Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 6. МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ
Як свідчить практика міжнародних відносин, міжнародний туризм на всіх етапах свого розвитку був чинником, що сприяв налагодженню взаєморозуміння між державами та народами, важливим засобом зміцнення миру та дружби, активним стимулятором розвитку зовнішньоекономічних, торговельних і культурних відносин. Отже, туризм завжди був сприятливим ґрунтом для міжнародної співпраці.
Водночас без співпраці країн туризм не зміг би успішно розвиватися. Якщо якась країна залишається байдужою до потреб чи бажань іноземних туристів, то навряд чи їхні поїздки в цю країну будуть масовими.
Практикою масового міжнародного туризму вироблені та широко застосовуються різноманітні й досить ефективні форми співпраці, основними завданнями якої є:
— використання туристичних зв'язків для зміцнення взаєморозуміння і довіри між країнами;
— використання туризму для розвитку взаємовигідних економічних, торговельних відносин;
— створення на взаємній основі якнайсприятливіших умов для туристичного обміну, організація технічної співпраці шляхом обміну туристичною інформацією, запровадження загальних стандартів і технологій обслуговування туристів, спрощення туристичних формальностей та ін.
Міжнародна співпраця в сфері туризму розвивається в двох формах:
1) співпраця на двосторонній основі;
2) співпраця на багатосторонній основі.
6.1. Двостороння співпраця
Погоджені двома країнами умови довготривалої співпраці у розвитку туризму скріплюються особливими договорами, які переважно називаються міждержавними угодами про співпрацю в галузі туризму. Така форма міжнародної співпраці є найдоступнішою та найефективнішою, оскільки для її реалізації не потрібно створювати жодних організаційних структур.
За 1990—2000 рр. Україна уклала угоди про співпрацю в галузі туризму більш ніж з 20 країнами. 18 жовтня 2005 р. Україна стала членом Європейської туристичної комісії. Станом на 1 лютого 2006 р. укладено 40 міжурядових і міжвідомчих угод про співпрацю в галузі туризму, в тому числі 9 — із країнами ЄС. Готуються до підписання ще близько 40 угод, зокрема, з такими розвиненими туристичними країнами, як Іспанія, Італія, Кіпр, Мальта, Португалія, Румунія, Словенія, Франція та Чехія.
У таких угодах договірні сторони, визнаючи, що взаємодія у галузі туризму має важливе значення для економіки та культури обох країн і є добрим засобом сприяння їхньому розвитку, а також взаєморозумінню і зміцненню відносин, підтверджують своє прагнення співпрацювати на засадах рівноправності та взаємної вигоди. Конкретні заходи такої спів¬праці спрямовані на:
— широку підтримку діяльності й співпраці туристичних організацій обох країн;
— спрощення (по можливості) прикордонних, митних та інших тури¬стичних формальностей;
— сприяння збільшенню обсягів туристичних поїздок (групових і ін¬дивідуальних) між обома країнами;
— обмін туристичною інформацією;
— надання допомоги в підготовці професіональних кадрів для сфери туризму;
— координацію співпраці туристичних адміністрацій у межах UNWTO та інших міжнародних туристичних організацій;
— дозвіл на відкриття туристичних рекламно-інформаційних бюро на території іншої країни.
Контроль за виконанням таких угод, як правило, покладається на на¬ціональні туристичні адміністрації, делегації яких регулярно зустріча¬ються для підбиття підсумків та планування роботи на майбутнє.
6.2. Багатостороння співпраця
Багатостороння співпраця передбачає координацію дій із розвитку міжнародного туризму між декількома країнами. Формами багатосторон¬ньої співпраці є міжнародні наради, форуми з питань туризму, а також різноманітні міжнародні туристичні організації.
