У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

Тема 6 Управління прибутком 6

Работа добавлена на сайт samzan.net: 2016-06-20

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 4.4.2025

Тема 6

Управління прибутком

6.1 Прибуток як об'єкт фінансового менеджменту

 

Прибуток суб'єкта господарювання відіграє провідну роль у системі управління його фінансами, а тому незмінно привертає значну увагу дослідників із академічних кіл та практиків фінансового менеджменту. Звичайно прибуток розглядається в трьох основних аспектах:

прибуток як вираження результату фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання та винагорода за підприємницький ризик;

прибуток як вираження ефективності управління операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю суб'єкта господарювання;

прибуток як джерело самофінансування підприємства (при цьому чистий прибуток розглядається як найдешевше джерело фінансування потреби підприємства у капіталі і посідає основне місце у так званій ієрархії фінансування).

Особливості прибутку суб'єкта господарювання за кожним із зазначених напрямів визначають об'єктивну необхідність виділення у фінансовому менеджменті функціонально-організаційного блоку, спрямованого на управління прибутком підприємства з метою формування, підтримання та зростання конкурентоспроможності як у короткостроковому, так і в довгостроковому періоді та забезпечення доходу власників корпоративних прав такого підприємства. Практичне вирішення завдань управління прибутком тісно переплітається з іншими функціональними блоками фінансового менеджменту, зокрема з управлінням грошовими потоками, управлінням інвестиціями, фінансовим плануванням та прогнозуванням. Однак реалізація моделі управління прибутком як функціонально-організаційного блоку управління фінансами підприємства має принципові особливості, що визначаються насамперед специфікою прибутку як об'єкта фінансового менеджменту.

 

Рисунок 6.1 - Функціонально-організаційна структура управління прибутком суб'єкта господарювання

Так, прибуток підприємства являє собою результуючий фінансовий показник, що унеможливлює його безпосереднє використання як прямого об'єкта управління і вимагає формування важелів впливу на величину прибутку через управління факторами його формування та використання. Це дає змогу виділити ряд структурних елементів, які в результаті і формують цілісну систему управління прибутком підприємства (рис. 6.1).

  •  управління прибутком на етапі його формування;
  •  управління доходами суб'єкта господарювання;
  •  управління витратами суб'єкта господарювання;
  •  управління прибутком на етапі його використання.

За таких умов постає питання щодо забезпечення узгодженості прийняття, підтримки та виконання управлінських фінансових рішень за окремими напрямами реалізації управління прибутком підприємства. Організаційне вирішення цієї проблеми здійснюється в рамках обґрунтування мети та завдань управління прибутком суб'єкта господарювання, визначення доцільності використання тих чи інших методів управління прибутком з метою вирішення поставлених завдань.

Системоутворюючими елементами моделі управління прибутком підприємства є мета та завдання такого управління, від чіткості формулювання яких залежить ефективність як моделі управління прибутком, так і фінансового менеджменту взагалі.

Як уже наголошувалося, у теорії корпоративних фінансів прибуток суб'єкта господарювання розглядається як результат його діяльності та джерело створення ринкової вартості (рис. 6.2). Виходячи з цього метою управління прибутком підприємства - суб'єкта господарювання можна вважати забезпечення максимізації абсолютної величини чистого прибутку та стабільності його формування у часі. При цьому прибуток (і, відповідно, управління прибутком підприємства) розглядається як джерело створення достатку акціонерів {shareholder value) у формі грошових дивідендних виплат та максимізації ринкової вартості підприємства (його корпоративних прав).

Оскільки прибуток підприємства є результатом його фінансово-господарської діяльності, то об'єктом управління прибутком має розглядатися сукупність фінансових відносин, які виникають у процесі операційної, інвестиційної та фінансової діяльності суб'єкта господарювання з приводу трансформації доходу від зазначених видів діяльності в прибуток підприємства.

Об'єкт управління прибутком підприємства включає:

- дохід від реалізації продукції, товарів, надання послуг, виконання робіт;

- покриття витрат, що включають матеріальні витрати, оплату праці виробничого та управлінського персоналу, покриття амортизаційних відрахувань;

сплату податків та інших обов'язкових платежів;

покриття процентних платежів за позиками (витрат, пов'язаних з фінансовою діяльністю);

формування прибутку до сплати податків;

сплату податків, що здійснюється за рахунок прибутку;

формування чистого прибутку;

виплату грошових дивідендів та тезаврацію прибутку;

формування нерозподіленого прибутку.

 

 

Рисунок 6.2 - Структурно-логічна схема формування прибутку підприємства

Серед основних завдань управління прибутком необхідно виділити такі:

  •  підтримання конкурентоспроможності підприємства у короткостроковому та довгостроковому періодах;
  •  забезпечення зростання абсолютної величини прибутку;
  •  забезпечення стабільності формування чистого прибутку, зокрема, збільшенням відносної частки прибутку від основної діяльності;
  •  забезпечення прийнятного рівня рентабельності фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання;
  •  забезпечення пріоритетного фінансування інвестиційних проектів із позитивним NPV за рахунок внутрішніх джерел, насамперед прибутку;
  •  забезпечення оптимальних пропорцій розподілу прибутку шляхом досягнення компромісу між потребами дивідендної політики та політики тезаврації прибутку.

Визначені вище мета та орієнтовний перелік функціональних завдань управління прибутком суб'єкта господарювання дає змогу визначити основні вимоги до процесу управління прибутком, що виражаються у принципах побудови моделі управління прибутком та методологічного забезпечення прийняття і підтримки управлінських фінансових рішень. Необхідність адекватного врахування таких вимог у процесі формування моделі управління прибутком підприємства для забезпечення її загальної та часткової ефективності потребує розглянути такі питання.

6.2 Організація та інструментарій управління прибутком

 

Модель управління прибутком є індивідуальною для кожного підприємства. Індивідуальність такої моделі визначається потребою врахування особливостей його фінансово-господарської діяльності, специфіки ринкового середовища її реалізації. Водночас зазначена індивідуальність досягається шляхом використання загальних методів, принципів та прийомів - інструментарію управління прибутком, що є предметом подальшого розгляду.

