Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ
Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Гжицького
Факультет ветеринарної медицини
Каферда фармакології та токсикології
Курсова робота з ветеринарної токсикології
на тему: «Отруєння тварин рослинами, що містять серцеві глікозиди»
Студентки 4-го курсу 3п/г
Перчів С. В
Керівник: Слободюк Н. М.
Національна шкала:_________
Кількість балів:____________
Оцінка ECTS:_____________
Члени комісії:_______ _________
___________ _________________
Львів 2013
Зміст
Вступ
Висновок.
Список використаної літератури.
ВСТУП
Iз 500 000 видiв рослин, якi ростуть на земнiй кулi, бiля 700 iз них можуть викликати важкi отруєння або навiть смерть. Токсичнi властивостi рослин пов'язанi з їх дiючими речовинами, якi представленi як iндивiдуальнi фiзiологiчно активнi речовини (цикутоксин - цикути отруйної), так i сумою хiмiчних сполук (гiосцiамiн, атропiн, скополамiн - дурману). При отруєннi в органiзмi вiдбуваються складнi змiни гомеостазу, якi й обумовлюють клiнiчну картину iнтоксикацiї. Токсичний вплив рослинних отрут зв'язаний з дiєю iндивiдуальних речовин (серцевi глiкозиди, алкалоїди, флавоноїди, сапонiни та iншi, що накопичуються в органiзмi - хiмiчна кумуляцiя, яка посилюється токсичним ефектом при наступному надходженню названих сполук в органiзм) внаслiдок повiльного ферментативного гiдролiзу.
Речовини, якi викликають отруєння, можуть концентруватись у різних частинах рослин (глiкозид амiгдалiн - у кiсточках мигдалю, абрикос, слив). Накопичення отруйних речовин пов'язане з перiодом вегетацiї, ареалом розповсюдження рослин.
Крiм резорбтивних форм отруєння, спостерiгається мiсцеве (слизовi оболонки i шкiра) при контактi з ягодами, листками, коріннями, квітками. Мiсцева дiя може призвести до загальної iнтоксикацiї внаслiдок всмоктування хiмiчних сполук через шкiру i слизовi оболонки (дафнiн - алкалоїд вовчого лика), викликати опiки шкiри i судоми.
Залежно вiд важкостi отруєння й особливостей його перебігу, рослини можна подiлити за токсичністю.
Ступiнь токсичностi окремих рослин
|
Отруйнi |
Дуже отруйнi |
Смертельно отруйнi |
|
Бузина трав'яниста |
Всi види наперстянок |
Всi види аконiту |
|
Всi види дроку |
Олеандр звичайний |
Всi види пiзньоцвiту |
|
Конвалiя |
Всi види пасльону |
Беладонна |
|
Всi види лютикових |
Ракитник |
Белена чорна |
|
Плющ |
Всi види рододендрону |
Болиголов, цикута, вовче лико, дурман |
Глікозиди — це складні ефіроподібні органічні речовини частіше рослинного походження, що складаються з двох компонентів: глікона — цукристої частини (однієї або декількох молекул глюкози, фруктози, галактози, мальтози, дігітоксози й ін.) і аглікона — органічної речовини різної структури (органічні кислоти, алкоголі, альдегіди, терпени, похідні фенолу, антрахінону, стероїдів і ін.).
Під впливом специфічних ферментів при відповідних умовах глікозиди в самих рослинах, у шлунково-кишковому тракті тварин або в тканинах організму після усмоктування легко гідролізуються з утворенням глікона й аглікона.
У чистому виді глікозиди являють собою тверді речовини, частіше безбарвні, іноді кольорові, гіркі на смак, кристалічні, аморфні або смолоподібні, більшість утворюють водні розчини нейтральної реакції, деякі розчиняються в спиртах і хлороформі.
Звичайно глікозиди не стійкі. Багато з них розщеплюються в процесі висушування рослин або при зігріванні зеленої маси в купах. Сприятливою для гідролізу є кімнатна, або більш висока температура. Глікозиди легко розпадаються в присутності кислот і лугів.
Рослини, що містять глікозиди, представлені дуже широко. Краще інших вивчені ті, котрі використовуються з давніх часів як лікарські.
Глікозиди, що представляють токсикологічний інтерес, поділяють на чотири основні групи:
1) глікозиди з азотовмісним агліконом(нітрил- або
ціанглікозиди), при розщепленні яких утвориться дуже отруйна
синильна кислота (багато видів сорго, льон дикий і посівний,
бобовник, суданська трава, конюшина, люцерна й ін.);
2) глікозиди з азот- і сіровмісними агліконами (тіоглікозиди), що під впливом ферментів звільняють аліловогірчичну ефірну олію (рапс, гірчиця польова, редька дика, сухоребрик і деякі ін.);
3) глікозиди з безазотистим агліконом, що діють
переважно на серцево-судинну систему,-серцеві глікозиди
(наперстянка, горицвіт,жовтушник,олеандр і ін.);
4) сапонін-глікозиди, або сапоніни, що містять
у якості агліконів стероїдні і тритерпеноїди і
сапонігени, що володіють гемолітичними і піно-
утворюючими властивостями(багато видів лютикових, бобових,
лілейних, пасльонових і інших сімейств).
Значення,перелік та застосування препаратівданої групи усільськогосподарському виробництві, різнихгалузях промисловості.
Глікозиди — ефіроподібні, в більшості безазотисті, органічні речовини рослинного походження. Це складні сполуки, у яких окремі моносахариди з'єднані між собою глікозидними зв'язками й утворюють полісахарид, до якого приєднується спирт невуглеводневої природи. Ті з них, що вибірково виявляють кардіотонічну дію, називають серцевими глікозидами. Вони знаходяться у листках і квітках наперстянки, горицвіту, конвалії та насінні строфанту. Серцеві глікозиди містять вуглеводневий компонент, представлений 2—3 молекулами фруктози, цимарози, дигітоксози або інших цукрів, що утворюють полісахарид (глікон). При розладах серцевої діяльності не забезпечується доставка необхідної кількості кисню і поживних речовин до тканин. Гіпоксія, що при цьому виникає, зумовлює частішання серцевих скорочень. Це призводить до збільшення об'єму циркулюючої крові, підвищується навантаженість на серце, зростають витрати кисню і енергетичних ресурсів, у серцевому м'язі нагромаджується молочна кислота.
