Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Методична вказівка для студентів до практичного
заняття №
Тема: ЛАБОРАТОРНО-ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ В ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЇ. ХРОНІЧНІ ГАСТРИТИ: ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ, ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА, ЛІКУВАННЯ
Кількість годин: 5.
Місце проведення: навчальна кімната, кабінети в поліклініці: ендоскопічний, зондовий, УЗД.
Мета: оволодіти основними методами лабораторно-інструментальної діагностики в гастроентерології.
Професійна орієнтація студентів. На сьогодні, незважаючи на безумовно велику цінність фізикальних досліджень, основну діагностичну інформацію в гастроентерології отримують за допомогою інструментальних методів, які доповнюють біохімічними, гістологічними, імунологічними та іншими. Відомо, що успіх у лікуванні хвороб органів травлення суттєво залежить від таких методів дослідження, як фіброезофагогастродуоденоскопія (ФЕГДС) із морфологічним дослідженням біоптатів слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, ультразвукове дослідження (УЗД) органів черевної порожнини з пункційною біопсією печінки, колоноскопія з біопсією слизової оболонки товстої кишки, комп'ютерна томографія органів черевної порожнини тощо. Втім, не потрібно переоцінювати роль даних методів у діагностичному процесі. Тільки комплексне обстеження хворого, без протиставлення одного методу іншому, може бути основою точної діагностики.
Базовий рівень знань та вмінь.
Студент повинен знати:
1) методику проведення забору шлункового вмісту для дослідження; стимулятори шлункової секреції; нормальні показники секреції та кислотності;
2) методи дуоденального зондування;
3)підготовку хворого до рентгенологічного дослідження шлунково-кишкового тракту, комп'ютерної томографії. Контрастні речовини, які застосовують під час проведення досліджень;
4)методику проведення ФЕГДС, інтрагастральної рН-метрії, ректороманоскопії, колоноскопії, УЗД, підготовку хворих до цих досліджень;
5)методику проведення сканування печінки;
6)дослідження основних функцій печінки, підшлункової залози;
7)показання до призначення копроцитограми.
Студент повинен вміти:
1)оцінити показники шлункової секреції і кислотності.
2)інтерпретувати дані дуоденального зондування;
3)оцінювати рентгенограми шлунка та кишечника;
4)інтерпретувати дані комп'ютерної томографії.
5)аналізувати дані ректороманоскопії, колоноскопії, УЗД, сканограми печінки;
6)оцінити показники зовнішньосекреторної та інкреторної функцій підшлункової залози;
7)оцінити біохімічні показники крові при захворюваннях печінки, підшлункової залози;
8)оцінити дані копроцитограми.
Програма самопідготовки студентів:
1)лабораторні дослідження при захворюваннях шлунка;
2)біохімічні показники крові в діагностиці захворювань печінки, підшлункової залози;
3)діагностичне значення дослідження калу;
4)інструментальні дослідження шлунково-кишкового тракту;
5)покази до проведення рентгенологічного дослідження шлунково-кишкового тракту;
Методика проведення.
1)стимулятори шлункової секреції, методика взяття соку, визначення секреції і кислотності;
2)дуоденальне зондування. Методика проведення та діагностичне значення простого і багаторазового зондування;
3)діагностичне значення ректороманоскопії, методика її проведення;
4)роль ФЕГДС у діагностиці захворювань шлунка і дванадцятипалої кишки;
5)УЗД при захворюваннях органів травлення;
6)радіоізотопні методи діагностики захворювань органів травлення;
6)комп'ютерна томографія.
Студент повинен самостійно опрацювати:
1)показання та методику отримання шлункового вмісту, його нормальні показники;
2)показання до Rо-графії органів шлунково-кишкового тракту;
3)показання та методику ректороманоскопії;
4)показання та методику отримання панкреатичного соку;
5)показання до ФЕГДС;
6)показання до призначення копроцитограми та її нормальні показники.
Короткий зміст теми
Шлунковий сік отримують за допомогою тонкого зонду натще кожні 15 хв протягом 2 год. Одержують 8 пробірок шлун кового вмісту, або збирають його в 3 колби (3 порції):
I (натще) - порція, яку отримують після введення зонда.
II (базальна) - протягом 1 год через кожні 15 хв.
III (стимульована) - після підшкірного введення фосфорно кислого гістаміну в дозі 0,01 мг/кг маси тіла (субмаксимальний гістаміновий тест), або 0,024 мг/кг (максимальний).
Рентгенологічне дослідження дає можливість визначити форму, величину, положення, рухомість шлунка, локалізацію виразки, пухлини, рельєф слизової оболонки шлунка, виражен ня чи відсутність складок, симптом "ніші" при виразковій хворо бі, "дефект наповнення" при пухлинах. Через 1 год. у шлунку залишається 1/3 або менше барію.
Нормальні показники шлункової секреції у здорових людей
|
Показники секреції |
Натще |
Базальна секреція |
Субмаксимальна стимуляція |
Максимальна стимуляція |
|
Об'єм соку, мл |
до 50 |
50-80 |
100-140 |
180-220 |
|
Загальна кислотність, в титр.од. |
10-20 |
40-60 |
80-100 |
100-120 |
|
Вільна соляна кислота, титр.од. |
0-10 |
20-40 |
65-85 |
90-110 |
|
Дебіт за год. ммоль |
0-5 |
6-16 |
16-24 |
Інтргастральна рН-метрія дозволяє проводити одномоментне дослідження шлункової секреції під час виконання гастрофіброскопії чи добове моніторування рН шлункового соку з комп'ютерною обробкою отриманих результатів. Це дає змогу контролювати ефект дії антисекреторних препаратів. У нормі в базальній фазі секреції рН у порожнині тіла шлунка складає 1,5-2,0, а після гістамінової стимуляції - 1,1; 1,2.
Фіброезофагогастродуоденоскопія (ФЕГДС) - це огляд слизової оболонки стравоху, шлунка і дванадцятипалої кишки за допомогою ендоскопа, який вводять хворому після анестезії глотки. Вона дає можливість визначити колір слизової, стан судин, наявність ерозій, виразок, крововиливів, пухлин, взяти шматок слизової для морфологічного дослідження (прицільна біопсія). Для оцінки стану слизової тонкої кишки проводять морфологічне дослідження слизової постбульбарного відділу дванадцятипалої кишки, отриманої під час виконання ФЕГДС.
Дуоденальне зондування проводять із метою вивчення жовчі для діагностики захворювань жовчовивідних шляхів, жовчного міхура. Для цього застосовують тонкий (3-5 мм у діаметрі) зонд, на кінці якого є металічна чи пластмасова олива з отвора ми. Отримані 3 порції жовчі (А, В, С) досліджують макро- і мікроскопічно. У даний час все частіше використовується метод фракційного (багаторазового) зондування, який має переваги перед триразовим методом. При фракційному зондуванні вимірюють кількість жовчі через кожні 5-10 хв із визначенням 5 фаз жовчовиділення:
I фаза (холедохова) - від введення зонда до введення холе-цистокінетичного середника.
II фаза (закритого сфінктера Одді) - від введення подразни ка до появи нової порції жовчі. У нормі ця фаза продовжується 4-6 хв. При спазмі сфінктера Одді збільшуєься тривалість цієї фази, при гіпотонії, навпаки, зменшується.
III фаза (порція "А") - від розкриття сфінктера Одді та появи міхурової (В) жовчі, продовжується 3-4 хв. Виділяється 3-5 мл світлої жовчі.
IV фаза (порція "В") - продовжується 20-30 хв, виділяється 30-60 мл темної міхурової жовчі.
V фаза (порція "С") - жовч виділяється з печінкових протоків. Важлива для діагностики дискінезій.
УЗД жовчного міхура дозволяє вивчити його наповнення, форму, об'єм, товщину і структурність, наявність додаткових включень у його порожнині, а також скоротливу здатність. Поздовжній зріз жовчного міхура має грушоподібну форму. В нормі його довжина - 8-10 см, ширина - 3 см. Контури жовчного міхура чіткі. Товщина стінок не перевищує 3 мм. Порожнина гомогенна. Через 40 хвилин після жовчогінного сніданку жовч ний міхур скорочується на 30-60 %.
Комп'ютерна томографія жовчного міхура та жовчо вивідних шляхів дає змогу оцінювати стан жовчного міхура та систему проток без їх попереднього контрастування рентгеноконтрастними речовинами. На комп'ютерних томограмах жовчний міхур представлений округлим чи овальним утвором щільністю 9-20 од. (за умовною шкалою Гаунс-Фідла, або КТ-одиниць), розташований поряд із медіальним краєм правої частки печінки. У 30 % здорових осіб при проведенні комп'ютерної томографії виявляють часткові, внутрішньо- та позапечінкові жовчні протоки, щільність яких складає 9-16 од.
Ректороманоскопія - це огляд слизової прямої і сигмоподібної кишок за допомогою ректоскопа (до 35 см); у нормі слизова гладенька, волога, помірно червона. При гострому запаленні вона набрякла, гіперемована, мутна, покрита слизом. Можна виявити крововиливи, ерозії, виразки, гемороїдальні вузли, тріщини заднього проходу, пухлини, зробити прицільну біопсію.
Фіброколоноскопія дозволяє оглянути слизову оболонку товстої кишки практично на всьому протязі, провести прицільну біопсію і фотографування. Колоноскопію виконують у складних діагностичних випадках після іригоскопії (заповнення контрастною речовиною товстої кишки за допомогою клізми з подальшою рентгенографією). Колоноскопія вимагає ретельної підготовки хворого за допомогою очисних клізм та проносних засобів. Вона дозволяє отримати цінну інформацію, особливо при підозрі на пухлину, кровотечу.
Аналіз випорожнень . Проводять макроскопічне дослідження в нормі коричневого кольору, м'якої консистенції, циліндричної форми; встановлюють добову кількість (100-200 г).
При мікроскопічному дослідженні виявляють помірну кількість неперетравленої рослинної клітковини, невелику кількість мила, небагато змінених м'язових волокон. Під час дослідження мікрофлори переважають біфідобактерії та лактобактерії.
Дослідження функціонального стану печінки
Стан пігментного обміну визначають за вмістом загального, кон'югованого (зв'язаного, прямого) і некон'югованого (вільного, непрямого) білірубіну в сироватці крові, уробіліногену і білірубіну в сечі, стеркобіліну в калі.
Ферментний обмін. Внутрішньоклітинні ферменти - індикатори цитолізу гепатоцитів (АлАТ, АсАТ, ГлДГ, ГГТП, ЛДГ), мембранозв'язані ферменти - індикатори холестазу (лужна фосфатаза), секреторні ферменти - індикатори гепатодепресії (холінестераза).
Використовують для оцінки ступеня важкості запально-некротичного процесу в печінці і холестазу.
Про білковий обмін судять за вмістом у сироватці крові загального білка, білкових фракцій, за рівнем осадових колоїдних проби (тимолова, сулемова, формолова), протромбінового комплексу та ферментів згортання крові, б-фетопротеїну (при гепатоцелюлярній пухлині). Гіпоальбумінемія та порушення синтезу факторів згортання крові (гіпокоагуляція) є індикатором гепатодепресії. Підвищення вмісту у крові ß- та α2-глобулінів підтверджує наявність холестазу; підвищення у крові γ-глобулінів є одним із основних критеріїв активності запального процесу в печінці (мезинхімально-запального синдрому).
Ліпідний обмін оцінюється за вмістом у сироватці крові загального холестерину, загальних ліпідів, тригліцеридів, ліпопротеїдів високої щільності, ліпопротеїдів низької щільності та ліпопротеїди дуже низької щільності. При захворюваннях печінки (холестаз, гепатити, цироз печінки) можуть виникнути суттєві зміни жирового обміну.
Всмоктувальна секреторна функція: проводиться оцінка кліренсу бромсульфалеїну або індоціаніну.
Ультразвукове дослідження печінки дозволяє вивчити положення, розміри, форму, контури, структуру печінки, її дихальну рухомість, стан судинної системи та внутрішньо печінкових жовчних проток. Ехоструктура печінки дрібнозерниста, рівномірна. Внутрішньопечінкові протоки не візуалізуються. Виняток становить ділянка злиття правої і лівої печінкових проток діаметром до 3 мм, яка розташована над місцем розгалуження ворітної вени на праву та ліву гілки. Діаметр ворітної вени - не більше 14 мм, нижньої порожнистої - до 25 мм, вен печінки -до 10 мм. При порушенні ехоструктури тканини печінки, наявності "підозрілих" зон, під контролем ультразвуку проводять прицільну біопсію для морфологічного дослідження.
Радіоізотопне дослідження печінки - радіогепатографія (фарба бенгал-роз, помічений І'31), дає можливість оцінювати функцію паренхіматозних і ретикулоендотеліальних клітин печі нки, а також всмоктувальну й екскреторну функції печінки.
Комп'ютерна томографія печінки дозволяє оцінити ве личину, зовнішні контури органа, отримати деталізоване" зображення його внутрішньої структури. У нормі зображення печінки відзначається переважно чіткими, рівними контурами, гомогенною структурою. Щільність паренхіми відповідає 50-79 од., можливі варіації в межах 5-10 од.
Дослідження функціонального стану підшлункової залози
Екзогенна функція: визначення ферментативної активності (ліполітичних, протеолітичних, амілолітичних ферментів) у дуоденальному вмісті (лундт-тест), у крові (імуноферментний метод, дихальний тест), сечі (амілазурична проба - непрямий ПАБК-тест), в калі (вимірення імуноферментний методом рівня еластази-1).
Ендокринна (інкреторна) функція: визначення вмісту інсуліну, глюкагону (імуноферментний методом), глюкози в сироватці крові, сечі як вихідного рівня, так і після навантаження глюкозою (глюкозотолерантний тест).
Копрологічне дослідження - макроскопрія, мікроскопія (стеаторея, креаторея, амілорея).
Ультразвукове дослідження підшлункової залози -дозволяє оцінити її макроструктуру, положення відносно судин-орієнтирів, отримати уявлення про форму, розміри, стан панкреатичної протоки. Тканина підшлункової залози має однорідну ехоструктуру і зіставляється з ехоструктурою печінки. Діаметр
193панкреатичної протоки не перевищує 2 мм. Середня товщина голівки підшлункової залози - не більше 32 мм, тіла та хвоста -не більше 25 мм.
Комп'ютерна томографія підшлункової залози. У нормі підшлункову залозу виявляють на комп'ютерних томограмах у вигляді відносно гомогенного органа варіабельної форми з чіткими, рівними контурами. Щільність підшлункової залози в нормі становить 20-40 од. На комп'ютерних томограмах чітко розрізняють голівку, тіло, хвіст підшлункової залози, що дозволяє виміряти товщину всіх частин органа. Поперечний розмір голівки підшлункової залози становить 25 мм, тіла - 20 мм, хвоста - 15 мм.
Ситуаційні задачі з еталонами відповідей
Задача 1. При обстеженні хворого на хронічний панкреатит виявлено гіперглікемію.
Про порушення якої функції підшлункової залози це свід чить?
Задача 2. При фізикальному обстеженні хворого виникла підозра на наявність виразкової хвороби шлунка. Йому призна чили рентгенографію шлунково-кишкового тракту.
1. Назвіть основний рентгенологічний симптом активної ви разки.
2. Які ще треба провести методи дослідження?
Ілюстративний матеріал: рН-метр, фіброезофагогастродуоденоскоп, ректороманоскоп. Результати аналізів крові, аналізів шлункового вмісту, дуоденального зондування, сканограми, рентгенограми шлунково-кишкового тракту, заключення УЗД.
Методика виконання практичної роботи
Група студентів ділиться на 2 підгрупи: одна працює в зондовому кабінеті, друга - в ендоскопічному, потім навпаки. У зондовому кабінеті вони ознайомлюються з методиками шлункового та дуоденального зондування, в ендоскопічному - з езофогогастродуоденоскопією (ЕГДС), ректороманоскопією. По черзі ознайомлюються з методикою виконання УЗД органів черевної порожнини.
Вихідний рівень знань та вмінь Студент повинен знати:
1. Які лабораторні дослідження необхідно провести хворому при підозрі на захворювання шлунка та дванадцятипалої кишки? Перерахуйте методики у порядку зменшення їх діагностичної цінності.
2. Які інструментальні дослідження провести хворим із патологі єю шлунка та дванадцятипалої кишки.
3. Лабораторні дослідження при захворюваннях печінки і жовчного міхура.
4. Лабораторні дослідження при захворюваннях підшлункової залози.
5. Інструментальні дослідження при патології гепатобіліарної системи.
6. Інструментальні дослідження при захворюваннях підшлункової залози.
7. Лабораторні та інструментальні дослідження при захворюваннях кишечника.
Студент повинен вміти:
1. Оцінити показники шлункової секреції та кислотності.
2. Зробити аналіз даних дуоденального дослідження.
3. Зробити висновок за рентгенограмами шлунка і кишечника.
4. Оцінити показники біохімічного аналізу крові при різній патології шлунково-кишкового тракту.
5. Зробити аналіз копрограми та копрокультури при захворюваннях кишечника, підшлункової залози, гепатобіліарної системи.
6. Скласти план обстеження хворих із різною патологією органів травлення.
Джерела інформації
Основні:
1. Л.Т. Малая, В.Н. Хворостінка Терапія – Харьков «Фоліо» , 2005.- С.
2. Григорьев П.Я., Яковенко А.В. Клиническая гастроентерология. -М.: Медицинское информационное агентство, 2001. - С.50-57.
3. Комаров Ф.И. Руководство по гастрознтерологии: В 3-х Т. - М.: Медицина, 1996. - Т. 1.- С.294-388; Т.2.-С.40-65; 370-382; Т.З. -СІ9-62; 204-310.
4. Терапевтическая гастрознтерология. В.Н. Хворостинка, Н.К. Яблучанский, С.Н. Панчук, Л.М. Пасиешвили. - Харьков: Основа, 1999. - 366 с.
Додаткові:
1. Митьков В.В. Клиническое руководство по ультразвуковой диагностике: В 2-х Т. - М.: Видар,1996. -Т.1. - С. 27-200.
2. Назаренко Г.И., Кишку А.А. Клиническая оценка результатов лабораторних исследований. - М.: Медицина, 2000. - 544 с.
3. Руководство по клинической зндоскопии / Авт.: В.С. Савельев, Ю.Ф.
Исаков, Н.А. Лопаткин и др.; Под ред. В.С. Савельева, В.М. Буянова, Г.И. Лукомского. - М.: Медицина, 1985. - 544 с.
Частина 2.
Тема. ХРОНІЧНІ ГАСТРИТИ: ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ, ДИФЕРЕНЩЙНА ДІАГНОСТИКА, ЛІКУВАННЯ.
Місце проведення: навчальна кімната, лікарняні палати.
Мета: навчити студентів діагностувати і лікувати хронічний гастрит.
Професійна орієнтація студентів. Хронічний гастрит є одним із найбільш поширених захворювань внутрішніх органів. За результатами статистичних досліджень, частота гастритів складає 50 % усіх захворювань органів травлення і 85 % захворювань шлунка. Практична значущість цього захворювання визначається не стільки відповідними клінічними проявами, скільки його роллю як попередника розвитку більш тяжких уражень органів травлен ня. Враховуючи те, що у старших вікових групах частота цього захворювання неухильно збільшується, можна вважати хронічний гастрит найактуальнішою проблемою гастроентерології.
Базовий рівень знань та вмінь Студент повинен знати:
1. Будову і функціональні особливості шлунка.
2. Основні характеристики Helicobacter pylory.
3. Методи обстеження хворих на хронічний гастрит.
4. Механізми розвитку основних синдромів при хронічному гас триті.
5. Механізми дії медикаментозних препаратів, які застосовують при лікуванні хронічного гастриту.
Студент повинен уміти:
1. Виявляти основні синдроми, що вказують на захворювання шлунка.
2. Інтерпретувати дані додаткових методів обстеження при захворюваннях шлунка.
Програма самопідготовки студентів:
1. Визначення поняття "хронічний гастрит".
2. Етіологія і патогенез хронічного гастриту.
3. Класифікація.
4. Діагностичні критерії хронічного гастриту.
5. Особливості клінічної картини хронічного гастриту залежно від стану секреторної функції шлунка.
6. Диференційна діагностика хронічного гастриту.
7. Ускладнення хронічного гастриту.
8. Основні принципи лікування.
9. Прогноз, профілактика, диспансерний нагляд при хронічному гастриті.
Студент повинен самостійно опрацювати:
1. Етіологію і патогенез раку шлунка, різновиди росту.
2. Морфологічну класифікацію раку шлунка.
3. Клінічні та лабораторно-інструментальні критерії раку шлунка.
Короткий зміст теми
Хронічний гастрит –рецидивуюче захворювання, в основі котрого лежить запальний процес в стінці шлунка, найбільш часто – слизової та підслизових оболонках, з порушенням їх структурно-функціонального стану аж до атрофії та розвинення важких форм секреторної та моторно-евакуаторної недостатності.до атрофии и развития тяжелых форм секреторной и моторно-эвакуаторной недостаточности.
Хронічний гастрит - поліетіологічне захворювання, що ви никає під впливом як екзогенних, так і ендогенних чинників. До екзогенних належать порушення харчування, куріння, вживання алкоголю, нервово-психічні стреси, професійні шкідливості, безконтрольне приймання ліків. Ендогенними етіологічними факторами є хронічні інфекції, захворювання нервової та ендокринної систем, серцева, дихальна, ниркова недостатність.
Залежно від форми захворювання, виділяють різні механізми патогенезу хронічного гастриту. Гастрит типу А (аутоімунний) характеризується виробленням аутоантитіл до парієтальних клітин слизової оболонки шлунка. Йому властиві переважання атрофічних процесів над запальними, гіпоацидність і наявність антитіл до парієтальних клітин та фактора Кастла. Уражається, головним чином, фундальний відділ шлунка, де знаходяться парієтальні клітини. У патогенезі гастриту типу В значну роль відіграють мікроорганізми Helicobacter pylory. Для нього характерні ураження антрального відділу, наявність гастритичних явищ, гіперсекреція і відсутність антитіл до парієтальних клітин.
Міжнародна класифікація гастриту (Хьюстон, 1994)
|
Тип гастриту |
Синоніми |
Етіологічні фактори |
|
Неатрофічний |
Поверхневий, дифузний антральний, хронічний антральний, інтерстиціальний, гіперсекреторний, тип В |
Helicobacter pylori й інші фактори |
|
Атрофічний Автоімунний Мультифока-льний |
Тип А, дифузний тіла шлунка, асоційований із перніціозною анемією |
Автоімунний Helicobacter pylori, особливості харчування, фактори середовища |
|
Особливі форми Хімічний Радіаційний Лімфоцитар-ний Неінфекційний гранулематоз- ний Еозинофільний Інші інфекції |
Реактивний рефлюкс-гастрит, тип С Вериломорфний, асоційований із целіакією Ізольований гранулематоз Харчова алергія, інші алергени |
Хімічні подразники, жовч, нестероїдні протизапальні препарати Променеві ураження Ідіопатичний, імунні механізми, глютен, Helicobacter pylory Хвороба Крона, саркоїдоз, гранулематоз Вегенера, сторонні тіла, ідіопатичний Алергійний Бактерії (окрім Helicobacter pylory), віруси, гриби, паразити |
Для уніфікації гістологічних висновків запропоновано візуально-аналогову шкалу, в якій вказано еталони напівкількісної
оцінки морфологічних змін (ступінь обсіменіння, Helicobacter pylory нейтрофільної та мононуклеарної інфільтрації, стадія атрофії та кишкової метаплазії).
Клінічну картину хронічного гастриту визначають такі синдроми:
а)шлункова диспепсія - відчуття важкості, розпирання в епігастрії, печія, відрижка, нудота, блювання, неприємний присмак у роті, поганий апетит;
б)кишкова диспепсія - метеоризм, бурчання, розлади випорожнень;
в)астеноневротичний - емоційна лабільність, втомлюваність, поганий сон;
г)больовий - інтенсивний біль в епігастрії.
Залежно від стану секреторної функції шлунка, клінічні прояви хронічного гастриту мають свої особливості.
На хронічний гастрит із секреторною недостатністю частіше хворіють особи зрілого і похилого віку. Він проявляється порушенням апетиту, неприємним присмаком у роті, нудотою, відчуттям повноти і розпирання в епігастрії, відрижкою повітрям, схильністю до проносів.
Можливий розвиток полівітамінної недостатності, залізодефіцитної анемії, а також трансформація в рак.
Хронічний гастрит із нормальною і підвищеною секреторною функцією шлунка здебільшого виникає в людей молодого віку і проявляється тупим, ниючим болем в епігастрії, що з'являється через 15-20 хв після прийняття їжі, відрижкою кислим, печією, закрепами. Він може трансформуватися у виразкову хворобу.
Для діагностики хронічного гастриту, крім клінічних даних, мають значення результати ФГДС із прицільною біопсією, інтра-гастральної рН-метрії, рентгеноскопії шлунка.
Диференційну діагностику хронічного гастриту проводять із виразковою хворобою, раком шлунка, захворюваннями жовч них шляхів, хронічним панкреатитом, поліпозом шлунка.
Принципи лікування хронічного гастриту
Лікування хронічного аутоімунного гастриту (тип А):
при вираженому загостренні хворих госпіталізують. Лікувальне харчування у фазу загострення - стіл № 1, пізніше - стіл № 2.
Медикаментозне лікування:
1. Препарати, що стимулюють секреторну функцію шлунка (ли-монтар, пентагастрин, глюконат кальцію).
2. Замісна терапія (шлунковий сік, пепсидил, пепсин, ацидин-пепсин, абомін, панзінорм, соляна кислота).
3. При наявності болю і диспептичних розладів - церукал, еглоніл, но-шпа, галідор.
4. Протизапальна терапія (листя подорожника, плантаглюцид, вентер).
5. Ферменти (солізим, ораза, фестал, мезим-форте).
6. Мінеральні води ("Миргородська", "Слов'янівська" - у тепло му вигляді за 15-20 хв до їди, невеликими ковтками по 1/2-1 склянці 2-3 рази на день).
Лікування хронічного гелікобактерного гастриту (тип В): при загостренні хворих госпіталізують. Лікувальне харчування - стіл № 1.
Медикаментозне лікування:
1. Ліквідація гелікобактерної інфекції (де-нол, амоксицилін, кларитроміцин, метронідазол).
2. Протизапальна терапія (калефлон, вентер, сукральфат, гастрофарм).
3. Антисекреторні засоби (ранітидин, фамотидин, нізатидин, роксатидин).
4. Антациди (альмагель, маалокс, фосфалюгель, гавіскон).
5. Репаранти (солкосерил, етаден, рибоксин, ретаболіл, пентоксил, гастрофарм).
6. Засоби, що нормалізують моторну діяльність шлунка (церукал, еглоніл, мотиліум).
7. Мінеральні води ("Лужанська", "Поляна Квасова", "Моршинська" - у теплому вигляді без газу по 3/4 склянки 3 рази на день за 1,0-1,5 год до їди).
Фізіотерапія: ультразвукова терапія, гальванізація, електро форез, діадинамотерапія, синусоїдальні модульовані струми, парафіно-, озокерито-, грязетерапія.
Санаторно-курортне лікування рекомендується в період ремісії (Закарпаття, Моршин).
Профілактичні заходи включають лікувальне харчування, відмову від куріння, алкоголю, періодичне приймання антацидів.
Ситуаційні задачі з еталонами відповідей
Задача 1. Чоловік А. 57 років скаржиться на ниючий біль в епігастрії, що виникає відразу після їди, нудоту, відрижку повіт рям, неприємний присмак у роті, схильність до проносів, загальну слабість, хворіє протягом 4-х років, не лікувався. При обєктивному обстеженні: загальний стан задовільний, хворий зниженого живлення, язик вкритий сірим нальотом. При пальпації живіт мякий, розлита болючість в епігастрії, кишечник дещо здутий. Печінка не збільшена. При фіброгастроскопії слизова оболонка тіла шлунка атрофована, складки згладжені.
Загальний аналіз крові: еритроцити - 2,2х10|2/л, гемоглобін - 94 г/л, кольоровий показник - 1,2, ШОЕ - 18 мм/год.
1. Встановіть попередній діагноз.
2. Які обстеження необхідно провести хворому?
Задача 2. Чоловік С. 67 років скаржиться на відсутність апетиту, відразу до мясної їжі, відчуття важкості в епігастрії, нудоту, загальну слабість. Вважає себе хворим протягом 3-х місяців, коли почав відчувати швидку втомлюваність, втрату апетиту, зниження працездатності, втратив 10 кг маси тіла.
При обєктивному обстеженні: шкіра землисто-бліда, периферичні лімфовузли не збільшені, язик обкладений сірим нальотом. Живіт при пальпації болючий в епігастральній ділянці, черевна стінка резистентна. Результат інтрагастральної рН-метрії - анацидність.
Дослідження калу: позитивна реакція на приховану кров.
Загальний аналіз крові: гемоглобін - 96 г/л, лейкоцити -7,4, ШОЕ - 48 мм/год.
1. Встановіть попередній діагноз.
2. Які обстеження потрібно провести для встановлення остаточного діагнозу? Яка ваша лікарська тактика?
Ілюстративний матеріал: дані клінічного розбору хворих на хронічний гастрит.
Методика виконання практичної роботи
Робота 1. Група студентів поділяється на дві підгрупи, які працюють біля ліжок хворих: збирають анамнез хвороби, опитують пацієнтів по органах і системах, здійснюють огляд у присутності викладача. У навчальній кімнаті проводять обговорення результатів огляду хворих, ознайомлюються з даними лабораторного та інструментального обстежень даних пацієнтів.
Завдання:
1. Згрупувати симптоми в синдроми.
2. Виділити провідний синдром, за яким провести диференційну діагностику.
3. Сформулювати діагноз.
4. Скласти план лікування хворого.
Вихідний рівень знань та вмінь Студент повинен знати:
1. Визначення, етіологію і патогенез хронічного гастриту.
2. Класифікацію хронічного гастриту.
3. Принципи лікування хронічного гастриту.
Студент повинен уміти:
1. Діагностувати хронічний гастрит.
2. Сформулювати розгорнутий клінічний діагноз.
3. Провести диференційну діагностику хронічного гастриту.
4. Призначити хворому на хронічний гастрит лікування.
Частина 3.
Тема. ГАСТРОЭЗОФАГАЛЬНА РЕФЛЮКСНА ХВОРОБА: ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕ РІЇ, ДИФЕРЕНЩЙНА ДІАГНОСТИКА, ЛІКУВАННЯ.
Місце проведення: навчальна кімната, лікарняні палати.
Мета: навчити студентів діагностувати і лікувати гастроэзофагальну рефлюксну хворобу.
Професійна орієнтація студентів. В останні роки зростає як кількість проявів так і кількість виявлень ГЕРХ. Ще в 2003 році проводилось статистичне дослідження розповсюдженості ГЕРХ в межах 8,7-49%. Існує тенденція до омолодження цієї патології..
Базовий рівень знань та вмінь Студент повинен знати:
1. Будову і функціональні особливості стравохіду.
2. Методи обстеження хворих на гастроэзофагальну рефлюксну хворобу.
3. Механізми розвитку основних cимптомiв та синдромів при гастроэзофагальному рефлюксi.
4. Тактика ведення хворих на гастроэзофагальну рефлюксну хворобу.
5. Механізми дії медикаментозних препаратів, які застосовують при лікуванні хворих на гастроэзофагальну рефлюксну хворобу.
Студент повинен уміти:
1. Виявляти основні симптоми, що вказують на захворювання стравохіду.
2. Інтерпретувати дані додаткових методів обстеження при захворюваннях стравохіду.
Програма самопідготовки студентів:
1. Визначення поняття " гастроэзофагальну рефлюксна хвороба".
2. Етіологія і патогенез гастроэзофагальноі рефлюксної хвороби.
3. Класифікація.
4. Діагностичні критерії гастроэзофагальної рефлюксної хвороби.
5. Диференційна діагностика гастроэзофагальноі рефлюксноі хвороби.
6. Основні принципи лікування.
7. Прогноз, профілактика, диспансерний нагляд хворих.
Студент повинен самостійно опрацювати:
1. Етіологію і патогенез раку стравохіду, різновиди росту.
2. Морфологічну класифікацію раку стравохіду.
3. Клінічні та лабораторно-інструментальні критерії раку стравохіду.
Диференційну діагностику гастроэзофагальної рефлексної хвороби проводять із хронічним гастритом, виразковою хворобою, раком стравохіду, захворюваннями бронхів та легенів, а також з стенокардіэю.
Принципи лікування хворих на гастроэзофагальну рефлюксну хворобу.
Лікувальне харчування у фазу загострення - стіл № 1, пізніше - стіл № 2.
Медикаментозне лікування:
1. Препарати, що регулюють моторну функцію стравохіду (прокінетики
(церукал, метоклопрамід, мотіліум).
2. Антисекреторні засоби (ранітидин, фамотидин, нізатидин, роксатидин).
3. інгібітори протонної помпи (омепразол, пантопразол).
4. Антацидні засоби (альмагель, фосфолюгель, маалокс).
5. Мінеральні води ("Лужанська", "Поляна Квасова", "Моршинська" - у теплому вигляді без газу по 3/4 склянки 3 рази на день за 1,0-1,5 год до їди).
Фізіотерапія: ультразвукова терапія, гальванізація, електро форез, діадинамотерапія. Санаторно-курортне лікування рекомендується в період ремісії ( курорти Миргороду, Закарпаття, Моршина).
Профілактичні заходи включають лікувальне харчування, відмову від куріння, алкоголю, періодичне приймання антацидів.
Методика виконання практичної роботи
Робота 1. Група студентів поділяється на дві підгрупи, які працюють біля ліжок хворих: збирають анамнез хвороби, опитують пацієнтів по органах і системах, здійснюють огляд у присутності викладача. У навчальній кімнаті проводять обговорення результатів огляду хворих, ознайомлюються з даними лабораторного та інструментального обстежень даних пацієнтів.
Завдання:
1. Виділити симптоми захворювання.
2. Виділити провідний синдром, за яким провести диференційну діагностику.
3. Сформулювати діагноз.
4. Скласти план лікування хворого.
Вихідний рівень знань та вмінь
Студент повинен знати:
1. Визначення, етіологію і патогенез гастроэзофагальноі рефлюксноі хвороби.
2. Класифікацію гастроэзофагальноі рефлюксноі хвороби.
3. Принципи гастроэзофагальноі рефлюксноі хвороби.
Студент повинен уміти:
1. Діагностувати гастроэзофагальну рефлюксну хворобу.
2. Сформулювати розгорнутий клінічний діагноз.
3. Провести диференційну діагностику гастроэзофагальноі рефлюксноі хвороби.
4. Призначити хворому на гастроэзофагальну рефлюксну хворобу лікування.
Джерела інформації
Основні:
1. Маколкин В.И., Овчаренко Е.И. Внутренние болезни: Руководство к практическим занятиям. - М.: Медицина, 1989. - С. 221-231. Додаткові:
2. Л.Т. Малая, В.Н. Хворостінка Терапія – Харьков «Фоліо» , 2005.- С.
3. Пелещук А.П., Передерій В.Г., Свінцицький А.С. Гастроентерологія. -
К.: Здоров’я, 1995. - С. 239-264.
4. Передерій В.Г., Ткач С.М. Клінічні лекції з внутрішніх хвороб: у 2 т.
К., 1998. - Т.2: Гастроентерологія, гематологія, нефрологія. - С. 11-64.
Методична вказівка для студентів до практичного
заняття №
Тема. ХРОНІЧНИЙ ЕНТЕРОКОЛІТ: ДІАГНОСТИЧНІ
КРИТЕРІЇ, ДИФЕРЕНЩЙНА ДІАГНОСТИКА, ЗОКРЕМА
ІЗ ПУХЛИНАМИ КИШЕЧНИКА, ПРОФІЛАКТИКА,
ЛІКУВАННЯ.
Кількість годин: 5.
Місце проведення: навчальна кімната, лікарняні палати.
Мета: навчити студентів діагностувати хронічний ентероко літ (ХЕК), визначати лікувальну програму та профілактичні за ходи.
Професійна орієнтація студентів. У кишечнику відбува ється заключний етап процесу травлення та всмоктування їжі, а також виділення ряду речовин. Негативний вплив зовнішніх факторів навколишнього середовища, неправильне харчування, зловживання алкоголем, необгрунтоване використання антибак теріальних препаратів та інших медикаметозних засобів пору шують нормальну функцію кишечника. Недотримання санітар но-гігієнічних норм призводить до виникнення гострих та хроні чних інфекцій, які можуть стати причиною розвитку хронічної патології кишечника. При ураженні того чи іншого відділу кише чника виникає група ознак, що характеризує ХЕК. Своєчасна діагностика та правильний підхід до лікування хворих із цією патологією є гарантією успішного лікування.
Базовий рівень знань та вмінь
Студент повинен знати:
1. Будову та функціональні особливості тонкого та товстого відділів кишечника.
2. Методи обстеження тонкого та товстого відділів кишечника.
3. Механізми розвитку синдромів та їх клінічні прояви при ураженні різних відділів кишечника.
4. Механізм дії медикаментозних препаратів, які застосовують при лікуванні ХЕК.
Студент повинен уміти:
1. Виявляти основні клінічні симптоми ураження тонкого і товстого відділів кишечника.
2. Інтерпретувати дані лабораторних та інструментальних методів обстеження тонкого та товстого відділів кишечника.
3. Визначати головний клінічний синдром і проводити диференціальну діагностику.
4. Призначати адекватне лікування та план профілактичних заходів хворим на ХЕК.
Програма самопідготовки студентів:
1. Етіологія і патогенез ХЕК.
2. Клінічна класифікація ХЕК.
3. Клінічні та лабораторно-інструментальні критерії ХЕК.
4. Диференційна діагностика хронічного ентероколіту з хронічним панкреатитом, виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки, пухлинами кишечника.
5. Ускладнення ХЕК.
6. Лікування та диспансерне спостереження хворих на ХЕК.
Студент повинен самостійно опрацювати:
1. Функції тонкого та товстого відділів кишечника.
2. Етіологію і патогенез ХЕК.
3. Клінічні та лабораторно-інструментальні критерії ХЕК.
4. Класифікацію ХЕК.
5. Діагностичні критерії ускладнень ХЕК.
Короткий зміст теми
Хронічний ентероколіт - це хронічне поліетіологічне запальне захворювання кишечника з переважним ураженням тонкого чи товстого відділу, що характеризується порушенням їх функцій (травної, всмоктувальної, секреторної, моторної), структурними змінами слизової оболонки з розвитком атрофії.
Причин, що сприяють розвитку ХЕК, багато. Перша група причин - мікробні ураження (шигели дизентерії, сальмонельоз, стафілококова інфекція, найпростіші, інвазія гельмінтами). Друга - неспецифічні фактори, серед яких вплив різних токсичних речовин (ртуті, цинку, фосфору, свинецю), зловживання алкоголем, токсичний дисбактеріоз, медикаментозне ураження, ендогенна інтоксикація (уремія), вторинні ентероколіти при хронічних захворюваннях органів травлення.
Внаслідок дії різних етіологічних факторів у слизовій оболонці кишечника виникає запальний процес. Це призводить до зниження активності мембранних ферментів, порушення порожнинного та пристінкового травлення. Порушення процесів травлення в кишечнику викликає дисбактеріоз. Змішана за складом флора товстої кишки піднімається вгору в тонку кишку. Починають переважати процеси гниття та бродіння, виникає сенсибілізація організму до аутомікрофлори.
Класифікація ХЕК.
1. За етіологією:
а) аліментарний;
б) постінфекційний (після дизентерії, сальмонельозу, харчової токсикоінфекції та ін.).
в) алергічний;
г) медикаментозний;
д) механічний (коланоптоз, спланхноптоз, доліхосигма, злукова хвороба очеревини та ін.);
є) токсичний;
ж) неврогенний;
з) променевий;
і) інші (тропічний та нетропічний спру, хвороба Уіпла, уроджені ензимопатії та ін.);
к) вторинний (гастрогенний, панкреатогенний, біліарний та
ін.); ї) змішаний.
2. За локалізацією патологічного процесу:
а) з переважним ураженням тонкої кишки;
б) з переважним ураженням товстої кишки (панколіт, тифліт, трансверзит, сигмоїдит, проктит).
3. За клінічним перебігом:
а) стан травлення:
- компенсація;
- субкомпенсація;
- декомпенсація;
б) ступінь тяжкості перебігу:
- легкий;
- середній;
- тяжкий;
в) фаза:
- загострення;
- неповної ремісії;
- ремісії.
4. Стан кишкової мікрофлори:
а) дисбактеріоз:
- виражений;
- невиражений
б) глистні інвазії:
- немає;
- є (які).
Клінічні та лабораторно-інструментальні критерії ХЕК
А. Переважне ураження тонкої кишки (ентерит).
Синдром малдігестії (місцеві прояви) виникає внаслідок неповного гідролізу харчових речовин, що сприяє підвищенню осмотичного тиску в порожнині кишечника, призводить до затримки рідини і порушення моторики. Скарги на метеоризм, біль, спастичні явища в кишечнику, часті випорожнення. При пальпації живота визначаються здуття і болючість у середній його ділянці, позитивний синдром Образцова ("шум плеску" в сліпій кишці), симптом Поргеса (болючість зліва і вище пупка).
Синдром недостатнього всмоктування (синдром мальабсорбції, загальний ентеральний синдром) - порушується всмоктування всіх складників їжі, що призводить до порушення обміну речовин: білкового, жирового, вуглеводного, мінерального. Проявляється слабкістю, зниженням маси тіла, поганим апетитом, головним болем, запамороченням, пітливістю після вживання їжі, серцебиттям (функціональним гіперінсулінізмом), випаданням волосся, болем у кістках, суглобах, порушенням ходи (порушенням всмоктування кальцію), відчуттям печії та повзання мурашок у ногах (дефіцит вітаміну В). При огляді виявляють схуднення, зниження тургору та еластичності шкіри, її сухість, ламкість нігтів, при значному дефіциті білків - гіпопротеїнемічні набряки, ангулярний стоматит, хейліт, дерматит крил носа, носогубних складок (дефіцит вітаміну В2), пігментацію відкритих ділянок тіла, глосит (дефіцит вітаміну РР), сухість, лущення шкіри, курячу сліпоту (дефіцит вітаміну А), при тяжкому перебізі - ендокринні порушення (надниркову недостатність: пігментацію, гіпотонію; гіпофункцію статевих залоз), залізодефіцитну чи В12-фолієводефіцитну анемію.
Лабораторні зміни - протеїнемія, гіпокальціємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія, зниження вмісту заліза. Копроцитограма -поліфекалія, колір - світло-жовтий чи зелено-жовтий, шматки неперетравленої їжі, слиз, стеаторея, креаторея, амілорея, міхурці газу, реакція кисла при бродильній диспепсії. Бактеріологічне дослідження калу - дисбактеріоз.
Рентгенологічні зміни - визначаються нечітке зображення складок, нерівномірність
міжскладкових проміжків, прискорена евакуація барієвої суміші по сегментах тонкої кишки.
Ендоскопічні зміни. Фібродуоденоскопія з прицільною біопсією - хронічний запальний процес без атрофії чи з різним ступенем атрофії, значне зниження вмісту ферментів у слизовій оболонці дванадцятипалої кишки.
Б. Переважне ураження товстої кишки (коліт).
Синдром порушення випорожнень - закрепи, проноси, чергування проносів із закрепами, синдром недостатнього випорожнення кишечника: виділення невеликої кількості кашоподібного чи оформленого калу, інколи з домішками слизу. Дослідження калу - колір не змінений, консистенція щільна (у вигляді калу вівці), мікроскопічно - слиз у помірній кількості, відсутня неперетравлена їжа.
Больовий синдром - біль локалізується в нижніх та бокових відділах живота, посилюється після їди та зменшується після дефекації і відходження газів. При пальпації товстої кишки -болючість окремих її відрізків.
Синдром кишкової диспепсії (метеоризм) - пояснюється порушенням перетравлення їжі в тонкому відділі кишечника та дисбактеріозом.
При бродильній диспепсії кал жовтого чи світло-коричневого кольору, реакція різко кисла, консистенція кашоподібна, піниста, слизу небагато. Мікроскопічно - велика кількість неперетравленої клітковини, крохмалю, небагато змінених м’язових волокон, нерозщепленого жиру, мила. При диспепсії, зумовленій гниттям, калові маси темно-коричневого кольору, реакція лужна, консистенція рідка, слизу небагато. Мікроскопічно - помірна кількість неперетравленої клітковини, крохмаль - де-не-де, змінені м’язові волокна - небагато, мило - в помірній кількості.
Аналіз калу на дисбактеріоз - кількісні та якісні зміни мікробного пейзажу.
Астеноневротичний синдром характеризується слабкістю, швидкою втомленістю, головним болем, погіршенням працездатності, поганим сном.
Лабораторні зміни - під час загострення можливі лейкоцитоз, прискорене ШОЕ.
Рентгенологічні зміни - при іригографії відмічаються нерівномірність заповнення барієм товстої кишки, зменшення кількості складок.
Ендоскопічні зміни - при ректороманоскопії та колоноскопії визначаються картина запалення та різного ступеня атрофії слизової оболонки уражених відділів товстої кишки.
Диференційну діагностику ХЕК проводять із хронічним панкреатитом, виразковою хворобою, захворюваннями жовчних шляхів, пухлинами кишечника.
Диференційну діагностику ХЕК із пухлинами кишечника здійснюють на основі даних рентгенологічної картини (змінений контур кишки та звужений її просвіт) та колоноскопії (візуалізується пухлинний утвір) з прицільною біопсією пухлини і наступним гістологічним дослідженням біоптату на атипові клітини.
Принципи лікування ХЕК
У період загострення ХЕК показана госпіталізація хворого в стаціонар із дотриманням на пів строгого ліжкового режиму впродовж 7-10 днів, після чого його переводять на вільний режим.
Лікувальне харчування - стіл № 4.
Медикаментозне лікування хворих на ХЕК спрямоване на корекцію метаболічних та моторно-евакуаторних порушень, активацію травлення, нормалізацію бактеріальної флори, лікування супутніх захворювань.
1. Корекція білкового обміну:
- анаболічні стероїди (неробол, ретаболіл, нераболіл);
- внутрішньовенне введення альбуміну, сумішей чистих амінокислот (поліаміну, альвезину, аміноплазмолу, аміносолу-600, 800).
2. Корекція жирового обміну:
- внутрішньовенне введення есенціале, ліпофундину (інтра-ліпіду).
3. Корекція вуглеводного обміну:
- внутрішньовенне введення глюкози.
4. Антимікробна терапія:
- сульфаніламіди (сульгін, фталазол, бісептол);
- нітрофуранові препарати (фуразолідол, ніфуроксазид);
- похідні оксихіноліну (нітроксолін, інтетрикс);
- антимікробні препарати широкого спектра дії (еритроміцин, тетрациклін, гентаміцин, лінкоміцин, кліндаміцин).
5. Реімплантація нормальної кишкової флори:
- концентрований ліофілізований колібактерин, біфідумбактерин, біфікол, лактобактерин, лінекс, ліофілізована культура ацидофільних паличок.
6. Нормалізація моторно-евакуаторної функції:
а) гіпермоторний синдром:
- спазмолітики (но-шпа, галідор, буксопан);
- антидіарейні препарати (імодіум, реасек, вісмуту субнітрат, смекта);
б) гіпомоторний синдром:
- прокінетики (мотиліум, препульсид, цезиприд (координакс);
- при закрепах (сенаде, глаксена, кафіол, форлакс, бісакодил).
7. Покращання процесів травлення та всмоктування:
а) при недостатності зовнішньосекреторної функції підшлункової залози - креон, панкреатин, лікреаз, панцитрат, мезим-форте;
б) при порушенні жовчоутворення та жовчовиділення - алохол, хологон, ліобіл, холензим;
в) при секреторній недостатності шлунка - шлунковий сік, пепсидил, ацидин-пепсин, лімонтар.
Фізіотерапевтичні методи лікування застосовують у фазу затухаючого загострення (парафіно-озокеритові аплікації, діатермія, індуктотермія, УВЧ-терапія, електрофорез, голкорефлексотерапія).
Санаторно-курортне лікування хворих на ХЕК проводять у період ремісії, затухаючого загострення. Рекомендуються курорти Закарпаття, Моршина, Єсентуків, Боржомі, Березовські мінеральні води. Основними лікувальними факторами на курортах є мінеральна вода, бальнеолікування, фізіотерапія, лікувальне харчування, ЛФК, фітотерапія.
Прогноз - сприятливий при своєчасному та активному лікуванні.
Працездатність. У період ремісії хворі працездатні. При загостренні захворювання встановлюється тимчасова непрацездатність на період лікування. Працездатність порушується при тяжкому перебігу, може бути встановлена група інвалідності.
Первинна профілактика передбачає раціональне харчування, здоровий спосіб життя, ліквідацію шкідливих звичок із метою попередження ХЕК. Вторинна профілактика спрямована на досягнення тривалої ремісії захворювання.
Ситуаційні задачі
Задача 1. У хворого К. 44 років при обстеженні виявлено такі клінічні синдроми:
а) дискінетичний; г) кардіалгічний;
б) бродильної диспепсії; д) синдром недостатнього травлення;
в) анемічно дистрофічний; є) гепатолієнальний синдром. Які з перерахованих синдромів характерні для хронічного
ентероколіту?
Задача 2. Хворий Д. 47 років, звернувся до лікаря зі скарга ми на біль у животі розлитого характеру, метеоризм, розлади випорожнень, які пов'язані з огріхами в дієті.
Об'єктивно: загальний стан задовільний, працездатність збе режена, дещо зниженого живлення. Визначається болючість при
пальпації по ходу товстої кишки і навколо пупка. Погіршення стану здоров'я пов'язує з огріхами в дієті (вживання алкоголю, переїдання). Рецидиви нечасті. За медичною допомогою не звертався, оскільки хворобливі ознаки проходили самостійно. При дослідженні калу нерізко виражений дисбактеріоз.
Встановіть діагноз.
Ілюстративний матеріал: розбір хворих із патологією кишечника.
Методика виконання роботи
Група студентів поділяється на дві підгрупи, які працюють біля ліжок хворих: збирають анамнез хвороби, опитують пацієнтів по органах і системах, здійснюють об'єктивне обстеження в присутності викладача. У навчальній кімнаті проводять обговорення результатів огляду хворих, ознайомлюються з даними лабораторного та інструментального обстежень даних пацієнтів.
Завдання:
1. Згрупувати симптоми в синдроми.
2. Визначити провідний синдром, за яким провести диференційну діагностику.
3. Сформулювати діагноз.
Вихідний рівень знань та вмінь Студент повинен знати:
1. Визначення, етіологію та патогенез ентероколітів.
2. Класифікацію ентероколітів.
3. Головні клінічні й лабораторно-інструментальні ознаки хронічних ентероколітів.
4. Основні прояви захворювання, з якими слід диференціювати хронічний ентероколіт.
Студент повинен уміти:
1. Сформулювати клінічний діагноз хронічного ентероколіту (на основі опитування, обстеження пацієнта та інтерпретації лабораторно-інструментальних методів обстеження) згідно із сучасною класифікацією.
2. Провести диференційну діагностику з іншими захворюваннями органів шлунково-кишкового тракту. 3. Призначити адекватне лікування хворому на ХЕК.
Джерела інформації
Основні:
1. Григорьев П.Я., Яковенко А.В. Клиническая гастроентерология/.-М.: Медицинское информационное агентство, 2001. - С. 382-5(И-;
2. Комаров Ф.И. Руководство по гастрознтерологии: В 3-х Т. - М Медицина, 1996. - Т. 3.- С. 360-397, 464-474.
3. Терапевтическая гастрознтерология. Хворостинка В.Н., Яблучанский
Н.К., Панчук С.Н., Пасиешвили Л.М. . - Харьков: Основа, 1999. -366 с.
4. Харченко В.Н. Клиническая гастрознтерология. - Киев: Здоров'я, 2000. - С. 366-387.
5. Конспект лекцій з факультетської терапії.