Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ
БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА БІЗНЕСУ
Економічний факультет
Кафедра________________________________________________
ЗВІТ
виробничої бакалаврської практики
освітньо-кваліфікаційного рівня ___________ – бакалавр зі спеціальності „_________________________________________________________________ ”
напряму підготовки ____________ «___________________»
студента _______________________________________________________________
(прізвище, ім’я, по-батькові)
_____ курсу ______ групи
Підприємство (база практики)_____________________________________________
_______________________________________________________________________
Строки проходження практики ____________________________________________
Керівник від підприємства ________________________________________________
Допускається до захисту „ _____” _________________ 20 р.
Захищено з оцінкою _____________________________________________________
Залікова книжка № _____________________________________
„ ____” _________________ 20 р.
Біла Церква 2011
Зміст
Вступ
1. Наукове обґрунтування підвищення інтенсивності виробництва цукрових буряків
1.1 Менеджмент конкурентоспроможності як основа підвищення ефективності виробництва цукрових буряків
1.2 Особливості галузі буряківництва в Україні
1.3 Інноваційна політика держави в цукробуряковому підкомплексі України
2 Організаційна та управлінська структура СТОВ АФ «Вербка»
2.1 Розташування, природні умови, реструктуризація та спеціалізація
2.2 Аналіз виробництва основних видів продукції підприємства
2.3 Економічна ефективність та конкурентоспроможність виробництва цукрових буряків
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Необхідність прискорення соціально-економічного розвитку України обумовило шукати надійний та ефективний економічний механізм господарювання, який би дозволив змінити не благоприємні тенденції в розвитку економіки, надати їй певний динамізм і заохочувати ініціативу.
Особливу важливість даний процес набуває в АПК України і в тому числі, в його головному ланцюгу - сільському господарстві. При цьому прискорений шлях розвитку і нові методи господарювання в сукупності з іншими направлені на більш повне і правильне використання ресурсного потенціалу. Глибокі якісні зміни в галузі, що базуються на інтенсивному використанні економічного потенціалу країни, прискорення науково-технічного прогресу, на технічному переозброєнні і реконструкції виробництва впливають також і на галузь буряківництва.
Бурякоцукрове виробництво є однією з провідних галузей АПК України. Рівень розвитку буряківництва значною мірою визначає стан економіки аграрно-продовольчого комплексу та активність формування вітчизняного ринку цукру. Розвиток бурякоцукрової галузі є стратегічним напрямком зміцнення вітчизняної економіки, оскільки буряківництво і переробна промисловість забезпечують робочі місця для сільського населення, є джерелом наповнення бюджету держави через податки, зростання внутрішнього валового доходу, а в цілому - економіки країни.
Кризові явища в економіці негативно позначились на розвитку раціонального цукробурякового виробництва, вже протягом десяти років зберігається стала тенденція щорічного спаду обсягів виробництва в галузі.
Дійсно, стан, що склався із виробництвом продукції даної галузі, цілком достовірно можна назвати катастрофічним. Головними причинами спаду є, насамперед, нееквівалентність цін на продукцію сільського господарства і промислові товари.
Слід зазначити, що враховуючи важливість вирішення цих проблем, питання підвищення ефективності буряківництва висвітлені в працях вітчизняних науковців: B.C. Глуховського, А.Г. Коломіїця, А.Г. Мацебори, М.В. Роїка, Н.Я. Шаповала та інших. Проте проблеми буряківництва в господарствах Сумської області і конкретно в Буринському районі висвітлені недостатньо. Тому нами і була вибрана тема дипломної роботи "Наукове обґрунтування виробництва і реалізації цукрових буряків з розробкою бізнес-плану на перспективу (на прикладі СТОВ АФ “Вербка” Чечельницького району Вінницької області").
Актуальність даної роботи полягає в тому, що бурякоцукрове виробництво в Україні занепало, а воно приносить високі прибутки як товаровиробникам так і державі в цілому. Якщо виробництво даної культури поставити на належний рівень, то з 1 га цукрових буряків можна отримати 1000 грн. чистого прибутку
Оскільки дана галузь занепала, то постала необхідність зацікавити сільськогосподарських товаровиробників у виробництві даної культури.
Мета дослідження полягає у вивченні специфічних особливостей і закономірностей становлення і розвитку буряківництва, пошуку ефективних організаційних і технологічних напрямків інтенсифікації цієї галузі.
У відповідності з метою були визначенні такі завдання:
а) дослідити теоретичні та практичні розробки галузі буряківництва;
б) проаналізувати економічний стан підприємства та галузі буряківництва у СТОВ АФ “Вербка» Чечельницького району;
в) визначити основні напрямки підвищення ефективності галузі буряківництва і розробити технологічну карту вирощування цукрових буряків за інтенсивною технологією;
г) обґрунтувати правові та законодавчі основи галузі буряківництва.
1. Наукове обґрунтування резервів підвищення інтенсивності виробництва цукрових буряків
1.1 Резерви підвищення ефективності виробництва цукрових буряків
Основна причина низької урожайності цукрових буряків - екстенсивні форми ведення виробництва, великі посівні площі під цукрові буряки. Необхідно більш інтенсивно використовувати площі під цю культуру в зонах з добрими природно-економічними умовами.
Гомелюк В.О. пропонує спосіб підготовки ґрунту, який сприяє підвищенню продуктивності цукрових буряків і зниженню матеріальних витрат на їх вирощування за рахунок розподілу технологічних операцій на осінні та весняні роботи, їх виконують в наступній послідовності. З осені необхідно внести мінеральні добрива на глибину, що перевищує загортання насіння в 5-6 разів, з одночасним формуванням гребенів, ранньою весною зрізають їх на глибину загортання насіння з одночасним внесенням гербіцидів глибоким рихленням ґрунту між гребнями з наступним посівом в над поверховий шар. Результати дослідів показали, що через виключення ранньовесняного закриття вологи, шлейфування, суцільного внесення гербіцидів, передпосівної культивації зменшуються витрати гербіцидів та добрив, економія матеріальних та енергетичних засобів складає 20-25%.
Формування з осені гребнів сприяє інтенсивному накопиченню вологи, а весною - прискореному дозріванню ґрунту в зоні гребнів. Це дозволяє в більш ранні строки провести шлейфування, передпосівну культивацію, посів без закриття вологи, суцільне внесення гербіцидів, що безумовно проводжує продовження рівня вегетації, знизить матеріальні та енергетичні витрати. Глибоке (на 10-20% см) рихлення між гребнями з одночасним їх зрізанням до вологого шару ґрунту, товщина якого дорівнює глибині загортання насіння відносно рівня поверхні поля, що забезпечить оптимальні водно-повітряні і температурні умови для розвитку рослин, особливо в початковий період росту, запобігає утворенню ґрунтової кірки, що полегшує догляд за посівами. Гребеневий посів сприяє прискореному проростанню насіння та росту рослин, скорочує період доступу кореневої системи в зону акумулятивних поживних речовин, локально внесених з осені, що значно підвищує продуктивність цукрових буряків.
Велику увагу необхідно приділяти строкам посіву і глибині загортання насіння. Строки висіву визначаються фізичною зрілістю ґрунту, коли температура на глибині 10 см досягає 5-6°С і верхній шар добре кришиться. Запізнення з сівбою на один день зменшує урожайність коренеплодів на 5-7 ц/га, а вихід цукру на 1-2 ц/га, на 5-6 днів відповідно на 7-9 ц/га.
Відомо також, що чим глибше загорнуте насіння, тим нижче його польова схожість і сходи більш пізні і нерівномірні. Тому найбільш доцільно насіння загортати на глибину 2 см, але волога в цьому шарі ґрунту буває або ранньою весною, або після дощу. Рихлення в даному випадку здійснюється безпосередньо перед сівбою.
Велике значення має вирівняність поля, гребні і впадини не повинні перевищувати 2-3 см. в іншому разі з'являються рідкі сходи, що ускладнює догляд за посівами.
Чітке дотримування сівозміни - один із найбільш важливих факторів в досягненні високої урожайності цукрових буряків.
За літературою для підвищення продуктивності цукрових буряків в районах традиційного буряківництва рекомендовано зменшення долі культури в сівозміні до 25%, забезпечуючи її повернення на поля не раніше чим через 3 роки. Найкращим посередником для цукрових буряків є озима пшениця, яка йде після багаторічних трав першого року використання.
На сьогоднішній день необхідно, щоб насіння одноросткового буряка, підготовлені до висіву були:
- чітко відкалібровані;
- підігнані відповідно до пунктирних рядкових сівалок;
- оброблені захисними та стимулюючими речовинами;
- стійкі до різних захворювань;
- високоякісні при достатніх обсягах.
Більшість господарств, які вирощують цукровий буряк використовують високоякісне насіння, яке дає сходи до 90-95%. Для цього провідні вчені з буряківництва пропонують наступні сорти та гібриди: Білоцерківський 45, Веселоподолянський 29, Уладівський 55, МС гібрид Ювілейний, Львівське - Верхнянський МС 31, Український МС - 70. Використання такого високоякісного насіння зобов'язує використовувати його найбільш раціонально, сіючи на 1 га 150-200 тис. штук. За нормальних умов це забезпечує одержання 7-8 рослин на один метр дожини рядка, що практично виключає необхідність формування густоти посіву вручну.
Необхідно вирощувати ті сорти та гібриди, у яких великий збір урожаю з одиниці посівної площі культури, так як підвищення урожайності дозволить різко зменшити площі під цукровий буряк і використовувати ці землі для вирощування інших культур. Набагато зменшаться витрати палива, інших матеріальних засобів на обробку посівів, скоротиться потреба в тракторах, транспорті, робочій силі, відповідно зменшаться витрати на оплату праці. Держава отримає від цього народногосподарський ефект.
В умовах господарювання вартість отриманої продукції повинна повністю окупити всі витрати, в тому числі і на добрива. Тому дози добрив розраховують з урахуванням виносу рослинами поживних речовин і наявності їх у ґрунті до сівби цукрових буряків.
Н.М. Давиденко зазначає, що серія дослідів, проведених в різних ґрунтово-кліматичних регіонах України, свідчить, що застосування комплексного суспензійного добрива з мікроелементами забезпечує стабільний позитивний результат підвищення урожайності рослин і покращує якість цукрових буряків. Кількісний вміст мікроелементів можна корегувати під час регулювання розчину препарату.
Значний економічний ефект дає впровадження у виробництво інтенсивних технологій, які передбачають концентрацію посівів, організацію спеціалізованих механізованих ланок, застосування збирально-транспортних загонів.
Технічні засоби, які використовують сьогодні, не дають можливості повністю виключити ручну працю при формуванні густоти посівів, догляді за посівами, збиранні коренеплодів. Механізація буряківництва забезпечує економію суспільної праці, сприяє виконанню робіт в сприятливі агротехнічні строки, відкриває можливості для застосування більш продуктивних машин і знарядь. Важливі умови раціонального використання комплексу машин - оптимальні розміри посівних площ.
Велике економічне значення має концентрація посівів буряків в сировинних зонах цукрових заводів. На думку В.М. Векленко оптимальна тривалість сезону переробки цукрових буряків складає 100-110 діб. Отже, кількість сировини, яка надходить на цукровий завод повинна бути такою, щоб підприємство переробило його за вказаний період. З урахуванням цього і формують сировинні зони цукрових заводів. Відповідно з потужністю переробного підприємства визначають об'єм заготовок, для всіх підприємств, які входять в зону заводу. В умовах ринкової економіки питання створення належної сировинної бази вирішують цукрові заводи, які вимушені працювати в умовах жорсткої конкуренції, яка обумовлена значною кількістю цих заводів в межах області.
Численні дослідження, проведені в різних зонах буряківництва показують, що перехід до пізніх строків збирання при деякому скороченні її тривалості - серйозний резерв підвищення урожайності коренеплодів і збільшення збору цукру.
М.М. Зуєв вважає, що тільки за рахунок осінніх приростів урожаю і цукристості коренеплодів при умовах зменшення об'ємів і строків збору і підвищення якості зберігання можна очікувати збільшення збору урожаю в 1,2-1,3 рази, а вихід цукру на заводі в 1,3-1,4 рази з кожного гектару посівів цукрових буряків.
Застосування передових способів організації роботи транспорту при вивезенні буряків сприяє ритмічності роботи цукрових заводів. На думку Терніна В.І. тільки завдяки впровадження поточного способу збору на пятидесятивідсотковій площі посівів виникає можливість збільшити валовий збір сировини на 2-3 ц/га, або в середньому на Україні на 1,5 млн. тон і додатково виробити 170 тис. тон цукру.
Під час човникового способу перевезення буряків у 2-3 рази підвищується продуктивність праці водіїв збиральних агрегатів, зменшуються витрати палива. Підвищення виробництва цукрових буряків залежить від розвитку селекції та насінництва. Головне завдання селекції - створення сортів, які забезпечать отримання найбільшої кількості цукру з одиниці площі і з одиниці маси сировини під час переробки. Підвищення цукристості на 1% забезпечує додатково 0,9-1,0 млн. тон цукру в рік. В цьому випадку скорочуються витрати сировини, витрати засобів на виробництво цукрових буряків, а також площі під культурою. В перспективі необхідно добиватися такої якості, яка дозволить мати вихід цукру 15-16 % і питомі витрати сировини не більш 7 тон на 1 тону цукру.
Використання прогресивних форм організації праці в умовах приватної власності на землю та майно забезпечує матеріальну зацікавленість членів ланки в досягненні високих кінцевих результатів, а отже підвищує економічну ефективність виробництва цукрових буряків.
Період входження економіки України в ринок невиправдано затягнувся. У кризовому стані знаходяться основні галузі народного господарства, в тому числі АПК. Цукробуряковий підкомплекс переживає
не найкращі часи і вимагає кардинальних змін у поглядах на процеси, що відбуваються всередині продуктової вертикалі.
Особливістю даного періоду в Україні є прискорений розвиток підприємницької діяльності як головної рушійної сили розвитку ринкової економіки, як за кордоном, так і в Україні. Всесвітньо відомий теоретик управління і широко практикуючий консультант П. Друкер стверджує, що на рубежі століть маємо справу із зовсім новим суспільним і соціально-економічним феноменом — формуванням підприємницького суспільства.
Підприємців відрізняє інноваційний тип мислення. Інноваційність — особливий інструмент підприємництва, за допомогою якого створюється ресурс, якого раніше не існувало. Як правило, підприємці самі не генерують зміни, але (і це найголовніше) вони відшукують їх та використовують як джерело досягнення успіху.
Підприємництво виконує різноаспектну роль у соціально-економічному й політичному житті суспільства, і реалізуючи свої специфічні функції, такі як нововведення, ризик, підприємницьке управління, воно дає змогу підвищити ефективність діяльності "шляхом використання можливостей, а не шляхом вирішення проблем".
Як відомо, за ознакою економічної вигоди господарюючого суб'єкта людську діяльність можна поділити на діяльність, спрямовану на одержання прибутку (підприємницьку) і діяльність, не спрямовану на одержання прибутку (меценатство, спонсорство тощо). Отже, підприємництво — це організація економічної, виробничої, комерційної та іншої діяльності, яка приносить підприємцю прибуток.
З точки зору організації діяльності всі господарюючі суб'єкти, які входять до складу цукробурякового підкомплексу АПК, є суб'єктами підприємницької діяльності.
Специфіка функціонування цукробурякового підкомплексу з його характерними вертикальними інтеграційними зв'язками визначила логістичний напрям розвитку підприємництва як якісно новий етап формування відносин всередині продуктової вертикалі.
Вивчаючи праці видатних зарубіжних і вітчизняних учених можна зробити висновок, що традиційні концепції управління вже не виправдовують себе. Адже одним із найбільш прогресивних науково-прикладних напрямів є логістика, яка у взаємозв'язку з маркетингом являє собою ідеальний варіант системи управління в економіці взагалі й АПК зокрема. Як відомо, динамічність — обов'язковий атрибут будь-якої сфери виробничо-економічної діяльності. Основу, динаміки становлять потокові процеси. Логістика як прогресивна методологія оптимізації потокових процесів і господарських зв'язків здатна створити так званий "синергічний ефект", який проявляється у взаємній оптимізації окремих елементів системи. В результаті загальний ефект системи виявляється вищим, ніж сума ефектів цих же елементів, що діють незалежно. Можливість застосування логістики в економіці зумовлена сучасними досягненнями науково-технічного прогресу, насамперед комп'ютерної техніки та інформаційних технологій.
Новизна самого логістичного підходу полягає в інтеграції різноманітних галузей діяльності з метою досягнення бажаного результату з мінімальними затратами часу і ресурсів шляхом оптимального наскрізного управління матеріальними й інформаційними потоками. По суті використовуючи системні логістичні методи управління в дію вступає реалізація підприємницької функції "новаторство" та "нетрадиційний підхід".
Одним із основних методологічних принципів логістичної концепції є системний підхід, тобто методологія наукового пізнання, в основі якої лежить розгляд об'єктів як систем, що дозволяє побачити досліджуваний об'єкт як комплекс взаємопов'язаних підсистем, об'єднаних спільною метою, розкрити його інтегративні властивості, а також внутрішні й зовнішні зв'язки. Системний підхід передбачає послідовний перехід від загального до часткового, коли в основі розгляду лежить конкретна кінцева мета, для досягнення якої створюється система. Відповідно до методології системного підходу кожна система є інтегрованим цілим навіть тоді, коли вона складається з окремих розрізнених підсистем.
Логістичні системи вкладаються у загальноприйняте поняття «системи», бо складаються із системоутворючих елементів, тісно взаємопов'язаних і взаємозалежних між собою, які мають впорядковані зв'язки й утворюють певну структуру із заздалегідь заданими властивостями. Різняться ці системи високим ступенем узгодженості і вхідних продуктивних сил з метою управління наскрізними матеріальними потоками.
Логістична система — це адаптивна система зі зворотним зв'язком, яка виконує ті чи інші логістичні функції (операції), складається із підсистем і має розвинуті внутрішньосистемні зв'язки та зв'язки із зовнішнім середовищем.
Метою логістичної системи є забезпечення наявності необхідного товару в необхідній кількості та заданої якості в потрібному місці й у потрібний час для потрібного споживача із заданими витратами.
Будь-яка логістична система складається із сукупності елементів -ланок, між якими встановлені певні функціональні зв'язки і відносини. Внутрішньосистемні зв'язки міцніші, ніж зв'язки із зовнішнім середовищем. Зазвичай вони мають циклічний харакактер, бо відображають послідовність передачі матеріального та інформаційного потоків між ланками відповідного логістичного ланцюга.
Більшості реально функціонуючих на практиці логістичних систем, як і більшості складних систем, притаманні такі властивості:
- складність — характеризується такими основними ознаками, як наявність великої кількості елементів (ланок), складний характер взаємодії між окремими елементами, складність функцій, що виконуються системою, наявність добре організованого правління, вплив на систему великої кількості стохастичних факторів зовнішнього середовища;
- ієрархічність — підпорядкованість елементів нижчого рівня (порядку, рангу) елементам вищого рівня у контексті лінійного чи функціонального логістичного управління;
- цілісність — властивість системи виконувати задану цільову функцію, реалізована тільки логістичною системою в цілому, а не окремими її ланками або підсистемами;
- структурованість передбачає наявність певної організаційної структури логістичної системи, яка складається із взаємопов'язаних об'єктів і суб'єктів управління, що реалізує задану мету;
- рухливість — мінливість параметрів елементів логістичної системи під впливом зовнішнього середовища, а також рішень, прийнятих учасниками логістичного ланцюга;
- унікальність, непередбачуваність і невизначеність поведінки в конкретних умовах і під впливом зовнішнього середовища;
- адаптивність — здатність логістичної системи змінювати свою структуру і вибирати варіанти поведінки відповідно до нових цілей та під впливом зовнішнього середовища.
Межі логістичної системи визначаються циклом обігу засобів виробництва. Спочатку закуповуються засоби виробництва, які у вигляді матеріального потоку надходять у логістичну систему, складуються, обробляються, знову зберігаються і потім йдуть з логістичної системи у споживання в обмін на фінансові ресурси, що надходять у логістичну систему. Виділення меж логістичної системи на базі циклу обігу засобів виробництва одержало назву принципу "сплати грошей — одержання грошей".
По-перше, логістична система повинна одночасно створюватися на двох рівнях: регіональному (макрорівні) і локальному (мікрорівні). На регіональному рівні має бути створена мережа консалтингових фірм, інформаційно-аналітичних центрів, які за відповідну винагороду здійснюють моніторинг реального попиту на певний товар (у даному випадку цукор). Або подібні функції може взяти на себе, наприклад, асоціація незалежних цукровиробників.
Платоспроможна потреба в цукрі включає виробниче споживання як сировина для промисловості (кондитерської, хлібопекарської, виноробної, спиртової, лікеро-горілчаної, плодоовочеконсервної); експорт; особисте споживання (через роздрібну торгівлю).
Локальним рівнем логістичної системи — є безпосередньо цукровий завод.
По-друге, цукровий завод повинен взяти на себе роль інтегратора всього логістичного ланцюга: матеріально-технічне постачання аграрного сектора - вирощування цукрових буряків — транспортування — матеріально-технічне забезпечення переробки цукрових буряків — виробництво цукру та побічної продукції — реалізація цукру.
1.2 Особливості галузі буряківництва
Основною технічною культурою, що забезпечує цукрову промисловість сировиною, є цукрові буряки. Із загальної кількості світового виробництва цукру на цукрові буряки припадає близько 40%, а в окремих країнах вони - єдине джерело одержання даного продукту. Це стосується і нашої країни, де цукор виробляють тільки із цукрових буряків. Коренеплоди культивованих в Україні сортів та гібридів цукрових буряків містять 17-18 % цукру, а за сприятливих умов його нагромаджується до 20%. При переробці на цукрових заводах вихід цукру з коренеплодів становить 12-15%. Таким чином, при врожайності цукрових буряків 350-400 ц/га можна отримати по 50-60 ц. цукру з 1 га.
При вирощуванні цукрових буряків одержують побічну продукцію -гичку, а при переробці коренеплодів на цукрових заводах - жом, мелясу, що є цінним кормом для великої рогатої худоби. Використання цих видів кормів забезпечує високий рівень продуктивності тварин, збільшення виробництва тваринницької продукції. При врожайності коренеплодів 300 ц/га можна одержати до 50 ц. к. од. з 1 га посіву цукрових буряків, а при використанні на корм коренеплодів і гички - до 100 ц. к. од. і більше. Крім того, вирощування буряків у сівозміні сприяє підвищенню культури землеробства, його продуктивності.
Значне зменшення виробництва цукру на Україні призвело до зниження його реалізації за межі країни, а значить, надалі потрібно спрямовувати зусилля на підвищення обсягів виробництва цукрових буряків з метою збільшення такої стратегічної продукції, як цукор.
Основними бурякосійними областями України є Вінницька, Хмельницька, Черкаська, Полтавська та Сумська, які забезпечують близько 70% валового виробництва цукрових буряків.
Концентрація посівів цукрових буряків (у деяких районах вони займали 15-20 % загальної посівної площі) вимагає узгодження між виробництвом та переробкою. Раціональна організація сировинних зон цукрових заводів дасть змогу досягти оптимального співвідношення між виробничою потужністю останніх та можливостями сільськогосподарських підприємств щодо виробництва сировини.
Виробництво цукрових буряків пов'язано з порівняно високими матеріально-грошовими і трудовими витратами. Порівнювати виробничі витрати в динаміці, навіть за два роки підряд, надто складно, оскільки останнім часом інфляційні процеси роблять неможливим здійснити це реально. Водночас зіставлення натуральних показників не тільки допустимо, а й об'єктивне. Так, зокрема, при порівнянні затрат праці з розрахунку на 1 га посіву цукрових буряків встановлено, що рівень даного показника зріс від 179 до 220 люд.-год. це є свідченням погіршення матеріально-технічної бази цукробурякового виробництва.
Співвідношення між результатами виробництва та витратами на досягнення цього результату або задіяними ресурсами визначає рівень економічної ефективності виробництва. До найважливіших її характеристик у буряківництві належать урожайність, вихід цукру з 1 га посіву, затрати праці на одиницю продукції, собівартість 1 ц. цукрових буряків, ціна реалізації й рівень рентабельності виробництва цукрових буряків. Чим вища врожайність цукрових буряків і нижчі витрати з розрахунку на 1 га посіву, тим вищий рівень економічної ефективності виробництва, тобто нижчі затрати праці на 1 ц коренів, нижча собівартість 1 ц, більша маса прибутку з розрахунку на 1 ц та 1 га посіву, вищий рівень рентабельності.
Основним напрямком підвищення економічної ефективності буряківництва є послідовна інтенсифікація галузі. В останні роки все більше застосовуються інтенсивні технології виробництва цукрових буряків. Рівень інтенсифікації є найголовнішим фактором, який впливає на ефективність виробництва цієї культури. Інтенсифікація характеризується розміром виробничих витрат в розрахунку на 1 га посіву. В цьому показнику відображаються такі елементи витрат, як вартість внесених добрив, насіння, пального, амортизація основних засобів, витрат на оплату праці працівників тощо. Слід відмітити, що інтенсифікація заключається не лише в збільшені капітальних вкладень, а й постійному покращенню організації виробництва, темпів і якості виконання окремих технологічних операцій.
Досвід показує, що з підвищенням рівня інтенсифікації не завжди показники ефективності зростають. Якщо підвищення загального обсягу виробничих витрат не супроводжується вдосконаленням їх структури (застосування збалансованого внесення мінеральних добрив, раціональних технологічних засобів, проведення технологічних операцій в агротехнічні строки), то зміни в собівартості і рентабельності не спостерігаються. Із збільшенням виробничих витрат в розрахунку на 1 га посіву зростає урожайність, зменшується трудомісткість продукції.
Важливим показником економічної ефективності буряківництва є урожайність цукрових буряків, вміст цукру в коренеплодах, продуктивність праці, собівартість і ціна реалізації 1 ц продукції, розмір прибутку на 1 ц коренеплодів і 1 га посіву, рівень рентабельності виробництва.
Буряківництво є однією з трудомістких галузей сільськогосподарського виробництва. Технічні засоби, що використовуються в буряківництві, не дають змоги повністю виключити ручну працю при формуванні густоти насаджень, догляді за посівами, збиранні коренеплодів, тому підвищення продуктивності праці в буряківництві має першочергове значення.
Як було вказано вище, збільшення виробництва цукрових буряків і підвищення його економічної ефективності тісно пов'язане з інтенсивними та індустріальними технологіями. Вони включають комплекс агротехнічних заходів інтенсивного вирощування цукрових буряків на основі досягнень науково-технічного прогресу і передової практики. Індустріальна технологія можлива і за наявності відповідної системи машин. При її впровадженні істотне значення мають норма внесення добрив, норма висіву насіння і оптимальна густота рослин на 1 га посіву, проведення робіт з догляду за посівами в оптимальні строки, максимальне збільшення маси коренеплоду агротехнічними і хімічними засобами, збирання врожаю потоковим і потоково-перевалочними методами.
1.3 Інноваційна політика держави в цукробуряковому підкомплексі України
Створення умов для оптимального розвитку науково-технічного потенціалу національної економіки стає одним із найважливіших принципів формування системи і механізму управління інноваційної політики. При великій різноманітності національних підходів до економіки усі країни прагнуть до розробки і реалізації державної інноваційної політики.
Механізм створення і поширення нововведень передбачає три загальні складові:
* систему державної підтримки фундаментальних і пошукових досліджень;
* різноманітні форми та джерела фінансування й непрямого стимулювання досліджень;
* максимальне стимулювання малого інноваційного підприємництва та підтримку його.
Держава, створюючи умови для реалізації інноваційної політики, впливає на розвиток не лише державного, а й приватного секторів інноваційної діяльності.
Сучасне високо розвинуте суспільство стимулює розвиток технологій, що ґрунтуються на новітніх досягненнях науки. Найважливішим завданням є вироблення стратегії, яка забезпечує можливість гнучкої зміни пропорцій між темпами розвитку наукового, технічного і виробничого потенціалів. Створення такої системи взаємодії всіх учасників циклу, що забезпечує науково-технічний прогрес, є головним завданням інноваційної політики держави. Остання визначена комплексом народногосподарських підходів і рішень, що враховують головні напрями діяльності щодо нововведень, пов'язані з науково-технічним прогресом, оновленням основних фондів, удосконаленням управління, організації виробництва і праці, економіки тощо.
Інноваційна політика держави спрямована на господарське використання науково-технічного потенціалу, на зміцнення внутрішніх зв'язків у науково-технічному комплексі. Формування інноваційної політики пов'язане, насамперед, з переорієнтацією системи державного регулювання на всебічне заохочення підприємництва, приватної ініціативи.
Набір методів і засобів державної інноваційної політики досить широкий. Це різні державні заходи, які стимулюють інноваційну активність бізнесу; коригування податкового, патентно-ліцензійного законодавства; амортизаційні відрахування; розвиток теми контрактних взаємовідносин; антитрестовське законодавство; різні форми підтримки міжорганізаційної кооперації та малого інноваційного бізнесу.
У ринковій економіці створюється адекватний її вимогам механізм НТП, основними рисами якого є високий ступінь свободи вибору напряму наукових досліджень і впровадження у виробництво їх досягнень; прийняття на себе науковими установами Підприємствами ризику від можливих негативних економічних результатів у процесі наукових розробок та їх реалізації в практику; конкуренція між розробниками у виборі наукових підходів, шляхів і методів розв'язання народногосподарських і соціальних проблем; децентралізований характер формування політики здійснення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), відповідно до якого весь інноваційний цикл відбувається в поєднанні приватно - підприємницької діяльності підприємств у галузі НТП з державною діяльністю. Остання здійснюється шляхом створення і фінансування державних програм науково-технічного прогресу.
У сучасних умовах побудови соціальне орієнтованої ринкової економіки механізм повинен стати органічною складовою ланкою ринкового механізму, стимулювати виробників науково-технічної продукції та її споживачів, забезпечувати продукування конкурентоспроможних на світовому ринку результатів НДЦКР.
