У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

справедливість благо доброчесність у поглядах Сократа Платона та Аристотеля

Работа добавлена на сайт samzan.net: 2016-06-09

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 2.2.2025

Семінар № 1. Порівняльний аналіз основних політико-філософських концепцій Античності  

(Сократ, Платон, Аристотель)  (4 год.)

  1.  Порівняйте сутність категорій «справедливість», «благо», «доброчесність» у поглядах Сократа, Платона та Аристотеля.
  2.  Що є критерієм оцінки державного устрою у трьох вищезгаданих політиків?
  3.  Яка субстанція або відносини визначають сутність політики (на думку Сократа, Платона та Аристотеля)?
  4.  В чому полягає відмінність у класифікації форм державного устрою у Платона та Аристотеля?
  5.  Обґрунтуйте, чому Платон визнає первинність державного над громадянським, а Аристотель – громадянського над державним.
  6.  Подумайте, чи могла існувати в античному світі політична філософія в сучасному її розумінні?

ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ

Етатизм, теократизм, антропоцентризм, ідеальна держава, громадянське.

ЛІТЕРАТУРА:

  1.  Актон Дж. История свободы в античности // Полис. – 1993. - № 3.
  2.  Аристотель. Сочинения. – М., 1983. – Т.4.
  3.  Бенеттон Ф. Введение в политическую науку. – М.: Весь Мир, 2002.
  4.  Кирилюк Ф.М. Історія політології. Підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Знання України, 2001.
  5.  Мыслители Греции. От мифа к логике. – Москва-Харьков, 1999.
  6.  Платон. Сочинения. – М., 1994. – Т. 4.  
  7.  Поппер К. Відкрите суспільство і його вороги. – К.: Основи, 1994. – Т.1.-2.
  8.  Федорова М. Классическая политическая философия. – М.: Весь мир, 2001.
  9.  Чанышев А.А. История политических учений. Классическая западная традиция (Античность – первая четверть ХIХ в.). – М.: РОССПЭН, 2001.

Обов’язкове читання:

  1.  Платон. Апологія Сократа.
    1.  Платон. Держава. – Книга 1,2, 5, 6.
    2.  Аристотель. Політика. -  Книга 1, 2.

Питання для роздумів:

  1.  Коли Сократу, який був засуджений до страти, друзі хотіли допомогти втекти із в’язниці, він відповів їм наступним чином: “Я вважаю обов’язковим для кожного підпорядковуватися законом». У ХІХ ст. було сформульовано концепцію, що законослухняність характеризує не правову, а поліцейську державу.  Яку позицію Ви підтримуєте ? Аргументуйте свою точку зору.
    1.  Як Ви розумієте знамениті афоризми Сократа «Я знаю, що нічого не знаю», «Пізнай самого себе» ?
      1.  Чому Сократ, Платон, Аритотель були противниками демократії як форми державного устрою ? Як розуміти висловлювання Платона, що свобода губить демократію, «демократія п’яніє від свободи» ?
        1.  Частина політологів, зокрема К. Поппер, вважає спадщину Платона джерелом концепції тоталітаризму. Які, на Вашу думку, ідеї Платона дають підстави для таких міркувань ? Проілюструйте свою відповідь цитатами з творів Платона.

 Лекція 3-4.  Політико-філософські концепції Античності та Середньовіччя (4 год.).

1. Сократ як засновник політичної філософії.

2. Теорія “ідеальної держави” та тоталітарної справедливості Платона.  

3. Зародження концепції “громадянського” у вченні Аристотеля.

4. Теологічна філософська парадигма періоду Середньовіччя. 

 5. Ідея теократичного панування у вченні Августина.

6. Фома Аквінський і зародження ідеї суверенітету влади народу.  

 Основні категорії: етатизм, теократизм, антропоцентризм, ідеальна держава, громадянське.

Література:

  1.  Актон Дж. История свободы в античности. // Полис. – 1993. - № 3.
  2.  Аристотель. Сочинения. – М., 1983. – Т.4.
  3.  Бенеттон Ф. Введение в политическую науку. – М.: Весь Мир, 2002.
  4.  Платон. Сочинения. – М., 1994. – Т. 4.  
  5.  Гаджиев К.С. Политическая философия. – М.; «Экономика», 1999.
  6.  Гобозов И.А. Философия политики. – М.: “Теис”, 1998.
  7.  Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. – М., 1988.
  8.  Кирилюк Ф.М. Історія політології: Підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Знанн України, 2001.
  9.  Поппер К. Відкрите суспільство і  його вороги. – К.: “Основи”, 1994. – Т.1.-2.
  10.  Рассел Б. История западной философии. – М., 1994. – Т.1.
  11.  Скиба В., Горбатенко В., Туренко В. Вступ до політології. – К.: “Основи”, 1998.
  12.  Федорова М. Классическая политическая философия. – М.: Весь мир, 2001.
  13.  Фролов Э.Д. Огни Диоскуров Античные теории переустройства общества и государства. – Л., 1984.
  14.  Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. – М.: «Высшая школа», 1991.

  1.  Ідея теократичного панування у вченні Святого Августина.

Августин (345-430 рр. н.е).

Августин народився на півночі Африки. Його батько був `римським патрицієм (язичником), а мати - хритиянкою. Августин в чився у Карфагені ораторському мистецтву. До 30 років Августин був язичником, однак різко зробив поворот у бік християнства.  У м. Гіпоні, недалеко від Карфагена, був посвячений у єпископи.

 У 413-426 рр. Августин пише працю “Про град Божий”, де формулює основні  положення своєї концепції:

  1.  Августин розглядає історію людства як цілеспрямований розвиток від гріхопадіння до Страшного Суду. Гріховність людини є передбачена замислом божим, який хоче випробовувати віру людини, наділивши її свободною волею. Людина самостійно вибирає між добром і злом.
    1.  Виникає необхідність замінити єдність Римської всесвітньої імперії як тобто державної влади) на єдність всесвітньої католицької (тобто всеосяжної) церкви як духовної влади;
    2.  теократична ідея примату духовної влади над світською;
    3.  політика – це боротьба світдих та темних сил тобто добра та зла. Джерелом добра є Божа воля, а джерелом зла – свободна воля, яке прагне до самостійності і не визнає божественних установ. Сенсом історії та політики є перемога християнських принципів у вселенському масштабі.
    4.  «істина знаходиться всередині людини;
    5.  у відповідності із принципами добра із зла, суспільно-політичний розвиток на Землі розділяється на два напрямки:

а) прибічники бога на Землі будують «град Божий». Церква є земною частиною «града Божого»;

Б) прибічники сатани будують світську земну державу.

  1.  Августин негативно ставився до будь-якого насилля, водночас, не міг запропонувати засіб, яким чином можна, окрім моральних божественних настанов, підтримувати суспільний порядок. Тому неминучим злом є існування держави». Адже після гріхопадіння люди стали недосконалими, а отже необхідним є політичний контроль над їх діями, яий повинна здійснювати держава.

1054 р. – відбувається розподіл церкви на східну (візантійську) та західну (католицьку). Тоді ж папа Римський Григорій Сьомий висуває претензаю не лише на незалежність церкви від влади імператорів, але й на панування над ними.

Теоретичною основою цієї політичної програми Ватікану стає вчення Святого Августина про зверхність «граду Божого»

Для визначення співвідношення між духовною та світською владою використовується їх порівняння з Сонцем та Місяцем – теорія двох світил

 Інша політична теорія – теорія двох мечей (Христос віддав духовному владиці два меча як символи духовної та світської влади. І вже сам духовний владика, в свою чергу, передає один меч світському государю і тримає першість у відносинах з ним).

  1.  Фома Аквінський і зародження ідеї суверенітету влади народу.

ХІІІ ст. – період розквіту могутність Римської церкви, тоді ж відбувається остаточне становлення середньовічної релігійної догматики. Це зробив для католицької церкви

 Фома Аквінський (1225-1226-1274 рр.)

Фома народився в районі Неаполя (або на острові Сицілія) біля міста Аквіно, тому й набув такого прізвиська. Фома належав до аристократичного роду і був внучатим племінником імператора Священнної Римської імперії Фрідріха Барбароси. Фома здобував освіту у Кельні, Болоньї, Римі та Неаполі, а у 1279 р. тобто вже після смерті він набув статусу офіційного католицького філософа. У 1323 р. Фома Аквінський був зачислений до сонму святих. У 1879 р. папа римський Лев ХІІІ оголосив вчення Аквіната «єдиною істинною філософією католицизму».