На функцію здорового серця серцеві глікозиди виявляють незначний кардіотонічний вплив. Це пояснюється тим, що кальцій надходить у міофібрили в менших кількостях. При морфологічних змінах у серцевому м'язі реакція його на серцеві глікозиди послаблюється тим сильніше, чим значніші ураження. Враховуючи високу біологічну активність серцевих глікозидів, їх призначають у малих дозах і обережно. При внутрішньому введенні вони проявляють швидку й сильну кардіотонічну дію, що може призвести до появи миготливої аритмії. Для зменшення впливу серцевих глікозидів на серцевий м'яз їх розбавляють 5—20%-ним розчином глюкози у співвідношенні 1:20 і вводять у вену повільно. Токсичну дію їх на міокард зменшує унітіол — реактиватор сульфгідрильних груп ферментних білків. Внутрішньовенно серцеві глікозиди вводять з метою швидкої їх дії при раптовій серцевій слабкості, потім продовжують лікування, застосовуючи їх перорально. При цьому вони всмоктуються поступово і проявляють тривалу кардіотонічну дію. Всмоктування глікозидів поліпшують сапоніни, що містяться у рослинних препаратах. Вони подразнюють слизову оболонку і спричиняють гіперемію. У великих дозах сапоніни можуть викликати блювоту.
При введенні всередину глікозиди наперстянки, що мають
виражену ліпідофільність, майже повністю всмоктуються.
Глікозиди конвалії і строфанта — водорозчинні, тому вони
руйнуються у травному каналі й всмоктуються лише 2—5% від
введеної кількості препарату. Особливо швидко і в значних кількостях глікозиди руйнуються у рубці жуйних тварин, тому дози їх при застосуванні всередину коровам і вівцям більші, ніж тваринам з однокамерним шлунком. Після всмоктування ці препарати розподіляються по всіх органах. Біотрансформація серцевих глікозидів відбувається у печінці.
Серцеві глікозиди застосовують для лікування гострої і хронічної серцево-судинної недостатності, хронічних захворювань серцевого м'яза атеросклеротичного походження, гіпертонії, при перевтомі серця, миготливій аритмії, як діуретичні засоби при набряках і водянках. Протипоказане їх застосування при компенсованих пороках, порушенні атріовентрикулярної і шлуночкової провідності, пароксизмальній тахікардії шлуночків, гострих міокардитах, ендокардитах, органічних змінах у серцевому м'язі і судинах.
Передозування серцевих глікозидів супроводжується брадикардією, яка переходить в блокаду серця, різко сповільнюється пульс, виникає тахікардія і олігурія. Для лікування розладів серцевої діяльності застосовують препарати наперстянки, конвалії травневої, горицвіту весняного, строфанту. Механізм кардіотонічної дії їх однаковий, але наявність різних цукрів у молекулі глікозидів зумовлює деякі особливості впливу їх на систолічний, діастолічний чи вагусний ефекти.
У медичній практиці найширше застосовують препарати серцевих глікозидів, отриманих з таких рослин:
- наперстянки пурпуровою (>Digitalis purpurea) -дигитоксин, кордігіт
- наперстянки шерстистой (>Digitalis lanata) –дигоксин,целанід,медилазид,лантозид
- наперстянки іржавою (>Digitalis ferruginea) –дигален-нео
-строфанта Комбе (>Strophanthus Kombe) –строфантин До,строфантидина ацетат
-Ландиша (>Convallariamajalis) –корглікон, настоянка конвалій
-горицвіта весняного (>Adonisvernalis,) – настій трави горицвіта, адонізид, адонізид сухий
-жовтушника сивуватого (>Erisimumdiffusum,) –кардіовален
Фізичні та хімічні властивості отруєний речовин
Серцеві глікозиди- кристалічні речовини безколірні чи білуваті, інколи з кремовим відтінком, які не мають запаху і які мають гіркий смак.
Серцеві глікозиди не розчиняються чи важко розчиняються у воді, важко розчиняються у етиловом спирті. Розчинність в органічних розчинниках індивідуальна кожному за серцевого глікозида (наприклад,строфантин в хлороформі не розчинний, ланатозид розчинний мало, аеризимин-легко розчинний). Кардіостероїди - оптично активні речовини, вони характеризуються певним кутом обертання, мають максимум поглинання при 215-220 нм (>карденоліди) і 300 нм (>буфадіеноліди). Після опрацювання концентрованими кислотами в багатьох серцевих глікозидів з'являється специфічна флуоресценція в УФ-світлі. Наприклад, ланатозиди, які у наперстянки, після обробки сумішшю крижаної оцтової кислоти, концентрованої соляної кислоти і хлораміну мають таке світіння в УФ-світлі: ланатозид А - жовте, ланатозид У - блакитнувато-зелене, ланатозид З -блакитне.
Залежно від наявності полярних груп серцеві ігликозиди умовно ділять на гідрофільні і гідрофобні. Зі збільшенням числа полярних груп у молекулі (>лактонне кільце, альдегідна група) гідрофільність сполуки зростає. До гідрофільних відносять строфантин, конваллотоксин, до гідрофобних -дигітоксин, ацетилдигітоксин. Від гідрофільності серцевих глікозидів залежать їх фармакологічні властивості: швидкість і тривалість дії, можливість утворювати комплекси з білками крові, проникність через ліпідні мембрани клітини, і т.п. На полярність серцевих глікозидів впливають також характер цукрового фрагмента, його конформаційні форми, відносне просторове розташування аглікона і вуглеводневої частини молекули.
Хімічні властивості обумовлені:
1) наявністю гликозидного зв'язку (гідроліз ферментами і кислотами),
2) лактонного кільця (ізомеризація під впливом лугів,
3) стероїдною природою (освіту забарвлених продуктів із кислотними реагентами: оцтовий ангідрид, концентрована сірчана кислота, трихлороцтова кислота, трихлориста сурма .)
Кардіостероїди легко піддаються кислотному і ферментативному гідролізу. Ферментативний гідроліз відбувається під дією ферментів разом й характеризується поступовим східчастим відщепленням цукрів. Гідроліз може протікати як під впливом ферментів (>глікозидаз, естераз), що є у самій рослині, -аутоферментація, і з допомогою різних ферментних препаратів: грибів (>Aspergillus, Penicillium), панкреатичного соку. Через війну ферментативного гідролізу отримують так звані вторинні серцеві гликозиди. Ферментативний гідроліз широко використовують із встановлення будівлі серцевих глікозидів й у виробництві лікарських засобів.
При кислотному гідролізі використовують кислоти слабкої концентрації, найчастіше H2>SO4(0,05 чи 0,1моль/л). У результаті відбувається відщеплення всього вуглеводного фрагмента від стероїдного ядра з наступним гідролізом до окремих моносахаридів.
Цукри, що входять до складу вуглеводневих фрагментів серцевих глікозидів після гідролізу дають всі кольорові реакції, властиві вуглеводами (відновлення реактиву Феллинга, аміачного розчину срібла, освіту забарвлених сполук зорцином, ксантгідролом, тощо.).
Найбільшого поширення набула отримала реакція з ксантгідролом, її використовують у аналізі (кількісне визначення ланатозида З в листі наперстянки шерстистой) і препаратів серцевих глікозидів (>целанід, дигоксин та інших.)
