Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Б36.Кабмін-вищий орган в системі орг. Вик влади:порядок формування,склад,повнов,акти.
Стаття 1. Кабінет Міністрів України у системі органів
державної влади України
1. Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у
системі органів виконавчої влади.
2. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу
безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи
виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та
місцеві державні адміністрації, спрямовує та координує роботу цих
органів.
3. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом
України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у
межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Стаття 6. Склад Кабінету Міністрів України та статус його
членів
1. До складу Кабінету Міністрів України входять
Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, три
віце-прем'єр-міністри та міністри України.
2. Посадовий склад (кількість та перелік посад)
новосформованого Кабінету Міністрів України визначається
Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України одночасно
з призначенням персонального складу Кабінету Міністрів України у
порядку, встановленому статтею 9 цього Закону.
3. Посади членів Кабінету Міністрів України належать до
політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та
законодавство про державну службу.
4. Статус членів Кабінету Міністрів України визначається
Конституцією України ( 254к/96-ВР ), цим та іншими законами
України.
Стаття 7. Вимоги до членів Кабінету Міністрів України
1. Членами Кабінету Міністрів України можуть бути громадяни
України, які мають право голосу, вищу освіту та володіють
державною мовою. Не може бути призначена на посаду члена Кабінету
Міністрів України особа, яка має судимість, не погашену або не
зняту в установленому законом порядку, або на яку протягом
останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення
корупційного правопорушення.
{ Частина перша статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 4711-VI ( 4711-17 ) від 17.05.2012 }
2. Члени Кабінету Міністрів України не мають права суміщати
свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької,
наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного
органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання
прибутку. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо
несумісності посади члена Кабінету Міністрів України з іншими
видами діяльності, такий член Кабінету Міністрів України у
двадцятиденний строк з дня виникнення цих обставин припиняє таку
діяльність або подає особисту заяву про відставку.
3. У разі внесення на розгляд Президенту України подання щодо
призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України особи, яка
є народним депутатом України, до подання додається особиста заява
народного депутата України про дострокове припинення ним
депутатських повноважень у разі призначення на посаду члена
Кабінету Міністрів України. Питання про дострокове припинення
повноважень народного депутата України розглядається невідкладно
Верховною Радою України на її першому ж пленарному засіданні після
призначення його членом Кабінету Міністрів України.
4. На членів Кабінету Міністрів України поширюються вимоги та
обмеження, встановлені Законом України "Про засади запобігання і
протидії корупції" ( 3206-17 ).
{ Статтю 7 доповнено частиною четвертою згідно із Законом
N 4711-VI ( 4711-17 ) від 17.05.2012 }
5. Стосовно кандидатів на посади членів Кабінету Міністрів
України за їх письмовою згодою проводиться спеціальна перевірка в
порядку, встановленому Законом України "Про засади запобігання і
протидії корупції".
{ Статтю 7 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом N 4711-VI
( 4711-17 ) від 17.05.2012 }
Стаття 8. Призначення на посаду Прем'єр-міністра України
1. Прем'єр-міністр України призначається на посаду
Президентом України за згодою більше ніж половини від
конституційного складу Верховної Ради України.
2. Президент України після прийняття рішення про відставку
Кабінету Міністрів України або про припинення повноважень
Прем'єр-міністра України вносить до Верховної Ради України
письмове подання про надання згоди на призначення на посаду
Прем'єр-міністра України.
3. Президент України подає до Верховної Ради України письмове
подання про надання згоди на призначення на посаду
Прем'єр-міністра України, до якого додаються:
1) відомості про громадянство;
2) відомості про освіту;
3) відомості про трудову діяльність і автобіографія;
4) декларація про майно, доходи, витрати і зобов'язання
фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що
встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії
корупції" ( 3206-17 );
{ Пункт 4 частини третьої статті 8 в редакції Законів N 2756-VI
( 2756-17 ) від 02.12.2010, N 4661-VI ( 4661-17 ) від 24.04.2012,
N 4711-VI ( 4711-17 ) від 17.05.2012 }
5) відомості про перебування у складі керівного органу чи
наглядової ради підприємства або організації, що має на меті
одержання прибутку;
6) відомості про судимість кандидата.
Усі відомості подаються державною мовою і власноручно
підписуються кандидатом на посаду Прем'єр-міністра України.
4. Верховна Рада України розглядає подання Президента України
про надання згоди на призначення на посаду Прем'єр-міністра
України не пізніше ніж у п'ятиденний строк з дня внесення такого
подання до Верховної Ради України.
5. Кандидат на посаду Прем'єр-міністра України за пропозицією
депутатських фракцій до розгляду питання на пленарному засіданні
Верховної Ради України зустрічається з депутатськими фракціями та
відповідає на їхні запитання.
6. Під час розгляду питання про надання згоди на призначення
на посаду Прем'єр-міністра України у пленарному засіданні
Верховної Ради України бере участь Президент України.
7. Голосування у Верховній Раді України щодо надання згоди на
призначення Прем'єр-міністра України проводиться у поіменному
режимі. Рішення про надання згоди на призначення Прем'єр-міністра
України приймається у формі постанови Верховної Ради України.
Постанова Верховної Ради України про надання згоди на
призначення Прем'єр-міністра України невідкладно направляється
Президенту України.
8. У разі ненадання згоди Верховною Радою України на
призначення Прем'єр-міністра України Президент України вносить на
розгляд Верховної Ради України подання про надання згоди на
призначення на зазначену посаду в порядку, встановленому частиною
другою цієї статті.
9. Особа, призначена Прем'єр-міністром України, набуває
повноважень за цією посадою з моменту видання Указу Президента
України про призначення цієї особи Прем'єр-міністром України.
Стаття 9. Призначення на посаду членів Кабінету Міністрів
України
1. Члени Кабінету Міністрів України, крім Прем'єр-міністра
України, призначаються на посаду Президентом України за поданням
Прем'єр-міністра України.
2. При формуванні нового складу Кабінету Міністрів України
новопризначений Прем'єр-міністр України вносить Президенту України
подання про призначення членів Кабінету Міністрів України
відповідно до вимог Конституції України ( 254к/96-ВР ) та цього
Закону.
3. Подання Прем'єр-міністра України, зазначене у частині
другій цієї статті, стосовно персонального складу Кабінету
Міністрів України може вноситися єдиним списком. Подання також
можуть вноситися окремо на кожну посаду члена Кабінету Міністрів
України.
4. На кожну посаду члена Кабінету Міністрів України
Прем'єр-міністром України вноситься одна кандидатура.
5. Подання про призначення членів Кабінету Міністрів України
щодо кандидатів на відповідні посади вносяться разом з:
1) відомостями про громадянство;
2) відомостями про освіту;
3) відомостями про трудову діяльність і автобіографією;
4) декларацією про майно, доходи, витрати і зобов'язання
фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що
встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії
корупції" ( 3206-17 );
{ Пункт 4 частини п'ятої статті 9 в редакції Законів N 2756-VI
( 2756-17 ) від 02.12.2010, N 4661-VI ( 4661-17 ) від 24.04.2012,
N 4711-VI ( 4711-17 ) від 17.05.2012 }
5) відомостями про перебування у складі керівного органу чи
наглядової ради підприємства або організації, що має на меті
одержання прибутку;
6) відомостями про судимість кандидата.
6. За результатами розгляду подання Прем'єр-міністра України
Президент України приймає рішення щодо призначення внесених
кандидатур на посади членів Кабінету Міністрів України або доручає
Прем'єр-міністрові України внести нове подання щодо персонального
складу Кабінету Міністрів України або щодо кандидатур на окремі
посади членів Кабінету Міністрів України. Нове подання вноситься
Прем'єр-міністром України у визначений Президентом України строк
із додержанням вимог, передбачених цією статтею.
Рішення про призначення членів Кабінету Міністрів України
може прийматися як списком, так і щодо окремих посад членів
Кабінету Міністрів України.
7. Призначення на вакантну посаду члена Кабінету Міністрів
України (крім Прем'єр-міністра України) здійснюється у порядку та
з додержанням вимог, передбачених цією статтею.
8. Особа, призначена членом Кабінету Міністрів України,
набуває повноважень за посадою з моменту видання Указу Президента
України про призначення цієї особи членом Кабінету Міністрів
України.
(дальше – закон)
Б38.Поняття,ознаки,функції системи судової влади в Україні.
Згідно зі ст. 6 Конституції України, судова влада є рівноправною та самостійною гілкою влади. її існування, поряд із законодавчою та виконавчою владою, є ознакою демократичної держави. Разом з іншими гілками влади вона є складовою народовладдя та має всі ознаки державної влади: рішення, що приймаються судовими органами в межах своєї компетенції, є обов´язковими для всіх державних органів, посадових осіб і громадян; судові органи застосовують різноманітні види державного примусу; є формою соціального регулювання у відповідній сфері суспільних відносин тощо. Одночасно судовій владі властиві й специфічні ознаки:
- правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (жодний інший орган державної влади не має права взяти на себе компетенцію судової влади);
- рішення з конкретної справи може бути винесеним лише судом і є обов´язковим для виконання всіма державними органами та посадовими особами;
- тільки суд держава наділяє правом використовувати примусові повноваження державної влади;
- виняткове правове становище суду в системі державних органів визначається Конституцією України й іншими нормативними актами;
- особливий порядок формування судового корпусу, режиму його діяльності та притягнення суддів до відповідальності;
- особлива система контролю за діяльністю судової влади (тільки контроль за законністю судових рішень і дотриманням судом процедури їх прийняття).
Відокремленість судової влади тісно пов´язана з її незалежністю (виключення будь-якого впливу політичних партій, громадських рухів та їхніх лідерів на судову владу; особливий порядок фінансування суддів, їх матеріально-побутового та соціального забезпечення; заборона вимагати від суддів відомостей по суті справ, які розглядаються чи перебувають у провадженні та ін.) та самостійністю (судові функції суд не поділяє з іншими органами, а його рішення не потребують санкцій або затвердження іншими гілками влади). Проте це не означає, що суди повністю ізольовані від законодавчої та виконавчої влади (їх взаємодія здійснюється в межах законів, які гарантують незалежність судів, виділяючи їх у самостійну, відокремлену систему).
Судова влада має свої функції, до яких належать правосуддя та контроль. Визначальною є функція правосуддя, позаяк саме органи судової влади розглядають по суті правові конфлікти. Рішення суду з цивільних справ або вирок у справах кримінальних прийнято називати актами правосуддя, що з погляду їхньої обов´язковості прирівнюються до законів та забезпечуються можливістю застосування заходів державного примусу, а умисне їх невиконання чи перешкоджання їх виконанню посадовою особою має наслідком юридичну відповідальність.
Контрольна функція судової влади полягає в тому, що вона здійснює конституційний контроль; контроль за законністю й обґрунтованістю рішень і дій державних органів, посадових осіб та державних службовців у разі їх оскарження до суду; контроль за законністю й обґрунтованістю арештів і затримань, застосованих органами дізнання та досудового слідства; санкціонування проведення дій, пов´язаних з обмеженням прав громадян, передбачених статтями 29, 30, 31 Конституції України тощо.
Розділ I. ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУДОВОЇ ВЛАДИ
Стаття 1. Судова влада
1. Судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом.
2. Судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур.
3. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Стаття 2. Завдання суду
1. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 3. Судова система України
1. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції.
2. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.
3. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.
4. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
5. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України встановлюється Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України».
Стаття 4. Законодавство про судоустрій і статус суддів
1. Судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Стаття 5. Здійснення правосуддя
1. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.
2. Особи, які привласнили функції суду, несуть відповідальність, установлену законом.
3. Народ бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.
Стаття 6. Самостійність судів
1. Суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.
2. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом.
3. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
4. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів відповідно до цього Закону діє суддівське самоврядування.
Стаття 7. Право на судовий захист
1. Кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.
2. Для забезпечення справедливого та неупередженого розгляду справ у розумні строки, встановлені законом, в Україні діють суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій і Верховний Суд України.
3. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
4. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України.
Стаття 8. Право на повноважний суд
1. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
2. Суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб.
Стаття 9. Рівність перед законом і судом
1. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.
Стаття 10. Правова допомога при реалізації права на справедливий суд
1. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.
2. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Порядок та умови надання правової допомоги визначаються законом.
3. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура.
Стаття 11. Гласність і відкритість судового процесу
1. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Кожен, хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом.
2. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених процесуальним законом. Учасники судового процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відеозапису, а також транслювання судового засідання допускається за рішенням суду.
3. Розгляд справи у закритому судовому засіданні допускається за вмотивованим рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом.
4. При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальним законом.
Стаття 12. Мова судочинства і діловодства в судах
1. Судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
2. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.
3. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
4. У судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» в порядку, встановленому процесуальним законом.
5. Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Стаття 13. Обов’язковість судових рішень
1. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
2. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
3. Судові рішення інших держав є обов’язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
4. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Стаття 14. Право на оскарження судового рішення
1. Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України.
Стаття 15. Одноособовий та колегіальний розгляд справ
1. Справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, – колегією суддів, а також за участю народних засідателів і присяжних.
2. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд.
3. У судах загальної юрисдикції функціонує автоматизована система документообігу.
Персональний склад суду для розгляду конкретної справи визначається автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності розподілу справ під час реєстрації в суді позовних заяв, клопотань та скарг.
4. При визначенні персонального складу суду для розгляду конкретної справи автоматизованою системою документообігу забезпечується врахування ступеня завантаженості кожного судді, спеціалізації, а також вимог процесуального закону.
5. Положення про автоматизовану систему документообігу затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України з урахуванням специфіки спеціалізації судів.
Стаття 16. Символи судової влади
1. Символами судової влади є державні символи України – Державний Герб України і Державний Прапор України.
2. Суддя здійснює правосуддя в мантії та з нагрудним знаком. Зразки мантії та нагрудного знака затверджуються Радою суддів України.
Розділ II. СУДИ ЗАГАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ
Глава 1. Організаційні основи системи судів загальної юрисдикції
Стаття 17. Система судів загальної юрисдикції
1. Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
2. Систему судів загальної юрисдикції складають:
1) місцеві суди;
2) апеляційні суди;
3) вищі спеціалізовані суди;
4) Верховний Суд України.
Та КСУ.
37.Місцеві державні адміністрації –органи викон влади на місцях,порядок форм,повнов ,акти.
Стаття 1. Місцеві державні адміністрації та їх місце в
системі органів виконавчої влади
Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та
Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.
{ Частина перша статті 1 в редакції Закону N 2592-VI ( 2592-17 )
від 07.10.2010 }
Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої
влади і входить до системи органів виконавчої влади.
Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень
здійснює виконавчу владу на території відповідної
адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує
повноваження, делеговані їй відповідною радою.
Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та
Севастополі визначаються окремими законами України.
( Офіційне тлумачення положень частини четвертої статті 1 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 9-рп/2005 ( v009p710-05 ) від
13.10.2005 )
Стаття 2. Основні завдання місцевих державних адміністрацій
Місцеві державні адміністрації в межах відповідної
адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:
1) виконання Конституції, законів України, актів Президента
України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої
влади вищого рівня;
2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод
громадян;
3) виконання державних і регіональних програм
соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони
довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і
національних меншин - також програм їх національно-культурного
розвитку;
4) підготовку та виконання відповідних бюджетів;
5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих
відповідними радами повноважень.
Стаття 6. Акти місцевих державних адміністрацій
На виконання Конституції України, законів України, актів
Президента України, щорічного послання Президента України до
Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України,
актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних
органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують
нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень,
голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень
видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.
{ Частина перша статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законами
N 4731-VI ( 4731-17 ) від 17.05.2012, N 4875-VI ( 4875-17 ) від
05.06.2012 }
Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій,
прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на
відповідній території всіма органами, підприємствами, установами
та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Акти місцевих державних адміністрацій, які відповідно до
закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються,
приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України
"Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської
діяльності" ( 1160-15 ).
Стаття 8. Голови місцевих державних адміністрацій
Місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних
місцевих державних адміністрацій.
Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на
посаду Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України на
строк повноважень Президента України.
Стаття 10. Заступники голів місцевих державних адміністрацій
Перший заступник та заступники голів місцевих державних
адміністрацій виконують обов'язки, визначені головами відповідних
державних адміністрацій, і несуть персональну відповідальність за
стан справ на дорученій їм ділянці роботи.
Перший заступник та заступники голови обласної державної
адміністрації призначаються на посаду та звільняються з посади
головою обласної державної адміністрації за погодженням із
Кабінетом Міністрів України. Перший заступник та заступники голови
районної державної адміністрації призначаються на посаду та
звільняються з посади головою районної державної адміністрації за
погодженням з головою обласної державної адміністрації.
Стаття 11. Керівники структурних підрозділів місцевих
державних адміністрацій
{ Назва статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 4875-VI ( 4875-17 ) від 05.06.2012 }
Керівники структурних підрозділів місцевих державних
адміністрацій очолюють відповідні підрозділи і несуть персональну
відповідальність перед головами відповідних державних
адміністрацій за виконання покладених на ці підрозділи завдань.
Керівники структурних підрозділів місцевих державних
адміністрацій призначаються на посаду та звільняються з посади
головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з
органами виконавчої влади вищого рівня в порядку ( 1374-99-п ), що
визначається Кабінетом Міністрів України.
Б39. Конституційні засади правосуддя в Україні.
Характеристика засад ( принципів ) судочинства, що закріплені в Конституції України, Законі України “ Про судоустрій “, та галузевих процесуальних законах:
- законність;
- здійснення правосуддя виключно судами;
- гарантування всім суб’єктам правовідносин права на судовий захист;
- рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;
- забезпечення доведеності вини, публічність кримінального процесу;
- змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведеності перед судом їх переконливості, принцип диспозитивності;
- підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
- забезпечення обвинуваченому права на захист;
- гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
- забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
- обов’язковість рішень суду;
- державна ( національна) мова судочинства;
- всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи;
- колегіальний і одноособовий розгляд справ у суді;
- безпосередність та усність судового процесу.
Отже, конституційні засади ( принципи ) судочинства – це закріплені у Конституції та конкретизовані у Законі про судоустрій та процесуальному законодавстві основні, фундаментальні положення про мету, завдання, способи і форму діяльності суду, а також форми діяльності інших учасників судового процесу для досягнення єдиного і необхідного результату здійснення правосуддя – законного і обґрунтованого рішення суду і його виконання.
Класифікація засад ( принципів) судочинства:
1. За джерелом закріплення:
- конституційні
- закріплені у базовому Законі України “ Про судоустрій “
- закріплені у галузевих законах.
2.За предметом регулювання :
- засади організації правосуддя;
- засади здійснення правосуддя;
3. ЗА їх функціональною роллю:
- організаційні;
- організаційно-функціональні;
- функціональні.
4. За змістом та сферою поширення:
- загально- правові;
- міжгалузеві;
- галузеві;
- принципи окремих правових інститутів.
Значення конституційних засад судочинства.
1. Засади визначають нормотворчу діяльність у сфері судочинства та здійснення правосуддя.
2. Засади визначають основні методи та форми діяльності суду.
Б40.Вища рада юстиції:порядок формування,склад,функції і повноваження.
Стаття 1. Статус Вищої ради юстиції
Статус Вищої ради юстиції визначається Конституцією України
( 254к/96-ВР ) і цим Законом.
Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом,
відповідальним за формування високопрофесійного суддівського
корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено
здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття
рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо
несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну
відповідальність.
( Положення частини другої статті 1, за яким Вища рада юстиції є
органом, відповідальним за прийняття "у межах своєї компетенції"
рішень про дисциплінарну відповідальність прокурорів визнано
конституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду N 9-рп/2002
( v009p710-02 ) від 21.05.2002 )
Строк повноважень членів Вищої ради юстиції, крім тих, хто
входить до її складу за посадою, становить шість років.
Вища рада юстиції є юридичною особою, видатки на її утримання
визначаються окремо у Державному бюджеті України.
( Положення частини четвертої статті 1, згідно з яким "Вища рада
юстиції є юридичною особою" визнано конституційним згідно з
Рішенням Конституційного Суду N 9-рп/2002 ( v009p710-02 ) від
21.05.2002 )
Стаття 2. Нормативно-правові засади діяльності Вищої ради
юстиції
Повноваження, організація і порядок діяльності Вищої ради
юстиції визначаються Конституцією України, цим Законом та
регламентом Вищої ради юстиції, який затверджується на її
засіданні.
Стаття 3. Повноваження Вищої ради юстиції
Вища рада юстиції:
1) вносить подання Президенту України про призначення суддів
на посади або про звільнення їх з посад;
1-1) за поданням відповідної ради суддів призначає суддів на
посади голови суду, заступника голови суду та звільняє їх з цих
посад; { Частину першу статті 3 доповнено пунктом 1-1 згідно із
Законом N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010 - щодо набрання
чинності зміни див. п.1 розділу XII "Прикінцеві положення" Закону
N 2453-VI від 07.07.2010 }
2) розглядає справи і приймає рішення стосовно порушення
суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;
3) здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів
Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів;
4) розглядає скарги на рішення про притягнення до
дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих
судів, а також прокурорів.
Стаття 5. Склад Вищої ради юстиції
Відповідно до Конституції України Вища рада юстиції
складається з двадцяти членів.
Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів
України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних
вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої
ради юстиції по три члени, всеукраїнська конференція працівників
прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції.
До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова
Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний
прокурор України.
Стаття 8. Порядок призначення членів Вищої ради юстиції
Верховною Радою України
Члени Вищої ради юстиції призначаються Верховною Радою
України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Два із
трьох членів Вищої ради юстиції, що призначаються Верховною Радою
України, повинні бути суддями.
{ Частина перша статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010 - щодо набрання чинності
зміни див. п.1 розділу XII "Прикінцеві положення" Закону N 2453-VI
від 07.07.2010 }
Пропозиції щодо кандидатур на посади членів Вищої ради
юстиції вносяться депутатськими групами і фракціями.
Призначеним на посаду члена Вищої ради юстиції вважається
кандидат, який за результатами таємного голосування одержав
більшість голосів від конституційного складу Верховної Ради
України.
Стаття 9. Порядок призначення членів Вищої ради юстиції
Президентом України
Президент України видає указ про призначення членів Вищої
ради юстиції. Два із трьох членів Вищої ради юстиції, що
призначаються Президентом України, повинні бути суддями.
{ Стаття 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2453-VI
( 2453-17 ) від 07.07.2010 - щодо набрання чинності зміни див. п.1
розділу XII "Прикінцеві положення" Закону N 2453-VI від
07.07.2010 }
Стаття 10. Порядок призначення членів Вищої ради юстиції
з'їздом суддів України
Кандидатури на посади членів Вищої ради юстиції визначаються
з числа суддів з'їздом суддів України за пропозицією делегатів
з'їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх
делегатів з'їзду і включаються в бюлетень для прийняття рішення
з'їздом суддів України шляхом таємного голосування по кожній
кандидатурі.
{ Частина перша статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010 - щодо набрання чинності
зміни див. п.1 розділу XII "Прикінцеві положення" Закону N 2453-VI
від 07.07.2010 }
Призначеним на посаду члена Вищої ради юстиції вважається
кандидат, який за результатами таємного голосування отримав
більшість голосів від числа обраних делегатів з'їзду суддів
України. У разі якщо голосування проводиться по кандидатурах,
кількість яких перевищує квоту для призначення на посади членів
Вищої ради юстиції, призначеними вважаються кандидати, які набрали
більшість голосів щодо інших кандидатів.
За результатами голосування головуючим і секретарем з'їзду
підписуються рішення про призначення членів Вищої ради юстиції.
Порядок скликання з'їзду суддів України визначається Законом
України "Про судоустрій і статус суддів" ( 2453-17 ).
{ Частина четверта статті 10 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 4418-VI ( 4418-17 ) від 21.02.2012 }
Стаття 11. Порядок призначення членів Вищої ради юстиції
з'їздом адвокатів України
З'їзд адвокатів України призначає трьох членів Вищої ради
юстиції, один з яких призначається з числа суддів.
{ Статтю 11 доповнено новою частиною першою згідно із Законом
N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010 - щодо набрання чинності
зміни див. п.1 розділу XII "Прикінцеві положення" Закону N 2453-VI
від 07.07.2010 }
Висування кандидатів і призначення членів Вищої ради юстиції
з'їздом адвокатів України здійснюється у порядку, передбаченому
частинами першою - третьою статті 10 цього Закону, крім вимог до
кандидатів на посаду члена Вищої ради юстиції, встановлених
частиною першою цієї статті.
{ Частина друга статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010 - щодо набрання чинності
зміни див. п.1 розділу XII "Прикінцеві положення" Закону N 2453-VI
від 07.07.2010 }
Порядок скликання і проведення з’їзду адвокатів України
визначаються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську
діяльність" ( 5076-17 );
{ Частина третя статті 11 в редакції Закону N 5076-VI ( 5076-17 )
від 05.07.2012 }
{ Частину четверту статті 11 виключено на підставі Закону
N 5076-VI ( 5076-17 ) від 05.07.2012 }
таття 27. Акти Вищої ради юстиції
Вища рада юстиції приймає такі акти:
1) подання про призначення суддів;
2) подання про звільнення суддів з посади;
2-1) рішення про призначення суддів на посади голови суду,
заступника голови суду; { Частину першу статті 27 доповнено
пунктом 2-1 згідно із Законом N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010
- щодо набрання чинності зміни див. п.1 розділу XII "Прикінцеві
положення" Закону N 2453-VI від 07.07.2010 }
2-2) рішення про звільнення суддів з посад голови суду,
заступника голови суду; { Частину першу статті 27 доповнено
пунктом 2-2 згідно із Законом N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010
- щодо набрання чинності зміни див. п.1 розділу XII "Прикінцеві
положення" Закону N 2453-VI від 07.07.2010 }
3) рішення про порушення вимог щодо несумісності;
4) рішення про дисциплінарну відповідальність;
5) рішення по скарзі на рішення про притягнення до
дисциплінарної відповідальності;
6) рішення про увільнення члена Вищої ради юстиції у
випадках, передбачених у статті 18 цього Закону;
Б41.КСУ:склад,порядок формування,повноваження,акти.
Стаття 1. Статус Конституційного Суду України
Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.
Конституційний Суд України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Стаття 2. Завдання Конституційного Суду України
Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.
Стаття 13. Повноваження Конституційного Суду України
Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:
1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;
3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;
4) офіційного тлумачення Конституції та законів України;
5) відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України;
Стаття 5. Склад Конституційного Суду України
Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.
Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.
{Статтю 6 виключено на підставі Закону № 2592-VI від 07.10.2010}
Стаття 7. Порядок призначення суддів Конституційного Суду України Верховною Радою України
Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.
Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України вносить Голова Верховної Ради України, а також може вносити не менш як 1/4 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України; при цьому депутат має право поставити підпис під пропозицією про висунення лише однієї кандидатури і ці підписи депутатів не відкликаються. Відповідний Комітет Верховної Ради України подає Верховній Раді свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду судді Конституційного Суду України, внесеної у встановленому порядку.
Призначеними на посади суддів Конституційного Суду України вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їх призначення було б перевищено необхідне для призначення число суддів, щодо цих кандидатів проводиться повторне голосування.
У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду України, який призначався Верховною Радою України, Верховна Рада України призначає іншу особу на цю посаду.
{Частина четверта статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2592-VI від 07.10.2010}
За результатами голосування Головою Верховної Ради України підписуються постанови Верховної Ради України про призначення суддів Конституційного Суду України.
Акти: Стаття 61. Рішення Конституційного Суду України
Конституційний Суд України за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України приймає рішення.
{Частина перша статті 61 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1168-VI від 19.03.2009 - Закон визнано неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/2009 від 07.07.2009}
Конституційний Суд України може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині.
У разі якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповідність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, і які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку у справі, Конституційний Суд України визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними.
Стаття 62. Висновок Конституційного Суду України
Конституційний Суд України дає висновки у справах з питань:
{Абзац другий частини першої статті 62 виключено на підставі Закону № 1168-VI від 19.03.2009 - Закон визнано неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/2009 від 07.07.2009}
про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;
щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;
щодо відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України;
Б42. Форми звернення до КСУ.
ГЛАВА 6. ЗВЕРНЕННЯ ДО КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Стаття 38. Форми звернення до Конституційного Суду України
Формами звернення до Конституційного Суду України є конституційне подання та конституційне звернення.
Стаття 39. Конституційне подання
Конституційне подання - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України, конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України.
{Частина перша статті 39 в редакції Закону № 1168-VI від 19.03.2009 - Закон визнано неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/2009 від 07.07.2009}
У конституційному поданні зазначаються:
1) повне найменування органу, посадової особи, які направляють конституційне подання згідно з правом, наданим Конституцією України та цим Законом;
2) відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням;
3) повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування (у разі публікації) правового акта, конституційність якого (окремих його положень) оспорюється чи який потребує офіційного тлумачення;
4) правове обгрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта (його окремих положень) або необхідності в офіційному тлумаченні;
5) дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти права на конституційне подання (копії цих документів і матеріалів додаються);
6) перелік документів і матеріалів, що додаються.
Конституційне подання, документи та інші матеріали до нього подаються у трьох примірниках.
Стаття 40. Суб'єкти права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України
Суб'єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктом 1 статті 13 цього Закону, є Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Стаття 41. Суб'єкти права на конституційне подання з питань дачі висновків Конституційним Судом України
Суб'єктами права на конституційне подання з питань дачі висновків Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктами 2-6 статті 13 цього Закону, є:
за пунктами 2, 6 - Президент України;
за пунктами 3, 5, 6 - Верховна Рада України;
за пунктом 2 - Кабінет Міністрів України;
за пунктом 4 - Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.
{Текст статті 41 в редакції Закону № 1168-VI від 19.03.2009 - Закон визнано неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/2009 від 07.07.2009}
Стаття 42. Конституційне звернення
Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.
У конституційному зверненні зазначаються:
1) прізвище, ім'я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та місцезнаходження юридичної особи;
2) відомості про представника особи за законом або уповноваженого за дорученням;
3) статті (окремі положення) Конституції України або Закону України, тлумачення яких має бути дано Конституційним Судом України;
4) обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України;
5) дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти права на конституційне звернення (копії цих документів і матеріалів додаються);
6) перелік документів і матеріалів, що додаються.
Конституційне звернення, документи та інші матеріали до нього подаються у трьох примірниках.
Стаття 43. Суб'єкти права на конституційне звернення з питань офіційного тлумачення Конституції України та законів України
{Назва статті 43 в редакції Закону № 1168-VI від 19.03.2009 - Закон визнано неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/2009 від 07.07.2009}
Суб'єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом України у випадку, передбаченому пунктом 4 статті 13 цього Закону, є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.
Стаття 44. Відкликання конституційного подання, конституційного звернення
Конституційне подання або конституційне звернення може бути відкликане за письмовою заявою суб'єкта, який його направив до Конституційного Суду України, в будь-який час до дня розгляду на пленарному засіданні Конституційного Суду України.
Процесуальна ухвала про припинення провадження у справі за конституційним поданням, конституційним зверненням, що відкликається, приймається на засіданні Конституційного Суду України.
Провадження у справі не може бути припинено внаслідок скасування акта, що є предметом розгляду, органом, що його видав, у разі якщо на розгляді зазначеної справи наполягає один із суб'єктів права на конституційне подання.
{Статтю 44 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 1168-VI від 19.03.2009 - Закон визнано неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/2009 від 07.07.2009}
У справах за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України актів Кабінету Міністрів України відкликання конституційного подання не допускається.
Б43.Територіальний устрій та адмін.-терит поділ України.
Територія є матеріальною основою утворення, функціонування та розвитку будь-якої держави. Межі сучасної України визначаються Державним кордоном, встановленим відповідно до Закону України "Про Державний кордон України" від 4 листопада 1991 року.
Державний кордон України - це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, води, надр, повітряного простору. Державний кордон України визначає ЇЇ просторові межі, на які поширюється державна влада. Державний кордон забезпечує єдність, суверенітет і територіальну цілісність України, її політичну та економічну незалежність на геополітичній карті світу.
Україна самостійно визначає механізм поділу її території на певні частини і співвідношення влади між ними. Українська держава здійснює верховенство на всій своїй території, яка в межах існуючих кордонів є недоторканною і не може бути змінена і використана без її згоди. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах Державного кордону є цілісною та недоторканною (ст. 2 Конституції України).
У науці конституційного права інститут, що пов'язаний з поняттям території та кордонів держави, поділу її на окремі територіальні одиниці з певним правовим режимом, називається територіальним устроєм України.
Територіальний устрій України - це передбачений і гарантований Конституцією і законами України, іншими нормативно-правовими актами системний, об'єктивний, внутрішньо-єдиний порядок територіального влаштування (організації) суспільства і держави, що розуміється як співвідношення держави в цілому з її складовими частинами, розподілу компетенції між державою та територіальними одиницями. Територіальний устрій України визначається виключно законами України (п. 13 ч. 1 ст. 92 Конституції України).
Ознаки територіального устрою України:
І) передбачений і гарантований нормативно-правовими актами, тобто регулюється і охороняється ними (наприклад, розділ XI "Територіальний устрій України", розділ X "Автономна Республіка Крим" Конституції України"). Проте сьогодні немає закону України про
Севастополь, прийняття якого передбачено ч. З ст. 133 Конституції України: "Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України";
2) об'єктивний, оскільки територіальний устрій формується історично і не залежить від свідомості та волі людей;
3) внутрішньо-єдиний - історичний аспект територіального устрою зумовлює виокремлення територіальних одиниць. Єдність територіального устрою - важлива гарантія єдності держави.
Зовнішня ознака єдності опосередковує утворення держави, тобто її виокремлення або згуртування навколо відповідних центрів. Внутрішня ознака єдності вказує на неможливість довільної зміни територіального поділу держави;
4) встановлює співвідношення держави в цілому з її частинами, тобто визначає права та обов'язки держави і територіальних одиниць. Співвідношення у цьому випадку слід розуміти як визначення правового статусу держави та її територіальних одиниць. Правовий статус - це місце і роль самої держави та її територіальних одиниць у процесі здійснення публічного управління, визначені через їхні повноваження, тобто нормативно закріплені права і обов'язки.
Територіальний устрій не можна ототожнювати з державним устроєм.
Державний устрій - це влаштування держави, тобто розподіл компетенції між її загальнодержавними, центральними і місцевими органами влади. Історично склалися три форми державного устрою: унітарна держава, федерація, конфедерація.
Територіальний устрій - це територіальне влаштування держави, іншими словами це те, на що поділена держава тобто на які територіальні частини.
Проте територіальний і державний устрій тісно пов'язані між собою, оскільки органи державної влади створюються за територіальним устроєм, а також за принципом функціонального поділу.
Україна - унітарна держава (ст. 2 Конституції України).
Унітарна держава (від лат. unus - один) - це проста єдина держава, складовими якої є адміністративно-територіальні одиниці, які не наділені державним суверенітетом. За формою унітарні держави поділяються на прості та складні. Україна є складною унітарною державою, оскільки має автономне утворення - Автономну Республіку Крим.
За формою державного устрою Україна є унітарною державою, тобто такою, в якій відсутні територіальні одиниці, які б мали політичний суверенітет або самостійність. Важливо, що територіальні одиниці в унітарній державі можуть користуватися соціальним, культурним, економічним, мовним, але не політичним суверенітетом.
Україні як унітарній державі властиві такі ознаки:
* єдина загальнодержавна система органів влади; "єдине законодавство;
* єдине громадянство;
* єдина система судових, правоохоронних, контрольно-наглядових та інших органів;
* можливість укладення міжнародних договорів, розвитку міжнародних відносин з іншими державами тільки на рівні спеціально уповноважених органів державної влади;
* єдина грошова система тощо.
Разом з тим, у складі України є АРК, яка наділена лише територіальною автономією.
Територіальна автономія - головний чинник виділення АРК зі складу України, що зумовлено відокремленістю АРК від материкової частини держави. Часто територіальна автономія надається островам, півостровам, зокрема, такий статус мають острів Сицилія в Італії, Фарерські півострови в Данії.
Отже, територіальний устрій України - це територіальна організація, система взаємовідносин між державою загалом (її центральною владою) та її територіальними складовими (їх населенням, органами місцевої публічної влади).
Розділ IX
ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ
Стаття 132. Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.
Стаття 133. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.
{Офіційне тлумачення частини першої статті 133 див. в Рішенні Конституційного Суду № 11-рп/2001 від 13.07.2001}
До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.
Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.
Адміністративно-територіальний устрій України змінювався впродовж історичного розвитку залежно від завдань і функцій держав, до складу яких входила її територія. Зміни в системах адміністративних одиниць здійснюються з метою покращання організації державного механізму на місцях. Тільки протягом минулого століття відбулося кілька змін адміністративно-територіального устрою України.
На карті Адміністративно-територіальний поділ подано сучасні державні кордони, межі АР Крим, адміністративних областей і районів, тобто всіх одиниць адміністративного поділу, за якими можна визначити їх географічне положення. У складі держави – 1 автономна республіка (АР Крим), 24 адміністративні області, 490 районів, 458 міст, у тому числі 177 республіканського та обласного підпорядкування, а також Київ і Севастополь – міста, що мають спеціальний статус.
У 26 містах є поділ на райони, усього районів у цих містах – 114 (зокрема в Києві замість 14 тепер 10 районів); селищ міського типу – 886; сільських населених пунктів – 28504. Кількість адміністративно-територіальних одиниць у регіонах подано на 1 січня 2008 р.
Положення одиниць регіонального рівня можна визначити найпростіше за фоновим забарвленням їх територій, а назви – за назвами обласних центрів (окрім підписаних на карті Закарпатської і Волинської областей та Автономної Республіки Крим). Центри регіонів виділено спеціальними пунсонами. За назвами районних центрів (пунсон з крапкою всередині) можна визначити назви самих адміністративних районів. Селища міського типу від сіл відрізняються шрифтом їх назв, хоча і мають однакові із селами пунсон.
Б44.Правовий статус АРК.
Розділ X
АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ
Стаття 134. Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Стаття 135. Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України.
Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.
Стаття 136. Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, депутати якої обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п'ять років. Припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим має наслідком припинення повноважень її депутатів.
{Частина перша статті 136 в редакції Закону № 2952-VI від 01.02.2011}
Чергові вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обраної на чергових виборах.
{Статтю 136 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2952-VI від 01.02.2011}
{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 136 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2013 від 29.05.2013}
Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов'язковими до виконання в Автономній Республіці Крим.
Урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за погодженням із Президентом України.
Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції.
Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України.
Стаття 137. Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання з питань:
1) сільського господарства і лісів;
2) меліорації і кар'єрів;
3) громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва;
4) містобудування і житлового господарства;
5) туризму, готельної справи, ярмарків;
6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповідників;
7) транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів;
8) мисливства, рибальства;
9) санітарної і лікарняної служб.
З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.
Стаття 138. До відання Автономної Республіки Крим належить:
1) призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим;
2) організація та проведення місцевих референдумів;
3) управління майном, що належить Автономній Республіці Крим;
4) розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України;
5) розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля - відповідно до загальнодержавних програм;
6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів;
7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;
8) забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і використання пам'яток історії;
9) участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів;
10) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим або в окремих її місцевостях.
Законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані також інші повноваження.
Стаття 139. В Автономній Республіці Крим діє Представництво Президента України, статус якого визначається законом України.
Б45.Місцеве самоврядування в Україні: поняття,система,принципи,функції.
Розділ XI
МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ
Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
{Офіційне тлумачення частини першої статті 140 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 12-рп/2002 від 18.06.2002, № 21-рп/2003 від 25.12.2003}
Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 140 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 21-рп/2003 від 25.12.2003, № 9-рп/2005 від 13.10.2005}
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 140 див. в Рішенні Конституційного Суду № 21-рп/2003 від 25.12.2003}
Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.
{Офіційне тлумачення частини п'ятої статті 140 див. в Рішенні Конституційного Суду № 11-рп/2001 від 13.07.2001}
Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.
Стаття 141. До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п'ять років. Припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради має наслідком припинення повноважень депутатів відповідної ради.
{Частина перша статті 141 в редакції Закону № 2952-VI від 01.02.2011}
Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права обирають шляхом таємного голосування відповідно сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових виборах, становить п'ять років.
{Частина друга статті 141 в редакції Закону № 2952-VI від 01.02.2011}
Чергові вибори сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, сільських, селищних, міських голів відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень відповідної ради чи відповідного голови, обраних на чергових виборах.
{Статтю 141 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2952-VI від 01.02.2011}
{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 141 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2013 від 29.05.2013}
Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом.
Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.
{Стаття 141 в редакції, що діяла до внесення змін Законом № 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду № 20-рп/2010 від 30.09.2010}
Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
{Офіційне тлумачення частини першої статті 142 див. в Рішенні Конституційного Суду № 11-рп/2001 від 13.07.2001}
Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.
Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
{Офіційне тлумачення положень частини першої статті 143 див. в Рішенні Конституційного Суду № 10-рп/2010 від 01.04.2010}
Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.
Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.
Стаття 144. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
{Офіційне тлумачення положень статті 144 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009}
Стаття 145. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Стаття 146. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.
Принципи місцевого самоврядування – це вихідні начала, що покладені в основу організації і функціонування місцевого самоврядування та які визначають його властивості, риси та ознаки.
Принципи місцевого самоврядування встановлені Конституцією України та Європейською хартією місцевого самоврядування, а їх деталізацію та конкретизацію здійснено в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” (зокрема, стаття 4).
За ступенем узагальнення їх можна поділити на дві групи:
а) загальні принципи організації та здійснення публічної влади (всіх її форм) в Україні;
б) принципи місцевого самоврядування як специфічної форми публічної влади.
Перша група принципів визначає загальні засади організації одночасно двох форм публічної влади в Україні – державної влади і місцевого самоврядування. Вони отримали закріплення в І розділі Конституції України як засади конституційного ладу і деякі з них відтворені в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні”. До цієї групи відносяться принципи:
Б46.Терит.,орг.-правова,матеріальна і фін.основа місц самовряд.
Отже, територіальною основою місцевого самоврядування в Україні є село, селище, місто. Області та райони представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
На території сіл, селищ, міст будується власна система місцевого самоврядування, яка згідно зі ст. 141 Конституції України та ст. 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" включає: територіальну громаду, сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи згаданих рад; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
У місті з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" можуть утворюватися районні в місті ради. Останні утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який водночас є головою її виконавчого комітету.
Первинним об'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень згідно зі ст. 6 цього Закону є територіальна громада села, селища, міста.
У містах з районним поділом територіальні громади районів у містах діють як суб'єкти права власності.
Формою вирішення територіальною громадою питань місцевого зяачетппг шляхом прямого волевиявлення є місцевий референдум, предметом якого може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією і законами України до відан-
-522-
ня місцевого самоврядування, і рішення якого є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Іншою формою участі громади у вирішенні питань місцевого значення є загальні збори громадян за місцем проживання, рішення яких можуть враховуватися органами місцевого самоврядування в їх діяльності.
Нарешті, члени територіальної громади мають право місцевої ініціативи, тобто право ініціювати розгляд у раді будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.
Важливою ланкою системи місцевого самоврядування в Україні є ради — представницькі органи місцевого самоврядування. До них належать сільські, селищні, міські ради.
Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією та законами України, а також повноваження делеговані їм сільськими, селищними, міськими радами (ст. 10 Закону).
Відповідно до ст. 45 Закону сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення), районні і обласні ради складаються з депутатів, які обираються населенням відповідної території.
З метою реалізації завдань і функцій місцевого самоврядування суб'єкти місцевого самоврядування, відповідно до Конституції та законів України, здійснюють певну діяльність, яку називають організаційно-правовими формами місцевого самоврядування.
Кожному суб'єкту місцевого самоврядування властиві власні, передбачені чинним законодавством України організаційно-правові форми, які визначають оптимальний механізм для реалізації функцій місцевого самоврядування.
Основними формами безпосереднього волевиявлення територіальних громад, спрямованими на забезпечення безпосереднього здійснення ними самоврядування в межах Конституції і законів України, є місцеві вибори, референдуми, загальні збори громадян за місцем їх проживання, а також місцеві ініціативи, громадські слухання тощо.
Зокрема, важливою формою безпосереднього волевиявлення територіальної громади є прийняття нею рішень із питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування, тобто на місцевому референдумі. Місцевий референдум є формою безпосередньої демократії, зміст якої полягає у прийнятті або затвердженні членами територіальної громади найбільш важливих рішень місцевого значення шляхом прямого таємного голосування. Це форма здійснення місцевої публічної влади безпосередньо територіальними громадами в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Важливою формою безпосереднього волевиявлення територіальної громади є загальні збори громадян (ст. 8 Закону). На відміну від місцевого референдуму, який є формою вирішення питань місцевого значення шляхом голосування всіма членами територіальної громади села, селища чи міста, загальні збори громадян проводяться за місцем їх проживання у межах окремих частин сіл, селищ, міст як адміністративно-територіальних одиниць (будинків, вулиць, кварталів, мікрорайонів тощо), а тому є формою участі окремих груп членів територіальної громади в обговоренні та вирішенні питань місцевого значення.
Предметом загальних зборів громадян. по-перше, є створення з дозволу відповідної ради органів самоорганізації населення - будинкових, вуличних, квартальних комітетів, комітетів мікрорайонів та вирішення інших питань щодо керівництва цими органами і, по-друге, попереднє обговорення проектів рішень рад та їх виконавчих органів; заслуховування звітів та інформацій сільського, селищного, міського голови, керівників підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади; порушення перед відповідними органами місцевого самоврядування питань, що зачіпають колективні потреби жителів відповідного будинку, вулиці, кварталу, а також села, селища, міста загалом; обговорення питань, пов'язаних із залученням членів територіальної громади до виконання робіт з благоустрою населених пунктів тощо.
Рішення загальних зборів громадян із питань місцевого значення, які стосуються суто внутрішніх питань самоорганізації територіальної громади, її членів (виконання громадських робіт, самооподаткування. збір благодійних внесків і т. п.) та прийняті в межах законодавства, є обов'язковими для виконання органами самоорганізації населення, окремими членами територіальної громади. Рішення ж загальних зборів громадян, у яких містяться звернення чи пропозиції до відповідних рад та їх виконавчих органів, їх посадових осіб, керівників підприємств, організацій і установ, враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності.
Поширеними формами участі окремих груп членів територіальної громади в обговоренні та вирішенні питань місцевого самоврядування, що знайшли своє відображення в Законі, є місцеві ініціативи та громадські слухання (статті 9,13).
Основні засади та порядок підготовки і проведення місцевих виборів, референдумів, загальних зборів громадян за місцем їх проживання мають визначатися окремими законами, а місцевих ініціатив та громадських слухань - статутами самих територіальних громад.
Без перебільшення можна сказати, що матеріально-фінансова самостійність є необхідною умовою втілення всіх інших принципів місцевого самоврядування. Від фінансових можливостей залежить виконання реальних владних функцій органами місцевого самоврядування. Самостійність завжди буде лише формальною, якщо залишатиметься залежність у фінансовому плані.
Виняткова важливість проблем фінансової самостійності місцевих властей спонукає багатьох вчених вивчати ці питання, теоретично обґрунтовувати дефініції, визначати доцільні межі фінансової незалежності, розробляти конкретні механізми практичного втілення цього принципу.
Фінансову незалежність місцевого самоврядування можна розглядати як можливість самостійного вирішення питань комплексного фінансового забезпечення економічного та соціального розвитку даної території, що входять до компетенції відповідного рівня місцевого управління. Вона також означає, що передумовою фінансової незалежності є розумна, з точки зору економічної доцільності, децентралізація влади та адекватний розподіл повноважень, відповідальності та фінансово-економічної бази між центром і органами місцевого самоврядування. Концептуальні основи фінансової незалежності місцевого самоврядування полягають в оптимальному врахуванні інтересів держави, підприємницьких структур, населення і місцевого самоврядування. При цьому слід пам'ятати, що нічим не обмежена фінансова незалежність місцевого самоврядування має такі ж негативні ознаки, як і надмірна централізація у використанні фінансових ресурсів, що створюються на даній території.
Поряд із поняттям "фінансова незалежність" застосовується поняття "фінансова автономія" місцевих органів влади.
Головною ознакою фінансової незалежності органів місцевого самоврядування є володіння та самостійне розпорядження фінансовими ресурсами, розмір яких відповідає функціям і завданням, що покладаються на ці органи. Такі фінансові ресурси необхідні місцевим властям для реалізації намічених цілей програм економічного та соціального розвитку території відповідно до обраних пріоритетів. Фінансову незалежність слід розуміти як незалежність від загальнодержавних органів влади щодо прийняття певних рішень із проблем місцевого самоврядування і, головне, забезпечення їхнього вирішення за допомогою відповідних коштів.
Лептимність місцевого самоврядування в Україні підтверджує Конституція, а Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено систему та гарантії місцевого самоврядування, засади організації та діяльності, правового статусу та відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування.
Серед усіх принципів функціонування місцевого самоврядування, визначених цим законом, особливого значення набуває принцип правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування, яким воно наділено в межах повноважень, визначених законодавством. Правова та організаційна самостійність виявляється у наданні органам місцевого самоврядування певних владних повноважень, в межах яких вони діють самостійно, приймають відповідні правові рішення, а також несуть відповідальність за виконання цих повноважень. Крім того, органам місцевого самоврядування можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Підґрунтям правової та організаційної самостійності органів місцевого самоврядування є матеріальна та фінансова основа, до складу якої входять: . o рухоме та нерухоме майно, яке с у комунальній власності;
o доходи місцевих бюджетів;
o позабюджетні фонди (у тому числі валютні);
o інші кошти;
o земля та інші природні ресурси, що є у комунальній власності;
o об'єкти спільної власності територіальних громад, що перебувають в управлінні районних та обласних рад.
Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" легітимізується фінансова незалежність місцевого самоврядування. Це:
o самостійність розробки, розгляду, затвердження та виконання місцевих бюджетів; внесення змін до місцевих бюджетів;
o встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їхніх ставок в межах, визначених законодавством;
o надання пільг за місцевими податками та зборами;
o випуск місцевих позик, лотерей та інших цінних паперів;
o отримання позик з Інших місцевих бюджетів та інших джерел;
o передача коштів з відповідного місцевого бюджету до інших місцевих бюджетів;
o розміщення належних органам місцевого самоврядування коштів у банках, отримання відсотків, зарахування їх до доходів місцевих бюджетів;
o утворення позабюджетних цільових (у тому числі валютних) фондів;
o розпорядження комунальним майном;
o встановлення в порядку і в межах, визначених законодавством, тарифів на послуги, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності;
Стаття 16. Організаційно-правова, матеріальна і фінансова основи місцевого самоврядування
1. Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
2. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
3. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
{Частина третя статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2813-IV від 06.09.2005}
4. Рішення про наділення міських рад правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, приймається на місцевих референдумах відповідних районних у містах громад. У разі якщо територіальна громада району в місті внаслідок референдуму не прийме рішення про передачу права управління майном та фінансами відповідній міській раді, а територіальна громада міста або міська рада не прийняла рішення про створення органів місцевого самоврядування районів у місті, міська рада здійснює управління майном та фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, та несе відповідальність перед громадою відповідного району у місті.
5. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
6. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.
7. Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти.
8. Сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення) рада може наділяти частиною своїх повноважень органи самоорганізації населення, передавати їм відповідні кошти, а також матеріально-технічні та інші ресурси, необхідні для здійснення цих повноважень, здійснює контроль за їх виконанням.
9. Сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні ради мають печатки із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, рахунки в установах банків України.
Б47.Ради-предст органи місц самоврядування:види,порядок формув,повнов,акти.
Стаття 10. Ради - представницькі органи місцевого самоврядування
1. Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
2. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
3. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
4. Порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад.
5. Чисельність працівників органів місцевого самоврядування встановлюється відповідною радою у межах загальної чисельності, визначеної типовими штатами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
{Статтю 10 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008}
Стаття 11. Виконавчі органи рад
1. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
2. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
3. У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися. У цьому випадку функції виконавчого органу ради (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово.
Стаття 25. Загальна компетенція сільських, селищних, міських рад
Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
{Офіційне тлумачення положень статті 25 див. в Рішенні Конституційного Суду № 7-рп/2009 від 16.04.2009}
Стаття 26. Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад
1. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання:
1) затвердження регламенту ради;
2) утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій;
3) утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск;
4) обрання на посаду та звільнення з посади секретаря ради у порядку, передбаченому цим Законом;
{Пункт 4 частини першої статті 26 в редакції Закону № 2554-IV від 21.04.2005}
5) затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання;
{Пункт 5 частини першої статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008}
{Щодо зупинення та відновлення дії пункту 5 додатково див. Закони № 489-V від 19.12.2006, № 749-V від 15.03.2007}
6) утворення за поданням сільського, селищного, міського голови інших виконавчих органів ради;
7) затвердження плану роботи ради та заслуховування звіту про його виконання з урахуванням вимог статті 32 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності";
{Пункт 7 частини першої статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2388-VI від 01.07.2010}
8) заснування засобів масової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їх керівників;
9) заслуховування звіту сільського, селищного, міського голови про діяльність виконавчих органів ради, у тому числі щорічного звіту про здійснення державної регуляторної політики виконавчими органами відповідної ради;
{Пункт 9 частини першої статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2388-VI від 01.07.2010}
10) прийняття рішення про недовіру сільському, селищному, міському голові;
11) заслуховування звітів постійних комісій, керівників виконавчих органів ради та посадових осіб, яких вона призначає або затверджує;
12) заслуховування повідомлень депутатів про роботу в раді, виконання ними доручень ради;
13) розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по запитах;
14) прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законом;
15) скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень;
16) прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови у випадках, передбачених цим Законом;
17) визначення відповідно до закону кількісного складу ради;
18) прийняття рішення про проведення місцевого референдуму;
19) прийняття відповідно до законодавства рішень щодо організації проведення референдумів та виборів органів державної влади, місцевого самоврядування та сільського, селищного, міського голови;
20) прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення;
21) прийняття рішень про об'єднання в асоціації або вступ до асоціацій, інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування та про вихід з них;
22) затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування;
23) затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету;
24) встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України;
{Пункт 24 частини першої статті 26 в редакції Закону № 2756-VI від 02.12.2010}
25) утворення цільових фондів, затвердження положень про ці фонди;
{Пункт 25 частини першої статті 26 в редакції Закону № 2813-IV від 06.09.2005}
26) прийняття рішень щодо здійснення місцевих запозичень;
{Пункт 26 частини першої статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2457-VI від 08.07.2010}
27) прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету;
Стаття 43. Питання, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях
1. Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання:
1) обрання голови ради, відповідно заступника голови районної ради та першого заступника, заступника голови обласної ради, звільнення їх з посади;
{Пункт 1 частини першої статті 43 із змінами, внесеними згідно із Законом № 806-VI від 25.12.2008}
2) утворення, обрання і ліквідація постійних та інших комісій ради, зміна їх складу, обрання голів комісій;
3) утворення президії (колегії) ради, затвердження положення про неї;
4) затвердження за пропозицією голови ради структури виконавчого апарату ради, його чисельності, встановленої відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на утримання ради та її виконавчого комітету;
{Пункт 4 частини першої статті 43 в редакції Закону № 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008}
{Щодо зупинення та відновлення дії пункту 4 додатково див. Закони № 489-V від 19.12.2006, № 749-V від 15.03.2007}
5) затвердження регламенту ради;
6) затвердження плану роботи ради з урахуванням вимог статті 32 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", заслуховування звіту про його виконання;
{Пункт 6 частини першої статті 43 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2388-VI від 01.07.2010}
7) заснування засобів масової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їх керівників;
8) заслуховування звітів постійних комісій, керівників органів, які рада утворює, обирає та призначає;
9) розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по них;
10) прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законодавством;
11) визначення відповідно до закону кількісного складу ради;
12) прийняття за пропозицією територіальних громад рішення щодо проведення консультативного опитування з питань, які стосуються їх спільних інтересів;
13) здійснення відповідно до закону повноважень щодо організації проведення всеукраїнських референдумів та виборів органів державної влади і місцевого самоврядування;
14) затвердження відповідно до закону Положення про зміст, опис та порядок використання символіки району, області;
15) прийняття рішень щодо об'єднання в асоціації, вступ до асоціацій та інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, а також про вихід із них;
16) затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно району, області, цільових програм з інших питань, заслуховування звітів про їх виконання;
17) затвердження відповідно районних, обласних бюджетів, внесення змін до них, затвердження звітів про їх виконання;
18) розподіл переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення;
19) вирішення за дорученням відповідних рад питань про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку;
{Пункт 19 частини першої статті 43 із змінами, внесеними згідно із Законом № 997-XIV від 16.07.99}
20) вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників;
21) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;
22) вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів відповідно районного, обласного значення, а також про скасування такого дозволу;
23) встановлення правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зон санітарної охорони джерел водопостачання, обмеження або заборони використання підприємствами питної води у промислових цілях;
24) прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками історії або культури, які охороняються законом;
25) прийняття за пропозицією відповідних сільських, селищних, міських рад рішень, пов'язаних зі створенням спеціальних вільних та інших зон, зміною у статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань;
26) прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і в порядку, визначених законом;
27) прийняття рішень щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад;
28) заслуховування звітів голів місцевих державних адміністрацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, бюджету, рішень ради із зазначених питань, а також про здійснення місцевими державними адміністраціями делегованих їм радою повноважень;
{Пункт 28 частини першої статті 43 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4875-VI від 05.06.2012}
29) прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації;
30) прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів;
31) внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо голови відповідної місцевої державної адміністрації;
32) надання згоди на передачу об'єктів з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст та прийняття рішень про передачу об'єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад, у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності;
{Частину першу статті 43 доповнено пунктом 32 згідно із Законом № 163-XIV від 06.10.98, із змінами, внесеними згідно із Законом № 2182-III від 21.12.2000}
{Пункт 33 частини першої статті 43 втратив чинність у зв'язку з втратою чинності Закону № 1577-IV від 04.03.2004 на підставі Закону № 309-VI від 03.06.2008}
{Пункт 34 частини першої статті 43 втратив чинність у зв'язку з втратою чинності Закону № 1577-IV від 04.03.2004 на підставі Закону № 309-VI від 03.06.2008}
35) затвердження відповідно до закону Положення про помічника-консультанта депутата ради та опису посвідчення помічника-консультанта депутата ради;
{Частину першу статті 43 доповнено пунктом 35 згідно із Законом № 3266-IV від 22.12.2005}
36) заслуховування інформації прокурорів та керівників органів внутрішніх справ про стан законності, боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку та результати діяльності на відповідній території;
{Частину першу статті 43 доповнено пунктом 36 згідно із Законом № 2389-VI від 01.07.2010}
37) встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, які надаються підприємствами, що перебувають у спільній власності територіальних громад, представництво інтересів яких здійснює відповідна районна чи обласна рада, а також суб'єктами господарювання, що здійснюють управління (експлуатацію) цілісними майновими комплексами таких підприємств.
Стаття 45. Порядок формування рад
1. Сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення), районна, обласна рада складається з депутатів, які обираються жителями відповідного села, селища, міста, району в місті, району, області на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
{Частина перша статті 45 в редакції Закону № 806-VI від 25.12.2008}
2. Порядок організації і проведення виборів депутатів визначається законом.
3. Загальний склад ради визначається радою відповідно до закону про вибори.
4. Рада вважається повноважною за умови обрання не менш як двох третин депутатів від загального складу ради.
{Частина четверта статті 45 із змінами, внесеними згідно із Законом № 812-V від 22.03.2007}
5. У разі якщо до ради обрано менше двох третин її складу, до обрання необхідної кількості депутатів продовжує здійснювати повноваження рада попереднього скликання.
6. У разі дострокового припинення повноважень деяких депутатів, внаслідок чого до складу ради входить менш як дві третини депутатів, до обрання необхідної кількості депутатів така рада вважається повноважною за наявності більше половини депутатів від загального складу ради.
{Частина шоста статті 45 із змінами, внесеними згідно із Законом № 812-V від 22.03.2007}
7. Строк повноважень місцевої ради, обраної на чергових місцевих виборах, визначається Конституцією України.
{Частина сьома статті 45 в редакції Закону № 806-VI від 25.12.2008}
8. Повноваження місцевої ради, обраної на позачергових, повторних або перших виборах, закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної ради, обраної на наступних (чергових або позачергових) виборах.
Місцеві ради, в межах своїх повноважень, приймають нормативні акти у формі рішень. Місцева рада може приймати рішення у формі:
- ухвали — рішення ради, прийняте в межах її компетенції для досягнення певної цілі, що спричинює певні юридичні наслідки. Ці рішення є обов'язковими для виконання на території, підвідомчій раді;
- доручення—рішення ради, що стосуються органу чи посадової особи ради, і містять зобов'язання або повноваження одноразової дії;
- звернення — рішення ради, звернене до непідпорядкованих їй суб'єктів із закликом до певних дій або ініціатив;
- заяви—рішення ради, що містить у собі позиції ради з певних питань;
Б48.Викон комітети рад. Стаття 51. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті ради
1. Виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.
2. Кількісний склад виконавчого комітету визначається відповідною радою. Персональний склад виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради затверджується радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - за пропозицією голови відповідної ради.
3. Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. Міська рада утворює у складі виконавчого комітету ради орган з питань містобудування та архітектури.
{Частина третя статті 51 в редакції Закону № 862-IV від 22.05.2003; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3038-VI від 17.02.2011}
4. До складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради входить також за посадою секретар відповідної ради.
5. Очолює виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради відповідно сільський, селищний, міський голова, районної у місті ради - голова відповідної ради. У виконавчому комітеті сільської ради функції секретаря виконавчого комітету за рішенням ради може здійснювати секретар відповідної ради.
6. Особи, які входять до складу виконавчого комітету, крім тих, хто працює у виконавчих органах ради на постійній основі, на час засідань виконавчого комітету, а також для здійснення повноважень в інших випадках звільняються від виконання виробничих або службових обов'язків з відшкодуванням їм середнього заробітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов'язаних з виконанням обов'язків члена виконавчого комітету, за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.
7. На осіб, які входять до складу виконавчого комітету ради і працюють у ньому на постійній основі, поширюються вимоги щодо обмеження сумісності їх діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлені цим Законом для сільського, селищного, міського голови.
8. Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.
9. До складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради не можуть входити депутати відповідної ради, крім секретаря ради.
Стаття 52. Повноваження виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради
1. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.
2. Виконавчий комітет ради:
1) попередньо розглядає проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради;
2) координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників;
3) має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.
3. Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.
Стаття 53. Організація роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради
Основною формою роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є його засідання. Засідання виконавчого комітету скликаються відповідно сільським, селищним, міським головою (головою районної у місті ради), а в разі його відсутності чи неможливості здійснення ним цієї функції - заступником сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (районної у місті ради - заступником голови ради) в міру необхідності, але не рідше одного разу на місяць, і є правомочними, якщо в них бере участь більше половини від загального складу виконавчого комітету.
Стаття 54. Відділи, управління та інші виконавчі органи сільської, селищної, міської, районної у місті ради
1. Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
{Частина перша статті 54 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2388-VI від 01.07.2010}
2. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.
3. Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради одноособово, а у випадках, передбачених законом, - за погодженням з відповідними органами виконавчої влади.
4. Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.
Б49-50 (ЗУ «Про місц самовар)