Ефективність управління прибутком може забезпечуватися насамперед через оптимізацію процесу управління відповідно до специфіки конкретного підприємства та обґрунтування доцільності використання окремих інструментів цього управління. Тому розглянемо основні питання реалізації моделі управління прибутком суб'єкта господарювання:

  •  стратегія управління прибутком підприємства;
  •  особливості обґрунтування управлінських фінансових рішень;
  •  критерії організації управління прибутком підприємства.

Слід зазначити, що управління прибутком як на стадії формування, так і на стадії розподілу та використання пов'язані з ризиками - операційними, фінансовими та інвестиційними. Загальні вимоги до управління ризиками та їх урахування у процесі управління фінансами підприємства розглядатимуться далі.

6.2.1 Стратегія управління прибутком

Ключовим елементом організації та реалізації моделі управління прибутком суб'єкта господарювання є визначення стратегії управління. Загалом стратегія як така являє собою узагальнюючу сукупність окремих, взаємозв'язаних дій, реалізація яких є необхідною для досягнення встановлених довгострокових цілей у межах підконтрольних управлінню ресурсів шляхом їх координації та розподілу. Виходячи з цього визначення стратегії управління прибутком підприємства можна охарактеризувати як формалізовану сукупність критеріїв прийняття управлінських фінансових рішень щодо управління прибутком підприємства, дотримання яких забезпечує виконання завдань та досягнення цілей, визначених корпоративною стратегією підприємства. Відповідно, стратегія дає змогу визначити особливості та ключові параметри формування і реалізації моделі управління прибутком на конкретному підприємстві виходячи зі специфіки його фінансово-господарської діяльності.

Під моделлю управління прибутком суб'єкта господарювання необхідно розуміти сукупність фінансово-правових та організаційно-технічних методів і прийомів прогнозування, планування та контролю за формуванням доходів підприємства з метою забезпечення підтримання прийнятного рівня прибутковості суб'єкта господарювання у довгостроковій перспективі, а також досягнення інших цілей, визначених корпоративною стратегією. При цьому ключовим індикатором ефективності управління прибутком виступають показники прибутковості як такі, що відображають рівень відносної ефективності результатів фінансово-господарської діяльності підприємства порівняно з витратами, пов'язаними з отриманням таких результатів (наприклад, прибутковість інвестицій; прибутковість акцій, рентабельність власного капіталу).

Необхідно звернути увагу, що прибуток безпосередньо не є об'єктом управління. Управління прибутком передбачає насамперед реалізацію обґрунтованого впливу на факторні показники формування прибутку суб'єкта господарювання - доходів та витрат. Відповідно, модель управління прибутком суб'єкта господарювання має включати сукупність логічно цілісних та взаємозв'язаних функціонально-організаційних блоків, а саме:

  •  управління затратами;
  •  управління доходами;
  •  управління розподілом прибутку.

Кожен із цих блоків вирішує специфічні завдання, однак прийняття управлінських фінансових рішень за кожним із визначених напрямів має підпорядковуватися єдиній меті - стратегії управління прибутком, яка розроблена на даному підприємстві. Ця стратегія має враховувати об'єктивні фактори її реалізації:

  •  прибуток є результатом активної фінансово-господарської діяльності підприємства, що визначає необхідність управління його формуванням;
  •  ефективне управління прибутком вимагає узгодження управлінських рішень з іншими напрямами фінансового менеджменту;
  •  управління прибутком потребує належного інформаційного забезпечення прийняття, підтримання та супроводження управлінських фінансових рішень;
  •  забезпечення двостороннього зв'язку між суб'єктами прийняття управлінських рішень та суб'єктами їх виконання.

Доцільність використання в таких умовах тих чи інших методів управління визначається специфікою фінансово-господарської діяльності підприємства, його корпоративною та фінансовою стратегіями. Відповідно, форми реалізації стратегії управління прибутком на різних підприємствах мають певні особливості та відмінності, що пояснюється необхідністю врахування поряд із об'єктивними факторами сукупності суб'єктивних факторів фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства.

Зважаючи на особливості формування прибутку підприємства, можна визначити основні дискретні варіанти (концепції) обґрунтування стратегії управління ним:

  •  агресивна (наступальна) стратегія - забезпечення збільшення абсолютної величини прибутку підприємства шляхом максимізації рівня доходів підприємства в результаті збільшення виручки від реалізації товарів, робіт та послуг (наприклад, стимулюванням збуту, підвищенням ціни тощо) - забезпечення зростання доходів підприємства за порівняно стабільного рівня затрат;
  •  захисна стратегія - забезпечення контролю витрат з метою збільшення прибутку суб'єкта господарювання як різниці між абсолютною величиною доходів та витрат (слід зауважити, що така стратегія є ефективною у довгостроковій перспективі, оскільки у короткостроковому періоді підприємство, як правило, не може суттєво зменшити рівень витрат).

Водночас, практична організація моделі управління прибутком підприємства виключно на основі застосування принципів однієї із наведених вище концепцій є проблематичною, а таке управління не матиме значного позитивного ефекту ні в короткостроковому, ні в довгостроковому періодах. Тому для уникнення недоліків кожної із концепцій та реалізації їх переваг підприємству доцільно розробляти власний («проміжний») варіант стратегії управління прибутком як виважений компроміс між агресивною та захисною стратегіями - диверсифіковану стратегію.

Кожний із дискретних альтернатив формалізації стратегії управління прибутком передбачає використання специфічних методів управління, основні з яких будуть розглянуті у відповідних частинах даного розділу.

6.2.2 Критерії організації управління прибутком підприємства

Розглядаючи планування як функцію управління прибутком підприємства, необхідно зазначити, що останнім часом спостерігається чітка тенденція зміщення акцентів з традиційної форми організації менеджменту на поопераційний (функціональний) менеджмент - АВМ (Activity-based Management, далі - ABM). Головною особливістю АВМ є розгляд фінансово-господарської діяльності підприємства за відособленими напрямами операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, що забезпечує при цьому повну ідентифікацію доходів і витрат за цими напрямами. При цьому АВМ дає змогу фінансовим менеджерам та відповідним службам підприємства вирішити такі питання:

  •  визначення можливостей підвищення ефективності діяльності підприємства;
  •  визначення та відособлення видів чи напрямів діяльності суб'єкта господарювання, що не створюють вартості;
  •  визначення черговості забезпечення фінансовими, матеріальними, трудовими та іншими видами ресурсів окремих напрямів діяльності підприємства за критерієм максимізації прибутку (вартості ринкової капіталізації підприємства чи достатку акціонерів).

Підприємству рекомендується, зважаючи на світовий досвід поєднувати функціональні можливості АВМ та вартісного менеджменту - VBM (Value-based Management, далі - VBM). У цьому випадку функціональний розподіл напрямів господарської діяльності підприємства спрямований на визначення основ них джерел створення вартості підприємства і, як наслідок достатку акціонерів. При цьому досягається ув'язка прибутку підприємства та його ринкової вартості як основних показники ефективності підприємницької діяльності. Серед основних фінансових індикаторів, що можуть використовуватися і використовуються на середніх та великих підприємствах для обґрунтування фінансових рішень щодо управління прибутком, можна виділити такі:

Економічна додана вартість - EVA (Economic Value Added):

EVA = (ROA - WACC) · ТА = EAIT - WACC · CE, (6.1)

де ROA - рентабельність активів;

WACC - середньозважена вартість капіталу;

ТА - сукупні активи;

ЕАІТ- прибуток підприємства після сплати процентів і податку на прибуток (операційний прибуток);

СЕ - сукупний капітал.

Пропонований показник дає змогу оцінити рівень ефективності фінансового менеджменту з позицій трансформації прибутку підприємства в його ринкову вартість. Розробники показника пропонують використовувати його для оцінки ефективності діяльності підприємства з позицій визначення його інвестиційної привабливості для ринкового інвестора - тобто використання показника розраховано на публічні компанії середніх та великих розмірів. Однак практика використання показника європейськими та північно-американськими компаніями дає змогу рекомендувати його для оцінки порівняльної ефективності альтернативних проектів, господарських операцій як на ринку, так і в рамках окремого підприємства, незважаючи при цьому на розміри такого підприємства. Єдина вимога до ефективного використання пропонованого показника - адекватна оцінка середньозваженої вартості капіталу (WACC) підприємства.

Ринкова додана вартість - MVA (Market Value Added):

MVA = TMV - CE = MVe + MVd - CE, (6.2)

де TMV- сукупна ринкова вартість;

MVe - ринкова капіталізація;

MVd - ринкова вартість зобов'язань;

СЕ- сукупний капітал.

Наведений вище показник відображає порядок формування ринкової премії, яка відповідає ефективності організації фінансового менеджменту взагалі та управління прибутком зокрема. Використання показника ринкової вартості доданої є поширеним у Західній Європі та США і виправдане у разі необхідності проведення аналізу впливу певного напряму діяльності підприємства (інвестиційного проекту та/або окремої господарської діяльності) на зростання ринкової вартості підприємства у поточному та перспективному періодах. Слід зазначити, що адекватне використання даного показника потребує наявності ринкових даних про вартість підприємства та його корпоративних прав. Разом з тим рекомендуємо використовувати даний показник як критерій прийняття управлінських фінансових рішень фінансовими менеджерами тих підприємств, що орієнтуються на ринок капіталу, зокрема на ринок інструментів власності (акціонерні товариства) та ринок боргових інструментів (емітенти корпоративних облігацій).

Грошова додана вартість - CVA (Cash Value Added):

CVA = (FCF + Interests) - WACC · CE, (6.3)

де FCF - грошовий потік до фінансування - Free Cash Flow,

Interests - процентні платежі підприємства за зобов'язаннями;

СЕ - сукупний капітал підприємства.

Як зазначалося раніше, управління прибутком нерозривно пов'язане з іншими напрямами фінансового менеджменту, і насамперед з управлінням грошовими потоками. Такий зв'язок визначає об'єктивну необхідність узгодження управлінських рішень щодо грошових потоків та формування і використання прибутку. Це узгодження може досягатися різними методами (наприклад, аналізом показників ліквідності, рентабельності та оборотності, проведенням комплексного аналізу тощо). Однак з урахуванням практики західноєвропейських та американських, а також новітнього досвіду вітчизняних суб'єктів господарювання, таке узгодження пропонується здійснювати з паралельним використанням показника грошової вартості доданої. Позитивна величина грошової вартості доданої, що генерується підприємством (інвестиційним проектом чи окремою господарською операцією), свідчить про пріоритетність її виконання, виходячи із стандартної альтернативної можливості, що пропонується ринками капіталу та грошей.

Загалом запропоновані вище показники доцільно використовувати для обґрунтування фінансових управлінських рішень з ряду напрямів, що дозволить, зокрема, забезпечити мінімізацію втрачених можливостей підприємства при формуванні прибутку та вибір найбільш оптимальних варіантів розвитку підприємства в умовах невизначеності та ринкової конкуренції, у тому числі на глобальних ринках.

Розглянемо наведений процес управління прибутком на такому прикладі.

Вхідні дані щодо проектів, які аналізуються, дають змогу оцінити операційну ефективність проекту А, який забезпечує вищу операційну маржу (частку прибутку в 1 грн реалізованої продукції). Прибутковість обох проектів як класичний показник ефективності перебуває приблизно на однаковому рівні (57 і 64,26 тис. грн), що свідчить про рівнозначність проектів. Однак ефективніше використання капіталу у межах проекту Б дає змогу говорити про його значно вищу альтернативну ефективність за критерієм EVA (у чотири рази). Крім того, аналіз результатів виробництва продукту 2 за проектом А свідчить про недоцільність його виробництва, оскільки альтернативна вартість капіталу, що використовується для забезпечення його виробництва, практично рівна прибутку від реалізації виробленого продукту.

