Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 1. Засади організації податкової системи України
План
1. Суть, функції та економічне призначення податків.
2. Елементи податку, види податкових ставок.
3. Класифікація податків, їх ознаки.
4. Види прямих та непрямих податків, їх переваги та недоліки.
5. Роль податків у фіскальній політиці держави.
6. Податкова система: її суть, склад і структура. Принципи побудови.
7. Вплив податкової системи на економічне зростання.
8. Податкова політика: поняття та її напрями.
9. Міністерство доходів і зборів, його склад та структура (ДПС).
10. Права і обов’язки посадових осіб органів Міністерства доходів і зборів (ДПС).
11. Основи та організація податкової роботи.
12. Організаційні засади обліку платників податків.
13. Державна реєстрація фізичних та юридичних осіб - платників податків.
14. Облік податків і неподаткових платежів.
Література:1; 3; 4,1; 15.
1. Суть, функції та економічне призначення податків.
Податок - універсальна вихідна категорія, яка виражає основні суттєві риси і властивості фінансів у будь-якій економічній системі. Не випадково в умовах функціонування ринкової економіки податкова складова системи фінансових відносин стає визначальною. Аналіз податків як вихідної категорії дає правильний орієнтир для розгляду фінансових понять і категорій у чіткій відповідності до розвитку економічного процесу.
Економічна теорія вивчає податок як специфічну форму економічних відносин держави з суб’єктами господарювання, різними групами населення і фактично з кожним членом суспільства. Специфіка цих відносин полягає в тому, що держава є визначальною діючою особою, а платник податку - виконавцем вимог держави.
Оподаткування - важливий фактор, що впливає на стан ринкової рівноваги (market equilibrium). Оподаткування породжує також ефект політичної рівноваги (political equilibrium): відповідна стану рівноваги корисність (вартість, кількість) забезпечуваних державою суспільних благ і соціальних послуг знаходиться в залежності від суми податків, яка припадає на кожну одиницю благ, оскільки податковий тягар на кожного з платників впливає на характер його суспільного вибору в процесі голосування.
Крім податків існують інші обов’язкові платежі податкового характеру.
У Податковому кодексі України від 02.12.2010 р. №2755-VI наведене наступне визначення податку:
Податком є обов'язковий, безумовним платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Податкового кодексу України.
Обов’язкові платежі, які мають разовий фіскальний характер і їх сплата пов’язана із компенсацією певних витрат організації діяльності
Характеристика обов’язкових платежів податкового характеру
Обов’язкові платежі з юридичних та фізичних осіб, яким притаманні ознаки цільового призначення
Збори
Обов’язкові платежі, які справляються з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між ними та державою
Плата
Відрахування, внески
Збором (платою, внеском) є обов’язків платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі в наслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.
Податки та механізм оподаткування будуються на певному фундаменті правових відносин, однак сторони не скріплюють ці відносини у формі певного договору, контракту. Стягнення податку виступав одностороннім процесом і мас безвідплатний та обов’язковий характер для конкретного платника. Податкові відносини мають односторонню спрямованість - від платника до держави. Повернення переплат можна розглядати як зворотний рух, оскільки воно пов’язане не з сутністю цих відносин, а з конкретним механізмом розрахунків з бюджетом.
Податки та механізм оподаткування будуються на певному фундаменті правових відносин, однак сторони не скріплюють ці відносини у формі певного договору, контракту. Стягнення податку виступав одностороннім процесом і мас безвідплатний та обов’язковий характер для конкретного платника. Податкові відносини мають односторонню спрямованість - від платника до держави. Повернення переплат не можна розглядати як зворотний рух, оскільки воно пов’язане не з сутністю цих відносин, а з конкретним механізмом розрахунків з бюджетом.
Характерні особливості податку
Не має цільового призначення
Обов’язковий порядок стягнення
Особливості податку
Односторонній характер встановлення
Може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду
Є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної сили
Отже, у сучасних умовах економічний зміст податків розкривається через взаємовідносини господарюючих суб’єктів та громадян, з одного боку, та держави - з іншого, з приводу формування державних фінансів. Незалежно від об’єкта оподаткування загальним джерелом податкових надходжень є ВВП. Він формує первинні грошові доходи основних учасників суспільного виробництва і держави як організатора господарської діяльності у національному масштабі.
Вітчизняна фінансова наука при вивченні природи податку традиційно приділяє значну увагу дослідженню проявів конкретних функцій цієї категорії, без визначення яких неможливе розкриття суспільного призначення податків.
Функції податку - це проявлення його сутності в дії, спосіб вираження його властивостей.
Виходячи із сутності податку як категорійного поняття та враховуючи те, то податки виступають необхідним елементом централізації частини вартості національного продукту в бюджеті для державних суспільних благ і засобом перерозподілу цієї вартості, можна визначити дві функції даної категорії: фіскальну і регулюючу.
Вказані функції носять об’єктивний характер і існують з моменту виникнення податків. Але конкретні прояви їх рис пов’язані з умовами суспільного розвитку. Спочатку податки у всіх державах вводилися з метою виконання фіскальної функції, тобто забезпечення держави джерелами грошових коштів для фінансування державних витрат. З розвитком суспільно-економічних відносин почали виокремлювати регулюючу функцію податків. У сучасних умовах можна також розглядати підфункції податків, зокрема, контрольну, розподільчу, соціальну.
Загальні принципи побудови податкових систем визначаються в елементах податку. Відповідно до Податковою кодексу України при встановленні податку, об'єкт оподаткування, база оподаткування, ставка податку, порядок обчислення податку, податковий період, строк та порядок сплати податку, строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку. Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги їх застосування.
Функції податків, що визначають їхню економічну сутність
Функції податків
Пов’язана із забезпеченням доходів бюджету для задоволення суспільних потреб
Фіскальна
- формує систему пільг, зміну об’єктів оподаткування, ставок, кількості податків;
- сприяє розвитку виробництва і стримує його;
- визначає обсяги витрат на соціальний і економічний розвиток суспільства
Регулююча
Підфункції податків
Реалізується в процесі оподаткування та визначає раціональний, збалансований характер податкової системи, її відповідність поставленим цілям.
Контрольна
Пов’язана із первинним і вторинним розподілом ВВП і національного доходу.
Розподільча
Підтримує соціальну рівновагу між окремими групами платників податків.
Соціальна
2. Елементи податку, види податкових ставок
Елементи податку
ЕЛЕМЕНТИ ПОДАТКУ
Одиниця оподаткування
Суб’єкт оподаткування
Метод податкового
обліку
Порядок подання податкової звітності
Об’єкт оподаткування
Податкова ставка
Джерело податку
Податкова база
Податковий період
Оклад (квота)
Податкова пільга
Порядок сплати
До основних елементів податку відносять
Суб'єкт податку – учасник процесу справляння податку (платник, держава, державні органи).
Об’єкт оподаткування – явище, предмет чи процес, внаслідок наявності яких сплачується податок.
Є два підходи до оцінки об’єкту:
- кількісний і натуральний;
- грошовий.
База оподаткування – законодавчо закріплена частина доходів чи майна платника податків (за вирахуванням пільг), яка враховується при розрахунку суми податку. Податкова база – це кількісний вимір об'єкта оподаткування.
Податковий період строк, протягом якого завершується період формування податкової бази, остаточно визначається розмів податкового зобов'язання.
Порядок сплати податку - методи, строки та засоби сплати податку в державі, які залежать від принципів побудови податкової системи.
Поряд з порядком сплати податку важливе місце займає такий елемент як податковий звіт - документ, що подається до податкової інспекції із звітними даними про розрахунки з бюджетом.
Метод податкового обліку - метод, що використовується для визначення моменту виникнення окремих складових податкових зобов’язань
Одиниця оподаткування - частина об'єкта оподаткування, стосовно якої відбувається встановлення нормативів і ставок обкладення, тобто та одиниця, яка покладається в основу виміру об'єкта оподаткування. Вона залежить від об'єкта оподаткування, виражається в грошовій або натуральній формі і має переважно розрахунковий характер. Наприклад, грошова одиниця для оподаткування прибутків та доходів, одиниця вимірювання площі для земельного податку.
Податкова ставка - законодавчо встановлений розмір податку або збору, виходячи із об’єкту або одиниці оподаткування.
Принципів при класифікації ставок податку може бути декілька. Зупинимося на найбільш важливих.
Отже, в залежності від податкового тиску (тягаря) на платника виокремлюють:
1. Базову (основну) ставку - ставка, яка не враховує особливостей чи виду діяльності платника, що або полегшує, або збільшує податковий тягар. Потрібно врахувати, що по деяких податкових платежах про базову податкову ставку можна говорити досить умовно в силу множинності ставок у цілому по даному податку (акцизний податок). При обчисленні одного і того ж податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок.
2. Знижена ставка – ставка оподаткування, яка визначена з урахуванням особливостей платника податків і видів його діяльності, форми і розміру одержуваних їм доходів і за розміром є нижчою за розмір базової (основної) ставки. Іноді подібні ставки можуть застосовуватися як податкові пільги.
3. Підвищена ставка – ставка оподаткування, яка визначена з урахуванням особливостей платника податків і виду його діяльності, форми і розміру одержуваних їм доходів та перевищує розмір базової (основної) ставки.
Класифікація податкових ставок
В залежності від формування стимулів для платника
Обмежуюча
Стимулююча
В залежності від податкового тиску (тягаря) на платника
В залежності від методу встановлення ставки податку
Відносна (відсоткова)
Абсолютна (тверда)
Підвищена
Знижена
Базова (основна)
Ставка податку
В залежності від методу встановлення існують наступні ставки податку:
1. Абсолюті (тверді) - ставки податку, при яких розмір податку у твердій фіксованій величині визначається на кожну одиницю оподатковування. Подібні ставки застосовуються в Україні досить рідко через перманентні інфляційні процеси. У тих випадках, коли використовуються абсолютні ставки, їхній перегляд відбувається досить часто.
2. Відносні - ставки податку, при яких розмір встановлюється у визначеному співвідношенні до одиниці обкладання.
Характеристика ставок податку пов’язана тісно з методами їх формування, що лежить в основі поділу ставок:
Джерело сплати податку - це той фонд, явище чи предмет, з якого сплачується податок. Джерелом можуть виступати:
Квота податку - це частка податку в доходах платника. В практиці оподаткування податкові квоти не встановлюються, а лише використовуються для аналізу характеристик рівня оподаткування.
Податкова пільга - це законодавчо встановлені винятки із загальних правил оподаткування, які надають платникові можливість зменшити суму податку (збору), що підлягає сплаті, або звільняють його від виконання окремих обов’язків та правил, пов’язаних з оподаткуванням. Результатом застосування пільг може бути як повне або часткове зменшення суми податкових зобов’язань платника, так і поліпшення фінансових показників його діяльності без зміни суми податку (збору), яка підлягає сплаті до бюджету.
Порядок подання податкової звітності (порядок сплати податку) – це методи, строки та засоби подання звітності до податкових органів та сплати податку в державі, які залежать від принципів побудови податкової системи.
3. Класифікація податків, їх ознаки
Об’єднання податків у систему передбачає можливість їх класифікації, що дозволяє краще з’ясувати сутність цієї категорії. Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу.
Класифікація податків
Ознаки класифікації податків
По відношенню до джерела сплати:
- податки, що включаються у витрати та собівартість;
- податки, що включаються в ціну товару;
- податки, що сплачуються з прибутку або капіталу.
За способом зарахування податкових надходжень:
- закріплені;
- регулюючі.
За суб'єктом оподаткування:
- податки з юридичних осіб;
- податки з фізичних осіб;
- змішані.
За способом стягнення:
- розкладні податки;
- окладні (квотарні) податки;
За економічним змістом об'єкта оподаткування:
- податки па доходи;
- податки на споживання;
- податки на майно.
В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки:
- загальнодержавні податки;
- місцеві податки і збори.
За формою оподаткування:
- прямі податки;
- непрямі податки.
Отже, за формою оподаткування податки поділяють на:
- прямі податки - обов’язкові платежі, які напряму сплачуються платником до бюджету держави в залежності від розміру об’єкта оподаткування. Причому сплата такого податку призводить до вартісного зменшення об'єкта оподаткування (податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, плата за землю, фіксований сільськогосподарський податок);
- непрямі податки - обов’язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об’єкта оподаткування, а збільшує ціну товару (податок на додану вартість, акцизний податок, мито).
Поділ податків на прямі і непрямі пов'язують з методом їх встановлення. Прямі податки безпосередньо пов'язані з характеристиками платника: ними обкладаються юридичні та фізичні особи, а також їх доходи; а непрямі - з діяльністю, якою займається платник податків, тому ними обкладаються ресурси, види діяльності, товари та послуги. У той же час існує принципова відмінність прямих податків, які орієнтовані на обкладення доходів підприємництва чи населення, від непрямих, які спрямовані на кінцеве споживання.
Як прямі, так і непрямі податки мають свої характерні особливості. Прямі податки:
З цього випливає, що прямі податки - це податки, які стягуються внаслідок придбання і накопичення матеріальних благ та залежать від масштабів об'єкта оподаткування. Вони розподіляють податковий тягар так, що ті, хто має вищі доходи, платять більше.
Непрямі податки:
- сплачує одна особа, а несе інша;
- включаються у ціну тільки на стадії реалізації як надбавка до ціни товару;
- стягуються за тарифами;
- стягуються зі споживання цінностей.
Отже, непрямі податки - це податки, які не залежать від доходів або майна окремого платника, а визначаються розміром споживання. Непрямі податки включаються до ціни як надбавка (або складова), і їх сплачує кінцевий споживач. Більшою мірою їх сплачують платники, які більше споживають, тобто ті, які мають більші доходи.
За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяють на:
- податки на доходи - обов’язкові платежі, які справляються з чистого доходу з юридичних та фізичних осіб в момент його отримання. Безпосередніми об’єктами оподаткування є прибуток чи валовий доход підприємства, заробітна плата та інші доходи громадян;
- податки на споживання - обов’язкові платежі, які справляються в процесі споживання товарів, робіт та послуг, причому їх сплата залежить не від результатів фінансово-господарської діяльності, а від розміру споживання. Вони справляються у вигляді непрямих податків;
- податки на майно - обов’язкові платежі, які справляються внаслідок наявності конкретного виду майна, що перебуває в приватній, колективній та державній формах власності (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, плата за землю).
В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, податки поділяють на:
- загальнодержавні податки - обов’язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов’язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевих бюджетів;
- місцеві податки – обов’язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов’язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території. Місцеві податки надходять виключно до місцевих бюджетів.
За способом стягнення податкових зобов'язань податки поділяють:
- розкладні (розкладкові) податки - обов'язкові платежі, які визначаються як розподілення загальної суми на певну кількість платників (подушні податки). Такі податки широко використовувалися на ранній стадії розвитку оподаткування. їхній розмір визначали, виходячи з потреби здійснити конкретні витрати: викупити короля з полону, побудувати захисну стіну тощо. Суми витрат розподілялися між платниками - на кожного платника припадала конкретна сума податку. В теперішній час розкладні податки використовуються рідко, в основному в місцевому оподаткуванні;
- окладні (квотарні, дольові, кількісні) податки - обов’язкові платежі, які справляються за певними ставками від чітко визначеного об’єкту оподаткування. Па відміну від розкладних, вони виходять не із потреби покриття витрат, а з можливості платника заплатити податок. Дані податки безпосередньо чи непрямо враховують майновий стан платника податку.
За способом зарахування податкових надходжень податки поділяють на:
- закріплені - обов’язкові платежі, які на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету (бюджетів);
- регулюючі - обов’язкові платежі, які можуть надходити до різних рівнів бюджетної системи (акцизний податок).
За суб’єктом оподаткування податки поділяють на:
- податки з юридичних осіб (податок на прибуток підприємств);
- податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб);
- змішані (плата за землю, екологічний податок).
4. Види прямих та непрямих податків, їх переваги та недоліки.
Ще здавна податки поділяли на прямі і непрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання податків на споживача товарів. Передбачається, що кінцевим платником прямих податків стає той, хто отримує дохід, володіє майном, а кінцевим платником непрямих податків – споживач товару, і тому їх називають податками на споживання.
Однак, критерії перекладання податку на споживача для признання його прямим чи непрямим пізніше був признаний неточним, оскільки при відповідних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції чи послуг через механізм росту цін, а прямі податки, навпаки, не завжди повністю перекладаються на споживача, якщо попит на реалізовані товари є досить еластичним і обсяг реалізації зменшується при підвищенні цін. Тому для розподілу податків на прямі і непрямі перестали використовувати критерій пропозиції.
В даний час всі подоходні і майнові податки (в т.ч. на дарування, спадщину, купівлю-продаж цінних паперів і т.ін.) відносяться до прямих, а всі податки на споживання – до непрямих.
Таким чином, прямі податки встановлюються безпосередньо для платників, їх розмір залежить від масштабу об'єкта оподаткування.
Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тиску, при якому більше платять ті члени суспільства, які мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважають справедливим.
У промислово розвинутих країнах частка прямих податків достатньо висока. В 90-х роках ХХ ст. в США вона становила – 91,1%, в Японії – 71,2%, у ФРН – 44,1%.
Однак форма прямого оподаткування вимагає складного механізму справляння податків; виникають проблеми обліку оподаткування і ухилення від сплати. Тому, не дивлячись на справедливість прямих податків, податкова система не може обмежитись тільки ними.
Оскільки непрямі податки включаються в ціну товарів і послуг, то їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Основним недоліком непрямих податків вважають обернено пропорційну залежність від платоспроможності споживачів. Внаслідок цієї властивості непряме оподаткування товарів масового споживання лягає важким тягарем на населення з низькими доходами, оскільки більша частина його доходів витрачається на придбання продуктів харчування та інших товарів першої необхідності.
Так як структура споживання у різних верств населення значно відрізняється, принцип справедливого оподаткування може бути реалізований через диференційований підхід до встановлення непрямих податків на окремі товари, роботи чи послуги. Однак такий підхід приведе до того, що встановляться більш високі податки тільки на товари першої необхідності і розкошу, що звузить сферу непрямого оподаткування і скоротить поступлення в бюджет. Тим часом навіть невисокий рівень непрямого оподаткування товарів щоденного користування забезпечить державі стабільні доходи.
Непрямі податки досить широко використовуються у всьому світі, оскільки при відносно простому механізмі справляння вони забезпечують стійкі поступлення в бюджет. Крім того, вони легше сприймаються психологічно, ніж прямі, тому що платяться непомітно для споживачів і немає безпосереднього зв'язку між сплатою податку і усвідомлення цього (табл. 1).
Таблиця 1
|
Показник |
Непрямі податки |
Прямі податки |
|
Складність визначення податкового зобов'язання |
Відносно прості розрахунки |
Відносно складні розрахунки |
|
Реакція платників податків на обкладання податками |
Стійкі поступлення в бюджет поза прямою залежністю від динаміки доходів |
Відносно нестійкі поступлення в бюджет, зумовлені динамікою доходів підприємств і громадян |
|
Характер оподаткування |
Відносно регресивне |
Відносно прогресивне |
|
Можливість перекладання податків |
Велика |
Менша |
Таблиця 2
Види податків і зборів, передбачених податковою системою України
|
Загальнодержавні податки та збори, інші обов'язкові платежі |
Місцеві податки і збори |
|
Оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності |
|
|
1 |
2 |
|
1. Податок на додану вартість 2. Акцизний податок 3. Податок на прибуток підприємства 4. Податок на доходи фізичних осіб 5. Плата за землю 6. Збір на першу реєстрацію транспортних засобів 7. Екологічний податок 8. Тощо (Ст. 9 ПКУ) |
1. Єдиний податок 2. Податок на нерухоме майно 3. Збір на провадження деяких видів підприємницької діяльності 4. Збір за місце паркування транспортних засобів 5. Туристичний збір |
5. Роль податків у фіскальній політиці держави.
В кожній країні існує необхідність виконання суспільних задач, у виконанні яких бере участь держава. Держава вирішує ці задачі за допомогою фіскальної політики.
Фіскальна політика (від лат. фіск «fisc» імператорська казна) - це маніпулювання державним бюджетом з метою виконання державою своїх функцій.
Фіскальна політика виявляє себе у системі форм і методів мобілізації фін. ресурсів держави, їх розподілі, а також у фінансовому законодавстві.
Складовими частинами фіскальної політики держави є:
Дискреційна фіскальна політика передбачає проведення урядом, спрямованих на забезпечення повної зайнятості та виробництва не інфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому. Ріст/зниження державних витрат збільшує/зменшує сукупний попит. Ріст/зниження податків зменшує/збільшує прибуток, що веде до зниження/збільшення сукупного попиту, зайнятості, і випуск продукту падає/зростає;
Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори – механізм ринкової економіки, що не залежать від держави і згладжують спади і підйоми в економіці, або це механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Дія автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і процентних ставок. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відбивається на розмірі циклічного дефіциту/профіциту бюджету.
Основні автоматичні стабілізатори:
Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу призводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду. Розглянемо механізм дії автоматичних стабілізаторів економіки.
У фазі циклічного підйому доход зростає і тому податкові відрахування автоматично зростають, податковий мультиплікатор зменшується, а трансфертні платежі з бюджету автоматично знижуються. Це зменшує особисті доходи, скорочує видатки на споживання і сукупний попит в цілому. У підсумку бюджетний надлишок зростає, а надмірне розширення економіки й інфляція стримуюча.
У фазі циклічного спаду сукупний доход, навпаки, знижуються. Вмонтована стабільність виникає тому що в реальності податку система забезпечує вилучення такого чистого податку (чистий податок дорівнює загальній величині податку за відрахуванням трансфертних платежів і субсидій), який змінюється пропорційно величині чистого внутрішнього продукту (ЧВП). Майже всі податки дадуть ріст податкових надходжень зі зростанням ЧВП. Зокрема, оподаткування фізичних осіб за прогресивними ставками зі зростанням ЧВП дає більші, ніж пропорційні, прирости податкових надходжень. Більше того, ті зростанням ЧВП і зростанням обсягу закупівель товарів і послуг будуть збільшуватися надходження від податку на прибуток підприємств. ПДВ тощо. І, аналогічно, збільшується величина податків, якими оподатковується заробітна плата як результат того, що в ході економічного піднесення створюються нові робочі місця. Навпаки, у випадку падіння ЧВП податкові надходження від всіх цих джерел будуть падати. Трансферті платежі (або «негативні податки») мають прямо і протилежну поведінку. Виплати по безробіттю, по бідності, субсидії фермерам - всі вони скорочуються під час економічного піднесення і зростають під час спаду виробництва.
Проблема виникає тоді, коли економічна ситуація в країні поєднує у собі економічний спад з інфляцією. У такому випадку необхідно одночасно вживати як стимулюючі, так і стримуючі фіскальні інструменти. Тобто маніпулювання державним бюджетом має стати таким, щоб воно ініціювало розвиток господарства без виливу чи зростання цін. Суб’єкти, на яких спрямовані фіскальні дії, повинні мати впевненість щодо основних фіскальних дій держави, виражених через систему інструментів податкового регулювання. Особливо, кати суб’єкт не мають достатньої кількості нагромаджень минулих періодів для самоорганізації своїх дій.
Разом з тим, зниження державних видатків являє собою достатньо важкий процес, оскільки в даному випадку зачіпаються соціальні інтереси широких мас населення. Крім того, при цьому знижуються державні інвестиційні видатки, які сприяють прискоренню економічного зростання, що призводить до довгострокової соціальної нестабільності, яка паралізує діяльність народного господарства.
