Тема- Міжнародне гуманітарне право Розробив- викладач
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Сумський державний університет
Кафедра права
ЗАТВЕРДЖЕНО
Завідувач кафедри права
____________М.М. Бурбика
Лекція №10
Дисципліна : Міжнародне право
Тема: Міжнародне гуманітарне право
Розробив: викладач
кафедри права Денисенко С.І.
Суми 2013
Міжнародне право
Лекція №10
Тема: Міжнародне гуманітарне право
План (логіка викладення).
1. Поняття та джерела міжнародного гуманітарного права (права збройних конфліктів)
2. Механізм забезпечення, захисту прав та свобод людини;
3.Учасники збройних конфліктів. Режим воєнного полону та воєнної окупації;
4. Початок війни і закінчення війни. Їх правові наслідки.
5. Заборона й обмеження визначених засобів і методів ведення війни.
6. Нейтралітет у війні. Ведення морської війни.
Ключові терміни: міжнародний збройний конфлікт, комбатанти, не комбатанти, капітуляція, заборонені засоби ведення війни
1) Поняття та джерела міжнародного гуманітарного права (права збройних конфліктів)
Міжнародне гуманітарне право - це система юридичних норм і принципів, що застосовуються під час збройних конфліктів, які забороняють або обмежують використання певних засобів і методів ведення збройної боротьби, забезпечують права індивіда в цей час і встановлюють міжнародно-правову відповідальність за їх порушення.
У різних джерелах ця галузь міжнародного права називається по-різному: право, яке використовується під час збройних конфліктів; міжнародне гуманітарне право; право війни; право збройних конфліктів; закони і звичаї війни.
Предмет регулювання міжнародного гуманітарного права становлять специфічні суспільні відносини, що склалися між його суб'єктами під час збройних конфліктів.
Розрізняють міжнародні збройні конфлікти і збройні конфлікти не міжнародного характеру. Міжнародний збройний конфлікт - це збройне зіткнення між державами, між національно-визвольним рухом і метрополією, між повсталою стороною та військами уряду відповідної держави. Збройний конфлікт не міжнародного характеру - це збройне зіткнення організованих антиурядових законів, повстанців зі збройними силами уряду, що відбувається на території однієї держави.
Міжнародне право регулює поведінку воюючих сторін як в умовах міжнародних збройних конфліктів (війни), так і збройних конфліктів не міжнародного характеру (громадянські війни, державні перевороти).
До основних джерел міжнародно-правового регулювання збройних конфліктів належить так зване "право Женеви" (Женевські конвенції 1949 року: про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях; про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які потерпіли аварію корабля, зі складу збройних сил на морі; про поводження з військовополоненими; про захист цивільного населення під час війни; Додаткові протоколи до них 1977 року) і "право Гааги" (Гаазькі конвенції 1899 і 1907 років про закони і звичаї сухопутної війни, про відкриття воєнних дій, про права й обов'язки нейтральних держав і осіб у разі сухопутної і морської війни, Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р.).
2) Механізм забезпечення, захисту прав та свобод людини;
У сучасному міжнародному праві деякі дослідники виділяють міжнародне гуманітарне право в мирний час (міжнародне право прав людини), предметом якого є здійснення, забезпечення і захист прав людини. Інші зазначають, що міжнародне гуманітарне право утворює дві підгалузі: гуманітарне право в мирний час і міжнародне гуманітарне право в період збройних конфліктів.
Принцип поваги прав і свобод людини, зафіксований у Статуті ООН, був деталізований у конкретних міжнародно-правових нормах:
Загальній декларації прав людини 1948 р.;
Конвенції про політичні права жінок 1953 р.;
Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 р.;
та інші.
Отже, на універсальному і регіональному рівнях зафіксовані міжнародні стандарти в галузі прав людини — обов'язкові для всіх держав правила поводження з людьми, що полягають у необхідності гарантувати особам, які перебувають під їх юрисдикцією, встановлені міжнародно-правовими актами права і свободи. А також не зазіхати на них.
