Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Розділ I Особливості та характеристики основних понять: «юридична та економічна сфера діяльності», та «метафори».
1.1 Поняття економічної та юридичної сфер діяльності.
Юридична діяльність — це система юридично значущих, законодавчо регламентованих дій та операцій, спрямована на задоволення публічних і приватних інтересів. Вона являє собою різновид соціальної діяльності. Їй притаманні основні риси, характерні для будь-якої соціальної діяльності: предметність, доцільність, упорядкованість, вибірковість, системність, планомірність, самоорганізованість тощо. Підпадаючи під сферу правового регулювання, соціальна діяльність одержує юридичні властивості, які дозволяють розглядати її як самостійний вид діяльності.
Основні риси юридичної сфери діяльності:
Юридична справа — це життєвий випадок, який існує у вигляді окремої самостійної ситуації (наприклад, правопорушення, суперечка), яка потребує розгляду і вирішення відповідно до норм права компетентним органом.
Наведемо найважливіші дії, які реалізуються у процесі ведення юридичних справ.
1.Здійснення юридично важливих дій (допит свідка, винесення вироку та інші процесуальні дії).
2.Написання юридичних документів з фіксацією юридично значущих дій.
3.Виступи в юридичних закладах, де формуються юридичні вимоги і заяви, потрібні у процесі розгляду юридичної справи.
Економічна сфера являє собою цілісну підсистему суспільства, яка відповідає за виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ та послуг, необхідних для життєдіяльності людей. Вона взаємодіє з політикою, культурою, освітою, побутовими послугами та іншими елементами системи. Економіка як соціальний інститут суспільства тісно пов’язана з його соціальною структурою. Економічні відносини визначають положення соціальних груп, закріплюють їх глибинні соціальні зв’язки, визначають характер взаємодії. У цьому розумінні економіка символізує основу суспільства, його міцність, сталість.Між економічною і соціальною сферами існують тісні взаємозв’язки, насамперед, економічні відносини впливають на соціальну структуру суспільства і на активність соціальних груп, а соціальні відносини впливають на соціально-економічні процеси. Особливу роль у такому взаємовпливі відіграє людський фактор, який є активною силою розвитку економіки й надання їй соціального характеру. Економічна сфера суспільства служить для виробництва, розподілу, обміну матеріальних благ, кінець кінцем для демосоциального споживання (відтворення людей). Із структурного боку вона є процесом взаємодії продуктивних сил і економічних сил, які в єдності утворюють спосіб виробництва матеріальних благ. З функціонального боку економічна сфера суспільства є процесом виробництва, розподілу, обміну, споживаннями матеріальних благ між географічною сферою і людьми, між людьми. Спосіб виробництва матеріальних благ утворює частину громадського способу виробництва, яким виступає практична (громадська) формація суспільства.
Отже, Предметна область економічної та юридичної сфер включає в себе три «онтологічні сфери»: по-перше, це об'єкти «фактуальні» (пов'язані з дійсному стану справ, індивідуальним і колективним діям), по-друге, об'єкти «поведінкові» (пов'язані з дій і відносин) , і, по-третє, «абстрактні» об'єкти (пов'язані з абстрактним категоріям, що дозволяє здійснювати когнітивні операції з «фактуальних» і «поведінковими» об'єктами - тобто класифікувати, узагальнювати, оцінювати положення справ і дії, і т. д.).
Мова пропонуємих сфер діяльності займає домінантну позицію по відношенню до мови побутових сфер діяльності: тільки інституційно закріплена трактовка юридичних та економічних термінів представляється правильною, в той час як буденна інтерпретація апріорі номінується як невірна. Тим не менш, обсяг понять, які висловлюються юридичними та економічними термінами, має відношення до деякої реальності, яку сприймають і описують як юристи-фахівці та економісти, що володіють знаннями вірної (тобто легітимної і прийнятної в рамках певної юридичної та економічної культури) інтерпретації термінів, так і неспеціалісти, «користувачі »юридичних та економічних текстів [16, 56 – 57]. Мова юридичної та економічної сфер фіксує свого роду примат юридичної та економічної над буденною картиною світу, а це безпосередньо характеризує орієнтацію юридичної та економічної сфер на реалізацію мети нормування суспільних відносин. Мовна система юридичної та економічної сфер висловлює деякий ідеал суспільного устрою і суспільних відносин, відповідно до яких реалізуються дискурсних стратегії конструювання і реконструювання соціальної реальності. Характерною властивістю всіх юридичних та економічних текстів є їх особлива термінологічна (понятійно-смислова) «навантаженість», що пояснюється необхідністю точної і формалізованої оцінки дій людей як правових або позаправових. Юридичний та економічний термін виступає в ролі маркера норми поведінки або відхилення від неї, забезпечуючи однозначну інтерпретацію і універсальну трактування змісту тексту [24, 51].Дослідження лексичного устрою даних сфер є неймовірно цікавим, адже використання метафори саме в професійних сферах викликає особливий інтерес, тому що метафоричні терміни дуже відрізняються від побутових.
1.2Визначення метафори як лексичної і стилістичної одиниці. Її основні ознаки та компоненти.
Метафора – це універсальне явище у мові. Її універсальність проявляється не тільки у просторі та часі, але і в структурі мови і в її функціонуванні. Вона притаманна усім мовам та у всі епохи; вона охоплює різні аспекти мови та проявляється у всіх його функціональних
різновидах [2, 105] .
Термін «метафора» походить з грецької мови та означає «перенос» або «переносне значення». Вперше цей термін з’явився в працях Аристотеля, де він досліджував теорію підстановки і зазначив, що метафора – це спосіб переосмислення значення слова на основі подібності. Він пояснив, що «невластиве ім’я, перенесене за аналогією» має на увазі ситуацію, у якій «друге відноситься до першого, як четверте до третього, і тому автор може сказати замість другого четверте або замість четвертого друге». Метафора, згідно з Аристотелем дає можливість і право, «говорячи о дійсному, поєднувати з ним неможливе», іншими словами, метафора називає предмет ім’ям, що не належить цьому слову через елемент подібності, зіставлення. Адже, як говорив Аристотель: «Створювати гарні метафори – означає помічати подібності». У наш час цікавість до метафори не тільки не вичерпалась, але й зросла. Поштовхом до зростання теоретичної цікавості до метафори послужило її поширення та інтеграція у різні види текстів, починаючи з поетичної мови та публіцистики та закінчуючи мовами різних галузей наукового знання. Дане поширення метафори у різних видах дискурсу стало причиною активного вивчення проблеми метафори та дискусії стосовно терміну метафори [ 13, 90].
У наш час існує дуже багато визначень метафори, тому ми наведемо декілька визначень терміну «метафора». Згідно з традиційним визначенням цього терміну, яке широко використовується як у мові і стилістиці, так і в інших прикладних науках:
За її думкою «метафора» формується на основі схожості таких ознак:
У діахронічному аспекті метафору можна визначити як «семантичний процес, при якому форма мовної одиниці чи оформлення мовної категорії переноситься з одного референта на інший на основі тієї чи іншої подібності. Iсторичне (діахронічне) вивчення метафори становить собою дослідження закономірностей процесу метафоризації, і в цьому відношенні воно пов’язується із структурним, що передбачає ви членування конкретних сем, завдяки яким здійснюється транспозиція.Iсторичне вивчення метафори дає можливість зрозуміти механізм становлення великої кількості похідних ЛСВ функціонуючих лексичних одиниць, а також певні закономірності у становленні сучасної семантики. Тому дослідження метафори дозволяє побачити ту сировину, з якої складається значення слова. [ 18, 77]
У синхронії (структурно – функціональному плані) метафора – це троп або механізм, що полягає у вживанні слова, яке позначає певний клас предметів, явищ тощо, для характеризації чи найменування об’єкта, що входить до іншого класу, або найменування іншого класу об’єктів, аналогічного даному в якомусь відношенні. Динаміка – це процес метафоричного переосмислення, який виявляється у виборі тієї, а не іншої ознаки (чи комплексу ознак) як символу перенесення.
Слід зазначити, що метафора існує у мові як реальна семантико-синтаксична одиниця. Отже, вона має свої конкретні функції, риси та ознаки. По-перше, будучи одним з виду тропів або стилістичних засобів, метафора містить у собі емоційно-окрашені прикметники, специфічну групу фразеологічних одиниць та інші частини мови. Метафора має суб’єктивний характер та належить до виразних засобів мовлення, вона може бути творчою, ідейною та несподіваною. Вона заснована на поєднанні слова або слів у їх двох значеннях – словниковому та контекстуальному. Розуміння метафори подібне дешифровці коду або розгадуванню загадки. Сконцентровуючи та узгоджуючи у своєму потужному семантичному полі найвіддаленіші чи найнесумісніші асоціації, метафора постає суцільним нечленованим тропом, який може розгортатися у внутрішній сюжет, не сприйнятний з погляду раціоналістичних концепцій. Метафора тут знов подібна до загадки, але з тією відмінністю, що не підлягає декодуванню, вимагаючи визнання за собою нової реальності, побудованої за естетичними принципами. Головна ознака метафори – це принцип подібності, але не суміжності, як у метонімії. [ 31, 85] По-друге, метафора може бути втілена у всіх самостійних частинах мови: в іменнику (the fight against crime –боротьба з злочинністю , the mechanism of checks and balances - механізм стримувань і противаг), прикметнику (strong evidence – вагомий доказ, powerful argument – вагомий аргумент), дієслові (to win the case – виграти справу, to be thrown out of court – ситуація, коли суддя відмовляється розглядати справу), прислівнику (to examine redirectly – допитувати свідка після перехресного допиту) та навіть у деяких випадках у допоміжних частинах мови, таких як прийменник (under cloud – під підозрою, under age – неповнолітній, above the law- над законом). Ці основні частини мови, у яких містяться повнозначні слова здатні до метафоризації значення. Чим більш дескриптивним (описовим) або дифузним є значення слова, тим легше воно набуває метафоричний зміст. По-третє, за своєю зовнішньою будовою та стилістичним ефектом метафора подібна до епітета та порівняння, ставить за мету конкретизувати уявлення про предмет, про який ідеться, шляхом вказівки на певну його ознаку, що висувається на перший план, але, на відміну від епітета й порівняння, метафора вказує на цю ознаку не в прямій формі, не безпосередньо її називаючи, а шляхом заміни її словом, що містить у собі дану ознаку. Тому метафору часто називають прихованим або скороченим (згорнутим) порівнянням, тобто порівнянням, в якому не виокремлюється ознака, за котрою відбувається зіставлення двох предметів, найчастіше компаративні союзи та предикати подібності опущені, але маються на увазі. Це головним чином і відрізняє метафору від порівняння. До того ж метафора на відміну від порівняння лаконічна, вона скорочує мовлення, а не поширює його. Вона виявляє постійну глибину подібність, а не притягує увагу до постійної або перехідної подібності, як порівняння. Крім того, не дивлячись на те, що метафора заснована на принципі подібності, вона насправді не зіставляє ознаки предмету, а протиставляє об’єкти (…..the crime committer could have been a real beast: злочинець, який зробив цей злочин, міг бути тільки чудовиськом, не людиною). Проте, протиставлення може бути відновлено (“What are these people? Bugs, but not people!” from “Crime and punishment”). Більш того, позначаючи сутність предмету, метафора не може бути сумісна з суб’єктивними установками, тами як «мені здається» або «я думаю». Своєрідність метафори, як виду тропу у тому, що вона являє собою порівняння, компоненти якого настільки злилися, що другий компонент (те, з чим зрівнювалось) повністю витіснив та замістив перший компонент (те, що зрівнювалось). Тобто, властивості самого предмета представлені не в їх якісної роздільності, як у порівнянні, а одразу дані у нової нерозчленованої єдності. По-четверте, образ, що міститься у мовній метафорі, зазвичай не набуває семіотичної функції, тобто не може стати означальним певного змісту. Це відрізняє метафору від символу . В метафорі значення є стійким. Воно прямо асоціюється зі словом як своїм означальним. У символі сталим є образ, що виконує функцію означального. Він може бути не лише названий, а й зображений. Значення символу не має чітких меж. Метафору поєднує з символом та відрізняє від знаків та сигналів відсутність регулятивної функції, а значить, і прямої адресації. Породжена уявою, метафора завжди прямо чи опосередковано співвіднесена з реальним світом. Це також відрізняє її від символу, який часто отримує трансцендентний зміст. Метафора поглиблює розуміння чуттєво сприйманої реальності, але не відводить за її межі.
Розібравши основні ознаки, риси та принципи метафори, перейдемо до її семантичної побудови. Перш за все метафора – це вербальна структура, яка в силу своеї форми стверджує реальність об'єкту. [ 33, 127] Форма у метафорі, як і скрізь, представляє собою систему взаємопов'язаних ознак, яка перетворює совокупність своїх элементів в гармонічне ціле. З когнітивної точки зору у метафорі можна виділити 4 «елемента»:
З лінгвістичної точки зору у будуванні метафори приймають участь чотири компонента: дві категорії об’єктів та властивості кожного з них. Клюєв Є.В. підрозділяє їх на основні, до яких застосовуються парні терміни (буквальна рамка - тобто контекст і метафоричний фокус – тобто метафоричне слово або вираження, вставлене у рамку прямих значень слів, тема і «контейнер», референт і корелят) та допоміжні суб'єкти метафори (властивості кожного об'єкта та класу об'єктів). На приклад, у реченні «The chairman plowed through the discussion» (Голова комісії брав вверх у дискусії) слово plowed є фокусом (focus) метафори, а його оточення рамкою (frame). Таким чином одна рамка дає метафору, в той час як інша рамка для цього ж слова не породжує ніякої метафори. Про одну і ту ж метафору можна говорити коли існує подібність порівнюваних рамок при одному і тому ж “фокусі”. Відмінності в рамках призведуть до деяких відмінностей у взаємодії (interplay) між фокусом та рамкою. Ці компоненти не повністю представлені в структурі метафори, зокрема непозначеними залишаються властивості основного суб'єкта метафори, що складають її семантику. У зв'язку з цим метафора допускає різні тлумачення. Значення метафори формується ознаками названого класу об'єктів (або їх аналогами), сумісними з суб'єктом метафори. Метафора відбирає ознаки одного класу об’єктів та докладає їх до іншого класу або індивіду – актуальному суб’єкту метафори. У метафорі третя категорія об’єкту завжди відсутня, що дає можливість їм маніпулювати. Тобто, таким чином метафора дозволяє перетворювати подібність у тотожність, розмиваючи область чітких значень, створюючи «систему асоціацій». [34, 210 ]
Отже, ґрунтуючись на вищесказаному, ми можемо зробити висновок, що механізм конструювання метафори складається з кількох етапів:
М.Блек розробив формулу побудови метафори. Таким чином, автор виражає не той зміст (m), який він має на увазі, а деяку функцію від нього, f(m); в задачу читача входить використати зворотну функцію f~1, щоб досягти f~1 (f(m)), тобто (m) або буквального значення висловлювання.
Отже, метафору можна визначити як перенесення або співвіднесення двох значень на основі подібності. Однак дати однозначне визначення цьому явищу досить складно, тому що метафора тісно пов'язана з процесом мислення і явищем свідомості. Це універсальний інструмент мислення, який передбачає здатність бачити один об’єкт через інший і є одним зі способів репрезентації знання в мовній формі. [ 45, 130] Таким чином метафора – це модель перетворення вже існуючого у мові значення імені у новий знаковий зміст, дозволяє нам краще зрозуміти та збагнути увесь оточуючий світ. Вона має досить складну структуру та містить в собі багато особливостей та ознак, що й складають процес метафоризації. Тому вчені утрудняються дати метафорі єдине визначення, дефініцію, що змогла б охопити всі її риси і особливості. Раніше метафору розглядали виключно як фігуру мови, як художній засіб. А в нашому столітті метафору все більше визначають як мовне явище, як невід'ємну приналежність мови. Метафора розквітає на ґрунті поезії, але не складає її вершини. І адже, насправді, метафора не належить тільки до художньої мови, вона проявляється також і в нашому повсякденному житті. Породжена уявою, метафора - завжди прямо або побічно - співвіднесена з дійсним світом. [ 44, 30] Терміни-метафори виступають важливими чинниками розуміння національної специфіки мовного бачення навколишнього світу. Вони пов’язані з культурою народу й відображають результати його пізнавальної діяльності. Цікаво відмітити, що хоча метафору вивчають вже з давніх часів, але все ще з’являються нові моделі її опису, дослідження. Це говорить не тільки о зростаючої цікавості до метафори, але й о том, що ця область ще не вивчена до кінця. На завершення можна привести думку Р.А.Уілсона: «Які б категорії ми не використовували, організовуючи наш досвід у слова та думки, у них існують метафори, а розсуд об існуванні метафори приводить до створення нових метафор та метафор о метафорах». [14,10 ]