 Основні праці: «Про правління государів», «Сума теології», коментарі до працьАрістотеля «Політика» та «Етика» (Фома Аквінський пергим переклав і оприлюнив працю «Політика» Стагірита).

 Для того, щоб створити філософське обгрунтування католицизму Фома Поєдує у  своєму вченні концепцію Арістотеля з поглядами Святого Августина,

 Основні ідеї:

  1.  на відміну від раньосередньовічних поглядів, Фома вважає, що людина має право на бажання реалізувати свої суспільні прагнення (Раннє середньовіччя: треба будь-яким чином обмежувати світське життя людини, щоб вона не вчинила багато гріховних вчинків).
    1.  На відміну від Августина, Фома не вважає політику і державу продуктом гріха, а результатом суспільного розвитку. Вищою метою держави є наближення спасіння, «Державна спільнота є лише підготовкою до вищої спільноти – держави Бога. Тому держава підпорядковується церкві, як засід підпорядковується меті». Таким чином, завдяки цій тезі Фома створюється можливість вирішити конфлікт про відносини між державою та церквою у позитивному руслі;
    2.  слід розрізняти суть, форму і спосіб використання влади. За своєю сутністю влада встановлена богом, а отже вона несе людям благо. ЇХ потрібно без всякого сумніву підпорядковуватися. Держава є органом суспільного добробуту і блага. Тому основним завданням державної влади є сприяння загальному благу, турбота про дотримання справедливості у суспільних відносинах, забезпечення миру для підлеглих.
    3.  якщо сутність влади є завжди позитивною, то її форма і використання може бути і добрим і злим.
    4.  людина повинна підпорядковуватися світській владі лише в тій мірі, в якій вона йде від Бога. якщо використання владою є корисним і несправедливим, то підеглі, за благословіння церкви, мають право чинити світській владі опір. Таким чином, Фома Аквінський висловлює ідею про суверенітет народу у становленні певної форми державного устрою.

«Король, який зрадив своїм обовязкам, не може вимагати від підлеглих покори. Оскільки, він сам повстав, то народ має право скинути його. Однак краще обмежити його владу, шоб він нею не зловживав. Державний лад повинен поєднувати обмежену і виборну монархію з аристократією за ознакою вченості, і таку демократію, яка забезпечує доступ до влади всіх коласів посередництвом народних виборів. Будь-яка політична влада здійснюється за згодою нароу і всі закони повинні прийматися народом або його представниками.

Таким чином, розрізняються три доцільні «правильні» форми державного устрою (як і у Арістотеля):

А. Монархія

Б. Аристократія

В. поміркована демократія (політія). Найкращою формою є монархія, оскільки вона найкраще втілює єдність суспільства у досягненні мети і тому може найкращим способом досягти єдність суспільства (Ця ідея використовується теоретиками монархії до цього часу).

5.ідея «держави загального благоденства» - держава повинна виконувати функцію забезпечення економічного розвитку, контролю над торгівлею, справедливою оплатою праці

6.Фома Аквінський розробляє теорію закону. Людина як громадянин християнської держави повине підпорядковуватися 4 типам законів:

А) вічний закон – божественний розум, який  є зверхнім по відношенню до інших законів;

Б) природній закон –відображення божественного закону у людському розумі, який керує практичними вчинками людини;

В) людський закон – це закон, який створюється людьми. Метою цього закону повинно бути загальне благо, яке Фома розуміє як і Арістотель, як задоволення спільних інтересів.

Г) закони Старого і Нового Заповітів, які ведуть до досягнення людиною блаженства у потойбічному світі.

