції – це передбачені чинним законодавством заходи економічного впливу на господарюючого суб’єкта у зв’язку з порушенням ним планових нормативів і планових завдань:
· підвищення тарифу (розміру плати) за понадлімітне використання природних ресурсів, електроенергії;
· позбавлення пільг (наприклад, податкових) у зв’язку з порушенням умов їх надання;
· виключення зі звітності даних про продукцію, виготовлену з порушенням ДСТ (державних стандартів), ДБНП (державних будівельних норм та правил);
· віднесення на прибуток, що залишається у розпорядженні суб’єкта господарювання, не донарахованої амортизації у випадках дострокового списання основних фондів (за винятком передбачених законом випадків вимушеного списання).
Планово-госпрозрахункові санкції застосовує сам суб’єкт господарювання – правопорушник, а у разі якщо він цього не зробить – компетентні органи, які виявили факт правопорушення.
Розрізняють юридичні (закон) та фактичні (протиправна поведінка) підстави застосування планово-госпрозрахункових санкцій.
Господарсько-організаційні санкції – це передбачені законом заходи організаційного впливу (обмеження) суб’єкта господарювання, що їх застосовують компетентні державні органи у разі порушення ним приписаних законом умов здійснення господарської діяльності.
До них належать:
· обмеження або призупинення діяльності суб’єкта господарювання до усунення виявлених у його діяльності недоліків (у разі недодержання вимог екологічного законодавства, санітарно-епідеміологічних правил тощо);
· призупинення дії ліцензій;
· скасування державної реєстрації;
· примусова реорганізація (у зв’язку з допущеним суб’єктом підприємницької діяльності – монополістом на ринку певного товару монополістичного правопорушення);
· примусова ліквідація (у разі скасування державної реєстрації; скасування ліцензій, якщо вся діяльність господарської організації ліцензується; визнання суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом, якщо після погашення його боргів у нього не залишилося майна, необхідного для продовження своєї попередньої діяльності).
Господарсько-організаційні санкції застосовують компетентні органи (тимчасове призупинення діяльності суб’єкта господарювання до усунення виявлених порушень, призупинення дії та скасування ліцензій, примусова реорганізація) або в судовому порядку (примусова ліквідація).
Господарсько-правова відповідальність наступає лише за наявності відповідних підстав. Розрізняють юридичні та фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.
Юридичні підстави – той правовий документ, що характеризує певну поведінку суб’єкта господарювання як протиправну і передбачає за неї форму і розмір відповідальності: такими підставами в господарському праві є закон і договір.
Фактичні підстави – це ті життєві ситуації, що характеризуються законом або договором як неправомірні (тобто протиправна поведінка). Такі ситуації називають складом господарського правопорушення. Склад господарського правопорушення залежить від виду господарсько-правової відповідальності.
2.5 Підстави застосування окремих видів господарсько-правових санкцій
Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсько-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це, по-перше, нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність суб’єктів господарських відносин. Другою правовою підставою є господарська правосуб’єктність правопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора). Сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності цього виду можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи незалежно від форми власності майна, організаційно-правових форм, тобто особи, які мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. Третя підстава називається юридико-фактичною. Це протиправні дії або бездіяльність особи – господарського правопорушника, що порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації.
Ця підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-правової відповідальності:
· факт господарського правопорушення, тобто порушення норми закону, умови договору, державного контракту тощо, внаслідок чого задаються збитки або інша шкода майновим правам та інтересам потерпілого (кредитора);
· протиправність поведінки господарського порушника. Така умова визначається у господарському праві в широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, що порушують правову норму, планове завдання, умови договору тощо;
· причинний зв’язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками. Йдеться про так званий причинно-необхідний зв’язок, коли протиправна дія чи бездіяльність є об’єктивною причиною такого наслідку, як збитки або інша шкода, завдані потерпілому (кредиторові). Цей зв’язок необхідно доводити відповідними доказами;
· вина господарського правопорушника. Це негативне суб’єктивне ставлення правопорушника до прав і законних інтересів потерпілого.
Вина у господарській і юрисдикційній практиці – це існування двох обставин, які дають підстави для застосування відповідальності: наявність у особи-правопорушника реальних можливостей для належного виконання; невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, запобігання збиткам (шкоді) потерпілого.
Формою вини може бути як умисел, так і необережність правопорушника. Вина обох сторін підлягає взаємному заліку. Якщо невиконання або неналежне виконання зобов’язання виникло з вини обох сторін, юрисдикційний орган (суд, господарський, третейський суд) відповідно зменшує розмір відповідальності боржника. Це має місце і тоді, коли кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розмірів збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення.
За наявності у невиконанні чи неналежному виконанні зобов’язання вини кредитора у формі умислу або необережності боржник звільняється від виконання зобов’язання. Інше може бути встановлено законом.
Вина є однією з умов відповідальності в деліктних зобов’язаннях між суб’єктами. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.
Вина підприємства (господарюючого суб’єкта) – це вина його працівників. Отже, принцип відповідальності за вину вимагає визначення конкретних працівників, дія або бездіяльність яких спричинили невиконання зобов’язань чи заподіяння шкоди.
Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.
Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків потрібна наявність усіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки (штрафу, пені) досить лише двох з них: факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника.
Адміністративно – господарські санкції широко застосовуються в господарських правовідносинах, але ще не достатньо досліджені правовою наукою. Цій формі відповідальності присвячена велика кількість наукових робіт, але дискусії стосовно її правової природи та сфери застосування не припиняються, не існує єдиної думки щодо цих питань. У процесі застосування на практиці норм, що регулюють цю сферу правовідносин, виникли нові проблеми, вирішення яких потребує ретельного дослідження та аналізу, що обумовлює актуальність тематики.
Мета цієї роботи є аналіз адміністративно – господарських санкцій, з’ясування їх правової природи та визначення проблемних питань, які виникають на практиці.
Питання до якого виду юридичної відповідальності належать адміністративно – господарські санкції має дискусійний характер. Деякі науковці, зокремаО. Подцерковний, Н. Шевченко, вважають зазначені санкції однією з форм господарсько – правової відповідальності [ 1, c.341 - 342], [ 2, c. 81], О. Денисенко та О. Рябченко дотримуються думки, що їх слід розглядати як вид адміністративної відповідальності.[ 3, c. 39],[ 4, c. 132].
Дійсно, адміністративно – господарські санкції за своїми матеріальними і процесуальними властивостями мають багато загальних рис та ознак із адміністративною відповідальністю, проте слід зазначити, що мають місце і їх значні відмінності.
Проте не можна погодитися і з позицією, що адміністративно – господарські санкції є однією з форм господарсько – правової відповідальності. По – перше, ці санкції в ст. 217 ГК називаються окремо від господарських санкцій (відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно – господарські санкції). По – друге, у п. 22 ч.1 ст. 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються засади цивільно – правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративнимиабо дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. У переліку видів юридичної відповідальності господарської відповідальності немає.
Тому вважаємо, що адміністративно – господарські санкції слід розглядати як такі, що є за своєю правовою природою адміністративними санкціями, які застосовуються за правопорушення у сфері господарювання.
Ще одним проблемним та дискусійним питанням є строки застосування адміністративно – господарської відповідальності. Так, відповідно до ч.1 ст. 250 ГК адміністративно – господарські санкції застосовуються до суб’єктів господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, окрім випадків, передбачених законом. Переважна більшість нормативно – правових актів, що передбачають відповідальність у сфері господарювання, не встановлює строків застосування відповідних санкцій, що й призводить до маніпулювання та різноманітного тлумачення вже існуючих норм, не застосовуючи в таких випадках загальних норм щодо строків, закріплених у ГК.
Погоджуючись із Д. Лук’янцем, вважаємо, що проблемним є також питання визначення дня порушення для застосування таких санкцій [ 5, c. 11]. Адже днем порушення можна вважати будь – який день,протягом якого існують ознаки правопорушення. За таких умов у особи, уповноваженої застосовувати санкції, завжди буде шість місяців для застосування санкцій, оскільки день виявлення збігається з днем порушення.