Причини отруєння
Отруєння тварин рослинами, що містять серцеві глікозиди, зараз зустрічається рідко, однак при диференціальній діагностиці масових захворювань необхідно завжди; пам'ятати про них з метою ретельного ботанічного аналізу кормів і пасовища. Звичайно тварини у свіжому вигляді їх поїдають погано. Але при сильному засміченні зеленої маси або сіна отруєння можуть бути. Крім того, при тривалому призначенні препаратів наперстянки з лікувальною метою може проявитися кумулятивний ефект.
Повідомлень про токсичні дози зустрічається мало. Але токсична доза свіжих листів наперстянки складає: для коней 120— 140 г, для великої рогатої худоби 160—180, для овець 25—30, для свиней 15—20 г. Смертельні дози трохи вище.
Група представлена великою кiлькiстю рослин, якi належать до рiзних родин і мiстять серцевi глiкозиди поряд з iншими органiчними сполуками. Це горицвiт весняний, жовтушник, конвалiя, цибуля морська, наперстянка пурпурова, наперстянка шерстиста, наперстянка великоквiткова, олеандр. Iндивiдуальнi глiкозиди складаються iз аглiкону (генiну) i глiкону (цукрового залишку). Аглiкон є носiєм кардiотонiчної активностi.
Iнтоксикацiя глiкозидоносними рослинами в тiй чи iншiй мiрi наближається до клiнiки отруєння iндивiдуальними глікозидами. Для цих рослин, а саме для наперстянок, характерно мiсцевоподразнювальна i гемолiтична дiя.
Пiдвищенню розчинностi серцевих глiкозидiв i швидкостi їх всмоктування у шлунково-кишковому трактi сприяє наявнiсть у листі наперстянки сапонiнiв. Серцевi глiкозиди слабо руйнуються ферментами шлунково-кишкового тракту i добре всмоктуються стінками кишечника, видiляються в переважно нирками.
Патогенез
Місцево серцеві глікозиди володіють вираженою подразнюючою дією, чим і обумовлені у всіх випадках приступи блювоти і ураження слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, особливо при отруєнні наперстянкою й олеандром.
Резорбтивно глікозиди вибірково накопичуються в серцевому
м'язі, різко порушуючи обмінні процеси, що веде до зміни функції провідної системи і самого міокарда. У результаті погіршення передсерцево-шлуночкової провідності і підвищення збудливості виникають значні порушення ритму серця: екстрасистолія, часткова або повна атріовентрикулярна блокада з явищами мерехтіння передсердь, тахісистолії і тахікардії шлуночкового походження. Слідом за цим рефлекторно виникає порушення центра блукаючого нерва, що веде до уповільнення ритму серця з наступною тахікардією компенсаторного характеру. Нервові явища служать відображенням серцево-судинної недостатності.
Симптоми.
Через кілька годин після поїдання рослин спостерігається занепокоєння, бурхливі кольки, блювота, рясна слинотеча, скрежет зубами, кривавий понос. З боку серця — спочатку уповільнення ритму, потім частішання, аритмія. Пульс стає нитковидним. Дихання утруднене. Розвивається загальна слабість, що супроводжується нервово-м'язовим синдромом. Тварини гинуть у коматозному стані від зупинки серця в стадії діастоли.Основнi симптоми отруєння рослинами, що мiстять серцевi глiкозиди,з боку рiзних органiв i систем:
Серцево-судинна система - брадиаритмiя, екстрасистолiя, миготiння, пароксизмальна тахiкардiя, атрiо-вентрикулярна блокада, фiбриляцiя шлуночкiв, змiщення iнтервалу PQ, гiпотензiя.
Центральна нервова система - головна боль, головокружiння, втратасвiдомостi,судоми.
Травна система - нудота, блювання, колiкоподiбнi болi,пронос.
Сечовидiльна система - олiгурiя, анурiя,пронос із болями.
Дихальна система - задишка, пригнічення дихання, синюшнiсть.
Терморегуляцiя - зниження температури тiла, озноб, похолодіння кiнцiво
Iншi системи - дертя i пекучiсть у горлi, порожнинi рота; при отруєннi морською цибулею-подразнення слизової оболонки сечового мiхура; Зниження гостроти зору. Дигiталiсна гiнекомастiя як результат естрогенної дiї. Iнколи з'являються алергiчнi реакцiї - висипання на шкiрi, еозинофiлiя, тромбоцитопенiя. Водневi екстракти олеандру викликають гемолiз еритроцитiв.
Патологоанатомічні зміни не особливо характерні. Слизові оболонки шлунково-кишкового тракту набрякші, катарально запалені, нерідко з множинними екстравазатами. Серцевий м'яз в'яла, Під епі- і ендокардом крововиливи. Часто добре виражене розширення серця. При гістологічному дослідженні — кардіомірпатія різного ступеня вираженості. У легенях — венозний застій, у печінці і нирках — множинні крововиливи.
Діагностика утруднена. Вирішальне значення мають анамнез і ботанічний аналіз пасовища і кормів.
Діагноз та диференціальна діагностика.
Діагноз при захворюванні тварин, особливо масовому, ставиться комплексно з урахуванням анамнезу результатів характерних клінічних ознак, а також патолого- анатомічного розтину трупів загиблих тварин ті хіміко-токсикологічних і мікробіологічних досліджень. При отруєнні тварин анамнез та вивчення всіх обставин нерідко відіграють вирішальну роль у постановці оперативного і правильного діагнозу. Остаточний діагноз завжди встановлюється за результатами хіміко- токсикологічних досліджень кормів, питної води і зразків патолого- анатомічних зразків.
Для підтвердження діагнозу у лабораторію ветеринарної медицини обов'язково направляють для обстеження зразки кормів, які тварини споживали перед захворюванням, питної води, вмісту шлунку і кишок, внутрішніх органів, які відбирають у суворій відповідності.
Перша i невiдкладна допомога при гострих отруєннях лiкарськими рослинами
1. Видалення токсичних речовин iз органiзму за допомогою промивання шлунка, дачі блювотних i проносних засобiв.
2. Призначення протиотрут (антидотiв), дiя яких основана на фiзико-хiмiчнiй (активоване вугiлля), бiохiмiчнiй (антагонiзм мiж отрутами i лiкарськими речовинами) активностi.
3. Проведення відповідних лікувальних заходів, спрямованих на прискорення зменшення отрути в органiзмі (сечогiннi засоби, кровозамiнники,гемодіаліз).
4. Зняття шоку i колапсу (засоби, що регулюють функцiї центральної нервової системи і серцево-судинної системи).
5. Введення засобів, що нормалізують функцiї дихальної системи (аналептики).
6. Введення засобів, що нормалiзують дiяльность нервової i серцево-судинноїсистем.
7.Симптоматичнатерпія .
8. Запобігання розвитку вторинної iнфекцiї (призначення антибактерiальних засобiв).
Лiкування: зондове промивання шлунка водою (на 1 л води додають 20 г активованого вугiлля) або 0,5% розчином танiну. Всередину призначають сольовi послаблюючi засоби (магнiю або натрiю сульфат - 30 г разом з стаканом води), очисну клiзму. Внутрiшньовенно вводять калiю хлорид 0,4%-500 мл капельно разом із розчином глюкози (при тахікардії). При аритмiї - протиаритмiчнi засоби (при миготiннi передсердь - новокаїнамiд внутрiшньовенно 10% - 5 мл; всередину по 1 г через кожнi 2 години, хiнiдину судьфат по 200 мг 4 рази на день; при екстрасистолiї, атрiо-вентрикулярнiй блокадi - атропiну сульфат 0,1% - 1мл пiд шкiру, при пароксизмальнiй тахiкардiї- iндерал по 25мг 4рази на день. Для зняття загальнотоксичної i токсичної дiї на мiокард вводять внутрiшньовенно розчин унiтiолу 5% - 5мл, калiю хлорид всередину по 1 г тричі на день, ЕДТА, для зв'язування iонів кальцiю, якi посилюють вплив серцевих глiкозидiв, призначають по 500 мг 4 рази в день на протязi 20 днiв або внутрішньовенно капельно 10 % розчин 10 мл на iзотонiчному розчинi хлориду натрiю 1раз на день. Пiд шкiру вводять кофеїну натрiю бензоат 10% - 1 мл, олiйний розчин камфори 20% - 2 мл, кордiамiн 2 мл. Для зняття алергiчних реакцiй назначають дипразин по 25 мг (по 1 таблетцi тричі на день). При збудженнi вводять хлоралгiдрат у клiзмi по 500мг i внутрiшньом'язово амiназин 2,5%-1 мл. При порушеннi сечовидiлення - внутрiшньовенно еуфiлiн 2,4% - 10 мл.
# Корові
Rp.:Sol. Atropini sulfatis 1% - 1.0 D.t.d.N 12 S. Підшкірно.
# Корові
Rp.:Natrii sulfatis 100.0 Aquae destillatae 3000.0 M.f.Solutio
D.S.Внутрішньо на один прийом як проносний.
# Корові
Rp.:Carbonis activatis 200,0
D.S. Внутрішньо на один прийом для адсорбції отрути, розчинити в 10л води.
# Корові
Rp.:Unitioli 20.0 D.t.d.N 10
S. Внутрім'язево. В першу добу 3 рази потім по 1 разу вдень.
# Корові
Rp.: Solutionis Glucosi 40% - 300ml
D.S.Внутрішньовенно на один прийом.
# Корові
Rp.:Solutionis Tannini 2% - 20.0
D.t.d.№ 3
S. Внутрішньо 3 рази на добу.
# Корові
Rp.: Semeni lini 100.0
Aquae fontanae lOOOml
M.f.Mucillago
D.S.Внутрішньо на один прийом як обволікаючий засіб
Профілактика.
При цьому необхідно: запобігати подальшому надходженню підозрюваної отрути в організм; затримати надходження в кров отрути, що потрапила в організм; нейтралізувати або послабити за допомогою антидотів дію отрути, що потрапила в кров; прискорити виведення з організму отрути та її метаболітів; вжити заходів до відновлення функції уражених життєво важких органів та систем організму. Усі ці заходи необхідні для послаблення негативного впливу токсичних речовин на організм, з тим, щоб запобігти загибелі тварин. Запобігання подальшого надходження отрути в організм досягається шляхом негайного вилученням з раціону підозрюваних у токсичності корму та води, зміни пасовища і забезпечення тварин доброякісними кормами та питною водою. У випадках підозри на отруєння аерогенним шляхом необхідно провітрити приміщення або вивести з нього тварин.
1. Затримка всмоктування у кров отрути, що надійшла в організм, досягається шляхом видалення її з організму або нейтралізації відповідними антидотами (протиотрутами): для видалення з шлунково-кишкового тракту тварин (крім жуйних, коней та кролів) призначають блювотні засоби - апоморфін гідрохлориду або настоянку чемериці; промивають шлунок великою кількістю води за допомогою рото-носо-стравохідного зонда та насоса Комовського; призначають сольові проносні засоби (глауберова або англійська сіль), вводять всередину ентеросорбенти (активоване вугілля, білу глину, цеоліти тощо) з наступним промиваннями шлунка та призначенням сольових проносних засобів; здійснюють нейтралізацією хімічних речовин: лугів - слабкими розчинами органічних кислот (молочної, оцтової), кислот - слабкими розчинами лужних солей (гідрокарбонату натрію, оксиду магнію); солей важких металів та миш'яку - сполуками сірки (натрію гіпосульфіту, магнію або натрію сульфату), парним молоком, розведеним у воді білком (білок одного курячого яйця на склянку води); 1%-ним розчином таніну; органічних пестицидів, алкакоїдів, глікозидів, ефірних олій - 1%-ним розчином таніну, 0,1%-ним розчином перманганату калію; сполук барію - розчином натрію сульфату; сполук фтору - розчином кальцію хлориду; фармальдегіду - розчином ацетату або карбонату амонію; аміаку, солей амонію, карбаміду (у жуйних) - розчином формальдегіду (у жуйних за допомогою шприца Жане та кровопускальної голки через голодну ямку в рубець); сполук міді - розчином жовтої кров'яної солі; із шкіри та слизових оболонок - шляхомзмивання теплою водою або 1%-ним розчином натрію гідрокарбонату, а також збирання із шкіри дустів та порошків за допомогою пилососа.
2. Послаблення дії отрут, що всмокталися у кров, досягається за допомогою своєчасного застосування функціональних, біохімічних та патогенетичних антидотів: наркотичних засобів (хлоралгідрату, спирту етилового, тіпенталу натрію, гексеналу), транквілізаторів (аміназину) - при сильному збудженні тварин; засобів, що стимулюють функцію центральної нервової системи (препаратів групи кофеїну, камфори, стрихніну) - при сильному пригніченні; міорелаксантів (дитиліну, дипацину) - при м'язових судомах; М-холінолітиків (атропіну сульфату, скополаміну гідроброміду, спазмолітину, апрофену) - при отруєнні фосфорорганічними, деякими хлорорганічними та карбаматними пестицидами; реактиваторів холінестерази (дипироксиму, діетиксиму) - при отруєнні фосфорорганічними пестицидами; метиленової синьки - при отруєнні сполуками, що утворюють метгемоглобін у крові (нітратами, нітритами, рослинами, що їх накопичують, нітрофуранами, деякими сульфаніламідами); аскорбінової кислоти - при отруєнні нітратами, нітритами, пестицидами, сполуками важких металів; вводять внутрішньовенно натрій нітрит (1%-ний розчин) або метиленову синьку (1%-ний розчин), потім, не виймаючи голки з вени, - 1-3%-ний розчин натрію гіпосульфіту - при отруєнні ціанглікозидами; унітіол та тетацин кальцію - при отруєнні солями важких металів і миш'яку; димедрол, аміназин - при алергічних реакціях та анафілаксії; гідрокортизон - при токсичній алергії, отруєнні фотосенсибілізуючими рослинами; інсулін - при отруєнні жуйних буряками; кальцій хлорид внутрішньовенно - при отруєнні кухонною сіллю; фолієву кислоту (вітамін Вс) – при отруєнні пестицидами з групи триазину.
