Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Винекнення фабричних господарств у першій половині ХІХ століття.
У господарському житті України велику роль відігра вала промисловість, у тому числі хатня, якою селяни і коза ки займалися у вільний від землеробства час, виготовляю чи насамперед вироби побутового призначення. Відбувався подальший розвиток міського і сільського ремесла, що в умовах товарно-грошо вих відносин з роботи на замовлення переросло у дрібне товарне виробництво. На його основі формувалось і утвер джувалося мануфактурне виробництво. Важливим показником розвитку ремесла в містах була кількість ремісників, їх професій. Внаслідок технічного прогресу міське ремесло вдоско налювалося, появилися нові галузі виробництва.
Ремісники обєднувались у цехи. Діяльність цехів регламентувалася цеховими статута ми, де контролювалися кількість годин робочого дня, розмір плати підмайстрів і учнів, строки учнівства, кількість сиро вини, що закуповувалась. Однак з розвитком товарно-грошових відносин, розширенням ринку цехи не могли забезпечити попиту на міські ремісничі вироби, який насамперед задовольнявся партачами (позацеховими май страми).
Набули поширення сільські ремесла та промисли, які дедалі більше відокремлювалися від землеробства та інших галузей сільськогосподарського виробництва. У селах зросла кількість ремісників різного фаху, для яких ремесло стало основним заняттям, а не до датком до сільського господарства.
Сформувалася нова соціальна група — скупники, які ставали посередниками між виробником і споживачем. Широко користувалися послугами скупників партачі Львова, Острога, Луцька. Власники майстерень, купці перетворювалися на підприємців, а час тина підмайстрів, позацехові ремісники — на найманих робітників. Створювались умови для переростання дрібно го товарного виробництва у нову, вищу форму промисло вості — мануфактуру чи фабричне виробництво.
Процес формування промислово-торговельного населен ня йшов повільно. У Галичині та Правобережжі значна ча стина його була іноземного походження, що пояснювалося несприятливими для українців політичними та соціальни ми умовами феодально-шляхетської Речі Посполитої. Розвиток дрібного виробництва в містах і селах сприяв виникненню мануфактур. Найбільш переконливою є точка зору, що мануфактурне виробництво в Україні пройшло дві стадії — нижчу, яка характеризува лася розвитком початкових форм мануфактур, і вищу, коли почали панувати великі централізовані мануфактури.
Початкові форми фабричного виробництва — це переважно дрібні під приємства, в яких поділ в процесі виробництва відігравав уже значну роль, панувала ручна ремісницька техніка, а в деяких галузях почалася механізація виробничих процесів. Такі мануфактури були попередниками розвинених мануфактур, перехідною формою від дрібного товарного виробництва до мануфактурного, їх поява в найважливіших галузях промис ловості свідчила про початок мануфактурного періоду.
Виникнення фабричних господарств відбувалося двома шляхами: дрібні підприємства перетворювалися на великі самостійні виробництва, майстерні підпорядковувалися торговому ка піталу, який активно проникав у виробництво.
Особливо сприятливим середовищем для виникнення мануфактурного виробництва були міські та сільські про мисли. Вони не обмежувалися цеховими майстернями, тому були більш придатними для впровадження нових механіч них процесів, прогресивних форм організації виробництва й праці. Найбільшими в економічному та воєн но-стратегічному відношеннях промислами володіла дер жава. Однак в умовах фільварково-панщинної системи шляхта почала запроваджувати мануфактурне виробництво, вико ристовуючи не лише найману, а й кріпацьку працю. Більшість вчених вважають, що кріпосницькі мануфак тури були своєрідним явищем, специфічною формою то варного виробництва, яке, розвиваючись в рамках феодаліз му, широко використовувало натуральні ресурси маєтків і грунтувалося на праці кріпаків.
Технічною передумовою для зародження мануфактур в Україні було широке використання водяного колеса, що зна менувало перехід від дрібного ручного виробництва до меха нізованого. Млини обслуговували наймані селяни. Поширена була оренда млинів мельниками, заможними селянами, козаками.
Розвивалося винокуріння. Сировиною для виготовлення горілки і пива були жито, ячмінь, гречка, овес, пшениця. Дрібні ґуральні та пивоварні діяли в кожному фільварку, маєтку, селі Украї ни.
Продовжувало розвиватися металургійне виробництво, найпоширенішою формою якого були рудні. Місцем їх найбільшого зосередження були Чернігівщина, Волинь, Яноцька, Стрийська, Самбірська землі Руського воєводства. У XVI ст. в Україні діяло 70, в першій половині XVII ст. — 120 рудень. В Українській козацькій державі рудні старшини мона стирів були під суворим контролем Генеральної військової канцелярії, на користь якої надходила десята частина виробленої продукції.
Рудні Лівобережжя не перетворилися на великі мета лургійні підприємства, причиною чого були бідність сиро винної бази, низька якість і дорожнеча заліза. Рудні не витримали конкуренції російського заліза. В умовах зане паду рудень їх власники закріпачили рудників.
Зароджувалися і розвивалися нові форми виробництва у ткацтві. Центрами його в Західній Україні були Львів, Броди, на території Волині — Луцьк, Кременець, Володи мир, у Гетьманщині — північні полки. Технічною основою були ткацький верстат і фолюші, ручні або при млинах. Виробництво організовувалось у формі децентралізованої мануфактури.
Підприємствами фабричного типу були солеварні. Соляні промисли розвивалися в Прикарпатті — Перемишлянському, Дрогобицькому, Коломийському староствах Ру ського воєводства. Володіли ними держава, феодали, горо дяни і селяни. Із зростанням феодальної залежності селян їм забороняли виробляти сіль.
Отже, наявність підприємств із застосуванням певних тех нічних засобів, зокрема гідравлічного двигуна у вигляді водя ного колеса, з початковим або виразним поділом праці й застосуванням найманої праці, значною товарністю продукції свідчила про те, що в Україні відбувався процес створення мануфактур. Вони виробляли більшу частку продукції, що надхо дила на внутрішній ринок, і охопили такі галузі промисловості, як залізоробну, паперову, винокурну, скляну, поташну, селітряну, будівельних матеріалів, борошномельну та ін. Сформувалися кадри постійних робітників. Найману працю широко застосо вували в купецьких, козацьких і селянських мануфактурах. Протягом XVIII ст. в Лівобережній і Слобідській Україні від бувався процес монополізації багатьох галузей промисловості.
В Україні найрозвиненішим виробництвом текстиль ної промисловості було суконне. Більша частина продукції припадала на мануфактури Лівобереж жя і Слобожанщини— 88,6%. На мануфактурах Правобе режжя виготовляли 7,7%, а Півдня — 6,7 % продукції. Значне місце займали вотчинні суконні мануфактури, на яких виробляли 96 % сукна.
З'явилися мануфактури з виробництва шовку-сирцю і шовкових виробів. Успіш но працювала Кременчуцька, пізніше Катеринославська казенна мануфактура з виробництва шовкових, бавовняних, конопляних панчіх, що призначалися для царського двору, а також продавалися.
У 20-х роках ХІХ ст. із`явилися перші парові гуральні. Великі гуральні здосконалішою технікою витісніли невеликі. У цукровиробництві почали використовувати машини для подрібнення цурових бурякіів, гідравлічні преси, парову техніку.
Почалося мануфактурне виробництво зброї. Виникнення великих розвинених мануфактур було тісно пов'язано з воєнними і господарськими завданнями Росій ської держави, з фінансовою допомогою, яку вона надавала промисловості. Царський уряд підтримував підприємницькі намагання. Держава надавала безпроцентні грошові пози ки, підтверджувала монопольні права власників мануфак тур на скуповування вовни і овечих шкур, дозволяла мати власні вівчарні, завозити з-за кордону напівфабрикати. Держава була великим споживачем товарів мануфактурної промисловості, вона часто зобов'я зувала власників мануфактур постачати своїми товарами державні відомства.
Отже, в українській промисло вості відбулися великі прогресивні перетворення. На зміну цеховому виробництву прийшла мануфактура. На відміну від Західної Європи, де існувала одна форма мануфактур — на основі вільнонайманої праці, в Україні в умовах панування панщинно-кріпосницької системи госпо дарства працювали мануфактури, що грунтувалися не лише на вільнонайманій, а й на кріпосницькій праці. Кріпосна мануфактура була специфіч ною формою товарного виробництва, що здійснювалося на феодальній основі. Викликана до життя розвитком товар но-грошових відносин, вона сприяла розкладу феодалізму.