Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА 11. Прогнозування національної економіки
1. Сутність соціально-економічного прогнозування.
2. Функції і принципи соціально-економічного прогнозування.
3. Класифікація соціально-економічних прогнозів.
4. Методи соціально-економічного прогнозування.
5. Прогнозування економічного і соціального розвитку України.
6. Макроекономічне планування, його типи. Принципи індикативного планування.
1. Сутність соціально-економічного прогнозування.
Прогнозування – це такий вид діяльності органів державного управління та окремих суб’єктів господарювання, суть якого полягає у виробленні науково обґрунтованого судження про можливий стан об’єкта в минулому. Результатом прогнозування є прогноз – документ, що становить складну соціально-економічну модель розвитку об’єкта в майбутньому.
Сучасні умови прогнозування вимагають максимального розширення сфер прогнозування, подальшого вдосконалення методології розроблення прогнозів. Залежно від ступеня конкретизації і характеру впливу на хід досліджуваних процесів розрізняють три форми передбачення:
гіпотезу – це судження, яке характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії, закономірностей і зв’язків досліджуваних предметів. Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Науковою підставою побудови гіпотези є теорія й обґрунтовані нею закономірності, причинно-наслідкові зв'язки та тенденції функціонування й розвитку об'єктів. На цьому рівні об'єкти описують за допомогою якісних характеристик.
прогноз – має більшу визначеність, оскільки ґрунтується не тільки на якісних (як гіпотеза), але і на кількісних параметрах. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням. Прогноз порівняно з гіпотезою має більшу визначеність і достовірність, оскільки базується не тільки на якісних, а й на кількісних параметрах.
план – визначає конкретну мету і передбачає конкретні події розвитку досліджуваного об’єкта, він є більш конкретним, визначеним і директивним.
Суттєвою відміною між прогнозуванням і плануванням є та, що прогнози мають імовірнісний характер, а плани (програми) містять однозначні рішення, які (тією чи іншою мірою) мають ознаки директивності й індикативності. Розбіжності між прогнозуванням і плануванням зумовлюють різницю в їхніх функціях. Якщо планування спрямоване на прийняття га втілення управлінських рішень, то метою прогнозування є створення наукових передумов для їх прийняття. З огляду на це основні функції прогнозування такі: науковий аналіз процесів і тенденцій; дослідження об'єктивних зв'язків соціально-економічних явищ; оцінка об'єкта прогнозування; виявлення альтернатив розвитку.
Об’єктами прогнозування є: національна економіка, економіка міжгалузевих та галузевих комплексів, економіка окремих регіонів та адміністративно-територіальних одиниць, економіка підприємств. Суб’єктами прогнозування виступають: держава в особі державних органів управління певного рівня, економічні служби органів місцевого самоврядування, економічні підрозділи підприємств.
Процес розробки економічних прогнозів ґрунтується на вивченні закономірностей розвитку різноманітних економічних явищ і процесів, виявленні найбільш ймовірних шляхів їх розвитку, виборі та обґрунтуванні економічної політики з урахуванням визначених закономірностей. Об’єктом соціально-економічного прогнозування є: сукупність трудових ресурсів, природних ресурсів, галузей матеріального виробництва, галузей невиробничої сфери, галузей сфери науки і наукового обслуговування, науково-технічний потенціал.
Класифікація прогнозів:
1) за напрямом прогнозування існують пошуковий прогноз (ґрунтується на продовженні в майбутнє тенденцій розвитку прогнозованого об’єкта в минулому і сьогоденні) і нормативний прогноз (розробляється на основі заздалегідь визначених параметрів і завдань);
2) за рівнем агрегування показників прогнози поділяють на макроекономічні, макроструктурні (міжгалузеві), галузеві, регіональні;
3) за часовою ознакою прогнози бувають оперативні (до 1 місяця), короткотермінові (до 1 року), середньо термінові (на 2-5 років), довготермінові (5-20 років).
Розробка прогнозів складається з таких етапів:
Розрізняють такі джерела прогнозної інформації: накопичений досвід, заснований на глибокому і тривалому знанні закономірностей та особливостей розвитку досліджуваних явищ, процесів, подій; екстраполяція існуючих тенденцій, розвиток яких у минулому можна перенести на майбутні події; побудова моделей прогнозованих об’єктів щодо очікуваних або бажаних умов розвитку процесів, явищ, подій. Відповідно до джерел інформації існують експертні, статистичні і економіко-математичні методи розробки прогнозів.
У розробці прогнозів на макрорівні беруть участь такі органи влади: Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України, Рада з вивчення продуктивних сил України Національної академії наук України та ін.
У прогнозуванні соціального та економічного стану розвитку країни використовують такі показники: середньорічна чисельність населення, чисельність працюючих, обсяг внутрішнього виробленого національного доходу, виробництво товарів народного споживання, обсяг валового продукту, роздрібний товарооборот, обсяг промислового виробництва, виробництво найважливіших видів промислової продукції, валова продукція сільського господарства, загальний обсяг капіталовкладень, введення в дію житла, грошові доходи населення.
На основі аналізу тенденцій та закономірностей розвитку внутрішніх та зовнішніх даних об’єкта прогнозування можна зробити висновок про його розвиток у майбутньому за певних умов. Це можна здійснити за допомогою певних методів. Методи прогнозування за ступенем формалізації можуть бути інтуїтивними та формалізованими. Інтуїтивні методи прогнозування використовуються в тих випадках, коли неможливо врахувати вплив багатьох чинників через складність об’єкта прогнозування, і у такому випадку використовуються думки експертів щодо поведінки об’єкта прогнозування. Вони бувають індивідуальними (анкетування, інтерв’ю, аналітика, написання сценарію) та колективними (рішення колективної експертної комісії, колективна генерація ідей – мозкова атака, метод Дельфі, матричний метод). До групи формалізованих методів відносяться методи екстраполяції та моделювання.
Економіко-математична модель – це система формалізованих співвідношень, які описують основні взаємозв’язки елементів, що утворюють економічну систему. Розрізняють моделі, в яких мінімізуються витрати, і моделі, які забезпечують максимум продукції.
З урахуванням фактору часу моделі можуть бути: статичні – коли обмеження в моделі встановлюються для одного певного періоду, і динамічні – коли обмеження встановлюються для декількох періодів часу. Факторні моделі описують залежність рівня і динаміки того чи іншого показника від рівня і динаміки інших економічних показників, що впливають на нього; до основних факторів належать: рівень економічного потенціалу, обсяги трудових ресурсів, структура потреб суспільства. Структурні моделі описують співвідношення, зв’язки між окремими елементами, що утворюють єдине ціле. Найпоширенішими моделями є: модель економічного зростання, модель розподілу національного доходу, модель руху інвестиційних ресурсів, модель рівня життя і структури споживання та інші.
2. Функції і принципи соціально-економічного прогнозування.
Життя сучасного суспільства неможливе без передбачення майбутнього, без визначення перспектив його розвитку. Нині прогнозування є одним із вирішальних наукових чинників формування стратегії і тактики економічної політики держави.
Науковий аналіз соціально-економічних процесів і тенденцій й змістом передбачає три стадії.
Ретроспекція (лат. — погляд у минуле) — етап прогнозування, на якому досліджується історія розвитку об'єкта для одержання його систематизованого опису.
Діагноз (грец. — розпізнання, визначення) — етап прогнозування, на якому досліджується об'єкт задля виявлення тенденцій його розвитку та вибору методів і моделей прогнозування.
Проекція (лат. — погляд у майбутнє) — етап прогнозування, на якому за даними діагнозу розробляється прогноз об'єкта, здійснюється оцінка вірогідності, точності або обґрунтованості прогнозу.
Дослідження об'єктивних зв'язків соціально-економічних явищ за кожної конкретної ситуації здійснюється через виявлення причин і наслідків їх виникнення. Під час прогнозування необхідно враховувати невизначеність, що її зумовлено імовірнісним характером вияву економічних законів, неповнотою їхнього знання, наявністю суб'єктивного чинника під час прийняття рішень, недостатністю й неповнотою інформації.
Оцінка об'єкта прогнозування здійснюється за допомогою якісних характеристик і кількісних параметрів. За своєю суттю прогнозування є безперервним процесом, який зумовлений необхідністю постійного уточнення й коригування прогнозів з урахуванням розвитку прогностики та економічної науки, а також виникненням нових економічних явищ.
Виявлення альтернатив соціально-економічного розвитку дає можливість накопичувати необхідні наукові матеріали для обґрунтування вибору управлінських рішень.
Принципи соціально-економічного прогнозування.
Виділяють такі основні принципи соціально-економічного прогнозування: цілеспрямованості, системності, наукової обґрунтованості, адекватності, альтернативності.
Принцип цілеспрямованості є одним із провідних. Згідно з ним змістовний опис об'єкта здійснюється під кутом зору поставлених перед дослідженням завдань. Формування цілей і завдань, планових і статистичних показників. Сутність принципу наукової обґрунтованості прогнозів полягає в такому. По-перше, прогнозування потребує всебічного врахування дії об'єктивних економічних законів та законів розвитку суспільства. По-друге, прогнозування має базуватися на сучасних прогностичних методах. По-третє, прогнозування має враховувати позитивний світовий і вітчизняний досвід розробки прогнозів. Принцип адекватності прогнозів об'єктивним закономірно стям характеризує не лише процес виявлення, а й оцінку стійких тенденцій та взаємозв'язків у розвитку економіки і створення теоретичного аналога реальних економічних процесів із повною й точною Імітацією таких. Адекватність означає максимальне наближення теоретичної моделі до сталих, суттєвих закономірностей і тенденцій розвитку.
3. Класифікація соціально-економічних прогнозів.
Однією з найважливіших характеристик соціально-економічного прогнозування є класифікація (типологія) прогнозів. В економічній теорії і практиці існують різні підходи до класифікації. Спільним є те, що типологія базується залежно від класифікаційних ознак. Такими ознаками можуть бути: масштаби об'єкта; час випереджання; елементи відтворення; функції прогнозу; джерела прогнозної інформації.
За масштабами об'єкта прогнозування (залежно від рівня агрегування) прогнози поділяються на глобальні, макроекономічні, секторів економіки, міжгалузевих народногосподарських комплексів, галузеві, регіональні, локальні, підприємств та ін.
За часом випереджання (прогнозним горизонтом,) прогнози класифікують на оперативні, короткострокові, середньострокові, довгострокові та далеко-строкові.
За елементами та напрямами відтворення вирізняють прогнози первинних факторів виробництва та прогнози суспільних потреб.
Прогнози первинних факторів виробництва є вихідними в системі економічного прогнозування. До цієї групи належать: провози природних ресурсів (землі, води, палива, мінеральних ресурсів); матеріальних ресурсів (прогнози виробництва продуктів переробки природних ресурсів); трудових ресурсів (демографічні прогнози, прогнози трудових ресурсів, прогнози ринку та продук тивності праці); фінансових ресурсів (прогнози доходів та витрат, фондів, інвестицій тощо); До прогнозів суспільних потреб належать прогнози, що характеризують потреби в продукції (роботах, послугах).
За функціональною ознакою прогнози класифікуються як пошукові (дослідницькі) та цільові (нормативні). Пошукові прогнози базуються на умовному продовженні в майбутнє тенденцій розвитку об'єкта в минулому з урахуванням чинників, здатних змінити ці тенденції. Цільові прогнози розробляються на підставі заздалегідь визначеної мети, їх розробка спирається на принцип цілеспрямованості і пов'язана з управлінським аспектом прогнозування.
4. Методи соціально-економічного прогнозування.
Методами прогнозування називають сукупність прийомів і оцінок, що дають змогу на підставі аналізу колишніх (ретроспективних) внутрішніх і зовнішніх зв'язків, притаманних об'єкту, а також їхніх змін зробити достатньо вірогідне судження щодо майбутнього розвитку об'єкта. Вибір методів прогнозування здійснюється згідно з характером об'єкта та вимогами до інформаційного забезпечення прогнозів.
Досвід, накопичений сучасною прогностикою, показує, що, за всієї різноманітності методів прогнозування, їх (залежно від ступеня формалізації) можна об'єднати в дві групи: інтуїтивні й формалізовані
Інтуїтивні (експертні) методи базуються на використанні експертної інформації. Ними користуються тоді, коли бракує чітких тенденцій розвитку об'єкта, коли прогнозуються процеси, які не мають історичних аналогів, коли іншими методами прогнозування неможливо формалізувати оцінку впливу на розвиток об'єкта багатьох факторів.
Сутність методів індивідуальних експертних оцінок полягає в тому, що кожен експерт дає оцінку незалежно від інших, а потім за допомогою певних прийомів ці оцінки об'єднуються й узагальнюються. Індивідуальні експертні оцінки можуть мати вигляд інтерв'ю, аналітичних записок, сценаріїв соціально-економічних подій тощо.
Колективні (групові) експертні оцінки як методи прогнозування грунтуються на спільній праці експертів і передбачають визначення колективом спеціалістів сумарної оцінки стану об'єкта в майбутньому. Найпоширенішими методами колективної експертної оцінки є метод «мозкової атаки», метод комісій, метод «Дельфі», матричний метод та інші способи колективної генерації ідей. До формалізованих методів прогнозування належать методи прогнозної екстраполяції та моделювання. Використання формалізованих методів доцільне за наявності достатньої фактографічної інформації і чіткої тенденції розвитку об'єкта прогнозування.
Методи екстраполяції базуються на припущенні, що закономірність (тенденція) розвитку об'єкта у минулому буде незмінною протягом певного часу і в майбутньому. Але оскільки в дійсності тенденція розвитку може змінюватися, то прогнозні результати слід розглядати як імовірнісні. Складні методи екстраполяції можна поділити на два основні типи: адаптивні й аналітичні. Адаптивні методи прогнозування ґрунтуються на тому, що процес їх реалізації полягає у визначенні наступних у часі значень прогнозного показника з урахуванням ступеня впливу попередніх рівнів. До них належать методи ковзної та експоненціальної середніх, метод гармонійних ваг, авто регресія. В основу аналітичних методів прогнозування (кривих зростання) покладено принцип одержання за допомогою методу найменших квадратів оцінки детермінованої компоненти, що характеризує основну тенденцію.
Особливе місце в сучасному прогнозуванні належить методам багатофакторного моделювання — логічного, інформаційного, статистичного. До логічного моделювання належать методи прогнозування за історичною аналогією, побудовою сценарію, «дерева цілей».
Метод історичної аналогії базується на встановленні й використанні аналогії об'єкта прогнозування з однаковим за природою об'єктом, що випереджає перший у своєму розвитку.
5. Прогнозування економічного і соціального розвитку України.
Процес пізнання економічної реальності вимагає побудови економетричних моделей, причому кожна така модель ґрунтується на певній економічній закономірності, яку необхідно економічно сформулювати й кількісно визначити на підставі статистичних даних.
Економетричні моделі є найпоширенішим типом соціально-економічних моделей, використовуваних для аналізу й прогнозування розвитку національної економіки. Вони складаються з функціональних регресійних і балансових рівнянь, які кількісно визначають взаємозв'язки та пропорції між макроекономічними величинами на всіх фазах процесу відтворення. Економетричні моделі спочатку використовували у формі простих моделей, що описують певну частину процесу відтворення. В останні десятиліття дістали розвиток складні (комплексні) Економетричні моделі, що мають відображати функціонування економіки загалом.
Економічний зміст комплексних економетричних моделей визначають взаємозв'язки макроекономічних величин на окремих фазах процесу відтворення, виражені рівняннями моделі. Економетричні моделі містять такі основні змінні та співвідношення: обсяг виробництва; доходи та споживання населення; капіталовкладення та основні фонди; рівень зайнятості та безробіття; обсяги зовнішньої торгівлі та ін.
Обсяг виробництва, як правило, визначають за допомогою виробничої функції, що відбиває залежність виробництва від виробничих чинників, головно від робочої сили та капіталу. Обсяг виробництва може відображатись як валовий випуск, ВВП, ВНД.
Доходи та споживання населення визначають на підставі аналізу функцій доходів і споживання. Доходи населення залежать від рівня зайнятості й обсягів виробництва або продуктивності праці. Враховуються також певні соціальні параметри (мінімальна заробітна плата, пенсія і т. д.).
Капіталовкладення та основні фонди визначають за допомогою інвестиційних функцій, а також рівнянь створення та розчинення основних фондів. Інвестиційні функції виражають залежність капітальних вкладень від внутрішніх і зовнішніх чинників, однак у деяких моделях, особливо короткострокових, інвестиції вважають заданими величинами.
Державне прогнозування економічного і соціального розвитку України.
Відповідно до Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» прогнози економічного і соціального розвитку мають розроблятися на середньостроковий (5 років) та короткостроковий (1 рік) періоди. У прогнозах повинні бути відображені:
*аналіз соціально-економічного розвитку країни за попередній період і характеристика головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;
*очікувані зміни зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної ситуації та їхній вплив на економіку країни;
*оцінка впливу можливих заходів державної політики у прогнозному періоді на розвиток економіки та соціальної сфери;
*цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку та пропозиції щодо напрямів державної політики на відповідний період;
*прогноз кон'юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках стратегічно важливих товарів (послуг);
*основні макроекономічні та інші необхідні показники і баланси економічного і соціального розвитку, в тому числі по галузях і регіонах;
*висновки щодо тенденцій розвитку економіки країни у прогнозному періоді.
Довгостроковий прогноз економічного і соціального розвитку України
Довгостроковий цільовий прогноз розвитку національної економіки України покладений в основу Стратегії економічного і соціального розвитку України на 2004—2015 рр., «Шляхом європейської інтеграції» Період 2004—2015 рр. має стати етапом формування інноваційної моделі розвитку, здійснення прогресивних структурних перетворень в економіці, поглиблення її європейської інтегрованості та суттєвого вдосконалення ринкових інститутів. Політика сталого економічного зростання має замінити діючу політику відновлювального характеру зростання.
Широкомасштабна модернізація економіки України та її динамічне зростання, на думку розробників Стратегії, можливі за умов створення сприятливого інвестиційного та підприємницького клімату. Лише швидкий розвиток, насамперед національного капіталу за рахунок підвищення капіталізації економіки при забезпеченні економічної свободи, може перетворити Україну на державу, привабливу для інвестицій. Вихідними умовами є остаточне утвердження прав приватної власності (передусім на землю та нерухомість) та забезпечення їхнього надійного захисту, створення рівних умов конкуренції, розвиток стійких та ефективних фінансових інститутів та інститутів, що здійснюють фінансове адміністрування. Держава повинна знайти оптимальний баланс у взаємовідносинах з приватним підприємництвом — поступово відмовитися від практики надмірного втручання у справи бізнесу, що дасть змогу чітко окреслити сферу державного регулювання, підвищити його ефективність і прозорість.
6. Макроекономічне планування, його типи. Принципи індикативного планування.
Планування передбачає розробку та обґрунтування планових показників, які характеризують розвиток економіки в майбутньому, а також економічних нормативів, які визначають взаємовідносини з фінансово-бюджетною системою. Воно охоплює всі аспекти соціально-економічного розвитку, науку, культуру, освіту, охорону здоров’я. Планування є важливою сферою практичної діяльності, засобом реалізації економічної політики, враховує внутрішні та зовнішні умови розвитку країни. Макроекономічне планування – це цілеспрямована діяльність органів державного управління із забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства, визначення основних параметрів економіки в майбутньому та досягнення їх із найменшими витратами суспільної праці. Стратегічна мета планування розвитку національної економіки полягає у забезпеченні економічного зростання відповідно до критеріїв конкурентоспроможності та стабільного розвитку. Завдання макроекономічного планування зводиться до забезпечення макроекономічної збалансованості, стабільного розвитку, високої конкурентоспроможності вітчизняної економіки, соціальної економіки, екологічної безпеки.
Існує декілька типів макроекономічного планування: директивне (різновид – індирективне) та індикативне (різновид – регулятивне), стратегічне і тактичне, протекціоністське, системне.
Суть директивного планування полягає у тому, що централізовано розроблені планові показники формувалися на рівні вищих ланок управління господарством країни і доводилися на нижчий рівень для обов’язкового виконання. Виконання доведених планових показників забезпечувалося виділенням відповідних фондів, трудових ресурсів, стимулюванням преміями та відзнаками. Таки тип планування більшою мірою застосовується у країнах із централізованою системою управління економікою. Індирективне планування передбачає більшу ступінь свободи для суб’єктів господарювання.
Індикативне планування передбачає процес формування заходів рекомендаційного характеру, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави і створення таких умов для суб’єктів господарювання, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань. Регулятивне планування передбачає застосування в окремих випадках прямих адміністративних та економічних важелів. Індикативне планування – це система необов’язкових для суб’єктів господарювання рекомендацій, а також можливість коригувати план розвитку економіки відповідно до змін у розвитку ринку. Індикативне планування містить низку пріоритетів і(ндикаторів), які мають максимальну державну підтримку. Метою індикативного планування є реалізація цілей державного впливу на соціально-економічний розвиток шляхом обґрунтування та розробки відповідних умов, тактики та економічної політики, які спонукали суб’єкти економіки до виконання поставлених завдань.
Стратегічне планування передбачає концентрацію зусиль і ресурсів держави на вирішення найактуальніших, стратегічно важливих проблем розвитку національної економіки.
Тактичне планування розглядається як інструмент реалізації стратегічних цілей і завдань; у тактичних планах передбачається сукупність заходів, порядок та терміни їх реалізації, ресурси.
Протекціоністське планування спрямоване на захист інтересів груп країн та осіб, які отримують певні вигоди від реалізації передбаченого плану заходів.
Системне планування передбачає системний підхід до національної економіки, формування планових завдань з урахуванням усіх чинників розвитку, сфер економіки, територій; глибокий аналіз способів досягнення цілей та вибір оптимального варіанту розвитку економіки, аналіз результатів реалізації плану.
Результатом індикативного планування є план соціально-економічного розвитку країни – організаційно-економічний інструмент втілення економічної політики держави в практику господарювання, який ґрунтується на системі економічних, соціальних і науково-технічних прогнозів. Заходи, що фінансуються із державного бюджету, є директивними щодо виконання. Державний план економічного і соціального розвитку України містить такі розділи:
1.Соціально-економічна й екологічна ситуація.
2.Основна мета, завдання та пріоритети економічного й соціального розвитку.
3.Зведені макроекономічні показники та пропорції соціально-економічного
розвитку України.
4.Соціальний розвиток і рівень життя населення.
5.Економічний розвиток ц(ільові орієнтири, пріоритети, завдання,
узагальнюючі показники, структурні перетворення).
6.Розвиток ринкових відносин.
7.Зовнішньоекономічна діяльність.
8.Охорона навколишнього середовища і раціональне використання природних
ресурсів.
9.Бюджетно-кредитне планування.
10.Інвестиційна діяльність.
11.Соціально-економічний розвиток областей, районів, міст.
12.Забезпечення досягнення показників плану (економічні норми і нормативи, бюджетні субвенції і дотації, регулювання грошової маси, кредити, ціни, цінні папери).
Проект державного плану економічного і соціального розвитку країни повинен мати декілька розрахункових варіантів розвитку національної економіки залежно від напрямів державної економічної політики – як правило, песимістичний сценарій, оптимістичний сценарій, базовий сценарій.
Основними принципами індикативного планування є: поєднання аналітичних і прогнозних методів з метою визначення об’єктів державного впливу та вибору засобів такого впливу; широке інформування суб’єктів господарювання про перспективи соціально-економічного розвитку держави; застосування переважно непрямих регуляторів, обов’язкових для всіх суб’єктів господарювання.
Україна нині продовжує перехід до індикативного планування у переважній більшості галузей та сфер, з якого виходять пропозиції щодо розвитку окремих сфер, секторів, встановлюються пропорції розвитку.
PAGE 3