3. Прискорення виведення отрут з організму досягається шляхом кровопускання (у окремих випадках), парентерального (внутрішньовенного, підшкірного, у черевну порожнину) введення у великих кількостях ізотопічних розчинів, сольових проносних, уротропіну (гексаметилентетраміну), лазиксу (фуросеміду), гемодезу, діуретину, а також за допомогою гемосорбції та перитонеального діалізу.
4. Оскільки при тяжких отруєннях смерть настає, як правило, в результаті зупинки дихання, рідше - внаслідок серцевої недостатності, то деже важливим є своєчасне застосування (краще внутрішньовенно) аналептиків (коразолу, кордіаміну, лобеліну гідрохлориду, цититону, стрихніну нітрату), а для стимуляції серцево-судинної системи - кофеїн - бензоат натрію, адреналіну гідрохлориду, ефедрину гідрохлориду, мезатону тощо.
Характеристика рослин, що містять серцеві глікозиди
НАПЕРСТЯНКА ВЕЛИКОКВІТКОВА
Наперстянка крупноцветковая. Digitalis grandiflora— багаторічна трав'яниста рослина родини ранникових. Стебло пряме, просте, 40—100 см заввишки. Листки чергові, великі (5—20 см завдовжки і 2—5 см завширшки), видовженоеліптичні або яйцевидно-ланцетовидні, дрібнопилко-виднозубчасті; прикореневі — при основі звужені в короткий черешок, стеблові — напівстеблооб-гортні, сидячі, по головній жилці залозисто-пухнасті. Квітки двостатеві, трохи неправильні, горизонтально відхилені або пониклі, зібрані в довге однобічне гроно; віночок трубчасто-дзвониковидний короткодвогубий, 3—4 см завдовжки, блідо-жовтий, усередині — з буруватими жилками, зовні — разом з чашечкою залозисто-пухнастий, майже в 4 рази більший за чашечку. Плід — двогнізда коробочка. Цвіте у червні — серпні.
Поширення. Наперстянка велико-квіткова росте на Поліссі, в північній частині Лісостепу та в Карпатах у мішаних і листяних лісах, серед чагарників. Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують листя наперстянки (Folium Digitalis grandiflorae). Заготовляють стеблові (у рослин другого і наступних років життя) і прикореневі (у рослин першого року життя) листки відповідно у червні — липні та в серпні — вересні. Відразу після збирання листки сушать у затінку на протязі або в сушарках при температурі 55—60 °. Сухого листя виходить 19—20 % . Готову сировину треба зберігати в сухому приміщенні без доступу світла. Строк придатності — 2 роки (підлягає щорічному переконтролю).
Хімічний склад, фармакологічні властивості і використання, лікарські форми і застосування — такі, як у Наперстянки пурпурової.
НАПЕРСТЯНКА ПУРПУРОВА
Наперстянка Пурпурная - Digitalis — дворічна трав'яниста рослина родини ранникових. Стебло пряме, мало розгалужене, рідше просте, сіроповстисте, 50—150 см заввишки. Листки прості, по краю зубчасто-зарубчасті, зморшкуваті, з обох боків вкриті м'якими волосками; прикореневі листки на довгих крилатих черешках, яйцевидні або яйцевидно-ланцетні, гострі, 12—20(30) см завдовжки і 3—7 см завширшки, зібрані в розетку; стеблові листки — чергові; нижні — черешкові, верхні — сидячі і поступово переходять у лри-квітки. Квітки двостатеві, неправильні, пониклі, сидять у пазухах приквіткових листків по одній і утворюють однобічне гроно завдовжки 50—80 см і більше. Віночок двогубий, трубчасто-дзвониковидний, 4—5 см завдовжки і 2—3 см завширшки, зовні пурпуровий, рідше — рожевий або білий, на внутрішній поверхні має темно-червоні
плями з білою облямівкою; верхня губа широка, коротка, закруглена, цілісна або трохи виїмчаста, нижня — трилопатева (середня лопать витягнута, з внутрішнього боку — з пучком густих довгих волосків). Плід — двогнізда коробочка. Цвіте у червні — липні.
Поширення. Наперстянку пурпурову вирощують у спеціалізованих радгоспах як лікарську рослину.
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують листя наперстянки (Folium Digitalis purpureae). Збирають сировину (обов'язково без черешків) двічі на рік: у рослин першого року вегетації — в кінці літа (коли листки досягнуть стандартної довжини 20 см) і восени (не пізніше вересня), а у рослин другого року вегетації — у фазі утворення пагонів і у фазі масового цвітіння. Зібране листя швидко сушать у сушарках спочатку при температурі 55—60 ° (ЗО хвилин), а потім досушують при температурі 40 °. Сухого листя виходить 20—22 % . Готову сировину треба зберігати в сухому приміщенні (при зволоженні біологічна активність сировини знижується) без доступу світла. Строк придатності — 2 роки (підлягає щорічному переконтролю!).
Хімічний склад. Листя наперстянки пурпурової містить серцеві глікозиди (пурпуреаглікозиди А і В, які в процесі сушіння і зберігання від дії ферментів перетворюються відповідно на дигітоксин і гітоксин), стероїдні сапоніни (дигітонін, дигонін, гітонін), флавоноїди (лютеолін, 7- глікозидлютеолін), холін, органічні кислоти та інші сполуки. Фармакологічні властивості і використання. Діючими речовинами наперстянки пурпурової є глікозиди серцевої дії. Найактивніша терапевтична роль належить дигітоксину й гітоксину. Особливістю глікозидів наперстянки пурпурової (рівною мірою це стосується й інших видів наперстянки) є їхня здатність посилювати скорочення серцевого м'яза, одночасно зменшуючи їх кількість, що сприяє, з одного боку, кращому відпочинку серця, а з другого — більшому його кровонаповненню. Це зумовлює збільшення об'єму крові, що виштовхується в аорту, прискорення течії крові, зниження венозного тиску. Внаслідок нормалізації гемодинаміки й розширення ниркових судин відчутно збільшується сечовиділення, що приводить до зникнення або зменшення набряків. За фізико-хімічними властивостями глікозиди наперстянки належать до групи ліпофільних глікозидів. Вони добре всмоктуються і не руйнуються в шлунково-кишковому тракті, швидко вступають у взаємодію з білками плазми, отже є досить ефективними при прийманні всередину (у разі неможливості введення у шлунок, наприклад, при блюванні, їх вводять ректально). їхня дія починає проявлятися через 2—4 години, досягає максимуму через 8—12 годин, а повністю припиняється через 14— 21 день. Порушення видільної функції нирок мало впливає на екскрецію глікозидів, оскільки з сечею вони виділяються в незначній кількості. Після всмоктування в кишечнику значна кількість їх надходить у печінку й виділяється з жовчю, а потім знову реабсорбується в шлунково-кишковому тракті. Одночасна наявність відмічених властивостей дає повне право називати наперстянку «королем серцевих засобів». Показаннями до призначення препаратів є хронічна серцева недостатність різного походження, пароксизмальна тахікардія. Слід пам'ятати, що препарати наперстянки мають високу кумулятивну здатність і токсичність, а тому приймати їх можна тільки за призначенням лікаря.
Токсини, токсикологічне значення і патогенез. В усіх частинах рослини утримується велике число серцевих глікозидів карденолідної природи. З них пурпуреаглікозид А и пурпуреаглікозид В, що під впливом ферментів розщеплюються на дигітоксин і глюкозу. Містить цукри дигітоксози, дигіталози, глюкометилози; стероїдні сапоніни дигітонін, гітонін і їх аглікони. Рослина містить також флавоноіди лютеолін і 7-глікозидлютеолін, дигітолютеін; кавову кислоту, холін, солі калію. Сума глікозидів у листах рослини може доходити до 1%. Дигітоксин і інші глікозиди наперстянки роблять основну токсичну дію на організм тварин, підсилюючи систолічні скорочення серця, сповільнюючи його ритм за рахунок подовження діастоли і підвищення тонусу блукаючого нерва, а також викликають зниження збудливості провідної системи серця. Відбувається пригнічення роботи натрій-калієвого насоса міокарда, що приводить до значної втрати іонів калію і розвиткові екстрасистолії. Сапоніни наперстянки роблять місцеву подразнюючу дію на слизові оболонки, що сприяє підвищенню швидкості усмоктування глікозидів; збільшуючи токсикоз. Крім цього, сапоніни є гемолітичними отрутами. Отруєння сільськогосподарських тварин можливо лише при їхньому доступі до плантацій, де вирощується наперстянка. Глікозиди наперстянки - кумулятивні отрути. Коні більш чуттєві до отрут наперстянки, чим велика рогата худоба, що, очевидно, порозумівається ферментативним руйнуванням токсинів рослини в передшлунках жуйних.
При отруєннях наперстянкою клінічні ознаки токсикозу спостерігаються з боку шлунково-кишкового тракту і серця. У тварин через подразнення слизових оболонок настає слинотеча, втрата апетиту, блювота, розвивається симптомокомплекс "кольки", поноси. Вплив отрути на серце виявляється спочатку уповільненням частоти пульсу, переходячи в різке частішання. Розвивається аритмія, пульс стає нитковидним. Настає різке посилення серцевого поштовху. Тахіпное. Розширюються зіниці. У випадках важких отруєнь можливі паралічі. На розтині виявляють геморагічне запалення слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, крововиливи під епі- і ендокардом. Серце збільшене в обсязі, серцевий м'яз блідуватий, у легенях застій крові.
Діагноз. Враховують дані анамнезу (наявність контакту тварин з отруйною рослиною). Клінічні ознаки (при аускультації в хворих тварин - порушення функціональної діяльності серця).
Лікування. Спочатку проводять маніпуляції по видаленню і знешкодженню отрути (промивання шлунка водною суспензією активованого вугілля або 0,5% розчином таніна). У залежності від змін роботи серця призначають регулюючу терапію (кофеїн, камфора й ін.). Для усунення подразнюючої дії на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту застосовують слизові й обволікаючі засоби (відвари насіння льона, крохмальний слиз і інші). З метою профілактики отруєнь наперстянкою необхідно обмежити доступ тварин на плантації, де вона вирощується.
КОНВАЛІЯ ЗВИЧАЙНА
Ландиш майский -Convallaria majalis — багаторічна трав'яниста рослина родини лілійних, заввишки 20—ЗО см. Має довге повзуче розгалужене кореневище. Квітконосне стебло прямостояче, просте, голе, безлисте, коротше за шістки.Листки (їх 2, рідше 1 або 3)
прикореневі, видовженоланцетні або еліптично- ланцетні,загострені, звужені в черешок. Квітки дзвониковидні, білі, запашні, в однобічній 6—10-квітковій пониклій китиці. Плід — червона куляста ягода. Цвіте у квітні —травні.
Поширення. Конвалія звичайна росте по всій території України у світлих мішаних і листяних лісах, серед чагарників.
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків
використовують 3 види сировини: свіжі й сушені квітки (Flores Convallariae), ; які збирають і сушать або цілими суцвіттями або окремо, листя (Folia Convallariae) і всю надземну частину, або траву (Herba Convallariae). Квітки, як і траву, заготовляють на початку цвітіння рослини. Суцвіття рекомендується зрізувати як найближче до нижньої квітки, а траву — на рівні нижніх плівкових листків (3—5 см від поверхні грунту). Пожовклі квітки збирати не можна. Збирати листя починають за 1—2 тижні до початку цвітіння рослин, а закінчують, коли рослини відцвітуть. Сушити сировину треба в день збирання, в затінку, розкладаючи її дуже тонким шаром і час від часу перемішуючи. Штучне сушіння проводять при температурі 50— 60°. Сухої трави виходить 20— 23 % , листя — 20 %, квіток — 14%. Висушені квітки зберігають у ящиках (у домашніх умовах — у добре закупорених банках), а листя і траву — в мішках. Строк придатності — 1 рік.
Хімічний склад. Надземні частини конвалії звичайної містять серцеві глікозиди (конвалятоксин, конвалозид, дезглюкохейротоксин, валаротоксин та ін.), сапонін конвалярин, флавоноїди (3-глікозиди ізорамнетину, квертецину і кемпферолу), яблучну і лимонну кислоти. В квітках, крім того, є ефірна олія.
Фармакологічні властивості і використання. Препарати конвалії звичайної регулюють діяльність і підвищують тонус серця, заспокійливо діють на центральну нервову систему, збільшують діурез. За характером дії вони подібні до строфантину: при внутрішньовенному введенні їхня дія на
організм настає через 3—10 хвилин, досягає максимуму через 1—2 години і триває одну добу. З другого боку, препарати конвалії відзначаються майже повною відсутністю кумулятивних властивостей (повністю виводяться з організму за 3 доби) і дужче вираженою брадикардичною дією на серце. Ефективність препаратів конвалії при пероральному введенні в організм знижується і на перший план виступає їхня седативна дія. В науковій медицині настойку конвалії й новогаленовий препарат корглікон призначають при гострій і хронічній серцевій недостатності, кардіосклерозі, пороках і неврозах серця. Сумарний флавоноїдний препарат конвафлавін, який виробляють з трави конвалії, застосовують як жовчогінний засіб при холециститах і холангітах.
Значно ширше використовують конвалію в народній медицині. Всередину настойку квіток вживають як сечогінний засіб при різних хворобах сечостатевих органів та при набряках, при хворобах шлунка та при кишкових коліках. Розведеною настойкою (у співвідношенні 1:10) промивають очі при кон'юнктивітах. Настій трави конвалії застосовують як серцевий і снотворний засіб. У поєднанні з іншими лікарськими : рослинами (валеріана лікарська, собача кропива п'ятилопатева, глід криваво-червоний, м'ята перцева, меліса - лікарська та ін.) її застосовують при тиреотоксикозі, епілепсії, атеросклерозі, гіпертонічній хворобі, для збільшення сечовиділення, при серцевій недостатності, при різних нервових станах, безсонні тощо. Препарати конвалії протипоказані при органічних змінах у серці і судинах, гострому міокардиті, ендокардиті та при різко вираженому кардіосклерозі. Крім усіх вищезазначених випадків, неочищені від сапонінів препарати конвалії протипоказані при катарі шлунково-кишкового тракту та при гострих захворюваннях печінки і нирок.
Токсини, токсикологічне значення і патогенез. Конвалія травнева містить більше 20 серцевих глікозидів (0,1-0,6%), за структурою аглікона, що належить до групи перипдогеніна, сарментогеніна, строфантидину, строфантидола, біпіндогеніна і нітросцигеніна (конвалотоксин, конвалозид, конвалотоксол, локундіозид, дезглюкохейротоксин, дезгяюкохей-ротоксол, перигулозид, каногенол-3, рамнозид і інші); флавоноіди: кемпферол, кверцетин, ізорамнетин, лютеолін, апінгенін, хризоериол, 3-галактозиди, 3-галакторамнозиди і 3-галактодирамнозиди ізорамнетина, кемпферола і кверцетина; сапонін конваларин; вітамін С, фарнезол і лікопін. Глікозиди конвалії роблять дію на організм тварин подібно глікозидам наперстянки, з менш вираженим кумулятивним ефектом. Сапоніни подразнюють слизову оболонку шлунково-кишкового тракту, викликаючи діарею. Отруєння тварин конвалією -дуже рідке явище. Воно можливо лише в тих місцевостях, де пасовища примикають до лісових масивів, або де заготовлюють сіно на лісових галявинах, лісових вирубках і т.д.
Клінічні ознаки отруєння конвалією подібні з отруєнням наперстянкою, оскільки основну токсикологічну дію роблять глікозиди і сапоніни.
Діагноз. Враховують дані анамнезу(наявність контакту з конвалією на пасовищах). Ботанічне дослідження сіна на засміченість конвалією травневою. Клінічні ознаки (при аускультації хворих тварин - порушення функціональної діяльності серця).
Лікування. Проводять за класичною схемою лікування тварин при токсикозах. На початку призначають маніпуляції по швидкому видаленню отрутної рослини з організму тварин (промивання шлунка, дача проносних). Проводять симптоматичне лікування, спрямоване в основному на усунення відхилень у роботі серця (кофеїн, камфора) і ліквідацію подразнюючої дії на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту (слизові й обволікаючі відвари). Для профілактики отруєнь необхідно усунути доступ тварин на пасовищах до місць, де маються суцільні зарості конвалії травневої.
ГОРИЦВІТ ВЕСНЯНИЙ,- дуже цінна лікарська рослина.На Чернігівщенні її з давніх-давен використовували проти водянки.На горецвіт звернув увагулікар М.О.Бубнов.У 1880р.він у лабораторії при клініці С.П.Боткіна під керівництвом І.П.Павлова дав наукове значення цій рослині. Жовтоцвіт весняний, заячий мак, купавник, польовий кріп, стародубка, чорногірка - горицвет весен ний - Adonis vernalis — багаторічна трав'яниста рослина родини жовтецевих. Стебла численні, голі або злегка опушені, прості або розгалужені, 5—20 см заввишки. Низові листки бурі, лусковидні; серединні — сидячі, тричіперисторозсічені, з вузьколінійними частками. Квітки великі (4—5,5 см у діаметрі), правильні, одиничні, на верхівках стебел і гілок; пелюстки яскраво-жовті, видовженояйцевидні, в кількості 12—20. Плід — сім'янка. Цвіте у квітні — травні.
Поширення. Трапляється на Україні в лісостепових і степових районах, у Криму , зрідка — на півдні Полісся в степах, на схилах.
Заготівля і зберігання. З лікувальною метою використовують траву (Herba Adonis vernalis), яку заготовляють від початку цвітіння рослини і до осипання плодів, тобто з травня до початку липня. Найкращою є сировина, зібрана під час цвітіння рослини. Рослину зрізують на висоті 5— 10 см від землі, вилучають побурілі частини і сушать у сушарках при температурі 40—50 °С, в добру погоду — на відкритому повітрі, під наметом або на горищі. Сухої 0сировини виходить 19—20%. Строк придатності — до 1 року. Аптеки сировину не відпускають.
Хімічний склад. Трава містить серцеві глікозиди, головними з яких є адонітоксин, цимарин, ацетиладоні-токсин, адонітоксол та вернадигін. Крім того, трава містить геніни (р-строфантидин, строфадогенін, ацетил-строфадогенін та інші), флавоноїди (адоніверніт, вітексин, гомоадоніверніт, фітостерин, спирт адоніт тощо). Фармакологічні властивості і використання. За характером дії препарати Горицвіту весняного належать до групи серцевих глікозидів і посідають проміжне місце між строфантом і наперстянкою. Горицвіт весняний має кардіотонічну дію, уповільнює ритм серця, подовжує діастолу, посилює систолу, збільшує ударний об'єм крові, помірно гальмує внутрішньосерцеву провідність. Дія Горицвіту весняного настає скоріше, але вона коротша і слабша за дію дигіталісу. Препарати Горицвіту весняного показані при серцевій недостатності, яка супроводиться порушенням провідності, бо дигіталіс у таких випадках може спричинити явища серцевою блоку. Препарати Горицвіту весняного , порівняно з іншими глікозидами, мають дужче виявлену седативну й діуретичну дію. Остання пов'язана з вмістом у рослині цимарину, який має високу біологічну активність. Характер дії цимарину близький до строфантину, але він має дужче виражені кумулятивні властивості. Порівняно з наперстянкою кумулятивні властивості глікозидів Горицвіту весняного значно менші. Горицвіт весняний застосовується при функціональних неврозах серця, вегетодистонії, інфекційних захворюваннях, що проходять з ослабленням серцевої діяльності, при нервово-психічних хворобах, ниркових захворюваннях з явищами недостатності серцево-судинної системи та при гострих приступах глаукоми. Горицвіт весняний — давній
народний засіб лікування серцевих і ниркових захворювань. Його використовували при набряках серцевого походження, як заспокійливий засіб при судомі, кашлі, особливо при коклюші, як болетамувальний засіб — при ревматичних болях у суглобах і м'язах. Горицвіт весняний застосовували й при емфіземі, запаленні й туберкульозі легень, при лихоманці, водянці, жовтусі, тифі, грипі й скарлатині, а у вигляді присипок — при пораненнях.