Приклад 6.1. Порівняємо економічну ефективність двох проектів (А і Б), що передбачають виробництво та реалізацію на ринку подібних продуктів.

Показник

Проект А

Проект Б

товар І

 товар 2

усього

товар 1

товар 2

усього

Обсяг реалізації, тис. шт.

15,0

10,5

-

21,7

15,7

-

Ціна одиниці виробу, грн

12,0

8,0

-

11,5

7,7

-

Виручка від реалізації, тис. грн

180,0

84,0

270,0

249,55

120,89

370,44

Операційна маржа, %

20,0

25,0

21,6

18,0

16,0

17,3

Операційний прибуток, тис. грн

36,0

21,0

57,0

44,92

19,34

64,26

Чистий прибуток, тис. грн

27,0

15,75

42,75

33,69

14,51

48,20

Сума залучен. капіталу, тис.грн

200,0

150,0

350,0

100,0

100,0

200,0

Середньозваж. вартість кап., %

10,0

10,0

10,0

10,0

10,0

10,0

Витрати на обсл. кап., тис. грн

20,0

15,0

35,0

10,0

10,0

20,0

EVA, тис. грн

7,0

0,75

7,75

23,69

4,51

28,20

 

Розглянемо особливості реалізації планування прибутку за окремими напрямами моделі управління прибутком підприємства - формування доходів підприємства, формування витрат підприємства та використання прибутку.

6.3 Управління формуванням доходів

 

Управління формуванням прибутку включає два основні напрями - управління доходами та управління затратами, балансування яких у результаті і визначає формування абсолютної величини прибутку суб'єкта господарювання (рис. 6.3).

Формування доходів суб'єкта господарювання здійснюється за такими складовими, у розрізі яких і формуються окремі складові сукупного прибутку суб'єкта господарювання:

доходи від основної діяльності, що включають насамперед дохід від реалізації продукції, товарів, робіт та послуг;

доходи від іншої операційної діяльності, яка включає дохід від реалізації оборотних активів, реалізації курсових різниць, оренди, отримані штрафи, пені, неустойки, списання зобов'язань та ін.;

доходи від фінансових операцій, які формуються за рахунок отримання доходів від вкладень в асоційовані та дочірні підприємства, спільної діяльності, доходи від портфельного інвестування (дивіденди, процентні платежі) та ін.;

доходи від іншої звичайної діяльності, що визначаються формуванням доходів від фінансових інвестицій (реалізований капітальний дохід), реалізації (ліквідації) необоротних активів, безоплатно одержаних активів тощо;

доходи від надзвичайних подій.

 

Рисунок 6.3 - Умови формування прибутку підприємства від операційної діяльності

Зважаючи на особливості наведених вище джерел формування сукупного доходу підприємства, можна визначити такі завдання управління його доходами:

  •  збільшення абсолютної величини доходів підприємства в цілому та за окремими джерелами їх формування;
  •  збільшення у структурі доходів підприємства частки чистого доходу;
  •  забезпечення стабільності надходження доходів, а також обмеження впливу на формування доходів підприємства надзвичайних подій, прогнозування та оцінювання впливу яких є проблематичним;
  •  забезпечення зростання у структурі чистого доходу підприємства доходів, отриманих від основної діяльності;
  •  прискорення отримання доходів шляхом зменшення проміжку часу між їх формальним визнанням (момент визнання доходів з метою оподаткування - за першою подією) та реальним отриманням (момент надходження грошових коштів від контрагента).

Відповідно до визначених вище завдань управління доходами підприємства можна сформулювати основний зміст управлінської діяльності фінансових служб підприємства та їх менеджерів щодо управління формуванням його доходів:

  •  забезпечення своєчасності та повноти формування доходів підприємства;
  •  виявлення резервів збільшення доходів підприємства та загроз скорочення доходів з метою їх уникнення;
  •  забезпечення об'єктивності, достовірності та повноти локалізації планових та/або отриманих доходів підприємства за центрами їх формування з метою інформаційного забезпечення прийняття управлінських фінансових рішень;
  •  оцінювання результативності діяльності центрів доходів з позицій їх формування та отримання, визначення рівня відповідності результатів діяльності окремих центрів доходів плановим величинам;
  •  аналіз складу та структури доходів підприємства за такими критеріями:
  •  відповідно до центрів доходів;
  •  у розрізі структурних підрозділів підприємства;
  •  за видами продукції (робіт, послуг);
  •  у цілому по підприємству;
  •  прогнозування тенденцій формування доходів підприємства у плановому та перспективному періодах та їх планування.

Важливим елементом цінової політики підприємства в моделі управління прибутком є визначення ціни продукції суб'єкта господарювання. Для потреб управління прибутком використовують сукупність показників, що характеризують та визначають абсолютну величину ціни продукції суб'єкта господарювання (див. формули 6.4 та 6.5), у тому числі:

  •  собівартість одиниці продукції:
  •  величина умовно-змінних витрат на одиницю продукції;
  •  величина умовно-постійних витрат на одиницю продукції;
  •  прибуток на одиницю продукції;
  •  ціна виробника одиниці продукції;
  •  відпускна ціна одиниці продукції.

Виокремлення ряду показників, що характеризують структуру ціни продукції підприємства, здійснюється з метою інформаційного забезпечення фінансового менеджменту у частині аналізу та прийняття управлінських фінансових рішень, а взаємозв'язок між такими фінансовими показниками відображено на рис. 6.4.

Ціна виробника продукції підприємства є показником, на основі якого визначається грошовий потік, кошти від якого надходять у повне розпорядження суб'єкта господарювання. Величина цих коштів визначається множенням ціни виробника одиниці продукції на обсяг реалізації у натуральному виразі. За рахунок такого грошового потоку підприємство покриває витрати, пов'язані з виготовленням і реалізацією продукції, та формує прибуток:

Р' = С + І, (6.4)

де Р'- ціна виробника одиниці продукції підприємства;

С - собівартість одиниці продукції підприємства;

І - прибуток підприємства з одиниці продукції.

Рисунок 6.4 - Ціна одиниці продукції підприємства

 

Відпускна ціна продукції суб'єкта господарювання відповідає величині грошових коштів, що її має сплатити покупець за визначену кількість товару під час їх купівлі. При цьому відпускна ціна включає як ціну виробника, так і сукупність платежів, щодо яких суб'єкт господарювання виступає у ролі номінального платника, - непрямі податки (акциз та податок на додану вартість):

Р = Р' + акциз + ПДВ, (6.5)

де Р - відпускна ціна одиниці продукції підприємства.

Формування прибутку суб'єкта господарювання як винагороди за підприємницький ризик неможливе без відповідної реалізації створеної доданої вартості на товарному ринку за грошові кошти. Це, у свою чергу, визначає об'єктивну необхідність дослідження фінансових процесів, пов'язаних із реалізацією продукції суб'єкта господарювання на ринку.

6.4 Управління витратами підприємства

 

Рівень та абсолютна величини витрат суб'єкта господарювання безпосередньо впливає на формування його прибутку як результату фінансово-господарської діяльності. Управління витратами відіграє провідну роль не тільки в управлінні прибутком, а й у структурі фінансового менеджменту взагалі. Зауважимо, що формуванню прибутку суб'єкта господарювання об'єктивно передує фінансування та покриття усіх його витрат за рахунок доходів від реалізації товарів (надання послуг чи виконання робіт), що й необхідно розглядати як одне із основних завдань фінансового менеджменту.

Управління витратами полягає у контролі за процесом формування та розподілу витрат підприємства в результаті здійснення фінансово-господарської діяльності. Відповідно, управління витратами підприємства спрямоване на обґрунтування рівня витрат підприємства та їх фінансового забезпечення. Результативність управління витратами та забезпечення ефективності такого управління передбачає реалізацію таких взаємозв'язаних фінансово-управлінських ітерацій:

  •  групування витрат підприємства за групами відповідно до визначеної сукупності критеріїв;
  •  контроль за формуванням витрат та оптимізації їх абсолютної величини;
  •  виявлення відхилень від планових показників та ідентифікація причин таких відхилень, їх нейтралізація або врахування (шляхом коригування планових показників);
  •  виявлення та оцінювання резервів зменшення витрат суб'єкта господарювання, визначення та обґрунтування механізмів їх мобілізації.

В основному формування витрат підприємства припадає на сукупність господарських операцій, що реалізуються в межах його основної (операційної) діяльності.

Серед інших напрямів формування витрат підприємства необхідно виділити такі:

  •  витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, що визначаються як сума усіх витрат підприємства на реалізацію інвестицій в необоротні активи, що припадають на поточний період (зокрема, основні фонди, нематеріальні активи, прямі та портфельні фінансові вкладення);
  •  витрати, пов'язані з фінансовою діяльністю, що включають сукупність витрат підприємства на обслуговування залученого капіталу, у тому числі витрати на обслуговування як позичкового, так і власного капіталу (наприклад, процентні платежі, грошові дивідендні виплати, витрати на оформления-переоформления фінансових угод, їх супроводження).

Доцільно зупинитися на визначенні класифікаційних ознак витрат з основної діяльності, оскільки управління останніми потребує чіткого розмежування сукупності витрат підприємства на однорідні групи та види. Так, відповідно до класифікаційних ознак, прийнято виділяти такі види (групи) витрат:

  •  виходячи із зміни абсолютної величини витрат суб'єкта господарювання у разі зміни обсягів випуску продукції розрізняють умовно-постійні (не залежать від зміни обсягів виробництва) та умовно-змінні (змінюються зі зміною обсягів виробництва) витрати;
  •  залежно від порядку та способу перенесення витрат на продукцію підприємства розрізняють прямі (витрати, безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції, наданням послуг чи виконання робіт) та непрямі (витрати, що пов'язані із фінансуванням додаткових чи обслуговуючих процесів) витрати;
  •  за періодичністю виникнення та часовими характеристиками розрізняють постійні або регулярні витрати (витрати, що регулярно виникають у процесі здійснення суб'єктом господарювання фінансово-господарської діяльності, наприклад витрати на виплату заробітної плати, на сплату податків) та разові витрати (витрати, що мають нерегулярний характер, наприклад: витрати на купівлю ліцензії);
  •  залежно від характеру зв'язку витрат з виробничим процесом розрізняють виробничі (витрати, обумовлені технічними, організаційними та іншими особливостями виробничого процесу) та невиробничі (витрати, що мають другорядний характер) витрати;
  •  для потреб контролінгу витрат у системі цільового планування прибутку суб'єкта господарювання виділяють групи витрат відповідно до центрів їх виникнення або ж за цільовим їх призначенням (наприклад, витрати по окремих структурних підрозділах або витрати на виробництво окремих видів продукції).

Відповідно, перед моделлю управління затратами суб'єкта господарювання можуть ставитися такі завдання:

  •  зменшення абсолютної величини витрат підприємства в цілому та за окремими видами (напрямами) його діяльності;
  •  зменшення у структурі витрат підприємства частки умовно-постійних витрат, що, у свою чергу, дає змогу знизити поріг рентабельності та сформувати більш гнучку цінову політику щодо продукції підприємства (зниження рівня умовно-постійних витрат дасть можливість зменшити маржинальний прибуток без зменшення абсолютної величини операційного прибутку підприємства (див. приклад 6.2);
  •  забезпечення стабільності розподілу витрат у просторі та часі, що дасть змогу забезпечити фінансову стійкість підприємства та попередити його неплатоспроможність;
  •  зменшення у структурі сукупних витрат підприємства непрямих витрат;
  •  відстрочення моменту покриття витрат шляхом збільшення проміжку часу між їх формальним визнанням (і, зокрема, зменшенням оподатковуваного прибутку) та реальним покриттям (втратою підприємством контролю над грошовими коштами).

