Відкрита економіка –

Розрізняють два види відкритої економіки:

•  мала (невелика) відкрита економіка, при якій зміни цін і процентної ставки не впливають на їхній світовий рівень. Мала відкрита економіка перебуває під впливом зазначених параметрів світової економіки;
•  велика відкрита економіка, при якій ціни і процентна ставка, змінюючись, впливають на їхній світовий рівень.

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) – це сукупність економічних відносин резидентів і нерезидентів країни у таких основних формах:

•  торгівля кінцевими товарами, зокрема, послугами;
•  рух чинників виробництва (капіталу, робочої сили, природних ресурсів, інформації, технологій);
•  спільна виробнича, торговельна, науково-технічна та інша діяльність;
•  валютно-фінансові й кредитні відносини;
•  міжнародна економічна інтеграція;
•  членство в міжнародних організаціях;
•  спільні зусилля з розв’язання глобальних проблем людства.

Усі види зовнішньоекономічної діяльності можна поєднати в дві великі групи:

1.  зовнішню торгівлю;
2.  міжнародні фінансові операції.

1.  Сучасні теорії зовнішньої торгівлі спираються на принцип порівняльних переваг: за умов постійності витрат перевагу в експорті товарів мають суб’єкти ЗЕД країн з відносно нижчими витратами на одиницю продукції. При цьому володар відносної переваги має абсолютно спеціалізуватися на виробництві й збуті переважного товару, що у підсумку міжнародного обміну збільшує споживання обох товарів у торгуючих країнах.

Зовнішньоторговельна політика –

Відомі два типи зовнішньоторговельної політики держави:

•  фритредерство (вільна торгівля) з перевагою ринкових механізмів саморегулювання і мінімальним втручанням держави;
•  протекціонізм, тобто захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції засобами стимулювання національного експорту і обмежень імпорту.

1.  Механізм міжнародних фінансових операцій охоплює операції з отримання позик i надання кредитів, операцій з купівлі-продажу реальних i фінансових активів. Перелічені операції породжують відповідні витрати або надходження валюти.

Статистичним звітом зовнішньоекономічної діяльності країни виступає платіжний баланс.

Платіжний баланс –

Розбіжність національного випуску (Y) і внутрішніх витрат (AE) у відкритій економіці виражається формулою:  

Xn = Y − (C+ I +G),                (1)

Якщо Xn>0,  національне виробництво перевищує внутрішні витрати економіки, тобто експорт перевищує імпорт і навпаки.

Отже,  сукупний дохід відкритої економіки дорівнює витратам її агентів на вітчизняні та імпортні товари та чистий експорт:

Y = C + I + G + Xn,                     (2)

Сукупні витрати відкритої економіки (АЕ), на відміну від закритої, можуть перевищувати її дохід (Y) або бути меншими від нього.

Якщо країна виробляє більше ніж споживає (Xn > 0), то її експорт перевищує імпорт, а (Y > АЕ) сукупний дохід перевищує сукупні витрати.

Якщо країна споживає більше ніж виробляє, то Xn < 0, а (Y < АЕ).

Сальдо поточного рахунку врівноважується фінансовими потоками –  національними заощадженнями та інвестиціями в економіку країни. Цю залежність можна вивести, якщо відняти з обох частин рівняння (2) витрати домогосподарств на споживання (С) та урядові видатки (G):

Y – C − G = C + I + G + X n − C − G,      (3)

Залишок правої частини рівняння відповідає внутрішнім заощадженням країни:

Y − C − G = S,         (4)

Підставивши заощадження у ліву частину рівняння (3) та скоротивши праву частину, одержимо:

S = I + Xn,          (5)

Звідси:

(I − S) + Xn = 0,      (6)

Остання тотожність визначає макроекономічний зв’язок між заощадженнями,  інвестиціями і сальдо основних рахунків платіжного балансу країни  – рахунку поточних операцій і рахунку руху капіталу.

Фактично це тотожність зовнішніх реальних та фінансових потоків на рахунках платіжного балансу країни,  яка називається основним рівнянням платіжного балансу.

Часто виникає дефіцит платіжного балансу  (пасивне сальдо платіжного балансу).

