Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
27
ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
1. Загальна характеристика законодавства у сфері охорони здоров’я.
2. Особливості перевірки додержання законів у сфері охорони здоров’я.
3. Проведення прокурорської перевірки з питань дотримання прав громадян на охорону здоров’я органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.
4. Проведення прокурорської перевірки в закладах охорони здоров’я щодо додержання законів у сфері охорони здоров’я.
5. Перевірка дотримання вимог законів у сфері охорони здоров’я у підрозділах спеціалізованих центральних органів виконавчої влади.
6. Заходи прокурорського реагування на виявлені порушення у сфері охорони здоров’я
1. Загальна характеристика законодавства у сфері охорони здоров’я. Охорона здоров’я розглядається як cфера діяльності держави, метою якої є організація та забезпечення доступного медичного обслуговування населення. Охорона здоров’я – це ключовий елемент національної безпеки.
Вітчизняний законодавець у ст. 1 Основ законодавства про охорону здоров’я визначив охорону здоров’я як систему заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя.
Підходи до розвитку державної політики у сфері охорони здоров’я визначає Конституція України. У ст. 49 Основного Закону держави закріплено право кожної фізичної особи на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних програм. Держава відповідає за створення умов для ефективного та доступного медичного обслуговування для всіх громадян. Медична допомога надається безоплатно в державних та комунальних закладах охорони здоров’я , а існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвитку лікувальних закладів усіх форм власності.
У Законі України „Основи законодавства України про охорону здоров’я” визначена організаційна, професійна, юридична, економічна та соціальна база охорони здоров’я.
В Основах законодавства України про охорону здоров’я визначено поняття закладу охорони здоров’я. Відповідно до цього визначення, заклади охорони здоров’я - юридичні особи будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або їх відокремлені підрозділи, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників (ст. 3).
Право на охорону здоров’я визначено ст.ст. 6-11 Основ, де проголошено, що кожен громадянин України має право на охорону здоров’я, роз’яснено, що саме розуміється під цим правом, як воно гарантується державою, закріплено обов’язки громадян у галузі охорони здоров’я, права та обов’язки іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України.
Згідно ст. 8 Основ кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медичної допомоги, до якої належать:
екстрена медична допомога;
первинна медична допомога;
вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;
третинна (високоспеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;
паліативна допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Надання екстреної медичної допомоги регулюється Законом України „Про екстрену медичну допомогу”.
Систему стандартів у сфері охорони здоров’я складають державні соціальні нормативи та галузеві стандарти. Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров’я встановлюються відповідно до Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”.
Основами законодавства про охорону здоров’я передбачена господарська діяльність у цій сфері, видом якої є і підприємницька (ст. 17). Певні її види підлягають ліцензуванню. Суб’єкти господарювання, які мають намір провадити господарську діяльність із медичної практики особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертаються до МОЗ України із заявою про видачу ліцензії за встановленою формою відповідно до вимог Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 02.02.2011 N 49, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 09.02.2011 за № 171/18909.
Питанням фінансування охорони здоров’я присвячена ст. 18 Основ, у якій визначено, що фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок Державного бюджету України, місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.
Держава забезпечує створення і функціонування системи медичного страхування. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян (ст. 18 Основ).
У Бюджетному Кодексі України встановлено видатки, що здійснюються з Державного Бюджету України та місцевих бюджетів на охорону здоров’я. Закупівля товарів, робіт і послуг за державні кошти у сфері охорони здоров’я регулюється Законом України „Про здійснення державних закупівель”.
Не існує спеціального законодавства про договори в галузі охорони здоров’я. На відносини між закладами охорони здоров’я та споживачами їх послуг поширюються норми ЦК України про договори. На жаль, в Україні донині відсутній спеціальний Закон про права пацієнтів. Певною мірою цю прогалину заповнюють книга 2 ЦК України, окремі норми Основ законодавства України про охорону здоров’я та Закон України „Про захист прав споживачів”.
На законодавчому рівні не вирішеним залишається і питання про обов’язкове медичне страхування. Відповідно до Закону України „Про страхування” можливе лише добровільне медичне страхування: безперервне страхування здоров’я; страхування здоров’я на випадок хвороби; страхування медичних витрат (ст. 6).
Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, формуванні державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням є Міністерство охорони здоров’я України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Положення про Міністерство охорони здоров’я України затверджене Указом Президента України 13.04.2011 р. № 467.
Міністерству охорони здоров’я України підпорядковані загально-державні заклади охорони здоров’я, що надають спеціалізовану та вузькоспеціалізовану медичну допомогу, а саме лікарні та спеціалізовані лікувальні заклади, поліклінічні заклади, санаторно-курортні заклади, а також санітарно-епідеміологічні установи, будинки дитини, інші державні заклади охорони здоров’я, вищі медичні навчальні заклади та науково-дослідні установи галузі медицини.
Державний контроль з окремих напрямків сфери охорони здоров’я здійснюють центральні органи виконавчої влади: Державна санітарно-епідеміологічна служба України, Державна служба України з лікарських засобів, Державна служба України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань.
Міністерство охорони здоров’я Ради Міністрів АР Крим та структурні підрозділи з питань охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій виконують функції спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади в адміністративно-територіальних одиницях України.
У Законі України „Про місцеве самоврядування в Україні” (ст. 60) передбачено, що управління об’єктами комунальної власності від імені територіальної громади здійснюють районні та обласні ради. Отже, таке управління стосується закладів охорони здоров’я, що знаходяться у комунальній власності.
В Україні створено і відкрито для публічного доступу спеціальні реєстри та бази даних у сфері охорони здоров’я. Зокрема, ведуться: Державний реєстр лікарських засобів України, Державний реєстр медичної техніки і виробів медичного призначення, Реєстр потужностей (об’єктів) та їх операторів, що здійснюють діяльність з виробництва та/або обігу харчових продуктів, Реєстр оптово-відпускних цін на лікарські засоби, Реєстр оптово-відпускних цін на вироби медичного призначення, Реєстр санітарно-епідеміологічних висновків, Державний реєстр харчових продуктів спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктів та дієтичних добавок, Державний реєстр небезпечних факторів хімічного та біологічного походження, Державний реєстр дезінфекційних засобів, Реєстр галузевих нововведень.
База стандартів медичної допомоги в Україні є інструментом, створеним для підтримки завдань ефективного пошуку та подальшого аналізу документів, які регламентують клінічні аспекти надання медичної допомоги хворим у вигляді:
- стандартів медичної допомоги;
- клінічних протоколів (а також протоколів надання медичної допомоги);
- нормативів надання медичної допомоги;
- методичних рекомендацій,
та інших нормативних документів, які можуть бути використані для визначення лікування, яке має отримати хворий (зокрема, медикаментозного лікування - фармакотерапії).
З 2001 року введено в дію Міжвідомчу базу даних зареєстрованих в Україні лікарських засобів. Основою бази даних є інформація, що міститься у Державному реєстрі лікарських засобів.
В Україні затверджені та виконуються державні цільові програми у галузі охорони здоров’я:
1. Державна цільова програма „Цукровий діабет” на 2009-2013 роки, затверджена розпорядженням КМУ від 14 січня 2009р. №17-р.;
2. Загальнодержавна програма імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2007-2015 роки , затверджена розпорядженням КМУ від 3 серпня 2006р. №462-р;
3. Державна програма розвитку системи надання медичної допомоги хворим нефрологічного профілю на 2006-2010 роки, затверджена розпорядженням КМУ від 5 листопада 2005р. №455-р;
4. Загальнодержавна програма боротьби з онкологічними захворюваннями на 2007-2016 роки, затверджена розпорядженням КМУ від 10 липня 2006р. №393-р;
5. Державна програма створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги на період до 2010 року, затверджена Постановою КМУ від 5 листопада 2007р. №1290
6. Загальнодержавна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009–2013 роки, затверджена Законом України від 19 лютого 2009р. №1026-VI
7. Загальнодержавна цільова соціальна програма протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки, затверджена Законом України від 16 жовтня 2012р. № 5451-VІ
8. Державна цільова соціальна програма “Трансплантація” на період до 2012 року, затверджена постановою КМУ від 8 жовтня 2008р. №894
9. Державна програма „Дитяча онкологія” на 2006-2010 роки, затверджена Постановою КМУ від 19 липня 2006р. №983
10. Державна програма „Репродуктивне здоров’я нації” на період до 2015 року, затверджена Постановою КМУ від 27 грудня 2006р. №1849
11. Державна програма запобігання та лікування серцево-судинних і судинно-мозкових захворювань на 2006-2010 роки, затверджена Постановою КМУ від 31 травня 2006р. №761.
На жаль, вказані державні програми не завжди виконуються через призупинення їх фінансування або неповне фінансування. За даними прокуратури Кіровоградської області в Олександрійському районі на фінансування програми в галузі профілактики ВІЛ-інфекції на 2013 рік не передбачено жодної гривні, в Устинівському районі – 2,1 тис. грн., а в обласному центрі міською радою програму в цій сфері взагалі не прийнято. Хоча на території даних районів проживає найбільший відсоток ВІЛ-інфікованих людей.
Населенню України медична допомога надається мережею амбулаторно-поліклінічних, стаціонарних та спеціалізованих закладів. В усіх лікувально-профілактичних закладах системи охорони здоров’я надається гарантований рівень медичної допомоги, який визначений постановою КМУ від 11.07.02 № 955 „Про затвердження Програми надання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги”. У лікувально-профілактичних закладах усіх типів впроваджені в роботу тимчасові галузеві стандарти якості надання медичної допомоги, де визначено обсяги діагностичних, лікувальних та профілактичних процедур, які виконуються в амбулаторно-поліклінічних та стаціонарних закладах для дорослого та дитячого населення. Зазначені нормативи затверджені відповідними наказами МОЗ України (№226 від 27.07.98, № 502 від 28.12.02, № 503 від 28.12.02, № 507 від 28.12.02, № 191 від 05.05.03).
Надання медичної допомоги пільговим верствам населення, які визначені чинним законодавством, є пріоритетним. Категорії населення, перелік захворювань, у разі амбулаторного лікування яких лікарські засоби за рецептами лікарів відпускаються на пільгових умовах, визначені Постановою КМУ від 17.08.98 № 1303 „Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення”.
Питання про направлення хворих на лікування за кордон вирішується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 грудня 1995 р. № 991 „Про затвердження Положення про порядок направлення громадян на лікування за кордон”, наказом МОЗ України від 30.10.03 № 503 „Про порядок направлення громадян на лікування за кордон” та наказом МОЗ України від 06.06.2008 № 307 „Про забезпечення порядку направлення громадян на лікування за кордон”.
Відповідно до Закону України „Про Товариство Червоного Хреста України” від 28 листопада 2002 року та Статуту в Україні діє національне товариство Червоного Хреста, яке допомагає державі у наданні медичної і гуманітарної допомоги під час збройних конфліктів та в мирний час, бере участь у наданні міжнародної допомоги у разі катастроф і надзвичайних ситуацій, забезпечує медико-соціальну допомогу найменш соціально захищеним верствам населення. Вказане товариство є всеукраїнською добровільною громадською гуманітарною організацією.
2. Особливості перевірки додержання законів у сфері охорони здоров’я.
Захист особистих немайнових прав людини і громадянина, до яких відноситься і право на охорону здоров’я, віднесене до основних напрямів нагляду за додержанням і застосуванням законів, як це випливає зі змісту п. 4 Наказу Генерального прокурора № 3гн від 7 листопада 2012 року.
Важливо з’ясувати і запам’ятати, що об’єктами прокурорського нагляду у сфері охорони здоров’я є:
1. Кабінет Міністрів України;
2. Міністерство охорони здоров’я України;
3. Спеціалізовані центральні органи виконавчої влади: Державна санітарно-епідеміологічна служба України, Державна служба України з лікарських засобів, Державна служба України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань і їх територіальні органи;
4. спеціальні структурні підрозділи у сфері охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій;
5. органи місцевого самоврядування;
6. заклади охорони здоров’я різних форм власності (лікарні, санаторно-курортні заклади, тощо);
7. посадові особи сфери охорони здоров’я;
8. санітарно-епідеміологічні установи;
9. фізичні особи-підприємці, які здійснюють медичну практику;
10. суб’єкти підприємницької діяльності, що здійснюють медичне страхування;
11. благодійні організації, діяльність яких пов’язана із сферою охорони здоров’я;
11. Товариство Червоного Хреста України;
12. громадські організації, діяльність яких пов’язана із сферою охорони здоров’я.
На вказаних об’єктах відповідно до завдань прокурорського нагляду можуть проводитись перевірки за наявності обґрунтованих підстав.
До проведення перевірки необхідно здійснити аналіз стану законності у сфері охорони здоров’я, продумати заходи щодо її забезпечення, опрацювати необхідні документи і вивчити доводи.
Для аналізу стану законності у сфері охорони здоров’я необхідно витребувати інформацію:
1) із місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування (у тому числі управлінь, відділів охорони здоров’я районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів місцевих рад) про:
- кількість хворих, померлих в стаціонарі закладу охорони здоров’я (у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року);
- суми бюджетних коштів, виділених на фінансування медичного закладу;
- статистичні звіти за основними показниками роботи;
- перелік зданих в в оренду приміщень чи іншого майна медичної установи;
5) із територіальних відділень Державного казначейства України та Державної фінансової інспекції:
- про фінансування цільових програм та комплексних заходів з охорони здоров’я;
- про результати перевірок фінансово-господарської діяльності управлінь та закладів охорони здоров’я щодо викоритсання ліків та медобладнання, закуплених за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів, цільового використання бюджетних коштів, виділених на придбання медикаментів за безплатними та пільговими рецептами;
- актів документальних ревізій з питань використання бюджетними закладами та установами охорони здоров’я благодійних коштів і пожертвувань від юридичних та фізичних осіб.
- інформацію про ввезення медикаментів та гуманітарної допомоги.
Слід звернути увагу на відповідність інформації про стан захворюваності населення місцевих органів влади та закладів охорони здоров’я, відповідність цих відомостей даним статистичних звітів медичних установ. У разі виявлення невідповідності статистичних даних фактичним, слід ініціювати проведення перевірок органами статистики.
Зазвичай, питання, які потребують з’ясуванню у ході перевірки з питань додержання вимог чинного законодавства про охорону здоров’я потребують спеціальних знань. Тому прокурорам, при виникненні такої необхідності, доцільно використовувати повноваження, передбачене ст. 20 Закону України “Про прокуратуру”, щодо залучення до перевірок спеціалістів територіальних органів державного санітарного нагляду, Державної фінансової інспекції, Державної служби з лікарських засобів, Державної інспекції з контролю за цінами.
Слід відмітити, що перевірки з питань охорони здоров’я носять багатогранний характер, оскільки суспільні відносини, що виникають в даній сфері регулюються нормативно-правовими актами не однієї галузі законодавства. Тому, проведенню перевірки повинно передувати складання плану її здійснення, в якому відображається нормативно-правова база, що підлягає вивченню, об’єкти перевірки. При виборі об’єктів перевірки слід враховувати вимогу наказу Генерального прокурора України від 07.11.2012 р. № 3 гн щодо недопущення підміни діяльності органів державного нагляду (контролю) та управління, дублювання їх функцій, а також не обмежувати законні права та інтереси суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я. Для ефективності та оперативності перевірки в плані необхідно зазначити перелік питань, які підлягають з’ясуванню.
3. Проведення прокурорської перевірки з питань дотримання прав громадян на охорону здоров’я органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.
В управліннях (відділах) охорони здоров’я державних адміністрацій і місцевих рад перевірці підлягають такі питання:
- чи здійснюється відомчий контроль за підпорядкованими їм медичними установами. У зв’язку з цим необхідно з’ясовувати, чи розглядаються питання додержання вимог бюджетного законодавства та фінансової дисципліни в лікувально-профілактичних закладах на нарадах управлінь, відділів, як усуваються недоліки, чи вирішуються питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності винних осіб, чи повідомляються правоохоронні органи у разі виявлення кримінально караних діянь та надавати оцінку стану відомчого контролю, вживати дієвих заходів щодо усунення порушень закону;
- чи не створюються багаторічні запаси одних медикаментів за відсутності інших. Чи враховуються у придбанні медикаментів їх запаси, а також надходження централізованих поставок Міністерства охорони здоров'я або благодійної допомоги. Проаналізувати обґрунтованість придбання дорогого медичного обладнання та ефективність його використання;
- у разі закупівлі медикаментів проаналізувати, наскільки забезпечується потреба лікувального закладу в цих медикаментах;
- обґрунтованість та підстави обсягів заявок на придбання медичної техніки та лікарських засобів, які державою закуповуються централізовано за бюджетні кошти;
- подальше використання закуплених за державними цільовими програмами ліків, безоплатність забезпечення ними пацієнтів, чи не було випадків передавання їх для реалізації через аптечну мережу або застосування після закінчення строків придатності; яка кількість препаратів та на яку суму із термінами використання, що минули, списана чи зберігається на складах;
- виконання основних обов’язків службовими особами відділів (управлінь), що передбачено їх положеннями;
- вжиття заходів до збереження мережі закладів охорони здоров’я тощо.
– законність рішень щодо перепрофілювання та приєднання до інших з подальшим скороченням ліжкового фонду державних і комунальних закладів охорони здоров’я. Статтею 184 ч.2 КК України встановлена кримінальна відповідальність за незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я. У зв’язку з цим по кожному такому факту необхідно приймати рішення в порядку ст.97 КПК України ;
– забезпечення доступності та безоплатності медичного обслуговування громадян на відповідній території; передбачення для закладів охорони здоров’я у відповідних бюджетах коштів, які забезпечують повне виконання державних гарантій у цій сфері;
– забезпечення пільг окремим категоріям громадян щодо оплати медичних послуг та лікарських засобів (постанова Кабінету Міністрів України від 17.08.98 № 1303);
– повнота та ефективність проведених органами влади та контролю перевірок (ревізій) управлінь, закладів охорони здоров’я, контроль за фактичним усуненням порушень та притягненням винних до відповідальності;
– правомірність передачі державного і комунального майна, яке закріплено за закладами охорони здоров'я (у т.ч. санаторіями тощо), до статутних фондів суб'єктів підприємницької діяльності, в оренду, збереження профілю діяльності таких медичних закладів та використання їх майна за призначенням;
– додержання вимог Закону України „Про звернення громадян” при розгляді скарг щодо відмови у наданні безоплатної медичної допомоги, неналежного виконання медпрацівниками своїх обов’язків тощо.
4. Проведення прокурорської перевірки в закладах охорони здоров’я щодо додержання законів у сфері охорони здоров’я.
Перевірці у медичних закладах підлягають питання:
- чи є в наявності ліцензія, яка дає право на здійснення медичної практики, та чи отримала медична установа акредитацію (постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку акредитації закладу охорони здоров’я” від 15.07.1997 №765);
- чи отримано позитивні висновки санітарно-епідеміологічної служби про епідемічний стан закладу. Так, господарська діяльність з певних видів медичної практики здійснюється суб’єктами господарювання за наявності приміщень, що відповідають установленим санітарним нормам і правилам (заклад повинен мати висновок державної санітарно-епідеміологічної служби за місцем провадження діяльності), приладів, обладнання, оснащення відповідно до Табеля оснащення виробами медичного призначення лікувальних та діагностичних кабінетів амбулаторно-поліклінічних закладів, стаціонарних відділень лікарень, затвердженого відповідним наказом МОЗ України;
- повноти забезпечення необхідним інвентарем, медичним обладнанням, оснащеність закладу відповідно до передбачених вимог;
- законності передачі в оренду медичного обладнання, придбаного за державні кошти (Закон України „Про оренду державного та комунального майна”);
- чи не допускаються медичними працівниками факти відмови хворим у консультації та наданні медичної допомоги за відсутності у них коштів або в разі відмови сплатити „благодійні внески” чи придбати страховий поліс тощо;
- надання пільг донорам, забезпечення безкоштовним харчуванням у день здавання крові, відшкодування готівкової вартості відповідних наборів харчування (ст.9 та ст.46 Закону України „Про донорство крові та її компонентів”);
Лікувальні заклади охорони здоров'я у своїй діяльності керуються постановою Кабінету Міністрів України №1138 від 17.09.96, якою було затверджено Перелік платних послуг для населення (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №449 від 12.05.97). Рішенням Конституційного Суду України від 25.11.98 №15-рп/98, розділ 1 та 2 вказаного Переліку визнані такими, що не відповідають Конституції України.
За висновком Конституційного Суду України значна частина перерахованих у Переліку медичних послуг підпадають під поняття „медична допомога”, ненадання якої може завдати істотної шкоди здоров’ю хворих, іншим верствам населення, тому слід перевіряти, чи забезпечено одержання безоплатної медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров’я при:
- анонімному обстеженні та лікуванні хворих, заражених хворобами, що передаються статевим шляхом, а також хворих на алкоголізм і наркоманію;
- діагностичному обстеженні і лікуванні за направленням лікарів, які працюють на засадах підприємницької діяльності;
- наданні медичної допомоги особам, обслуговування яких не передбачено даним закладом;
- профілактичних медичних оглядах з винесенням висновку про стан здоров'я на прохання громадян;
- проведенні дезінфекційних і дератизаційних робіт на замовлення громадян; проведенні профілактичних щеплень громадянам та інше.
Конституційним Судом України визнано, що лише незначна частина положень із зазначеного Переліку може розглядатися як послуги, безоплатне надання яких в державних закладах охорони здоров'я держава не може брати на себе.
Слід мати на увазі, що дотепер деякі лікувальні і санітарно-профілактичні установи приймають у хворих плату за надання їм медичних послуг як внесення добровільних компенсацій. При цьому громадяни опиняються в таких умовах, при яких одержання послуг прямо залежить від внесених ними „добровільних пожертвувань”, що оформляються заявами за спеціально розробленою формою.
Ряд медичних закладів, упроваджуючи плату за медичну допомогу і послуги, мотивують це погіршенням фінансового стану. З метою надання своїм наказам законного виду, розрахунки платних послуг затверджуються у райдержадміністраціях і погоджуються з фінансовими органами. У деяких випадках стягується плата з хворих, яких було госпіталізовано за соціальними показниками (самотні, престарілі, безпритульні й ін.). Стягувалася плата за масаж стаціонарним хворим (у т.ч. дітям), яким він був призначений за медичними показниками як один із засобів лікування.
За незаконну вимогу оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я встановлена кримінальна відповідальність (ст.184 ч.1 КК України).
Під час перевірки дотримання права громадян на безоплатну медичну допомогу необхідно звернути увагу на діяльність так званих лікарняних кас. Вони, як правило, створюються у формі благодійних або громадських організацій. Нерідко їх засновниками виступають медичні працівники лікувальних закладів. Тому з’ясуванню підлягає дотримання при їх створенні вимог Закону України “Про благодійну діяльність та благодійні організації” щодо заборони органам державної влади і органам місцевого самоврядування, а також державним і комунальним підприємствам, установам, організаціям, що фінансуються з бюджету, бути засновниками благодійних організацій.
Порядок отримання благодійних (добровільних) внесків і пожертв від юридичних та фізичних осіб бюджетними установами і закладами освіти, охорони здоров’я, культури, науки, спорту та фізичного виховання для потреб їх фінансування визначений постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 №1222.
У ході перевірок щодо законності безкоштовної та пільгової видачі медикаментів враховувати, що це питання врегульоване Постановою Кабінету Міністрів України № 1303 від 17.08.98, відповідно до якої безкоштовна і пільгова видача лікарських засобів за рецептами лікарів у випадку амбулаторного лікування надається тільки окремим групам населення.
При перевірці цього питання слід із залученням фахівців звернути особливу увагу на обгрунтованість виписки дорогих ліків, а також на відповідність даних рецепта і амбулаторної картки хворого, про призначення цього лікарського препарату.
Досить поширеними є порушення прав хворих, у тому числі інвалідів, ветеранів війни і праці, інших громадян, які користуються пільгами. Їх примушують купувати необхідні ліки за власні кошти. Це породжує обґрунтовані скарги громадян. При надходженні відповідної скарги слід суворо дотримуватися вимог Закону України „Про звернення громадян” щодо заборони направлення для розгляду скарг тим посадовим особам, дії яких оскаржуються.
При проведенні перевірок додержання вказаного законодавства в частині надання гарантованої медичної допомоги та послуг необхідно звертати особливу увагу на забезпечення передбачених:
- ст. 7 Закону України „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” пільг ветеранам праці, ст. 9 вказаного Закону пільг особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;
- ст.ст. 12-15 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, інвалідам війни;
- ст. 17 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, щодо організації медичного обстеження і оздоровлення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та надання передбачених ст.ст.20-23 цього Закону компенсацій та пільг.
У закладах охорони здоров’я внаслідок безконтрольності відповідальних осіб набули поширення факти, коли медичні препарати зберігаються понад строки їх придатності, грубо порушуються умови зберігання лікарських засобів та імунобіологічних препаратів, що призводить до їх псування.
Непоодинокі випадки, коли у медичних закладах не здійснюється достатній контроль за використанням лікарських препаратів, особливо тих, що містять наркотичні засоби, а посадовими особами лікувальних закладів не завжди контролюється порядок видачі, використання, терміни зберігання та кількість використаних медпрепаратів, є факти безпідставного їх списання (у тому числі на підставі фіктивних викликів до хворих, на померлих) та розкрадання медпрепаратів медпрацівниками.
У координації та за участю оперативних служб обов’язковій перевірці підлягають питання додержання усіма лікувально-профілактичними, фармацевтичними закладами вимог основ законодавства України про охорону здоров’я в частині реалізації сильнодіючих лікарських засобів, а також тих, що містять у собі наркотики та психотропні речовини.
- цілісність коштів, майна, продуктів харчування, медикаментів, інструментів, устаткування; дотримання касової дисципліни (повнота і своєчасність оприбуткування наявних коштів, документальне підтвердження їхньої витрати);
- законність витрат бюджетних коштів на оплату медикаментів, товарів і послуг;
- ефективне використання бюджетних коштів (ціна, якість);
- законність списання медикаментів, товарно-матеріальних цінностей, паливно-мастильних матеріалів;
- законність використання коштів на виплату заробітної плати;
Слід мати на увазі, що одним із видів порушень законодавства при використанні бюджетних коштів є їх неповне або несвоєчасне використання, використання не за цільовим призначенням.
Такі факти є порушенням бюджетного законодавства, яким повинна надаватися юридична оцінка згідно з вимогами кримінально-процесуального законодавства.
5. Перевірка дотримання вимог законів у сфері охорони здоров’я у підрозділах спеціалізованих центральних органів виконавчої влади.
У територіальних органах Державної санітарно-епідеміологічної служби перевіряється:
- додержання вимог ст. ст. 20, 33 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” щодо запобігання поширенню особливо небезпечних хвороб, особливо серед неповнолітніх;
- здійснення контролю за усуненням причин і умов виникнення інфекційних, масових неінфекційних захворювань та отруєнь, за відповідністю санітарним нормам умов праці, умов утримання, виховання неповнолітніх, режиму навчання, навчально-трудового навантаження, відпочинку;
- матеріали перевірок СЕС, законність та повнота вжитих заходів. Слід порівняти дані книги обліку справ про адміністративні правопорушення та матеріали перевірок для встановлення випадків не притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності;
- додержання вимог ст.ст.14, 38, 254, 256, 268, 277-280, 283, 303, 305, 307, 308 КУпАП при провадженні у справах про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням санітарного законодавства, державних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм;
- факти самоусунення працівників СЕС від виконання своїх службових обов’язків при проведенні перевірок на підконтрольних об’єктах;
- притягнення до відповідальності осіб, що вчинили таке правопорушення як непроходження медогляду (ст. 26 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, ст.42 Кодексу України про адміністративні правопорушення);
- зняття з реалізації та знищення недоброякісних продуктів, виявлених при обстеженні об’єктів.
У територіальних органах Державної служби з лікарських засобів з’ясовується:
- чи у повному обсязі здійснюється державний контроль за виконанням суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності вимог законодавства України щодо забезпечення якості лікарських засобів у процесі їх доклінічного вивчення і клінічного випробування, виробництва, зберігання, транспортування, реалізації та медичного застосування;
- вжиття заходів щодо вилучення з обігу лікарських засобів, сировини та допоміжних речовин, що не відповідають вимогам, установленим нормативними документами;
- здійснення інспекційних перевірок стану забезпечення підприємствами-виробниками, постачальниками та іншими суб'єктами господарювання якості лікарських засобів у процесі їх виробництва, зберігання, транспортування та медичного застосування; вжиття заходів до усунення виявлених порушень;
- додержання встановленого ст.ст.14, 38, 254, 256, 268, 277-280, 283, 303, 305, 307, 308 КУпАП порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення, пов`язані з недодержанням вимог стандартів, норм, правил і технічних умов під час виробництва, зберігання, транспортування, реалізації чи використання лікарських засобів (ст.ст.45-1, 167-170, 188-10 КУпАП).
У Державній службі України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань і її регіональних підрозділах
Перевірці підлягають питання про:
- вжиття заходів щодо збереження та зміцнення існуючої мережі, матеріально-технічної бази центрів профілактики та боротьби із СНІДом і наркологічних закладів, недопущення їх скорочення;
- розроблення та виконання цільових регіональних програм, заходів, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, туберкульозу, вірусних гепатитів тощо та контроль за їх виконанням;
- забезпечення доступності та безоплатності медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції та інших соціально небезпечних захворювань, в тому числі анонімного, з наданням попередньої та наступної консультативної допомоги;
- наявності координації та взаємодії Держслужби України соцзахворювань та її регіональних підрозділів з органами охорони здоров’я, освіти, органами внутрішніх справах щодо обміну інформацією про осіб, які становлять групу ризику захворювання на СНІД.
6. Заходи прокурорського реагування на виявлені порушення у сфері охорони здоров’я
Якщо під час проведення прокурорських перевірок з питань додержання законів у сфері охорони здоров’я виявлено порушення, що носять систематичний характер, доцільно внести подання, у якому слід обґрунтувати заходи, необхідні для усунення вчинених правопорушень, їх причин та умов, що сприяли вчиненню. Наприклад, за даними прокуратури Кіровоградської області на березень 2013 року у результаті перевірок закладів охорони здоров’я області виявлено недостатню забезпеченість ліками в державних та комунальних закладах охорони здоров`я, внаслідок чого медична допомога населенню нерідко надається лише за умови придбання ліків самими пацієнтами. Закладами охорони здоров’я допущені також порушення й при наданні платних послуг лікувальними установками. Встановлені факти стягнення благодійних внесків у фіксованих розмірах. Так, у пологовому будинку № 2 цей фіксований розмір внесків становить 50 та 80 грн., а для пацієнтів акушерського відділення 800 – 850 грн.
Крім цього, закладами охорони здоров’я порушуються вимоги законодавства при надані в оренду комунального майна. В окремих випадках медична допомога надається без отримання у встановленому порядку ліцензій - відсутність ліцензії виявлено в Новоукраїнській центральній районній лікарні та в комунальному закладі “Кіровоградський обласний центр профілактики та боротьби зі СНІДом”.
За результатами проведених перевірок органами прокуратури Кіровоградської області на усунення виявлених порушень у сфері охорони здоров’я внесено 15 подань.
У Красноградському районі Харківської області прокурорською перевіркою встановлені факти неналежного виконання заходів, передбачених індивідуальними програмами реабілітації. Зокрема, 5 дітям з особливими потребами не надавалися послуги з фізичної реабілітації, медичного спостереження, надання кваліфікованої психолого-педагогічної допомоги.
Перевірка встановила непоодинокі порушення вимог законодавства щодо санаторно-курортного лікування дітей-інвалідів. Як встановлено, на території Борівського району мешкають 44 дитини, які відповідно до медичних показань потребують санаторно-курортного лікування. З них минулого року на лікування направили лише 5.
За інформацією районної лікарні, за путівками на санаторно-курортне лікування звернулися представники усіх 44 дітей, але протягом року 39 з них відмовилися від використання такої можливості. Проте будь-які документи, що свідчать про відмову, відсутні.
За даними на квітень 2013 року аналогічні порушення мали місце в Дергачівському, Вовчанському, Зачепилівському та Первомайському районах області. Тому прокуратура внесла подання голові Харківської обласної державної адміністрації про усунення порушень вимог законодавства.
При виявленні адміністративного проступку, передбаченого КУпАП, прокурор виносить постанову про порушення адміністративного провадження та направляє її для розгляду відповідному органу контролю ( санепідемстанції, інспекції з контролю якості лікарських засобів та ін.).
У разі виявлення порушень закону з ознаками злочину при здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів у сфері охорони здоров’я прокурору необхідно розпочати кримінальне провадження. Так, у березні 2013 року прокуратурою м. Євпаторії розпочато кримінальне провадження за фактом незаконного стягування коштів з пацієнтів у місцевому центрі медико-соціальної допомоги, лікарями якого за цей рік зібрано на „компенсацію витрат” майже 350 тис. грн.
Прокурорською перевіркою з’ясовано, що меддопомогу в комунальному закладі охорони здоров’я можна було отримати лише після пред’явлення платіжки про сплату благодійного внеску.
Дані про кримінальне правопорушення, кваліфіковане за ч. 1 ст. 184 КК України як порушення права на безоплатну медичну допомогу, внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань..
За наявності підстав доцільно вжити і цивільно-правові заходи в порядку ст.36-1 Закону України “Про прокуратуру”. Найбільш поширеними підставами для такого реагування є спричинення моральної і майнової шкоди фізичним особам-пацієнтам закладами охорони здоров’я, ненадання або відмова в наданні медичної допомоги.
Використані джерела: