Глобалізація- сутність та основні ознаки процесу 2
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Розвиток науки в Україні : проблеми, моделі, шляхи виходу з кризи.
План
1.Глобалізація: сутність та основні ознаки процесу
2. Значення науки у незалежній Україні .
3. Зв’язок українських вчених з закордонними коллегами.
4. Негативні тенденції у розвитку науки.
5. Законодавча база стосовно розвитку науки.
6. Наука і основні напрямки виробничого, соціального й політичного життя.
7. Наука на порозі тисячоліть.
8 . Висновки та власна програма розвитку науки.
Мета :Дослідити науку, як основну галузь української культури. Розкрити її значення. З’ясувати, як сприяють закордонні вчені розвиткові незалежної думки України, які негативні тенденції мають місце в цій галузі та які проблеми стоять перед науковими робітниками і яким чином державні діячі вирішують їх. Дослідити розвиток науки у своєму місті і зробити свої висновки.
1. Глобалізація: сутність та основні ознаки процесу.
Однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства є розгортання процесів глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік
Глобалізація (від англ. "globe" – земна куля) – складний, багатогранний процес, який має безліч проявів та включає багато проблем. Саме це робить проблематичним дати єдине, однозначно сформульоване визначення глобалізації, яке б охопило всі сторони цього вкрай складного явища, що має планетарні масштаби. Існують такі визначення:
Глобалізація – тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв’язання глобальних проблем людства.
Глобалізація – складне явище взаємозалежності економік, що виникає у зв’язку з обміном товарів і послуг та потоками капіталів.
Глобалізація – процес, завдяки якому досягнення, рішення і діяльність людей в одній частині земної кулі справляють значний вплив на окремих людей і їхні спільноти в усіх частинах світу.
Глобалізація – сукупність викликів і проблем сьогодення.
2. Значення науки у незалежній Україні
Важливим чинником і передумовою розвитку освіти, культури, піднесення якості робочої сили завжди була наука. Без потужної наукової бази ефективна ринкова економіка просто не може розвиватись.
До здобуття Україною незалежності українська культура була надто зорієнтована на потреби військово-промислового комплексу. Це заважало розвиватися всім її галузям. У перші роки незалежності стало очевидним, що в Україні дуже слабка система інформації, без чого вона як держава не може розбудовуватись і, найголовніше, приєднатися о світової співдружності країн, які мають інформаційне суспільство.
Після розпаду СРСР Україна мала добрі стартові можливості для інформатизації і створення постіндустріального суспільства. Однак за 1991-1995 рр. майже ніяких зрушень у напрямі інформатизації не було зроблено. Більше того, за цей період в галузі намітилось значне відставання від багатьох країн.
В Україні довгі роки система забезпечення інформацією та документальними джерелами була надзвичайно відсталою і не давала змоги організувати ефективне забезпечення вчених та спеціалістів часописами, книжковою продукцією, компактними оптичними дисками, доступом до зарубіжних баз даних. В Україні не було реферативних журналів (крім медичного), не було “Експрес-інформації”, не видавались аналітичні огляди різних галузей науки і техніки, різко скоротилась кількість наукових журналів. Не було електронних каталогів бібліографічної інформації. Всі органи наукової, технічної, патентної та іншої інформації, створені в СРСР, залишились в Росії. Літописи журнальних і газетних статей ставали дедалі тоншими. Не було централізованої каталогізації всіх друкованих в Україні видань.
Повільними темпами переходили національні рейки філософська, історична, культурологічна науки. Дещо в кращому стані перебувала політологія – нова для нас наука, яка на хвилі революційних потрясінь у суспільстві випередила своїми прикладними результатами інші гуманітарні. І це незважаючи на те, що політологів наші вищі заклади освіти раніше не готували. В політологію прийшли науковці суміжних наук.
Проте українськими вченими вже розроблено й стверджено програму “Термінологія”, якою передбачено розробку концепції та функціонування української науково-технічної термінології, її унормування та комп’ютеризацію процесу стандартизації, - формування банку даних з науково-технічної термінології і його аналізу. Було проведено міжнародні конференції з української термінології, виконано експертизу більш як 300 стандартів з науково-технічної термінології, підготовлено до видання 200 словників різних видів. Відомо, що за роки “небаченого розквіту мов неозорної “батьківщини” українські власні назви латинською абеткою відтворювались лише у російській транскрипції. Наприклад, передавалось “Kiev”, а не “Kyiv”, “Lvov”, а не “Lviv” тощо.
У зв’язку з цим Міністерство закордонних справ видано розпорядження “Про відтворення українських власних назв латинським алфавітом” (1996 р.) (прізвищ, імен, географічних назв, неперекладних назв юридичних осіб тощо). У розпорядженні зазначається, що відтворення українських власних назв латиницею при заповненні закордонних паспортів (чого, на жаль, не скажеш про паспорт внутрішній), укладанні автентичних текстів договорів іноземними мовами, виготовленні різних консульських документів, заповненні громадянами України анкет та оформлення віз іноземних держав, у нотній переписці, при перекладі текстів на інші мови тощо відбувається шляхом транслітерації (політерного запису за допомогою латинського алфавіту) з української мови. Відповідну ноту надіслано посольствам іноземних держав і представництвам міжнародних організацій, у якій повідомляється про розроблену “Нормативну таблицю...” та правила відтворення українських власних назв. Отож, зроблено ще один важливий крок на шляху утвердження української державної мови.
Вчені вищих закладів освіти також одержали ряд результатів світового рівня з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, які свідчать про наявність в Україні потужного інтелектуального потенціалу. Державні премії України в галузі науки і техніки були присуджені великій групі науковців, серед яких провідні вчені Дніпропетровського, Харківського, Львівського університетів, Національного технічного університету (КПУ).
3. Зв’язок українських вчених з закордонними колегами
Допомагають світовому співтовариству заявити, донести знання про Україну контакти наших вчених з колегами європейських та американських університетів. За останні роки організовані наукові конференції в Празі, Мюнхені, Штутгарді, Парижі, Відні, Люблені, Римі, Нью-Йорку. Фундація Українського Вільного Університету в США дбає про стипендії для студентів, керуючись благородною метою сприяти розвиткові незалежної наукової думки, зближенню українців, розсіяних по світу, підготовці наукових кадрів для України.