У такому випадку дефіцит покривається центральним банком за рахунок золотовалютних резервів і рівнянням платіжного балансу з урахуванням зміни резервів центрального банку має вигляд:

Xn + (I − S) + ΔR = 0,   (7)

де ∆R – зміна офіційних резервів центрального банку.

(I – S) – різниця сукупних інвестицій та національних заощаджень являє собою сальдо рахунку руху капіталу.

Співвідношення між ними такі:

•  якщо I > S, внутрішні інвестиції мігрують за кордон у вигляді експорту капіталу;  
•  якщо I < S, переважає імпорт капіталу в дану країну.

Валютний курс –

Основними режимами валютних курсів є:

•  фіксований,
•  плаваючий (вільний)
•  змішаний (гібридний), наприклад, валютний коридор з фіксацією верхньої і нижньої меж коливань, а також плаванням усередині коридору.

Валютне котирування – біржове визначення валютного курсу у таких основних формах:

•  пряме як вимірювання одиниці іноземної валюти в одиницях національної (наприклад, 1 дол. США = 8 грн.);
•  непряме (зворотне) як вираження одиниці національної валюти в одиницях іноземної (наприклад, 1 грн. = 0,125 дол. США);
•  крос-котирування як вираження одиниці однієї іноземної валюти в одиницях іншої іноземної валюти на території даної країни.

Розрізняють курс валют за паритетом купівельної спроможності (ПКС) і ринковий курс.

Курс за ПКС є

Ринковий курс є

Номінальний валютний курс є поточним ринковим співвідношенням двох валют.

Реальний курс уточнює номінальний показник, враховуючи динаміку цін у двох країнах (дефлятори). Реальний валютний курс можна визначити за формулою:

er = en • I f P /I d P                   (8)

де er – реальний курс валюти;

en – номінальний курс;

I f P /I d P – відповідно індекси цін в іноземній і даній країнах.

Курс валют складається на валютному ринку, формується активними операціями платіжного балансу, тобто операціями по кредиту.

Попит на валюту формується суб’єктами, що займаються пасивними операціями платіжного балансу, тобто по дебету (всі 4 суб’єкти макроекономічного аналізу).

Розрізняють наступні основні системи валютних курсів:

•  гнучкі (плаваючі);
•  фіксовані.

Гнучкі (плаваючі) валютні курси –

Вільне коливання валютних курсів під впливом змін в попиті і пропозиції іноземної валюти і автоматичне коригування на цій основі дефіцитів і активів платіжного балансу розглядається як головна перевага системи гнучких або плаваючих курсів.

Фіксовані валютні курси – 

Держава визначає межі так званого валютного коридору і зобов’язується його забезпечувати шляхом валютних інтервенцій, тобто купуючи або продаючи іноземну валюту центральним банком на валютному ринку.

У макроекономіці механізм зовнішньої торгівлі досліджується насамперед через показник чистого експорту (сальдо торговельного балансу), що залежить від рівнів національного й іноземних ВВП, валютних курсів, специфіки зовнішньоторговельної політики та ін.

При зниженні курсу національної грошової одиниці ціна вітчизняних товарів за кордоном падає і сприяє збільшенню експорту, а ціна імпортних товарів зростає, що зменшує український імпорт і в підсумку означає позитивну динаміку чистого експорту.

Таким чином, функція чистого експорту обернено залежить від курсу національної валюти й має такий вигляд:

Xn = Xn a  – z × er,                  (9)

де er – реальний валютний курс;

z – еластичність чистого експорту до змін рівня реального валютного курсу, що показує, на скільки відсотків обернено змінюється чистий експорт унаслідок зміни реального курсу валюти на один процент;

Xn a – автономний чистий експорт, що залежить від некурсових чинників (національний ВВП, іноземні ВВП, зовнішньоторговельна політика та ін.).

Розглянемо вплив чистого експорту на макроекономічну рівновагу за моделлю «витрати-випуск». Позитивний чистий експорт, тобто перевищення експорту над імпортом, означає додатковий попит з-за кордону на частину національного ВВП, що піднімає паралельно нагору пряму сукупних витрат, точка перетинання нової прямої сукупних витрат з бісектрисою зрушується вправо і нагору, що відповідає більшому рівноважному ВВП.

Рис. 12.1 - Вплив чистого експорту на обсяг рівноважного ВВП

Алгебраїчно за методом «витрати-випуск» piвнoвaжний ВВП визначається за формулою: Y =С + І + G + Xn.

Вихідним положенням моделі є дослідження так званої малої відкритої економіки для позначення економіки країни, не спроможної впливати на рівень світової процентної ставки.

Крім того, припускають здатність капіталу вільно переміщуватися між країнами залежно від рівня процентної ставки. Якщо національна ставка відсотка перевищує середньосвітову, то відбувається приплив капіталу в країну, що після конвертації іноземних валют у національну збільшує пропозицію грошей i зменшує внутрішню ставку до рівня світової.

Якщо внутрішня процентна ставка зменшується відносно світової, то з'являється передумови відпливу капіталу, що у підсумку спричиняє зростання національної ставки відсотку.

Таким чином, міждержавний рух капіталу спричиняє в малій економіці таки головні наслідки:

•  внутрішня процентна ставка вирівнюється із світовою;
•  приплив або відплив капіталу змінює попит на вітчизняну валюту i валютний курс;
•  зміна курсу обумовлює зміну чистого експорту й відповідно ВВП.

Якщо вісь ординат представляє реальний валютний курс er, а вісь абсцис – величину ВВП, тобто Y, то рівновага на товарному, грошовому і валютному ринках можна ілюструвати за допомогою моделі Манделла-Флемінга як перетвореної моделі IS-LM, що раніше характеризувала закриту змішану економіку і виключала зовнішню торгівлю і валютний ринок. На рис. 12.2 крива IS має від’ємний нахил, тобто відображає зворотну залежність між валютним курсом i ВВП. Крива LM є вертикаллю, тому що валютний курс безпосередньо не впливає на вихідну пропозицію грошей.

Рис.12.2 – Модель Манделла-Флемінга

При застосуванні фіскальної, монетарної або зовнішньоторговельної політики принципову роль відіграє режим валютного курсу.

За умов плаваючого курсу стимулюючі фіскальна і зовнішньоторговельна політика спочатку сприяють зростанню внутрішньої процентної ставки і припливу капіталу з-за кордону доти, доки приріст ВВП, що спричинюється такою політикою, повністю не нейтралізується ефектом витіснення Xn під впливом зростання валютного курсу (подорожчанням і скороченням експорту й здешевленням і збільшенням імпорту).

Таким чином, стимулюючі фіскальна і зовнішньоторговельна політика в умовах плаваючого курсу є неефективними.

Вплив монетарної стимулюючої політики на обсяг ВВП, навпаки, є продуктивним при плаваючому курсоутворенні. За рахунок додаткової внутрішньої грошової пропозиції національна процентна ставка падає, відбувається відплив капіталу за кордон, що зменшує попит на вітчизняну валюту, знижуючи її курс. Останній факт сприяє здешевленню і збільшенню експорту країни і одночасно подорожчанню й скороченню імпорту. Це означає позитивну динаміку чистого експорту i ВВП у цілому. Таким чином, монетарна політика в умовах плаваючого курсу є ефективною.

Інші висновки отримуємо за умов фіксованого курсу. Стимулюючий варіант фіскальної й зовнішньоторговельної політики не спричиняє зростання курсу національної валюти, що забезпечується центральним банком через механізм валютних інтервенцій.

Якщо валютний курс не змінюється, то не виникає ефекту витіснення чистого експорту. Таким чином, в умовах фіксованого курсу фіскальна i торговельна політика є ефективними.

Грошово-кредитна політика в умовах фіксованого курсу є неефективною. Наприклад, монетарне стимулювання збільшує MS. Це викликає зниження процентної ставки (r), відплив капіталу і подальше нарощування пропозиції вітчизняної валюти, що провокує валютний курс на зниження (er). Але центральний банк зобов'язаний утримувати валютний курс на фіксованому рівні. Через механізм валютних інтервенцій він продає іноземну валюту, MS вітчизняної грошової одиниці для утримування незмінного рівня курсу.

Таким чином, нейтралізується стимулюючий ефект кредитної експансії.