особистість належить до базових понять
Работа добавлена на сайт samzan.net:
1. У психологічній науці категорія «особистість» належить до базових понять. Але поняття «особистість» не є суто психологічним і вивчається всіма суспільними науками, у тому числі філософією, соціологією, педагогікою та ін. Кожне з визначень особистості, наявних в науковій літературі, підкріплене експериментальними дослідженнями і теоретичними обґрунтуваннями, і тому заслуговує на те, щоб його врахувати при розгляді поняття «особистість». Найчастіше під особистістю розуміють людину в сукупності її соціальних і життєво важливих якостей, придбаних нею в процесі соціального розвитку. Отже, до особистісних характеристик не прийнято відносити особливості людини, які пов’язані з генотипічною або фізіологічною організацією людини. До особистісних якостей також не прийнято відносити якості людини, що характеризують особливості розвитку її пізнавальних психічних процесів або індивідуальний стиль діяльності, за виключенням тих, які виявляються в стосунках до людей і суспільства в цілому. Найчастіше у зміст поняття «особистість» включають стійкі властивості людини, які визначають значимі відносно інших людей вчинки. Таким чином, особистість – це конкретна людина, узята в системі її стійких соціально обумовлених психологічних характеристик, які виявляються в суспільних зв’язках і стосунках, визначають її етичні вчинки і мають істотне значення для неї самої і для оточуючих. У сучасній психології виділяють сім основних підходів до вивчення особистості. Кожен підхід має свою теорію, свої уявлення про властивості і структуру особистості, свої методи їх виміру. Ось чому можна запропонувати лише наступне схематичне визначення: особистість – це багатовимірна і багаторівнева система психологічних характеристик, які забезпечують індивідуальну своєрідність, тимчасову і ситуативну стійкість поведінки людини. Теорія особистості – це сукупність гіпотез, або припущень про природу і механізми розвитку особи. Теорія особистості намагається не лише пояснити, але і передбачити поведінку людини. Виділяють психодинамічну, аналітичну, гуманістичну, когнітивну, поведінкову, дійову і діспозіційну теорії особистості. Ковалев А. Г. Психология личности. – М.: Просвещение, 1995. – 254 с.
Уявлення про особистість як про структурно-динамічну систему (термін К. К. Платонова), насправді означає поєднання, на перший погляд, непоєднуваного: структура передбачає сталість, стійкість, визначсність, упорядкованість і постійність. Динаміка означає постійний плин - становлення (ситуація нагадує парадокс, з яким свого часу зіткнулася квантова фізика: електрон - частинка чи хвиля (плин)?, і який був тимчасово вирішений Н. Бором за допомогою принципу до-повнюваності).Генетична методологія розв'язує дане протиріччя через категорію руху - становлення: особистість як унікальна цілісна структура існує лише в русі (існуванні - становленні). Постійні зміни і самозмінюван-ня сумовою існування структури. Якщо особистість, образно кажучи, "зупинилася" (хоча такого в житті людини не буває ніколи), або ж "зупинилася" динаміка якоїсь її змістовної одиниці - грані (що, на жаль, відбувається досить часто), одразу ж починаються процеси спрощення - примітивізації, а потім і руйнації структурної цілісності. Це можна вважати генетичним законом існування особистості людини.Аналіз вітчизняних і зарубіжних теорій засвідчує величезне різноманіття поглядів вчених на проблему структури особистості: від практичної відмови розглядати це питання (К. Роджерс, А. Маслоу, у нас — представники теорії діяльності), до дуже ретельних і скрупульозних спроб, які, однак, є вельми довільними, відображаючи логіку авторів, а не логіку об'єкта вивчення (Б. Г. Ананьев, А. К. Ковальов, С. Л. Рубінштейн, 3. Фрейд, Р. Кеттелл, Г. Олпорт та ін.).Теорія і методологія питання структури особистості у вітчизняній психології найбільш ретельно розроблені в роботах К. К. Платонова, який вживає вираз "функціональна динамічна структура особистості", розглядаючи її як складну відкриту систему, що саморозвивається. В. Д. Шадриков визначав динамічну систему таким чином: "Динамічна система — це система, що розвивається в часі, змінює склад компонентів, що входять до неї, та зв'язок між ними при збереженні функції*". К. К. Платонов вводить термін "підструктури" особистості, до яких "можуть бути включені всі відомі властивості особистості". Таких підструктур особистості автор бачить чотири.1. Біологічна підструктура, що об'єднує типологічні властивості особистості, статеві і вікові психофізіологічні особливості та їх патологічні зміни, які значною мірою зумовлені фізіологічними і морфологічними особливостями організму, зокрема, нервової системи.2. Підструктура форм відображення, яка охоплює індивідуальні психологічні особливості окремих психічних процесів (пізнавальних та емоційних), що формуються протягом життя людини.3. Підструктура соціального досвіду, що включає в себе знання, навички, вміння і звички, набуті в особистісному досвіді, шляхом навчання.4. Підструктура спрямованості, яка об'єднує мотивацію, відношення і моральні якості особистості.Важливими є критерії виділення даних підструктур, які наводить К. К. Платонов.Перший критерій являє собою "співвідношення біологічного і соціального, вродженого і набутого, процесуального і змістовного". Дійсно, в наведених підструктурах можна помітити закономірну динаміку змін даного співвідношення: від максимуму вродженого процесуального в першій - до максимуму набутого в четвертій. Автор абсолютно справедливо зазначає, що "ця послідовність допомагає глибше зрозуміти співвідношення соціального і біологічного не лише в особистості в цілому, але й у підструктурах різних рівнів, аж до окремих властивостей особистості".Другим критерієм виділення вказаних підструктур є внутрішня близькість рис особистості, що входять до кожної з них, і виділення "в кожній з цих підструктур, прийнятої за ціле, своїх підструктур більш низького рівня".Третім критерієм виокремлюється те, що кожна з підструктур має свій власний, особливий тип формування. Взаємодія цих різних типів формування визначає індивідуальні особливості розвитку кожної особистості.Четвертий критерій К. К. Платонов вважає "найбільш значущим". Він полягає в наявності об'єктивно існуючої ієрархічної залежності цих подструктур. Різні зв'язки існують як між підструктурами, так і всередині кожної з них. "Але каузальні зв'язки субординації більш чітко виражені у взаємодії різних підструктур".П'ятий критерій є більш "організаційним", але теж важливим: йдеться про те, що реально в психології окремі виділені підструктури, а також їх складові виступають дійсними предметами емпіричних і теоретичних досліджень. Шостий критерій полягає в тому, що виокремлена підструктура, залишаючись специфічною, в той же час відображає (містить в собі у "знятому" вигляді) всю цілісну унікальну особистість.Сьомий критерій означає, що реально взаємозв'язки між підструктурами та, з іншого боку, між окремою підструктурою і цілісною особистістю, - є не лише ієрархічними - вони існують за фундаментальним принципом сполучальностіРазом з тим, такий розгляд особистості не є повним відбиттям її структури. Особистість має ще й інші якості, які за своєю природою являють собою дійсні "одиниці аналізу" (грані), але, на відміну від перерахованих, вони набагато більш динамічні (плинні), ніж структурні, і не мають, якщо можна вжити такий термін, окремої локалізації-вони охоплюють всю особистість. Маються на увазі "внутрішній світ особистості", "характер" і "психічні стани".'''Внутрішній світ особистості, - зазначає Л. І. Анциферова, - це індивідуально-інтерпретований, насичений модальностями особистісних переживань, осмислений в діалогах з реальними і ідеальними співрозмовниками зовнішній світ, в якому віддифсренційовані функціональні галузі з різним рівнем значення". Це - світ смислів, життєвих планів і сутнісних переживань. Але внутрішній світ особистості, насправді, набагато більш суперечливий і драматичний, оскільки він складається не лише з усвідомленого, але й з безсвідомого. Інстинкти і потяги, архетипи - все це є другим полюсом, другою складовою внутрішнього світу. Саме суперечливе протиріччя "свідоме - безсвідоме" складає підґрунтя і породжує цю грань ("одиницю"), яка ніби заповнює внутрішній суб'єктивний простір існування особистості.Характер (буквально з давньогрецької - відбиток, "чекай") особистості ми розглядаємо, як неповторний індивідуальний відбиток всіх якостей особистості, що виявляється в сталих (звичних, типових, "характерних") способах взаємодії і емоційного реагування людини. Характер - це те, що "проростає" на поверхню, те, що визначає "форму" особистості; визначає особистість з точки зору іншої людини і соціального світу в цілому. Характер є змістовною одиницею особистості, оскільки соціальна дія (взаємодія), вчинок, — відбиває всю особистість, весь її психічний і психофізіологічний тезаурус.Психічний стан - це цілісна характеристика функціонування психіки людини за певний період часу, яка показує своєрідність протікання психічних процесів залежно від відображення дійсності, попереднього стану і психічних властивостей особистості.Таким чином, структура особистості складається з восьми змістовних одиниць (граней). Аналіз засвідчує, що одиниці ці різні як за змістовною наповнюваністю, так і за загальним тезаурусом - існують п'ять підструктур і три наскрізні динамічно-плинні загальні якості. Звідси випливає дійсна гетерогенність структури особистості.
2. Основними рушійними силами розвитку особистості вихованця є:
• рівень розвитку особистості та її ідеали, життєві цінності й настанови;
• потреби, мотиви, мотивації особистості та моральний обов'язок;
• життєві домагання особистості та її можливості;
• спадкові дані та потреби виховання;
• емоційно-почуттєва сфера особистості;
• особливості протікання нервово-психічних процесів особистості тощо.
Таким чином, вивчити своїх вихованців – означає виявити особливості підструктур психологічної структури особистості, визначити закономірності їхнього прояву в формуванні та розвитку особистості, виокремити рушійні сили їх розвитку і формування, на цій основі прогнозувати процес виховання. Тому вихователям слід знати вікову періодизацію особистості – поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками.Г. С Костюк трактував вік у психології як конкретний відносно обмежений у часі ступінь психічного розвитку, що характеризується сукупністю закономірних фізіологічних и психічних змін, не пов'язаних з індивідуальними особливостями, однаковими для всіх людей. Вікові психічні особливості зумовлені історичним розвитком, спадковістю, вихованням, змістом і характером спілкування і діяльності людини. При цьому спілкування і діяльність, на його думку, безпосередньо впливають на терміни переходу від однієї вікової стадії до іншої.
Д. Б. Ельконін на основі ідей Л. С Виготського і О. М. Леонтьева створив загальноприйняту у вітчизняній психології науково-продуктивну концепцію періодизації психічного розвитку особистості. Він основні періоди психічного розвитку особистості визначав за такими психолого-педагогічними критеріями:
по-перше, віковий розвиток розумів як загальну зміну особистості, формування нового плану відображення дійсності, зміни в діяльності та життєвій позиції, встановлення особливих взаємин з оточенням, формуванням нових мотивів і ціннісних настанов;
по-друге, він дотримувався думки Л.С.Виготського про внутрішню детермінованість розвитку та його цілеспрямований, розвивальний, стрибкоподібний характер;
по-третє, базувався на конкретно-історичному розумінні природи дитини;
по-четверте, брав за основу розвитку якісні й суттєві ознаки в їх системному зв'язку. Особливу увагу він звертав на діяльнісну інтерпретацію розвитку людини.
Можна подати таку узагальнену вікову періодизацію розвитку особистості:
1. Період немовляти (від народження до одного року).
2. Період раннього дитинства (від 1 до 3 років).
3. Дошкільний вік (від 3 до 7 років).
4. Молодший шкільний вік (від 7 до 10 років).
5. Середній шкільний, або підлітковий вік (від 10 до 15 років).
6. Старший шкільний, або юнацький вік (від 15 до 18 років).
Зрозуміло, межі вікових періодів відносно рухомі. Це залежить від природного потенціалу дітей, характеру і змісту провідного виду діяльності та виховного впливу на них. Кожен вік має свої особливості. Тому вихователю слід ураховувати характерні для кожного вікового періоду соціальну ситуацію розвитку, зміст, методи і форми навчання й виховання, провідний вид діяльності, рівень розвитку свідомості й самосвідомості вихованця. Також має місце проблема акселерації – прискореного індивідуального розвитку дитини, за якого середньофізичні та психофізіологічні її константи випереджають оптимальні.
Отже, формування і розвиток особистості вихованця може бути цілеспрямованим, самостійним або стихійним, залежно від педагогічно обгрунтованої діяльності вихователя, спілкування, поведінки учнів.
3. Біологічне і соціальне у структурі особистості
Проблема співвідношення біологічного (природного) і соціального началу структурі особистості людини є однією з найскладніших і дискусійних у сучасній психології.Є думка, що вся особистість людини розпадається на ендопсихічну та екзопсихічну організацію.Ендопсихіка як підструктура особистості відображає внутрішню взаємозалежність психічних елементів і функцій, начебто внутрішній механізм людської особистості, ототожнюваний з нервово-психічною організацією лю дини.Екзопсихіка визначається ставленням людини до зовнішнього середовища, тобто до всієї сфери того, що протистоїть особистості, до чого особистість може так чи інакше ставитися.Ендопсихіка криє в собі такі риси, як сприйнятливість, особливості пам'яті, мислення та уяви, здатність до вольового зусилля, імпульсивність; екзопсихіка - систему відносин людини та її досвід, тобто інтереси, нахили (схильності), ідеали, переважаючі почуття, сформовані знання.Як же в людині взаємодіють ці два фактори?Природні нахили розвитку індивіда, його тілесна організація, нервова та ендокринна системи, переваги й вади, фізична організація владно впливають на формування його індивідуально-психологічних особливостей.Інколи помітно, що за інших приблизно рівних інтелектуальних і фахових якостей службовими щаблями скоріше просуваються люди з певною фізичною організацією - зростом, статурою, виразом обличчя тощо. Як кажуть, із представницьким, чи презентабельним, виглядом.Часом фізично розвинуті люди не сприймають худих, слабких статурою, малих на зріст, хоч би які розумні речі ті казали.Отже, йшла мова про домінування в комунікативних відносинах ендопсихіки над екзопсихікою.Буває і навпаки.Поведінка людини, її ставлення до інших, досвід, фахова підготовка, розуміння інтересів і спонукань інших забезпечує зовнішньо непоказній людині становище як формального, так і неформального лідера. Особливо тоді, коли все це підкріплюється здатністю останнього до вольових зусиль.Звідси висновок, що природні й соціальні якості не можуть існувати окремо та бути протиставлені одні одним як самостійні підструктури особистості. Вони утворюють єдність (див. рис. 1).Це можна ще. показати на прикладі досліджень, у яких вивчалося формування рис особистості людей, чий зріст не перевищував 80-130 см. Було встановлено значну схожість структур індивідуальності цих людей, у яких, крім низького зросту, не було ніяких патологічних відхилень.У них спостерігалися специфічний інфантильний гумор, некритичний оптимізм, безпосередність, висока витривалість до ситуацій, які вимагають значного емоційного напруження, відсутність будь-якої сором'язливості і т. д.Зазначені риси особистості, будучи наслідком природних особливостей карликів, можуть виникнути і сформуватися лише в тій соціальній ситуації, в якій карлики знаходяться з моменту, коли виявилася різниця у зрості між ними та однолітками. Причина полягає в тому, що до карлика ставляться інакше, ніж до інших людей, бачачи в ньому іграшку і вислювлюючи здивування, що він може відчувати і думати так само, як і решта.У карликів виникає і фіксується специфічна структура індивідуальності, що маскує їхній пригнічений стан (своєрідна захисна реакція, прагнення до комфортності, рівноваги), а іноді й агресивну установку щодо себе та інших.Якщо ж уявити, що карлик формується в товаристві людей того ж зросту, то стане цілком очевидно, що в нього, як і в усіх, хто його оточує, формуватимуться зовсім інші риси особистості. Список використаної літератури:1. Галузинський В.М Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. - К.:
4. Спрямованість особистості
Діяльність людини завжди зумовлена не одним, а декількома мотивами. Вони можуть бути усвідомлюваними і неусвідомлюваними, відігравати домінуючу і побічну роль.Система домінуючих мотивів поведінки і діяльності визначає спрямованість особистості. Провідні мотиви підпорядковують собі всі інші, тому мотиваційна сфера особистості має ієрархічну структуру. Але на поведінку людини впливають і спонукання, що мало усвідомлюються.
Види спрямованості.
Залежно від того, які мотиви в діяльності та поведінці відіграють домінуючу роль, розрізняють такі види спрямованості:
— особистісна спрямованість. Характеризується переважанням у особистості мотивів, спрямованих на забезпечення особистого благополуччя. Наприклад, успішно закінчити вуз, щоб зробити хорошу кар'єру;
— колективістська спрямованість. Зумовлена переважанням мотивів, спрямованих на забезпечення успіху в спільній роботі. Наприклад, намагання здобути командну перемогу у змаганнях;
— ділова спрямованість. Відображає переважання мотивів, які породжені діяльністю і зорієнтовані на неї: інтерес до праці, бажання оволодіти конкретним видом діяльності тощо.
Спрямованість здебільшого визначається усвідомленими мотивами поведінки — цілями, інтересами, ідеалами та переконаннями. Якщо усвідомлюється не тільки мета, а й можливість її досягнення, то йдеться про перспективу особистості. Наприклад, юнак мріє здобути професію інженера. Ретельно підготувавшись до вступу у вуз, він на першому вступному іспиті отримує високу оцінку. Згодом переконується в обґрунтованості своїх надій і усвідомлює своє навчання у вузі не тільки як мету, а і як реальну перспективу.
Неусвідомлювані мотиви.
До них належать різноманітні спонукання, у яких не усвідомлюється причина вибору дії і вчинків. При цьому людина не може пояснити чому вона себе повела так, а не інакше. До неусвідомлюваних мотивів належать потяг і установка.Потяг — неусвідомлюване, нецілеспрямоване спонукання, що виражається в чуттєвому переживанні потреби і не викликає активних дій.Він є первинним емоційним проявом потреби людини в чомусь. Це спонукання, яке не опосередковане свідомим цілеутворенням. Воно ще не має конкретного предметного вираження. Наприклад, людина відчуває потяг до роботи. Проте що їй хочеться робити, вона спочатку не усвідомлює.Установка — неусвідомлювана готовність особистості до діяльності, за допомогою якої може бути задоволена потреба.Установки бувають позитивні й негативні. Наприклад, людині її знайомі розповіли про лікаря — хорошого фахівця, який поставив на ноги багатьох хворих. У неї з'являється позитивна установка «цей лікар є хорошим фахівцем» ще до зустрічі з ним. Якщо ж когось на ринку декілька раз обрахували, обважили, у нього формується негативна установка — «всі продавці — люди нечесні», хоча насправді це далеко не так.Усвідомлювані мотиви. Це мотиви, у яких усвідомлюється причина, що є основою вибору дій і вчинків людини. До усвідомлюваних мотивів відносяться інтереси, переконання, прагнення.Інтерес (лат. interesse — бути всередині) — емоційний вияв пізнавальних потреб людини, що реалізується у спрямованості людини на певні об'єкти, прагненні глибше і повніше їх пізнати.Інтереси людини не вроджені. Вони виникають і розвиваються протягом її життя. Спонукаючи особистість до діяльності, інтерес активізує її. Коли людина зацікавлена тим, що робить, вона працює енергійно, жваво, творчо, отримуючи задоволення навіть тоді, коли робота складна і вимагає значного напруження. Суб'єктивно інтереси виявляються в позитивному ставленні до об'єкта пізнання. Вони дуже різноманітні, їх класифікують за змістом, метою, широтою і стійкістю.За змістом інтереси бувають навчальними, громадськими, науковими, читацькими, трудовими та ін. Загалом видів інтересів існує стільки, скільки є видів людської діяльності.За метою інтереси поділяють на безпосередні та опосередковані. Безпосереднім є інтерес до змісту певної діяльності і процесу її виконання. Він зумовлений емоційною привабливістю об'єктів. Опосередкований інтерес виникає до результату діяльності, хоча сам процес не завжди цікавить суб'єкта.За широтою розрізняють інтереси широкі й вузькі. Широкі інтереси виявляються в декількох галузях діяльності, а вузькі сконцентровано в одній. Широта і вузькість інтересів пов'язані з їх глибиною і поверховістю. Чим ширші інтереси особистості, тим вони поверховіші. Вузькість інтересів пов'язана з їх глибиною. Важливою рисою особистості є наявність у неї кількох глибоких інтересів.За стійкістю розрізняють стійкі та нестійкі інтереси. Стійкий інтерес характеризується тривалістю збереження інтенсивної зосередженості на об'єкті чи галузі діяльності. Останнім часом психологи вважають, що стійкий та інтенсивний інтерес до певної галузі діяльності є діагностичним показником можливих здібностей. Нестійкий інтерес виявляється у короткочасній зосередженості на об'єкті.Важливим аспектом світогляду, що містить не тільки систему поглядів людини на світ, а й характеризує духовне обличчя і визначає її загальну спрямованість, є переконання.Переконання— система мотивів, що спонукають особистість діяти відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду.Ними є знання, в істинності й важливості яких людина впевнена і якими вона керується у своїх діях і вчинках. їх сила і твердість залежать не тільки від логічної обґрунтованості, а й від їх життєвої важливості. Перетворення знань на переконання є складним і тривалим процесом.Важливу роль у життєдіяльності особистості відіграють і прагнення.Прагнення — усвідомлений мотив, у якому виявлена потреба, що може бути задоволена за допомогою вольових зусиль.Прагнення можуть мати різну психологічну форму. Одним із конкретних їх виявів є мрія — створений фантазією образ бажаного майбутнього, що спонукає людину не лише уявляти те, що потрібно зробити, а й підтримує і посилює її енергію. До прагнень відносять і пристрасті — мотиви, в яких виражаються потреби, що мають нездоланну силу і відтісняють у діяльності людини все, що не пов'язано зі значущим об'єктом. Прагненнями є також ідеали як потреба наслідувати приклад, прийнятий особистістю за зразок поведінки. Залежно від віку особистості за ідеал може правити конкретна людина чи узагальнений образ.Мрії, пристрасті та ідеали за своїм змістом бувають високими та низькими і відіграють різну роль у діяльності людини та житті суспільства.
5. Різновидом автоматизованих дій є звички.
Основна відмінність полягає в тому, що навичка - це вміння робитиавтоматизація, тобто без спеціального контролю свідомості, ті чи іншіоперації, а звичка - це тенденція чи потреба здійснювати ті чи іншіавтоматизовані акти. [13, 273] Так, наприклад, дитина оволодів такимнавичкою, як миття рук. Однак цього замало - важливо, щоб у ньоговиробилася звичка завжди мити руки перед їжею, після прогулянки, передсном. Звички спонукають людину діяти певним чином; як інавички, вони можуть бути корисні і шкідливі. Тому важливо, щоб у дитинивідразу ж закріплювалися корисні звички, що роблять позитивний впливна особу. Щоб виробити бажану звичку, необхідно неухильно,ніколи не відступаючи від прийнятого рішення, діяти в певномунапрямі. Коли звичка вироблена, ми чинимо так тому, що інакшене можемо, тому що ми так звикли. Засвоєння дитиною навичок і звичок починається з перших днів йогожиття. Спочатку вони дуже прості і засновані на безумовні рефлекси іафективних станах. Навички дітей легко переходять у звички, яківже в цьому віці відрізняються рисами, близькими дорослим:
- звичні дії виникають у певний час або в певнихумовах;
- неможливість проявити звичку викликає незадоволення, яке удитини виражається в плаче. Тому важливо вже з самого початку не даватиприводу для освіти небажаних звичок, попереджаючи сполученнянебажаних дій з позитивними емоціями. [11, 122]
- . Категорія звички в психології
Людське життя проявляється в поведінці і діяльності. Складневзаємне переплетення цих форм активності часто призводить до того, що їхважко буває вичленити і розмежувати. Тим не менше, істотні їхрозходження дуже важливі. [6, 259] Людині властиво розумове поведінку. Це означає, що йоговчинки, що складають характер поведінки, визначаються інтелектуальним
«Висвічення» існують між предметами зв'язків а стосунків.
Розумове поведінка не є виключним привілеєм людини - намспільні з тваринами всі види розумової діяльності: індукція, дедукція,отже, також абстрагування ... аналіз незнайомих предметів (вжерозбивання горіха є початком аналізу), синтез (у випадку хитрих витівок утварин) і, як з'єднання обох, експеримент (у разі новихперешкод і при скрутних положеннях )». Найпростіші форми поведінки, як відомо, засновані на інстинктивнихдіях. Елементи розумового поведінки з'являються в тих випадках, колиповедінка спирається на відображення співвідношення між предметами (появатак званих обхідних дій), і особливо при використанніпредметів як знарядь. Багато наші вчинки і особливості поведінки з часом стаютьзвичками, тобто автоматичними діями. Автоматизуючи наші дії,звичка робить руху більш точними і вільними. Вона зменшує ступіньсвідомого уваги, з яким здійснюються дії. С. Л. Рубінштейнвідзначав, що освіта звички означає поява не стільки новогоуміння, скільки нового мотиву або тенденції до автоматично виконуванихдіям. [15, 82] Іншими словами, звичка - це дія, виконанняякого стає потребою. Словник визначає звичку як автоматизоване дію,виконання якого в певних умовах стало потребою (наприклад,робити зарядку вранці, швидко ходити і т.д.). З формуванням звичкипов'язане зміщення мотиву дії. Якщо спочатку дію збуджуєтьсямотивом, що лежить поза ним, то з виникненням звички мотивом стаєсама потреба у виконанні цієї дії. Звички формуються в процесі неодноразового виконання дії натій стадії його освоєння, коли при його виконанні вже не виникає будь -яких труднощів вольового або пізнавального характеру. При цьому вирішальнезначення набуває викликається самим функціонуванням дії фізичнаі психічне самопочуття, забарвлюється позитивним емоційним тоном
«Приємного задоволення». Звички можуть виникати в будь-якій сфері діяльності та охоплюватирізні сторони поведінки людини. Слід розрізняти звички. корисні
(звичка до праці, звичка допомагати товаришам, гуляти перед сном і ін) ішкідливі (нестриманість, звичка перебивати мовця та ін.) Життєвоважливі, суспільно цінні звички полегшують формування позитивнихрис особистості, дотримання правил поведінки у суспільному та особистому житті,негативні - дезорганізують поведінку. Формування корисних звичок іборотьба зі шкідливими є найважливішими завданнями виховання. Придбання звички з фізіологічної точки зору є не що інше,як освіта в мозкових структурах стійких нервових зв'язків,відрізняються підвищеною готовністю до функціонування. Система такихнервових зв'язків є основою більш-менш складних форм поведінковихактів, які І. П. Павлов назвав динамічними стереотипами. [6, 248] Вкомплекс нервових структур, що забезпечують звичний спосіб дій, якправило, включаються і механізми емоційного реагування. Вони викликаютьемоційно позитивні стану в період реалізації звички і,навпаки, породжують негативні переживання в обставинах, що заважають їїздійснення. Враховуючи важливу властивість нервової системи легко формувати ізакріплювати звички, навіть якщо вони є непотрібними або шкідливими
(паління, захоплення спиртними напоями і т. п.), можна сміливо стверджувати,що процес розумового управління звичками є, по суті,управління поведінкою. Адже навіть шкідливі звички, явно що завдають шкодиздоров'ю організму, з часом починають сприйматися як нормальнеявище, як щось необхідне і приємне. І сенс управління поведінкоюполягає в тому, щоб вчасно помітити передумови до утвореннянепотрібною або шкідливої звички і усунути їх, щоб не опинитися у неї вполоні. [4, 161]
6. Поняття про інтерес.
Інтерес (лат.interesse – бути всередині) – емоційний вияв пізнавальних потреб людини, що реалізується у спрямованості людини на певні об”єкти, прагненні глибше і повніше їх пізнати.