У 90-ті роки головним науковим центром залишається Академія наук України. Тут здійснюються світового значення дослідження в області матеріаловедення, математиці, фізики, астрономії, біології. Але в Академії існує багато проблем. Серед них – пріоритет прикладних досліджень, що значить, перевага інститутів технічного і прикладного профілю. При цьому більше 90% нових технологічних розробок не заглиблюються у виробництво.
Разом з недостатньою матеріально-технічною базою інститутів це привело до загуби Академією наук головних позицій по ряду фундаментальних напрямів.
З ціллю стимулювання творчої діяльності і прискорення розвитку наукомістких і екологічно чистих технологій у 1991 році була заснована Академія технологічних наук України. Аналогічні завдання ставлять перед своїми членами і новоутворена Академія технологічної кібернетики України і Академія оригінальних ідей і проектів.
Деякі видатні закордонні вчені українського походження, працюючи в Україні, діляться своїм досвідом і результатами досліджень. Так, заснований у 1991 році Інститут східно ведення АН України очолив О. Прицак – професор Гарвардського університету (США).
Журнал “Сучасність”, видання котрого з 1992 року здійснюється у Києві, редагує Т. Гунчак – професор Радгчерського університету (Нью-Йорк).
Розвиток україністики за кордоном широко фінансують підприємці-меценати. В частості, канадський місіонер українського походження П. Яцик виділил кошти на заснування дослідницького центра української історії при Альбертовськом університеті, на організацію кафедри в Гарвардському україноведійному інституті, на видання україноведійної енциклопедії і
Однак низький рівень оплати праці науковців і викладачів, їх соціальна незахищеність знизили в суспільстві престижність їхньої праці, що позбавило багатьох талановитих молодих людей стимулів до занять науковою діяльністю. В багатьох вищих закладах освіти були практично відсутніми конкурси до аспірантури. Існувала також небезпека безповоротного занепаду відомих донедавна наукових шкіл з пріоритетних напрямів розвитку і технологій.
До успіху в галузі науки і освіти відкриття 1992 р. Навчального і наукового закладу нового типу – незалежного університету “Києво-Могилянська академія” (мовний режим – українська та англійська мови) де розпочали навчатися 200 першокурсників. Кілька нових наукових інститутів створено у системі Національної академії наук України: Археографічна комісія Інституту історії АН України переросла в Інститут української археографії ім. М. Грушевського (з двома філіями – у Львові і Дніпропетровську), відкрито Інститут української мови, Інститут східнознавства ім.. А. Кримського, Інститут світової економіки і міжнародних відносин, Інститут соціологічних досліджень, Інститут народознавства. Як навчальний і науковий заклад 1992 р. При Київському університеті створено Інститут українознавства (10 кафедр, аспірантура, докторантура, гуманітарний ліцей).
Зниження витрат на науку у внутрішньому валовому продукту
Головні події 1994 року:
• Підписання угоди між Інститутом електрозварювання ім.. Є. Патона і НАСА.
• Недостатнє фінансування наукових закладів, у тому числі і НАН України
• Академія наук України отримала статус національної
• 16 листопада Україна приєдналась до Умови про нерозповсюдження ядерної зброї (УНЯЗ)
• Зниження витрат на науку до 1,4% проти 2,5% у 1991 р., а у 1990 р. – 3,1%
• Нові технічні рішення на рівні винаходу містила кожна четверта розробка, а у 1994 р. – кожна шоста.
• Зовнішній і внутрішній “відплив умів”. Щороку складає до 10 тис. Дипломованих спеціалістів
• Низький рівень матеріальної бази не дозволяє проводити дослідження на рівні світових досліджень
• США підтримує зв’язки з Україною в області прикладної космічної науки
• Зменшення кількості наукових шкіл і напрямків
• Скорочення науково-дослідних організацій, зменшення кількості наукових співробітників
• Підготовка контракту між “Ожмашем” і фірмою “Спейслорелл” та ін.
4. Негативні тенденції у розвитку науки
Загальна чисельність наукових кадрів у республіці 1994 р. Була вдвічі більшою, ніж у Франції і становила майже 300 тис. осіб, з яких понад 80 тис. – доктори і кандидати наук. Найавторитетнішим науковим центром лишається Академія наук України, яка з 1994 р. отримала статус національної. Активізації наукового пошуку сприяло створення Міністерства України у справах науки та технологій, заснування низки галузевих академій.
Останнім часом більш як у 20 разів зросла кількість прямих угод про співробітництво між зарубіжними та українськими науковими центрами. Лише 1994 р. у США, Німеччині та інших країнах вийшло понад 20 монографій вчених НАН України.
Водночас у науковій сфері простежується низка негативних тенденцій:
1. Постійне зниження витрат на науку у внутрішньому валовому продукті. Так, вже 1994 р. вона знизилася до 1,4% проти 2,5% у 1991р., 3,1% у 1990 р. і досягла тієї критичної межі, за якою починаються незворотні руйнівні процеси.
2. Недостатня матеріальна база, обмежений доступ до новітньої наукової інформації. Відсутність належного фінансування зумовила відставання українських науково-дослідних установ за оснащеністю засобами автоматизації, науковими приладами, матеріалами, літературою від одно профільних установ розвинутих країн щонайменше на 10-15 років. Вітчизняні науковці мають обладнання та інформації у 100 разів менше, ніж їхні західні колеги, а доступ до найновішої інформації має фактично лише 1% фахівців.
3. Зниження ефективності функціонування наукових установ. Якщо 1990 р. принципово нові технічні рішення на рівні винаходу містила кожна четверта розробка вітчизняних науковців, то 1994 р. – лише кожна шоста. У цей час питома вага розробок, що за своїм техніко-економічними характеристиками перевищили кращі світові аналоги, впала до 4,1% проти 6% 1990 р. Понад 90% нових технологічних розробок не впроваджується у виробництво. Фундаментальні дослідження поступаються місцем прикладним, що в перспективі може призвести до значного відставання від інших країн на магістральних наукових напрямках.
4. Внутрішній і зовнішній “відплив умів”. Щороку внаслідок міграції Україна втрачає до 10 тис. дипломованих спеціалістів. Найбільше цінуються на Заході українські генетики, фізіологи, біохіміки, фізики-теоретики. Цей процес веде до катастрофічних втрат. По-перше, підготовка спеціаліста з вищою освітою, вченим ступенем, плюс втрачена вигода від використання такого спеціаліста становить, за розрахунками фахівців ООН, 300 тис. доларів. По-друге, за оцінками експертів, процес деградації вітчизняної науки може стати незворотним, якщо країну залишать 10-15% найперспективніших молодих спеціалістів. Не менш загрозливим є внутрішній “відплив умів”. Тяжке фінансове становище, падіння соціального престижу вченого призвели до того, що понад 20% науковців республіки перейшло до комерційних структур.