Приклад 6.2. Визначимо можливість зменшення в результаті скорочення на 7,5% умовно-постійних витрат підприємства оптової ціни одиниці продукції за умови збереження абсолютної величини прибутку підприємства.

Показник

Порядок розрахунку

Значення

До скорочення умовно-постійних витрат

1

Обсяг реалізації, тис. шт.

125,00

2

Ціна виробника одиниці продукції, грн

12,50

3

Середні умовно-змінні витрати, грн

9,25

4

Маржинальний прибуток, грн

р.2-р. 3

3,25

5

Умовно-постійні витрати, тис. грн

324,85

6

Прибуток підприємства, тис. грн

р.1 · р.4 - р. 5

81,4

Після скорочення умовно-постійних витрат на 7,5 %1

7

Очікуваний обсяг реалізації, тис. шт.

р. 1

125,00

8

Цільовий рівень прибутку, тис. грн

р.6

81,4

9

Умовно-постійні витрати, тис. грн

(1 - 0,075) · р. 5

300,49

10

Маржинальний прибуток, грн

(р.8 + р.9) / р.7

3,06

11

Середні умовно-змінні витрати, грн

р.3

9,25

12

Ціна виробника одиниці продукції, грн

р. 10 + р. 11

12,31

1 Скористаємось методом цільового калькулювання, вважаючи, що можливий обсяг реалізації становитиме 125 тис. одиниць продукції, а цільовий рівень прибутку - 81,4 тис. грн.

Скорочення умовно-постійних витрат на 7,5 % дає змогу підприємству зменшити оптову ціну одиниці продукції на 19 коп. (або 1,5 %) без зменшення абсолютної величин прибутку.

Визначені вище завдання управління витратами підприємства дають можливість сформулювати основний зміст управлінської діяльності фінансових служб підприємства та їх менеджерів щодо управління формуванням витрат, пов'язаних із операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю:

  •  забезпечення своєчасності та повноти виявлення витрат підприємства, надання відповідної оперативної інформації через служби фінансового контролінгу;
  •  оцінка обґрунтованості та доцільності покриття окремих витрат у розрізі центрів їх формування, структурних підрозділів, видів діяльності (продукції) та підприємства в цілому;
  •  пошук та обґрунтування резервів зменшення витрат у наступних періодах, урахування виявлених резервів під час реалізації поточного фінансового плану та складання фінансових планів на наступний плановий період, зокрема:
  •  зменшення собівартості продукції за збереження рівня її якості (наприклад, заміщення сировини чи окремих її елементів дешевшими аналогами, упровадження на базі одного продукту кілька його модифікацій, орієнтованих на різні цінові категорії споживачів);
  •  зменшення накладних витрат на виготовлення та реалізацію продукції за збереження рівня обслуговування клієнтів та супроводження товарів (сервісного обслуговування);
  •  зменшення витрат на обслуговування капіталу (вартості капіталу) за збереження цільового рівня фінансового лівериджу та прийнятного рівня ліквідності активів підприємства та його платоспроможності;
  •  забезпечення об'єктивності, достовірності та повноти локалізації поточних (або планових) витрат по центрах їх формування з метою інформаційного забезпечення прийняття управлінських фінансових рішень;
  •  прогнозування на основі отриманої інформації тенденцій зміни величини витрат підприємства у плановому та перспективному періодах, оцінювання точки беззбитковості та планування (перспективне калькулювання) собівартості продукції;
  •  забезпечення методологічного та інформаційного підтримання фінансового контролю за формуванням витрат підприємства, виконання планових величин та аналізу відхилень.

Кваліфіковане управління витратами підприємства передбачає наявність у фінансового менеджера повної та достовірної інформації щодо об'єкта управління, у тому числі його абсолютної величини, складу та структури. Для цього здійснюється локалізація усіх витрат підприємства та їх структурування за певними критеріями, які використовуються для обґрунтування управлінських фінансових рішень. Так, практика розподілу витрат за класифікаційними групами (як об'єктам управління), а також спосіб зіставлення величини витрат із доходами підприємства дає змогу виділити такі варіанти організації калькуляції сукупних витрат підприємства:

  •  традиційне (пряме) калькулювання;
  •  цільове калькулювання;
  •  калькулювання відповідно до життєвого циклу товару (продукту);
  •  калькулювання за етапами просування товару на ринок;
  •  поопераційне (функціональне) калькулювання.

Розглянемо згадані методи детальніше.

Традиційне (пряме) калькулювання. Традиційне калькулювання в рамках управління прибутком підприємства спрямоване на загальне зіставлення витрат та доходів суб'єкта господарювання у межах одного й того самого горизонту планування. Метою традиційного калькулювання є встановлення факту покриття (непокриття) сукупних витрат підприємства та вихід на позитивний фінансовий результат - операційний прибуток. На основі традиційного калькулювання здійснюється розрахунок параметрів точки беззбитковості підприємства як ситуації, за якої доходи підприємства дорівнюють його витратам.

Водночас традиційне калькулювання характеризується простотою та оперативністю проведення, що дає змогу рекомендувати його для проведення оперативного аналізу, метою якого є отримання орієнтовних попередніх результатів за обмежений період.

Цільове калькулювання. Цільове калькулювання спрямоване на приведення собівартості продукту до рівня, що забезпечує цільовий (плановий) рівень прибутку підприємства від виробництва такого продукту за очікуваного рівня доходів від його реалізації. Вихідною точкою проведення цільового калькулювання є оцінювання величини очікуваних доходів від реалізації продукту (надання послуг, виконання робіт) у плановому періоді. Отриманий результат порівняння величини очікуваних доходів та цільового прибутку, що закладається в ціну, визначає максимальний рівень собівартості даного продукту - цільову собівартість. При цьому перед управлінням витратами ставиться завдання забезпечити такий абсолютний рівень витрат, який буде не більшим за цільову собівартість як максимально допустимий рівень витрат за встановлених обмежень - рівня доходів від реалізації продукту та цільового рівня прибутку.