Інтереси людини не вроджені. Вони виникають і розвиваються протягом її життя. Інтереси виникають на основі потреб, але не зводяться до них. Потреба виражає необхідність, інтерес виражає особисту приязнь до якоїсь діяльності. Інтерес який поглибився і затвердився може стати потребою. Наприклад, інтерес до театру може стати постійною потребою відвідувати спектаклі чи навіть зайнятися сценічною діяльністю.
Формування інтересу не завжди починається з усвідомлення потреб, чи покликання громадського обов'язку. Інтерес може з'явитися стихійно і неусвідомлено внаслідок емоційної привабливості об'єкта, а вже потім усвідомлюється його життєве значення, що може визначатися багатьма причинами: потребами, суспільними вимогами, здібностями.
Емоційна привабливість об'єкта теж має свої глибокі, спочатку, може бути, неусвідомлені джерела, корені як у властивостях об'єкта, так і у властивостях суб'єкта. Чому об'єкт привертає увагу, доставляє радість, насолоду? Тому що по своїх властивостях відповідає якоюсь мірою психічному настрою і потребам особистості. От чому той самий об'єкт не може у всіх людей викликати ті самі переживання. Правда, одні об'єкти відповідають загальнолюдській природі людей, інші - віковим особливостям, треті - соціально-груповим і четверті - індивідуальному складу, специфічним схильностям, поглядам і смакам особистості. У всіх дітей, наприклад, яскравий сонячний об'єкт, звуковий ритм, мелодія викликають насолоду.
Розходження у відносинах до об'єкта залежать від багатства чи бідності особистого досвіду, освіченості і вихованості, своєрідності духовного складу особистості, що відбиває історію її життя і діяльності.
Відносини суб'єкта не тільки направляються, але і виховуються іншими людьми. Наприклад, колективна думка про якості об'єкта та його життєве значення, відношення до даного об'єкта авторитетних людей - усе це впливає на відношення до нього особистості. У період розквіту авіації молодь прагнула в авіацію, у століття космонавтики масовим став інтерес до космічних польотів.
Таким чином, інтереси індивіда, хоча і залежать від особливостей об'єкта і психічних якостей самого індивіда (його культури, вихованості, здібностей і характеру), в остаточному підсумку формуються іншими людьми, колективом, суспільством, суспільною психологією. Отже, інтереси людей мають суспільно-історичне походження. Вони залежать від рівня розвитку виробництва і духовної культури суспільства, розвитку соціальних відносин і т.д..
На кожній історичній ступіні розвитку суспільства поряд із загальнолюдськими виступають класові інтереси. Під впливом усього життя буржуазного суспільства в "золотої" молоді, наприклад, на перший план висуваються грошові і сексуальні інтереси.
У соціалістичному суспільстві передова молодь відчуває інтерес до творчої праці, до творчості в області науки, мистецтва, практики (технічна творчість). Інтерес виявляється в позитивних емоціях, таких, наприклад, як радість і задоволеність від роботи, у можливості легко зосереджувати увагу на об'єкті інтересу і, нарешті, у підвищеній працездатності людини.
Інтереси мають істотне значення у житті та діяльності людини. Повноту і щастя життя людина випробує тоді, коли в її є інтереси. Спонукаючи особистість до діяльност, інтерес активізує її. Коли людина зацікавлена тим, що робить, вона працює енергійно, жваво, творчо, отримуючи задоволення навіть тоді, коли робота складна і вимагає значного напруження. Суб”єктивно інтереси виявляються в позитивному ставленні до об”єкта пізнання. Вони дуже різноманітні. Їх класифікують за змістом, метою, широтою та стійкістю. И. П. Павлов розглядав інтерес як те, що активізує стан кори головного мозку. Робота, що відповідає інтересам, здійснюється легко і продуктивно.
У педагогічній практиці особливо важливо враховувати значення інтересів для розвитку особистості і формування знань. К. Д. Ушинский справедливо писав, що навчання, позбавлене всякого інтересу й узяте тільки силою примуса, убиває в учні полювання до оволодіння знаннями. Разом з тим він указував, що не можна все навчання звести до інтересу. Навчання вимагає і чорнової роботи, значного вольового зусилля.
2. Види інтересів.
Інтереси людей надзвичайно різноманітні, як різноманітна людська діяль-ність. Інтереси розрізняють за змістом та за метою. У цьому плані можна виділити матеріальні, суспільні і духовні інтереси.
Матеріальний інтерес може виявлятися в прагненні до житлових зручнос-тей, гастрономічним виробам, до одягу і т.п.
Духовні інтереси характеризують високий рівень розвитку особистості. Це насамперед пізнавальні інтереси (у широкому змісті слова) до математики, фізики, хімії, біології, філософії, психології і т.п.. До них також відносяться інтереси до літератури і різних видів мистецтва (музики , живопису, театру).
Суспільні інтереси включать: інтерес до суспільної роботи, до організаційної діяльності. Є чимало людей (у тому числі і учнів), що люблять суспільну роботу і віддають їй свої сили. Їх радості і засмучення насамперед пов'язані з успіхами чи неуспіхами в суспільних справах.
Розрізняють безпосередній і опосередкований інтереси. Безпосередній інтерес - це інтерес до самого процесу діяльності: процесу пізнання, оволодіння знаннями, процесу праці, творчості. Він зумовлений емоційною привабливістю об”єктів. Опосередкований інтерес -це інтерес до результатів діяльності, хоча сам процес не завжди цікавить суб”єкта: наприклад, до придбання професії, визначеному службовому і суспільному становищу, ученому званню, і нарешті, до матеріальних результатів праці.
Найбільш сприятливим для активної і продуктивної діяльності особистості є правильне співвідношення безпосереднього й опосередкованого інтересів. Якщо людина любить працю, сам процес праці, піклується про його результати, то вона проявляє ентузіазм, творче відношення до діяльності і домагається успішного завершення праці. При такому сполученні інтересів особистість почуває себе найбільш задоволеною.
За рівнем дієвості розрізняють пасивні та активні інтереси.
Пасивні інтереси – це споглядові інтереси, при яких людина обмежується сприйняттям об'єкта, який її цікавить: наприклад, любить слухати оперу, насолоджується при розгляді картин, але не виявляє активності, щоб глибоко пізнати об'єкт, опанувати ним та зайнятися творчістю в цікавлячій області. Активні інтереси - це інтереси діючі, коли людина не обмежується споглядами, а діє, опановуючи об'єктом інтересу. Активний інтерес - один з пробудників розвитку особистості, формування знань і навичок, здібностей і характеру.
Інтереси розрізняють також і по обсягу. Таке розходження не визначає видів інтересу, а скоріше характеризує структуру інтересів особистості.
За широтою розрізняють інтереси широкі та вузькі. Широкі інтереси виявляються в декількох галузях діяльності, а вузькі сконцентровано в одній. Широта і вузькість інтересів пов”язані з їх глибиною і поверховістю. Чим ширші інтереси особистості, тим вони поверховіші. Вузькість інтересів пов”язана з їх глибиною. Важливою рисою особистості є наявність у неї кількох глибоких інтересів.
За стійкістю розрізняються стійкі та нестійкі інтереси. Стійкий інтерес ха-рактеризується тривалістю збереження інтенсивної зосередженості на об”єкті чи галузі діяльності. Останнім часом психологи вважають, що стійкий інтерес до певної галузі діяльності є діагностичним показником можливих здібностей. Нестійкий інтерес виявляється у короткочасній зосередженості на об”єкті.
Можуть бути люди із широкими, різнобічними і глибокими інтересами і люди із широкими, але поверхневими інтересами. Багато вчених і письменників відрізнялися різнобічними інтересами (М. В. Ломоносов, Д. И. Менделєєв, А. С. Пушкін, Л. Н. Толстой і ін.). Зустрічаються і такі люди, що виявляють допитливість до всього, але сковзають по поверхні явищ, глибоко не проникаючи в їхню сутність, не захоплюючись серйозно і постійно чим-небудь одним. Нарешті, є люди з глибокими, але дуже вузькими інтересами. Вузькість інтересів, у відомій мірі може обмежувати розвиток особистості.
Найбільш позитивним є такий тип людини, у якого на тлі широких, багатобічних інтересів є центральний, основний інтерес, що визначає сенс життя й основний напрямок у діяльності. К. Маркс, наприклад, був людиною широких інтересів, але основним інтересом його життя залишалася боротьба за звільнення пролетаріату. Цієї мети він і підкоряв свою теоретичну і революційну практичну роботу. Гордон Л.Д. Психологія і педагогіка інтересу. - К.: Радянська школа, 1940. - 123 с.
7. Особистість як суб´єкт соціальних відносин
Важливе значення мають життєві цілі. Чим більше особистість усвідомлює свої життєві цілі, тим більше вони починають впливати на формування її потреб та інтересів. У соціологічній літературі визначення "цілі", "життєві цілі" неоднозначні. Одні вчені розглядають ціль як форму випереджуючого відображення, інші — як бажаний образ майбутнього результату діяльності. Зокрема, відомий дослідник А. І. Яценко подає таке визначення: "Ціль — ідеальний образ (наочно-чуттєвий або абстрактно-мислений) майбутнього результату діяльності до усвідомлених потреб". Життєві цілі особистості характеризуються такими ознаками:
· є корінними, стрижневими, кінцевими цілями;
· мають абсолютний характер, у тому розумінні, що важливіших цілей людина просто не може мати;
· з огляду на те, що зазвичай не можуть бути досягнуті відразу, зважаючи на відсутність готових засобів реалізації, потребують вирішення завдань створення цих засобів;
· є підсумком послідовного виконання дій, які пов´язані зі здійсненням найближчих і проміжних цілей;
· надають змісту конкретним і окремим цілям.
Отже, життєві цілі відображають корінні, головні інтереси особистості, спрямовують її на вирішення найсуттєвіших для неї завдань і реалізуються протягом людського життя.Цілі поділяють на види залежно від вибраної основи класифікації. За соціальним змістом - на прогресивні і регресивні; гуманні й антигуманні. За відповідністю об´єктивним можливостям їх здійснення - на реальні й утопічні; абстрактні і конкретні. За критерієм їх розгорнутості в соціальному часі - на найближчі і перспективні; короткострокові і довгострокові; кінцеві і проміжні. За критерієм значущості для суб´єкта життєдіяльності - на суттєві і несуттєві; головні і другорядні.Із життєвими цілями особистості тісно пов´язані її ідеали. Ідеал - це те, до чого прагне певна особистість, яка формується, ким вона хоче стати в майбутньому, якими рисами хоче володіти. Ідеал — це також образ людини, що є для певної особистості зразком життя. Ідеал формується під впливом суспільних умов життя, а також у процесі діяльності та спілкування особистості, в процесі її навчання та виховання.Важливе значення для особистості як суб´єкта суспільних відносин і власного життя мають переконання, як певні знання, у правильності і життєвій важливості яких людина глибоко впевнена, і які служать їй керівництвом до дій. Перетворення знань на переконання — тривалий і складний процес. Сила і твердість переконань спирається не тільки на логічну обґрунтованість цих знань, всебічну їх продуманість, але і на розуміння їх життєвої значущості, життєвого сенсу, стверджуваного досвідом людини.Серед різноманітності переконань особистості особливо важливе значення мають моральні переконання, які скеровують її суспільну поведінку, зокрема, щодо стосунків між людьми в суспільстві, їхніх вчинків, рис, норм і правил поведінки. Відповідно до моральних переконань особистість будує свої стосунки з іншими людьми, дотримується їх як обов´язку, вважаючи справою честі.
8. Переконання
Суттєвим мотивом поведінки особистості є її переконання - це система усвідомлюваних потреб, які спонукають діяти відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду. Переконання є спонукальною силою поведінки, що змушує переживати свої вчинки.Переконання - це система знань, пропущених через почуття. Переконана та людина, в якої ідеї поєдналися з почуттям і волею. Вона не здатна на вчинок, що суперечить її принципам.Переконання мають велике значення в соціальній характеристиці особистості. Буває, що людина когось критикує, а поводиться так само. Це свідчить, що її переконання не є керівництвом до дії. Якщо знання й переконання утворюють упорядковану й внутрішньо організовану систему поглядів, вони становлять світогляд особистості.
9. Самосвідомість особистості
Усвідомлення людиною світу не зводиться до відображення лише зовнішніх об´єктів. Фокус свідомості може бути спрямовано і на самого суб´єкта, на його власну діяльність, його внутрішній світ. Таке усвідомлення людиною самої себе отримало в психології статус особливого феномена - самосвідомості.
САМОСВІДОМІСТЬ - це здатність людини усвідомити саму себе, своє «Я», свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його сенс, власну поведінку й переживання тощо.
На відміну від свідомості, самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. Якщо свідомість є знанням про іншого, то самосвідомість - знанням людини про саму себе. Якщо свідомість орієнтована на весь об´єктивний світ, то об´єктом самосвідомості є сама особистість. У самосвідомості вона постає і як суб´єкт, і як об´єкт пізнання.
Структура самосвідомості людини складна. Вона відзначається різноманітністю форм вияву, які пов´язані з усіма аспектами її психічної діяльності:
- ПІЗНАВАЛЬНОЇ - самокритичність, самоаналіз, самооцінка, самопереконання, самоіронія тощо;
- ЕМОЦІЙНОЇ - самозадоволення, самоповага, самолюбство, самосхвалення тощо;
- ВОЛЬОВОЇ - самодисципліна, самонаказ, самоконтроль, саморегуляція, самовимогливість тощо.
Центральними і найбільш дослідженими структурними компонентами самосвідомості є феномени саморегуляції, самооцінки, самоаналізу. Кожна дитина народжується як індивід людського роду. Проте в процесі життя не кожний стає особистістю. Особистість розглядається як саморегулююча система (І.П. Павлов). Це такий рівень розвитку людини, коли вона сама здійснює управління своїми діями, вчинками, поведінкою, емоційним станом, ставленням до навколишнього середовища.
Самооцінка особистості - це усвідомлення власної ідентичності незалежно від зовнішніх впливів. Вона складається в процесі пізнання людиною себе. За змістом самооцінка розрізняється як завищена, занижена та адекватна, саме остання сприяє розвитку людини. Завищена або занижена ускладнюють цей процес. Те, як людина оцінює себе - відчуття гідності, самозадоволення, самоповага, або приниження, почуття неповноцінності - частково залежить від її соціального статусу, але ще більш від оцінок, які вона отримує від значущих для неї осіб (Шибутані).Самопізнання пов´язано із самоаналізом і самокритичністю, що дають змогу кожному глибше пізнати себе самого, усвідомити духовне зростання, а також стимулювати свій розвиток. Вищий рівень саморозвитку людини включає вибір цінностей, моральних норм, образу життя, професії.Самопізнання виявляє потребу людини в самодостатності й самоутвердженні. В особистому і соціальному аспектах самоствердження має різні форми.Особливо важливо самоутвердження в молоді роки - в навчанні, роботі, стосунках між людьми. Воно асоціюється насамперед із самостійністю, самовідповідальністю, самоініціативою, самодостатністю.Самосвідомість розвивається, змінюється, збагачується впродовж життя людини. У кожного є природна схильність до самовдосконалення, яка на певному етапі розвитку особистості та впливу суспільства постає як усвідомлення прагнення до творчого саморозвитку, самореалізації. Самовдосконалення і самовияв людини є процес постійного розвитку, сходження (С.Л. Рубінштейн).Високий рівень самосвідомості зумовлює саморозвиток і самовиховання.
2. Модуль 1 Что является объектом и предметом статистики Каковы ее задачи Какие методы применяются в с
3. Аналіз уроку української літератури.html
4. Казаки (конец XV - первая половина XVII вв)
5. конкурентоспособность сегодня оно подразумевает не только особый подход к формированию ценовой политики
6. І Фізичні методи зменшують біль сприяють розсмоктуванню відновлюють обмін речовин нормалізують оваріал
7. установленное и узаконенное право руководить действиями и поведением других людей
8. Варіант 36 1. Один з духовних символів російської історичної свідомості натхненник князя Димитра на борот
9. Е 50 на выпускной 250р
10. Тема 1 Введение в массаж Требования к кабинету Кабинет должен иметь площадь не менее 12 м2 если в нем рабо
11. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ по выполнению контрольных и курсовых работ для слушателей 4 курса юридическо
12. Дискуссии о норманнской теории В конце IXв
13. Антон Иванович Деникин
14. Лекція 1 з курсу Соціальна реабілітація та патронаж Поняття цілі та завдання патронажу договір про патрон
15. Олександрійське училище культури Розробка Драматургі
16. 09м конструктивное решение выполняется по 4 схемам- Консольная плита защемленная стеной
17. Введение в специальность по дисциплине- менеджмент в социальной сфере (шпаргалка)
18. периодическим то можно будет хранить историю изменения этих значений с различной точностью например год
19. Международный туризм История состояние и перспективы развития
20. КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА По дисциплине Налоги и налогообложение Выполнила-студентка