Отже, податки як елемент фіскальної політики є вагомим важелем впливу на формування бюджетних ресурсів держави. Крім того, використовуючи податкові інструменти, держава може впливати не тільки на розмір бюджетного дефіциту, але й регулювати рівень економічного зростання країни в цілому, забезпечуючи при цьому добробут кожного громадянина.
6. Податкова система: її суть, склад і структура. Принципи побудови.
При визначенні податкової системи важливо розмежувати два підходи до її розуміння. ІІо-перше, податкова система - це сукупність, податків і податкових платежів, які законодавчо закріплені в державі По-друге, податкової система включають в себе механізми нарахування сплати податків та організації контролю і відповідальності за порушення податкового законодавства.
Отже, не можна ототожнювати поняття «податкова система» з поняттями «система оподаткування» і «система податків і зборів», які є її складовими
Таким чином:
- система податків і зборів - це сукупність встановлених чинним законодавством держави податків і зборів;
- система оподаткування - це сукупність встановлених чинним
законодавством держави податків і зборів, а також механізмів і способів їх розрахунку і сплати до бюджету та інших державних цільових фондів:
- податкова система — це сукупність встановлених чинним законодавством держави податків і зборів: механізмів і способів їх розрахунку та сплати, а також суб’єктів податкової роботи, які забезпечують адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету та інших державних цільових фондів.
Зміст і структура податкової системи визначаються податковою політикою, що е виключним правом держави, яка проводить її самостійно, відповідно до завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, принципи, форми і методи оподаткування, обов’язки і відповідальність, які с основними складовими податкової системи, держава ставить єдині вимоги до ефективного господарювання в державі.
Важливою складовою податкової системи є принципи іі побудови, які розробляються, виходячи із загальних принципів оподаткування, вироблених фіскальною теорією і практикою. Основні принципи податкової системи визначені ст. 4 Податкового кодексу
Принципи податкової системи України
Принципи податкової системи України
Загальність оподаткування
Рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації
Невідворотність настання відповідальності у разі порушення податкового законодавства
Презумпція правомірності рішень платника податку
Фіскальна достатність
Соціальна справедливість
Економічність оподаткування
Нейтральність оподаткування
Стабільність
Рівномірність та зручність сплати
Єдиний підхід до встановлення податків та зборів
Ст. 9 Податкового кодекс України визначено наступний перелік загальнодержавних податків та зборів:
5. Збір за першу реєстрацію транспортного засобу
6. Екологічний податок.
7. Рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів
магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопровадами транзитне транспортування трубопроводами природного газу аміаку територією України.
8. Рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат
видобуваються в Україні.
9. Плата за користування надрами.
10. Плата за землю.
11. Збір за користування радіочастотним ресурсом України.
12. Збір за спеціальне використання води.
13. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів.
14. Фіксований сільськогосподарський податок.
15. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.
16. Мито.
17. Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками.
18. Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
Ст. 10 Податкового кодексу У країни встановлено, що до місцевих податків в Україні відносять:
1. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
2. Єдиний податок.
До місцевих зборів в Україні належать:
1. Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.
2. Збір за місця для паркування транспортних засобів.
3. Туристичний збір.
Сучасні податкові системи мають досить складну структуру, включає в себе різні види податків. Різновидність форм пов’язана з бажанням врахувати розбіжності в платоспроможності платників податків, зробити оподаткування в цілому легшим, відобразити різноманітність форм доходів.
7. Вплив податкової системи на економічне зростання.
Дослідження впливу оподаткування на господарську діяльність посідає значне місце у світовій науковій думці.
Сучасна податкова система має бути орієнтована на досягнення балансу інтересів держави та платників податків. Тільки за таких умов податки сприятимуть економічному зростанню та одночасно забезпечуватимуть добробут кожного громадянина.
Існує певна різниця між оптимальною побудовою податкової системи з точки зору держави та позиції и громадян, а також підприємницьких структур, набуває актуальності проблема гармонізації цих інтересів, що одночасно і відрізняються, і сполучаються. І різниця і спільність інтересів мають своїм джерелом посередницьку роль між добробутом і достатком кожного інваліда , з одного боку та загальнодержавними інтересами – з іншого.
З позиції держави ідеальною є держава Левіафан Теорія Левіафан-оподаткування була розроблена ДЖ Бреннаном та Дж. Б’юкененом. Основна сутність теорії полягає у максималізації за будь-яку ціну надходжень до бюджету. Уряд такої держави нічім обмежений у досягненні зазначеної мети а тому максимально використовує наявну податкову базу.
Вихідними положенням цієї теорії є те, що в умовах держави максимізує добробут суспільства, розширення податкової бази дозволяє знизити податкову ставку, а отже, й рівень оподаткування громадян. Натомість в умовах Левіафан-держави таке розширену спонукає до підвищення податкового тягаря.
Внаслідок нього громадяни Левіафан-держави виявляються не зацікавленими в розширенні податкової бази. їх інтересам більшою мірою відповідає оподаткування одного, а не декількох товарів, оскільки кожне з джерел оподаткування буде максимально експлуатуватися.
Правила оптимального оподаткування не можуть бути орієнтиром при визначенні податкової політики Левіафан-уряду, оскільки існує висока ймовірність зловживання цими правилами з метою максимізації податкових надходжень. Найсприятливіші умови для обмеження податкової влади уряду існують за прямої демократи, коли рішення з питань доходів і видатків бюджету ухвалюються самими платниками податків і споживачами суспільних благ. Така можливість пов’язана з політичною конкуренцією за голоси виборців, в ході якої політики намагаються задовольнити інтереси найбільшого їх числа, оскільки від цього залежатиме перемога конкретної політичної сили чи окрема політика на виборах.
Держава може, наприклад, встановити одну ставку податку для некваліфікованих робочих (t4), а іншу - для кваліфікованих (t8) з метою максимізації суми корисності. Якщо держава повинна отримати фіксовану суму податкових надходжень з цих двох груп, то необхідно встановлювати такі ставки податку, щоб втрата корисності при збільшенні доходу держави (за рахунок підвищення ставок податку) для однієї групи дорівнювала корисності при збільшення доходів держави за рахунок оподаткування другої групи.
Ставки податку повинні бути встановлені так, щоб збільшення чистих втрат від додаткової одиниці податку було однаковим дія кожного товару. Якщо збільшення додаткового тягаря на додаткову одиницю податку було більшим для одного товару, ніж для іншого, то шляхом регулювання ставки податку так, щоб однією умовною одиницею менше обкладався один товар і, відповідно, на таку ж саму суму більше - другий, можна досягти скорочення загального додаткового тягаря.
За якими ставками оподатковуються різні групи товарів залежить від тих податків, які запроваджує держава. Якщо держава впроваджує оптимальний податок на доходи фізичних осіб, то за таких умов не
повинні вводитися непрямі податки.
При переході до ринкової економіки відбулося зародження нового пострадянського світогляду на роль податкової системи в державі, але під впливом особливостей державного регулювання в колишньому СРСР. Завдяки тому, що у вітчизняної науки з'явилися можливості застосовувати принципи оподаткування, обґрунтовані в роботах всесвітньовідомих економістів, були переглянуті підходи до визначення критеріїв ефективності податкової системи. Визначилася її основна мета - побудова соціально орієнтованої конкурентоспроможної ринкової економіки та інтеграція в європейську спільноту.
8. Податкова політика: поняття та її напрями
Історія розвитку оподаткування свідчить, що податки можуть бути не тільки джерелом поповнення бюджетів, але і інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів. Свідоме використання податків для досягнення відповідних цілей проходить в рамках податкової політики.
Податкова політика – це діяльність держави у сфері встановлення, правового регулювання та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення державної маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаданню господарської активності, створенню сприятливої кон'юктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорції у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування справляє значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.
Із проголошенням незалежності Україна стала на шлях самостійного розвитку з метою побудови ефективної соціально орієнтованої ринкової економіки. Це був період становлення податкової системи, в основу якої покладено класичну схему податків, характерну для країн з розвинутою ринковою економікою. Застосування такої класичної системи в умовах перехідного періоду України призвело до виникнення низки суттєвих проблем:
Зумовлюється це тим, що акцент у податковій політиці зроблено на фіскальній функції, а її регулююча та стимулююча роль фактично зведена нанівець. Тому проблема побудови ефективної податкової системи залишилась однією з найактуальніших у процесі становлення ринкових відносин і закладання підвалин для економічного зростання України.
Податкова політика направлена на вирішення поставлених перед суспільством завдань, серед яких виділяють довгострокові і короткострокові. Перед урядами розвинутих країн постають такі довгострокові цілі: економічне зростання, максимальний рівень зайнятості і благополуччя населення. Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути поповнення до внутрішнього валового продукту, стимулювання інвестиційної діяльності.
Важливою характеристикою податкової політики держави є рівень податкового навантаження (тиску) на платника податків.
Податкове навантаження в країнах-членах організації економічної співдружності і розвитку коливається від 52% в Швеції до 30% в США і Туреччині. В основній групі країн воно складає 40-50%. Спостерігається тенденція до збільшення податкового тиску, що пояснюється інтеграційними процесами в Європі, які передбачають вирівнювання умов господарювання, в тому числі оподаткування.
Сьогодні в Україні альтернативи суттєвому зниженню податкового тягаря немає. На шляху реалізації такої політики стоять наступні проблеми:
Крім того, ми дотримуємося думки, що економічне зростання не обов’язково відбувається в умовах зниження податкового навантаження. В умовах неконкурентоспроможної економіки та відсутності механізмів її створення зниження податкового тягаря – надзвичайно обмежений метод короткої дії, що не дає довгострокових результатів. Слід також врахувати масштаби збитковості, а для збиткових підприємств будь-яка ставка оподаткування є високою.
Наріжна проблема створення концепції податкової політики в Україні набула актуальності не тільки через проблеми економічного і фінансового характеру. Сімдесятирічний тоталітарний режим спотворив психіку людини, а тому реформи не можна обмежити лиже матеріальною сферою, потрібно також врахувати процеси ґрунтовної зміни ментальності громадян і, найголовніше, їхнє ставлення до змін, яких не можливо уникнути в економічній стратегії держави.
Економічна політика держави реалізується шляхом взаємодії державного бюджету і ринкових регуляторів. Держава формує регулюючий вплив на економічну діяльність за допомогою системи оподаткування і податкових пільг, субсидій і субвенцій, державних інвестицій і процентних ставок.
Однією з основ макроекономічної політики будь-якої країни є податкова політика, яка має здатність впливати на сукупний попит. Рішення уряду підвищити процентні ставки призводить до скорочення витрат приватного сектора інвестицій. Падіння рівня інвестиційних витрат веде до того, що податкова політика може скоротити норму накопичення. Таким чином, проходить ефект зміщення, який має місце в тому випадку, коли виникає бюджетний дефіцит, і уряд змушений збільшувати борги для покриття своїх видатків. Ріст державних податків підвищує сукупність попит і призводить до того, що набирає сили тенденцій до збільшення виробництва. Однак ріст виробництва підвищує процентну ставку на ринку активів і тим самим пом’якшує вплив податкової політики на виробництво.
Податкова політика є найбільш ефективною при стабільному обмінному курсі і стійкому русі капіталів.
При аналізі податкової політики країни, велику увагу приділяють структурі оподаткування. В країнах з низькими доходами структура оподаткування виглядає наступним чином:
Надзвичайно важливою умовою ефективності податкової політики є її стабільність і передбачуваність, що, з одного боку, викликає в усіх суб’єктів господарювання стабільний інтерес до перспективної фінансової політики, а з другого - забезпечує високий рівень роботи податкової служби на основі розроблюваних нормативно-правових актів із питань оподаткування та освоєння механізмів стягнення того чи іншого податку.
Історія сучасної податкової системи України починає свій відлік від 25 червня 1991 року з прийняття Закону України «Про систему оподаткування», в якому закладені основні її домінанти. Дотримання основних принципів оподаткування важливе для ефективної реалізації податкової політики й сьогодні створення оптимально справедливої та економічно виправданої системи оподаткування в найближчому майбутньому.
Визначальний вплив на структуру податкової системи має політичний устрій держави. Відповідно до того, чи є країна унітарною, чи федеративною, відтворюється структура податкової системи. Держава не може виконувати покладених на неї функцій без фінансових ресурсів, тому система розподілу бюджету різних рівнів має бути адекватною системі делегування влади.
Проблема формування ефективної податкової політики – одна з найактуальніших у період становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки у міжнародний ринок. Її розв’язання має здійснюватись шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як наявної в Україні законодавчої бази, так і здобутого у світі досвіду у сфері оподаткування, у напрямі у напрямі запровадження такої податкової політики, яка гарантувала б або хоча б не гальмувала розвитку економіки.
На відміну від країн з низькими доходами, як Україна, в промислово розвинутих країнах основним джерелом надходжень є податки з приватних осіб і податки, які утримуються відповідно до програми соціального страхування.
Векторами макроекономічної ефективності податкової політики є:
а) можливість податкової політики збільшити джерела доходів.
Збільшення суми надходжень може бути за рахунок автоматичних або дискреційних змін. До автоматичних відносять підвищення сум надходжень, викликаних розширенням податкової бази. Дискреційний ріст надходжень є результатом змін в податковій системі, таких як перегляд податкових ставок, введення нових податків тощо.
Система, яка забезпечує податкові надходження при обмеженій кількості податків і ставок, може значно знизити адміністративні витрати і витрати на забезпечення дотримання законодавства;
б) здатність податкової політики визначати прийнятну податкову базу.
Широка податкова база дає можливість забезпечити і податкові надходження при відносно низьких податкових ставках. При значному звуженні податкової бази необхідні більш високі ставки для того, щоби забезпечити відповідні податкові надходження. В результаті цього зростає ймовірність ухилення від сплати податків;
в) направленість політики податків на мінімізацію затрат на їх сплату.
Для того,щоб не було затримок, викликаних заборгованістю по патентах, необхідно використовувати штрафні санкції;
г) нейтральність податкової політики відносно стимулів.
Податкова система повинна забезпечувати фінансування державної діяльності при мінімальних затратах, а також при мінімальних порушеннях характеру виробництва.
До економічної діяльності, яка є найбільш прибутковою для сплати податків, не потрібно втрачати інтерес і після їх сплати.
Таким чином, податкова політика як складова економічної політики базується на діяльності держави у сфері запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Кожна конкретна податкова система, тобто сукупність податків, зборів (обов’язкових платежів) у взаємозв’язку і взаємодії із платниками й органами контролю, є відображенням податкової політики, що проводиться державою і критеріями її ефективності.
9. Міністерство доходів і зборів, його склад та структура(ДПС).
Надійна податкова система передбачає наявність високоорганізованої, забезпеченої кадрами і необхідною технікою податкової служби - сукупності державних органів, які здійснюють адміністрування податків і податкових платежів, а також організовують і контролюють їх надходження до бюджету та державних цільових фондів.
Відповідно до Закону України «Про Державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 p. № 509-ХІІ зі змінами і доповненнями від 02.12.2010р. органи ДПС - це єдина система контролю за дотриманням податкового і валютного законодавства, правильністю розрахунку, повнотою і своєчасністю внесення до відповідного бюджету податків, зборів та інших обов’язкових платежів, а також неподаткових доходів, встановлених законодавством України.
Завданнями органів Міністерства доходів і зборів є:
Функціонування органів Міністерства доходів і зборів ґрунтується на певних принципах, а саме:
- етичні правила поведінки керівника контролюючих органів.
Розглядаючи процес становлення і розвитку Державної податкової служби України можна виділити три основні етапи.
Перший етап охоплює період з моменту заснування податкової служби у 1990 р. і до початку її реформування у 1996 р. Вітчизняну податкову службу утворено ще за часів існування Радянського Союзу згідно із Законом Української РСР від 04.12.1990 р. № 509 «Про державну податкову службу в Українській РСР».
Державна податкова служба в Українській РСР була створена при Раді Міністрів Української РСР у складі Головної державної податкової інспекції і державних податкових інспекцій в областях та містах з районним поділом, у районах, районах у містах, містах без районного поділу.
Другий етап розпочався з прийняттям рішення про реорганізацію податкових органів у 1996 р. і підсумований закріпленням результатів реформи податкової служби внесенням 5 лютого 1998 р. відповідних змін до Закону України «Про державну податкову службу в Україні».
Важливим етапом розвитку податкової служби країні стало прийняття Указу Президента України «Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій» від 22.08.1996 р. №760/96, яким встановлено, що Державна податкова адміністрація (ДНА) України є центральним органом виконавчої влади, а податкові адміністрації в областях, районах, містах і районах у містах - самостійними одиницями, які не входять до складу місцевих державних адміністрацій.
В жовтні 1996 р. у складі ДПА України створено податкову поліцію, яка з лютого 1998 р, почала називатися податковою міліцією.
В такому вигляді вітчизняна податкова служба існувала більше десяти років, до періоду реформування податкової системи України у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України.
Третій етап розвитку державної податкової служби в Україні почався наприкінці 2010 року і ознаменувався прийняттям Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 р. №1085, у зв’язку з чим Державну податкову адміністрацію України реорганізовано в Державну податкову службу України. Процес реорганізації законодавчо закріплено Указом Президента України «Про Положення про Державну податкову службу України» від 12.05.2011 р. № 584/2011, згідно з яким до системи органів ДПС України належать: центральний апарат та територіальні органи ДПС в АР Крим, мм. Києві та Севастополі, областях, округах (на два і більше регіони), державні податкові інспекції у районах, містах (крім мм. Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні, об'єднані та спеціалізовані державні податкові інспекції.
Таким чином, в Україні створено трьохрівневу структуру державної податкової служби.
Міністерство доходів і зборів України є центральним органом виконавчої влади. Її очолює міністр, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра фінансів, та звільняє з посади Президент України.
Міністр має двох заступників, у тому числі одного першого, яких призначає на посади Президент України за поданнями Прем’єр-міністра України, внесеними на підставі пропозицій міністра доходів і зборів України, погоджених із Міністром фінансів та звільняє з посад Президент України
Структура Міністерства доходів і зборів України (ДПС)
Структура Міністерства доходів і зборів України
Вища ланка
Податкова служба України
Митна служба України
Головне управління Міністерства доходів і зборів в АР Крим, у м. Києві та Севастополі
Головне управління Міністерства доходів і зборів в областях
Середня ланка
Низова ланка
ДПІ головного управління Міністерства доходів і зборів в районах, містах, районах у містах, об’єднанні ті міжрайонні
Територіальні контролюючі органи в АР Крим, областях, м. Києві та Севастополі очолюють голови, які призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням міністра доходів і зборів України.
Територіальні контролюючі органи в АР Крим, областях, м. Києві та Севастополі підпорядковується центральному апарату Міндоходів.
Первинна ланка Міндоходів - Державна податкова інспекція (ДПІ) - безпосередньо виконує податкову роботу.
З метою оптимізації структури податкових органів та максимального задоволення потреб платників податків, у складі Міністерства доходів і зборів України можуть утворюватися спеціалізовані державні податкові інспекції (СДПІ), міжрайонні державні податкові інспекції (МДПІ) та об’єднані державні податкові інспекції (ОДПІ).
Шляхом об'єднання державних податкових інспекцій, які здійснюють контроль за незначною кількістю платників податків, можуть утворюватися МДПІ (за територіальною ознакою об’єднують два і більше райони) і ОДНІ (за територіальною ознакою, як правило, об’єднують місто та район).
ДПІ у районах, містах (крім мм. Києва та Севастополя), районах у містах, СДПІ, МДПІ та ОДПІ підпорядковуються відповідним територіальним органам головного управління Міндоходів в АР Крим, областях, м. Києві та Севастополі.
10. Права і обов’язки посадових осіб органів Міністерства доходів і зборів (ДПС)
Ст. 20 Податкового кодексу України визначено, що органи Міндоходів мають право:
1. Запрошувати платників податків для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються не пізніше, ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків.
2. Під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків копії документів (засвідчені підписом та скріплені печаткою ..(за наявності)), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства.
3. Одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України, комерційних банків та інших фінансових установ довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках.
4. Проводити перевірки платників податків (крім Нацбанку України).
5. Вимагати від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів.
6. Отримувати безоплатно від платників податків інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом та скріплені печаткою (за наявності)) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки, фінансову та статистичну звітність.
7. Під час проведення перевірок вимагати надання копій первинних документів (засвідчених підписом та скріплених печаткою (за наявності)), які свідчать про порушення податкового законодавства.
8. Під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність.
9. Проводити контрольні розрахункові операції до початку перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення готівкових розрахунків та застосування РРО. Товари, які було отримано посадовими особами органів Міндоходів під час проведення контрольної розрахункової операції, підлягають поверненню платнику податків у непошкодженому вигляді. У разі неможливості повернення такого товару відшкодування витрат здійснюється відповідно до законодавства з питань захисту прав споживачів.
10. Під час проведення перевірок вимагати від платника податків:
надання повноважних осіб для спільного з представниками органів ДПС зняття показань внутрішніх та зовнішніх лічильників, якими обладнані технічні пристрої, що використовуються у процесі провадження ним діяльності
11. Звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.
12. Звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на його банківських рахунках (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного соціального внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов'язань) у разі недопущення посадових осіб органів Міндоходів до обстеження територій та приміщень.
13. Звертатися до суду, у разі якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків шляхом накладення арешту на його кошти, та зобов'язання платника виконати вимоги податкового керуючого.
14. Звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти платника податків у разі, якщо у платника, який має податковий борг, відсутнє майно або його балансова вартість менша суми податкового боргу, або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
15. Звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках на суму боргу або його частини.
16. Звертатися до суду щодо стягнення з дебіторів платника податків, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи Міндоходів, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків.
17. Складати стосовно платників податків протоколи про адміністративні правопорушення.
18. Виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення
19. У випадках виявлення порушення вимог податкового законодавства надсилати платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів.
20. Вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, припинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів Міндоходів, усунення виявлених порушень податкового законодавства та контролювати виконання вимог посадових осіб органів ДПС.
21. Користуватися у службових справах засобами зв'язку, які належать платникам податків, з їх дозволу або дозволу посадових осіб таких платників.
22. Залучати, у разі необхідності, фахівців, експертів та перекладачів.
24. Визначати суми податкових та грошових зобов'язань платників.
25. Застосовувати до платників податків фінансові санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та податкового боргу.
26. Здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявності свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємництва, ліцензій, торгових патентів.
27. Здійснювати інші заходи в рамках виконання завдань, покладених на органи ДПС України.
Права органів Міндоходів можна розмежувати.
на два блоки:
а) права, які надаються посадовим особам податкових органів;
б) права, які надаються головам Головного управління Міндоходів в областях, м. Києві та Севастополі, начальникам державних податкових інспекцій та їх заступникам.
Підставою розмежування на такі блоки прав є режим реалізації повноважень контролюючих органів: безпосередньо при здійсненні податкового контролю, з’ясуванні різних обставин під час спілкування з платником (реалізується в діях посадових осіб) та реалізація представницьких функцій у діяльності органів Міндоходів, коли права цих органів виходять за межі відносин з платником або коли податковими органами реалізуються примусові заходи.
11. Основи та організація податкової роботи
Податкова робота - це діяльність держави, її органів, а також платників податків в процесі правового регламентування, нарахування, сплати та зарахування податків і податкових платежів, а також контролю за своєчасністю та повнотою їх надходження до бюджету.
Суб’єктами податкової роботи в Україні виступають:
Податкова робота включає в себе такі основні елементи:
Суспільні відносини, які виникають при сплаті податків та інших податкових платежів і врегульовані нормами фінансового, адміністративного, цивільного та кримінального права, є податковими правовідносинами.
З такого визначення випливає, що в процесі справляння та адміністрування податків, податкових платежів і зборів виникають суспільні відносини між державою, державними органами і платниками податків, тобто податкові відносини.
Основою податкової роботи є правове регламентування порядку встановлення і справляння податків і зборів. Функцію прийняття законодавчих актів в податковій сфері здійснюють вищі органи державної влади. Підготовкою законопроектів з питань оподаткування в Україні займаються Кабінет Міністрів України та Міністерство доходів і зборів (Державна податкова служба України), приймає закони Верховна Рада України.
Податкове законодавство України складається з Конституції
України; Податкового кодексу України; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частіші регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання Податкового кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради АР Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері оподаткування, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Податковий кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; з банків, на які поширюються норми розділу V Закону України «Про банки і банківську діяльність»; погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
На основі прийнятих законів органи виконавчої влади розробляють інструктивно-методичну базу, яка забезпечує виконання законодавчих актів загальної та спеціальної дії в сфері оподаткування.
У сучасних умовах важлива роль у податковій роботі відводиться податковому консультуванню. З прийняттям Податкового кодексу питання податкового консультування набули особливої актуальності як для юридичних, так і для фізичних осіб.
Кожен платник податків, будь-який громадянин, особа без громадянства чи іноземець має право звернутись до контролюючих органів: податкової та митної служби України для отримання консультації з питань практичного застосування норм податкового права. Форма звернення в Податковому кодексі не визначена, тому копа може бути у письмовому вигляді, у формі усного звернення, у формі запиту через електронні засоби зв’язку тощо.
Ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податкова консультація - це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
За вибором податкова консультація надається у письмовій або усній формі. Податкова консультація не має юридичної сили. Письмова податкова консультація може застосовуватись платником податків у вирішенні податкових спорів. Податкова консультація з конкретного питання повинна бути оформлена відповідно до встановленого порядку документообігу.
Нормами Податкового кодексу визначено, що звернення щодо надання податкових консультацій може бути направлене як за місцем податкового обліку платника податку, так і до вищих інстанцій - обласних контролюючих органів, центрального органу Міндоходів або спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи.
Податковим та митним органам надано право надавати податкові консультації виключно в межах своєї компетенції, тобто з питань організації адміністрування податків та зборів, ведення податкової звітності, строків сплати, порядку обліку платників податків тощо.
Податкова консультація має виключно індивідуальний характер і може бути застосована виключно адресатом такої податкової консультації.
Відповідно до ст. 53 Податкового кодексу не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданої йому податкової консультації, тільки на підставі того, що у подальшому зміст податкової консультації було змінено або скасовано, чи надано нову податкову консультацію такому платнику податків.
Платник податків не може бути притягнутим до дисциплінарної, цивільної, адміністративної, кримінальної відповідальності у випадку, якщо порушення податкового законодавства було викликано правозастосуванням письмової податкової консультації. Однак, не передбачено звільнення платника податків від податкового зобов’язання, яке виникло після скасування, відміни, уточнення податкової консультації. У такому випадку платник податку зобов’язаний самостійно уточнити податкове зобов’язання та подати уточнюючі розрахунки до відповідного контролюючого органу, в іншому випадку такі розрахунки зобов’язаний провести контролюючий орган під час здійснення відповідних перевірок.
Платник податків має право на звернення до судових органів за захистом своїх прав та свобод. Якщо платник податків вважає, що письмова податкова консультація, надана контролюючим органом, суперечить чинному законодавству, створює перешкоди для здійснення його підприємницької діяльності, встановлює нові правові норми, які безпосередньо не передбачені в чинному податковому законодавстві, він може в судовому порядку оскаржити законність видання такої податкової консультації.
Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації, яка повинна врахувати рішення суду.
Важливим елементом податкової роботи є створення податкової дисципліни. Податкова дисципліна - це сплата податків, зборів та інших обов’язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів в порядку та строки, установлені законодавством.
Формування податкової дисципліни сприяє підвищенню рівня податкової культури. Податкова культура - це систематичне навчання, розвиток і контроль моральних та фінансових можливостей платників податків щодо виконання ними податкових зобов’язань.
Ефективність податкової дисципліни залежить від розвитку партнерських відносин між платниками податків та органами Міндоходів.
12. Організаційні засади обліку платників податків.
Облік платників податків є однією з основних функцій органів Міністерства доходів і зборів, яке створює передумови для здійснення контролю за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю перерахування податків і зборів (обов'язкових платежів) до державного та місцевих бюджетів.
Взяттю на облік або реєстрації в податкових органах підлягають всі платники податків незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору - за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).
Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний податковий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна, чи відкриття об'єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.
Облік платників податків в органах Міндоходів ведеться за податковими номерами.
Податковим номером платника податків є:
Податковий номер платника податків зазначається у всіх свідоцтвах, довідках, патентах, податкових деклараціях (розрахунках, звітах), платіжних документах щодо податків і зборів, у фінансових документах. Він не змінюється протягом усього періоду перебування платника на обліку в податкових органах, за винятком випадків зміни коду за ЄДРПОУ або реєстраційного номера облікової картки платника податків.
Після зняття з обліку платника податків податковий номер, який надавався органом Міндоходів, закривається та надалі не використовується.
Отже, облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення податковими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового законодавства.
13. Державна реєстрація фізичних та юридичних осіб - платників податків.
Взяття на облік юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів
Взяття на облік в органах Міндоходів платників податків – юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів здійснюється після їх державної реєстрації на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданим державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV, не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей податковими органами.
Довідка про взяття на облік платника податків надсилається (видається) платникам податків – юридичним особам та їх відокремленим підрозділам наступного робочого дня з дня взяття на облік за основним місцем обліку.
Заяву про взяття на облік такий платник податків зобов'язаний подати протягом 10 календарних днів після реєстрації договору або угоди або після набрання ним чинності, якщо реєстрація договору не проводиться.
Після включення платника до Реєстру великих платників податків та отримання повідомлення центрального податкового органу про таке включення, платник зобов'язаний стати на облік у спеціалізованому органі ДПС, що здійснює податкове супроводження великих платників податків, з початку календарного року, на який сформовано Реєстр.
Щодо великих платників податків, які самостійно не стали на облік у спеціалізованому податковому органі, центральний орган ДПС має право приймати рішення про зміну основного місця обліку та переведення їх на облік у спеціалізовані чи інші податкові органи.
У разі відсутності за місцем реєстрації великого платника податків спеціалізованого податкового органу, облік такого платника здійснюється або територіально найближчим спеціалізованим податковим органом або іншим органом Міндоходів.
Для взяття на облік платник податків – юридична особа (резидент) подає до органу Міндоходів:
Для взяття на облік відокремлений підрозділ юридичної особи (у тому числі відокремлений підрозділ нерезидента, який не відповідає поняттю постійного представництва нерезидента) подає до податкового органу за своїм місцезнаходженням:
Після взяття платника на облік за основним місцем обліку податковий орган формує відповідну довідку за ф. № 4-ОПП, яка надсилається платнику наступного робочого дня з дня взяття його на облік. За згодою платника податків не пізніше наступного робочого дня після взяття його на облік така довідка може бути видана платнику чи його уповноваженій особі в органі Міндоходів.
Другий примірник чи копія довідки (свідоцтва) зберігається в реєстраційній частині облікової справи платника податків з поміткою «Копія до облікової справи».
Про видачу довідки за ф. № 4-ОПП (свідоцтва за ф. № 4-УРП) робиться запис у журналі реєстрації документів про взяття на облік платників податків за ф. № 14-ОПП. Довідка про взяття на облік не потребує додаткової реєстрації у загальному відділі чи канцелярії органу державної податкової служби.
Платники податків – юридичні особи та їх відокремлені підрозділи зобов'язані подати податковому органу відомості стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського та податкового обліку юридичної особи, її відокремлених підрозділів, у 10-денний строк з дня взяття на облік чи виникнення змін у облікових даних платників податків.
В цілому, в основному Порядку обліку платників – юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів покладений принцип «єдиного вікна» - взаємодії контролюючих органів і державних реєстраторів через «єдині реєстраційні офіси» або шляхом обміну інформації.
Облік фізичних осіб – платників податків
Реєстрація фізичних осіб – платників податків здійснюється у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків (далі – Державний реєстр).
Державний реєстр створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки, збори у порядку і на умовах, що визначаються Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, з метою створення умов для здійснення контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, зборів, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.
До Державного реєстру вноситься інформація про осіб, які є:
Україні;
місця проживання в Україні, але зобов'язані сплачувати податки в Україні або є засновниками юридичних осіб, створених на території України.
До Державного реєстру включаються:
державної реєстрації, реєстрації та взяття на облік, припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності, інші реєстраційні дані;
даних про особу, зміну чи продовження дії довідок про взяття на облік;
для зв’язку з фізичною особою – підприємцем чи особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність;
країні громадянства, - для іноземців;
Відомості з Державного реєстру використовуються органами державної
податкової служби виключно для здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства України та є інформацією з обмеженим доступом, крім відомостей про взяття на облік фізичних осіб – підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.
Фізична особа зобов'язана подати відповідному податковому органу облікову картку (повідомлення) для реєстрації її у державному реєстрі.
Реєстрація фізичної особи у Державному реєстрі здійснюється протягом 10 робочих днів від дня подання до органу Міндоходів Облікової картки.
Облік самозайнятих осіб
Самозайнята особа – це платник податків, який є фізичною особою – підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що такі особи не є працівниками в межах підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва – підприємцями.
Незалежна професійна діяльність – участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою – підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Взяття на облік фізичних осіб – підприємців в органах Міндоходів здійснюється за місцем їх державної реєстрації на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 р. №755-IV.
Приватні нотаріуси та інші фізичні особи, умовою ведення незалежної професійної діяльності яких є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності. Протягом 10 календарних днів після такої реєстрації зобов'язані стати на облік в податковому органі за місцем свого постійного проживання.
Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи.
Для взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати заяву та документи особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до податкового органу за місцем постійного проживання.
Взяття на облік самозайнятої особи здійснюється органом Міндоходів не пізніше наступного робочого дня з дня отримання відповідних відомостей від державного реєстратора (для фізичних осіб – підприємців) або прийняття заяви (для осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність).
Довідка про взяття на облік платника податків надсилається (видається) фізичній особі – підприємцю або особі яка здійснює незалежну професійну діяльність, наступного робочого дня з дня взяття на облік.
Самозайняті особи зобов'язані подавати до органів Міндоходів за місцем свого обліку відомості про зміну облікових даних протягом місяця з дня виникнення таких змін. Видача та заміна довідки про взяття на облік платника податків здійснюється безоплатно.
Фізичній особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, довідка про взяття на облік платника податків видається органом державної податкової служби із зазначенням строку, якщо такий строк вказаний у свідоцтві про реєстрацію чи іншому документі (дозволі, сертифікаті тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.
Довідка про взяття на облік самозайнятої особи втрачає чинність з моменту виникнення змін у даних про фізичну особу, які зазначаються у такій довідці, та підлягає заміні в органі Міндоходів.
14. Облік податків і неподаткових платежів.
Забезпечення обліку податкових надходжень до бюджету здійснюється на підставі Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами Міністерства доходів і зборів (ДПС) України, затвердженої Наказом ДПА № 276 від 18.07.2005 р.
Оперативний облік платежів, що надходить до бюджету, ведеться підрозділом адміністрування облікових показників та звітності органу ДПС.
З метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету податковими органами на кожний поточний рік відкриваються особові рахунки за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.
Особові рахунки платників відкриваються органом Міндоходів щорічно за платниками, які:
Картки особових рахунків відкриваються структурним підрозділом
податкового органу, що відкриває особові рахунки платників, не пізніше першого робочого дня, наступного за днем одержання від структурних підрозділів органу Міндоходів з обліку платників списків платників.
Кожна картка особового рахунку має безпосередній вихід на Єдиний банк даних про платників податків – юридичних осіб, який є автоматизованою системою збору, накопичення та обробки даних про платників податків та включає дані інших реєстрів, а саме:
Нарахуванню в особових рахунках платників підлягають:
Порядок нарахування в картках особових рахунків:
Дані про надходження платежів до бюджету відображаються податковим органом в особових рахунках платників і в реєстрі надходжень та повернень у день отримання від органів Державної казначейської служби України відомостей про зарахування та повернення надміру сплачених платежів у вигляді електронного реєстру розрахункових документів.
Облік платежів, за якими не передбачено подання платником податкової звітності до податкових органів, та надходжень на погашення простроченої заборгованості за бюджетними позичками, крім випадків донарахування таких платежів за актами документальних перевірок, ведеться загальною сумою у реєстрі надходжень та повернень.
Не менше ніж раз на квартал працівником підрозділу адміністрування облікових показників та звітності проводиться вибіркова перевірка правильності проведених операцій в особових рахунках платників.
Питання для самоконтролю
1.Охарактеризуйте основні етапи становлення та розвитку податків.
2.Дайте визначення податку та охарактеризуйте його відмінності від інших обов’язкових платежів.
3.Охарактеризуйте податок як об’єкт дослідження фінансової науки.
4.Назвіть функції податку та розкрийте їх зміст.
5.Охарактеризуйте елементи податку.
6.Наведіть класифікацію податків.
7.Визначте роль податків у фіскальній політиці держави.
8.Охарактеризуйте порядок взяття на податковий облік платників податків-
юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів.
9.Перерахуйте документи, які подає платник податків – юридична особа
для взяття на облік органами державної податкової служби.
10.Розкрийте сутність Єдиного державного реєстру юридичних осіб та
фізичних осіб-підприємців та визначте дані, які до нього відносяться.
11.Охарактеризуйте порядок обліку платників податків – фізичних осіб.
12.Визначте структуру реєстраційного номера облікової картки платника
податків – фізичної особи.
13.Розкрийте порядок взяття на облік самозайнятих осіб.
14.Охарактеризуйте порядок зняття з обліку платників податків.
15.Охарактеризуйте особові рахунки, які відкриваються органами Міндоходів для забезпечення обліку податкових надходжень.
16.Охарактеризуйте основні підходи до розроблення принципів, оптимального оподаткування.
17.Назвіть принципи оподаткування за А. Смітом.
18.Наведіть класифікую принципів оподаткування та розкрийте\ зміст.
19.Визначте структуру податкової системи України.
20.Охарактеризуйте принципи податкової системи України відповідно до 21.Податкового кодексу України.
22.Перерахуйте склад загальнодержавних та місцевих податків і зборів.
23.Охарактеризуйте основні напрямки впливу податків на економічне зростання.
24.Охарактеризуйте основні тенденції розвитку податкових систем зарубіжних країн в умовах нестабільності державних фінансів.
25.Розкрийте сутність податкової роботи та охарактеризуйте напрямки за якими вона реалізовується.
26.Визначте структуру органів Міністерства доходів і зборів.
27.Охарактеризуйте завдання, права, обов'язки й відповідальність працівників податкових органів.
28.Визначте статус посадових осіб органів державної податкової служби, охарактеризуйте їх правовий та соціальний захист.
' і к ікіііг*! Л II . Костша И М Ікиаіьаккіпіі