Згідно з Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини 1950 року у разі порушення державою визначених цією конвенцією прав і основних свобод людини може бути Порушена справа потерпілої особи в Європейському суді з прав людини проти держави. Держава може бути відповідачем також в ООН у тому разі, якщо проти держави, де порушені права людини, буде подано клопотання відповідно до існуючих процедур.
Загалом виділяють консенсусні і не консенсусні механізми і процедури в галузі прав людини. Перші, засновані на загальній згоді учасників, переважно договірні (Комітет проти тортур), другі створюються резолюціями міжнародних організацій. Міжнародними контрольними механізмами визначають певні організаційні структури (комітети, робочі групи, спеціальні доповідачі), на відміну від процедур - порядку і методів вивчення відповідної інформації і реагування на результати такого вивчення. У межах одного контрольного механізму можуть використовуватися різні процедури. Це можуть бути колективні та одноособові органи.
Можна також виокремити універсальний і регіональний рівень забезпечення і захисту прав людини, відповідні їх механізми. Зокрема, регіональними контрольними механізмами за дотриманням існуючих стандартів є Міжамериканська комісія з прав людини та Міжамериканський суд з прав людини, Африканська комісія з прав людини, Європейський суд з прав людини тощо.
3)Учасники збройних конфліктів. Режим воєнного полону та воєнної окупації
Серед суб'єктів міжнародного гуманітарного права виділяють:
• держави, які перебувають у збройному конфлікті;
• повстала або воююча сторона, яка бореться за національне чи соціальне визволення;
• міжнародні організації;
• нейтральні держави, які не є сторонами збройного конфлікту;
• держави-гаранти, що забезпечують дотримання міжнародно-правових норм і захищають інтереси сторін, які перебувають у конфлікті.
Безпосередніми учасниками збройного конфлікту є дві групи осіб - воюючі (комбатанти) і невоюючі (некомбатанти).
До комбатантів належить особовий склад збройних сил держави, а саме регулярні (сухопутні сили, військово-морські і військово-повітряні сили) і нерегулярні сили (ополчення, особовий склад рухів опору, партизани, повстале населення) сторони, що перебуває у конфлікті, і беруть безпосередню участь у бойових діях.
Некомбатантами є особовий склад, який правомірно перебуває у структурі збройних сил воюючої сторони та допомагає їй у досягненні успіхів у бойових діях, але не бере безпосередньої участі в них. Це медичний та інтендантський персонал, військові кореспонденти, духовенство, юристи, правоохоронні служби і т.д.
Некомбатанти можуть мати зброю лише для самозахисту. Проти них забороняється застосовувати зброю доти, доки вони не беруть участі в бойових діях. У разі безпосередньої участі у бойових діях некомбатанти набувають статусу комбатантів. У будь-якому випадку некомбатанти користуються всіма правами військовополонених, якщо потрапляють у полон, на них поширюється дія законів і звичаїв війни. Медичні працівники та служителі культу навіть у полоні продовжують виконувати свої функції.
Виділяють також окремі категорії осіб, які беруть участь у воєнних діях — парламентери, воєнні шпигуни (лазутчики), добровольці, найманці та інші.
Режим воєнного полону регламентований IV Гаазькою конвенцією, III Женевською конвенцією 1949 року про поводження з військовополоненими і Додатковими протоколами до Женевських конвенцій 1977 року.
Відповідно до Женевської конвенції військовополоненими вважаються такі особи, які потрапили під владу неприятеля:
Військовополонений знаходиться в полоні у держави, а не армії, що полонила його. Військовополонений - не злочинець, а солдат, що виконав свій обов'язок. Він при допиті зобов'язаний повідомити тільки своє прізвище, ім'я, звання, дату народження й особистий номер.
