Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
26
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ГАЙ-НИЖНИК Павло Павлович
УДК 93/99 (4/9)
ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА УРЯДУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
ГЕТЬМАНА П. СКОРОПАДСЬКОГО
( 29 квітня –грудня 1918 р. )
Спеціальність 07.00.01 –Історія України
А в т о р е ф е р а т
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Київ-2000
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України (м. Київ), у відділі вивчення та публікації зарубіжних джерел з історії України.
Науковий керівник –доктор історичних наук, професор, член-корреспондент НАН України
СОХАНЬ Павло Степанович, директор Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, завідувач відділу вивчення та публікацій зарубіжних джерел з історії України;
Офіційні опоненти:
доктор історичних наук, професор
АНДРУСИШИН Богдан Іванович, Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова; декан соціально-гуманітарного факультету, завідувач кафедри правознавства;
Захист відбудеться 18.12.2000 р. о 12 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої ради Д 26.001.20 у Київському університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).
Автореферат розісланий 16.11.2000 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
кандидат історичних наук, доцент О. І. Божко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
Структура дисертації обумовлена темою та завданням дослідження. Її загальний обсяг становить 210 сторінок. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (26 сторінок, 274 назви).
Вступ. Актуальність теми дослідження. Кошти, а відтак й фінансова політика, з давніх часів відігравали одну з провідних ролей у суспільному житті. Спосіб ведення грошової політики, обігу і створення капіталу, форма організації грошової системи невід’ємно і безпосередньо впливали на ступінь розвитку самого суспільного життя, як, втім, і воно (суспільство) зі свого боку сприяло еволюції фінансових відносин. Неуспіх у фінансовій політиці уряду державного утворення здатен призвести до економічної руїни, соціальних катаклізмів, військового знесилення і, врешті, до занепаду самої держави. Отже, успішна фінансова політика є однією з основних урядових завдань державного організму і, відповідно, однією з ознак власне самої державності, одним із гарантів державної безпеки. Від ступеня незалежності держави в справах фінансових великою мірою залежить і ступінь незалежності державної організації певного народу чи суспільства. Безумовно, фінансові аспекти державного функціонування тісно пов’язані з іншими формами і напрямками життя суспільства й державного розвитку, які, безперечно, взаємно впливають одне на одного. Фінансова політика здавна вже є складовою політики як економічної, так і суспільно-політичної і державної, вона є часткою історії народів, держав, планети. Народ, який стає на шлях створення власної державності, безумовно, стикається з проблемами організації національної грошової системи і питанням ведення державної фінансової політики. Не став винятком у цих історичних та політико-економічних закономірностях і народ України.
Радянська суспільно-політична система, що існувала в Україні понад 70 років, завдала істотного удару по розвиткові вітчизняної науки. Обмеження і заборони в певних напрямках наукової роботи торкнулися чи не всіх напрямків і галузей історичних досліджень, але, безсумнівно, найбільшого удару командно-адміністративним правлінням КПРС було завдано вивченню та аналізу революційних подій і національного державотворення 1917-1920 рр. в Україні. Особа П. Скоропадського (1873-1945) і діяльність його уряду були однією з найбільш заплямованих і оббріханих тем у радянській історіографії2.
Досі ще не існує цілісної концепції тогочасної фінансової системи й політики України як обов’язкової та комплексної складової економічної структури будь-якого суспільства. Фінансова ж політика Гетьманату 1918 р. та питання утворення структури грошової системи Української Держави й досі залишається чи не найбільш недослідженою темою в українській новітній історії. Необхідність наукового розв’язання цього питання диктується одразу низкою потреб як з огляду історичного аналізу, так і з огляду досвіду сучасної доби. Саме на час гетьманування Павла Скоропадського припадає період юридичного завершення запровадження національних грошових одиниць, започаткованих Центральною Радою (за Гетьманату було здійснено емісію гривні, 3,6 % облігацій внутрішньої позики, випуск марок-шагів тощо). Тоді ж було на практиці закладено підвалини вітчизняної грошової системи (створено Міністерство фінансів, Держбанк тощо, започатковано розв’язання питань нестачі коштів і необхідності емісій грошової маси, укладання держбюджету, вирішення земельного питання, в тому числі й з фінансового боку, кредитової політики, міжнародних фінансових угод, позик, податків і, врешті, питання шляху стабілізації національної валюти).
До наукового обігу було введено десятки невідомих раніше документальних матеріалів, які в поєднанні із здобутками вже існуючих дослідів із фінансової політики України 1917-1920 рр., допомогли авторові дисертації у прагненні вивчити об’єкт і предмет дослідження, досягти поставленої мети та завдань роботи. Таким чином, актуальність теми визначається необхідністю розв’язання й розкриття данної наукової проблеми, яка має як загальнотеоретичне, так і практичне значення.
Об’єктом дослідження є урядові фінансові інституції та установи Української Держави, їхній устрій, структуризація та штатний розпорядок.
Предметом дослідження є внутрішня і зовнішня фінансова політика уряду Української Держави та грошова система Гетьманату, її природа й характер, правова база розбудови вітчизняних фінансів і структура державного управління фінансовим господарством України початку ХХ століття. Разом із тим, уникався розгляд різноманітних грошових знаків, бонів, купонів тощо з тієї причини, що вони є об’ектом окремої історичної дисципліни –боністики.
Мета дисертаційної роботи –на основі теоретичного і науково-історичного аналізу праць попередників, документальних матеріалів створити цілісну, комплексну, системну та науково і джерельно обгрунтовану картину фінансової політики уряду П. Скоропадського.
Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати основні завдання дисертації:
- проаналізувати стан і ступінь дослідження проблеми в українській та зарубіжній історіографії, визначити рівень і повноту введення до історичного обігу джерельної бази;
- стисло охарактеризувати фінансовий стан грошового обігу в Україні у 1918 р.;
- виявити стан державно-адміністративного управління в країні після революції і хід його відновлення за Гетьманату;
- охарактеризувати правову базу розбудови грошової системи Української Держави і дослідити теоретичні підстави запровадження національних грошових знаків та фінансової системи, їхній зв'язок з тодішніми науковими фінансово-економічними, державно-грошовими та політичними поглядами у світі;
- розкрити сутність урядової фінансової політики, її підстави і доцільність.
Хронологічні рамки дисертації обмежені номінально періодом існування Гетьманату Павла Скоропадського (29 квітня –грудня 1918 р.), але практично дозволяють і зобов’язують частково, за необхідністю, розширяти їх у коротких узагальнених відступах до часів царизму та від часів Центральної Ради до деяких аспектів діяльності Директорії УНР, з метою надання дослідженню історичної цілостності у розкритті теми і довершенності форми у викладанні змісту.
Методологічні основи й логіка викладу дослідження обумовлені характером предмету дослідження, метою і завданням дисертації. Автор керувався загальнонауковими принципами історизму й об’єктивності. Широко застосовувалися порівняльно-історичний та системний методи. Це дозволило вивчати залучені джерела й літературу у комплексному плані, простежити у взаємозалежності та взаємообумовленості окремі елементи досліджуваних джерел. Застосування всього цього наукового інструментарію сприяло глибшому розкриттю проблеми, новому трактуванню низки важливих питань, що раніше ігнорувалися або спотворювалися.
Наукова новизна дисертаційної роботи визначається постановкою і втіленням авторської концепції дослідження, аналізу й викладу власного бачення фінансової політики гетьманського уряду. Автором зроблено певний внесок у вивчення теорії українських національних фінансів, уведено до наукового обігу понад сто джерел. На основі історико-політичного, джерельного (насамперед, архівного), історіографічного та економіко-теоретичного матеріалу створено цілісну картину фінансового стану країни у 1918 р. і заходів, що були застосовані Міністерством фінансів щодо його покращення і організації адміністративно-державного апарату тощо. Вперше запропоновано поділ на етапність урядової фінансової політики Гетьманату, пов'язання її з теорією тогочасної фінансової думки, розкрито рушійні підстави тих чих інших законодавчих актів, висвітлено міжнародні грошові трансакції з постановкою питання про зовнішні фінансові кредити України та ін.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що вона може сприяти широкому використанню теоретичних фактів стосовно будови грошової системи України початку ХХ ст. (зокрема металічної та субстаціональної теорії організації державних фінансів, світової практики ведення політики курсу валют і застосування їх в українській грошовій системі тощо), документальних матеріалів із міжнародної й вітчизняної фінансової політики (зокрема, невідомих досі законодавчих актів), досвіду емісій паперових грошей під час викладання курсу "Допоміжні історичні дисципліни" та на історичних факультетах. Фактичний зміст дослідження (а саме урядові постанови, закони, обсяг грошової емісійної маси тощо) може використовуватися на курсах, що торкаються грошового обігу і кредиту на економічних факультетах, історії фінансового права і податкової політики на економіко-юридичних та історії міжнародних угод, на факультетах міжнародних відносин тощо. Матеріали дисертації можуть бути використані при читанні курсів історії України, політекономії, історії дипломатії й інших дисциплін у вузах та державними відомствами.
Апробація дисертаційного матеріалу проводилася на атестаційних звітах аспірантів Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України (1995-1998 рр.), на читацькій коференції "Спогадів" П. Скоропадського (Дунаївці Хмельницької обл., 1997) та ІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 року" (Київ, Чернігів, Тростянець, 1998).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У першому розділі "Історіографія та джерельна база дисертації" висвітлюється стан наукової розробки теми, ступінь залучення до висвітлення поставленої проблеми джерельної бази, розглядаються здобутки й недоліки в існуючій історіографії фінансової політики Гетьманату. Радянська історіографія ігнорувала розгляд цього питання взагалі. Історики здебільшого лише приступили до його опрацювання в архівах.
Історіографія проблеми визначає ступінь і глибину здобутків науковців у дослідженні питання, обраного за тему дисертації, стан і рівень його висвітлення як у вітчизняній, так і у зарубіжній історичній літературі. На сьогодні в Україні з’явилися публікації, що певною мірою висвітлюють стан державних фінансів у 1918 році. Після прогошення незалежності України, з’явилися розвідки О. Краснікової та Д. Селіхова, В. Писарєва, І. Ветрова і М. Виговського, М. Дмитрієнко і О. Лисенко, В. Перепаді та інших, в яких було зроблено спроби опису окремих грошових паперових знаків України і деяких аспектів фінансової політики УНР та Гетьманату. Щодо грошових паперових знаків заслуговує на увагу докторська дисетація Р. Й. Тхоржевського “Паперові грошові знаки і бони, як історико-економічні джерела і об’єкт боністики (1917-1925)’. Важливим джерелом до ознайомлення з процесами, що відбувалися в Україні 1918 р., стало видання повним обсягом “Спогадів’’ П. Скоропадського.
Найбільший історіографічний матеріал з історії фінансів доби національного відродження належить до зарубіжної україністики. Серед літератури з фінансового питання слід виділити спогади безпосередніх учасників державтворення. Перш за все, це німецькомовна праця Х. Лебідь-Юрчика “Перший український державний бюджет на 1918 р. (Бюджет Української Держави 1918 року), опублікована 1929 р. в Берліні. Про її видання листом від 3 квітня 1927 р. М. Стороженка повідомляв Д. Дорошенко, праця якого “Історія України 1917-1923 рр.’’(т. 2) є також важливим джерелом з історії фінансової політики Гетьманату. Х. Лебідь-Юрчиком було також випущено змістовну монографію-спогади ”Бюджетове право’’, яка й досі залишається цінним дослідом з бюджетної справи. Бібліографічною рідкістю є “Финансовая политика Украины (7 ноября 1917 - 4 декабря 1919 г.)’’ Л. Нєманова. Своє бачення фінансової політики Гетьманату виклали Б. Мартос та Я. Зозуля у праці “Гроші Української Держави’’, яка, проте, висвітлює фінансову політику гетьманського уряду лише в загальних рисах.
Об’ємною є книга М. Гнатишака “Державні гроші України 1917-1920 років”.Це грунтовний опис національних цінних паперів і підбір розвідок з фінансової політики України, яким, однак, бракує вітчизняної джерельної бази. Відмітимо також цікаві, але не об’ємні за змістом і обсягом, доробки узагальнюючого й оглядового характеру Є. Гловінського, О. Війтенка, В. Ніньовського, М. Гнатишака, П. Стерча, М. Слободи, О. Соколишина, В. Трембіцького, С. Кікти та інших, які не дають широкого й глибокого розуміння перебігу, причин і потреб тої урядової політики, що проводилася урядом України в 1918 р. Відзначимо й перший каталог українських паперових грошей, виданий анонімно 1923 р. у Львові під назвою “Гроші Української Держави 1917-1920 рр.’’, який згодом було передруковано в США. Корисними для розуміння фінансово-політичних поглядів тих часів є праці відомих економістів М. Туган-Барановського і М. Тимофіїва.Така чисельність історіографічного матеріалу все ж не дає необхідного грунту для глибокого й комплексного висвітлення фінансової політики уряду Гетьмана. Значна доля вищевказаних авторів часто дублює одне одного хронологічними даними і каталогічними свідченнями емісій, описами державних грошових знаків. Дослідник одразу ж відчуває для повнішого розкриття теми потребу у джерельній базі.
Джерельне підгрунтя є найвагомішим чинником історичної науки. Одним із його складових є часописи 1918 року. Для опрацювання поставленої проблеми нами використовувалися часописи різних громадських і політичних організацій. Важливе місце посіли економічні “Известия Союза промышленности, торговли, финансов и сельского хозяйства Украины’’ та “Українська кооперація’’, в яких друкувалися аналітичні статті з поточних питань національної фінансової політики визнаних авторитетів економічної думки того часу, зокрема М. Туган-Барановського, Л. Яснопольського, Я. Діманштейна, О. Білімовича та ін. Основним же джерельно-документальним друкованим виданням з 1918 р., що використав автор став офіційний “Державний вісник’’–інформаційний орган Ради Міністрів, на шпальтах якого до відома громадян доводилися ключові законодавчі акти Української Держави.
Головними документальними джерелами при написанні дисертації стали матеріали архівних фондів. Виходячи із завдань і потреб у розкритті теми дисертації, основною архівною базою автора став Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ). Великий шар документальних джерел з фінансових справ Гетьманату зберігається у фонді Міністерства фінансів (ф. 2199), серед яких чисельні матеріали внутрішньоміністерського функціонування. Основним же фондом, який і було використано нами, є фонд Ради Міністрів Української Держави (ф. 1064). У його сховах зберігаються головні документи фінансового спрямування державної ваги з 1918 р., ухвалені урядом і затверджені Гетьманом журнали Ради Міністрів, міжнародні фінансові угоди, закони, накази, постанови, доповідні записки тощо.
Цінність цих джерел для історичної науки є не лише в тому, що вони були практично невідомими дослідникам до цього часу, але й у тому, що їхній зміст має не лише фактично визначене законодавче значення, а й грунтовні пояснення і обумовлення (зокрема у пояснювальних записках міністрів тощо) тих чи інших урядових заходів. Документи пояснюють їхне значення не лише для фінансово-економічного відродження України, а й розкривають внутрішньо-політичний і господарський стан в країні на той час на державному рівні, його зв’язок з загальним політичним курсом уряду. Використані джерела є документацію найвищого державного рівня, вони висвітлюють не лише незпосередні кроки, що були здійснені урядом, а й ті, що стояли на порядку денному перед урядовцями і, відповідно, вказують шлях до розуміння тактики і стратегії економічної політики Гетьманату взагалі й фінансової зокрема.
Другий розділ “Структура Міністерства фінансів та здійснення державної емісійної політики” складається з трьох підрозділів. Перший підрозділ “Організація Міністерства фінансів і структур державного управління у фінансовій сфері” висвітлює процес формування апарату державного керівництва у фінансовій сфері. З самого початку існування Гетьманату і до його припинення її міністром фінансів був відомий громадський діяч А. К. Ржепецький. Урядом держави одразу ж було додатково асигновано “на утримання центральних установ Міністерства, а також на неодкладні заходи” 10 млн. крб.0 Ситуацію ускладнювало протистояння новій владі в самому урядовому апараті. Одразу ж після перевороту серед урядовців почалися ширитися протигетьманські відозви й летючки, кидано заклики до саботажу та страйку1. За таких умов першим завданням міністра стало налагодження роботи урядового апарату2.
Міністерство фінансів поділялося на департаменти: Загальної канцелярії, Митних зборів, Кредитової канцелярії, Простих податків, Посередніх податків, Державної скарбниці3. При Міністерстві фінансів було збережено Експедицію заготовок державних паперів (ЕЗДП)4. Її призначення –виготовлення державних цінних паперів. З цією метою при ЕЗДП продовжив свою роботу Мистецько-гравірувальний відділ. Збережено й основні штати Держскарбниці. Її завданням було господарювання фінансами країни, забезпечення держбюджету через акумуляцію податків, інших прибутків і операцій, знаходження фондів витрат тощо. З 14 червня розпочав роботу й Головноуповноважений по управлінню й ліквідації інституцій і організацій воєнного часу5. Згідно з “Законами про тимчасовий державний устрій України”, вищою державною установою у цій сфері мала стати Фінансова рада. Сучасникам тих часів неважко було помітити, що пункти “Про Фінансову Раду” “Законів” складені на підгрунті статей “Про Комітет фінансів” Основних законів Російської імперії від 23.ІV.1906 р.. З метою вироблення заходів щодо упорядкування грошового обігу та валютної реформи, було сформовано Фінансовий комітет, який провів перше своє засідання 10 травня7. 28 червня, при Міністерстві було створено й Фінансову комісію, на обов’язки якої покладалося: “розгляд по сутності і з технічно-фінансового боку законопроектів та справ фінансового значіння, або зв’язаних з асигнуванням коштів з державного скарбу”8.