Туризм як одна з найважливіших форм міжнародної співпраці став об'єктом пильної уваги ООН від перших днів її створення. Найважливішу роль у розвитку міжнародного туризму відіграли такі документи ООН:
— Загальна декларація прав людини, прийнята 10 грудня 1948 р., у ст. 24 якої проголошується, що кожна людина має право на відпочинок і вільний час, включаючи розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки;
— Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права, прийнятий 1966 р., у ст. 7 якого визначено, що країни зобов'язуються забезпечувати кожній людині право на відпочинок, вільний час, розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки;
— Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, прийнятий 6 грудня 1966 р., у ст. 12 якого зазначається, що кожна людина має пра¬во вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Головними органами ООН, які займаються питаннями міжнародного туризму, є Генеральна асамблея, Економічна і соціальна рада, Секретаріат; допоміжними — регіональні економічні комісії для Європи, Азії, Африки, Америки. Деякі питання туризму належать до компетенції спеціалізованих установ, що входять у систему ООН. Найбільш активно проблемами ту¬ризму займаються:
— Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), яка розробляє і здійснює проекти зі збереження світової культурно-історичної спадщини і розвитку туризму, проводить велику роботу з охорони та від¬новлення історичних місць і пам'ятників, а також з підготовки кадрів, запровадження технічних стандартів, обміну інформацією;
— Міжнародна організація праці, яка займається проблемами умов праці, професіонального навчання, соціального забезпечення, практики наймання на роботу і взаємин між службовцями і роботодавцями, зокре¬ма у галузі туризму;
— Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО), яка надає допомогу туристичним адміністраціям окремих країн у розробці проектів з використання в туризмі лісів, водних ресурсів, національних парків, інших природних об'єктів;
— Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), яка регулює у галузі туризму міжнародні санітарні норми, спрямовані на боротьбу з поширен¬ням інфекційних захворювань і гарантування максимальної безпеки та здоров'я міжнародних туристів і мандрівників;
— Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), яка сприяє туриз¬му шляхом розробки певних заходів, що спрощують необхідні формальності при організації пасажирських авіаперевезень, особливо на міжнародних лініях;
— Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який бере участь у фінансуванні великих туристичних проектів і співпрацює з ба¬гатьма установами ООН із проблем міжнародного туризму;
— Конференція ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), що має спеціаль¬не відділення, яке займається такими питаннями:
— розробкою політики у сфері потенційних можливостей туризму;
— оцінкою перспектив розвитку основних видів міжнародного туриз¬му;
— створенням статистики міжнародного туризму;
— консультуванням і підготовкою оглядів розвитку міжнародного ту¬ризму.
Діяльність ООН у сфері міжнародного туризму є широкомасштабною, охоплює велику кількість країн і має досить відчутні позитивні резуль¬тати.
Велике значення для розвитку міжнародного співробітництва у галузі туризму мають міжнародні наради-форуми, на яких збираються представ¬ники туристичних адміністрацій багатьох країн.
Конференція ООН з міжнародного туризму і подорожей відбулася 1963 р. у Римі. В її роботі брали участь представники 87 держав — членів ООН.
На Конференції розглядалися такі важливі питання:
— розвиток співробітництва в міжнародному туризмі, у тому числі участь країн у реалізації спільних проектів, наданні консультативної до¬помоги, підготовці фахівців, обміні інформацією;
— правовий статус іноземних туристів;
— визначення понять "турист", "тимчасовий відвідувач";
— рекомендації для всіх держав щодо спрощення формальностей для Іноземних туристів.
Всесвітня конференція з туризму відбулася з ініціативи UNWTO 1980 р. у Манілі (Філіппіни). В її роботі взяли участь представники 107 держав.
На Конференції було чітко окреслене політичне значення міжнародно¬го туризму, який може розвиватися тільки за умов міжнародної безпеки, тло, своєю чергою, стає суттєвим фактором забезпечення миру в усьому світі й, моральною та інтелектуальною основою для міжнародної взаємодії та співпраці.
На цій Конференції були також розглянуті важливі соціально-еконо¬мічні питання розвитку туризму й ухвалені відповідні рекомендації і рі¬шення, які ввійшли в текст документа, що отримав назву Манільської декларації з туризму. Декларація привертала увагу всіх країн до проблем розвитку міжнародного туризму і шляхів їх вирішення, зокрема таких,
— регулювання пропозиції туристичного продукту і туристичних послуг та поліпшення їхньої якості з урахуванням інтересів споживачів і місцевих виробників, організація професійної підготовки працівників тури¬стичних підприємств, захист і збереження культурно-історичної спадщи¬ни й охорона навколишнього середовища;
— технічне співробітництво у галузі туризму, включаючи обмін тури¬стичною інформацією, створення загальносвітової системи туристичної інформації;
— питання людських ресурсів у туристичній галузі, включаючи підвищення іміджу професії і соціального статусу осіб, які працюють у тури¬стичній індустрії, а також більшої уваги до їхньої професійної підготовки і підвищення технічної компетентності;
— забезпечення свободи пересування туристів — спрощення візових, прикордонних, митних й інших туристичних формальностей, а також відповідна підготовка співробітників служб, які відповідають за дотри¬мання цих формальностей.
