Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Мета лекції: ознайомити з метою, завданням і предметом дисципліни “Ціноутворення”, розкрити сутність основних теорій ціноутворення та їх модифікацій, показати значення ціни як важливого інструменту ринкового механізму, дати характеристику основних функцій і видів цін в умовах ринкової економіки.
ПЛАН
1 Значення, мета і завдання курсу “Ціноутворення” у підготовці фахівців економічних спеціальностей.
2. Ціна як інструмент ринкового механізму
3. Основні теорії ціноутворення та їх модифікації
4. Види цін за умов ринкової економіки.
5. Система франкування цін.
6. Види цін в залежності від характеру використання.
7. Функції цін.
1. Ціни завжди відігравали провідну роль в економічно му розвитку країни. Перехід від централізованої до рин кової економіки зумовив суттєві зміни як у принципах ціноутворення, так і в методах формування моделі ціни.
В умовах конкурентної економіки на рівень цін впли ває не тільки співвідношення між попитом і пропозиці єю, а й витрати, платоспроможність населення, психоло гія споживача, ціни світового ринку, міра втручання дер жави в цінові процеси та багато інших чинників. Усклад нення процесу ціноутворення та відсутність у багатьох ви падках у суб'єктів господарювання теоретичних та прак тичних навичок встановлення цін призводить до серйоз них помилок при їхньому визначенні, що негативно відби вається на фінансових результатах діяльності підприємств.
Вивчення дисципліни “Ціноутворення “допоможе чітко визначити стратегічний напрямок та тактичні підходи до процесу розробки цінової політики підприємства та її ефективному проведенні при реалізації продукції на ринку. У ньому висвітлені теоретичні засади меха нізму ціноутворення та практичні підходи до визначення цін. Значна увага приділяється таким питанням, як фор мування ціни методом прямих витрат, проведення аналі зу беззбитковості та розроблення цінової стратегії фірми. Крім того, обґрунтовується необхідність втручання дер жави в процеси ціноутворення та його можливі наслідки.
Мета дисципліни це надання грунтовних знань з теоретичних основ ціноутворення та практики формування і регулювання цін.
Завдання дисципліни – вивчення теоретичних засад ціноутворення, методів формування цін у ринкових умовах, методології розробки цінової політики підприємства та державного регулювання цін.
Предмет дисципліни – основні аспекти формування цін та цінова політика як на рівні підприємства, так і державі у цілому.
2. Ціна є економічною категорією від якої залежить ефективність діяльності підприємства, що зумовлено її роллю при формуванні його прибутку. В умовах переходу економіки України до ринкових відносин ціна як економічний елемент у системі ринкового механізму набуває все більшого значення.
У загальному виразі ціна – це кількість грошей, за яку продавець бажає продати товар, а покупець – купити його. Ціна – це грошовий вираз вартості товару.
Процес встановлення і розробки ціни називається ціноутворенням. Ринкове ціноутворення базується на загальних об’єктивних і суб’єктивних законах, що діють у суспільстві. Головними з них є закони вартості, попиту і пропозиції, товарно-грошового обігу, корисності благ.
Правильно встановлена ціна в умовах ринку забезпечує:
Для ринкового ціноутворення характерні такі особливі риси:
1. Децентралізоване вільне встановлення рівнів цін на продукцію зумовлене домінуючим місцем приватної власності на засоби та результати виробництва.
2. Врахування дії об’єктивних економічних законів.
3. Формування цін у сфері товарного обміну.
4. Присутність елементів державного регулювання цін.
5. Конкурентні основи встановлення ринкових цін і диктат споживача над виробником.
6. Розгалужена мережа каналів реалізації продукції та послуг, яка породжує різноманітні види цін.
3. Протягом багатьох поколінь учені замислюються над питан нями — що ж являє собою ціна, що лежить в її основі, чому това ри обмінюються на інші в певних пропорціях? Ці питання поста ли ще перед Арістотелем і через усю класичну політекономію пройшли до наших днів. Намагання багатьох економістів дати відповідь на поставлені питання відображені в різних теоріях вар тості та ціни.
В тлумаченні питання вартості як основної категорії політич ної економії історично склалися дві течії. Перша виходила з об'єктивності вартості і того, що її джерелом є праця на вироб ництво товару. Сюди можна віднести теорії трудової вартості, витрат виробництва, трьох чинників виробництва. Представники другої течії вважали вартість суб'єктивною категорією, що ви пливає з корисності товару в порівнянні з корисністю інших благ. Ці підходи втілені в теорії граничної корисності; теорії визначен ня ціни, виходячи з коливання попиту і пропозиції, тощо.
Однією з найбільш значних теорій вартості і ціни є теорія тру дової вартості, яка вперше була розроблена фундаторами класич ної політекономії В. Петті, А. Смітом і Д. Рікардо та завершена К. Марксом у середині XIX ст. Головне питання цієї теорії поля гає у визначенні основи мінових пропорцій, що утворюються при обміні товарів, а отже, є основою формування ціни.
Товар як продукт праці, що готовий для продажу, має дві вла стивості: перша -- задовольняти певну потребу, друга - обмі нюватись на інші товари в певних пропорціях. Здатність товару задовольняти певну людську потребу називається споживною вар тістю товару. Усі товари мають споживну вартість, але як спожив ні вартості товари не можна порівняти.
У процесі обміну товарів встановлюються мінові пропорції, причому начебто випадково. Випадковість зумовлена попитом і пропозицією товару в конкретний період. Але в цілому протягом
тривалого часу мінові пропорції тяжіють до середнього рівня, тобто встановлюється мінова вартість товару. Мінова вартість - це властивість товару обмінюватись на інший у певних пропорціях.
Товари можуть обмінюватись тільки якщо вони мають спільну властивість. Такою спільною властивістю всіх товарів є праця, що була затрачена на їхнє виготовлення. Таким чином, ми підій шли до другої характеристики товару — вартості.
Товаровиробники діють у різних умовах, у результаті чого на виробництво одного виду товару затрачається різна кількість ча су. Але на ринку всі товари оцінюються однією мірою — суспіль ною вартістю товарів. Величина її вимірюється суспільно-необ хідним робочим часом, який визначається нормальними умовами виробництва при середньому рівні кваліфікації та інтенсивності праці.
У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість. Такі дві сторони товару виходять із двоїстого характеру праці. Кожна праця може розглядатися як конкретна, тобто така, що має корисний зміст і утворює конкретні блага, і абстрактна, яка являє собою витрати робочої сили взагалі. Конкретна праця утворює споживну вартість, а абстрактна -- вартість. Товари неможливо зіставити як споживні вартості і, навпаки, як вартості — усі това ри порівнянні.
Звідси, в основі мінових пропозиції лежить вартість товару, яка відображається у формі ціни. За визначенням К. Маркса, ціна є грошовим виразом вартості товару. При цьому ціна окремого товару може відхилятися від його вартості під впливом випадко вих ринкових чинників.
Таким чином, теорія трудової вартості вбачає у вартості об'єк тивну основу ціни, а головною сферою її утворення виступає су спільне виробництво. Кількісна сторона ціни повністю залежить від вартості, тобто від зміни витрат на виробництво товару, а ри нок, ринковий попит відіграють не основну, а допоміжну роль.
Приблизно одночасно з теорією трудової вартості виникла тео рія витрат виробництва, яку розробив Ф. Кене. За цією теорією в основі мінової вартості лежать витрати виробництва, тобто вра ховується уречевлена праця. У свою чергу витрати виробництва залежать від цін на окремі їхні елементи (пальне, сировина, робо ча сила). Звідси, використання витрат виробництва як основи ці ни пояснює ціни на продукцію цінами на окремі елементи витрат. Недоліком такого пояснення є те, що виконанню витратами ви робництва ролі основи мінової вартості перешкоджає відсутність У їхній вартості додаткового продукту.
Теорія трьох чинників виробництва трактує формування вар тості в процесі виробництва як додавання витрат його трьох ос новних чинників: праці, капіталу (засобів виробництва) і землі. При цьому земля вважалася головним природним чинником. Ця теорія була викладена в працях французьких економістів XIX ст. Сея і Бастіа. Вони стверджували, що в утворенні вартості бере участь не тільки праця, а й капітал, який надає виробничу послу гу при використанні засобів виробництва.
Чинники виробництва, за цією теорією, беруть рівну участь у процесі утворення вартості, а доходи від їхнього використання у вигляді заробітної плати, відсотка і земельної ренти являють со бою ціну чинників виробництва. Одержання доходів від продук тивності чинників означає, що такі доходи, як відсоток і рента, утворені засобами виробництва і землею, привласнюються їхніми власниками. Це стало підставою для звинувачення цієї теорії в захисті капіталізму.
Теорія трьох чинників виробництва передувала багатьом шко лам і течіям в економічній теорії.
В умовах ринку при формуванні цін важливу роль відіграє ко рисність товару. Справа в тому, що покупця цікавить не просто товар, а те, у якій мірі він задовольняє його потреби, тобто корис ність товару. Економісти вже давно звернули увагу на існуючий зв'язок між корисністю товару та його ціною. Якщо річ некорис на для споживача, то вона не має і ціни. Але, з іншого боку, чим корисніший товар, тим, як правило, вища його ціна. Покупець, маючи на ринку багато варіантів задоволення своїх потреб, виби рає для себе найкращий. Головним чинником, що обмежує вибір покупця є його грошові доходи. Тому покупець прагне отримати максимальну корисність при обмеженому рівні своїх доходів.
Такі міркування покладені в основу граничної корисності, яка виникла в 70-ті роки XIX ст. її основними представниками були економісти австрійської школи К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Ба-верк та економісти-математики У. Джевонс (Англія) і Л. Вальрас (Швейцарія).
Згідно з цією теорією ціна товару визначається не затратами праці на виробництво товару, а його граничною корисністю для споживача. Гранична корисність товару — це прирощена корис ність, яку забезпечує споживання додаткової одиниці блага. Загаль на корисність — це сума граничних корисностей, що досягається при споживанні певної кількості одиниць наявного блага. Зі збіль шенням загальної кількості товарів, гранична корисність змен шується, а загальна — зростає. Тому величина граничної корисності визначається додатковим випуском даного товару в резуль таті зміни попиту на нього.
Проте в реальному житті ця теорія не знайшла практичного застосування. Основний її недолік полягає в неможливості кіль кісного визначення корисності товару внаслідок її суб'єктивного оцінювання споживачами. Між тим теорія граничної корисності відіграла значну роль у розвитку світової економічної науки, то му що вона розкрила закономірності визначення корисності і фор мування ринкового попиту.
З теорією граничної корисності межує теорія визначення ціни, виходячи з коливання попиту і пропозиції. Вона виникла напри кінці XIX - - на початку XX ст.. а її основним представником є В. Парето. Згідно з цією теорією на ринку в умовах досконалої конкуренції залежність ціни від інтенсивності останньої потреби дає змогу встановити рівновагу між попитом і пропозицією. Співвідношення попиту і пропозиції визначає мінову вартість без участі вартості та виробничих витрат, що означає вилучення вар тості з процесу формування цін.
Слабкість цієї теорії в тому, що вона не дає відповіді на пи тання, чим же буде визначатися ціна у випадку збігу попиту і пропозиції, а також не враховується той факт, що як попит, так і пропозиція, у свою чергу, залежать від рівня цін на товари.
Поєднання твердження класиків політичної економії про те, що в основі ціни лежать витрати виробництва, і положень теорії граничної корисності та попиту і пропозиції про їхню роль у фор муванні і русі цін спостерігаємо в неокласичній теорії, її засновни ками були англійські економісти XIX — початку XX ст., а головним представником цієї теорії є англійський економіст А. Маршалл.
Основна ідея А. Маршалла, яку він розкрив у праці «Принци пи економіки» (1890 р.), полягала в необхідності перенесення ак центу в дослідженнях економістів із проблеми вартості на аналіз закономірностей взаємодії категорій попиту та пропозиції і ство рення на цій основі розгорнутої теорії ціни. Визнаючи в однако вій мірі неправомірними спроби надати вирішальне значення в дослідженнях пропозиції (як це робили представники теорії тру дової вартості і теорії чинників виробництва) або попиту (як це вважали теоретики граничної корисності), він запропонував об'єд нати ці категорії в єдину систему. При цьому зміну попиту пов'я зав з категорією граничної корисності, а пропозицію — з вирішаль ним впливом витрат виробництва.
А. Маршалл розкрив механізм взаємодії попиту і пропозиції на формування цін за умов досконалої (чистої) конкуренції. Співвідношення попиту і пропозиції впливає на обсяг продукції, що надходить на ринок, і тим самим впливає на витрати виробницт ва. Останні, зі свого боку, впливають на пропозицію товарів під приємствами. Таким чином, дія сил попиту і пропозиції спрямо вує ціни в бік рівноваги, при якій витрати виробництва відігра ють певну роль у формуванні ціни.
Аналізуючи закономірності формування попиту, пропозиції та ціни, А. Маршалл висунув ряд нових положень і ввів у лексичний обіг нові поняття та категорії. Так, він обґрунтував необхідність включення чинника часу до аналізу цін і вперше визначив зв'язок між витратами виробництва і ціною в умовах короткострокового або довгострокового періоду. Широке визнання в економічній науці дістала також ідея А. Маршалла щодо еластичності попиту і пропозиції за ціною. Теорія ціни, яку запропонував А. Маршалл, у своєму подальшому розвитку склала частину економічної нау ки, яка називається мікроекономікою.
У сучасній теорії ціноутворення центральне місце посідає тео рія ціни, яка комплексно вивчає дію різних ціноутворюючих чин ників, що впливають на ціни шляхом зміни попиту і пропозиції. Рух цін у сучасному виробництві являє собою результат дії склад ного комплексу таких чинників, як зміни в продуктивності праці та ефективності виробництва, циклічний характер відтворення, стан грошового обігу та платіжного балансу, характер державного регулювання тощо. Тому вважається доцільнішим давати визна чення ціни як економічної категорії не в трактуванні К. Маркса, а як суму грошей, яку покупець згоден заплатити за відповідний товар.
Поряд із цим окремі західні економісти і дотепер продовжу ють віддавати перевагу теорії граничної корисності, розглядаючи суб'єктивні оцінки споживачів як головний чинник встановлення ціни. Деякі економісти висловлюються взагалі проти необхідності використання будь-якої теорії ціноутворення на сучасному етапі.
4. Ціни, що функціонують у ринковому механізмі, являють со бою складну систему, яка покликана обслуговувати всі аспекти товарно-грошових відносин. За допомогою цін вирішуються такі важливі завдання, як створення економічних передумов для рен табельного функціонування підприємств, стимулювання вироб ництва та споживання якісної продукції, регулювання обсягів і структури виробництва залежно від суспільних потреб, ство рення сприятливих економічних умов для вирішення соціальних проблем тощо.
Щоб вирішувати ці завдання, система цін має бути гнучкою і відображати всю різноманітність сфер їхнього застосування. Перш за все ціна — це ринкова категорія. Тому всю систему цін слід поділити на ціни внутрішнього та світового ринків. Різниця між такими цінами досить суттєва. Якщо в основі світових цін лежить інтернаціональна вартість, то ціни внутрішнього ринку спира ються на величину національної вартості товарів. Остання зале жить від трьох чинників: рівня продуктивності праці в країні, структури національного виробництва і рівня інфляції.
Внутрішні ціни можна класифікувати за рядом ознак: рівнем свободи, сферою обігу, стадіями товаропросування, територіаль ним поширенням, видами франко та ін. (рис. 2.1.). Залежно від рівня свободи (лібералізації) розрізняють фіксовані, регульовані та вільні ціни. Фіксовані --це ціни, які встановлюються держа вою через систему органів влади та управління (наприклад, управ ліннями цінової політики обласних державних адміністрації). Та кі ціни встановлюються шляхом введення державних прейскуран тів, тобто офіційних збірників цін і тарифів на товари та послу ги, що затверджуються відповідними державними органами. Фік совані ціни встановлюються на окремі види продукції базових галузей (вугілля, електроенергія) та на деякі найважливіші товари та послуги, які мають важливе значення для життєзабезпечення
населення (квартирна плата, сітьовий газ, тарифи на міський елек тротранспорт). Такі ціни, як правило, вводяться на невизначений термін і можуть бути скасовані тільки спеціальним розпоря дженням.
До регульованих належать ціни, межі змін яких прямо встанов лює держава, або опосередкованими методами робить невигід ним для продавця їхнє надмірне зростання. Такі ціни встановлю ються на продукцію монопольних підприємств або у випадках, коли необхідно тимчасово стримати зростання цін на дефіцит ні товари. Виходячи з політики у сфері цін, держава визначає перелік товарів та послуг, на які встановлюються регульовані ціни.
Вільні ціни визначаються підприємствами самостійно з ураху ванням своїх витрат і співвідношення попиту та пропозиції. Вони можуть збільшуватись або зменшуватись будь-коли і в будь-яких межах, як того потребує ринок. Різновидом вільних цін є договір ні ціни, які формуються на підставі домовленості між покупцем і продавцем. Вони закріплюються в договорах на постачання про дукції, як правило, великими партіями і є незмінними на термін дії угоди. Вільні ціни за погодженням сторін можуть бути пере глянуті, якщо змінилися ціни на ресурси, швидко росте інфляція, вводяться нові податкові ставки чи з інших причин, які вплива ють на формування цін.
Залежно від сфери обігу або галузевої форми продукції розріз няють:
оптові ціни на продукцію промисловості;
закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію;
ціни на продукцію будівництва;
тарифи на транспорті та у сфері послуг;
роздрібні ціни.
За оптовими цінами продукція здійснює обіг між промисло вими підприємствами, або між ними і підприємствами, фірмами та організаціями інших галузей (транспорт, сільське господар ство, торгівля) незалежно від форм власності, при цьому продук ція продається і купується великими (оптовими) партіями.
Закупівельні ціни --це ціни, за якими сільськогосподарська продукція великими партіями реалізується державними, коопера тивними та фермерськими господарствами для подальшої пере робки. За такими цінами продукція закуповується, головним чи ном, державними органами для створення спеціальних фондів (зерно), а також недержавними підприємствами (наприклад, м'ясо комбінатами, цукровими заводами).
Ціна на продукцію будівництва, як правило, виступає у формі кошторисної вартості, тобто ціни будівництва (будівельно-мон тажних робіт) конкретного об"єкта. Крім того, у цій сфері діють ціни, які визначають середню кошторисну вартість одиниці буді вельних робіт (1 кв. м загальної площі, 1 куб. м кладки цегли тощо).
Тарифами називаються ціни на послуги вантажного і паса жирського транспорту, а також на послуги, що надаються насе ленню підприємствами побутових та комунальних служб. До остан ніх належать тарифи на послуги перукарень, хімчисток, прокату, з пошиття та ремонту одягу, а також плата за квартиру, телефон, водопостачання та ін.
Роздрібними називаються ціни, за якими споживчі товари че рез роздрібну торговельну мережу реалізуються населенню. Вони є цінами кінцевої реалізації товарів.
За стадіями товаропросування продукції ціни можна поділити на два види: ціну підприємства та ціну реалізації. На підставі ці ни підприємства виробники визначають вартісні результати своєї безпосередньої роботи. Основна функція такої ціни - - це від шкодування витрат та отримання певного прибутку.
Різновидом оптової ціни підприємства є трансфертна ціна. Вона застосовується всередині підприємства при здійсненні опе рацій між його підрозділами. Трансфертні ціни можуть встанов люватись як на сировину, напівфабрикати, готові вироби, так і на послуги (роботи), зокрема управлінського характеру.
Ціна реалізації — це ціна, за якою продукція надходить до по купців. Така ціна, крім витрат та прибутку, містить у собі товарні податки та надбавки. Ціна реалізації, за якою продукція надхо дить до виробничого споживача (крім населення), називається відпускною.
Залежно від територіального поширення ціни поділяються на загальнодержавні, місцеві та зональні.
Загальнодержавні — це ціни, які встановлюються однаковими на всій території країни і можуть бути змінені тільки спеціальни ми постановами уряду. Таких цін небагато і до них, зокрема, на лежать квартирна плата за один квадратний метр загальної площі; тарифи на електроенергію, що відпускається населенню на комунально-побутові потреби; тарифи на послуги поштово-теле графного зв'язку та деякі інші.
До місцевих належать ціни, встановлення яких входить до компетенції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та міських рад. Такі ціни встановлюються з урахуванням ви трат виробництва і реалізації у відповідному регіоні (області, місті) і є єдиними на його території. До них, зокрема, відносять ціни на окремі види хлібобулочних виробів, тарифи для населення на послуги з постачання води і теплової енергії, тарифи на переве зення пасажирів та вартість проїзних квитків у міському електро транспорті тощо.
Особливим різновидом територіальних цін є зональні ціни, які можна поділити на два види. До першого належать ціни, що встановлюються на деякі види продукції добувних галузей про мисловості (наприклад, вугільної), їхнє застосування зумовлене значною диференціацією витрат на виробництво аналогічної про дукції в окремих регіонах, яка, у свою чергу, викликана різними природними умовами її добування. Другий вид охоплює єдині ціни, за якими постачальник реалізує продукцію всім спожива чам певної території (географічної зони). До ціни конкретної зо ни транспортні витрати включаються за усередненою ставкою, але для кожної зони такі ціни є різними.
5.Залежно від частки витрат на доставку продукції (навантажу вально-розвантажувальні роботи, транспортні, страхування), які включаються до ціни, вони поділяються за різними видами франко. Термін «франко» (від італійського їгапсо) буквально означає «віль ний», а стосовно комерційної діяльності трактується як «вільний від оплати». Тому той чи інший вид франко, наданий ціні, вказує, до якого пункту на шляху просування товару до споживача транспорт ні витрати несе постачальник. Ці витрати щодо просування товару, до вказаного місця входять до складу ціни і будуть компенсовані постачальнику покупцем після оплати вартості придбаної продукції.
Франкування цін широко використовується як у внутрішній, так і в міжнародній торгівлі. Урахування транспортного чинника в зовнішньоторговельних цінах закріплено певними міжнарод ними правилами, які будуть розглянуті в розділі 5. У практиці вітчизняного ціноутворення найбільшого поширення франкування цін набуло на залізничному транспорті. У цій галузі діють такі види франко: «франко — склад постачальника», «франко — стан ція відправлення», «франко — вагон станція відправлення», «фран ко - - вагон станція призначення», «франко - - станція призна чення» і «франко — склад споживача». Так, якщо виробник реа лізує свою продукцію безпосередньо зі складу, то надана їй ціна «франко — склад постачальника» означає, що всі витрати на до ставку продукції бере на себе покупець. Ціна «франко — станція відправлення» свідчить, що витрати на доставку продукції до станції відправлення несе постачальник, а за умови сплати ним і вартості завантаження цієї продукції у вагони, ціна буде називатися «франко — вагон станція відправлення». При ціні «франко — станція призначення» продавець бере на себе також витрати зі спла ти транспортного тарифу. Якщо застосовується ціна «франко - склад споживача», то всі витрати на транспортування і наванта жувально-розвантажувальні роботи до самого складу покупця не се постачальник.
Залежно від інших видів транспортних засобів, що використо вуються для перевезення продукції, застосовуються різновиди франко: на морському транспорті — «франко — порт», на річко вому — «франко — пристань», на автомобільному — «франко - кар'єр» та ін.
6.Відповідно до характеру використання ціни поділяються на довідкові, ціни фактичних угод, стартові, лімітні, заставні, сезон ні та ін.
Довідкові - - це інформаційні ціни, що є відправною точкою для встановлення, як правило, договірної ціни. Вони відкрито публікуються в різних друкованих виданнях, спеціальних бюле тенях, фірмових каталогах, прайс - листах. У більшості випадків довідкові ціни відіграють роль базисних цін, тобто цін товарів певної якості, розмірів, хімічного складу і т. ін.