Література до курсу

Обов’язкова література

  1.  Алексеева Т.А. Предмет политической философии // Полис. – 1992. – № 3. – С. 173 – 176.
  2.  Алексеева Т. А., Кравченко И.И. Политическая философия: к формированию концепции // Вопросы философии. – 1994. – № 3. – С. 3 – 23.
  3.  Гаджиев К.С. Введение в политическую философию. – М.: «Логос», 2004. – 336 с.  
  4.  Дугин А.Г. Философия политики. – М.:Арктогея, 2004. – 116 с.
  5.  Капустин Б.Г. Моральный выбор в политике. – М.:КДУ: Изд-во МГУ, 2004. – 496 с.
  6.  Капустин Б.Г. Что такое "политическая философия"? Ч. 1 // Полис. –1996. – № 6.
  7.  Капустин Б.Г. Что такое "политическая философия"? Ч. 2 – 3 // Полис. – 1997. – № 1,2.
  8.  Марков Б.В. Философская антропология. – СПб., 1997.
  9.  Панарин А.С. Философия политики / Учеб. пособие. – М.: Новая школа, 1996.
  10.  Политическая наука. Новые направления / Под ред. Р. Гудина, Х. Клингеманна. – М.: Вече, 1999. – Гл. 20,21, 22, 23.
  11.  Пятигорский А. Что такое политическая философия: размышления и соображения. Цикл лекций. – М.: Европа, 2007. – 152.
  12.  Філософія політики: Підручник / Авт.-упоряд.: В.П. Андрущенко (кер.) та ін. — К.: Знання України, 2003. - 400 с. 

 Додаткова рекомендована література 

  1.  Автономов В. Образ человека в политической экономии // Мировая экономика и международные отношения. – 1990. – № 2.
  2.  Алексеева Т.А. Джон Роулз и его теория справедливости // Вопросы философии. – 1994. – № 10. – С. 26 – 37.
  3.  Алексеева Т.А. Политическая философия: От концепций к теориям: Учебное пособие. – М.: Московский государственный институт международных отношений (Университет); «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2007. – 397 с.
  4.  Алексеева Т.А. Современные политические теории. М.: РОССПЭН, 2000.
  5.  Алексеенкова Е.С., Сергеев В.М. Темный колодец власти (о границе между приватной сферой государства и приватной сферой личности) // Политические исследования. – 2008. – № 3. – С. 148 – 166.
  6.  Антология мировой философии. В 4-х т. – М., 1969 – 1972.
  7.  Арато А. Концепция гражданского общества: восхождение, упадок, воссоздание и направление для дальнейших исследований // Полис. – 1995. – № 3.
  8.  Аристотель. Сочинения. – М., 1983. – Т.4.
  9.  Арон Р. Тоталитаризм и демократия. – М., 1993.
  10.  Аршин К.В. Влияние факторов экономики, политики, культуры на процесс нациеобразования в Европе в Новое время // Политические исследования. – 2008. – № 1. – С. 134 – 142.
  11.  Баллестрем К.Г. Власть и мораль (основная проблема политической этики) // Философские науки. – 1991. – № 8.
  12.  Баталов Э.Я. Типология политических отношений // Политические исследования. – 1995. – № 2.
  13.  Бачинин В.А. Постмодернизм и христианство // Общественные науки и современность. – 2007. – № 4. – С. 162 – 171. 
  14.  Бенеттон Ф. Введение в политическую науку. – М.: Весь Мир, 2002.
  15.  Бердяев Н.А. О назначении человека. – М., 1993.
  16.  Бердяев Н. Смысл истории. – М.: Мысль, 1990.
  17.  Бранский В.П., Пожарский С.Д.  Глобализация и синергетическая философия истории // Общественные науки и современность. – 2006. – № 1. – С. 109 – 121. 
  18.  Быченков Д.В. Политический риск: проблемы дефиниции и классификации // Общественные науки и современность. – 2008. – № 3. – С. 123 – 133. 
  19.  Васильев Л. Движущие силы и динамика исторического процесса // Общественные науки и современность. – 2006. – № 6. – С. 124 –137.  
  20.  Васильев Л.С. "Основной вопрос философии": идеи и интересы // Общественные науки и современность. – 2008. – № 5. – С. 152 – 162. 
  21.  Васильев Л.С. Феномен феодализма (Новый взгляд на старую проблему) // Общественные науки и современность. – 2007. – № 6. – С. 148 – 161. 
  22.  Васильев Л.С. Человек и власть в истории (Авторитаризм или свобода?) // 
    Общественные науки и современность. – 2009. – № 1. – С. 23 – 37. 
  23.  Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990.
  24.  Вехи. Интеллигенция в России: Сборники статей 1909-1910. – М.: Молодая гвардия, 1991.
  25.  Виндельбанд В. История философии. – М., 1997.
  26.  Власть, демократия, привилегии // Вопросы философии. – 1991. – № 7.
  27.  Власть: очерки современной политической философии Запада. – М., 1989.
  28.  Водолазов Г. Наш современник Сократ // Общественные науки и современность. – 2005. – № 6. – С. 128 – 134.
  29.   Водолазов Г. Наш современник Сократ // Общественные науки и современность. – 2006. –  № 2. – С. 166 – 176.
  30.  Волгин В.П. Развитие общественной мысли во Франции в XVIII в. –    М., 1958.
  31.  Восканян М.В. Игра в индивидуализированном обществе // Общественные науки и современность. – 2009. – № 2. – С. 170 − 176. 
  32.  Гадамер Х.-Г. Метод и истина. – М., 1990.
  33.  Гаджиев К.С. Политическая наука. – М., 1995.
  34.  Гаджиев К.С. Политическая философия. – М.: Экономика, 1999.
  35.  Гаджиев К.С. Размышления о тотализации войны: политико-философский

    аспект // Вопросы философии. – 2007. – № 8. – С. 3 – 23.

  1.  Гаєвський Б.А. Філософія політики. – К.: Вища шк., 2005. – 158 с.
  2.  Гегель Г. Политические произведения. – М., 1978.
  3.  Гердер И.Г. Идеи к философии  истории человечества. – М., 1977.
  4.  Гобозов И.А. Философия политики. – М.: Теис, 1998.
  5.  Гоббс Т. Сочинения. – М.: Мысль, 1988. – Т.1 – 2.
  6.  Горбатенко В. Парадигма модернізації // Нова політика. – 1998. – № 4. – С. 41 – 51.
  7.  Гуторов В. А. Философия политики на рубеже тысячелетий: судьба классической традиции // Политические исследования. – 2008. – № 1.
  8.  Деметрадзе М.Р. Политико-правовые аспекты гражданского неповиновения // Политические исследования. – 2007. – № 4. – С. 83 – 100.
  9.  Демидов А.И. Учение о политике: философские основания. – М.: Норма, 2001.
  10.  Демидов В.И. Ценностные измерения власти // Политические исследования. – 1996. – № 3.
  11.  26. Деррида Ж. Маркс и сыновья. - М.: Logos-аltera, 2006.
  12.  Енциклопедія політичної думки /за ред. Д. Міллера. – Київ: Дух і літера, 2000.
  13.  Желтов В. Обществу необходимы моральные авторитеты (К итогам VII Международных лихачевских научных чтений) // Общественные науки и современность. – 2007. – № 6. – 171 – 173. 
  14.  Жукоцкий В. Д. Лютер и Ленин: две культурологические модели реформации // Общественные науки и современность. – 2006. – № 1. – С. 69 – 82. 
  15.  Запасник М. Ложь в политике // Философские науки. – 1991. – № 8.
  16.  Західна філософія ХХ століття (Матеріали до лекцій). – Ужгород, 2001.
  17.  Ильин В.В., Панарин А.С., Бадовский Д.В. Политическая антропология.  / Под ред. В.В. Ильина. – М.: Издательство Московского университета, 1995.
  18.  Ильин М., Коваль Б. Две стороны одной медали: гражданское общество и государство // Политологический исследования. – 1992. – № 1 – 2.
  19.  Ирхин Ю.В., Зотов В.Д., Зотова Л.В. Политология: учебник. – М.: Юристъ, 1999. – 510 с.
  20.  История политических учений /Под общей ред. Мартышина О.В. – Выпуск 103. – М.: Юристъ, 1996, 2000.
  21.  Каган М.С. Философия как мировоззрение // Вопросы философии. – 1997. – № 9.
  22.  Камю А. Бунтующий человек. – М., 1990.
  23.  Канетти Э. Власть и личность // Социологические исследования. – 1989. – № 4.
  24.  Капица С.П. Историческое время, информация, демографическая революция и будущее человечества  // Общественные науки и современность. – 2006. – № 4. – С. 137 – 147. 
  25.  Кирилюк Ф.М. Історія політології. Підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Знання України, 2001.
  26.  Колінгвуд Р. Ідея історії. – К.: Основи, 1996.
  27.  Корнхаузер В. Політика масового суспільства // Політологічні читання. – 1992. – № 1.
  28.  Косарев А.И. Происхожление и сущность государства. – М., 1969.
  29.  Коэн Д., Арато Э. Гражданское общество и политическая теория. – М.: Весь мир, 2003.
  30.  Красиков Б.И. Теория власти и властных отношений. // Социально-политический журнал. – 1994. – № 1.
  31.  Кротков Е.А., Манохин Д.К.  Парадигма деконструктивизма: философско-методологический анализ // Общественные науки и современность. – 2006. –  № 2. – С. 155 – 156. 
  32.  Ледяев В.Г. Власть: концептуальный анализ // Политические исследования. – 2000. – № 1.
  33.  Лефор К. Политические очерки (ХІХ-ХХ века). – М.: РОССПЭН, 2000.
  34.  Локк Дж. Избранные философские произведения: в 2 т. – М., 1960.
