Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 6
ТЕМА: Філософія епохи Середньовіччя
ПЛАН
Християнсько-середньовічна апологетика і патристика та їх місце в духовному житті епохи (ІІ-ІХ ст.).
Схоластика і містика як напрями середньовічної філософії (Х-ХVІ ст.).
1.Особливості філософської думки епохи середньовіччя.
Середньовічна філософія формувалася і розвивалася за умов церковно-ієрархічної структури суспільства. Це визначило зміст філософії. Вона існувала переважно як теоцентричний світогляд, тобто теоретична проблематика концентрувалася навколо поняття Бога, а любов до мудрості реалізувалася як течія богословської думки. Знання в ній автоматично підпоряд-ковувалося вірі, а науковий інтерес - релігії. Звідси її визначення, яке досить вірно сформулював Фома Аквінський: "Філософія - наймичка богослов'я".
Поява і утвердження християнства в Європі призвели до радикальної духовної революції у розвитку європейської цивілізації. Відбулося суттєве просування філософської думки цього часу в таких напрямах, як онтологія, логіка, теорія пізнання, антропологія.
Характерні риси античного та середньовічного світоглядів:
(порівняльна характеристика)
|
Античний світогляд |
Середньовічний світогляд |
|
політеїзм (багатобожжя) |
монотеїзм (єдинобожжя) |
|
боги - частина природи або уособлення природних стихій |
Бог - духовна сутність, яка перебуває за межами світу (трансцендентальність) |
|
вихідні якості богів - сила, могутність |
вихідна якість Бога - любов до людини |
|
боги впорядковують та оздоблюють світ |
Бог творить світ з нічого |
|
космос, природа - загальні умови існування богів і людей |
природа не має власної сутності і не може існувати без припливу божестенної енергії |
|
людина спирається у своїх вчинках на знання |
людина в усьому покладається на віру в Бога |
|
головне життєве завдання людини - здійснення подвигу |
головне життєве завдання людини - спасіння душі |
|
люди поділяються за етнічними та родовими ознаками |
всі люди є рівними перед богом |
|
панування натуралістичного світосприйняття |
панування символічного світосприйняття |
Основні світоглядні орієнтири під час переходу від античності до середньовіччя змінюються на протилежні. Людина Середньовіччя зосереджується на духовному, внутрішньому. Панує теоцентричний світогляд, світ сприймається як двоїсте буття: справжній (божественний, небесний) і несправжній (земний, гріховний) -(цей поділ проходить через всю середньовічну філософію).
2. Християнсько-середньовічна апологетика і патристика та їх місце в духовному житті епохи (ІІ-ІХ ст.).
Починається середньовічна філософія з періоду так званої апологетики (ІІ-ІV ст.) (апологія - захист) - захисту християнства від впливу античної філософії. (На ранньому етапі свого розвитку патристика набула характеру апологетики: перші християнські мислителі зверталися до римськких імператорів або широкого загалу із посланнями на захист християн. У таких зверненнях апологети почали розробляти важливі світоглядні ідеї, такі, як розуміння сутності Бога, характеру та змісту божественного творіння, природа і сутність віри, співвідношення віри і знання.).
Одним з найважливіших питань апологетики було питання про ставлення до античної філософії, до античної мудрості. Виходячи з того апологети (патристи) поділялися на тих, що ставляться до античності позитивно (Юстин Мученик, Афінагор, Климент Олександрійський) і тих, що ставляться негативно (Татіян, Тертулліан,Арнобій).
Першим представником став Квін Тертулліан (бл.160-220 рр.), який проголосив думку про несумісність філософії і християнського віровчення, розуму, знання і віри.
Тертулліану належить ідея віри в абсурдне, як справжню основу буття - “Вірую - бо це абсурдне”. Ця теза набула певного сенсу у ситуації, коли рабовласницьке суспільство зайшло в тупик в свому розвитку, стояло на грані розвалу і кризи. Антична свідомість базвалася на тому, що вважала абсурдними догми християнської релігії: створення світу за сім днів, непорочне зачаття, полюби ворога як себе самого. Християнська свідомість руйнувала такі твердження і тим самим ставала рятівною для людства. Тому, віра в “абсурдність” - це заперечення античного світогляду, пропаганда християнського.
Першою спробою обгрунтування християнства була патристика (лат. раter - отець). Проповідник і засновник Аврелій Августин, якого нарекли Блаженним. Августин вважав, що філософія поза богослов'ям - ніщо. Бог наперед визначає долю людини. Людська воля - сліпа зброя волі Бога.
В книзі "Про град божий", розглядаючи історичний процес він твердив, що є два світи: церковно-християнський -"град божий" і світ сатани - світське життя, держава. Перший в час "суду" дістане блаженство, другий - відданий мукам. Розглядаючи людську історію, він стверджував, що вона має певну спрямованість: йде від виникнення до кінця; час не вічний, ьо до створення світу його не існувало. Світ також розглядався як беззупинне творення богом, що дістало назву креаціонізму ( від лат. - творити).
Прагнення до щастя - це основний зміст людського життя. Однак щастя - це пізнання людиною Бога і любов до нього. В проблемі стосунків людини і Бога Августина найбільше цікавило питання про гріховість людини перед Богом, причини і наслідки першородного гріха Адама і Єви. Зло на світі - це не помилка ьворця, не його творіння. Зло - це вільний вибір людини, протиставлення людської волі божественній. Джерело зла - свавілля людини. Зло - нестача або спотворення добра.
Вивчаючи і розглядаючи людину, Блаженний висуває на перший план свідомість. Людина має внутрішню душу, яка залежить від пам`яті (без якої не може бути єдності особи), волі (що пов`язана з первинними мотивами дій) і розуміння.
У пошуках божественної істини філософ закликає: “Вірити, щоб розуміти”. Він вважає доцільним використання людського розуму для підкріплення істини божественної мудрості. Однак наука підпорядкована мудрості, оскільки навчає лише вмінню користуватися речами, а мудрість орієнтує на пізнання Бога і його діянь.
У перші століття існування християнства інтенсивніше розвивалася східна (грецька) патристика: “великі каппадокійці”: Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Ниський. У своїх працях вони вивчали проблеми натурфілософії, антропології, пізнання та моральної поведінки, церковного життя.
Важливе значення для християнської філософії мав кодекс праць Діонісія Ареопагіта під загальною назвою “Ареопагітики” (уперше оприлюднений в 532 р.). Тут проведено думку про:
ієрархічну (суворо підпорядковану) будову світу, в якій кожен вид буття має свою міру причетності до божественного;
про шляхи богопізнання: катафатичний (позитивний - вивчення буття для сприйняття величності божественної мудрості) і апофатичний (негативний - пов`язаний з відкиданням всього, що було пізнане, як несумісного з абсолютністю творця, бо Бог таємнича сутність).
Свою роль в утвердженні християнства зіграв і Ієронім Стридонський, що переклав “Біблію” латиною.
Отже, християнська патристика вперше докладно розробила ідейні (а не догматичні) засади нового, християнського світобачення, використовуючи, чи заперечуючи досягнення античної філософії. Християнство їз самого початку своєї історії уввійшло у взаємодію із філософією і цей зв`язок протягом всього середньовіччя визначався формулою “Філософія є служницею теології” (вперше висловив Климент Олександрійський).
3. Схоластика і містика як напрями середньовічної філософії (Х-ХVІ ст.).
В кінці 5 - на поч. 6 ст. починає складатися система освіти середньовіччя. Саме тоді зародилася і схоластика, яка була спрямована на раціональне обгрунтування основ християнського вчення.
Схоластика - (від грец. “схола” - школа) - система середньовічної філософсько-теологічної думки, яка зародилася в монастирських школах.
Схоластика і містика стали провідними напрямами середньовіччя в ІХ-Х ст.
Відмінність між схоластикою і містикою полягала в різному ставленні до можливостей людського розуму в питанняхбогопізнання:
схоластика вважала, що, хоча за допомогою розуму Бога пізнати неможливо, людина повинна повною мірою використовувати можливості розуму, оскільки він здатний привести до межі з якою відкриваються сфера споглядання божої слави; останнє досягається лише вірою, але до названої межі приводить розум. Оскільки найнадійнішим та найефективнішим засобом розуму є логіка, то найпершою ознакою схоластики є використання логіки в богопізнанні;
містика наполягала на тому, що розум тільки шкодить християнському благочестю, тому в пошуках шляхів наближення до Бога слід покластися на почуття, віру, любов та самозречення.
Першим схоластом середньовіччя і вченим, який заперечував вчення Августина Блаженного був Іоан Еріугена ( ІХ ст.). Він твердив, що Бог не творить світ своєю волею, а просто вливається в нього за своєю внутрішньою потребою ( книга "Про поділ природи"). В цій книзі він виділяв чотири природи: Бог. першоформи, чуттєві речі, спокута. Вчений стверджував і доводив, що справжні знання збігаються з вірою, а філософія з теологією.
Дальше ці ідеї , твердячи про вічність світу, розвивав Ібн-Сіна-Авіценна - таджицький філософ. Він твердив, що світ виникає шляхом випромінювання від Бога, але ні в якому разі з його волі. Він же створив класифікацію наук: практичні - трактують питання поведінки людини, теоретичні — дослідження заради знання.
Розглядаючи питання пізнання, не пов'язаного безпосередньо з релігійною догматикою християнства, схоластика звертає увагу на природу загальних понять - універсалій ( бог, дух, спокута, спільне, родове), виділяючи дві течії - реалізм і номіналізм.
Реалісти твердять, що загальні поняття - універсалії - існують реально, утворюючи безтілесний світ, первинний щодо людського мислення і одиничних предметів; загальне таким чином породжує конкретні речі. Найбільш відомий представник Ансельм Кентерберійський.
Номіналісти твердять, що реальним є лише світ одиничних речей, які чуттєво сприймаються; універсалії не мають реального існування, а виникають на людському досвіді, в мові людини, отже універсалії не більше ніж імена речей ( лат. nomen - ім'я). У номіналістів, таким чином, універсалії - набір беззмістовних слів. Представники: Росцелін, П`єр Абеляр.
Боротьба між номіналізмом і реалізмом проходить через всю історію філософської думки середньовіччя. Проте багато вчених займали крайні позиції в цих напрямках, намагаючись їх спростити, об'єднати - “теорія подвійної істини”. - стверджувала, що філософія і наука мають право на автономний щодо богослов`я розвиток.
Так Тома Аквінський (13 ст.)(праця - “Сума теології”) був поміркованим реалістом - томізм. Він твердив, що універсалії існують трояко: до речей ( у розумінні бога), у речах ( як їх смисл), після речей ( як поняття про них у розумінні суб'єкта пізнання). Государя він вважав не тільки правителем, а й творцем держави. Верховну владу папи розглядав як "Божу волю", а самого папу як намісника бога.
Для Томи існують дві істини: розум і одкровення, тому - завданням науки є пояснення закономірностей світу, а те що недоступне розуму, пізнається тільки в вірі, найвищі істини можна пізнати тільки через віру. Проте принципової суперечності між одкровенням і розумом, теорією і вірою не може бути. Функція філософії полягає в тому, що вона повинна за допомогою логічних аргументів обгрунтовувати християнські догми.
Тома дає п'ять доведень буття бога:
Оскільки все в світі рухається, то має бути “першодвигун”, або “першопоштовх” руху — Бог;
Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричиною всього є Бог;
Все в світі існує не випадково, а за необхідністю. Ця необхідність — Бог;
Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості — Бог;
У природі все має певний сенс, доцільність свого існування. А, значить, повинна існувати “остання” і головна ціль — Бог.
Згідно з вченням томізму існують три рівні осягнення істини: наука, філософія і теологія.
Томізм проіснував до 16 ст. і знову відновився в кін. 19 ст. у вигляді "неотомізму".
Поміркований номіналізм - концептуалізм -представлений П'єром Абеляром, Дансум Скотом, Уільмом Оккамом - надалі заперечується існування загальності (бога) поза людиною і природою, стверджується його існування у розумовому узагальнені окремих речей. Отже, загальне - похідне від одиничних речей існує після них як знання про їх спільні або повторювальні ознаки.
Абеляр - найхарактерніша риса - звернення до розуму, як провідного інструменту в пошуках істини, не підпорядковуючи його вірі. Скот - намагання розірвати зв'язок філософії і теології; богослов'я, яке існує і грунтуєьться на розумі не існує; матерія має три ступені за рівнем розвитку: універсальна (найперша), матерія тіл органічних утворень, конкретна (для творінь, діяльності); свобода становить найбільшу сутність людини.
Оккам - пізнання - це процес від відчуттів до пам'яті, далі до переживань з яких виникають універсалії. Людина керуєтся законами природи, проте вчений визнає релігію, твердячи, що її догмати істинні і не підлягають розуму. Теологія має від'єднатися від філософії.
З кін. 13 століття в схоластиці настає криза, про що свідчитть поява містики ( Йоган Екхарт) - бог присутній у всьому, але ніхто за винятком людини не помічає цієї присутності, людина "помічає" бога шляхом "мовчазного переживання" у глибинах свого існування.
Першим, хто розпочав звертати увагу на природу, заперечивши міфологічну природу християнства, був англ.Роджер Бекон (13 ст.). Закликав вивчати природу методом спостереження і досвіду. Заперечував схоластику.
Висновок: Таким чином, вчення про Бога, універсалії є основним предметом науки в епоху середньовіччя. Боротьба між номіналізмом і реалізмом привела до формування позицій, що суттєво вплинули на подальшу філософію світу.
Питання:
1. Основні напрямки філософської думки Середньовіччя?
2. Характеристика схоластики в епоху середньовіччя?
3. Що таке реалізм і номіналізм?
4. Які основні ідеї містики?
5. Тома Аквінський та його вчення, основні ідеї?
Література:
1. Філософія.Навчальний посібник. -Київ, 1997 р., -ст.37-58.
2. Філософія. Навч. посібник. К.-Львів, 2001. с.73-90.
3. Філософія. Підручник/ за ред. Горбача Н.Я.-1995. - ст. 17 - ЗО.
4. Філософський словник.
5. Конспект.