Будь умным!

У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

модульною системою навчання для студентів напрямів підготовки6

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Имя

Выберите тип работы:

Принимаю Политику конфиденциальности

Скидка 25% при заказе до 9.11.2024

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКООПСПІЛКИ

«ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ»

Кафедра загальноінженерних дисциплін

ІНЖЕНЕРНЕ ОБЛАДНАННЯ БУДІВЕЛЬ

Навчально-методичний посібник
для самостійного вивчення дисципліни
за кредитно-модульною системою навчання

для студентів напрямів підготовки
6.140101, 6.140101і «Готельно-ресторанна справа»

Полтава

РВВ ПУЕТ

2011

Автори: Яхін С.В. – доцент кафедри загальноінженерних дисциплін Полтавського університету економіки і торгівлі, к.т.н.,

Володько О.В. – асистент кафедри загальноінженерних дисциплін Полтавського університету економіки і торгівлі.

Рецензенти: Горик О.В. – зав. кафедри загальнотехнічних дисциплін Полтавської державної аграрної академії, д.т.н., професор;

Карпенко В.Д. – доцент кафедри технології та організації ресторанного господарства Полтавського університету економіки і торгівлі, к.т.н.

Розглянуто та рекомендовано до друку

на засіданні кафедри

загальноінженерних дисциплін

Протокол №__ від ________ 20__ р.

Зав. кафедрою

__________________ З.М. Гайворонська

“Узгоджено”

Декан факультету харчових технологій,

готельно-ресторанного та туристичного бізнесу

________________ В.Г. Шкарупа

“___” ___________________20__ р.

“Узгоджено”

Директор навчального центру

__________________ Н.В. Герман

“___” __________________ 20__ р.

Начальник НМЦ управління якістю

діяльності

__________________Н.І. Огуй

"___"___________________20__р.

ВСТУП

Курс «Інженерне обладнання будівель» передбачає набуття теоретичних і практичних навичок самостійного вирішення питань, пов'язаних з функціонуванням різноманітних видів інженерного обладнання будівель у готельному і ресторанному господарстві. Це сприятиме покращанню якості обслуговування, забезпеченню комфортного внутрішнього середовища.

Метою дисципліни «Інженерне обладнання будівель» є формування у студентів знань та навичок з питань призначення, класифікації, улаштування, основних елементів, характеристик інженерних мереж, джерел тепло- , газо-, водо-, електропостачання, методів очистки стічних вод, способів прокладання і послідовності розташування мереж в підземному просторі з ув’язкою з озелененням і благоустроєм, а також проектуванням внутрішніх інженерних систем. Оволодіння сучасними методами, формами організації, планування, управління і контролю в галузі майбутньої професії, формування професійних вмінь і навичок для прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи в реальних умовах, виховання потреби систематичного поновлення своїх знань та творчого їх застосування у практичній діяльності.

Завдання – надати студентам комплекс необхідних знань щодо інженерного обладнання закладів готельного та ресторанного господарства.

Під час вивчення цієї дисципліни студенти повинні:

знати:

види, призначення та сфери використання різних видів інженерного обладнання у готельному та ресторанному господарстві;

будову, принцип дії, технічні характеристики інженерного обладнання, основні фактори, що впливають на ефективність його функціонування;

вимоги щодо проектування і ефективної експлуатації інженерного обладнання будівель;

методики розрахунку витрат води і енергоресурсів з укрупненими показниками.

вміти:

кваліфіковано вирішувати питання раціональної експлуатації інженерних систем і обладнання закладу;

організовувати ремонт і заміну окремих видів обладнання;

виконувати розрахунок кількості електроенергії, тепла, холодної і гарячої води, необхідних для забезпечення ефективної роботи закладу;

розробляти завдання на проектування окремих інженерних систем будівлі, проведення технічного переоснащення готельно-ресторанних комплексів та їх реконструкції.

Під час вивчення курсу студенти виконують розрахунково-графічну роботу.

Навчальна програма курсу

"ІНЖЕНЕРНЕ ОБЛАДНАННЯ БУДІВЕЛЬ"

для студентів напрямів:

6.140101 “Готельно-ресторанна справа”

6.140101і “Готельно-ресторанна справа”

Зміст і задачі курсу. Короткий огляд розвитку проектування та експлуатації інженерного обладнання будівель, їх роль в економіці держави. Основні шляхи подальшого розвитку будівельної індустрії.

Модуль 1 – Санітарно-технічне обладнання

Тема 1. Системи опалення, їх характеристика та обладнання. Призначення опалювальних систем. Поняття про мікроклімат. Проблема енергозбереження в опаленні будівель. Вимоги до опалювальних пристроїв. Елементи опалювальних установок. Теплопостачання, класифікація систем теплопостачання.

Основні принципові схеми центрального опалення. Область застосування систем на підприємствах харчової промисловості.

Опалювальні прилади, трубопроводи, запірно-регулювальна арматура систем опалення. Основи розрахунку опалювальних систем. Опір теплопередачі зовнішніх огороджень. Визначення основних тепловитрат приміщень в промислових будовах. Питома теплова характеристика будівлі. Визначення витрат тепла за наближеними показниками.

Тема 2. Системи вентиляції і кондиціювання повітря

Повітря, його властивості. Основні шкідливості: надлишкова теплота, надлишкова вологість, шкідливі гази, пил.

Санітарно-гігієнічні вимоги до повітря у виробничих приміщеннях харчової промисловості.

Призначення вентиляційних установок. Визначення кількості вентиляційного повітря для загальнообмінної вентиляції. Кратність повітрообміну. Класифікація систем вентиляції.

Природна вентиляція, канальна та безканальна, аераційна. Переваги та недоліки, область застосування на підприємствах харчової промисловості.

Загальнообмінна вентиляція з механічним примусом. Класифікація та характеристика. Вентиляційне обладнання.

Вибір системи вентиляції в залежності від призначення будівлі, характеру шкідливостей.

Кондиціонування повітря. Призначення кондиціонерів, їх будова. Віконні кондиціонери. Кондиціонери спліт-систем. Дахові кондиціонери. Системи з чиллерами та франкойлами.

Застосування кондиціонування повітря на підприємствах харчової промисловості. Заходи по зменшенню забруднення навколишнього повітряного басейну.

Тема 3. Системи водопостачання

Види водопостачання. Вимоги до води, що використовується харчовими підприємствами. Норми витрат води на різні потреби.

Джерела водопостачання і їх характеристика. Схема забору води з відкритої водойми. Очищувальні пристрої водопровідних станцій. Зовнішні водопровідні мережі та приєднання до них споживачів.

Внутрішній водопровід, елементи, класифікація за призначенням. Схеми внутрішнього водопроводу.

Протипожежні системи водопостачання.

Оборотне водопостачання на підприємствах харчової промисловості.

Визначення витрат води на різні потреби на підприємствах харчової промисловості з урахуванням положень про охорону навколишнього середовища.

Постачання гарячої води. Призначення систем постачання гарячої води, Класифікація систем постачання гарячої води.

Схеми і основні елементи систем постачання підприємств гарячою водою, застосування їх на підприємствах харчової промисловості. Норми витрат гарячої води. Вимоги до гарячого водопостачання в залежності від його призначення.

Тема 4. Системи каналізації

Види та характеристика стічних вод підприємств харчової промисловості. Внутрішня система каналізації, її призначення, елементи.

Особливості будови та розташування систем каналізації в будівлях готельно-ресторанного комплексу.

Зовнішня каналізація. Системи каналізації: самотічна, напорна, змішана. Елементи зовнішньої системи каналізації: трубопроводи, станції перекачки, очисні споруди.

Вимоги до очищення стічних вод. Метод попереднього очищення стічних вод на підприємствах харчової промисловості. Сучасні способи очищення стічних вод і будова очисних споруд.

Вимоги до якості стічних вод, що скидаються після очисних споруд у водойму.

Модуль 2 – Електричне обладнання та транспорт

Тема 5. Системи електро- та газозабезпечення.

Будова системи електрозабезпечення, її основні елементи. Розрахунок витрат електроенергії. Енергетичний паспорт будівлі.

Нетрадиційні та відновлювальні джерела енергії. Використання біоенергетики для енергопостачання будинків. Використання енергії сонця та вітру для енергопостачання будинків.

Загальні відомості про властивості горючих газів. Газове обладнання. Системи газопостачання населених пунктів та окремих об'єктів. Дворові мережі та газопроводи-вводи. Влаштування системи газопостачання житлових будинків.

Проектування систем газопостачання. Основи розрахунку систем газопостачання. Використання зрідженого газу. Основні напрями економії енергоресурсів.

Тема 6. Системи зв'язку, телекомунікації, охоронної та протипожежної сигналізації.

Основні функції систем зв'язку, внутрішніх АТС та диспетчерського зв'язку. Безпровідні мережі зв'язку. Етапи розвитку та класифікація телекомунікаційних систем. Основи сучасної телефонії. Програмно-апаратні засоби АТС. Системи мобільного зв'язку. Стільникові телефони. Структура стільникової мережі зв’язку. Послуги пейджингового зв’язку. Структура системи супутникового зв’язку. Сучасні системи комп’ютерної телефонії. Системи відеотелефонія; системи відеоспостереження; системи індивідуального супутникового та ефірного телебачення; високошвидкісний супутниковий інтернет. Стандарти електронної пошти. Автоматичне регулювання інженерних систем. Системи охоронної сигналізації. Будова протипожежної сигналізації.

Тема 7. Вертикальний транспорт будівель.

Призначення і види вертикального транспорту. Проектування та розрахунок вертикального транспорту будівель. Ліфтове господарство. Архітектурно-планувальні рішення влаштування ліфтів. Основні елементи ліфтів. Заходи щодо зменшення шуму від ліфтового обладнання та їх пожежна безпека. Модернізація ліфтів. Підйомники безперервної дії.

Тема 8. Експлуатація інженерних систем будівлі

Випробування інженерних систем, налагодження і здавання в експлуатацію. Експлуатація систем опалення та водопостачання. Експлуатація систем вентиляції та кондиціювання. Експлуатація газових мереж. Організація технічного обслуговування інженерних систем .

Ремонт та профілактика утримання інженерного обладнання. Інженерне та технічне оснащення готельного номера.

Тематичний план дисципліни

№	Назва розділу модуля, теми	Кількість годин за видами занять
		Разом	Аудиторні заняття	Позааудиторні заняття
			Лекції	ПЗ	Індив.	СРС
1	2	3	4	5	6	7
Денна форма навчання
Модуль 1 – Санітарно-технічне обладнання
1.	Системи опалення, їх характеристика та обладнання	19	4	8	2	5
2.	Системи вентиляції і кондиціювання повітря	17	4	6	2	5
3.	Системи водопостачання	15	2	6	2	5
4.	Системи каналізації	13	2	4	2	5
	Всього по модулю 1:
Модуль 2 – Електричне обладнання та транспорт
5.	Системи електро- та газозабезпечення	13	2	4	2	5
6.	Системи зв'язку, телекомунікації, охоронної та протипожежної сигналізації	13	2	4	2	5
7.	Вертикальний транспорт будівель	11	2	2	2	5
8.	Експлуатація інженерних систем будівлі	7	2	-	-	5
	Всього по модулю 2:
Всього по курсу:	108	20	34	14	40
Заочна форма навчання
Модуль 1 – Санітарно-технічне обладнання
1.	Системи опалення, їх характеристика та обладнання	19	1	1	-	17
2.	Системи вентиляції і кондиціювання повітря	17	1	1	-	15
3.	Системи водопостачання	15	1	1	-	13
4.	Системи каналізації	13	1	1	-	11
	Всього по модулю 1:				-
Модуль 2 – Електричне обладнання та транспорт
5.	Системи електро- та газозабезпечення	13	1	1	-	11
6.	Системи зв'язку, телекомунікації, охоронної та протипожежної сигналізації	13	1	1	-	11
7.	Вертикальний транспорт будівель	11	1	-	-	10
8.	Експлуатація інженерних систем будівлі	7	1	-	-	6
	Всього по модулю 2:				-
Всього по курсу:	108	8	6	-	94

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

Модуль 1 – Санітарно-технічне обладнання

Тема 1. Системи опалення, їх характеристика та обладнання

1.1. Методичні рекомендації до вивчення теми

Основний матеріал цієї теми викладено в [1, с. 257-313].

При вивченні теми слід звернути увагу, що інженерні системи будівель і споруд включають:

теплопостачання будівель;
вентиляцію і кондиціювання повітря;
водопостачання будівель і окремих об'єктів;
каналізацію будівель і окремих об'єктів;
електро-та газопостачання і інтеграцію управління інженерним устаткуванням будівель;
ліфти і ескалатори.

Від теплотехнічних якостей зовнішніх огорож будівель залежить:

сприятливий мікроклімат будівель, тобто забезпечення температури і вологості повітря в приміщенні не нижче нормативних вимог;
кількість тепла, що втрачається будівлею в зимовий час;
температура внутрішньої поверхні огорожі, що гарантує від освіти на ній конденсату;
вологосний режим огорожі, що впливає на теплозахисні якості огорожі і її довговічність.

Основним призначенням систем опалення є підтримання внутрішньої температури повітря у приміщеннях відповідно до норми.

Вимоги до систем опалення:

Санітарно-гігієнічні – забезпечення та підтримка в приміщенні потрібних температур;

Економічні – забезпечення мінімуму приведених затрат (капітальні та на експлуатацію);

Будівельні – ув'язка з будівельними конструкціями;

Монтажні – забезпечення монтажу систем опалення індустріальними методами;

Експлуатаційні – простота та зручність обслуговування, керування та ремонту, надійність та безпечність систем і безперебійність їх роботи;

Естетичні – гарне співвідношення з внутрішнім архітектурним оздобленням приміщення.

За взаємним розташуванням основних елементів систем опалення класифікують на: місцеві; центральні.

За видом теплоносія на: водяні; парові; комбіновані.

За засобом циркуляції центральні та місцеві системи водяного та повітряного опалення поділяють на:

системи з природною циркуляцією за рахунок різниці густини холодного і гарячого теплоносія;
системи з примусовою циркуляцією за рахунок роботи насоса.

За параметрами теплоносія центральні системи водяного та парового опалення поділяють на:

водяні низькотемпературні (до 100 °C);
водяні високотемпературні (від 100 °C);
парові низького тиску (до 0,17 МПа);
парові високого тиску (0,17-0,3 МПа).

Довідкова інформація

Таблиця 1.1

Мінімально допустиме значення опору теплопередачі огороджувальної конструкції житлових та громадських будинків, Rq min, м2 ·К/Вт

№ поз.	Вид огороджувальної конструкції	Значення Rq min, для температурної зони
		І	ІІ	ІІІ	IV
1	Зовнішні стіни	2,8	2,5	2,2	2,0
2а*	Покриття й перекриття неопалюваних горищ	4,95	4,5	3,9	3,3
2б		3,3	3,0	2,6	2,2
3	Перекриття над проїздами та холодними підвалами, що межують із холодним повітрям	3,5	3,3	3,0	2,5
4	Перекриття над неопалюваними підвалами, що розташовані вище рівня землі	2,8	2,6	2,2	2,0
5а*	Перекриття над неопалюваними підвалами, що розташовані нижче рівня землі*	3,75	3,45	3,0	2,7
5б		2,5	2,3	2,0	1,8
6а*	Вікна, балконні двері, вітрини, вітражі, світлопрозорі фасади	0,6	0,56	0,5	0,45
6б		0,5	0,5	0,5	0,45
7	Вхідні двері в багатоквартирні житлові будинки та в громадські будинки	0,44	0,41	0,39	0,32
8	Вхідні двері в малоповерхові будинки та в квартири, що розташовані на перших поверхах багатоповерхових будинків	0,6	0,56	0,54	0,45
9	Вхідні двері в квартири, що розташовані вище першого поверху	0,25	0,25	0,25	0,25
* Для будинків садибного типу і будинків до 4 поверхів включно

Опір теплопередачі термічно однорідної непрозорої огороджувальної конструкції розраховується за формулою:

де αв, αз – коефіцієнти тепловіддачі внутрішньої і зовнішньої поверхонь огороджувальної конструкції, Вт/(м2.К);

Ri – термічний опір i-го шару конструкції, м2 .К/Вт;

λiр – теплопровідність матеріалу i-го шару конструкції в розрахункових умовах експлуатації (згідно з додатком Л), Вт/(м·К);

Для зовнішніх огороджувальних конструкцій опалюваних будинків та споруд і внутрішніх міжквартирних конструкцій, що розділяють приміщення, температури повітря в яких відрізняються на 3 0С та більше, обов'язкове виконання умов:

RΣ пр ≥ Rq min, Δtпр ≤ Δtcг,

τв min > tmin.