Як переконує досвід розвинутих країн Заходу, всі ланки НТП у ринковій економіці повинні бути орієнтовані на споживання. Саме на споживацькому ринку досягнення науково-технічного прогресу знаходять найповніше втілення, оскільки вони соціальне орієнтовані в напрямі забезпечення позитивних змін в інтенсивності праці, підвищення реальних доходів працівників і дієвості управління виробництвом, створення сприятливих умов роботи і відпочинку членів трудового колективу, підвищення праці. Розвиток НТП неможливий в умовах сильної інфляції й гіперінфляції, оскільки за таких обставин стають неприйнятними не лише великі, а й нерідко навіть незначні інвестиційні проекти. Сучасна інформаційна інфраструктура — одна з важливіших ланок НТП, без достатнього рівня розвитку якої гальмуватиметься розвиток ринкової економіки, освіти і самої науки, її подальше розширене відтворення.
За своєю суттю Державна науково-технічна політика (ДНТП) у сфері АПК — багатогранне інтегруюче явище, яке об'єднує різнорідні за характером види діяльності держави, спрямовані на досягнення головних цілей науково-технологічного розвитку галузі.
Державна програма наукового забезпечення АПК України, яка б визначала цілі, план заходів з їх досягненням та необхідне ресурсне забезпечення повинна стати основною формою реалізації ДНТП на галузевому рівні. Міністерство аграрної політики України як вищий галузевий орган управління у системі виконавчої влади має и відповідальність за здійснення ДНТП у сфері АПК.
Одне з головних завдань держави, на думку видатного економіста П. Самуельсона, полягає у тому, щоб робити для людей те, що їм потрібно, що самі вони зусиллями робити не можуть взагалі або ж належним чином. Даний аргумент наводиться досить часто, де необхідно обґрунтувати участь держави у фінансуванні напрямів НДДКР, які не можуть підтримуватися приватними інституціями. Щодо аграрної сфери, то це стосується, насамперед, фундаментальних і деяких прикладних наукових досліджень. Таким чином, джерелами фінансування аграрних НДДН державні та недержавні.
Оптимальна структура джерел фінансування аграрної науки повинна станови обсягом: державні — 65%, недержавні внутрішні — 30%, недержавні зовнішні 5%, за рівнем утворення бюджетних джерел (державний бюджет — 60%, а регіональні бюджети всіх рівнів — 40%).
За методологією UNESCO, національні витрати на наукові дослідження і розробки розраховують як суму поточних і капітальних витрат усіх національних наукових закладів.
Нормативний підхід дозволяє обґрунтувати величину національних витрат на аграрні наукові дослідження й розробки двома способами: виходячи з чинних законодавчо-правових актів і використовуючи показник від досягнутого рівня. Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", починаючи з 2000 встановлено розмір бюджетного фінансування цих діяльностей на рівні не менше 1,7% ВВП, а Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України передбачає , його збільшення до 2,5%. Цілком справедливе встановлення розміру бюджетного фінансування аграрної науки на рівні не менше 1,7% від валової доданої вартості, створеної в аграрному секторі з відповідним доведенням його до 2,5%, оскільки вона безпосередньо бере участь в економіці зростанні АПК.
Національні витрати на НДДКР в АПК повинні досягти 2,83% від валової доданої вартості при існуючому співвідношенні бюджетного і не бюджетного фінансування аграрної науки (0,6:0,4). У 2004 році бюджетні витрати на фінансування аграрної науки становили лише 0,39% від валової доданої вартості, створеної в аграрному секторі, що в 4,36 раза менше, ніж встановлено чинним законодавством.
Західні країни в умовах стабільного розвитку економіки практикують визначних витрат на аграрні НДЦКР від досягнутого рівня. Наприклад, у США державні асигнування на фінансування програм з аграрних досліджень щорічно збільшуються 5%, у Німеччині — на 3%.
Для досягнення конкурентоспроможності продукції АПК на внутрішньому і світовому ринках особливо актуальною стає проблема переведення аграрної економік на інноваційну модель розвитку, її розв'язання значною мірою забезпечуватиме створенням спеціальних інноваційних структур, головним завданням яких є сприяння розвитку інновацій, їх розповсюдженню і впровадженню у виробництво. В Україні уже здійснені перші кроки в цьому напрямі. Зокрема, Українська академія аграрних наук (УААН), концерн "Віадук" — інноваційний провайдер на ринку генетичних ресурсів — разом з Технопарком "Інститут монокристалів" з метою реалізації політики активізації інноваційних процесів в АПК для вирішення одного з ключових, наукоемних, комплексних ресурсів сільськогосподарських рослин і тварин та їх обігу створили у 2001 році Агротехнополіс з виробництва і реалізації генетичних ресурсів, зокрема елітної насінницької, племінної та іншої продукції.
Агротехнополіс, за визначенням засновників, — це система відносин у формі об'єднання на підставі договорів про спільну діяльність юридичних і фізичних осіб, головною метою яких є створення умов і механізмів впровадження інвестиційних та інноваційних проектів, виробничого використання в наукоемких аграрних галузях, формування високоефективних інтеграційних агроструктур — виробників конкурентоспроможної насінницької, племінної та іншої високоякісної сільськогосподарської продукції. Базовими виконавчими структурами Агротехнополісу є агротехнопарки, які поєднують діяльність інноваційного провайдера (організація, основним завданням якої є просування новітніх технологій та інноваційних продуктів на ринку генетичних ресурсів) та операторів ринку; агротехноінкубатори — інтегровані виробники елітної продукції, їх оригінатори і репродуктори; агроінноваційні фонди, які забезпечують і акумулювання коштів для фінансування інноваційних проектів по виробництву високотехнологічної сільськогосподарської продукції; спеціалізовані агроконтрактові доми — дистриб'ютори інноваційного провайдера (дочірнє підприємство чи юридична особа), які здійснюють маркетингове дослідження ринку, контрактацію та реалізацію високотехнологічної сільськогосподарської продукції.
Наукове керівництво інноваційними проектами Агротехнопарків здійснює УААН. Вона спрямовує роботу своїх установ і дослідної бази на розробку інновацій у галузі насінництва й племінної роботи, а концерн "Віадук" бере на себе обов'язки інноваційного провайдера проектів, ведення моніторингу інноваційних та інвестиційних проектів в аграрному секторі, розробку пропозицій щодо залучення інвестицій у високотехнологічні галузі АПК. Технопарк "Інститут монокристалів" забезпечує супроводження виконання проектів Агротехнопарків згідно із Законом України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків", сприяє виконанню проектів Агротехнополісу. З цією метою він делегує функції Забезпечення виконання проектів в умовах спеціального режиму за тематикою агропромислового комплексу концерну "Віадук".
Модель Агротехнополісу передбачає рефінансування одержаних від спеціального режиму пільг у подальший розвиток виробництва насіннєвих і племінних ресурсів. Це дасть змогу інтенсифікувати наукові дослідження, досягти вищих результатів інноваційної діяльності.
В Україні науково-технічне забезпечення цукробурякової галузі здійснюють два НДІ і один проектний інститут, 7 дослідно-селекційних станцій, 8 дослідних елітних підприємств. Результатом їх діяльності є безперервний процес наукової роботи зі створення нових сортів і гібридів цукрових буряків, технологій їх вирощування і переробки. Про значний потенціал наукової сфери у розвитку цукробурякового виробництва України свідчить той факті, що на базі Білоцерківської дослідно-селекційної станції вперше в світовій практиці було виведено сорт однонасінних цукрових буряків. Його унікальні технологічні властивості сприяли підвищенню культури буряківництва, продуктивності й технологічності. Нині, в світовій практиці цукробурякового виробництва використовуються тільки однонасінні сорти і гібриди.
Подальший розвиток наукових досліджень сприяв удосконаленню сортового складу вітчизняного цукробурякового виробництва в напрямі нарощування потенційної продуктивності та якості, а також стійкості цукрових буряків проти хвороб, шкідників і бур'янів. Зокрема, в Україні створено нове покоління сортів і гібридів цукрових буряків підвищеної цукристості з потенціалом урожайності 50—55 т/га і виходом цукру 9—10 т/га. Наукові дослідження здійснюються в напрямі створення гібридів цукрових буряків на чоловічостерильній основі (ЧС) із залученням гермоплазми провідних селекційно-насіннєвих компаній світу (програма "Інтербетакрос"). Велике значення приділяється технологіям масового вирощування цукрових буряків. Інститут цукрових буряків УААН спільно з Українським державним центром з випробування техніки і технологій та Українським науково-дослідним інститутом сільськогосподарського машинобудування розробили і запропонували до впровадження удосконалений варіант української енергозберігаючої інтенсивної технології вирощування цукрових буряків. Ним передбачено застосування кращих попередників, оновлених способів обробітку ґрунту і догляду за посівами з використанням сучасної сільськогосподарської техніки, залучення новітніх схем і препаратів для удобрення і захисту цукрових буряків від шкідників, бур'янів і хвороб. Ведуться роботи в напрямі розробки нових підходів щодо промислового виробництва цукру із збільшенням частки його вилучення з сировини та поглибленням очищення. Не припиняється процес дослідження і обґрунтування перспективних організаційно-економічних схем і методі діяльності цукробурякового виробництва в умовах перехідного періоду та його взаємодії із світовими економічними системами.
Нині бурякосійні господарства відчувають гостру нестачу у високоефективній техніці, мінеральних добривах, ефективних засобах захисту рослин, що не дає змоги сповна використати потенційні можливості вітчизняних сортів і гібридів. Розроблена високоефективна українська технологія вирощування цукрових буряків, яка не поступається зарубіжним аналогам, потребує розробки та випуску комплексу високопродуктивних вітчизняних машин і знарядь для галузі.
З метою активізації ролі вітчизняної аграрної науки в процесі інтенсифікації цукробурякової галузі доцільно використовувати різні варіанти фінансування та стимулювання науково-дослідних робіт. За відсутності обігових коштів у товаровиробників галузі держава повинна брати безпосередню участь у визначенні стратегічних напрямів використання досліджень та їхнього повного фінансування. Нині спостерігається в майбутньому поширюватиметься варіант фінансування науково-технічних досліджень самими товаровиробниками. Це забезпечить, з одного боку, орієнтацію інноваційних розробок на конкретні потреби і запити виробників, а з іншого — полегшить реалізацію наукових досліджень. Отже, за таких умов буде створено ринок науково-технічної продукції цукробурякової галузі.