Держава, що тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими. Військовополонені не можуть бути піддані фізичному каліченню, науковим і медичним дослідам. Військовополонені повинні бути захищені від насильства і залякування, їм забезпечується повага особистості та честі.
Військовополонені розміщаються в спеціальних таборах, начальниками яких повинні бути офіцери держави, що тримає в полоні, а самі табори повинні забезпечити повну гарантію таким особам щодо гігієни, збереження здоров'я і попередження епідемій.
Воєнна окупація — це тимчасове захоплення території (частини території) однієї держави збройними силами іншої держави і встановлення військової адміністрації на захопленій території. Воєнна окупація будь-якої території не означає її переходу під суверенітет держави, що захопила.
Відповідно до положень IV Гаазької конвенції 1907 року, IV Женевської конвенції 1949 року держава, що окупує, зобов'язана прийняти всіх заходів для забезпечення порядку на захопленій території. Населення території, що окупується, повинно підпорядковуватися розпорядженням влади.
4) Початок війни і закінчення війни. Їх правові наслідки.
Держави відповідно до Гаазької конвенції про початок воєнних дій 1907 року визнають, що воєнні дії між ними не повинні починатися без попереднього і недвозначного повідомлення у формі:
мотивованого оголошення війни; ультиматуму з умовним оголошення війни. Про стан війни необхідно одразу повідомити нейтральним державам.
Згідно із визначенням агресії, прийнятим Генеральною Асамблеєю ООН 1974 року сам факт оголошення війни, що не є актом самозахисту відповідно до ст. 51 Статуту ООН, не перетворює війну протиправну у війну законну, і є актом агресії. Початок агресивної війни без її оголошення є обставиною, що обтяжує та підвищує відповідальність агресора.
Оголошення війни, навіть якщо воно не супроводжується власне воєнними діями, означає початок юридичного стану війни.
Визначають такі міжнародно-правові наслідки оголошення війни:
• припиняються дипломатичні і консульські зносини між державами, відкликається персонал посольств і консульств;
• припиняють чинність політичні договори (про ненапад, нейтралітет, про воєнний союз). Деякі багатосторонні договори припиняють свою дію у відносинах між державами, які беруть участь у війні;
• до громадян країни-противника може застосовуватися спеціальний режим: їх право на вибір місця проживання обмежується; вони можуть бути інтерновані або примусово поселені в певному місці (ст.ст. 41,42 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 р.).
Театром війни визначається вся територія воюючих держав (сухопутна, морська і повітряний простір над ними), на якій вони потенційно можуть вести воєнні дії.
У міжнародному гуманітарному праві розрізняють закінчення стану війни і припинення воєнних дій.
Воєнні дії між державами можуть припинятися укладанням перемир'я або капітуляцією однієї з них.
Перемир'я - тимчасове припинення воєнних дій на умовах, узгоджених воюючими сторонами. Розрізняють місцеве перемир'я (на окремій ділянці фронту) і загальне перемир'я (на всьому фронті).
Перемир'я може укладатися на певний строк або бути безстроковим. Суттєве його порушення однією зі сторін може слугувати підставою для поновлення воєнних дій.
Капітуляція—це припинення воєнних дій на умовах, продиктованих переможцем, в результаті чого держави однієї з воюючих сторін втрачають верховенство або воно істотно обмежується.
Розрізняють просту капітуляцію (капітуляцію окремого підрозділу, об'єкту, пункту, району, наприклад капітуляція фашистських військ у Сталінграді в 1943 р.), і загальну капітуляцію (усіх збройних сил, наприклад капітуляція Японії в 1945 р.). Капітуляція може бути беззастережною (без всяких умов з боку переможеного) або почесною (наприклад, капітуляція гарнізону з умовою збереження зброї і стягів).
На відміну від загального перемир'я, при капітуляції переможена сторона втрачає навіть формальну рівність з переможцем, за винятком почесної капітуляції.
Як правило, ні перемир'я, ні капітуляція не означають автоматичного закінчення стану війни, для чого необхідно:
видання акту (одностороннього або двостороннього) про припинення стану війни (наприклад, Указ Президії Верховної Ради СРСР 1955 р. про припинення стану війни між СРСР і Німеччиною)
або укладання мирного договору (наприклад, мирний договір між СРСР і Італією 1947 р.).
У мирному договорі фіксується закінчення стану війни, вирішуються питання про відновлення мирних відносин між державами, про долю довоєнних договорів між воюючими сторонами і т.д.
Правові наслідки закінчення війни (стану війни) наступають як для воюючих, так і для нейтральних та інших держав, що не воюють. З припиненням стану війни для воюючих держав виникають такі наслідки:
- перестають діяти договори воєнного часу, у т.ч. закони і звичаї війни, і набирають сили угоди, що регулюють відносини між державами;
- встановлюються мирні відносини, у тому числі і дипломатичні;
- відновляється дія раніше укладених міжнародних договорів і укладаються нові договори;
- здійснюється обмін військовополоненими, виведення окупаційних військ;
- провадиться репатріація цивільного населення;
- наступає політична і матеріальна відповідальність винної держави і кримінальної відповідальності головних воєнних злочинців.
5) Заборона й обмеження визначених засобів і методів ведення війни.
Засоби ведення війни - зброя, снаряди, речовини, що застосовуються збройними силами воюючих сторін для завдання шкоди й ураження противника.
Методи ведення війни - це порядок використання засобів ведення війни.
Серед засобів і методів ведення війни виділяють заборонені і не заборонені міжнародним правом.
Забороненими методами у війні визнаються: -підступне вбивство або поранення осіб, які належать до військ противника;
- використання не за призначенням національних і міжнародних емблем, сигналів і прапорів;
- застосування тортур для отримання відомостей, апартеїд, геноцид, захоплення заручників;
- вбивство парламентера та осіб, які його супроводжують;
- пограбування міст, терор щодо місцевого населення, спричинення голоду;
- атака, бомбардування або знищення санітарних установ, транспорту, санітарного персоналу, історичних пам'яток, культурних цінностей, храмів або їх використання для забезпечення успіху у воєнних цілях;
- вбивство або поранення комбатантів противника, які склали зброю чи не мають засобів захисту і здалися в полон;
- знищення або захоплення власності ворога, крім випадків, зумовлених воєнною необхідністю та інше.
Забороненими також є колективне покарання, медичні чи наукові експерименти над людьми під час війни, перетворення цивільного населення на об'єкт нападу, застосування покарання без попереднього судового розслідування і вироку.
Забороненими засобами ведення війни є:
- кулі, які легко розвертаються або сплющуються в людському тілі;
- снаряди, призначенням яких є поширення задушливих чи отруйних газів;
- снаряди вагою менше 400 грамів, що мають властивість вибухати або містять чадний, отруйний газ;
- отрута, отруєна зброя, задушливі, отруйні та інші подібні гази, бактеріологічна і хімічна зброя;
- засоби впливу на природне середовище, які мають великі чи довготривалі серйозні наслідки;
- осколки, які важко виявити в тілі людини, міні-пастки, запалювальні та інші види зброї, дія яких спричиняє надзвичайні ушкодження або страждання.
Однак міжнародне право не забороняє військові хитрощі з метою ввести супротивника в оману або підштовхнути його до необережних дій.
6) Нейтралітет у війні. Ведення морської війни.
Нейтралітету війні - це особливий правовий статус держави, що не бере участь у війні і утримується від надання допомоги обом воюючим сторонам. Нейтралітет на практиці виявляється як принцип неупередженості, за яким нейтральна держава не повинна віддавати перевагу жодній з воюючих держав і надавати кожній з них ті права і переваги, що вона надає іншій. У міжнародному праві розрізняють:
- постійний нейтралітет (Швейцарія з 1815 р., Австрія з 1955 р.);
- евентуальний нейтралітет (уданій війні);
- нейтралітет у силу договору між відповідними державами. Права й обов'язки нейтральних держав закріплені в нормах V
Гаазької конвенції про права й обов'язки нейтральних держав і осіб у сухопутній війні 1907 р.
Нейтральні держави, зберігаючи право на самооборону, повинні виконувати правила нейтралітету. Так, постійно нейтральні держави не можуть у мирний час входити у воєнні блоки; надавати свою територію для іноземних військових баз або формування військових загонів воюючих; допускати передачу воюючим техніки і боєприпасів. При порушенні цих правил воюючі держави можуть вважати територію нейтральної держави театром воєнних дій.
Повітряний простір над територією нейтральної держави недоторканний для військових літаків воюючих держав.
Ведення морської війни
До комбатантів війни на морі відносять:
- особовий склад військово-морських сил;
- бойові кораблі всіх класів і типів (підводні і надводні), допоміжні судна військово-морського флоту, а також невоєнні судна, офіційно перетворені у воєнні;
- воєнні літаки та інші літальні апарати, що входять до складу морської авіації.
Не є комбатантами в морській війні судна, що хоча і входять до складу військово-морських сил держави, але призначені винятково для надання допомоги пораненим, хворим і особам, які потерпіли аварію корабля (госпітальні судна, санітарні транспорти, санітарні літальні апарати). Ці судна та їх екіпажі не можуть бути об'єктом нападу і не підлягають захопленню.
До морської війни зазвичай застосовуються загальні правила сухопутної війни, у т.ч. і правила щодо заборони на певні засоби і методи ведення воєнних дій. Але тут є ряд суттєвих відмінностей, наприклад, дозволене захоплення майна торгових суден нейтральних держав, у випадках, якщо буде доведено, що вони перевозили вантажі для ворожої держави; режим військового полону поширюється на ворожих торгових моряків, захоплених разом із їхнім судном, які не є комбатантами.
Висновки
Під час вивчення даної теми студентам необхідно засвоїти поняття Міжнародного гуманітарного права, яке називають також правом війни, або правом збройних конфліктів, що містить ретельно розроблені норми, спрямовані на обмеження наслідків збройного конфлікту.
У своєму сучасному вигляді право війни склалося в цілому під впливом християнського віровчення і рицарства, розвитку військової думки в ході воєн, які вели між собою європейські народи після появи в Європі сучасної державної системи. Воно знаходило своє втілення в указах, що видавалися державами своїм арміям. Ці укази передбачали дотримання правил поведінки військ по відношенню до супротивника. Крім того, командувачами армій укладалися двосторонні акти (картелі, капітуляції, перемир`я), для того щоб можна було потурбуватися про поранених та обмінятися військовополоненими. Схожий характер таких угод привів до появ звичайних норм права. Праці різних авторів у сфері міжнародного та державного права, зокрема Гроція і Ваттеля, внесли вагомий внесок у справу становлення звичайного права.
Проте лише в ХІХ столітті, коли війни велися величезними державними арміями, що використовували нові й усе більш руйнівні види зброї, коли на полі бою почало залишатися жахлива кількість покинених поранених, виникло право війни, що базується на багатосторонніх конвенціях. Не випадково це сталося в той час, коли в державах західного світу першорядного значення почали набувати загальні принципи, що стосуються прав людини. Вирішальну роль у виникненні такої тенденції зіграла Женевська конвенція 1864 р. про покращання участі поранених і хворих воїнів під час сухопутної війни. Оскільки вона зобов`язувала Високі Договірні Сторони однаково ставитися як до своїх поранених, так і до поранених противника, думка про те, що у людини завжди і за будь-яких обставин є певні права, знайшла в ній досить чітке вираження.
Члени Женевського Комітету ( що згодом став Міжнародним Комітетом Червоного Хреста), які були ініціаторами цієї Конвенції, спрямували потім свої зусилля на подальший розвиток міжнародного гуманітарного права. Упродовж декількох наступних десятиліть були прийняті положення, що забезпечували захист інших категорій осіб, а саме: поранених, хворих та осіб, що зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі (в 1899 р.), військовополонених (в 1929 р.) і цивільних осіб (в 1949 р.). Конвенції переглядалися в 1906,1929 і 1949р., а в 1977 р. були прийняті два Протоколи, які доповнювали чотири Конвенції 1949 р.
У той час як женевські конвенції торкаються захисту осіб, що потрапили до рук противника (поранених, хворих, військовополонених, цивільних осіб), Гаагські конвенції 1899 і 1907рр. намагаються в першу чергу встановити правила ведення воєнних операцій. Вони обмежують право воюючих держав піддавати нападу конкретних осіб та об`єкти і забороняють використання певних методів і засобів ведення бою під час війни. Деякі із цих принципів знайшли підтвердження і розвиток у двох додаткових протоколах 1977 р. до Женевських конвенцій.
На завершення необхідно особливо підкреслити той факт, що гуманітарні конвенції отримали більш широке визнання у світі, ніж конвенції з прав людини. І держави до недавнього часу - значною мірою і тепер - зацікавлені в тому, щоб правила збройних конфліктів існували окремо. Це свідчить про непересічне значення МГП, поки існують на землі війни та ведуться бойові дії.
Запитання для самоперевірки:
1. Дайте визначення поняття міжнародного гуманітарного права.
2. Що таке міжнародний збройний конфлікт?
3. Хто належить до комбатантів?
4. Хто належить до не комбатантів?
5.Які існують заборонені засоби війни?
6. Які міжнародні договори становлять основу сучасного гуманітарного права?
Необхідні нормативні документи та літературні джерела:
- Анцелевич Г. О., Покрещук О. О., Міжнародне публічне право : підручник. - К. : Алерта, 2005. - 424 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ualibrarium.narod.ru/pravo/mijnar/10/mijnarodne-publichne-pravo-ancelevich.html
2. Міжнародне публічне право : Правничий коледж ЛНУ ім. І. Франка 2009р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.lnu.edu.ua/faculty/pravo/sitemap.html
3. Тимченко Л.Д., Кононенко В.П. Міжнародне право : навчальний посібник. – К.: Знання, 2012. – 631 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://info-library.com/book/14_Mijnarodne_pravo.html
4. Статут ООН 1945 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_010
2. Курортно-рекреационные ресурсы Скандинавских стран Финляндия Швеция Норвегия Дания1
3. Реферат- История развития гимнастики
4. это уникальная процедура по моделированию фигуры являющаяся незаменимым помощником при лечении целлюлита
5. Ознакомление с методиками сегментарного массажа.html
6. Информационные технологии в менеджменте. Лабораторный практикум
7. Реализация стиля Office XP
8. Реферат на тему- ldquo;Азербайджанrdquo; економікогеографічний огляд країниrdquo; Офіційна назва Азер
9. Эффективность применения тотальной гипотермии у новорожденных с гипоксически-ишемической энцефалопатией
10. Согласование результатов оценки получаемых от разных подходов к оценке машин оборудования и транспортных
11. Генезис и сущность человека
12. 1 Основные понятия мотивации
13. Литературный контекст романа М. Ю. Лермонтова «Герой нашего времени»
14. Почему а аргументы отвечают- Потому что
15. Тема- Инфляция- сущность и виды анализ уровня инфляции в РТ Содержание Введение I
16. по теме- Углеводы 1
17. Правоведение Год поступления 2012 В зачетку Наименование дисциплин.
18. Технология строительных процессов
19. Реферат- Императорский чай
20. на тему- Анали здвижения денежных средств в ООО Активплюс Выполнила студентка 3 курса