де RΣ пр – приведений опір теплопередачі непрозорої огороджувальної конструкції чи непрозорої частини огороджувальної конструкції (для термічно однорідних огороджувальних конструкцій визначається опір теплопередачі), приведений опір теплопередачі світлопрозорої огороджувальної конструкції, м2 К/Вт;

Rq min – мінімально допустиме значення опору теплопередачі непрозорої огороджувальної конструкції чи непрозорої частини огороджувальної конструкції, мінімальне значення опору теплопередачі світлопрозорої огороджувальної конструкції, м2 ·К/Вт;

Δtпр – температурний перепад між температурою внутрішнього повітря і приведеною температурою внутрішньої поверхні огороджувальної конструкції 0С;

Δtcг – допустима за санітарно-гігієнічними вимогами різниця між температурою внутрішнього повітря і приведеною температурою внутрішньої поверхні огороджувальної конструкції, 0С;

τв min – мінімальне значення температури внутрішньої поверхні в зонах теплопровідних включень в огороджувальній конструкції, °С;

tmin – мінімально допустиме значення температури внутрішньої поверхні при розрахункових температурах внутрішнього й зовнішнього повітря, °С.

Мінімально допустиме значення, Rq min, опору теплопередачі непрозорих огороджувальних конструкцій, світлопрозорих огороджувальних конструкцій і дверей житлових і громадських будинків встановлюється ДБН залежно від температурної зони експлуатації будинку.

Розрахункове значення питомих тепловитрат на опалення будинку за опалювальний період qбуд, кВт·год/м2 або кВт.год/м3, визначається за формулою:

qбуд = Qрік/Fh або qбуд = Qрік/Vh (1.1)

де Qрік – витрати теплової енергії на опалення будинку протягом опалювального періоду року, кВт.год, що визначається на підставі результатів енергетичного аудиту будинку або за результатами розрахунків;

Fh, Vh – опалювана площа або об’єм будинку, м2 або м3, що визначається згідно з положеннями ДБН В.2.2-15, ДБН В.2.2-9, СНиП 2.04.05.

Розрахункові витрати теплової енергії Qрік визначаються за формулою:

Qрік = [Qk - (Qвн п + Qs)ς]h , (1.2)

де Qk – загальні тепловтрати будинку через огороджувальну оболонку будинку, кВт.год, визначаються за формулою:

Qk = χ1KбудDdFΣ. (1.3)

де χ1 =0,024 – розмірний коефіцієнт;

Kбуд – загальний коефіцієнт теплопередачі теплоізоляційної оболонки будинку, Вт/(м2.К), визначається за формулою:

Kбуд = kΣпр +kінф (1.4)

де kΣпр –приведений коефіцієнт теплопередачі теплоізоляційної оболонки будинку, Вт/(м2К), що визначається за формулою:

kΣпр = ξ (Fнп/RΣпр нп + Fс/RΣпр сп +Fд/RΣпр д + Fпк/RΣпр пк + Fц/RΣпр ц ) / FΣ (1.5)

де ξ – коефіцієнт, що враховує додаткові тепловтрати, пов'язані з орієнтацією огороджень по сторонах світу, наявністю кутових приміщень, надходженням холодного повітря через входи в будинок; для житлових будинків ξ = 1,13, для інших будинків ξ = 1,1;

Fнп, Fс, Fд, Fпк, Fц – площа відповідно стін (непрозорих частин), світлопрозорих конструкцій (вікон, ліхтарів) зовнішніх дверей і воріт, покриттів (горищних перекриттів), цокольних перекриттів, огороджень по ґрунту, м2;

RΣпр нп, RΣпр сп, RΣпр д, RΣпр пк, RΣпр ц – приведений опір теплопередачі відповідно стін, світлопрозорих конструкцій (вікон, ліхтарів), зовнішніх дверей і воріт, покриттів (горищних перекриттів), цокольних перекриттів, м2oC/Вт; підлог по ґрунту – з урахуванням їх поділу на зони із значенням опору теплопередачі;

FΣ – внутрішня загальна площа огороджувальних конструкцій частини будинку, що опалюється з урахуванням покриття (перекриття) верхнього поверху й перекриття підлоги нижнього опалювального приміщення, м2;

kінф – умовний коефіцієнт теплопередачі огороджувальних конструкцій будинку, Вт/(м2∙К), що враховує тепловтрати за рахунок інфільтрації та вентиляції, визначається за формулою:

kінф = χ2cnобυvVhγз  η / FΣ, (1.6)

де χ2 =0,278 – розмірний коефіцієнт;

c – питома теплоємність повітря, приймається рівною 1 кДж/(кг∙К);

nоб – середня кратність повітрообміну будинку за опалювальний період, год-1, що визначається експериментально або приймається за нормами проектування будинків: для приміщень житлових будинків – за вимогами ДБН В.2.2-15-2005; для приміщень громадських будинків – за вимогами ДБН В.2.2-15-2005; для інших будинків – згідно вимог СНиП 2.04.05 та відповідних норм;

υv – коефіцієнт зниження об’єму повітря у будинку, яким враховується наявність внутрішніх огороджувальних конструкцій. При відсутності точних даних приймається υv = 0,85;

Vh – те саме, що у формулі (1.1), м3;

γз – середня густина повітря, що поступає до приміщення за рахунок інфільтрації та вентиляції, кг/м3, визначається за формулою:

γз = 353 / [273 +0,5(tв +tоп з )] , (1.7)

де tв – розрахункова температура внутрішнього повітря приміщень будинків, oC;

tоп з – середня температура зовнішнього повітря за опалювальний період, oC, що визначається за СНиП 2.01.01;

η – коефіцієнт обліку впливу зустрічного теплового потоку в огороджувальних конструкціях, що приймається рівним

0,7 –для стиків панелей стін, а також багатостулкових вікон;

0,8 – для двостулкових вікон і балконних дверей;

1,0 – для одностулкових вікон і балконних дверей; при цьому коефіцієнт η приймається по найбільшому значенню єдиним для всього будинку;

FΣ – те саме, що у формулі (1.3).

Термінологічний словник

Теплоджерело (теплогенератор при місцевому або теплообмінник при централізованому теплопостачанні) – елемент для здобуття теплоти.

Система опалювання – сукупність конструктивних елементів із зв'язками між ними, призначених для здобуття, перенесення і передачі теплоти в приміщення будівлі, що обігріваються.

Опалювальний прилад – елемент системи опалення, призначений для передачі тепла від теплоносія в приміщення будівлі.

Тепловий пункт – комплекс обладнання для приєднання споживачів теплової енергії до теплової мережі, підготування теплоносія певної температури і тиску, регулювання їх, підтримування постійних витрат, обліку споживання тепла.

Циркуляційне кільце – замкнутий трубний контур потоку гарячої води від вводу в будинок (або від котла) в будь-якому напрямку і до будь-якого опалювального приладу (або декількох послідовно з'єднаних) і потоку зворотної води, який повертається до теплового пункту (або котла).

Площа житлових приміщень будинку – сума площ усіх спільних кімнат (віталень) і спалень.

Загальна площа зовнішніх стін – добуток периметра зовнішніх стін по внутрішній поверхні на внутрішню висоту будинку, що вимірюється від поверхні підлоги першого поверху до поверхні стелі останнього поверху з урахуванням площі віконних і дверних укосів глибиною від внутрішньої поверхні стіни до внутрішньої поверхні віконного або дверного блоку.

Площа зовнішніх стін (непрозорої частини) – різниця загальної площі зовнішніх стін і площі вікон і зовнішніх дверей.

Площа горизонтальних зовнішніх огороджувальних конструкцій (покриття, горищного й цокольного перекриття) – площа поверху будинку (у межах внутрішніх поверхонь зовнішніх стін). При похилих поверхнях стель останнього поверху площа покриття, горищного перекриття визначається як площа внутрішньої поверхні стелі.

1.4. Практичні завдання та методичні рекомендації до їх виконання

1.4.1. План практичного заняття №1 (2 години)

Тема: «Розробка системи опалення будівель»

Вхідне тестування.
Видача індивідуальних завдань на РГР.
Креслення плану індивідуальної будівлі на позначці 0.000 .

1.4.2. План практичного заняття №2 (2 години)

Тема: «Теплотехнічний розрахунок конструкцій огородження»

1). Письмове бліц-опитування.

2). Розрахунок опору теплопередачі огороджуючої конструкції.

1.4.3. План практичного заняття №3 (2 години)

Тема: «Розрахунок витрат тепла та опалювальних приладів»

1). Письмове бліц-опитування.

2). Розрахункове визначення питомих тепловитрат на опалення будинку

3). Розрахунок системи опалення будівлі готельно-ресторанного комплексу.

1.4.4. План практичного заняття №4 (2 години)

Тема: «Розробка креслення плану системи опалення»

1). Письмове бліц-опитування.

2). Перевірка індивідуального домашнього завдання.

3). Виконання креслення плану системи опалення (формат А2).

1.5. Питання для самостійного вивчення

1. Види опалювальних приладів і арматура системи центрального опалення.

2. Випромінювальне і панельне опалення.

3. Теплові насоси, тепловентилятори, теплові пушки.

4. Теплозберігання під час експлуатації систем опалення.

Література: 1, 2, 4, 7.

Тема 2. Системи вентиляції та кондиціювання повітря

2.1. Методичні рекомендації до вивчення теми

Основний матеріал даної теми викладено в [1, c. 345-407]. При вивченні цієї теми розглядаються питання проектування, розрахунків та експлуатації інженерних систем вентиляції та кондиціювання будівель, їх види та основні вимоги до їх роботи. Особливу увагу слід приділити темам "Вимоги до вентиляції та кондиціювання", "Шкідливі надходження в приміщення", "Вентиляційне обладнання та аксесуари", "Віконні кондиціонери". При цьому необхідно усвідомити, що під дією низки різних факторів повітря всередині приміщення може змінювати свій склад, температуру та вологість, що призводить до погіршення самопочуття людей або порушення нормального протікання технологічних процесів. Для того, щоб запобігти надмірному погіршенню якості внутрішнього повітря слід здійснювати обмін повітря в приміщенні, при якому з кімнати видаляється забруднене повітря, а на його місце надходить чистіше, як правило, зовнішнє повітря. Тому основна задача вентиляції полягає в забезпеченні обміну повітря для підтримання розрахункових параметрів внутрішнього повітря.

Вентиляція приміщень забезпечується однією або кількома спеціальними інженерними системами – системами вентиляції, які складаються з технічних пристроїв. Такі пристрої виконують окремі задачі:

нагрівання повітря,
очищення,
транспортування,
розподіл повітря в приміщенні,
зниження рівня шуму та інше.

Окрім застосування технічних пристроїв, для нормального функціонування вентиляції потрібна реалізація певних технічних та організаційних заходів, наприклад, нормування швидкості руху повітря для зменшення рівня шуму, якісне виготовлення повітропроводів для запобігання витокам тощо.

Вентиляція повинна забезпечувати не просто обмін повітря, а розрахунковий обмін, тобто влаштування системи вентиляції вимагає обов'язкового попереднього проектування, під час якого визначається розрахунковий обмін повітря, конструкція системи та режими роботи всіх її пристроїв. Системи вентиляції забезпечують мікроклімат приміщень і в загальній ієрархії знаходяться між системами опалення та системами кондиціювання повітря.

Система вентиляції здатна забезпечувати на потрібному рівні:

температуру,
рухливість,
відносну вологість,
запиленість,
концентрації шкідливих виділень.

Потрібно звернути увагу, що традиційна система, як правило, не має пристроїв для охолодження та осушення повітря, тому в теплий період року вона не завжди забезпечує дотримання температури і вологості в приміщенні на оптимальному рівні. Враховуючи це, система вентиляції розраховується на підтримання не оптимальних, а допустимих параметрів внутрішнього повітря.

Складнішою, досконалішою та потужнішою є система кондиціювання повітря, яка здатна забезпечити в приміщенні дотримання всіх параметрів повітря на заданому рівні з потрібним ступенем забезпеченості. Чіткої межі між системами вентиляції та кондиціювання провести неможливо. Традиційно система кондиціювання відрізняється від системи вентиляції наявністю джерела холоду та охолоджувача повітря тієї чи іншої конструкції.

Автоматизована система кондиціювання підтримує заданий стан повітря в приміщенні незалежно від атмосферних умов. Основне обладнання системи компонується в один агрегат, який називають кондиціонером.

Вимоги до систем вентиляції та кондиціювання:

санітарно-гігієнічні, які полягають в дотриманні стану внутрішнього повітря, який відповідає санітарним нормам;
технологічні – якість внутрішнього повітря повинна задовольняти вимогам технологічних процесів, які відбуваються у приміщенні. (В окремих випадках для виконання цих вимог потрібно використовувати не систему вентиляції, а систему кондиціювання повітря);
енергетичні – які полягають в тому, що системи вентиляції та кондиціювання повинні виконувати свої функції з мінімальним споживанням теплової та електричної енергії;
економічні – вартість самих систем та їх експлуатація повинні бути якомога нижчими;
конструктивні – що передбачають сучасні ефективні способи виробництва систем вентиляції та кондиціювання при мінімально можливих затрати праці під час експлуатації;
експлуатаційні;
пожежної безпеки – унеможливлення виникнення пожежі при експлуатації систем вентиляції та перекидання полум'я з одного приміщення в інше через систему вентиляції;
екологічні – не повинна забруднювати довкілля;
архітектурно-будівельні – їх елементи не повинні порушувати внутрішній інтер'єр приміщення;
будівельно-монтажні вимоги – монтуватися із застосуванням технологічних способів, які забезпечують високу якість системи.

Системи вентиляції класифікують за функціональним призначенням та відповідно до принципових конструктивних особливостей.

1.За призначенням вентиляційні системи поділяють на припливні та витяжні.

2.За зоною обслуговування системи поділяють на загальнообмінні та місцеві.

3.За способом збудження руху повітря системи поділяють на системи з природним (під дією гравітаційного тиску) та системи з механічним збудженням (за допомогою вентиляторів).

4.За наявністю повітропроводів системи вентиляції поділяють на канальні та безканальні.

Залежно від конкретних умов обирають такий тип системи, який забезпечує виконання поставлених задач з мінімальними витратами. Досить часто приміщення обслуговуються кількома системами.

Системи кондиціювання класифікують:

1.За призначенням – комфортні та технологічні. Комфортні призначені для створення та підтримання параметрів повітря, які задовольняють санітарно–гігієнічним вимогам, технологічні – вимогам технологічних процесів.

2.За режимом роботи системи поділяють на сезонні та такі, яка працюють протягом року.

3.За характером зв'язку з приміщенням, яке обслуговується, на центральні та місцеві.

4.За схемою обробки повітря – прямоточні, рециркуляційні та комбіновані.

5.За тиском – низького, середнього та високого тиску.

6.За кількістю зон обслуговування – однозональні та багатозональні.

7.За забезпеченням метеорологічних умов в приміщенні – першого, другого та третього класу.

8.За наявністю власного джерела тепла та холоду – автономні і неавтономні.

2.2. Довідкова інформація

Таблиця 2.1.

Допустимі параметри внутрішнього повітря в робочій зоні житлових та громадських приміщень, в яких люди перебувають більше 2 годин безперервно

Період року	Температура, °С	Відносна вологість, %, не більше	Швидкість повітря, м/с, не більше
Теплий	Не більше, ніж на 3°С вище температури зовнішнього повітря. Не вище 28 °С* для громадських та адміністративно-побутових при-міщень с постійним перебуванням людей	65***	0,5
Холодний, перехідний	18**-22	65	0,2

Примітки:

* Для районів з t = 25 °С і вище належить приймати температуру не вище 33 °С.

** Для громадських будівель з перебуванням людей у вуличному одязі належить приймати температуру 14 °С.

*** В районах з розрахунковою відносною вологістю зовнішнього повітря більше 75 % допускається приймати відносну вологість внутрішнього повітря 75 %.

Розрахункові параметри припливного повітря приймають:

для природних систем – рівною температурі зовнішнього повітря;

для механічних систем – на 0,5…1°С вище за температуру зовнішнього повітря з урахуванням підігріву у вентиляторі та повітропроводах.

В холодний період року в приміщення подається повітря, яке має температуру нижчу, ніж внутрішнє повітря. Для того, щоб люди не відчували холодного струменю, температуру припливного повітря приймають з урахуванням рекомендацій табл. 2.2. та 2.3.

Таблиця 2.2.

Концентрація вуглекислого газу в повітрі приміщень

Місце	Концентрація, л/м3
Дитячі кімнати та лікарні	0,7
Місця постійного перебування людей (житлові кімнати)	1,0
Місця періодичного перебування людей, більше 2 годин безперервно (установи, глядацькі зали)	1,25
Місця короткочасного перебування людей, менше 2 годин безперервно (установи, магазини)	2,0

Таблиця 2.3.

Перепад температур в припливному повітрі

Період року та подача повітря в приміщення

Перепад температур, °С

Теплий період

на 0,5° вище розрахункової температури зовнішнього повітря

Холодний і перехідний періоди при подачі:

а) в робочу зону

б) на висоті 2,5-4 м від підлоги

в) на висоті більше 4 м від підлоги

г) через стелеві ежекційні плафони

2°

4-6°

6-8°

8-15°

Максимальна температура припливного повітря відповідно до санітарних норм становить 45 0С.

Концентрація вуглекислого газу вважається сталою у всьому приміщенні, тому його концентрацію у повітрі, яке видаляється, приймають рівною гранично допустимій.

Температуру повітря, яке видаляється з верхньої зони громадських приміщень, визначають у більшості випадків з використанням поняття градієнта температур. Тоді температура повітря під стелею приміщення визначиться за виразом:

(2.1)

де Н – висота приміщення, м.

Величина градієнта температури залежить від надлишків теплоти та інтенсивності циркуляції повітря в приміщенні. Величину градієнта визначають, виходячи із теплової напруги приміщення q, Вт/м3

(2.2)

де – надлишки явного тепла в приміщенні, Вт;

– об'єм приміщення, м3.

Таблиця 2.4.

Рекомендовані значення градієнта температури в приміщеннях громадських будівель

Теплова напруга q, Вт/м3	Градієнт температури grad t, °С/м
Більше 23	0,8-1,5
11,6-23	0,3-1,2
Менше 11,6	0-0,5

Примітка: Менші значення градієнта слід приймати при подачі повітря у верхню зону, а більші – при подачі в робочу зону.

В приміщеннях громадських будівель питома витрата повітря на одну людину Lmin становить 60 м3/год, а для глядацьких зал, зал засідань та інших приміщень, в яких люди перебувають до 3 годин безперервно, – 20 м3/год на одну людину. Для спортивних зал без глядачів мінімальна витрата на одну людину становить 60 м3/год, якщо ж є глядачі, то розрахунок проводять окремо для спортсменів та глядачів.

Для допоміжних приміщень, в яких тепловий та повітряний режими є типовими (санвузли, склади, адмінприміщення, вестибюлі тощо), розрахунок обміну повітря здійснюється за нормативною кратністю.

2.3. Термінологічний словник

Вентиляція – сукупність заходів та пристроїв, які забезпечують розрахунковий обмін повітря в приміщенні.

Система вентиляції – сукупність технічних пристроїв і обладнання для забору, очищення, нагрівання, транспортування, розподілу повітря в приміщенні.

Вентилятор – механічний пристрій, призначений для транспортування повітря в системах механічної вентиляції.

Вентиляторний агрегат – установка, в якій вентилятор змонтований з електродвигуном.

Кратність повітрообміну – питомий обмін повітря, віднесений до одиниці об'єму приміщення.

Нормативна кратність – питомий обмін, встановлений нормативними документами на одиницю об'єму приміщення, одиницю обладнання, одного відвідувача, одну порцію їжі, один санітарний прилад тощо.

Кондиціювання повітря – створення та автоматичне підтримання в приміщеннях параметрів повітря на певному рівні з метою забезпечення оптимальних умов, сприятливіших для самопочуття людей.

Кондиціювання повітря – створення та автоматичне підтримання в приміщеннях параметрів повітря на певному рівні з метою забезпечення оптимальних умов, сприятливих для самопочуття людей.

Розрахункові параметри зовнішнього повітря – параметри зовнішнього повітря, на які виконуються всі розрахунки під час проектування систем вентиляції

Градієнт температури – зміна температури на 1 метр висоти приміщення вище робочої зони.

Повітряні клапани – пристрої для регулювання витрати повітря, які використовують в припливних вентиляційних установках для припинення доступу зовнішнього повітря після вимкнення вентилятора, для перекриття витяжних шахт при відключенні механічного припливу

Heatvent – рекуперативні утилізатори на базі теплових труб з об'єднаними тепловими потоками.

Теплова труба – герметична посудина, заправлена фреоном – рідиною, яка легко випаровується.

Центральні кондиціонери – неавтономні кондиціонери, до яких підводяться мережі холодопостачання, теплопостачання, водопостачання та електроенергія.

Прецизійні кондиціонери – різновид шафових конденціонерів, які обладнані системами мікропроцесорного управління і можуть підтримувати в приміщенні як температуру, так і вологість.

2.4. Практичні завдання та методичні рекомендації до їх виконання

2.4.1. План практичного заняття (4 години)

Тема: «Розрахунок системи вентиляції»

1). Письмове бліц-опитування.

2). Перевірка індивідуального домашнього завдання.

3). Визначення кратності вентиляційного повітрообміну в приміщеннях будівлі.

4). Розрахунок кратності повітрообміну в торгівельному залі та гарячому цеху за допомогою програм KRET та NKRET.

5). Підбір вентилятора.

Розрахунки кратності повітрообміну та підбір вентилятора проводиться відповідно рекомендаціям [6]. Розрахунок кратності повітрообміну в торгівельному залі та гарячому, кондитерському цехах за допомогою програмного продукту ( програм KRET та NKRET).

2.4.2. План практичного заняття (2 год)

Тема: «Розрахунок систем кондиціювання»

1). Письмове бліц-опитування.

2). Перевірка індивідуального домашнього завдання.

3). Сутність і призначення кондиціювання повітря.

4). Підібрати систему кондиціювання повітря будівлі.

2.5. Питання для самостійного вивчення

1. Повітряні завіси.

2. Мобільні кондиціонери і спліт-системи.

3. Системи центрального пилевидалення, їх конструктивні елементи та режими роботи.

Література: 1, 4, 6.

Тема 3. Системи водопостачання

3.1. Методичні рекомендації до вивчення теми

При вивченні теми слід зосередити увагу на підрозділах: "Системи та схеми водопостачання", "Джерела водопостачання", "Поліпшення якості води", "Зовнішні водопровідні системи", "Водопостачання будинків та окремих споруд". Основний матеріал цієї теми викладено в [1, с.7 - 68].

Господарсько-питні системи водопостачання подають воду для пиття, приготування їжі і проведення санітарно-гігієнічних процедур. Вода в цій системі повинна бути питної якості.

Виробничі водопроводи подають воду на технологічні цілі. Вимоги до якості води визначаються технологами.

Протипожежні системи водопостачання призначені для подачі води під час гасіння пожежі. Вода в протипожежних водопроводах може бути і непитної якості.

Об'єднані водопроводи задовольняють потреби всіх водоспоживачів, роздільні – окремо подають воду на різні потреби.

Місцеві (локальні) системи забезпечують водою окремих водоспоживачів (наприклад, тваринницька ферма, промислове підприємство чи окрема група будинків), централізовані – всіх споживачів даного населеного пункту.

Групові або районні системи водопроводів призначені для забезпечення водою кількох населених пунктів, ферм чи підприємств, віддалених одне від одного (проектуються, як правило, за відсутності прісних вод і характеризуються великою довжиною водоводів).

Схема водопостачання характеризується взаємним розташуванням окремих елементів і споруд в кожній конкретній системі водопостачання.

Вибір складу споруд залежить в основному від: виду природного джерела водопостачання і якості води в ньому; категорії водоспоживачів, кількості та якості води, що споживається; надійності подачі води; рельєфу місцевості.

Схема водопостачання з відкритих джерел, як правило, має найбільшу будівельну вартість і досить складна в експлуатації, оскільки вимагає наявності водоочисних та інших споруд. За цією схемою вода з відкритої водойми надходить до водозабірних споруд, з яких насосами станції першого підняття подається на очисні споруди. На водоочисній станції поліпшується якість води, після чого вона подається в резервуар чистої води (РЧВ), звідки насосами станції другого підняття водоводами подається в водопровідну мережу споживачам. На території населеного пункту споруджують водонапірну башту, яка, як і РЧВ, призначена для зберігання води, регулювання роботи насосів та підтримання у мережі необхідного напору. Накопичення води в башті відбувається в той час, коли насоси подають води більше, ніж її витрачають споживачі; витрачається – коли споживання перевищує подачу.

Для водопостачання частіше використовують підземні води, які мають порівняно з поверхневими менший вміст різних домішок, у тому числі і радіоактивних, а також простіший склад водопровідних споруд. Якщо якість підземних вод не задовольняє вимоги споживачів, застосовують схему з очищенням води, а якщо підземні води за своїми фізико-хімічними та санітарними показниками задовольняють вимоги щодо питної води, то застосовують найпростішу схему водопостачання.

Вибір схеми технічного водопостачання слід вирішувати за техніко-економічними розрахунками.

Вимоги до якості води. Якість води оцінюють за її складом та властивостями, після чого визначається її придатність для тих чи інших цілей. Особливо жорсткі вимоги висувають до води, яка використовується для господарсько-питних потреб споживачів виробничих, житлових та громадських будинків. Нормування концентрацій тих чи інших речовин обумовлене необхідністю забезпечення сприятливих органолептичних властивостей питної води, нешкідливості її хімічного складу і безпеки води в санітарному відношенні. Невідповідність хоча б одного з цих нормативів вимогам держстандартів дає підставу для визнання непридатності води для питних потреб.

Розрізняють поверхневі та підземні джерела водопостачання. При вивчені теми потрібно звернути увагу, що якість води поверхневих джерел, як правило, не відповідає вимогам Держстандартів, і тому її потрібно відповідно очищати та знезаражувати. При використанні поверхневих вод слід також враховувати вимоги санітарно-епідеміологічної служби, органів рибоохорони, водного транспорту та інспекції з охорони водних ресурсів.

Підземні води (ґрунтові, артезіанські, джерельні) в основному не містять нерозчинних домішок, не мають кольору, відрізняються високою прозорістю і їх досить часто можна використовувати для господарсько-питних потреб без очищення. Порівняно з поверхневими, підземні води більш мінералізовані і мають вищий вміст заліза.

При виборі джерела водопостачання за санітарною надійністю перевагу слід надавати (в такій послідовності) використанню артезіанських, ґрунтових, підруслових та поверхневих вод річок, озер, водосховищ. У всіх випадках слід проводити техніко-економічні розрахунки та обґрунтування.

Зона санітарної охорони поверхневих джерел водопостачання в точці забору води складається з трьох поясів. Перший пояс – зона суворого режиму. До нього входять джерело водопостачання і водопровідні споруди для забору, очищення і зберігання води. Територію першого поясу зони санітарної охорони джерела водопостачання, ділянок водопровідних споруд огороджують, упорядковують і озеленюють. Планування території першого поясу має забезпечити відведення поверхневого стоку за межі зони. На території першого поясу забороняються всі види будівництва (крім водопровідних), проживання людей, випуск стоків, купання, напування і випас худоби. Забороняється використовувати територію під городні ділянки, прати білизну, ловити рибу, застосовувати для рослин отрутохімікати, органічні та мінеральні добрива. Ця територія повинна охоронятися від доступу сторонніх осіб.

Другий та третій пояс санітарної охорони – зона обмеження. На території другого поясу не допускається випускати стоки і виконувати роботи, які можуть привести до зменшення кількості або погіршення якості води у джерелі водопостачання. Розміри 2-го поясу встановлюються з розрахунку, щоб дотікання води від межі до водозабору було не раніше, ніж за 5 діб при середньомісячних витратах води 95 %-ної забезпеченості. Вниз за течією води повинно бути не менше 250 м. Третій пояс має ті ж розміри, що і другий.

Підземні джерела водопостачання також повинні мати три пояси зони санітарної охорони.

Обмеження і заборони в зонах санітарної охорони підземних джерел водопостачання такі ж, як і в зонах санітарної охорони поверхневих джерел водопостачання.

Якщо вимоги до якості технічної води не задані технологами, то нормативні показники слід приймати з досвіду експлуатації аналогічних підприємств або з відповідної довідкової літератури.

3.2. Довідкова інформація

За органолептичними показниками питна вода повинна мати каламутність не вищу за 1,5 мг/л; кольоровість не вище 20 градусів платино-кобальтової шкали; запах і присмак не вище 2 балів.

Питна вода не повинна мати на поверхні плівку і містити в собі водних організмів, які можливо вирізнити неозброєним оком.

Допустимий вміст хімічних речовин, мг/л, що впливають на органолептичні показники: сухий залишок – 1000; хлориди – 350; сульфати – 500; марганець – 0,1; мідь – 1,0; цинк – 5,0; поліфосфати – 3,5; залізо – 0,3; алюміній – 0,5.

Загальна твердість питної води повинна бути не більше 7 мг екв/л, водневий показник рН повинен бути в межах 6,0-9,0. Для водопроводів, які подають воду без спеціальної обробки, за згодою санітарно-епідеміологічної служби допускається загальна твердість до 10 мг-екв/л, сухий залишок до 1500 мг/л, вміст заліза до 1,0 мг/л, марганцю до 0,5 мг/л.

Безпечний хімічний склад води забезпечується при концентрації токсичних хімічних речовин не більше, мг/л: берилій – 0,0002; молібден – 0,25; миш'як – 0,05; нітрати – 45; поліакриламід – 2,0; свинець – 0,03; селен – 0,01; стронцій – 7,0; фтор – 1,5 (для І і II кліматичних районів), 1,2 (III), 0,7 (IV); уран – 1,7. Вміст радію повинен бути не більше 1,2*10-10 Ки/л; стронцію до
4,0*10-10 Ки/л.

Режим господарсько-питного водоспоживання протягом доби, місяця, року в населеному пункті не буває рівномірним і залежить від багатьох факторів (режим життя і трудової діяльності людини, пори року, місцеві умови тощо). Звичайно приймають, що протягом року коливання водоспоживання буває за літнім і зимовим графіками. В розрахунках ці коливання оцінюють коефіцієнтом добової нерівномірності: найбільшим Кдоб. max= 1,3; найменшим Кдоб. min= 0,7.

Протягом доби погодинні витрати мають значне коливання, яке враховується коефіцієнтом погодинної нерівномірності:

найбільшим Кг max=αmax βmax; (3.1)
найменшим Кг min=αmin βmin; (3.2)

де: αmax=1,2-1,4; αmin=0,4-0,6 – коефіцієнти, які враховують ступінь благоустрою будинків, режим роботи підприємств та інші місцеві умови (СНиП 2.04.02-84),

β – коефіцієнт, який враховує чисельність мешканців у населеному пункті (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Значення коефіцієнта β

Коефіцієнт	Чисельність мешканців, тис. чол.
	До 0,1	0,2	0,5	1,0	4	10	20	50	100	300	1000 і більше
βmax	4,5	3,5	2,5	2	1,5	1,3	1,2	1,15	1,1	1,05	1
βmin	0,01	0,02	0,05	0,1	0,2	0,4	0,5	0,6	0,7	0,85	1

Розрахункові (середні за рік) добові витрати води на господарсько-питні потреби населення, м3/добу:

, (3.3)

де gж – питомі витрати води, л/доб-чол.,

– розрахункова чисельність мешканців, чол.

Розрахункові (середні за рік) добові витрати води на полив, м3/добу:

, (3.4)

де gж.пол. – питомі витрати води, л/м2на один полив,

F1 – площа поливу, га.

Розрахункові (середні за рік) добові витрати води на промислові потреби, м3/добу:

, (3.5)

де gж.пол. – питомі витрати води, м3, на одиницю продукції,

N2 – кількість продукції, що випускається.

В розрахунках систем водопостачання, як правило, визначають спочатку погодинні витрати води для кожної категорії водоспоживачів, а потім підсумовують ці значення, тобто визначають погодинне водоспоживання всього населеного пункту.

Погодинні витрати води споживачами, м3/год, дорівнюють:

, (3.6)

де a – розподіл добових витрат Qдоб.max для конкретної години, % .

Найбільші секундні витрати, л/с:

, (3.7)

де qhr.max. – найбільші годинні витрати води, м3/год, для всього населеного пункту або окремого водоспоживача.

За погодинними витратами води будують графік водоспоживання у населеному пункті.

У водопровідній мережі повинен бути тиск, який забезпечить підйом і виливання води у найвищій водорозбірній точці. Тобто вільний потрібний напір, м, у мережі:

, (3.8)

де hr – геометрична висота підйому води від поверхні землі до найвище розташованої точки, м;

Σhw – втрати напору від точки підключення водопровідної мережі до водорозбірної арматури, м;

hp – робочий напір на виливання з водорозбірної арматури, м, який визначається за СНиП 2.04.01-85.

Відповідно до СНиП 2.04.02-84 у зовнішній водопровідній мережі повинен забезпечуватись необхідний вільний напір:

, (3.9)

де n – кількість поверхів будинку.

Вільний напір в мережі водопроводу високого тиску повинен бути достатнім для того, щоб подати воду у найвищу точку будинку, що горить, пожежними рукавами довжиною 120 м і забезпечити виліт зі ствола (брандспойта) компактного струменя на висоту 10 м. Орієнтовно цей вільний напір можна визначити:

(3.10)

де: Нб – висота будинку, м.

В системі пожежегасіння низького тиску вода з гідрантів водопровідної мережі забирається насосами пожежних машин і подається рукавами до місця пожежі з тим же напором, що і у випадку використання систем високого тиску. У водопровідній мережі при пожежі підтримується відносно невеликий вільний напір, рівний 10 м.

3.3. Термінологічний словник

Насоси – гідравлічні машини, які передають рідині, що протікає всередині них, енергію, отриману зовні. Завдяки цьому рідина піднімається на деяку висоту або отримує відповідний тиск.

Подача насосу Q (л/с, м3/год) – об'єм рідини, який подається насосом за одиницю часу.

Напір насоса Н (м) – приріст енергії потоку рідини, що протікає через насос.

Норма водоспоживання – кількість води, що витрачається на певні потреби за одиницю часу або на одиницю продукції, що виробляється.

Система водопостачання – комплекс інженерних споруд, машин і апаратів, призначений для добування води з природних джерел, поліпшення її якості, зберігання, транспортування і подачі водоспоживачам.

Водопровідний колодязь – споруда для розміщення водопровідної арматури, управління нею, проведення ремонтних і профілактичних робіт.

Пересувний водозабір –насосна станція легкого типу, яка може рухатись відповідно до зміни рівня води по похилому рейковому шляху, який прокладений по березі.

Очисні споруди – споруди, призначені для очищення та знезаражування стічних вод і переробки їх осаду.

Пожежний гідрант - устаткування призначене для забору води із зовнішніх мереж для гасіння пожежі.

Крива депресії – зображення пониження статичного рівня навколо колодязя в поперечному перетині.

Радіус депресії – лінія від осі колодязя до точки дотику кривої депресії з лінією статичного рівня

Депресійна воронка – область навколо колодязя, що обмежена кривою депресії.

Шахтний колодязь –вертикальна шахта (ствол) прямокутного чи круглого перерізу діаметром 1-1,5 м.

Зворотний клапан - устаткування, призначене для пропускання води лише в одному напрямку.

3.4. Практичні завдання та методичні рекомендації до їх виконання

3.4.1. План практичного заняття (4 години)

Тема: «Розрахунок витрат води системи водопостачання»

1). Письмове бліц-опитування.

2). Перевірка індивідуального домашнього завдання.

3). Основи розрахунку водопровідних мереж.

4). Розрахунок вистеми водопостачання.

Для визначення діаметрів труб і втрат напору на всіх ділянках мережі при пропуску ними розрахункових витрат води виконують гідравлічні розрахунки водоводів і водопровідної мережі. З методикою розрахунку водопровідних мереж можна ознайомитись в методичних рекомендаціях [6].

Підготовка мережі до розрахунку полягає у складанні умовної розрахункової схеми з вузловими точками відбору води, що розташовані, як правило, на перетинах магістральних ліній.

Вузлові точки поділяють мережу на розрахункові ділянки.

На ділянках і у вузлових точках визначають розрахункові витрати води і за цими витратами з урахуванням швидкості руху води в трубах визначають діаметри магістральних трубопроводів.

Економічно доцільна швидкість складає: для труб малого діаметра 0,6-0,9 м/с; для труб великого діаметра – 0,9-1,5 м/с.

Водопровідна мережа повинна весь час подавати в населений пункт потрібні витрати води з напором, який забезпечує нормальний її розбір. Найінтенсивніше мережа працює у годину максимального водорозбору, коли по трубах проходять максимальні витрати, і втрати напору в них досягають найбільших значень. В ці години лінія п'єзометричних напорів займає найнижче положення, тобто напір в мережі буде мінімальним .

Тиск (напір) в трубах в різних точках мережі повинен бути достатнім для забезпечення нормального водорозбору із санітарних приладів, в тому числі на верхніх поверхах будинків. Мінімальний вільний напір встановлюють за нормами залежно від кількості поверхів будинків: при одноповерховій забудові – 10 м; при багатоповерховій забудові на кожний поверх додають 4 м.

При проектуванні систем водопостачання необхідно знати кількість води, яка має бути подана водопроводом, види і кількість водоспоживачів з урахуванням перспективного плану розвитку об'єкта, розрахункові норми споживання води кожним видом споживача та режим споживання води протягом доби.

В населених пунктах норми господарсько-питного водоспоживання призначають на основі вивчення фактичного об'єму та режиму водоспоживання в аналогічних умовах або, якщо це неможливо, за СНиП 2.04.02-84.

Середньодобові норми господарсько-питного водоспоживання в населених пунктах на одного жителя (за рік) при забудові будинками, обладнаними внутрішнім водопроводом та каналізацією, такі:

без ванн – 125-160 л/добу;
з ваннами і місцевими водонагрівачами – 160-230 л/добу;
з централізованим гарячим водопостачанням – 230-350 л/добу.

В населених пунктах, де водокористування здійснюється за допомогою водорозбірних колонок, питомі витрати дорівнюють 30-50 л/добу.

Потреби місцевої промисловості та непередбачені витрати враховуються збільшенням питомих витрат води на 5-10 %.

Питомі витрати води на промислові потреби підприємств залежать від типу продукції, що випускається, прийнятої технології, встановленого обладнання. Ці дані визначають за технологічним паспортом підприємства. Для орієнтовних підрахунків витрат води, на підприємствах користуються нормами споживання води на одиницю продукції.

Крім виробничих, на промислових підприємствах потрібно враховувати господарсько-питні потреби води за нормою:

45 л за зміну народну людину в цехах з тепловиділенням більше 23,2 Вт/м3;
25 л – в інших цехах.

Ці витрати не враховують витрати води на душ в кінці робочої зміни, які приймають за розрахунковими витратами води на душ на одного працівника або із розрахунку 500 л/год на одну душову сітку протягом 45 хв. Кількість душових сіток визначають за розрахунковими витратами води на душ та кількості людей, які працюють і приймають душ в найбільш чисельній зміні, залежно від виробничих процесів.

Питомі витрати води на поливання за відсутності даних про площі проїздів та зелених насаджень, що поливаються, визначаються із розрахунку 50-90 л/добу на одного мешканця залежно від кліматичних умов (на півдні більше). Кількість поливань для північних районів – одне, для південних – два.

Крім регулярного забезпечення господарсько-питних і виробничих потреб, система водопостачання при необхідності повинна подавати воду на гасіння пожеж.

Витрата води на гасіння пожеж необхідна тільки при їх виникненні і тому враховується лише при перевірочних розрахунках водопровідної мережі та при визначені об'єму запасних ємностей (РЧВ, водонапірної башти, протипожежних резервуарів). Додатково до витрат води на зовнішнє гасіння пожеж слід враховувати витрати води на внутрішнє гасіння пожежі в житлових, громадських та виробничих будинках, які обладнані внутрішніми пожежними кранами. Перелік таких будинків і нормативні витрати води на внутрішнє гасіння пожежі наведені в СНиП 2.04.01-85.

3.4.2. План практичного заняття (2години)

Тема: «Розробка креслення плану внутрішнього водопостачання»

1). Письмове бліц-опитування.

2). Перевірка індивідуального домашнього завдання.

3). Розробка креслення плану внутрішнього водопостачання.

3.5. Питання для самостійного вивчення

1. Водоміри.

2. Протипожежний водопровід.

3. Водонагрівачі систем гарячого водопостачання.

Література: 1, 3, 9.

Тема 4. Системи каналізації

4.1. Методичні рекомендації до вивчення теми

Теоретичний матеріал слід вивчити по підручнику [1, с. 70-109, 212-256].

Вивчаючи питання систем каналізації будівель слід приділити увагу підрозділам: "Системи та схеми каналізації", "Зовнішні каналізаційні мережі", "Основи проектування" каналізаційних мереж", "Очищення стічних вод", "Внутрішня иканалізація ".

Потрібно звернути увагу, що забруднення стічних вод можуть бути мінеральними і органічними. До мінеральних забруднень відносять пісок, глину, шлак, розчини мінеральних солей, кислот та лугів. Органічні забруднення бувають рослинного і тваринного походження. Забруднення рослинного походження містять залишки рослин, плодів, злаків, овочів, паперу. З хімічної точки зору в цих забрудненнях в основному міститься вуглець у вигляді клітковини. Органічні забруднення тваринного походження містять фізіологічні відходи людей та тварин, жирові речовини, органічні кислоти та інше. Основним хімічним елементом цих забруднень є азот у вигляді білкових речовин. Стічні води, крім вуглецю та азоту, містять фосфор, калій, сірку, натрій та інші хімічні сполуки.

Виділяють також так звані бактеріальні та біологічні забруднення, які в стічних водах представлені різними бактеріями, дріжджовими та пліснявими грибками, дрібними водоростями.

За фізичним станом забруднення, що містяться в стічних водах, можуть бути у вигляді розчину, колоїдів, суспензії та нерозчинених домішок. Залежно від розмірів частинок, їх питомої ваги та швидкості руху стічних вод, нерозчинені речовини можуть спливати на поверхню, знаходитись в завислому стані у воді та осідати на дно. Ступінь забруднення стічних вод оцінюється концентрацією, тобто масою домішок в одиниці об'єму в мг/л або г/м3.

За походженням та характером забруднень всі стічні води поділяють на:

побутові (господарсько-фекальні);
виробничі;
атмосферні.

До побутових відносяться води від кухонь, туалетних кімнат, душових, лазень, пралень, їдалень, лікарень, а також господарські води, які утворюються від миття приміщень. Вони надходять як від житлових і громадських будинків, так і від побутових приміщень промислових підприємств.

За природою забруднень стічні води можуть бути фекальними, які надходять з туалетів і забруднені в основному фізіологічними відходами життєдіяльності людини, та господарськими, які забруднені різного роду побутовими відходами.

Склад побутових стічних вод відносно постійний і характеризується в основному органічними забрудненнями (біля 60 %) в нерозчиненому, колоїдному та розчиненому стані, а також різними бактеріями і мікроорганізмами, в тому числі і патогенними.

Виробничі стічні води можуть мати, органічні, мінеральні, радіоактивні домішки, а також отруйні та шкідливі речовини.

Виділяють забруднені та умовно чисті виробничі стічні води.

Прикладом умовно чистих стічних вод може бути вода, яка використовувалась для охолодження в теплообмінних апаратах.

Склад стічних вод вивчають з метою найраціональнішого визначення таких умов та обставин:

вибір способу очищення стічних вод;
можливість утилізації цінних речовин, що містяться в стічних водах та осаді (жири, добрива та інше);
можливість використання очищених стічних вод як джерела технічного водопостачання;
визначення матеріалів труб та каналів, якими буде відводитись стічна рідина і передбачення заходів запобігання впливу на них стічних вод.

Забезпечення належного санітарного стану населених пунктів та промислових підприємств можливе тільки при організованому зборі та своєчасному видаленні за межі їх території стічних вод з наступним очищенням і знезаражуванням.

Схема каналізації населеного пункту складається з таких основних елементів:

внутрішнього каналізаційного обладнання будівель та споруд;
дворової та вуличної каналізаційної мережі;
колекторів;
каналізаційних насосних станцій і напірних трубопроводів;
очисних споруд;
випусків очищених стічних вод у водоймище.

Каналізаційні мережі будують переважно самопливними, прокладаючи їх відповідно до рельєфу місцевості. При цьому територія поділяється на басейни каналізування.

Вуличні каналізаційні мережі в межах кожного басейну об'єднуються одним або декількома колекторами.

При значних заглибленнях самопливних каналізаційних трубопроводів влаштовують насосні станції підйому та перекачування стічних вод. Каналізаційні насосні станції розділяють на:

місцеві (для перекачування стічних вод від одного або декількох будинків);
районні (перекачування стічних вод районів та басейнів);
головні (перекачують всі стічні води на очисні споруди).

Вивчаючи загальносплавні, роздільні (повна або неповна) та напівроздільні системи каналізації зверніть увагу, що в нашій країні переважно застосовують неповну роздільну систему каналізації. Взагалі систему каналізації вибирають з урахуванням місцевих умов, техніко-економічних показників та санітарно-гігієнічних вимог. В санітарному відношенні найдоцільнішою є загальносплавна система каналізації, при якій всі стічні води підлягають очищенню. Однак ця система вимагає значних капітальних та експлуатаційних витрат, оскільки суттєво збільшуються розміри очисних споруд, комунікацій та потужність обладнання. Крім того, на повну потужність ці споруди працюють тільки під час великих злив при надходженні всієї маси атмосферних вод на очисні споруди. Для зменшення вартості загальносплавної мережі на колекторах вздовж водоймищ встановлюють зливоспуски, за допомогою яких під час значних злив основну масу атмосферних вод скидають в водоймище без очищення. Таке рішення знижує санітарну надійність загальносплавної системи каналізації і допускає потрапляння розбавлених, але неочищених побутових стічних вод у водоймище. Дещо вищу надійність з санітарної точки зору має напівроздільна система каналізації. В цьому випадку неочищені стічні води не потрапляють у водоймище, але вартість цієї системи не нижча загальносплавної, що обумовило обмежене поширення напівроздільної системи каналізації.

4.2. Довідкова інформація

Діаметри круглих камер лінійних колодязів на побутовій мережі приймаються залежно від діаметра найбільшої труби (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Діаметр труби, мм	Діаметр робочої камери, мм
до 600	1000
700	1250
800-1000	1500
1200	2000

Норма водовідведення для населених пунктів дорівнює нормі водоспоживання і може прийматись в межах 125-350 л/добу (табл. 4.2).

Таблиця 4.2

Норми водовідведення від житлової забудови

Ступінь благоустрою районів житлової забудови	Норма водовідведення на одного жителя, середньодобова (за рік), qw, л/добу
Забудова будинками, обладнаними внутрішнім водопроводом і каналізацією, без ванн	125-160
Забудова будинками, обладнаними внутрішнім водопроводом, каналізацією і ваннами з місцевими водонагрівачами	160-230
Забудова будинками, обладнаними внутрішнім водопроводом, каналізацією та системою центрального гарячого водопостачання	230-350

Примітки:

1. Норми водовідведення повинні відповідати прийнятим для даного об'єкту нормам водопостачання.

2. Норму водовідведення в неканалізованих районах слід приймати 25 л/добу на одного жителя.

3. Кількість стічних вод від підприємств місцевої промисловості, а також невраховані витрати допускається приймати додатково в розмірі 5-10% сумарної кількості стічної води населеного пункту.

Відведення побутових стічних вод від промислових підприємств слід враховувати окремо (табл. 4.3). При визначенні норм водовідведення промислових стоків користуються даними технологів, а при визначенні норм водовідведення від окремих будинків та будівель спеціального призначення – нормами проектування внутрішнього водопроводу та каналізації.

Таблиця 4.3

Норми водовідведення побутових стічних вод промислових підприємств

Види цехів	Норми водовідведення на одного працюючого за зміну, л	Коефіцієнт годинної нерівномірності водовідведення
В цехах із значними тепловиділеннями (більше 23,2 Вт/м3-год.)	45	3
В інших цехах (холодних)	25	2,5

Розрахункові годинні та секундні витрати води визначають за загальним коефіцієнтом нерівномірності притоку стічних вод, Кдеп, який залежить від середніх витрат побутових стічних вод (табл. 4 4):

Таблиця 4.4

Qсер, л/с	5	10	20	50	100	300	500	1000	5000
Кдen. max	2,5	2,1	1,9	1.7	1,6	1,55	1,5	1,47	1,44

Витрати побутових стічних вод визначають за формулами:

• середньодобові, м3/добу

(4.1)

• максимальнодобові, м3/добу

(4.2)

• максимальногодинні, м3/год

(4.3)

• максимальносекундні, л/с

(4.4)

де N – розрахункова кількість жителів;

qw – середньодобова норма водовідведення, л/добу;

Кдо6 = 1,1…1,3 – коефіцієнт добової нерівномірності притоку стічних вод.

Середньодобові, м3/добу, і максимальні секундні, л/с, витрати виробничих стічних вод вираховують за формулами:

(4.5)

(4.6)

де П – кількість продукції, що випускається за добу;

П] – те ж в зміну з максимальною продуктивністю;

qпw – норма водовідведення виробничих стічних вод на одиницю продукції, м3;

Τ – тривалість зміни, год.;

Кп – коефіцієнт нерівномірності притоку виробничих стічних вод.

На практиці каналізаційні мережі розраховують за максимально секундними витратами стічних вод. При цьому зручно розрахункові витрати визначати за модулем стоку, q0, л/(с га). Модуль стоку – це витрати в л/с, які припадають на 1 га площі забудови:

(4.7)

де Р – щільність населення на 1 га;

qw – норма водовідведення, л/добу.

Гранично-допустимі значення деяких видів забруднюючих речовин такі, мг/л:

нафта та нафтопродукти – 25;

поверхнево-активні речовини – 20-50;

мідь, нікель – 0,5; хром (трьохвалентний) – 2,5;

цинк – 1,0; ртуть – 0,005; свинець – 0,1;

барвники синтетичні – 25; з

жир тваринний – 50-100; рН стічних вод 6,5-9,5.

Найбільша розрахункова швидкість руху стічних вод:

8 м/с – для металевих труб і 4 м/с – для неметалевих. Для дощової каналізації допускаються відповідно – 10 і 7 м/с.

Мінімальні діаметри труб самопливної каналізації:

для вуличної мережі – 200 мм,

для дворової та квартальної побутової мережі – 150 мм,

для дощової та загальносплавної вуличної мережі – 250 мм,

дощової квартальної – 200 мм.

4.3. Термінологічний словник

Каналізація населеного пункту – комплекс інженерних споруд та обладнання, які призначені для прийому та транспортування стічних вод до очисних споруд.

Схема каналізації – план об'єкту, що каналізується, з нанесеними на ньому елементами системи каналізації.

Напівроздільна система каналізації –система каналізації, при якій в місцях перетину самостійних каналізаційних мереж для відведення різних видів стічних вод встановлюють водоскидні камери, які дозволяють перепускати найбільш забруднені дощові води при малих витратах в побутову мережу і відводити їх по загальному колектору на очисні споруди, а при зливах – скидати порівняно чисті дощові води безпосередньо у водоймище.

Басейн каналізування – частина території, що каналізується і яка обмежена водорозділами.

Стічна вода – вода, що була використана для різних потреб в побуті або на виробництві і отримала при цьому додаткові домішки (забруднення), які змінили її хімічний склад або фізичні якості, називається

Дощові каналізаційні мережі (водостоки) – мережі, призначені для відведення атмосферних вод.

Побутові каналізаційні мережі – мережі, призначені для відведення побутових вод.

Виробничі каналізаційні мережі – мережі для відведення виробничих стічних вод.

Вуличні каналізаційні мережі – система підземних трубопроводів, які приймають стічні води від дворових (квартальних) мереж і призначені для транспортування стічних вод в межах населеного пункту.

Колектор – каналізаційний трубопровід, який збирає стічні води з двох або декількох вуличних мереж.

Очисні споруди – споруди, які призначені для очищення та знезаражування стічних вод і переробки їх осаду.

Пісковловлювач - устрій для затримання мінеральних домішок, що містяться в стічних водах.

Відстійник – споруда для механічного очищення стічних вод від грубодісперсних речовин, що осідають або спливають.

Поля фільтрації – земельні ділянки, що призначені для очищення стічних вод.

4.4. Практичні завдання та методичні рекомендації до їх виконання

1. План практичного заняття (4 години)

Тема: «Проектування систем каналізації»

1). Письмове бліц-опитування.

2). Перевірка індивідуального домашнього завдання.

3). Схеми та основи розрахунку каналізаційних мереж.

4).Проектування внутрішньої системи каналізації.

5).Проектування зовнішньої системи каналізації.

У всіх випадках вибір системи каналізації будівель населеного пункту повинен бути обґрунтованим техніко-економічними розрахунками з врахуванням санітарно-гігієнічних вимог та перспектив розвитку населеного пункту.

При виборі системи каналізації на підприємствах враховують: кількість і склад виробничих стічних вод, можливість використання виробничих стічних вод в оборотному та послідовному водопостачанні, можливість утилізації цінних речовин та доцільність об'єднання з системою каналізації населеного пункту, вимог до скиду виробничих стічних вод у водоймища.

Схеми каналізаційних мереж населених пунктів вирішуються на основі генплану з врахуванням рельєфу місцевості, ґрунтових умов, розташування водоймищ, а також поетапного розвитку каналізації. Оскільки зустрічається значна різноманітність місцевих умов, то важко запропонувати типові схеми каналізації населених пунктів.

До матеріалу труб, колекторів та їх з'єднань висувають ряд вимог: міцність, сприймання навантаження від ваги ґрунту та транспорту без деформації, стійкість проти корозії та механічного стирання, гладка внутрішня поверхня, водонепроникність, не допускання просочування стічних вод в грунт (ексфільтрація) і ґрунтових вод в мережу (інфільтрація). Цим вимогам відповідають керамічні, бетонні, залізобетонні, азбестоцементні, металеві та пластмасові труби .

Вимоги до стічних вод, що скидаються в міську каналізаційну мережу, нормуються і наведені в «Технічних умовах на якість та режим скидання стічних вод промислових підприємств в комунальну систему каналізації населених пунктів», які затверджені Мінжитлокомунгоспом України (наказ № від 21.05.90 р).

На практиці при проведенні гідравлічних розрахунків каналізаційних труб в основному використовують графіки, номограми та спеціальні таблиці.

4.5. Питання для самостійного вивчення

1. Компонувальні рішення сантехнічних приміщень.

2. Спеціальні очисні пристрої.

3. Сміттєвидалення твердих відходів.

Література: 1, 3.

Модуль 2 – Електричне обладнання та транспорт

Тема 5. Системи електро- та газопостачання

5.1. Методичні рекомендації до вивчення теми

Основний матеріал теми висвітлений у підручнику [1, с.314-344, 411-441].

Вивчаючи питання електропостачання будівель основну увагу слід приділити темам: "Електрообладнання", "Влаштування внутрішніх електричних мереж","Нетрадиційні та відновлювальні джерела енергії", "Енергоефективні будівлі", " Основні напрямки економії енергоресурсів ".

При самостійному вивченні цієї теми слід усвідомити, що кожна система енергопостачання базується на певних енергетичних ресурсах і має три головні елементи: джерело електричної енергії (електрогенератор), мережі (транспортні і розподільчі) та енергоприймачі (споживачі або абоненти). Джерелом електроенергії для всіх споживачів є електростанції (теплові, атомні, гідравлічні, вітрові та інші). Потужні електростанції України об'єднані в єдину енергетичну систему. Передача та розподіл електроенергії між населеними пунктами здійснюється за допомогою повітряних ліній, які перетинають всю країну. З метою зменшення втрат при передачі електроенергії в електролініях має місце досить висока напруга (ЛЕП 35-110 кВ). Споживачі електроенергії розраховані на більш низькі напруги, ніж напруга в енергосистемі. Пониження електроенергії проводять у два етапи. Спочатку на понижувальній підстанції, яка є частиною енергосистеми, напруга знижується до 6-10 кВ. Подальше зниження напруги проводять на трансформаторних підстанціях (ТП), які розташовують в житлових масивах та на підприємствах.

Прокладання освітлювальної мережі, як правило, здійснюють приховано в каналах та пустотах будівельних конструкцій. Силові розподільчі мережі повинні прокладатись таким чином, щоб їх можливо було замінити, а саме: відкрито – проводами в пластмасових трубах або негорючих коробах; приховано – в каналах та пустотах будівельних конструкцій без труб або в пластмасових трубах в негорючому шарі підготовки підлоги. Стояки ліній, що живлять квартири, та групові лінії освітлення під'їздів у житлових будинках повинні, як правило, прокладатися приховано в каналах будівельних конструкцій (електроблоків). В цих же конструкціях рекомендується розташовувати суміщені поверхові електрошафи (щитки) для з'єднань і розведення провідників.

Потрібно звернути увагу, що у вентиляційних каналах та шахтах прокладання кабелів не допускається, за виключенням одиночних ліній, які повинні бути в захисній сталевій трубі. Незахищені ізольовані проводи зовнішньої електропроводки повинні бути розташовані або огороджені таким чином, щоб вони були недоступні з місць можливого частого перебування людей. У ванних кімнатах та туалетах, як правило, передбачають приховану електропроводку. При цьому проводи повинні бути прокладені в поліхлорвінілових або інших ізоляційних трубках чи в каналах будівельних конструкцій. Не допускається використання проводів, що захищені металевою оболонкою, або прокладання проводів у сталевих трубах.

Висота відкритого прокладання захищених проводів і кабелів та проводів, що прокладені в трубах, коробах та плінтусах із каналами для електропроводок, а також допусків до вимикачів, розеток, пускових апаратів, щитків та світильників, що встановлені на стінах, не нормується. У місцях проходу проводів та кабелів через стіни, перегородки, міжповерхові перекриття необхідно передбачати можливість заміни електропроводки. Для цього прохід повинен бути виконаний у трубі, коробі або в отворі будівельної конструкції. Зазор між проводом та трубою чи конструкцією повинен бути герметизований.

Вивчаючи питання газопостачання особливу увагу слід звернути увагу на склади та основні властивості горючих газів, розглянути питання влаштування системи газопостачання населених пунктів та окремих об'єктів, опанувати основи розрахунку систем газопостачання.

Можливість встановлення газового обладнання та прокладання газопроводів в будинках різного призначення слід визначати за будівельними нормами і правилами на проектування цих будинків та вимогами ДБН В.2.5-20-2001 «Інженерне обладнання будинків і споруд. Зовнішні мережі та споруди. Газопостачання».

У міських населених пунктах мережевої ГРП розміщують в зоні зелених насаджень всередині житлових мікрорайонів на відстанях від інших будівель, споруд, не менших, як правило, 10 м.

Шафові ГРУ з вхідним тиском газу до 0,3 МПа дозволено влаштовувати на зовнішніх стінах житлових і громадських будинків, причому відстань до вікон, дверей тощо повинна бути не меншою за 1 м.

При одноступеневих системах газопостачання домові регулятори з вхідним тиском газу не більше 0,3 МПа слід розміщувати на горизонтальній ділянці газопроводу на висоті, як правило, не більше 2,2 м. Відстань від регулятора, який встановлено на стіні (у металевій шафі, можна разом з лічильником газу), до вікон, дверей тощо повинна бути не менше 1 м по вертикалі і 3 м по горизонталі. У житлових будинках розміщувати домові регулятори тиску газу необхідно тільки на глухих стінах.

Матеріали (труби, фасонні деталі, арматура, зварювальний дріт тощо), які використовуються для монтажу систем газопостачання, повинні мати сертифікати, що підтверджують їх відповідність вимогам Держстандарту, а обладнання – паспорти та інструкції з монтажу та експлуатації.

На території житлових груп і мікрорайонів газопроводи слід прокладати підземно з дотриманням вимог чинних нормативних документів. Заборонено їх трасувати під дитячими майданчиками і іншими місцями можливого масового скупчення людей. Розміщення вимикаючих пристроїв на газопроводах влаштовують в доступних для обслуговування місцях зовні будинків, на відстанях (по горизонталі): від дверних і віконних отворів не менше 0,5 м; до приймальних пристроїв припливної вентиляції – не менше 5м.

Вводи газопроводів в громадські будинки передбачають безпосередньо в приміщення, де встановлені газові прилади або в коридори. Вводи газопроводів в будинки промислових підприємств та інші будинки виробничого характеру здійснюють в приміщення, де знаходяться агрегати, що споживають газ, або в суміжні з ним приміщення за умови з'єднання цих приміщень відкритим отвором.

Для припливу повітря в приміщення, де розміщуються газові прилади і опалювальні апарати з відводом продуктів згоряння в димохід, слід передбачати в нижній частині дверей або стіни, що виходять в суміжне нежитлове приміщення, решітку або зазор між дверима та підлогою, або решітку, встановлену в зовнішній стіні приміщення. Ці вимоги не поширюються на приміщення, в яких установлюється опалювальне обладнання з герметичною камерою згоряння, в яких забір повітря для горіння та відвід продуктів згоряння газу здійснюється через зовнішню стіну будинку. Газопровід прокладають на висоті не нижче, ніж 2,2 м в місцях проходу людей і вище від дверних прорізів та воріт. Газопроводи не повинні перетинати віконних прорізів. Газові стояки в житлових будинках прокладають в кухнях, сходових приміщеннях або у коридорах. Встановлення стояків у житлових приміщеннях, ванних кімнатах і санвузлах, а також перетин газопроводами вентиляційних і димових каналів та шахт не допускається. Газові стояки встановлюють вертикально з допустимим відхиленням 2 мм на 1 м довжини.

5.2. Довідкова інформація

Таблиця 5.1

Рекомендації щодо прокладання електромереж

Будинки	Спосіб прокладання групових електромереж
	відкрито	приховано
Крупнопанельні зі збірних залізобетонних конструкцій та з монолітного залізобетону	В плінтусах із термостійкої пластмаси з каналами для проводок з мережами радіофікації, телефонізації та телебачення, що прокладені в спеціальних окремих каналах або на полицях	В каналах залізобетонних панелей стін та перекриття, в гофрованих або гладких пластмасових трубах, що закладені разом із комплектуючими деталями (коробками, гаками для кріплення світильників): в панелях стін, перегородок і перекритті за ГОСТ 9574-80, ГОСТ 12504-80* и ГОСТ 12767-80*.
3 блочними та цегляними стінами, гіпсо- та шлакобетон-ними перего-родками і пере-криттями із пус-тотних залізо-бетонних плит	В плінтусах із термостійкої пластмаси з каналами для електропроводок із мережами радіофікації, телефонізації та телебачення, що прокладені в спеціальних окремих каналах або на полицях	В цегляних стінах та перего-родках безпосередньо під штука-туркою; в гіпсо- та шлакобе-тонних перегородках в каналах, бороздах: в пустотах плит пере-криття та в шарі підготовки підлоги із захистом проводів цементним або алебастровим закидом товщиною 10 мм
3 дерев'яних та інших конструкцій, що горять	Незахищеними проводами на роликах, захищеними проводами і кабелями в оболонці із негорючих матеріалів з кріпленням скобами безпосередньо на поверхні будівельних конструкцій; дозволяється прокладання незахищених проводів із полівінілхло-ридною ізоляцією на горю-чій основі із прокладанням під провід ізолюємих негорючих матеріалів.	Незахищеними проводами із полівінілхлоридною ізоляцією на горючій основі з підкладанням матеріалів, що не горять, та наступним захистом зі всіх сторін суцільним шаром штукатурки, алебастрового, цементного розчину або бетону товщиною не менше 10 мм; в перегородках із сухої гіпсової штукатурки на дерев'яному каркасі, який за протипожежними нормами віднесений до матеріалів, що погано горять; приховано в пластмасових трубах

Залежно від максимального робочого тиску газорозподільні мережі за ДБН В.2.5-20-2001 «Інженерне обладнання будинків і споруд. Зовнішні мережі та споруди. Газопостачання» поділяють на газопроводи:

високого тиску 1 категорії від 0,6 до1,2 МПа;
те ж саме, для зріджених вуглеводневих газів від 0,6 до 1,6 МПа;
високого тиску 2 категорії від 0,3 до 0,6 МПа;
середнього тиску від 0,005 до 0,3 МПа;
низького тиску до 0,005 МПа включно.

При розробленні проектів генеральних планів населених пунктів допускається приймати укрупнені показники споживання газу, м3/рік на 1 людину (при теплоті згоряння газу 34 МДж/м3):

при наявності централізованого гарячого водопостачання – 100;
при гарячому водопостачанні від газових водонагрівачів – 250;
при відсутності гарячого водопостачання – 125 (165 в сільській місцевості).

Установку настінного газового обладнання для опалення та гарячого водопостачання слід передбачати:

• на стінах із негорючих матеріалів на відстані нe менше 2 см від стіни;

•на стінах із важкогорючих та горючих матеріалів, ізольованих негорючими матеріалами на відстані не менше 3 см від стіни.

Ізоляція повинна виступати за габарити корпусу обладнання на 10 см і 70 см зверху.

Допускається встановлення даного обладнання біля стін із важко-згоряємих і горючих матеріалів без захисту на відстані не менше 25 см від стін. При встановленні вищевказаного обладнання на підлозі з дерев'яним покриттям, остання повинна бути ізольована негорючими матеріалами, які забезпечують межу вогнестійкості конструкції не менше 0, 75 год.

Ізоляція підлоги повинна виступати за габарити корпусу обладнання на 10 см.

Відстань у просвіті від виступаючих частин газового обладнання по фронту і в місцях проходу повинна бути не менше 1 м.

5.3. Термінологічний словник

Електрообладнання будинків – сукупність електротехнічних пристроїв, які встановлені в будинках і призначені для енергопостачання інженерних систем та для підведення електроенергії до побутових електроприладів та освітлення.

Енергопостачання – сукупність послідовних процесів виробництва, передачі та використання енергії.

Система енергопостачання – комплекс установок та пристроїв, які призначені для цілей енергопостачання.

Система газопостачання населених пунктів –комплекс трубопроводів та інженерних споруд, які призначені для безперебійної подачі газу споживачам.

Температура горіння – температура, яку отримують вироби при спалюванні газоподібного палива. Температура горіння залежить від складу суміші газів, способу спалювання, надлишку повітря і знаходиться в межах 1100- 2600°С.

В'язкість – властивість газу чинити опір взаємному переміщенню його частинок під дією прикладених сил. В технічних розрахунках користуються кінематичним коефіцієнтом в'язкості.

Теплотворна здатність або питома теплота згоряння газового палива – кількість тепла, яке виділяється при спалюванні 1 нм3 газу. Теплотворна здатність природних газів складає 38-42тис. кДж/м3.

Метан СН4 – нетоксичний газ без кольору, запаху та смаку. Маса 1нм3 метану рівна 0,717 кг. При зниженні температури переходить в рідкий стан (зріджений газ) і його об'єм зменшується майже в 600 разів, що дуже зручно при вирішенні питань зберігання та транспортування. Питома теплота згоряння метану складає 35880-39820 кДж/м3, при спалюванні 1 нм3 метану утворюється 10,52 м3 продуктів згоряння. Поряд з метаном, як правило, присутні вуглеводи метанового ряду (С2Н6 – етан, С3Н8 – пропан, С4Н10 – бутан та інші).

Оксид вуглецю CO – газ без кольору, запаху та смаку, але токсично впливає на людей, оскільки легко вступає в реакцію з гемоглобіном крові. При вмісті в повітрі 0,04% CO приблизно 30% гемоглобіну крові вступає в хімічне з'єднання з оксидом вуглецю, при 0,1%-50%, при 0,4% більше 80%. Оксид вуглецю відноситься до високотоксичних газів і тому знаходитись в приміщенні, де в повітрі є 0,2% CO, протягом однієї години шкідливо для організму, а при концентраціях CO в повітрі 0,5% знаходитись в приміщенні навіть протягом 5-ти хвилин небезпечно для життя. Гранично допустима концентрація CO в повітрі приміщення при використанні газу для комунально-побутових потреб складає 0,2 г на 100 м3.

Водень Н2 – нетоксичний газ без кольору, запаху та смаку. Маса 1 нм3 водню рівна 0,09 кг. При спалюванні 1 нм3 утворюється 2,88 м3 продуктів згоряння.

Азот N2 – газ густиною 1,25 г/м3, без кольору, запаху та смаку, який практично не реагує з киснем і не враховується при розрахунках процесу горіння. Вміст азоту в природних газах може коливатися в широких межах.

Вуглекислий газ СО2 – токсичний газ густиною 1,98 г/м3, без кольору, з кислуватим смаком та запахом. При концентраціях С02в повітрі 4,5% виникає сильне подразнення органів дихання, а при 10% концентрації має місце важке отруєння. Вуглекислий газ важче повітря в 1,53 рази.

Кисень О2 – газ густиною 1,43 г/м3, без кольору, запаху та смаку. Присутність кисню в газі знижує питому теплоту згоряння і робить його вибухонебезпечним. Тому вміст кисню в газі не повинен бути більшим 1% від об'єму.

Сірководень H2S – токсичний газ без кольору з сильним запахом, який нагадує запах тухлих яєць. Сірководень діє на метали з утворенням сульфідів, що приводить до інтенсивної корозії газопроводів та обладнання, особливо при присутності в газі Н20 та Ог При згорянні сірководень утворює сірчаний газ, який дуже шкідливий для здоров'я і агресивний до металу. Маса сірководню рівна 1,54 кг/м3, допустима концентрація в газі – 2 г H2S на 100 м3 газу.

Ціанистоводнева (синильна) кислота HCN – рідина без кольору з температурою кипіння 26°С. Внаслідок такої низької температури кипіння знаходиться в горючих газах в газоподібному стані. Синильна кислота сильно отруйна, викликає швидку корозію заліза, міді, олова, цинку та їх сплавів. Максимальна гранична концентрація (в перерахунку на HCN) – 5 г на кожні 100 м3 газу.

5.4. Практичні завдання та методичні рекомендації до їх виконання

5.4.1. План практичного заняття (2 години)

Тема: «Розрахунок витрат електроенергії»

1). Письмове бліц-опитування.

2). Перевірка індивідуального домашнього завдання.

3) Розрахунок витрат електроенергії.

5.4.2. План практичного заняття (2 години)

Тема: «Проектування систем газопостачання»

1). Письмове бліц-опитування.

2). Перевірка індивідуального домашнього завдання.

3).Основи розрахунку та проектування зовнішніх та внутрішних газопроводів.

При розробленні проектів газопостачання населених пунктів у першу чергу знаходять витрати газу: річні та годинні з урахуванням перспективи розвитку об'єктів-споживачів природного газу. Розрахунковий період визначається планом розвитку населеного пункту і становить 20-25 років.

Витрати газу обчислюють окремо для кожної категорії споживачів: на комунально-побутові та санітарно-гігієнічні потреби населення, на опалення, вентиляцію і гаряче водопостачання житлових і громадських будинків, на потреби промислових підприємств відповідно до вимог нормативних документів або на основі паспортних характеристик встановленого обладнання і устаткування.

Системи газопостачання повинні розраховуватися на максимальну годинну витрату газу.

Максимальна розрахункова годинна витрата газу , м3/год, при 0°С і тиску газу 0,1 МПа на господарсько-побутові та виробничі потреби слід визначати як частку річної витрати газу за формулою:

(5.1)

де – коефіцієнт годинного максимуму (коефіцієнт переходу від річної витрати до максимальної розрахункової годинної витрати газу);

– річна витрата газу, м3/рік.

Для окремих житлових та громадських будинків розрахункові годинні витрати газу м3/год, слід визначати за сумою номінальних витрат газу газовими приладами з урахуванням коефіцієнтів одночасності їх дії за формулою:

(5.2)

де – сума добутків величин від 1 до m,

– коефіцієнт одночасності, значення якого слід приймати для житлових будинків за додатком 13;

– номінальна витрата газу приладом або групою приладів, м3/год , приймається за паспортними даними або технічними характеристиками приладів;

n – число однотипних приладів або груп приладів, шт.;

m – число типів приладів або груп приладів, шт.

Література: 1, 6.

Тема 6. Системи зв’язку, телекомунікації, охоронної та протипожежної сигналізації

6.1. Методичні рекомендації до вивчення теми

Основний матеріал теми викладений в навчальному посібнику [8, с.5-11, 21-99, 120-141, 230-255].

При вивченні цієї теми слід розглянути питання систем зв'язку, внутрішні АТС та диспетчерський зв'язок, безпровідні мережі зв'язку, систем охоронної та протипожежної сигналізацій. Потрібно приділити увагу принципам побудови сучасних телекомунікаційних систем — телефонного зв’язку, мобільного радіозв’язку, супутникових систем, локальних та глобальних комп’ютерних мереж, а також систем електронної пошти і телеконференцій, комп’ютерної телефонії, IP-телефонії та ін. Особливу увагу слід приділити питанням організації інформаційних систем операторів зв’язку та використанню програмного забезпечення в телекомунікаціях.

Вивчаючи самостійно матеріал цієї теми, також необхідно звернути увагу на автоматизацію пристроїв систем інженерного обладнання будинків, що підвищує надійність та ефективність роботи цих систем і створює комфортні та безпечні умови життєдіяльності. Сучасні багатоповерхові будівлі повинні мати автоматичні або автоматизовані системи керування та диспетчеризації вертикального транспорту, теплових та насосних пунктів, лічильників обліку споживання електроенергії, води та тепла. Застосування пожежної сигналізації, автоматизованих протипожежних пристроїв, пристроїв для димовидалення на шляхах евакуації жителів при пожежах визначають за будівельними нормами.

Все обладнання для виконання основних функцій автоматизації і диспетчеризації систем інженерного обладнання будинків може бути встановлено в диспетчерському центрі. Як правило, це стандартне обладнання (датчики, клапани, приводи, контролери, модулі, інтерфейси, пульти керування, центральні станції тощо), основним елементом якого є сервер та робочі станції диспетчерів.

6.2. Довідкова інформація

Основні функції систем автоматизації та диспетчеризації для окремих інженерних мереж будівлі:

Для система вентиляції та кондиціювання:

підтримання заданих параметрів температури повітря, що подається магістральним повітропроводом, шляхом зміни холодопродуктивності секцій охолодження або теплопродуктивності секцій нагріву;
підтримання заданих параметрів вологості припливного повітря в магістральному трубопроводі;
захист секцій від перегріву та замерзання;
захист рекуператора від замерзання за датчиком перепаду тиску на рекуператорі;
контроль забруднення фільтра реле перепаду тиску; контроль роботи вентиляторів реле перепаду тиску; керування електроприводом повітряних заслінок, а також забезпечення їх закриття при відключенні електроживлення установки; візуалізація роботи обладнання на моніторі робочої станції диспетчерського пульта;
видача аварійної сигналізації на диспетчерський пункт.

Для системи опалення:

регулювання температури теплоносія в подаючому трубопроводі залежно від температури зовнішнього повітря і відповідно графіка подачі теплоносія тепломережами на вводі в будинок;
забезпечення регулювання теплоносія в зворотньому трубопроводі відповідно до графіка роботи тепломережі залежно від температури теплоносія на вводі в будинок;
контроль тиску теплоносія в трубопроводах;
керування насосами, контроль їх роботи та захист від холостого ходу;
контроль стану теплообмінників (ступеню їх забрудненості);
керування циркуляційними насосами;
візуалізація роботи обладнання на моніторі робочої станції диспетчерського пульта;
видача аварійної сигналізації на диспетчерський пункт.

Для системи гарячого водопостачання:

регулювання температури гарячої води;
контроль тиску в трубопроводах;
керування насосами, контроль їх роботи та захист від холостого ходу;
контроль стану теплообмінників (ступеню їх забрудненості);
керування циркуляційними насосами;
візуалізація роботи обладнання на моніторі робочої станції диспетчерського пульта;
видача аварійної сигналізації на диспетчерський пункт.

Для системи господарсько-питного водопостачання:

контроль за тиском та витратами води на вводі;
керування насосами, контроль їх роботи та захист від холостого ходу;
візуалізація роботи обладнання на моніторі робочої станції диспетчерського пульта;
видача аварійної сигналізації на диспетчерський пункт.

Для система електропостачання та електроосвітлення:

переключення електричних навантажень; керування системою безперебійного постачання;
керування системою електроосвітлення до рівня розподільних шаф;
керування зовнішнім освітленням, світловою рекламою із моніторингом стану фотореле та магнітних пускачів, а також забезпеченням потрібних затримок вмикання та вимикання відносно стану фотореле;
видача аварійної сигналізації на диспетчерський пункт.

Існує п’ять етапів розвитку телекомунікацій (а відповідно і п’ять типів телекомунікаційних систем):

1. З 1832 р. — створення і розвиток телефону і телеграфу — кабельні телекомунікаційні системи.

2. З 1895 р. — поява радіо і телебачення — радіохвильові телекомунікаційні системи.

3. З 1957 р. — використання супутників для передачі інформації — супутникові телекомунікаційні системи.

4. З 1968 р. — поява комп’ютерних мереж — комп’ютерні телекомунікаційні системи.

5. 80-ті роки ХХ століття — злиття засобів зв’язку і обчислювальної техніки — інтегровані телекомунікаційні системи.

Рис. 6.1.Схема системи автоматичного регулювання температури повітря в приміщенні залежно від температури зовнішнього повітря:

1 – датчик температури; 2 – регулятор; З – прилад опалення

Рис. 6.2. Принципова схема автоматичного керування системою опалення:

S1 – датчик температури зовнішнього повітря; S2 – датчик температури повітря в приміщенні;

S3 – датчик температури теплоносія, що надходить в систему опалення; S4 – датчик температури.

6.3. Термінологічний словник

Безпровідні мережі – сучасна комп’ютерна технологія швидкісної передачі інформації за допомогою радіосигналів, яка вносить якісно нові характеристики у звичну обчислювальну мережу підприємства та відкриває її нові сфери застосування.

Біт/с, біт за секунду (bps, bіts per second) –одиниця вимірювання швидкості передачі даних у системах зв’язку.
Бод (baud) – частота сигналу в лінії чи швидкість, з якою дані передаються по лінії, кількість передач (змін напруги) протягом однієї секунди.
Відкриті системи – реальні системи, якщо вони основуються на однакових стандартах.

Електронна пошта (e-maіl) – передача повідомлень одній особі чи групі осіб через мережу в текстовому форматі. Повідомлення може також містити прикріплені файли будь-якого формату.

Радіозв’язок – електрозв’язок, який здійснюється за допомогою радіохвиль. У радіопередавачі формуються радіосигнали – електричні коливання. Радіосигнали випромінюються предавальною антеною у вигляді електромагнітних хвиль у навколишній простір, досягають приймальної антени і поступають у приймач, де підсилюються і перетворюються на сигнали, адекватні переданому повідомленню.

Телекомунікації – засоби віддаленого інформаційного зв’язку..
Телефонний зв’язок – передача на відстань голосової інформації, здійснюється електричними сигналами по проводах або радіосигналами. Розрізняють місцевий (у межах міста чи села), міжміський та міжнародний Т. з., а також відомчий, виробничий, мобільний (радіотелефонний) зв’язок.
Транкінг – метод автоматичного динамічного розподілу радіоканалів, виділених системі мобільного зв’язку, між відносно великою кількістю користувачів. Дозволяє підвищити ефективність використання радіочастотного ресурсу і зменшити тривалість встановлення зв’язку.

6.4. Практичні завдання та методичні рекомендації до їх виконання

6.4.1. План практичного заняття (2 години)

Тема: «Проектування слабострумних комунікацій та систем»

1). Тестування.

2). Основи проектування слабострумних систем.

3). Битові та комерційні слабострумні системи.

Битові слабострумні системи – це, перш за все, телебачення, інтернет, телефонія, радіозв’язок, домофонія, охоронно-пожежна сигналізація та інше.

До комерційних слабострумних мереж відноситься: інтернет и телефонія, охранно-пожежна сигналізація, автоматизоване врахування енергоресурсів, структуровані кабельні системи (СКС), переговорні устройства (АТС) та інше.

Типові решення слабосторумної системи для безпеки проектуємої будівлі:

–відеоспостереження;

–телефонія;

–охоронно-пожежна сигналізація.

Література: 1, 8.

Тема 7. Вертикальний транспорт будівель

7.1. Методичні рекомендації до вивчення теми

Основний матеріал цієї теми викладений в [1,с.442-453].

При вивченні теми необхідно усвідомити, що вертикальний транспорт будівель і багатофункціональних комплексів є важливою складовою частиною інженерного обладнання, яка забезпечує ефективне використання будівель і комплексів, комфортність роботи і проживання в них.

Задачі проектування вертикального транспорту полягають у вивченні функціональних пасажиро- і вантажопотоків в будівлях та визначенні видів вертикального транспорту.

До вертикального транспорту будинків відносять:

ліфти;
ескалатори;
патерностери (багатокабінні підйомники або стелажі для зберігання рулонів лінолеуму і т.п.).

Ліфти застосовують у житлових (понад 5 поверхів), промислових і громадських будівлях. Сучасні ліфти є доволі складною системою, яка містить механічні, електричні, автоматичні і електронні підсистеми. закриваються.

Складність проблеми проектування вертикального транспорту полягає не лише у забезпеченні перевезення інтенсивних потоків пасажирів у висотних будівлях, але і у необхідності оптимального роз'єднання або об'єднання окремих потоків пасажирів багатофункціональних комплексів – потоків мешканців у житловій частині будівлі, потоків службовців у офісній частині будівлі, потоків покупців у торгових закладах тощо. При цьому для вирішення даної проблеми слід застосовувати найефективніші засоби вертикального транспорту – швидкісні електричні ліфти для висотної частини будівель з комп'ютеризованими ефективними системами групового управління, пасажирські електричні ліфти середньої швидкості для нижньої частини висотних будівель, гідравлічні пасажирські ліфти і вантажні ліфти для нижніх поверхів будівель і комплексів, електричні або пасажирські ліфти для обслуговування багатоповерхових автомобільних стоянок, ескалатори і пасажирські конвеєри для перемішування масових потоків пасажирів у нижніх поверхах комплексів.

Для офісних будівель критичними періодами є початок і кінець роботи, коли спостерігаються пікові односторонні потоки пасажирів. Для житлових будівель пікові потоки також відмічаються в ранкові та вечірні години, однак, як правило, інтенсивність цих потоків нижча, ніж у офісних будівлях, а самі потоки носять двосторонній характер, тобто пасажири рухаються одночасно і вниз, і уверх.

Розрахунок вертикального транспорту будівель полягає у визначенні:

кількості, вантажопідйомності і швидкості ліфтів, організації їх руху в будівлі;
кількості і параметрів ескалаторів і пасажирських конвеєрів;
кількості і параметрів підйомних платформ для інвалідів;
системи роботи ліфтів;
розміщення ліфтів та інших засобів вертикального транспорту в будівлі; оптимального групування ліфтів.

У громадських будівлях число ліфтів встановлюють за розрахунком, виходячи з функціональних потреб. Число пасажирських ліфтів у будівлі повинно бути не менше двох. Допускається другий ліфт заміняти вантажним, в якому дозволено транспортування людей, якщо за розрахунком у будівлі достатньо встановлення одного пасажирського ліфта.

Відповідно до діючих норм ліфти передбачають у житлових будівлях, в яких відмітка підлоги верхнього поверху перевищує планувальну відмітку землі більше, ніж на 14 м (6 поверхів і більше). При цьому у будівлях до 10 поверхів влаштовують 1 ліфт, в 11-17 поверхових будівлях – 2 ліфта, у 18-25 поверхових – 3,20-25 поверхових – 4 ліфта. Починаючи з 17 поверхових будівель передбачають ліфти зі збільшеною швидкістю (1,6 м/с). У висотних будівлях окремі ліфти повинні служити експресами без проміжних зупинок і з великою швидкістю руху, у надвисотних будинках передбачають пересадочні поверхи. Швидкості піднімання в таких будівлях становлять до 6-7 м/с. У всіх житлових будинках, обладнаних ліфтами, необхідно передбачати посадочні майданчики шириною не менше – для пасажирських ліфтів вантажопідйомністю до 400 кг – 1,2 м, до 630 кг з кабіною шириною 2100 мм і глибиною 1100 мм – 1,6 м.

7.2. Довідкова інформація

Таблиця 7.1

Класифікація основних типів ліфтів

Види ліфтів	Швидкість руху, м/с	Вантажопідйомність, кг
Пасажирські: • звичайні • швидкісні	0,71-1,4 1,4-4,0	320,400, 500, 630, 1000 400,630, 1000, 1600
Спеціальні (швидкісні)	4,0-7,0	1600,2000
Лікарняні	0,5-0,71	500,1000
Вантажно-пасажирські	0,65	500, 800, 1000 і більше
Вантажні	0,25-0,5	100,3000, 5000
Вантажні (магазинні)	0,25-0,5	100, 200

Таблиця 7.2

Розміри шахт для ліфтів різного призначення

Тип ліфта	Вантажо-підйомність, кг	Зовнішні розміри кабіни (ширина, глибина, висота), мм	Внутрішні розміри шахти, мм	Розташування противаги за відношенням до кабіни
Пасажирські звичайні	320, 350, 500	98012002100 180012002100 108014202100	15501700 14501700 1500*2000	позаду
Пасажирські швидкісні	1000	180015002100	2250*2300	–"–
Лікарняні	500	150025002200	1950*2700	збоку
Вантажно-пасажирські	500	120022002100	1660*2550	–"–
Вантажні	1000, 2000	200030002200	2700*3200	–"–
Вантажні малі	100	9006501000	1300*750	–"–
Вантажні магазинні	100	900650550	1500*900	–"–

7. 3. Термінологічний словник

Ескалатори – підйомники безперервної дії, які зазвичай застосовують у громадських будівлях з інтенсивними пасажирськими потоками та метрополітені. Один ескалатор шириною 1 м може перемістити до 150 пасажирів за хвилину роблять не менше двох ліній. Зазвичай ширина сходового полотна ескалаторів становить 1000, 650 або 660 мм для розміщення на кожному східцю по два або одному пасажиру. Глибина східця приймається 400 мм, висота 200 мм. Швидкості руху ескалаторів в будівлях – 0,5-0,75 м/с, в метрополітені – 0,75-1,0 м/с. Висота підйому ескалатора 4,5-66 м. Ширина машинного відділення для двох ескалаторів з приводами і моторами становить близько 6 м, трьох ескалаторів – 15 м і чотирьох– 17,5 м.

Патерностери – багатокабінні підйомники з безперервним рухом з кабінами на одного або двох чоловік. Одна частина кабін піднімається нагору, інша спускається вниз. Зверху і знизу кабіна переходить з однієї направляючої на іншу, не перевертаючись, що є безпечним для пасажирів.

Тротуар, що рухається – той же ескалатор, але розташований горизонтально. Тротуари влаштовують в переходах значної довжини, в аеропортах і вокзалах.

Ліфт – це підйомник періодичної дії, в якому люди і вантажі перевозяться з одного рівня на інший у кабіні, що рухається вертикальними напрямними, встановленими на всю висоту шахт, і забезпечений на посадочних майданчиках дверима.

Кабіна ліфта – металічний каркас з кутника і балок.

Противаги – рами, в які закладають вантажі противаги вагою до 60 кг кожна і які зрівноважують масу кабіни і частину маси вантажу, що дозволяє зменшити потужність електродвигуна.

Напрямні призначені для напрямку руху кабіни і противаги, збереження необхідного зазору між рухомими деталями у шахті і частинами кабіни і противаги, використовуються в якості опор при їх аварійній посадці на вловлювачі.

Підйомні механізми – лебідка, яка складається із канатоведучого органу (шків, барабан), редуктора, гальма і електродвигуна. Електродвигуни зазвичай мають потужність 3,5-5 кВт у пасажирських ліфтах, 1-1,7 кВт в малих вантажних та магазинних ліфтах.

Шахта – споруда, огороджена з усіх сторін, в якій рухаються кабіна і противага, встановлені направляючі, апарати управління, натяжний пристрій обмежувача швидкості, упори і буфера, електропроводка та інші вузли ліфта.

Статичне випробовування ліфта – перевірка надійності механізму ліфта, його кабіни, канатів кабіни та їх кріплення, а також дії гальма (статичне випробовування пасажирських ліфтів проводять із навантаженням, що перевищує номінальну вантажопідйомність на 50 %);

Динамічне випробовування ліфта – перевірка дії механізмів, гальм, вловлювачів і буферів (динамічне випробовування ліфта проводять із навантаженням, що перевищує номінальну величину на 10%).

7.4. Практичні завдання та методичні рекомендації до їх виконання

План підсумкового практичного заняття (4 години)

1) Вихідне тестування.

2) Захист розрахунково-графічної роботи.

Література: 1.

Тема 8. Експлуатація інженерних систем будівлі

8.1. Методичні рекомендації до вивчення теми

Основний матеріал цієї теми викладений в [1, с.454-467].

В даній темі розглядаються загальні відомості про експлуатацію інженерних систем будівлі, роль будівництва у житті суспільства. В процесі вивченні цієї теми необхідно чітко усвідомити, що всі основні питання будівництва й експлуатації регламентуються відповідними будівельними нормами, дотримання яких у відповідності з Українським законодавством є обов’язковим .

Правильно організована експлуатація інженерних мереж дозволяє значно продовжити строк їх служби, скоротити матеріальні та трудові витрати.

Мережі будують за погодженою та затвердженою проектно-кошторисною документацією відповідно до розбивання мережі в натурі. Технічний нагляд за будівництвом здійснюється замовником (відділом капітального будівництва або службою технагляду) та проектною організацією.

Так, наприклад, при експлуатації систем водопостачання повинні забезпечити наступні заходи:

регулярний контроль за якістю води і станом санітарних зон;
своєчасне виявлення і швидку ліквідацію аварій на водопровідних мережах;
своєчасний профілактичний ремонт усіх споруд, мереж, арматури і обладнання;
планово-профілактичне очищення, промивання і дезинфекцію мережі і окремих споруд;
боротьбу з витоками і втратами води в результаті негерметичності стиків труб, несправності арматури та при аваріях;
нагляд за вуличними водорозбірними колонками;
підготовку всієї системи водопостачання до роботи в зимових умовах.

Персонал водопровідної станції зобов'язаний контролювати хід технологічного процесу і якість обробки води, утримувати в належному стані всі споруди і обладнання, своєчасно проводити технічне обслуговування, поточні і планові ремонти. Ліквідацію аварій на мережі здійснює аварійно-ремонтна бригада, яка входить до складу служби експлуатації. Аварійно-ремонтна бригада повинна мати спеціальний автотранспорт, який обладнаний засобами для виключення аварійної ділянки і швидкого ремонту пошкоджених труб і арматури. Всі роботи з експлуатації систем водопостачання враховують регулярним внесенням записів у відповідні журнали.

При організації внутрішнього газового обладнання будівельно-монтажні організації випробовують газопроводи на міцність і щільність, причому на щільність – обов'язково в присутності представників замовника і експлуатаційної газової служби з відповідним записом про це в будівельному паспорті об'єкта.

Перед випробуванням газопровід оглядають і продувають для очищення від окалини, сміття та вологи. Внутрішні газопроводи низького тиску випробовують на міцність тиском 0,1 МПа на ділянці від пристрою для відключення на вводі в будинок до кранів на підводах до газових приладів; при цьому газові прилади відключають, а лічильники знімають (якщо вони не розраховані на тиск 0,1 МПа) і заміняють тимчасовими перемичками.

При прийманні в експлуатацію каналізаційних мереж особливу увагу слід звернути на:

якість основи під трубами та герметизацію стиків по всій довжині стику (фіксуються в актах на приховані роботи);
перевірку прямолінійності прокладених між двома сумісними колодязями труб на світло. При огляді трубопроводу допускається відхилення від зображення правильного кола не більше, ніж на 1/4 діаметра по горизонталі, але не більше 50 мм в кожну сторону. Відхилення від правильної форми по вертикалі не допускаються;
гідравлічні випробування трубопроводів. Трубопроводи випробовуються на витік води з них та на інфільтрацію (попадання ґрунтових вод в труби та колодязі при високому рівні ґрунтових вод) за наявністю потоку води в трубі.

Для нормальної експлуатації каналізаційної мережі з метою її безперебійної роботи необхідно проводити нагляд за технічним станом мережі. При зовнішньому огляді мережі, який виконується одним-двома робітниками, виявляють дефекти люків та горловин колодязів, просідань ґрунту по трасі і біля колодязів. Періодичність такого огляду – один раз на два місяці.

Технічний огляд каналізаційних мереж проводиться 1-2 рази на рік бригадою із трьох слюсарів. Мета обстеження – виявлення пошкоджень мережі (стану люків, лотків, скоб), наявності інфільтрації та вентиляції, ступені наповнення труб, необхідності прочищення та ремонту мережі.

Особливу увагу при вивченні теми потрібно звернути на те, що нагальною проблемою сьогодення в технічній експлуатації будівель та інженерних систем є енергозаощадження. Будівлі та інженерні системи є одними із найбільших споживачів паливно-енергетичних ресурсів, тому питання їх санації, модернізації та реконструкції є одним із важливих завдань державного значення.
         Основними напрямами розв’язання цих завдань є:
         – раціональне використання традиційного палива та енергії;
         – реалізація структурних змін перебудови енергоємних технологій;
         – широке впровадження енергозберігаючих технологій, процесів та обладнання;
         – використання нетрадиційних поновлювальних джерел енергії;
         – трансформація управління житлово-комунальним фондом країни.

8. 2. Термінологічний словник

Технічна експлуатація будівель – використання будівель за їх призначенням.

Технічне обслуговування і ремонт – процеси, пов'язані з утриманням будівель і споруд у належному (справному) стані.

Контроль технічного стану – першочергове завдання технічної експлуатації будівель і споруд, яке полягає у вчасному контролі їхнього нормального (належного) технічного стану, перевірці справності будівельних конструкцій та інженерного устаткування.

Фізичний, або матеріальний знос – поступова втрата первісних технічних властивостей будівель під впливом природних факторів.

8.3. План практичного заняття

Не передбачено робочою програмою

Інформаційні джерела

№ п/п	Н а з в а
1	2
	Основна література
.	Кравченко В.С., Саблій Л.А., Давидчук В.І., Кравченко Н.В. Інженерне обладнання будівель. – К.: Видавничий дім "Професіонал", 2008, 480 с.
	СНиП 2.01.01-82 Строительная климатология и геофизика. – М.: ЦИТП Госстроя СССР, 1982. –136 с.
	Кравченко В.С. Водопостачання та каналізація: Підручник.- К.: Кондор, 2003
	СНиП 2.04.05-91 Отопление, вентиляция и кондиционирование. – М.: ЦИТП Госстроя СССР, 1988.
	СНиП 2.01.01-82 Строительная климатология и геофизика. – М.: ЦИТП Госстроя, 1983.
	Основи будівництва. Інженерне обладнання будівель. Методичні рекомендації до виконання санітарно-технічного розділу дипломного проекту для студентів спеціальностей 7.0917.11 / Страшко Л.М., Мартинов В.Л. - Полтава, ПУСКУ – 34 с.
	ДБН В.2.6-31:2006 Конструкції будівель і споруд. Теплова ізоляція будівель. – К.: Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, 2006.
	Козак І. А. Телекомунікації в бізнесі: Навч. посіб.– К.: КНЕУ,2004.–367 с.
	СНиП П-3-79**. Строительная теплотехника. – М., 1986. – 32 с. (Зі зміною № 1, затвердженою наказом Держкомітету України з містобудування й архітектури від 27.06.1996, №117).
	Додаткова література
10.	ДСТУБ А.2.4-7-95 (ГОСТ 21.5.01-93) Правила виконання архітектурно-будівельних робочих креслень. –К.: Держ. ком. України у справах містобудування і архітектури, 1996. –53 с.
11.	Основи будівництва. Інженерне обладнання будівель. Методичні вказівки до розрахунку тепловитрат будівель на ПЕОМ для студентів спеціальностей: 7.0917.11, 7.0917.06, 7.0917,07 /Страшко Л.М., Карнаухова Г.В. – Полтава, ПКІ, 1999 –13 с.
12.	Сборник противопожарных норм и правил строительного проектирования.- К.: Будівельник, 1990
13.	Справочник по теплоснабжению и вентиляции. Кн. 1 Отопление и теплоснабжение.- К.: Будівельник, 1976.
14.	Смолянов Л.С. Санитарно-техническое оборудование и приборы.- К.: Будівельник, 1976
15.	ВБН В.2.5-78.11.01-2003. Інженерне обладнання будинків і споруд. Системи сигналізації охоронного призначення. –К.:2003.
16.	Внутренние системы водоснабжения и водоотведения.- К.: Будівельник, 1987.
17.	Тихомиров К.В., Сергеенко Э.С. Теплотехника, тепло-газоснабжение и вентиляция. – М.: Стройиздат, 1991.
18.	ДБН В.2.5-20-2001 «Інженерне обладнання будинків і споруд. Зовнішні мережі та споруди. Газопостачання»,2002.
19.	Роговий С.І. Основи будівництва: навчальний посібник.- Полтава: РВВ ПУСКУ, 2008.

Програмні засоби

1. Програма RTZ для розрахунку тепловтрат будівель на ПЕОМ.

2. Програма KRET для розрахунку кратності повітрообміну у торгових залах ПГХ.

3. Програма NKRET для розрахунку кратності повітрообміну у гарячих і кондитерських цехах ПГХ.

4. Програма для розрахунку потужності кондиціонерів.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ (НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНІ ПРОЕКТИ) ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТА ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ЇХ ВИКОНАННЯ

Однією з форм індивідуальної творчої роботи студентів є виконання та захист розрахунково-графічних завдань. Кожний студент протягом семестру повинен виконати і захистити індивідуальну розрахунково-графічну роботу, яка складається із наступних етапів:

вибір теми на основі тематики та накопичення інформаційного матеріалу;

виконання розрахунково-графічних завдань та оформлення графічної частини і пояснювальної записки.

Під час вивчення курсу рекомендується виконати індивідуальне завдання відповідно до таблиці.

№

з/п

Назва теми та розділу

Вид роботи

Загальна характеристика роботи

Модуль І.

Теми 1, 2,3

Проектування систем опалення, водопостачання та вентиляції

Модуль І1.

Теми 5, 8.

Проектування систем опалення, водопостачання та вентиляції

Розрахунково-графічна робота ( 1частина)

Розрахунково-графічна робота ( 2 частина)

Розрахунки інженерних мереж та розробка креслення плану бідівлі з системами опалення та

Внутрішнього водопоста-чання підприємства готельно-ресторанного комплексу.

Складання енергетичного паспорту будівлі та оцінка енергетичних параметрів будівлі

Креслення графічних робіт виконуються на аркуші формату А-2 та оформляються відповідно до вимог ГОСТів, єдиної системи конструкторської документації. До графічної частини прикладається пояснювальна записка з інженерними розрахунками.

Зміст пояснювальної записки

1.Розрахунок витрат тепла та опалювальних приладів.

2.Розрахунок системи вентиляції.

3.Розрахунок систем каналізації.

4.Розрахунок витрат води системи водопостачання.

5. Енергетичний паспорт будівлі.

Студенти представляють графічну частину робіт та пояснювальну записку у зброшурованому вигляді з обкладинкою на кафедру для захисту протягом семестру.

Текст пояснювальної записки повинен бути набраний на комп'ютері з одного боку аркушу формату А4, шрифт Тіmes New Roman, розмір 14, поля: верхнє та нижнє – 20 мм, ліве – 30 мм, праве – 10 мм. Сторінки повинні бути пронумеровані у правому верхньому куті. Обсяг пояснювальної записки 8-12 сторінок через 1,5 інтервали.

У кінці пояснювальної записки наводиться список використаної літератури (5 – 7 джерел), розташованої в алфавітному порядку за прізвищем автора, з наведенням автора, назви джерела, видавництва, року видання та загальної кількості сторінок по кожному літературному джерелу.

Зразок індивідуального завдання (розрахунково-графічної роботи)

з курсу “Інженерне обладнання будівель "

Варіант № __1__

Студенту (ці) групи ГРС - 41________________________________________

Прізвище, ім`я, по батькові Гончарову_С.А ._________________________

Зміст завдання

Графічна частина (формат А2)

Розробити план будівлі з системою опалення та внутрішнього водо-постачання (М 1:100) Ресторану на 150 місць

Пояснювальна записка

1) Вихідні дані.

2) Розрахунок витрат тепла та підбір опалювальних приладів.

3).Розрахунок системи вентиляції.

4).Розрахунок системи каналізації.

5).Розрахунок витрат води системи водопостачання.

6). Енергетичний паспорт будівлі.

Вихідні дані :

Місто будівництва м. Чернігів

Конструктивна схема будівлі неповний каркас

Стіни цегляні, товщиною 510 мм

на цементно - піщаному розчині

Видано “____”__________ р. Термін здачі “____”________р.

Перелік питань до модульного контролю

Модуль 1. Інженерне обладнання будівель

Перелічіть види, призначення та основні вимоги до роботи інженерних систем життєзабезпечення будівель і споруд готельного комплексу.
У чому полягає необхідність проведення теплотехнічного розрахунку огороджувальних конструкцій житлових та цивільних будівель?
Що називають опором теплопередачі?
Як визначити опір теплопередачі термічно однорідної непрозорої огороджувальної конструкції?
Які умови нормальної експлуатації зовнішніх огороджувальних конструкцій опалюваних будинків та споруд?
Яке призначення опалювальних систем?
Вимоги до систем опалення та їх класифікація.
Як визначають питомі витрати тепла (qбуд) опалювальними приміщеннями? Від чого вони залежать?
Як визначають витрати теплової енергії на опалення будинку протягом опалювального періоду року (Qрік)?
Як вибирається джерело теплопостачання?
Як виконується розрахунок опалювальних приладів?
Класифікація систем водяного опалення.
Як визначається опалювана площа та об’єм будинку?
Які приміщення не включають в опалювану площу будинку?
Як визначається загальна площа зовнішніх стін, вікон, дверей та горизонтальних зовнішніх огороджувальних конструкцій?
Теплозберігання під час експлуатації систем опалення.
Яка принципова схема системи опалення та які її основні елементи.
Які особливості систем місцевого опалення, та які їх основні елементи.
Які особливості систем центрального опалення та які їх основні елементи.
Які розрізняють системи опалення за видом теплоносія, та їх порівняльна характеристика.
Які розрізняють системи опалення за конструктивними особливостями, та їх порівняльна характеристика.
Які системи опалення переважно використовують у ПГХ, та яке обґрунтування використання таких систем?
Які основні розрахунки виконують при проектуванні систем опалення, та як впливає кліматичне районування на такі розрахунки?
Які типи нагрівальних приладів використовують у ПГХ, та яке обґрунтування їх вибору при проектуванні системи опалення?
На основі яких параметрів підбирають тип котла систем опалення ПГХ?
Призначення та класифікація вентиляційних систем.
Які вимоги до систем вентиляції та кондиціювання повітря?
Визначення кількості вентиляційного повітря при загальнообмінній вентиляції.
Які існують обміни повітря?
Що називають кратністю вентиляційного повітрообміну?
Які розрахункові параметри повітря у вентиляційному процесі?
Які існують види шкідливих надходжень в приміщення?
За якими основними параметрами визначається тип вентилятора механічної системи вентиляції?
Які параметри враховуються при визначенні експлуатаційних затрат механічної системи вентиляції?
Які види вологовиділення враховуються при розрахунках вентиляції.
Вплив шкідливих речовин на людину.
Які основні елементи систем природної вентиляції, та які її переваги й недоліки ?
Які основні елементи систем механічної вентиляції, та які її переваги й недоліки
Сутність і призначення систем кондиціювання повітря.
Переваги та недоліки систем кондиціювання.
Які існують види кондиціонерів?
Який принцип роботи холодильної машини?
Призначення протипожежного водопроводу.
З яких основних елементів складається система зовнішнього водопроводу, та яке його призначення.
З яких основних елементів складається система внутрішнього водопроводу, та яке його призначення.
Водонагрівачі систем гарячого водопостачання.
Компонувальні рішення сантехнічних приміщень.
Яке призначення систем каналізації та які розрізняють види стоків?
Які бувають елементи мережі каналізації будівлі та яке їх призначення?
Спеціальні очисні пристрої.

Модуль 2. Електричне обладнання та транспорт

На чому базується система енергопостачання будівель.
Яке призначення систем газопостачання, та які їх різновидності.
Яке призначення систем електрозабезпечення, та які їх різновидності.
Які вимоги до прокладання силових розподільчих мереж.
Чи допускається прокладання кабелів у вентиляційних каналах та шахтах.
Чи нормується висота відкритого прокладання захищених проводів та кабелів.
Як здійснюється прокладання освітлювальної мережі в будівлі.
Які правила розміщення вимикаючих пристроїв на газопроводах.
Як визначають максимальну розрахункову годинну витрату газу.
Системи автономного електропостачання.
Основні напрями економії енергоресурсів.
Дайте перелік відомих нетоксичних газів.
Дайте перелік відомих токсичних газів.
На які газопроводи поділяють газорозподільні мережі в залежності від максимального робочого тиску.
За яким нормативним документом визначається можливість встановлення газового обладнання.
Які функції газорозподільних пунктів.
Які вимоги до матеріалів, які використовують для монтажу систем газопостачання.
Які правила розміщення домових регуляторів тиску газу.
Безпровідні мережі зв'язку на основі Wi-Fi технології.
Централізована система відеоспостереження.
Оповіщувачі систем протипожежної сигналізації.
Основні функції системи автоматизації та диспетчеризації для інженерної мережі вентиляції.
Основні функції системи автоматизації та диспетчеризації для інженерної мережі опалення.
Основні функції системи автоматизації та диспетчеризації для інженерної мережі гарячого водопостачання.
Основні функції системи автоматизації та диспетчеризації для інженерної мережі господарсько-питного водопостачання.
Основні функції системи автоматизації та диспетчеризації для інженерної мережі електропостачання.
Які задачі проектування вертикального транспорту.
Які конструкції відносяться до вертикального транспорту.
Дайте визначення тротуару, що рухається.
В чому полягає модернізація ліфтів.
У чому сутність розрахунку вертикального транспорту.
Від чого залежить розташування і тип ліфтів.
В чому сутність статичного випробування ліфта.
В чому сутність динамічного випробування ліфта.
Кваліфікаційні вимоги до технічного персоналу, що забезпечує експлуатацію ліфтів.
Що відноситься до битових слабострумних систем.
Що відноситься до комерційних слабострумних систем.
Фізичний, або матеріальний знос будівель.
Які заходи повинна забезпечити служба експлуатації системи водопостачання.
Які заходи повинна забезпечити служба експлуатації системи газозабезпечення.
В чому сутність контролю технічного стану будівлі.
В чому сутність стандартизації будівельних конструкцій.
Під яким тиском випробують на міцність внутрішні газопроводи.
Які заходи повинна забезпечити служба експлуатації системи каналізації.
Як часто проводиться зовнішній огляд каналізаційних мереж.
Як проводять гідравлічні випробування трубопроводів.
Білизнопровід у готельних закладах.
Технічне оснащення готельного номера.
Схеми інженерно-технічного забезпечення готельного номера.

Приклад побудови завдань для модульного контролю №1

Підсумкова модульна контрольна робота №1

ІНЖЕНЕРНЕ ОБЛАДНАННЯ БУДІВЕЛЬ

Картка №1

1. Перелічіть види, призначення та основні вимоги до роботи інженерних систем життєзабезпечення будівель і споруд готельного комплексу.

2. Як вибирається джерело теплопостачання?

3. Що називають кратністю вентиляційного повітрообміну?

4. Переваги та недоліки систем кондиціювання.

Приклад побудови завдань для модульного контролю №1

Підсумкова модульна контрольна робота №2

ІНЖЕНЕРНЕ ОБЛАДНАННЯ БУДІВЕЛЬ

Картка №1

1. Яке призначення систем газопостачання, та які їх різновидності.

2. Основні функції системи автоматизації та диспетчеризації

для інженерної мережі вентиляції.

3. Основні напрями економії енергоресурсів.

4. Схеми інженерно-технічного забезпечення готельного номера

КАРТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТА

Види самостійної роботи	Планові терміни виконання	Форми контролю і звітності	Максимальна кількість балів
. Обов’язкові види СРС
1.1. Підготовка до лекцій, практичних та ІКР занять	Систематично, відповідно до розкладу аудиторних занять	Активна робота на лекціях (8 лекцій) Активна робота на практичних заняттях (27 практ. занять)	8+17=25
1.2. Підготовка до модульної контрольної роботи (2 модулі)	18 тиждень	Перевірка правильності виконання модульної роботи	20
1.3. Виконання індивідуального завдання (РГР)	Впродовж семестру	Перевірка термінів виконанняь та захист РГР	35
1.4. Відвідування занять	Впродовж семестру	Перевірка та відпрацювання	20
Разом балів за обов’язкові види СРС 100

Порядок і критерії оцінювання знань студентів

Поточне оцінювання знань студентів

Об’єктами поточного контролю знань студентів підготовчого рівня бакалавр є:

систематичність та активність роботи на лекційних і практичних заняттях;
самостійне виконання індивідуальних графічних завдань;
виконання модульних (контрольних) робіт або тестування.

Методи контролю:

поточний контроль здійснюється під час кожного практичного заняття та виконання індивідуальних графічних завдань та має на меті перевірку рівня підготовки студента з відповідної теми змістового модуля. Оцінювання знань проводиться в балах, які вказані за певною формою контролю;
модульний контроль здійснюється, як підсумок роботи студента протягом вивчення модуля за результатами засвоєння теоретичного і практичного матеріалу. До модульного контролю допускаються студенти, які виконали або відпрацювали всі види робіт що входять в складові модуля. Рівень знань оцінюється за сумою набраних балів.

При контролі систематичності та активності роботи на практичних заняттях оцінюванню будуть підлягати: рівень знань, продемонстрований у відповідях і при розв’язуванні задач на практичних заняттях; активність при вивченні тем, які виносяться на практичні заняття, результати виконання індивідуальних графічних робіт, експрес-контроль та інше.

При контролі завдань на самостійне опрацювання оцінюванню будуть підлягати: самостійне опрацювання тем в цілому, чи з окремих питань, виконання домашніх робіт, написання рефератів або наукових досліджень за пропозицією викладача.

При виконанні модульних (контрольних) завдання оцінюванню підлягатимуть теоретичні знання та практичні навички, які набули студенти після опанування певного модуля. Модульний контроль передбачений у кожній темі, які є в змістовому модулі, як то, усне опитування, експрес-контроль, контрольна робота, тестування на комп’ютері і таке інше.

При опануванні дисципліни оцінювання знань повинно бути диференційовано, так як поряд з категорією змісту існує категорія форми (якість графічного виконання), яка є важливою складовою. На початку семестру проводиться вхідне тестування, за результатами якого визначається рейтинг початкових знань студентів.

Крім статистичного набору балів, де відслідковується кількісне позитивне їх накопичення, враховується якісний показник, що дає підставу для підвищення якості оцінювання знань.

Система нарахування балів за видами робіт з дисципліни

«Інженерне обладнання будівель»

Тема	Форма контролю	Кіль-кість балів
Системи опалення, їх характеристика та обладнання ( 1 частина)	Бліц-опитування, перевірка обов'язкового конспектування	5
Системи опалення, їх характеристика та обладнання( 2 частина)	Бліц-опитування, перевірка обов'язкового конспектування	5
Системи вентиляції і кондиціювання повітря( 1 частина)	Бліц-опитування, перевірка обов'язкового конспектування	5
Системи вентиляції і кондиціювання повітря( 2 частина)	Бліц-опитування, перевірка обов'язкового конспектування	5
Системи водопостачання	Бліц-опитування, перевірка обов'язкового конспектування	5
Системи каналізації	Бліц-опитування, перевірка обов'язкового конспектування	5
Системи електро- та газозабезпечення	Бліц-опитування, перевірка обов'язкового конспектування	5
Системи зв'язку, телекомунікації, охоронної та протипожежної сигналізацій	тестування	5
Вертикальний транспорт будівель	тестування	5
Експлуатація інженерних систем будівлі	тестування	5а
РГР	Перевірка правильності й своєчасності виконання , захист	30
Модульна контрольна робота ( 2 модулі)	Перевірка правильності виконання модульних робіт	20
Всього з дисципліни	100

Система нарахування штрафних балів

№ п/п	Види порушень	Кількість балів
1	Порушення термінів виконання домашніх та індивідуальних занять	По 1 балу за кожне порушення
2	Інше

Система нарахування додаткових балів

Форма роботи	Вид роботи	Кількість балів
Навчальна	Участь в предметних олімпіадах: університетських, міжвузівських, всеукраїнських, міжнародних	5
	Виконання індивідуальних навчально-дослідних завдань підвищеної складності	10
Науково-дослідна	Участь в конкурсах студентських робіт: університетських, міжвузівських, всеукраїнських, міжнародних	5
Разом:	20

Підсумкове оцінювання знань студентів

Критерії підсумкового контролю результатів навчання
(Переведення даних 100-бальної шкали оцінювання в критерії ЄСТS)

Оцінка за шкалою ECTS	Оцінка за бальною шкалою, що використовується в ПУЕТ	Оцінка за національною шкалою
A	86-100	5 (відмінно)
B	79-85	4 (дуже добре)
C	71-78	4 (добре)
D	66-70	3 (задовільно непогано)
E	60-65	3 (задовільно достатньо)
FX	35-59	2 (незадовільно з можливістю повторного складання)
F	0-34	2 (незадовільно) з обов’язковим повторним вивченням дисциплін

Загальна підсумкова оцінка з дисципліни

Система нарахування балів за видами навчальної роботи

Форма навчальної роботи	Вид навчальної роботи	Кількість балів
1. Лекція	Відвідування	1,0
2. Практичні заняття	2.1. Відвідування та захист домашнього завдання	2,0
	2.2. Виконання навчальних завдань	1,0
	2.3. Бліц - опитування	1,0
	3.2. Виконання РГР	20
	3.3. Захист РГР	10
4. Підсумковий контроль	Модульна контрольна робота (2 модулі)	20

Загальна підсумкова оцінка з дисципліни складається з суми балів за результатами поточного контролю знань та модульного контролю.

З М І С Т

ВСТУП

НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ 4

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ 7

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

Тема 1. Вступ. Зміст і задачі курсу. Системи опалення, їх характеристика та обладнання 8

Тема 2. Системи вентиляції і кондиціювання повітря 13

Тема 3. Системи водопостачання 20

Тема 4. Системи каналізації 27

Тема 5. Системи електро- та газозабезпечення 34

Тема 6. Системи зв'язку, телекомунікації, охоронної та протипожежної сигналізації

Тема 7. Вертикальний транспорт будівель 46

Тема 8. Експлуатація інженерних систем будівлі 49

ІНФОРМАЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА 52

НДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ 53

КАРТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТА 59

ПОРЯДОК І КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ 60

PAGE 64

1. Реферат- Эвакуация
2. а многосоюзие; б ассонанс; в аллитерация; г благозвучие
3. Контрольная работа заочное отделение Шустикова Антона Владимировича
4. Вибрационные мельницы
5. конспект лекций по курсу
6. отвесные обрывы
7. Технология и эксплуатация САПР
8. Гісторыя першабытнаабшчыннага ладу на тэрыторыі Беларусі
9. темастр
10. Расчетное и опытное определение термических циклов в точке зоны термического влияния при наплавке валика.
11. Організація продуктивної самостійної діяльності молодших школярів у навчальному процесі сучасної початкової школ
12. тема России Применяемое на практике право всегда является системой взаимосвязанных норм
13. Отзыв без помощи респондент должен самостоятельно ответить на поставленные задачи
14. Правила творення та вживання особових часових форм вибір способу і форми дієслова залежно від характеру д
15. задание Проанализировать инд
16. Тема- Облік взаєморозрахунків з контрагентами 1
17. официальной народности
18. доминирование подчинение и дружелюбие агрессивность
19. О моркови
20. А Учебное пособие для специальностей- 080105 080109 080102 080502 080503 080301 всех форм обучения www

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе