Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
План
"Історія Ernemann в макетах"
"Еволюція звуку в кіно"
"Дивовижний шлях розвитку формату"
Фільми Люмьер (Lumiere)
"Історія Ernemann в макетах"У 1889 році Генріх Ернеман заснував в Дрездені фабрику по виробництву фотоапаратів. У 1903 році він представив апаратуру Kino Model-1. Перший кіноапарат Ернемана був універсальний і використовувався як знімальна камера і проектор.
У 1904 р. був виготовлений апарат Kino (проектор)
"Ernemann-Imperator" був виготовлений в 1909 р.
"Ernemann-President" - 1914 р.
"Ernemann II" - 1929 р.
Зацікавившись кілька років тому історією кіномистецтва Німеччини, Сергій Гавриленко, український кінознавець, історик кіномистецтва, кандидат мистецтвознавства, в липні 2004 року приступив до здійснення проекту, пов'язаного з відтворенням в металевих мініатюрних моделях, кінопроекційної техніки європейських країн.
Основною метою цього проекту стала ідея проведення виставок переїздів, які могли б розповісти і показати унікальні сторіночки з історії кінопроекційної техніки Європи минулих років. За основу експозиції було вирішено узяти технікові ERNEMANN.
Створювати муляжі, тобто моделі які відтворювали б тільки один зовнішній вигляд техніки було нецікавий, що і підштовхнуло до думки створити робочі моделі проекторів, які могли б демонструвати фільми перенесені на спеціально підготовлену плівку розміром 3,5 мм., на екран 3х4 див.
Всі моделі були виконані в матеріалі - жерсть, латунь, при створенні механічних частин і блоків використовувалися окремі частини годинникових механізмів, за винятком "мальтійського хреста", який спеціально виточувався під 20-кратним збільшенням. Всі моделі мають мікродвигуни примусового ходу, які здійснюють обертання всіх рухомих частин проекторів. Всі моделі зібрані уручну, без використання складних верстатів і устаткування!
Перша колекція експозиції складається з 10 моделей виконаних в масштабі 1х10: "NORMAL" (1905), "IMPERATOR" (1909), "PRESIDENT" (1914), "ERNEMANN-II" (1929) - в двох варіантах виконання та інші.
Завдяки інформаційній підтримці сайту - www.kinotehnik.net, Представництва фірми ERNEMANN в Російській Федерації і спонсорській допомозі Народного артиста України, режисера анімаційного кіно В.А. Дахно, на сьогоднішній день стало можливим проведення виставок в Україні і РФ.
Так, перша виставка з історії розвитку кінопроекційної техніки Європи в мініатюрних моделях пройшла в Києві; її відкриття відбулося 25 березня 2005 р., в 17.00, в Музеї М. Заньковецької, за адресою: м. Київ, вул. В. Васильківська (Червоноармійська), 121.
"Еволюція звуку в кіно"У сучасної людини вже не викликає здивування наявність в кіно - і відеофільмах багатоканального звуку; він сприймає це як само собою зрозуміле. Він із задоволенням відвідує кінотеатри з новітнім устаткуванням, а якщо є бажання подивитися кінокартину в затишній обстановці і у сімейному колі - включає свій DVD-програвач і насолоджується об'ємним звуковим супроводом. Але якщо в думках повернутися на десятиліття назад і простежити за розвитком кінозвукотехніки, залишається тільки вражатися тому, як за порівняно короткий в історичних масштабах час в цьому напрямі були досягнуті нинішні висоти. Знадобилася праця безлічі учених і інженерів, що займалися розробкою звукового устаткування і технологій запису і відтворення звуку. Змінилося декілька поколінь апаратури, перш ніж з'явилися звукотехнічні комплекси, здатні реалізувати якісну багатоканальну звукопередачу. А починалося все із звичайної грамплатівки.
Коли прийшов час звукового кіно і професія тапера пішла в історію, багато режисерів заявили про те, що кіно як мистецтво відсунулося в своєму розвитку далеко назад, оскільки втратило свій зоровий вираз, образність. Частково ці думки були вірні, та зате з'явився новий спосіб виразності - звуковою.
Спочатку робилися спроби ввести звук в кіно із застосуванням механічного запису, але із-за багатьох недоліків, зокрема, неможливості забезпечити повну синхронність звуку із зображенням, ця система не прижилася.
Першим фільмом, створеним таким чином (метод "Вайтафон" - поєднання зображення з грамзаписом музики), була повнометражна кінокартина братів Уорнер "Дон Жуан".
В кінці 20-х років з'явилася система фотографічного запису звуку. У чому ж полягали переваги даного способу перед механічною системою? По-перше, оскільки фонограма знаходилася прямо на кіноплівці, то була забезпечена жорстка прив'язка звуку до зображення, тобто синхронність. А по-друге, спрощувався технологічний процес. Пізніше був прийнятий єдиний стандарт розташування фонограми на кіноплівці шириною 35 мм - "Academia" - для забезпечення сумісності різних фотографічних фонограм.
У 1927 р. виходить наступний фільм братів Уорнер - "Співак джазу", на якому кінокомпанія "Уорнер Бразерс" заробила 3.5 млн. доларів - величезний на ті часи дохід. У Голівуді почався ажіотаж у зв'язку з придбанням апаратів для запису/відтворення фонограм до кінофільмів.
У 1929 р. в США з'являється перший фільм "Вогні Нью-Йорка, що "говорить"". У Англії знімається "Шантаж" Хічкока.
У СРСР перші звукові фільми з'явилися в 1928-1929 роках. У 1926 р. в Москві колектив інженерів, очолюваний П. Тагером, приступив до роботи над записом звуку на кіноплівку. В той же час в Ленінграді А. Шорін приступає до створення свого звукового комплексу для кіно. Як підсумок в березні 1928 р. в Москві відбулася перша в СРСР демонстрація звуковідтворення з фотографічної фонограми, записаної за допомогою системи, створеної московським колективом. Система Шоріна була продемонстрована в Ленінграді в жовтні цього ж року.
22 березня 1929 р. відбувся перший перегляд звукових фільмів, зроблених ленінградським колективом, а 5 жовтня того ж року відкрився перший в СРСР звуковий кінотеатр - нинішній "Кристал Килим" на Невському проспекті.
У виробництво було запущено декілька фільмів: "План великих робіт" ("П'ятирічка") режисера А. Роома і "Симфонія Донбасу" Дзіги Вертова. У Москві на кінофабриці "Межрабпомфільм" над фільмом "Простій випадок" працювала група Всеволода Пудовкіна, а над кінокартиною "Путівка в життя" - група Миколи Екка. В середині 1930 р. почалася демонстрація першої звукової радянської кінопрограми, що складається з мови А.В. Луначарського про значення звукового кіно і повнометражного документального фільму "План великих робіт". Найяскравіші звукові кінокартини того часу - "Путівка в життя" (1931), "Одна" (1931), "Мертвий будинок" (1932), "Золоті гори" (1931). Нову сторінку в історії звуку в кіно відкрив фільм Ейзенштейна "Олександр Невській", де використовувалася чудова музика Сергія Прокоф'єва. Ентузіасти того часу постійно експериментували, відшукуючи нові форми і засоби здійснення звукового рішення фільмів. Ці піонери звуку - Е. Нестеров, І. Тімарцев, В. Лещев, А. Павлов, В. Попів, А. Шаргородский та інші - виконували одночасно функції інженерні і творчі.
Для запису і відтворення фотографічних фонограм були створені спеціальні звукотехнічні комплекси. Але велику проблему для відтворення звуку представляло те, що приміщення, в яких демонструвалися кінофільми, спотворювали звукопередачу. Приміщення ці доводилося сильно заглушати, щоб зменшити ревербераційні процеси, мови, що негативно відбивалися на розбірливості. Але при цьому погіршувалося відтворення музики.
З подальшим вдосконаленням звукотехнічних комплексів стали будуватися нові кінотеатри, кінозали в яких вже спеціально проектувалися для якісного кінопоказу. Були створені стандарти проектування кінозалів, в яких обмовлялися значення параметрів, необхідні для якісної звукопередачі, такі як частотна залежність часу реверберації, залежність часу реверберації від об'єму залу і т.д.
У 50-х роках з появою широкоекранних фільмів були зроблені спроби реалізувати стереофонічне кіно. Для цього був застосований магнітний запис звуку. На готову 35-мм фільмокопію наносилися чотири магнітні доріжки. На трьох з них фіксувався із швидкістю руху кіноплівки стереофонічний звук, а четверта, вузька, доріжка використовувалася для запису звукових ефектів, які відтворювалися групами гучномовців, розташованими по периметру залу. Сигнали, відтворні з трьох перших доріжок, поступали по окремих підсилювальних каналах на три позаекранних гучномовця (правий, лівий і центральний).
З 1955 р. почали випускати широкоформатні фільми на 70-мм кіноплівці, в яких була реалізована шестиканальна стереофонія з допомогою знову ж таки магнітного запису звуку. У 1959-1960 роках був знятий перший в СРСР фільм із записом подібної фонограми - "Повість полум'яних років".
У зв'язку з впровадженням цієї технології були розроблені нові комплекси звукозапису і звуковідтворення. Проте технологія створення фільмокопій з магнітними фонограмами у декілька разів дорожче, ніж технологія виробництва фільмокопій з фотографічними фонограмами. Крім того, магнітні доріжки схильні до впливу зовнішніх магнітних полів, а також з часом відшаровуються із-за теплової дії світла, що проходить через кінострічку під час проекції. Ці причини привели до відмови від магнітних фонограм на 35-мм фільмокопіях.
Окрім вищеперелічених систем, в Радянському Союзі і в США існувало панорамне кіно. Зображення в нім проектувалося на великий сильно зігнутий екран трьома проекційними апаратами. Стикуй між зображеннями були усунені за допомогою спеціальних пристроїв. При показі відтворювався звук з доріжок, що знаходилися на окремій магнітній стрічці. У радянській системі відтворювалися дев'ять каналів, а в американській - шість. Найпершим фільмом, знятим в СРСР спеціально для панорамного кіно, став "Широка країна моя рідна" (1958 р.). Із-за трудомісткості процесів зйомки і проекції цей вид кінематографа в середині 60-х років перестав існувати.
Також був реалізований кіноатракціон, званий "кругорамою". У Радянському Союзі "кругорама" демонструвалася в спеціально побудованій круглій будівлі, усередині якої розташовувалися по кругу 11 кіноекранів, що складали круглий єдиний екран. Зверху над ними знаходилися ще 11 кіноекранів для показу окремих кінокадрів під деяким кутом до підлоги будівлі. Багатоканальний звуковий супровід відтворювався гучномовцями, що розташовувалися по периметру залу в підлозі і стелі. Глядачі стоячи розглядали фільми, довільно розміщуючись в кінозалі. У американській системі використовувалося на чотири екрани менше, ніж в радянській, і зображення проектувалося з 16-мм фильмокопії.
З початку 70-х років за кордоном широко застосовуються стереофонічні фотографічні фонограми. Це стало можливим після розробок фірми Dolby Laboratories Inc. Перша система - Dolby A, була застосована для запису фотографічної фонограми до фільму "Заводний апельсин". У цій системі при виготовленні фонограми використовувався пристрій шумопониження Dolby A, за рахунок чого досягли поліпшення параметрів якості звуку: збільшилося відношення "сигнал/шум" і був розширений частотний діапазон.
За "Заводним апельсином" в 1975 р. послідував фільм "Лістоманія", при виготовленні фонограми якого була використана система шумопониження Dolby B. Дану фонограму назвали Dolby Stereo. По цій системі дві звукові доріжки розташовуються на місці звичайної фонограми на кінострічці. Звук прочитується оптичним відтворюючим пристроєм і поступає на кінопроцесор, що складається з пристрою шумопониження, матричного декодера, еквалайзера і регулятора гучності для всіх каналів. Завдання матричного декодера Dolby MP - розшифровка чотирьох каналів звуку, які закодовані і записані на дві доріжки кіноплівки. Після декодування три канали поступають на центральні, праві і ліві заекранні гучномовці, а четвертий (канал оточення для спецефектів) - на гучномовці, розташовані по периметру залу. Крім того, з каналів за допомогою фільтрів виділяється низька частота і поступає на низькочастотний гучномовець.
У 1986 р. Dolby Laboratories Inc. створила нову систему запису звуку Dolby SR, яка, подібно Dolby Stereo, проводила кодування чотирьох каналів в два, але володіла покращуваними показниками якості. Перший фільм, із записаним звуком по цій системі, вийшов на екрани в 1987 р. і називався "Роботом-поліцейським".
Велика гідність описаних вище звукових аналогових систем полягає в тому, що собівартість фільмокопій з фонограмами, записаними по цих системах, не набагато дорожче звичайною фільмокопії. Крім того, досить-таки просто модернізувати кінопроекційну апаратуру під ці системи. У 1981-1985 роках в СРСР наукові інститути, виробничі підприємства і кіностудії країни (НИКФИ, ЛОМО, "Мосфільм", "Ленфільм") провели науково-дослідні роботи, розробили технічну документацію на вітчизняну багатоканальну систему відтворення звуку в кінотеатрах "Суперфон". Були створені стереофонічні звуковідтворюючі комплекси "Суперфон-70" і "Суперфон-35". Ними було обладнано 20 кінотеатрів в СРСР.
Система "Суперфон-70" призначалася для 70-мм широкоформатних фільмів і базувалася на стандартній шестидорожній магнітній фонограмі. Канали розподілялися таким чином: 3 з них поступали на заекранні гучномовці (правий, лівий, центральний), 2 - на настінні гучномовці (правий і лівий), і 1 - на гучномовець наднизьких частот.
Система "Суперфон-35" призначалася для 35-мм фільмів і базувалася на 2-канальній фотографічній фонограмі. У ній, як і в системах Dolby, використовувалася матрична стереофонія. Два канали при відтворенні декодувалися в шість: центральний, правий центральний, лівий центральний, правий бічний, лівий бічний, канал наднизьких частот.
Система "Суперфон" в порівнянні з попередніми радянськими системами володіла кращими показниками якості: було підвищено відношення "сигнал/шум", розширений частотний діапазон, зменшені нелінійні спотворення. Це було досягнуто за рахунок розробки нових технічних засобів для цієї системи. Система "Суперфон" була використана для показу в 1985 р. на 14-му Московському міжнародному кінофестивалі в рік 40-летия Перемоги у Великій Вітчизняній війні 4-серійної широкоформатної епопеї "Битва за Москву" і фільму "Прорив".
На жаль, розвал СРСР, що відбувся в наступні роки, і криза, що наступила після цього, поклали всім спробам розвитку і впровадження подібних вітчизняних систем.
Час йшов, і в кінці 80-х років у всьому світі набули поширення цифрові технології. Це не могло не торкнутися і кінематографа. У 1992 р. Dolby Laboratories Inc. представила новий цифровий формат - Dolby Digital у фільмі "Бетмен повертається". У форматі досягнута підвищена інформаційна місткість носія за рахунок застосування кодера AC-3, що стискає інформацію в 12 разів. Використовувана частота дискретизації звуку - 44,1 КГц. Гідність цієї системи полягає в тому, що на фільмокопії, окрім цифрової фонограми, розташованої між перфораціями, зберігається і звичайна, аналогова, записана у форматі Dolby SR. Це забезпечує сумісність з попередніми форматами Dolby, а також безперервне відтворення у разі виходу з ладу цифрового тракту. Цю систему охрестили також системою 5.1, оскільки вона забезпечує відтворення в кінозалі шести незалежних один від одного каналів (правий центральний, центральний, лівий центральний, правий бічний, лівий бічний, канал наднизьких частот).
У іншому напрямі по розвитку цифрового кінозвуку пішла фірма Digital Theater System Inc., створивши цифровий формат DTS 5.1 Відмінність від інших систем полягає в тому, що, окрім звичайної аналогової фонограми Dolby SR, на фільмокопії між нею і кадрами розташований часовий код. Під час демонстрації фільму він прочитується спеціальною головкою і поступає на процесор DTS, синхронізуючи його і кінопроектор. Процесор відтворює фонограму, яка записана на лазерний диск в цифровому вигляді з коефіцієнтом стиснення 4:
1. Розрядність сигналу - 16 битий, частота дискретизації - 44.1 КГц. Перший фільм з фонограмою, створеною по цій системі, - "Парк Юрського періоду", 1993 р.
У 1993 р. були продемонстровані фільми "На лінії вогню" і "Останній кіногерой", в яких фонограма була записана за системою SDDS, створеною фірмою Sony. Звукові доріжки цієї системи розташовані на обох краях плівки за межами перфораційних доріжок. На відміну від інших систем, формат SDDS має 8 каналів (7.1): 5 заекранних гучномовців (лівий, лівий центральний, центральний, правий центральний, правий), 2 канали оточення і 1 канал наднизьких частот. Оскільки багато фільмів в SDDS записано за системою 5.1, то декодер здатний при необхідності створювати правий і лівий центральні канали. Розрядність звуку - 16 битий, частота дискретизації - 44.1 КГц. Коефіцієнт стиснення інформації (використовується кодек Atrac, той же самий, що і в мінідисках) невеликий (3:
1), але за рахунок використання простору за перфораціями вдається записати все 8 каналів.
кіно звук сінематограф формат
Система SDDS одна з найнадійніших, оскільки при відтворенні звуку пошкодження на одній стороні плівки коректуються інформацією, узятою з доріжки на іншій стороні плівки. Крім того, є аналогова фонограма Dolby SR і у разі неполадки під час відтворення відбувається перемикання на неї. Ще в SDDS використовується код корекції помилок, що дозволяє навіть при склеюваннях точно відтворювати звукову інформацію.
У системи 5.1 є істотний недолік: наявність всього двох каналів оточення, за допомогою яких важко повністю передати задуманий звукорежисером звуковий образ. Тому фірма Dolby Laboratories Inc. створила новий формат Dolby Digital-Surround EX, представлений в 1999 р. в знаменитому фільмі "Зоряні війни. Епізод 1". У цій системі використовується додатковий тиловий канал, який кодується в двох каналах оточення. При відтворенні відбувається їх розшифровка, і з них виділяється сигнал тилового каналу і поступає на гучномовці, розташовані на задній стіні кінозалу. Цей формат охрестили форматом 6.1.
Перераховані вище системи фірм Dolby Laboratories Inc., Digital Theater System Inc. і Sony несумісні один з одним. Вони знаходяться в стані конкуренції. На даному етапі в Росії більшість кінотеатрів, які були модернізовані, оснащені звукотехнічними комплексами фірми Dolby. Для того, щоб демонструвати фільми з фонограмою, записаною по системах Dolby, треба пройти сертифікацію, яку проводять фахівці фірми. Особливі вимоги пред'являються до параметрів кінозалу.
Ось такий довгий шлях пройшла кінозвукотехніка за час, що охоплює період менш одного сторіччя. В майбутньому очікується розвиток цифрового звуку в кіно у бік збільшення числа каналів і поліпшення параметрів якості за рахунок підвищення інформаційної місткості носіїв і створення нових кодерів.
"Дивовижний шлях розвитку формату"Своїм розвитком протягом ста років кіно зобов'язано стандарту. Не дивлячись на те, що кіноустаткування зазнала значна зміна впродовж цих 100 років, дивом є збереження універсального професійного формату фільму - 35 мм. Якби кіно пішло по шляху відео і телебачення з постійною зміною систем і форматів запису, його розвиток постійно б відкладався і не був би таким успішним. За цей єдиний формат ми вдячні генієві Едісона (Edison). Стандарт 35 мм називається стандартом Едісона. У травні 1889 Томас Едісон замовив камеру Кодак (Kodak) у компанії Істман (Eastman) і використовував в своїх дослідах кіноплівку 2 3/8" (69,6 мм - прототип сучасної кіноплівки 70 мм).
Надалі Діксон (W. K. L. Dickson) в своїй лабораторії замовив у Істман плівку 34,8 мм. Ця була половина стандарту, використовуваних в камерах Істмен. Для її відтворення було потрібно новий тип проектора - Кинетоськопа (Kinetoscope) для проглядання рухомих зображень, записаних на целулоїдну плівку. Кинетоськоп був призначений тільки для перегляду однією людиною.
Фільми Люмьер (Lumiere)У 1888 році проходили лабораторні і публічні демонстрації фільмів, але вони носили випадковий характер. Мало того, в тому ж 1895 року проходила пристойна кількість сеансів рухомої фотографії, але їх винахідники, як правило, не знали один про одного, що послужило згодом причиною нескінченних суперечок про пріоритет в кіно. Чому в цій суперечці перемогли брати Люмьер? Так, просто тому, що їх публічні платні сеанси опинилися найбільш успішні. з погляду комерції.
Люмьери не з'явилися з нізвідки. Брати разом з своїм батьком були керівниками крупною фабрикою фотоматеріалів в Ліоні.
Після багатократних публічних сеансів тих, що відбувалися починаючи з березня 1895 року Люмьер замовляє в майстерень, керованих Карпантье, свій "синематограф". Він був одночасно знімальним, проекційним і копіювальним апаратом. І далеко перевершував все раніше створені. Технічна досконалість апарату і сенсаційний зміст нових фільмів Люмьера забезпечили їм повсюдно тріумфальний прийом.
Але Люмьери не зупинилися на цьому. Десятки операторів, навчених Люмьером, розповсюдили його апарат по всьому світу. Вони і створили популярність в більшій частині земної кулі слову "синематограф" (або його похідним "сінема", "синій", "кіно" і т.д.), що означає новий вигляд видовища. Російський цар, англійський король, австрійська імператорська сім'я - всі короновані персони хотіли бачити новий апарат і цим створили йому велику рекламу.
У березні 1895 р. брати Люмьер представили свій перший проект - Синематограф (Cinematographe) - проектор для фільмів формату 35 мм. Перший публічний показ був 28 Грудня того ж року. Цей день у всьому світі вважається вдень народження кінематографа.
Перший фільм Луї Люмьера "Вихід із заводу" носив майже рекламний характер. Він вперше демонструвався на конференції, присвяченій розвитку фотопромисловості у Франції. Робітниці, що спрямовуються до виходу, в широких спідницях і капелюхах з пір'ям, робочі, ведучі свої велосипеди, додають в наших очах цьому звичайному вшановуванню наївну красу. Услід за робочими - в кареті, запряженою парою коней, їхали власники фабрики, за якими сторож закривав ворота. Несподівано серія цих фільмів виявилася не тільки сімейним альбомом, але і соціальним документом, в якому відображено життя багатої французької сім'ї в кінці минулого століття. Люмьер показує картину міцного благополуччя, і глядачі бачать себе на екрані такими, які вони є або якими хотіли б бути.
Два відомих і найбільш популярних фільму Луї Люмьера - "Прибуття потягу" і "Политий поливальник" - намічають шляхи подальшого розвитку кіно.
У "Прибутті потягу" паровоз, з'являючись з глибини екрану, спрямовувався на глядачів, примушуючи їх схоплюватися з місць з боязні бути роздавленими. Глядачі ототожнювали об'єктив апарату, його "око", з своїм власним оком. Вперше апарат став як би дійовою особою фільму. У цьому фільмі Луї Люмьер використовував всі можливості, що таяться в об'єктиві з великою фокусною відстанню. Спочатку на екрані показали загальний план порожнього вокзалу і робочого, що проходить з візком по перону. Потім на горизонті з'являється чорна крапка, що швидко росте. Незабаром паровоз займає майже весь екран, стрімко насуваючись на глядачів. Вагони зупиняються у платформи. Натовп пасажирів прямує до вагонів, і серед них мати Люмьера, в шотландській накидці, з двома внуками. Двері вагонів відкриті, пасажири входять і виходять. Між ними дві мимовільні "зірки" фільму: молодий селянин з Провансу, з палицею в руці, і дуже красива молоденька дівчина, одягнена у все біле.
Побачивши апарат, дівчина зупиняється в нерішучості, але, оправившись від збентеження, проходить перед об'єктивом, щоб сісти у вагон. Селянин і дівчина були зняті дуже крупним планом, надзвичайно чітко. При цьому плани не знімалися окремо, а були результатом своєрідного варіанту "травеллинг" (зйомки з руху). Знімальна камера не переміщалася, а, навпаки, всі об'єкти зміни точки зору дає та ж різноманітність планів, як і при сучасному послідовному монтажі.
Загалом і в цілому, потяг став символом кінематографа. Свого часу поява залізниці викликала неоднозначні думки сучасників (перший вантажний склад пройшов в 1808, а перший пасажирський - Ліверпуль-манчестер - 15 вересня 1830). "Орудие божественною мести і страшної відплати, що відроджує всі дантові муки" (Огюст Барбье, 1842). "Чудовисько, вкрадене людиною у пана Люцифера" (Савіньен Лапуент, 1844). Але цікаво, що вже тоді асоціації з Люцифером поєднувалися з "кінематографічними". "Незвичний для людини погляд з швидко рухомого локомотива викликав ефект болісної оптичної ілюзії. Дивний оптичний обман викликав і вид рухомого потягу з боку. Кембл порівнює випробуване нею відчуття з дією оптичних ефектів чарівного ліхтаря". Так, Віктор Шкловський, описуючи ранні свої враження від фільму про потяг, повідомляє: "Здавалося, що там, в стіні, є інша, рухоме життя, скажімо, майже загробний світ". До речі, по Фрейду подорож уві сні по залізниці означає вмирання.