На Манільській конференції було ухвалено рішення про щорічне від¬значення Всесвітнього дня туриста (27 вересня, починаючи з 1980 р.).
Крім перелічених всесвітніх форумів з питань туризму і подорожей, які скликалися за ініціативою ООН і UNWTO, відбувалися й інші між¬державні наради і конференції, на яких обговорювалися проблеми спів¬праці у галузі туризму. Назвемо найважливіші з них.
Нарада з безпеки і співробітництва в Європі відбулася 1975 р. у Гельсінкі. У ній взяли участь керівники 33-х європейських держав, а також США і Канади. В ухваленому Заключному акті учасники Наради, визна¬ючи внесок туризму у розвиток взаєморозуміння між народами й ознайом¬лення з досягненнями інших країн у різноманітних сферах, а також в еко¬номічному, соціальному та культурному прогресі, підтвердили свій намір усіляко заохочувати розвиток міжнародного туризму. З цією метою було погоджено комплекс заходів:
— співпраця, спрямована на розвиток і поліпшення матеріально-тех¬нічної бази туризму;
— здійснення спільних проектів з туризму, у тому числі технічна спів¬праця;
— взаємний обмін інформацією у галузі туризму;
— сприяння діяльності туристичних фірм і транспортних компаній;
— заохочення туристичних поїздок у несезонний період;
— розвиток обміну студентами і фахівцями у галузі туризму;
— спрощення формальностей для туристів, які приїжджають;
— здійснення необхідних заходів для розвитку туризму без шкоди для навколишнього середовища і культурно-історичної спадщини;
— проведення конференцій і симпозіумів із питань розвитку міжнарод¬ного туризму.
На Нараді був визначений механізм реалізації ухвалених рішень, зок¬рема, передбачалися двосторонні й багатосторонні зустрічі експертів з ту¬ризму, координація роботи міжнародних туристичних організацій.
Міжпарламентська конференція з туризму відбулася з ініціативи Міжпарламентського союзу і UNWTO у 1989 р. у Гаазі. В її роботі взяли участь парламентарії з 51-ї країни. Підсумком роботи Конференції стало ухвалення Гаазької декларації з туризму, в якій було викладено 10 основ¬них принципів розвитку туризму і відповідні рекомендації з їхньої реалі¬зації. Особливу увагу було зосереджено на таких питаннях, як:
— місце туризму в системі економічного і соціального розвитку суспіль¬ства. З огляду на зростання значення туризму, Конференція рекоменду¬вала планувати туризм на комплексній основі, приділяючи особливу увагу розвитку туристичної інфраструктури, підготовці кадрів туристичної індустрії, захисту навколишнього середовища, підтримці малого бізнесу з сфері туризму і подорожей;
— необхідність спрощення туристичних формальностей, коло яких з розвитком туризму постійно розширюється. Зверталася увага на те, що варто розрізняти перешкоди, які стосуються мандрівників, і перешкоди, які ускладнюють роботу туристичного бізнесу;
— безпека і захист туристів. Ці проблеми пов'язані з необхідністю до¬тримання туристичними та іншими адміністративними органами, насам¬перед приватним сектором, численних правил і постанов. Держави при¬буття і виїзду туристів повинні активно співпрацювати у використанні всіх засобів захисту і безпеки туристів, особливо у випадках природних нещасть, великих аварій, епідемій, терактів тощо.
З метою реалізації ухвалених рішень у сфері міжнародного туризму Декларація закликає парламенти всіх країн вжити заходів до розробки всеосяжного національного законодавства з туризму.
6.3. Основні міжнародні туристичні організації
Із зростанням обсягів туризму та розширенням його географії, а також з розвитком засобів транспорту і включенням у маршрути декількох країн одночасно до спрощення туристичних поїздок залучають міжнародні ор¬ганізації.
Міжнародні організації, які працюють на постійній основі, відіграють важливу роль у розвитку міжнародної співпраці в сфері туризму.