Головні події 1996 року:
5 січня 1996 рік була проведена ліквідація шах тарної пускової установи близько Первомайська з участю міністрів оборони України, США та Російської Федерації. Кабінет міністрів прийняв програму ліквідації ядерної зброї.
7 лютого 1996 рік Федерація профспілки України заявила про одностайність з страйкуючими вугільниками країни і прийняв рішення оказати Центральному комітету профспілки працівників вугільної промисловості матеріальну допомогу.
9 квітня 1996 рік відкрилася “Народна культура зраненої землі” у центрі “Український дім”. Організували її Мін чорнобиль України, Міністерство культури і мистецтв, Інститут народознавства НАНУ, Історико-культурна експедиція, Київський державний міський центр дозвілля та центр “Український дім”. На відкритті експозиції виступили заступник міністра Мін чорнобиля України А. Ринка.
14 лютого 1996 р. встановлено 100 довічних державних пенсій для видатних діячів. У зв’язку з цим видно розпорядження “Про державні стипендії видатним діячам науки, освіти, культури”.
1996 рік підписана “Сумісна заява” з італійським міністром Антоніо Пурі Пуріні, у котрій “велика сімка” в обмін на зобов’язання зачинити Чорнобильську АЕС у 1997 році повинна відмовити нашій країні фінансову допомогу у формі управління енергетикою.
Фундаментальна наука, яка готує високоосвічених фахівців, здатних відкривати нові закони природи і суспільства, а також через прикладні науки впроваджує у виробництво новітні наукові розробки, починає активно впливати не тільки на мілітаристські, але і суспільні аспекти внутрішнього і зовнішнього життя країн, чим значною мірою обумовлює напрями політики урядів. Реагуючи на цю ситуацію, уряди багатьох європейських країн починають створювати офіційні заклади з забезпечення держави продуктами наукових напрацювань та їх доцільного використання.
Можна сказати, що українській науці поталанило і вона, дійсно, того варта, що біля колиски з немовлям на ім’я Академія наук стояв такий геніальний вчений, як Володимир Вернадський – засновник геохімії, біології, радіогеології, автор багатьох фундаментальних праць з філософії природознавства та наукознавства.
Треба особливо наголосити, що спадкоємці В. Вернадського на посаді президента АН УРСР академіки Д. Заболотний, О. Палладін зробили все від них залежне для становлення та відродження Академії наук після Великої Вітчизняної війни як вищої наукової установи України.
Українській науці поталанило вдруге – у 1962 році на посаду президента АН УРСР було обрано Бориса Євгеновича Патона. Окрім того, що вже в ті часи він був вченим із світовим ім’ям, як президент він повною мірою виявив та реалізував свої здібності видатного організатора науки.
Скорочення обсягів фінансування за той саме час: дід 2,5% ВВП до 0,4% ВВП. На одного громадянина України у 1996 році припало майже 9 дол. США витрат на науки, що у 15 раз менше, ніж у радянський період, у 50-100 раз менше, ніж у розвинених країнах.
Постійно скорочується чисельність працівників Академії наук:
Нині в Україні діє понад 40 законів па підзаконних актів, що дозволяють укладати контракти з певними категоріями працівників. Ними слід керуватись при застосуванні цієї форми трудового договору. Зокрема у галузі освіти і науки таки нормативні акті, які дозволяють укладати контракти:
1) Закон України “ Про статус Академії наук Української РСР”;
2) Закон України “Про освіту” (працівники керівної ланки закладу освіти, що діє у загальнодержавній власності і підпорядковані Міністерству освіти України, іншім міністерствам і відомствам України (ст. 20);
3) Закон України “Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності” (працівники, що виконують науково-дослідні роботи);
4) Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (працівники, які здійснюють медичне обслуговування, працюють у закладах освіти, культури на забруднених територіях);
5) Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.93. р. №203 “Про застосування контрактної форми трудового договору з керівниками підприємств, що є у загальнодержавній власності (корівники державних підприємств, уставів);
6) Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.93р. №170 “Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору” (працівники у випадах, прямо передбачених законодавством)
5. Законодавча база стосовно розвитку науки.
1998 року в місце Немирів Вінницької області відбувалася нарада-семінар з питань регіональної екологічної політики. Організатором семінару було Мінекобезпеки України.
Голова комітету Юрій Самойденко виступив з доповіддю “Стратегічні напрями роботи Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи”
Комітет верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на своєму засіданні 29 вересня 1998 року розглянув питання, пов’язані з ліквідацією фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.
Ще 20.06.97 р. Верховна рада України прийняла Закон України “Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення”. У статті 7 цього закону зафіксовано, що ставки збору, порядок його обчислення, термін сплати та пільги щодо оподаткування можуть змінюватися лише шляхом внесення змін до цього закону.
Усупереч вимогам пункту 4 розділу XV “Перехідних положень” Конституції України Вами був виданий Указ від 18 червня 1998 року за № 656 “Про встановлення ставки збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення”.
Від 7 серпня 1998 року за №857 “Про деякі зміни в оподаткуванні” взагалі зупинено справляння збору до цього фонду з 1 січня 1999 року.
Наступний Указ від 8 серпня 1998 року за №860 зменшив видаткову частину держбюджету-98 на цільові Чорнобильські програми на 42,52%. Зокрема, скорочено фінансування комплексного медико-санітарного забезпечення, самостійного переселення, забезпечення житлом інвалідів Чорнобиля, захисту постраждалих дітей.
Комітет Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на своєму засіданні 29 вересня 1998 року розглянув питання, пов’язані з ліквідацією Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.
Відомо, що 20.06.97 р. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення”. У статти7 цього закону зафіксовано , що ставки збору його обчислення, строк сплати та щодо оподаткування можуть змінюватися лише шляхом внесення змін до цього закону.
Усупереч вимогам пункту 4 розділу XV “Перехідних положень” Конституції України видав Указ від 18 червня 1998 року за № 656 “Про встановлення ставки збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.
Від 7 серпня 1998 року за № 857 “Про деякі зміни в оподаткуванні”.
Наступний указ від 8 серпня 1998 року за № 860 зменшив видаткову частину держбюджету-98 на цільові Чорнобильські програми на 42,52%. Зокрема, скорочено фінансування комплексного медико-санітарного забезпечення житлом інвалідів Чорнобиля, замісту постраждалих дітей.
