Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Перша концепція має назву системного підходу до виокремлення структурних елементів світового господарства, згідно з нею у структурі світового господарства розглядають три складові:
• світове капіталістичне господарство;
• національне капіталістичне господарство, яке виокремлюють у межах світового капіталістичного господарства як сукупності економік відповідних держав;
• світ, що розвивається.
Друга концепція структуризації світового господарства має таку структуру
• центр світового господарства, до якого належать економічно розвинені країни;
• периферія, яка включає країни, що розвиваються.
Ще одна концепція структуризації світового господарства ґрунтується на принципі політичної противаги, за яким розглядають два види структури світового господарства:
• поділ світового господарства на Схід і Захід. До країн Сходу належать держави перехідної економіки і ті, що розвиваються, які розташовані у східній півкулі нашої планети. До Заходу належать економічно розвинені країни, розташовані у західній півкулі;
• поділ світового господарства на Північ і Південь. Відповідно до цього Північ як складова світового господарства включає економічно розвинені країни, а Південь — країни, що розвиваються. Отже, перший напрям аналізу структури світового господарства
в основному передбачає виокремлення її складових за найзагальнішими показниками господарського розвитку та політико-соціальної й ідеологічної орієнтації їх функціонування в сучасних умовах.
Структуризація світового господарства ґрунтується на таких принципах:
1. Економічний принцип. Згідно з цим принципом світове господарство поділяють за двома такими ознаками: переважний розвиток промисловості або сільського господарства; рівень економічного розвитку країни. За першою ознакою виокремлюють такі структурні елементи світового господарства:
• промислово розвинені країни;
• аграрні країни.
За рівнем економічного розвитку світове господарство поділяють на такі частини:
• економічно розвинені країни світу;
• нові індустріальні країни. Це держави, які інтенсивно використовують за допомогою економічно розвинених країн сучасні досягнення науково-технічної революції з метою стабілізації економіки та зростання національного господарства, до них належать Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Таїланд;
• країни, що розвиваються. За класифікацією ООН, в сучасних умовах налічується понад 150 країн, що розвиваються.
2. Принцип ступеня розвитку ринку. Згідно з цим принципом виокремлюють:
• країни з розвиненою ринковою економікою, до них належать промислово розвинені країни світу. За класифікацією ООН, у сучасних умовах є близько 40 таких держав;
• країни з ринковою економікою, до них належать більшість країн, що розвиваються;
• країни з перехідною економікою, яка еволюціонує у напряму до ринку. За класифікацією ООН, нині налічується 26 таких країн;
• країни з командною центрально-керованою економікою, до них належать країни соціалістичної орієнтації.
3. Організаційний принцип. Відповідно до цього принципу виокремлюють міжнародні інтеграційні об'єднання, окремі групи країн, насамперед — це:
• Європейський Союз, це інтеграційне об'єднання, до якого нині належать 15 країн Західної Європи, у 2004 р. їх буде 25;
• СНД;
• Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, яка об'єднує країни Латинської Америки;
• Організація економічного співробітництва і розвитку, до якої належать США, країни Західної Європи;
• інші міжнародні інтеграційні об'єднання або групи країн.
4. Регіональний принцип. Згідно з цим принципом структура світового господарства розглядається за ознакою територіального розміщення груп країн світу, насамперед їх розташування за континентами:
• країни Європи;
• країни Азії;
• країни Північної Америки;
• країни Південної Америки;
• країни Африки;
• Австралія, Нова Зеландія.
Отже, структура світового господарства досить розгалужена і базується на конкретних підходах до його систематизації.
2 самостійне питання вільний ринок лібералізм неолібералізм
Ві́льний ри́нок (англ. Free Market) — ринок, на якому державне регулювання і втручання не мають ніякого впливу на співвідношення попиту і пропозиції. Вільний ринок заснований на економічній відособленості юридично вільних товаровиробників, тримається на системі вільного підприємництва.
Класична школа або Класичний лібералізм виступає за індивідуальні права на власність і свободу контракту. Гаслом цієї форми лібералізму є «вільне приватне підприємство». Перевага віддається капіталізму на основі принципу невтручання держави в економіку (laissez-faire), що означає скасування державних субсидій та юридичних бар'єрів для торгівлі. Економічні ліберали вважають, що ринок не потребує державного регулювання. Деякі з них готові допустити урядовий нагляд над монополіями та картелями, інші стверджують, що монополізація ринку виникає тільки як наслідок дій держави. Економічний лібералізм стверджує, що вартість товарів і послуг повинні визначатися вільним вибором індивідуумів, тобто, ринковими силами. Деякі допускають присутність ринкових сил навіть в галузях, де держава традиційно зберігає монополію, наприклад, забезпечення безпеки або судочинстві. Економічний лібералізм розглядає економічну нерівність, яка виникає через нерівні позицій при укладанні контрактів, як природний результат конкуренції, за умови відсутності примусу.
Неолібералізм, або ж неокласична школа економіки, виступає за існування приватної власності. Приватна власність є незамінною частиною неоліберального суспільного порядку. Для представників неолібералізму приватна власність та вільний ринок є механізмами децентралізації ухвалення рішень. Словами Людвіга фон Мізеса «Якщо спробувати передати ідеї лібералізму одним словом, то це слово буде власність, або приватна власність на засоби виробництва. Решта випливає з цього принципу.»
СНР ( система національних рахунків ) – це певна система національних рахунків, яка призначена для визначення показників розвитку та стабільності економіки.
СНР – була розроблена статистичною комісією ООН з метою недопущення розбіжностей у відображенні основних економічних показників різних країн.
СНР є уніфікованою і рекомендованою усім країнам світу. Норвезький вчений Граграф Фріш у 1969 отримав Нобелівську премію за розробку принципів побудови СНР. Всі рахунки системи побудовані за типом бухгалтерських балансів: доходи-видатки. В результаті досягнення узгодження економічних операцій, які формують процес створення національного продукту. Всі результати економічної діяльності оцінюються за ринковими цінами.
СНР – охоплює всі сфери виробництва та послуг, зокрема домашні господарства, приватний бізнес, державу.
Метою побудови СНР є кількісна характеристика макроекономічних процесів та їхніх результатів, пов’язаних із виробництвом матеріальних благ і послуг, утворенням, розподілом, перерозподілом і використанням доходів, а також із міжнародною економічною діяльністю. Ця характеристика здійснюється шляхом збалансування ресурсів та їхнього використання на основі взаємопов’язаної системи показників, об’єднаних у балансові таблиці (рахунки).
СНР дає змогу:
- виявити кількісні взаємозалежності і пропорції, структуру формування й використання ресурсів, матеріальних благ та послуг;
- оцінити процеси формування, розподілу, перерозподілу та використання доходів за секторами і галузями економіки, розподілу на кінцеве споживання та заощадження;
- проаналізувати джерела та напрями капітальних витрат, формування фінансових активів і пасивів;
- охарактеризувати рух капіталів у регіональному й галузевому розрізах, а також за формами власності;
- кількісно оцінити взаємини держави, окремих регіонів і підприємств з іншими країнами;
- здійснити порівняльний аналіз кількісних характеристик, темпів і пропорцій розвитку економіки країни з іншими державами світу.
Україна впроваджує СНР з 1993 року
Основними макроекономічними показниками СНР є: валовий внутрішній продукт (ВВП); чистий внутрішній продукт (ЧВП); валовий національний дохід (ВНД); чистий національний дохід (ЧНД). Залежність між цими показниками зображено на рисунку.
СНР структурно складається з логічно послідовної інтегрованої сукупності макроекономічних рахунків, балансових відомостей і таблиць, стандартизованих стосовно концепцій, визначень, конвенцій та правил обліку. Технікою макроекономічного обліку в СНР є подвійний запис. Кожну економічну операцію за даними певних змістових таблиць, балансових відомостей та розрахунків відображають двічі - у ресурсах та у використанні, що відповідає бухгалтерській методології записів у дебеті і кредиті. У СНР використовують 9 синтетичних рахунків, шифри і назви яких наведено нижче:
0 - Зведений рахунок товарів і послуг;
1 - Рахунок виробництва;
2 - Рахунок утворення доходу;
3 - Рахунок розподілу первинного доходу;
4 - Рахунок вторинного розподілу доходу;
5 - Рахунок використання доходу;
6 - Рахунок операцій з капіталом;
7 - Рахунок фінансування;
8 - Рахунок інших країн (решти світу).
В Україні національні рахунки розробляє Державний комітет статистики за міжнародним стандартом — СНР ООН 1993 p. Зведені рахунки як для економіки в цілому, так і за її секторами, а також аналітичні таблиці ключового показника СНР — валового внутрішнього продукту (ВВП) публікуються у статистичному щорічнику України.
У застосуванні СНР в Україні є ще проблеми методологічного і організаційного характеру, зокрема адаптації офіційної статистики до умов ринкової економіки; розробки і застосування нових класифікацій і групувань за секторами, галузями, видами діяльності; завершення реформи бухгалтерського обліку в напрямі міжнародних стандартів обліку і фінансової звітності; удосконалення системи збирання й обробки економічної інформації, зокрема вибіркових обстежень, реєстрів, переписів тощо; підготовка сучасних кадрів.