Міжнародні туристичні організації створюються на засадах добровіль¬ного членства і роботи в них представників туристичної галузі різних країн. Такі організації діють постійно відповідно до ухвалених статутів і є дуже ефективною формою міжнародної співпраці. До кінця XX ст. у світі налічувалося близько 170 міжнародних туристичних організацій.
Найбільш представницькою, авторитетною й активною є Всесвітня ор¬ганізація туризму (World Tourism Organization — UNWTO), яка вважається міжурядовим універсальним органом співробітництва країн у галузі ту¬ризму. У 1969 p. ООН ухвалила рішення про створення Всесвітньої ор¬ганізації туризму замість Міжнародного союзу офіційних туристичних організацій (МСОТО), який діяв з 1925 p., прийняти її Устав. Датою її народження вважають 2 січня 1975 р. — цього дня набули чинності її статутні норми і правила. UNWTO представляє інтереси майже 150 кра¬їн — дійсних членів; 5 територій — асоційованих членів, а також понад 400 членів, що приєдналися.
Статут UNWTO — це міждержавний договір, ратифікований 51-ю дер¬жавою, офіційні туристичні організації яких були членами МСОТО.
Головним органом UNWTO є Генеральна асамблея, яка скликається один раз на два роки й ухвалює важливі рішення: про вибори генераль¬ного секретаря, членів Виконавчої ради, про затвердження і розподіл бю¬джету UNWTO, про прийом нових членів, про затвердження звітів і планів роботи тощо.
Статутом UNWTO передбачено також скликання надзвичайних сесій Генеральної асамблеї на прохання Виконавчої ради або більшості дійсних членів організації.
Генеральна асамблея може розглядати будь-яке питання і розробляти рекомендації щодо нього. До її функцій, зокрема, входить:
— обрання президента і віце-президентів;
— обрання членів Виконавчої ради;
— призначення Генерального секретаря (за рекомендацією Виконавчої ради);
— обрання ревізорів;
— затвердження фінансового регламенту UNWTO;
— визначення загальних напрямів управління організацією;
— затвердження положень про персонал Секретаріату UNWTO;
— затвердження загальної програми роботи UNWTO;
— затвердження бюджету UNWTO і керівництво фінансовою політикою організації;
— створення необхідних технічних і регіональних органів;
— розгляд і затвердження звітів про діяльність організації та її органів, а також вжиття заходів щодо реалізації рекомендацій і звітів;
— затвердження або надання повноважень затвердженням угод, що укладаються з урядами і міжнародними організаціями, а також з приват¬ними організаціями та особами;
— підготовка рекомендацій з укладання міжнародних угод з питань, які належать до компетенції організації;
— ухвалення рішень відповідно до Статуту UNWTO про прийняття у члени організації.
Діяльність Генеральної асамблеї регламентується відповідними затвер¬дженими правилами. Зокрема, асамблея обирає свого президента і віце-президентів на початку кожної сесії. Президент головує на асамблеї й допо¬відає перед нею під час сесії. Він також представляє організацію протягом терміну своїх повноважень у будь-яких випадках, якщо таке представ¬ництво потрібне.
Для кворуму на Генеральній асамблеї обов'язкова присутність делегатів, які представляють більшість дійсних членів. При голосуванні кожен дійс¬ний член має один голос. Рішення з усіх питань ухвалюють переважно на Генеральній асамблеї більшістю голосів присутніх дійсних членів і тих, які голосують. Для розв'язання проблем, пов'язаних із бюджетно-фінан¬совими зобов'язаннями членів, визначенням місцезнаходження штаб-квартири, а також інших питань особливої важливості, визнаних такими на сесії Генеральної асамблеї за рішенням більшості присутніх дійсних членів і тих, які голосують, потрібна більшість — дві третини їхніх голо¬сів.
Керівним органом UNWTO є Виконавча рада, яка у період між сесіями Генеральної асамблеї ухвалює потрібні рішення з адміністративних і тех¬нічних питань (у межах функціональних і фінансових можливостей орга¬нізації).