Калькулювання за етапами життєвого циклу продукту. Цей варіант калькулювання витрат передбачає ідентифікацію витрат (понесених або очікуваних) із окремими етапами життя продукту - починаючи від упровадження продукту і завершуючи зняттям продукту з виробництва. Даний метод дає змогу оцінити рівень та доцільність витрат на кожному із етапів просування продукту на ринок. Крім того, використовуючи дисконтування (визначення приведеної теперішньої вартості) доходів від реалізації окремого продукту та витрат по цьому ж продукту, можна оцінити доцільність його впровадження в господарську діяльність підприємства, яка визначається перевищенням очікуваних доходів над витратами.

Калькулювання за етапами просування товару на ринок. Метою даного методу є обґрунтований розподіл витрат, що ідентифікуються з конкретним продуктом підприємства. При цьому досягається деталізація локалізації витрат за окремими етапами життя продукту, починаючи з обґрунтування ідеї створення продукту і завершуючи зняттям його з виробництва.

6.5 Управління використанням прибутку

 

Управління прибутком підприємства, як уже відзначалося, спрямоване на забезпечення його максимізації та стабільності формування у часі. Однак модель управління прибутком не може вважатися логічно завершеною без складової, спрямованої на підтримання управлінських фінансових рішень щодо використання створеного у процесі операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства прибутку (рис. 6.5).

 

Рисунок 6.5 - Напрями використання прибутку

Слід відзначити, що використання прибутку має узгоджуватися із корпоративною стратегією підприємства та забезпечувати стійке і стабільне зростання ринкової вартості підприємства та достатку акціонерів. Переваги підприємства на ринку трансформуються у вартість (достаток акціонерів), яка, у свою чергу, може бути спожита шляхом розподілу між власниками або ж реінвестована у господарську діяльність підприємства з метою створення нової вартості.

Як основне завдання управління використанням прибутку суб'єкта господарювання має розглядатися балансування інтересів підприємства щодо тезаврації прибутку та потреб політики грошових дивідендних виплат (поточного розподілу прибутку серед власників корпоративних прав у грошовій формі). При цьому важливим завданням цільового планування та прогнозування прибутку суб'єкта господарювання на даному етапі є базове узгодження абсолютних величин фінансових ресурсів, необхідних для фінансування зазначених напрямів розподілу прибутку підприємства.

Відповідно, можна виділити такі питання, розв'язання яких має забезпечити оптимальний розподіл прибутку підприємства:

  •  забезпечення погашення податкових зобов'язань суб'єкта господарювання (сплата податку на прибуток підприємств);
  •  обслуговування залученого у попередніх періодах власного капіталу суб'єкта господарювання;
  •  формування фондів-коштів та резервів для використання у наступних періодах.

6.5.1 Роль податкового планування в управлінні прибутком

Загалом, податкове планування використовується для формування, організації та інформаційно-методологічного забезпечення контролю за витратами підприємства на сплату податків та інших обов'язкових платежів суб'єкта господарювання до державного та місцевого бюджетів, інших централізованих цільових фондів. У рамках управління прибутком підприємства податкове планування передбачає контроль за формуванням та виконанням податкових зобов'язань з податку на прибуток, що може здійснюватися за такими ключовими напрямами:

  •  визначення доходів підприємства та їх віднесення до складу валових доходів;
  •  визначення витрат підприємства та їх віднесення до складу валових витрат;
  •  формування амортизаційних відрахувань відповідно до податкового законодавства;
  •  моніторинг податкових пільг з податку на прибуток;
  •  своєчасність подання податкових декларацій та сплата податку на прибуток.

Так, для потреб податкового планування зобов'язань з податку на прибуток підприємства доцільно використовувати, зокрема, такі методи:

  •  зниження бази оподаткування з метою скорочення абсолютної величини податкових зобов'язань з податку на прибуток:
  •  зменшення грошових потоків, що входять до складу валових доходів підприємств і, відповідно, збільшують об'єкт оподаткування;
  •  збільшення грошових потоків, що включаються до складу валових витрат підприємства і, відповідно, зменшують об'єкт оподаткування;
  •  використання податкових пільг;
  •  оптимізація перерозподілу податкових зобов'язань з податку на прибуток у часі:
  •  максимальне скорочення у часі розриву між визнанням виручки податкових зобов'язань та реальним надходженням на підприємство грошових коштів;
  •  максимальне наближення дати визнання господарських операцій, що призводять до зменшення об'єкта оподаткування і, відповідно, абсолютної величини податкових зобов'язань суб'єкта господарювання;
  •  використання у діяльності підприємства чи його окремих підрозділів (або, навіть, дочірніх підприємств та підконтрольних компаній) законодавчо затверджених альтернативних режимів оподаткування;
  •  переміщення окремих виробництв, структурних підрозділів або ж дочірніх компаній до вільних економічних зон з метою використання можливих переваг для оптимізації абсолютної величини та структури податкових зобов'язань суб'єкта господарювання;
  •  використання легальних механізмів офшорних зон з метою законного уникнення оподаткування тих чи інших доходів суб'єкта господарювання та ін.

 

6.5.2 Розподіл прибутку серед власників підприємства та дивідендна політика

 

Дивідендна політика підприємства як ключова детермінанта використання прибутку підприємства являє собою керовану діяльність підприємства, спрямовану на забезпечення формування доходу власників його корпоративних прав. Виплата грошових дивідендів є однією із операції емітента з цінними паперами власної емісії - операцією з виплати доходу за власними цінними паперами. Таким чином, дивідендна політика підприємства формується як сукупність цілей та завдань у сфері участі власників у прибутках підприємства (рис. 6.6), що передбачає обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо таких питань:

  •  розмір дивідендів на одну акцію;
  •  відношення обсягу розподілу прибутку поточного року до його тезаврації;
  •  розмір грошових виплат;
  •  регулярність чи дискретність виплати дивідендів;
  •  частота виплати дивідендів;
  •  форма оприлюднення обраної дивідендної політики.