Важливе значення мало заснування 10.VIII.1918 р. Державного банку9. Основний фонд Держбанку становив 100 млн. крб., запасний –млн. крб.0. Не менш значимим для України стало й заснування 23 серпня Державного Земельного банку, завданням якого було сприяти до “створення міцних дрібних господарств і співдія підняттю виробничості сільського господарства”1. Його земельний фонд склав 142 тис. десятин вартістю 19 800 тис. крб., а резервний –млн. крб.2 Земельний банк оголосив про початок своїх операцій 1 вересня 1918 р.3
У другому підрозділі “Характер і природа українських паперових грошових знаків” висвітлюються теоретичні засади організації вітчизняних фінансів. Номінальна вартість паперових грошей усіх країн кінця ХІХ-ХХ ст. вказувалася на них у золотому еквіваленті. Подібне було здійснено і щодо українських грошових знаків. Один карбованець містив 17,424 долі золота (доля = 0,044 434 896 гр.), а гривня –,712 долі. До накопичення золотого запасу вартість національної валюти забезпечувалася природними багатствами України та її майном. Сутність такої організації державних фінансів була втілена у світовому механізмі міжнародного золотого стандарту –міжнародній валютній системі, що діяла на межі ХІХ-ХХ ст., відповідно до якої кожна країна встановлювала вартість своїх грошових одиниць у певній кількості золота. Теоретично українські грошові одиниці спиралися на функціональну економічну теорію, згідно з якою, на противагу субстаціональній (металевій) теорії, золоте покриття для державної валюти не було обов’язковим. Міністерству фінансів довелося вдосконалити й уніфікувати правові підстави випуску й забезпечення кредитових білетів і знаків Держскарбниці, що значно облегшило емісійну політику. Було розроблено й проект закону про державну грошову одиницю, якою передбачалося зробити карбованець, що однак не було втілено в життя через падіння влади П. Скоропадського.
У третьому підрозділі “Грошова (емісійна) політика уряду Української Держави” розкрито причини й обсяг надання Міністерству фінансів права випуску грошової маси й заходи, прийняті урядом для боротьби з підробкою грошових знаків і валютною спекуляцією. Після перевороту грошовою одиницею Української Держави було проголошено карбованець, але вже 31 травня уряд визнав і гривню як легальний грошовий знак. На той час в обігу вже перебували національні паперові гроші вартістю 100, 25 і 50 крб., проте уряд продовжував відчувати гостру нестачу коштів. З цієї причини Рада Міністрів вимушена була дозволити Міністерству фінансів здійснити грошову емісію. 9 травня було прийнято акт про розширення закону УНР від 30.III.1918 р. про випуск знаків Держскарбниці понад 100 млн. крб. ще на 400 млн.4. Крім того, 12 травня було затверджено емісію чотирьох серій (по 50 млн. грн. вартістю 50, 100, 200 та 1000 грн.) цінних паперів (облігацій) внутрішньої державної позики під офіційною назвою “3,6 % білет Державної Скарбниці”. Видрук їх, ухвалений за УНР ще 30.III.1918 р. на суму 100 млн. крб., було замовлено Центральною Радою в Берліні5. Уряд Гетьмана лише збільшив обсяг їхнього випуску до 500 млн. крб. (1 млрд. грн.) і дозволив розпочати емісію з 31.V.1918 р. Позика була короткотерміновою (на 3,5 роки) до 2.I.1922 р. Держава зобов’язувалася викупити білети позики до 2.I.1933 р. У зв’язку ж з тим, що в обігу відчувалася нестача дрібних грошей, населення використовувало купони облігацій як платний засіб, в наслідок чого вони набули якості певного сурогату паперових грошей. Незабаром реалії життя виявили, що суми в 1 млрд. грн. замало для нормального грошового обігу й 9 липня урядом було надано Держбанкові право здійснити другу емісію 3,6 % білетів ще на 1 млрд. грн., яку й було розпочато з 5.VIII.1918 р.6. За Гетьманату їх випущено на суму 1 004 650 000 грн., а всього їх було видруковано на 2 097 004 452 грн.6. Влітку виявилася нова потреба у випуску грошової маси. Міністр фінансів зазначав, що незважаючи на те, що на 30 червня до обігу вже було випущено 350 млн. крб., “між тим все ж таки почувається велика потреба в грошових знаках”.7 9.VII.1918 р. Міністерство фінансів отримало право здійснити нову емісію знаків Держскарбниці на 500 млн. крб.8.
Першу партію національних паперових грошових знаків було видруковано в берлінській “Reichsdrukerei” у гривневих номіналах9. Восени урядом було здійснено емісії державних кредитових білетів, з яких шість вартістю у 2, 10, 100, 500, 1 тис., 2 тис. грн. (17 жовтня) і одну (13 листопада) –у 1 тис. крб. За Гетьманату певний час перебували в обігу й емітовані за УНР кредитові білети вартістю 100 крб. (зразка 1917 р.), що були випущені на суму 532 500 тис. крб. та знаки Держскарбниці вартістю 25 і 50 крб. сумою 58 920 тис. крб., які, на відміну від продукції берлінської держдрукарні, не мали захисних водяних знаків. Згодом їхні підробки почали з’являтися на грошовому ринку України. З цієї причини було розпочато їх вилучення з нього. 28 вересня, зокрема, розпочалося вилучення банкнотів у 100 крб. (вилучено 45 % їхньої маси, а саме сумою 22 694 100 крб.), а з 1 листопада цей номінал було анулювано. Загалом же за Гетьманату було випущено кредитових білетів на суму 206 586 000 крб. та знаків Держскарбниці –на 2 457 474 100 крб.0. Крім цих грошових знаків оберталися й розмінні марки-шаги, яких за Гетьманату було випущено до обігу на 12 133 275 крб.1. Їхню правову роль визначала затверджена 8.VII.1918 р. Постанова про порядок забезпечення розмінних марок, які були випущені згідно із законом Центральної Ради від 18.IV.1918 року2. Розмінні марки-шаги прирівнювались у своєму забезпеченні до кредитових білетів, а до обігу вони почали поступати з 18 липня того ж року3.
Загалом же за час існування Української Держави до обігу було випущено грошових знаків на суму 2 653 499 275 крб. (без врахування вилучених 100 крб. купюр)4. З метою виявлення фальшивих грошей 10 серпня Міністерство юстиції видало Закон про тимчасовий порядок обстеження фальшивих монет та кредитових паперів5. 8 липня було прийнято й Постанову про міри боротьби з спекуляцією закордонною валютою, згідно з якою заборонялася купівля і продаж іноземної валюти на суму більш як 1 000 крб. у невстановлених місцях.6 Втім, цих заходів виявилось недостатньо, а часу на запровадження нових вже не було.
У третьому розділі “Міжнародні фінансові угоди та позики Гетьманату 1918 року” висвітлено зміст та результати фінансових угод Української Держави з Німеччиною й Австро-Угорщиною (перший підрозділ) та фінансові взаємини уряду Гетьмана з державними організмами, що утворилися на терені колишньої Російської імперії (другий підрозділ). 15 травня Україною було підписано фінансову угоду з Німеччиною та Австро-Угорщиною, згідно з якою було визначено досить вигідний для неї розрахунковий валютний курс, який становив: 2 крони за 1 крб. та 1,33 /марки за 1 крб (або 0,665 марки за 1 грн.). Крім того, Україна зобов’язувалася надати цим країнам в позику 400 млн. крб. З цієї суми половина кредитувалася гетьманському уряду у вигляді українських державних авуарів у Рейхсбанку в Берліні і в Держбанку Австро-Угорщини у Відні та Будапешті. Решта (50 %) білетів Держскарбниці Україна мала отримати: половину під 4,5 % двохрічними німецькими білетами Держскарбниці та іншу половину австро-угорськими7. Ця трансакція значно зміцнила авторитет вітчизняної валюти в центральноєвропейських країнах. Згідно з новою угодою (від 10 вересня) Україна зобов’язувалася надати повністю або частково до 30.VI.1919 р. вищевказаним державам в позику 1 млрд. 600 млн. крб. за курсом 0,85 крб. за марку та 0,50 за крону. В новій угоді відсотки визначалися у 3,5 %. Крім того Німеччина зобов’язувалася до 1.I.1919 р. збільшити прийняті нею замовленя на видрук українських паперових грошей до суми в 5 млрд. 750 млн. крб. (11,5 млрд. грн.)8. Внаслідок цих угод на 14.I.1919 р. зовнішні платежі України, наприклад, у Німеччині в марковому еквіваленті становили 452 млн. 945 тисяч9. Таким чином, ці кошти становили на той час зовнішній державний борг Німеччини Україні. Подібні зовнішні фінансові платежі існували й у банках Австрії та Угорщини.
Фінансові взаємини Гетьманату з крайовими урядами, що утворилися на терені колишньої Російської імперії не набули вагомих міждержавних масштабів. Через незавершеність переговорного процесу з більшовицькою Росією між Українською Державою і РРФСР не було укладено фінансового договору. Восени 1918 р. намітилося зближення України з антибільшовицькими урядами, що виникли на південному сході Росії. Тісні торгівельно-економічні відносини Гетьманатом було встановлено з Всевеликим військом Донським. 29 жовтня Україною для Дону було відкрито кредит на 10 млн. крб. для відновлення перевозочних операцій. Подібну ж угоду було укладено і з кубанським урядом0. 15.XI.1918 р. Гетьманом було затверджено таємну постанову про асигнування 10 млн. крб. на організацію Південної армії. Ці кошти призначалися “для передачі їх Урядові Всевеликого війська Донського”1. Разом з тим, Україна відмовила у грошовій допомозі Астраханському крайовому урядові2. В скрутні для Гетьманату часи, 27.XI.1918 р., незважаючи на непримириме ставлення А. Дєнікіна до державної України, уряд задовольнив прохання командування Добровольчої армії (очевидно, з огляду на військово-політичну ситуацію) про надання йому в позику 10 млн. крб.3. Крім того, в позику Грузинській республіці 20 липня було надано 50 тис. крб.4, а 25 листопада уряд ухвалив надати позику у 100 тис. крб. в розпорядження польського надзвичайного посланця5. Більш вагомих угод у фінансовій сфері (подібних до договорів з Центральними державами за змістом, обсягом, політичною та економічною вагою) Гетьманатом так і не було підписано з жодною з країн близького чи далекого зарубіжжя.
Четвертий розділ “Реформа грошової системи України. Податки і укладання бюджету" включає в себе два підрозділи: “Реформа фінансової системи. Вихід україни з рубльової зони” та “Податкова політика Гетьманату. Створення державного бюджету”. Самостійність держави передбачає і незалежність її фінансової системи. Кількість різноманітних російських грошей (т. зв. романівок, думських, керенок тощо) в Україні постійно зростала, досягнувши на 1.VI.1918 р. 10 млрд. 447 млн. крб.6. Рубльова маса в Україні невпинно збільшувалася, в той час як вартість рубля стрімко падала (купівельна спроможність рубля впала до 6-7 коп.)7 і, знаходячись у рівному паритеті з карбованцем, тягнула донизу і його. У 1918 р. на порядок денний постало питання про необхідність унезалежнення української грошової системи від впливу рубля. Передбачалося накопичити близько 1 млрд. крб і лише потім безперешкодно розпочати обмін рублів на українські гроші8. 14 серпня було обмежено ввезення в Україну 5 % серій зобов’язань російської Держскарбниці, а законом від 14 жовтня 1918 р. наказувалось надати до штемпелювання всі 5 % короткотермінові зобов’язання до 15 листопада9. 5.XI.1918 р. було затверджено закон про обов’язкове надання до обміну кредитових білетів вартістю 250 руб., а 7.XI.1918 р. ухвалено закон про припинення обігу знаків вартістю 20 і 40 руб.0. Тоді ж з’явилося розпорядження міністра фінансів про штемпелювання білетів вартістю 1 тис. руб. зразка 1917 р. 8 грудня Міністерство фінансів отримало право на цілковите вилучення з обігу будь-яких російських цінних паперів, 2 грудня уряд ухвалив рішення проштемпелювати всі без вийнятку російські грошові знаки1. Завершити заплановані заходи щодо виходу України з рубльової зони у 1918 р. не вдалося, однак процес цей було доведено до логічного кінця Директорією у січні 1919 р.
Основним джерелом прибутків до держбюджету є податкові надходження. Надходження податків за Гетьманату налагоджувалося, перш за все, не шляхом їхнього структурного вдосконалення, а в основному підвищенням ставок вже існуючих та відновленням механізму їх стягнення. Податкова база бюджетних надходжень спиралася в своїй основі на правову базу Російської імперії. Серед неї, зокрема, на Статут про подохідний податок від 6.IV.1916 р. (із змінами згідно з урядовою постановою від 20.X.1918 р.), Статут про прості податки від 1814 р. (із змінами від 30.VIII.1918 р.)2 чи, скажімо, на “Устав об акцызных сборах” від 1901 р. (із змінами від 4.X.1918 р.) тощо. Збільшено кілька промислових податків (25 травня, 30 серпня), 15 серпня підвищено ставки оплати зі страхування майна, в 1,5 рази підвищено збір із грошових капіталів і в 2-3 рази –ставки гербової оплати (10 вересня). В листопаді черговий раз підвищено поштово-телеграфний тариф. Було піднято акцизні збори на пиво, дріжжі, цигаркові гільзи, бібулу, нафтові продукти, сірники, тютюн. Започатковано акциз на виноградне вино та чай. Великі прибутки до бюджету давали державні монополії. Найбільші з них (понад / від усіх) було отримано від цукрової –млн. крб. Горілчана монополія (запроваджена 31 липня) до жовтня 1918 р. дала чистого прибутку 87 млн. крб. Акцизні ж збори від посередніх податків принесли 180 млн. крб., з яких 148 млн. крб. надійшло від акцизу на тютюн3. Проте, на нашу думку, за умов тривалішого існування державності зі стабілізацією внутрішньої ситуації та відродженням економіки відбулося б і вдосконалення податкової політики, до чого в Україні були й перспективи, й підстави.
На традиції й закони бюджетного права Росії базувалася праця й з укладання бюджета Української Держави. Російське ж бюджетне право мало в основі загальні кошторисні правила від 22.V.1862 р. та правила про порядок державного розпису прибутків і видатків та про асигнування із скарбу видатків розписом не передбачених від 8.III.1906 р.4. Вже 3.V.1918 р. Міністерство фінансів наказало всім урядовим відомствам надіслати до створеної при ньому Фінансової комісії всі кошториси до 7 липня, в яких мали бути зафіксовані всі їхні видатки та прибутки від 1.I.1918 р. Зазначені кошториси, однак, надійшли лише у вересні, і праця фахівців над бюджетом розпочалася тільки восени і була завершена наприкінці року. Правда, тепер він вже являв собою швидше зведення річних державних прибутків і видатків, ніж повноцінний бюджет. Загальна сума бюджетних прибутків держави дорівнювала 3 млрд. 179 млн. 680 тис. крб., видатків же –млрд. 346 млн. 735 тис. крб.5. 14 грудня 1918 р. Гетьманат припинив існування і уряд так і не встиг затвердити український державний бюджет. Втім, праця фахівців над його зведенням не виявилася марною, 24.I.1919 р. цей проект бюджету було затверджено як держбюджет УНР.
У висновках підведено підсумки фінансової політики уряду Української Держави.
- Вітчизняна і зарубіжна історіографія не дає повного розуміння фінансової політики уряду П. Скоропадського, в ній не розкрито широких її аспектів, причин та наслідків тих чи інших урядових заходів. У зв’язку з закритістю для дослідників можливості глибокого опрацювання архівнив фондів за існування СРСР діяльність Гетьмана та його уряду розглядалася на обмеженій джерельній базі взагалі і у сфері фінансової політики зокрема. Лише за останні роки науковці здобули можливість скористатися архівними документами. За таких умов питання висвітлено на недостатньому рівні й тому попередні наукові розробки з проблеми вітчизняного державотворення у фінансовій сфері не дають повного розуміння політики Гетьманату в цьому напрямкові державної розбудови і потребували опрацювання нового шару архівно-джерельної бази.
- Фінансовий ринок України на час приходу до влади П. Скоропадського практично не контролювався державними установами. В той час як у обігу перебувала надзвичайно велика маса різноманітних паперових грошових знаків (від рублів думських і т. зв. “керенок”, бонів і грошових сурогатів місцевих самоврядувань до карбованців УНР), сам уряд відчував надзвичайну нестачу коштів. Нестримна інфляція, що спіткала російський рубль, який вільно обертався в Україні, руйнувала вітчизняний фінансовий ринок, знецінювала нову національну валюту, державне грошове господарство було розладнане й знаходилося у стадії поступового остаточного занепаду.
- Протягом короткого періоду існування Гетьманату не було здійснено якихось нових чи оригінальних фінансових започаткувань або комбінацій. Проте, попри всі соціально-політичні та економічні труднощі й негаразди (іноземна окупація, економічна криза, занепад системи податкових зборів, розлад управлінської мережі на місцях, зумовлених світовою війною й революційними подіями тощо), урядову фінансову політику було спрямовано в руслі відносно обмеженої вимушеної емісії, налагодження управлінських структур (департаментів Міністерства фінансів, створення Державного банку, податкових органів тощо), активної міжнародної грошової політики, розвитку банківської справи, виходу України з російської рубльової зони й свободи приватної ініціативи. Разом із тим, існували чималі недоліки, уникнути яких за нетривкий термін становлення Української Держави тодішні керівники країни не спромоглися, а виправити не встигли. Серед них, зокрема, зумовлені політичними причинами поступки Німеччині та Австро-Угорщини на переговорах із фінансових питань, незавершеність виходу з рубльової зони, опертя в урядовій податковій і бюджетній політиці на недосконалі дореволюційні закони тощо.
- Історія формування вітчизняної фінансової системи й політики уявляється нам як перенесення прийнятої тодішнім фінансовим світом форми російського зразка на український грунт. Разом з тим, враховуючи соціально-економічні й політичні обставини, в яких опинився Гетьманат, така організація й початковий розвиток грошової політики України здаються нам не лише єдино можливими в той час, а й логічними. Сподіватися на швидкий прогрес у цій галузі державних справ було б наївним романтизмом. Фінансове господарство США тієї доби за умов не зруйнованого соціальними і воєнними катаклізмами державно-економічного ладу налагодилося наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., наприклад, лише внаслідок низки послідовних реформ6.
- Фінансова політика уряду Гетьманату не була ідеальною. Зваження її прибутків і втрат у цій сфері державної розбудови дають нам право заключити, що була вона, в своєму загалові, політикою здорового глузду й обмежених можливостей, зумовлених історичними обставинами; плодом консервативної фінансово-економічної думки її провідників, еволюція якої не відбулася через соціально-політичні потрясіння, які були викликані війною та революцією, що прокотилися Україною і зруйнували не лише Гетьманат, а й знищили згодом і саму українську державність.
Основні положення дисертації викладені в публікаціях:
1. Теоретичні засади фінансової системи Української держави у 1917-1919 рр. // Український історичний журнал. - 1998. - № 4. - С. 3-17.
. Державний Земельний банк Української Держави –грошовий і операційний рушій селянської реформи 1918 року // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - Т. 3. - К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 1999. - С. 437-444.
. Фінансова політика уряду Української Держави 1918 р. // Студії з архівної справи та документознавства. - Т. 5. Друга Міжнародна наукова конференція “Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 року”. - К.: Головне архівне управління України, Український державний науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, 1999. - С. 102-108.
. Фінансова комісія Української Держави 1918-го року: структура, функція, завдання // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - Т. 4. - К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 1999. - С. 221-224.
5. Міжнародні фінансові угоди України за Гетьманату П. Скоропадського 1918 року // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія: історія, економіка, філософія. - Вип. 4. Український консерватизм і гетьманський рух: історія, ідеологія, політика. - К., 2000. - С. 264-284.
6. Таємні видатки Гетьманату П. Скоропадського // Київська старовина. - 2000. - № 4. - С. 44-51.
7. Торгівельно-промислова політика уряду Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського 1918 р. // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - Т. 2. - К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 1997. - С. 353-396.
. Фінансова політика Української Центральної Ради (1917-1918) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - Т. 3. - К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 1999. - С. 356-400.
9. Вихід України в 1917-1919 рр. з російської рубльової зони // Фінанси України. - 1997. - № 10. - С. 120-123.
. Марки-шаги –грошові знаки державної України 1917-1920 років // Фінанси України. - 1997. - № 4. - С. 112-114.
. Міжнародні фінансові угоди України за Гетьманату. Фінансова угода від 15 травня 1918 року // Фінанси України. - 1999. - № 7. - С. 90-94.
. Облігації внутрішньої позики Української держави 1918 року // Фінанси України. - 1918. - № 11. - С. 96-99.
. Фінансова політика уряду Української Держави у період Гетьманату 1918 року // Фінанси України. - 1996. - № 12. - С. 107-112.
Анотація
Гай-Нижник П. П. Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана П. Скоропадського (29 квітня –грудня 1918 р.). –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. –Історія України. –Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2000.
У дисертації проаналізовано комплекс документів з історії фінансової політики уряду України та створення національної грошової системи у період Гетьманату П. Скоропадського. Дисертантом зроблено історіографічний та джерелознавчий аналіз маловідомих і невідомих архівних документів. Створено комплексну картину урядової фінансової політики у 1918 р. (емісійної, банківської, кредитової, податкової тощо). В роботі відтворено структуру фінансово-адміністративних органів державного управління та влади, процес формування вітчизняної грошової системи в Українській Державі, як складову створення національної фінансової системи доби визвольних змагань 1917-1923 рр. та загальноукраїнського державотворчого процесу, розкрито їхні теоретичні засади в контексті російської державно-фінансової структури й міжнародної фінансово-економічної думки.
Ключові слова: Українська Держава, Міністерство фінансів, фінансова політика, емісійна політика, грошова система, грошовий знак, податкова політика, державний бюджет, карбованець, гривня, марки-шаги.
Аннотация
Гай-Ныжнык П. П. Финансовая политика правительства Украинской Державы Гетмана П. Скоропадского (29 апреля –декарбря 1918 г.). –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. –История Украины. –Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2000.
Диссертация посвящена исследованию финансовой политики правительства Украинской Державы Гетмана Павла Скоропадского (29 апреля –декабря 1918 г.). В рукописи диссертации на широкой документальной основе исследуются разносторонние процессы в финансовой политике гетманской Украины в 1918 г. Анализируется её как внутренняя, так и внешняя финансовая политика, уточняются данные емиссионных випусков, денежной массы, формы и состава межденародных финансовых трансакций, конкретизируется административное устройство институтов финансового управления государством. На основе анализа новых данных (архивных документов, которые впервые используются в научном обороте) объясняются причины и формы определённых правительственных мер, которые были предприняты им в гетманский период.
В диссертации проанализирован комплекс документов по истории финансовой политики правительства Украины и создания национальной денежной системы в период Гетманата П. Скоропадского. Диссертантом сделан историографический и источниковедческий анализ малоизвестных и неизвестных архивных документов. Создано комплексную картину правительственной финансовой политики в 1918 г. (эмиссионной, банковской, кредитной, налоговой и т. д.). В работе возсоздано структуру финансово-административных органов государственного управления и власти, процес формирования отечественной денежной системы в Украинской Державе, как составной создания национальной финансовой системы епохи освободительных усилий 1917-1923 гг. и общеукраинского государственно-созидательного процесса, раскрыто их теоретические основы в контексте российской государственно-финансовой структуры и международной финансово-экономической мысли.
В диссертации отмечается, что финансовая политика украинского правительства в период с 29 апреля по 14 декабря 1918 г. была логически продумана и реально внедряемой на тот отрезок исторических и политических событий и ситуации, в каких оказалась Украина во время Гетманата П. Скоропадского.
Ключевые слова: Украинская Держава, Министерство финансов, финансовая политика, эмиссионная политика, денежная система, денежный знак, налоговая политика, государственный бюджет, карбованец, гривня, марки-шаги.
Аnnotation
Hai-Nyzhnyk P. P. Financial police оf Government Ukrainian State headed by Hetman P. Skoropads’ky (29 aprill –december of 1918). –Manuscript.
The thesis submitted for a Candidate of History Degree (speciality 07.00.01. –History of Ukraine). – Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, 2000.
The dissertation to be analyses a complex of documents on the history of financical policy of Ukrainian Government and the creations of the national monetary system in the period of P. Skoropadsky’s Hetmanate. The thesis analyses a couplex of documents on the history of the Ukrainian Government’s financial policy and the creation of the national monetary system in the period of P. Skoropadsky’s Hetmanate. The candidate for the thesis has made historiographic and source-study analysis of little-known and unknown files from the State archives. A complex picture of the government’s financical policy in 1918 (emission, banking, credit, taxation, etc.) has been created. The work contains reconstruction of the structuze of the state financical and administrative bodies, as well as of the process of forming the national monetary system in the Ukrainian State, as a component part in creating the national financical system in the fiwe of the liberation war of 1917-1923 and the all –Ukrainian State – formation process. The theoretical foundations of the above have been wade clear in the context of botl the Russian State and financical structure and the international financical and economic thought.
The key-words: Ukrainian State, Ministry of finance, financical policy, emission policy, monetary system, bank note, fax policy, state budget, karbovanets, gryvnya, marky-shagy.
2 Пеленський Я. Гетьманат П. Скоропадського. Міфи і дійсність // Останній Гетьман. Ювілейний збірник пам’яті Павла Скоропадського. - К.: Академпрес, 1993. - С. 5-13.
Державний вісник. - 1918. - 31 травня.
Войнаренко О. З Гетьманських часів. Спогади самовидця з року 1918. - Детройд, 1950. - С. 13.
Скоропадський П. Вказана праця. - С. 194.
Державний вісник. - 1918. - 29 липня; - 10 вересня.
Гнатишак М. Вказ. прця. - С. 189.
Дорошенко Д. Вказ. праця. - С. 275-277.
Гольденвейзер А. А. Из киевских воспоминаний (1917-1920 гг.) // Революция на Украине по мемуарам белых. - М. - Л., 1930. - С. 37.
Известия Союза промышленности, торговли, финансов и сельского хозяйства Украины. - 1918. - 12 травня.
ЦДАВОВ України. - Ф. 1064, оп. 1, спр. 1, арк. 60-60 зв.
Державний вісник. - 1918. - 17 серпня.
ЦДАВОВ України. - Ф. 1064, оп.1, спр. 71, арк. 22-24.
ЦДАВОВ України. - Ф. 1064, оп. 1, спр. 2, арк. 26 зв.
Державний вісник. - 1918. - 6 вересня.
Державний вісник. - 1918. - 13 жовтня.
Дорошенко Д. Вказ. праця. - С. 273; Неманов Л. М. Вказ. праця. - С. 46.
Кікта С. Вказ. праця. - С. 16.
Там само.
Дорошенко Д. Вказ. праця. - С. 281-282.
ЦДАВОВ України. - Ф. 1064, оп. 1, спр. 157, арк. 2.
Там само. - Арк. 1.
Дмитрієнко М. Ф., Лисенко О. Ю. Вказ праця. - С. 35; Кікта С. Вказ праця. - С. 17.
Неманов Л. М. Вказ. праця. - С. 46.
Там само. - С. 18.
ЦДАВОВ України. - Ф. 1064, оп. 1, спр. 62, арк. 2.
Гнатишак М. Вказ праця. - С. 90-91.
Неманов Л. М. - С. 46.
Державний вісник. - 1918. - 15 серпня.
Державний вісник. - 1918. - 18 липня; ЦДАВОВ України. - Ф. 1064, оп. 1, спр. 45, арк. 1.
ЦДАВОВ України. - Ф. 1064, оп. 1, спр. 15, арк. 44-45 зв.
Неманов Л. М. Вказ. праця. - С. 209-211.
Перепадя В. Вказ. праця. - С. 5.
Неманов Л. М. Вказ. праця. - С. 113.
ЦДАВОВ України. - Ф. 1064, оп. 1, спр. 92, арк. 8.
Там само. - Спр. 7, арк. 48 зв.
Там само. - Спр. 92, арк. 14.
Там само. - Спр. 274, арк. 1.
Там само. - Спр. 7, арк. 61 зв.
Гловінський Є. Вказ. праця. - С. 17.
Тхоржевський Р. Й. Вказ. праця. - С. 33.
Скоропадський П. Вказ. праця. - С. 193-194.
Державний вісник. - 1918. - 16 жовтня.
Неманов Л. М. Вказ. праця. - С. 195.
Гнатишак М. Вказ. праця. - С. 211, 221.
Державний вісник. - 1918. - 10 вересня.
Гловінський Є. Вказ. праця. - С. 20.
Там само.
Енциклопедія українознавства. - Т. 2. - К., 1995. - С. 514; Дорошенко Д. Вказ. праця. - С. 278-282.
Тимофіїв М. Вказ. праця. - С. 80.