Не зважаючи на те, що згiдно Закону №2756-VI вiд 02.12.10, у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу, зазначена стаття булла доповнена частиною другою такого змiсту: дiя цієї статтi не поширюється на штрафнi санкції, розмiр i порядок стягнення яких визначенi санкції Податковим кодексом та iншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи Державної Податкової Служби та митнi органи, протее це не усунуло проблеми у застосуваннi цих санкцiй на практицi.
Підсумовуючи вищевикладене можна дійти таких висновків. Питання щодо правової природи адміністративно – господарських санкцій та їх застосування викликає багато проблемних моментів на практиці, з’ясування та вирішення яких має теоретичне та практичне значення.Таким чином, ця сфера потребує врегулювання та нормативного закріплення положень, які виключали б можливість довільного тлумачення законодавчо закріплених норм та призводили б до помилок у правозастосуванні.
Відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства
Одними з основних функцій антимонопольних органів є контрольна та розслідувально-юрисдикційна, які полягають у здійсненні контролю за станом товарних ринків, виявленням монополістів, а також порушень антимонопольно-конкурентного законодавства з метою відновлення стану ринків, майнового становища потерпілих від цього осіб та застосування господарських санкцій до правопорушників.Залежно від характеру порушень антимонопольно-конкурентного законодавства розрізняють такі їх види:
- недобросовісну конкуренцію;
- антиконкурентні дії (монополістичні зловживання);
- порушення щодо антимонопольних органів.
Недобросовісною конкуренцією відповідно до Закону “Про захист від недобросовісної конкуренції” визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
Розрізняють три великі групи правопорушень, що належать до недобросовісної конкуренції, а саме:
- неправомірне використання ділової репутації;
- створення перешкод господарюючим суб'єктам (підприємцям) у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;
- неправомірні дії щодо комерційної таємниці конкурента/іншого суб'єкта господарювання (підприємця).
Своєю чергою кожна група зазначених правопорушень має численні прояви.
Так, недобросовісне використання ділової репутації може проявлятися через такі дії:
- неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки (використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, назв місць походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання);
- неправомірне використання товару іншого виробника (тобто введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи);
- копіювання зовнішнього вигляду виробу (відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).
- порівняльна реклама (така реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), за винятком випадків, якщо наведені в рекламі відомості про товари, роботи, послуги, підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів).
Створення перешкод господарюючим суб'єктам (підприємцям) у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції може проявлятися, як:
- дискредитація господарюючого суб'єкта/підприємця (поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб'єкта/підприємця);
- купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом (тобто купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачеві або контрагентові);
- схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта/підприємця (спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим господарюючим суб'єктом/підприємцем);
- схилення постачальника до дискримінації покупця/замовника (спонукання постачальника конкурентом покупця/замовника, безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця/замовника певних переваг перед покупцем/замовником без достатніх на те підстав);
- схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб чи до невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування контрагенту за договором безпосередньо або через посередника матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг;
- підкуп працівника, який має повноваження від імені постачальника на прийняття рішень про поставку товару, виконання робіт, надання послуг або завдяки своїм можливостям впливає на прийняття такого рішення. Підкуп працівника може здійснюватися у формі надання або пропонування йому конкурентом покупця/замовника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця/замовника певних переваг перед покупцем/замовником;
- досягнення неправомірних переваг у конкуренції (отримання переваг відносно іншого господарюючого суб'єкта/підприємця шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджене рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією).
До третьої групи - неправомірних дії щодо комерційної таємниці конкурента - належать:
- неправомірне збирання комерційної таємниці (таким вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єктові/підприємцеві);
- розголошення комерційної таємниці (ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єктові/підприємцеві);
- схилення до розголошення комерційної таємниці (спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єктові/підприємцеві);
- неправомірне використання комерційної таємниці (впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю).
Антиконкурентні дії чи монополістичні зловживання (розділи II-V Закону “Про захист економічної конкуренції” (далі - Закон) поділяються на такі основні групи:
- антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання;
- зловживання монопольним становищем на ринку;
- антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;
- обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань концентрація без отримання відповідного дозволу Антимонопольного комітету у разі обов'язковості такої згоди;
Антиконкурентними узгодженими діями визнається укладення суб'єктами господарювання в будь-якій формі угод, прийняття об'єднаннями в будь-якій формі рішень, створення нового суб'єкта господарювання з метою координації його конкурентної поведінки з інтересами засновника (засновників) на ринку певного товару або будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність), що призвела чи може призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.
Проявами антиконкурентних узгоджених дій може бути:
- встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;
- обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;
- розподіл ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;
- спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;
- усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;
- застосовування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;
- укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;
- суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.
Вчинення антиконкурентних узгоджених дій вважається правопорушенням і тягне за собою відповідальність згідно із законом, крім передбачених законом випадків і за умови дотримання встановлених типових вимог до узгоджених дій. Такими випадками є:
- добровільне повідомлення про факт порушення антимонопольних органів особою, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, раніше за інших учасників цих дій і за умови, якщо заявник не був ініціатором або керівником таких дій і надав усі докази або інформацію стосовно вчиненого порушення, якими володів або міг безперешкодно отримати;
- узгоджені дії малих або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів, які не призводять до суттєвого обмеження конкуренції та сприяють підвищенню конкурентоспроможності малих або середніх підприємців;
- узгоджені дії стосовно постачання та використання товарів (використання поставлених товарів; придбання в інших суб'єктів господарювання або продаж іншим суб'єктам господарювання чи споживачам товарів; придбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не належать до предмета угоди; формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару іншим суб'єктам господарювання чи споживачам), якщо такі дії не призводять до суттєвого обмеження конкуренції на всьому чи в значній частині ринку, його монополізації, обмеження доступу на ринок інших суб'єктів господарювання чи до економічно необгрунтованого підвищення цін або дефіциту товарів;
- узгоджені дії стосовно прав інтелектуальної власності (угод про передачу прав інтелектуальної власності або про використання об'єкта права інтелектуальної власності в тій частині, в якій вони обмежують у здійсненні господарської діяльності сторону угоди, якій передається право, якщо ці обмеження - щодо строку, території дії, виду діяльності, сфери використання, мінімального обсягу виробництва - не виходять за межі законних прав суб'єкта права інтелектуальної власності);
- узгоджені дії, які хоча й, за загальним правилом, забороняються (ст. 6 згаданого Закону), однак в установленому порядку можуть бути антимонопольними органами чи Кабінетом Міністрів України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють вирішенню суспільно важливих, визначених законом проблем (щодо вдосконалення виробництва, придбання або реалізації товару; техніко-технологічного, економічного розвитку; розвитку малих або середніх підприємців; оптимізації експорту чи імпорту товарів; розроблення та застосування уніфікованих технічних умов або стандартів на товари; раціоналізації виробництва) і за умови, що ці дії суттєво не обмежують конкуренцію на всьому чи в значній частині ринку або позитивний ефект від таких дій для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку проявляються в таких діях чи бездіяльності суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. До таких порушень (зловживанням монопольним/домінуючим становищем на ринку) належить:
- встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;
- застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;
- обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
- обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;
- часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;
- суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;
- створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.
Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю як правопорушення полягають у прийнятті зазначеними органами будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність зазначених органів, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
- Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:
- заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;
- пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань або здійснення концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;
- пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;
- будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;
- встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;
- надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;
- дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;
- дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.
Крім того, всім зазначеним органам (влади, самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю) забороняються шляхом дії або бездіяльності схиляти суб'єкти господарювання або будь-які із згаданих категорій органів до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації, а органам влади та органам місцевого самоврядування - делегувати окремі владні повноваження об'єднанням, підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Обмежувальною та дискримінаційною діяльністю суб'єктів господарювання та об'єднань визнаються такі дії, що обмежують конкуренцію на ринку та/або створюють перешкоду у господарській діяльності іншим суб'єктам в інших формах, аніж антиконкурентні узгоджені дії та зловживання монопольним становищем на ринку. Це порушення може мати такі прояви, як:
- схилення інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції (до антиконкурентних узгоджених дій, концентрації суб'єктів господарювання) чи сприяння вчиненню таких порушень;
- неправомірне використання суб'єктом господарювання ринкового становища (у разі отримання згоди антимонопольного комітету на узгоджені дії, на економічну концентрацію, монопольне становище на ринку);
- створення перешкод у господарській діяльності малим або середнім підприємцям, що мають значно менший ринковий вплив, шляхом вчинення дій, заборонених згідно з частинами першою та третьою ст. 19 Закону);
- необгрунтована та невиправдана відмова суб'єктові господарювання у прийнятті до об'єднання, якщо в результаті цього такий суб'єкт опиняється у невигідному становищі як учасник конкуренції. Подібна відмова кваліфікується як правопорушення лише що до тих об'єднань, стосовно яких виконуються такі умови: 1) об'єднання може об'єднати всіх учасників певного ринку чи території; 2) об'єднання створюється чи діє для досягнення цілей, що не передбачають отримання прибутку; 3) створення та діяльність об'єднання не призводить до економічної концентрації та антиконкурентних узгоджених дій.
Монополізація товарного ринку може мати місце одним або групою суб'єктів господарювання різними способами, які отримали назву економічної концентрації. З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживанню монопольним (домінуючим) становищем, обмеженню конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання (далі - концентрація). Здійснення концентрації без дозволу антимонопольних органів (якщо такий дозвіл є обов'язковим) є одним із видів монополістичних зловживань.
Концентрацією згідно із ст. 22 Закону “Про захист економічної конкуренції” визнається:
1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;
2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом:
а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується;
б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, за якої більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;
в) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання;
3) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.
Однак не вважаються концентрацією:
1) створення суб'єкта господарювання, метою якого (чи внаслідок створення якого) є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання. Такі дії розглядаються як узгоджені дії відповідно до абзацу другого ч. 1 ст. 5 Закону;
2) придбання часток (акцій, паїв) суб'єкта господарювання особою, основним видом діяльності якої є проведення фінансових операцій чи операцій з цінними паперами, якщо це придбання здійснюється з метою їх наступного перепродажу за умови, що зазначена особа не бере участі в голосуванні у вищому органі чи інших органах управління суб'єкта господарювання. У такому випадку наступний перепродаж має бути здійснений протягом одного року з дня придбання часток (акцій, паїв). На клопотання зазначених осіб із обгрунтуванням про неможливість здійснення наступного перепродажу органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти рішення про продовження цього строку;
3) дії, що є проявами економічної концентрації, проте між суб'єктами господарювання, пов'язаними відносинами контролю, відповідно до вимог Закону щодо отримання у встановлених випадках дозволу Антимонопольного комітету України;
4) набуття контролю над суб'єктом господарювання або його частиною, в тому числі завдяки праву управління та розпорядження його майном арбітражним керуючим, службовою чи посадовою особою органу державної влади.
Учасниками концентрації згідно зі ст. 23 Закону визнаються:
- суб'єкти господарювання, стосовно яких здійснюється або має здійснитися злиття, приєднання;
- суб'єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контроль над суб'єктом господарювання, чи суб'єкти господарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль;
- суб'єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (користування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі;
- суб'єкти господарювання, що є або мають намір стати засновниками (учасниками) новостворюваного суб'єкта господарювання.
У разі, коли одним із засновників є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, орган адміністративно-господарського управління та контролю, учасником концентрації вважається також суб'єкт господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) якого вносяться до статутного фонду новостворюваного суб'єкта господарювання;
- фізичні та юридичні особи, пов'язані з вищеназваними учасниками концентрації, відносинами контролю, що дає підстави визнати відповідну групу осіб єдиним суб'єктом господарювання за критеріями ст. 1 Закону.
Згідно зі ст. 24 Закону концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України, якщо економічні показники господарської діяльності її учасників, обчислені згідно із встановленим АМК порядком, перевищують встановлену законом межу за двома критеріями: 1) сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, понад суму, еквівалентну 12 мільйонам євро за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року; 2) вартості (сукупної вартості) активів або обсягу (сукупного обсягу) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, понад суму, еквівалентну одному мільйону євро за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного, та вартості (сукупної вартості) активів або обсягу (сукупного обсягу) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, понад суму, еквівалентну одному мільйону євро за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року.
При розрахунку обсягів реалізації товарів учасників концентрації використовується сума доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за вирахуванням суми податку на додану вартість, акцизного збору, інших податків або зборів, базою для оподаткування в яких є оборот, за останній фінансовий звітний рік, що передував поданню заяви (кошти, отримані від реалізації товарів у межах однієї групи суб'єктів господарювання, пов'язаних відносинами контролю, якщо такий облік ведеться, не враховуються). Якщо учасниками концентрації виступають комерційні банки, для розрахунку вартості активів та обсягів реалізації використовується десята частина вартості активів комерційного банку. У випадках, коли учасниками концентрації є страховики, для розрахунку вартості активів страховика використовується сума нетто-активів, а для розрахунку обсягів реалізації товарів - сума доходів від страхової діяльності, визначених відповідно до законодавства України про страхову діяльність.
За загальним правилом, подібна концентрація (умовно її можна назвати кваліфікованою концентрацією) можлива за наявності попереднього дозволу антимонопольних органів (Антимонопольного комітету України чи його адміністративної колегії), що надається в установленому порядку (статті 25-34 Закону “Про захист економічної конкуренції”), лише за умови, якщо зона (концентрація) не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині. Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію навіть у разі негативного рішення АМК України, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів такої концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції, а останні не становлять загрози системі ринкової економіки та є необхідними для досягнення мети концентрації.
Концентрація, що здійснюється без отримання дозволу АМК України, визнається правопорушенням, якщо такий дозвіл є обов'язковим.
Правопорушенням щодо антимонопольних органів є дії (бездіяльність) суб'єктів господарювання, що створюють перешкоди для здійснення антимонопольними органами своїх функцій і повноважень. Проявами таких порушень є:
- неподання суб'єктами господарювання у встановлені строки інформації, подання неповної чи недостовірної інформації антимонопольним органам;
- створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними своїх повноважень (проведення перевірок, вилучення чи накладення арешту на майно, предмети, документи, інші носії інформації);
- невиконання суб'єктами господарювання погоджених з антимонопольними органами установчих документів (у випадках економічної концентрації) або вимог та зобов'язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію.
За правопорушення у сфері економічної конкуренції передбачаються такі види відповідальності: господарсько-організаційні санкції, господарсько-адміністративні штрафи, безоплатне вилучення майна; відшкодування шкоди.
Господарсько-організаційні санкції застосовуються у формі:
1) примусового поділу суб'єкта господарювання, що зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку (застосовується антимонопольними органами за умови, якщо це можливо з організаційних, територіальних та технологічних міркувань). Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд протягом встановленого строку, який не може бути меншим шести місяців;
2) надання обов'язкових до виконання вказівок щодо припинення виявлених порушень (у т. ч. скасування чи зміна органом влади, органом місцевого самоврядування, органом адміністративно-господарського управління та контролю прийнятого ним рішення чи розірвання угоди, що визнані антиконкурентними діями зазначених органів), відновлення попереднього стану на ринку;
3) блокування цінних паперів;
4) скасування дозволу на узгоджені дії у разі порушення умов його надання;
5) вимога щодо обов'язкового спростування порушником в офіційних органах преси неправдивих, неточних або неповних відомостей (у разі встановлення факту дискредитації господарюючого суб'єкта/підприємця;
6) скасування на вимогу антимонопольних органів ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольного законодавства.
Зазначені санкції застосовуються здебільшого антимонопольними органами чи на їх вимогу самим порушником (примусовий поділ, спростування відомостей, що дискредитують конкурента) чи іншим компетентним органом (скасування ліцензії).
Господарсько-адміністративні штрафи накладаються на суб'єктів господарювання та/або їх посадових осіб за передбачені законом порушення антимонопольно-конкурентного законодавства. При цьому розмір штрафу залежить від виду порушення (за акти недобросовісної конкуренції - у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) та/або розміру незаконно отриманого прибутку. Рішення про накладення штрафів приймається антимонопольними органами на їх засіданнях (у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - виключно Антимонопольним комітетом України, в решті випадків - адміністративною колегією Антимонопольного комітету України).