2 Організаційна та управлінська структура СТОВ АФ «Вербка»
2.1 Розташування, природні умови, реструктуризація та спеціалізація
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма “Жуківська” було засноване 7 лютого 2008 року шляхом реорганізації КСП “Вербка”. Адміністративний центр господарства розташований в с. Вербка Чечельницького району Вінницької області. Відстань від районного центру смт. Чечельник складає 7 км, а до обласного м. Вінниця 167 км.
Виробничі підрозділи підприємства розташовані в населеному пункті Вербка. Економічне розміщення товариства досить вигідне. Майже всі основні пункти реалізації готової продукції та пункти поставників знаходяться в межах області. Підприємство знаходиться в зоні Лісостепу, де клімат помірно -теплий, середньо зволожений, характеризується холодною зимою і жарким, а іноді сухим літом. Середньорічна температура становить +10°С. Настання заморозків припадає приблизно на 2 - 8 жовтня. Зима розпочинається у другій половині листопада. Період із стійким сніговим покривом триває 95 - 103 дні. Середня дата закінчення весняних приморозків відноситься до 23 - 30 квітня.
Літо триває 95-115 днів. Середньорічна кількість опадів 470 - 560 мм. Вегетаційний період продовжується 150-170 днів. За цей час випадає 280 - 310 мм. опадів, що становить 50% річної норми. Рослинний покрив трав'янистий, представлений однорічними і багаторічними злаками і бобовими рослинами. Дороги мають тверде покриття.
Земля є основним засобом виробництва в сільському господарстві, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля одночасно є предметом і засобом праці, а отже, і головним засобом виробництва. Земля значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва. Найбільш розповсюджені в господарстві такі ґрунти: опідзолені і чорноземи. Вміст гумусу 2,5 - 3,5%. За механічним складом ґрунти середньо суглинкові, схильні до утворення ґрунтової кірки. Всі ґрунти мають необхідні агрономічні особливості і придатні під польові, кормові та овочеві сівозміни. Загальна земельна площа сільськогосподарського підприємства включає сільськогосподарські угіддя, що використовуються з метою одержання продукції рослинництва і тваринництва.
Господарство спеціалізується на виробництві зернових в рослинництві та виробництві молока в галузі тваринництва.
В підприємстві раціонально підібрані головна і додаткові галузі, так як побічна продукція виробництва зернових культур та цукрових буряків використовується для годівлі ВРХ та свиней, в свою чергу від ВРХ та свиней отримують органічні добрива, якими підживлюються сільськогосподарські культури з метою підвищення урожаю. Також можна відмітити, що спеціалізація, яка склалася в підприємстві відповідає природно - економічним умовам даного регіону, про що видно з таблиці 1.
Аналізуючи наведені розрахунки в таблиці 1 можна відмітити, що найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції в 2012 році займають зернові і зернобобові – 60,44%, молоко – 3,04%, цукрові буряки – 16,11% м'ясо ВРХ - 2%. Отже, в структурі товарної продукції підприємства найбільшу питому вагу займає продукція рослинництва -94,96 %, продукція тваринництва займає 5,04 %. Тому про спеціалізацію господарства можна сказати, що вона зерново-бурячна в рослинництві і молоко – м’ясна в тваринництві.
Таблиця 1.
Склад і структура товарної продукції СТОВ АФ “Вербка”
|
Назва галузі та видів продукції |
2010 |
2011 |
2012 |
2012/2011, % |
|||
|
Тис. грн. |
% |
Тис. грн |
% |
Тис. грн. |
% |
||
|
2010 |
2011 |
2012 |
|||||
|
рослинництво |
2670 |
100 |
12561,11 |
97,33 |
11458 |
94,96 |
91,21 |
|
Зернові і зернобобові |
- |
- |
7089 |
54,93 |
7293 |
60,44 |
102,88 |
|
Оз. пшениця |
- |
- |
3105 |
24,06 |
2730 |
22,63 |
87,92 |
|
Кукурудза на зерно |
- |
- |
3777 |
29,27 |
4032 |
33,42 |
106,75 |
|
Оз. ячмінь |
- |
- |
207 |
1,6 |
531 |
4,4 |
256,52 |
|
Соняшник |
- |
- |
1995 |
15,46 |
318 |
2,64 |
15,94 |
|
Соя |
- |
- |
904 |
7 |
1903 |
15,77 |
210,51 |
|
Цукровий буряк |
2670 |
100 |
2573,11 |
19,94 |
1944 |
16,11 |
75,55 |
|
тваринництво |
- |
- |
345 |
2,67 |
608 |
5,04 |
176,23 |
|
ВРХ |
- |
- |
140 |
1,08 |
241 |
2 |
172,14 |
|
Молоко |
- |
- |
205 |
1,59 |
367 |
3,04 |
179,02 |
|
Всього по підприємству |
2670 |
100 |
12906,11 |
100 |
12066 |
100 |
93,49 |
Дані таблиці свідчать про те, що найбільшу питому вагу в грошових надходженнях займають зернові і зернобобові – 60,44%, а в співвідношенні 2012 року до 2010 року ці надходження зросли на 2,86%. Молоко в структурі товарної продукції займає – 3,04%, а у відношенні 2012 до 2010 року виробництво зросло на 79,02%. М'ясо ВРХ питома вага в структурі товарної продукції – 2%, у відношенні 2012 до 2010 року вихід продукції збільшився на 72,14%. Цукрові буряки – становлять 16,11%, а у відношенні 2012 до 2010 року надходження грошові зменшились на 24,45%. Таким чином, в даному господарстві склалась зерново- бурячна спеціалізація з малорозвиненим виробництвом м’яса ВРХ та молока.
Кожне сільськогосподарське підприємство має в своєму розпорядженні земельні угіддя. Відомо, що земля - головна умова існування людського суспільства і найважливіше джерело національного багатства, найперша передумова і природна основа суспільного виробництва, універсальний фактор будь-якої діяльності людини. Земля в сільському господарстві є основним засобом виробництва і від того, на скільки раціонально вона використовується, залежить кількість виробленої продукції.
В таблиці 2 проаналізовані склад та структура земельних угідь господарства.
Наведені показники в таблиці 2 свідчать про те, що за період 2010-2012 роки в землекористуванні даного господарства відбулися зміни в наслідок реформування, в тому числі паювання земельних угідь. Загальна земельна площа, яка закріплена за підприємством, зросла на 2433 га, що становить 1044,21%. Площа ріллі збільшилась, пропорційно за рахунок розпайованих земель. Причиною виводу сінокосів із структури земель стало те, що частина цих земель була відведена у землі державного запасу, решта ж була віддана в оренду фермерам для створення селянських господарств.
Про інтенсивність використання земельного фонду можна судити по відсотку рівня розораності та освоєності. Рівень розораності у 2006 році становить 100 % та рівень освоєності - 100%. Це свідчить про те, що земля в господарстві використовується інтенсивно і освоєна на 100%.
Таблиця 2
Динаміка землекористування СТОВ АФ “Вербка” за 2010-2012рр.
|
Назва угідь |
Роки |
2012/2010, % |
||
|
2010 |
2011 |
2012 |
||
|
Загальна земельна площа |
233 |
2044 |
2666 |
1144,21 |
|
Всього с.-г. угідь |
233 |
2044 |
2666 |
1144,21 |
|
Рілля |
233 |
2044 |
1978 |
848,93 |
Ефективність сільськогосподарського виробництва в значній мірі залежить від забезпечення господарства трудовими ресурсами. В таблиці 3 наведені дані про зміни, що сталися в підприємстві і як вони вплинули на продуктивність праці в господарстві.
Таблиця З
Динаміка чисельності працівників та їх використання
|
Показники |
роки |
2012/2010, % |
||
|
2010 |
2011 |
2012 |
||
|
Cередньорічна чисельність працівників, всього, чол. |
9 |
64 |
70 |
777,78 |
|
в т.ч. в рослинництві |
9 |
47 |
51 |
566,67 |
|
тваринництві |
- |
17 |
19 |
1900 |
Аналізуючи дані чисельності робітників в цілому по господарству можна відмітити, що чисельність робітників порівнюючи 2012 рік з 2010 роком зросла в цілому по господарству на 677,78%, що становить 70 чоловік, в тому числі в рослинництві - на 466,67%, або на 51 чоловік. В тваринництві кількість працюючих збільшилась і становить 19 чоловік. Таке збільшення кількості працюючих пояснюється тим, що господарство збільшує поголів’я ВРХ. Ефективність сільськогосподарського виробництва в значній мірі залежить від забезпечення господарства трудовими ресурсами. В таблиці 3 наведені дані про зміни, що сталися в підприємстві і як вони вплинули на продуктивність праці в господарстві. Взагалі зростання чисельності працівників обумовлено зростанням приросту населення та обсягів виробництва задовільними умовами праці робітників та належним рівнем організації оплати праці.
Таким чином, можна зробити висновок, що господарство добре забезпечене трудовими ресурсами. Керівництво господарства працює над питаннями покращення рівня використання трудових ресурсів перш за все, завдяки збільшенню обсягів виробництва, підвищення матеріальної та моральної зацікавленість працівників в кінцевому результаті.
Діяльність підприємства неможлива без матеріальних ресурсів. Виробничі фонди сільськогосподарських підприємств є важливою складовою частиною їх ресурсного потенціалу. Дані про оснащеність виробничими фондами та ефективність їх використання наведені в таблиці 4.
Таблиця 4
Забезпеченість господарства виробничими фондами та ефективність їх використання
|
Показники |
Роки |
2012 рік у % до 2010 року |
||
|
2010 |
2011 |
2012 |
||
|
Середньорічна вартість ОВФ, тис. грн.. |
1162,2 |
1668,4 |
2684,3 |
230,9 |
|
Фондозабезпеченість, грн. |
54,4 |
79,1 |
127,3 |
234,0 |
|
Фондоозброєність, тис грн. |
4,61 |
7,35 |
15,70 |
340,5 |
Проведені розрахунки свідчать про те, що показник фондозабезпеченності на підприємстві за останні три роки збільшився на 134,0 %. Це обумовлено зменшенням земельних угідь майже на 3,3 % (таблиця 2). Показник фондоозброєність збільшився на 116,5 % за рахунок зменшення вартості основних виробничих фондів, показник фондовіддачі зменшився на 34,2%. Збільшився показник фондоємкості на 52,1%. При цьому продуктивність праці знизилась 3,2%.
Отже, можна зробити висновок, що в даному підприємстві низький рівень забезпеченості і ефективності використання основних засобів.
Загальний фінансово-економічний стан господарства та рівень господарювання можна оцінити основним економічним показником в динаміці за 2010-2012 роки, які наведені в таблиці 5.
Аналізуючи наведені показники, слід зауважити, що вартість валової продукції в співставних цінах зросла на 92,9%. В розрахунок на 100 га сільськогосподарських угідь зросла на 95,6%. А в розрахунку на одного середньорічного працівника виробництво валової продукції збільшилось на 182,9%, що свідчить про збільшення продуктивності праці. На основі даних показників можна стверджувати, що використання основних за досліджуваний період покращилося, що господарство має кошти на відновлення основних фондів.
Показники товарної продукції мають тенденцію до збільшення на 32,9%. Так, у 2012 році на 100 га сільськогосподарських угідь було реалізовано продукції на 34,8% більше ніж у 2010 році, а на одного середньорічного працівника - на 95,4%. Такі зміни пояснюються різким зростанням реалізаційних та закупівельних цін на основні види продукції.
Таким чином, підприємство в 2012 році відпрацювало на рівні рентабельності 2,5%. Отже, основним напрямком підвищення рентабельності господарства являється зниження собівартості сільськогосподарської продукції.
Таблиця 5
Основні показники господарської діяльності за 2002-2006 роки
|
Показники |
Роки |
2010 рік у % до 2012 року |
||
|
2010 |
2011 |
2012 |
||
|
Вироблено ВП в співставних цінах в розрахунку: |
2054,3 |
3436,4 |
3963,8 |
192,9 |
|
- на 100 га с.-г. угідь, тис. грн. |
96,1 |
163,0 |
188,0 |
195,6 |
|
- на 1 середньорічного робітника, тис. грн. |
8,2 |
16,1 |
23,2 |
282,9 |
|
- на 100 грн. основних вироби, фондів, грн. |
176,8 |
165,4 |
147,7 |
83,5 |
|
Товарна продукція в розрахунку на: |
2709,9 |
3493,2 |
3603,4 |
132,9 |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
|
- на 100 га с.-г. угідь, тис. грн. |
126,8 |
165,7 |
170,9 |
134,8 |
|
- на 1 середньорічного робітника, тис. грн. |
10,8 |
16,3 |
21,1 |
195,4 |
|
Валовий прибуток (+,-) на: |
655,6 |
454,1 |
132,1 |
20,1 |
|
- на 100 га с.-г. угідь, тис. грн. |
30,7 |
21,5 |
6,3 |
20,5 |
|
- на 1 середньорічного робітника, тис. грн. |
2,6 |
2,1 |
0,8 |
30,8 |
|
Чистий прибуток (+), збиток (-) на: |
448,3 |
320,9 |
91,2 |
20,3 |
|
- на 100 га с.-г. угідь, тис. грн. |
20,9 |
15,2 |
4,4 |
21,1 |
|
- на 1 середньорічного робітника |
1,8 |
1,5 |
0,5 |
27,8 |
|
Рівень рентабельності |
16,5 |
9,2 |
2,5 |
15,2 п.в. |
Матеріально - технічна база господарства формується за рахунок матеріально - технічних ресурсів, довгострокових капітальних вкладень, оборотних коштів і означає сукупність ресурсів, предметів і засобів праці, які використовуються у виробництві і забезпечують нормальну діяльність господарства.
За натурально - речовими ознаками сюди входять: земля, виробничі і невиробничі приміщення, машини і обладнання, транспорт, худоба, багаторічні насадження, засоби меліорації, насіння, корми, хімічні засоби підвищення родючості землі і продуктивності тварин та їх захисту від хвороб і шкідників, сировина, паливо - мастильні матеріали, запасні частини і т.д.
Базу виробничого процесу в сільськогосподарському господарстві й основу його багатства складають основні фонди. До основних виробничих фондів відносять основні засоби праці у грошовому виразі, які беруть участь у виробництві багаторазово і, поступово зношуючись, переносять частками свою вартість на вироблену продукцію через амортизацію. До них відносяться трактори, сільськогосподарська техніка, транспортні засоби, інвентар, інструменти, будівлі і споруди виробничого призначення, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження, а також капітальні витрати на поліпшення земель.
До оборотних фондів належать предмети праці в грошовому виразі, які споживаються повністю у кожному виробничому циклі, переносячи всю свою вартість на собівартість виробленої продукції. Структура оборотних засобів залежить від галузі, характеру виробництва, технологічних особливостей, умов постачання і можливостей реалізації продукції.
Що стосується матеріально - технічного оснащення господарства, то воно свідчить про порівняно високий рівень забезпечення технікою даного товариства Від рівня забезпеченості господарств матеріально - технічними ресурсами і ефективності їх використання у великій мірі залежить ефективність сільськогосподарського виробництва в цілому.
2.2Аналіз динаміки і виконання плану валового виробництва цукрового буряку
Для оцінки економічної ефективності виробництва цукрових буряків необхідно здійснити всебічний аналіз процесу виробництва і збуту, аналіз основних показників ефективності виробництва. Але перед здійсненням такого аналізу важливим напрямком дослідження є вивчення динаміки валових зборів та основних факторів, що впливають на цей показник - рівня урожайності та посівних площ.
Посівними площами є площі сільськогосподарських угідь, засіяні певними видами сільськогосподарських культур. Структура посівних площ залежить від загальної площі сільськогосподарських угідь, від потреб господарств в певній сільськогосподарській продукції, від наявності насіннєвого матеріалу та можливості його придбання при нестачі, від потреб тваринницької галузі в продукції рослинництва.
Урожайність - це середній розмір продукції рослинництва з одиниці посівної площі, тобто з 1 га. Для культур, що вирощують у відкритому ґрунті урожайність визначають з розрахунку на 1 га, а у закритому ґрунті на їм2. Рівень урожайності відображує вплив природно - кліматичних умов і якість господарської діяльності сільськогосподарського підприємства.
Таблиця 6
Динаміка урожайності цукрових буряків
|
Показники |
Роки |
2012/2010, % |
||
|
2010 |
2011 |
2012 |
||
|
Площа, га |
233 |
227 |
183 |
78,54 |
|
Урожайність, ц/га |
275 |
272 |
255 |
92,73 |
|
Валовий збір, ц |
64075 |
61744 |
46648 |
72,8 |
Незаперечно найважливішим фактором підвищення врожайності всіх сільськогосподарських культур та якості продукції є раціональне їх розміщення в сівозмінах з урахуванням біологічних особливостей. Польова сівозміна в СТОВ АФ “Вербка” п'ятипальна і має вигляд: 1) горох, гречка; 2) озимі зернові; 3) цукровий буряк; 4) ярі зернові; 5) просо, овес.
Система сівозмін є важливим організаційним чинником ефективного використання орних та інших земель сільськогосподарського призначення. Зміна культур у полях сівозміни дає можливість застосовувати різні способи обробітку ґрунту із змінами в часі при вирощуванні відповідних культур за різних агротехнічних заходів.
Аналізуючи динаміку зміни урожайності за 3 років слід констатувати, що рівень урожайності на підприємстві зменшився на 7,27%, або на 20 ц/га, що свідчить про вплив на урожайність агротехнічних та організаційних факторів.
Визначимо, як впливає на обсяг продукції зміна урожайності та площа посіву, а також несприятливі погодні умови (засуха) у 2012 році. Для цього розглянемо таблицю 7.
Таблиця 7
Фактори, що впливають на зміну валового збору цукрового буряку
|
Площа, га |
Урожайність ц/га |
Валовий збір, ц |
Відхилення (+,-) |
||||||
|
Всього |
в т.ч. за рахунок |
||||||||
|
2010р. |
2012р. |
2010р. |
2012р. |
2010р. |
умовно |
2012р. |
площі |
урожайність |
|
|
233 |
183 |
275 |
255 |
64075 |
17427 |
46648 |
-50 |
-20 |
Аналізуючи дані таблиці 7 можна встановити, що валовий збір залежить від площі посіву та урожайності. Як видно, валовий збір цукрового буряку зменшився на 17427 ц внаслідок зниження урожайності на 20 ц/га в 2012 р. проти 2010 р. Отже, основним фактором, який вплинув на зменшення валового збору є урожайність. Причиною зниження урожайності є погана забезпеченість якісним засівним матеріалом, не виконання агротехнічних заходів в установлені терміни погіршення погодних умов.
Щоб цього уникнути, необхідно для підвищення урожайності цукрового буряку більше приділяти уваги посівному матеріалу, намагатися усунути втрати урожаю при збиранні урожаю, застосовуючи сучасну техніку.
2.3 Економічна ефективність виробництва цукрового буряку та резерви підвищення
Проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва є визначальним фактором економічного та соціального розвитку суспільства.
Економічна ефективність виробництва - це співвідношення між масою затрат минулої та знову приєднаної живої праці та масою продуктів, одержаною за допомогою цих затрат. Разом з тим ефективність є формою відображення мети виробництва. Вона вказує на кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, вивідачу сукупних витрат.
Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання певної кількості продукції, прибутку з гектара землі, від голови худоби з розрахунку на одиницю праці та сукупних витрат виробництва. Ефективність виробництва як економічна категорія відображує дію об'єктивних економічних законів, яка виявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень.
Одним з головних факторів, що впливають на ефективність виробництва цукрового буряку є продуктивність праці. Вона виражається показником виходу продукції на одиницю затраченої праці (люд.-год.). Не прямим показником продуктивності праці є вихід продукції на 1 середньорічного працівника. Одержаний показник трудомісткості виробництва на 1 ц продукції. Для цього необхідно провести факторний аналіз впливу факторів на продуктивність праці.
Визначимо, які фактори впливають на продуктивність праці при вирощуванні цукрового буряку. Для цього розглянемо таблицю 8.
Таблиця 8
|
Затрати на 1 га люд.-год. |
Урожайність, ц/га |
Затрати на 1 ц люд.- год. |
Відхилення (+; -) |
||||||
|
2010р. |
2012р. |
2010р. |
2012р. |
2010р. |
2012р.. |
Всього |
в т.ч. за рахунок |
||
|
затрат на 1 га |
Урожайність |
||||||||
|
221 |
55 |
270 |
241 |
3,36 |
2,88 |
1,89 |
-1,47 |
-166 |
-20 |
За даними таблиці 8 затрати праці на 1 ц в 2010 р. в порівняні з 2012 р. зменшилися на 1,47 люд.-год. Це відбулося за рахунок зниження затрат на 1 га посіву на 166 люд.-год. і за рахунок зниження урожайності на 20 ц/га
Одним з найважливіших показників економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є собівартість продукції.
Зниження собівартості продукції забезпечує збільшення прибутку підприємства джерелом фонду накопичення.
Для визначення змін собівартості розглянемо динаміку собівартості виробництва 1 ц цукрового буряку (табл. 9).
Таблиця 9.
Динаміка собівартості виробництва 1 ц цукрового буряку
|
Культура |
Собівартість 1 ц., грн. |
2012 до 2010 у % |
||
|
Цукровий буряк |
11,05 |
13,63 |
23,93 |
216,56 |
Аналізуючи дані таблиці 9 зазначимо, що собівартість в 2012 р. проти 2010 року зросла на 12,88 грн. за центнер, або на 116,56%. Причиною цього стало збільшення затрат на оплату праці на вирощування цукрового буряку, витрат на придбання добрив, паливо - мастильних матеріалів, насіння і таке інше.
Розглянемо фактори, що впливають на собівартість 1 ц цукрового буряку (табл. 10).
Дані таблиці 10 свідчать, що собівартість збільшилась в 2012 р. в порівнянні з 2010 р. на 12,88 грн. за 1 ц цукрового буряку. На це вплинули два фактори: затрати на 1 га посіву та урожайність цукрового буряку. В 2012 р. затрати на 1 га посіву склали 858,2 тис.грн. а в 2010 р. – 817,0 тис. грн.., що на 41,2 тис. грн. більше. А урожайність при цьому знизилась 20 ц/га. Це все і вплинуло на підвищення собівартості.
Таблиця 10
Вплив факторів на собівартість 1 ц цукрового буряку
|
Затрати на1 га. тис. грн.. |
Урожайність ц/га |
Собівартість 1 ц, грн |
Відхилення (+, -) |
||||||
|
Всього |
в т.ч. за рахунок |
Всього |
|||||||
|
2010р. |
2012р. |
2010р. |
2012р. |
2010р. |
умовно |
2012р. |
затрат |
урож. |
|
|
817,0 |
858,2 |
270 |
241 |
11,05 |
17,36 |
23,02 |
-12,88 |
41,2 |
-29 |
Аналізуючи таблицю 10 можна сказати, що собівартість виробництва цукрового буряку в 2012 р. в порівнянні з 2010 р. зросла на 12,88 грн. Це відбулося за рахунок збільшення витрат на оплату праці на 7,9%, а також на матеріальні затрати – 19,1%, а саме на електроенергію та запасні частини.
Таблиця 11.
Структура і склад собівартості цукрового буряку по статтям витрат
|
Статті витрат |
2010 рік |
2012 рік |
2006р. до 2002р. у % |
||||
|
на 1 га |
на 1 ц |
% |
На 1 га |
на 1 ц |
% |
||
|
Оплата праці з нарахуваннями |
129,1 |
1,96 |
3,8 |
169,9 |
5,8 |
7,4 |
131,6 |
|
Матеріальні затрати: |
1581,4 |
24,0 |
46,7 |
1335,8 |
45,9 |
58,3 |
84,3 |
|
- насіння |
160,1 |
2,43 |
4,7 |
464,6 |
15,9 |
2,0 |
290,1 |
|
-мін. і орг. Добрива |
120,7 |
1,84 |
3,6 |
68,7 |
2,4 |
3,0 |
56,9 |
|
- засоби захисту |
35,8 |
0,54 |
1,1 |
43,2 |
1,5 |
1,9 |
120,6 |
|
- нафтопродукти |
351,7 |
5,35 |
10,4 |
256,4 |
8,8 |
11,2 |
72,9 |
|
- електроенергія |
62,3 |
0,95 |
1,8 |
12,0 |
0,4 |
0,5 |
19,3 |
|
Затрати на утримання основних засобів |
26,4 |
0,40 |
0,8 |
34,1 |
1.2 |
1,5 |
129,2 |
|
Роботи та послуги |
180,5 |
2,74 |
5,3 |
405,3 |
13,9 |
17,7 |
224,5 |
|
Інші витрати |
736,4 |
11,2 |
21,8 |
733,4 |
25,2 |
32,0 |
99,6 |
|
Всього витрат |
2855,8 |
51,38 |
100 |
2291,6 |
78,7 |
100 |
80,2 |
Аналізуючи таблицю 11 можна сказати, що собівартість цукрового буряку зросла за рахунок збільшення витрат по таким статтям як оплата праці – на 31,6%; насіння - на 190%; засоби захисту – на 20,6%; утримання основних засобів – на 29,2%.
Як важлива міра і оцінка тих чи інших заходів, здійснюваних в сільському господарстві, виступає економічна ефективність. В питанні економічної ефективності взагалі думка більшості економістів зводиться до того, що її сутність виражається відношенням кінцевого результату – ефекту до використання виробничих ресурсів.
Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.
Таблиця 12
Економічна ефективність виробництва
|
Показники |
Р о к и |
2006р. до 2002р. у % |
||
|
2010 |
2011 |
2012 |
||
|
Площа посіву, га |
244 |
318 |
310 |
49,6 |
|
Урожайність, ц/га |
270 |
275 |
272 |
89,3 |
|
Валовий збір, ц |
65771 |
87460 |
84321 |
44,3 |
|
Виробничи витрати всього, тис. грн: |
122,5 |
95,5 |
133,4 |
97,1 |
|
Собівартість 1 ц, грн.. |
11,05 |
13,63 |
22,93 |
208,3 |
|
Ціна реалізації 1 ц, грн.. |
12,01 |
13,79 |
16,40 |
167,52 |
|
Виручка від реалізації, тис. грн.. |
789,9 |
1206,1 |
1382,9 |
74,2 |
|
Повна собівартість, тис. грн.. |
726,8 |
1192,1 |
1933,5 |
92,2 |
|
Прибуток (збиток, тис. грн..) |
63,1 |
14,0 |
-550,6 |
-36,3п.в. |
|
Рівень рентабельності, % |
8,7 |
1,2 |
-28,4 |
-6,1п.в. |
Дані таблиці свідчать, що за період дослідження 2010-2012 роки собівартість цукрових буряків зрослі на 108,3%, або на 12,88 гривень за 1 центнер; реалізаційна ціна теж збільшилась на 67,52%, що становить 8,11 гривень за 1 центнер, виручка від реалізації продукції зменшилась на 25,8% завдяки зазначеним показникам вище. Як результат виробництва цукрових буряків рівень рентабельності коливався, а в звітному році господарство взагалі було збитковим – 14,8%. Таким чином основним фактором підвищення продуктивності і прибутковості галузі являється собівартість продукції. На собівартість цукросировини впливають такі фактори як урожайність та виробничі витрати.
2.4 Організаційна та управлінська структури ПП АФ “Жуківська”
Організаційна структура господарства характеризується можливістю для учасників займатися безпосередньо управлінською працею, впливати на господарську діяльність господарства.
Вищим органом управління господарством є загальні збори.
Загальні збори господарства:
- вносять зміни і доповнення до Статуту, приймають нормативні документи господарства;
- обирають шляхом прямого таємного голосування голову господарства та членів правління господарства, членів ревізійної комісії (ревізора), можуть обирати членів спостережної ради тощо;
- заслуховують звіти органів управління господарства про їх діяльність;
- визначають види і розміри фондів господарства, порядок їх формування та використання;
- затверджують правила внутрішнього розпорядку; річний звіт і баланс господарства; порядок формування і розподілу доходів господарства; рішення правління господарства про прийняття нових членів;
- вирішують: створення підприємств різних видів; питання про реорганізацію або ліквідацію.
Загальні збори мають право приймати будь-які інші рішення, пов'язанні із статутною діяльністю господарства.
Загальні збори проводяться щорічно після закінчення фінансового року.
Вони можуть скликатися позачергово за рішенням правління господарства.
Правління господарства або голова господарства зобов'язані прийняти рішення про скликання загальних зборів і повідомити членів господарства про час і місце їх проведення не пізніше ніж за 10 днів.
Загальні збори правомочні прийняти рішення, якщо на них присутні не менше половини членів.
Правління підприємства:
- розробляє і вносить на затвердження загальних зборів напрямки розвитку господарства,
- скликає загальні збори членів господарства і контролює виконання прийнятих ними рішень,
- вирішує найсуттєвіші питання господарської діяльності,
- вносить на затвердження загальних зборів рішення про прийняття до господарства нових членів та, припинення членства;
- укладає трудові договори (контракти) у разі найму на роботу виконавчої дирекції та оцінює її діяльність;
- делегує виконавчій дирекції господарства право на прийняття поточних рішень;
- забезпечує збереження майна господарства;
- організує в разі потреби проведення незалежних аудиторських перевірок;
- вирішує питання навчання членів господарства, співробітництва з вітчизняними та іноземними організаціями.
Засідання правління господарства проводиться по мірі необхідності розгляду питань, що входять до його компетенції. Рішення приймаються простою більшістю голосів за наявності не менше як 2/3 складу членів правління господарства.
Очолює правління голова, який вибирається загальними зборами.
Члени правління працюють на громадських засадах. Правління обирається на три роки.
Оперативне управляння діяльністю господарства здійснює Голова, що обирається загальними зборами або його правління на термін, що не перевищує три роки. Правління господарства може наймати виконавчого директора для оперативного управління діяльністю господарства. Голова господарства:
- в межах встановлених в контракті повноважень здійснює поточне керівництво роботою господарства у відповідності зі Статутом, рішеннями загальних зборів, правління та чинним законодавством;
- без доручення представляє господарства у стосунках з будь-якими українськими та іноземними юридичними та фізичними особами, в тому числі укладає з ними договори;
- складає щорічно кошторис, затверджує штатний розпис та встановлює посадові оклади співробітникам господарства, показники, розмір та строки їх преміювання.
- забезпечує виконання рішень і планів прийнятих загальними зборами, правлінням;
- подає річний звіт, кошторис витрат, річний баланс, пропозиції по розподілу прибутку і покриття збитків господарства, на затвердження загальних зборів;
- спільно з головним бухгалтером організовує бухгалтерський облік і звітність в господарства. Для контролю за фінансово-господарською діяльністю господарства обирається ревізійна комісія, яка обирається загальними зборами господарства і їм підзвітна. Членами ревізійної комісії не можуть бути члени правління господарства.
Бухгалтерська служба - виконує облікові функції та керує фінансовими потоками господарства.
Здійснює контроль за використанням основних та оборотних засобів як в грошовому так і в натуральному вигляді.
Перевіряє відповідність первинних документів діючим нормам.
Контролює весь документообіг господарства.
Бухгалтерська служба складається з Головного бухгалтера його замісника та 5 бухгалтерів і одного касира.
Інженерно-технічна служба здійснює забезпечення виробничих та інших підрозділів господарства необхідною технікою. Відповідає за оснащеність структурних підрозділів необхідними засобами виробництва їх природність до експлуатації.
Складається з 4 працівників : Головний інженер, сервісний інженер по обслуговуванню іноземної техніки, інженер по ремонту та експлуатації та інженер по механізації трудомістких процесів.
Агрономічна служба здійснює : догляд та керівництво виробництвом продукції рослинницьких галузей.
Складається з 6 чоловік : головний агроном, старший агроном-насінневод, агроном по захисту рослин, 2 агрономи дільниць, агроном по добривах -комірник.
Зоотехнічна служба відповідає за виробництво продукції тваринницьких галузей. До неї крім головного зоотехніка ще входить зоотехнік по племсправі.
Ветеринарна служба тісно співпрацює з зоотехнічною службою виконує роботи пов'язані з профілактикою та лікуванням захворювань тварин. Вона складається з 2-ох працівників - це головний ветлікар та провідний ветлікар.
Дещо осторонь знаходяться відділ кадрів та відділ охорони праці вони не є функціональними службами. Дані організаційні служби виконують функції по дотриманню законодавства про працю тобто недопущенню порушень при організації виробництва продукції, а також забезпечення господарства необхідними спеціалістами.
Наступним рівнем організаційної будови є підрозділи господарства, які поділяються на виробничі. До них відносяться: тракторна бригада; молочнотоварні ферми; свиноферма; польові бригади.
Ці підрозділи займаються безпосереднім виробництвом с.-г. продукції. Вони є основними і навколо них будуються всі інші господарські підрозділи,
Допоміжні підрозділи, до їх складу належать:
центральна ремонтна майстерня; автогараж; будівельна бригада; група електриків.
Їх основна функція забезпечення виробничих підрозділів необхідними ресурсами, ремонт техніки та обладнання, уникнення простоїв у виробництві, забезпечення безперервного циклу виробництва. Тобто вони повинні робити все, щоб виробничі підрозділи займались виробництвом не відволікаючись на інші проблеми,
Складське господарство поділяється на підрозділи - склад запчастин, фуражу, будматеріалів, міндобрив, ЗЗР та ПММ. Складське господарство відповідає за збереження матеріальних та інших цінностей. Зберігання здійснюється в належних умовах.
Служба соціальної сфери покликана забезпечити відпочинок та комфорт працівників господарства при виконанні своїх службових обов'язків та у вільний від роботи час.
СТОВ АФ “Вербка” має лінійно-функціональну структуру управління. Функціональна структура управління припускає, що кожен орган управління (або виконавець) спеціалізований на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функції). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції обов'язкове для виробничих підрозділів. Функціональна організація існує разом з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців. Рішення із загальних питань ухвалюються колегіальне. Функціональні підрозділи (відділи планування, обліку, обслуговування виробництва і ін.) мають право давати вказівки і розпорядження (в межах своїх повноважень) нижче стоячим підрозділам.
Достоїнства функціональної структури управління:
висока компетентність фахівців, що відповідають за здійснення конкретних функцій;
розширення можливостей лінійних керівників по оперативному управлінню виробництвом в результаті їх вивільнення від підготовки відомостей з питань функціональної діяльності.
Функціональна структура управління виробництвом націлена на виконання постійно повторюваних рутинних задач, що не вимагають оперативного ухвалення рішень. Функціональні служби звичайно мають в своєму складі фахівців високої кваліфікації, виконуючих залежно від покладених на них задач конкретні види діяльності.
До числа недоліків функціональних структур управління можна віднести:
труднощі підтримки постійних взаємозв'язків між функціональними різними службами;
тривалу процедуру ухвалення рішень;
3) ієрархію в структурі взаємостосунків;
відсутність взаєморозуміння і єдність дій між працівниками функціональних служб різних виробничих відділень фірми;
зниження відповідальності виконавців за роботу в результаті знеособлення у виконанні ними своїх обов'язків, оскільки кожен виконавець одержує вказівки від декількох керівників;
дублювання І неузгодження вказівок І розпоряджень, одержуваних працівниками «зверху», оскільки кожен функціональний керівник і спеціалізований підрозділ ставлять свої питання на перше місце;
порушення принципів єдиноначальності і єдності розпорядництва.
Голова господарства е керівником і організатором всієї виробничої та фінансової діяльності господарства. Він очолює роботу правління і здійснює повсякденне керівництво діяльністю його членів по забезпеченню виконання рішень загальних зборів, направляє і координує роботу всіх ланок апарату управління.
Голову господарства обирають на посаду або звільняють з посади загальні збори членів підприємства.
У своїй діяльності голова господарства керується діючим законодавством, статутом кооперативу та рішенням загальних зборів.
Бухгалтерський облік і звітність у господарства очолює головний бухгалтер. На бухгалтера господарства покладаються організація, керівництво і контроль за станом бухгалтерського обліку і в усіх галузях громадського господарства.
Головний бухгалтер веде облік за встановленими формами і діючими інструкціями, діє відповідно до Статуту господарства, в адміністративному відношенні підпорядкований правлінню і голові господарства, а з питань організації і ведення бухгалтерського обліку та складання звітності - спеціалістам районного управління сільського господарства.
Економіст по нормуванню, організації і оплаті праці є організатором роботи по вдосконаленню і впровадженню у виробництво прогресивних форм організації, нормування та оплати праці.
В роботі безпосередньо підпорядкований головному економісту господарства.
На посаду економіста по нормуванню, організації і оплаті праці призначають спеціаліста з вищою або середньою економічною освітою. Призначає на посаду або звільняє з посади, яку він займає, правління господарства за поданням головного економіста.
Головним завданням економіста по нормуванню, організації і оплаті праці є розробка і впровадження у виробництво заходів по поліпшенню використання трудових ресурсів, підвищенню продуктивності праці для забезпечення виконання виробничих завдань господарства.
Головний агроном є технологом виробництва, керівником і організатором виробничої і агротехнічної роботи в рослинництві.
На посаду головного агронома призначають спеціаліста з вищою або як виняток середньою агрономічною освітою, який має досвід практичної роботи по спеціальності.
Призначає на посаду або звільняє з посади, яку він займає, правління господарства з відома районного управління сільського господарства з наступним затвердженням загальними зборами членів господарства.
Підпорядкований правлінню кооперативу.
Головному агроному підлеглі галузеві агрономи і керівники, які очолюють підрозділи рослинництва.
Основне завдання головного агронома полягає у виконанні планів виробництва продукції рослинництва з найменшими затратами праці та коштів і продажу її державі.
Вказівки головного агронома з питань технології проведення сільськогосподарських робіт обов'язкові для всіх працівників рослинництва.
Головний зоотехнік є керівником і організатором зоотехнічної роботи в господарстві, несе відповідальність за стан справ у тваринництві. На посаду головного зоотехніка призначають спеціаліста, який має вищу або як виняток середню зоотехнічну освіту та досвід роботи за спеціальністю.
Головному зоотехніку підлеглі галузеві зоотехніки і керівники підрозділів тваринництва.
Основне завдання головного зоотехніка полягає у виконанні планів і завдань по виробництву і реалізації тваринництва в цілому господарством з найменшими затратами праці.
Виконання розпоряджень і вказівок головного зоотехніка з питань тваринництва є обов'язковим для працівників тваринництва.
Головний ветеринар є керівником і організатором ветеринарної роботи в господарстві, несе відповідальність за стан тварин . На посаду головного ветеринара призначають спеціаліста, який має вишу або як винятково середню ветеринарну освіту та досвід роботи за спеціальністю.
Виконання розпоряджень і вказівок головного ветеринара з питань тваринництва є обов'язковим для працівників тваринництва.
Висновки та пропозиції
Під час проходження виробничої бакалаврської практики було з’ясовано:
СТОВ АФ «Вербка» знаходиться на території одного населеного пункту - с. Вербка, Вінницької області, Чечельницького району. Віддаленість від районного центру становить 30 км, а від обласного – 167 км.
Джерелами формування майна СТОВ АФ «Вербка» є:
Разом з тим було виявлено ряд недоліків, на які керівництву варто звернути свою увагу, а саме:
1)Товариство отримало значні збитки через недосконалу систему реалізації продукції . Тому підприємству необхідно звернути увагу на систему аграрного маркетингу який може допомогти у таких питаннях,як підвищення кількості реалізованої продукції,пошук нових ринків збуту.
2)Від’ємного значення набули показники рентабельності активів та реалізованої продукції.
3)Зменшилась частка власних коштів ,тобто товариство залежить від позикових джерел фінансування.