  35.  Лубский А.В. Неоклассическая модель исторического исследования в культурно-эпистемологическом контексте начала XXI века // Общественные науки и современность. – 2009. – № 3. – С. 158 – 168. 
  36.  Лукьянов В.Г. Личность и общество в поликультурном мире (YIII Международные Лихачевские чтения) // Общественные науки и современность. – 2008. – № 6. – С. 193 – 195. 
  37.  Маккиавелли Н. Государь. – М., 1990.
  38.  Маккиавелли Н. Сочинения. – Санкт-Петербург: Кристалл, 1998.
  39.  Марков Б.В. Философская антропология. – Санкт-Петербург, 1997.
  40.  46. Межуев В. М. Маркс против марксизма. Статьи на непопулярную тему. - М.: Культурная Революция, 2007г.
  41.  47. Михайловский А.В. Борьба за Карла Шмитта. О рецепции и актуальности  понятия политического // Вопросы философии. – 2008. –  № 9. – С. 158 – 172.
  42.  Молчанов М. Ідеологія влади: віхи історії // Політологічні читання. – 1992. – № 2.
  43.  Монтескье Ш. Избранные произведения. – М., 1955.
  44.  Мусихин Г.И. Концептуальная неоднозначность понятия «суверенитет» (Сравнительный анализ взглядов Карла Шмитта и Ганса Кельзена) // Общественные науки и современность. – 2009. – № 3. – С. 64 – 74. 
  45.  Мусихин Г.И. Красота спасет мир? Идеология как эстетика // Политические исследования. – 2008. – № 4. – С. 112 – 130.
  46.  Назаретян А.П. Историческая эволюция морали: прогресс или регресс   // Вопросы философии. – 1992. – № 3.
  47.  Никитина А.Г. Проблема первосубстанции политического бытия  // Полис. – 1996. – № 2.
  48.  Никитина А.Г. О том, «как возможна» наука политология. Становление и основные методологические проблемы // Полис. – 1998. – № 3.
  49.  Ницше Ф. Сочинения. – Санкт-Петербург «Кристалл», 1998. – Т. 1 – 2.
  50.  Нозик Р. Анархия, государство и утопия. - М.: ИРИСЭН, 2008 г.
  51.  Оболонский А.В. Этика публичной сферы // Общественные науки и современность. – 2008. – № 2. – С. 52 – 67. 
  52.  Орлова Г.А. Бюрократическое письмо как механизм господства // Политические исследования. – 1999. – № 5.
  53.  Орлова Г.А. Бюрократическая реальность // Общественные науки и    современность. – 1996. – № 6.
  54.  Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс // Вопросы философии. – 1989. – № 3 –4.
  55.  О свободе. Антология западноевропейской классической либеральной мысли. – М., 1995.
  56.  Пакульски Я., Василевски Я. Циркуляция политических элит: от лис к львам // Политические исследования. – 2008. – № 6. – С. 23 – 37.
  57.  Панарин А.С. Философия политики. – М., 1994.
  58.  Пантин И. К логике теоретического становления современного социализма // Полис. – 1996. – № 4.
  59.  Парех Б. Политическая теория: политико-философские традиции // Политическая наука: новые направления / Под редакцией Р. Гудина, Х.-Д. Клингеманна – М.: Вече, 1999.
  60.  Пасько І., Пасько Я. Громадянське суспільство і національна ідея. – Донецьк, 1999.
  61.   Петросян Д.С. Гуманистическая экономика и социальная справедливость // Общественные науки и современность. – 2007. – № 5. – С. 18 – 27. 
  62.  Платон. Сочинения. – М., 1994. – Т. 4.  
  63.  Политическая философия в России. Настоящее и будущее: Материалы «круглого стола» // Вопросы философии. – 2002. – № 4.
  64.  Політологія /за ред. М.І. Сазонова. – Харків: Фоліо, 1998.
  65.  Политология /за ред. М.А. Василика. – М.: Гардарики, 1999.
  66.  Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. – К.: Основи, 1994. – Т.1 – 2.
  67.  Практикум по курсу политология /за ред. М.А. Василика. – М.: Гардарики, 1999. – С. 231 – 243.
  68.  Преснякова Л.А. Структура личностного восприятия политической     власти // Полис. – 2000. – № 4.
  69.  Проблема человека в западной философии. – М., 1988.
  70.  Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию: Учебник для вузов. – М.: Аспект Пресс, 1999.
  71.  Рассел Б. История западной философии. – Т. 1. – М., 1994.
  72.  Рикёр П. История и истина. СПб.: АЛЕТЕЙЯ, 2002.
  73.  Розов Н. "Спор о методе", школа "Анналов" и перспективы социально-исторического познания // Общественные науки и современность. – 2008. – № 1. – С. 145 – 155. 
  74.  Романюк О.Г. Суспільство, влада, політика. – Харків, 1993.
  75.  Руссо Ж.-Ж. Трактаты. – М., 1969.
  76.  Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. – К., 1996.
  77.  Сергеев В.М. Проблема власти // Политические исследования. – 2008. –№ 2. – С. 179 – 182.
  78.  Сидорина Т.Ю. Человек и его работа: из прошлого в информационную эпоху // Общественные науки и современность. – 2007. – № 3. – С. 32 – 43. 
  79.  Современная буржуазная философия. – М.: Изд-во Московського университета, 1972.
  80.  Современная западная философия: словарь. - М.: Изд-во политической    литературы, 1991.
  81.  Соловьев А.И. Три облика государства — три стратегии гражданского общества // Полис. – 1996. – № 6.
  82.  Сумерки богов. – М.: Изд-во политической литературы, 1990.
  83.  Сучасна політична філософія. – К.: Основи, 1998.
  84.  Сытин А.Г. Политическая философия демократии: вклад Томаса Джефферсона // Политические исследования. – 2008. – № 1. – С. 153 – 169.
  85.  Тамбовцев В.Л. Государство как инициатор развития гражданского общества // Общественные науки и современность. – 2007. – № 2. – С. 69 –77. 
  86.  Тойнбі А. Дослідження історії. – К.: Основи, 1995. – Т. 1 – 2.
  87.  Тоффлер О. Смещение власти: знание, багатство и принуждение на пороге ХХІ века. – М., 1991.
  88.  Тоффлер О. Третья волна / Пер. с англ. – М., 1992.
  89.  Ушакин С. После модернизма: язык власти или власть языка // Общественные науки и современность. – 1996. – № 5.
  90.  Фан И.Б. Политический театр эпохи буржуазных революций: рождение гражданина // Общественные науки и современность. – 2007. – № 5. – С. 75 – 86. 
  91.  Фаткина Н.Л, Петросян Д.С. «Экономический империализм» и метатеория управления поведения человека // Общественные науки и современность. – 2009. – № 1. – С. 166 – 176. 
  92.  Федотова В.Г. Человек в экономических теориях: пределы онтологизации // Вопросы философии. – 2007. –  № 9. – С. 20 – 32.
  93.  Федорова М. Классическая политическая философия. – М.: Весь мир, 2001.
  94.  Федорова М.М. Понятие политического в контексте феноменологической критики философии истории // Политические исследования. – 2007. – № 4. – С. 66 – 83.
  95.  Фигал Г. Степень интенсивности «политического» (размышления по поводу концепции Карла Шмитта) // Социально-политические исследования. – 1994. – № 6.
  96.  Философия власти / Под. ред. В.В. Ильина. – М., 1993.
  97.  Философия истории / Под. ред. Панарина А.С. – М.: Гардарики, 1999.
  98.  Философия политики / Под. ред. В.В. Ильина. – М., 1994.
  99.  Флиер А.Я. Принадлежит ли культура только человеку? // Общественные науки и современность. – 2006. – № 3. – С. 155 – 161. 