На відміну від довідкових цін, ціни фактичних угод є критері єм для встановлення контрактної ціни. Однак такі ціни регулярно не публікуються, а з'являються у пресі лише щодо окремих опе рацій. Між тим зіставлення цін фактичних угод і довідкових дає змогу об'єктивніше встановити рівень цін у певному контракті.
Стартові --це вихідні ціни, які показують, головним чином, нижню їхню межу. Спираючись на таку ціну, продавець підви щує її до рівня, що відповідає конкретним умовам і термінам ре алізації продукції. Такі ціни застосовуються під час продажу то варів на аукціонах або на конкурсній основі.
Лімітна ціна показує верхню її межу, яка визначається на ста дії розроблення нової продукції, переважно, виробничо-техніч ного призначення. Вона є критерієм економічної доцільності роз роблення нової техніки з заданими параметрами.
Заставна ціна - - це ціна товару, який підлягає поверненню. Такі ціни встановлюються на скляну тару, відеокасети в прокат них пунктах, у ломбардах.
До сезонних належать ціни, які змінюються протягом року. Сезонні коливання цін значною мірою зумовлюються змінами у витратах на виробництво та реалізацію товарів у різні періоди року. Найбільш широко сезонні ціни застосовуються на сільсько господарську продукцію,
Наведений перелік не вичерпує всі види цін, які використову ються в економічних процесах. На практиці застосовується понад 300 різновидів цін, які різняться між собою за змістом та метою застосування. Деякі з них будуть розглянуті в наступних розділах.
Між усіма цінами, що функціонують в економіці, існує нероз ривний зв'язок. Він базується на принципі «сполучених посу дин», згідно з яким зміна того чи іншого виду цін веде до певних змін у формуванні рівня інших. При цьому першочергову роль у системі цін відіграють ціни на продукцію базових галузей про мисловості, зокрема, паливно-енергетичної (вугільна, газова, наф топереробна, електроенергетика) та металургії. Так, зміна цін на енергоносії швидко впливає на рівень цін усіх без винятку галу зей економіки, а динаміка закупівельних цін на сільськогоспо дарську продукцію в першу чергу відбивається на цінах товарів легкої та харчової промисловості. Між змінами цін існує не тіль ки прямий, а й обернений зв'язок. Наприклад, підвищення цін у паливному комплексі через деякий час повертається в ці ж галузі через подорожчання спожитої ними техніки.
7. Ціна разом з іншими державними регуляторами відіграє активну роль у вирішенні багатьох соціально-економічних завдань. Зна чення та місце цін у регулюванні економічних процесів як на мікро так і на макрорівні виявляється через їхні функції. В еко номічній літературі немає єдиної думки відносно кількості функ цій цін. Проте найпоширенішою є точка зору, що ціна виконує, як мінімум, п'ять функцій:
обліково-інформаційну;
розподільчу;
стимулюючу;
балансуючу;
раціонального розміщення виробництва.
Обліково-інформаційна функція ціни --це вираз у грошовій формі різних за своєю натуральною формою ресурсів, витрат та результатів виробництва. Тільки за допомогою цін можна визна чити вартість витрачених матеріалів, сировини, енергії та праці, обчислити величину сукупних витрат на виробництво продукції та прибуток від її реалізації.
Між тим в умовах ринку облікова функція ціни не може бути зведена тільки до визначення витрат та цін, за якими виробник бажав би продавати свою продукцію. Під впливом таких чинників, як попит, пропозиція, конкуренція, державне втручання в процес ціноутворення та інші, ринкова ціна може істотно відхи лятися не тільки від величини витрат виробника, а також від рів ня пропонованих ним цін. Тому тільки на ринку, в процесі купівлі-продажу може бути підтверджена доцільність здійснених ви трат. Саме тут ціна показує, що коштує суспільству задоволення конкретної потреби в тій чи іншій продукції.
Таким чином, на цінах базується весь вартісний облік різно манітних економічних процесів та вимір їхніх результатів. Завдя ки цьому на основі цін визначаються всі вартісні макро та мікро показники, зокрема, валовий внутрішній продукт, національ ний дохід, інвестиції, обсяг виробництва, товарообіг, рентабель ність, продуктивність праці та ін.
Крім того, ціна є особливим носієм інформації, який застосо вується як інструмент аналізу, прогнозування та управління роз витком підприємств, галузей, регіонів та економіки країни в ці лому. У кінцевому підсумку ціна виступає як засіб обліку резуль татів економічної діяльності суспільства і є одним із критеріїв вибору певних господарських рішень.
Суть розподільчої функції полягає в тому, що за допомогою цін здійснюється розподіл або перерозподіл національного дохо ду між галузями економіки, регіонами, формами власності, під приємствами та соціальними групами населення. Ціновий пере розподіл доходів здійснюється через співвідношення цін на різні види продукції певних галузей, рівень самих цін та їхню структуру. Так, завдяки встановленню високих роздрібних цін на престижні товари та предмети розкоші (вироби з натурального хутра, юве лірні прикраси з дорогоцінних металів та каміння) забезпечується перерозподіл коштів певної частини населення з високим рівнем доходів. Додаткові доходи, які надходять від реалізації цих това рів, а також алкогольних та тютюнових виробів через бюджет використовуються для соціального захисту малозабезпечених верств населення (надання житлових субсидій, безплатного про їзду в міському електротранспорті пенсіонерам тощо).
Реалізація розподільчої функції досягається за рахунок вклю чення до цін окремих товарів акцизного збору, податку на додану вартість та інших податкових платежів, які спрямовуються до загальнодержавного та місцевих бюджетів. Завдяки податковим надходженням до загальнодержавного бюджету забезпечується перерозподіл доходів і в регіональному аспекті. Так, в Україні за рахунок бюджетних коштів дотується розвиток Волинської, Івано-Франківської та деяких інших областей.
Перерозподіл доходів здійснюється також встановленням різ них видів цін на ту ж саму продукцію для різних споживачів. На приклад, тарифи на електроенергію для населення нижчі, ніж у промисловості.
Найактивніше розподільча функція виявляється через ціни, які встановлює або регулює держава. Так, звільнення кам'яного ву гілля від податку на додану вартість забезпечує певний перероз поділ доходів між паливно-енергетичними та обробними галузя ми промисловості. Регулюючи доходи окремих галузей за допо могою цін, держава впливає на темпи їхнього розвитку, певною мірою усуває суперечності між виробниками та споживачами про дукції, підпорядковує діяльність підприємств національним інте ресам. Але розподіл між галузями через систему цін в умовах дер жавного регулювання не завжди економічно виправданий, тому що в багатьох випадках він веде до низької конкурентоспроможності виробників або до необхідності їхнього бюджетного датування.
Поряд із цінами особливу, а в багатьох випадках навіть провід ну роль у розподільчих процесах відіграє фінансова система. На приклад, підвищення життєвого рівня окремих верств населення швидше можна досягти шляхом збільшення заробітної плати (пен сій) або зменшення ставок оподаткування доходів громадян. Досягнення цієї ж мети через систему ціноутворення менш ефек тивне, тому що зміна цін торкається інтересів усього населення, а не тільки його соціальне незахищеної частини.
Стимулююча функція ціни полягає в заохочувальному або стри муючому впливі ціни на виробництво та споживання різних видів продукції. За допомогою цін можна стимулювати розвиток раці ональної структури виробництва, упровадження досягнень нау ково-технічного прогресу, підвищення якості продукції, еконо мію матеріальних і трудових ресурсів.
Ціна справляє стимулюючий вплив на виробництво, головним! чином, через величину прибутку, що входить до її складу. Так, для заохочення виробника до виготовлення нової продукції, в ціні на неї треба встановити вищий рівень прибутку, ніж його існуюча величина в ціні старого виробу. Не зовсім правильно вважати, що сама величина ціни є стимулом для впровадження у виробництво нової продукції, тому що підвищення ціни може су проводжуватись більшим зростанням витрат на виробництво това ру, що призведе навіть до зменшення частки прибутку в її складі.
Для споживачів стимулююча функція виявляється не стільки в зменшенні самої ціни, скільки у встановленні нижчої ціни в роз рахунку на одиницю споживчої властивості нової продукції в порівнянні з аналогічним виробом. Тобто стимулюючий вплив ціни на споживання відбуватиметься навіть тоді, коли абсолютно ціна зросте, але, завдяки значному підвищенню якості продукції, ціна одиниці її корисного ефекту буде меншою.
Розглянемо реалізацію стимулюючої функції ціни на прикладі формування вартості проїзного квитка в київському метрополіте ні. Коли встановлена адміністрацією міста вартість однієї поїздки становила 30 коп., повний проїзний квиток на місяць коштував 19 грн. Це означало, що пасажиру одна поїздка в метро (одиниця споживання) коштувала майже 32 коп., якщо він кожного дня, ураховуючи і вихідні, протягом місяця (30 днів) двічі на день ко ристувався цим видом транспорту. Така ціна проїзного квитка економічно не заохочувала до його придбання тих пасажирів, які користувалися метро лише протягом 25 днів (робочі плюс субо ти), бо кожна їхня поїздка коштувала 38 коп., що значно дорож че, ніж при використанні жетонів.
При підвищенні вартості поїздки до 50 коп. ціна проїзного квитка збільшилась до 25 грн. За цих умов при користуванні мет рополітеном двічі на день протягом 25 днів вартість однієї поїзд ки становить ті ж 50 коп., а протягом 30 днів — навіть 42 коп. Це, безумовно, заохочує пасажирів до користування проїзними квит ками, а не жетонами.
Розкриття стимулюючого впливу на споживання абсолютної більшості товарів (одяг, взуття, меблі, парфуми тощо) через ціну їхніх якісних характеристик пов'язане з певними труднощами, які викликані тим, що за ними практично неможливо визначити кількісно як одиницю, так і суму споживчих властивостей продук ції. Тому стимулювання особистого споживання населенням біль шості товарів досягається, як правило, за рахунок диференціації ставок непрямих податків (акцизний збір, мито) та регулювання в складі ціни рівня рентабельності і величини торгово-посередницьких надбавок.
Балансуюча функція ціни виявляється в тому, що за допомо гою цін здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням, досягається рівновага між попитом і пропозицією. Вище вже за значалось, що попит і пропозиція вирівнюють ціну. Але на цей процес можна подивитись і з іншого боку — ціна є інструментом забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією. Відомо, що між ринковою ціною та кількістю товарів, яка пропонується для продажу, існує обернена залежність. Так, зі збільшенням ціни кількість придбаних товарів зменшується, а при зниженні ціни обсяг продажу зростає.
Навпаки, пропозиція характеризується прямою залежністю між ціною та кількістю запропонованих до продажу товарів. Зі збільшенням ціни обсяг зростає, а зі зменшенням — падає. Таким чином, ціна, стимулюючи виробництво при дефіциті продукції і стримуючи його при надлишку товарів, забезпечує динамічний баланс між попитом і пропозицією.
У ринкових умовах така функція ціни автоматично регулює суспільне виробництво шляхом скорочення випуску товарів, що не користуються попитом, і спрямуванням матеріальних, фінан сових і трудових ресурсів на виробництво продукції, попит на яку зростає, або є стабільним. З подальшим розвитком в Україні ринкових відносин, конкуренції та вільного підприємництва ба лансуюча функція буде відігравати дедалі більшу роль і стане головною при формуванні цін на товари та послуги.
Функція ціни як засобу раціонального розміщення виробницт ва виявляється в тому, що за допомогою цін здійснюється пере розподіл капіталів на користь тих секторів, галузей чи вироб ництв, які мають вищу норму прибутку. Такий перелив капіталів підприємства здійснюють самостійно під впливом ринкових чин ників з метою отримання більшої величини прибутку. В умовах української економіки при недостатньому розвитку конкуренції, монополізму багатьох виробників та досить високому рівні ін фляції такий перерозподіл капіталів ще досить обмежений. При цьому підприємці основну частку коштів спрямовують не у ви робничу сферу, а в торговельно-посередницьку діяльність, де нор ма прибутку значно вища, ніж в інших галузях.
Усі перелічені функції ціни тісно пов'язані між собою. Так, балансуюча функція є продовженням стимулюючої і також спря мована на збільшення виробництва товарів, що користуються по питом. Функція ціни як засобу раціонального розміщення вироб ництва тісно взаємодіє з розподільчою функцією, а разом вони, через перерозподіл коштів, сприяють розвитку високоприбутко вих сфер економіки, де існує підвищений попит на товари та по слуги.
ПІДСУМОК
Ціни завжди відігравали провідну роль в економічно му розвитку країни. Перехід від централізованої до рин кової економіки зумовив суттєві зміни як у принципах ціноутворення, так і в методах формування моделі ціни. Вивчення дисципліни “Ціноутворення “допоможе чітко визначити стратегічний напрямок та тактичні підходи до процесу розробки цінової політики підприємства та її ефективному проведенні при реалізації продукції на ринку.
У загальному виразі ціна – це кількість грошей, за яку продавець бажає продати товар, а покупець – купити його. Ціна – це грошовий вираз вартості товару.
Процес встановлення і розробки ціни називається ціноутворенням. Ринкове ціноутворення базується на загальних об’єктивних і суб’єктивних законах, що діють у суспільстві. Головними з них є закони вартості, попиту і пропозиції, товарно-грошового обігу, корисності благ.
Усі діючі в економіці ціни взаємопов'язані й утворюють єдину систему, яка перебуває у постійному русі під впливом ринкових факторів.
З метою всебічного та поглибленого вивчення системи цін їх необхідно класифікувати за певними ознаками: залежно від каналів руху товарів, за ступенем самостійності підприємства в ціноутворенні, за часом дії та інші.
Економічна суть ціни проявляється насамперед через виконання нею окремих функцій: обліково-інформаційну, збалансування попиту та пропозиції, стимулюючої, розподільчої, раціонального розміщення виробництва.
Бліцопитування
1. Визначити поняття “ціноутворення та вказати мету, завдання та предмет дисципліни “Ціноутворення”.
2. Які ціни називаються оптовими, а які – роздрібними ?
3. На які товари в Україні запроваджено фіксовані ціни ?
4. Які складові елементи оптової ціни виробника ?
5. Назвіть теорії ціноутворення та вкажіть в чому полягає суть теорії трудової вартості ?
6. В чому полягає сутність теорії граничної корисності ?
7. Назвіть види цін за ступенем самостійності підприємств в ціноутворенні.
8. Назвіть функції ціни та охарактеризуйте їх.
9. В чому полягає сутність системи франкування цін ?
PAGE 1