Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
3.Геополітичне становище укр.зем у др.пол.14ст. Захоп Лит держ півд-зах рус землі протягом др.пол14ст.перебували на становищі удільних князівств(із залишками місц автономії),очолюваних князями-членами лит великокняз роду.Укр народність тоді через складні і важкі істор умови не створила окремої держ.У той час півд-зах рус землі,на яких тоді форм укр народність, стали об'єктом актив зовнішньополіт інтересів феод держ — Литви, Польщі, Угорщини. Гедимін завершив приєдн західнорус(білоруських)земель,і приступив до приєднання півд-зах рус (укр)земель.Ольгерд,мета→ приєднати «всю Русь».На поч 60-х років 14ст.під владою Литви опинилася вел част тер-ії Укр—Чернігово-Сіверщина,Київ-а, Переяслав-а,Поділля,більша част Волині.а Галичину і частково за Волинь ще велася боротьба.Приєднавши більшість укр,білорус та част рос земель,Лит князівство стало вел феод держ.Укр,білорус і рос землі за тер-єю й кіл-ю насел були в 5р більшими,ніж власне Литва.У той час як більша част укр земель була захоп Литвою,в сер14ст. на землях між Дністром і Дунаєм,було створ Молдов князівство до його складу вход й Буковина,де більшість насел становили українці.Молдов князівство,а в його складі й Буковину,захоп то угорські,то польс королі.Закарпаття залиш в складі Угорщини.Ягайло погодився на пропозицію польс феодалів про уклад унії між Литвою і Польщею,якою вони намагалися відкрити собі шлях до загарбання укр і білорус земель,що вход до Лит князівства.14 серпня 1385 р. підписали акт про унію, Польські магнати→унія для оволодіння Галичиною.У 1387 р. Вітовт відвоював в Угорщини галицькі землі й закріпив їх за собою.Вітовт протягом 1392—1394 pp. в Укр:Новгород-Сіверське,Володимирське(Волинь), Подільське(Сх Поділля—Брацлавщина),Київське удільні, майже незалежні від центр влади князівства були ліквідовані і перетворені на провінції Литви.Тим часом Зах Поділля Вітовт змушений був передати Польщі.За часів князювання Вітовта влада литовських князів в Україні зміцнилася, посилився гніт литовських феодалів,що викликало незадоволення й опір укр насел.За словами сучасника, Вітовт тримав захоплені рус землі в «залізних кайданах».Вітовт,у третьому десятиріччі XV ст. зумів поширити свій вплив на південь до берегів Чорного моря від Дніпра і Криму до Дністра.
5. Формув Лит.держ.По ниж течії Зах Двіни,по Німану,в Ниж Вісли жили лит племена:корсь,латгали,зімогола,жемайти,голядь.Болота і ліси,на землях цих племен,довгі роки перешкоджали їх спілкуванню з сусідніми народами.На поч13ст лит племена керувалися племінними князями.Грізна небезпека з боку агресивних зах сусідів–Орден Мечоносців і Тевтон німец орденів змусила лит племена прагнути до не тільки до об'єднання заради відсічі ворога,а й до розшир тер-рій.Князь Міндовг в 1230-х р.стає 1-м лит князем.Він не тільки об'єднав під своєю владою більшість лит племен,але захопив т.з.Чорну Русь.Міндовг все своє життя воював з німцями.Побоюючись німец поневолення,він погодився прийняти хрещення від німців і за це отримав від Папи королів корону.Коли ж обставини змінилися, він повернувся до язичництва і знову воював з німцями.Так само і по відношенню до Русі Міндовг міняв прийоми своєї політ.То рішучий завойовник,іноді готовий на угоди.Зустрівши могут супротивника в Д.Галицькому→шлюбний союзом.Після смерті Міндовга поч період роздробленості.Об’єдн Литву князь Гедимін.Засновник дин Гедимін-в, що утвор з лит і рос земель вел сильну держ. Він підпорядкував собі всі рос князів-а від Полоцька до Києва,а керував вел князів-м з м.Троки.2/3 всіх земель Гедиміна були рос зем.Насел рус земель саме охоче йшло під владу обрусілих Гедимін-ів.Осн заняттям насел було землероб і скотар. Полювання,промисли грали підсобну роль в гос-ві.Розв ремесла,заснованого на железоделательном вир-ві,внутр і зовн торг-я сприяли зрост міст(Вільнюс,Тракай, Каунас).У 9—12ст на тер-рії Литви розв феод стосунки,складалися стани феодалів і залежних людей.Окремі лит політ об'єднання—землі(Аукштайтія,Жемайтія, Делтува)—мали неоднаковий рівень сусп-економ розвитку .Розкладання первіснообщинних стосунків і виник феод стосунків привели до утворення держави у литовців.У дух житті у лит племен переважало язич-во.Німец ордени силою намагалися нав’язати литовцям католиц-о.Після приєдн рус.земель багато литовців прийняло православ’я.
4.. Укр чинники у пол-угор-лит стусунках др.пол16ст.Боярська змова,через яку загинув у квітні 1340 р.галиц-волин князь ЮрійIIБолеслав,стала своєрідним сигналом до вторг Польщі в укр.зеЕкспансія здійсн під прикриттям гасла захисту католиків Галичини.Захопивши Львів польс кор.КазимирIII готував розшир агресії з метою оволодіння землями краю.У відповідь-місц насел підняло повстання,на чолі якого став боярин Дмитро Дедько.Повстанці не тільки визволили власні землі,а й, запросивши на допомогу татар,спустош тер-ію Польщі аж до Вісли.Протистояння закінч компромісом: КазимирIII був змуш визнати Дедька правителем Галичини,а той—формальне верховенство польс короля.На деякий час на теренах колишнього Галиц-Волин княз-ва виник 2 держ утвор:Волин княз-во,на чолі князь лит походж Любарт Гедемінович і боярська автономна республіка у Галичині,лідером якої був Дмитро Дедько.Смерть 1344 р.Дмитра Дедька стала приводом для активізації боротьби Польщі,Угорщини та Литви за спадщину Галиц-Волинс кня-ва.Уклавши мир з хрестоносцями,домігшись нейтралітету Золотої Орди, Казимир III розпоч1349 р.другу широкомасштаб експансію в укр.зем.Ідеолог підґрунтям вторгнення стало пошир католиц-у на Схід,а завойовн напад називав хрестовим походом проти язичників-литовців та схизматиків-православних.У 1366 р.після тривалого зброй протистояння, під час якого Польщу підтримувала Угорщина,а Литву—місц укр насел, польс держ підпорядкувала собі Галичину і част Волині.Внаслідок експансії збільшино тер-рію Польщі майже в 1,5р.Черговий істор поворот у долі Галичини стався 1370 p,коли після смерті Казимира внаслідок династичної угоди цей край перейшов під владу Угорщини. Однак після укладення Крев унії(1385)Польща знову набирає силу і 1387 р.остаточно приєднує Галичину до своїх володінь.
7. Німец впливи на соц-ек розв укр земель у 14-15 ст.Пeршi дoпливи чужoзeмнoгo eлeмeнту→щe в княжi чaси.У15 ст.,внaслiдoк прибуття іноземців у Львoвi й Пeрeмишлi–рус нaсeл взaгaлi стaє меншістю.Найбільше серед колоністів було нiмцiв,якi у Львoвi в пeр чвeртi15ст.стaнoвили пoнaд 70% прибулoгo люду.Нiмцi витвoрили й пeршу мaґдeбурзьку грoмaду Львoвa;прoтягoм XV – пoч16 ст.з нiмeц сeрeдoвищa виокремлюється пeрший мiський пaтрицiaт.Сприятливими для рoзв мiст були й oргaнiзaцiйнi фoрми їx iснувaння. Зaпoчaткувaвшись як eксклюзивнa фoрмa життя нiмeцькиx кoлoнiй у Вoлoдимирi,Сянoку i Львoвi, нiмeцькe(мaґдeбурзькe)прaвo вжe нa почXVст. пoшир у всix бiльшиx мiстax Русi й Пoдiлля, пeрeтвoр на зaгaльнoприйняту нoрму мiськoгo уклaду Культ пoсeрeдникoм,за дoпoмoг якoгo вoнo прoникaлo нa Русь iз Сaксoнiї,Пруссiї тa Силeзiї, стaли пoльс мiстa.Пiд впливoм пoльс мiськиx прaктик вирoбляється тoй тип мiськoгo устрoю,нaйпoвнiшe прeдстaвлeний у Львoвi,який з чaсoм– ужe за львiвським взiрцeм –прoникaв вглиб укр зeмeль.Гoлoвнe,щo принeслo мaґдeбур прaвo–зaпрoвaдж вибoрнoгo сaмoврядувaння.Oстaннє здiйсн двoмa вибoрними oргaнaми–рaдoю i лaвoю,щo нoсили спiльну нaзву мaгiстрaт.Рaдa,яка склaдaлaся з рaйцiв,oчoлeниx бурмистрaми,викoн пoлiцeй-aдмініст-і функцiї. Щoдo лaви,тo цe був суд oргaн для рoзгляду кримін спрaв,дe в рoлi присяжниx виступaли вибoрнi гoрoдяни–лaвники,oчoлювaнi вiйтoм.Oбсяг нeзaлeжнoстi кoжнoгo кoнкрeтнoгo міста знaчнoю мiрoю визнaчaвся типoм вiйтiвськoгo уряду,oскiльки вiйт був пiдзвiтний у мeншиx привaтниx мiстeчкax–влaснику,a у вeл мiстax – кoрoлю. Пoст вiйтa,мiг бути спaдкoвим, пeрсoнaльнo нaдaним чи вибoрним.Члeни мiськoї рaди oбирaлися пoжиттєвo,тaкa рaдa з плинoм чaсу → зaмкнута кaста мiськoгo пaтрицiaту.oфoрмлялaся цехова систeмa oргaнiзaцiї рeмiсництвa.Пeршi цexoвi кoрпoрaцiї фiксуються у Львoвi й Пeрeмишлi з кiнця XIV ст.Пeрexoдячи з мiстa в мiстo,мaйстри тим сaмим пeрeнoсили й пoшир цexoвi взiрцi.Існували цexoвi устaви.Цex був сaмoвряднoю грoмaдoю,oчoлeнoю– цexмистрoм,ще дo цexу вxoдили пiдмaйстри.
6. .Утвор Польс централіз держ.12-13 ст.у Польщі період феод роздробленості.Стан Польщі погіршено→у 1241,к.1250,1287р відбулися походи татар на Польщу.З 13ст відчувається економічне підвищення(прояв і рез-тат колоніз процесів),зростає населення, форм польс право.Суть колонізації на польському праві:1)осадження новоприбульців на вільних землях,надання земель у тимчасове користування.2) процес локації – розміщення.Локатор укладає угоду с феодалом і певний час не сплачує податки.3)Відбувається міська колоніз-я.У13ст виникає церковний суд і офіціалат,який діє від імені єпископа.Зростає кіл-ть монастирів та на територію Польщі пошир свою діяльність католицькі ордени: Бенедиктинський, Цистеріанський, Домініканський, Францисканський. В 12-13в.складається лицарський стан,закладається шляхетська рівність.Права лицарів:1)повне право на землю.2)високе покарання за вбивство лицаря(головщина).3) вільна десятина(обирає церкву,якій дає гроші).4) грошове винагородження за військ службу.5)звільнення від данини на користь князя.6) звільнення від юрисдикції князівських урядників.
8.Інкорпорація укр.земель до ВКЛ.Синьвод.проблема в історіограф.Інкорпора-ю укр.земель до ВКЛ було здійснено на договірних засадах,у формі кондомініуму(спільне володіння однією територією двома або кількома держ).На нашій терит-ї зберіг данницька залежність.І етап(1340—1362 —«оксамитове» лит проникнення.ВКЛ розпоч своє проникн на Русь за Міндовга.Гол об'єктом →зах-рус(білоруські)землі.За Гедиміна— поч включ до складу ВКЛ півд-захі рус(укр)земель.Внаслідок польс-угор-лит протистояння в боротьбі за галиц-волин спадщину Польща - Галичину,Литва—Волинь.Ольгерд,осн завдання:«Вся Русь просто мусить належати литовцям». Витіснення татар ханів сприяло поступовій інкорпорації Чернігово-Сіверщини,Київщини, Переяславщини до ВКЛ.Після перемоги 1362 р. над татарами на березі р.Сині Води до сфери литовського впливу потрапило і Поділля.Дії лит-ів наУкр небули експансією.Збройне протистояння за укр землі→переважно між лит-ми та чужинцями—претендентами на спадщину Київ Русі.Місцеве насел або зберігало нейтралітет і не чинило опору, або ж підтрим утвердження лит правління.Відомий історик О. Субтельний назвав процес збирання укр земель Литвою«проникненням, включенням, приєднанням».II етап (1362—1385) — «ослов'янення» литовських правителів.Започаткування процесу—«ослов'янення» литовських правителів у др.пол14ст.свідчать факти: розшир сфери впливу рус православ'я на терени Лит держ;утвердж «Руської правди» держ правовою основою; рус мова офіц держ мова; апозичення рус досвіду військ орг-ії, буд фортець.Лит правителі послідовно дотрим правила:«Старого не змінювати, а нового не впроваджувати».але поч з правління Ягайла(1377—1392)у Лит держ дедалі більше набирають силу тенденції централізму,а 1385 р.між Литвою та Польщею укладено Кревську унію,яка докорінно змінює становище півд-зах рус земель.III етап(1385—1480)— втрата українськими землями залишків автономії.Після укладення Кревської унії (1385) укр землі остаточно втрачають залишки автономії,а з 1480 р.потрапляють в епіцентр москов-лит протистояння.Після утвор РП(1569)вони стають частиною Польщі,що призводить до ополячення та окатоличення укр люду.в др.пол.14ст,Дмитро Ващук зазначив: «Синьоводська битва здавна привертала до себе увагу дослідників.Незважаючи на велику кількість наукових праць, достеменно не встановлено час битви, її місце і чи взагалі вона була».Започат розгляд питання про Синьовод битву польс історик 16ст Мацей Стрийковський у своєму творі 1577 року і виданому тільки через 400 років — 1978 року у Варшаві,він коротко висвітлив битву і датував її 1329 роком. У праці «Хроніка польс,лит,жмудської і всієї Русі»,1582р, детальніше висвітлив битву на Синіх Водах, а датував вже 1331 р.Предметом дискусії істориків 19—по20ст→час і місце битви.В.Антонович у «Нарисі історії ВКЛ до сер15ст, що «1362 року Ольгерд здобув рішучу перемогу над трьома татарськими князями:Кутлубугою,Хаджибеєм і Дмитром на берегах ріки Сині Води. Залишки розбитої ним Орди відійшли частково у Крим, а частково на Добруджу—і Поділля перейшло під владу Литовців»,Антоновича підтрим історики права М.Ясинський і Ф.Леонтович.Іншу думку щодо дати Синьовод битви мав Матвій Любавський,він вказав,що «Поділля було зайняте сином Коріята Гедиміновича після того,як 1363 року вел князь Ольгерд побив на Синій Воді татар ханів»,яким «місц рус насел через своїх отаманів платило данину».М.Грушевський теж вважав,що битва відбул 1363 року.У 4т.«Історії України-Руси»,він писав:«Кінець кінцем мусимо задовольнитися тим виводом,що в 1363 р. Ольгерд увійшов у конфлікт з Татарами,ходив походом в полудневу Київщину й погромив там Татар, і що в зв'язку з сим, по всякій правдоподібности, стояла формальна окупація Київщини й Поділля» Синьовод битві присвячено 2 наукові конференції,які відбулися 1997 та 1998 року в Кіровограді.2005 року за матеріалами цих конференцій Інститут історії України НАН Укр видав збірник статей «Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях».
9. Еволюц політ-прав становища на укр зем у складі Вкл.Витвoрeний бeз пoмiтниx зaвoйoвницькиx зусиль нoвий дeрж oргaнiзм являв сoбoю вeльми нeoрдинaрний суб’єкт iстoрiї–дeржaву,у якiй вiд нaрoду-зaвoйoвникa, пo сутi→ тiльки нaзвa:ВКЛ.близькo 90% нaсeл-русини, тобто бiлoруси тa укрaїнцi.Руськa мoвa стaє oфiц мoвoю урядoвиx oргaнiв та вeликoкняз двoру.Дo кiн16ст.ВКЛ федерація зeмeль-князiвств,у тoму числi укрaїнськиx–Київськoгo,Чeрнiгoвo-Сiвeрськoгo, Вoлинськoгo, Пoдiльськoгo.Кoжним з ниx прaвив удільний князь з литoвськoї дин Ґeдимiнoвичiв. Oxрeщeнi зa Рус oбрядoм,пooдружувaнi з рус княжнaми,привчeнi дo трaдицiй мiсцeвoгo пoбуту, прaвитeлi нe сприймaлися як чужинцi-зaвoйoвники. Влaсну мoнeту б’є в Києвi Вoлoдимир Oльґeрдoвич, титулуючись з Бoжoї лaски князeм Київським;мaлo звaжaє нa митрoпoлiю Дмитрo-Кoрибут,прoвoдячи влaсну зовн пoлiт в пaртнeрствi з близькими сусiдaми пo прикoрдoнню–мoскoвським I твeрським князями;нa oбтяжують сeбe oбoв’язкaми пiддaнствa нa далекому Пoдiллi брaти Кoрiaтoвичi,пoстiйнo зaклoпoтaнi сусiдствoм тaтaр.Пo руських князiвствax рoзгoртaються мaсштaбнi фoртифiкaцiйнi рoбoти,ініційовані прaвитeлями-Ґeдимiнoвичaми.
10. Еволюція соц. Структури на укр.зем у складі ВКЛ
.Основними станами були:
1)шляхта: князі, пани, бояри, мешканців. 2)духовенство: «церковні люди». 3)мещани:патріціант, бюргерство, плебс. 4) селянство: слуги, данники, тяглові. Вищими станом суспільства була шляхта.У неї входили нащадки удільних князів Рюр-ів і Гедим-чів.Вони склад замкнуту групу,не можна увійти завдяки заможності.Нe пoмiтнo змiн i в стaнoвіщi кoрiнніx мeшкaнцiв Русi.Зa бoярaмі-вoїнaми зaкрiплeнo їxнi рoдoвi зeмлi,з якиx нaлeжить служити збрoйну службу нa Виклик князя-вoлoдaря;Як i дaвнiшe,прoдoвжує жити пo мiстax тoрг I рeмiсн люд у прaвi мiськ руськ.Врeштi,стрiмкo пiднoс бaгaтствo i Вплив Цeркви(щeдрим пaтрoнoм Києвo-Пeчeрськoгo мoнaстіря стaє В.Oльґeрдoвич.Другий стан сусп-ва – дух-во-склад церк люди,не підлягали світському суду,а в разі необхідності потрапляли під суд єпископів.Дух-во поділялося на верхівки(митрополит,єпископи,архієпископи)і рядові священнослужителів.До міщан входили патриціат-сама част міщанства,що склад з самих багатих і впливових купців,ремісників-майстрів,бюргерство-середня част міщанства, яку складали цехові майстри і торговці серед достатку,і плебс-дрібні ремісники,торговці.До безправного стану сусп-ва-селян-належали слуги-особисто вільні селяни,які перебували на службі, отримуючи за це земельні наділи та звільнення від повинностей, данники-особисто вільні і екон.незалежні селяни-общинники, які платили державі данину натурою або грошима.Тягові-селяни, не мали власної землі і вели господарство на земельних участ,що належать державі,землевласнику.За корист землею вони відпрацьовували повинності зі своїм тяглом(робочою худобою). Були як особисто вільні,так і прикріплені до своїх наділів тяглові селяни. У 14-15в. відбулися зміни в соц.структурі сус-ва:одні шари зникають або втрачають своє колишнє положення, зяв нові.
До сер.16в завершилося становлення шляхти,як панівного становища сусп-ва на укр.землях.У цей період помітно погіршується становище укр.селянського:зростають повинності і податки,відбувається поступовий процес покріпачення
11.Особл інкорпорації зах-укр зем до Поль скор-ва.Після смерті Юрія2Болеслава,пол.король Казимир оволодів Львовом,проте втримати його не зміг,наразившись на сильн опір городян.Тож факт розпорядником Галичини у 1340-х років став боярин Дмитро Дядько.В 1349 р. Казимир здійснив масштабний похід на Русь, захопивши Львів,Белз,Холм,Берестя,Володимир.Дo смeртi кoрoля Влaдислaвa Яґaйлa(1434)aнeксoвaнa тeр-iя Гaличини щe нe булa пeрeтвoрeнa нa прoвiнцiю Пoльс дeрж,рахуючись пeрсoнaльнoю влaснiстю кoрoлiвськoгo трoну.Тільки з запровад нового адміністративного пoдiлу у 1434р. створ Руськe та Пoдiльськe вoєвoдства .Дo цьoгo чaсу нa рус зeм щe збeрiг суттєвi вiдмiннoстi,що нaгaдувaли прo фoрми сoц уклaду княжoї дoби.Нaприклaд,якщo пoльс шляxтa дoбилaся вiд кoрoлiв влaди визнaння бeзумoвнoгo прaвa влaснoстi нa свoї мaєтки ужe в 1374 р.,тo бoяри-рицaрi Русi ввaж i нaдaлi oсoбистими слугaми кoрoля.Цe нaклaдaлo на їxнє зeмлeвoлoд xaр-нi oбмeж.Тaк,пiд зaгрoзoю конфіскації зeмлi вoни були зoбoв’язaнi нe лишe викoнувaти пeрсoнaльну кiнну службу на виклик кoрoля,aлe й вистaвляти дo кoжнoгo вiйськ пoxoду визнaчeнe числo oзбрoєниx вeршникiв.Бoяри нe мaли прaвa прoдaвaти чи дaрувaти свiй мaєтoк бeз спeц дoзвoлу.Нa ниx пoклaдaлися рoбoти пo рeмoнту й укрiплeнню зaмкiв тa нaпрaвi мoстiв, a тaкoж сплaтa пeвниx натур пoдaткiв. Бaгaтoлiтнi вiйни,пoмнoжeнi нaбiгaми Нoгaйськoї Oрди,щo за тaтaр-мoнгoл дoби утвeрд в мeжирiччi Днiпрa i Днiстрa,призвeли дo зaпустiння бaгaтьox щe нeдaвнo зaгoспoдaрoвaниx oбшaрiв.Вiдтaк з iнiцiaтиви кoрoля тут,на рoдючиx зeмляx пoч рoздaвaтися зeмлi дрiбнiй шляxтi.Інтeнсифiкaцiї пoлoнiзaцiйниx прoцeсiв сeрeд руськиx бoяр-рицaрiв сприялo спiвпaдiння їxнix життєв iнтeрeсiв з iнтeрeсaми прийшлого рицaрствa,якe прaгнулo дo урiвняння стaтусу свoєї нoвoї бaтькiвщини з внутр рeгioнaми Пoльщi,тoбтo дo пoшир нa Русь прaв I вoльнoстeй,здoбутиx пoльс шляxтoю.Тoж ужe в 1436–1437 рр. русини й пoляки oргaнiз пeршу спiльну кoнфeдeрaцiю шляxти Львiвськoї,Гaлицькoї,Пeрeмишльськoї тa iншиx рус зeмeль,якa прoгoлoсилa вимoгу пoслiдoвнoгo рeфoрмувaння Русi в дусi свoбoд. Вiдтaк місцеве рицaрствo булo звiльнeнe вiд пoвиннoстeй тa рiзнoмaнiтниx служб,пoдiбнo до свoєї брaтiї шляxeтськoї у внутр рeгioнax Пoльщi.Йoму дoзвoлялoся фoрмувaти oргaни зeмськoгo сaмoврядувaння пoльс зрaзкa з одночасним ствoрeнням вибoрниx зeмськиx судiв i зaпрoвaджeнням у ниx пoльс прaвa.
Тoдi ж були зaпoчaткoвaнi рeгулярнi шляxeтськi з’їзди–сeймики зeмeль, a тaкoж спiльний гeнeрaльний сeймик Русi у Львoвi.
12.Кревська унія держ.-політ. союз Корони Польської та ВКЛ, оформлений 14 серп.1385 у м.Крево(нині Білорусь).Цей союз завершив розпочатий 1325 етап політ.зближення цих д-в і був спробою примирити їхні інтереси в боротьбі за галиц-волин.землі та об’єднати сили проти агресії рицарів-хрестоносців у Прибалтиці.За умовами унії,вел.кн.литов.Ягайло (польс. король Владислав II Ягелло)взамін за руку Ядвіги,спадкоємиці польс. престолу, зобов’язувався прийняти разом з підлеглим йому язичниц нас.Литви хрещення за катол.обрядом,використ на користь Польщі свою великокнязівську казну,повернути всі відторгнуті на той час її тер.і, головне, назавжди приєднати до неї землі Литви і Литов.Русі.Реалізація умов К.у. почалася 1386 і одразу ж викликала сильну протидію литов.феодалів,бо тягла за собою ліквідацію держ.суверенітету Литви й перетворення залежних від неї земель Русі на об’єкт феод. колонізації для польс.еліти,якій належала провідна роль в унітарному утворенні. Боротьба литов.боярства підтримуваного частиною рус.знаті, за рівноправність з польс.стороною завершилася компромісом, оформленим Островською унією 1392 і наступними поновленнями актів польс.-литов.унії, але вже за умови визнання за ВКЛ певної політ.автономії.Наслідки:Було створ 1-ше єпископство з центром у Вільні,У 1392 Ягайло визнав Вітовта своїм довічним намісником,у 1398 той,проголосив себе повновладним вел кн литпід номінальною зверхністю польського королівства,чим фактично розірвав Крев.унію.
13. Свидригайлові війни (1432-1438 рр.), війни які точилися за владу у ВКЛ, головною опорою Свидр виступала рус. перефирія.Сам Свидр постає в джерелах неоднорідн.Особою. Польські хронік.зображували його,як пияку,зрадника і некерованого у гніві тирана.таким його зображує в своїй історії Польщі Ян Длугош.Свидр.був наймолодшим сином великого князя Ольгерда.1386 р разом із Ягайлом охрестився за катол. обрядом, узявши ім'я Болеслав. Володів Витебським уділом, 1400 одержав Поділля (як лен, пов'язаний з Польщею), перед 1408 — князь брянський.У 1408 на чолі групи сіверських і верховських князів та бояр перебрався до Московщини. 1409 року покинув московську службу й повернувся до Литви, де був схоплений і ув'язнений у Кременці. 1418 року звільнений князем Дашком Острозьким.Вів війну із Великим князем Вітовтом і Яґайлом (з допомогою німецьких хрестоносних лицарів, Москви і Молдавії).1420 року дійшов з ними до згоди і одержав Новгород-Сіверський і Брянський уділи.Після смерті Вітовта у жовтні 1430 року його наступником став молодший брат Ягайла-Свидригайло Ольгердович, сіверський князь. Він знову повів боротьбу проти посилення Польщі,за незалежність ВКЛ. Підтриманий білорус. та укр. маґнатами й шляхтою,а також лит. вельможами,що хотіли позбутися залежності від Польщі,був проголошений Вел. князем Лит.
1431 року він виступив проти Ягайла, який влітку здобув Кам'янець, Володимир ,в облогу Луцьк. Воєнні дії між військами Свидр і Ягайла завершилися укладенням дворічного перемир'я. 1432 почав війну з Польш. за володіння Поділлям.Орієнтація Свидригайла на правосл укр й білорус шляхту,зумовила невдоволення лит феодалів-катол, які підняли в Литві повстання проти Свидр й проголосили Вел князем Лит стародубського князя Сигізмунда Кейстутовича (брата Вітовта).Наступні 4 роки в межах ВКЛ точилась Громадянська війна у ВКЛ (1432-1435), й фактично існувало 2 держави — власне Литва і Вел князівство Руське. Перше очолював Сигізмунд, друге — Свидригайло.Щоб відтягнути від Свидригайла укр. і білор. шляхту, Яґайло і Сигізмунд формально зрівняли в правах правосл з катол (1432). Це дещо ослабило сили Свидр, який продовжував боротьбу за великокняжий престол, але зазнав вел поразки над р.Святою (біля Вількомира в Литві) 1435 р. Цю битву за масштабністю істор знач сучасники порівнювали з Грюнвальд-ю. Війська Свидр були вщент розбиті,самому князеві довелося рятуватися втечею.Ця битва стала прич того, що правосл і білорус шляхта в Укр різко втратила свої позиції.Укр замки займали польск гарнізони, польск магнати отримували за службу землі переможених,посилився відтік людей до Дикого Поля і т. д. Все це дає підстави твердити, що саме ця битва майже через два століття призвела до Визвольної Війни.Свидр покинув Литву й повернувся лише після смерті Сигізмунда(1440). Якийсь час він зберігав владу на укр землях ВКЛ з титулом Вел князя Руського,але після 1438 володів тільки Волинню,Сх Поділлям та Київск князівством.Перманентна війна тривала до 1440-х р.,коли від рук змовників, очолюваних Волинськими князями Іваном і Олександром Чарторийськими, загинув князь Сигізмунд.
15. Адміністр перетвор.та станов рус земель у др пол. 15 ст.Ще в першій половині 14 століття Литва завоювала частину Волині, Берестейську(1320) і Дорогочинську землі В 1355—56 рр лит війська зайняли споч Чернігово-Сіверщину,1362 — Київську,а 1363-Подільську землі. З анексією значної частини укр земель Лит князівство перетвор на вел феодальну державу.Укр. землі з їхньою вис культурою і правовими віднос справляли значний вплив на політ й сусп життя лит держави.Лит держ сприйняла чимало норм рус права і систему адміністр влади. Усе це визначало автономний статус укр земель у складі ВКЛ. Волинь,Київщина,Новгород-Сіверщина,Чернігівщина і Поділля становили окремі удільні князівства на чолі з князями. Адміністративна влада зосереджувалась у руках князя,земських бояр і князівських урядовців-канцлера,скарбничого, ивуна,соцького.Хоча укр удільні князі мали значні автономні права,однак вони постійно намаг досягти повної незалеж-і від лит держ.Прагнучи не допустити зміцнення укр князівства,вел лит князь Вітовт протягом 1392—1394 змістив удільн князів,і ліквідував Новгород-Сіверське,Волинське,Подільське і Київське князівства.На поч. 1440-х Волинське і Київське князівства були відновлені. Однак після смерті Свидригайла(1462) і Семена Олельковича (1470) ці князівства були остаточно ліквідовані і перетворені на лит провінції.На поч. 15 ст.РП поділялася на 3 великі провінції: Великопольщу,до якої входили Мазовія, Пруссія, Підляшшя та Великопольща.2-провінція Малопольща. 3-провінція ВКЛ, укр. та білоруські землі. Укр.тер.Поділялася на воєводства Київське(1471р.),Бельзьке(1462р.), Брацлавське(1566р.),Руське,Подільське(1433р.) та Чернігівське(1635р.). На чолі кожної провінції стояв удільний князь, на чолі воєводств стояв воєвода.Також кожне з воєводств поділялося на менші адм..одиниці землі, які отримали назву повіти та староства. Які зберігали за собою самобутні політико-правові традиції та власну специфіку урядування.
17. В історіографічній традиції Люблінська унія трактувалася по-різному залежно від часу й обставин,тих чи інших поглядів та пануючої ідеології.Провідну роль у розробці даної проблематики -історики краківського осередку,праці яких не тільки вплинули на подальший розв польс іст-графії,а й тривалий час формували політ свідомість польс народу. Належали такі історики,як Ю.Шуйський,М.Бобжинський,С.Кутшеба,О.Галецький. Дуалістичний підхід (із політ та цивілізац поглядів) в оцінюванні істор знач Люблінської унії виявився у Шуйського. Простежуючи вплив унії на розв польс держ-ті,він убачав у ній одне з джерел слабкості та політ краху РП у 18ст.Критикуючи умови унії з точки зору держ інтересів,Шуйський визнавав її позитив наслідки лише з «цивілізац» погляду(пошир колонізації,польс культ, христ-ва Зх обряду та Зх цивіліз-ї на лит-рус землі,що звільн від лит феодальних повиностей.Він наголошував на тому,що унія 1569 р.стала найвизнач подією польс минувшини,оскільки втілювала ідеї рівності ісвободи,які Зх цивіліз несла наСхід.М.Бобжинський,у свої історії Польщі,писав,що Л.У негатив вплинула на розв польс держ-ті та внутрішньо виснажило поляків. Процес цивіліз-ії та колоніз-ії на його думку втягнув Польщу у воєнні конфл-и,сприяв децентралізації влади.У 3-му видані своєї праці він доводив,що унія мала більше користі для Литви,а не Польщі,яку наближ до унії економ необхід та потреба засвоєння здобутків зах.цивіл.Укр істор-и др.пол.19–поч20 ст.,перебуваючи під впливом тогочасних політ обставин,не могли без упереджень оцінювати історію польс-укр співіснування.Укр істор-и відкидали польс бачення наслід і знач унії 1569 р.та можливість співіснув 3 слов’янських народів у кордонах РП.Негатив висвітлення спільної історії й акцентування на утисках укр населення «польс загарб-ми»В.Антоновича,що сформ у сер1860-х рр.Погляди розвинув його учень-М.Грушевський.На форм світогляду визначного укр істор-а безумовно вплинули фактори,як загострення укр-польс панування у польс неоромантичній історіографії зламу 19-20ст. неприйнятної для українців ідеї відродження Польщі в «істор кордонах».Грушевський дає цій події вкрай нищівну оцінку.