Комітет звертається до Високоповажного Суду з проханням розглянути подання групи народних депутатів України про відміну антиконституційних указів Президента України з питань скорочення і ліквідації Чорнобильського Фонду.
6. Наука і основні напрямки виробничого, соціального й політичного життя
Науку України потрібно тісно пов’язати передусім з тими напрямками діяльності, що найбільше притаманні Україні і можуть швидко принести прибуток або є життєво необхідними для всіх. На мою думку, організація науки в Україні має зосередитись довкола шести основних напрямків виробничого, соціального життя, специфічних саме для нашої держави. Які ж ці напрямки? Це три напрямки виробничої діяльності:
1. Сільське господарство – харчова промисловість легка промисловість, основані на врожайних землях України.
2. Індустрія металів – машинобудування, основані на власних копалинах, потужній металургійній базі і величезному потенціалові спеціалістів.
3. Будівельна індустрія – хімія, основані на багатющих покладів гранітів, базальтів, каолінів, каонітів, глин тощо.
Незважаючи на відсталу технологію, одержану нами у спадок від СРСР, ці три напрямку виробничої діяльності можуть стати прибутковими, завдяки наявності у складі кожного з них основного елемента, якій нам дається задарма, а саме: врожайні поля та багаті копалини.
Далі в переліку стоять:
4. Енергетика.
5. Інформаційна система.
Це напрямки життєзабезпечення українського суспільства та його відкритості як всередині держави, так і до зовнішнього світу.
Зупиняючись на названих напрямках, зауважимо, що до нашого завдання входила б переорганізація всіх науково-прикладних груп лабораторій та інститутів в Україні з метою утворення повного науково–проектного супроводу виробничих процесів у цих спрямуваннях, так би мовити, від землі – готової продукції. А може, навіть – до отримання прибутку від реалізації готової продукції.
Для забезпечення цих галузей не буде забагато того наукового люду, що ми його маємо в Україні, і того що ще прийде з університетів. Тут має працювати прикладна наука. Ії діяльність координуватися Державним комітетом з питань науки, техніка та промислової політики. Інновації фінансуватимуся бюджетом інноваційного фонду. В перехідний період причетні до цього наукові підрозділи можуть мати змивану форму фінансування: частково з бюджету, частково від виробництва. Після певного часу реорганізації вони мають повністю перейти на власний заробіток.
Нарешті, шостий, головний напрямок:
6. Нація – держава – природа. В якості прикладного елемента науки виступають тут гуманітарні й економічні науки.
А в конкретному вигляді одне з головних завдань науки в цьому шостому спрямуванні полягає в ефективному вихованні молодого покоління українців. І це одна з місій, яку несе фундаментальна наука держави.
Фундаментальна наука – сукупність найвищих логічних абстракцій явищ природи і суспільства, що логічно, фізичного чи соціального експерименту і підтверджуються ними. Водночас фундаментальна наука є необхіднішою прикладною наукою у процесі становлення молодого покоління.
В Україні виросли сильні школи фундаментальних досліджень у галузі математики, фізики, астрономії, хімії, біології, геології, енергетики, механіки та ряду інших наук. Цей визначний державний скарб потрібно зберегти, розвивати і надати йому вільний доступ у наукові простори інших країн.
7. Наука на порозі тисячоліть.
Наукові досягнення України – її потенціал і візитна карточка одночасно, що забезпечили її передові позиції у світі з багатьох наукових і науково-технічних напрямків. Скарбницю світової науки збагатила ціла плеяда українських вчених. Серед них математики Д.О.Граве, М.М. Крилов, М.М. Боголюбов, Механік О.М. Данник, фізики К.Д.Синельников, Л.В. Шубников, геолог П.А. Тутповський, хіміки Л.В. Писаржевський, О.І. Бродський, А.В. Думанський, біологи і медики Д.К. Заболотний, О.О. Богомолець, В.П. Філатов, І.І. Шмальгаузен.
Гідне місце у світовій науці посідають українські школи електрозварювання Є.О. Патона і кібернетики В.М. Глунікова. Широковідомі гуманітарні школи, які очолювали економісти М.В. Птуха і К.Г. Воблий, історики М.С. Грушевський у Д.І. Яворницький, сходознавець А.Ю. Кримський, мовознавець Л.А. Булаховській, літературознавці С.О. Єфремов та О.І. Білецький.
Сьогодні на фундаментальні дослідження направляється біля 11 відсотків від загального обсягу витрат на науку. Таке Співвідношення відповідає і світовій практиці.
Незважаючи на створення в останні роки чотирьох академій, які мають державне базове фінансування, а також наявність потужного висококваліфікованого кадрового потенціалу у вищій школі, головним виконавцем фундаментальних досліджень залишаються Національна Академія Наук.
Найболючіше питанням – фінансування науки. А відтак – усі обізнані зі станом справ. Правда здебільшого в частині того що держава мало виділяє коштів, Відомо, що в розвинених країнах на науку витрачається від двох і більшим відсотком ВВП, а в нас сьогодні – показник витрат з розрахунку на одного. Що в Україні показник витрат з розрахунку на одного науковця на 2 порядки менше від країн що розвиваються. Скажімо, у південній Кореї це 60 тис. доларів, США – 180 тис., Україні – всього 700 доларів.
Динаміка обсягу фінансування науки в Україні
Витрати на одного науковця в різних країнах
8. Висновки .
Зробивши дослідження у галузі науки в Україні за останні десять років, я прийшов до висновку, що ця галузь культури розвивається повільно.
Причиною цього є:
1. Відсутність фінансування
2. “Відплив умів” за кордон
3. Зниження ефективності функціонування наукових установ
4. Фінансова та наукова сфери були спрямовані на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи
5. Нестабільність економіки у країні
На мій погляд, для покращення стану науки, необхідно:
1. Удосконалити мережу науково-дослідницьких вищих закладів, їх чисельний склад та структуру
2. Покращити фінансування наукових закладів та їх робітників
3. Підвищити авторитет науковця у суспільстві та покращити кадрову роботу
4. Прийняти ряд законів про науково-технічну політику, про Академію наук.
5. Мати стабільну економічну систему у країні
6. Блок законодавчих актів, що регулюють процес відпливу умів.
Якщо виконувати всі ці пункти, я впевнений, що Україна обов’язково вийде на світовий рівень, досягне такого рівня демократії і свободи – економічної та інтелектуальної, за якого могутній розум і талант знову засяють яскравим сяйвом.
Література:
1. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації / За ред. Д. Г. Лук'яненка. - К.: КНЕУ, 2001. - 538 с.
2. Дж. Сорос. Криза глобального капіталізму. -К.: Основи, 1999. - 259 с.
3. Глобалізація і безпека розвитку / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук'яненко та ін. – К.: КНЕУ, 2001.
4. Губський Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. - К.: Наукова думка, 1998.
5. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. - К.: Освіта, 1999.
6. Мартин Г. -П., Шуман Х. Западня глобализации: атака на процветание и демократию / Пер. с нем. – М.: Изд. дом "АЛЬПИНА", 2001.
7. Пахомов Ю. М., Лук'яненко Д. Г., Губський Б. В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. – К.: Україна, 1997.
8. Скаленко О. Глобальні резерви поступу (інформація, інтелект, інновації), - К.: Основи, 2000.
9. Тодаро М. П. Экономическое развитие. Учебник / Пер. с англ. — М.: Эк. ф-т МГУ, ЮНИТИ, 1997.
10. Україна і світове господарство. Взаємодія на межі тисячоліть. Навч. посібник / А. С. Філіпенко, Д. Г. Лук’яненко, А. М. Поручник та ін. — К.: Либідь, 2002.
11. Гатина Г. Ф. Мировая экономика: Учебник. - М.: Инфра –М; Пермь, 2001. - 384 с.
12. Мовсесян А. Г. Мировая экономика: Учебник. - М.: Финансы и статистика, 2001. - 656 с.
13. Бровиков В. И. Основы мировой экономики: Конспект лекций. - М.: Центр, 2002. - 160 с.
Доповідь
НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ ЗА УМОВ СВІТОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Головною ознакою процесів, що відбуваються у сучасному світі, є глобальна інтеграція економіки, політики, науково-технологічної сфери, природоохоронної діяльності і соціального добробуту. Україна як незалежна держава живе у взаємопов’язаному та взаємозалежному світі.
У сучасних умовах глобалізації економічного життя розвинуті країни, де наука виконує роль головного економіко-відтворювального фактора, забезпечують свій розвиток за рахунок вдосконалення існуючих технологій, техніки та використання принципово нових наукових досягнень. Міжнародний технологічний та науковий обмін, трансфер інтелектуального потенціалу — одна з ознак нашого часу.
Приєднання України до європейських та світових інтеграційних процесів неможливе без врахування геополітичного чинника, що значною мірою визначається сьогоднішнім станом економіки України та її подальшим розвитком. Україна знаходиться майже в центрі Європи. Вона займає площу понад 604 тисячі кв. км з населенням майже 50 млн. чоловік. Українські чорноземи відомі в усьому світі. У нас є значні запаси залізної руди, марганцю, титану, кам’яного та бурого вугілля, фосфоритів. Це обумовило розвиток таких галузей промисловості, як металургія, машинобудування, енергетика, гірнича, нафтопереробна та хімічна промисловості, авіаційно-космічна, аграрна та харчова.
У сільському господарстві зайнята п’ята частина всіх працюючих, зосереджена майже чверть виробничих фондів і створюється майже 13% валової доданої вартості держави.
Зрозуміло, що Україна стане процвітаючою державою тільки тоді, коли вона зможе комплексно і ефективно освоїти в своїх інтересах території та ресурси, якими володіє. Але зробити це неможливо без тісної економічної і технологічної співпраці з розвинутими країнами. Тому стратегічною метою для України повинно бути її входження до міжнародних науково-технічних потоків, які дозволять модернізувати вітчизняне виробництво, забезпечити конкурентоспроможність основних галузей промисловості.
Стратегія майбутнього технологічного розвитку України
Стратегією економічного та соціального розвитку України на 2000—2015 роки передбачено, що визначальним пріоритетом державної політики має стати структурна перебудова промисловості, розвиток інноваційної моделі економічного зростання, утвердження України як високотехнологічної держави. Обраний стратегічний курс на інноваційний розвиток ґрунтується на структурній перебудові економічних галузей, технологічному оновленню промисловості, широкому використанні досягнень науки і техніки. Наявний науково-технологічний потенціал ще здатний забезпечити економічний прогрес України.
Це обумовлено тим, що Україна на початку ринкових перетворень мала значні можливості для розвитку своєї економіки, зокрема в науково-технологічній сфері. Було створено науково-технічний потенціал, який за багатьма характеристиками відповідав рівню розвинених країн світу. З окремих наукових напрямів, наприклад, з матеріалознавства, теоретичної фізики, математики, зварювального виробництва, біотехнологій Україна і зараз зберігає провідні позиції у світі.
Загальна чисельність наукових працівників в Україні складає майже 200 тис. осіб, серед них 4,1 тис. докторів наук, 18,9 тис. — кандидатів наук. Незважаючи на деяке скорочення наукових кадрів, Україна залишається серед розвинутих країн Європи за показниками насиченості економіки науковими кадрами.
Але прогнози аналітиків про те, що Україна та країни Східної Європи швидко підуть шляхом розвитку високих технологій та підйому економіки за зразком деяких країн Азії та Далекого Сходу не виправдалися.
Невідповідним чином був відпрацьований з точки зору теорії управління і методично необґрунтований процес ринкових перетворень, що призвело до різкого падіння ВВП протягом останніх дев’яти років, скорочення обсягів високотехнологічних виробництв та науково-дослідної діяльності.
На початку цього періоду в Україні керівними стали такі гасла: «Ринок автоматично відрегулює всі проблеми нової країни», «Захід швидко прийме нас до своєї співдружності як рівних». Будь-яка західна продукція, як і його спосіб життя, сприймалися за еталон, який сліпо наслідувався. Усе вітчизняне за визначенням стало другосортним, неперспективним. Швидко та безконтрольно лібералізувалася зовнішня торгівля. Величезні кошти з економіки України були спрямовані на закупівлю різноманітної продукції з Заходу, в тому числі й обладнання для промисловості, яке звичайно не могло бути найновішим і конкурентоздатним. В результаті розробки вітчизняних учених, конструкторів та інженерів стали непотрібними, а вони самі — не затребуваними. Було розірвано єдиний ланцюг, який поєднував власну науку і освіту з власною промисловістю.
Протягом останніх років на державному рівні здійснено низку важливих заходів у напрямі поліпшення державної науково-технічної політики. Верховною Радою схвалена нова Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України.
Україна прийняла на себе великі зобов’язання перед світовою спільнотою, підписавши в 1992 р. в Ріо-де-Жанейро Концепцію сталого розвитку в ХХІ столітті — «Декларацію Ріо». Виходячи з конкретних геополітичних та історичних умов в Україні нагальною проблемою є розробка стратегії інноваційного розвитку і побудови економічного механізму її забезпечення в ринкових умовах.
Важливим напрямом при формуванні та впровадженні моделі інноваційного розвитку є концентрація наукового потенціалу на вирішення найбільш актуальних науково-технічних проблем, а також застосування тих технологій, що найбільшою мірою підготовлені до використання у виробництві.
Таким чином, пріоритетами при розробці стратегії та політики розвитку наукомістких технологій в Україні сьогодні є:
— концентрація ресурсів на проведенні фундаментальних і прикладних досліджень за напрямами, з яких Україна має значний науковий, технологічний та виробничий потенціал;
— запровадження програмно-цільового підходу до фінансування усіх секторів наукової сфери;
— впровадження ринкових механізмів підтримки нових технологій, розширення участі малого й середнього бізнесу в науково-технологічному розвитку;
— приведення системи правового захисту інтелектуальної власності у відповідність з міжнародними нормами та введення інтелектуальної власності у господарський обіг;
— розвиток і впровадження сучасних інформаційних технологій.
Пріоритети України у розробці та впровадженні нових технологій повинні здійснюватися в рамках державних програм та проектів як у традиційних технологічних галузях (металургія, енергетика, хімічна промисловість, сільське господарство), так і у нових високотехнологічних напрямах: освоєння космосу, розвиток авіації, біотехнологій, створення інформаційних і телекомунікаційних систем, нових речовин і матеріалів, а також засобів охорони здоров’я.
Слід відзначити, що використання високотехнологічних розробок у народному господарстві України майже вдвічі ефективніше за традиційні розробки.
Сьогодні вища політична еліта держави розуміє, що без впровадження нових технологій, без науки неможливо підняти економіку. Є готовність вкладати гроші в інноваційний шлях розвитку економіки. При цьому не можна розпорошувати кошти, має бути їх цільове використання. Саме цим і обумовлена мотивація прогнозування технологічного розвитку України.
Сучасна програма розвитку перспективних технологій в Україні
Стратегічною метою економічних перетворень в Україні має стати інноваційний розвиток, який може бути реалізований тільки на основі структурної перебудови економічних галузей, технологічного оновлення промисловості та аграрного сектора при широкому використанні перспективних технологій.
Інноваційний розвиток передбачає перенесення акценту з традиційних науково-технічних рішень на використання принципово нових прогресивних технологій, а також перехід до випуску високотехнологічної продукції, здійснення нових організаційних форм діяльності, таких як технопарки, бізнес-інкубатори, проведення політики ресурсо- та енергозбереження.
Методологія досягнення поставленої мети включає формування пріоритетних напрямів розвитку науки і технологій. Ці напрями були затверджені Верховною Радою України в 1992 році.
Реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки здійснюється, на жаль, не в рамках єдиної національної програми розвитку перспективних технологій, а методологічно передбачає цілу низку окремих державних науково-технічних програм (ДНТП) для вирішення тих чи інших завдань . Поряд з численними ДНТП для реалізації цих пріоритетів використовують:
1. Державні замовлення (контракти) на створення науково-технічної продукції.
2. Галузеві науково-технічні програми, яким надано статус національних (національна космічна програма, національна програма інформатизації тощо).
3. Галузеві науково-технічні програми.
Розпорошення державних коштів та державних замовників, відсутність єдиного координуючого центру призводить до: систематичного недофінансування програм; виконання програм не в повному обсязі; низьких темпів впровадження пріоритетних розробок у виробництво. Кількість замовлених до впровадження та виконаних науково-технологічних проектів не перевищує 16% від їхньої загальної кількості.
Низький рівень заробітної плати науковців спричинює відтік з країни молодих талановитих вчених до розвинених країн світу (Німеччини, США, Великобританії, Австрії), де діють спеціальні програми залучення перспективних вчених із Східної Європи, в тому числі і з України.
Аналіз сьогоднішнього економічного стану галузей говорить про те, що вірогідним є поступове піднесення технологічного розвитку машинобудування, металургії та хімічної промисловості, де рівень рентабельності майже сталий, як і рівень прибутку. До того ж, у цих галузях промисловості найбільша кількість підприємств впроваджує нові технологічні процеси та засвоює нові види продукції, що також пов’язано з удосконаленням технологій .
Також з відносно сталою рентабельністю працюють хіміко-фармацевтична, деревообробна та целюлозно-паперова промисловості.
І все ж питання впровадження науково-технологічних розробок у виробництво ще залишаються невирішеними. Сьогодні понад 90% продукції, яка виробляється в Україні, не має сучасного науково-технічного забезпечення, що позначається на конкурентоспроможності і рентабельності більшості вітчизняних товарів. Фінансовий стан більшості виробництв не дозволяє їм впроваджувати нові технології, утримувати висококваліфікованих фахівців. За експертними оцінками через недовикористання сучасних досягнень науки і технології у виробництві Україна втрачає щорічно 10 млрд. доларів США.
Досвід роботи технопарків, малих науково-впроваджувальних фірм, інших інноваційних підприємств свідчить про значні можливості нових інноваційних структур у вирішенні проблем впровадження.
Таким чином, є чітко окреслені орієнтири, є досвід роботи у сучасних умовах, розроблені підходи до реалізації інноваційної моделі розвитку економіки, але ми бачимо і недоліки, на які було вказано вище.
Роль окремих інституцій у науково-технологічному розвитку держави
Історичний розвиток науки в Україні впродовж ХХ сторіччя призвів до її структуризації на окремі сектори, які вирішують наукові проблеми фундаментального пошукового та прикладного характеру. На сьогодні наукові дослідження в Україні виконуються:
— науковими установами Національної академії наук України (НАНУ) та інших державних галузевих академій — академічний сектор науки;
— науковими та педагогічними закладами освіти — освітянський сектор науки;
— науковими підрозділами відомств, підприємств та організацій різних галузей народного господарства України — галузевий та заводський сектори науки.
Завдання, які стоять перед кожним із цих секторів науки, різні. Так, якщо академічний сектор науки займається фундаментальними та пошуковими проблемами і, в незначній мірі, вирішенням прикладних проблем, то виробничий сектор науки виконує виключно прикладні розробки (створення та впровадження конкретних технологій, систем, приладів тощо).
Окремо виділяється вузівський сектор науки, який здійснює як фундаментальні, так і прикладні дослідження. Причому, завдяки постійному поповненню наукових колективів молоддю, розробки вищих навчальних закладів завжди забезпечені кадрово.
Головну роль у реалізації прогнозів розвитку перспективних технологій на сьогодні відіграють наукові колективи академічних інститутів та вищих навчальних закладів. Спад виробництва, в першу чергу, призвів до послаблення заводського сектора науки та скорочення кількості заводських наукових структур (науково-дослідних організацій і промислових підприємств, конструкторських установ, проектних організацій тощо).
Та все ж мережа наукових установ в Україні є досить розгалуженою системою, до якої входять організації різних типів, що забезпечують розвиток перспективних технологій у всіх галузях економіки. В 1999 році наукові дослідження виконували 1506 організацій, серед яких 52% складали науково-дослідні інститути, 16% — конструкторські організації, 1% — дослідні заводи, 4% — проектні організації, 11% — науково-дослідні підрозділи вищих навчальних закладів, 6% — науково-дослідні організації промислових підприємств.
Загалом у різних галузях економіки нині працює близько 23 тисяч науковців вищої кваліфікації (докторів та кандидатів наук), 70% яких безпосередньо беруть участь у науково-технічній діяльності. Із загалу докторів та кандидатів наук, зайнятих науковою діяльністю, понад половина (54%) працює у вищих навчальних закладах, майже третина (28%) — в академічних установах, решта (18%) — в галузевих та заводських наукових підрозділах.
Попри скорочення наукових кадрів Україна ще зберігає достатньо високий показник наукових працівників в економіці, що відповідає рівню розвинених країн світу , а в деяких випадках і допомагає останнім у вирішенні їх наукових проблем своїм кадровим забезпеченням.
Значна кількість науковців бере участь у різних науково-організаційних комісіях та радах, які формують державну політику та здійснюють прийняття законодавчих рішень щодо науково-технічної та інноваційної політики держави. Серед них — Рада з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України, Комітет з питань науки та освіти Верховної Ради, наукові та експертні ради Міністерства освіти і науки України та інші.
Короткотермінові та довгострокові плани розвитку прогресивних технологій в Україні
Головні пріоритети науково-технологічного розвитку України, які сформульовані у посланні Президента України до Верховної Ради, передбачають короткотерміновий та довгостроковий плани розвитку держави. Особливе місце відводиться перспективним технологіям, які повинні бути основою подальшого зміцнення та реорганізації усіх галузей господарського комплексу держави.
Короткотермінові плани передбачають виконання трьох основних завдань:
— подолання надвитратності, недопустимо великої енерго- та матеріаломісткості всієї нашої промисловості;
— пріоритетна підтримка інноваційного розвитку галузей економіки, які вже зараз можуть вийти на світовий ринок;
— визначення і забезпечення прискореного розвитку нових науково-технологічних напрямів, високий науково-технологічний потенціал яких та наявні ресурси дають підставу сподіватися на стратегічний прорив.
Зокрема, на першому етапі необхідно зосередитись на зміцненні зв’язків між сферою науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) та економікою з метою прискорення процесу реформ та структурної перебудови в науці й економіці.
На другому етапі ( необхідно інтегруватися в міжнародні технологічні потоки з метою модернізації вітчизняного виробництва.
На третьому етапі належить досягти такого рівня вітчизняних НДДКР та інновацій, які б забезпечили конкурентоспроможність основних галузей української економіки.
Стратегічне завдання довгострокового плану — досягнення високого рівня науково-технологічного розвитку, коли науково-технічний потенціал зможе створити в економічній системі країни внутрішні умови ефективного стійкого економічного зростання.
Досвід у галузі міжнародних та регіональних зв’язків в аспекті розвитку прогресивних технологій в Україні
Останніми роками в Україні істотно поліпшилася договірно-правова база міжнародної наукової співпраці. Підписано понад тридцять угод на міжурядовому рівні про співпрацю в сфері науки і технологій. Розвивається науково-технічна співпраця між Україною та Європейським Союзом (ЄС) — головним чином в рамках П’ятої рамкової програми в сфері науково-технологічного розвитку при фінансовій підтримці Комісії ЄС з питань науки та технологій. Зокрема, реалізуються ініціативи ЄС в сфері науково-технічного розвитку програм (INTAS, ТАСIS, СОРЕRNICUS та ін.). Проте відсутність угоди про науково-технічне співробітництво України з Європейським Союзом гальмує розширення напрямів такої співпраці.
Вагомою є співпраця з США через американські міжнародні фонди. Особливу роль у розвитку наукових стосунків між Україною та США відіграє Фонд цивільних досліджень і розвитку США, за програмами якого вітчизняні вчені беруть участь у виконанні спільних наукових проектів, проводять спільні наукові конференції, робочі зустрічі та ін.
У межах наукової програми з НАТО українськими науковцями отримано понад 480 грантів, а за їхньою кількістю Україна посідає друге місце серед країн Ради євроатлантичного партнерства, поступаючись лише Росії. Протягом 1998—1999 рр. було профінансовано участь 300 українських науковців у наукових форумах НАТО.
Значні обсяги міжнародної співпраці здійснюються з Українським науково-технологічним центром, який заснований США та іншими провідними державами світу. Тільки за два останні роки виконано близько 180 контрактів загальним обсягом понад 40 млн. доларів.
Україною підтверджено її членство в міжурядовій міжнародній організації — Об’єднаному інституті ядерних досліджень, що, як і участь у програмах Європейського центру ядерних досліджень, надає можливість українським науковцям брати участь у проведенні фундаментальних досліджень в галузі високих енергій.
Традиційно значне місце у міжнародній науковій кооперації України займає Росія та інші країни СНД. Особливої ваги в цьому напрямі набуває формування і виконання спільних українсько-російських науково-технічних проектів у сфері нових технологій, зокрема за спільним пріоритетним напрямом «Нанофізика і нанотехнології».
Попри помітні успіхи у розбудові міжнародної науково-технічної співпраці, їй бракує певної системності і стратегії. До недоліків сучасного стану міжнародної співпраці слід віднести: безсистемний характер участі українських вчених у заходах міжнародних організацій, що зумовлено відсутністю фінансового забезпечення міжнародної науково-технічної співпраці з боку України; відсутність налагодженої системи інформування про профільні міжнародні організації, терміни проведення міжнародних науково-технічних заходів та інше; систематичне невиконання Україною зобов’язань за міжнародними програмами науково-технічної співпраці через припинення фінансування проектів зі свого боку.
На сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки міжнародний науково-технічний обмін має виконувати важливі завдання:
— запобігати надходженню в Україну застарілих та малоефективних технологій;
— допомагати застосуванню сучасних високоефективних технологій;
— підвищувати рівень інтелектуалізації вітчизняного експорту.
Невідповідність продукції машинобудівного та металургійного комплексу вимогам світового ринку (наприклад, найвищому технічному рівню відповідає не більше 10% продукції українського машинобудування), ряд інших причин призводять до імпорту технологій.
До сприятливих чинників, що дозволяють очікувати поліпшення міжнародного трансферу технологій, відносяться: ще досить високий рівень науково-технологічних розробок, зростання питомої ваги продукції, виробництво якої освоєно вперше, збільшення обсягу поставок нової продукції на експорт.
Про позитивну тенденцію останніх років свідчить те, що в обсязі експорту технологічних послуг майже половину складають науково-дослідні та дослідно-конструкторські послуги.
Міжнародна взаємодія має сприяти входженню України як рівноправного партнера до міжнародної економічної спільноти, а також прискорити реалізацію передумов щодо покращання якості української високотехнологічної продукції і налагодження регіональної співпраці з сусідніми державами у вирішенні спільних проблем, обумовлених їх геополітичним положенням.
Україну, насамперед, турбують такі проблеми. По-перше, ліквідація наслідків чорнобильської катастрофи. Вона передбачає комплекс науково-технологічних заходів по утилізації «саркофагу», поліпшенню екологічної ситуації на значній території східноєвропейського регіону (Україна, Білорусь, Росія, Польща та інші держави), виводу з експлуатації самої Чорнобильської АЕС та утилізації ядерного палива. Вирішення цієї проблеми має глобальне значення і потребує зусиль всієї міжнародної спільноти, залучення передових наукових технологій всього людства.
По-друге, вирішення проблеми забруднення Чорного моря та Дніпровського басейну, що турбує не тільки країни Чорноморського регіону, а й держави Європи та Азії. Це передбачає різке зменшення викидів забруднень в такі великі річки, як Дунай, Дніпро, Дон, Південний Буг, Дністер та ін. Сюди необхідно додати видобуток нафти та газу в Чорноморському шельфі, інші чинники, що впливають на отруєння Чорного моря. Наявність каскаду гідроелектростанцій на Дніпрі вже призвела до зміни клімату в Україні, а порушення встановленої рівноваги хоча б на одному з каскадів може викликати регіональну катастрофу. Цю глобальну проблему необхідно вирішувати всій міжнародній спільноті з залученням найновіших технологій.
По-третє, вирішення проблеми повеней та зсувів ґрунту в Закарпатській Україні, Словаччині, Угорщині, Румунії. Потепління клімату, необґрунтована вирубка лісів, порушення технології при будівництві дамб призводить до трагічних наслідків для цього регіону.
Поодинці цю проблему не вирішити жодній з держав цього регіону.
У свою чергу Україна, володіючи значним науково-технологічним потенціалом, пропонує міжнародній спільноті співпрацю в галузі авіакосмічних технологій (проект «Морський старт», спільне виробництво літаків АН-140, АН-70 тощо), ресурсо- та енергозбереження (економічні тепло-енергогенеруючі технології), розробки нових речовин та матеріалів (матеріали, що запам’ятовують форму, біосумісні матеріали, матеріали з керованими функціональними властивостями), захист природних екосистем та поліпшення умов життя населення (технології очистки питної води, технології переробки сільськогосподарських відходів) тощо.
Деякі висновки
Оцінюючи прогноз розвитку перспективних технологій в Україні, доцільно враховувати два аспекти.
По-перше, необхідність розвитку взаємодії з європейськими структурами, насамперед в реалізації програм міждержавного, регіонального масштабу з урахуванням досвіду та міжнародного впливу такої організації, як UNIDO (United Nations Industrial Development Organization). Формами такої взаємодії може бути координація з боку UNIDO співпраці країн щодо виконання цих програм.
Важливим також є законодавче та нормативне забезпечення з боку України міжнародного науково-технічного співробітництва.
Другий аспект проблеми стосується внутрішнього вдосконалення організації та фінансування науково-технологічної сфери України.
Головними завданнями тут мають стати:
— підвищення ролі держави в здійсненні процесів реформування науково-технологічної системи при переході на інноваційну модель розвитку економіки;
— вдосконалення механізму фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності шляхом оптимального використання державних та недержавних коштів при створенні новітніх технологій, матеріальне стимулювання творчої праці науковців на рівні розвинених держав;
— законодавчий та нормативний захист інтелектуальної власності, створеної науковцями України;
— широке впровадження перспективних організаційних науково-технологічних структур типу технопарків та бізнес-інкубаторів з відповідними пільгами на етапі їх становлення.
.
2. темах гуманістичний потенціал педагогічної взаємодії
3. Темат зб наук праць з пробл
4. Эстетические учения и искусство эпохи Средневековья
5. Реферат на тему- Ритмическая гимнастика Выполнил Студент 2 курса Группы Физическая ку.
6. Анализ убийства с квалифицирующими признаками
7. Первая медицинская помощь в походе
8. Правила делового телефонного разговора
9. Обращение языческого мышления.html
10. Контрольная работа по дисциплине ОРГАНИЗАЦИЯ ПРОИЗВОДСТВА НА ПРЕДПРИЯТИЯХ ТУРИЗМА И ГОСТИНИЧНОГО ХО.html
11. Тема 110 приложение на практике выводов гигиенической науки Санитария санитария Задание {{2}} ТЗ
12. по теме Общество Общество ~ люди формы их объединения совместной жизни и деятельности
13. реферату- Проблеми довкілляРозділ- Екологія Проблеми довкілля В Україні головними причинами що призвели
14. Дмитрий Иванович Менделеев
15. Миф и культура.html
16. Это свободомыслие и светский индивидуализм
17. ры 19 в. Проблема периодизации литературного процесса XIX в.html
18. Саратовский государственный технический университет имени Гагарина Ю
19. на тему- Анализ и доработка текущей стратегии на примере предприятия PepsiCo
20. 51 Зимник А.В. Прийняв- Пухтаевич Г.html