ОЛЕАНДР ЗВИЧАЙНИЙ
- олеандр обыкновенный - Nerium oleander— кущ або невелике (З—4 м заввишки) дерево родини барвінкових. Стебла розгалужені, з гладенькою світло-сірою корою. Листки вічнозелені, шкірясті, цілокраї, зісподу опушені. Квітки правильні, двостатеві, на довгих повстистоопу-шених квітконіжках, зібрані у верхівкові півзонтики; віночок рожевий, рідше білий, зросло-пелюстковий, з п'ятилопатевим відгином і зубчастими виростами в зіві. Плід складається з двох листянок. Цвіте з червня по серпень.
Поширення. Олеандр звичайний походить з Середземномор'я. В Південному Криму його широко розводять у відкритому грунті як декоративну рослину. Вирощують його і як кімнатну квіткову рослину.
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують
цілком розвинуте листя олеандра (Folia Nerii oleandri), яке
заготовляють у жовтні — листопаді або у квітні (до початку
активного росту пагонів). Перевагу віддають весняному строку
заготівлі. Листя обшморгують руками (в захисних рукавицях!) з
обрізаних при декоративному формуванні кущів пагонів і швидко
сушать під укриттям на вільному повітрі або в теплих кімнатах,
розстеливши тонким (2—3 см завтовшки) шаром
на тканині чи папері. Штучне сушіння проводять при
температурі 50°. Сушіння припиняють, коли черешки стають
ламкими. Зберігають олеандр окремо від іншої сировини,
дотримуючись правил зберігання отруйних рослин. Для місцевого
лікування частіше
використовують свіжі або сушені квітки з листям (вершки квітучих гілок).
Хімічний склад. Листя олеандра _ містить карденоліди олеандрин (0,08—0,15 % ), дигіталін, дезаце- тилолеандрин і одинерин, діуретично діючу субстанцію нериїн, флавоноїди (рутин, кемпферол-3-рамноглюкозид і ін.), сапонін карабін, урсолову кислоту.
Фармакологічні властивості і використання. Олеандр звичайний ефективний кардіотонічний засіб, за своєю дією схожий на серцеві засоби наперстянки. У процесі експериментальних досліджень встановлено, що препарати олеандра покращують серцеву діяльність, сповільнюють ритм серця, підвищують діурез, розширюють вінцеві судини, знижують артеріальний тиск. На відміну від глікозидів наперстянки, глікозиди олеандра діють швидше і м'якше, швидше виводяться з організму. Крім кардіотонічної дії, водні екстракти олеандра виявляють противірусну активність і мають цитотоксичні властивості. Олеандр звичайний призначають у випадку тахіаритмії, при легких формах серцевої недостатності та при стенокардії. У народній медицині настій листя олеандра п'ють при нервовому виснаженні, головних болях, епілепсії, апоплексії, безсонні, при м'язових спазмах, у разі діареї та як вітрогінний засіб. Як зовнішній засіб настій листя використовують для примочок і компресів при шкірних хворобах (мокнуча екзема, лишай тощо), для полоскання при зубному болю. Олеандр звичайний містить сильнодіючі речовини, тому ліки з нього треба суворо дозувати, а лікуватися — з дозволу і під контролем лікаря.
Ветеринарно-санітарна оцінка продуктів тваринництва.
М'ясо і субпродукти тварин, що були отруєнні і вимушено вбиті у стані агонії, у всіх випадках визнають непридатними до використання на харчові цілі. Таке м'ясо і усі внутрішні органи підлягають технічній утилізації або з урахуванням ступеня отруєння їх можна використовувати на корм тваринам, але тільки після бактеріологічного дослідження . Так само роблять, якщо м'ясо має невластивий йому колір і запах, а біохімічні показники вказують на те, що тварина вбита в агональному або важкому патологічному стані.
Шкіра і інша технічна сировина у всіх випадках випускається на загальних підставах.
Висновок
Глікозиди - широко розповсюджені в рослинному світі речовини. У їхніх молекулах залишки цукрів (гликони) зв'язані через атом кисню, сірки або азоту з молекулою речовини, що не є цукром і називається агліконом.
Інтоксикації тварин можуть відзначатися при поїданні власне отрутних рослин, шкідливі речовини в яких присутні постійно, і рослин, що стають отруйними у визначеній стадії вегетації і за певних умов. Отруєння тварин залежать також від того, які частини рослини (квіти, стебла, листи, кореневища) з'їдені. Сюди можна віднести рослини, що утворять синильну кислоту
Токсичність отрутних рослин залежить від утворення в них отрутних хімічних сполук: алкалоїдів, глікозидів, ефірних олій, органічних кислот, сапонінів і інших речовин.
Найчастіше отруєння, отрутними рослинами настає при наступних обставинах:
1. Відсутність корму (голод), надмірне
стомлення (коні), порушення фізіології і біохімії харчування тварини (наявність симптомів "лизухи").
2.Випадкові отруєння. При доступі тварин до нових полів, пасовищ або рослин.
3. При використанні для годівлі (особливо при стійловому
утримані) сіна, зеленої маси, силосу, забруднених отрутними
рослинами.
4. Відомо, що більш схильні до отруєння отрутними рослинами
тварини з холеричним типом нервової діяльності.
Отруєння тварин рослинами, що містять серцеві глікозиди є дуже небезпечним і призводять до втрати продуктивності тварин та їх загибелі. Щоб запобігти отруєню тварин необхідно недопускати засмічення кормів рослинами, що містять серцеві глікозиди та не допускати випасання худоби на полях які засіяні рослинами, що містять серцеві глікозиди . При перших ознаках отруєння з раціону виключають корм, підозрюваний у забрудненні отруйними рослинами та забезпечити тварин доброякісними кормам.
Лікар ветеринарної медицини повинен попередити отруєння тварин отруйними рослинами проводячи дослідження кормів, пасовищ, роз'яснювальної роботи серед працівників сільського господарства (агрономів, зоотехніків),що відповідають за заготівлю, зберігання та використання кормів, а при винекненні отруєнь лікар повинен як найшвидше надати лікувальну допомогу. Лікар ветеринарної медицини повинен проводити профілактику отруєнь суть якої полягає в ретельному контролі за згодовуванням кормів.