Реалізація права власників акцій (корпоративних прав, паїв) суб'єкта господарювання на дивіденди відбувається шляхом формування частини прибутку такого суб'єкта господарювання для наступної виплати у вигляді дивідендів. Незважаючи на той факт, що рішення щодо виплати грошових дивідендів відноситься до компетенції загальних зборів акціонерів (власників), дивідендна політика підприємства не повинна випадати з поля зору моделі управління використанням прибутку.

 

Рисунок 6.6 - Характеристика дивідендів з позицій акціонерів та підприємства

Незважаючи на значну увагу фінансової науки до проблеми управління дивідендною політикою підприємства, і досі не вироблено цілісної теоретичної моделі обґрунтування дивідендної політики суб'єкта господарювання.

6.5.3 Капіталізація прибутку як форма його використання

Частина чистого прибутку, що не була розподілена серед власників підприємства шляхом виплати грошових дивідендів чи викупу корпоративних прав власної емісії, являє собою тезаврований (капіталізований) прибуток підприємства, який, у свою чергу, може використовуватися для таких цілей:

  •  поповнення резервного капіталу підприємства;
  •  збільшення статутного капіталу підприємства (виплата дивідендів корпоративними правами);
  •  створення інших резервів, передбачених статутними документами товариства;
  •  формування нерозподіленого прибутку.

Загалом, фінансовий механізм тезаврації прибутку являє собою сукупність фінансово-правових операцій щодо спрямування частини чистого прибутку суб'єкта господарювання на формування (збільшення абсолютної величини) власного капіталу підприємства з метою забезпечення покриття потреби суб'єкта господарювання у капіталі для фінансування інвестиційної та операційної діяльності. Зауважимо, що резервування прибутку поточного року не означає його вивільнення із господарського обігу, оскільки такий прибуток спрямовуються на фінансування оборотних та необоротних активів, забезпечуючи у такий спосіб розширене відтворення на рівні окремого суб'єкта господарювання.

Резервний капітал, що формується суб'єктом господарювання, являє собою одну з форм створення фонду, цільовим призначенням якого є покриття потенційних збитків від фінансово-господарської діяльності підприємства, викликаних дією об'єктивних факторів, величину та час настання яких важно визначити на поточний момент.

Відповідно до чинного законодавства України, формування резервного капіталу є обов'язковим для всіх видів господарських товариств. При цьому джерелом його створення визначено чистий прибуток суб'єкта господарювання, отриманий у результаті здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Порядок створення та використання резервного капіталу належить до безпосередньої компетенції суб'єкта господарювання (визначається в його статутних документах), хоча певні обмеження визначаються положеннями законодавчих актів.

Так, розмір резервного капіталу господарського товариства повинен складати не менше 25 % статутного капіталу і має формуватися за рахунок щорічних відрахувань від чистого прибутку підприємства у розмірі не менше 5 % його абсолютної величини. При цьому, резервний капітал суб'єкта господарювання має виключно цільовий характер, що дає змогу використовувати його для покриття непокритих збитків від господарської діяльності у попередні періоди; покриття фінансових та грошових зобов'язань перед кредиторами підприємства при його ліквідації; формування фонду дивідендних виплат за корпоративними правами власної емісії; а також інші цілі, визначені статутними документами та нормативно-правовими актами.

Формування нерозподіленого прибутку підприємства являє собою фінансовий механізм формування капітального резерву, що не має цільового призначення. Типовими напрямами фінансування витрат фінансово-господарської діяльності підприємства за рахунок прибутку можуть вважатися:

  •  фінансування інвестиційних проектів (придбання основних засобів, нематеріальних активів, вкладення в цінні папери, придбання контролю над іншими підприємствами);
  •  покриття потреби в операційному капіталі;
  •  покриття непокритого збитку минулих періодів;
  •  збільшення статутного капіталу;
  •  додаткові внески до резервного капіталу;
  •  викуп акцій (інших корпоративних прав) власної емісії;
  •  виплата заохочення менеджерам;
  •  резервування під грошові дивідендні виплати наступних періодів;
  •  гарантування виплати дивідендів за привілейованими акціями.

Таким чином, капіталізація прибутку підприємством спрямована переважно на вирішення таких завдань:

  •  покриття потреби підприємства у капіталі за рахунок внутрішніх джерел, при цьому тезаврація прибутку здійснюється з метою розширення обсягів фінансово-господарської діяльності підприємства за двома основними напрямами - поповнення оборотного капіталу та фінансування необоротних активів;
  •  сприяння зростанню ринкової вартості корпоративних прав підприємства, а також вартості підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом фінансування за рахунок прибутку підприємства інвестиційних проектів із позитивним NPV;
  •  забезпечення прийнятного рівня платоспроможності підприємства шляхом зменшення фінансового лівериджу;
  •  зниження ризиковості фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання за рахунок забезпечення частини або усього ризику шляхом формування резервів (формування резервного капіталу для покриття потенційних збитків підприємства, а також формування спеціалізованих резервів).




1. Тема 1 Составление вопросов Дополните вопрос- Ws
2. оборотний капітал на українських підприємствах вживають термін оборотні кошти застосовується щодо пот
3. Вам жалко Печорина
4. вариантность то есть наличие у слова единицы языка термина двух и более значений исторически обусловленны
5. Правильно Ваш
6. Но нужно ли управление маркетингом компании которая уже имеет достаточное количество клиентов Конечно
7. Символ нового 2014 года по восточному календарю Хранителем и символом 2014 года станет лошадь
8. реферату- Міжнародні валютні відносиниРозділ- Гроші і кредит Міжнародні валютні відносини Є невідємною
9. Расчистка и обрезка нормальных и деформированных копыт и копытец у животных
10. Кировская средняя общеобразовательная школа 2 имени матроса погибшего на АПЛ Курск Витченко С