Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Білет №23
1. З лікувальною та профілактичною метою використовують головним чином антитоксичні сироватки та імуноглобуліни.
Антитоксичні сироватки використовують для специфічної профілактики тих інфекційних захворювань, збудники яких продукують екзотоксини. В медичній практиці найчастіше використовують такі антитоксичні сироватки: протидифтерійну, протиправцеву, протиботулінічну, протигангренозну. Механізм лікувальної дії цих сироваток полягає в тому, що вони нейтралізують екзотоксини відповідних збудників. Титрують ці сироватки в реакції флокуляції, активність вимірюється в антитоксичних або міжнародних одиницях (АО, МО). Наприклад, за 1 АО протидифтерійної сироватки беруть мінімальну її кількість, яка зв’язується з однією імуногенною одиницею відповідного анатоксину і викликає початкову (ініціальну) флокуляцію, або на чутливих тваринах нейтралізує 100 Dosis letalis minima дифтерійного токсину. Для специфічної терапії та профілактики дифтерії, правцю, ботулізму та газової гангрени існують також відповідні імуноглобуліни.
Крім того, для специфічної терапії та профілактики інших інфекційних захворювань використовують імуноглобуліни: протистафілококовий, протисибірковий, протилептоспірозний, протигрипозний, проти кліщового енцефаліту, проти натуральної віспи, проти сказу, проти поліомієліту та інші.
Приклад опису протидифтерійної антитоксичної сироватки:
Антитільний препарат, що використовується з лікувально-профілактичною метою. Цей препарат стимулює утворення пасивного гуморального антитоксичного специфічного імунітету. Антитоксична сироватка отримана шляхом гіперімунізації коней анатоксином та екзотоксином.
Діагностичні препарати
При проведенні діагностики інфекційних захворювань широко використовуються імунологічні методи дослідження, які дозволяють за допомогою серологічних реакцій підтвердити клінічний діагноз, а також вид збудника.
Використання цих методів можливо тільки за наявності високоякісних препаратів, до яких належать антигени, діагностикуми, алергени, діагностичні сироватки та імуноглобуліни.
Проведення серологічних реакцій ґрунтується на специфічності зазначених препаратів. Тобто за допомогою відомого антигену в сироватці крові виявляють відповідні, специфічні до нього антитіла і, навпаки, за допомогою відомих антитіл (діагностичні сироватки) виявляють відповідні (специфічні) антигени.
Діагностикуми і антигени
Доведено, що всі антигени відносно до антитіл мають специфічність, тобто антиген взаємодіє тільки з тими антитілами (імунною сироваткою), які синтезувалися в організмі під впливом цього антигену.
З цієї закономірності випливає практичний висновок: за допомогою відомого антигену можна виявити відповідні (специфічні) до нього антитіла в досліджуваній сироватці крові. Цей метод одержав назву – серологічна діагностика інфекційних захворювань. Антигенами є корпускули (клітини) мікроорганізмів, стандартизована завись яких називається діагностикум.
Антигенами є також специфічні білки, полісахариди, одержані з клітин мікроорганізмів. Залежно від походження розрізняють бактеріальні, рикетсіозні та вірусні діагностикуми.
У практиці широко використовують еритроцитарні діагностикуми, які готують шляхом адсорбції мікроорганізмів або окремих антигенів на поверхні овечих еритроцитів.
Усі антигени та діагностикуми, включаючи еритроцитарні, використовують для серологічної діагностики інфекційних захворювань. Антигени використовують при проведенні реакції зв’язування комплементу (РЗК), реакції преципітації (РП), імуноферментного аналізу та ін. реакцій.
Діагностикуми використовують при проведенні реакції аглютинації (на склі і розгорнутої), еритроцитарні діагностикуми – при проведенні реакції непрямої (пасивної) гемаглютинації.
Приклади діагностикумів і антигенів, які використовують у серологічній лабораторії:
бруцельозний діагностикум (завись бруцел, убитих формаліном або нагріванням);
дизентерійні діагностикуми (Зонне і Флекснера) містять завись дизентерійних бактерій, убитих формаліном;
сальмонельозні діагностикуми (завись сальмонел, убитих формаліном);
черевнотифозні О-, Н-, ОН-діагностикуми;
еритроцитарний черевнотифозний Vi-діагностикум;
туляремійний діагностикум (завись туляремійних бактерій, убитих формаліном);
рикетсіозні діагностикуми (завись рикетсій, вирощених у жовточному мішку курячого ембріона);
еритроцитарний сальмонельозний О-діагностикум;
еритроцитарний кашлюковий діагностикум;
гонококовий антиген;
розчинний кашлюковий антиген;
полісахаридний антиген із грибів Candida albicans.
2.ВІРУСИ
Віруси- це внутрішньоклітинні паразити, що не мають клітинної будови і систем,які синтезують білок та іммобілізують енергію. Розміри-15-400 нм.
Віруси є збудниками як гострих, так і хронічних захворювань (грип, поліомієліт, сказ, вірусний гепатит, кір, кліщову та японський енцефаліт, жовта гарячка, омська геморагічна гарячка, гарячка Денге, краснуха, інфекційний мононуклеоз тощо; усього понад 500 хвороб). У наш час відкрито вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), віруси Марбург, Ебола, Ласа.
Вірусні захворювання найбільш поширені.
|
Родина |
Рід |
Типові представники |
|
РНК-вмісні віруси |
||
|
Ортоміксовіруси |
Вірус грипу А |
Віруси грипу А1,А2 |
|
Параміксовіруси |
-Морбілівірус |
-Вірус кору |
|
Рабдовіруси |
-Лісаіврус |
-Вірус сказу |
|
Пікорнавіруси |
-Ентеровірус |
-Віруси поліомієліту, гепатиту А та Е, Коксакі, ЕСНО |
|
Тогавіруси |
-Альфа-вірус |
-Вірус карельської гарячки |
|
Флавівіруси |
Флавівірус |
Віруси жовтої гарячки,гепатиту С |
|
Ретровіруси |
-Онковіруси |
Онковіруси В,С і D ВІЛ |
|
ДНК-вмісні віруси |
||
|
Поксвіруси |
Ортопоксвіруси |
Вірус натуральної віспи |
|
Герпесвіруси |
Герпесвірус |
Віруси простого герпісу, вітряної віспи,цитомегалії, інфекційного мононуклеозу |
|
Аденовіруси |
Мастаденовірус |
Аденовіруси людини(41 тип) |
|
Паповавіруси |
Папіломавірус |
Віруи бородавок людини |
|
Гепадновіруси |
Гепадновірус В |
Вірус гепатиту В |
3.Посів матеріалу на живильні середовища роблять або бактеріальної петлею, або скляним чи металевим шпателем в такий спосіб, щоб розсіяти перебувають у досліджуваному матеріалі бактерії поверхнею живильне середовище, у результаті кожна бактеріальна клітина потрапляє на ділянку середовища. При виділенні чистої культури збудника з патологічного матеріалу, значною мірою забрудненого сторонньої мікрофлорою, іноді користуються біологічним методом виділення чистої культури: досліджуваним матеріалом заражають чутливих до збудника лабораторних тварин.