  100.  Фомичев А.Н. О научных обоснованиях концепций экологического развития // Общественные науки и современность. – 2008. – № 3. – С.  142       –  150. 
  101.  Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990.
  102.  Френкин А.А. Введение в политическую философию // Полис. – 1994. – № 1
  103.  Фролов Э.Д. Огни Диоскуров. Античные теории переустройства общества и государства. – Л., 1984.
  104.  Фромм Э. Бегство от свободы. – М., 1989.
  105.  Фуко М. Герменевтика субъекта. – СПб.: Наука, 2007.
  106.  Фуко М. Нужно защищать общество. - М.: Наука, 2005.
  107.  Хавеши М.А. Политика и психология масс // Вопросы философии. – 1999. – № 12.
  108.  Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге. – М.: Высшая школа, 1991.
  109.  Хайек Ф. Индивидуализм и экономический порядок – М.: Изограф, Начала-Фонд, 2000.
  110.  Халипов В.Ф. Введение в науку о власти. – М., 1996.
  111.  Халипов В.Х. Власть. Основы кратологии. – М., 1995.
  112.  Хандруев А.А. Гегель. – М.: Экономика, 1990.
  113.  Хеффе О. Индивид и чувство солидарности // Политическая мысль. – 1997. – № 4.
  114.  Хеффе О. Политика, право, справедливость. – М., 1994.
  115.  Цымбурский В.Л. Идея суверенитета в посттоталитарном контексте // Полис. – 1993. – № 2.
  116.  Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. – М.: Высшая школа, 1991.
  117.  Чанышев А.А. История политических учений. Классическая западная традиция (Античность – первая четверть ХIХ в.). – М.: РОССПЭН, 2001.
  118.  Человек: Мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. ХІХ век / Отв. ред. И.Т. Фролов. – М.: Республика, 1995.
  119.  Чучин-Русов А. Е. Политика как макрофеномен культуры // Политические исследования. – 1997. – № 4.
  120.  Шевченко А.В. Человек политический против человека информационного // Политические исследования. – 2009. – № 5. – С. 68 –84.
  121.  Шелов-Коведяев Ф.В. Сознание – миф – жизнь // Общественные науки и современность. – 2007. – № 4. – С. 28 – 38. 
  122.  Шестопал Е.Б. Личность и политика. Критический очерк современных западных концепций политической социализации. – М., 1988.
  123.  Шмитт К. Понятие политического // Вопросы социологии. – 1992. – № 1.
  124.  Шпенглер О. Закат Европы. – М.: Мысль, 1993.
  125.  Штраус Л. Введение в политическую философию. – М.: Логос, Праксис, 2000.
  126.  Яковлева А.Ф. Концепция объединенного мира в политической футурологии Г.Дж. Уэллса // Общественные науки и современность. – 2008. – № 1. – С. 167 – 172. 
  127.  Яницкий О.Н. Этос В.И.Вернадского и проблемы современности //
    Общественные науки и современность. – 2007. – № 6. – С. 125 – 139. 
  128.  Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М., 1991.




1. Реферат- Задача об упаковке.html
2. Учет затрат на производство по экономическим элементам
3. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук Харків
4. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Харків ~
5. Особенности изучения фауны наземных позвоночных животных урбанизированных территорий
6. Машинобудування Німеччини у 2020 році.html
7. История как наука ее предмет источники методы
8. Основы информационных технологий
9. СОЦИАЛЬНОПОЛИТИЧЕСКОЕ ПОЛОЖЕНИЕ РОССИИ В XVIXVII ВВ
10. Прямая линия на плоскости

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе