Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
15
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ВЕРНУДІНА ІРИНА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 111.852. (477) І.Франко
ТВОРЧІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ ЕСТЕТИЧНОГО АНАЛІЗУ
В ТЕОРЕТИЧНІЙ СПАДЩИНІ ІВАНА ФРАНКА
Спеціальність 09.00.08 - естетика
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Київ - 2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі етики, естетики та культурології філософського факультету.
Науковий керівник: Левчук Лариса Тимофіївна,
доктор філософських наук, професор кафедри етики,
естетики та культурології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка.
Офіційні опоненти: Горський Вілен Сергійович,
доктор філософських наук, професор кафедри філософії та
релігієзнавства Національного університету "Києво-Могилянська академія"
Лебединська Ірина Вадимівна,
кандидат філософських наук, доцент, провідний науковий
співробітник Інституту соціології та політичної
психології АПН України; лабораторія "соціальної психології особистості".
Провідна установа: Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, м.Київ.
Захист відбудеться "5" червня 2003р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.28 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 60, ауд.327.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім.М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м.Київ, вул..Володимирська, 58).
Автореферат розісланий "5" травня 2003р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Живоглядова І.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Серед актуальних питань естетики проблема творчості продовжує залишатись однією з найвагоміших. Вважаємо, що у сучасних умовах питання про сутність творчості як характерної і специфічної особливості людського способу життєдіяльності стає все більш важливою світоглядною та філософською проблемою. Оновлення суспільства, досягнення його якісно нового стану неможливе без глибинної зацікавленості особистості як у результатах своєї діяльності, так і у творчому характері цієї діяльності. Адже важко припустити наявність творчості поза наявністю суб’єктного чинника в її основі.
Однією з передумов, що визначила вибір теми дослідження, було аксіоматичне положення про те, що знання, яке не спирається на ідеї минулого, яке не має зв’язку із своїми витоками, позбавлене своїх основ та глибинної суті. Тому опанування культурним надбанням нашого народу має важливе значення для духовної і соціальної розбудови України. У зв’язку з цим буде доречним сьогодні замислитись над спадщиною видатного мислителя України Івана Яковича Франка (1856-1916 рр.), поглиблене вивчення якої заповнить ще існуючі прогалини в українському франкознавстві.
Дослідниками підраховано, що найповніший бібліографічний покажчик творів Івана Франка містить більше 6 тисяч назв — художніх, публіцистичних творів, наукових досліджень, численних перекладів чи не з усіх літератур і мов світу, величезну кількість рецензій, статей, оглядів, відгуків на більшість загальнокультурних тем. Важко назвати когось з інших письменників світового значення, геній якого так плідно виявився б у різних сферах творчої життєдіяльності і який би залишив стільки наукових і мистецьких творів, як Іван Франко.
Чільне місце у науковій спадщині І.Франка посідає найзначніша теоретична розвідка з естетики, а водночас — психології і літературної критики, трактат “Із секретів поетичної творчості” (1898-1899), який резюмував тривалі наукові пошуки ученого у царині художньої творчості. Надзвичайно важливим є і той факт, що митець — поет і письменник — Іван Франко, з одного боку, абстрагується від власної творчості, а з іншого — виходячи з особистого творчого досвіду, аналізує і досліджує об’єктивні механізми творчого процесу та пояснює його протікання від первинних імпульсів у душі митця до втілення задуму у конкретних художніх образах. Тому самоспостереження суб’єктів творчої практики — письменників, художників, композиторів — були й залишаються джерелом першорядної ваги і складають найважливіший матеріал для її дослідників.
Оскільки довгі роки праці І.Франка аналізувалися здебільше з точки зору їх ідейно-тематичної наповненості, а написані у різні часи монографічні дослідження та статті висвітлювали спадщину мислителя частково, з великою дозою заданості й однобічності, закономірним постає такий важливий аспект аналізу, як “критика критики” франкознавства. Без цього неможливо вибудувати логіку становлення та розвитку теоретичних ідей І.Франка, специфіку та оригінальність їх наукової інтерпретації, без цього спадщина Франка-дослідника не буде використовуватися повною мірою у культуротворчих процесах в Україні.
Тому одними з першочергових завдань сучасного франкознавства є, з одного боку, якнайдокладніше вивчення Франкового естетичного доробку саме у його розвитку, і з другого — дослідження усіх важливих аспектів теоретичної спадщини ученого на об’єктивних, ідеологічно нейтральних наукових засадах. Нагальна потреба сьогодні відчувається й у необхідності дати правильну оцінку науковим розробкам І.Франка щодо механізму протікання творчого процесу від первинних імпульсів у душі митця до втілення їх у конкретній художньо-образній формі; у грунтовному аналізі концепції творчості ученого, з’ясуванні її місця, ролі та значення для розвитку естетичної думки минулого й сучасного України і Європи.
Ступінь наукової розробленості проблеми. Протягом тривалого часу франкознавці поділяли усю історію вивчення спадщини мислителя на два періоди: дожовтневий і пожовтневий. Більш загальноприйнятим є поділ франкознавства на три, а сьогодні вже на чотири етапи. Визначивши пріоритетною проблему творчості у науковій концепції Івана Франка, зазначається, що розробка цього питання у царині франкознавчих досліджень має окремі періоди та підходи.
Так, перший з них, що почався в останні десятиліття ХІХ сторіччя і тривав до 1917-1918 років, пов’язаний з роботами С.Єфремова, Р.Заклинського, М.Лозинського, О.Маковея, які дали високу оцінку науковій діяльності і теоретичним, зокрема філософським працям І.Франка. Першим рецензентом трактату “Із секретів поетичної творчості”, який друкувався протягом 1898-1899 років у “Літературно-науковому віснику”, був М.Коцюбинський, який позитивно оцінюючи друковані у ньому статті з питань науки і мистецтва, виокремив саме працю І.Франка, підкресливши її наукову цінність і значення. Але естетична спадщина І.Франка лише починала науково аналізуватися і грунтовне дослідження теорії творчості було ще попереду.
Період з 1917 до середини 30-тих років характеризувався поглибленим вивченням творчої та наукової спадщини І.Франка — з одного боку, та початком ідеологічного підходу до її тлумачення — з іншого. У цей час, паралельно радянському, починає своє автономне існування зарубіжне франкознавство, представлене в основному публікаціями оригінальних творів І.Франка, а також критичними розвідками і численними присвятами, що видаються окремо укладеними збірками й авторськими монографіями. Розробкою філософської та естетичної спадщини мислителя в Україні та поза її межами займалися у той час В.Дорошенко, В.Коряк, Б.Лепкий, А.Музичка, І.Ткаченко.
Третій етап вивчення естетичної спадщини І.Франка загалом і його концепції творчості зокрема ми відносимо до середини 30-тих – ІІ половини 50-тих років. Оскільки цей період співпадає з найтяжчими часами ідеологічної реакції, то й зрозуміло, чому він є найменш плідним у радянському франкознавстві та найбільш ідеологічно заангажований, зважаючи на методи цього дослідження. Серед авторів, які працювали у напрямку розробки філософсько-естетичних і психологічних поглядів І.Франка виокремимо О.Білоуса, А.Брагінця, М.Годину, П.Лисюка, К.Лойка, М.Пархоменка. За виключенням А.Брагінця, усі вони спиралися на концепцію соцреалізму, поза увагою якої залишався великий обсяг питань, пов’язаний із проблемою неусвідомлюваного психічного, творчої і “сонної” фантазії, тобто усього того, без чого теорія творчості не може бути повною і що розглядав у своєму трактаті І.Франко.
На противагу попереднім, період з другої половини 50-тих до кінця 60-тих років виявився найбільш плідним у дослідженні саме концепції творчості мислителя. Ці зрушення пов’язані, насамперед, із так званим “потеплінням” у загальнодержавній політиці, і, як наслідок, із певним “вибухом” об’єктивної науки, в тому числі у царині франкознавства; а також, що не менш важливо, із святкуванням 100-річчя від дня народження І.Я.Франка. У 1961 році вперше був перевиданий трактат “Із секретів поетичної творчості”, який після своєї першої появи у 1898-1899 рр. жодного разу не друкувався у повному обсязі, і це позначалося на якості дослідницьких робіт. Серед теоретичних досягнень цього періоду зазначимо роботи І.Бацули, І.Білявського, В.Возіанова, Б.Гориня, І.Грицютенка, Б.Кубланова, О.Н.Мороз, О.В.Мороз, В.Передерія, І.Сандурського.
Частина науковців — М.Година, М.Ільницький, Ю.Кобилецький, М.Пархоменко — вважала, що І.Франко стояв на ідеалістичних позиціях щодо низки положень проблеми творчості, і продовжувала відкидати найсуттєвіші її моменти, пов’язані з роллю ірраціональних, неусвідомлюваних психічних чинників у процесі створення художнього образу і твору мистецтва.
Починаючи з другої половини 60-тих і до середини 80-тих років дещо відновлюються і посилюються ідеологічні важелі у науці в цілому і у франкознавстві зокрема, що відразу ж відбилося на роботах деяких науковців (І.Стебун). Але разом з цим не можна не сказати і про позитивні зміни у підходах офіційної науки до таких складних психічних явищ, як фантазія і натхнення, позасвідоме і сновидіння, що й було зазначено на відповідних наукових конференціях та семінарах. Це дало поштовх студіюванню на якісно нових засадах відповідних чинників естетичної, суміжної з психологією, концепції творчості І.Франка. Багато франкознавців працювало у цьому напрямку і серед них Є.Адельгейм, А.Войтюк, М.Гнатюк, Р.Гром’як, І.Іваньо, Л.Скупейко, К.Фролова, Я.Ярема.
Шостий — сучасний і вже якісно новий рівень досліджень теоретико-естетичного доробку видатного мислителя — співпадає з останнім, новітнім періодом й у франкознавстві. Його початок співвідноситься з проведенням у 1986 році Міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО, присвяченого 130-ти річчю з дня народження і 70-ти річчю з дня смерті Івана Франка. Авторами найбільш цікавих студій кінця 80-тих початку 90-тих років ХХ століття в українському і зарубіжному франкознавстві є В.Будний, Т.Гундорова, О.Забужко, Т.Панько, Р.Піхманець, Л.Скупейко, І.Фізер. Їм належать цікаві розробки таких аспектів естетичної спадщини ученого, які не досліджувалися раніше, а саме: місце і значення трактату І.Франка у загальноєвропейському естетико-літературознавчому контексті (В.Будний); порівняльний аналіз науково-естетичної і відповідної їй літературно-художньої спадщини митця із основними мистецькими течіями кінця ХІХ - початку ХХ століття (Т.Гундорова); Франкових поглядів на психологічну зумовленість літературної творчості (І.Фізер) тощо.
У 1996 році святкувалося 140-річчя з дня народження ученого, що спричинило до публікації в українській і зарубіжній періодиці величезної кількості наукових та публіцистичних статей, нарисів, розвідок. На рубежі ХХ-ХХІ століть серед авторів, роботи яких заслуговують найбільшої уваги виокремимо В.Коломійця, В.Мазепу, Б.Тихолоза, Н.Тодчука. Але серйозної монографічної літератури з означених вище питань Франкової концепції творчості у цей час знову ж таки не з’явилося. Отже, очевидно: хоча інтерес до естетичної спадщини українського генія помітно зростає, істотний її шар все ще залишається недослідженим.
Об’єкт дослідження: теоретична спадщина І.Я.Франка.
Предмет дослідження: естетичні засади концепції творчості І.Я.Франка.
Мета дисертаційного дослідження: проаналізувати концепцію творчості І.Я.Франка, яка найбільш повного розкриття і остаточного завершення набула у трактаті “Із секретів поетичної творчості”, і з’ясувати засадничі складові креативного процесу.
Відповідно до поставленої мети визначаються наступні завдання:
- обгрунтувати принципово новий підхід до розгляду і критичного аналізу франкознавчої дослідницької літератури з проблем творчості;
- проаналізувати процес формування теоретико-естетичних поглядів І.Франка на природу творчості і становлення “психологізму” як творчого методу митця;
- розглянути основні напрямки дослідження І.Франком індивідуально-психологічних властивостей суб’єкта творчості, з’ясувати роль особистості митця у креативному процесі;
- дослідити наукову розробку І.Франком оригінального поняттєво-категоріального апарату, визначити його самоцінність і значущість для теорії художньої творчості і естетики загалом;
- з’ясувати специфіку поетичної і наукової сугестії, засобів їх досягнення та співвідношення свідомого й неусвідомлюваного психічного у процесі творчості;
- визначити роль “змислів” та їх класифікацію відносно видів мистецтва, суть законів асоціації ідей і творення художнього образу;
- розкрити значення “ресорпційної сили” та “еруптивності” у творчому акті митця, особливості поетичної фантазії і її спорідненість з творчістю уві сні.
Теоретико-методологічна основа дослідження грунтується на поєднанні порівняльно-типологічного методу із принципами комплексно-системного аналізу естетичної спадщини І.Франка. Такий вибір дозволяє виявити джерела наукової творчості митця, визначити природу і вихідні дані його концепції творчості, з’ясувати самоцінність естетичного доробку ученого у порівнянні із розвитком науково-естетичної думки його епохи. Необхідність застосування системного і цілісно-системного методу у проведенні дослідження зумовлена еволюційними змінами у розробці проблеми творчості — із суто теоретичної вона перетворилася у функціональну. Тож методологічну основу роботи складають праці українських і зарубіжних (російських і української діаспори) франкознавців, присвячені, головним чином, розробці естетико-психологічних поглядів митця, а також теоретичні розвідки, у яких подаються суміжні з проблематикою дисертаційного дослідження наукові дані.
Основним принципом дисертаційного дослідження є комплексний підхід у застосуванні філософського, естетичного та психологічного аналізу концепції творчості І.Я.Франка. Враховуються відповідні історичні, соціальні умови, експериментально-теоретичні і наукові дані, за яких розробляв свою теорію учений, а також критично зіставляються і порівнюються погляди І.Франка з огляду на розвиток і етапи його власної творчості. Тому при написанні роботи використовувався й сучасний рівень досліджень феномена творчості з точки зору філософії, психології, психоаналізу, фізіології, культурології, філології, літературо- і мистецтвознавства, тобто враховувалися досягнення більшості гуманітарних дисциплін, які безпосередньо чи опосередковано займаються розробкою креативної проблематики.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що предметом її вивчення є досі не студійований повною мірою теоретичний матеріал — концепція творчості в естетичній спадщині Івана Франка. Основна увага приділяється грунтовному аналізу його найзначнішого естетико-психологічного і літературознавчого трактату “Із секретів поетичної творчості”, доля якого у радянському франкознавстві складалася неоднозначно. Досліджуються також естетичні, філософсько-психологічні, критико-літературознавчі статті і наукові розвідки, численне листування І.Франка, зокрема з М.Драгомановим, О.Рошкевич, У.Кравченко, Кл.Попович, О.Коваленком, багатьма іншими, у яких під тим чи іншим кутом зору розглядається проблема креативності. У зв’язку з цим вперше розроблені основні чинники творчого процесу, як його розумів український естетик, і розкрито суть, наукову значущість та вагомість Франкових естетико-психологічних пошуків у царині художньої творчості й теоретичних узагальнень щодо її природи. Також виявлено новизну і встановлено самоцінність наукового доробку І.Франка для України й усієї європейської естетичної традиції загалом.
У процесі дослідження автор отримав результати та дійшов висновків, що мають наукову новизну та виносяться на захист:
- здійснено критичний огляд (аналіз) франкознавчої літератури щодо естетичної концепції творчості українського ученого, хронологічно простежені дослідницькі підходи до її вивчення, вперше визначена їх періодизація;
- означено паралелі між теоретико-естетичною спадщиною І.Франка і його художньою практикою і з’ясовано, що на шляху творчого і наукового досвіду мислителя значну роль відігравав метод “психологізму”, який, завдяки використанню експериментальних досягнень психофізіології, допомагав митцеві відтворити художніми засобами глибини людської психіки і дослідити “секрети поетичної творчості”;
- з’ясовано, що на основі дослідження індивідуально-психологічних особливостей суб’єкта творчості, І.Франко вважав митця “окремим психічним типом”, у зв’язку з цим його науковий доробок має важливе значення для встановлення першорядної ролі особистості митця у художній творчості;
- проаналізовано поняттєво-категоріальний апарат концепції творчості І.Франка і визначено, що такі поняття як “сугестія”, “верхня“ та ”нижня” свідомість, “змисли”, “змислова перцепція”, “ресорпційна сила”, “еруптивність” становлять оригінальний, майже унікальний набуток теоретико-естетичної спадщини українського ученого, допомагають розкрити підвалини процесу художньої творчості і слугують подальшій науковій розробці поняттєво-категоріального апарату естетики і власне — теорії художньої творчості;
- розкрито особливості і суть поетичної і наукової сугестії, зазначено, що нарівні з можливістю самовираження і самореалізації особистості явище сугестії набуває значення вагомої, глибинної спонуки до творчості та наукової діяльності;
- досліджено специфіку творчого процесу, за І.Франком, і встановлено: 1) творчий процес грунтується на органічному синтезі свідомих та неусвідомлюваних психічних процесів при домінанті неусвідомлюваних чинників; 2) у процесі художньої творчості діють об’єктивні закони асоціації ідей, які є основою творення художнього образу; 3) роль поетичної фантазії у креативному процесі, її функціональні особливості є спорідненими фантазіям сну, що також мають творчий характер.
Теоретичне і практичне значення роботи. Дисертаційне дослідження виконане на межі дисциплін: естетики, психології, літературознавства; міждисциплінарний характер роботи дає можливість узагальнити досвід теоретичних пошуків у царині творчості, з одного боку, і з’ясувати основоположні складові творчого процесу в концепції творчості І.Франка, з іншого. Теоретичне та практичне значення дослідження полягає у розширенні теоретичної площини естетичного розуміння природи творчості завдяки грунтовному аналізу трактату “Із секретів поетичної творчості”, багатьох теоретико-естетичних студій І.Франка.
Матеріали дисертації, її положення, результати та висновки можуть бути використані у подальшому дослідженні та вивченні естетичної, філософсько-психологічної, творчої спадщини І.Франка; при читанні лекційних курсів з естетики, теорії художньої творчості, у лекційних курсах кафедри української філософії та культури, на факультеті української філології; у популяризації історії і традицій духовної культури українського народу.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження висвітлювалися автором у роботі науково-методичних конференцій і семінарів: ІІІ-тій Міжнародній науково-практичній конференції “Творчість. Культура. Гуманізм” (жовтень, 1993 р., Київ). Четвертих Костюківських читаннях “Українська психологія: сучасний потенціал” (вересень, 1996 р., Київ). Філософському семінарі “Філософські знання в системі загальної середньої освіти” (лютий, 1997 р., Київ). VІІ-й Міжнародній науково-практичній конференції з проблем творчості “Творчість врятує світ” (травень, 2003 р., Київ). Міжнародній науковій конференції “Творчість у контексті розвитку людини” (травень, 2003 р., Київ).
Основні положення роботи обговорювалися на науково-практичних семінарах для аспірантів філософського факультету, засіданнях кафедри етики, естетики та культурології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Основні ідеї та результати дослідження висвітлено у 7 публікаціях.
Структура дисертації. Основні напрямки та зміст дисертаційного дослідження зумовили структуру роботи у відповідності з метою, завданнями дослідження і логікою їх вирішення. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (260 найменувань). Обсяг основного тексту дисертації становить 197 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У Вступі вміщено загальну характеристику роботи: обгрунтовано актуальність теми, висвітлено стан розробки проблеми, визначені об’єкт, предмет, мета, завдання, джерела дослідження, теоретико-методологічна основа дисертації, сформульовані її наукова новизна, теоретична і практична значущість, викладено зміст положень, що виносяться на захист, наведено дані про апробацію результатів дослідження.
Перший розділ — “Митець і мистецтво в контексті теоретичних поглядів І.Я.Франка” — присвячений дослідженню формування наукової зацікавленості проблемами творчості, становленню теоретико-естетичних поглядів І.Франка, історії написання трактату “Із секретів поетичної творчості”. Тут означені паралелі між естетичною і художньою спадщиною мислителя й з’ясовано роль особистості митця у креативному процесі, за І.Франком.
У підрозділі 1.1. — “І.Франко: концептуалізація проблеми художньої творчості” — хронологічно простежений, згідно з архівними даними, процес зародження професійного інтересу І.Франка до креативної проблематики і встановлено: поштовхом до серйозного дослідження українським ученим психологічних та естетичних засад художньої творчості були лекції професорів Львівського університету — О.Огоновського, Ю.Охоровича, Л.Цвіклінського, Є.Черкавського, В.Ягича, — яких він слухав та під керівництвом яких працював у семінарах і брав участь у практичних заняттях.
Студіювання перших естетичних розвідок І.Франка “Поезія і її становисько в наших временах. Студіум естетичне” (1876) та “Література, її завдання і найважніші ціхи” (1878) дає підстави стверджувати, що молодий учений, глибоко усвідомивши найбільш важливі теоретичні проблеми тогочасної науки, поставив такі запитання (у тому числі й “що таке поезія”), без розв’язання яких українська естетична думка не могла розвиватися далі.
Тому естетичний, психологічний, літературно-критичний трактат “Із секретів поетичної творчості” (1898-1899) резюмував тривалий теоретико-естетичний аналіз І.Франком процесу художньої творчості і був безпосередньо пов’язаний із практикою загальнолітературного та естетико-психологічного розвитку. У ньому дістала оригінального розв’язання спеціально поставлена І.Франком проблема творчості як об’єкта естетичного аналізу. Він являє собою виключно новаторський зразок осмислення питань процесу і підвалин художньої творчості, природи і специфіки художнього образу, психофізіологічних своєрідностей суб’єкта творчості — митця, — і є самодостатнім науковим висновком, зробленим внаслідок глибокого розуміння художньої творчості видатних митців різних народів і епох, ретельного вивчення естетичних теорій та їх критичного осмислення.
У першому пункті підрозділу 1.1. — “Психофізіологізм і психоаналіз: проблема паралельного розвитку” — зазначено, що не можна не побачити багатьох перехресних моментів, які досліджувалися І.Франком (наприкінці ХІХ ст.) і З.Фрейдом (на початку ХХ ст.). Проте естетико-психологічна концепція творчості українського мислителя і теорія психоаналізу як певні між собою аналоги прослідковані у франкознавстві майже не були.
Оперуючи терміном “психофізіологія”, властивим тогочасному позитивізмові, І.Франко майже водночас з Фрейдом у своїй праці “Із секретів поетичної творчості” підійшов до формулювання основних способів образотворення, які спираються на психічні закони асоціації ідей. Окрім цього, він підкреслив важливість сфери неусвідомлюваного психічного і його еруптивної здатності, а також визначив роль репродукування й асоціювання ідей у процесі художньої творчості. Особливо наголошено на тому, що в українській літературі саме І.Франко вперше вдається до психолого-аналітичного розкриття характеру головного героя і його слід віднести до числа письменників, для яких психічне життя людини — головний об’єкт спостережень і вивчення.
У зв’язку з цим підкреслюється: застосування І.Франком у своєму творчому і науковому методі основ суб’єктивної психології і свідомості можна вважати тим особливим, що мислитель вносить у літературу наприкінці ХІХ століття, а саме — аналітику суб’єктивного. Специфіка такого методу, опертого на досліди соціології, статистики, етносоціології, психофізіології, сприяла зануренню суб’єктивного світовідчування у суспільний, культурний і морально-психологічний контексти буття. При цьому художня і наукова спадщина виступають рівноцінними складовими творчої індивідуальності І.Франка як теоретично мислячого письменника.
У підрозділі 1.2. — “І.Франко: роль особистості митця і креативна діяльність як вияв творчих сил особистості” — визначено, що системотворчі властивості письменник як творча індивідуальність набуває лише на певному етапі розвитку літератури, коли на зміну “традиційному” (канонічному, нормативному) мистецтву приходить мистецтво, яке базується на “принципі індивідуальності” (термін І.Франка). Мислитель вважав, що наукова постановка проблеми творця художніх цінностей пов’язана насамперед із формуванням історії літератури як науки. У зв’язку з цим же виникало і питання, розв’язок якого мав принципово важливе значення як для розуміння літературного поступу, так і власне процесу художньої творчості, а саме: що у творі слід вважати духовною власністю його автора, а що він запозичує із традицій, соціально-культурного середовища, літературної спадщини і як трансформує це у своїй фантазії, втілює у художніх образах.
Аналізуючи літературний процес в Україні ХVІ-ХVІІІ ст., І.Франко встановлює одну із закономірностей виникнення нової літератури — це зміну нормативного погляду на світ індивідуальним. Сформулювавши “принцип індивідуальності”, суть якого полягає у тому, що джерело художньої своєрідності — самобутня індивідуальність самого митця, І.Франко підкреслював: вияв індивідуальності автора у творі — не примха, а можливість і необхідність, продиктована самою природою літературно-художньої творчості. Принцип індивідуальності — це домінантна функція творення митцем художніх цінностей, це особистісна форма відношення письменника до дійсності, що склалася історично; вона немислима поза індивідуальним баченням світу і лише там справляє враження, де виступає виразом сильної, яскравої індивідуальності.
Згідно з логікою теоретико-естетичних пошуків, у Франкових дослідженнях постають поняття індивідуального методу та індивідуального стилю письменника, категорії змісту і форми художнього твору, літературної мови, багатство, образність та колорит якої є адекватними багатству й глибині внутрішнього світу митця. Творчість, у зв’язку з цим, стає маніфестацією індивідуального світовідчуття, виявом психологічних властивостей і внутрішнього світу її суб’єкта, однією з основних форм функціонування творчої особистості у креативному просторі.
Другий розділ — “І.Я.Франко про природу художньої творчості: естетичний аспект” — базується на аналізі специфіки поняттєво-категоріального апарату, яким оперував І.Франко, і грунтовному дослідженні концепції творчості, розгорнутої естетиком у трактаті “Із секретів поетичної творчості”.
Підрозділ 2.1. — “Поняттєво-категоріальний апарат теорії творчості в естетиці І.Франка” — присвячений студіюванню основоположних теоретичних понять, без з’ясування суті яких стає неможливим розуміння власне концепції творчості І.Франка. Першорядного значення тут набувають такі чинники як наукова і поетична сугестія, “верхня” та “нижня” свідомість, вищі на нижчі “змисли”, “змислова перцепція”, “ресорпційна сила”, “еруптивність”, інші. У дисертації зазначається, що більшість з цих понять ніким до І.Франка не розроблялись і доводиться їх вагомість та значущість для теорії художньої творчості, тим більше, що саме український учений створив в естетичній науці власну оригінальну науково-лексичну концепцію.
Процесом творення І.Франком наукового стилю української мови був, по суті, процес поступового відмежування від художньо-публіцистичних (а частково й епістолярних) способів висловлення та переходом з емоційно-експресивної тональності на нейтрально-повідомлюючу лексику, і, нарешті, знаходженням необхідних для наукової об’єктивності стилю та засобів формулювання. Сформований ученим новий стиль наукового мовлення репрезентований у його працях з естетики, історії культури, літературознавства і критики вже у кінці 80-тих років ХІХ століття. Це і було часом створення української наукової мови. Найповнішого втілення концептуальні розробки І.Франком поняттєво-категоріального апарату дістали у трактаті “Із секретів поетичної творчості”.
Підрозділ 2.2. — “Дослідження естетико-психологічних основ процесу творчості у трактаті “Із секретів поетичної творчості”(1898-1899 рр.)” — з’ясовує естетичне та психофізіологічне підгрунтя творчого процесу на матеріалі вище згаданої праці.
Критично аналізуючи праці В.Вундта, Е.Гартмана, М.Дессуара, Ц.Ломброзо, К. Дю Преля, Г.Штейнталя, І.Франко досліджує загальні закономірності креативного процесу, його визначальні і складові частини в усій їх внутрішній динаміці, багатоманітність діалектичних взаємозв’язків як всередині структури, так і у системі цілого, типологічні особливості формування літературно-поетичного твору і художнього образу. Він наполягав на тому, що розкрити природу процесу художньої творчості неможливо без аналізу його психологічних основ та стихії неусвідомлюваної психічної енергії, без наукових даних дисциплін, що вивчають психічну діяльність людини у різних її проявах. Тому у трактаті дослідник акцентує увагу на таких моментах творчого процесу, як виникнення задуму і з’явлення його у сфері творчої фантазії, хвилинах натхнення, перетворенні і комбінуванні у свідомості митця вражень, картин, образів поетичної уяви та способах їх асоціювання, де домінанта неусвідомлюваного відчутніша.
Сфера неусвідомлюваного психічного, за І.Франком, — невичерпна скарбниця думок і почувань, які, завдяки втягуванню і поглинанню їх ресорпційною силою, назавжди залишаються нам у спадщину від проявів зовнішнього світу і становлять той таємний набуток душі, про різноманіття якого ми часто й самі не знаємо. Майже кожний з нас має у собі безліч “ідей і почувань”, але використовувати їх можуть далеко не всі. На думку ученого, “забуті” враження, що були приховані ресорпційною силою “нижньої свідомості” й осіли у її надрах, і є тою базою, без котрої була б неможлива творчість і від розмаїття та багатства якої залежить оригінальність і сила таланту митця. Найскладнішим є пізнання тих імпульсів і причин, які здатні активізувати давно минуле і майже забуте “верхньою свідомістю” для пробудження творчої енергії.
Творення поетами художніх образів, зазначав І.Франко, відбувається не довільно, а шляхом видобування їх зі сховища своїх вражень, причому видобування те не завжди активне й свідоме. Логічним було б порівняти цей таємничий процес із сном, що й робить І.Франко, виходячи з сучасних йому даних природознавства. Естетик стверджував і те, що поети здатні час від часу піднімати з глибин неусвідомлюваного психічного давно поховані там враження і спомини, які пов’язані між собою головним чином несвідомо, на поверхню свідомості. Відбувається це завдяки еруптивності “нижньої свідомості”, яку І.Франко визначає як основну прикмету поетичного таланту митця.
Дослідження законів поетичної асоціації ідей, “вищих” та “нижчих” змислів стосовно різних видів мистецтва, постання художнього образу дало можливість українському ученому не тільки розкрити “секрети поетичної творчості”, а й уточнити визначення естетики як науки, сформулювати її основні завдання і предмет вивчення.
У першому пункті підрозділу 2.2. — “Природа, особливості та роль поетичної і сонної фантазії у креативному процесі” — основна увага приділяється з’ясуванню значення і функціональних особливостей поетичної фантазії у процесі творчості, а також її спорідненості з творчістю уві сні. Комбінації багаторозгалужених, нерідко різноспрямованих асоціативних рядів, що у процесі функціонування переплітаються і взаємозбагачуються, ведуть до створення образів поетичної фантазії.
Джерелом поетичної фантазії і підвалиною художньої творчості І.Франко вважав чуттєве сприйняття предметів зовнішнього світу. Усі прояви свідомої і неусвідомлюваної психічної діяльності також мають цей єдиний виток, а отже, і поетична фантазія не має ніякого іншого витоку поза чуттєвим сприйняттям. Але порівняно із скупістю матеріалу, який тоді давали фізіологія і психологія, І.Франко це питання розвивав значно ширше. Визначивши фантазію як “можність комбінування і перетворювання образів, достарчуваних пам’яттю”, він головною ознакою вважав її творчий характер, “легкість асоціювання”, здатність творити з фрагментів картин і образів, що відклалися у підкірці головного мозку, нові образи, “яких ми в житті ніколи не бачили і не зазнавали”.
У трактаті І.Франком проведена аналогія поетичної фантазії, художньої уяви з візіями сну на підставі діяльності психофізіологічного механізму, який свідчить, що непередбачені (але не випадкові!) комбініції слідів вражень зберігаються у пам’яті людини. Сучасними науковцями підтверджено, що у стані сну цей механізм бере участь у формуванні сновидінь, а у стані активності організму — в механізмах творчості на стадії інтуїтивних здогадів, гіпотез і передбачень. Джерелом обох порівнюваних явищ є чуттєві враження, спогади, які зберігаються в “нижній свідомості”. Неусвідомлюваність внутрішніх процесів і станів є тією спільною прикметою, яка зближує сновидіння з поетичною уявою. Вчення психології сновидінь та галюцинацій підтверджує, що фантазія сну не лише репродуктивна, але також має творчий характер, оскільки здатна, використовуючи запас неусвідомлюваної сфери, витворювати такі образи і сцени, з якими людина ніколи не зустрічалася в дійсності. Наводячи цю аналогію, І.Франко говорить не тільки про подібність поезії і сновидінь, але й про те, що робить поезію поезією.
Третій розділ — “Критика критики” франкознавства: аналіз дослідницької літератури з проблем творчості” — грунтується на хронологічному огляді і критичному аналізі значної кількості франкознавчих досліджень з креативної проблематики, починаючи з кінця ХІХ століття. Вперше в українській естетиці запропоновано періодизацію критичної літератури, присвяченої вивченню Франкової концепції творчості. При цьому зазначається, що вона має свої, відмінні від загальнофранкознавчої тематики, підходи. Розгляд багатьох теоретичних студій, розвідок, статей, монографій дозволив визначити шість основних етапів (напрямків) дослідження теорії творчості І.Франка.
Так, перший з них почався в останнє десятиліття ХІХ сторіччя і тривав до кінця 1910-тих років; другий відноситься до початку 1920-тих — середини 30-х років; ІІІ період — з середини 30-тих і до ІІ половини 50-тих років ХХ століття; ІV тривав з кінця 50-тих до ІІ половини 60-тих років; п’ятий почався у кінці 60-тих і тривав до ІІ половини 80-тих років. Протягом кожного з означених періодів з’являлися дослідження, що мали різну наукову вартість, ті чи інші методологічні підходи, відрізнялися між собою розглядом окремих аспектів Франкової концепції творчості. Але в них превалювала, головним чином, ідеологічна тенденція висвітлення теоретико-естетичної спадщини мислителя (за виключенням літератури першого і частково четвертого періодів). І тільки VI — новітній — етап
визначеної періодизації, який почався на рубежі 80-тих - 90-тих років минулого століття, поступово стає етапом реабілітації творчого та теоретичного доробку І.Я.Франка, початком переосмислення його спадщини на засадах українознавчої методології й об’єктивної науки.
У Висновках підсумовано й узагальнено основні результати дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи, окреслено перспективи і напрямки подальшого вивчення тих теоретичних проблем, що були порушені у дисертації.
Прагнучи до об’єктивного розв’язання проблем художньої творчості, І.Франко дав науково-виважений аналіз і грунтовне вирішення найважливіших естетичних проблем, розгорнувши власну концепцію творчості, постульовану у трактаті “Із секретів поетичної творчості”. Вона постала як результат студіювання ученим найбільш суттєвих літературознавчих, естетичних, психологічних та психофізіологічних вихідних сучасної йому теоретичної думки.
У трактаті подані філософські узагальнення тих наукових пошуків, тієї ідейно-творчої боротьби, яка особливо гостро розгорнулась у літературі наприкінці ХІХ століття, зокрема між матеріалізмом та ідеалізмом. Це дослідження є нетрадиційним як за самою проблематикою та підходами до її розв’язання, так і за результатами визначення об’єктивних, найзагальніших і найважливіших законів творчості в аспекті, якого не бачили ні попередники, ні сучасники Івана Франка. Воно поставило ім’я автора на рівень естетиків світового значення. Проблеми, порушені у ньому, були на той час проблемами не лише галицького, загальноукраїнського чи європейського, а світового масштабу.
Основні положення та висновки дисертації викладено у публікаціях:
1. Вернудіна І.В. Роль неусвідомлюваного психічного у процесі поетичної творчості (за трактатом Івана Франка “Із секретів поетичної творчості”)//Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Філософія. Політологія.- Вип. 43.- К., 2002.- С. 105-110.
2. Вернудіна І.В. Парадигма психоаналізу в естетиці Івана Франка// Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Зб. наук. праць.- Вип. 10.- К.: Українська книга, 2002.- С. 200-204.
3. Вернудіна І.В. Проблема творення художнього образу у трактаті Івана Франка “Із секретів поетичної творчості”//Українознавство.- Число 3, 2002 рік.- К., 2002.- С. 234-236.
4. Вернудіна І.В. Особливості понятійно-категоріального апарату теорії творчості в естетиці Івана Франка//Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Зб. наук. праць.- К.: Вид. центр КДЛУ, 2000.- С. 49-56.
5. Вернудіна І.В. Франкові погляди на роль особистості митця в літературній творчості//Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка: Українознавство.- Вип. ІІ.- К., 1997.- С. 94-98.
6. Вернудіна І.В. Проблеми психології художньої творчості в дослідженнях Івана Франка//Українська психологія: сучасний потенціал. Матеріали Четвертих Костюківських читань 25 вересня 1996 р.- Т. І.- К., 1996.- С. 171-179.
7. Вернудіна І.В. Творчий потенціал естетичної спадщини І.Я.Франка//ІІІ-я міжнародна наукова конференція “Творчість. Культура. Гуманізм” 21-22 жовтня 1993 р.: Тези виступів.- Ч. ІІ.- К., 1993.- С. 114-115.
Анотація
Вернудіна І.В. Творчість як об’єкт естетичного аналізу в теоретичній спадщині Івана Франка.- Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08.- естетика.- Київський національний університет імені Тараса Шевченка.- Київ, 2003.
У дисертаціїї проведений естетичний аналіз художньої творчості і творчого процесу на матеріалі концепції творчості І.Я.Франка. Численні праці з естетики, філософії, літературознавства, психології й критики, листування І.Франка показують, що справжній дослідницький інтерес українського ученого випливав з глибинного розуміння ним визначальної ролі естетичного чинника у творчості митця.
Розуміючи мистецтво як результат вияву творчих сил особистості, І.Франко першорядного значення надавав ролі особистості митця у креативному процесі. Ним виокремлені індивідуально-психологічні особливості суб’єкта творчості і доведено, що митець є “окремим психічним типом”. Оперуючи поняттями сугестія, “верхня” та “нижня” свідомість, поетична фантазія, І.Франко досліджував явища найбільш характерні для творчого процесу. Естетиком було встановлено, що підвалиною художньої творчості є дія свідомих та неусвідомлюваних психічних (позасвідомих) чинників, причому неусвідомлюване психічне (позасвідоме) відіграє тут домінуючу роль.
У наукових працях, в естетичному, психолого-літературознавчому трактаті “Із секретів поетичної творчості” (1898-1899) І.Франко розробив низку теоретико-естетичних понять, що дозволили зясувати основні складові творчого процесу й збагатити естетичну науку новими поняттями концептуального значення. І.Франко став основоположником створення наукового стилю української літературної мови.
Ключові слова: естетичний аналіз, художня творчість, творчий процес, сугестія, “верхня” та “нижня” свідомість, поетична та “сонна” фантазія, свідомість, неусвідомлюване психічне, поетична творчість.
Аннотация
Вернудина И.В. Творчество как объект эстетического анализа в теоретическом наследии Ивана Франко.- Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08.- эстетика.- Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко.- Киев, 2003.
В диссертации осуществлен эстетический анализ художественного творчества и креативного процесса на материале концепции творчества И.Я.Франко.
Изучив процесс становления и развития научного интереса И.Франко к творческой проблематике, автор пришел к выводу, что эстетические взгляды мыслителя начали формироваться еще в студенческие годы и окончательно синтезировались в трактате “Из секретов поэтического творчества” (1898-1899). Рассматривая искусство как результат самореализации творческой личности, И.Франко важнейшую роль отводил личности художника в творческом процессе. Исследуя индивидуально-психологические особенности субъекта творчества, эстетик доказал, что поэт является уникальным психологическим типом.
На примере творчества Т.Г.Шевченко, литературного наследия многих выдающихся писателей и поэтов всех времен и народов И.Франко раскрыл суть явлений суггестии — научной, поэтической и литературного критика, законов ассоциации идей и возникновения художественного образа, разработал систему “высших” и “низших” “змыслов” применительно к тому или иному виду искусства.
Впервые в украинской эстетике диссертант в полном объеме проанализировал оригинальный понятийно-категориальный аппарат, которым оперировал И.Франко. Такие термины как “змыслы”, “верхнее” и “нижнее” сознание, “ресорпция”, “эруптивность”, поэтическая и “сонная” фантазия помогли ученому исследовать глубинные пласты художественного творчества с точки зрения эстетики, психологии, психофизиологии и литературоведения. Так, И.Франко доказал, что в основе художественного творчества лежит деятельность сознательных и неосознаваемых психических факторов, при этом доминирующую роль здесь играет неосознаваемое психическое. Разработка украинским мыслителем собственного понятийно-категориального аппарата поможет обогатить современную эстетику и теорию художественного творчества новыми понятиями концептуального значения. Есть все основания считать И.Франко основоположником создания научного стиля в украинском литературном языке.
В диссертации также проведены параллели между теоретико-эстетическими взглядами И.Франко и его художественным наследием. Как следствие, автором выделен метод “психологизма” как наиболее полно раскрывающий суть и результаты научных поисков ученого в сфере творческой проблематики. Одновременно метод “психологизма” позволил поэту-теоретику раскрыть глубины человеческой психики способами художественного изображения и исследовать “секреты поэтического творчества” с позиции наук, которые в том или ином аспекте разрабатывают проблемы художественного творчества.
Ключевые слова: эстетический анализ, художественное творчество, творческий процесс, суггестия, “верхнее” и “нижнее” сознание, поэтическая и “сонная” фантазия, сознательное, неосознаваемое психическое, поетическое творчество.
Summary
Vernudina I.V. Сreativity as an object of aesthetic analysis in theoretical legacy of Ivan Franko.- Manuscript.
The thesis on the achievement of Philosophy Candidate scholar degree on the specialization 09.00.08.- Aesthetic. Kyiv National Taras Shevchenko University. Kyiv, 2003.
An aesthetic analysis of creative work and process on the material of I.Y.Franko’s creative work concept is carried out in this thesis.
Regarding art as the result of a personality’s creative forces development, Franko considered the artisan’s personality to be of the principal significance. Individual psychological peculiarities of a person are denoted by him. He also proved an artisan is a “separate psychological type”. Operating such notions as mimesis, calocagation, suggestion, “upper” and “lower” consciousness, poetic and “dreaming” imagination, Franko investigating phenomena characterizing the. Thus it was stated by the aesthete that the activity of conscious and unconscious psychological factors is the basis of a creativity, nay unconscious dominates there.
Franko worked out a bundle of self-made theoretical aesthetic notion in his scientific works and in his aesthetic psychological-literature work “From the Secrets of Poetic Creativity” (1898-1899). It became possible not only to define the basic constituencies of a creative process but to enrich the Aesthetics with new notions of conceptual meaning with their help. Franko can be named the foundator of a literature Ukrainian language scientific style creation.
Key words: aesthetic analysis, creative work, creative process, suggestion, “upper” and “lower” consciousness, poetic imagination, “dreaming” imagination, consciousness, subconscious, poetic creativity.