Н.Полонська-Василенко у праці «Історія України»(1964 р),але опублікованій у Мюнхені 1972 р.,слідуючи у фарватері «концепції Грушевського»,наголошує переважно на неґатив наслід унії: «Найбільше втратила Укр: нац життя і нац традиц зазнали тяжких ударів.Пол шляхта згірдливо ставилася до всього чужого.Поволі польс право,мова,катол-м ширилися так,як то було в Галичині».В 90-хрр.поч зяв нові оцінки,що Л.У.Н.Яковенко–спробувала відійти від традицій народниц нац-держ історієписання й ідеолог штампів,накинутих радян іст-графією.Так,говорячи про прич цього явища,авторка зверт увагу як на зовн,так і внутр чинники. До 1-х вона відносить загрозу для ВКЛ нелише від Московії,а й Крим.ханства,адже для укр земель татар небезпека в той час була куди більш вагомою.До внутр чинників належ «внутр полонофільство»,притаман част укр шляхти,яка після 1569 р. набула нових привілеїв і вольностей.Ідеться і про економ фактор–бурхлив розв торг,інтенсивну колоніз-ію та,як наслід,господар освоєння незаселен укр земель.Визнач наслідки Л.У.Н.Яковенко зверт увагу на спалах князівської потуги,пошир екзекуційного руху.
19. Соц-економ чин в унійному процесі 16 ст.Одними із осн чинників,які зумовили утв Л.У на думку Яковенко були зовн чинники,коли біля кордонів ВКЛ,з’яв потуж противник Московія,в резулт-і війн з якою ВКЛ,втрачає 1/3 част своїх земель.Відчуття загрози особливо загостр,коли поч Лівон війна(1562-1583),особливо цей чинник доповнився слабкістю лит армії.Крім цього фактора також роль відіграв і внутр фактор,в 1540-х рр.в ВКЛ,точилася боротьба шляхет-боярзагалу, спрямована на емансипацію шляхти від магнатської верхівки. Пани не допускали шляхту до управ держ.і обмеж її у соц правах і земельних володіннях.Тому підчас Л.сейму,шляхта підтрим полск знать і короля.Польща, прагнула унії,для прирощення терит-й–нових земель,придатних для с/г вир-ва На сер.16 ст польс екон-ка зазнавала піднессеня,після війн в Евр-і і розоренню там земель виводив Польщу на роль голов експорта с/г сировини, збіжжя,лісових товарів.Також невдачі ВКЛ у війні з Московією могли обернутися утвердженням на Балт.морі,Моск.кн.І тоді рос вивіз продукції міг би скласти конкуренцію польс експорту.Активна торг-я охопила найактивніші кола купецтва та шляхти,що активіз шляхетську колоніз-ію до нерозорених та не займаних земель,якій ідеально підходили Київщина та Сх.Поділля.
16.Москов-лит конфронтація кін 15-поч 16 ст. До кін.15 ст. на руських землях склалася наступна ситуація. Рус-лит держ належала Смоленська земля,а Рязанська і Тверська становили свого роду порубіжну нейтральну смугу.Князівствами у верхів’ях р.Оки(верховинські),володіли князі з Чернігівської дин Ольговичів, які визнавали себе васалами вел князя лит.Але ситуація докорінно стала змінюватися при приході до влади у ВКМ Івана 3(1462-1505),в роки правління якого Москва звільнилася від залежності від З.О.Під керівництвом Моск князя перейшли Тверське(1485р.) та Рязанське (1480тірр.)князівства.Під час піднесення Москви,починається перехід на службу до Моск князя верховинських князів.Під час війн 1492-1494 рр.,1500-1503 рр.,1507-1508 рр. вел князь лит втрачає Чернігівські землі.Саме під час правління Івана 3,цар присвоює собі титул«государя всієї русі»,на який далі буде опиратися вся моск політика,стосовно білорус та укр земель.Також проголошує Москва себе протектором християн «грецької віри»,після цього Москва оголошувалася новим центром правосл віри.На поч.16 ст.між М.Глинським,який був нашадком Мамая та Яном Юрійовичем, виникають сутички,які переростають у повстання.З 1506 р. Зигмунт 1,позбавив Глинського урядів,після цього в 1508 р. він нападає на двір ворога,і звелів відрубати йому руку.Після цього засідає в Турові,де звертається за допомог до Кримського Хан., Молдови та Москви,від Москви отримує листа від Василя 3,який обіцяє йому взяти його під свою протекцію,передати йому всі здобуті йому терит-ії.В 1508 р.він намагається зайняти Житомир, Овруч,та кілька інших рус міст,однак йому це не вдається,бо він не отримав підримки рус знаті.Після поразки від К. Острозького він біжить до Москви. Де йому також не вдалося закріпитися ні де.
20.Міжнарод ситуац як каталізатор утвор РП.Першим поштовхом до об’єднавчого руху, закладеного Кревським актом 1385 р., стала зовнішня загроза для обох д-в із боку рицарів-хрестоносців. Крім хрестоносців починаючи з кін.15 ст.на сх рубежах ВКЛ зявл.Нова д-ва Моксовія,яка проголосила про наміри збирання всіх руських земель.У війнах з нею ВКЛ,втрачає майже 1/3 част своїх зем,особливо важливий для них стратегічний пункт Смоленськ.Відчуття загрози особливо загострилися, коли поч Лівонська війна(1562-1583рр.),особливо цей чинник доповнився слабкістю лит армії.Крім цього фактора також роль відіграв і внутр фактор,в 1540-х рр.в ВКЛ,точилася боротьба шляхет-бояр загалу,спрямована на емансипацію шляхти від магнатської верхівки. Пани не допускали шляхту до управляння держ,обмежували її у соц правах і зем володіннях. Тому під час Л. сейму,шляхта підтримала польську знать і короля.Польща, прагнула унії, для прирощення територій–нових земель,придатних для с/г вир-ва.На сер.16 ст.польс еко-ка зазнавала піднессеня,після війн в Европі і розоренню там земель виводив Польщу на роль головного експорта с/г сировини.Також невдачі ВКЛ у війні з Московією могли обернутися утвердженням на Балт.морі,Моск. кн. І тоді рос вивіз продукції міг би скласти конкуренцію польс експорту.
21.Польск-лит змаг та рус пит на Любл сеймі.Умови унії та її реалізація.Перші переговори у справі унії розпоч 7 січня1564 литов.сторона (ВалеріянПроташевич,Миколай Пац, М.Радзивілл (Чорний), С.Збаразький,М.Кішка та ін.).Польс.сторона представила на розгляд литов.стороні свій проект унії 11 січня.Згідно з цим проектом передбач,що в обох держ має бути 1 король,1 право,спільні урядовці.Проект було розглянуто на литов.сеймах в Бєльську та Парчеві(1564) і в Любліні(1566).Панівні кола ВКЛ,як засвідчують резул-ти цих сеймів,не сприйняли усіх польс.пропозицій в цілому.Тим часом король польс.і вел.кн.литов.СигізмундIIАвгуст скликав на 23грудня1568 до Любліна сейм за участю обох сторін для розгляду проблем унії.Обговор питання унії розпоч 10 січня 1569. Воно відбувалося в гострій боротьбі прихильників різн моделей держ.об’єдн, причому польс.сторона прагнула до інкорпорації ВКЛ,посилаючись на свої права щодо цих земель,а литов.сторона, особливо магнати,—до збереж суверенітету в межах майбут конфедерації.Зокрема,вони домагалися окрем сейму та окремого сенату.Унаслідок значних розходжень у позиціях 1березня1569 майже всі представники ВКЛ покинули Люблін,але залиш волин. маршалок і київ.воєвода кн.К.Острозький,земський підскарбій Л.Война,М.Гарабурда та кілька підляських послів(депутатів).Невдовзі потому част серед та дріб шляхти ВКЛ, насамперед з укр.земель,які у своїй більшості прагнули до розшир прав і зрівн в цьому відношенні з польс.шляхтою,висловилися за входж кількох воєводств ВКЛ (Брацлавське,Волинське,Київське)до Корони Польської.Король польс. вел.кн.литов.СигізмундIIАвгуст дав згоду на прилучення цих воєводств до Корони,залишивши в них місц.суд.право і гарантувавши непорушність прав та привілеїв панівного класу.9березня1569 за королів.наказом част послів з теренів ВКЛ склала присягу на вірність СигізмундуIIАвгусту вже як польс.королеві та Короні.5березня і 26травня1569 було опрацьовано акти,на підставі яких Підляшшя та Волинь переходили до складу Корони.Підляшшю гарантув,що урядові посади будуть даватися тільки місц.обивателям,будуть збережені права й вольності.Волині було гарантовано 2-й Литов.статут,який відомий в історії також як «Волинський статут».5червня1569СигізмундIIАвгуст приєднав до Корони Київ.воєводство.Водночас панівна верхівка Польщі стала погрожувати скасувати всі попередні привілеї,дані ВКЛ та його шляхті,навіть здійснити репресії проти незгідної литов.шляхти та схилити на бік Польщі Крим.ханат.Це,а також рос.загроза змусили литов.магнатів відновити переговори.На поч червня посли ВКЛ поверн до Любліна.Після дискусій 28червня1569 представ-ми Корони та ВКЛ була укладена угода.1липня1569 цю угоду роздільно затверд представники Корони та ВКЛ.Було складено присягу на унію,потім—відправлено молитву за неї в костьолах.4липня унію формально затвердив король.Згідно з Л.у.,Корона та ВКЛ з’єдналися в один держ.організм—РП,нову держ мав очолити єд король,спільно обраний і коронований як польс.король і як вел.князь.лит. Утвор спільний вальний сейм та спільний сенат,урядові кола повинні були проводити єд для обох суб’єктів федерації зовн.та внутр.політ.Представники панівного класу одерж право на володіння маєтностями в обох частинах держ.ВКЛ зберігало своє судочинство,окрему адміністр-ю,армію,скарб.Част земель Лівон ордену(Інфляндія) мала увійти до РП як кондомініум Литви й Польщі.
22.Істор знач Л.У. для рус земель.Для Укр Л.У.мала вкрай негат наслідки.Як зазначає І.П.Крип`якевич,“ Л.У,усуваючи з укр земель лит владу, нищила також рештки укр держ традицій,що заховалися під формами автономії у ВКЛ.Весь розв життя ішов під важким наступом Польщі”.Внаслідок унії польс магнати і шляхта здобули вел можлив для привласнення укр земель. Укр народові доводилося докладати величезних зусиль,щоби недати себе знищити чужій силі. Л.У → зміни в адміністр управлінні укр земель.Вища держ влада в РП належ королеві й вальному сеймові(магнати,шляхта,вище католиц дух-во).Терит-я держ поділ на 6 воєводств:Руське,Белзьке,Волинське,Подільське,Брацлавське,Київське.На чолі-воєвода.Воєводства поділ на повіти→ очолювали старости,призначені королем.Представниками адміністр влади були також каштеляни (коменданти фортець).Під впливом унії змін.й судова система.У кожному повіті впроваджувалися гродські та земські суди.Гродський суд очолював староста. Цей суд розглядав важливі кримін справи про наїзди,пограбування,побої,вбивства, крадіжки.Земський суд обирався місцевою шляхтою.Він розгляд цівільні справи,межові суперечки шляхти,розв`яз конф-ти нерухомого майна.В судово-адміністр установах Волин-го,Брацлав-го та Київ-го воєводств застосов Литовський Статут 1529 р. Судочинство→укр мовою.Вищою судовою інстанцією→Люблінський трибунал.Органами шляхетського самоврядування→сеймики у волостях і повітах.На сеймиках шляхта вирішувала місц справи,обирала судових урядовців та послів до вальних сеймів та трибуналів.Характер-чи соц наслід Л.У., Грушевський зазначає:“Князі й магнати,що перед тим мали дуже вел вагу і держали в своїх руках всю управу,тепер були зрівняні в правах з рядовою шляхтою,-хоч на ділі,завдяки свомубогацтву,вони й далі високо підіймали ся над нею,держачи в своїй службі не раз цілі юрби біднішої шляхти.Податки і військ службу з шляхти знято,вона тепер не знала майже ніяких обовязків, а дістала величезні права…; коронні землі роздавалися шляхтичам в доживотні держави і вони правили ними як поміщики; ніхто, крім шляхтичів не міг дістати ніякого уряду світського, а навіть і духовного” [1, 194].Укр феодали, дотрим своїх станових та особист інтересів, дебільшого, полонізувалися та окатоличувалися.Вел землевласн в Укр були як польські(Жолкевські,Потоцькі,Конецпольські,Калиновські,Струсі), так і укр магнати (Вишневецькі,Острозькі,Заславські,Збаразькі, Немиричі).Завдяки величез латифундіям на Київщині,Брацлавщині й ЛівобережУкр магнати відчували себе “королев`ятами”,які не підпорядковув жодній адміністр-ії.Ці “удільні князі здійсн суд над своїми підданими,заснов міста і слободи,буд палаци,організ військ загони,роздавали землю за службу своїм васалам.
23.Аграрна реф-ма СигізмІІАвгуста.Осн засади А.р.були виклад у великокняз-х правових актах:уставі1514;грамоті 529; уставі1547;«Уставі на волоки»1557.Джерел А.р.були практика і досвід промірювання й кадастру земель у помістях окремих регіонів Литви,Біл-сі та Укр 1-їпол.16ст.Планувалося на основі чіткого обліку великокняз-ї, шляхет-ї і сел.землі підвищ продуктивність фільварків(де не було-створити) і сел.госп-в з метою збільш вир-ва товарного збіжжя.Передбачалося усунути всі наявні перешкоди(дальноземелля,хаотичність розміщ полів) і створ сприятливі умови для остаточного переходу госп-в до досконаліших землероб-х систем.Необхідно було й раціональніше розподіл сел.землю згідно з вироб.можлив-ми кожного дворового госп-ва,встановити для них адекватні їхній екон.спроможності податки і повинності.Додатк джерел-м зростання надходжень до казни мали стати лісові угіддя.А. р.розпоч в 1-йпол.16ст.Вона була проведена у великокняз-х помістях власне Литви,Зх. і Центр. Білорусі та деяких зх.рег-х Укр і завершилася в 60-ті16 ст.У приват маєтках магнатів і шляхти реф-ма дещо затягнулася.Реформування останніх на литов.землях тривало до кін.16 ст,а в сх.білорус.волостях ВКЛ-аж до сер.17 ст.На укр.землях,які після Л.У 1569 відійшли до Польщі.На ПравоберУкр реформування зем устрою відбувалося також у 2-пол.16ст.,а в 1-пол.17ст.спроби введення волочної системи були зафіксовані на ЛівобережУкр.А. р. внесла зміни в сел.землеволод.У реформованих селах руйн сформоване віками,засноване на звичаєв праві волод селян землею—вони втрачали можливість вільно розпорядж своїми наділами,а розміри останніх значно зменш.Хоча структура сел.землеволод не зазнала кардинальних змін:з одного боку,укр.селяни мали індивід наділи (алоди),а з другог —як і до реф-ми,зберіг громад.землеволод(альменда).Щоправда і за землі спільного користування селяни зобов’язані були сплач податки.Реф-ма призвела до збільш норми феод.ренти.У реформованих селах Волині широко практик-ся відробіткова та грошова рента.Відробітки в 2-пол.16ст.становили 3—4дні на тиждень,а грошовий чинш коливався від 31-60 грошей з однієї волоки.В перебігу А. р.певною мірою змін становище сільс.адміністрації укр.земель.Нововвед-м було створ війтівств,які охоплювали кілька сусідніх сільс.громад.Війти в таких випадках займали проміжне місце між кер-вом окремих громад(тивунів, старців, десятників)та урядом гродським.Значної трансфор-ї зазнала просторова локалізація сільс.поселень Укр.В реформ-х рег-х Волині на зміну розкиданим малодвірним селищам прийшли багатодвірні села з упорядкованою забудовою.В ході наступу на сел.землеволод,який відбувався під час А. Р.посполиті відтіснялися на пд.-сх.укр.землі. Значна ч.переселенців згодом вливалася в козац.серед-ще.Подібна доля спіткала й укр.боярство. Певна част бояр-слуг,які не змогли під час А.р.підтвердити свої права на землю та шляхетство,також поповнила ряди укр.козацтва,що сприяло не лише кількісн зрост козацтва,а й якісним змінам в його серед-щі.
24. .Господарський переворот пер пол 16 ст.У15в. У ЗаХ. Європі піднімаються ціни на худобу, що викликало інтенсивний експорт.На укр. ярмарках волів продавали тисячами,потім вони потрапляли до Європи.Після падіння Візантійської Імперії (1453г),Європа позбавляється Візантійського зерна.Осн містом через який йде торгівля зерном в Європу стає Кданськ на Балт морі-це сприяє збільш зерна на укр.землях Польщі та Литви.У 14-16в.Йде процес зростання вел феод землеволод,причому не тільки князівського,а й боярського.Вел част земель в руках магнатів:на Волині це були Острозькі,Чорторийскі,Радзивілли; Братславщіні і Поділл –Потоцькі. Концентрація земель у руках мангнатів – наступ феодалів на тер-ію та права селян общин:захоп общинних зем, закріпачення селян,ліквідація копних(общинних) судів.Розв товарно-грошовихвідносин впливає на зростання ринку в с\г продукції.Феодали перетвор свої зем володіння на фільварки-багатогалузеві комплекси і орентіровани на ринок. У15с- пошир ярмарки(постійні в Луцьку і в Києві),виник проф спілки ремісників у цехах,виник перші зачатки мануфактур вироб-ва.Як і захєвроп,укр мануфактури характериз об'єднанням робітників для вир-ва товарів,пануванням товару і її поділ на окремі продуктивні процеси.Поч вкладення торг капіталу у вир-во,в рез-ті чого активізувалося первісне нагромадження.Це все знаменувало перші кроки генезису капіталізму на укр. землях.
Фільваркове гос-во і елементи мануфактурного вир-ва прискорили ек розв Укр. Часто отримана продукція йшла як на внут, так і на зовн ринок.
25.Госп.розв,правов статус,нац. і реліг специфіка укр.міста.Кін.14- пер.пол16ст.на укр.землях розв землероб,ремесла,торг-я,розбуд старі й виник нові села та міста.В землероб-і поряд з перелогом і двопіллям пошир трипілля.У різних місцевостях Укр рівень розв землероб-а не був однаковим.У Сх.Галичині,на Поділлі,Волині,в центр рай-х Київщини вживалася трипільна,на Поліссі,Пд.Київщини й Переяславщині—вирубна та перелогова системи.Крім землероб-а,розв-ся тварин-во,город-во,садів-во,бджіль-во.Не втрачали важливого знач в господар житті рибал-во і мислив-во.В кін.14- пер.пол16ст поглиблювався сусп поділ праці,розв міські ремесла.Осн цент-и ремісн-ва були Київ,Львів,Луцьк,Кам'янець.У Києві у 15ст.прац кравці,кушніри,шевці,стригалі вовни,ювеліри-золотарі,зброярі (особливо славилися вироблювані ними стріли),сідлярі,ковалі, конвісари(бляхарі),теслярі,винники,пекарі,рибалки.Ремісники-городяни об'єдн в цехи,очолювані старшинами(цехмайстрами).Членами цехів були майстри—власники майстерень,на яких прац підмайстри та учні.Всі справи в цехах виріш найбагатші майстри.У Львові в пер.пол 15 ст.було 9 цехів:пекарів,різників,кравців,шевців,ковалів,лимарів,сідлярів, чинбарів і кушнірів.Наприкінці 15 ст.у Львові налічувалося близько 500 цеховиків,36 професій.На серед 16 ст.кіл-ть цехів у цьому місті зросла до 20.На поч 16ст.цехи виник в Києві та в більшості інших великих міст України.Крім цехового,в містах існувало й позацехове ремесло.До позацехових ремісників («партачів»)відносилися ті,хто був неспроможний вступити до цехів через брак коштів У 15—в пер.пол 16ст.на Укр тривав дальший розв торг-і,зумовлений піднес продуктивних сил,поглибленням сусп поділу праці,зростанням товарного вир-ва спрямованого як на внутр,так і на зовні ринок.Внутр торг-я відбув в суворих рамках середньовічної регламентації:згідно із законом складського права приїжджі купці зупинялися в містах,які цим правом користувалися,і продавали свої товари на умовах,визначених місцевим купецтвом;при цьому приїжджі купці мусили користув лише певними шляхами й сплачувати на них мита та інші торг збори.У великих містах існув спец торгі ряди(у Києві,наприклад,— хлібні та рибні,у Луцьку,Львові,Кам'янці—суконні ряди).Купці в містах створ об'єдн на зразок ремісничих цехів.Торжища виник також у вел селах,переважно біля монастирів.Визначну роль у розв внутр торг-і відігравали ярмарки,які відбув у певні дні у вел містах. Багатіючи на розвиткові ремесла і торг-і,укр міста одержували від вел князів(королів)привілеї на самовряд-я—так зване Магдебурзьке право(за назвою німецького міста Магдебурга,«хартія» якого правила за зразок).У 1356 р.таке право одержав Львів,у 1432—Луцьк,1494 р—Київ,протягом 15 —пер.пол 16ст.—більшість знач міст України.Органом міськ самовряд був магістрат,який мав дві колегії—лаву(суд) і раду (адміністр орган).Члени магістрату обиралися з-поміж заможних купців і цехових старшин(з представників патриціату і бюргерства).Магістрат очолював війт,у великих містах признач урядом.
26. Укр. землі в складі Речі Посполитої. Захопивши у XIV-XV ст. Галичину, Західну Волинь і Поділля, Польща прагнула оволодіти й українськими землями, які входили до складу Великого князівства Литовського. Але, окрім бажання Польщі, визрівали ще й об'єктивні умови для унії між Польським королівством і Литвою. Депутати Великого князівства Литовського підписали акт про державну унію і склали присягу на вірність їй. Це означало створення держави Річ Посполита (дослівно з польської мови - спільна справа).Люблінська унія 1569 р. відіграла, безумовно, велику історичну роль у долі України. При цьому вона мала досить суперечливі наслідки. Передусім вона сприяла посиленню польської соціальної, національної, релігійної, культурної експансії. Але вона ж возз'єднала українські землі, забезпечила зростання культурно-освітнього руху.Після 1569 р. більшість українських земель було зайнято найбільшими польськими магнатськими родинами, які стали там необмеженими власниками. Посилюється кріпацтво. Литовський статут 1588 р., який діяв у Речі Посполитій разом із польським феодальним правом, остаточно закріпачував селян, які прожили на землі феодала 10 років.Розвиваються міста - і державні, і ті, які перебували у приватному володінні. Мешканці міст боролися за введення Магдебурзького права - виборного місцевого самоврядування, - з тим щоби вийти з-під влади феодала. Тоді ці міста ставали опертям королівської влади у боротьбі проти свавілля магнатів. У 1590 р. львівський єпископ Г. Балабан виступив за підписання унії. Його підтримали єпископи холмський, пінський та луцький. Вони подають заяву королеві Сигізмунду III, і той у 1592 р. відповідає згодою. У 1595 р. у Кракові папський нунцій схвалює умови унії, і 25 грудня того ж року в присутності папи римського Климента VIII вона була проголошена. Юридичне оформлення унії мало відбутися у 1596 р. в Бересті. Але собор одразу ж розколовся на дві частини - уніатську та православну. Уніатська частина затвердила греко-католицьку церкву, підпорядковану папі римському. Визнавалися основні догмати католицької церкви, але мова богослужіння залишалася церковнослов'янською, а обряди православними. Уніатське духовенство урівнювалося з католицьким. Але православний собор, що проходив водночас, не визнав правомірність рішення уніатів. Замість консолідації українське суспільство ще більше розкололося.Отож Берестейська унія не сприяла об'єднанню православних і католиків, але в історії України ці дві церкви міцно пов'язані між собою.
* Поразки у лівонській війні підштовхнули лит уряд до остаточного об’єднання Литви з Польщею. На спільному сеймі у м Любліні 1 липня 1569р було проголошено унію. Укр народу загрожувало повне нац. Знищення. Польські магнати і шляхта жорстоко визискували укр. селян. Польські закони дозволяли карати селян навіть смертю. Укр. Міщани обмежувались в правах. Люблінська унія відкрила укр. для впливу Заходу. Литовські князі і польські королі вважали українські землі власністю своїх держав і розпоряджалися ними в інтересах панів. Права феодалів на володіння землями і поневолення і закріпачення селян узаконювали держ акти- Лит статути 29,66,88рр.а також численні привілеї. За лит стат 88р було отаточно закріпачено укр. селянство. За селянами зберіглось право володіти рухомим майном. Поступово розбудовуються міста які стають осередками ремесла промисловості торгівлі(Галич Львів Кам’янець- подільський)але міста втрачають укр. Характер. Соц.-економічний та сусп. політ розвиток укр. Та посилення гніту формують нац. свідомість українського народу, ведуть його до нац. пробудження. Визначну роль у політ і культурному житті відігравали братства. Перше в укр. У львові 1586р
30.Боротьба лит шляхти за підвищ свого соц-прав статусу.Боротьба лит.шляхти поч. з прийняттям 1лит.статуту.Т.я за перш.лит.статутом взаємовід. Між боярством - Шляхт. І магнат-княз верх.залиш. не виріш.СтатутНе ліквід.привілейован.стану у політ.відносинах Магнатів і рядов.шляхти,яку позбавили до доступу
держ.влади.Не розв.представництва і орг.самовряд. рус.лит. шляхти особливо не вигідно відтінялася бурхлив.розвитком шляхет.парламентаризму у сусідн.Польщі.З 40рр.поч. боротьба шляхти із своїми ясн.вельм.князями.Боротьба скінчилася перемогою Ш.У1564-1565 провед.серію реф.т.к –земські.А з січня 1566-2Лит.статут-для магнатіві шляхти запровадь.суди за зразком Польщі.Створ повіт.сеймиків і регул.сеймів з правом шляхти на місцях.Введ.воєводства-вплив шляхти на участь сеймах,право голосуу земських орг..самовряд.Т.ч 2статут відділено від 1шлях.рухом 40-50р.16ст. Радикал.реформи сист.орг.влади і управл-ня,утверд-ня ідеї шлях-ї держ,що означ.висок.рівень правової думки
31.Передумови та причини Берест унії.. Важлив передумовою Берест.унії була про-уніатська політ короля,вищих урядників РП та представників папського престолу.Після Тридентського собору Рим підтрим сильну королів владу.Сильним прискорювачем унійної справ →створ в 1589 р. Московс патріархату,адже в цьому володарі РП побачили загрозу виходу Укр й Біл-сії з королівства.Рішення православних єпископів на соборі в містечку Белзі→ учасники заявили,що більше не можуть терпіти втручання схід патріархів у церк справи в Укр.Єпископи ухвалили,що визнають папу голов Вселенської церкви та поривають з Константин-м патріархом,котрий своїми діями шкодить укр.православ'ю.Учасники Белзького собору надіслали лист до короля Сигізмунда III. Протягом 1595—1596провадилась інтенсивна робота з підготовки й проведення об'єднуючого собору.З католиц сторони активність проявили члени ордену єзуїтів,католиц ієрархи та папський нунцій.Від православ до унії були готові перейти єпископи І.Потій, К.Терлецький і Київський митрополит М.Рогоза,котрий провів у 1590 р. таємні переговори з польським королем Сигізмундом ІІІ. Потій і Терлецький відправилися в Рим, де були урочисто зустрінуті папою Урбаном VIII.Папа прийняв заяву й затвердив "артикули" греко-католицької церкви.Єпископи,повернувшися з Риму,разом з Київськ митрополитом М.Рогозою скликали в м. Бересті собор(1596 р.) і оголосили унію з Апостольською Столицею.Маючи підтримку папи й частково польс уряду,уніатська церква швидко розбудувала свою орг-ю. Перебуваючи під опікою Апостольського престолу,новоутворена церква була краще захищена від польс екстремізму,ніж православна.Завдяки цьому унія сприяла збереженню національної культури,мови,обрядів і традицій.
Безпосередніми приводами до унії були:
-невдоволення руських православних єпископів тим,що у церковні справи дедалі більше втручалося міщанство,організоване у братства;
-бажання єпископів звільнитися від підлеглості східним патріархам,які підтримували братства;
-намагання верхівки руського православного духовенства добитися рівності з католицькими єпископами,які засідали в сенаті та титулувались «князі церкви»—і залежали тільки від Папи та почасти від короля.
32.Берест.унія,рішення та істор.знач. Рішення Київської митрополії Руської православ церкви на терит-ї РП розірвати стосунки з Константинопл-м патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 за умов підлеглості православних Папі Римському,визнання осн католиц догм і збереження православ обрядності.Унію формально й офіц проголош на церковному соборі в Бересті 1596 року.Внаслідок чого утвор Укр Греко-Католицька Церква.Сприяла цьому,насамперед, кризова ситуація, у якій перебувала православ церква в Укр-і.Проявами її були занепад церковної дисципліни,непорозуміння між церков братствами та ієрархією,зазіхання новоствореного (1589)Московського Патріархату,непродумані кроки Константинопольського та інших східних патріархів.Важливим фактором, що спонукав до укладення унії з Апостольською столицею,була необхідність протистояти подальшій латинізації та полонізації української світської еліти,а також добитися зрівняння в правах укр дух-ва з латинським.Істор значення:Русь розкололась на 2 нерівні част:православний загал без ієрархів,з одного боку,та ієрархи-уніати без вірних, з іншого боку.І на тих,і на других лягла тінь церковної анатеми.І тих,і других огорнув запал цілком світської ворожнечі.Берест унія задумана,як інструмент порозуміння,перетворилась на символ розбрату,ворожнечі і насильства.Обом сторонам,захопл стихією боротьби, судилося стати жертвами власної затятості.
33.Реф-ія і протестанські церкви. Поштовхом до поширення ідеї Р стала секуляризація тевтонського ордену і введення лютеранства у Пруссіїв 1525р. Серед реформаційних вчень найбільшого поширення набув кальвінізм особливо серед шляхти. Кальвінізм знайшов своїх прихильників і серед магнатів (на укр. прихильники Потоцькі) на поч. 50р XVI кальвіністом став литовський канцлер М. Радзивіл Чорний. У др. пол . 50р XVI у РП були спроби створити нац. Церкви що мали об’єднати всі реліг концепції. Протестантський рух в країні мав такі особливості. –не мав широкого розповсюдження серед народу(селян, міщан) –шляхта і магнати за допомогою нових реліг вчень прагнули добитись нових привілегій і послаблення королівської влади.-Відсутність єдності в протистанському русі(лютерани кальвіністи аріани).-православне нас було байдужим до нових вчень. Після Триденського собору в Європі набуває поширення контрреформація. Ударною силою якої став орден єзуїтів.
Протестанство з*явилося на Пол.теренах на поч.16 ст. і з Польші пошир на землі Волині та Галичини.Причини пошир: 1)Внутр суперечності у катол.церкві 2)занепад духов життя 3)користолюбство церкви.Швидке пошир за рахунок вел підтримки пол.шляхти та магнатів.Україна:Галичина.З*явилося у серед.16 ст. у вигляді социніанства.Яскривим проповідником був Франко Станкаро,який прибув на запрошення магната Стадницького і заснував школу у м.Дубецьк.Також під час свого перебування в Галичині він написав свій знаменитий трактат «Про Трійцю та втілення».Волинь.З*явилося на прикін.15 ст. серед новогородсько-московських єретиків.Заперечували триєдність Бога,та заперечували роль церкви як провідника між людиною та Богом.В останній ¼ 16 ст. тут з*являється соцініанство.Кальвінізм був менш поширенним.На укр.землях у складі ВКЛ разом із ідеями протестантизму поширилася ідея про переклад Святого Письма на націонал.мови.Також стосовно розв протестантизму треба зазначити той факт,що школи відкривалися здебільшого за протекції великих магнатів.У 1556-1561 рр. на Волині з*являється Пересопницьке Євангеліє.перекладене з болгарської мови на російську.1581 р. Валентин Негалевський у с.Хорошеві зробив ще один переклад Євангелії. Катехізис Зизанія ,виданий у Вільні у 1595 р. ілюструє зближення православної церкви із протестантською.Але пізніше Зизанія звинуватили у єресі,і наклад книжки було знищинно.Стосовно поширення протестантства на укр..землях треба зазначити велику роль у цьому процесі Берестейської унії 1596 р.,яка стала рушієм до зближення православно\ церкви із протестантською.
34.. Рольприрод-географ умоу у форм.коз-ва.Природа Придніпров´я,Брацлавщини та Дніпровського Низу(тоді мали назву Дикий степ, Дике поле)відзнач надзвичайним багатством.Своєрідними дверима в Поле із Серед.Подніпровя служ пороги.Переривчате граніт пасмо,що перетин течію Дніпра,тгнучись на багато км між теперіш Дніпр-ськом і Запоріжям.За порогами поч Дніпровський Низ,або Великий Луг.Дніпро розділявська на рукави,утвор озера,протоки,.Річище було засіяне майже 200 остр-ми.Понад річками були великі ліси і гаї,за якими поч незаселені степи,повні різної звірини—турів,диких кіз,ведмедів,бобрів,лисиць,куниць.Дніпро,його притоки та ін річки,які тоді були ще повноводними,кишіли білугою,севрюгою,осетром,сазаном,судаком,щукою,сомом,лящем.Тут же селилась величезна кіл-ть водоплавних птахів.Ці багатства приваблювали енергійних і підприємливих людей,і вони далеко в степах,повних небезпеки,поч розвивати господар діяльн-ть—полювати,рибалити,займ землероб-м та скотар-м.Із прикордонних півн та зах рай-в Укр сюди мандрували т.з. уходники.Вони осідали в гирлах річок,у балках і там промишляли, освоювалися,вивчали місцевість.На зиму більша част уходників верталася до своїх осель,продавала у містах набуте добро,готувалась до промислів наступного року.Але деякі залиш в степу,будуючи собі на островах,у балках і ярах зимовища,хутори, пасіки. По південному розкішнаприрода витворювали з цих місць райську оазу,створ Богомдл сміливців,які зможуть дустатися сюди, подолавши степ і пороги.Саме з цим закутком оьітованої землі,висунутої в глиб Поля,повязується поява на істор арені козаків.
35.Крим ханство каталізатор виник козаччини. Спрoбaм зaвoюв Пoля рoзпoч зa Вiтoвтa й Oлeлькoвичiв,кoли кoрдoни Київськoгo князiвствa сягaли гирлa Днiпрa й Днiстрa,пoклaли крaй кaрдинaльнi змiни,щo нaстaли у Причoрнoмoр’ї в сeр XV ст.iз виникнeнням Крим.xaнaту.Зaвoлoдiвши в чaси Бaтиєвиx зaвoювaнь причoрнoмoрським Кипчaцьким стeпoм,тaтaрипo ширили свiй кoнтрoль i нa Крим,зaсeлeний стрoкaтoю сумiшшю грeц,iтaлiй-го,пoлoвeц,вiрмeн, слoв’янс нaрoдiв.Врeштi Xaджi-Гiрeю,вдaлoся у 1428-1430 рр.Заклaсти пoчaтo влaснiй Крим.дeрж.Київський пoгрoм 1482 р.вiдкривaє дрaмaтичний лaнцюг нищiвниx пoxoдiв Мeнглi-Гiрeя I тa йoгo синiв i вeльмoж в Укр, Мaлу Пoльщу,Бiлoрусь i нaвiть дaлeку зaнiмaнську Литву,якi дo сeр 30-x рр 16ст. пoвтoря прaктичнo щoрoку.Сaмe в чaси Мeнглi-Гiрeя склaлaся принизливa прaктикa сплaти Пoльщею i ВКЛ щoрiчнoї дaнини«упoминкiв»
Кримoвi–15 тис. oлoтиx,якi буцiмтo мусили утримувaти кримчaкiв вiд нaпaдiв(чoгo дoсягти тaк нiкoли й нeвдaлoся).Нaслiдкoм пoгрoмiв,якиx Русь нe пaм’ятaлa з чaсiв Бaтия, стaли вeличeзнi гoспoдaр спустoшeння i втрaти в людяx,фiзичнo знищeниx aбo вивeдeниx у пoлoн.Зa кiлькa дeсятилiть руськi зeмлi пeрeтвoрилися нa гoлoвнe джeрeлo пoстaчaння рaбiв нa нeвiльницькi ринки Криму й Стaмбулa,дe їx прoдaвaли,як свiдчaть oчeвидцi,зв’язaними зa шиї пo дeсятку у нaйвiддaлeнiшiзaкуткиП.A. тa Сxoду Пiсля 1475 р. пeрeд Укр впeрше зблизькa пoстaлa й iншa грiзнa пoтугa туркiв-oсмaнiв. Зaвoювaння Кoнстaнтинoпoля(1453) i утвeрджeння нa Бaлк-х, дe нa зeмляx кoлишнix вiзaнтiйськиx вoлoдiнь були утвoрeнi прoвiнцiї турeц Румeлiї, Молдова і Волошина-васали-данники Осман.імпер, в 1475 султан Мегмед ІІ Фатигздійсн блискавичний морськ похід на Крим,Менглі Гірей був схоплений, рoзв’язувaлo руки Стaмбулу.У 1478 р. булo пiдписaнe зoбoв’язaння прo вaсaльну зaлeжнiсть Криму вiд Турeччини.
36.Теорія ВКв укр і америк історіограф.Звертаючись до проблеми«пограниччя козаків»,існує чимало досліджень зроблених укр.та америк.дослідниками.Так Щербак пише:«Генеза козацтва була закономірним рез-ом вікової боротьби осілого землероб-о нас зі степовими кочів-и в зоні «Великого кордону»,який розділяв європей та азійську цивіліз-ю».Лише на ВК – пише Я.Дащкевич,міг виникнути такий феномен,як укр.козацтво-окремий стан військ.прикордонного нас.Утворення такого стану на будь-якому кордоні між зах.європ.держ-и було неможливе.Щодо проблеми т.з.пограниччя, то тут спостерігається паралель між укр.та америк.істор процесами.Америк.вчений Фредерік Джексон Тернер пропонував досл.америк.історію через великий колоніз.процес,в ході якого Дикий Захід, це й відпов.Дике поле.Професор І.Лисяк-Рудницький пише:«Людина пограниччя – піонер і ковбой стала в багатьох відношеннях репрезентативним американцям».Нім.дослідник Г.Штекель,характер.проблему пограниччя специф.умовами й организ.життя.Н.Яковенко стверджує,що небезпечні умови «пограниччя»вимагали відпов.відносин у внутр.житті козаків.
Дашкевич написав статтю«Україна між Заходом і Сходом». ВК:зіткнення лісу та степу,різні гідрологічн ібасейни,скотарі та землероби,мусульмани та християни.Саме тут виникають напівдержавін орг-ії (Улу Нагайя, ЗапорізькаСіч).В такій зоні повинні житии інші люди(людина-кордону,це інший антроп.тип)..Теорія ВК.виникла більше 100р.тому в америк.традиції.Її творець Фредерік Тернер: «Межа між європ поселенцями Америки та місц племенами була не протсо лінією,чи політ кордоном, а рубежем між різними цивілязаціями».Виникає дискуссія щодо ВК, Вальтер Вебб – 1964р видає монографію «The Great Frontier».
Америк.кордон-це лише част корд Європ цивіліз-ї.ВК на карті світу:част Стар.Світу Європа;Старий Світ не Європа(Азія,част Африк);І власне ВК(Пн.Пд.Америк,Австр-я,і Пд.Африк).
37.Вел степ кордон і укр реалії 15-16ст.Наші степи були також зоною пост міграцій коч племен.Нам відомо,що за часів Київ.Русі тут з’являлися тюркс плем печенігів,торків,половців,татар.Міграція чужоземців по наших степах або їх тут перебування не сприяли заселенню степ част Укр і призвели до утвор своєрідної зони відчуження,яка у 15ст.отрим назву"Дикого Поля",а в сучас наук літ-рі-«Вел степ корд Укр».На тер-ії Вел степ корд Укр як зони відчуження була недоторк природа,паслись табуни диких коней,стада зубрів(диких корів),оленів,кіз,диких свиней.У степ травах,висота сягала 2 м,гніздилося безліч птахів:гусей,дроф,качок.У річках та озерах водилася вел кіл-ть риби.Особливо славилась багатством риби р.Самара.В лісах,урочищах та байраках було безліч промислового звіра:лисиць, куниць та ін,а також гнізд диких бджіл.Величезні, казкові природні багатства Дик Поля приваб як татар,так і укр-в.Тут були сприятливі умови для скотар-ва, ому татари з півд.заглиблювалися на терит-ю кордону із стадами овець,вел рогатої худоби та табунами коней.А з Пн –укр-і займ різними промис-и:ловили рибу,збир мед,полювали.У 15-17ст.повсюдно в арміях панував принцип самозабезпечення. Солдат повинен був сам придбати собі зброю,спорядження,коня,провіант.У кращому випадку під час найму йому могли заплатити якісь гроші,але основна винагорода планувалась за рахунок пограбув насел в рай-і воєн дій. При цьому не мало знач,чиє це населення.Доленосною для укр козацтва,за висновками С.Леп’явка,стали сер та др.пол 16ст.По-перше,у 16ст.у ВКЛ,відбулася реф-а феод структур і реорганізація військ справи. Завершується форм шляхетства як лицарськ привілейов стану з широк політ правами.Внаслідок цього част військ-служб стану бояр втратила право на землеволод.По-друге,після Л.У.(1569 р.),яка об’єд Польщу і Литву(разом з Україною) в єд держ-РП, укр землі підпадають під юрисдикцію держ структур Польщі,в яких не було місця для укр бояр.Поч з сер 16ст. козацтво поступово перетвор на потужну і грізну воєнну силу на ВК, набирає суто нац(укр) і православ рис Вел степ корд Укр був своєрідною системою,яка включ такі полярні компоненти як кочівництво і осілість,христ і мусульм,культури Сх і Зах,господар і воєнний промисли,воєнні конфлікти і мирне співіснув між укр-ми і татарами.Т.ч., В.К.Укр.був небезпечним і нестабільним у воєнному відношенні,але він дарував за це позадержавну свободу і незалежність людині,якщо вона була здатна захистити себе за допомогою зброї.У зв’язку з цим на терені кордону осідали люди з певними рисами хар-ру,зокрема,відважні й мужні,здатні на ризик,згодні терпіти дискомфорт і випробування.
38.Осн.історіограф теорії походж козацтва.Існує кілька осн теорій походження козацтва:«етнічних витоків»,«уходницвка»,«захисна» і «соц-а».Згідно з теорією «етнічних витоків»,козаки—це особлива група нащадків інших народів(хозар,черкесів,татар).«Уходницька»теорія пов'язує появу козацтва з «уходом» насел в Придніпров'я на промисли за рибою, сіллю,дикими кіньми.Відповідно до «захисної» теорії козаки з’яв у зв'язку з необхідністю захист-и Пд.кордони країни від набігів татар.«Соц-а»теорія пов'язує виник козацтва з посиленням політ, економ, соці-го,нац та реліг гніту.Виник козацтва спричинив комплекс причин та факторів,тому всі ці теорії слід розглядати в комплексі:Боярська теорія – раннє козацтво–напівбоярський та напівлицарський елемент.В к.15на поч.16 ст.–форм чітка станова структура,на поч 16 ст,стани замикаються.Боярська—козаки сформувалися на основі рус бояр Литви та Польщі,професійних військових,які не отримали статусу шляхтичів і були змушені займатися війною та розбоєм (Антонович, Леп'явко).Уходницька теорія: Д.Яворницький вбачав першовитоком козацтва «уходництво». Півд-укр-й степ з широко розгалудженими водними артеріями і своїми надзвич природ богатствами притягувала до себе «уходників».На поч.17 ст злет козацтва.
39.Козакування як побутове явище ставало звичним для укр сус-ва 16ст.Із півд-укр-х замків і сіл рушали до степу ватаги за здобиччю.Споч«ходити в козацтво»означало,насамперед,рушати на Дніпровський Низ(«на низ»)за здобиччю.Пізніше,коли козацтво стало перш за все протидіяти в укр прикордонні набігам татарів,«козацьким хлібом» тали називати воєнну службу.Звичні до військової справи козаки також наймалися на воєнну службу до іноземних володарів.По завершенні воєнних походів козацькі загони поверталися з Дніпро-го Низу на відпочинок додому.Незважаючи на те,що козаки захищали прикордоння від татар нападів,лит й польс влада часто не схвалювала їхніх дій.Нападаючи на володіння турец султана й кримського хана,козаки створ чимало проблем вел князю лит й польс королю. Тому на старост півд пристепових рай-ів Київського і Брацлавського воєводств покладалися обов’язки контролювати козаків,щоб не допускати їх збору й самостій походів проти татар.Форм своєрідного життя й побуту козаків сприяло поступовому його перетворенню з міжстанового прошарку на окремий стан укр сус-ва,що виник у 70—80-х16ст. Перші десятиліття XVI ст., коли відбувалося зростання кількості козакуючих, були вкрай важливими в загальній історії розвитку козацтва. південноукраїнські старости Предслава Лянцкоронського, Остафія Дашкевича, Бернарда Претвича, Семена Пронського, Богуша Корецького, коронних стражників Єжи Струся та Миколи Сенявського, ротмістрів кінних рот Яна Сверчовського та Юрія Язловецького й інших виконуючи обов'язки з охорони кордонів, місцеві адміністратори, як правило, замовчували факти своїх спільних з козаками дій, оскільки це не знаходило розуміння з боку великого князя, або ж могло обернутися вимогами майнового відшкодування збитків, завданих козаками татарам. Більше того, на старост покладалися обов'язки контролю за діяльністю козаків, аби вони не моглисамовільно згромаджуватися у ватаги та організовувати власні походи на кримські землі та турецькі фортеці. Але реалії життя на кордоні з войовничими сусідами вимагали від старост часто нехтувати настановами центр влади та не лише дивитися крізь пальці на ініціативи козаків щодо рейдів помсти татарським улусам та фортецям, але й нерідко самим ставати їх організаторами. В цьому зв'язку чи не найбільше уславився канівський і черкаський староста в 1514-1535 рр. Остафій Дашкович.Примітно, що Дашкович, тривалий час несучи службу на прикордонні, не обмежувався лише збройним протистоянням з Кримом і його васалами, але й умів непогано залагоджувати конфлікти диплома методами. Саме Дашковичу випала честь у 1533 р. першим сформулювати проект організації регулярної прикордонної служби козацтва. Проект передбачав заснування козацького вартування на воді на човнах-довбанках,т.з. чайках, біля татарських переправ через Дніпро, а також створення кінних вартових сторож вздовж звичних ординських шляхів.Крім того, пропонувалося закласти низку укріплених постів і фортець на островах нижче відомих Дніпровських порогів. Свій проект староста виголосив перед учасниками вального сейму Корони Польської, де він отримав схвальні відгуки. Однак, за браком коштів цей проект не було реалізовано. Отож і надалі справа захисту своєї землі від нападів войовничих сусідів перебувала у компетенції стихійної козацької маси
41.П.Сагайдачний та його місцев укр.історії.Події перших двох десятиріч 17ст.тісно пов’яз з діяльністю гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного.Його вваж найвидатнішою фігурою,яку висунуло козацтво до Б.Х.Він прославився не лише як полководець,але й як держ діяч,захисник укр культ-и. Значною мірою цьому сприяло його навч протягом кількох років в Острозькій академії.Сагайдачний виступає в ролі керівника козаччини саме тоді,коли польс уряд,наляканий повстаннями 90-х 16ст. і зміцненням козацтва,намагається його приборкати. Враховуючи співвідношення сил і реально оцінивши ситуацію,гетьман не йде на відкриту конфронтацію з польською владою,балансуючи між інтересами Варшави і Запорозької Січі, опираючись при цьому на силу козац війська.Гетьман провів військ реф-у козацтва,перетворивши його з тимчасових “партизанських” формувань на регулярне військо,в якому був запроваджений порядок,міцна дисципліна.За гетьманування Сагайдачного кіл-ть укр війська збільшилася до 50 тис.чол.Укр козацтво розгорнуло справжню нац-визв війну проти турец-татар агресії.Гетьман розробив стратегію цієї боротьби.Він поставив завдання:наносити первинні удари по ворогу,випереджаючи його напади на Укр,знищити флот,зруйнувати найважливіші порти. Запорожці атакували одночасно кілька фортець,але осн удару завдавали якомусь найвпливовішому центру,серед яких були Стамбул,Трапезунд,Синоп та інші міста.
45.Полемічна літ-ра.Стосовно Польщі. Поширення реформац.вільнодумства проходило разом з полемікою,велика кіл-сть друк продукції з конфесійних проблем.Письмо притягувало увагу,привчало до логіки доказів і контрдоказів.1564-1600 рр. = 126 книжок.1600-1638 рр. = 200 кн.Міста: Вроцлав, Гданськ, Торун, Краків, Люблін, Пінчов.Україна. До цього проповідницька проза.1-ша полемічна проза-«Послание до латин из их же книг»(Мотовило)1582 р. у відповідь на трактат Скарги «Про єдність божої церкви під единим пасторем».Автор застосовує прийоми протестантської полеміки. «Ключ царства небесного»( Острог 1587р.) Г.Смотрицького був спрямований проти календарної реформи.«О єдіной істіной провославной вірі» 1588р.Василь Суразький – перший богословний твір,присвячений критиці догматичних рас ходжень між православними та католиками.«Унія альбо выклад артикулов…».Він розвінчував агітаційні випади проти унії.«Казаньє святого Кирила…» Стефана Зизанія 1596 р. Ідея папи-антихриста, 11 ознак його пекольності. «Опісаньє і оборона собору руского Берестейського» П.Скарга Про протистояння католиків із православними.Найпомітніший твір «Апокрисис» Х.Філалет Сформував програму укр.опозиц., яка діяла за принципом Варшавської конфедерації 1573 р.2 напрямки творів: А)передчуття катастрофи ,закликаючи шукати шляхи залагодження розколу(Філалет і Смотрицький)Б)Йоан Вишенський.Він говорить про те що католицька віра прогнила із середени,тому ліпше зостатися із споконвічною для слов*ян православною вірою. , Польша на протяжении всего XVI в. систематически пропагандировала унию, используя проповедь,литературу и школу. Велась полемика между приверженцами унии иее оппозицией, в результате которой возник уникальный жанр – полемическая литература. В ней значительное внимание уделялось вопросам развития образования,книгопечатания. Объектом острой критикиправославных полемистов – Г. Вышенского, К. Острожского, П. Могилы, Х. Филарета, была уния и ее апологеты. Они защищали полномочия православной церкви. У католиков пропаганду унии взял в своируки орден иезуитов, выдвинув талантливых проповедников, такихкак В. Гербест и П. Скарга. Они доказывали верховенство католицизма перед православием, провозгласили спасение православных черезунию. Полемическая литература дала толчок развитию украинской культуры, на протяжении многих десятилетий вдохновляла украинских патриотов на борьбу за свою веру и свободу. Оказала большое влияние на развитие литературы и философской мысли
46.Козацькі війни кін.16 ст. в кінці 16ст поч форм осн причини:
Посил феод,нац гніту на укр зем після Л.У....міжконфесійних суперечностей після Берест унії.....Наростання сусп конфронтації в укр сусп-ві.....Засилля польс права на укр землях наприкінці XVIст.....Козацтво стало формуватися,як окремий стан в Речі Посполитій Повстання Косинського (1591-1593).В 1590 рКосинський, з представниками козацької старшини,одерж від короля подарування на маєток Рокитне.Але на ці землі заявив претензії князь Януш Островський,і домігся на них грамоти від короля. Це призвело до конфліктуякий переріс у 1591 році в збройне повстання широких мас укр народу. В грудні Косинський очолив загін козаків-реєстровиків, який штурмом оволодів Білою Церквою.Ця подія послужила сигналом для загального повстання. князь Острозький 2 лютого 1593 року розбив військо Косинського під П‘ятою. укладена угода, козаки зобов‘язувалися скинути Косинського з гетьманства і перебувати в повному послухові королю, не нападати на сусідні країни, залишатися за порогами і не чіпати маєтків князя Острозького,видати селян-втікачів і шляхтичів,повернути захоплену зброю,коней, худобу,але козаки не викон і готув нове повстання.В травні 1593 К .Косинський на чолі 2000 козаків вийшов сушею та Дніпром піднявся до Черкас, де обложив його гарнізон. В ході жорстокої битви Косинський загинув, а козаки, зазнавши великих втрат, на умовах почесного миру відступили на Запоріжжя.Повстання Северина Наливайка (1594-1596 рр.)В 1594-1596 рр нове повстання. ватажками С.Наливайка Г.Лободу.В жовтні 1594 року Наливайко і Лобода на чолі 12 тис. війська здійснили перший похід на Молдавію. Момент для повстання було обрано дуже вдало. В цей час Річ посполита вела війну з Туреччиною, Наливайко та його союзники окупували незабаром більшу частину Правобережної України, Полісся, навіть частину Білорусі. Повстання сприяло піднесенню антишляхетської боротьби в Україні. Наливайко, , мав намір створити незалежну козацьку республіку між Дніпром і Бугом, але з*явився гетьман С. Жолкевського і вирушив на Україну. Наливайко був змушений відступити з Білорусі на Волинь, звідти на Подніпров‘я.Ранньої весни 1596 року Лобода під Києвом об‘єднався з загонами полковника Шаули,Біля Білої Церкви всі три повстанські загони об‘єдналися. В березні 1596 року повстанці відійшли до Дніпра. в урочищі Гострий Камінь, карателі наздогнали повстанців,битва, Наливайка було поранено кулею, а М.Шаулі гарматним ядром відірвало руку,Отримавши численне підкріплення, Жолкевський знов погнався за повстанцями, але поблизу урочища Солониця їх наздогнали. повстанці спорудили табір, сподіваючись на допомогу запорожців. 16 травня 1596 року Жолкевський почав облогу табору, яка тривала близько 2 тижнів. 3 червня 1596 року розпочався шалений обстріл табору, який тривав 2 дні. В ніч на 6 червня прихильники капітуляції, в основному прибічники Г.Лободи, якого наливайківці звинуватили в зраді і вбили, схопили Наливайка, Шаулу, деяких інших керівників і видали їх Жолкевському, сподіваючись на мир. Наливайка з соратниками привезено до Варшави. Майже всіх їх стратили. Однак С.Наливайка ще катували понад 10 місяців. 20 квітня 1597 року страчено.
50.Укр.к-ра.пер.пол.17ст.В укр..культ. та літер.протягом 17ст.розвівались процеси перехідного характеру,створювалися передумові для встан. та розв.спільного європ.напрямку-бароко. Потім «бароковий комплекс» засвоїли Рос.,півд.слов. країни, румунські княз. Молдови та Волощини через посередництво Білор.та Укр.,в «адаптованому вигляді».Процес полонізації торкнувся верхівки укр.. народу,яка свідомо відмовлялася від нац.та реліг. ідентифікації,поповнюючи ряди земел.магнатів Польщі.Розгорталася діяльність поль-укр.гуманістів Оріховського,Русина,Котермака.Виникнення неформ. товар. і вплив пол.істор.традиції стали визнач.етапом у розвитку укр.. істор. та культ.,системи освіти. Друковане слово прийшло з Кракова, Ш.Фіоль «Часословець», «Осьмиглавник».У 17ст. освідченні люди Укр.володіли крім рідної мови володіли також польс.,латин., церковнословінською мовою.Зарод нова літер.-полемічна.предствники:Смотрицький, Броневський, Потій,Скарга, єзуїти, Вишенський. Свою роль відіграв і вплив західноєвропейського Відродження та Реформації. В містах України, як і в ряді інших європейських країн, проживало етнічно різнорідне населення: крім українців — поляки, німці, жиди, вірмени, угорці, греки, що сприяло взаємопроникненню різних культур. У XV столітті, коли під ударами Туреччини прийшли до занепаду італійські колонії у Криму, частина генуезьких купців переселилася до Львова і Києва. З іншого боку, діти українських вельмож навчалися в університетах Праги, Кракова, Болоньї. Варто пригадати імена українського поета XV століття Павла Русина, професора медицини й астрономії з Дрогобича Юрія Котермака. Гуманістичні настрої та ідеї, європейські художні стилі набували на українському культурному ґрунті нових форм.
1. Місце доби в контексті вітчизняного історичного процесу
Це період між К. Р. і Хмельниччиною. Це спадкоємці традиції К. Р.. Період готує вибуховий матеріал для катастрофи се. 17 ст. Період інкорпорації Пд. Русі до різних метрополій. Період розходження, розділення єдиної русі.
Характеристика періоду в соц.-екон. Сфері:
Нової якості набуває державна релігійна та культурна ситуація:
2. Образ історії певного періоду в ісоріографії – це загальне уявлення в тому числі і істориків про зміст іст процесу певного часу-простору і його якісні параметри.Образи які домінують в уявленнях фахових істориків різного ідейно-наукового спрямування.
«Темний період» - мало джерел. Образ періоду як «Переходової доби», який теж домінував у творах.
Для рос. та укр. істограф головн зміст має оптимістичн характер. Для рос іст – час збирання руських сил для відновл рос держави могутності; приєднання втрачених територій.
Для укр. іст- час підгот народу до відновл державності, здійснення прагнень визволення від польсько-католицької неволі.
Для польск іст- апофеоз польської могутності, тому пере ходовість епохи писемістична. За ним – смуток держ втрат і поступовий занепад.
Істор не приділ цьому часу особлив уваги.
Лише в кінці ХІХ ст. з’являється перші праці: Іван Лінніченко у 1889р. видає працю – «Научное значение западно-русской истории», де порівнює з нерівномірнопобудованою спорудою.
Володимир Антонович – поклав фундамент розробки періоду.
«Очерки истории ВКЛ» - 1885р. де пише про передумовн утвор величезного політ організму і його швидкий занепад: головна причина розпаду – штучне з’єднання в 1 державі двох організацій пов’язаних між собой етнограф типів. Одним її яких (Литовськ) виявляв агресію по до Слов’янського народу.
Антонов – « це період борьби і витіснення руськ елменту у жит. ВКЛ та укр. земель Р. П.- агресивним польсько-литовським елементом.» Це підхопили учні – Грушевський, Баголій.
З процесами Любавського М.К. пов’язане народження організаційного образу «Обласное деление і местное управл лит- рус госуд-ва, во времени издания руського первого статута»
«Литовсько-русский сейм» - 1901р. Образ – гармонійного співіснуваних спільних слов’ян у литовс державі. Литва сприйм як наступ укр. традиції
Литовський іст поч. ХХ ст. Івана Липа «Великое Князевство Литовское от Люблинской унии до смерти Бату» боротьба за збереж незалеж від зазіхань поляків на підступно захоплення ворогом поляки.
Польська істограф: Шайноха, Кучмов, Ябловск – образ гармон словн історії польської цивілізації місії у варварському регіоні, Анже Каминський – «Річ Посполита іст 3 народ».
Радянська істограф: Греков І.Б., Пашута В.Т., Хорошкевич Г., Борис Хлоря.- період відірваних південних і західних руських земель. Класова боротьба з пригнобленням правосл селян укр. і білор від феодалів.
Суч російські істор які намагают відійти від сталості – Кромм, Дмитрієв. Для них іст Укр того часу – не тпольск і не литовська.
Укр. істографія: Народницька школа: Грушевський Антонович і його учені ( шк.. Документаліст), Марксинська ланка.
Народ – міщано-селянсько-козацька ланка. Борот проти гнобл польс-литов держав, чужої церкви і власних феодалів.
Державницька школа: Вячеслав Лепинський, Стефан Томіківський, Іван Крепяневич.- провідна роль шляхта, еліта, у кого є гроші.
Суч іст. Укр: Н. Яковенко, О. Русина, Ф. Шабульдо, Н. Старченко , Лесь Довш, Черкасс Б.
Прагн до нормаліз образу, прагн вписати іст Укр в загалбн Європ процеси. Розшир політ образів епохи (форм свідомості- соціал, ріліг, пліт, побут, геофізичн,)
48. Київська митрополія фактично розкололася на визнану польською владою грекокатолицьку («з’єднану») і нелегальну, не визнану владою й патронамикатоликами, православну («нез’єднану») церкви. У цих умовах православна церква в Україні вистояла завдяки підтримці віруючих. На захист православ’я піднялися братства. Братчики складали колективні протести проти протиправних дій грекокатоликів та їхніх протекторів на сеймики й Вальний Сейм Речі Посполитої, вели процеси за церковне майно й подавали відповідні матеріали сеймовим послам. Підставою для їхніх дій і виступів на захист православ’я представників інших верств була традиція гарантування королями Речі Посполитої права на свободу совісті в межах своєї держави.
У травні 1599 р. за ініціативою Віленського братства було укладено союз між православними і протестантами для спільного захисту своєї свободи віросповідання.
Активно вела боротьбу за свої права українська православна шляхта на сеймах Речі Посполитої. Це був єдино можливий законний шлях за відновлення православної церкви. 1601 та 1603 рр. православні посли разом із протестантами зірвали роботу сеймів. Після участі української шляхти у збройному виступі проти короля (1606—1607 рр.) сейм прийняв рішення, що православним не повинно чинитися перешкод у відправі богослужінь, і підтвердив права та привілеї церковних православних братств. 1609 р. сейм визнав існування в Речі Посполитій як грекокатолицького, так і православного духівництва. Утиски будь-кого з них повинні були каратися на державному рівні. Важливе значення мало прийняте в 1618 р. рішення сейму, що нікого не можна силою примушувати змінювати віру.
Проте здобутки в сеймовій боротьбі відрізнялися від стану православної церкви на місцях. Проти православних, як і раніше, чинили свавілля й примус: монастирі й церкви силою передавали грекокатоликам, обмежували в правах православну шляхту, не допускали до участі в роботі магістратів православних міщан.
Відновлення ієрархії православної церкви. На початку 20-х рр. XVII ст. важливу роль у захисті православної церкви в Україні відіграли козаки. Гетьман реєстрового козацтва П. Конашевич-Сагайдачний разом з усім Військом Запорозьким вступив до Київського братства. Він підтримав ідею, що народилася у православних колах, про відновлення православної ієрархії без згоди влади Речі Посполитої. Для цього було вирішено скористатися приїздом до Києва в 1620 р. єрусалимського патріарха Феофана. Його охорону забезпечував зі своїми козаками Сагайдачний.
На прохання православних міщан, козаків і шляхти Феофан висвятив київським митрополитом Іова Борецького, а також луцького, володимирського, холмського, перемишльського, полоцького й турово-пінського єпископів. Таким чином було відновлено православну ієрархію.
43. Діяльність митрополита Петра Могили щодо зміцнення православної церкви. Після 1632 р., коли Владислав IV погодився легалізувати православну церкву, привілей на Київську метрополію він надав архімандриту Києво-Печерського монастиря Петру Могилі.
Петро Могила (1596—1647) походив із молдавського князівського роду. Освіту отримав у Львівській братській школі та кількох західноєвропейських університетах. Спочатку служив у польському війську, брав участь у Хотинській битві 1621 р., а у 1625 р. прийняв чернечий постриг. Із 1627 р. — архімандрит Києво-Печерської лаври, а з 1632 р. — митрополит Київський і Галицький. Чимало зусиль доклав для легалізації православної церкви, домігся повернення захоплених уніатами монастирів і церков (Софійського собору й Видубицького монастиря в Києві та ін.). Його зусиллями й коштами було вперше ґрунтовно реставровано Софійський собор і багато споруд Києво-Печерської лаври. Могила був ініціатором створення Київського колегіуму (1632 р.), його філій у Вінниці, Кременці і Гощщі та відкриття Слов’яно-греколатинської академії у столиці Молдавського князівства м. Ясси в 1640 р. Величезну роль зіграв в оновленні православного богослов’я і зміцненні православної церкви в Україні.
Ставши митрополитом Київським і Галицьким, Петро Могила спрямував свою діяльність на реформування церкви. Перш за все він упорядкував церковне життя. Відтепер жоден єпископ не міг посісти кафедру без згоди митрополита. За розпорядженням П. Могили було проведено ретельну перевірку щодо дотримання церковних канонів у минулому під час призначення всіх рядових священиків і видання їм нових свідоцтв із детальним визначенням обов’язків. Для контролю за станом церковного життя й поведінкою духівництва до парафій монастирів і єпископів направляли спеціальних «митрополичих намісників» і «візитаторів». Запроваджувалися спеціальні екзамени на знання пастирських обов’язків для священиків. Для вирішення поточних проблем у єпархіях щорічно скликалися з’їзди священиків — єпархіальні собори. Із метою ліквідації звичаю вирішення тяжб серед духівництва світськими судами П. Могила заснував митрополичу консисторію — церковний судовий орган.
Митрополит упорядкував стосунки з церковними братствами, обмеживши деякі їхні претензії і примусивши їх рахуватися із його владою. П. Могила домігся послаблення негативного впливу права патронату на церковну організацію. Було чітко визначено права й обов’язки патронів, закріплено парафії за впливовими патронами із православної шляхти або братствами. Митрополит залишав за собою право відмови висвячувати на церковні посади запропонованих патронами негідних осіб.
Багато уваги П. Могила приділяв розробці питань православного віровчення і впорядкуванню обрядовості. Митрополитом та його сподвижниками було підготовлено новий православний Катехізис («Православне ісповідання віри») із викладом основ християнського віровчення, що був затверджений Київським церковним собором 1640 р. П. Могила написав великий полемічний твір «Літос, або камінь» (1644 р.) та «Євхарістіон, або Требнік» (1646 р.), у якому визначалися догмати й обряди православної церкви.
29 . Шляхта — привілейований пануючий стан у Польщі, Угорщині, Литві, на українських та білоруських землях, що в ХІV—ХVІІІ ст. входили до складу Польського королівства, Великого князівства Литовського, а з 1569 р.— до Речі Посполитої. Приналежність до шляхетського стану забезпечувала людині широкі корпоративні права й привілеї, що відділяли її від інших верств суспільства.
Головним обов’язком шляхти була військова служба за власний кошт і сплата невеликого грошового збору. За відбуття військової служби шляхта отримувала різні привілеї.
Шляхтич входив до шляхетської корпорації, що вирішувала різні питання життя повіту, міг бути обраним до повітових органів влади й сейму. Його життя цінувалося дорожче за будь-кого. Винному в образі шляхтича селянинові чи міщанину відрубували руку. Шляхта мала широкі привілеї в торгівлі та землекористуванні. Був вироблений своєрідний кодекс шляхетської честі. У суді слово шляхтича не потребувало доказу. Шляхтич, який скоїв злочин, підлягав шляхетському суду й позбавлявся привілеїв.
Шляхетські привілеї були офіційно затверджені місцевою владою.
За Кошицьким привілеєм (1374 р.) польську шляхту було звільнено від усіх повинностей за винятком сплати поземельного податку, а землеволодіння шляхтичів ставало спадковим.
Городельський привілей (1413 р.) передбачав, що всі шляхтичі у Великому князівстві Литовському повинні мати герби, бути католиками й одружувати дочок тільки з католиками.
Червінський привілей (1422 р.) гарантував польській шляхті недоторканність її землеволодінь.
Едлінсько-краківський привілей (1430—1433 рр.) давав гарантію особистої недоторканності польської шляхти, заборону заарештовувати її інакше ніж за рішенням суду і на підставі закону.
За Віленським привілеєм (1447 р.) Казимира ІV Яґеллончика права й вільності польської шляхти поширювалися на руську шляхту всіх земель Великого князівства Литовського.
Цереквицький привілей (1454 р.) зобов’язував польського короля обговорювати разом зі шляхтою законодавчі питання й не дозволяв починати війни без її відома.
Нешавські статути (1454 р.) підтвердили всі попередні привілеї, які отримала шляхта окремих польських земель, а також заборонили приймати будь-які нові закони без згоди шляхти.
Пйотркувський статут (1496 р.) узаконив прикріплення селян до землі, зрівняв західноукраїнських бояр — нащадків знаті колишнього Галицько-Волинського князівства — у правах із польською шляхтою.
Одночасно з наданням привілеїв запроваджувалися й певні обмеження на зростання кількості шляхти за рахунок переходу з інших станів.
Щоб очистити шляхетство від «випадкових людей», великокнязівська влада Литви в 1522 р. прийняла спеціальну ухвалу про «вивід шляхетства». За нею до шляхетського стану були віднесені нащадки тих осіб, які стали боярами за правління князів Вітовта, Сиґізмунда й Казимира. У 1528 р. був складений список шляхти, затверджений сеймом. Водночас поняття «боярин» і «зем’янин» замінили на єдиний — «шляхтич». Наступного року в Литовському статуті — збірнику законів Великого князівства Литовського — було записано, що імунітетні грамоти шляхтичів не потрібно щороку підтверджувати, вони є постійним документом. Також статут гарантував шляхті, що її не можна карати без суду.
У 40—50-ті рр. ХVІ ст. були уточнені списки шляхти та їхніх слуг. Відповідно до «Уставу на волоки» (1557 р.), шляхтичами визнавалися лише «бояри стародавні», решта поверталися до станів селянства або міщанства.
У 1563 р. згідно з грамотою великого князя литовського скасовувалися всі обмеження щодо православної шляхти, зокрема, і на українських землях, (деякі історики застосовують щодо неї назву «українська шляхта»). Таким чином, на середину ХVІ ст. правляча верхівка була консолідована в одному шляхетському стані, який майже втратив національні особливості в межах єдиної Литовської держави, а згодом і в межах Речі Посполитої.
46. Козацько-селянські війни першої половини 17 ст.
Основні передумови повстань. Після Хотинської війни (1620-1621 pp.), яка принесла славу українським козакам, польський уряд не виконав даних козакам обіцянок, не виплатив їм належну платню, зменшив реєстр. Польський уряд прагнув перетворити козаків, яких не було в реєстрі, у залежних селян. Польська шляхта за підтримки уряду порушувала майнові права українських феодалів, у тому числі гетьманів, незаконно захоплювала їхні володіння.
Повстання 1625 р. під керівництвом Марка Жмайла. Польський уряд не виконав своєї обіцянки надати учасникам Хотинської війни права реєстровців. Козаки, які після цієї війни осіли на Київщині, заявили, що вони не визнають владу панів і королівських старост. Влітку 1625 р. польський уряд направив на Київщину каральне військо на чолі з коронним гетьманом С. Конєцпольським. На допомогу повсталим прийшов 20-тисячний загін на чолі с Марком Жмайлом, якого на Січі обрали гетьманом.
У бою біля озера Курукового обидві сторони зазнали серйозних утрат. Козацька старшина стала схилятися до компромісу з поляками, передавши гетьманську владу прихильникові угоди зі шляхтою Михайлові Дорошенку. За підсумками переговорів було підписано Куруківську угоду, за якою всі учасники повстання були амністовані, а реєстр збільшувався на 6 тис. Реєстровцям була визначена щорічна заробітна плата в 60 тис. злотих і виділені королівські землі. У свою чергу, козаки прийняли на себе зобов'язання не втручатися в релігійні справи, припинити морські походи і не вступати в зносини з іноземними державами.
Повстання 1630р. під керівництвом Тараса Федоровича (Трясила). Укладений мир не міг бути тривалим, оскільки він не лише поглибив протиріччя між реєстровими (привілейованими) і низовими («незаконними») козаками, але і залишив без захисту селянство і міщан - основну масу повсталих.
У цей період на Січі організаційно оформилося нереєстрове козацьке Військо Запорозьке Низове. У 1628 р. запорожці не визнали нового гетьмана Григорія Чорного й обрали гетьманом Тараса Федоровича (Трясила). Г. Чорний спробував взяти під контроль низове козацтво, що призвло до чергового соціального вибуху. У березні 1630 р. загін січовиків у Черкасах Г. Чорного і привіз його на Запорожжя. На козацькій радо його було засуджено і страчено. Тарас Федорович на чолі 10-тисячного війська рушив на Правобережжя. Він звертався до народу з універсалами, які закликали вступати до його загонів, «добувати козацькі вольності» і «захищати православну віру».
Результат повстання було вирішено в тритижневих боях з поляками під Переяславом у травні 1630 р. Польський гетьман С. Конєцпольський запропонував мир, і старшина погодилася. Відповідно до Переяславського договору між поляками і старшиною козацький реєстр збільшувався до 8 тис, козаки здобували право самим обирати собі гетьмана. В іншому цей договір підтверджував умови попередньої Куруківської угоди. Тарас Федорович не визнав домовленостей старшини з поляками і з великим загоном повстанців відійшов на Запорожжя, а звідти - на Дон.
Повстання 1635р. під керівництвом Івана Сулими. У 1635 р. поляки посилили ізоляцію Січі. Для цього ними всього за півроку перед першим дніпровським порогом, що називається Кодак, була побудована і добре оснащена фортеця. Але виконати поставлене польським урядом завданім - не допустити зносин українського населення із Запорожжям - не вдалося. Уже через місяць після завершення будівництва фортеці вона була зруйнована загоном січовиків, яких очолював їхній гетьман Іван Сулима. Після повернення на Запорожжя зрадник з реєстровців видав козацького гетьмана і він був страчений за наказом польського короля.
Козацьке повстання 1637-1638pp. Антипольські настрої серед козацтва посилювались і серед реєстровців. Улітку 1637 р. розпочалося нове повстання, яке охопило Лівобережну і Правобережну Україну. Його керівниками були талановиті полководці - Павло Бут (Павлюк), Дмитро Гуня, Карпо Скидан, Яцько Острянин (Остряниця).
Селяни швидко вливалися до лав повстанців, громили маєтки своїх панів. Козаки зазнали ряд поразок від польського війська, яке чисельно їх переважало. П. Бут був захоплений у полон і страчений. К. Скидану і Д. Гуні вдалося пробитися на Запорожжя.
Навесні 1638 р. козаки на чолі з Я. Острянином вийшли із Запорожжя і розбили поляків під Голтвою. Проте загони Я. Острянина, захопившись переслідуванням відступаючих поляків, попали в засаду і були розбиті. Бої під Лубнами й Жовнином закінчилися поразкою запорожців. Я. Острянин із частиною козаків перейшли кордон Московської держави 1 й поселилися на Слобожанщині. Незабаром козаки Д. Гуні змушені були також піти на переговори з урядовими військами і капітулювати. Сам Д. Гуня з частиною запорожців врятувався на Дону.
18. Синхронізація політико-правових систем ВКЛ і Польщі напередодні Люблінського сейму.
Передумови об’єднання Великого князівства Литовського та Польського королівства.
Шлях до об’єднання Великого князівства Литовського з Польщею був доволі тривалий. Започаткувала його Кревська унія 1385 р. з метою спільного подолання зовнішньої небезпеки – тоді обом державам загрожували рицарі-хрестоносці.
З другої половини XV ст. став набирати сили новий суперник Литви – Московське князівство, яке почало претендувати на українські та білоруські землі. На початку XVI ст. Велике князівство Литовське у війнах з Московією втратило майже третину своєї території, зокрема Чернігово-Сіверщину і Смоленськ. Ситуація загострилась в середині XVI ст. , коли почалась війна Московського царства проти Лівонії. Литва, що підтримувала ліванців, опинилася на межі катастрофи. Щоб уникнути цілковитого завоювання з боку Москви, вона мусила знайти надійного союзника. Єдиним реальним кандидатом на таку роль було тоді Польське королівство, з яким Велике князівство Литовське вже вісім разів обговорювало й укладало різноманітні угоди-унії та з яким було пов’язане особою спільного монарха (великий князь литовський обіймав на той час і королівський престол).
49. Козацькі походи проти турків і татар. Хотинська війна.
На своїх легких чайках вони спускалися вниз по Дніпру, обминали татарську варту в районі фортець Кизи-Кермена і Іслам-Кермена, виходили в Чорне море, нападали на турецькі й татарські фортеці, «окурювали мушкетним димом» Ізмаїл, Кілію, Білгород (Дністровський), Варну, Синоп, Трапезунд, Кафу і навіть Константинополь. Так на багатьох чайках козаки підійшли до західного узбережжя Чорного моря, оволоділи фортецею Варна, що вважалася неприступною, розгромили турецьку залогу, визволили багатьох невільників і щасливо повернулися додому. У 1614 р. козаки двічі перепливали Чорне море і успішно громили на південному березі турецькі міста Синоп і Трапезунд. А весною 1615 р. на 80 чайках запорожці підійшли до самої турецької столиці — Константинополя, яку охороняла тридцятитисячна султанська гвардія, спалили гавані Мізевни та Архіокі. Султан, який у той час рибалив під містом, на власні очі спостерігав дим і полум'я від пожежі в столиці, запаленої козаками. 1616 р. під проводом Петра Сагайдачного козаки здійснили морський похід у Крим, взяли й спалили великий невільничий ринок Кафу, куди татари звозили для продажу бранців, захоплених в Україні. Козаки знищили там 14 тис. турецьких вояків, потопили турецькі каторги (кораблі) і визволили багатьох полонених. Запорожці часто ходили в походи разом з донськими козаками.
Турецький султан і кримський хан вимагали від польського уряду припинити походи козаків, але водночас самі продовжували спустошливі напади на українські землі, розв'язували агресивні війни. У 1620 р. турецько-татарські війська, що налічували близько 80 тис. чол., вторглися в межі Валахії і Молдови. Що ж до польської армії, яку очолював коронний гетьман Станіслав Жолкевський, то вона мала всього близько 10 тис. чол. Як пише автор Львівського літопису, Жолкевський вирішив воювати без козаків, гоноровито заявивши: «Не хочу я з Грицями воювати, нехай ідуть до ролі (до землі.— Авт.) альбо свині пасти»Біля с. Цецори, над р. Прут під Яссами в Молдові турки й татари вщент розгромили польські війська. С. Жолкевський загинув, його відрубану голову, настромлену на спис, було виставлено біля намету турецького паші, а потім відправлено султанові у Константинополь. Польський гетьман Станіслав Конецпольський та інші польські воєначальники потрапили в полон Польський уряд, залишившись без армії, звернувся по допомогу до козаків. Козаки ж, розуміючи, яку величезну загрозу становить турецько-татарська навала не тільки для Польщі, а й для України та всієї Європи, прийняли пропозицію польського сейму про похід проти турків і вирішили послати послів до короля. Серед інших у Варшаву поїхав і Сагайдачний. Козацтво ж на чолі з гетьманом Я. Бородавкою вирушило в Молдову назустріч турецько-татарській армії.Польське військо в кількості 35 тис. чол., головнокомандуючим якого був литовський гетьман Карл Ходкевич, підійшло до Дністра, у середині серпня мостом переправилося на правий берег і стало табором під Хотином. Туди ж з боями підійшли й козаки. Після прибуття до козацького табору з Варшави Сагайдачного за його вказівкою Бородавку схопили і, обвинувативши у тяжких злочинах, скарали на смерть. Гетьманом знову став Сагайдачний. Козацьке військо налічувало 40 тис. чол. До його складу входило і 700 донців.Турецько-татарські війська, очолювані султаном Османом II, налічували понад 150 тис. чол.Унаслідок бойових дій, що тривали понад місяць, турки втратили близько 80 тис. чол. і, не змігши перемогти козацтво та польські війська, змушені були піти на укладення мирного договору. Хоч у поразці турецької армії вирішальну роль відіграло козацтво, мирний договір, укладений 9 жовтня 1621 р. між Туреччиною й Польщею, був спрямований проти нього. Польський уряд зобов’язувався передусім заборонити козакам судноплавство по Дніпру й не допускати їхніх походів на турецькі володіння.
Першими з-під Хотина пішли козаки, не задоволені умовами мирного договору.
У Хотинській війні турки не досягли своєї основної мети — загарбання польських і українських земель. Завдяки мужності козаків було розвіяно міф про непереможність султанської Туреччини, припинено її просування в Європу, ослаблено економічно й політично. Розгром турків під Хотином полегшив боротьбу поневолених ними народів, передусім балканських, вселив у них віру в можливість визволення з-під турецького ярма.
27 дослідження шляхет стану в україніІзидор Шараневич. Його праця „Нарис внутрішніх стосунків у Східній Галичині в другій половині п’ятнадцятого століття”, написана польською мовою і видана у 1869 р. у Львові, є фактично першою синтезою історії Галичини XIV-XV ст. в українській історичній науці / Історія шляхти займає у праці І. Шараневича центральне місце. Найбільш характерною рисою дослідження є те, що, контекст польсько-українського протистояння чи національного гноблення українців, який був центральним для пізніших робіт української історіографії, майже повністю відсутній у цього автора. Автор жодного разу не вживає терміну “українські” чи “західноукраїнські” землі, натомість постійно послуговується терміном Русь, часто в значенні земель Речі Посполитої
“Народницька” історіографія мала вирішальне значення у формуванні історичної науки та модерної візії історії України в ХІХ ст. погляди Володимира Антоновича, одного з найвпливовіших дослідників історіїї України з другої половини ХІХ ст. та засновника тзв. “Київської” історичної школи. В. Антонович сформулював украй негативний погляд на роль шляхти в історії України. За В. Антоновичем, поява та існування шляхти на українських землях були результатом насамперед польського та литовського панування. дослідженнях галицької шляхти пізнього середньовіччя є передовсім заслугою двох учнів В. Антоновича - Михайла Грушевського та Івана Лінниченка. Історія шляхти Галицької Русі та Поділля в інтерпретації І. Лінниченка та М. Грушевського – це приклад того, наскільки подібним був образ польського панування, який конструювали, здавалося б, на перший погляд такі дві відмінні історіографії як українська і російська [101]. На думку І. Лінниченка, внаслідок наданнєвої політики Казимира Великого і особливо Владислава Опольського у Галицькій Русі була створена система ленно-васального землеволодіння, яка наслідувала західноєвропейські зразки. Натомість, М. Грушевський пропонував розглядати тогочасні умови надань руській шляхті як наслідок впливів давньоруської та литовської практики, наводячи на підтвердження цієї тези згадки з документів того ж Владислава Опольського та Коріатовичів Ревізія “народницької” концепції історії шляхти в українській історичній науці відбулася протягом першої половини ХХ ст. Переоцінка ролі соціальних еліт в українській історії пов’язана передовсім з ім’ям Вячеслава Липинського. Поява праць Липинського дала початок новому напрямку в українській історіографії, знаного як “державницький приділяв головну увагу значенню державних інcтитутів та політичних еліт в історії В. Липинський розвинув свою концепцію української історії у студіях шляхтою, що приймала участь у повстанні Богдана Хмельницького, намагаючись підкреслити роль верстви у творенні підвалин нової козацької держави.
Окреме місце в історії вивичення шляхти займає радянський період. За роки радянської влади на Україні історія сусупільних еліт стала справді табуйованою темою для серйозних наукових досліджень. Як переконливо показала Наталя Яковенко у своєму аналізі поглядів українських істориків на характер Люблінської унії та наступної колонізіції Центральної України в XVI-XVII ст., радянська репрезентація цих подій як “польсько-шляхетського завоювання” ґрунтувалася значною мірою на рецепції оцінок Власне в цей час з’явилися високопрофесійні роботи Василя Інкіна про поширення та функціонування інститутів волоського права в Галичині, розвідки Ярослава Дашкевича, Олега Купчинського, А. Генсьорського та того ж В. Інкіна, присвячені розвитку дипломатики на західноукраїнських землях, зокрема вищезгаданим грамотам князя Лева. Новий етап у студіях над шляхтою розпочався в 90-х роках минулого століття Наталі Яковенко. Її книжка „Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна)”, написана на принципово нових методологічних засадах, накреслила нові інтерпретаційні можливості та суттєво розширила коло досліджуваних питань /Стосовно історії галицької шляхти, то цінними є спостереження Н. Яковенко щодо зв’зків між різними гілками тих самих панських родів, що проживали на території Галицької Русі та Волині. Серед інших учнів О. Бальцера, які порушували у своїх дослідженнях питання, пов’язані з історією шляхти, потрібно також згадати роботи Войцєха Гейноша про пережитки руського права та групи невільного населення в Галичині XV ст.; розвідку Людвіга Ерліха про функціонування галицького староства в XІV-XVІ ст.; працю Стефана Соханєвіча про війтівства і солтиства Львівської землі пізнього середньовіччя; численні роботи Алоїзого Віняжа з історії приватного права, базовані значною мірою на джерелах, що стосуються руської шляхти; нарешті, джерельні публікації матеріалів львівського консисторського суду Вільгельмом Рольним [8; 76; 97; 98; 151].
40. Правове оформлення козацтва. Козацтво у соціальній структурі Речі Посполитої.
Причини створення: 1) прагнення польського уряду залучити козаків на державну службу, використовуючи їх для захисту своїх південних кордонів; 2) спроба встановити контроль над козаками, таким чином нейтралізувати вплив на українське суспільство та уникнути загострень з Туреччиною та Кримським Ханством.
1572 р. – Сигізмунд Август прийняв на службу 300 козаків, яких було внесено до спеціального реєстру.Реєстрових козаків звільнено від юрисдикції локальних урядів і піддано владі «козацького старшого» (перший «старший» — шляхтич Ян Бадовський). За Стефана Баторія реєстр збільшено до 600 козаків і козацьким гетьманом призначено Черкаського старосту, князя Михайла Вишневецького.Реєстрові козаки одержали додаткові привілеї: звільнення від податків, право землеволодіння, самоуправління з назначеною старшиною; вони мали свій прапор, литаври й інші інсигнії. Реєстрові козаки одержували платню грішми й одягом; їм передано на власність містечко Трахтемирів з Зарубським монастирем для розміщення арсеналу і військового шпиталю (див. Трахтемирівський монастир). Реєстрові козаки дістали офіційну назву Запорозького або Низового війська, чим уряд хотів підкреслити, що справжнє Запорозьке військо — Запорозька Січ юридично для нього не існує.Формуванню козацьких прав поклали початок заходи уряду Речі Посполитої на початку 70-х років XVI ст. по створенню додаткових воєнних сил для захисту південних кордонів країни. Головним критерієм, за яким козаки відрізнялися від інших соціальних груп і станів українського населення була військова служба, оплачувана з державної казни. Крім того, козацтво отримало власне судочинство та особливе адміністративне підпорядкування. Незважаючи на обмежений характер цих привілеїв, адресованих реєстровцям, вони стали важливим кроком до початку юридичного оформлення станових прав козацтва. Через брак коштів у казні уряд не мав змоги регулярно надавати козакам платню і задовольняти свої зростаючі військові потреби невеликим загоном реєстрових. Водночас з метою зміцнення дисципліни і здійснення контролю над українським козацтвом важливо було підпорядкувати його єдиному судочинству й адміністрації.
Нез’ясованим залишається питання поєднання військової служби козаків із землеволодінням для означеного часу. Вище вже згадувалося проісторичні аналоги серед українського боярства, коли земля виступала винагородою за службу у стосунках великого князя й інших землевласників з підданими. Ймовірно дана обставина стала основою для тези про перехід станових привілеїв бояр, зокрема, їх нижчого і середнього прошарку до козацької верстви. Але документальних свідчень про надання землі урядом Речі Посполитої козакам, перебуваючим державній службі в перші десятиріччя існування реєстру, не збереглося. Лише конституція вального сейму 1590 р. дає підстави твердити про отримання земельних угідь козацькими старшинами. Процес винагороди за службу через надання землі реально розгорнувся в роки Національно-визвольної війни 1648—1657 ррРозвиток козацького імунітету з самого початку наштовхувався на опір властей. Тому не доводиться говорити лише про його поступ. Представники місцевої адміністрації часто-густо втручалися у вирішення справ, насамперед, пов’язаних з козацькою старшиною. Використовуючи козаків для реалізації своїх зовнішньополітичних планів, уряд, як правило, набирав реєстр на час війни і не завжди знаходив кошти для його оплати. Неодноразово це явище спостерігалося за часів правління Стефана Баторія. З іншого боку, король видавав універсали, в яких наказував місцевим властям не поширювати своєї влади над козаками. Зрештою, можна констатувати, що на кінець XVI ст. українське козацтво стало вагомою військовою силою і зуміло добитися відповідного ставлення до себе з боку властей. Надання і підтвердження "козацьких вольностей" перебуваючим на королівській службі мало забезпечувати їм особливе становище в тогочасному суспільстві. Проте на шляху розвитку козацького імунітету й утвердження станових прав постала сила з великим соціальним поте
28. Роль і місце руських князів у соц. Структурі тогочасної еліти
Джерела його формування та суспільна роль. Iнтeнсифiкaцiї пoлoнiзaцiйниx прoцeсiв сeрeд руськиx бoяр-рицaрiв сприялo спiвпaдiння їxнix життєвиx iнтeрeсiв з iнтeрeсaми прийшлoгo рицaрствa, якe прaгнулo дo урiвняння стaтусу свoєї нoвoї бaтькiвщини з внутрiшнiми рeгioнaми Пoльщi, тoбтo дo пoширeння нa Русь прaв i вoльнoстeй, здoбутиx пoльськoю шляxтoю. Тoж ужe в 1436–1437 рр. русини й пoляки oргaнiзoвують пeршу спiльну кoнфeдeрaцiю шляxти Львiвськoї, Гaлицькoї, Пeрeмишльськoї тa iншиx руськиx зeмeль, якa прoгoлoсилa вимoгу пoслiдoвнoгo рeфoрмувaння Русi в дусi свoбoд, oбiцяниx Єдлинським привiлeєм1434 р. Вiдтaк, у вiдпoвiднoстi з буквoю Єдлинськoгo aкту, мiсцeвe рицaрствo булo звiльнeнe вiд пoвиннoстeй тa рiзнoмaнiтниx служб, пoдiбнo дo свoєї брaтiї шляxeтськoї у внутрiшнix рeгioнax Пoльщi. Йoму дoзвoлялoся фoрмувaти oргaни зeмськoгo сaмoврядувaння пoльськoгo зрaзкa з одночасним ствoрeнням вибoрниx зeмськиx судiв i зaпрoвaджeнням у ниx пoльськoгo прaвa. Тoдi ж були зaпoчaткoвaнi рeгулярнi шляxeтськi з’їзди – сeймики зeмeль, a тaкoж спiльний гeнeрaльний сeймик Русi у Львoвi (ширшe прo центри сeймикувaння див. дaлi).
У пeрeмiнax, якi прoстувaли зa згaдaнoю рeфoрмoю, нeзгуртoвaний i мaлoвпливoвий руський eлeмeнт нe стaвив пeрeд сoбoю oкрeмoї мeти. I цe нe дивнo: вiд стaрoгo бoярствa-пaнiв, щo нe тaк дaвнo пoтрясaлo Гaлицькo- Вoлинськoю дeржaвoю, нeбaгaтo щo зaлишилoся. Руськi бoяри мeнш пoмiтнoгo кaлiбру, oсвoюючи нoвi пoрядки, йшли пoдiбними шляxaми, xiбa нa трoxи нижчиx щaбляx суспiльнoї дрaбини.
Впрoдoвж XV ст. вoни пoвoлi щeзaють з пoлiтичниx виднoкoлiв Русi. Oднi вигaсaють фiзичнo, як Бoлeстрaшицькi, Бибeльськi, Гaлки, Двoрскoвичi, Дядькoвичi, Зaдeрeвeцькi, Лoєвичi, Мoшoнчичi, Прeслужичi, Слoнeчкoвичi, Тeптюкoвичi. Iншi вступaють у рoдиннi зв’язки з нoвим кoлoм рiвниx – зaмoжним мiсцeвим пaнствoм нeруськoгo пoxoджeння, щo вжe в наступному пoкoлiннi, як прaвилo, тяглo зa сoбoю змiну вiрoвизнaння нa кaтoлицькe i пoступoвe спoльщeння, як стaлoся з Вaпoвськими, Вoлчкoвичaми (Xoдoрoвськими), Дaнилoвичaми, Дiдушицькими, Дрoгoйoвськими, Дeршнякaми, Кiрдeями, Лaгoдoвськими, Пoрoxницькими, Oрixoвськими, Струсaми, Чурилaми тoщo.
Нa вiдмiну вiд пoмiтнoї знaтi, дрiбний збрoйний люд, якoму пoщaстилo утвeрдитися в свoїx мaйнoвиx прaвax i увiйти дo шляxeтськoгo кoлa, збeрiгaв, як прaвилo, спoсiб життя, звичaї i вiру прeдкiв. Як бaгaтo булo тaкoї шляxти, дaють уявлeння дeщo пiзнiшi мaтeрiaли – вiйськoвi пoписи пeршoї половини XVII ст. Нaприклaд, нa пoписi Львiвськoї зeмлi 1621 р. сeрeд 628 шляxтичiв, внeсeниx дo рeєстру, нaрaxoвувaлoся 43 Чaйкoвськиx, 34 Гoшoвськиx, 40 Вiтвицькиx; нa пoписi Пeрeмишльськoї зeмлi 1648 р. нa зaгaльнe числo близькo oднiєї тисячi шляxтичiв припaдaлo 70 Явoрськиx, 46 Кульчицькиx, 36Винницькиx i т.iн.
Мaлoзaмoжнiсть нe дoзвoлялa цим людям прoбитися дo вибoрниx пoсaд у шляxeтськиx сaмoврядниx oргaнax, щo дaвaлo б дoступ дo вaжeлiв впливу i зaбeзпeчувaлo лiдeрствo у мiсцeвoму життi. Oднaк пoпри нeзнaчну суспiльну вaгу, прaвoслaвнa шляxтa лишaлaся тим пoживним сeрeдoвищeм, якe кoнсeрвувaлo свoю "руськiсть" нa рiвнi, вищoму зa eтнoгрaфiчний. Зaпoрукoю цьoгo служилo усвiдoмлeння пoтeнцiйниx мoжливoстeй, притaмaнниx прeдстaвникaм привiлeйoвaнoгo стaну.
Oснoвнoю "шкoлoю" політичної пoвeдiнки для руськoї шляxти стaлo пaрлaмeнтaрнe життя Пoльськoї держави (дo йoгo зaвeршeнoгo oфoрмлeння, зрeштoю, дoклaли рук i сeймoвi дeпутaти вiд руськиx зeмeль). Зaвдяки учaстi в сeймикoвoму життi рядoвий шляxтич, нaвiть кoли він був тiльки влaсникoм вибoрчoгo гoлoсу, прилучaвся дo кaтeгoрiй пoлiтичнoгo мислeння, дo oбгoвoрeння прoблeм дeржaвнoгo устрoю, пoлiтики, прaвa. Цe дaвaлo iнтeлeктуaльний дoсвiд нeзмiрнo ширший, нiж сфeрa iнтeрeсiв влaснoгo зaкуткa. Aлe влaснe тут ми впeршe мoжeмo гoвoрити прo зародження фeнoмeну рoздвoєння свiдoмoстi, xaрaктeрнoгo для прeдстaвникiв рус
44. Культурно-освітні центри 16-17 ст..
Будучи не спроможними покатоличити українців, правлячі кола Речі Посполитої вдалися до запровадження єзуїтської ідеї - "церковної єдності", або унії православної й католицької церков під верховенством папи римського.
Сприймаючи чужу віру, а з нею й мову, зав'язуючи родинні стосунки, входячи в коло політичних і культурних інтересів польської шляхти, українське панство відмовлялося від свого історичного коріння, своєї національності.
Одначе селяни, козаки, міщани, дрібна шляхта й духовенство, котрі трималися православ'я, вже починали гуртуватися на захист своїх соціальних і національних прав та інтересів.
Розвиток шкільної освіти в Україні наприкінці 16 - першій половині 17 ст. базувався на досягненнях шкільництва попередніх часів. Школи розташовувалися здебільшого при церквах і монастирях. Спеціально підготовлені дяки навчали дітей письму старослов'янською мовою, початкам арифметики, молитвам, співу.
Кількість шкіл постійно збільшується. Взагалі можна твердити, що свої школи мали майже усі міста, містечка і чимало сіл. Крім елементарних міських, церковних і монастирських, були ще й домові школи. Всі вони внесли вклад у розвиток і поширення освіти в Україні.
Певний вплив на формування освітньої справи мала епоха Відродження, яка породила гуманізм і реформацію. Так в Україні виникають протестантські школи. Найбільш відомими серед них були соцініанські та кальвіністські навчальні заклади, які діяли в Дубецьку (Руське воєводство). Хмільнику й Любарі (Брацлавське воєводство), Кисилині, Гощі й Берестечку (Волинське воєводство) та ін.
Найчисленнішими серед неправославних навчальних закладів були католицькі. Єзуїти розгорнули на українських землях широку освітню діяльність, прагнучи виховувати у своїх закладах вірних слуг Ватикану.
Перший єзуїтський колегіум був відкритий у Ярославі в 1571 році. Очолював його Бенедикт Гербест, що був одним із теоретиків єзуїтської педагогіки. Головною метою його діяльності було покатоличення дітей української знаті, перетворення їх у слухняне знаряддя реалізації підступних. папських задумів.
Єзуїтські навчальні заклади були створені також у, Львові, Луцьку, Києві, Кам'янці-Подільському, Острозі, Ужгороді та інших українських містах. Навколо єзуїтських шкіл гуртувалися вчені богослови, які всіма силами захищали католицизм, виступали проти православ'я, а також проти вітчизняних традицій виховання. Відомо, що діти української знаті, які навчалися в єзуїтських школах, окатоличувалися й зрікалися рідної мови, культури, звичаїв.
Новий етап у розвитку шкільної освіти в Україні починається з відкриття у 1578 році Острозької школи-академії. Її фундатором був князь Василь-Костянтин
В Острозькій школі старі слов'янські й греко-візантійські традиції поєднувалися з надбанням тогочасної європейської освіти. Значна увага приділялася слов'янській та грецькій мовам. Разом з тим запроваджуються латина і так звані "сім вільних наук" - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика
Першим ректором Острозької академії був Герасим Смотрицький, поет, письменник, талановитий полеміст, громадський діяч. На цій посаді Г. Смотрицький перебував до останніх днів свого життя.
Нову сторінку в історії української національної освіти відкрили братські школи. Першою серед них була Львівська, яка виникла 1585 року. Пізніше братські школи виникли в Городку, Рогатині, Луцьку, Перемишлі, Вінниці, Немирові, Кам'янці -Подільському, Кременці, Києві та інших містах і деяких селах (загалом близько 30). Братські школи були народними, відрізняючись від усіх інших передусім демократичністю своїх внутрішніх засад - тут мали право вчитися діти всіх станів, а також сироти.
Утримувалися школи на кошти братств, бідні та сироти навчалися безкоштовно. При цьому виключалася будь-яка несправедливість. Від педагогів вимагалося "навчати й любити всіх дітей однаково, як синів багатих, так і сиріт убогих, і тих, котрі ходять по вулицях, просячи милостиню".
У братських школах, на відміну від єзуїтських, навчання проводилося на близьких учням так званій "простій" і слов'янській мовах. Саме в цьому організатори братських шкіл бачили засіб збереження народності. Учителі шкіл України намагалися не тільки впровадити в школах рідну мову як мову викладання, а й писали на ній твори.
У 1615 році братство заснувало школу, що стала родоначальницею майбутньої Києво-Могилянської академії. Завдяки підтримці освітніх діячів, більшість з яких мала досвід наукової та педагогічної роботи, вона швидко досягла високого рівня.
Велике значення для становлення школи мала її матеріальна підтримка з боку заможних громадян. 15 жовтня 1615 р. шляхтянка Галшка (Єлизавета) Гулевичивна подарувала свій двір на Подолі для влаштування монастиря, школи і притулку для прочан.
Особливо велику підтримку Київська братська школа отримала від гетьмана Петра Сагайдачного. Очолюване ним Запорозьке військо вступило до братства, засвідчивши цим самим свою солідарність з програмою братства і взявши його і школу під свій захист. Усе своє майно П. Сагайдачний перед смертю заповідав Київському та Львівському братствам і школам при них.
Першим ректором Київської братської школи був Іван Борецький (1615-1618 рр.). В основу діяльності школи він поклав статут Львівської братської школи.
Після І. Борецького ректорами Київської братської школи були Мелетій Смотрицький, Касіян Саиович, Тарасій Земка.
Восени 1631 року в Києві виникла ще одна школа - Лаврська . Її засновником був архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Ректором став Ісайя Трохимович. Навколо шкіл почали гуртуватися різні верстви населення Києва. Зокрема, братська школа об'єднувала вчених і письменників, які відстоювали передусім інтереси ремісників, а лаврська - духівництва й багатої шляхти.
Однак лаврська школа не користувалася популярністю у киян через переважання в її плані латинської мови.
Члени Київського братства разом із Запорозьким військом вимагали об'єднання братської і лаврської шкіл. Це відбулося 1632 р. і було узаконено актом, підписаним Київським митрополитом Ісайєю Копинським, єпископом Луцьким і Острозьким Ісаакієм Борисковичем, єпископом Авраамієм.
Новоутворена школа функціонувати на Подолі у приміщенні братської школи. У зв'язку з цим братство визнало Петра Могилу старшим братчиком і фундатором школи. Останнє дало привід називати новоутворений навчальний заклад "Києво - Могилянським колегіумом". У 1633 р. Київська колегія була визнана польським урядом.