У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

Лекція 7 Шляхи аналізу та подолання конфліктів Пла

Работа добавлена на сайт samzan.net: 2016-06-20

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 25.2.2025

Лекція 7. Шляхи аналізу та подолання конфліктів

                                                  План лекції:

1. Психологія взаєморозуміння як психологічна основа попередження і розв’язання між особистих конфліктів.

2. Конструктивне вирішення конфліктів.

3. Медіаторство і регулювання конфлікту.

4. Технології переговорів по розв’язанню конфліктів.

1. Психологія взаєморозуміння як психологічна основа попередження і розв’язання між особистих конфліктів.

Взаєморозуміння

Саме від взаєморозуміння між співробітниками організації залежить, яким буде морально-психологічний клімат в організації, а від взаєморозуміння між діловими партнерами – які будуть між ними стосунки. Зупинимось на аналізі психологічних аспектів поняття та феномена взаєморозуміння.

Взаєморозуміння це таке розшифрування партнерами повідомлень і дій один одного, яке відповідає їх значенню з погляду їхніх авторів.

Виділяють рівні взаєморозуміння:

- згода;

- осмислення;

- співпереживання.

Згода достатньо взаємопогоджені ситуації та правила поведінки кожного учасники спілкування. Це зовнішній формальний рівень взаєморозуміння. Уміння зрозуміти ситуацію і підпорядкувати свої емоції та поведінку відповідно до ситуації та поведінки інших – необхідна умова спільної діяльності.

Розуміння як осмислення – це такий стан свідомості, коли у суб’єкта виникає впевненість в адекватності своїх уявлень і дібраних засобів впливу.

Взаєморозуміння як співпереживання передбачає здатність ураховувати стан співбесідника. К. Станіславський писав, що зрозуміти – означає відчути.

Взаєморозуміння – це сфера людських взаємин, де тісно переплітаються пізнавальні процеси та емоції, соціально-психологічні правила та етичні норми. Це не тільки розуміння інформації, її передавання, приймання, а й розуміння іншого як особистості з її потребами, інтересами, установками, переживаннями, досягненнями і недоліками, з її бажанням виглядати гідно та привабливо в очах інших, бути значущою фігурою для них і т. ін.

Бар’єри на шляху до взаєморозуміння 

Розуміння інформації іншими залежить від бажання співрозмовника зрозуміти інформацію, що передається, повноти інформації, логіки викладення, вміння стимулювати іншого до роздумів. Якщо цього немає, на шляху до взаєморозуміння виникають бар’єри.

Вони можуть виникати залежно від характеру комунікації та індивідуальних особливостей людей, які спілкуються, особливостей соціальних груп, до яких належать співбесідники та їх соціокультурних відмінностей:

Бар’єри спілкування можуть виникати також тому, що співбесідники відносяться до різних соціальних груп: за віком, статтю, професією, національністю і т. ін.

Виникнення бар’єрів у взаєморозумінні і можливості їх подолання залежать від рівня культури, знання особливостей психології особистості.

Механізми взаєморозуміння 

Важливим при спілкуванні повинно бути уміння обходити бар’єри, уміння вносити корективи у подальше спілкування. Важливо вміти прогнозувати, передбачати виникнення можливих бар’єрів, будувати тактику їх запобігання.

Прагнення до взаєморозуміння не тільки психологічна, а й етична проблема. Використання механізмів взаєморозуміння, їх пошук, добір і зміна – це прояв моралі в реальності, свідчення моральності людини.

Механізми взаєморозуміння:

  •  рефлексія;
  •  ідентифікація;
  •  емпатія.

Рефлексія – у соціальній психології це механізм усвідомлення індивідом чи групою того, як їх насправді сприймають і оцінюють інші індивіди чи групи.

Ідентифікація – уподібнення себе іншому.

Емпатія – уміння проникнути в переживання іншої людини, уміння співпереживати, співчувати.

2. Конструктивне вирішення конфліктів.

Конфлікт (з лат. conflictus – зіткнення) – особливий вид взаємодії, в основі якого лежать протилежні і несумісні цілі, інтереси, типи поведінки людей та соціальних груп, які супроводжуються негативними психологічними проявами.

Виникнення конфліктів є об’єктивним і неминучим явищем. Адже життя – це постійний діалектичний процес виникнення проблем та їх наступного вирішення. Якщо у стосунках між людьми проблем не виникає, тоді наявним є факт “застою”, відсутності розвитку. Взаємовідносини людей, у яких відсутні конфлікти, поступово згасають. Конфлікти, в свою чергу, породжують відповідальність і небайдужість, стимулюють оновлення і поліпшення стосунків між людьми. Тому проблема, здебільшого, полягає не в наявності самого факту конфлікту, а в тому, який характер він носить – деструктивний чи конструктивний – і яким чином розв’язується.

Конструктивна та деструктивна суть конфліктів

Деструктивний конфлікт переводить причини, що призвели до конфлікту, на “особистості”. Дана установка не веде до вирішення конфлікту, а навпаки, його загострює (зростає упередженість проти партнера, напруга у взаємостосунках, посилюються неприємні почуття та переживання, виникають стреси та ін.). Прикладом деструктивного конфлікту є сварка, коли кожна з конфліктуючих сторін висловлює свою негативну оцінку особистості опонента.

Конструктивний конфлікт базується не на “особистостях”, а на виявленні об’єктивних причин незгоди (різні точки зору на проблему, способи вирішення проблеми тощо). Даний підхід переводить процес проходження конфлікту від конфронтації до співробітництва. В основі співробітництва, з одного боку, лежить повага до себе, почуття власної гідності, чесність, намагання знайти справжню причину конфлікту, а з іншого, повага до інших, дружелюбність, визнання права інших на власну точку зору, позицію. Дана поведінка в конфлікті приводить до більш глибокого розуміння проблеми, взаємодовіри, готовності зрозуміти один одного і, в подальшому, вирішенню (улагодженню) конфлікту.

Стадії (етапи) конфлікту:

1.  Виникнення конфліктної ситуації.

2. Усвідомлення ситуації як конфліктної хоча би однією із сторін.

3. Стадія конфліктної поведінки або взаємодії.

4. Стадія вирішення конфлікту.

Способи управління конфліктом (способи поведінки в конфлікті):

- Ухилення від конфліктної взаємодії.

- Згладжування конфлікту. Реалізація принципу кота Леопольда “Давайте жити дружньо!”

- Боротьба за перемогу в конфлікті.

- Компроміс.

Методика вирішення конфлікту:

1. “Зняти маски” (ревнивця, егоїста, диктатора, заздрісника, агресора тощо) і “стати самим собою”.

2. Виявити і усвідомити справжню причину конфлікту.

3. Відмовитися від принципу “перемога за будь-яку ціну”. В конфліктах не перемагають, їх улагоджують.

4. Знайти декілька можливих варіантів вирішення конфлікту.

5. Оцінити варіанти і вибрати кращий.

6. Переконати іншу сторону конфлікту у тому, що даний варіант є найоптимальніший (“говорити, щоб нас почули”, уміти “слухати” іншу сторону).

7. Усвідомлювати й оберігати цінність взаємовідносин.

3. Медіаторство і регулювання конфлікту.

Зазвичай медіацію визначають як сприяння третьої сторони двом (або більше) іншим у пошуках згоди у суперечливій або конфліктній ситуації. Принципова можливість медіаторства основана на визнанні факту позитивного впливу присутності нейтральної сторони на ефективність проведення переговорів.

Зазначимо, що впродовж останніх десятиліть інтерес до цієї форми керування конфліктами невпинно зростає. Цей факт можна пояснити поширенням різних форм переговорних процесів у суспільстві та успіхами медіаторства у сфері розв'язання міжнародних конфліктів. Медіаторство набуває статусу узаконеної форми розв'язання спірних проблем, зокрема у практиці міжнародних відносин.

Медіаторство, має два позитивні аспекти впливу на процес врегулювання конфлікту. По-перше, присутність на переговорах третьої сторони сама собою має позитивний ефект, оскільки знижує міру деструктивності у взаємодії сторін насамперед за рахунок посилення конвенціональності. По-друге, медіаторство, спрямоване на організацію ефективної комунікації, діалогу між сторонами конфлікту, робить їх активними учасниками процесу розв'язання конфлікту. За умови правильної організації їхньої взаємодії, спрямованої на прийняття взаємоприйнятних рішень, вона веде до зниження конфронтації та поліпшення співробітництва, а значить - і до пом'якшення їхнього протистояння та відновлення стосунків.

Центральною фігурою у процесі медіаторства є медіатор.

Медіатор (від англійського mediator) - це особа (група осіб або організація), яка здійснює посередницьку діяльність. Медіаторство може мати формальний, офіційний, або неформальний, неофіційний, характер. Офіційне медіаторство передбачає, що у медіатора є нормативний статус або можливості впливу на опонентів. Неформальне медіаторство полягає у відсутності нормативного статусу медіатора, але учасники конфлікту визнають неформальний авторитет цієї особи у розв'язанні подібних проблем.

Офіційними медіаторами можуть бути:

1) міждержавні організації (наприклад, ООН та ін.);

2) окремі держави;

3) державні правові інститути (арбітражний суд, прокуратура і т. д.);

4) урядові або інші державні комісії (наприклад, ті, що створюються для врегулювання страйків);

5) представники правоохоронних органів (наприклад, дільничний інспектор);

6) керівники установ, закладів, фірм і т. п.;

7) громадські організації (комісії з вирішення трудових суперечок та конфліктів, профспілки і т. д.);

8) професійні медіатори-конфліктологи.

Неофіційними медіаторами зазвичай є:

1) відомі люди, які досягли успіхів у суспільно значущій діяльності (політики, колишні державні діячі);

2) представники релігійних організацій;

3) професійні психологи, педагоги, соціальні працівники;

4) неформальні лідери соціальних груп різного рівня;

5) старші за віком члени родини;

6) друзі, сусіди, просто свідки конфлікту.

Потрібно пам'ятати, що процес медіації не завжди є ефективним. На ефективність діяльності третьої сторони у конфлікті, впливає низка чинників:

1. Мотивованість обох сторін на спільну роботу, готовність враховувати думку посередника та приймати запропоноване ним рішення.

2. Особливості та характер діяльності третьої сторони:

1) зацікавленість третьої сторони у врегулюванні конфлікту;

2) наявність знань і професійних якостей щодо проведення регулювального процесу, а також здатності переконувати;

3) наявність досвіду успішного регулювання конфліктів у минулому;

4) знання ситуації, обставин та особливостей конфлікту.

4. Технології переговорів по розв’язанню конфліктів.

Переговори як метод вирішення конфліктів являють собою набір тактичних прийомів, спрямованих на пошук взаємоприйнятних рішень для сторін-конфліктерів.

Застосування переговорів для розв’язання конфлікту можливе за певних умов:

- існування взаємозалежності сторін, що беруть участь у конфлікті;
відсутності значного розходження в силі суб’єктів конфлікту;
відповідності стадії розвитку конфлікту можливостям переговорів;
участь у переговорах сторін, які реально можуть приймати рішення в ситуації, що склалася.

Кожен конфлікт у своєму розвитку проходить декілька стадій, на яких переговори може бути не сприйнято, тому що ще рано або пізно, і можливі тільки відповідні агресивні дії.

Уважається, що переговори доцільно вести тільки з тими силами, які мають владу в сформованій ситуації і можуть вплинути на результат події. Можна виділити декілька груп, чиї інтереси зачіпаються в конфлікті:
первинні групи — порушено їхні особисті інтереси, вони самі беруть участь у конфлікті, але не завжди від цих груп залежить можливість успішного ведення переговорів;

вторинні групи — порушено їхні інтереси, але ці сили не прагнуть до відкритого прояву своєї зацікавленості, їх дії приховані до визначеного часу.

Можуть існувати ще й треті сили, які також зацікавлені в конфлікті, але ще більш приховані.

Правильно організовані переговори проходять послідовно декілька етапів:

- підготовка до початку переговорів (до відкриття переговорів);

- попередній вибір позиції (первісні заяви учасників про їхню позицію в даних переговорах);

-  пошук взаємоприйнятного рішення (психологічна боротьба, установлення реальної позиції опонентів);

- завершення (вихід із наявної кризи чи переговорної безвиході).

Механізми і технологія переговорного процесу

Переговорний процес — це специфічний вид спільної діяльності. Його особливості: цілі, інтереси, позиції сторін не збігаються; на переговорах кожен опонент тісно контактує з іншим і змушений рахуватися з його діями.

Тому переговори як соціально-психологічний процес мають психологічні механізми й особливу технологію проведення.

Психологічні механізми являють собою цілісну сукупність психічних процесів, що забезпечують рух до результату в чіткій послідовності. Виділяють такі механізми: узгодження цілей та інтересів, прагнення до взаємної довіри сторін; забезпечення балансу влади та взаємного контролю сторін.

Узгодження цілей та інтересів. Переговори стають процесом обговорення завдяки дії цього механізму. Результативність переговорів визначається мірою досягнутого узгодження цілей та інтересів. Сутність механізму: сторони на основі почергового висунення, обґрунтування своїх інтересів, обговорення їх сумісності виробляють узгоджену загальну мету. Узгодження буде більш ефективним за умови забезпечення: орієнтації сторін на вирішення проблеми; гарних чи нейтральних міжособистісних стосунків опонентів; поважного ставлення до опонента; розкриття сторонами позицій, пред’явлення чітких індивідуальних цілей; здатності до коригування своїх цілей.

Прагнення до взаємної довіри сторін. Як соціально-психологічний феномен довіра являє собою єдність сприйняття іншої людини та ставлення до неї. Розрізняють потенційну й реальну довіру. Якщо одна людина говорить іншій, що вона їй довіряє, то це означає, що вона знає, як цей інший може вчинити в тій чи іншій ситуації, очікує позитивних дій стосовно себе і тому так до нього ставиться. Коли конфлікт виник і триває, складно говорити про яку-небудь довіру сторін. Протидія, негативні емоції, отримання збитку можуть викликати тільки недовіру й очікування небезпеки. Але якщо сторони погодилися на переговори, значить протиборство припинено, нехай тимчасово. Усвідомлення сторонами необхідності вирішення проблеми мирним шляхом, тобто за допомогою переговорів, запускає механізм установлення взаємної довіри. Звичайно, сторони ризикують, будучи змушеними довіряти недавньому супротивникові. Однак узгодження інтересів, кроки назустріч один одному, ослаблення негативних емоцій, виправлення перекрученого сприйняття сприяють розвиткові взаємної довіри.

 

PAGE   \* MERGEFORMAT 9




1. Творческое мышление его способности и условия развития Контрольную работу
2. Лабораторная работа 28 тЕПЛОПРОВОДНОСТЬ ГАЗОВ Цель работы- Изучение процессов переноса в воздухе ра
3. Мое глубокое убеждение состоит в том что основной посыл реформаторства ~ то что для реформатора не имеет зн
4. Методики учета расходов на предприятиях общественного питания
5. тема Гипотеза работы- влияние автоматизированной системы на повышение эффективности работы транспортнол
6. на тему- ОСНОВНЫЕ ЭТАПЫ И ЭЛЕМЕНТЫ РАЗРАБОТКИ ПРИНЯТИЯ И РЕАЛИЗАЦИИ
7. Понятие кредитоспособности предприятия 5 1
8. Лабораторная работа СП2 ИССЛЕДОВАНИЕ АБСОРБЦИОННОГО СПЕКТРА МОЛЕКУЛЯРНОГО КРАСИТЕЛЯ Цель ра
9. Российская школа как историко-культурный феномен европейского образования.html
10. монополистов присваивающих ренту при добыче и экспорте полезных ископаемых решающим образом влияют на бюд