Безоплатне вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) як у виробника, так і у продавця застосовується за відповідні акти недобросовісної конкуренції, з дотриманням передбаченого Кабінетом Міністрів України порядку.
Відшкодування шкоди як форма господарсько-правової відповідальності передбачається у разі заподіяння внаслідок порушення конкурентного (антимонопольного) законодавства шкоди (як правило, майнової) учасникам конкуренції, споживачам, державі. Застосовується в судовому порядку за заявою заінтересованої особи (осіб), в інтересах держави - антимонопольних органів, прокурора. Розмір шкоди визначається за правилами ЦК (ст. 203), а у разі вчинення порушень, передбачених пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 Закону “Про захист економічної конкуренції” (антиконкурентні узгоджені дії, зловживання монопольним/домінуючим становищем; здійснення суб'єктами господарювання без наявності відповідного дозволу узгоджених дій; набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним чи кількома суб'єктами господарювання над іншим (іншими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання; концентрація без отримання відповідного дозволу, якщо останній є необхідним; обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на його звернення до антимонопольних органів із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію) - у подвійному розмірі завданої шкоди.
Притягнення до відповідальності за порушення конкурентного законодавства може мати місце протягом спеціальних строків позовної давності, встановлених ст. 42 Закону “Про захист економічної конкуренції”,- п'ять років з дня вчинення порушення, а у разі тривалого порушення - з дня його закінчення, крім випадків несвоєчасного, неповного подання інформації чи подання недостовірної інформації антимонопольним органам, створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними своїх повноважень, щодо яких передбачено трирічний строк позовної давності.
Застосуванню до порушників антимонопольно-конкурентного законодавства передує діяльність антимонопольних органів щодо контролю за станом ринків, виявлення монополістів, встановлення фактів та складу правопорушення, розгляд справи.
Порядок розгляду справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства включає такі стадії:
- порушення справи у формі розпорядження антимонопольних органів про початок розгляду справи, що може мати місце за наявності відповідних підстав: матеріально-правових (виявлення ознак порушення антимонопольно-конкурентного законодавства) і процесуально/формально-правових (ініціатива заінтересованої особи, права та законні інтереси якої порушені, чи антимонопольних органів);
- винесення попереднього рішення у справі про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків для суб'єктів господарювання внаслідок порушення антимонопольно-конкурентного законодавства. Такими заходами можуть бути: а) заборона особі (відповідачеві), в діях якого вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів; б) обов'язкове вчинення зазначеною особою певних дій, якщо це є необхідним для захисту прав та законних інтересів інших осіб;
- розгляд справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, в процесі якого досліджуються матеріали справи, включаючи заяви, пояснення та заперечення сторін (відповідача і заявника) і третіх осіб, докази, висновки експертів (у разі призначення експертизи). За результатами розгляду приймається рішення про: визнання вчинення порушення конкурентного законодавства та застосування до порушника передбачених законом санкцій; визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне становище на ринку (тобто про встановлення юридичного факту); закриття провадження у справі (підставами для цього може бути: непідвідомчість справи антимонопольним органам; невстановлення відповідача або його місцезнаходження; наявність справи з тих самих підстав або того самого відповідача на розгляді в антимонопольних органах; недоведення вчинення правопорушення та інші підстави, передбачені законом).
Рішення антимонопольних органів може бути:
- перевірене з відповідними наслідками (зміна, скасування рішення повністю або частково і відповідно - направлення справи на новий розгляд чи прийняття нового рішення, чи припинення провадження у справі) в адміністративному порядку вищестоящим органом (якщо рішення приймалося територіальним відділенням або адміністративною колегією АМК);
- оскаржено в судовому порядку протягом двох місяців з дня одержання рішення. Рішення АМК оскаржуються до Вищого господарського суду; адміністративної колегії чи територіального відділення АМК - до господарського суду АР Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських господарських судів.