До Виконавчої ради входять дійсні члени, які обираються на Генераль¬ній асамблеї за принципом "один член на кожних п'ять дійсних членів". На виборах керуються принципом справедливого і рівного географічного розподілу. Виконавча рада збирається принаймні двічі на рік, здійснює заходи, необхідні для забезпечення реалізації всіх рішень і рекомендацій Генеральної асамблеї, і представляє їй звіти про виконання цих заходів.
До функцій Виконавчої ради UNWTO, зокрема, належать:
— забезпечення виконання всіх рішень і рекомендацій Генеральної асамблеї, а також звіт перед асамблеєю;
— одержання і розгляд звітів Генерального секретаря про діяльність організації;
— розроблення і представлення пропозицій Генеральній асамблеї;
— розгляд загальної програми роботи організації перед її поданням на обговорення Генеральній асамблеї;
— представлення Генеральній асамблеї звітів і рекомендацій з ад¬міністративних рахунків і проектів бюджету організації;
— створення допоміжних органів, потрібних для діяльності Виконавчої ради;
— виконання будь-яких інших функцій, доручених Генеральною асам¬блеєю.
При Виконавчій раді діють такі допоміжні органи:
— Технічний комітет із програми і координації (ТКПК), головним зав¬данням якого є розгляд питань, пов'язаних із загальною програмою ро¬боти організації;
— Бюджетно-фінансовий комітет (БФК), що займається попереднім дослідженням бюджетно-фінансових питань для опрацювання рекоменда¬цій Виконавчому комітету;
— Комітет довкілля, у роботі якого можуть брати участь усі члени Виконавчої ради;
— Комітет зі спрощення формальностей, який займається проблемами переміщення людей як у міжнародному, так і в національному масштабі. Комітет відкритий для всіх членів Виконавчої ради;
— Комітет зі статистики, що розробляє рекомендації з питань накопи¬чення, аналізу і спрямування статистичних даних із міжнародного і на¬ціонального туризму;
— Комітет із розгляду членства в категорії членів, що приєдналися; його основні функції — розгляд заяв на членство у UNWTO і напрацювання відповідних рекомендацій Виконавчій раді.
Секретаріат очолює Генеральний секретар, який призначається Гене¬ральною асамблеєю терміном на чотири роки. Він є відповідальним перед Генеральною асамблеєю і Виконавчою радою, впроваджує їхні рішення у життя, готує звіти і плани роботи UNWTO, а також прогноз бюджету, призначає персонал Секретаріату.
Бюджет UNWTO, що покриває витрати на адміністративну роботу і ви¬конання загальної програми діяльності організації, фінансується з член¬ських внесків дійсних, асоційованих і членів, що приєдналися, відповід¬но до шкали внесків, що враховує економічні умови, рівень розвитку туризму та інші фактори, що діють у країнах — членах UNWTO. Бюджет UNWTO, проект якого укладає Генеральний секретар, розрахований на два роки.
Для втілення в життя своїх рішень і рекомендацій Генеральна асамблея затвердила шість регіональних комісій: в Європі, Америці, Африці, Схід¬ній Азії та Тихоокеанському регіоні, Південній Азії, на Близькому Сході. Комісії збираються регулярно під керівництвом голови і двох віце-голів, яких обирають на два роки. Завданнями регіональних комісій є співробіт¬ництво країн регіону в реалізації рішень і рекомендацій UNWTO, спри¬яння розвитку регіонального туризму.
UNWTO провадить діяльність за такими основними напрямами:
— зміцнення співпраці країн з метою розвитку туризму. Для цього UNWTO розробляє рекомендації і допомагає урядам країн у багатьох пи¬таннях, включаючи розробку проектів, техніко-економічних обґрунтувань, визначення потреб в інвестиціях, передання технологій, а також маркетинг і просування туристичного продукту;
— організація професійної підготовки в сфері туризму, створення ба¬зових навчальних структур, короткотермінових і заочних курсів, а також мережі центрів UNWTO з професіональної підготовки;
— забезпечення стійкого розвитку туризму і вирішення екологічних проблем. З цією метою UNWTO бере участь у міжнародних форумах, присвячених охороні навколишнього середовища та екології планети;
— поліпшення якості туризму. UNWTO приділяє увагу питанням охо¬рони здоров'я і безпеки туристів, усуненню бар'єрів на шляху туризму, лібералізації туристичного бізнесу;
— створення статистики туризму і дослідження ринку. UNWTO є ос¬новним центром накопичення (більш ніж зі 180-ти країн і територій), аналізу і поширення відомостей про туризм. Для членів UNWTO і тури¬стичної індустрії випускається серія видань з питань міжнародного туриз¬му;
— розвиток комунікацій і системи документації в сфері туризму. У UNWTO працює видавничий підрозділ, що одночасно є органом зі зв'язків з пресою. У центрі документації UNWTO зберігається великий обсяг ін¬формації з різних питань туризму.
Важливими напрямами діяльності UNWTO є спрощення туристичних обмінів і формальностей; визначення й узгодження законодавчого поряд¬ку регулювання туризму, також за надзвичайних обставин (епідемій, стихійних лих тощо).
У 1985 p. UNWTO розробила й ухвалила такі важливі документи, як Хартія туризму і Кодекс туристів, що проголошують основні принципи туристичного руху, закріплені в переліку прав і обов'язків туристів, ви¬робників туристичних послуг, державних адміністрацій і місцевого насе¬лення.
Для досягнення високих результатів у реалізації поставлених завдань UNWTO активно співпрацює з ООН і її комісіями та спеціалізованими установами, з іншими міжнародними туристичними організаціями.
У 1977 р. ООН і UNWTO уклали Угоду про взаємну співпрацю, причо¬му, як випливає з тексту угоди, "ООН визнає UNWTO відповідальною за вжиття таких заходів, які можуть виявитися необхідними для розв'язання проблем у сфері туризму".
Формами співпраці ООН і UNWTO є обмін рекомендаціями, інформа¬цією і документами, проведення спільних консультацій і зустрічей, координація роботи, двостороннє представництво на засіданнях органів спів¬робітництва з питань статистики.
UNWTO є юридичною особою і може користуватися на території країн-членів певними привілеями, що визначені в окремих угодах, укладених організацією. Відповідно до Статуту UNWTO, місце перебування органі¬зації визначається і може бути в будь-який час змінене на підставі рішен¬ня Генеральної асамблеї. Зокрема, на підставі Конвенції між UNWTO і Іспанією про правовий статус організації в Іспанії, текст якої підписаний 10 листопада 1975 р. і ратифікований Іспанією 8 жовтня 1976 р. (конвен¬ція набула чинності 2 червня 1977 р. і схвалена Генеральною асамблеєю UNWTO 31 травня 1977 р.), штаб-квартиру UNWTO 1 січня 1976 р. було перенесено з Женеви до Мадрида.
Робоча програма й оперативна діяльність. Робоча програма UNWTO формується і затверджується на два роки.
Основні міжнародно-правові форми діяльності UNWTO — проведення Всесвітньої конференції з туризму 1980 р., Всесвітньої наради з туризму 1982 р. і Міжнародної конференції з туризму 1989 р.
Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 38/146 від 19 грудня 1983 р. рекомендувала членам організації "приділяти належну увагу принципам Манільської декларації зі світового туризму 1980 р. і документам Всесвітньої наради з туризму в Акапулько 1982 р. у розробленні та здійснен¬ні, де це доречно, своєї політики, планів і програми в галузі туризму : згідно зі своїми національними пріоритетами й у рамках Програми робо¬ти Всесвітньої організації туризму".
Інструментом міжнародного співробітництва і партнерства, об'єднання народів і сприяння розвиткові індивідуального й колективного туризму стала Гаазька декларація Міжпарламентської конференції з туризму 1989 р. П головні положення зводяться до того, що:
— туризм — форма проведення вільного часу;
— туризм — ефективний засіб сприяння соціально-економічному зро¬станню країни;
— природне, культурне і людське довкілля — основна умова розвитку
туризму;
— туризм має гуманний характер;
— кожна людина має право на вільні подорожі;
— спрощення формальностей подорожування — основа розвитку туриз¬му;
— безпека і захист туристів, повага їхньої гідності — найважливіші умови розвитку туризму;
— держави повинні вживати заходів у боротьбі з тероризмом, поліп¬шувати якість туристичних послуг, планувати розвиток інфраструктури туризму.
Парламенти, уряди, державні та приватні організації, асоціації й уста¬нови, що відповідають за туристичну діяльність, професіонали у галузі туризму, а також самі туристи повинні керуватися принципами Гаазької декларації.
Ще однією міжурядовою туристичною організацією є Рада з туризму Співдружності Незалежних Держав (СНД), утворена на підставі рішення голів урядів СНД.
Діяльність Ради обмежується територією держав-членів і спрямована на розвиток і зміцнення туристичних зв'язків між ними. Для цього розроб¬лені єдина форма статистичної звітності, правила ліцензування, створені система інформаційного забезпечення, видавнича база, вироблена єдина система стандартизації туристичних послуг, спрощені туристичні фор¬мальності, налагоджена співпраця з підготовки кадрів, гарантування без¬пеки туристів, запроваджено уніфіковані вимоги до класифікації готелів на території СНД тощо.
Усі міжнародні й регіональні туристичні організації здебільшого є не¬урядовими та об'єднують різноманітні громадські та приватні структу¬ри.
Міжнародні туристичні організації, які приділяють увагу всім основним питанням розвитку міжнародного, туризму, відносять до універсальних. Найбільшими серед них є такі:
Всесвітня федерація асоціацій туристичних агентств, до якої входять національні асоціації туристичних агентств різних країн. Приділяючи увагу найважливішим питанням розвитку міжнародного туризму, Феде¬рація виступає прихильником лібералізації туристичного бізнесу і захисту інтересів туристичних фірм.
Міжнародна федерація туроператорів об'єднує асоціації туроператорів і окремі туроператорські фірми різних країн. Окрім загальних питань розвитку міжнародного туризму, вона приділяє увагу захисту інтересів туроператорського бізнесу.
Всесвітня асоціація туристичних агентств (\VATA), у якій співпра¬цюють туристичні агентства різних країн за встановленою нормою пред¬ставництва. Основною метою є стимулювання діяльності туристичних агентств, захист їхніх інтересів перед туроператорами і транспортними компаніями.
До вузькоспеціалізованих належать міжнародні туристичні організації, членів яких об'єднують підприємницькі чи суспільні інтереси. Наведемо кілька прикладів.
Міжнародна готельна асоціація об'єднує підприємців готельного біз¬несу різних країн з метою розвитку їхнього співробітництва в питаннях поліпшення якості послуг, упровадження сучасних технологій і стандар¬тів обслуговування, підвищення професіоналізму готельного персоналу тощо.
Міжнародна асоціація повітряного транспорту об'єднує авіатранспортні підприємства (авіакомпанії, аеропорти та ін.), які обслуговують основ¬ні міжнародні й внутрішні лінії. її основні завдання — поліпшення якості обслуговування пасажирів: створення сприятливих умов для перевезення туристів, удосконалення тарифної політики, впровадження нових техно¬логій і стандартів, навчання персоналу, який займається бронюванням : оформленням квитків, проведення маркетингових досліджень, складан¬ня статистичних оглядів тощо.
До Міжнародної асоціації конгресового бізнесу входять туристичні фір¬ми і підприємства різних країн, які обслуговують учасників міжнародних і національних конгресів, конференцій, симпозіумів.
Міжнародне бюро з соціального туризму об'єднує туристичні організа¬ції профспілкових об'єднань різних країн з метою розширення співпраці в розвитку соціального туризму.
Міжнародне бюро молодіжного туризму створили туристичні фірми й організації різних країн, які займаються молодіжним туризмом, з метою налагодження більш тісної співпраці.
Значну роль у розвитку співробітництва у галузі міжнародного туризму відіграють регіональні туристичні організації. Вони покликані сприяти налагодженню спільної діяльності туристичних організацій регіону, від¬стоювати їхні інтереси в інших міжнародних туристичних організаціях або на міжнародних туристичних форумах. Найбільшими авторитетними регіональними туристичними організаціями є, наприклад, Американське товариство туристичних агентств (ASTA), Європейська туристична комісія (ЕТС), Асоціація туристичних агентств країн Тихоокеанського регіону (PATA), Конфедерація туристичних організацій країн Латинської Амери¬ки (COTAL).
У міжнародній співпраці у галузі туризму чітко окреслилася тенденція до вдосконалення, що позитивно впливає на загальний розвиток цієї галузі й виявляється у поліпшенні кількісних і якісних показників. Щорічно до співпраці приєднуються нові країни, покращуються методи її організації, використовуються сучасні інформаційні технології.